366 102 8MB
Ukrainian Pages 497 Year 2005
За п
а цією т а О.Т. Б
а і л а
і
их а
опущено Міністерством аграрноі політики Украіни як підручник для підготовки фахівців сільськогосподарських спеціальностей в аграрних вищих навчальних закладах ІІ – IV рівнів акредитаціі крім спеціальності «Технологія виробництва та переробки продукціі тваринництва»
Киів « ища освѕта» 2005
,
УДК 637(075.8) К 45/46я73 Т38
е ц е н з е н т и:
едактор
Т38
риф надано Міністерством аграрноі політики Украіни (лист від 02.09.04 р. № 18-2-1-128/1053)
доктор сѕльськогосподарських наук, професор І. С. Трончук ( олтавська державна аграрна академѕя); доктор сѕльськогосподарських наук, професор В. П. ородай ( ацѕональний аграрний унѕверситет) . П. Нікітіна
Т х ія и и у і и и : ѕдручник / .Т. усенко, .Д. Столюк, . . огильний та ѕн.; За ред. .Т. усенка. — К.: ища освѕта, 2005. — 496 с.: ѕл. ІS N 966-8081-34-Х
икладено питання розведення та вирощування сѕльськогосподарських тварин, оцѕнки поживностѕ та класифѕкацѕі кормѕв, технологѕі іх заготѕвлѕ та рацѕональне використання. писано технологѕі виробництва молока, м’яса, вовни, курячих яєць, риби, хутра звѕрѕв, продукцѕі бджѕльництва, використання коней у народному господарствѕ. озглянуто особливостѕ виробництва продукцѕі тваринництва в особистих пѕдсобних та фермерських господарствах. Для пѕдготовки фахѕвцѕв сѕльськогосподарських спецѕальностей в аграрних вищих навчальних закладах ІІ – IV рѕвнѕв акредитацѕі крѕм спецѕальностѕ «Технологѕя виробництва та переробки продукцѕі тваринництва».
К 45/46я73
ІSВN 966-8081-34-Х
©
.Т. усенко, .Д. Столюк, . . огильний, . . Штомпель, .Т. оздрѕн, .Д. Уманець, .Д. роварський, 2005
п
дним ѕз основних завдань тваринницьких галузей є забезпечення населення продуктами харчування, а промисловостѕ — сировиною. Економѕка краіни й добробут населення значною мѕрою залежать вѕд розвитку тваринництва. У цѕй галузѕ досягнуто певних успѕхѕв у селекцѕйнѕй роботѕ. Створено новѕ вѕтчизнянѕ породи великоі рогатоі худоби (червоно-ряба ѕ чорно-ряба молочнѕ, украінська, волинська та полѕська м’яснѕ), свиней (украінська й полтавська м’яснѕ), внутрѕшньопороднѕ типи м’ясо-вовнових ѕ тонкорунних овець, украінську верхову та новоолександрѕвську ваговозну породи коней, гѕбриди птицѕ, якѕ мають високу продуктивнѕсть. Система годѕвлѕ розроблена з урахуванням умѕсту в кормах обмѕнноі енергѕі, бѕлка, вѕтамѕнѕв та мѕнеральних речовин. орми годѕвлѕ деталѕзованѕ за 26 показниками залежно вѕд продуктивностѕ, фѕзѕологѕчного стану й вѕку тварин. У проведеннѕ розрахункѕв ѕз складання рацѕонѕв ѕ в пѕдборѕ ѕнгредѕєнтѕв кормѕв використовується комп’ютерна технѕка. едуться роботи щодо створення автоматизованих систем управлѕння технологѕчними процесами. Значного поширення набули штучне осѕменѕння сѕльськогосподарських тварин, а також трансплантацѕя ембрѕонѕв високопродуктивних тварин. днак цѕ досягнення ще не забезпечують дедалѕ зростаючих потреб населення в продуктах харчування. Технологѕя виробництва продукцѕі тваринництва розглядається як комплекс виробничих процесѕв ѕ операцѕй, спрямованих на одержання великоі кѕлькостѕ й високоі якостѕ продукцѕі. Крѕм традицѕйноі технологѕі, у практицѕ ведення галузѕ тваринництва застосовується ѕ промислова, що сприяє полѕпшенню умов працѕ тваринникѕв, наближуючи іх до умов працѕ робѕтникѕв промисловостѕ. Для виконання завдань, поставлених перед тваринництвом, ѕ роботи в сучасних умовах потрѕбнѕ висококвалѕфѕкованѕ кадри ѕз зоотехнѕчних, агрономѕчних, ѕнженерних ѕ економѕчних спецѕальностей, якѕ б досконало знали технологѕю виробництва продукцѕі тваринництва, вмѕло застосовували іі у практицѕ й отримували б достатню кѕлькѕсть продукцѕі з мѕнѕмальними витратами кормѕв та затратами працѕ. У пѕдручнику висвѕтлено стан ѕ тенденцѕі розвитку галузей скотарства, свинарства, вѕвчарства, козѕвництва, птахѕвництва, коняр-
В т п
В
3
В т п
4
ства, рибництва, бджѕльництва, кролѕвництва, хутрового звѕрѕвництва, бѕологѕчнѕ й господарськѕ особливостѕ сѕльськогосподарських тварин, іхню продуктивнѕсть, наведено характеристики основних порѕд та іх використання, описано основи племѕнноі роботи окремих галузей, вѕдтворення стада, вирощування молодняку, годѕвлѕ та утримання тварин. Значну увагу придѕлено ѕнтенсифѕкацѕі виробництва молока, м’яса, яєць ѕ вовни на промисловѕй основѕ. ѕдручник пѕдготовлено вѕдповѕдно до програми «Технологѕя виробництва продукцѕі тваринництва» для аграрних вищих навчальних закладѕв сѕльськогосподарських спецѕальностей (крѕм спецѕальностѕ «Технологѕя виробництва та переробки продукцѕі тваринництва») з метою дати студентам теоретичнѕ й практичнѕ знання щодо технологѕі виробництва молока, яловичини, свинини, продукцѕі вѕвчарства, козѕвництва, птахѕвництва, рибництва, бджѕльництва, кролѕвництва, хутрового звѕрѕвництва та використання коней у народному господарствѕ. оздѕли пѕдручника написали: вступ, роздѕли 4, 5, 10, 11 — доктор бѕологѕчних наук .Т. усенко; 1 — кандидат сѕльськогосподарських наук . . огильний; 2, 3, 13, 14 — кандидат сѕльськогосподарських наук .Д. Столюк; 6 — доктор сѕльськогосподарських наук .Т. оздрѕн ѕ доктор бѕологѕчних наук .Т. усенко; 7, 8 — доктор сѕльськогосподарських наук . . Штомпель; 9 — кандидат бѕологѕчних наук .Д. Уманець; 12 — кандидат сѕльськогосподарських наук .Д. роварський.
Р
я и
Сѕльськогосподарськѕ тварини походять вѕд диких предкѕв ѕ одомашнювалися впродовж багатовѕковоі дѕяльностѕ людини для забезпечення іі потреб. До сѕльськогосподарських тварин належать: велика рогата худоба, свинѕ, вѕвцѕ, кози, конѕ, вѕслюки, верблюди, буйволи, яки, зебу, кролѕ, кури, ѕндики, качки, гуси, цесарки та ѕн. риручення й одомашнення диких тварин — це складний ѕ тривалий процес, який вѕдбувався протягом переходу дѕяльностѕ людини вѕд полювання до осѕлого способу життя. домашнення (доместикацѕю) диких тварин зумовлювали й ѕншѕ причини: виснаження мисливських угѕдь, об’єднання общин ѕ племен, концентрацѕя великоі кѕлькостѕ людей та зростання потреби в продуктах харчування. важають, що одомашнення тварин вѕдбувалося у кѕлькох мѕсцях земноі кулѕ, якѕ збѕгаються з джерелами розвитку давньоі культури людини. Це ѕвденна ѕ Центральна зѕя, пѕвнѕчно-схѕдна частина фрики, пѕвденна частина Європи та мерики. Диким предком великоі рогатоі худоби був тур — велика тварина, з важкою головою, довгими розвиненими рогами, високими, мѕцними кѕнцѕвками, чорноі, чорно-буроі й червоноі мастей. Тур вѕдзначався великою силою, швидкѕстю, злим норовом, досягав живоі маси 800 – 1200 кг ѕ висоти в холцѕ до 2 м. ѕвцѕ прирученѕ та одомашненѕ в далекому минулому, іхнѕми предками вважають баранѕв, якѕ й нинѕ трапляються у дикому станѕ [муфлони, аргалѕ (архари), аркари].
а
м ь их
п
я п
я іль ь
х і ь ь
в
1.1.
ви
аука про розведення сѕльськогосподарських тварин розробляє теорѕю ѕ практику племѕнноі справи, вивчає питання полѕпшення якостей тварин, методи розмноження іх ѕ складається з таких основних роздѕлѕв: походження та одомашнення сѕльськогосподарських тварин, спадковѕсть ѕ мѕнливѕсть, конституцѕя та екстер’єр, рѕст ѕ розвиток, вчення про породу, вѕдбѕр та пѕдбѕр, методи розведення й органѕзацѕя племѕнноі роботи.
ь их тва и
ВИ Р ЗВЕ Е ІЛЬ ЬК Г АР ЬКИХ ВАРИ
О
1.
іл 1
5
іл 1
О
ви
в
я іль ь
п
а
ь их тва и
Р
одоначальниками домашнѕх свиней були європейський та азѕатський дикѕ кабани кѕлькох видѕв. Єдиноі думки щодо походження свѕйських коней поки немає, але бѕльшѕсть учених вважають, що походять вони вѕд диких коней трьох типѕв: лѕсових, плоскогѕрних ѕ степових. Іншѕ сѕльськогосподарськѕ тварини (кози, вѕслюки, верблюди, оленѕ, кролѕ, птиця) також походять вѕд диких предкѕв, якѕ в процесѕ приручення й одомашнення теж зазнали суттєвих доместикацѕйних змѕн. З і и и у у ь і ш я. ослаблення дѕі природного вѕдбору, змѕна умов ѕснування, рѕзке посилення штучного вѕдбору та ѕншѕ чинники ѕстотно вплинули на розвиток фѕзѕологѕчних ѕ морфологѕчних ознак, пов’язаних ѕз продуктивнѕстю свѕйських тварин, яка стала значно вищою, нѕж у диких предкѕв. Якщо дика худоба забезпечувала молоком (400 – 600 кг на рѕк) тѕльки своє теля, то вѕд сучасних корѕв за лактацѕю надоюють 5000 – 6000 кг молока, а рекордистки здатнѕ давати 25 000 кг молока ѕ бѕльше. Дика свиня народжує за рѕк у середньому 4 – 6 поросят, домашня за два опороси — 20 – 25 поросят. астриг вовни вѕд диких овець становить 1 – 2 кг, вѕд свѕйських — 20 – 30 кг. есучѕсть курей пѕдвищилась у 10 – 15 разѕв (вѕд 10 – 15 до 340 – 360 яєць на рѕк). ѕльшѕсть свѕйських тварин втратили сезоннѕсть розмноження, стали плодючѕшими ѕ скороспѕлѕшими, але вибагливѕшими до умов годѕвлѕ та утримання, що свѕдчить про значну пластичнѕсть іхнього органѕзму. Умови зовнѕшнього середовища на розвиток якѕсних (морфологѕчних) ѕ кѕлькѕсних (надѕй, м’яснѕсть, настриг вовни, несучѕсть та ѕн.) ознак впливають по-рѕзному. Якѕснѕ ознаки мало змѕнюються залежно вѕд умов зовнѕшнього середовища, на них впливає переважно спадковѕсть. Кѕлькѕснѕ ж бѕльше змѕнюються пѕд впливом умов зовнѕшнього середовища. ѕд спадковістю розумѕють властивѕсть батькѕв передавати своі ознаки та особливостѕ розвитку наступним поколѕнням. Мінливість — це властивѕсть, протилежна спадковостѕ, тобто поява ѕ розвиток неподѕбних ознак мѕж батьками й дѕтьми або мѕж особинами в межах популяцѕі, породи, виду. Згаданѕ протилежнѕ явища природи у процесѕ еволюцѕі диких ѕ свѕйських тварин тѕсно пов’язанѕ мѕж собою й перебувають у взаємодѕі.
1.2. К и і ь ь
ія п
’є ь их
и
Термѕн « с и у ія» грецького походження й трапляється в лѕтературѕ майже двѕ тисячѕ рокѕв. ѕд конституцѕєю розумѕють загальну будову органѕзму тварин, зумовлену спадковими особливостями його розвитку, внутрѕшнѕм взаємозв’язком будови ѕ функцѕй тканин та органѕв як єдиноі системи, що характеризує напрям продуктивностѕ, обмѕн речовин, пристосованѕсть до умов життя. 6
ь их тва и а п я іль ь в ви
Класифікація типів конституціі. Існує кѕлька класифѕкацѕй типѕв конституцѕі тварин. днѕ вченѕ взяли за основу морфологѕчний, другѕ — функцѕональний принцип, третѕ — тип нервовоі дѕяльностѕ тощо. айбѕльшого ж поширення набула класифѕкацѕя, запропонована професором . . Кулешовим, який вивчив спѕввѕдношення розвитку органѕв ѕ тканин залежно вѕд напряму продуктивностѕ тварин, розробив класичнѕ схеми перерѕзѕв тѕла овець та великоі рогатоі худоби й визначив чотири типи конституцѕі: грубу, нѕжну, щѕльну, рихлу. руба конституція характеризується грубим кѕстяком, товстою шкѕрою ѕ щѕльною мускулатурою, жировѕ вѕдкладення незначнѕ. Цей тип властивий найчастѕше тваринам мѕсцевих, аборигенних порѕд, а також робочѕй худобѕ. родуктивнѕсть іх невисока, але вони витривалѕ, невибагливѕ, менше хворѕють. Ніжна конституція на противагу грубѕй характеризується легким, мѕцним кѕстяком, тонкою шкѕрою, покритою м’яким волосом, слабким розвитком пѕдшкѕрноі жировоі тканини. До такого типу можуть бути вѕднесенѕ тонкоруннѕ вѕвцѕ, верховѕ конѕ, молочна худоба. Цѕ тварини за певних умов виявляють високу продуктивнѕсть. роте вони менш стѕйкѕ проти захворювань ѕ бѕльш вибагливѕ до умов годѕвлѕ та утримання. Щільна конституція властива тваринам ѕз мѕцним кѕстяком, щѕльною шкѕрою ѕ мускулатурою, недостатньо розвиненою пѕдшкѕрною жировою тканиною. До цього типу належить переважна бѕльшѕсть тварин унѕверсального та комбѕнованого напрямѕв продуктивностѕ. они витривалѕ, добре пристосовуються до нових умов ѕснування. Рихла (сира) конституція, на вѕдмѕну вѕд щѕльноі, характеризується масивною будовою тѕла, значним розвитком мускулатури ѕ пѕдшкѕрноі жировоі тканини, широкотѕлѕстю. Такѕ тварини вѕдзначаються високими вѕдгодѕвельними якостями ѕ скороспѕлѕстю. Цей тип конституцѕі мають переважно худоба спецѕалѕзованого м’ясного напряму продуктивностѕ, конѕ ваговозних порѕд, свинѕ сальних порѕд, вѕвцѕ м’ясо-вовнових порѕд (рис. 1.1). У практицѕ тваринництва описанѕ типи конституцѕі в чистому виглядѕ трапляються рѕдко. айчастѕше спостерѕгається поєднання грубого ѕ нѕжного типѕв ѕз щѕльним або рихлим. Тому класифѕкацѕя, розроблена . . Кулешовим, була доповнена академѕком .Ф. Івановим та професором Є. . огдановим, якѕ запропонували видѕляти міцний тип конституціі (рис. 1.2). Такѕ тварини характеризуються пропорцѕйною будовою тѕла, добре розвиненим кѕстяком ѕ мускулатурою, пѕдвищеною життєздатнѕстю. Цей тип конституцѕі бажаний для тварин усѕх напрямѕв продуктивностѕ, особливо для племѕнних.
іл 1
О
Р
7
іл 1
ѕд час вивчення конституцѕйних типѕв слѕд також враховувати поведѕнку ѕ темперамент тварин. Цѕ питання ґрунтовно розробив видатний учений, академѕк І. . авлов, вивчаючи типи вищоі нервовоі дѕяльностѕ. ѕн визначив чотири основних типи: сильний — урѕвноважений — жвавий (сангвѕнѕчний), сильний — урѕвноважений — повѕльний (флегматичний), сильний — неврѕвноважений — невтримний (холеричний) з переважанням збудження над гальмѕвними процесами ѕ слабкий (меланхолѕйний) з переважанням гальмѕвних процесѕв над збудженням. Темперамент тѕсно пов’язаний ѕз напрямом продуктивностѕ. рактика свѕдчить, що найбѕльш бажанѕ тварини врѕвноваженого жвавого або врѕвноваженого повѕльного (спокѕйного) типу нервовоі дѕяльностѕ. с ’є и і я. Конституцѕю ѕ пов’язанѕ з нею бѕологѕчнѕ та господарськѕ якостѕ сѕльськогосподарських тварин визначають ѕ оцѕнюють за екстер’єром та ѕнтер’єром. ѕд екстер’єром розумѕють зовнѕшнѕ форми будови тѕла. Досвѕд
О
ви
в
я іль ь
п
а
ь их тва и
Р
Рис. 1.2. К
ч у и
- я с і
і
и
ч с и у і
я у
оцѕнювання тварин за зовнѕшнѕм виглядом накопичувався протя8
ь их тва и а п я іль ь в ви
гом багатьох столѕть, але вчення про екстер’єр сформувалося у XVIII ст., коли вѕдбору тварин за екстер’єром почали надавати великого значення. цѕнювання тварин за екстер’єром дає можливѕсть досить повно охарактеризувати мѕцнѕсть конституцѕі й стан здоров’я, напрям продуктивностѕ, ѕндивѕдуальнѕ особливостѕ будови тѕла, кондицѕі, придатнѕсть до певноі технологѕі. Тому пѕд час оцѕнювання екстер’єру враховують як загальну будову тѕла, його гармонѕйнѕсть, так ѕ розвиток окремих частин або статей. Стать — це анатомѕчна дѕлянка, яка має певнѕ умовнѕ межѕ на тѕлѕ тварини. Для окомѕрноі оцѕнки необхѕдно добре знати топографѕю ѕ правильну будову статей, іхнѕй взаємозв’язок ѕз розвитком внутрѕшнѕх органѕв та продуктивнѕстю тварин. цѕнюють тварин за екстер’єром у станѕ нерухомостѕ й у русѕ, порѕвнюючи іх з ѕншими тваринами, а також кращими тваринами породи, застосовуючи три основних способи, що доповнюють один одного: окомѕрний (вѕзуальний) ѕ промацування; взяття промѕрѕв та визначення ѕндексѕв; фотографування. комірне оцінювання. гляд, промацування та описування статей необхѕдно починати з голови, поступово переходячи до задньоі частини тулуба, вѕдмѕчаючи добре розвиненѕ статѕ й найбѕльш значнѕ недолѕки (вади). айважливѕшѕ статѕ, за якими визначають сумарну оцѕнку екстер’єру, такѕ: голова, шия, холка, грудна клѕтка, спина, поперек, крижѕ, кѕнцѕвки, черево, вим’я, зовнѕшнѕ статевѕ органи. Кожну з цих статей, у свою чергу, подѕляють на низку дрѕбнѕших. оряд ѕз цим необхѕдно особливу увагу звертати на розвиток кѕстяка та мускулатури, стан шкѕрного покриву (товщина шкѕри, іі еластичнѕсть, розвиток пѕдшкѕрноі жировоі тканини) ѕ як пѕдсумок — на гармонѕйнѕсть та пропорцѕйнѕсть будови тѕла тварини, ступѕнь вираженостѕ бажаного типу породи. Загальне окомѕрне оцѕнювання екстер’єру є найскладнѕшим ѕ потребує вѕд фахѕвцѕв великого досвѕду й знання екстер’єрних особливостей тварин певних порѕд. Тому для порѕвняння окремих особин за екстер’єром загалом, а не тѕльки за деякими статями в рѕзних краінах для кожного виду тварин ѕ напряму продуктивностѕ розроблено шкали екстер’єрних оцѕнок, де кожну стать (або групу статей) залежно вѕд іі значення оцѕнюють певною кѕлькѕстю балѕв (пунктѕв). Украінѕ прийнятѕ 5- ѕ 100-бальна системи оцѕнювання екстер’єру. першому випадку тварину оцѕнюють за загальним виглядом ѕ розвитком без оцѕнки конкретних статей. У другому — кожну стать або групу статей оцѕнюють певною кѕлькѕстю балѕв ѕ за одержаною сумою визначають клас тварин за екстер’єром. Шкали оцѕнок наведено у вѕдповѕдних ѕнструкцѕях з бонѕтування. них є перелѕк недолѕкѕв екстер’єру, за якѕ знижується встановлений для статѕ бал.
іл 1
О
Р
9
іл 1
О
ви
в
я іль ь
п
а
ь их тва и
Р
10
У великоі рогатоі худоби трапляються, наприклад, такѕ недолѕки (вади): голова важка, груба або легка, нѕжна; шия коротка, товста, довга, вузька, не типовѕ для породи; грудна клѕтка неглибока, вузька, ѕз западинами чи перехватом за лопатками; холка вузька, гостра; спина провисла або горбата; поперек провислий (м’який); крижѕ звислѕ, дахоподѕбнѕ, звуженѕ в сѕдничних горбах (шилозадѕсть); заднѕ кѕнцѕвки шаблистѕ, переднѕ й заднѕ зближенѕ в суглобах (ѕксоподѕбнѕ), слонова постава, слабкий копитний рѕг; вим’я недостатньо розвинене, неправильноі форми та ѕн. О і я і і и и і и — точнѕший ѕ об’єктивнѕший метод, що дає можливѕсть порѕвнювати екстер’єр тварин. ромѕри беруть у певних точках тѕла мѕрною палицею, циркулем, стрѕчкою, на яких є подѕлки в сантиметрах. Тварину ставлять на твердий рѕвний майданчик так, щоб переднѕ кѕнцѕвки закривали заднѕ, а в разѕ огляду збоку правѕ закривали лѕвѕ чи навпаки. олова ѕ шия повиннѕ знаходитися на однѕй лѕнѕі з верхньою частиною тулуба. ѕд час вимѕрювання ѕнструментами слѕд лише доторкатися до тѕла тварини, не вдавлюючи іх у нього. оказання на ѕнструментах слѕд фѕксувати, не вѕдриваючи іх вѕд точок вимѕрювання. Кѕлькѕсть ѕ перелѕк промѕрѕв залежать вѕд виду, породи, вѕку тварин, а також мети вимѕрювання. ѕд час оцѕнювання загального розвитку обмежуються невеликою кѕлькѕстю промѕрѕв (3 – 4), для запису в Державну книгу племѕнних тварин (ДК Т) — 5 – 12, у разѕ докладних спецѕальних дослѕджень — до 70 промѕрѕв, причому найбѕльше іх беруть у великоі рогатоі худоби, менше — у коней ѕ ще менше — у свиней та овець. Щодо племѕнних тварин, то результати екстер’єрного оцѕнювання заносять у спецѕальнѕ картки для опрацювання іх на електронно-обчислювальних машинах (Е ). У великоі рогатоі худоби найчастѕше беруть такѕ промѕри: висота в холцѕ, попереку, маклаках, крижах, сѕдничних горбах — палицею; коса довжина тулуба — палицею або стрѕчкою; довжина таза — палицею або циркулем; глибина грудей за лопатками — палицею й обхват — стрѕчкою. Крѕм того, палицею ще вимѕрюють висоту в спинѕ, ширину грудей за лопатками, ширину таза у маклаках, сѕдничних горбах, тазостегнових зчленуваннях; циркулем — розмѕри голови ѕ таза; стрѕчкою — обхват п’ястѕ та ѕнших частин тулуба тощо. За абсолютними показниками розмѕрѕв тварин або окремих статей можна порѕвняти іх одну з одною, кращими тваринами такого самого вѕку, записаними в ДК Т. роте промѕри, взятѕ окремо, не дають повного уявлення про гармонѕйнѕсть будови тѕла, взаємний розвиток його частин, тому обчислюють індекси (вѕдношення одного промѕру до ѕншого, виражене у вѕдсотках). ромѕри беруть не випадковѕ, а пов’язанѕ мѕж собою анатомѕчно, якѕ характеризують пропорцѕі розвитку тварин, особливостѕ будови тѕла ѕ конституцѕі. озрѕзняють ѕндек-
ь их тва и а п я іль ь в ви
си простѕ (вѕдношення одного промѕру до ѕншого) й складнѕ (вѕдношення одного або групи промѕрѕв до ѕншоі групи промѕрѕв). априклад: розтягнутостѕ (вѕдношення косоі довжини тулуба до висоти в холцѕ); грудний (ширина грудей до іхньоі глибини); збитостѕ (обхват грудей до косоі довжини тулуба); костистостѕ (обхват п’ястѕ до висоти в холцѕ). За ѕндексами можна зробити об’єктивнѕ висновки щодо вѕдмѕнностей розвитку екстер’єру тварин рѕзних напрямѕв продуктивностѕ. ромѕри також використовують для побудови екстер’єрного профѕлю (графѕка) тварин ѕз метою порѕвняльного опису особливостей будови тѕла окремих груп ѕ типѕв у межах породи. дним ѕз методѕв додаткового оцѕнювання екстер’єру є фотографування тварин, яке широко застосовується ѕ дає можливѕсть точнѕше й повнѕше зафѕксувати іхнѕ характернѕ особливостѕ. оно потребує певних навичок та дотримання необхѕдних умов: тварину ставлять на рѕвному мѕсцѕ так, щоб фотоапарат знаходився на вѕдстанѕ 6 – 7 м вѕд тулуба й перпендикулярно до його середини. Краще фотографувати вранцѕ або ввечерѕ, коли сонячнѕ променѕ освѕтлюють тварину збоку, добираючи контрастний фон. собливо це стосується видатних тварин, а також тих, яких записують у ДК Т. У разѕ загального оцѕнювання екстер’єру звертають увагу не тѕльки на окремѕ статѕ та промѕри, а й на другоряднѕ екстер’єрнѕ особливостѕ (масть, вѕдмѕтини, кранѕологѕчнѕ особливостѕ тощо). Забарвлення волосу в бѕльшостѕ випадкѕв є ознакою породноі належностѕ тварини. Кѕлькѕсть ѕ розподѕл пѕгментѕв зумовлюють те чи ѕнше забарвлення шкѕри, волосяного покриву, сѕткѕвки очей, рогѕв, копит, у птицѕ — пѕр’я, пуху. астѕ бувають простѕ й складнѕ. Деякѕ мастѕ та ступѕнь пѕгментацѕі певною мѕрою характеризують мѕцнѕсть конституцѕі й життєздатнѕсть тварин. Інтенсивна пѕгментацѕя часто супроводиться вищою конституцѕйною мѕцнѕстю, альбѕноси ж мають знижену життєздатнѕсть. оряд ѕз цим за особливостями розвитку екстер’єру визначають кондицѕі тварин, тобто фѕзѕологѕчний стан ѕ вгодованѕсть, якѕ найкраще вѕдповѕдають іх певному господарському призначенню. Кондицѕі змѕнюються пѕд впливом умов годѕвлѕ, догляду, утримання та використання тварин. озрѕзняють такѕ типи кондицѕй: заводська (племѕнна), виставкова, вѕдгодѕвельна, робоча й тренувальна. Екстер’єрне оцѕнювання, огляд, промацування й вимѕрювання тварин дають змогу робити висновок про внутрѕшню будову органѕзму ѕ функцѕі окремих систем та органѕв лише за зовнѕшнѕми формами тварини, тому іх доповнюють вивченням ѕнтер’єру — внутрѕшньоі будови, бѕохѕмѕчних, фѕзѕологѕчних ѕ анатомо-гѕстологѕчних особливостей органѕзму.
іл 1
О
Р
11
Р
іл 1
О
ви
в
я іль ь
п
а
ь их тва и
1.3. І
12
и і і ь ь
ь и п
и ь их
и
Індивѕдуальний розвиток охоплює морфологѕчнѕ, бѕохѕмѕчнѕ та фѕзѕологѕчнѕ змѕни, якѕ вѕдбуваються в органѕзмѕ тварин рѕзних видѕв, вѕд часу утворення зиготи ѕ до кѕнця використання або життя тварини. У 1866 р. нѕмецький учений Е. еккель обґрунтував ѕ сформулював так званий бѕогенетичний закон ѕ ввѕв у бѕологѕю термѕни онтогенез та фѕлогенез. Термѕн онтогенез означає ѕндивѕдуальний розвиток особин, філогенез — ѕсторичний розвиток виду. Цѕ процеси взаємопов’язанѕ. рофесор К. . Свечин в ѕндивѕдуальному розвитку розрѕзняє два основних процеси: рѕст ѕ диференцѕювання. Ріст — це збѕльшення маси клѕтин органѕзму, його тканин та органѕв, іхнѕх лѕнѕйних ѕ об’ємних розмѕрѕв, яке вѕдбувається головним чином за рахунок кѕлькѕсних змѕн живоі речовини внаслѕдок новоутворень. иференціювання — це виникнення в процесѕ розвитку органѕзму бѕохѕмѕчних, морфологѕчних та функцѕональних вѕдмѕнностей мѕж клѕтинами, тканинами й органами. Індивѕдуальний розвиток тварин охоплює всѕ змѕни у процесѕ росту, диференцѕювання, спецѕалѕзацѕі, ѕнтеграцѕі тощо, якѕ в рѕзнѕ перѕоди вѕдбуваються з неоднаковою ѕнтенсивнѕстю. они пов’язанѕ мѕж собою ѕ мають своі особливостѕ. олодѕ тварини розвиваються у результатѕ переважання процесѕв асимѕляцѕі над процесами дисимѕляцѕі. зрѕлому органѕзмѕ нових клѕтин утворюється стѕльки, скѕльки й розпадається, у старих же тварин процеси вѕдновлення поступаються розпаду. Кѕлькѕснѕ та якѕснѕ змѕни в рѕзнѕ перѕоди розвитку органѕзму зумовленѕ еволюцѕйно ѕ вѕдбуваються за постѕйноі взаємодѕі спадковоі основи (генотипу) та умов зовнѕшнього середовища. процесѕ ѕндивѕдуального розвитку спостерѕгається певна перѕодичнѕсть, про що свѕдчать рѕзна швидкѕсть росту органѕв ѕ тканин тѕла, перѕодичнѕсть та ритмѕчнѕсть реакцѕй органѕзму на закономѕрнѕ змѕни у зовнѕшньому середовищѕ. Індивѕдуальний розвиток тварин подѕляють на два основних перѕоди: внутрѕшньоутробний (ембрѕональний) та пѕсляутробний (постембрѕональний). і у іш ь у и у органѕзму починається з моменту заплѕднення яйцеклѕтини й утворення зиготи ѕ закѕнчується народженням особини. ѕн має три пѕдперѕоди: зародковий, передплѕдний та плѕдний. У зародковий підперіод подѕляється зигота, формуються основнѕ органи ѕ тканини, утворюється зародок. У передплідний підперіод ѕнтенсифѕкується процес диференцѕювання ѕ формуються
ь их тва и а п я іль ь в ви
основнѕ морфологѕчнѕ породнѕ ознаки. У плідний підперіод ѕнтенсивно збѕльшується маса тѕла, вѕдбуваються фѕзѕологѕчнѕ та морфологѕчнѕ змѕни, завершується диференцѕювання тканин ѕ органѕв, утворюється плѕд. У процесѕ онтогенезу ѕнтенсивнѕсть росту живоі маси тварин у рѕзнѕ перѕоди неоднакова — в ембрѕональний вона набагато бѕльша, нѕж у постембрѕональний. Тривалѕсть пѕдперѕодѕв ѕ перѕоду ембрѕонального розвитку зумовлена спадково й у рѕзних сѕльськогосподарських тварин значно варѕює. априклад, у верблюдиць вагѕтнѕсть у середньому триває 390 днѕв, ослиць — 360, кобил — 340, великоі рогатоі худоби — 280, овець ѕ кѕз — 150, свиней — 115, кролиць — 30 днѕв. Тривалѕсть внутрѕшньоутробного розвитку може коливатися в невеликих межах ѕ залежить вѕд породи, умов годѕвлѕ й утримання самок, вгодованостѕ та стану іхнього здоров’я. Спадково зумовлена також величина живоі маси новонароджених. Так, лоша важить 40 – 60 кг, теля — 25 – 40, ягня — 3 – 5, порося — 1 – 1,5 кг, кроленя — 45 – 55 г. ива маса залежить вѕд виду, породи, статѕ, умов годѕвлѕ та живоі маси матерѕ у перѕод вагѕтностѕ. Самцѕ при народженнѕ важчѕ, нѕж самки, на 10 – 20 %. іс яу и ( с і ь и ) і триває вѕд народження тварини до кѕнця іі життя. ѕн подѕляється на п’ять пѕдперѕодѕв: новонародженостѕ, молочний, статевого дозрѕвання, господарськоі зрѕлостѕ й старѕння. Підперіод новонародженості починається з переходу вѕд внутрѕшньоутробного до пѕсляутробного розвитку. цей час вѕдбуваються адаптацѕя (пристосування) органѕзму новонародженого до нових умов ѕснування, становлення функцѕй кровотворення, терморегуляцѕі, сечовидѕлення, змѕнюється характер дихання та ѕнших функцѕй органѕзму. ѕд дѕєю зовнѕшнѕх чинникѕв виробляються умовнѕ рефлекси. ѕдперѕод новонародженостѕ триває 1,5 – 2 тижнѕ. У цей час основним кормом є спочатку молозиво, а потѕм молоко матерѕ. Молочний підперіод триває кѕлька мѕсяцѕв — до вѕдлучення молодняку вѕд матерѕв або припинення випоювання йому молока: для поросят — до 2 мѕс, ягнят — 3,5 – 4, телят — 5 – 6, лошат — 6 – 8 мѕс. У цей час тварин поступово привчають до поідання рослинних кормѕв, що сприяє посиленому розвитку органѕв травноі системи. Підперіод статевого дозрівання триває доти, поки тварини не стануть здатними до розмноження, тобто коли досягнуть статевоі зрѕлостѕ. ѕк настання статевоі зрѕлостѕ та першого парування наведено на с.39 – 40. Підперіод господарськоі зрілості охоплює час виробничого використання тварин, розквѕту іхньоі функцѕональноі дѕяльностѕ, максимальноі продуктивностѕ та вѕдтворноі здатностѕ. ѕн настає у свиней у 2 – 3 роки, овець ѕ кѕз — 2 – 4, великоі рогатоі худоби —
іл 1
О
Р
13
іл 1
О
ви
в
я іль ь
п
а
ь их тва и
Р
14
5 – 6, коней — у 6 – 7 рокѕв. Тривалѕсть цього пѕдперѕоду залежить вѕд умов годѕвлѕ, догляду, утримання та використання тварин. Підперіод старіння характеризується зниженням ѕнтенсивностѕ обмѕну речовин, вѕдтворноі здатностѕ, продуктивностѕ, поступовим згасанням функцѕональноі дѕяльностѕ органѕзму. перѕод старѕння утримання тварин стає збитковим ѕ іх вибраковують, тому строк використання останнѕх коротший, нѕж тривалѕсть життя. Так, для свиней вѕн становить 4 – 5 рокѕв (тривалѕсть життя — 15 – 20), овець — 6 – 8 (10 – 15), великоі рогатоі худоби — 10 – 12 (20 – 25), коней — 18 – 20 (35 – 40 рокѕв). Тривалѕсть життя та використання тварин пов’язанѕ з породними, ѕндивѕдуальними, продуктивними ѕ племѕнними якостями, що значною мѕрою залежать вѕд іхнѕх спадкових особливостей. ри цьому необхѕдно пам’ятати, що повноцѕнна збалансована годѕвля, рацѕональний режим догляду та утримання сприяють подовженню перѕоду господарського використання тварин.
1.3.1. З
мі
их
і
и
мих
и
і
У процесѕ ѕндивѕдуального розвитку ѕнтенсивнѕсть росту живоі маси тварин у рѕзнѕ перѕоди неоднакова: в ембрѕональний вона вища, нѕж у постембрѕональний, тобто з вѕком тварин знижується. Така закономѕрнѕсть характерна не лише для росту живоі маси в цѕлому, а й для окремих частин тѕла. ивчаючи ѕнтенсивнѕсть росту тканин та органѕв великоі рогатоі худоби у другѕй половинѕ ембрѕонального ѕ в постембрѕональному перѕодѕ, . алѕгонов ѕ .Ф. асходов дѕйшли висновку, що органи, якѕ повѕльно ростуть в ембрѕональний перѕод, швидше ростуть у постембрѕональний, ѕ навпаки. они розподѕлили іх на три групи: найшвидше ростуть в ембрѕональний перѕод пѕдшлункова залоза, кишки, кѕстяк, серце, шкѕра, м’язи; ѕз середньою швидкѕстю збѕльшуються об’єм кровѕ, селезѕнка, шлунок, нирки, язик; повѕльно ростуть печѕнка, щитоподѕбна залоза, легенѕ, сѕм’яники, головний мозок. ерѕвномѕрнѕсть росту тканин ѕ органѕв зумовлена необхѕднѕстю пристосування тварин до певних умов ѕснування, якѕ виникли в процесѕ еволюцѕі. Тому до моменту народження бѕльш розвиненѕ серце, легенѕ, органи травлення, руху та ѕн. У бѕльшостѕ сѕльськогосподарських тварин кѕстки скелета протягом онтогенезу ростуть ѕз неоднаковою швидкѕстю. озрѕзняють три типи його ембрѕонального росту: ѕнтенсивнѕший рѕст периферичного скелета; ѕнтенсивнѕший рѕст осьового скелета; однакова ѕнтенсивнѕсть росту обох вѕддѕлѕв. елика рогата худоба, конѕ, вѕвцѕ, кози та ѕншѕ травоіднѕ за ѕнтенсивнѕстю росту скелета належать до першого типу, тобто в утробний
ь
’
є ь
, ь
ь
ь
ь ь
,
, ,
.
ь ь
;
а п я іль ь в ви
перѕод у них ѕнтенсивнѕше ростуть кѕстки периферичного скелета порѕвняно з осьовим. они народжуються вѕдносно високоногими, з укороченими тулубом ѕ головою. Така будова тѕла утворилася в процесѕ еволюцѕі. Завдяки цьому молодняк вѕдразу ж пѕсля народження може самостѕйно рухатися, дѕставати до дѕйок вим’я матерѕ й рятуватися вѕд переслѕдування хижаками. пѕсляутробний перѕод у них ѕнтенсивнѕше ростуть кѕстки осьового скелета — хребет, грудна ѕ тазова кѕстки, ребра. До другого типу належать гризуни, хижаки та свинѕ, до третього — морськѕ свинки. ива маса пѕсля народження тварин максимально збѕльшується у великоі рогатоі худоби вѕд 4 – 5 до 15 – 18 мѕс, свиней — вѕд 4 до 8, овець — вѕд 1,5 – 2 до 6 – 7 мѕс, потѕм швидкѕсть росту сповѕльнюється. а розвиток травного каналу значною мѕрою впливають тип ѕ рѕвень годѕвлѕ. ѕст м’язѕв залежить також вѕд швидкостѕ росту кѕсток, до яких вони прикрѕпленѕ. а ѕндивѕдуальний розвиток тварин великий вплив мають як спадковѕ чинники, так ѕ чинники зовнѕшнього середовища. Дѕяльнѕсть залоз внутрѕшньоі секрецѕі (гѕпофѕз, щитоподѕбна й статевѕ) та нервовоі системи зумовленѕ спадковѕстю. Серед зовнѕшнѕх чинникѕв найсуттєвѕший вплив на розвиток тварин мають годѕвля, клѕматичнѕ умови, вологѕсть ѕ температура повѕтря, освѕтленѕсть, атмосферний тиск та ѕн. хня дѕя залежить вѕд виду ѕ вѕку тварин, тривалостѕ та сили впливу. ровѕвши фундаментальнѕ дослѕдження щодо вивчення впливу рѕзних рѕвнѕв годѕвлѕ на рѕст маси ѕ лѕнѕйних розмѕрѕв скелета овець, . . Чирвинський дѕйшов висновку, що за недостатньоі годѕвлѕ найбѕльше гальмується рѕст маси тих частин скелета, якѕ в цей перѕод найшвидше ростуть. Дослѕдженнями . . алѕгонова та його спѕвробѕтникѕв, проведеними на великѕй рогатѕй худобѕ, було пѕдтверджено висновки . . Чирвинського ѕ доповнено даними про те, що така закономѕрнѕсть поширюється на всѕ органи й тканини. Це дало можливѕсть сформулювати так званий закон недорозвитку, або закон Чирвинського — алѕгонова:
ь их тва и
іл 1
О
Р
ь-
Залежно вѕд стадѕі, на якѕй вѕдбулася затримка росту, . . алѕгонов видѕлив три форми недорозвитку: ембріоналізм, інфантилізм, неотенію. ерша виникає внаслѕдок затримки росту плода в ембрѕональний перѕод, що пов’язано передусѕм ѕз недостатньою або неповноцѕнною годѕвлею матерѕ пѕд час вагѕтностѕ та ѕншими при15
іл 1
О
ви
в
я іль ь
п
а
ь их тва и
Р
16
чинами. У таких тварин ѕ в дорослому вѕцѕ зберѕгаються деякѕ риси ембрѕона — непропорцѕйно велика голова, тонкѕ й короткѕ кѕнцѕвки. Друга форма є наслѕдком затримки росту в постембрѕональний перѕод. сновнѕ причини — несприятливѕ умови годѕвлѕ та утримання, рання вагѕтнѕсть, хвороби тощо. Такѕ тварини високоногѕ, плоскогрудѕ, мають короткий тулуб, недорозвиненѕ статевѕ органи. Третя форма — це передчасний розвиток статевих органѕв у тварин, недорозвинених в ембрѕональний чи постембрѕональний перѕод. Здатнѕсть тварин компенсувати у майбутньому деяку затримку росту, зумовлену недостатньою годѕвлею чи ѕншими причинами, є спадковою ѕ має велике практичне значення. ѕвень компенсацѕі затримки розвитку залежить вѕд вѕку, тривалостѕ пригнѕчення ѕ ступеня недогодѕвлѕ. Чим коротший несприятливий перѕод, менша затримка ѕ молодша тварина, тим швидше ѕ бѕльшою мѕрою вѕдбувається компенсацѕя. ри цьому необхѕдно враховувати, що найбѕльш захищеними проти негативних впливѕв є органи ѕ тканини, найважливѕшѕ для життя ѕндивѕдуума. овноцѕнна збалансована годѕвля сприяє прискоренню розвитку органѕв ѕ тканин. априклад, статеве дозрѕвання телиць та іхнє заплѕднення настають на 3 – 6 мѕс ранѕше за достатньоі годѕвлѕ, нѕж за помѕрноі, ѕ на 6 – 9 мѕс ранѕше, нѕж за зниженоі. Таким чином, численнѕ дослѕдження свѕдчать про великий вплив умов годѕвлѕ молодняку з перших днѕв його життя на ѕнтенсивнѕсть росту ѕ розвитку, формування скороспѕлих високопродуктивних тварин. ажливу роль при цьому вѕдѕграють загальний рѕвень годѕвлѕ, іі бѕологѕчна повноцѕннѕсть, структура рацѕонѕв (спѕввѕдношення кормѕв за поживнѕстю), рѕзний розподѕл поживних речовин за окремими перѕодами росту. евна ритмѕчнѕсть годѕвлѕ також має вплив на рѕст ѕ розвиток тварин. рофесор . І. Федоров, щодня ѕ щодекади зважуючи телят, дѕйшов висновку, що іхнѕй рѕст характеризується хвилеподѕбною кривою, довжина хвилѕ якоі досить постѕйна. Тривалѕсть перѕоду пѕдвищення ѕ зниження ѕнтенсивностѕ росту телят становить до 12 днѕв. Застосування перемѕнного рѕвня годѕвлѕ (збѕльшення на 20 % добовоі даванки в перѕод послаблення росту телят ѕ зменшення іі у перѕод посилення росту) забезпечує вищѕ середньодобовѕ прирости порѕвняно з приростами телят контрольноі групи, яких годували звичайним способом. Збѕльшення приростѕв досягається без додаткових витрат кормѕв ѕ затрат працѕ, винятково завдяки використанню закономѕрностей саме процесѕв росту. роведенѕ дослѕдження показують, що привчання телят ѕз раннього вѕку до поідання грубих кормѕв рослинного походження, особливо високоякѕсного сѕна, стимулювало розвиток травного каналу. рофесор . . Кравченко, вивчаючи проблеми управлѕння онтоге-
1.3.2.
і
і ь ь
п
ь их
ь их тва и а п я іль ь в ви
незом, пѕдкреслює, що спрямоване вирощування — це система дѕі рѕзних чинникѕв на ѕндивѕдуальний розвиток тварин, яку застосовують у вѕдповѕднѕ перѕоди життя, щоб максимально розвинути у них бажанѕ ознаки, зумовленѕ спадковѕстю. У разѕ спрямованого вирощування намагаються максимально розвинути у тварин бажанѕ ознаки, затримуючи розвиток небажаних. априклад, формуванню м’ясноі продуктивностѕ сприяє ѕнтенсивна (до 12 – 15 мѕс) годѕвля в перѕод прискореного росту м’язовоі та жировоі тканин. емонтних телиць молочних порѕд слѕд вирощувати так, щоб іхня жива маса впродовж усѕх вѕкових перѕодѕв була не нижчою вѕд вимог стандарту першого класу. Формування молочноі продуктивностѕ починається з настанням статевоі зрѕлостѕ й закѕнчується першим отеленням, коли посилено росте молочна залоза. Тому в цей перѕод необхѕдно забезпечувати тварин повноцѕнною посиленою годѕвлею. Система спрямованого вирощування залежно вѕд мети використання дорослих тварин передбачає два напрями: вирощування племѕнного та неплемѕнного (користувального) молодняку. имоги при цьому рѕзнѕ. ауковцѕ, вивчаючи протягом багатьох десятирѕч питання спрямованого вирощування тварин, узагальнили данѕ передових господарств ѕ науково-дослѕдних установ та розробили науково обґрунтованѕ технологѕчнѕ схеми вирощування тварин рѕзних видѕв, типѕв, напрямѕв продуктивностѕ, вѕку, статѕ тощо. а ѕндивѕдуальний розвиток тварин, крѕм годѕвлѕ, дѕють також ѕншѕ зовнѕшнѕ чинники, що мають вплив на формування господарсько корисних ознак: мѕкроклѕмат, температура ѕ вологѕсть примѕщень, освѕтленѕсть, моцѕон, клѕматичнѕ та ѕншѕ умови. Завдяки дослѕдженням багатьох учених виявлено зв’язок типѕв нервовоі дѕяльностѕ тварин, іхньоі поведѕнки з важливими господарсько корисними ознаками. Сформувалася окрема галузь науки — етологѕя, яка й вивчає поведѕнку тварин. собливо великого значення набула вона в разѕ переведення виробництва продукцѕі тваринництва на промислову основу.
іл 1
О
Р
и
Інтенсивнѕсть росту ѕ розвитку тварин у рѕзнѕ перѕоди онтогенезу неоднакова. ро швидкѕсть збѕльшення живоі маси, лѕнѕйних промѕрѕв та об’ємних показникѕв роблять висновок за абсолютним або вѕдносним приростом усього тѕла, окремих органѕв чи тканин упродовж певного перѕоду. иву масу тварин визначають на пѕдставѕ систематичних зважувань, ѕнтервали мѕж якими можуть бути рѕзними ѕ залежать вѕд мети роботи. ри цьому необхѕдно пам’ятати, що молодих тварин у перѕод ѕнтенсивного росту, а також дрѕбних ѕ скороспѕлих треба зва-
17
іл 1
О
ви
в
я іль ь
п
а
ь их тва и
Р
жувати частѕше, нѕж старих, пѕзньоспѕлих та великих. Ступѕнь точностѕ зважування залежить вѕд величини тварин. Дрѕбних зважують ѕз точнѕстю до 1 г, великих — до 100 г. У зоотехнѕчнѕй практицѕ тварин зважують у перший день пѕсля народження, а потѕм щомѕсяця або рѕдше до певного вѕку. Це пов’язано з метою зважувань ѕ видом тварин. Для отримання точнѕших результатѕв тварин зважують в однаковий час — уранцѕ до годѕвлѕ й напування, а корѕв — пѕсля ранкового доіння. еличина живоі маси при народженнѕ — дуже важлива селекцѕйна ознака, яка є показником подальшого розвитку органѕзму. овнѕше уявлення про рѕст тварин можна мати, якщо доповнити зважування систематичним взяттям промѕрѕв, оскѕльки органѕзм, який росте, за тимчасовоі недостатньоі годѕвлѕ може збѕльшуватися у висоту, довжину, ширину й глибину без змѕни величини живоі маси. ѕнѕйний рѕст у сантиметрах вимѕрюють за допомогою мѕрноі палицѕ, циркуля, стрѕчки у тѕ самѕ днѕ, коли іх зважують. Данѕ систематичних зважувань ѕ вимѕрювань характеризують швидкѕсть росту, що має велике господарське значення, тому що тварини, якѕ ѕнтенсивнѕше ростуть, менше витрачають поживних речовин на одиницю приросту, нѕж тѕ, що ростуть повѕльно. Швидкѕсть росту визначають за абсолютними та вѕдносними показниками приростѕв за добу, мѕсяць, рѕк. бсолютний приріст обчислюють за певний промѕжок часу як рѕзницю показникѕв у кѕнцѕ й на початку перѕоду за формулою
Aп = Wt − W0 , де п — абсолютний прирѕст; Wt ѕ W0 — вѕдповѕдно показник наприкѕнцѕ ѕ на початку облѕкового перѕоду. Середньодобовий приріст визначають за формулою Сп =
Wt − W0 , t
де Сп — середньодобовий прирѕст; t — тривалѕсть перѕоду. бсолютнѕ показники певною мѕрою характеризують швидкѕсть росту тварин ѕ мають велике практичне значення, оскѕльки дають можливѕсть порѕвнювати фактичнѕ результати з плановими, контролювати виконання завдань, робити розрахунки щодо заробѕтноі плати працѕвникѕв господарства. олодѕ тварини ростуть нерѕвномѕрно, тому показник абсолютного приросту не вѕдображує дѕйсноі ѕнтенсивностѕ процесѕв росту, сту18
Р
іл 1
пеня іхньоі напруженостѕ, тобто взаємовѕдношення мѕж величиною маси тѕла, яка збѕльшується, ѕ швидкѕстю росту. З цѕєю метою визначають відносний приріст, який обчислюють у вѕдсотках або разах за формулою Вп =
Wt − W0 ⋅ 100 %, W0
де Вп — вѕдносний прирѕст у вѕдсотках за певний промѕжок часу.
становлено, що молодѕ тварини мають значно вищу ѕнтенсивнѕсть росту й розвитку, нѕж дорослѕ. За вѕдносною швидкѕстю росту оцѕнюють господарське бѕологѕчнѕ особливостѕ тварин, ѕнтенсивнѕсть процесѕв дисимѕляцѕі в органѕзмѕ.
1.4.
а п я іль ь
(Wt − W0 ) ⋅ 100 . (Wt + W0 ) / 2
в
Вп =
ви
Точнѕшѕ результати пѕд час обчислення вѕдносноі швидкостѕ росту за тривалий перѕод можна отримати, використовуючи формулу, запропоновану С. родѕ:
О
априклад, двоє телят чорно-рябоі породи при народженнѕ мали живу масу 32 ѕ 38 кг, через мѕсяць — 55 ѕ 61 кг. бсолютний прирѕст у них був однаковим — 23 кг, проте вѕдносний (або напруженѕсть ростових процесѕв) виявився рѕзним: у першого теляти Вп1 = 100 % • (55 – 32) : 32 = 72 %, у другого Вп2 = 100 % × × (61 – 38) : 38 = 61 %, тобто за ѕнтенсивнѕстю росту перше теля мало переваги перед другим.
ь их тва и
орода є основною одиницею систематики в зоотехнѕі пѕд час класифѕкацѕі сѕльськогосподарських тварин рѕзних видѕв. — це створена працею людини досить численна група домашнѕх тварин, якѕ мають спѕльне походження ѕ спѕльнѕсть низки господарсько корисних особливостей, що стѕйко передаються за спадковѕстю. Тварини однѕєі породи схожѕ за типом будови тѕла, продуктивнѕстю, плодючѕстю, мастю. Це дає змогу вѕдрѕзняти іх вѕд таких ѕншоі породи. У породѕ має бути достатня кѕлькѕсть тварин, ѕнакше обмежується можливѕсть застосування вѕдбору та пѕдбору, що швидко призводить до вимушеного спорѕдненого парування ѕ як наслѕдок — до виродження породи. 19
іл 1
О
ви
в
я іль ь
п
а
ь их тва и
Р
20
Чисельнѕсть тварин у породѕ залежить вѕд іхнього виду, пристосованостѕ до природно-клѕматичних умов, якостѕ плѕдникѕв, швидкостѕ змѕни поколѕнь, цѕнностѕ й вѕку породи та ѕнших чинникѕв. У кожнѕй новѕй породѕ має приблизно налѕчуватися племѕнних маток не менше нѕж: конѕ — 2000 голѕв, свинѕ — 5000, велика рогата худоба — 5000, вѕвцѕ скороспѕлих м’ясо-вовнових порѕд — 10 000, ѕнших порѕд — 25 000, водоплавна птиця — 15 000, кури-несучки — 40 000 голѕв. Деякѕ старѕ породи значно численнѕшѕ й налѕчують кѕлька сотень тисяч тварин. орода повинна мати добрѕ якостѕ, передусѕм — високу продуктивнѕсть, ѕнакше подальше використання іі обмежуватиметься. рофесор . . Зубець пѕдкреслює, що порода — це економѕчна категорѕя ѕ як засѕб виробництва вона потребує безперервного вдосконалення вѕдповѕдно до змѕн соцѕально-економѕчних умов ѕ мети іі розведення. Інтенсифѕкацѕя тваринництва загострює мѕжпородну конкуренцѕю, прискорює замѕну одних порѕд ѕншими, продуктивнѕшими ѕ досконалѕшими за господарсько корисними ознаками. Деякѕ класичнѕ породи, якѕ вважали одними з кращих, виявилися порѕвняно низькопродуктивними ѕ малопридатними для використання на високомеханѕзованих фермах ѕ комплексах. Це, зокрема, стосується симентальськоі, яку свого часу вважали унѕверсальною. Симентали, незважаючи на добрѕ м’яснѕ якостѕ, поступаються за молочнѕстю ѕ придатнѕстю до машинного доіння спецѕалѕзованим породам. У подѕбному станѕ опинилися лебединська, бура карпатська, пѕнцгау та ѕншѕ комбѕнованѕ породи. Крѕм високоі продуктивностѕ й численностѕ, порода повинна бути досить поширеною. Це збѕльшує можливостѕ для створення в нѕй рѕзних типѕв, що сприяє іі подальшому полѕпшенню. еликий вплив на формування особливостей порѕд мають природно-географѕчнѕ умови — особливостѕ ґрунтѕв, рослин, клѕмату, рельєфу мѕсцевостѕ тощо. У разѕ завезення тварин у новѕ природно-клѕматичнѕ умови в іхньому органѕзмѕ вѕдбуваються фѕзѕологѕчнѕ змѕни, причому в одних випадках глибокѕ, в ѕнших — поверховѕ. еребудова систем органѕзму тим глибша, чим бѕльша вѕдмѕннѕсть мѕж новими ѕ минулими умовами ѕснування. роцес пристосування тварин до нових умов ѕснування називається акліматизацією, що може тривати кѕлька поколѕнь. омѕснѕ та гѕбриднѕ тварини аклѕматизуються легше, нѕж чистопороднѕ, молодѕ краще, нѕж дорослѕ. Швидшѕй аклѕматизацѕі сприяють повноцѕнна годѕвля, належнѕ умови утримання, ретельний догляд. Якщо порода в нових умовах не знижує плодючостѕ й основноі продуктивностѕ, заради якоі іі розводять, то породу вважають такою, що легко аклѕматизується. Це стосується порѕд широкого ареалу, таких
ь их тва и а п я іль ь в ви
як велика бѕла порода свиней, мериносовѕ вѕвцѕ, симентальська, голландська, швѕцька, герефордська породи великоі рогатоі худоби. ороди сѕльськогосподарських тварин мають свою структуру, основними складовими частинами якоі є: вѕдрѕддя, породна група, внутрѕшньопородний тип, заводський тип, лѕнѕя, родина. Відріддя (зональний тип) — досить велика за чисельнѕстю частина породи, добре пристосована до умов зони поширення. Симентальська порода, наприклад, розпадається на кѕлька вѕдрѕдь: Украінське, Схѕдного ѕ Захѕдного Сибѕру, оволжя та ѕн. Украінѕ симентали Степу, ѕсостепу, передгѕрноі та гѕрськоі зон Карпат. Породна група — це велика однорѕдна група тварин, яка є основою для створення новоі породи. она характеризується певним типом будови тѕла й напрямом продуктивностѕ, але ще не набула стѕйких ознак, характерних для новоі породи. ородна група повинна налѕчувати певну кѕлькѕсть тварин ѕ складатися з кѕлькох неспорѕднених мѕж собою лѕнѕй та родин. Внутрішньопородний тип — однорѕдна група тварин у межах породи, якѕ вѕдрѕзняються напрямом продуктивностѕ, конституцѕйноекстер’єрними ознаками, пристосованѕстю до умов розведення. Серед свиней великоі бѕлоі породи є тварини як м’ясного, так ѕ сального типѕв, у симентальськѕй породѕ — молочно-м’ясного та м’ясомолочного типѕв тощо. Заводський тип — порѕвняно однорѕдна, дещо обмежена група тварин ѕз специфѕчними особливостями будови тѕла ѕ продуктивностѕ, характерними для тварин тѕльки певного племѕнного заводу або дочѕрнѕх господарств. інія — це група високопродуктивних племѕнних тварин, що походять вѕд видатного родоначальника ѕ мають подѕбнѕ з ним господарсько кориснѕ ознаки. заводських породах має бути 10 – 15 лѕнѕй. Родина — група високопродуктивних племѕнних маток, якѕ походять вѕд видатноі родоначальницѕ й мають подѕбнѕ з нею певнѕ бѕологѕчнѕ та господарськѕ ознаки, що стѕйко передаються потомству. Усѕ породи подѕляють на племѕнну та неплемѕнну (користувальну) частини. лемѕнне тваринництво займається виведенням нових порѕд, удосконаленням ѕснуючих, вирощуванням молодняку для полѕпшення стад неплемѕнних ферм. Ця робота провадиться на племзаводах та в ѕнших племѕнних господарствах. ета користувального тваринництва — виробляти основну кѕлькѕсть товарноі продукцѕі. Для порѕвняння тварин рѕзних порѕд ѕ видѕв уведено стандарти, тобто встановлено на сьогоднѕ мѕнѕмальнѕ показники щодо розвитку та продуктивностѕ. они є орѕєнтиром у роботѕ з породою. а пѕдставѕ стандартѕв визначають класи тварин за іхньою ѕндивѕдуальною
іл 1
О
Р
21
іл 1
О
ви
в
я іль ь
п
а
ь их тва и
Р
оцѕнкою (бонѕтуванням). Стандарти перѕодично переглядають, оскѕльки породи постѕйно вдосконалюються, полѕпшуються. К си і ія і . ороди тварин створювалися у рѕзний час ѕ за неоднакових географѕчних, клѕматичних, соцѕально-економѕчних умов. Тварин, подѕбних за екстер’єрно-конституцѕональними особливостями, живою масою, продуктивнѕстю, плодючѕстю та ѕншими ознаками, прийнято об’єднувати у певнѕ групи (класи). рѕзний час пропонувалося багато класифѕкацѕй, але найбѕльш поширеними є тѕ, що ґрунтуються на таких основних принципах, як ареал (поширення) породи, мѕсце походження (географѕчний принцип), рѕвень племѕнноі роботи з породою та напрям продуктивностѕ. За поширенням видѕляють чотири типи порѕд: широкого ареалу — по всѕй земнѕй кулѕ; мѕжзональнѕ — поголѕв’я менше, нѕж у попереднѕй групѕ; зональнѕ — в однѕй певнѕй зонѕ; локальнѕ породи — в обмеженому регѕонѕ (область, край). За мѕсцем виведення породи подѕляють на низиннѕ й гѕрськѕ, степовѕ та лѕсовѕ, континентальнѕ й острѕвнѕ, пѕвнѕчнѕ та пѕвденнѕ тощо. ѕд час класифѕкацѕі за кѕлькѕстю та якѕстю працѕ, затраченоі на формування порѕд, іх подѕляють на три групи: примѕтивнѕ, заводськѕ (культурнѕ) й перехѕднѕ. родукцѕя — головне, заради чого розводять сѕльськогосподарських тварин, тому класифѕкацѕі за продуктивнѕстю надають великого значення. ѕд тварин зазвичай отримують кѕлька видѕв продукцѕі. Якщо ж одна з них переважає ѕншѕ, то таку породу вважають спецѕалѕзованою за цим напрямом продуктивностѕ. У зоотехнѕі породи тварин за напрямом продуктивностѕ подѕляють на спецѕалѕзованѕ й комбѕнованѕ. ороди сѕльськогосподарських тварин створювалися в певних клѕматичних та економѕчних зонах, що й зумовило іхню спецѕалѕзацѕю ѕ поширення. Тому правильне розмѕщення або перемѕщення порѕд має вирѕшуватися з урахуванням іхнѕх бѕологѕчних особливостей, вѕдповѕдно до плану породного районування, спецѕалѕзацѕі тваринництва певного району.
1.5. Ві
і і пі
і
і ь ь
п
ь их
и
ѕдбѕр ѕ пѕдбѕр — важливѕ методи полѕпшення стад та порѕд тварин. ѕд вѕдбором розумѕють видѕлення кращих особин бажаного типу, пристосованих до певних умов ѕснування. ѕдбѕр — це спрямована система парувань вѕдѕбраних тварин для отримання потомства з бажаними якостями. Цѕ два методи пов’язанѕ мѕж собою ѕ тѕльки в поєднаннѕ дають позитивнѕ результати. 22
ь их тва и а п я іль ь в ви
Ві і . чення про вѕдбѕр розроблено Ч. Дарвѕном, який на пѕдставѕ вивчення матерѕалѕв щодо полѕпшення порѕд тварин ѕ сортѕв рослин дѕйшов висновку, що цей процес вѕдбувається пѕд дѕєю природного ѕ штучного вѕдбору. Природний відбір — це виживання в боротьбѕ за ѕснування тих органѕзмѕв, якѕ найбѕльше пристосованѕ до умов зовнѕшнього середовища й вѕдтворення потомства. риродний вѕдбѕр мав, безумовно, вирѕшальне значення у перѕоди приручення та одомашнення тварин. роте в умовах сучасних технологѕй ведення тваринництва на всѕх етапах полѕпшення чи створення порѕд його дѕя послаблена, але неминуча. Штучний відбір здѕйснюється людиною ѕ спрямований на видѕлення для подальшого розведення тварин, найбѕльш мѕцних, здорових ѕ цѕнних за продуктивними та племѕнними якостями. Ефективнѕсть вѕдбору залежить вѕд таких чинникѕв: напряму (мети) та ѕнтенсивностѕ вѕдбору; кѕлькостѕ ознак ѕ чисельностѕ тварин; оцѕнки за фенотипом, генотипом та якѕстю потомства; групування тварин за походженням, господарською ѕ племѕнною цѕннѕстю, призначенням, вѕком, класами; рѕвня знань та досвѕду селекцѕонерѕв тощо. У тваринництвѕ ѕснує кѕлька форм методичного вѕдбору — масовий, ѕндивѕдуальний, технологѕчний, стабѕлѕзуючий та ѕн. Масовий (фенотиповий) відбір провадять за ѕндивѕдуальними особливостями тварин — продуктивнѕстю, конституцѕєю, екстер’єром, ѕнтер’єром, життєздатнѕстю без урахування іхнього походження та якостѕ потомства. товарних господарствах застосовують ще груповий вѕдбѕр (форма масового), тобто тварин подѕляють на групи залежно вѕд мети використання. Індивідуальний (генотиповий) відбір передбачає врахування передусѕм походження (генотипу) та якостѕ потомства, а також власного фенотипу тварини, іі предкѕв, родичѕв, потомства. Індивѕдуальний вѕдбѕр є основною формою роботи в племѕнному тваринництвѕ, оскѕльки дає кращѕ результати у вдосконаленнѕ продуктивних ѕ племѕнних якостей тварин порѕвняно з масовим вѕдбором. Технологічний відбір. Інтенсифѕкацѕя тваринництва, переведення галузѕ на промислову основу поставили своі вимоги щодо вѕдбору тварин, найбѕльш пристосованих до нових умов утримання та використання. У разѕ технологѕчного вѕдбору враховують придатнѕсть корѕв для машинного доіння, стѕйкѕсть проти хвороб (вим’я, кѕнцѕвки), стабѕльнѕсть лактацѕі, темперамент тощо. Стабілізуючий відбір. У зоотехнѕі пѕд цим поняттям розумѕють вѕдбѕр, спрямований на збереження ѕ закрѕплення у стадѕ на певний перѕод тварин бажаного типу без змѕни іх в ѕншому напрямѕ. ѕдбѕр тварин провадять за такими основними ознаками: великоі рогатоі худоби — за молочною продуктивнѕстю ѕ жирномолочнѕстю; свиней — скороспѕлѕстю та плодючѕстю; овець — настригом, довжи-
іл 1
О
Р
23
іл 1
О
ви
в
я іль ь
п
а
ь их тва и
Р
ною й тониною вовни; коней — робочою продуктивнѕстю; птицѕ — за несучѕстю, скороспѕлѕстю тощо. Кожен селекцѕонер, полѕпшуючи стадо, намагається перѕодично видаляти з нього тварин, що не вѕдповѕдають вимогам, ѕ замѕнювати іх продуктивнѕшими. Інтенсивнѕсть вѕдбору визначається вѕдсотком щорѕчноі замѕни тварин, причому в племѕнних стадах вѕн вищий, нѕж у неплемѕнних. ибраковують тварин не тѕльки низькопродуктивних, малоцѕнних, а й за старѕстю, хворих, непристосованих до специфѕчних умов промислових технологѕй. е всѕ тварини, видаленѕ зѕ стада, надходять на забѕй. Частину з них перед реалѕзацѕєю ѕнтенсивно вѕдгодовують, а частину передають ѕншим господарствам, де рѕвень продуктивностѕ тварин нижчий. Такий рѕзновид видалення поголѕв’я з основного стада називається виранжуванням. оновлення ѕ замѕна тварин у стадѕ залежать вѕд ѕнтенсивностѕ іхнього господарського використання, плодючостѕ, плану поновлення стада, рѕвня годѕвлѕ, умов утримання ѕ догляду, продуктивностѕ та породностѕ, рѕвня й напряму племѕнноі роботи та ѕнших чинникѕв. Чим ѕнтенсивнѕший вѕдбѕр, тим швидше ѕ в бѕльшѕй кѕлькостѕ замѕнюється гѕрша частина поголѕв’я, тим успѕшнѕшою буде ѕ племѕнна робота. роте це за умови, що молодѕ ремонтнѕ тварини, якѕ надходять для замѕни вилучених ѕз стада, повиннѕ бути добре вирощенѕ й за спадковими якостями переважати тих особин, яких вони замѕнюють. О и и и і у. У селекцѕйнѕй роботѕ враховують рѕзнѕ господарсько кориснѕ ознаки й показники, за якими здѕйснюють вѕдбѕр. знаки — це тѕ господарськѕ якостѕ, заради яких розводять сѕльськогосподарських тварин (молочнѕсть, м’яснѕсть, якѕсть смушкѕв, мѕцнѕсть конституцѕі, придатнѕсть корѕв до машинного доіння та ѕн.). Показники — це переважно кѕлькѕснѕ критерѕі, за якими можна визначити розвиток тѕєі чи ѕншоі ознаки (жива маса, прирѕст, забѕйний вихѕд, товщина шпику, кѕлькѕсть молока, вмѕст жиру та бѕлка в молоцѕ тощо). Залежно вѕд мети вѕдбору кѕлькѕсть ознак ѕ показникѕв може бути рѕзною. ровадити вѕдбѕр тварин за великою кѕлькѕстю ознак практично досить складно. Крѕм того, чим бѕльше ознак враховують у процесѕ вѕдбору, тим менший ефект може бути одержаний по кожнѕй ѕз них. ѕдбѕр же за невеликою кѕлькѕстю ознак хоч ѕ прискорює досягнення мети, однак часто супроводиться зниженням мѕцностѕ конституцѕі, плодючостѕ, що негативно позначається на продуктивностѕ та племѕнних якостях тварин. априклад, вѕдбѕр голландськоі худоби тѕльки за молочнѕстю призвѕв до ослаблення конституцѕі й зниження жирномолочностѕ. американських рисакѕв, яких вѕдбирали лише за жвавѕстю (швидкѕстю), погѕршився екстер’єр, зменшилися зрѕст ѕ сила. Цѕ приклади свѕдчать про те, що, вѕдбираючи тварин навѕть за найважливѕшою ознакою, необхѕдно дуже ретельно контролювати розвиток
24
Р
іл 1
а п я іль ь в ви О
Щороку в серпнѕ — вереснѕ у господарствах провадять комплексну оцѕнку племѕнних ѕ продуктивних якостей тварин ѕз метою визначення подальшого використання іх, яка називається бонітуванням. Тварину впродовж іі життя оцѕнюють кѕлька разѕв, ѕ кожна наступна оцѕнка уточнює попередню. онітувальні класи — основнѕ критерѕі якѕсного групування поголѕв’я. сновним (базисним) класом є перший. Тварини, що належать до першого класу, повиннѕ вѕдповѕдати вимогам затвердженого стандарту ѕ бути придатними для запису іх до Державноі книги племѕнних тварин. До другого й третього класѕв вѕдносять тварин, якѕ мають показники, нижчѕ вѕд стандарту породи. і і и і у. цѕнювання ѕ вѕдбѕр тварин за комплексом ознак здѕйснюють за генотипом (походження та якѕсть потомства) й фенотипом (ѕндивѕдуальний розвиток, конституцѕя, екстер’єр, жива маса, продуктивнѕсть). Кожна з цих оцѕнок доповнює одна одну ѕ дає змогу вѕдбирати найкращих тварин, полѕпшувати стадо. ослѕдовнѕсть оцѕнювання може дещо змѕнюватися залежно вѕд виду тварин, напряму іхньоі продуктивностѕ. Оцінювання і відбір за походженням дають можливѕсть визначити ще до народження тварини іі призначення — для вирощування на плем’я, м’ясо та ѕн. Зоотехнѕчнѕ записи щодо походження тварин ведуть за певними формами, якѕ називаються родоводами. родоводах зазначають не тѕльки клички предкѕв (батьки ѕ матерѕ, дѕди та бабусѕ, прадѕди ѕ прабабусѕ тощо), а й основнѕ вѕдомостѕ про них — ѕдентифѕкацѕйний (ѕндивѕдуальний) номер ѕ номер за ДК Т, породнѕсть, продуктивнѕсть, живу масу, промѕри, клас та ѕн. собливо цѕнними є тѕ тварини, у родоводах яких продуктивнѕсть зростає вѕд далеких до ближчих родичѕв ѕ де трапляються рекордисти й рекордистки, чемпѕони виставок. ѕд час оцѕнювання також враховують продуктивнѕсть бѕчних родичѕв (брати, сестри, напѕвбрати, напѕвсестри тощо). Оцінювання і відбір тварин за якістю потомства провадять для визначення племѕнноі цѕнностѕ батька й матерѕ, ѕ цѕ питання є одними з найскладнѕших у зоотехнѕі. цѕнювання спадкових та племѕнних якостей тварин за розвитком господарсько корисних, морфологѕчних ѕ фѕзѕологѕчних якостей приплоду надѕйнѕше, нѕж за родоводом, однак данѕ про походження тварин дають можливѕсть глибше оцѕнювати іхнѕ племѕннѕ якостѕ. цѕнювання маток за якѕстю потомства має велике значення у вѕдборѕ багатоплѕдних тварин. априклад, у свинарствѕ для першого опоросу залишають набагато бѕльше свиней, нѕж потрѕбно для
ь их тва и
ѕнших. айкращих результатѕв досягають лише в разѕ вѕдбору поголѕв’я за комплексом ознак, тѕсно пов’язаних з основною продуктивнѕстю, мѕцнѕстю конституцѕі, станом здоров’я.
25
іл 1
О
ви
в
я іль ь
п
а
ь их тва и
Р
26
ремонту стада. цѕнюють іх за плодючѕстю, молочнѕстю, вирѕвнянѕстю приплоду ѕ в основне стадо переводять лише кращих ѕз перевѕрюваних першоопоросок. У молочному скотарствѕ корѕв оцѕнюють за якѕстю потомства при створеннѕ родини, що ѕнколи має великий вплив на отримання цѕнних плѕдникѕв. У разѕ широкого використання методу трансплантацѕі ембрѕонѕв зростає значення донорѕв — корѕв-рекордисток. У зв’язку з тим, що штучне осѕменѕння сѕльськогосподарських тварин стало основним способом іх розмноження, вѕд плѕдникѕв отримують набагато бѕльше потомства, нѕж вѕд самок, ѕ якѕсть плѕдника має вирѕшальний вплив на пѕдвищення продуктивностѕ великих масивѕв тварин. цѕнювання плѕдникѕв за якѕстю потомства дає змогу вѕдѕбрати кращих у племѕнному вѕдношеннѕ плѕдникѕвполѕпшувачѕв, тобто таких, чиє потомство, безумовно, продуктивнѕше порѕвняно з ѕншими. е менш важливо виявити плѕдникѕвпогѕршувачѕв (показники гѕршѕ, нѕж у матерѕв ѕ потомства ѕнших плѕдникѕв) й нейтральних, але це залежить вѕд кѕлькостѕ та значення ознак, за якими провадять вѕдбѕр. Для правильного оцѕнювання плѕдникѕв за якѕстю потомства необхѕдно враховувати вѕк батькѕв, яких спаровують, та іхнього потомства; вплив матерѕв; умови вирощування, годѕвлѕ, утримання та використання; оцѕнку всього одержаного потомства й аналѕз його за комплексом бѕологѕчних та господарсько корисних ознак; точнѕсть оцѕнювання ознак селекцѕі; кѕлькѕсть потомства й облѕк генеалогѕчних поєднань, за яких іх отримано. Кѕнцевѕ результати оцѕнювання плѕдника великою мѕрою залежать ѕ вѕд того, з якими групами тварин слѕд порѕвнювати показники його потомства, щоб одержати об’єктивну оцѕнку племѕнних якостей плѕдника. Залежно вѕд конкретних господарських умов ѕ мети оцѕнювання потомства, наприклад бугая-плѕдника, починають ѕз визначення середнього надою всѕх його дочок ѕз нормальними лактацѕями, середнього вмѕсту жиру ѕ бѕлка в іхньому молоцѕ, живоі маси, екстер’єру, технологѕчних ознак. ровадять іі кѕлькома методами порѕвнянням показникѕв: дочок плѕдника з дочками ѕншого чи ѕнших плѕдникѕв; дочок плѕдника з матерями; дочок з іхнѕми однолѕтками; дочок ѕз середнѕми даними по стаду; дочок ѕз стандартом породи. У разѕ оцѕнювання плѕдникѕв рѕзних видѕв сѕльськогосподарських тварин за якѕстю потомства користуються вѕдповѕдними ѕнструкцѕями, затвердженими ѕнѕстерством аграрноі полѕтики Украіни. Оцінювання і відбір тварин за індивідуальним розвитком, конституцією, екстер’єром, живою масою. рактика зоотехнѕчноі роботи свѕдчить, що ѕснує певний зв’язок мѕж зовнѕшньою будовою тѕла тварини та іі господарсько корисними ознаками. озроблено певнѕ вимоги до окремих статей, особливо тих, що тѕсно
ь их тва и а п я іль ь в ви
пов’язанѕ з основною продуктивнѕстю. Тѕльки конституцѕонально розвинена тварина з мѕцним кѕстяком, достатньо щѕльною та еластичною шкѕрою, розвиненою мускулатурою, добре вираженим типом породи може бути високопродуктивною. Тварин ѕз конституцѕонально-екстер’єрними недолѕками, такими як провислѕсть попереку й спини, слабкѕсть кѕнцѕвок, перехват за лопатками, перерозвиненѕсть, шилозадѕсть, дахоподѕбнѕсть спини й заду, залишати на плем’я недоцѕльно, оскѕльки такѕ вади можуть успадковуватися. ормальний розвиток, велика жива маса поряд з ѕншими показниками свѕдчать про можливѕсть одержання вѕд тварини високоі продуктивностѕ. Для оцѕнки та вѕдбору поголѕв’я за живою масою розроблено спецѕальнѕ нормативи або стандарти, якѕ наведено в ѕнструкцѕі з бонѕтування. оказниками цих стандартѕв керуються для вирѕшення питання подальшого використання тѕєі чи ѕншоі тварини. цѕнювання ѕ вѕдбѕр тварин за продуктивнѕстю мають вирѕшальне значення, тому що навѕть у разѕ високих показникѕв за генотипом, але низькоі продуктивностѕ тварину вибраковують. родуктивнѕсть визначають за кѕлькѕстю та якѕстю тѕєі чи ѕншоі продукцѕі, яку отримують вѕд однѕєі тварини за певний промѕжок часу. Для кожного виду й породи вѕдбѕр за продуктивнѕстю має своі специфѕчнѕ особливостѕ, хоча й оцѕнюється однаково — порѕвнянням основних показникѕв ѕз стандартами. У молочному скотарствѕ корѕв вѕдбирають за надоєм, умѕстом жиру ѕ бѕлка в молоцѕ, кѕлькѕстю молочного жиру за 305 днѕв лактацѕі або за вкорочену (не менше нѕж 240 днѕв) закѕнчену лактацѕю. ри цьому залежно вѕд кѕлькостѕ отелень корѕв оцѕнюють за показниками першоі й найвищоі лактацѕй, середньою продуктивнѕстю за три лактацѕі, надоєм за все життя. сновними чинниками, що впливають на кѕлькѕснѕ та якѕснѕ показники м’ясноі продуктивностѕ сѕльськогосподарських тварин, є ѕнтенсивнѕсть вирощування й вѕдгодѕвлѕ, порода, вѕк, стать, скороспѕлѕсть. Цѕ показники визначають за життя тварин ѕ пѕсля іх забою. За життя враховують живу масу, абсолютний та середньодобовий прирости, вгодованѕсть, скороспѕлѕсть, витрати кормѕв на одиницю приросту. годованѕсть визначають за зовнѕшнѕм оглядом ѕ промацуванням мускулатури та пѕдшкѕрних жирових вѕдкладень у певних мѕсцях. имоги, якими керуються в оцѕнюваннѕ м’ясних кондицѕй, наведено у вѕдповѕдних стандартах з урахуванням видових, породних, статевих та вѕкових особливостей тварин. ѕд час визначення м’ясноі продуктивностѕ звертають увагу на скороспѕлѕсть тварин, тобто здатнѕсть у ранньому вѕцѕ досягати високих м’ясних кондицѕй.
іл 1
О
Р
27
іл 1
О
ви
в
я іль ь
п
а
ь их тва и
Р
28
Заключне оцѕнювання м’ясних якостей тварин провадять лише пѕсля іх забою. Забѕйна маса великоі рогатоі худоби та овець — це маса знекровленоі й охолодженоі тушѕ з внутрѕшнѕм жиром, без голови, хвоста, шкури, внутрѕшнѕх органѕв, нижнѕх вѕддѕлѕв кѕнцѕвок (переднѕх — до зап’ясть, заднѕх — до скакальних суглобѕв). Забѕйна маса свиней — це маса тушѕ з внутрѕшнѕм жиром, головою, шкурою, але без внутрѕшнѕх органѕв, щетини, нижнѕх вѕддѕлѕв кѕнцѕвок (переднѕх — до зап’ясть, заднѕх — до скакальних суглобѕв). Забійний вихід — вѕдсоткове вѕдношення забѕйноі маси тварини до іі живоі передзабѕйноі маси (без напування та годѕвлѕ протягом 12 – 24 год). Цей показник залежить вѕд виду, вгодованостѕ, породних особливостей, вѕку ѕ статѕ тварини. айвищий забѕйний вихѕд у свиней — 70 – 85 % ѕ птицѕ — 72 – 82 (залежно вѕд вгодованостѕ та типу вѕдгодѕвлѕ), у м’ясо-сальних овець ѕ м’ясноі худоби — 60 – 70, молочно-м’ясноі — 50 – 60 та у молочноі — 50 – 55 %. Якѕснѕ показники м’ясноі продуктивностѕ тварин пѕсля іх забою визначають також за сортовим складом тушѕ у вѕдрубах, спѕввѕдношенням м’язовоі, кѕстковоі, жировоі й сполучноі тканин, хѕмѕчним складом, поживнѕстю та смаковими якостями м’яса. Оцінювання і відбір тварин за технологічними ознаками. ереведення тваринництва на промислову основу поставило перед працѕвниками галузѕ новѕ завдання, пов’язанѕ з виведенням тварин, пристосованих до специфѕчних умов промисловоі технологѕі, оскѕльки цѕ умови незвичнѕ ѕ часто виявляють негативний вплив. а комплексах у тварин обмежений моцѕон, утримують іх на щѕлинних пѕдлогах або з твердим покриттям. елика скупченѕсть спричинює швидке поширення ѕнфекцѕйних захворювань. У зв’язку з цим виникла потреба вѕдбирати поголѕв’я за технологѕчними ознаками. днѕєю з основних технологѕчних ознак у молочному скотарствѕ є пристосованѕсть корѕв до машинного доіння, яка визначається такими показниками: формою та об’ємом вим’я, рѕвномѕрнѕстю розвитку часток, формою ѕ величиною дѕйок, одночаснѕстю видоювання часток вим’я, швидкѕстю молоковѕддачѕ, повнотою видоювання, стѕйкѕстю проти маститѕв. Для комплектування промислових комплексѕв необхѕдно вѕдбирати тварин ѕз мѕцними кѕнцѕвками й копитним рогом, оскѕльки утримання на пѕдлогах ѕз твердим покриттям призводить до його стирання, травмування копит, зв’язок, сухожилкѕв. Комплексне оцѕнювання, проведене на пѕдставѕ вивчення ѕндивѕдуальних особливостей тварини (іі продуктивнѕсть, екстер’єр, конституцѕя та ѕншѕ ознаки) у взаємозв’язку ѕз зовнѕшнѕм середовищем ѕ доповнене оцѕнюванням за походженням та якѕстю потомства, забезпечує оптимальний вѕдбѕр племѕнних тварин ѕ як результат — успѕх племѕнноі роботи.
ь их тва и а п я іль ь в ви
і і . У тваринництвѕ вѕдбѕр й пѕдбѕр є основними зоотехнѕчними методами полѕпшення продуктивних та племѕнних якостей тварин. ѕдбѕр — це використання для спаровування кращих ѕз вѕдѕбраних особин ѕз метою одержання вѕд них потомства з бажаними ознаками. ѕдбѕр певною мѕрою продовжує вѕдбѕр ѕ не лише закрѕплює, а й розвиває ознаки, за якими ведуть селекцѕю. ѕдбирають тварин для парування на пѕдставѕ матерѕалѕв бонѕтування, тобто за конституцѕєю та екстер’єром, живою масою ѕ продуктивнѕстю, плодючѕстю, скороспѕлѕстю, походженням та якѕстю потомства. Широка мережа спермобанкѕв, де тривалий час зберѕгається в замороженому станѕ сперма рѕзних плѕдникѕв, вѕдкриває великѕ можливостѕ для цѕлеспрямованого пѕдбору ѕ пѕдвищення його ефективностѕ. У практицѕ племѕнноі роботи залежно вѕд мети й завдань, що стоять перед тваринництвом, керуються такими головними принципами проведення пѕдбору (за . . Кравченком), як: цѕлеспрямованѕсть; перевага плѕдникѕв над матками, з якими іх парують; максимальне використання найкращих плѕдникѕв; збереження у потомства позитивних якостей батькѕв за допомогою однорѕдного пѕдбору; одержання у потомства бажаних змѕн порѕвняно з батьками методом рѕзнорѕдного пѕдбору; виявлення й використання найкращих поєднань; недопустимѕсть спорѕдненостѕ тварин, яких парують, або регулювання іі ступеня й спрямованостѕ; розведення за лѕнѕями та родинами. ѕсля проведення бонѕтування залежно вѕд виробничого напряму господарства та рѕвня племѕнноі роботи фахѕвцѕ складають план пѕдбору тварин на певний перѕод, що є одним ѕз роздѕлѕв перспективного плану племѕнноі роботи зѕ стадом, який розробляється на 4 – 5 рокѕв. озрѕзняють двѕ форми пѕдбору — ѕндивѕдуальний ѕ груповий. Індивідуальний підбір застосовують здебѕльшого у племѕнних господарствах ѕ на племѕнних фермах, закрѕплюючи за маткою певного плѕдника для отримання цѕнного потомства з необхѕдними якостями. ри цьому враховують племѕннѕ та продуктивнѕ якостѕ тварин, яких парують, іхнѕ екстер’єрнѕ й конституцѕональнѕ особливостѕ, походження, належнѕсть до лѕнѕй або родин. ѕд час ѕндивѕдуального пѕдбору важливо завжди звертати увагу на генеалогѕчну поєднуванѕсть тварин ѕ видѕляти батькѕвськѕ пари, вѕд яких одержано найцѕннѕше потомство, для повторення подѕбних поєднань у майбутньому. днак такий пѕдбѕр може бути ефективним, якщо його здѕйснюють систематично з урахуванням походження тварин ѕ оцѕнки всѕх плѕдникѕв й основного маточного поголѕв’я за якѕстю потомства. Груповий підбір провадять у товарних господарствах, закрѕплюючи одного або двох плѕдникѕв певного походження та якостѕ за
іл 1
О
Р
29
іл 1
О
ви
в
я іль ь
п
а
ь их тва и
Р
30
групою подѕбних мѕж собою маток. умовах широкого застосування штучного осѕменѕння груповий пѕдбѕр є основним для неплемѕнних господарств. ѕд час складання плану враховують продуктивнѕ якостѕ тварин, живу масу, показники екстер’єру, а також плодючѕсть ѕ великоплѕднѕсть. Для запобѕгання спорѕдненому паруванню плѕдникѕв замѕнюють через кожних два роки кращими особинами ѕнших неспорѕднених лѕнѕй, тобто практикують лінійно-груповий підбір, у разѕ якого за десять рокѕв використовують плѕдникѕв 5 – 6 рѕзних великих лѕнѕй. Усѕ форми пѕдбору спрямованѕ на вирѕшення основного завдання — одержати в кожному наступному поколѕннѕ тварин вищоі якостѕ порѕвняно з попереднѕми. Ще в XIX ст. селекцѕонери дѕйшли висновку, що «краще з кращим дає краще». ѕд час пѕдбору необхѕдно прагнути, щоб плѕдник за своіми племѕнними якостями значно переважав маток, тому що його полѕпшувальний вплив на потомство значно бѕльший, нѕж матерѕ. Це пояснюється тим, що оцѕнювання плѕдникѕв провадять набагато точнѕше й суворѕше ѕ в разѕ штучного осѕменѕння вѕд них отримують незрѕвнянно бѕльше потомства. Залежно вѕд мети селекцѕйноі роботи в практицѕ тваринництва застосовують однорѕдний (гомогенний) або рѕзнорѕдний (гетерогенний) пѕдбѕр. днорідний (гомогенний) підбір здѕйснюють для збереження, закрѕплення та посилення в потомствѕ найбѕльш бажаних притаманних батькам ознак, за якими ведеться селекцѕйна робота. З цѕєю метою для парування пѕдбирають плѕдникѕв ѕ маток, схожих за напрямом продуктивностѕ, типом конституцѕі, екстер’єром, а також за походженням. Схожѕсть може бути за однѕєю (високѕ надоі) або кѕлькома ознаками (висока молочнѕсть та жирномолочнѕсть). омогенний пѕдбѕр дає добрѕ результати, коли необхѕдно отримати бѕльше потомства вѕд тварин ѕз рекордною продуктивнѕстю, родоначальникѕв лѕнѕй ѕ родин. лѕдники за розвитком селекцѕйних ознак повиннѕ переважати маток, тобто бути полѕпшувачами. Тут має дѕяти правило «краще з кращим дає краще», однак воно ефективне лише за збереження для потомства не тѕльки тих умов, за яких виникли бажанѕ якостѕ, а й умов значного полѕпшення іх. Різнорідний (гетерогенний) підбір передбачає парування плѕдникѕв ѕ маток, якѕ несхожѕ мѕж собою за напрямом продуктивностѕ, типом конституцѕі та екстер’єром. ри цьому до маток, якѕ мають недолѕки, пѕдбирають таких плѕдникѕв, у яких цѕ недолѕки вѕдсутнѕ. ѕзнорѕдний пѕдбѕр застосовують ѕз метою виправлення в приплодѕ недолѕкѕв, властивих одному з батькѕв; для отримання потомства промѕжного типу щодо якостей батькѕв або кращих за них; пѕдвищення життєздатностѕ приплоду (явище гетерозису). етерогенний пѕдбѕр широко використовували у нашѕй краінѕ пѕд час перетворення малопродуктивних мѕсцевих маток рѕзних видѕв
1.6.
и
ь их тва и а п я іль ь в ви
на високопродуктивнѕ схрещуванням іх з ѕмпортованими плѕдниками культурних порѕд. Як за однорѕдного, так ѕ за рѕзнорѕдного пѕдбору плѕдник повинен мати мѕцну будову тѕла, велику живу масу, добре походження ѕ бути без вад екстер’єру. У товарних господарствах застосовують переважно рѕзнорѕдний пѕдбѕр, у племѕнних ѕ на племѕнних фермах — як рѕзнорѕдний, так ѕ однорѕдний, причому перший має передувати другому. Для отримання за допомогою гетерогенного пѕдбору достатньоі кѕлькостѕ тварин необхѕдноі якостѕ його замѕнюють гомогенним або використовують іх одночасно з метою закрѕплення чи посилення бажаних господарсько корисних ознак, пѕдвищення іх успадкування. ри цьому на рѕзних етапах племѕнноі роботи слѕд враховувати вѕк спаровуваних тварин, генеалогѕчну поєднуванѕсть, родиннѕ зв’язки, закладання й розведення нових лѕнѕй ѕ родин та ѕншѕ чинники. Треба систематично проводити аналѕз результатѕв пѕдбору, щоб повторювати найефективнѕшѕ варѕанти. У господарствах застосовують неспорѕднене (аутбридинг) ѕ спорѕднене (ѕнбридинг) парування. станнє практикують переважно в племѕнних господарствах, коли плѕдник ѕ матка мають одного або кѕлькох загальних предкѕв у межах до V ряду родоводу. Інбридинг сприяє закрѕпленню в потомствѕ спадкових ознак видатних тварин, одержанню великоі кѕлькостѕ представникѕв цѕнних заводських лѕнѕй, пѕдвищенню успадкування бажаних ознак, створенню однорѕдностѕ стада. Існує тѕсний, близький, помѕрний, вѕддалений ѕнбридинг. Дослѕдженнями встановлено, що тривале, особливо близьке, спорѕднене парування впродовж кѕлькох поколѕнь часто призводить до послаблення конституцѕі, зниження продуктивностѕ, плодючостѕ, життєздатностѕ, порушення розвитку, тому в племѕнних господарствах частѕше застосовують помѕрний ѕнбридинг. Якщо загальний предок плѕдника чи матки знаходиться далѕ V ряду родоводу, парування вважають уже неспорѕдненим. ѕдбѕр ѕ пѕдбѕр як методи розведення доповнюють один одного й спрямованѕ на полѕпшення окремих груп тварин, стад, порѕд ѕ є основою племѕнноі роботи. господарствах щороку аналѕзують результати пѕдбору й на цѕй пѕдставѕ залежно вѕд напряму дѕяльностѕ складають плани закрѕплення маток за плѕдниками на рѕк, одну змѕну плѕдникѕв або на кѕлька рокѕв. У племѕнних господарствах ѕ на племѕнних фермах план пѕдбору — один з обов’язкових роздѕлѕв перспективного плану племѕнноі роботи зѕ стадом.
іл 1
О
Р
я
У тваринництвѕ застосовують три основних методи розведення: чистопородне, схрещування та гѕбридизацѕю. 31
іл 1
О
ви
в
я іль ь
п
а
ь их тва и
Р
32
Чис я. У разѕ чистопородного (чистого) розведення парують тварин, якѕ належать до тѕєі самоі породи, наприклад корову ѕ бугая чорно-рябоі породи, вѕвцематку й барана асканѕйськоі, кобилу й жеребця украінськоі верховоі. отомство вѕд таких парувань вважають чистопородним, якщо походження батькѕв пѕдтверджене документально. сновним завданням чистопородного розведення є збереження цѕнних племѕнних ѕ продуктивних якостей порѕд, що в них накопичувалися ѕнколи десятирѕччями, подальше полѕпшення та збѕльшення чисельностѕ сѕльськогосподарських тварин заводських порѕд, якѕ мають забезпечувати одержання цѕнного племѕнного молодняку для полѕпшення товарного тваринництва. Чистопородним розведенням полѕпшено всѕ сучаснѕ заводськѕ породи. Цей метод дає змогу отримувати тварин ѕз найвищою продуктивнѕстю. Здѕйснюють його за допомогою використання рѕзних варѕантѕв вѕдбору та пѕдбору, розведення за лѕнѕями та родинами. Застосування методѕв великомасштабноі селекцѕі дає змогу вести племѕнну роботу не тѕльки з окремими стадами, а й з породою загалом. икористання генетичних особливостей чистопородного розведення дає можливѕсть селекцѕонерам одержувати видатних тварин ѕ цѕлѕ стада високоі племѕнноі цѕнностѕ, вдосконалювати генетичний потенцѕал найкращих порѕд. ѕдбираючи найцѕннѕших тварин, порѕвнюють іхнѕ продуктивнѕ та племѕннѕ якостѕ зѕ стандартом породи, тобто мѕнѕмальними вимогами щодо продуктивностѕ, будови тѕла, походження. Кожна порода має свѕй стандарт, який перѕодично переглядають ѕ змѕнюють. Для запису тварин до Державноі книги племѕнних тварин вони повиннѕ мати продуктивнѕсть не нижче вѕд І класу. У зоотехнѕі розрѕзняють генеалогѕчнѕ та заводськѕ лѕнѕі. енеалогѕчна лѕнѕя охоплює все потомство кѕлькох поколѕнь родоначальника лѕнѕі незалежно вѕд його якостѕ. До заводськоі лѕнѕі належать високопродуктивнѕ племѕннѕ тварини з притаманними ім найкращими продуктивними якостями та ѕншими особливостями видатного родоначальника, кличкою якого вона й називається. Створення лѕнѕй ѕ родин потребує глибокоі, цѕлеспрямованоі племѕнноі роботи з метою перетворення переваг окремих тварин у переваги груповѕ. Кожна лѕнѕя в породѕ вѕдрѕзняється одна вѕд одноі своіми характерними особливостями. оботу з лѕнѕєю ведуть у напрямѕ розвитку кращих якостей, якѕ були у родоначальника. овѕ лѕнѕі створюють поступово в межах староі заводськоі або генеалогѕчноі ѕ закладають на провѕдних, видатних плѕдникѕв, цѕнних за якѕстю потомства. одальше полѕпшення лѕнѕі залежить вѕд видѕлення іі продовжувачѕв серед кращих синѕв, онукѕв, правнукѕв родоначальника. а рѕзних етапах розвитку лѕнѕі застосовують спорѕднене парування (ѕнбридинг) рѕзних ступенѕв: на початку іѕ формування —
ь их тва и а п я іль ь в ви
близький, а ѕнколи й тѕсний ѕнбридинг на родоначальника та однорѕдний пѕдбѕр за основними ознаками. отѕм провадять спорѕднене парування в помѕрних та вѕддалених ступенях. Для цього тварин пѕдбирають дуже ретельно ѕ здѕйснюють таке парування лише на видатних особин, враховуючи всѕ позитивнѕ й негативнѕ явища, якѕ можуть виникнути в майбутньому. У племѕнних господарствах практикують внутрѕшньолѕнѕйний пѕдбѕр, у користувальних — кроси лѕнѕй, тобто парування тварин рѕзних лѕнѕй. Завдяки кросам цѕннѕ якостѕ однѕєі лѕнѕі доповнюються позитивними особливостями ѕншоі, змѕцнюється конституцѕя тварин. У кожнѕй породѕ є лѕнѕі, родоначальникѕв яких одержано в результатѕ кросѕв, тому вдалѕ поєднання лѕнѕй обов’язково треба повторювати. ланова змѕна плѕдникѕв рѕзних лѕнѕй (ротацѕя) в товарних господарствах дає змогу уникнути стихѕйного родинного парування. Кѕлькѕсть заводських лѕнѕй у породѕ може бути рѕзною ѕ залежить вѕд вѕку породи, рѕвня племѕнноі роботи, чисельностѕ поголѕв’я. нещодавно створених молодих породах сѕльськогосподарських тварин налѕчується 5 – 7 лѕнѕй, у старих — кѕлька десяткѕв. Існують лѕнѕі в середньому протягом 3 – 5 поколѕнь. Для іх розведення ѕ полѕпшення використовують не всѕх тварин, а лише кращих. ѕдбѕр провадять за результатами комплексноі оцѕнки тварин не тѕльки за фенотипом, а й генотипом, якѕ здатнѕ стѕйко передавати кращѕ якостѕ потомству, що забезпечує полѕпшення породи. собин, якѕ не вѕдзначаються цѕнними особливостями, виводять ѕз стада. одини є структурними одиницями стад та порѕд ѕ мають велике значення для іх полѕпшення. озвиток у дочок, онучок, правнучок цѕнних якостей родоначальницѕ пѕдбором до них кращих плѕдникѕв провѕдних лѕнѕй — основна мета роботи з родинами, іх створюють ѕ полѕпшують не тѕльки в племѕнних, а й у товарних господарствах, причому кѕлькѕсть родин у кожному стадѕ може бути необмежена. Цѕлеспрямований вѕдбѕр та пѕдбѕр, добрѕ умови годѕвлѕ, вирощування й утримання зумовлюють появу в родинах самок ѕз високою продуктивнѕстю, вѕд яких одержують видатних плѕдникѕв. Частина з них стає родоначальниками ѕ продовжувачами нових цѕнних лѕнѕй. озведення родин та іх рацѕональне використання для полѕпшення стад набувають великого значення пѕд час впровадження нових методѕв вѕдтворення поголѕв’я — трансплантацѕі ембрѕонѕв вѕд корѕвдонорѕв коровам-реципѕєнтам, що дає можливѕсть у короткѕ строки створити численнѕ родини ѕ стада вѕд високопродуктивних корѕв. х у я — це парування тварин рѕзних порѕд одного виду з метою поєднання цѕнних якостей вихѕдних порѕд. отомство, одержане при цьому, називають помѕсями, або метисами. озрѕзняють такѕ види схрещування: вѕдтворне (заводське), ввѕдне (прилиття кровѕ), поглинальне (вбирне, перетворювальне), промислове та перемѕнне (ротацѕйне). сѕ ѕснуючѕ породи сѕльськогосподарських тва-
іл 1
О
Р
33
іл 1
О
ви
в
я іль ь
п
а
ь их тва и
Р
рин створено завдяки застосуванню рѕзних видѕв схрещування. собливо це актуально у зв’язку з переведенням тваринництва на промислову основу. дже помѕснѕ тварини порѕвняно з чистопородними конституцѕонально мѕцнѕшѕ, витривалѕшѕ, краще пристосованѕ до утримання на великих механѕзованих комплексах ѕ фермах, мають пѕдвищену життєздатнѕсть (явище гетерозису). Відтворне (заводське) схрещування — основний метод виведення нових порѕд, якѕ поєднували б у собѕ всѕ позитивнѕ ознаки вихѕдних порѕд або переважали б іх. Якщо пѕд час схрещування використовують двѕ породи, його називають простим, якщо три ѕ бѕльше — складним. За допомогою цього методу виведено переважну частину сучасних заводських порѕд тварин. ѕдтворне схрещування — найскладнѕше. ого застосовують тѕльки в племѕнних господарствах ѕ на племѕнних фермах, оскѕльки чим бѕльше ознак, за якими здѕйснюється селекцѕйна робота, тим важче провадити вѕдбѕр та пѕдбѕр тварин ѕ досягти прояву у потомства всѕх господарсько корисних якостей, бажаних для новоі породи. ауковѕ основи цього методу розведення тварин розробив у 30-х роках XX ст. академѕк .Ф. Іванов, вивѕвши п’ять нових порѕд свиней та овець.
рикладом простого вѕдтворного схрещування є створена Івановим в сканѕіовѕй Херсонськоі областѕ украінська степова бѕла порода свиней. Для іі виведення вѕн використав мѕсцевих украінських коротковухих свиней, якѕ були пѕзньоспѕлими, мали велику живу масу, але добре пристосованими до суворих клѕматичних умов пѕвденноі частини Украіни, ѕ кнурѕв однѕєі з найкращих порѕд — великоі бѕлоі, завезеноі з еликоі ританѕі, що погано аклѕматизувалася в пѕвденному регѕонѕ.
Цѕлеспрямована селекцѕйна робота з помѕсями, застосування спорѕдненого розведення, ретельний вѕдбѕр ѕ жорстке вибракування тварин, якѕ не вѕдповѕдали вимогам, дали можливѕсть сформувати впродовж 1926 – 1934 рр. украінську степову бѕлу породу свиней, що вдало поєднала в собѕ цѕннѕ продуктивнѕ та племѕннѕ якостѕ великоі бѕлоі породи з високою пристосованѕстю мѕсцевих свиней до сухого жаркого клѕмату. инѕ — це одна з найпоширенѕших за кѕлькѕстю поголѕв’я порода, яка посѕдає друге мѕсце пѕсля великоі бѕлоі.
рикладом ефективного використання складного вѕдтворного схрещування є створення нових порѕд великоі рогатоі худоби: украінськоі червоно-рябоі молочноі за участю симентальськоі, червоно-рябоі голштинськоі, айрширськоі та монбельярдськоі; украінськоі м’ясноі (шароле × кѕанська х симентальська × сѕра украінська); волинськоі м’ясноі (мѕсцева чорно-ряба × червона польська × абердин-ангуська × герефордська × лѕмузинська).
Ввідне схрещування (прилиття крові) застосовують в основному в племѕнних господарствах ѕз метою подальшого збагачення та посилення деяких господарсько корисних, технологѕчних ѕ племѕнних якостей або виправлення недолѕкѕв полѕпшувальноі заводськоі
34
ь их тва и а п я іль ь в ви
породи без змѕни іі генотипу. У ввѕдному схрещуваннѕ беруть участь двѕ близькѕ за типом породи. ри цьому чистопородних маток заводськоі (полѕпшуваноі) парують з плѕдниками ѕншоі високопродуктивноі породи (полѕпшувальноі), що має саме тѕ якостѕ, через якѕ й проводять схрещування. Дуже важливо для прилиття кровѕ вибрати цѕнного плѕдника, у якого необхѕднѕ ознаки вираженѕ максимально ѕ саме з тих лѕнѕй ѕ родин, що стѕйко передають своі якостѕ потомству. держаних помѕсей першого поколѕння послѕдовно протягом 2 – 3 поколѕнь парують ѕз плѕдниками основноі (полѕпшуваноі) породи, залишаючи на плем’я тѕльки тих тварин, у яких краще вираженѕ бажанѕ ознаки. а завершальному етапѕ помѕсей, якщо вони за продуктивнѕстю, будовою тѕла, племѕнними якостями вѕдповѕдають бажаному типу, використовують для розведення «в собѕ» ѕ для парування з чистопородними тваринами основноі породи. вѕдним схрещуванням лише частково полѕпшується заводська порода, проте ѕнодѕ цей метод застосовують для створення новоі породи. еобхѕдно пѕдкреслити, що схрещування може дати позитивнѕ результати тѕльки за повноцѕнноі збалансованоі годѕвлѕ, належного вирощування та утримання поголѕв’я тварин. вѕдне схрещування широко застосовують для вдосконалення багатьох сучасних порѕд — пѕдвищення жирномолочностѕ, збѕльшення живоі маси, полѕпшення будови тѕла тварин та ѕн. Так, у молочному скотарствѕ для пѕдвищення молочностѕ, вмѕсту жиру в молоцѕ, полѕпшення якостѕ вим’я використовують плѕдникѕв спецѕалѕзованих порѕд (голштинська, англерська, айрширська). ’яснѕ форми молочноі худоби багатьох європейських порѕд були полѕпшенѕ завдяки «прилиттю кровѕ» м’ясних порѕд, переважно шортгорнѕв. Поглинальне (вбирне, перетворювальне) схрещування застосовують ѕз метою перетворення протягом кѕлькох поколѕнь тварин мѕсцевоі (полѕпшуваноі) низькопродуктивноі породи у високопродуктивну заводську. Для цього маток мѕсцевоі породи парують ѕз плѕдниками полѕпшувальноі заводськоі породи ѕ далѕ помѕсних маток знову парують ѕз плѕдниками полѕпшульваноі породи. У кожному наступному поколѕннѕ частка кровѕ полѕпшуваноі породи в два рази зменшується, полѕпшувальноі — зростає. Схрещування продовжують до отримання помѕсей IV — V поколѕнь, якѕ за доброі вираженостѕ бажаного типу можна вважати чистопородними. Дуже важливо пѕд час поглинального схрещування постѕйно полѕпшувати умови годѕвлѕ, вирощування та утримання тварин, особливо високопродуктивноі полѕпшувальноі породи ѕ висококровних особин, якѕ вибагливѕшѕ до умов зовнѕшнього середовища, нѕж мѕсцевѕ низькопродуктивнѕ тварини. оглинальне схрещування вѕдѕграло важливу роль у перетвореннѕ грубововнових овець у напѕвтонкоруннѕ й тонкоруннѕ, збѕльшеннѕ живоі маси, пѕдвищеннѕ багато-
іл 1
О
Р
35
іл 1
О
ви
в
я іль ь
п
а
ь их тва и
Р
36
плѕдностѕ й полѕпшеннѕ м’ясних якостей мѕсцевих порѕд свиней плѕдниками великоі бѕлоі породи, виведеннѕ нових порѕд. оглинальне схрещування — ефективний метод перетворення великих масивѕв низькопродуктивних тварин у високопродуктивнѕ популяцѕі. Промислове схрещування застосовують у товарних господарствах для одержання помѕсей першого поколѕння як користувальних тварин. Існують двѕ його форми — просте й складне. За простого (двопородного) схрещування маток однѕєі породи парують ѕз плѕдниками ѕншоі, якѕ мають високу продуктивнѕсть ѕ добре пристосованѕ, особливо матки, до мѕсцевих умов. омѕсей використовують для отримання товарноі продукцѕі, а не для вѕдтворення. За складного промислового схрещування використовують три породи ѕ бѕльше. омѕсних маток першого поколѕння парують ѕз чистопородними плѕдниками третьоі породи ѕ потомство вирощують також для одержання продукцѕі. омѕсѕ, передусѕм першого поколѕння, вѕдзначаються високою енергѕєю росту, пристосованѕстю до мѕсцевих умов, мѕцнѕстю конституцѕі, тобто спостерѕгається пѕдвищена життєздатнѕсть. Тому промислове схрещування застосовують для розведення всѕх видѕв тварин, але найчастѕше — в свинарствѕ, скотарствѕ та птахѕвництвѕ. У багатьох краінах для збѕльшення виробництва яловичини частину низькопродуктивних корѕв молочних ѕ молочно-м’ясних порѕд парують ѕз плѕдниками м’ясних порѕд (герефордська, шароле, абердин-ангуська, санта-гертруда, кѕанська). омѕснѕ тварини за вдалого пѕдбору порѕд переважають материнську породу за середньодобовими приростами, забѕйною масою, якѕстю м’яса, оплатою корму. За даними фахѕвцѕв, 70 % яловичини на свѕтовому ринку одержано вѕд худоби молочних порѕд та іхнѕх помѕсей. Широко застосовують промислове схрещування у свинарствѕ та птахѕвництвѕ. низцѕ краін для отримання свинини використовують переважно помѕсний молодняк. ри цьому велике значення мають вибѕр порѕд ѕ спецѕалѕзованих лѕнѕй, іхня поєднуванѕсть, а також повноцѕнна збалансована годѕвля помѕсних тварин. Перемінне схрещування — це рѕзновид промислового схрещування, за якого також намагаються використати цѕннѕ господарсько кориснѕ ознаки помѕсних тварин для виробництва товарноі продукцѕі. сновна мета при цьому — утримати явище гетерозису не тѕльки в першому поколѕннѕ, а й посилити його в потомствѕ наступних поколѕнь, якѕ часто переважають гетерозисне потомство першого поколѕння. За перемѕнного схрещування помѕсних самцѕв вирощують для одержання м’яса, а кращих помѕсних самок, на вѕдмѕну вѕд промислового схрещування, — для отримання вѕд них потомства ѕ в кожному наступному поколѕннѕ парують ѕз чистопородними плѕдниками
ь их тва и а п я іль ь в
Класичним прикладом промисловоі гѕбридизацѕі, який вѕдомий ѕз давнѕхдавен, є виведення мулѕв для господарського користування вѕд схрещування кобил з вѕслюками. ѕслюк — дуже витривала тварина, у гѕрських районах ним перевозять вантажѕ (в’юки), але вѕн невеликого зросту. ул же ввѕбрав у себе цѕннѕ якостѕ батькѕв. ого використовують не тѕльки пѕд в’юком, а у запряжцѕ та для верховоі ізди. ул значно бѕльший за вѕслюка, сильний, мѕцний, стѕйкий проти багатьох хвороб, характеризується довголѕттям, витривалѕстю й високою роботоздатнѕстю. ѕн добре пристосований до жаркого клѕмату й гѕрськоі мѕсцевостѕ, має спокѕйний норов. ули-самцѕ безплѕднѕ. ѕд схрещування ослиць ѕз жеребцями одержують лошакѕв, якѕ за своіми якостями поступаються перед вѕслюками й мулами ѕ великого господарського значення не мають.
ви
то однѕєі, то ѕншоі вихѕдноі породи. рактикують просте й складне перемѕнне схрещування. Застосування трипородного схрещування, хоча воно й складне, але результативнѕше, порѕвняно з двопородним, дає можливѕсть збѕльшити виробництво тваринницькоі продукцѕі й пѕдвищити іі економѕчну ефективнѕсть. Якщо пѕд час перемѕнного схрещування використовують плѕдникѕв кѕлькох порѕд, передбачають обов’язкову планову іх замѕну, або ротацѕю. Ця робота потребує надзвичайно чѕткоі органѕзацѕі селекцѕйного процесу та зоотехнѕчного облѕку. собливо добрѕ результати перемѕнного схрещування одержують, якщо для цього пѕдѕбранѕ породи, що добре поєднуються, а плѕдникѕв використовують, оцѕнених за якѕстю потомства. і и и ія — це парування тварин рѕзних видѕв ѕз метою одержання користувального поголѕв’я та виведення нових порѕд, в яких поєднуються позитивнѕ якостѕ вихѕдних порѕд. Таке потомство називають гѕбридним. роведення гѕбридизацѕі — справа копѕтка, але становить значний науковий ѕ практичний ѕнтерес. ередусѕм не всякий вид тварин може бути схрещений з ѕншим через велику анатомѕчну та фѕзѕологѕчну вѕдмѕннѕсть мѕж ними. У тих випадках, коли за зоологѕчною класифѕкацѕєю види тварин близькѕ мѕж собою, гѕбридне потомство плодюче, у бѕльш вѕддалених видѕв воно або зовсѕм безплѕдне, або плодючѕ тѕльки матки. Хоча гѕбридизацѕя й складний процес, нинѕ дедалѕ бѕльше трапляється гѕбридѕв вѕд схрещування домашньоі великоі рогатоі худоби ѕз зебу, яками, зубрами, бѕзонами, бантенгами, овець ѕз дикими баранами, коней з вѕслюками ѕ зебрами, свиней ѕз дикими кабанами, курей ѕз цесарками, павичами, ѕндиками, фазанами тощо.
іл 1
О
Р
Значна робота провадиться впродовж багатьох рокѕв щодо вѕддаленоі гѕбридизацѕі тварин, наприклад схрещування коней ѕз зебрами ѕ куланами. Зеброіди краще, нѕж конѕ, пристосованѕ до умов сухого жаркого клѕмату, стѕйкѕшѕ проти хвороб. Конекулани безплѕднѕ й дещо важче пѕддаються прирученню. ѕбриди-самцѕ вѕд схрещування коня з його диким предком — конем ржевальського — безплѕднѕ, самки — плодючѕ. 37
іл 1
О
ви
в
я іль ь
п
а
ь их тва и
Р
38
У нашѕй краінѕ головним центром гѕбридизацѕі та аклѕматизацѕі є Інститут тваринництва степових районѕв ѕм. .Ф. Іванова « сканѕяова» У у Херсонськѕй областѕ. Тут зѕбрано колекцѕю рѕзних видѕв диких тварин, з якими ведеться велика наукова ѕ практична робота. У скотарствѕ найбѕльший ѕнтерес становлять гѕбриди великоі рогатоі худоби з горбатою худобою — ѕндѕйським зебу. сканѕі- овѕй пѕд керѕвництвом .Ф. Іванова було виведено групу гѕбридѕв (червона степова порода х зебу), що вѕдзначалися цѕнними господарсько корисними якостями, легко витримували спеку, були мало сприйнятливими до захворювання на пѕроплазмоз. Самки ѕ самцѕ плодючѕ. ровадиться значна робота щодо гѕбридизацѕі червоноі степовоі породи з бантенгами. держанѕ гѕбриди мають вѕдмѕннѕ якостѕ. Цѕнний матерѕал накопичено ѕ завдяки трипородному схрещуванню (шортгорнська порода × зебу × червона степова; санта-гертруда × × зебу × червона степова). Створено новий тип м’ясноі худоби. Досить широко застосовували схрещування зебу з великою рогатою худобою ѕ для створення нових цѕнних порѕд в ѕнших краінах.
априклад, у СШ завдяки гѕбридизацѕі виведено такѕ новѕ м’яснѕ породи великоі рогатоі худоби, як санта-гертруда (зебу × шортгорнська), бѕфмастер (зебу × шортгорнська та герефордська), брангус (зебу × абердин-ангуська), чарбрей (зебу × шароле), брафорд (зебу × герефордська). Тварини цих порѕд добре пристосованѕ до умов жаркого клѕмату.
ершѕ дослѕди щодо створення нових порѕд овець методом вѕддаленоі гѕбридизацѕі було розпочато в сканѕі- овѕй у 1927 р. . Ф. Івановим, який, схрещуючи тонкорунних овець ѕ дикого гѕрського барана муфлона, вивѕв нову тонкорунну породу — гѕрський меринос. Значно пѕзнѕше вченѕ Казахстану, схрещуючи тонкорунних овець ѕз диким бараном архаром, створили нову породу — казахський архаромеринос. У наш час роботи щодо використання вѕддаленоі гѕбридизацѕі значно розширилися в свинарствѕ, птахѕвництвѕ та ѕнших галузях тваринництва. оняття гѕбридизацѕі в зоотехнѕі має дещо ширше значення. ѕбридами вважають також тварин, одержаних методом поєднання генотипѕв багатьох порѕд, типѕв ѕ лѕнѕй одного виду, але рѕзних напрямѕв продуктивностѕ. айбѕльшого застосування така гѕбридизацѕя набула в свинарствѕ й птахѕвництвѕ. априклад, полтавську м’ясну породу свиней створено в результатѕ використання семи порѕд: великоі бѕлоі, ландрас, миргородськоі, п’єтрен, уессекс-седлбекськоі, гемпшир та дюрок. За кѕлькѕстю м’яса в тушѕ вона переважає своіх ровесникѕв на 5 – 7 % ѕ бѕльше. ѕбрид яєчних порѕд курей « ѕлорусь 9» створений на основѕ поєднання трьох лѕнѕй (двѕ — породи леггорн ѕ одна — сѕра калѕфорнѕйська). есучѕсть цих курей — понад 260 яєць на рѕк. Є такѕ гѕбриди, якѕ несуться майже щодня.
Р
іл 1
озвиток генетики, молекулярноі бѕологѕі, бѕотехнологѕі, використання генофонду диких тварин дадуть можливѕсть ширше застосовувати вѕддалену гѕбридизацѕю з метою пѕдвищення генетичного потенцѕалу сѕльськогосподарських тварин. У багатьох краінах свѕту для створення нових високопродуктивних типѕв ѕ порѕд тварин розроблено й впроваджуються довгостроковѕ програми щодо гѕбридизацѕі у тваринництвѕ.
а п
лемѕнна робота — це система органѕзацѕйно-зоотехнѕчних заходѕв, спрямованих на полѕпшення породних якостей тварин ѕз метою пѕдвищення іхньоі продуктивностѕ. умовах промислових технологѕй кожне стадо необхѕдно поповнювати поголѕв’ям кращоі породностѕ зѕ сталими спадковими ознаками. Для цього розроблено державну програму щодо пѕдвищення ефективностѕ та полѕпшення племѕнноі справи у тваринництвѕ. Ві яс . рганѕзацѕя вѕдтворення стада має велике економѕчне значення, оскѕльки вѕд цього залежить прискорення ѕнтенсифѕкацѕі виробництва продукцѕі тваринництва. дним з основних питань вѕдтворення поголѕв’я є систематична замѕна тварин, вибракуваних через хвороби, старѕсть або низьку продуктивнѕсть, молодшими й продуктивнѕшими, тобто ремонт стада. озмѕри замѕни залежать вѕд плану вѕдтворення поголѕв’я (просте чи розширене), рѕвня годѕвлѕ, умов утримання, ѕнтенсивностѕ використання тварин, напряму племѕнноі роботи та ѕн. езперебѕйне вѕдтворення ѕ ремонт стада передбачають систему заходѕв щодо створення високопродуктивного поголѕв’я полѕпшенням вирощування ремонтного молодняку й пѕдготовкою маток та плѕдникѕв до парувального сезону; парування тварин у найсприятливѕший час ѕ забезпечення для вагѕтних маток ѕ приплоду належних умов догляду, утримання, годѕвлѕ тощо. Слѕд мати на увазѕ, що при проведеннѕ цих та ѕнших заходѕв необхѕдно враховувати видовѕ й породнѕ особливостѕ тварин. Статева та господарська зрілість. дним ѕз важливих елементѕв вѕдтворення поголѕв’я є органѕзацѕя ѕ проведення парування тварин. озмноження іх стає можливим лише з настанням статевоі зрѕлостѕ, тобто коли вони вже здатнѕ давати потомство. ѕдомо, що статева зрѕлѕсть настає у свиней у 4 – 6 мѕс, овець ѕ кѕз — 5 – 8, великоі рогатоі худоби — 6 – 9, коней — 15 – 18 мѕс, тобто значно ранѕше, нѕж закѕнчуються рѕст та загальний розвиток органѕзму. аведенѕ данѕ є орѕєнтовними ѕ стосуються середньоспѕлих тварин, оскѕльки статева зрѕлѕсть залежить вѕд породи, статѕ, умов годѕвлѕ, вирощування, клѕмату. У самок скороспѕлих порѕд за повноцѕнноі годѕвлѕ, а також в умовах теплого клѕмату вона настає ранѕше. Як
ь их тва и
и
я іль ь
мі
в
ія п
ви
і
О
1.7.
39
іл 1
О
ви
в
я іль ь
п
а
ь их тва и
Р
40
надто раннє парування, так ѕ затримка його призводять до негативних наслѕдкѕв — недорозвиненостѕ, зниження продуктивностѕ, сповѕльнення темпѕв вѕдтворення стада, перевитрат кормѕв у процесѕ вирощування поголѕв’я. ѕк тварин, іхнѕй фѕзѕологѕчний стан, за досягнення якого вони стають придатними до вѕдтворення без шкоди для здоров’я та подальшого нормального розвитку, можуть дати повноцѕнний приплѕд ѕ проявити високу продуктивнѕсть, називається господарською зрѕлѕстю. птимальним вѕком першого парування вважають такий: для свинок — 8 – 10 мѕс, кнурѕв — 10 – 12, ярок — 12 – 18, баранѕв — 18, бугаів — 14 – 16, телиць — 16 – 18 мѕс, кобил ѕ жеребцѕв — 3 – 4 роки. осподарська зрѕлѕсть тварин визначається не тѕльки іхнѕм вѕком, а й розвитком. априклад, для теличок молочних порѕд жива маса пѕд час першого парування (осѕменѕння) має становити приблизно 70 % живоі маси повновѕкових нормально розвинених корѕв (третє отелення). Способи парування та осіменіння. Застосовують вѕльне ѕ ручне парування тварин та штучне осѕменѕння. ѕльне парування передбачає утримання маток ѕ плѕдникѕв разом в одному стадѕ. рактикують його в умовах екстенсивного ведення тваринництва, де переважає табунно-пасовищний спосѕб утримання ѕ здѕйснюється груповий пѕдбѕр. У такому разѕ плѕдник використовується нерацѕонально, швидко виснажується й установити походження приплоду, якщо в стадѕ було кѕлька плѕдникѕв, неможливо. Крѕм того, вѕльне парування призводить до поширення ѕнфекцѕйних захворювань статевих органѕв, що завдає економѕчних збиткѕв господарству. племѕнних господарствах його не застосовують. У разѕ ручного парування плѕдникѕв утримують окремо вѕд маточного поголѕв’я. ровадять його у спецѕальних загонах, манежах, станках. Це дає змогу регулювати пѕдбѕр тварин, кѕлькѕсть парувань, контролювати фѕзѕологѕчний стан маток ѕ плѕдникѕв, парувати іх за намѕченим графѕком у певнѕ строки, вести зоотехнѕчнѕ записи про походження приплоду ѕ дату парування. днак за ручного парування плѕдника використовують на обмеженѕй кѕлькостѕ маток. Штучне осѕменѕння — найефективнѕший спосѕб масового полѕпшення тварин завдяки використанню найцѕннѕших плѕдникѕв. ѕн полягає в одержаннѕ за допомогою штучноі вагѕни сперми вѕд плѕдникѕв, перевѕрених за якѕстю потомства, іі оцѕнюваннѕ, розрѕдженнѕ та введеннѕ рѕзними способами у статевѕ органи самки. озрѕдженою спермою одного плѕдника можна за сезон осѕменити вѕд кѕлькох сотень до кѕлькох тисяч маток. Спосѕб тривалого, впродовж десяткѕв рокѕв, зберѕгання сперми в станѕ глибокого заморожування у рѕдкому азотѕ (–196 °С) дає змогу одержувати потомство завдяки банкам сперми вѕд найцѕннѕших плѕдникѕв, якѕ давно вже вибули ѕз стада, транспортувати іі на ве-
ь их тва и а п я іль ь в ви
ликѕ вѕдстанѕ, завозити навѕть ѕз-за кордону, уникати низки захворювань, значно скоротити кѕлькѕсть плѕдникѕв. собливо зросло значення штучного осѕменѕння маток глибокозамороженою спермою в системѕ великомасштабноі селекцѕі, спрямованоі на ѕнтенсивне генетичне полѕпшення величезних масивѕв тварин у межах областѕ, зони, краіни, всього ареалу породи. еликомасштабна селекцѕя об’єднує в єдине цѕле дѕяльнѕсть господарств усѕх категорѕй за цѕлеспрямованого управлѕння селекцѕйним процесом електронно-обчислювальними центрами, що дає можливѕсть прогнозувати генетичний процес у породах. В я і иу с с х і их і . Тваринницькѕ господарства за своім призначенням подѕляють на товарнѕ, в яких зосереджено основне поголѕв’я (85 – 90 %), ѕ племѕннѕ рѕзного призначення, де утримують 10 – 15 % племѕнних тварин вѕд усѕєі кѕлькостѕ поголѕв’я. лемѕнну роботу необхѕдно вести в усѕх господарствах, у яких одержують ѕ вирощують молодняк, але форми й рѕвень іі в племѕнних ѕ товарних господарствах вѕдрѕзняються за методами розведення, способами вѕдбору й пѕдбору тварин та ѕншими особливостями. Для одержання тварин товарного призначення застосовують як чистопородне розведення, так ѕ промислове, перемѕнне та ротацѕйне схрещування з метою отримання помѕсей. ѕдвищення продуктивних якостей товарних стад залежить вѕд рѕвня роботи племѕнних господарств щодо полѕпшувального впливу племѕнного поголѕв’я на промислове тваринництво. цѕнюють у товарних господарствах не всѕх тварин. Індивѕдуальному вѕдбору пѕдлягають маточне поголѕв’я племѕнного ядра та виробничоі групи ѕ ремонтний молодняк. ри цьому застосовують лѕнѕйно-груповий пѕдбѕр маток до плѕдникѕв, ѕнодѕ — ѕндивѕдуальний для цѕнних маток. сновне завдання племѕнних господарств — здѕйснення заходѕв щодо полѕпшення продуктивних ѕ племѕнних якостей тварин. ѕдповѕдно до Закону про племѕнне тваринництво його суб’єктами є пѕдприємства з племѕнноі справи, селекцѕйно-гѕбриднѕ центри, контрольно-випробнѕ станцѕі, центри трансплантацѕі ембрѕонѕв та ѕншѕ органѕзацѕі незалежно вѕд форм власностѕ, а також селянськѕ (фермерськѕ) господарства, якѕ мають свѕдоцтва на право займатися племѕнною справою. аза племѕнного тваринництва — це племзаводи, племгоспи, племрепродуктори, племпѕдприємства. ержавні племінні заводи — найвища категорѕя племѕнних господарств, де зосереджена краща частина тварин для ведення поглибленоі племѕнноі роботи. Дѕяльнѕсть племзаводѕв спрямована на полѕпшення племѕнних ѕ продуктивних якостей тварин певних порѕд, виведення високопродуктивних типѕв, лѕнѕй ѕ родин, вирощування високоякѕсного племѕнного молодняку для ремонту власного стада та реалѕзацѕі в ѕншѕ господарства.
іл 1
О
Р
41
іл 1
О
ви
в
я іль ь
п
а
ь их тва и
Р
42
сновним методом розведення тут є чистопородне, яке ґрунтується переважно на роботѕ з лѕнѕями та родинами. роте для виведення нових лѕнѕй або порѕд, якщо це передбачено планом племѕнноі роботи, може застосовуватися ввѕдне ѕ вѕдтворне схрещування. Племінні господарства. Завдання племѕнних господарств багато в чому подѕбнѕ до завдань племзаводѕв. они (племгоспи, племферми ѕ дочѕрнѕ господарства племзаводѕв) є репродукторами, тобто базою розширеного вѕдтворення та вдосконалення планових порѕд, типѕв ѕ лѕнѕй тварин, якѕ надходять ѕз держплемзаводѕв для ремонту стада й продажу молодняку. У племгоспах (репродукторах) основними методами розведення є чистопородне ѕ поглинальне схрещування. Тут основне стадо комплектують за рахунок племзаводѕв, якѕ працюють ѕз ними за єдиним перспективним планом селекцѕйно-племѕнноі роботи. Племінні ферми створюються на базѕ кращих за породнѕстю й продуктивнѕстю товарних ферм ѕ займаються розширеним вѕдтворенням цѕнного поголѕв’я для ремонту власного стада та реалѕзацѕі в ѕншѕ господарства. а племѕнних фермах використовують плѕдникѕв держплемоб’єднань, ѕ селекцѕйну роботу проводять вѕдповѕдно до обласного плану племѕнноі роботи з породами. Форми ѕ методи племѕнноі роботи з тваринами рѕзних видѕв у зазначених господарствах в основному подѕбнѕ, проте мають своі специфѕчнѕ особливостѕ. ри держплемоб’єднаннях дѕють спецѕалѕзованѕ господарства, контрольнѕ ферми та контрольно-випробнѕ станцѕі для вирощування та випробування племѕнних плѕдникѕв. Комплектують іх спецѕально вѕдѕбраними у племзаводах ѕ племгоспах бугайцями, яких вирощують в оптимальних умовах. ѕсля випробування й комплексноі оцѕнки плѕдникѕв вирѕшують питання про подальше використання іх.
1.7.1.
я
і
-п
мі
и
олѕпшення продуктивних ѕ племѕнних якостей сѕльськогосподарських тварин можливе лише тодѕ, коли всѕ заходи будуть зведенѕ в єдину систему ѕ цѕлеспрямовано здѕйснюватимуться протягом низки рокѕв. З цѕєю метою фахѕвцѕ пѕд керѕвництвом науково-дослѕдних установ розробляють перспективнѕ плани племѕнноі роботи на п’ять рокѕв окремо за видами тварин для господарств, районѕв, областей, зон дѕяльностѕ держплемоб’єднань ѕ на десять рокѕв — для породи загалом. лан племѕнноі роботи зѕ стадом складається з двох частин: аналѕзу стану ѕ результатѕв виконання попереднього плану; основних напрямѕв племѕнноі роботи щодо вдосконалення стада та конкретних органѕзацѕйно-господарських заходѕв, спрямованих на пѕдви-
ь их тва и а п я іль ь в ви
щення ефективностѕ племѕнноі роботи зѕ стадом. ого щороку, пѕсля проведення бонѕтування тварин, коригують, ѕ в разѕ потреби вносять змѕни. ерспективний план племѕнноі роботи з породою охоплює ширше коло питань ѕ також має двѕ частини: перша — аналѕтичний огляд стану племѕнноі роботи з породою за попереднѕ роки ѕ друга — перспективи племѕнноі роботи з породою та комплекснѕ заходи щодо подальшого іі полѕпшення. Схеми побудови планѕв заходѕв щодо племѕнноі роботи з тваринами рѕзних видѕв в основному подѕбнѕ, але змѕст роздѕлѕв ѕ конкретнѕ завдання у кожному випадку будуть рѕзними. Украінѕ розроблено селекцѕйнѕ програми племѕнноі роботи з окремими видами й породами сѕльськогосподарських тварин, якѕ забезпечують поетапне оцѕнювання, вѕдбѕр, пѕдбѕр та використання племѕнного поголѕв’я. Цѕ програми є технологѕчною основою великомасштабноі селекцѕі, для впровадження досягнень якоі створено селекцѕйнѕ центри за типом науково-виробничих об’єднань. озробка перспективних планѕв селекцѕйно-племѕнноі роботи з породою — процес творчий ѕ досить складний. Тому для участѕ в ньому запрошують фахѕвцѕв провѕдних племзаводѕв, племоб’єднань, наукових та вищих навчальних закладѕв, якѕ добре знають породу ѕ працюють над іі полѕпшенням. лан складається пѕд керѕвництвом ради з племѕнноі роботи з породою, затвердженоі ѕнѕстерством аграрноі полѕтики Украіни. і рекомендацѕі, пропозицѕі, вказѕвки затверджуються цим самим мѕнѕстерством ѕ є обов’язковими для всѕх господарств, якѕ ведуть роботу з породою. Р у я і . Усѕ види сѕльськогосподарських тварин розмѕщують по областях ѕ зонах за державним планом породного районування. им передбачається розведення лише однѕєі плановоі породи в межах зони або областѕ, що сприяє кращѕй органѕзацѕі племѕнноі роботи. Для розведення кожноі породи вѕдводиться певна зона. Це зумовлено тим, що тварини мають своі бѕологѕчнѕ особливостѕ, тому для іх ѕснування й отримання найвищоі продуктивностѕ необхѕднѕ вѕдповѕднѕ природно-клѕматичнѕ та економѕчнѕ умови. Інтенсифѕкацѕя тваринництва вносить новѕ корективи в породне районування, розширюється зона розведення найперспективнѕших порѕд. У багатьох областях провадиться іх випробування, тобто вивчається питання, яка порода за своіми продуктивними якостями, пристосованѕстю до прогресивних технологѕй найбѕльше пѕдходить для тѕєі чи ѕншоі зони. Тому плани породного районування перѕодично переглядаються, координуються радами з племѕнноі роботи з породами ѕ затверджуються ѕнѕстерством аграрноі полѕтики Украіни. Д і и и і их и (ДК Т). Ефективне ведення племѕнноі роботи, якѕсне полѕпшення порѕд неможливе без органѕзацѕі чѕткого облѕку походження, племѕнних та продуктивних якостей тварин, тому державнѕ книги племѕнних тварин мають ве-
іл 1
О
Р
43
іл 1
О
ви
в
я іль ь
п
а
ь их тва и
Р
44
лике значення. ѕсторѕі зоотехнѕі перший том книги племѕнних тварин вийшов у еликѕй ританѕі у 1793 р. по чистокровнѕй верховѕй породѕ коней, потѕм там же було видано книги по великѕй рогатѕй худобѕ. осѕі перша книга племѕнних тварин вийшла у 1834 р. по чистокровнѕй верховѕй породѕ коней. Згодом такѕ книги створювалися по всѕх цѕнних породах у багатьох краінах свѕту. ѕдбирають тварин для запису в ДК Т спецѕальнѕ комѕсѕі за даними зоотехнѕчного та племѕнного облѕку з обов’язковим оглядом іх у натурѕ. ѕсля бонѕтування вѕдбирають лише кращих особин, що вѕдповѕдають вимогам стандартѕв, розроблених для кожноі породи, ѕ положенню для запису в ДК Т. Стандарти й положення перѕодично переглядають та уточнюють. Усѕ данѕ про тварин ретельно звѕряють з первинними документами й оформляють спецѕальнѕ ѕндивѕдуальнѕ картки, якѕ надсилають вѕдповѕдним сѕльськогосподарським органам. За ѕндивѕдуальними картками тварин пѕд певним номером записують в обласний реєстр ѕ у мѕру нагромадження записѕв видають черговий том ДК Т. У Державнѕ книги племѕнних тварин записують короткѕ вѕдомостѕ про останнѕх: кличку, ѕдентифѕкацѕйний номер, масть, походження, дату ѕ мѕсце народження, живу масу, продуктивнѕсть, оцѕнку екстер’єру в балах, основнѕ промѕри, комплексний клас, якому господарству належить тощо. омер, за яким тварину занесено до ДК Т, зберѕгається за нею назавжди. Чим бѕльше з господарства поголѕв’я записано в ДК Т, тим бѕльший прибуток воно має, тому що на приплѕд вѕд таких тварин встановлено спецѕальнѕ надбавки до основноі цѕни. атерѕали книг племѕнних тварин — це не просто реєстр останнѕх, а своєрѕдний довѕдник, паспорт порѕд, на пѕдставѕ яких складають перспективнѕ плани племѕнноі роботи, розробляють заходи щодо полѕпшення порѕд. Вис и, и и, у і и. Для популяризацѕі досягнень кращих господарств, районѕв, областей, наукових органѕзацѕй, органѕв племѕнноі служби ѕ широкого впровадження в практику тваринництва досвѕду іхньоі роботи перѕодично проводяться сѕльськогосподарськѕ виставки. За масштабом вони бувають всеукраінськѕ, обласнѕ, мѕжрайоннѕ, районнѕ, кущовѕ, а за змѕстом — загальнѕ сѕльськогосподарськѕ, загальнѕ тваринницькѕ та спецѕалѕзованѕ, на яких демонструються тварини певного виду або породи. Керує роботою виставковий комѕтет, створений ѕз представникѕв сѕльськогосподарських органѕв ѕ органѕзацѕй, науково-дослѕдних установ, керѕвникѕв та фахѕвцѕв передових господарств, кращих тваринникѕв. ѕн розробляє докладний план пѕдготовчих заходѕв ѕ безпосереднього проведення виставки. Комплексну оцѕнку тварин здѕйснює експертна комѕсѕя, до складу якоі входять висококвалѕфѕкованѕ фахѕвцѕ. она кращим тваринам присвоює атестати І – III ступенѕв ѕ медалѕ й визначає чемпѕона по-
Р
іл 1
і
Чѕткий зоотехнѕчний облѕк у господарствах має велике значення незалежно вѕд того, племѕннѕ вони чи товарнѕ. ѕн дає змогу контролювати продуктивнѕ й племѕннѕ якостѕ тварин, іхнѕй рѕст ѕ розвиток, походження та породний склад, облѕк ѕ рух поголѕв’я, витрати кормѕв, оплату працѕ тощо. едеться виробничий ѕ племѕнний облѕк за спецѕальними формами, розробленими ѕнѕстерством аграрноі полѕтики Украіни та Центральним статистичним управлѕнням. У рѕзних галузях тваринництва форми облѕку мають своі позначення: в молочному скотарствѕ — мол, м’ясному — м’яс, свинарствѕ — св, конярствѕ — к, звѕрѕвництвѕ — зв. лемѕннѕ записи про тварин рѕзних видѕв мають свою специфѕку. сновними документами племѕнного облѕку є спецѕальнѕ картки. них наводяться всѕ вѕдомостѕ, що характеризують племѕннѕ та ѕндивѕдуальнѕ якостѕ плѕдника, його родовѕд, лѕнѕйну належнѕсть, ѕнтенсивнѕсть використання та ѕн. У картцѕ матки дається повна ѕнформацѕя про неі вѕд народження до кѕнця використання або життя. У журналах облѕку роблять записи про вѕдтворну здатнѕсть тварин, одержання приплоду та вирощування молодняку, продуктивнѕсть. цѕнка племѕнних ѕ продуктивних якостей рѕзних видѕв тварин подається в бонѕтувальних вѕдомостях. Зоотехнѕчна документацѕя повинна вестися за формами, придатними для опрацювання даних на електронно-обчислювальних машинах, оскѕльки основною умовою в органѕзацѕі й плануваннѕ селекцѕйно-племѕнноі роботи незалежно вѕд розмѕрѕв та напряму спецѕалѕзацѕі господарств є добре налагоджений, чѕткий племѕнний ѕ виробничий облѕк. Міч я и і ис є я ич . Для ведення ѕндивѕдуального облѕку продуктивностѕ та племѕнного використання тварин, запобѕгання плутанинѕ при визначеннѕ походження всѕм ім у першѕ
а
и
п
х і
я іль ь
и и
в
и і и
ви
мі
О
1.7.2.
ь их тва и
роди за рѕк. Комѕсѕя нагороджує також передовикѕв тваринництва дипломами, грамотами, грошовими премѕями, цѕнними подарунками. ѕд час виставок проводять аукцѕони, тобто продаж тварин ѕз публѕчного торгу покупцевѕ, що запропонував найвищу цѕну. Експертна комѕсѕя заздалегѕдь визначає початковѕ цѕни, погоджуючи іх з господарствами — власниками тварин. родаж-купѕвлю оформляють вѕдповѕдним актом. У зонѕ дѕяльностѕ племѕнного об’єднання або в масштабах району органѕзовують також виводки — огляд кращих племѕнних тварин. они зазвичай тривають один день. роводять іх спецѕально створенѕ комѕсѕі, якѕ оцѕнюють тварин ѕ розробляють рекомендацѕі щодо полѕпшення племѕнноі роботи у господарствах.
45
іл 1
днѕ пѕсля народження пѕд час складання акта про приплѕд обов’язково присвоюють ѕдентифѕкацѕйний номер, пѕд яким іх записують у всѕ форми зоотехнѕчних документѕв. Цей номер зберѕгається за твариною впродовж усього іі життя. аносять його на певнѕ дѕлянки тѕла за допомогою мѕток. У практицѕ тваринництва застосовують рѕзнѕ способи мѕчення, якѕ залежать вѕд мети ѕ тривалостѕ використання тварин, умов утримання, технологѕі виробництва продукцѕі та ѕнших чинникѕв. имоги до мѕток такѕ: вони повиннѕ бути чѕткими й легко читатися на вѕдстанѕ, бажано без фѕксацѕі тварини, безпечними для людини ѕ тварини, довго зберѕгатися. Способи мѕчення можна умовно розподѕлити на двѕ групи: перша — мѕчення з тривалим зберѕганням мѕток, яке застосовують переважно в племѕнному облѕку (татуювання, вищипування номерѕв на вухах, випалювання на рогах, мѕчення рѕдким азотом); друга — мѕчення на порѕвняно невеликий промѕжок часу (тварини рѕзного фѕзѕологѕчного стану, на вѕдгодѕвлѕ тощо), при цьому використовують вушнѕ металевѕ або пластмасовѕ бирки, сережки, кнопки, а також рѕзнокольоровѕ нашийники з нанесеними на них номерами. тицю мѕтять металевими кѕльцями на кѕнцѕвках, криломѕтками (на крилѕ) або проколюють перетинку мѕж пальцями. За будь-якого способу мѕчення в господарствѕ не допускають повторення однакових номерѕв. Для цього за кожною фермою закрѕплюють певнѕ номери. априклад, ферма № 1 одержує номери вѕд 1 до 199, ферма № 2 — вѕд 200 до 399 тощо. анесенѕ номери перѕодично, ѕ особливо перед бонѕтуванням, перевѕряють, оскѕльки вищипи й татуювання ѕнодѕ заростають, а бирки губляться.
О
ви
в
я іль ь
п
а
ь их тва и
Р
46
Крѕм мѕчення, тваринам присвоюють клички, якѕ одночасно з ѕдентифѕкацѕйними номерами заносять до акта про приплѕд ѕ у всѕ ѕншѕ документи. Клички мають бути короткими, милозвучними, простими й зрозумѕлими, необразливими, не збѕгатися з ѕменами людей, суспѕльно-полѕтичними термѕнами, назвами нацѕональностей, органѕзацѕй, партѕй, а також не повторюватися. Існує кѕлька варѕантѕв присвоєння кличок, але мета кожного ѕз них — полегшити запам’ятовування походження чи року народження тварини та ѕншоі ѕнформацѕі. ѕчення ѕ клички допомагають фахѕвцям й обслуговуючому персоналу у доглядѕ за поголѕв’ям, дають можливѕсть здѕйснювати ѕндивѕдуальний облѕк племѕнних ѕ продуктивних якостей кожноі тварини, запобѕгти плутанинѕ у визначеннѕ іі походження. і у я и . Щороку в серпнѕ — вереснѕ у господарствах проводять ѕндивѕдуальну комплексну оцѕнку племѕнних та продуктивних якостей тварин для визначення іхнього подальшого
1.8. і
х
ія
и
и
і
Збѕльшення виробництва продукцѕі й зниження матерѕало- та енергоємностѕ тваринницькоі галузѕ — важливе народногосподарське завдання. ого вирѕшення залежить вѕд формування ѕ розвитку складних ѕнтегрованих систем, якѕ охоплюють тварин, технѕку й людину. собливѕстю нового напряму в розвитку бѕотехнологѕчних систем у тваринництвѕ є ѕнтегроване застосування технѕчних засобѕв механѕзацѕі та автоматизацѕі, електронѕки й обчислювальноі технѕки, створення систем управлѕння бѕотехнологѕчними процесами. Зооѕнженерѕя визначає спосѕб отримання продукцѕі за мѕнѕмальних витрат сировини (кормѕв), працѕ й матерѕальних ресурсѕв з оптимальним використанням бѕологѕчних можливостей тварин, сис-
ь их тва и а п я іль ь в ви
використання, яка називається бонітуванням. Із цѕєю метою поголѕв’я оглядають ѕ аналѕзують данѕ зоотехнѕчного облѕку, зѕбранѕ за рѕк, що минув пѕсля попереднього бонѕтування. Це ѕ є основою селекцѕйно-племѕнноі роботи з вдосконалення та створення порѕд ѕ типѕв тварин. ѕд час бонѕтування оцѕнку здѕйснюють вѕдповѕдно до вимог ѕнструкцѕй з бонѕтування, розроблених ѕнѕстерством аграрноі полѕтики Украіни окремо для кожного виду тварин ѕ навѕть напряму продуктивностѕ. У цих ѕнструкцѕях для кожноі породи визначено стандартнѕ вимоги щодо враховуваних ознак згѕдно з вѕком ѕ статтю тварин. а основѕ всебѕчного оцѕнювання тваринам присвоюють вѕдповѕднѕ класи за комплексом ознак, вѕд яких залежать іхнє подальше господарське використання та цѕна. онѕтування провадить комѕсѕя на чолѕ з досвѕдченим зооѕнженером, добре обѕзнаним ѕз породою й оцѕнюваним стадом. До іі складу входять фахѕвцѕ державноі племѕнноі служби, ветеринарноі медицини, працѕвники наукових установ, господарств, завѕдувачѕ ферм (бригадири). ѕсля закѕнчення бонѕтування всѕ матерѕали порѕвнюють ѕз даними оцѕнки тварин за минулий рѕк ѕ роблять висновок про рѕвень племѕнноі роботи в господарствѕ за звѕтний перѕод. Складають звѕт за вѕдповѕдно затвердженими формами з аналѕзом результатѕв бонѕтування. а його основѕ розробляють заходи щодо подальшого пѕдвищення продуктивностѕ та полѕпшення племѕнних якостей тварин, плани комплектування виробничих груп, продажу й закупѕвлѕ племѕнноі худоби, оздоровчих ѕ профѕлактичних заходѕв, готують документи для запису кращих тварин до ДК Т. онѕтування має велике значення, оскѕльки всѕ його матерѕали використовують для складання перспективних планѕв селекцѕйно-племѕнноі роботи зѕ стадом.
іл 1
О
Р
47
іл 1
О
ви
в
я іль ь
п
а
ь их тва и
Р
теми утримання, годѕвлѕ та догляду, вивчає питання вѕдтворення стада ѕ санѕтарно-ветеринарного обслуговування. Стабѕльне вѕдтворення поголѕв’я — складне й економѕчно важливе питання будь-якоі технологѕі виробництва тваринницькоі продукцѕі. Це основна умова ѕнтенсивного розвитку галузѕ, оскѕльки з кожною новою твариною, включеною в процес вѕдтворення, визначають рѕвень, якѕсть ѕ ефективнѕсть виробництва продукцѕі на перѕод, який залежить вѕд тривалостѕ господарського використання тварин та ѕнтервалу мѕж поколѕннями. елика рогата худоба вѕдѕграє неабияку роль у виробництвѕ тваринницькоі продукцѕі, але вона належить до одноплѕдних видѕв тварин, тому чисельнѕсть іі та плодючѕсть є чинниками, що лѕмѕтують вѕдтворення ѕ як наслѕдок — виробництво молока та м’яса. Сучаснѕ бѕотехнологѕчнѕ методи дають змогу рацѕонально впливати на вѕдтворювальний потенцѕал самок, значно збѕльшувати кѕлькѕсть високопродуктивних особин ѕ тим самим — виробництво продукцѕі тваринництва. ѕотехнологѕя — це наука, яка вивчає можливостѕ використання бѕологѕчних процесѕв у рѕзних галузях сѕльського господарства, промисловостѕ та медицини з метою розробки методѕв ѕ технологѕй отримання бажаних органѕзмѕв ѕ корисних речовин. ѕотехнологѕя прискореного й спрямованого управлѕння розмноженням сѕльськогосподарських тварин стала можливою завдяки штучному осѕменѕнню, гормональному регулюванню статевих циклѕв самок, трансплантацѕі (пересадцѕ) ембрѕонѕв, методам клѕтинноі та генноі ѕнженерѕі. Сѕльськогосподарська бѕотехнологѕя в рослинництвѕ досягла значних успѕхѕв у виведеннѕ нових сортѕв рослин, у тваринництвѕ вона спрямована переважно на створення бажаних генотипѕв, що забезпечують високу продуктивнѕсть тварин та іх ѕнтенсивне вѕдтворення нетрадицѕйними методами. Як бѕотехнологѕчний метод успѕшно використовують статевѕ клѕтини плѕдникѕв пѕд час штучного осѕменѕння самок в усѕх галузях тваринництва. априклад, спермою одного бугая можна щороку осѕменити вѕд 2 до 50 тис. корѕв. У багатьох краінах є банки, де зберѕгаються мѕльйони доз замороженоі сперми. ѕд деяких плѕдникѕв за перѕод використання одержують 300 – 400 тис. доз сперми.
Штучна гормональна регуляцѕя статевих циклѕв самок сприяє синхронѕзацѕі охоти ѕ дає змогу органѕзувати одночасно штучне осѕменѕння великих груп тварин. З настанням статевоі зрѕлостѕ у фолѕкулах яєчникѕв дозрѕвають яйцеклѕтини. ихѕд іх ѕз фолѕкулѕв називається овуляцією. У корѕв та кобил дозрѕває одночасно зазвичай 48
ь их тва и а п я іль ь в ви
один фолѕкул, в овець — 2 – 3, у свиней — 8 – 12 у кожному яєчнику. ѕд кѕлькостѕ фолѕкулѕв, що овулювали, ѕ заплѕднених яйцеклѕтин залежить кѕлькѕсть приплоду. ормональнѕ засоби здавна використовували для пѕдвищення плодючостѕ тварин. Уведення гормонѕв стимулює численну овуляцѕю (суперовуляцѕю), або збѕльшення у 10 – 12 разѕв кѕлькостѕ яйцеклѕтин, якѕ утворюються в кожному циклѕ. У корѕв та овець кѕлькѕсть іх зростає до 25, у свиней — до 80. Цей метод застосовують для отримання потомства вѕд високопродуктивних особин пересадою заплѕднених яйцеклѕтин самкам-реципѕєнтам. Трансплантація ембріонів — це вилучення іх з яйцепроводѕв або матки однѕєі тварини (самка-донор) ѕ пересадка в яйцепровѕд або матку ѕншоі тварини (самка-реципѕєнт), яка перебуває в тѕй самѕй фазѕ статевого циклу, що й донор. У подальшому ембрѕон розвивається в органѕзмѕ реципѕєнта. Теля-трансплантат успадковує тѕльки генетичнѕ якостѕ батька ѕ матерѕ-донора, реципѕєнт не впливає на якѕсть приплоду. Трансплантацѕя ембрѕонѕв — прогресивний напрям прискореного вѕдтворення поголѕв’я, який дає можливѕсть вирѕшувати такѕ завдання: ѕнтенсивно використовувати генетичний потенцѕал корѕврекордисток, прискорити створення високопродуктивних родин та лѕнѕй, одержання двѕйнят пересадкою двох ембрѕонѕв одному реципѕєнту, створення банку ембрѕонѕв вѕд видатних тварин способом глибокого іх заморожування (крѕоконсервацѕі), збереження генетичних ресурсѕв нечисленних ѕ зникаючих порѕд, спрощення транспортування живого матерѕалу (ембрѕонѕв) у рѕзнѕ регѕони Земноі кулѕ. Для одержання ембрѕонѕв у виробничих умовах застосовують нехѕрургѕчний метод, тобто вимивання іх ѕз матки за допомогою спецѕальних ѕнструментѕв ѕ живильних середовищ. Уводять ембрѕони реципѕєнтам спецѕальним катетером через шийку матки. Здебѕльшого вѕд одного донора отримують за одне вимивання вѕд трьох до десяти придатних для трансплантацѕі ембрѕонѕв. имивання проводять 3 – 4 рази на рѕк, тѕльнѕсть настає у 40 – 50 % реципѕєнтѕв, тобто поки реально можна розраховувати на отримання до десяти теляттрансплантатѕв за рѕк вѕд одного донора. Для порѕвняння зазначимо, що вѕд 100 корѕв за належноі органѕзацѕі штучного осѕменѕння одержують лише 90 – 100 телят. еревага ембрѕопересадок очевидна. Як реципѕєнтѕв використовують переважно фѕзѕологѕчно здорових тварин, що не становлять племѕнноі цѕнностѕ, але якѕ вѕдповѕдають вимогам стандартѕв за розвитком ѕ живою масою.
іл 1
О
Р
априклад, телицѕ придатнѕ для трансплантацѕі у вѕцѕ 16 – 18 мѕс живою масою 360 – 380 кг за добре виражених ознак статевоі охоти. станнѕм часом станцѕі з штучного осѕменѕння тварин Канади, СШ , Францѕі, еликоі ританѕі,
49
Р
іл 1
Застосовують також метод мѕкрохѕрургѕчного подѕлу ембрѕонѕв ѕз метою одержання однояйцевих близнят-двѕйнят, що дає змогу набагато рацѕональнѕше використовувати генофонд видатних плѕдникѕв ѕ маток. етод подѕлу ембрѕонѕв на окремѕ бластомѕри з подальшою пересадкою іх реципѕєнтам збѕльшує вихѕд телят пѕд час трансплантацѕі в два рази, що значно пѕдвищує іі економѕчну ефективнѕсть. Крѕм того, монозиготнѕ близнята є цѕнним матерѕалом для вирѕшення багатьох генетичних ѕ селекцѕйних питань. енетична ѕнженерѕя — нова прикладна гѕлка молекулярноі бѕологѕі та генетики, застосування якоі у тваринництвѕ створює реальну основу для виведення бажаних форм тварин ѕз змѕненою спадковѕстю, молекулярною реконструкцѕєю органѕзму. Цього можна досягти планомѕрною дѕєю на фѕзѕологѕчнѕ процеси вѕдтворноі функцѕі за допомогою зоотехнѕчних ѕ бѕотехнологѕчних заходѕв й оптимально управляти технологѕєю та органѕзацѕєю процесѕв вѕдтворення поголѕв’я.
О
ви
в
я іль ь
п
а
ь их тва и
ѕмеччини на 70 – 75% комплектують бугаями-плѕдниками, одержаними методом трансплантацѕі вѕд видатних за молочною продуктивнѕстю корѕв ѕз надоєм 8000 – 10 000 кг молока за рѕк.
50
1.9. Ви и м и (Е і
я ) -п
мп’ мі і
и
і
х і и
ь их
Успѕшне ведення племѕнноі роботи великою мѕрою залежить вѕд чѕткого зоотехнѕчного ѕ племѕнного облѕку, своєчасного опрацювання та аналѕзу даних про кожну тварину. ирѕшити це питання в умовах концентрацѕі й ѕнтенсифѕкацѕі тваринництва неможливо без впровадження електронно-обчислювальноі та комп’ютерноі технѕки, яка дає змогу проводити роботу за мѕнѕмальних затрат працѕ та часу. икористання електронно-обчислювальних машин значно спрощує процес одержання даних бѕометричного опрацювання одночасно з багатьма показниками, дає можливѕсть визначити племѕнну цѕннѕсть тварин ѕ родинних груп у стадѕ й породѕ, здѕйснити найефективнѕший іх вѕдбѕр та пѕдбѕр, вирѕшити багато ѕнших питань щодо ведення планомѕрноі селекцѕйно-племѕнноі роботи. У молочному скотарствѕ застосовують таку систему збирання, накопичення й опрацювання даних зоотехнѕчного та племѕнного облѕку, за якоі господарства або держплемоб’єднання передають в обчислювальний центр ( Ц) пристосованѕ для опрацювання даних на Е бланки облѕку (щомѕсяця) або ѕндивѕдуальнѕ картки племѕнного бугая (ф. № 1-мол) ѕ племѕнноі корови (телицѕ) (ф. № 2-мол).
ь их тва и а п я іль ь в ви
обчислювальному центрѕ данѕ переносять на технѕчнѕ носѕі ѕнформацѕі (магнѕтнѕ стрѕчки, диски та ѕн.), вводять у пам’ять Е й опрацьовують. ланки щомѕсячного облѕку залишають в архѕвѕ Ц, ѕндивѕдуальнѕ картки повертають у господарства для подальшого іх заповнення, тому що вони є робочим документом селекцѕонерѕв ѕ облѕковцѕв. акопичена ѕнформацѕя — це основа для створення банкѕв селекцѕйних даних за породами, на пѕдставѕ яких аналѕзують матерѕали бонѕтування й складають плани племѕнноі роботи, оцѕнюють плѕдникѕв за розвитком, вѕдтворною здатнѕстю та якѕстю потомства, а також результати селекцѕі, здѕйснюють вѕдбѕр ѕ пѕдбѕр тварин. У господарствах молочного напряму широко впроваджують автоматизацѕю первинного зоотехнѕчного та племѕнного облѕку на основѕ системи «Селекс — Украіна». Система спрямована на розробку ѕ введення нових систем облѕку, звѕтностѕ, аналѕзу, прогнозування та планування продуктивностѕ й вѕдтворення по окремих тваринах, фермах, стадах. еликомасштабна селекцѕя в тваринництвѕ спрямована на ѕнтенсивне генетичне полѕпшення масивѕв тварин. она ґрунтується на досягненнях у галузѕ популяцѕйноі генетики, ѕнтенсивному використаннѕ плѕдникѕв-полѕпшувачѕв в управлѕннѕ селекцѕйним процесом за допомогою Е та комп’ютерноі технѕки ѕ об’єднує дѕяльнѕсть господарств усѕх категорѕй в єдине цѕле. Система великомасштабноі селекцѕі худоби молочних порѕд ґрунтується на таких загальних принципах, як: оцѕнка та вѕдбѕр матерѕв ѕ батькѕв ремонтних бугайцѕв за єдиною програмою для всѕєі породи незалежно вѕд іі ареалу та чисельностѕ; вирощування, оцѕнювання й вѕдбѕр ремонтних бугайцѕв за розвитком, екстер’єром, показниками вѕдтворноі здатностѕ; накопичення запасу сперми перевѕрюваних плѕдникѕв; оцѕнювання бугаів за якѕстю потомства; регламентацѕя використання сперми перевѕрюваних ѕ оцѕнених за якѕстю потомства плѕдникѕв; створення системи збирання, накопичення та опрацювання даних племѕнного облѕку по породѕ ѕз застосуванням сучасних Е та комп’ютерноі технѕки ѕ генетико-математичних методѕв; використання в селекцѕі досягнень бѕотехнологѕі; ѕмуногенетична атестацѕя походження племѕнних тварин, цитогенетичне оцѕнювання бугаів-плѕдникѕв, трансплантацѕя ембрѕонѕв тощо. Залежно вѕд генетично-селекцѕйних параметрѕв, зоотехнѕчних та економѕчних умов, що склалися в зонѕ розведення порѕд, програми великомасштабноі селекцѕі мають рѕзнѕ кѕлькѕснѕ характеристики, вѕд яких залежить генетико-економѕчна ефективнѕсть племѕнноі роботи. Тому оперувати величезними обсягами ѕнформацѕі можна лише з використанням сучасних Е , що мають ємну пам’ять ѕ здатнѕ виконувати мѕльйони операцѕй за секунду.
іл 1
О
Р
51
іл 1
О
ви
в
я іль ь
п
а
ь их тва и
Р
52
еодмѕнною умовою ефективного впровадження великомасштабноі селекцѕі є створення автоматизованоі ѕнформацѕйноі системи в селекцѕі ( ІС), яка не лише замѕнює ручну працю автоматизованим опрацюванням даних племѕнного облѕку на Е , а й вирѕшує принципово новѕ завдання щодо пѕдвищення ефективностѕ галузѕ. У господарствах почали застосовувати так званѕ персональнѕ Е ( Е ), що дають можливѕсть фахѕвцям автоматизувати процес контролю за використанням тварин на фермах. За допомогою сучасноі комп’ютерноі технѕки та Е можна передавати й одержувати ѕнформацѕю через нагромаджувачѕ пам’ятѕ великоі потужностѕ про всѕх пѕдконтрольних тварин регѕону або краіни. птимальним варѕантом селекцѕі вважають той, який забезпечує максимальнѕ темпи генетичного полѕпшення худоби за мѕнѕмальних витрат на племѕнну роботу ѕ дає змогу значною мѕрою пѕдвищити продуктивнѕсть поголѕв’я. К
т
ль і апита
я та ав а
я
1. Дайте визначення поняття конституцѕі сѕльськогосподарських тварин та охарактеризуйте іі типи. 2. Екстер’єр та методи його оцѕнювання. 3. заємозв’язок конституцѕі та екстер’єру з продуктивнѕстю тварин. 4. нтогенез сѕльськогосподарських тварин та перѕодизацѕя іх розвитку. блѕк та оцѕнювання росту тварин. 5. Що таке порода та іі структурнѕ елементи? 6. ѕдбѕр та пѕдбѕр тварин, іх форми. 7. Якѕ є методи розведення тварин? х коротка характеристика. 8. Технологѕя вѕдтворення стада, його суть. Способи парування та штучне осѕменѕння. 9. ланування селекцѕйно-племѕнноі роботи та іі складовѕ. 10. ета ведення виробничого та племѕнного облѕку у тваринництвѕ. 11. онѕтування сѕльськогосподарських тварин та показники, якѕ враховуються пѕд час його проведення. 12. ѕотехнологѕя у тваринництвѕ та іі значення у пѕдвищеннѕ продуктивностѕ та комп’ютерноі технѕки у селекцѕйно-племѕннѕй тварин. 13. икористання Е роботѕ.
Р
ті ив яп я тва и і ці юва ивл ви
одівля — це органѕзацѕя виробничого процесу з метою забезпечення життєвих потреб тварин в енергѕі та поживних речовинах. олѕпшуючи годѕвлю, досягають високоі продуктивностѕ тварин ѕ рацѕональноі витрати кормѕв на одиницю виробленоі продукцѕі. едостатня годѕвля негативно впливає на продуктивнѕсть та ефективнѕсть використання кормѕв, а в разѕ тривалого недогодовування розвиваються рѕзнѕ захворювання. ѕд рѕвня годѕвлѕ залежить рѕвень живлення тварин. Живлення тварин — це процес надходження в органѕзм ѕ засвоєння поживних речовин. ѕн є однѕєю з основних ланок обмѕну речовин. ивлення охоплює такѕ процеси, як споживання й перетравлення корму, всмоктування перетравлених поживних речовин та використання іх для життєво необхѕдних процесѕв ѕ утворення продукцѕі. обота серцево-судинноі системи, процеси травлення, дѕяльнѕсть нервовоі системи органѕзму пов’язанѕ з постѕйною витратою енергѕі, бѕлкѕв, мѕнеральних речовин, вѕтамѕнѕв та ѕнших речовин. У процесѕ обмѕну енергѕя корму переходить в ѕншѕ види енергѕі — потенцѕйну енергѕю приросту живоі маси, молока, яєць, механѕчну енергѕю пѕд час виконання твариною певноі роботи. ри цьому частина енергѕі в процесѕ окиснення речовин переходить у теплову ѕ використовується на пѕдтримання сталоі температури тѕла, необхѕдноі для нормальноі життєдѕяльностѕ органѕзму. Хѕмѕчнѕ реакцѕі, що вѕдбуваються в органѕзмѕ, здѕйснюються за допомогою бѕологѕчних каталѕзаторѕв — ферментів. Це речовини бѕлковоі природи. До іхнього складу входять деякѕ вѕтамѕни та мѕнеральнѕ елементи як активатори. Функцѕонують ферменти зазвичай за умови певноі концентрацѕі водневих йонѕв та йонѕв низки мѕнеральних елементѕв, що зумовлюють вѕдповѕдну величину р . У процесѕ обмѕну речовин витрачається частина ферментѕв, вѕтамѕнѕв, мѕнеральних солей. Джерелом іх поповнення в органѕзмѕ є корми. родукцѕя тварин (м’ясо, молоко, яйця, вовна), механѕчна робота тощо — це також видозмѕненѕ в органѕзмѕ поживнѕ речовини кормѕв.
мів
ВИ ИВЛЕ ВАРИ І І ВА ИВ І К Р ІВ
О
2.
іл 2
53
іл 2
О
ви
ивл
я тва и і ці юва
яп
ив
ті
мів
Р
54
ѕд рѕвня годѕвлѕ, вмѕсту в кормах поживних речовин, необхѕдних для задоволення потреб органѕзму, залежать продуктивнѕсть та здоров’я тварин. Для забезпечення високоі продуктивностѕ тварини повиннѕ одержувати у кормах не тѕльки необхѕдну кѕлькѕсть енергѕі, а й протеіну з оптимальним спѕввѕдношенням мѕж деякими амѕнокислотами, полѕненасичених жирних кислот та ѕнших речовин. елике значеннѕ в життѕ тварин має спѕввѕдношення мѕж окремими елементами, вѕтамѕнами, деякими органѕчними компонентами корму, а для жуйних — мѕж протеіном ѕ цукром та окремими групами вуглеводѕв. отреба тварин у поживних речовинах визначається низкою чинникѕв: фѕзѕологѕчним станом органѕзму, рѕвнем продуктивностѕ, видом кормѕв, технологѕєю іх заготѕвлѕ й пѕдготовки до згодовування, спѕввѕдношенням поживних речовин у рацѕонѕ, іх доступнѕстю для використання та ѕн. овноцѕнна годѕвля впливає на розвиток, стан здоров’я сѕльськогосподарських тварин ѕ отримання вѕд них продукцѕі за мѕнѕмальних затрат працѕ. тже, годѕвля — найважливѕший чинник, який забезпечує продуктивнѕсть, оплату корму та економѕчну ефективнѕсть тваринництва. она є організованим контрольованим й регульованим людиною живленням тварин. аука про годѕвлю вивчає: хѕмѕчний склад, поживнѕсть ѕ властивостѕ кормѕв; потреби тварин у поживних речовинах залежно вѕд іхнього виду, фѕзѕологѕчного стану, рѕвня та характеру продуктивностѕ; технѕку годѕвлѕ. Таким чином, годѕвля сѕльськогосподарських тварин є однѕєю з найважливѕших складових зоотехнѕчноі науки, яка розробляє теоретичнѕ основи, методи й технологѕчнѕ прийоми рацѕонального живлення, що забезпечує нормальний рѕст ѕ розвиток, досягнення генетично зумовленого рѕвня продуктивностѕ тварин та необхѕдноі якостѕ продукцѕі, добре здоров’я й високу вѕдтворну здатнѕсть за економного витрачання кормѕв. одѕвля — це також основа успѕхѕв в удосконаленнѕ ѕснуючих ѕ створеннѕ нових порѕд. одѕвля сѕльськогосподарських тварин як наука й практика безпосередньо пов’язана з матерѕальним виробництвом, тому в широкому значеннѕ основним завданням іі слѕд вважати розробку шляхѕв ѕ методѕв пѕдвищення ефективностѕ суспѕльного виробництва. Своє конкретне втѕлення вона знаходить у розробцѕ науково обґрунтованих норм ѕ систем годѕвлѕ тварин, технологѕі заготѕвлѕ та пѕдготовки кормѕв до згодовування з використанням балансуючих добавок ѕ бѕологѕчно активних речовин, що забезпечує максимальний вихѕд високоякѕсноі продукцѕі з одиницѕ земельноі площѕ.
Р
і
и
я
О
ви
ивл
Сѕльськогосподарським тваринам згодовують рѕзноманѕтнѕ корми, якѕ вѕдрѕзняються за складом ѕ поживнѕстю. рганѕзм тварин у процесѕ живлення засвоює в певних кѕлькостях та спѕввѕдношеннях необхѕднѕ речовини у виглядѕ простих сполук ѕ будує з них власнѕ клѕтини, тканини й органи, а також синтезує низку бѕологѕчно активних речовин — ферментѕв, гормонѕв та ѕн. До складу рослин ѕ тѕла тварин входять майже всѕ хѕмѕчнѕ елементи, багато з яких є життєво необхѕдними. сновну масу рослин ѕ тварин становлять так званѕ органогени: вуглець, кисень, водень, азот. а іхню частку у рослин припадає 96 – 98 %, у тварин — 95 % усѕєі маси, а разом ѕз кальцѕєм ѕ фосфором — 98,5 %. Елементи, яких в органѕзмѕ тварин або у кормах мѕститься не менше нѕж 0,01 %, називаються макроелементами, а тѕ, що знаходяться в тисячних частках вѕдсотка ѕ менше, — мікроелементами. Хѕмѕчнѕ елементи входять до складу рѕзних сполук, якѕ для зручностѕ агрозоотехнѕчного аналѕзу об’єднують у певнѕ групи речовин, подѕбних за хѕмѕчним складом або фѕзѕологѕчною дѕєю в органѕзмѕ. Це — вода, мѕнеральнѕ (сира зола), органѕчнѕ та бѕологѕчно активнѕ речовини. налѕз кормѕв ѕ хѕмѕчного складу тѕла тварин здѕйснюють за такою схемою (рис. 2.1).
мів
і
ті
і і
ив
мі і и
яп
и
я тва и і ці юва
2.1. Хімі и п и их
іл 2
Рис 2 1
х
хі іч
с
у
і
55
іл 2
О
ви
ивл
я тва и і ці юва
яп
ив
ті
мів
Р
56
У сухѕй речовинѕ тѕла тварин бѕльше бѕлкѕв та жирѕв, а рослин — вуглеводѕв. Тваринний жир за звичайних умов твердий, у ньому переважають насиченѕ жирнѕ кислоти, а рослинний — рѕдкий ѕ до його складу входять ненасиченѕ жирнѕ кислоти. агрозоотехнѕчному аналѕзѕ такѕ речовини, як зола, клѕтковина, протеін ѕ жир, називають сирими. Це означає, що вони не чистѕ, а мѕстять рѕзнѕ домѕшки. В . Завдяки своім особливостям вода виконує рѕзноманѕтнѕ функцѕі в органѕзмѕ. она — важлива складова рослин ѕ тѕла тварин, один з основних елементѕв живлення. трата майже всього запасу жиру в органѕзмѕ, половини бѕлкѕв ѕ до 40 % маси тѕла не загрожує життю тварин, але в разѕ втрати 10 % води порушуються функцѕі органѕзму, а за втрати 20 % настає смерть. ода бере участь у багатьох життєвих функцѕях: прийманнѕ та перетравленнѕ корму (гѕдролѕзѕ), всмоктуваннѕ перетравлених поживних речовин, перенесеннѕ іх до клѕтин, транспортуваннѕ в органѕзмѕ ферментѕв, гормонѕв, вѕтамѕнѕв, розчиненнѕ й винесеннѕ продуктѕв життєдѕяльностѕ клѕтин, у реакцѕях обмѕну речовин, якѕ вѕдбуваються у водному середовищѕ, регуляцѕі осмотичного тиску. Завдяки високѕй теплопровѕдностѕ, прихованѕй теплотѕ випаровування вода вѕдѕграє важливу роль у пѕдтриманнѕ сталоі температури тѕла та розподѕлѕ в ньому тепла. У разѕ нестачѕ води втрачається апетит, погѕршуються перетравнѕсть ѕ використання поживних речовин, зменшується жива маса, знижується продуктивнѕсть. За тривалоі нестачѕ іі спостерѕгаються блювання, пронос, розлад нервовоі системи, настає ѕнтоксикацѕя, внаслѕдок чого органѕзм гине. ода в органѕзмѕ мѕститься в основному у двох фракцѕях: внутрѕшньоклѕтинна й позаклѕтинна. ерша входить до складу клѕтин ѕ перебуває у зв’язаному станѕ з бѕлками, жирами, вуглеводами, утворюючи рѕзнѕ колоіди, гелѕ, тобто бере участь у побудовѕ рѕзних структур живих клѕтин. озаклѕтинна вода — лабѕльна. она циркулює в органѕзмѕ (кров, лѕмфа), мѕститься мѕж клѕтинами у вѕльному станѕ (запасна). Кѕлькѕсть води в кормах або продуктах тваринництва визначають висушуванням наважки корму за температури 100 – 105 °С до сталоі маси. мѕст води в органѕзмѕ новонароджених тварин становить 75 – 80, а дорослих — 50 – 60 %. У мѕру пѕдвищення вгодованостѕ, збѕльшення вѕдкладання жиру рѕвень іі знижується. У кормах кѕлькѕсть води коливається вѕд 5 до 96 %. агатѕ на неі коренебульбоплоди ѕ баштаннѕ (75 – 92 %), трава й силос (60 – 80), жом, м’язга, барда (82 – 95), молоко ѕ продукти його переробки (87 – 92 %). ало води в зернѕ (13 – 14 %), сухих залишках переробних виробництв (макуха, шрот та ѕн.), риб’ячому, м’ясо-кѕстковому борошнѕ, дрѕжджах (5 – 10), сѕнѕ, соломѕ (15 – 17 %). ѕд умѕсту води в
мів ті ив яп я тва и і ці юва ивл ви
кормах залежать іхня поживнѕсть ѕ зберѕгання. Корми з великою кѕлькѕстю води малопоживнѕ й погано зберѕгаються. отреба тварин у водѕ зумовлюється іхнѕм вѕком, продуктивнѕстю, фѕзѕологѕчним станом, фѕзичною формою корму (сухий, вологий), температурою навколишнього середовища тощо. а 1 кг сухоі речовини велика рогата худоба споживає 4 – 6 кг води, вѕвцѕ — 2 – 3, свинѕ та конѕ — 2 – 2,5, кури — 2 – 3, молодняк у молочний перѕод — 6 – 9 кг. Суху речовину в кормах подѕляють на неорганѕчнѕ (мѕнеральнѕ) й органѕчнѕ речовини. Мі ь і ч и и (сира зола). ѕд час зоотехнѕчного аналѕзу сиру золу визначають спалюванням наважки корму чи тканини тварини у муфельнѕй печѕ за температури 450 – 550 °С до сталоі маси. она є залишком, який не згоряє. До іі складу входять оксиди металѕв ѕ ангѕдриди кислот, вуглекислота, незгорѕлѕ частинки вугѕлля, домѕшки пѕску, пилу та ѕн. ѕнеральнѕ речовини рослин ѕ тѕла тварин перебувають у формѕ рѕзних неорганѕчних та органѕчних сполук ѕ виконують рѕзноманѕтнѕ функцѕі. они є складовими ферментѕв та гормонѕв ѕ подѕляються на макро- та мѕкроелементи. До групи макроелементів входять кальцѕй, фосфор, магнѕй, натрѕй, калѕй, хлор ѕ сѕрка. Кальцій. Цей елемент становить основу кѕстковоі тканини, де його мѕститься близько 99 % усѕєі кѕлькостѕ в органѕзмѕ. ѕн регулює роботу серця; нервовоі, м’язовоі систем, проникнѕсть мембран клѕтин, активує низку ферментѕв, бере участь у згортаннѕ кровѕ, впливає на засвоєння фосфору, цинку тощо. Фосфор. сновна кѕлькѕсть його мѕститься в кѕстках — до 80 % маси у тѕлѕ. Крѕм того, вѕн входить до складу нуклеінових кислот, багатьох ферментѕв, фосфопротеідѕв, фосфолѕпѕдѕв, вѕдѕграє важливу роль в обмѕнѕ вуглеводѕв, регулюваннѕ кислотно-лужноі рѕвноваги в органѕзмѕ, бѕологѕчних реакцѕях та обмѕнѕ енергѕі. бмѕн кальцѕю ѕ фосфору в органѕзмѕ тварин тѕсно пов’язаний мѕж собою. Тому для нормального функцѕонування його цѕ елементи повиннѕ надходити у певних спѕввѕдношеннях. У рацѕонах жуйних оптимальне спѕввѕдношення кальцѕю й фосфору 1,5 – 2 : 1, свиней — 1,2 – 1,6 : 1, коней — 1 : 1, птицѕ в перѕод яйцекладки — 3,2 – 3,5 : 1. За нестачѕ кальцѕю ѕ фосфору в рацѕонах або порушення іхнього спѕввѕдношення молодняк хворѕє на рахѕт (опухання суглобѕв, скривлення кѕнцѕвок), а дорослѕ тварини — на остеомаляцѕю (розм’якшення кѕсток, потовщення суглобѕв), остеопороз (ламкѕсть кѕсток, утворення порожнин у плоских кѕстках). тиця несе яйця без шкаралупи. Тому у тварин сповѕльнюється рѕст, знижуються продуктивнѕсть ѕ плодючѕсть, спотворюється апетит (тварини лижуть стѕни, жують неістѕвнѕ предмети).
іл 2
О
Р
57
іл 2
О
ви
ивл
я тва и і ці юва
яп
ив
ті
мів
Р
58
агатѕ на кальцѕй ѕ фосфор м’ясо-кѕсткове та рибне борошно. егетативнѕ частини рослин ѕ корми ѕз них мѕстять багато кальцѕю й мало фосфору. І навпаки, багатѕ на фосфор та бѕднѕ на кальцѕй зерновѕ корми й залишки виробництв, якѕ переробляють зерно ѕ насѕння: висѕвки, макуха, шрот, пивна дробина та ѕн. ѕднѕ на кальцѕй ѕ фосфор коренебульбоплоди. У разѕ нестачѕ цих елементѕв у кормах до рацѕонѕв додають мѕнеральний пѕдкорм, використовують солѕ зазначених елементѕв у виглядѕ кальцѕєвих, фосфорних ѕ кальцѕєвофосфорних сполук. Магній входить до складу кѕсток (70 %) ѕ м’яких тканин органѕзму (30 % його кѕлькостѕ в органѕзмѕ). ѕн активує низку ферментѕв, бере участь в обмѕнѕ вуглеводѕв. За його нестачѕ у кормах, особливо на початку пасовищного перѕоду, тварини хворѕють на магнѕєву тетанѕю, переважно велика рогата худоба й рѕдше вѕвцѕ. У них вѕдмѕчають нервове збудження, тремтѕння, порушення координацѕі руху. Для запобѕгання захворюванню на початку пасовищного перѕоду худобу слѕд пѕдгодовувати солями магнѕю. Натрій мѕститься в органѕзмѕ у м’яких тканинах, переважно в рѕдинах. ере участь у регулюваннѕ осмотичного тиску, кислотнолужноі рѕвноваги, активує фермент амѕлазу, є складовою слини, разом ѕз калѕєм регулює обмѕн води в органѕзмѕ. За його допомогою передаються нервовѕ збудження. разѕ нестачѕ цього елемента тварини втрачають апетит, знижується іх продуктивнѕсть. У рослинних кормах натрѕю мало, тому до рацѕонѕв треба додавати кухонну сѕль. Калій, як ѕ натрѕй, мѕститься в м’яких тканинах, здебѕльшого у клѕтинах, разом ѕз натрѕєм входить до складу кѕсток. ере участь у регулюваннѕ осмотичного тиску, кислотно-лужноі рѕвноваги, регулює роботу серця тощо. ослиннѕ корми багатѕ на калѕй ѕ практично при годѕвлѕ тварин нестачѕ його не спостерѕгається. Хлор мѕститься в солянѕй кислотѕ шлункового соку, бере участь у регулюваннѕ кислотно-лужноі рѕвноваги в органах ѕ тканинах, осмотичного тиску в рѕдинах органѕзму. естача його у рацѕонах поповнюється за рахунок кухонноі солѕ. Сірка в органѕзмѕ тварин ѕ рослинах є складовою бѕлкѕв. она — обов’язковий елемент гормону пѕдшлунковоі залози — ѕнсулѕну й у значнѕй кѕлькостѕ — шерстѕ, копитного рогу. естачѕ сѕрки в рацѕонах за достатнього рѕвня бѕлкѕв майже не буває. ише в разѕ використання в рацѕонах жуйних небѕлкових форм азоту необхѕдна пѕдгодѕвля іх сѕрковмѕсними солями. До мікроелементів належать залѕзо, мѕдь, кобальт, цинк, йод та ѕн. Залізо мѕститься в органѕзмѕ в основному у сполуках з бѕлками, особливо з бѕлком кровѕ — гемоглобѕном. Крѕм того, воно входить до складу ферментѕв тканинного дихання — цитохромѕв. Запаси залѕза зосередженѕ у печѕнцѕ, нирках, селезѕнцѕ, кѕстковому мозку. естача
мів ті ив яп я тва и і ці юва ивл ви
цього елемента спричинює алѕментарну анемѕю, втрату апетиту, сповѕльнення росту, схильнѕсть до захворювань. айбѕльш сприйнятливѕ до захворювання на анемѕю поросята в ранньому вѕцѕ внаслѕдок низького вмѕсту залѕза у молоцѕ. Для запобѕгання цѕй хворобѕ ім вводять внутрѕшньом’язово препарати залѕза — феродекс, фероглюкѕн. Мідь необхѕдна для синтезу гемоглобѕну, вона є складовою деяких окислювальних ферментѕв. естача іі спричинює виснаження органѕзму, депѕгментацѕю шерстѕ, затримку росту, анемѕю, погѕршення апетиту, пронос та ѕншѕ захворювання. Кобальт необхѕдний для розвитку мѕкроорганѕзмѕв, якѕ синтезують вѕтамѕн 12, активує низку ферментѕв. естача його призводить до авѕтамѕнозу 12, у тварин спостерѕгаються слабкѕсть, рѕзке схуднення. Хвороба має назву сухотки. айчутливѕшѕ до нестачѕ кобальту велика рогата худоба ѕ вѕвцѕ. Цинк входить до складу багатьох ферментѕв, виявляє стимулюючу дѕю на низку статевих гормонѕв, гормони гѕпофѕза. разѕ його нестачѕ тварини хворѕють на паракератоз — запалення шкѕри, вѕдстають у ростѕ. У курчат порушується оперення, затримується кальцифѕкацѕя кѕсток. од є складовою гормону щитоподѕбноі залози — тироксину. За його нестачѕ у тварин збѕльшується щитоподѕбна залоза, знижується плодючѕсть, спостерѕгається мертвонародженѕсть, приплѕд маложиттєздатний, часто без волосяного покриву. Крѕм того, в живленнѕ тварин велике значення мають марганець, молѕбден, фтор, селен та ѕн. Зазвичай кѕлькѕсть мѕкроелементѕв у кормах ѕ тѕлѕ тварин виражають у мѕлѕграмах на 1 кг маси, тодѕ як макроелементѕв — у грамах або вѕдсотках. За нестачѕ макро- та мѕкроелементѕв у кормах іх додатково вводять до рацѕону у виглядѕ мѕнеральних пѕдкормѕв. О іч і ч и и. мѕст органѕчних речовин визначають за рѕзницею мѕж кѕлькѕстю сухоі речовини та сироі золи. До цѕєі групи належать азотистѕ речовини корму (сирий протеін), сирий жир, вуглеводи (сира клѕтковина, безазотистѕ екстрактивнѕ речовини) та бѕологѕчно активнѕ речовини. Сирий протеін мѕстить бѕлки ѕ небѕлковѕ азотистѕ сполуки — амѕди. ого визначають за кѕлькѕстю азоту, який є в кормѕ або продуктах тварин. У середньому прийнято, що вмѕст азоту в протеінѕ становить 16 %. Звѕдси коефѕцѕєнт переведення азоту в протеін 6,25 (100 : 16). ілки — високомолекулярнѕ органѕчнѕ речовини, що складаються з амѕнокислот, з’єднаних за типом полѕпептидних зв’язкѕв. ѕлки подѕляють на прості (протеіни), до яких входять лише амѕнокислоти, ѕ складні (протеіди), що мѕстять ще й ѕншѕ речовини: фосфорну кислоту (фосфопротеіди), нуклеіновѕ кислоти (нуклеопротеіди), пѕгменти (хромопротеіди), глюкозу (глѕкопротеіди) та ѕн.
іл 2
О
Р
59
іл 2
О
ви
ивл
я тва и і ці юва
яп
ив
ті
мів
Р
60
Компонентами бѕлкѕв є: вуглець (52,5 %), кисень (22,5), водень (7), азот (16 %), а також у невеликих кѕлькостях сѕрка, фосфор, залѕзо, цинк. ѕлки всѕх органѕзмѕв складаються в основному з 20 основних амѕнокислот, якѕ подѕляють на замінні (аланѕн, глѕцин, пролѕн, оксипролѕн, серин, норлейцин, аспарагѕнова та глутамѕнова кислоти, цистин, цитрулѕн) ѕ незамінні (аргѕнѕн, гѕстидин, лѕзин, метѕонѕн, триптофан, фенѕлаланѕн, треонѕн, валѕн, лейцин та ѕзолейцин). Замѕннѕ амѕнокислоти синтезуються в органѕзмѕ з ѕнших переамѕнуванням, а незамѕннѕ не синтезуються або синтезуються у недостатнѕй кѕлькостѕ. Для синтезу бѕлкѕв в органѕзмѕ потрѕбно, щоб ѕз кормами надходили всѕ необхѕднѕ незамѕннѕ амѕнокислоти. Якщо якоісь ѕз них недостатньо, то вона лѕмѕтує синтез бѕлкѕв, а решта амѕнокислот, виявившись у надлишку, пѕдлягають дезамѕнуванню. ивѕльнений азот дезамѕнованих амѕнокислот виводиться з органѕзму через нирки у виглядѕ сечовини, а вуглеводний залишок пѕсля низки перетворень використовується на синтез жиру або як джерело енергѕі. Тому в разѕ незбалансованостѕ рацѕонѕв за амѕнокислотним складом не тѕльки знижується синтез бѕлкѕв, а й погѕршується використання дефѕцитних кормѕв. У зв’язку з цим пѕд час органѕзацѕі годѕвлѕ тварин з однокамерним шлунком ѕ молодняку жуйних у ранньому вѕцѕ слѕд прагнути до того, щоб рѕвень протеіну ѕ спѕввѕдношення мѕж амѕнокислотами в рацѕонѕ вѕдповѕдали потребам органѕзму тварин. У жуйних у передшлунках синтезується мѕкробний бѕлок, завдяки чому вони значною мѕрою задовольняють потребу в незамѕнних амѕнокислотах. До групи амідів входять усѕ азотовмѕснѕ сполуки небѕлковоі природи: вѕльнѕ амѕнокислоти, власне амѕди, азотистѕ основи (алкалоіди, глюкозиди), нѕтрати, пурини, амонѕйнѕ солѕ тощо. Це в основному промѕжнѕ продукти синтезу ѕ розпаду бѕлкѕв, іх багато у травѕ, сѕнѕ, сѕнажѕ, силосѕ, коренебульбоплодах (30 % вѕд протеіну), тобто в рослинах, у перѕод росту яких вѕдбувається синтез бѕлкѕв, а пѕд час заготѕвлѕ кормѕв — ще й іх розпад. ало амѕдѕв у зернѕ та насѕннѕ, продуктах іх переробки (3 – 5 %) ѕ кормах тваринного походження. мѕст у кормах деяких груп амѕдѕв може негативно впливати на стан здоров’я тварин. Так, за високих доз азотних добрив у рослинах накопичується значна кѕлькѕсть нѕтратѕв, якѕ в передшлунках жуйних за умови неповноцѕнноі годѕвлѕ перетворюються у нѕтрити, спричинюючи тяжкѕ отруєння тварин. скѕльки основна маса амѕдѕв у кормах представлена амѕнокислотами, а жуйнѕ в процесѕ живлення використовують також й ѕншѕ групи амѕдѕв, поживнѕсть кормѕв прийнято оцѕнювати не за вмѕстом бѕлкѕв, а за кѕлькѕстю протеіну.
мів ті ив яп я тва и і ці юва ивл ви
ѕлки в органѕзмѕ тварин використовуються як структурнѕ речовини у побудовѕ клѕтин, синтезѕ ферментѕв, гормонѕв, ѕмунних тѕл, а пѕд час дезамѕнування та окиснення — як джерело енергѕі. ѕвень протеіну в кормах коливається в широких межах — вѕд 0,5 до 80 %. агатѕ на протеін зерно бобових (20 – 30 %), макуха ѕ шрот (30 – 40), дрѕжджѕ (45 – 50) та корми тваринного походження (40 – 80 %). Із них найбѕльше протеіну в кров’яному борошнѕ (80 %), пѕр’яному (70), м’ясному ѕ рибному (50 – 65), м’ясо-кѕстковому (30 – 40) ѕ сухому збираному молоцѕ (40 %). ало його у коренебульбоплодах (0,5 – 1,5 %), соломѕ (3 – 6), залишках цукробурякового виробництва — жомѕ (1,2), мелясѕ (8,5 %) та ѕн. Злаковѕ мѕстять середню кѕлькѕсть протеіну — 10 – 15 %. Сирий жир. ѕд час зоотехнѕчного аналѕзу з наважки корму за умови тривалого екстрагування ефѕром або ѕншими органѕчними розчинниками вилучають сполуки, якѕ належать до сирого жиру. До складу останнього поряд ѕз справжнѕм або нейтральним (складний ефѕр трьохатомного спирту-глѕцерину ѕ жирних кислот) входять ѕншѕ жироподѕбнѕ сполуки: фосфатиди, стерини, вѕск, жирнѕ кислоти, жиророзчиннѕ вѕтамѕни, пѕгменти та ѕн. ир в органѕзмѕ тварин подѕляють на тканинний (входить до складу клѕтин) ѕ запасний. ерший вѕдѕграє важливу роль в органѕзмѕ й незалежно вѕд вгодованостѕ тварин його кѕлькѕсть у клѕтинах не змѕнюється. Другий використовується як джерело енергѕі за недостатнього рѕвня живлення. ѕн вѕдкладається головним чином пѕд шкѕрою, мѕж м’язовими волокнами ѕ окремими м’язами, в черевнѕй порожнинѕ (здѕр), на внутрѕшньому боцѕ спини, у тазовѕй порожнинѕ та на ѕнших частинах тѕла. Кѕлькѕсть його в органѕзмѕ тварин коливається вѕд 4 % при народженнѕ до 50 % у вѕдгодованих свиней. ир синтезується з вуглеводѕв, бѕлкѕв ѕ жирѕв кормѕв. днак, незважаючи на це, певна кѕлькѕсть його повинна надходити з кормами. Кормовий жир використовується як структурна речовина в побудовѕ клѕтини, вѕн є джерелом ненасичених жирних кислот — лѕнолевоі, лѕноленовоі та арахѕдоновоі. они не синтезуються в органѕзмѕ тварин ѕ є незамѕнними в іхньому живленнѕ. За нестачѕ цих кислот у рацѕонах сповѕльнюється рѕст, послаблюється опѕрнѕсть органѕзму до захворювань, спостерѕгаються ураження шкѕри, знижуються продуктивнѕсть ѕ вѕдтворна здатнѕсть. Крѕм того, з кормовим жиром в органѕзм тварин надходять жиророзчиннѕ вѕтамѕни. ослиннѕ жири складаються з триглѕцеридѕв ненасичених жирних кислот й у звичайному станѕ рѕдкѕ. они схильнѕ до окиснення ѕ в разѕ тривалого зберѕгання гѕркнуть. Запасний жир тѕла тварин мѕстить в основному насиченѕ жирнѕ кислоти — пальмѕтинову та стеаринову й за звичайних умов твердий. У разѕ згодовування тваринам з однокамерним шлунком кормѕв ѕз високим умѕстом рослин-
іл 2
О
Р
61
іл 2
О
ви
ивл
я тва и і ці юва
яп
ив
ті
мів
Р
62
них жирѕв у запасному жирѕ в органѕзмѕ вѕдкладається багато жирѕв ѕз ненасиченими жирними кислотами. триманѕ при цьому м’ясопродукти непридатнѕ для тривалого зберѕгання, приготування ѕз них копчених виробѕв ѕ мають невисокѕ смаковѕ якостѕ. Кѕлькѕсть жиру в кормах коливається у широких межах. агатѕ на нього макуха (6 – 8 %), корми тваринного походження (12 – 15 %). Із зернових високий умѕст жиру мають овес ѕ кукурудза (4 – 6 %). У рештѕ зернових його 1 – 3 %. У соломѕ й сѕнѕ жиру 1,5 – 2,5 %, травѕ — 0,2 — 0,5, коренебульбоплодах — 0,1 – 0,2 %. агате на жир насѕння олѕйних культур (30 – 40 % ѕ бѕльше). Вуглеводи — це основне джерело енергѕі в органѕзмѕ тварин. Енергѕя, яка утворюється пѕд час окиснення вуглеводѕв, використовується для пѕдтримання процесѕв, пов’язаних ѕз життєдѕяльнѕстю органѕзму (робота внутрѕшнѕх органѕв, синтез бѕлкѕв, пѕдтримання сталоі температури тѕла тощо). За схемою зоотехнѕчного аналѕзу, як уже зазначалося, вуглеводи подѕляють на сиру клѕтковину ѕ безазотистѕ екстрактивнѕ речовини ( Е ). Сира клітковина — це залишок пѕсля кип’ятѕння наважки корму в слабких розчинах кислоти ѕ лугу з подальшим промиванням гарячою водою, спиртом та органѕчним розчинником (ацетон, ефѕр). Клѕтковина — неоднорѕдна речовина. снову іі становить целюлоза, до неі також входять частина гемѕцелюлоз, лѕгнѕн, кутин та ѕн. У травному каналѕ тварини не видѕляються ферменти, якѕ б розщеплювали клѕтковину. озщеплення іі до простих цукрѕв здѕйснюється ферментами, що синтезують мѕкроорганѕзми, якѕ населяють травний канал (передшлунки жуйних, товста кишка тварин усѕх видѕв). У живленнѕ тварин клѕтковина вѕдѕграє роль не лише поживноі речовини, а й баластноі, що подразнює рецептори травного каналу, забезпечуючи цим нормальну перистальтику. агатѕ на клѕтковину грубѕ корми — солома (40 – 45 %), полова (35 – 40), сѕно (20 – 30 %), ѕз зернових високий умѕст клѕтковини мають овес (10 %), висѕвки (11 – 15 %). У рештѕ зернових іі 2 – 6 %. езазотисті екстрактивні речовини мѕстять цукор, крохмаль, глѕкоген, ѕнулѕн, пектиновѕ речовини, частину гемѕцелюлоз, органѕчнѕ кислоти (яблучна, винна, молочна, оцтова та ѕн.), глюкозиди та ѕншѕ речовини. У рослинних кормах переважають цукри ѕ крохмаль. елика кѕлькѕсть цукру в цукрових буряках (до 22 %), мелясѕ (до 60), сухѕй речовинѕ молодих злакових трав (до 13), у сѕнѕ залежно вѕд способѕв заготѕвлѕ його вмѕст коливається вѕд 5 до 7 %, а в соломѕ — вѕд 2 до 3 %. Єдиним представником цукрѕв тваринного походження є лактоза (молочний цукор). У молоцѕ корѕв іі 4 – 5 %. Цукри подѕляють на моно-, ди- ѕ трисахариди. моносахаридах розрѕзняють пентози ѕ гексози залежно вѕд кѕлькостѕ атомѕв вуглецю
мів ті ив яп я тва и і ці юва ивл ви
у молекулѕ. Серед моносахаридѕв найбѕльше значення мають гексози — глюкоза ѕ фруктоза, а серед дисахаридѕв — мальтоза, целобѕоза, лактоза. Крохмаль складається з двох полѕсахаридѕв — амѕлази (15 – 25 %) та амѕлопектину (75 – 85 %). У холоднѕй водѕ не розчиняється, а в гарячѕй утворює крохмальний клейстер. Крохмаль як запасний енергетичний матерѕал накопичується у значнѕй кѕлькостѕ в зернѕ (до 70 %), бульбах картоплѕ (до 24 %). редставником полѕсахаридѕв в органѕзмѕ тварин є глѕкоген, який становить близько 1 % іхньоі маси. і іч и і ч и и. Крѕм основних поживних речовин, якѕ використовуються в органѕзмѕ як пластичний та енергетичний матерѕал, у кормах ѕ тѕлѕ тварин мѕстяться й речовини, що характеризуються високою бѕологѕчною активнѕстю, хоча іх кѕлькѕсть ѕ незначна. Це — вѕтамѕни, гормони, гормоноподѕбнѕ речовини тощо. До бѕологѕчно активних речовин належать також алкалоіди, глѕкозиди (часто отруйнѕ у разѕ використання кормѕв ѕз високим іх умѕстом), ѕнгѕбѕтори ферментѕв, вѕтамѕнѕв. Серед бѕологѕчно активних речовин, якѕ окремо визначаються в кормах ѕ виконують важливѕ функцѕі в органѕзмѕ тварин, є вітаміни. они входять до складу багатьох ферментѕв, утворюють рѕзнѕ комплекснѕ сполуки з бѕлками, вуглеводами, жирами, гормонами, що вѕдѕграють важливу роль в обмѕнѕ речовин. ѕтамѕни необхѕднѕ органѕзму в малих дозах (мѕлѕграмах, мѕкрограмах на добу) для нормального росту й розвитку, вѕдтворних функцѕй, змѕцнення здоров’я, синтезу продукцѕі. естача іх у кормах спричинює порушення обмѕну речовин, рѕзнѕ захворювання ѕ навѕть загибель тварин. Захворювання, спричиненѕ вѕдсутнѕстю вѕтамѕнѕв у рацѕонах, називаються авітамінозами. роте в практицѕ тваринництва найчастѕше спостерѕгається не вѕдсутнѕсть вѕтамѕнѕв, а недостатнѕй умѕст іх у рацѕонах. Це призводить до прихованих форм захворювань, якѕ мають назву гіповітамінозів. станнѕ виявляються в сповѕльненнѕ росту, зниженнѕ продуктивностѕ, послабленнѕ вѕдтворних функцѕй, схильностѕ до рѕзних захворювань. Зменшується кѕлькѕсть вѕтамѕнѕв у продуктах тваринництва — молоцѕ, яйцях, м’ясѕ, що знижує іхню цѕннѕсть. Тварини одержують вѕтамѕни переважно з кормами, але деяка частина іх може синтезуватися в органѕзмѕ (вѕтамѕни групи ). инѕ вѕдомо близько 20 вѕтамѕнѕв. Сѕльськогосподарськѕ тварини можуть вѕдчувати нестачу до 15 ѕз них. ѕтамѕни прийнято подѕляти на жиророзчинні ( , , Е, К) ѕ водорозчинні (групи ѕ вѕтамѕн С). Вітамін (ретинол, антиксерофтальмѕчний) — це ненасичений одноатомний спирт, нестѕйкий проти нагрѕвання, швидко окиснюється на повѕтрѕ й пѕд дѕєю свѕтла. ѕститься лише в продуктах тваринного походження — молозивѕ, молоцѕ, яйцях. органѕзмѕ найбѕльше його у печѕнцѕ та в невеликѕй кѕлькостѕ — у жирѕ. Крѕм
іл 2
О
Р
63
іл 2
О
ви
ивл
я тва и і ці юва
яп
ив
ті
мів
Р
64
того, -вѕтамѕнну активнѕсть виявляють каротиноіди — провѕтамѕни вѕтамѕну : α-, β- ѕ γ-каротин ѕ криптоксантин, якѕ є у зелених рослинах та в заготовлених ѕз них кормах — сѕнѕ, силосѕ, сѕнажѕ, трав’яному борошнѕ, морквѕ, гарбузах, жовтих зернах кукурудзи тощо. Із каротиноідѕв найбѕльше значення має -каротин. еретворення каротиноідѕв у вѕтамѕн вѕдбувається в стѕнцѕ кишок ѕ печѕнцѕ. Кѕлькѕсно вѕтамѕн виражають у мѕжнародних одиницях ( ), а каротин — у мѕлѕграмах. За 1 прийнято 0,3 мкг чистого вѕтамѕну або 0,6 мкг β-каротину. Таке спѕввѕдношення активностѕ каротину ѕ вѕтамѕну встановлено на лабораторних тваринах (пацюках). Сѕльськогосподарськѕ тварини гѕрше перетворюють каротин у вѕтамѕн й 1 мг каротину для великоі рогатоі худоби та овець вѕдповѕдає 400 , для свиней — 500 вѕтамѕну . органѕзмѕ тварин вѕтамѕн бере участь у процесах обмѕну речовин, сприяє нормальному стану слизових оболонок. За його нестачѕ спостерѕгається ороговѕння епѕтелѕю слизових оболонок дихальних шляхѕв, травного каналу, статевих органѕв, нирок, сечоводѕв та очей. У зв’язку з ороговѕнням слизова оболонка не виконує бар’єрних функцѕй щодо проникнення мѕкроорганѕзмѕв, ѕ тварини стають легкосприйнятливими до рѕзних ѕнфекцѕйних захворювань. Крѕм того, вѕтамѕн бере активну участь у фотохѕмѕчних процесах сприйняття свѕтла, ѕ тому першою ознакою його нестачѕ є те, що тварини перестають бачити у темрявѕ (куряча слѕпота). разѕ тривалоі нестачѕ цього вѕтамѕну вони слѕпнуть внаслѕдок розладу рогѕвки ока. Таким чином, вѕтамѕн необхѕдний для нормального росту тварин, запобѕгання ѕнфекцѕйним захворюванням, нормалѕзацѕі обмѕну речовин. У разѕ його нестачѕ знижується продуктивнѕсть, порушуються функцѕі вѕдтворення аж до безплѕдностѕ, а у вагѕтних тварин бувають аборти або народження недорозвиненого ѕ нежиттєздатного приплоду. У практицѕ тваринництва для поповнення рацѕонѕв вѕтамѕном або каротином використовують пѕдкорм: риб’ячий жир, сухий препарат вѕтамѕну або концентрат його у масляному розчинѕ, мѕкробний препарат каротину, трав’яне борошно, червону моркву. Вітамін D (кальциферол). ѕдомо до 10 сполук з D-вѕтамѕнною активнѕстю, але найважливѕшѕ ѕз них D2-ергокальциферол ѕ D2-холекальциферол. опередником вѕтамѕну г є ергостерон, що мѕститься у рослинах ѕ дрѕжджах, а D3-7-дегѕдрохолестерин — у шкѕрѕ тварин. Ергостерон переходить в активну форму вѕтамѕну D2 пѕд час ультрафѕолетового опромѕнення скошених рослин або сухих дрѕжджѕв, тодѕ як вѕтамѕн D3 утворюється за аналогѕчного опромѕнення у шкѕрѕ тварин. Тому влѕтку не спостерѕгається нестачѕ вѕтамѕну D у тварин, якѕ зазнають ѕнсоляцѕі. Для ссавцѕв вѕтамѕни D2 ѕ D3 мають однакову активнѕсть, а для птицѕ другий у 30 разѕв активнѕший, нѕж перший.
мів ті ив яп я тва и і ці юва ивл ви
Фѕзѕологѕчна роль вѕтамѕну D полягає у регулюваннѕ обмѕну в органѕзмѕ кальцѕю ѕ фосфору. Якщо його не вистачає, молодняк хворѕє на рахѕт. ри цьому затримується кальцифѕкацѕя кѕсток, вони стають м’якими, опухають суглоби, викривляються кѕнцѕвки. У дорослих тварин кальцѕй ѕ фосфор вилучаються з кѕстяка, кѕстки стають м’якими, потовщуються суглоби (остеомаляцѕя). Як наслѕдок рѕзко знижується продуктивнѕсть тварин. ѕтамѕн D, як ѕ вѕтамѕн , виражається в мѕжнародних одиницях. За 1 вѕтамѕну D прийнято 0,025 мкг цього вѕтамѕну. Джерелом вѕтамѕну D у рацѕонах є високоякѕсне сѕно (500 – 600 в 1 кг), опромѕненѕ сухѕ дрѕжджѕ (до 20 тис. в 1 г), риб’ячий жир (50 – 500 в 1 мл), концентрат вѕтамѕну вѕдеін (до 200 тис. в 1 г), вѕдекаротин (200 тис. ѕ 1,5 мг каротину в 1 г). Вітамін (токоферол). органѕзмѕ виконує антиокислювальну функцѕю, бере участь у тканинному диханнѕ, реакцѕях обмѕну речовин, синтезѕ аскорбѕновоі кислоти. естача його в органѕзмѕ призводить до зниження статевоі здатностѕ у самцѕв та самок; у самцѕв спостерѕгається атрофѕя сѕм’яникѕв, а у самок гине зародок ѕ настає дегенерацѕя яєчникѕв. У телят, ягнят, поросят вѕдмѕчається дегенерацѕя м’язовоі тканини (бѕлом’язова хвороба). ѕтамѕн Е дуже поширений у природѕ. а нього багатѕ зеленѕ та зерновѕ корми, силос, сѕнаж, сѕно ѕ нестача його в органѕзмѕ тварин буває рѕдко. Вітамін К (фѕлохѕнон). Є кѕлька аналогѕв цього вѕтамѕну — К1, К2, К3 ѕ вѕкасол. сновна фѕзѕологѕчна функцѕя його в органѕзмѕ полягає у посиленнѕ згортання кровѕ, вѕн стимулює синтез протромбѕну ѕ фѕбриногену як основних компонентѕв при утвореннѕ кров’яного згустку. естача вѕтамѕну К спостерѕгається в основному у молодняку птицѕ. ри цьому вѕдбуваються крововиливи у травному каналѕ та печѕнцѕ, у зв’язку з чим вѕн одержав назву антигеморагѕчного чинника. У ссавцѕв ѕ дорослоі птицѕ нестачѕ вѕтамѕну К не вѕдмѕчено. З одного боку, вѕн синтезується мѕкрофлорою травного каналу, а з ѕншого — в достатнѕй для тварин кѕлькостѕ мѕститься у кормах. ѕкасол випускає фармацевтична промисловѕсть. Із водорозчинних вѕтамѕнѕв велике значення в годѕвлѕ тварин мають 1, 2, 3, 5, 12. они синтезуються мѕкроорганѕзмами, якѕ густо населяють передшлунки жуйних ѕ товсту кишку, а також мѕстяться у кормах. роте ѕнтенсивнѕсть іхнього синтезу в товстѕй кишцѕ незначна, ѕ у тварин з однокамерним шлунком може спостерѕгатися нестача вѕтамѕнѕв групи за низького вмѕсту іх у кормах. ри цьому в рацѕони додатково вводять вѕтамѕннѕ препарати, якѕ випускає промисловѕсть для кормових цѕлей. Вітомін В1 (тѕамѕн). естача в кормах вѕтамѕну 1 спричинює у тварин втрату апетиту, захворювання нервовоі системи — полѕневрит, затримання росту, порушення обмѕну речовин тощо. Тѕамѕн
іл 2
О
Р
65
іл 2
О
ви
ивл
я тва и і ці юва
яп
ив
ті
мів
Р
66
входить до складу ферменту декарбоксилази, яка бере участь у перетвореннѕ пѕровиноградноі кислоти в оцтову. разѕ нестачѕ цього вѕтамѕну у тканинах тварин накопичуються пѕровиноградна кислота ѕ продукт іі вѕдновлення — молочна, якѕ токсично дѕють на нервову систему, спричинюючи в нѕй дегенеративнѕ змѕни ѕ захворювання тварин. айчастѕше на полѕневрит хворѕють поросята, молодняк птицѕ ѕ рѕдше — доросла птиця. Тварини вѕдстають у ростѕ, у них настає паралѕч нѕг й шийноі мускулатури, порушуються дѕяльнѕсть серця та функцѕі травлення. У дорослоі птицѕ знижуються несучѕсть ѕ заплѕдненѕсть яєць. а вѕтамѕн 1 багатѕ дрѕжджѕ, висѕвки, макуха ѕ шрот, зеленѕ корми, зерно тощо. рацѕонѕ тварин тѕамѕну достатньо, однак вѕн не дуже стѕйкий проти нагрѕвання (крѕм кислого середовища) ѕ руйнується ферментом тѕамѕназою, яка мѕститься у сирѕй рибѕ. Вітамін В2 (рибофлавѕн) буре участь у процесах тканинного дихання. разѕ його нестачѕ в рацѕонах затримується рѕст молодняку. У курчат пальцѕ кѕнцѕвок закручуються всередину, ѕ вони пересуваються на п’яткових суглобах. ѕд час ѕнкубацѕі яєць спостерѕгається висока смертнѕсть ембрѕонѕв. У поросят грубѕшає ѕ випадає щетина, уражується шкѕра. Цей вѕтамѕн мѕститься в тих самих кормах, що й тѕамѕн. ало його у зернѕ злакѕв та коренебульбоплодах. Вітамін В3 (пантотенова кислота) бере участь у регулюваннѕ жирового обмѕну ѕ найчастѕше нестача його в органѕзмѕ вѕдчувається за високоенергетичних рацѕонѕв. У свиней розвиваються дерматити, виразковий колѕт, випадає щетина, з носа видѕляється слиз, порушується координацѕя руху («гусяча хода»), народжуються ненормально розвиненѕ поросята. У птицѕ уражується нервова система, спостерѕгається масовий паралѕч. айбагатшѕ на вѕтамѕн 3 дрѕжджѕ, зеленѕ та зерновѕ корми (крѕм кукурудзи), трав’яне борошно, висѕвки. антотенова кислота нестѕйка проти нагрѕвання ѕ нестача іі може настати пѕд час термѕчноі обробки кормѕв. Вітамін В5 (нѕкотинамѕд) регулює вуглеводний ѕ бѕлковий обмѕни в органѕзмѕ та функцѕю пѕдшлунковоі залози, стимулює процеси травлення, бере участь бѕльш як у 150 реакцѕях перенесення водню у клѕтинах. органѕзмѕ тварин може синтезуватися з триптофану. естача його буває у 2 – 4-мѕсячних поросят. У них запалюється шкѕра, яка вкривається темними плямами, спостерѕгається ентерит, що супроводиться виснажливим проносом. Захворювання має назву пелагри. У птицѕ вѕдмѕчають запалення язика, вѕн стає чорним, уражується шкѕра, випадає пѕр’я. ѕтамѕн 5 мѕститься в тих самих кормах, що й 3. Вітамін В12 (цѕанкобаламѕн) — єдиний, до складу якого входить метал — кобальт. ѕн вѕдѕграє важливу роль у кровотвореннѕ, синтезѕ нуклеінових кислот та амѕнокислот, бере участь у вуглеводному ѕ жировому обмѕнах та ѕнших процесах. ѕститься лише в кормах тва-
і ь ь
п
ь их
и
оживнѕ речовини у травному каналѕ зазнають значних змѕн. Завдяки механѕчному, хѕмѕчному ѕ бактерѕальному впливу в травному каналѕ вони розщеплюються на простѕ складовѕ, якѕ розчиняються у водѕ й всмоктуються в кровоносну та лѕмфатичну системи. ечовини, що всмокталися у кров ѕ лѕмфу, називаються перетравленими. еперетравленѕ залишки корму видѕляються з органѕзму. тже, перетравнѕсть — це процес гѕдролѕтичного розщеплення в травному каналѕ складних поживних речовин — бѕлкѕв, вуглеводѕв ѕ жирѕв за допомогою ферментѕв травних сокѕв ѕ мѕкроорганѕзмѕв до простих — амѕнокислот, моноцукрѕв, глѕцерину та жирних кислот. еретравленѕ поживнѕ речовини, якѕ всмокталися в кров ѕ лѕмфу, використовуються для утворення продукцѕі, покриття енергетичних витрат та ѕнших потреб органѕзму. ис і я складається з ротовоі порожнини, глотки, стравоходу, шлунка, товстоі ѕ тонкоі кишок. У процесах тра-
мів ті ив яп я тва и і ці юва
я
ивл
2.2.
ви
ринного походження ѕ синтезується тѕльки мѕкроорганѕзмами шлункового каналу за наявностѕ кобальту в рацѕонѕ. ѕтамѕн 12 є також у кормових антибѕотиках (10 – 12 мг/кг), препаратѕ К -12 (концентрат метанового бродѕння — 30 – 60 мг/кг) ѕ бѕомасѕ пропѕоновокислих бактерѕй (250 – 400 мг/кг). елике значення в життєдѕяльностѕ органѕзму тварин мають й ѕншѕ вѕтамѕни групи : 6 (пѕридоксин), С (фолѕєва кислота), 4 (холѕн), вѕтамѕн (бѕотин) та ѕн. До водорозчинних належить ѕ протицинговий вітамін С (аскорбѕнова кислота). ѕн бере активну участь в окислювально-вѕдновних реакцѕях, ѕнактивацѕі токсичних речовин, впливає на функцѕю залоз внутрѕшньоі секрецѕі, забезпечує дихання клѕтин, полѕпшує засвоєння залѕза, посилює захиснѕ функцѕі органѕзму. Цей вѕтамѕн мѕститься у зелених кормах, свѕжих овочах, картоплѕ й синтезується мѕкрофлорою травного каналу. Тварини зазвичай на цингу не хворѕють, крѕм мавп ѕ морських свинок. Таким чином, вивчення хѕмѕчного складу кормѕв у практицѕ тваринництва є одним ѕз найважливѕших елементѕв оцѕнки іхньоі поживноі цѕнностѕ. Знаючи його, можна роботи висновок про те, якѕ з поживних речовин ѕ в якѕй кѕлькостѕ мѕстяться у кормѕ, а звѕдси — якою мѕрою вони задовольнятимуть потребу тварин у тих чи ѕнших елементах живлення. Для докладнѕшого аналѕзу поживностѕ кормѕв необхѕдно визначити, яка кѕлькѕсть поживних речовин може бути використана органѕзмом. для цього треба знати, що таке перетравнѕсть кормѕв, оскѕльки тварина живе ѕ виробляє необхѕдну людинѕ продукцѕю за рахунок того, що перетравлює ѕз спожитих кормѕв.
іл 2
О
Р
67
іл 2
О
ви
ивл
я тва и і ці юва
яп
ив
ті
мів
Р
68
влення також беруть участь печѕнка, пѕдшлункова й слиннѕ залози, якѕ розмѕщенѕ поза травним каналом. У ротовій порожнині корм подрѕбнюється, змочується слиною ѕ проковтується через глотку й стравохѕд у шлунок. Глотка — це лѕйкоподѕбний орган, який з’єднує ротову порожнину ѕз стравоходом та гортанню, а через неі — ѕз трахеєю. Крѕм того, вона має два отвори у носову порожнину ѕ два отвори, з’єднанѕ трубками ѕз середнѕм вухом. Стравохід — це перетинчастом’язова трубка. Через нього внаслѕдок скорочення м’язовоі оболонки корм просувається ѕз глотки в шлунок. Шлунок у рѕзних видѕв тварин неоднаковий ѕ за його будовою останнѕх подѕляють на моногастричних ѕ полѕгастричних. Моногастричні — це тварини з однокамерним шлунком: конѕ, свинѕ, кролѕ, собаки та ѕн. Полігастричні мають складний шлунок. До них належать жуйнѕ: велика рогата худоба, вѕвцѕ, кози, оленѕ тощо. днокамерний шлунок має вхѕдний (кардѕальний) ѕ вихѕдний (пѕлорусний) отвори й середню частину. агатокамерний переважно складається з рубця, сѕтки, книжки ѕ сичуга. ише сичуг вѕдповѕдає однокамерному шлунку тварин. ершѕ три камери називаються передшлунками. Шлунок через пѕлорус з’єднується з тонкою кишкою, яка має значну довжину (у свиней —до 20 м, корѕв — 40, овець — 25 м) ѕ подѕляється на дванадцятипалу, порожню й здухвинну (клубову) кишки. У початкову частину дванадцятипалоі кишки впадають протоки печѕнки та пѕдшлунковоі залози. Печінка видѕляє жовч, що надходить у дванадцятипалу кишку й сприяє перетравленню жирѕв. Крѕм того, в нѕй вѕдбуваються процеси обмѕну речовин ѕ вона вѕдѕграє захисну функцѕю в органѕзмѕ. Підшлункова залоза виробляє пѕдшлунковий сѕк. ѕн надходить у дванадцятипалу кишку й мѕстить низку ферментѕв, якѕ беруть участь у перетравленнѕ бѕлкѕв, жирѕв та вуглеводнѕв, а також видѕляє гормон ѕнсулѕн, що надходить у кров ѕ регулює вуглеводний обмѕн. Тонка кишка переходить у товсту. стання подѕляється на слѕпу кишку (з одного боку має слѕпий мѕшок), яка переходить у ободову. Ця кишка досить довга (у великоі рогатоі худоби 6 – 9 м). Закѕнчується товста кишка прямою кишкою. она розмѕщена в тазовѕй порожнинѕ ѕ закѕнчується анусом. Стѕнка травного каналу має три оболонки — слизову, м’язову ѕ серозну. оверхня слизовоі оболонки тонкоі кишки вкрита ворсинками, що вѕдѕграють важливу роль у всмоктуваннѕ поживних речовин у кров та лѕмфу. ’язова оболонка забезпечує скорочення кишок, завдяки чому кормовѕ маси ѕз шлунка надходять у кишки ѕ перемѕщуються в них. Скорочуються м’язи кѕльцево ѕ хвилеподѕбно. ’язова оболонка складається з гладеньких м’язѕв, на вѕдмѕну вѕд
мів ті ив яп я тва и і ці юва ивл ви
скелетних, якѕ поперечносмугастѕ. Серозна оболонка видѕляє серозну рѕдину, яка нѕби змащує кишки з боку черевноі порожнини. Т яу и и ш у . У слинѕ тварин з однокамерним шлунком мѕстяться ферменти — амѕлаза й мальтоза, якѕ розщеплюють крохмаль до декстринѕв ѕ глюкози. У шлунку проковтнутий корм розмѕщується пошарово, ѕ доки вѕн не просочиться кислим шлунковим соком, у ньому пѕд дѕєю ферментѕв слини вѕдбувається розщеплення крохмалю. У мѕру пѕдкислення вмѕсту шлунка шлунковим соком пѕд дѕєю ферменту пепсину починають розщеплюватися бѕлки до пептонѕв та альбумоз. Спочатку цей процес здѕйснюється в пристѕнковому шарѕ, а потѕм у внутрѕшнѕх шарах. За пѕдкислення вмѕсту шлунка до р 4,5 припиняється дѕя амѕлази й настає фаза суто шлункового травлення. Із шлунка кормова маса порцѕйно надходить у дванадцятипалу кишку. ри цьому сфѕнктер пѕлоруса рефлекторно закривається, ѕ наступна порцѕя надѕйде лише пѕсля нейтралѕзацѕі попередньоі до лужноі реакцѕі. Сѕк пѕдшлунковоі залози мѕстить ферменти, якѕ розщеплюють протеіни (трипсин, хѕмотринсин, карбоксипептидази), жири (лѕпаза) ѕ вуглеводи (амѕлаза, мальтаза, сахараза, лактаза та ѕн.). Крѕм того, в дванадцятипалу кишку надходить жовч. Залози стѕнки тонкоі кишки синтезують ферменти, якѕ розщеплюють протеіни (ерепсин, пептидази), жири (лѕпаза)) ѕ вуглеводи (сахараза, мальтаза, лактаза та ѕн.). ѕд дѕєю ферментѕв сокѕв пѕдшлунковоі залози ѕ кишок протеіни розщеплюються до амѕнокислот, жири — до глѕцерину й жирних кислот, вуглеводи — до моносахаридѕв. Цѕ сполуки проходять через кишковий епѕтелѕй ѕ надходять у кров та лѕмфу. Слизова оболонка тонких кишок вкрита ворсинками, якѕ значно збѕльшують площу всмоктування перетравлених поживних речовин. Цей процес вѕдбувається як в активнѕй формѕ за допомогою несучих компонентѕв (бѕлкѕв) ѕз витратою енергѕі, так ѕ в пасивнѕй — шляхом дифузѕі. ажливу роль у перетравленнѕ жирѕв вѕдѕграє жовч. і солѕ активують лѕпазу, змѕнюють поверхневий натяг жиру, сприяючи цим його емульгуванню (розпаду на дрѕбнѕ кульки), у зв’язку з чим пѕдвищується перетравнѕсть останнѕх. Крѕм того, жовчнѕ кислоти з молекулою жиру утворюють комплекснѕ сполуки, якѕ безпосередньо всмоктуються в кров ѕ лѕмфу. ѕнеральнѕ речовини надходять ѕз кишок у кров у виглядѕ водних розчинѕв. роте в органѕзмѕ є системи, якѕ блокують всмоктування низки мѕнеральних речовин, якщо органѕзм тварини іх не потребує. Тому всмоктування мѕнеральних речовин поряд ѕз розчиннѕстю залежить ѕ вѕд потреби в них тварин. ѕнеральнѕ речовини значною мѕрою видѕляються через кишки ѕ меншою — через нирки.
іл 2
О
Р
69
іл 2
О
ви
ивл
я тва и і ці юва
яп
ив
ті
мів
Р
70
сь чому значна частина іх, яка всмокталася в кров, знову надходить у кишки ѕ видѕляється з калом. У зв’язку з цим прийнято визначати не перетравнѕсть мѕнеральних речовин, а іх засвоюванѕсть в органѕзмѕ. У товстѕй кишцѕ поживнѕ речовини перетравлюються пѕд дѕєю ферментѕв, якѕ надѕйшли з хѕмусом (сумѕш корму ѕ травних сокѕв) ѕз тонкоі кишки, та ферментѕв мѕкроорганѕзмѕв, що населяють цей вѕддѕл. ѕкроорганѕзми синтезують ферменти, якѕ розщеплюють клѕтковину до глюкози. Травнѕ залози тварин таких ферментѕв не синтезують, ѕ в тонкѕй кишцѕ клѕтковина не перетравлюється. родуктами перетравлення останньоі у товстѕй кишцѕ є леткѕ жирнѕ кислоти (оцтова, пропѕонова та масляна), що всмоктуються у кров. они також — додаткове джерело енергѕі. товстѕй кишцѕ синтезуються вѕтамѕни групи , але не в такѕй кѕлькостѕ, щоб забезпечити в них потребу моногастричних тварин. У товстѕй кишцѕ всмоктується вода ѕ формуються каловѕ маси, якѕ й видѕляються через пряму кишку. Ос и с і я у у их. У жуйних важлива роль у перетравленнѕ поживних речовин корму належить передшлункам (рубець, сѕтка, книжка), мѕсткѕсть яких, наприклад, у дорослоі худоби може становити до 200 л. У передшлунках не видѕляються травнѕ соки, а процеси травлення вѕдбуваються лише за участю мѕкроорганѕзмѕв — бактерѕй та ѕнфузорѕй, якѕ населяють цѕ вѕддѕли травного каналу. 1 мл вмѕсту рубця мѕститься 109 – 1010 бактерѕй ѕ до 106 ѕнфузорѕй. Для забезпечення своєі життєдѕяльностѕ вони синтезують низку ферментѕв, а тѕ, в свою чергу, розщеплюють бѕлки, жири й вуглеводи до простих мономерѕв, використовують іх, а продукти життєдѕяльностѕ мѕкроорганѕзмѕв отримує тварина-хазяін. Таким чином, здѕйснюється симбѕоз мѕж макроорганѕзмом ѕ мѕкроорганѕзмами передшлункѕв. У передшлунках функцѕонують рѕзнѕ види бактерѕй, що зброджують клѕтковину, крохмаль, цукри та ѕншѕ безазотистѕ екстрактивнѕ речовини до летких жирних кислот ( К) — оцтовоі, пропѕоновоі й масляноі; розщеплюють протеіни до амѕнокислот та амѕаку ѕ жири — до жирних кислот та глѕцерину. Інфузорѕі живляться бактерѕями, а також захоплюють ѕ перетравлюють частинки корму. Крѕм того, мѕкроорганѕзми синтезують вѕтамѕни групи , С ѕ К. ѕд дѕєю мѕкроорганѕзмѕв у передшлунках жуйних перетравлюється до половини ѕ бѕльше органѕчноі речовини корму, тобто вона переходить у розчинний стан ѕ гази — вуглекислоту та метан, якѕ видѕляються з передшлункѕв пѕд час вѕдригування. Спѕввѕдношення в рубцѕ кислот бродѕння (оцтова, пропѕонова й масляна) залежить вѕд складу рацѕону — кѕлькостѕ в ньому клѕтковини, крохмалю та цукрѕв. За високого вмѕсту клѕтковини у складѕ К збѕльшується кѕлькѕсть оцтовоі кислоти й зменшується пропѕо-
Р
іл 2
новоі ѕ, навпаки, з пѕдвищенням рѕвня крохмалю (зерновѕ корми, картопля) зростає вмѕст пропѕоновоі кислоти (табл. 2.1). і ,%
масляна 12 13 9
Залежно вѕд кѕлькостѕ спожитого корму загальна кѕлькѕсть летких жирних кислот, що утворюються в передшлунках корѕв упродовж доби, досягає 4 л ѕ бѕльше. Із передшлункѕв К частково безпосередньо всмоктується в кров або надходить у сичуг ѕ тонку кишку, а звѕдти всмоктується й використовується в органѕзмѕ жуйних в обмѕнних процесах як джерело енергѕі та матерѕал для синтезу деяких речовин. Так, оцтова кислота є основним попередником синтезу молочного жиру. Тому за низького вмѕсту клѕтковини у рацѕонѕ знижується жирнѕсть молока, що особливо помѕтно в умовах переходу зѕ стѕйлового утримання корѕв на пасовищне, коли тварини споживають молоду траву без пѕдгодѕвлѕ грубими кормами (сѕно, солома). ропѕонова кислота бере участь переважно в синтезѕ жиру тѕла ѕ глюкози кровѕ, сприяючи тим самим одержанню вѕд жуйних бѕльших приростѕв на вѕдгодѕвлѕ й полѕпшуючи використання кормѕв. У разѕ згодовування коровам великоі кѕлькостѕ цукрових кормѕв (10 – 15 кг цукрових бурякѕв за одну даванку) бурхливо зростає рѕвень кислот бродѕння, утворюється значна кѕлькѕсть не тѕльки оцтовоі, а й молочноі кислоти, якѕ, всмоктуючись у кров, змѕнюють реакцѕю в тканинах на кислу (ацидоз), що спричинює навѕть загибель тварин. У жуйних багато поживних речовин витрачається за рахунок газѕв, якѕ утворюються в процесѕ бродѕння. З газами витрати становлять до 14 %, ѕз них 8 – 10 % припадає на метан. У передшлунках жуйних суттєво змѕнюються протеіни кормѕв. ѕльшѕсть бактерѕй для синтезу власного бѕлка клѕтин використовують лише мѕнеральний азот. Тому в передшлунках бѕлки протеолѕтичними ферментами гѕдролѕзуються не лише до пептидѕв ѕ амѕнокислот, а й значна частина амѕнокислот дезамѕнується з утворенням кетокислот та амѕаку. тже, кѕнцевим продуктом розщеплення протеіну корму в передшлунках жуйних є амѕак. важають, що таким чином використовується вѕд 40 до 80 % азотистих речовин корму.
мів
Кислота пропѕонова 18 24 38
ті
і
ив
оцтова 66 58 41
их
яп
і
я тва и і ці юва
Трава пасовищна Сѕно (7,2 кг) + концкорми (9 кг) Сѕно (0,9 кг) + концкорми (11 кг)
и
ивл
ацѕон
і
ви
Ку у
О
2.1. і і ш яЛ (за ак-Дональдом)
71
іл 2
мѕачний азот мѕкроорганѕзми використовують для синтезу бѕлкѕв свого тѕла. ѕсля надходження в сичуг ѕ кишки мѕкробний бѕлок перетравлюється до амѕнокислот. У складѕ мѕкробного бѕлка мѕстяться всѕ незамѕннѕ амѕнокислоти ѕ в такий спосѕб жуйнѕ певною мѕрою задовольняють потребу органѕзму в незамѕнних амѕнокислотах. роте не весь амѕак, який утворюється в процесѕ дезамѕнування амѕнокислот, використовується для синтезу мѕкробного бѕлка. Частина його всмоктується в кров. До нього приєднується також амѕак, що утворюється у процесѕ обмѕну бѕлкѕв в органѕзмѕ. У печѕнцѕ з амѕаку синтезується сечовина, яка у жуйних видѕляється через нирки, частково ѕз слиною потрапляє в рубець ѕ за допомогою ферменту уреази розщеплюється до амѕаку, який знову використовується мѕкроорганѕзмами. а цьому ґрунтується використання сечовини та ѕнших амонѕйних солей як замѕнникѕв кормового протеіну для жуйних. ир у передшлунках лѕполѕтичними ферментами мѕкроорганѕзмѕв розщеплюється до глѕцерину ѕ жирних кислот. лѕцерин зброджується до пропѕоновоі кислоти, а ненасиченѕ жирнѕ кислоти гѕдрогенѕзуються (приєднують водень) й у виглядѕ насичених використовуються органѕзмом тварин, всмоктуючись у тонких кишках. Тому жир жуйних твердѕший, має вищу температуру плавлення ѕ його якѕсть не залежить вѕд складу жиру рацѕону. Для жуйних характерними є перѕодичнѕ процеси жуйки. Спочатку вони пережовують корм поверхово, а потѕм, пѕсля вѕдригування певноі порцѕі, ретельнѕше. У них постѕйно видѕляється значна кѕлькѕсть слини, яка має лужну реакцѕю ѕ, потрапляючи в передшлунки, пѕдтримує кислотнѕсть рубцевоі рѕдини в межах нейтральноі, незважаючи на постѕйне утворення кислот бродѕння. Це створює оптимальнѕ умови для дѕяльностѕ мѕкроорганѕзмѕв. етельно пережований корм разом ѕз рѕдиною внаслѕдок скорочення сѕтки надходить у книжку. цьому вѕддѕлѕ передшлунка вѕн додатково перетирається пелюстками книжки ѕ надходить у сичуг. очинаючи ѕз сичуга, процеси травлення у жуйних вѕдбуваються аналогѕчно, як ѕ у тварин з однокамерним шлунком.
О
ви
ивл
я тва и і ці юва
яп
ив
ті
мів
Р
2.3.
і
ь
мі
Ферментативнѕ процеси, що вѕдбуваються у травному каналѕ, характеризують якѕсний бѕк травлення. Для органѕзацѕі годѕвлѕ тварин найважливѕшим є кѕлькѕсний бѕк, який показує, наскѕльки поживнѕ речовини використовуються в органѕзмѕ. Для цього проводять спецѕальнѕ дослѕди на тваринах, аналѕзують кѕнцевѕ результати перетравлення за кѕлькѕстю речовин, що затрималися в органѕзмѕ. еретравнѕсть поживних речовин корму (ППР) визначають за рѕзни72
Р
іл 2
цею мѕж кѕлькѕстю спожитих однойменних речовин у кормѕ (ПР корму) ѕ видѕлених у калѕ (ПР калу): ППР = ПР корму – ПР калу . еретравнѕсть виражають вѕдносним числом у вѕдсотках, яке називається коефіцієнтом перетравності (КП), й обчислюють за формулою
ті ив яп я тва и і ці юва
а перетравнѕсть поживних речовин корму впливає низка чинникѕв: вид тварин, іхнѕй вѕк, ѕндивѕдуальнѕ особливостѕ, величина кормовоі даванки, склад рацѕону, спѕввѕдношення в рацѕонѕ протеіну ѕ безазотистих речовин, способи заготѕвлѕ, пѕдготовки кормѕв до згодовування тощо. Вид тварин. Через вѕдмѕннѕсть у будовѕ травного каналу корми, особливо багатѕ на клѕтковину, рѕзними видами тварин перетравлюються неоднаково. Так, органѕчну речовину трави, в сухѕй речовинѕ якоі на клѕтковину припадає 25 – 30 %, велика рогата худоба перетравлює на 66 %, конѕ — на 62, а свинѕ — на 44 %. еретравнѕсть клѕтковини в сѕнѕ у великоі рогатоі худоби становить 60 – 66 %, свиней 30 – 40 ѕ у птицѕ — 8 – 10 %. Вік тварин. еретравнѕсть поживних речовин залежить вѕд функцѕонального розвитку травного каналу. Якщо телята, ягнята, поросята та ѕншѕ тварини в молочний перѕод перетравлюють органѕчну речовину молока на 96 – 98 %, то з переходом на рослиннѕ корми — лише на 40 – 50 %. Із розвитком травного каналу перетравнѕсть поживних речовин рослинних кормѕв зростає ѕ досягає рѕвня дорослих тварин у 4 – 6-мѕсячному вѕцѕ, коли закѕнчується формування травноі системи. Індивідуальні особливості. Спостерѕгається рѕзниця перетравностѕ того самого корму у рѕзних тварин однѕєі породи й одного вѕку. Так, ѕндивѕдуальна рѕзниця в перетравностѕ органѕчноі речовини
ивл
априклад, корова з’іла в рацѕонѕ 10 кг конюшинового сѕна (12,6 % протеіну в сѕнѕ), 20 кг кукурудзяного силосу (2,5 %), 2 кг соняшниковоі макухи (43,1 %) ѕ видѕлила 25 кг калу (3,2 % протеіну в калѕ). Усього спожито протеіну: 10 кг × 126 г + 20 кг × 25 г +2 кг × 431 г = 2622 г. идѕлено в калѕ: 25 кг × 32 г = 800 г. еретравилося: 2622 г – 800 г = 1822 г. КП = 1822 г : 2622 г × 100 = 69 %.
ви
Коефѕцѕєнт перетравностѕ показує ступѕнь засвоєння у травному каналѕ певноі речовини. изначають його за кѕлькѕстю спожитоі поживноі речовини в рацѕонѕ й видѕленоі у калѕ.
мів
ППР ⋅ 100 . ПР корму
О
КП =
73
іл 2
грубих кормѕв становить 14 %, змѕшаних рацѕонѕв — 6 ѕ концентрованих кормѕв — 3 %. Величина кормовоі даванки. еликѕ даванки корму перетравлюються гѕрше через перевантаження травного каналу. Кормовѕ маси просуваються швидше, перетравнѕсть іх знижується ѕ тварини вѕдмовляються вѕд корму. Щоб забезпечити нормальне травлення, корм необхѕдно згодовувати часто й невеликими порцѕями. ри цьому збуджуються травнѕ залози, посилюється видѕлення травних сокѕв, що прискорює перетравлення поживних речовин. Склад раціону. а перетравнѕсть поживних речовин впливають умѕст протеіну, клѕтковини, спѕввѕдношення мѕж протеіном ѕ безазотистими речовинами рацѕону. Чим бѕльше клѕтковими в кормѕ, тим гѕрша іхня перетравнѕсть. Кѕлькѕсть клѕтковими зростає у мѕру старѕння трав’яних рослин. Клѕтковину молодоі трави, в якѕй мало лѕгнѕну, жуйнѕ перетравлюють на 70 – 80 %. З пѕдвищенням рѕвня лѕгнѕну (мѕкроорганѕзми не видѕляють ферментѕв, якѕ гѕдролѕзують лѕгнѕн) перетравнѕсть клѕтковини й ѕнших поживних речовин знижується. Так, у дослѕдах, проведених на вѕвцях, внаслѕдок збѕльшення кѕлькостѕ клѕтковини в рацѕонѕ перетравнѕсть поживних речовин знизилася: за вмѕсту клѕтковини 25,1; 28,4; 30 % перетравнѕсть органѕчноі речовини становила 75 ; 67; 54 %. а перетравнѕсть поживних речовин впливає спѕввѕдношення в рацѕонѕ мѕж перетравним протеіном ѕ безазотистими речовинами. ого називають протеіновим співвідношенням. оно показує, скѕльки перетравних безазотистих речовин у рацѕонѕ припадає на одиницю протеіну: ПВ =
еретравнѕ (жир ⋅ 2,25 + клѕтковина + Е ) . еретравний протеін
О
ви
ивл
я тва и і ці юва
яп
ив
ті
мів
Р
74
ротеінове спѕввѕдношення буде вузьким, якщо на одну частину перетравного протеіну в рацѕонѕ чи кормѕ припадає до шести частин безазотистих речовин, середнѕм — шѕсть — вѕсѕм ѕ широким — понад вѕсѕм. Дорослѕ тварини найкраще перетравлюють поживнѕ речовини за середнього протеінового спѕввѕдношенння, а молодняк — за вузького. Підготовка кормів до згодовування. озмелене зерно велика рогата худоба ѕ свинѕ перетравлюють на 30 – 50 % краще, нѕж цѕле. роте грубѕ корми, розмеленѕ на борошно, жуйнѕ перетравлюють гѕрше внаслѕдок швидкого проходження через травний канал (не затримуються у передшлунках). Теплова обробка полѕпшує пере-
Р
іл 2
травнѕсть поживних речовин, особливо зерна бобових. станнѕ мѕстять антипоживнѕ речовини (антитрипсин). Крѕм того, пѕд час тепловоі обробки частина крохмалю полѕмеризується, що прискорює його перетравлення.
ич и іс ь — це здатнѕсть корму забезпечувати потребу тварин в енергѕі, вона є одним ѕз найважливѕших показникѕв його поживноі цѕнностѕ. родуктивнѕсть, роботоздатнѕсть тварин, ѕнтенсивнѕсть росту молодняку значною мѕрою залежать вѕд рѕвня споживання енергѕі в рацѕонѕ. Енергѕя, яка вивѕльняється за повного окиснення корму, називається валовою, іі визначають спалюванням невеликоі маси корму у калориметрѕ в атмосферѕ кисню. рактично кѕлькѕсть валовоі енергѕі найчастѕше розраховують за наявнѕстю в одиницѕ корму окремих органѕчних поживних речовин (протеіни, жири, вуглеводи) та іхнѕм калориметричним (тепловим) коефѕцѕєнтом. мѕст перетравноі енергѕі визначають у прямих дослѕдах на тваринах за рѕзницею мѕж валовою енергѕєю корму та енергѕєю калу, а непрямим методом — за кѕлькѕстю перетравлених поживних речовин та іхнѕм тепловим коефѕцѕєнтом. Енергѕя перетравлених поживних речовин в органѕзмѕ втрачається ѕз сечею, а у жуйних — ѕз кишковими газами. Сеча тварин мѕстить недоокисненѕ продукти обмѕну речовин — сечовину, сечову й гѕпурову кислоти, креатинѕн та ѕншѕ речовини, якѕ виносять з органѕзму частину енергѕі. У жуйних пѕд час бродѕння утворюється метан, з яким втрачається також значна кѕлькѕсть енергѕі корму. становлено, що втрати енергѕі з кишковими газами ѕ сечею у жуйних становлять 18 %, свиней ѕ птицѕ — 4 %. У тварин вѕдбуваються втрати тепла, пов’язанѕ з процесами життєдѕяльностѕ органѕзму, роботою серцево-судинноі, дихальноі, сечовидѕльноі та ѕнших систем. Крѕм того, пѕд час перетравлення й засвоєння поживних речовин корму в органѕзмѕ посилюються тепловѕ витрати енергѕі ѕ, отже, приростає теплопродукцѕя. Обмінну енергію визначають за рѕзницею мѕж валовою енергѕєю й втратами енергѕі з калом, сечею та кишковими газами: І Е Е
ІЯ
= Енергѕя корму
– Енергѕя калу
мів
мі
ті
і
ив
и
яп
п
я тва и і ці юва
и
ивл
я
ви
і
О
2.4.
– Енергѕя – Енергѕя . сечѕ метану
она є тѕєю частиною корму, яка використовується для забезпечення життєдѕяльностѕ органѕзму ѕ виробництва продукцѕі. Якщо вѕд кѕлькостѕ обмѕнноі енергѕі вѕдняти енергѕю прирощення теплопроду75
іл 2
О
ви
ивл
я тва и і ці юва
яп
ив
ті
мів
Р
кцѕі, пов’язану ѕз засвоєнням поживних речовин корму, то залишається чиста енергія, яка використовується органѕзмом на пѕдтримання його життєдѕяльностѕ (підтримувальна енергія) та на утворення продукцѕі (продуктивна енергія). Для визначення продуктивноі енергѕі корму застосовують методи прямоі калориметрѕі, вивчення газообмѕну, балансѕв азоту та вуглецю. етод прямоі калориметрѕі передбачає облѕк тепла, яке видѕляє тварина за певний промѕжок часу. Для цього іі вмѕщують у бѕологѕчний калориметр — герметичну камеру з подвѕйними стѕнами, мѕж якими знаходиться вода. Камера ѕзольована вѕд проникнення повѕтря ѕ тепла, але забезпечує годѕвлю, напування тварин, збирання калу, сечѕ та облѕк кишкових газѕв. За температурою нагрѕвання води в калориметрѕ визначають загальну теплопродукцѕю, а за вмѕстом енергѕі в калѕ, сечѕ й метанѕ — втрати енергѕі корму. етод прямоі калориметрѕі дорогий ѕ потребує складного обладнання. Тому при визначеннѕ теплопродукцѕі визначають газообмѕн, враховуючи кѕлькѕсть спожитого твариною кисню ѕ видѕленого вуглекислого газу. а основѕ іх установлюють дихальний коефѕцѕєнт через спѕввѕдношення видѕленого С 2 до спожитого 2. За допомогою спецѕальних таблиць визначають кѕлькѕсть тепла, яке утворилося в процесѕ окиснення вуглеводѕв ѕ жирѕв. ро кѕлькѕсть тепла, що утворилося пѕд час окиснення бѕлкѕв, дѕзнаються за вмѕстом азоту в сечѕ. Для визначення чистоі енергѕі продукцѕі найчастѕше застосовують метод балансѕв азоту ѕ вуглецю. аланс азоту вважають показником (ѕндикатором) обмѕну протеіну в органѕзмѕ тварин. ѕдомо, що азот надходить в органѕзм тѕльки у складѕ протеіну корму, а видѕляється з калом, сечею та продукцѕєю (молоко, яйця) й вѕдкладається в приростѕ маси тѕла. У незначнѕй кѕлькостѕ вѕн втрачається з потом, волосом, епѕтелѕєм шкѕри, але цих втрат у балансѕ не враховують. Звѕдси баланс азоту становить: N N = + N + N про- + N при- . корму калу сечѕ дукцѕі росту
аланс вуглецю (С) — показник обмѕну органѕчних речовин в органѕзмѕ тварин. адходить цей елемент ѕз кормом у складѕ бѕлкѕв, жирѕв та вуглеводѕв, а видѕляється з органѕзму, крѕм тих шляхѕв, що й азот, ще ѕ в процесѕ дихання та з кишковими газами. аланс вуглецю у тварин визначають у спецѕальних герметичних камерах (респѕрацѕйних апаратах) для облѕку видѕлення газѕв: C C C + С про- + С при- . = + C + корму калу сечѕ газѕв дукцѕі росту
76
я
и
п
и
і
мі
Енергетичну поживнѕсть кормѕв ототожнюють ѕз загальною, пѕд якою розумѕють сумарну корисну дѕю поживних речовин, зосереджених у кормѕ чи рацѕонѕ. Енергетичну поживнѕсть кормѕв визначають за вмѕстом перетравноі, чистоі та обмѕнноі енергѕі. Це оцѕнювання поживностѕ кормѕв за сумою перетравних поживних речовин (С ), крохмальним еквѕвалентом, вѕвсяною й енергетичною кормовими одиницями. у их и их ч и ( Р). цѕнюючи в такий спосѕб поживнѕсть того чи ѕншого корму, кѕлькѕсть перетравного жиру множать на коефѕцѕєнт 2,25, оскѕльки енергетична цѕннѕсть його у 2,25 раза вища, нѕж вуглеводѕв. У середньому 1 кг С забезпечує надходження в органѕзм тварин 18 405 кДж (4400 ккал) перетравноі енергѕі. За цѕєю системою оцѕнюють поживнѕсть кормѕв у СШ для жуйних ѕ свиней, а в краінах Захѕдноі Європи — для свиней. К х ь и і . Система оцѕнювання поживностѕ кормѕв у крохмальних еквѕвалентах була розроблена на початку XX ст. нѕмецьким ученим . Кельнером, в основу якоі покладено чисту енергѕю. Для іі визначення вѕн використав метод балансу азоту ѕ вуглецю. водячи дорослим волам до основного рацѕону чистѕ поживнѕ речовини — бѕлок пшеничноі клѕтковини, жир арахѕсу, целюлозу пшеничноі соломи та крохмаль, — було встановлено за балансом азоту ѕ вуглецю вѕдкладеного жиру з розрахунку на 1 кг спожитоі перетравноі речовини. ѕдкладений в органѕзмѕ бѕлок перерахову-
мів ті ив яп
і
я тва и і ці юва
и и і
ивл
2.4.1.
ви
Залежно вѕд надходження в органѕзм ѕ видѕлення з нього баланс азоту ѕ вуглецю буває позитивним, негативним та нульовим. Позитивним його вважають тодѕ, коли азоту надходить ѕз кормом бѕльше, нѕж видѕляється з органѕзму з калом, сечею та продукцѕєю, негативним — навпаки, а нульовим (азотна рѕвновага), коли його надходження дорѕвнює видѕленню. Це саме стосується й балансу вуглецю. За позитивного балансу вказаних елементѕв тварини дають прирѕст, у разѕ негативного зменшують живу масу, а нульового — не змѕнюють іі. За балансом азоту ѕ вуглецю визначають кѕлькѕсть синтезованого в органѕзмѕ бѕлка й жиру (у бѕлку м’яса 16,67 % азоту ѕ 52,5 — вуглецю, а в жирѕ 76,5 % вуглецю), а на іхнѕй основѕ — кѕлькѕсть чистоі енергѕі приросту. 1 г бѕлка у середньому мѕститься 23,86 кДж енергѕі, в 1 г жиру — 39,77 кДж. Синтез бѕлка ѕ жиру в органѕзмѕ визначають так: за кѕлькѕстю вѕдкладеного азоту розраховують кѕлькѕсть бѕлка, а потѕм визначають умѕст у ньому вуглецю, а за залишком вуглецю мѕж вѕдкладеним у тѕлѕ й умѕстом його в синтезованому бѕлку — кѕлькѕсть жиру.
іл 2
О
Р
77
Р
іл 2
вали у жир за енергетичнѕстю за допомогою коефѕцѕєнта 0,6 (5,7 : 9,5; енергетичнѕсть бѕлка — 5,7, жиру — 9,5). еручи до уваги те, що здатнѕсть до жировѕдкладення неоднакова у рѕзних тварин ѕ залежить вѕд вгодованостѕ, особливостей живлення та ѕнших чинникѕв, . Кельнер запропонував виражати поживнѕсть корму не абсолютним числом жировѕдкладення, а вѕдносним показником щодо крохмалю ѕ виражати поживнѕсть корму в крохмальних еквѕвалентах.
О
ви
ивл
я тва и і ці юва
яп
ив
ті
мів
априклад, 1 кг крохмалю забезпечує вѕдкладення у вола 248 г жиру, а 1 кг зерна кукурудзи — 198 г. Звѕдси крохмальний еквѕвалент зерна кукурудзи — 0,80 (198 : 248).
. Кельнер вивчив продуктивну дѕю жировѕдкладення кѕлькох видѕв кормѕв у прямих дослѕдах на волах. Унаслѕдок порѕвняння величин жировѕдкладення в прямих дослѕдах й одержаних розрахунковим методом за допомогою вѕдповѕдних коефѕцѕєнтѕв установлено, що не всѕ результати збѕгаються. Для зернових кормѕв ѕ коренеплодѕв рѕзниця виявилася невеликою, а для багатих на клѕтковину (сѕно, солома) — значною. У зв’язку з цим були запропонованѕ коефѕцѕєнти повноцѕнностѕ для зернових кормѕв ѕ коренебульбоплодѕв та продуктѕв іхньоі переробки, на якѕ множать розрахункове жировѕдкладення. вѕд сумарного жировѕдкладення кормѕв, багатих на клѕтковину, вѕднѕмають поправку на клѕтковину, яка залежить вѕд іі вмѕсту в кормах. У крохмальних еквѕвалентах проводять оцѕнку енергетичноі поживностѕ кормѕв для жуйних у Захѕднѕй Європѕ. Ві ся и и я. колишньому С С за одиницю поживностѕ кормѕв було прийнято кормову одиницю — тобто поживнѕсть 1 кг вѕвса середньоі якостѕ, при згодовуваннѕ якого понад пѕдтримуючий корм в органѕзмѕ дорослого вола синтезується 150 г жиру, що вѕдповѕдає 5920 кДж чистоі енергѕі. За цим способом оцѕнки поживнѕсть будь-якого корму прирѕвнюється за продуктивною дѕєю жировѕдкладення до 1 кг вѕвса. У разѕ визначення поживностѕ кормѕв у кормових одиницях можна використовувати як коефѕцѕєнти жировѕдкладення перетравних поживних речовин, так ѕ коефѕцѕєнти переведення іх у кормовѕ одиницѕ (235 : 150 = 1,57 ѕ т. ѕн., табл. 2.2). 2.2.
у
и
ія 1
еретравна речовина ѕлок ир: грубих, соковитих ѕ зелених кормѕв зернових олѕйних культур, тваринного походження
78
их
и
их
ч
и
Коефѕцѕєнт ировѕдкладення, переведення в кормовѕ г одиницѕ 235 1,57
Енергѕя жировѕдкладення, кДж 9347
474 526
3,16 3,51
18 853 20 921
598
3,99
23 785
Р Клѕтковина Крохмаль ( Е )
248 248
1,65 1,65
іл 2
9864 9468
Для визначення поживностѕ грубих, зелених кормѕв ѕ силосу вѕд одержаноі теоретичноі величини вѕднѕмають поправку на вмѕст клѕтковини, виходячи з кѕлькостѕ іі в кормѕ (табл. 2.3), а для концкормѕв ѕ коренебульбоплодѕв отриману теоретичну величину множать на коефѕцѕєнт повноцѕнностѕ (табл. 2.4).
і іє у ь
и
і
с і
их
У жировѕдкладеннѕ, г 143 72 143 136 124 111 99 88 76
і У кормовѕй одиницѕ 0,97 0,49 0,97 0,88 0,80 0,72 0,63 0,57 0,52
і і
Коефѕцѕєнт Коефѕцѕєнт повноцѕнКорм повноцѕнностѕ ностѕ Зерно: 1,00 пшениця, жито, овес, люпин 0,96 0,72 0,98 горох, соя, сорго, ячмѕнь 0,75 1,00 кукурудза 0,87 0,78 исѕвки пшеничнѕ 0,78 акуха, шрот 0,95 соняшниковѕ 0,94 Корми тваринного 0,78 1,00 походження
Корм Картопля уряки: кормовѕ цукровѕ орква Турнепс ом: свѕжий сухий
У разѕ визначення поживностѕ кормѕв у кормових одиницях коефѕцѕєнти перетравностѕ враховують для великоі рогатоі худоби (табл. 2.5). 2.5. Ви
ч
я
оживна речовина ѕлок (протеін) ир Клѕтковина Е
их
и и ях Хѕмѕчний склад, % 9,2 2,0 30,3 37,1
и
с і сі
мів
удь-яка кѕлькѕсть Те саме 16 ѕ бѕльше 14 – 16 12 – 14 10 – 12 8 – 10 6–8 4–6 і
іс у
1
мѕст клѕтковини, %
Сѕно, солома олова Зелений корм, силос
2.4. К
у
ті
Корм
ху
ив
и и
яп
і
я тва и і ці юва
ія
ивл
ь
ви
и у
О
2.3.
уч
мѕсту 100 Коефѕцѕєнт перетравкг, кг ностѕ 53 9,2 46 2,0 50 30,3 60 37,1
мѕст , кг 4,88 0,92 15,15 22,25
Кормова одиниця — [п • 1,57 + п (3,16 – 3,99) + пК • 1,65 + п Е • 1,65] × × коефѕцѕєнт повноцѕнностѕ (або вѕдняти понижувальну дѕю клѕтковини). ожи-
79
Р
іл 2
О
ви
ивл
я тва и і ці юва
яп
ив
ті
мів
внѕсть 100 кг сѕна лучного = (4,88 • 1,57 + 0,92 • 3,16 + 15,15 • 1,65 + 22,26 × × 1,65) – 30,3 • 0,97 = 42,9 к. од.; 1 кг = 0,43 к. од.
80
ич и и я ( КО). оживнѕсть кормѕв в енергетичних кормових одиницях оцѕнюють за вмѕстом у кормѕ обмѕнноі енергѕі. ѕвсяна кормова одиниця ѕ крохмальний еквѕвалент ґрунтувалися на сталостѕ продуктивноі дѕі бѕлкѕв, жирѕв та вуглеводѕв корму незалежно вѕд повноцѕнностѕ годѕвлѕ, напряму продуктивностѕ й видових особливостей тварин. Зважаючи на цѕ недолѕки, пленумом вѕддѕлу тваринництва колишньоі С І у 1963 р. було запропоновано оцѕнювати енергетичну поживнѕсть корму за обмѕнною енергѕєю ( Е) — частиною енергѕі корму, яку органѕзм тварини використовує для забезпечення життєдѕяльностѕ та утворення продукцѕі. Енергетичну поживнѕсть кормѕв виражають в енергетичних кормових одиницях (ЕК ) для окремих видѕв тварин. дна ЕК дорѕвнює 10,45 або заокруглено 10 Дж (2500 ккал) обмѕнноі енергѕі. К с і я и с і і . оживну цѕннѕсть певного корму чи рацѕону неможливо виразити одним показником. Енергетична, протеінова, амѕнокислотна, жирова, вуглеводна, вѕтамѕнна ѕ мѕнеральна поживнѕсть кормѕв, якѕ розглядаються окремо, не повною мѕрою вѕдображують іхню поживну цѕннѕсть. Серед природних кормѕв практично немає таких, якѕ б достатньою мѕрою забезпечували потребу тварин. авѕть молоко не завжди задовольняє потребу ростучого молодняку за вмѕстом вѕтамѕнѕв, залѕза, йоду тощо. Критерѕєм оцѕнювання повноцѕнностѕ годѕвлѕ тварин є рѕвень іхньоі продуктивностѕ, витрат корму на одиницю продукцѕі, вѕдтворнѕ функцѕі, стан здоров’я та ѕн. птимальнѕ величини зазначених показникѕв можна досягти лише за всебѕчного забезпечення потреби тварин у поживних речовинах. У практичних умовах цього досягають завдяки введенню в рацѕони рѕзних кормових засобѕв ѕз неоднаковими поживними якостями. У такому разѕ нестача деяких поживних речовин в одному кормѕ поповнюється за рахунок ѕншого або спецѕальними кормовими добавками. ри цьому враховують не тѕльки наявнѕсть певних поживних речовин, а й іхнѕй взаємний вплив на органѕзм тварин. цѕнювання поживностѕ кормѕв та рацѕонѕв, за якого береться до уваги взаємний вплив окремих поживних речовин рацѕону на органѕзм тварин, називається комплексним. оно ґрунтується на збалансуваннѕ рацѕонѕв за деталѕзованими нормами з контролем задоволення потреб тварин за 24 – 40 показниками ѕ бѕльше, а безперебѕйна повноцѕнна годѕвля є одним ѕз основних критерѕів одержання максимальноі продуктивностѕ за мѕнѕмальних витрат кормѕв.
Р
3.1. К
и і
ія
мі
Класифѕкацѕя кормѕв — це групування іх за походженням, умѕстом енергѕі та клѕтковини в одиницѕ маси корму, за фѕзичним станом та ѕн. За походженням корми подѕляють на рослиннѕ, твариннѕ, комбѕкорми, мѕнеральнѕ, синтетичнѕ препарати, бѕологѕчно активнѕ добавки, харчовѕ вѕдходи. За вмістом енергіі та клітковини в одиниці маси корму іх класифѕкують на концентрованѕ (мѕстять в 1 кг сухоі речовини 0,65 к. од., або 7,3 Дж обмѕнноі енергѕі й менше нѕж 19 % клѕтковини ѕ 40 % води) та об’ємистѕ (мѕстять в 1 кг менше нѕж 0,65 к. од., бѕльш як 19 % клѕтковини ѕ 40 % води). Концентровані корми — це зерно й насѕння фуражних ѕ продовольчих культур та продукти іхньоі переробки (висѕвки, макуха, шрот), а також сухѕ вѕдходи бродильного, крохмального, цукрового виробництв, м’ясо-молочноі й рибноі промисловостѕ. б’ємисті корми подѕляють на сухѕ (грубѕ) та вологѕ (соковитѕ й водянистѕ). У грубих кормах не бѕльше нѕж 22 % води ѕ понад 19 % клѕтковини. Це сѕно, солома, полова, стебла й стрижнѕ кукурудзи, кошики ѕ
ми та х ха а т
Кормами називають продукти рослинного ѕ тваринного походження та промислового синтезу, якѕ мѕстять поживнѕ речовини в засвоюванѕй формѕ, не впливають негативно на здоров’я тварин та якѕсть одержуваноі продукцѕі. Для кожного виду корму характернѕ певнѕ фѕзичнѕ й хѕмѕчнѕ ознаки, що визначають його поідання та дѕєтичнѕ властивостѕ. родукти, якѕ мѕстять шкѕдливѕ домѕшки, можна використовувати як корми пѕсля іхнього знешкодження з гарантѕєю збереження здоров’я тварин ѕ якостѕ продукцѕі, яку споживає людина. сновнѕ вимоги щодо якостѕ кормѕв встановленѕ державними й галузевими стандартами. Якѕсть корму визначають залежно вѕд походження, вмѕсту вологи, протеіну, каротину, клѕтковини, органѕчних кислот, наявностѕ шкѕдливих та отруйних домѕшок тощо. Для зручностѕ використання пѕд час вирѕшення низки органѕзацѕйних питань годѕвлѕ тварин, планування кормовоі бази корми класифѕкують за певними ознаками на окремѕ групи.
и ти а
ИКА
К
3.
К Р И А ЇХ ХАРАК ЕРИ
іл 3
81
іл 3
К
ми та х ха а т
и ти а
Р
лушпиння соняшнику, трав’яне борошно та ѕншѕ вѕдходи рослинництва з високим умѕстом клѕтковини ѕ гѕлковий корм. Соковиті корми мѕстять понад 40 % води, основна маса якоі перебуває у зв’язаному станѕ й входить до складу протоплазми або рослинного соку. Це зеленѕ корми, силос, сѕнаж, коренебульбоплоди, баштаннѕ культури, рѕзнѕ овочѕ. До водянистих кормів вѕдносять залишки промисловоі переробки рослинницькоі сировини, до яких вода надходить як домѕшка в технологѕчному процесѕ й перебуває в кормѕ у вѕльному станѕ. Це свѕжий ѕ кислий жом, брага, пивна дробина, картоплянѕ та плодовѕ вичавки. До кормів тваринного походження належать молоко незбиране й збиране (молочнѕ вѕдвѕйки), сироватка, сколотини, м’ясо-кѕсткове, м’ясне, кров’яне, рибне ѕ пѕр’яне борошно, риб’ячий фарш, лялечки шовкопряда, вѕдходи ѕнкубацѕі яєць птицѕ тощо. окремѕ групи видѕляють: комбѕкорми — однорѕднѕ сумѕшѕ рѕзних кормових засобѕв, спецѕально виготовленѕ для певних груп тварин; мѕнеральнѕ пѕдкорми — солѕ мѕнеральних елементѕв (кухонна сѕль, крейда, кормовѕ фосфати та ѕн.); синтетичнѕ препарати — сечовина, амѕачна вода, кормовий концентрат лѕзину ѕ метѕонѕну, кормовѕ дрѕжджѕ; бѕологѕчно активнѕ добавки — солѕ мѕкроелементѕв, вѕтамѕннѕ, ферментнѕ, гормональнѕ препарати, антибѕотики тощо; харчовѕ вѕдходи — залишки кухонь та ідалень ѕндивѕдуального ѕ громадського харчування. Із перелѕчених груп корми рослинного походження є основними у годѕвлѕ тварин, ѕншѕ — доповнюють рацѕон за вмѕстом компонентѕв, що пѕдвищують його бѕологѕчну цѕннѕсть ѕ полѕпшують використання поживних речовин.
3.1.1. З
і
ми
До зелених кормѕв належить надземна вегетативна маса зелених кормових рослин, яку використовують на корм тваринам у свѕжому виглядѕ. Це трави пасовищ, сѕножатей, сѕяних культур та гичка бурякѕв. Зеленѕ корми входять до групи соковитих об’ємистих кормѕв ѕ характеризуються в раннѕ фази вегетацѕі високою поживнѕстю сухоі речовини, вмѕстом перетравного протеіну, вѕтамѕнѕв та ѕнших поживних речовин, але вони непридатнѕ для тривалого зберѕгання. Скошена зелена маса в купах через 4 – 6 год зѕгрѕвається до температури 25 – 30 °С ѕ вище, що призводить до втрат енергѕі, протеіну, каротину та ѕнших поживних речовин, накопичення продуктѕв розпаду бѕлка, токсичних продуктѕв життєдѕяльностѕ рѕзних мѕкроорганѕзмѕв, якѕ негативно впливають на стан здоров’я тварин. 82
Р
іл 3
Ячмѕнь Конюшина
и уі и
и
іс ь і
Фаза вегетацѕі ихѕд у трубку Колосѕння Цвѕтѕння Стеблування утонѕзацѕя Цвѕтѕння лодоношення
си яч мѕст протеіну, % 15,3 12,9 7,0 21,8 21,3 19,7 15,1
ши и оживнѕсть 1 кг сухоі речовини перетравного к. од. протеіну, г 0,93 112 0,92 97 0,80 49 0,83 160 0,93 131 0,89 120 0,53 84
ми та х ха а т
ослина
і
К
3.1. В іс
и ти а
У середньому в зелених кормах мѕститься 70 – 85 % води; у сухѕй речовинѕ трав залежно вѕд виду й фази вегетацѕі — 12 – 25 % сирого протеіну, 2 – 5 жиру, 14 – 30 сироі клѕтковини, 40 – 50 безазотистих екстрактивних речовин ѕ 9 – 11 % сироі золи. еретравнѕсть органѕчноі речовини зелених кормѕв досягає 70 – 75 %, а протеіну — до 80 %. оживнѕсть 1 кг трави в середньому становить 0,18 – 0,20 к. од. та 14 – 28 г перетравного протеіну. ротеін трав має високу бѕологѕчну повноцѕннѕсть. они також багатѕ на каротин (40 – 60 мг/кг), вѕтамѕни Е, К та групи ѕ порѕвняно з ѕншими кормами найповнѕше задовольняють потребу тварин у поживних речовинах ѕ мають найнижчу собѕвартѕсть кормовоі одиницѕ. У процесѕ вегетацѕі змѕнюється спѕввѕдношення мѕж поживними речовинами: пѕдвищується вмѕст сухоі речовини переважно за рахунок клѕтковини й безазотистих екстрактивних речовин ѕ зменшується кѕлькѕсть протеіну, каротину та ѕнших бѕологѕчно активних речовин (табл. 3.1).
У мѕру старѕння рослин знижується поідання трави. Так, на пасовищѕ тварини поідають іі до колосѕння 90 %, у перѕод колосѕння — 70 – 80, цвѕтѕння — 50 – 60, а пѕсля цвѕтѕння ѕ дозрѕвання насѕння — до 20 %. икористовують зеленѕ корми в годѕвлѕ тварин, безпосередньо випасаючи іх на пасовищѕ, або укѕсним методом, згодовуючи скошену траву в стѕйлах чи загонах ѕз годѕвниць. ри цьому досягається повнѕше використання травостою, оскѕльки у процесѕ випасання частина рослин витоптується ѕ не повнѕстю поідається, проте зростають витрати на заготѕвлю й доставку корму до мѕсця споживання. ипасання ж тварин зменшує матерѕальнѕ витрати ѕ позитивно впливає на фѕзѕологѕчний стан. овноцѕнний зелений корм поряд ѕз сприятливим впливом на органѕзм сонячного опромѕнювання, моцѕону, чистого повѕтря змѕцнює здоров’я, полѕпшує якѕсть продукцѕі й сприяє одержанню мѕцного життєстѕйкого потомства. 83
Р
іл 3
К
ми та х ха а т
и ти а
а доброму пасовищѕ корова живою масою 500 – 600 кг споживає за день 70 – 80 кг трави з вмѕстом у нѕй 20 – 23 % сухоі речовини ѕ без додатковоі пѕдгодѕвлѕ може давати за добу 15 – 20 кг молока.
84
У зв’язку з широкою розоранѕстю земель у бѕльшостѕ регѕонѕв природних пасовищ та сѕножатей мало, ѕ вони часто мають низьку врожайнѕсть. Для пѕдвищення збирання зеленоі маси такѕ угѕддя потребують поверхневого ѕ докорѕнного полѕпшення. олѕпшенѕ або штучно створенѕ пасовища називають культурними. Культурні пасовища завдяки науково обґрунтованому догляду ѕ режиму використання дають врожаі кормових трав до 40 ц/га кормових одиниць, за зрошення — 60 – 80, тодѕ як неполѕпшенѕ — 10 – 15 ц/га кормових одиниць. айрацѕональнѕшою системою випасання худоби є загѕнна — по 3 – 5 днѕв на кожнѕй дѕлянцѕ. Якщо площа роздѕлена на 8 – 12 загѕнок, то на першу повертаються через 4 – 5 тижнѕв пѕсля вѕдростання травостою. очинають використовувати пасовища, якщо трава вѕдростає на 10—15 см, а вологѕсть ґрунту становить 42 – 45 %, щоб не розбивалася дернина ѕ не утворювалися купини. ѕсля випасання тварин у загѕнцѕ скошують нез’іденѕ трави, розгрѕбають кал, вносять добрива ѕ за недостатньоі зволоженостѕ зрошують. ѕльш досконалий варѕант загѕнноі системи випасання порцѕйний, коли загѕн розбивають на дѕлянки для випасання худоби протягом одного дня. Таким чином, тварини щодня одержують свѕжу траву. езсистемне використання пасовищ нерацѕональне. Для забезпечення тварин зеленими кормами в господарствах розробляють зелений конвеєр. Це система агротехнѕчних заходѕв, спрямована на безперебѕйне забезпечення худоби зеленими кормами впродовж весняно-лѕтньо-осѕннього перѕоду. ѕд час органѕзацѕі зеленого конвеєра визначають потребу тварин у зеленѕй масѕ та шляхи іі надходження за рахунок природних угѕдь, вѕдходѕв окремих галузей рослинництва ѕ сѕяних культур, якѕ розподѕляють за строками сѕвби та використання з урахуванням вегетацѕйного перѕоду. його систему включають спецѕальнѕ посѕви на зелений корм озимих (рѕпак, жито, пшениця), багаторѕчнѕ сѕянѕ та природнѕ трави, вико-вѕвсянѕ, горохово-ячмѕннѕ сумѕшки першого ѕ другого строкѕв сѕвби, кукурудзу на зелений корм, гичку цукрових та кормових бурякѕв, пѕсляукѕснѕ, пожнивнѕ, промѕжнѕ посѕви, коренеплоди, плоди баштанних культур. Для збѕльшення кѕлькостѕ протеіну в зеленому кормѕ практикують сумѕснѕ посѕви злакових ѕ бобових трав. еред використанням зелених кормѕв проводять іхнє оцѕнювання. ередусѕм контролюють умѕст сухоі речовини, ботанѕчний склад, наявнѕсть шкѕдливих та отруйних речовин, фазу вегетацѕі тощо. Залежно вѕд цих показникѕв трави згѕдно з галузевим стандартом вѕдносять до трьох класѕв.
Р
іл 3
ми
рубѕ корми (сѕно, солома, полова та ѕн.) посѕдають значне мѕсце у кормовѕй базѕ. х використовують переважно в зимовий перѕод. Цѕннѕсть цих кормѕв у годѕвлѕ тварин велика. исокий вмѕст клѕтковини у них надає рацѕонам певного об’єму, нормалѕзує роботу шлунка, кишок, сприяє кращому видѕленню травних сокѕв. собливо велике значення мають грубѕ корми для жуйних. они забезпечують ѕнтенсивний перебѕг бродильних процесѕв у передшлунках завдяки ѕнтенсивному розвитку мѕкроорганѕзмѕв, за допомогою яких вѕдбувається бѕосинтез мѕкробного бѕлка, амѕнокислот, вѕтамѕнѕв групи , летких жирних кислот. Згодовування сѕна в ранньому вѕцѕ телятам ѕ ягнятам стимулює розвиток передшлункѕв, що дає змогу переводити іх у бѕльш ранньому вѕцѕ на рослиннѕ корми. Сѕно є незамѕнним кормом у рацѕонах новотѕльних корѕв. Це єдиний з об’ємистих кормѕв, який мѕстить вѕтамѕн , необхѕдний для регулювання мѕнерального обмѕну в органѕзмѕ тварин. Слѕд зазначити, що для жуйних велике значення в нормалѕзацѕі процесѕв травлення та обмѕну речовин має ступѕнь подрѕбнення грубих кормѕв. Згодовування іх у виглядѕ борошна призводить до розладу травлення ѕ порушення обмѕну речовин. і . тримують його висушуванням скошених трав до вологостѕ 15 – 17 % у польових умовах або штучним способом за допомогою спецѕальних агрегатѕв. оживнѕсть цього корму залежить вѕд ботанѕчного складу рослин, фази вегетацѕі пѕд час скошування, умов вирощування, заготѕвлѕ та зберѕгання. середньому поживнѕсть 1 кг сѕна становить 0,4 – 0,5 к. од., 40 – 80 г перетравного протеіну, 3 – 9 —
ми та х ха а т
і
К
3.1.2. Г
и ти а
ѕд час господарськоі оцѕнки зеленѕ корми подѕляють на три категорѕі: доброякѕснѕ, пѕдозрѕлѕ, непридатнѕ для згодовування. До непридатних для згодовування належать трави, в яких бѕльше нѕж 1 % отруйних рослин, ураженѕ сажковими та ѕржастими грибами, якщо скошена маса тривалий час зберѕгалася в купах. До пѕдозрѕлих ѕ тих, якѕ слѕд згодовувати обережно, вѕдносять трави, що в певнѕ фази вегетацѕі накопичують отруйнѕ речовини (сорго, суданка), з переудобрених азотом ґрунтѕв (нѕтрати), пѕсля заморозкѕв (кукурудза, люпин), пѕсля дощу або з росою (конюшина, люцерна). станнѕ у жуйних спричинюють тимпанѕю. Для іі запобѕгання не можна пѕсля згодовування конюшини чи люцерни напувати худобу. рѕєнтовнѕ норми споживання трави: корови — 55 – 70 кг, нетелѕ — 35 – 45, бугаі-плѕдники — 30 – 40, молодняк до року — 15 – 20, старше вѕд року — 20 – 35, свиноматки — 8 – 10, пѕдсвинки старше вѕд 4 мѕс — 4 – 5, вѕвцѕ — 6 – 8, конѕ — 40 – 50, птиця — 0,07 кг. Зелений корм у середньому використовують 6 мѕс.
85
іл 3
К
ми та х ха а т
и ти а
Р
86
кальцѕю, 1 – 4 г фосфору ѕ 10 – 35 мг каротину. иру в сѕнѕ 1 – 2,5 %, клѕтковини 25 – 30 ѕ безазотистих екстрактивних речовин 38 – 42 %. ѕд час висушування трав на сѕно в рослинах вѕдбуваються складнѕ бѕохѕмѕчнѕ процеси, якѕ супроводжуються втратою поживних речовин. У свѕжоскошенѕй травѕ клѕтини продовжують функцѕонувати в умовах «голодного обмѕну» завдяки використанню резервних вуглеводѕв, окиснюючи іх до С 2 ѕ води. ри цьому частково розпадаються бѕлки, окиснюється каротин. Загальнѕ втрати органѕчноі речовини у цей перѕод досягають 1 % за добу. У разѕ втрати 40 – 50 % вологи клѕтини вѕдмирають ѕ настає фаза автолѕзу — безсистемноі дѕі ферментѕв ѕ внаслѕдок розпаду речовин втрачається 20 – 25 % енергѕі. разѕ висушування трав на сѕно в польових умовах унаслѕдок бѕохѕмѕчних процесѕв, механѕчних втрат пѕд час скошування, згрѕбання, транспортування загальнѕ втрати поживних речовин становлять 30 – 40, а каротину — до 90 %. Якщо сѕно заготовляють у негоду, втрати досягають 50 % ѕ бѕльше. У разѕ змочування трав росою та дощем у перѕод автолѕзу розвиваються мѕкробѕологѕчнѕ процеси, вимиваються розчиннѕ речовини, сѕно бурѕє й чорнѕє. а зволоженѕй масѕ за пѕдвищеноі температури розвиваються плѕсеневѕ гриби, якѕ уражують корм токсичними речовинами. Технологѕя заготѕвлѕ сѕна складається з кѕлькох операцѕй. Якщо його заготовляють розсипним, трави скошують (бобовѕ для швидшого висихання плющать) ѕ у разѕ потреби розтрушують. У разѕ втрати 45 – 55 % води згрѕбають у валки, де досушують до вологостѕ 22 – 35 % ѕ пѕдбирають у копицѕ, а за вологостѕ не вище вѕд 20 % — скиртують. ѕд час скиртування сѕно з вищою вологѕстю пошарово перекладають сухою соломою або солять. Кухонну сѕль вносять пошарово через кожнѕ 40 – 50 см по 8 – 12 кг на 1 т сѕна. одрѕбнене сѕно має низку переваг перед неподрѕбненим. оно краще поідається тваринами ѕ можна механѕзувати процеси роздавання, змѕшувати його з ѕншими кормами, однак пѕд час заготѕвлѕ збѕльшуються механѕчнѕ втрати. Заготовляють подрѕбнене сѕно, досушуючи траву у валках до повного висихання (20 % вологи), потѕм пѕдбирають з одночасним подрѕбненням ѕ транспортують до мѕсця зберѕгання — сѕносховищ. птимальна довжина подрѕбненого сѕна — 8 – 10 см. ѕд час заготѕвлѕ пресованого сѕна масу вологѕстю 25 – 30 % пѕдбирають прес-пѕдбирачем й формують прямокутнѕ кипи масою близько 25 кг, якѕ обв’язують шпагатом чи дротом, або цилѕндричнѕ рулони вѕд 250 кг до 1 т. Кипи досушують у сонячну погоду в полѕ, пѕсля чого пѕдбирають ѕ транспортують до мѕсця зберѕгання (рис. 3.1). Сѕно також брикетують. У такому виглядѕ воно поєднує якостѕ подрѕбненого та пресованого. ри цьому вѕдпадає потреба у в’язальному матерѕалѕ й значно зменшується об’єм сѕна, що полѕпшує умови транспортування, розвантаження, зберѕгання ѕ роздавання тваринам. ѕд час брикетування масу з валкѕв збирають, коли во-
іл 3
і
сх
и
и
и у
логѕсть іі становитиме 15 – 18 %. Якщо вологѕсть вища, брикети пѕсля висихання розсипаються. Для зменшення втрат поживних речовин пѕд час сушѕння застосовують активне вентилювання розсипного, подрѕбненого ѕ пресованого сѕна в скиртах або сѕносховищах. рив’ялену до вологостѕ 35 – 40 % масу складають пошарово на трапецѕєподѕбний дерев’яний чи металевий каркас (повѕтророзподѕльник), висота кожного шару 1,5 – 2 м, ѕ подають за допомогою вентилятора гаряче або холодне повѕтря. ершѕ два днѕ вентилюють безперервно, потѕм, коли сѕно у верхнѕх шарах стане сухим, — перѕодично. ѕсля висихання першого шару сушать другий ѕ так продовжують доти, поки загальна висота скирти не досягне 4 – 5 м. Заготѕвля сѕна ѕз застосуванням активного вентилювання забезпечує краще зберѕгання поживних речовин (табл. 3.2). 3.2. В
и і их с сі ( с
с
ь
і суші у
Спосѕб сушѕння У полѕ Із застосуванням активного вентилювання
я
и)
и
Кормовѕ одиницѕ 0,45 0,64
и
іс ь 1
еретравний протеін, г 81 136
К
Рис. 3.1.
ми та х ха а т
и ти а
Р
Каротин, мг 15 37
87
Р
іл 3
Середня добова даванка сѕна в рацѕонах корѕв у зимовий перѕод становить 5 – 7 кг, молодняку великоі рогатоі худоби до року — 2 – 4, старше вѕд року — 4 – 6, овець — 1 – 2 ѕ коней — 8 – 10 кг. Сѕно залежно вѕд ботанѕчного складу та умов вирощування трав буває чотирьох видѕв: сѕяне бобове, сѕяне злакове, сѕяне бобовозлакове ѕ сѕно природних сѕножатей. Усѕ види сѕна за якѕстю подѕляють на три класи: перший, другий ѕ третѕй (табл. 3.3). Якщо воно не задовольняє вимог класного, його вѕдносять до некласного (нестандартного). У бобовому сѕнѕ першого класу має бути не менше нѕж 90 % бобових рослин, другого — 75 ѕ третього — 60 %. Таку саму кѕлькѕсть злакових рослин має мѕстити залежно вѕд класу ѕ злакове сѕно, а бобово-злакове — бобових трав вѕдповѕдно 50, 35 ѕ 20 %. Для сѕна природних сѕножатей допускається вмѕст отруйних ѕ шкѕдливих трав для першого класу 0,5, другого ѕ третього — 1 %.
К
4808–87
третѕй
третѕй
другий
перший
природних сѕножатей другий
ид сѕна сѕяне бобовозлакове Клас
сѕяне злакове
третѕй
третѕй
оказник
другий
сѕяне бобове
с
перший
и
другий
сі
перший
и
перший
ми та х ха а т
и ти а
3.3. Ви
асова частка сирого протеіну в сухѕй речови8 14 11 9 11 9 7 нѕ не менше, % 16 13 10 13 10 оживнѕсть 1 кг сухоі речовини: обмѕнноі енергѕі не менше, 9,2 8,8 8,2 8,9 8,5 8,2 9,1 8,6 8,2 8,9 8,5 7,9 Дж/кг або кормових одиниць не 0,68 0,62 0,54 0,64 0,58 0,54 0,67 0,60 0,54 0,64 0,58 0,50 менше
ѕд час органолептичного оцѕнювання якостѕ сѕна визначають колѕр, запах, фазу збирання трав за наявнѕстю у сѕнѕ суцвѕття чи насѕння або за його кольором, облистянѕсть, а також вологѕсть, запиленѕсть, умѕст неістѕвних домѕшок та ознаки псування. Якщо зразок сѕна, взятий для дослѕдження, має бѕльше нѕж 10 % зѕпсованого, використовувати його на корм без висновку фахѕвцѕв ветеринарноі медицини не можна. У разѕ висушування подрѕбненоі трави штучним зневодненням на спецѕальних високотемпературних установках типу до во88
и ти а ми та х ха а т
логостѕ 10 – 12 % одержують трав’яне борошно або трав’яну січку (виключають додаткове подрѕбнення). 1 кг свѕжовиготовленого трав’яного борошна мѕститься 0,65 – 0,75 к. од., 80 – 120 г перетравного протеіну ѕ 150 – 250 мг каротину. Для кращого збереження каротину (окиснюється киснем повѕтря) трав’яне борошно гранулюють, зберѕгають у паперових чи полѕетиленових мѕшках й обробляють антиокислювачами (сантохѕн, дилуідин). У разѕ подрѕбнення сѕна дробаркою отримують сінне борошно. оно має нижчу поживнѕсть, нѕж трав’яне, ѕ залежить вѕд якостѕ сѕна. Трав’яне та сѕнне борошно згодовують рѕзним видам ѕ групам тварин. Коровам та бугаям його вводять до рацѕону 1 – 2 кг, молодняку великоі рогатоі худоби — 0,5 – 1, вѕвцям залежно вѕд вѕку — 0,05 – 0,3, свиноматкам ѕ кнурам — 0,3 – 0,8, поросятам — 0,03 – 0,2 кг. тицѕ до складу комбѕкорму вводять 3 – 5 % трав’яного борошна за масою. — це стебла злакових ѕ бобових культур пѕсля обмолоту. она мѕстить 32 – 37 % клѕтковини, 4 – 7— протеіну, 1 – 2 — жиру, 30 – 40 — безазотистих екстрактивних речовин ѕ 4 – 7 % золи. ярѕй соломѕ порѕвняно з озимою дещо менше клѕтковини й бѕльше протеіну. Енергетична поживнѕсть 1 кг соломи озимих злакѕв — 0,20 – 0,22 к. од., а ярих — 0,25 – 0,30, у соломѕ бобових бѕльше протеіну та мѕнеральних речовин, нѕж у злакових. наслѕдок низькоі поживностѕ солому використовують як баластний корм для надання рацѕонам потрѕбного об’єму та пѕдтримання нормальних процесѕв травлення у жуйних при згодовуваннѕ водянистих ѕ гранульованих кормѕв. Дорослѕй великѕй рогатѕй худобѕ на день дають 5 – 6 кг соломи, робочим коням — до 5, вѕвцям 1 – 2 кг. Телятам до 9-мѕсячного вѕку ѕ плѕдникам іі згодовувати не слѕд. Якщо солома в рацѕонѕ є основним грубим кормом, то іі треба вѕдповѕдно обробляти перед використанням. ѕдготовлену солому тварини поідають краще. Так, непѕдготовленоі корови поідають 2 – 3 кг, а здобреноі коренеплодами ѕ концкормами — 5 – 6 кг. озроблено багато способѕв пѕдготовки соломи до згодовування, іх можна розподѕлити на три групи: фізико-механічні — подрѕбнення, запарювання, заварювання, здобрювання, гранулювання, екструдування, автоклавування; біологічні — самозѕгрѕвання, силосування, дрѕжджування, обробка ферментними препаратами; хімічні — вапнування, кальцинування, обробка лугами, кислотами та ѕн. одрѕбнення соломи на сѕчку — найпоширенѕший спосѕб пѕдготовки іі до згодовування. Сѕчку перед використанням зволожують пѕдсоленою водою, здобрюють подрѕбненими коренебульбоплодами, концкормами, а також заварюють, запарюють, обробляють хѕмѕчними речовинами тощо. Для великоі рогатоі худоби солому подрѕбнюють на часточки завдовжки 4 – 5, овець ѕ коней — 2 – 3 см.
іл 3
К
Р
89
іл 3
К
ми та х ха а т
и ти а
Р
90
Сѕчку заварюють окропом, що пѕдвищує іі смаковѕ якостѕ та поідання. а 100 кг сѕчки витрачають до 100 л кип’яченоі води. углеводи соломи за температури 80 – 90 °С карамелѕзуються, ѕ сѕчка набуває приємного аромату. Запарюють сѕчку у спецѕальних мѕсткостях, пропускаючи через зволожену масу пару вѕд котлѕв-пароутворювачѕв упродовж 30 – 40 хв, ѕ залишають пѕд парою закриту мѕсткѕсть на 4 – 6 год. Згодовують сѕчку теплою, за температури 30 – 35 °С. Заслуговують на увагу термѕчна обробка соломи в автоклавах (баротермѕчна), гранулювання та екструдування. ѕсля термѕчноі обробки солома стає м’якою, набуває приємного запаху, знешкоджується вѕд токсинѕв мѕкроорганѕзмѕв. Для самозѕгрѕвання сѕчку змочують водою (60 – 70 % маси соломи), щѕльно укладають у спецѕальнѕ ящики чи облицьованѕ ями, накривають кришкою, на яку кладуть гнѕт (вантаж) ѕ залишають на 3 – 4 днѕ. У вологѕй соломѕ температура пѕдвищується до 50 °С ѕ вище, вона стає м’якою ѕ має злегка прѕлуватий запах, іі згодовують великѕй рогатѕй худобѕ, але не рекомендується давати коням. Солому можна силосувати. Часто силосують іі ѕз зеленою масою високоі вологостѕ, укладаючи іх пошарово, змѕшують ѕз подрѕбненими коренеплодами, баштанними культурами. ѕд час силосування у чистому виглядѕ зволожують водою (70 кг/ц), вносять бактерѕальнѕ закваски (10 г/т), ферментнѕ препарати. У зв’язку з низьким умѕстом у соломѕ цукрѕв пѕд час силосування додають житнє борошно (2 – 2,5 кг/т), мелясу, молочну сироватку. Засилосовану солому ретельно вкривають ѕ через 4 – 5 тижнѕв вона готова для згодовування. Фѕзичнѕ методи обробки соломи перед використанням сприяють кращому іі поіданню ѕ суттєво не впливають на енергетичну цѕннѕсть. бробка хѕмѕчними й термѕчними способами пѕдвищує перетравнѕсть ѕ в 1,5 – 2 рази поживнѕсть соломи. ѕд дѕєю лугѕв ѕ кислот вѕдбуваються змѕни в іі структурѕ — порушуються зв’язки целюлози з ѕнкрустуючими речовинами, розчиняються пектиновѕ речовини, частково лѕгнѕн. Це дає можливѕсть ферментам травних сокѕв проникати до вмѕсту клѕтин. Застосовують рѕзнѕ способи хѕмѕчноі обробки соломи. айпоширенѕший ѕз них — вапнування. а 1 т соломи витрачають 30 кг негашеного вапна, яке розбавляють у 1,5 – 2 т води. Солому змочують, складають купами, витримують 24 год, потѕм згодовують тваринам. бробляють іі також ідким натром ѕз розрахунку 30 – 40 кг на 1 т сухоі соломи. Зволожують концентрованим розчином лугу, залишаючи на 12 – 24 год, пѕсля чого використовують. З метою збагачення протеіном солому в скиртах обробляють водним розчином амѕаку 25%-і концентрацѕі. Скирту вкривають полѕетиленовою плѕвкою, вводять амѕачну воду з розрахунку 120 кг на 1 т соломи. броблену солому залишають укритою впродовж 10 – 15
Р
іл 3
днѕв. отѕм укриття знѕмають для вивѕтрювання надлишку амѕаку ѕ через 2 – 3 днѕ згодовують тваринам. Крѕм соломи, у годѕвлѕ тварин використовують стрижнѕ качанѕв кукурудзи (0,37 к. од. ѕ 13 – 15 г перетравного протеіну), кошики соняшнику (0,13 к. од. ѕ 19 г перетравного протеіну), іх подрѕбнюють ѕ дають у сумѕшѕ з ѕншими кормами. Запаси грубих кормѕв у господарствѕ визначають обчисленням маси скирти через об’єм у кубометрах ѕ масу 1 м3 сѕна чи соломи. аса 1 м3 сѕна залежно вѕд його ботанѕчного складу через 30 днѕв пѕсля скиртування коливається в межах 50 – 70 кг, а соломи через 45 днѕв пѕсля скиртування — 35 – 50 кг без полови ѕ 40 – 60 ѕз половою. б’єм скирт визначають за формулами: високих гостроверхих = ( П ⋅ 0,52 − Ш ⋅ 0,46) ⋅ Ш ;
= ( П ⋅ 0,52 − Ш ⋅ 0,55) ⋅ Ш ;
стогѕв круглих низьких = СП 2 / 33;
ми та х ха а т
плоских
К
= ( П ⋅ 0,52 − Ш ⋅ 0,44) ⋅ Ш ;
и ти а
середнѕх ѕ низьких гостроверхих
стогѕв круглих високих = (0,04 П − 0,12С ) ⋅ С 2 ;
де — об’єм, м3; П — перекидка, м; Ш — ширина, м; — довжина, м; С — окружнѕсть, м. у одержують пѕд час обмолоту зерна. До іі складу входять плѕтки зерен, дрѕбнѕ частинки стебел, битѕ колоски, домѕшки бур’янѕв. она має вищу поживнѕсть, нѕж солома, — 0,30 – 0,40 к. од. айцѕннѕша полова гречана, лляна, конюшинова, іі згодовують переважно свиням. олову злакѕв ѕ бобових дають жуйним ѕ коням. еред згодовуванням полову остистих злакѕв запарюють, оскѕльки остѕ подразнюють слизову оболонку ротовоі порожнини. осподарське оцѕнювання грубих кормѕв проводять органолептично вѕдповѕдно до вимог галузевих стандартѕв. 91
Р
іл 3
К
ми та х ха а т
и ти а
3.1.3.
92
и
і
ми
и с. Силосування — це бѕологѕчний спосѕб консервування кормѕв. Суть його полягає у зброджуваннѕ бактерѕями цукрѕв корму до органѕчних кислот (переважно молочноі), завдяки чому утворюється кисле середовище (р 4,0 – 4,2), за якого засилосована маса без доступу повѕтря добре зберѕгається. Силосування кормѕв має низку переваг порѕвняно ѕз заготѕвлею сѕна. Так, типовѕ силоснѕ культури (кукурудза) забезпечують високий вихѕд поживних речовин з одиницѕ площѕ. Силосування мало залежить вѕд погодних умов ѕ всѕ процеси приготування корму можна механѕзувати, а також ефективно використовувати залишки рослинництва (гичка, бадилля). равильно приготовлений силос може зберѕгатися без втрат поживних речовин тривалий час (до 20 рокѕв) ѕ бути страховим запасом. ѕд час зберѕгання силос займає в 5 – 8 разѕв менше мѕсця, нѕж сѕно. озвиток процесѕв бродѕння й отримання доброякѕсного силосу залежать вѕд наявностѕ молочнокислих бактерѕй ѕ достатньоі кѕлькостѕ легкорозчинних цукрѕв у рослинах, що силосуються, вологостѕ сировини та іі ѕзоляцѕі вѕд доступу повѕтря. олочнокислѕ бактерѕі за складом продуктѕв бродѕння подѕляють на двѕ групи: гомоферментативні, якѕ зброджують вуглеводи переважно до молочноі кислоти, ѕ гетероферментативні, якѕ утворюють значну кѕлькѕсть побѕчних продуктѕв бродѕння — оцтову кислоту, етиловий спирт та вуглекислий газ. птимальний температурний режим для розвитку гомоферментативних молочнокислих бактерѕй, який забезпечує мѕнѕмальнѕ втрати поживних речовин, — 25 – 30 °С. наслѕдок зброджування гексоз утворюється молочна кислота, а пентоз — молочна й оцтова. роцес бродѕння вважають нормальним, якщо у силосѕ накопичується 65 – 70 % молочноі кислоти ѕ 30 – 35 — оцтовоі. нильнѕ бактерѕі розмножуються як в аеробних, так ѕ в анаеробних умовах. они бѕльш посилено розвиваються за доступу повѕтря ѕ іхня життєдѕяльнѕсть припиняється за пѕдкислення середовища до р 4,5. нильнѕ бактерѕі зброджують вуглеводи до вуглекислого газу й водню ѕ невеликоі кѕлькостѕ молочноі та оцтовоі кислот, а бѕлки пѕд іхньою дѕєю розпадаються аж до амѕаку, що зумовлює псування корму. аслянокислѕ бактерѕі розвиваються лише в анаеробних умовах ѕ не розмножуються в кислому середовищѕ (р 4,5). они зброджують цукри, крохмаль та молочну кислоту до масляноі й низки побѕчних продуктѕв — оцтового альдегѕду, вуглекислого газу, водню, а бѕлки — до амѕаку та амѕнѕв. асляна кислота нешкѕдлива для органѕзму тварин, але іі наявнѕсть надає неприємного запаху ѕ свѕдчить про небажаний процес силосування.
и ти а ми та х ха а т
егативно позначаються на якостѕ силосу розвиток плѕсеневих грибѕв. они витримують досить кисле середовище ѕ розвиваються лише за наявностѕ кисню. аявнѕсть плѕсенѕ вказує на розпад поживних речовин, утворення токсичних продуктѕв, низьку якѕсть або на непридатнѕсть корму для згодовування. роцес дозрѕвання силосу умовно подѕляють на три фази. ерша характеризується посиленим розвитком змѕшаноі мѕкрофлори за наявностѕ кисню у масѕ й закѕнчується встановленням анаеробних умов. У другу фазу вѕдбуваються ѕнтенсивний розвиток молочнокислих бактерѕй ѕ пѕдкислення корму, пригнѕчення та припинення розвитку небажаних мѕкроорганѕзмѕв. У третю — вѕдмирають молочнокислѕ бактерѕі пѕд дѕєю власних метаболѕтѕв. Доброякѕсний силос має р 4,2, кислий — 4,0 ѕ перекислений — 3,7 – 3,8. Кислий силос тварини поідають погано. Для отримання доброякѕсного силосу необхѕдно, щоб у сировинѕ була достатня кѕлькѕсть цукрѕв, необхѕдних для утворення молочноі кислоти в кѕлькостѕ, щоб забезпечити змѕщення р до 4,0 – 4,2. ри цьому слѕд враховувати, що частина молочноі кислоти нейтралѕзується буферними системами рослин унаслѕдок іхньоі резервноі лужностѕ. скѕльки буфернѕсть рослин неоднакова, то й рѕзним для них є цукровий мѕнѕмум. Залежно вѕд спѕввѕдношення цукру ѕ цукрового мѕнѕмуму всѕ рослини за придатнѕстю до силосування подѕляють на три групи: тѕ, що легко силосуються, важко ѕ зовсѕм не силосуються. До рослин, якѕ легко силосуються, належать кукурудза, сорго, соняшник, злаковѕ трави, горох, плоди баштанних культур та ѕн. У них цукрѕв в 1,7 раза бѕльше вѕд цукрового мѕнѕмуму. До другоі групи вѕдносять частину бобових (конюшину, буркун тощо), могар, осоки, лободу, полин. У цих рослин умѕст цукру перебуває на рѕвнѕ цукрового мѕнѕмуму ѕ пѕд час силосування іх необхѕдно ретельно дотримуватися технологѕі заготѕвлѕ корму. ослини третьоі групи (люцерна, соя, чина, кропива та ѕн.) не силосують, оскѕльки у них цукру менше вѕд цукрового мѕнѕмуму. х можна засилосувати лише в сумѕшѕ (1 : 1) ѕз рослинами, що легко силосуються. ажливим чинником для отримання високоякѕсного силосу є вологѕсть маси, яку силосують. Залежно вѕд виду рослин цей показник коливається у межах 65 – 75 %. За такоі вологостѕ оптимально розвиваються гомоферментативнѕ молочнокислѕ бактерѕі за низьких втрат поживних речовин у газоподѕбному станѕ (угар) — 10 – 12 %. За вологостѕ 75 – 78 % втрати збѕльшуються до 14 – 15 %, а в разѕ пѕдвищення іі до 80 % втрати вѕд угару досягають 20 % ѕ, крѕм того, втрачається 5 – 6 % ѕ бѕльше сухоі речовини внаслѕдок витѕкання соку пѕд час трамбування. Залежно вѕд вологостѕ силосованоі маси рекомендується неоднаково подрѕбнювати рослини. Якщо вологѕсть нижча за 75 %, рослини подрѕбнюють на часточки завдовжки 1 – 2 см, 75 – 80 — 5 – 6 ѕ понад 80 % — 8 – 12 см за умови, що стебло не дуже
іл 3
К
Р
93
Р
іл 3
грубе, оскѕльки тодѕ залишається багато з’ідѕв. Щоб запобѕгти втратам рослинного соку пѕд час силосування рослин високоі вологостѕ, іх пѕсля скошування пров’ялюють або додають сухѕ компоненти, переважно подрѕбнену солому. ѕд час змѕшування розрахунок здѕйснюють за квадратом ѕрсона: ологѕсть: силосованоі маси 80 %
отрѕбно взяти: 50 частин силосованоі маси 65 %
К
ми та х ха а т
и ти а
сухого компонента 15 %
94
15 частин сухого компонента
априклад, вологѕсть зеленоі маси кукурудзи 80 %, соломи пшеничноі 15 %. Силос необхѕдно приготувати вологѕстю 65 %. ѕд бѕльшоі величини по дѕагоналѕ вѕднѕмаємо меншу й визначаємо: силосованоі маси вологѕстю 80 % потрѕбно 50 частин, соломи — 15, або на 100 т вологоі маси треба 30 т (15 : 50 • 100) сухого компонента, що у вѕдсотках становить вѕдповѕдно 77 ѕ 23 %.
трати поживних речовин пѕд час силосування залежать вѕд типу споруди ѕ трамбування. становлено, що найменшѕ вони у разѕ заготѕвлѕ та зберѕганнѕ корму в силосних баштах. У герметичних баштах втрати сухоі речовини становлять до 10 %, у траншеях ѕз високими стѕнами — до 15, низькими — до 25, а в наземних буртах — до 50 %. Для одержання силосу високоі якостѕ масу необхѕдно ретельно трамбувати важкими тракторами. Товщина шару ущѕльненоі маси, яку щодня закладають, має бути 80 — 90 см. ри цьому в нѕй зберѕгається максимальна кѕлькѕсть вуглекислого газу, не надходить кисень, рослиннѕ клѕтини швидко вѕдмирають ѕ температура силосованоі маси не пѕднѕмається вище за 35 – 37 °С. Заповнювати сховище слѕд за 3 – 5 днѕв. ѕсля закѕнчення завантаження та трамбування масу ретельно вкривають полѕетиленовою плѕвкою, шаром соломи, торфу, землѕ тощо. Якщо вкривають плѕвкою й соломою, то плѕвку посипають негашеним вапном, щоб іі не псували гризуни (рис. 3.2). а якѕсть ѕ поживну цѕннѕсть силосу впливають строки збирання кормових культур для силосування. Кукурудзу як основну силосну культуру скошують у фазѕ молочно-восковоі та восковоі стиглостѕ. У цѕй фазѕ рослини мають нижчу вологѕсть ѕ в масѕ накопичують зернову фракцѕю. Конюшину та ѕншѕ бобовѕ збирають у фазѕ бутонѕзацѕі, соняшник — на початку цвѕтѕння, сорго — у фазѕ молочно-восковоі й восковоі стиглостѕ зерна, горох ѕ вико-вѕвсянѕ сумѕшки — у фазѕ восковоі стиглостѕ бобѕв у перших двох нижнѕх ярусах. Для зменшення втрат поживних речовин пѕд час силосування застосовують рѕзнѕ консерванти: органѕчнѕ та неорганѕчнѕ кислоти,
си
с
ш
пѕросульфат натрѕю, нѕтрити, а також бактерѕальнѕ закваски, ферментнѕ препарати тощо. икористання неорганѕчних кислот (сѕрчана, соляна, фосфорна) нинѕ обмежене через можливѕсть виникнення у тварин ацидозу, оскѕльки цѕ кислоти в органѕзмѕ не окиснюються. айбѕльше застосовують такѕ органѕчнѕ кислоти, як мурашина в дозѕ 2 – 5 кг/т, пропѕонова ѕ оцтова — 4 – 5, бензойна — 2 – 4, К К (концентрат низькомолекулярних кислот) —2-4, сумѕш мурашиноі й пропѕоновоі — 4 – 5 кг/т. Із сухих препаратѕв використовують пѕросульфат натрѕю в дозѕ 3 – 5 кг/т, нѕтрит натрѕю — 1 кг/т, формалѕн — 3 – 4 л/т 40%-го розчину формальдегѕду в 3 – 4 рази розбавленого водою. рганѕчнѕ кислоти також вводять у водному розчинѕ. Технологія заготівлі силосу складається з таких операцѕй: скошування силосних культур з одночасним подрѕбненням, доставки до силососховища, вивантаження маси, внесення консервантѕв (у разѕ потреби), ретельного ущѕльнення, укриття вѕд проникнення повѕтря та атмосферних опадѕв. Для свиней ѕ птицѕ готують комбѕнований силос. сновними компонентами його є коренебульбоплоди, качани кукурудзи молочновосковоі й восковоі стиглостѕ, гарбузи, кормовѕ кавуни, отава багаторѕчних трав, сѕнне або трав’яне борошно. Доброякѕсний силос має ароматно-фруктовий запах, зелений чи жовто-зелений колѕр, зберѕгає структуру вихѕдноі сировини, його охоче поідають тварини. овто-коричневий колѕр ѕ запах свѕжоспе-
и ти а
я
ми та х ха а т
Рис. 3.2. З
іл 3
К
Р
95
іл 3
К
ми та х ха а т
и ти а
Р
96
ченого хлѕба свѕдчать про те, що маса пѕд час силосування внаслѕдок недостатнього ущѕльнення або тривалого процесу силосування нагрѕвалася до 50 °С ѕ вище. За високоі температури утворюються комплекснѕ сполуки мѕж вуглеводами й бѕлками — меланоідини. ротеін такого корму погано перетравлюється (10 – 12 %), ѕ силос втрачає каротин. Згодовують силос усѕм видам сѕльськогосподарських тварин: дѕйним коровам — 4 – 6 кг, сухостѕйним — 2 – 3, худобѕ на вѕдгодѕвлѕ — 6 – 8 кг на 100 кг живоі маси, вѕвцям — 2 – 3 кг, свиноматкам — 3 – 4, поросятам пѕд час вирощування та вѕдгодѕвлѕ — 2 – 3, коням — 8 – 10 кг, птицѕ — 20 – 30 г на голову за день. і . отують сѕнаж силосуванням пров’яленоі трави. Це високоякѕсний корм, менш кислий, нѕж силос. У ньому зброджується не весь цукор ѕ втрати поживних речовин становлять 8 – 12 % вмѕсту іх у травѕ, тодѕ як у разѕ заготѕвлѕ силосу вони досягають 25 – 30 ѕ сѕна за природного сушѕння — 30 – 40 %. ри заготѕвлѕ сѕнажу консервування корму здѕйснюється завдяки фѕзѕологѕчнѕй сухостѕ маси й вѕдсутностѕ доступу кисню. Клѕтини пров’ялених рослин утримують воду з великою силою (55 – 60 атм). У такому середовищѕ не можуть розмножуватися гнильнѕ, оцтовокислѕ бактерѕі та дрѕжджѕ. озмножуються деякѕ раси молочнокислих бактерѕй, якѕ пѕдкислюють масу до р 4,8 – 5,1. ри цьому в сѕнажѕ накопичується до 1 % органѕчних кислот. За такоі вологостѕ маси може успѕшно розвиватися плѕсень. Сисна сила плѕсеневих грибѕв становить понад 190 атм, але для розвитку ім потрѕбен кисень. Тому пѕд час заготѕвлѕ сѕнажу масу необхѕдно ретельно ѕзолювати вѕд доступу кисню. Заготовляють сѕнаж у траншеях або баштах. Технологія заготівлі сінажу. Траву скошують ѕ залишають у валках для пров’ялювання. обовѕ трави плющать. Якщо вологѕсть злакових трав становить 55 %, а бобових — 60, іх згрѕбають, подрѕбнюють ѕ перевозять до сховища. Тут сѕнаж ретельно трамбують важкими тракторами доти, поки 1 м3 його не матиме масу 440 – 500 кг. За недостатнього ущѕльнення маса нагрѕвається вище вѕд 37 °С ѕ якѕсть корму знижується внаслѕдок втрат поживних речовин у процесѕ окислення. ѕсля заповнення сховища ущѕльнену масу зверху накривають свѕжою подрѕбненою травою, а потѕм полѕетиленовою плѕвкою. оверх плѕвки кладуть тирсу, торф, землю ѕ посипають вапном. Для кращого ущѕльнення масу подрѕбнюють на часточки завдовжки 2 – 3 см. У баштах сѕнаж ущѕльнюють за допомогою вѕбрацѕі або вѕдбувається самоущѕльнення нижнѕх шарѕв пѕд тиском маси верхнѕх. Сѕнаж заготовляють також ѕ в пластмасових мѕшках з використанням консервантѕв (рис. 3.3). Якѕсть сѕнажу залежить вѕд сировини, фази іі збирання, вологостѕ вихѕдноі маси, іі подрѕбнення та ущѕльнення, тривалостѕ закладан-
Р
уу
с
с
их
іш
х
ня й герметичностѕ сховища. Для отримання сѕнажу високоі якостѕ бобовѕ трави необхѕдно скошувати у фазѕ бутонѕзацѕі — початку цвѕтѕння, злаковѕ — колосѕння. днорѕчнѕ трави можна збирати у пѕзнѕшѕ фази. Сѕнаж першого класу за державним стандартом має мѕстити протеіну 12 – 15 % сухоі речовини, клѕтковини — до 29, золи — до 12, сухоі речовини — 45 – 50 %, каротину — не менше нѕж 55 мг/кг сухоі речовини ѕ легкоперетравних вуглеводѕв — не менше нѕж 2 %. икористовувати його в годѕвлѕ тварин бажано у холодну пору року. У разѕ високоі температури вѕдкритий шар корму окиснюється й уражується плѕсенню. Згодовують сѕнаж травоідним тваринам: коровам — 20 – 25 кг, молодняку великоі рогатоі худоби у вѕцѕ 2 – 6 мѕс — 3 – 4, молодняку старше вѕд року — 10 – 12, вѕвцематкам — 3 – 4, молодняку овець — 1 – 2, робочим коням — 10 – 15 кг. оживнѕсть 1 кг сѕнажу становить 0,3 – 0,4 к. од., 50 – 60 г перетравного протеіну ѕ 40 мг каротину. Запаси силосу ѕ сѕнажу визначають зважуванням маси пѕд час іі закладання у сховища з урахуванням втрат поживних речовин у процесѕ силосування (втрати внаслѕдок бродѕння) або за обчисленням об’єму корму в сховищѕ та масою його 1 м3. б’єм корму в траншеях визначають за формулою 1
+ 2
2
⋅
и ти а
я сі
ми та х ха а т
і
К
Рис. 3.3. З
іл 3
Ш1 + Ш 2 ⋅ В, 2
де 1 ѕ 2 — вѕдповѕдно довжина траншеі по верху та низу, м; Ш1 ѕ Ш2 — вѕдповѕдно ширина маси у траншеі зверху ѕ по дну, м; В — висота засилосованоі маси, м. 97
Р
іл 3
б’єм силосованого корму в круглих спорудах обчислюють за формулою O=
П2 ⋅ 3,14 ⋅ В, 2
де П — дѕаметр споруди, м; В — висота споруди, м. аса 1 м3 кукурудзяного силосу у фазѕ молочноі стиглостѕ кукурудзи становить 800 кг, молочно-восковоі стиглостѕ — 700, а сѕнажу злакових трав — 450, бобових — 500 кг.
К
ми та х ха а т
и ти а
3.1.4. К
98
ь
п
иі
і
ми
К у ь и посѕдають важливе мѕсце в годѕвлѕ сѕльськогосподарських тварин. они позитивно впливають на фѕзѕологѕчний стан, молочну та м’ясну продуктивнѕсть, рѕст ѕ розвиток молодняку всѕх видѕв. Це пояснюється іхнѕми особливими якостями. они мѕстять багато легкорозчинних вуглеводѕв, якѕ активують мѕкробѕологѕчнѕ процеси у передшлунках жуйних, завдяки чому кормова маса збагачується бѕологѕчно цѕнним бѕлком мѕкробного походження ѕ вѕтамѕнами групи ; стимулюють видѕлення травних сокѕв, що сприяє прискоренню перетравностѕ поживних речовин; мають дѕєтичнѕ властивостѕ завдяки наявностѕ в них пектинових речовин, особливо гѕдропектинѕв. ектиновѕ речовини сприяють виведенню з органѕзму шкѕдливих продуктѕв обмѕну речовин, рѕзних токсичних речовин, якѕ утворюються в процесѕ гниття бѕлкѕв у кишках (ѕндол, скатол, меркаптан та ѕн.). озитивно впливає на органѕзм тварин ѕ пѕдвищення продуктивностѕ, особливо молочноі, внутрѕшньоклѕтинна вода. аючи цѕннѕ кормовѕ властивостѕ, коренебульбоплоди забезпечують за вѕдповѕдноі агротехнѕки високий вихѕд кормових одиниць з 1 га (60 – 100 ц ѕ бѕльше). роте стримуючими чинниками широкого використання іх у годѕвлѕ тварин є висока трудомѕсткѕсть вирощування й створення надѕйних умов зберѕгання. У коренебульбоплодах багато води (70 – 90 %) ѕ мало протеіну (1 – 2 %), жиру (0,1 – 0,2 %) та клѕтковини (1 – 1,5 %). сновну масу поживних речовин іх становлять безазотистѕ екстрактивнѕ речовини, переважно цукор ѕ крохмаль (9 – 19 %). ѕльшѕсть ѕз них мѕстять вѕтамѕни групи , багато вѕтамѕну С, а морква — каротину. оживнѕсть 1 кг коренебульбоплодѕв коливається вѕд 0,1 до 0,3 к. од. Слѕд зазначити, що енергетична поживнѕсть 1 кг сухоі речовини іх дорѕвнює 1 к. од., а моркви та картоплѕ — 1,1 й 1,3 к. од. Через високий умѕст води коренебульбоплоди легко псуються. Згодовування зѕпсованих кормѕв може призвести до отруєння тварин, тому такѕ коренебульбоплоди перед згодовуванням необхѕдно ретельно очищати ѕ пропарювати. ерзлѕ слѕд розморожувати й вѕдразу використовувати. еред згодовуванням іх краще пропарювати.
и ти а ми та х ха а т
Зберѕгають коренебульбоплоди в спецѕальних сховищах, кагатах ѕ траншеях. рироднѕ втрати при цьому становлять 6 – 7 %. Зберѕгати коренебульбоплоди можна й у силосованому виглядѕ. Через високу вологѕсть іх у чистому виглядѕ не силосують, а додають менш вологѕ компоненти (подрѕбненѕ стрижнѕ кукурудзи, отаву бобових, солому, полову та ѕн.). арена картопля добре силосується ѕ в чистому виглядѕ. У годѕвлѕ тварин найширше використовують кормові буряки. они мѕстять 12 % сухоі речовини, 9 — безазотистих екстрактивних речовин, близько 1 % клѕтковини, іх охоче поідають тварини. Згодовують кормовѕ буряки переважно сирими (цѕлими або подрѕбненими) в чистому виглядѕ чи здобрюють ними грубѕ корми або змѕшують з концкормами для свиней та птицѕ. Цукрові буряки мѕстять 25 % сухоі речовини, у тому числѕ 17 – 18 % цукру. них близько 0,14 – 0,16 % глѕкозиду сапонѕну, який подразнює слизову оболонку шлунка, а пѕсля всмоктування у кров викликає гемолѕз еритроцитѕв. Цукровѕ буряки твердѕ, тому іх згодовують переважно подрѕбненими. оживнѕсть 1 кг кормових бурякѕв становить 0,12 к. од. ѕ 9 г перетравного протеіну, цукрових — вѕдповѕдно 0,24 ѕ 7. Дѕйним коровам на добу кормових бурякѕв згодовують 20 – 30 кг, цукрових — 10 – 15, але останнѕх не бѕльше нѕж 5 – 6 кг за одну даванку; сухостѕйним — у два рази менше, вѕвцям — 2 – 3 кг, робочим коням — 10 – 15, свиням — 5 – 6 кг на 100 кг живоі маси. Морква — дѕєтичний корм для всѕх видѕв тварин. оживна цѕннѕсть 1 кг іі — 0,14 к. од. она є багатим джерелом каротину — до 85 мг/кг. Дають іі сирою, оскѕльки каротин пѕд час варѕння руйнується. руква ѕ турнепс мають низьку поживнѕсть — вѕдповѕдно 0,13 ѕ 0,10 к. од. Згодовують іх коровам 15 – 20 кг. У разѕ великих даванок молоку передається специфѕчний запах редьки. Таку саму поживнѕсть та властивостѕ має й куузику — гѕбрид брукви ѕ капусти. Картопля характеризується високими поживними та смаковими якостями, багата на крохмаль, вѕтамѕни 1, 2 ѕ С. У нѕй до 25 % сухоі речовини, 18 – 20 % крохмалю, мало протеіну, клѕтковини й жиру. ѕлок картоплѕ — туберин — вѕдзначається високою бѕологѕчною цѕннѕстю. оживнѕсть 1 кг картоплѕ — 0,30 к. од. ѕ 14 г перетравного протеіну. У картоплѕ мѕститься отруйний глѕкозид — соланѕн. ого багато у паростках та позеленѕлих бульбах. еред згодовуванням картоплю необхѕдно очищати вѕд паросткѕв. ѕд час варѕння соланѕн розчиняється, переходить у воду, яку потрѕбно зливати. З органѕзму тварин цей глюкозид погано виводиться ѕ, накопичуючись (кумулятивна дѕя), призводить до отруєння тварин. Дѕйним коровам картоплю згодовують сирою — 15 – 20 кг на добу, сухостѕйним — 5 – 10 кг. Свиням ѕ птицѕ іі краще запарювати або
іл 3
К
Р
99
іл 3
К
ми та х ха а т
и ти а
Р
10 0
заварювати. Свиням дають 4 – 6 кг на 100 кг маси, вѕвцям — 1 – 2 кг, куркам-несучкам — 30 – 40 г, ѕндикам — 50 – 60, качкам — 100, гусям — 300 г на голову. Топінамбур (земляна груша) має поживнѕсть 0,24 к. од. езазотистѕ екстрактивнѕ речовини представленѕ ѕнулѕном. Це полѕсахарид, подѕбний до крохмалю (вѕд дѕі йоду червонѕє). ульби добре зберѕгаються в землѕ протягом зими ѕ на посѕвах весною можна випасати свиней. Стебла й листя використовують для силосування. До ш их культур належать гарбузи, кормові кавуни ѕ кабачки. они характеризуються високим умѕстом води — 85 – 90 %, суха речовина багата на вуглеводи, вѕтамѕн С. Це молокогѕннѕ корми. оживнѕсть іх становить 0,07 – 0,12 к. од. на 1 кг корму. Дають іх тваринам у свѕжому виглядѕ в осѕннѕй перѕод. одрѕбненѕ баштаннѕ плоди можна силосувати з сухими кормами або отавою бобових. У разѕ згодовування коренебульбоплодѕв у свѕжому виглядѕ, особливо жуйним, іх потрѕбно мити. икористання ж немитими через певний час призводить до порушення травлення, зниження молочноі продуктивностѕ внаслѕдок нагромадження в передшлунках землѕ та пѕску. ѕд забруднених коренеплодѕв у тварин швидко стираються зуби. Запаси цих кормѕв облѕковують зважуванням пѕд час заготѕвлѕ.
3.1.5. З
і
ми
Усѕ зерновѕ корми, якѕ використовують у годѕвлѕ сѕльськогосподарських тварин, належать до концентрованих ѕз умѕстом великоі кѕлькостѕ легкоперетравних поживних речовин. За іхньою допомогою балансують рацѕони за вмѕстом енергѕі, протеіну, амѕнокислот. Зерновѕ корми залежно вѕд умѕсту ѕ складу поживних речовин подѕляють на три групи: злаковѕ (ячмѕнь, овес, кукурудза, пшениця, жито, просо та ѕн.), бобовѕ (горох, люпин, соя, кормовѕ боби, вика, сочевиця тощо) й олѕйнѕ (насѕння соняшнику, льону, рѕпаку, арахѕсу, рицини, кунжуту та ѕн.). Зерно злакових культур — це переважно енергетичний корм. У ньому мѕститься 84 – 88 % сухоі речовини, 10 – 14 — протеіну, 2 – 3 — жиру (овес ѕ кукурудза 4 – 6 %), 60 – 70 — безазотистих екстрактивних речовин, представлених переважно крохмалем, ѕ 2 – 4 % золи. ѕвень клѕтковини у голозерних коливається в межах 2 – 3 %, а у плѕвкових (ячмѕнь, просо, овес) — 5 – 9 %. оживнѕсть 1 кг зерна злакѕв становить 1 – 1,3 к. од. ѕз умѕстом 67 – 106 г перетравного протеіну. ротеіни злакових мають невисоку бѕологѕчну цѕннѕсть, тому що бѕднѕ на лѕзин, метѕонѕн, триптофан та ѕншѕ незамѕннѕ амѕнокислоти. ир зосереджений переважно в зародку й представлений ненасиченими жирними кислотами (олеінова, лѕнолева), ѕ зерно в разѕ тривалого зберѕгання особливо у розмеленому виглядѕ, схильне до згѕркнення внаслѕдок окиснення жиру. З мѕнеральних речо-
и ти а ми та х ха а т
вин у зернѕ переважає вмѕст фосфору над кальцѕєм. У ньому є вѕтамѕни групи (крѕм 12), С ѕ Е, але вѕдсутнѕ вѕтамѕн D ѕ каротин. Серед зернових злакѕв найвищу поживнѕсть має зерно кукурудзи. У ньому багато вуглеводѕв, переважно крохмалю (до 70 % ѕ бѕльше), жиру (до 6 % ѕ бѕльше), проте найменша для злакѕв кѕлькѕсть протеіну (9 – 12 %). оживнѕсть 1 кг зерна — 1,33 к. од. ѕ 67 – 73 г перетравного протеіну. ѕлок — зеін — має невисоку бѕологѕчну цѕннѕсть через дефѕцит лѕзину та триптофану. Зерно кукурудзи охоче поідають тварини. Для нього характерна висока перетравнѕсть органѕчноі речовини (до 90 %). роте внаслѕдок неповноцѕнностѕ бѕлка, низького вмѕсту протеіну ѕ мѕнеральних елементѕв у чистому виглядѕ воно малопридатне для згодовування молодняку, дѕйним коровам та вагѕтним маткам. У разѕ годѕвлѕ свиней за рацѕоном ѕз високим умѕстом кукурудзи сало стає м’яким. Зерно кукурудзи як високоенергетичний корм використовують у сумѕшѕ з бобовими та ѕншими високопротеіновими кормами. Через високий умѕст жиру створювати запаси розмеленого зерна кукурудзи бѕльш як на п’ять днѕв недоцѕльно. Ячмінь — один ѕз кращих зернових кормѕв для всѕх видѕв сѕльськогосподарських тварин. оживнѕсть 1 кг його становить близько 1,2 к. од. ѕ 80 – 85 г перетравного протеіну. ри згодовуваннѕ коровам вѕн позитивно впливає на якѕсть молока, а свиням — на якѕсть сала. Ячмѕнь широко використовують для виробництва комбѕкормѕв, а зерно без плѕвок — виготовлення кормосумѕшей для молодняку раннього вѕку. вес — цѕнний дѕєтичний корм ѕ найважливѕший компонент комбѕкормѕв. озмелене зерно без плѕвок (вѕвсянка) є основним ѕз концкормѕв у годѕвлѕ телят, його також вводять у сумѕшѕ з ѕншими легкоперетравними компонентами для молодняку ѕнших тварин. вес виявляє збуджувальну дѕю, тому його згодовують плѕдникам цѕлим, подрѕбненим або плющеним до 30 % за масою концкормѕв, а для коней — це традицѕйний зерновий корм. оживнѕсть 1 кг вѕвса — 1 к. од. ѕ 79 г перетравного протеіну. У ньому багато жиру — 4 – 5 % ѕ клѕтковини — 9 – 10 %. езазотистѕ екстрактивнѕ речовини представленѕ дрѕбнозернистим крохмалем, який легко перетравлюється, а в жирѕ виявлено незамѕннѕ жирнѕ кислоти ѕ гормоноподѕбнѕ речовини, що й зумовлює його дѕєтичнѕ властивостѕ. а кормовѕ цѕлѕ використовують непродовольче зерно пшениці. оно мѕстить 13 – 15 % протеіну, представленого бѕлками проламѕном та глютелѕном, сумѕш яких називають пшеничною клейковиною. оживнѕсть 1 кг зерна пшеницѕ — 1,28 к. од. ѕ 106 – 140 г перетравного протеіну. Згодовують його у виглядѕ грубого розмелу. Якщо дають дерть тонкого розмелу або борошно, в процесѕ розжовування утворюється клейка маса, що призводить до порушення травлення. Тому для рогатоі худоби та коней пшеницю краще плющити, а для
іл 3
К
Р
10 1
іл 3
К
ми та х ха а т
и ти а
Р
10 2
свиней ѕ птицѕ — екструдувати. водять іі до складу комбѕкормѕв усѕм видам тварин. Жито. а корм використовують нестандартне зерно. За поживнѕстю наближається до ячменю, але дещо багатше на протеін. ає терпкий смак. У разѕ великих даванок жита у коней внаслѕдок сильного його розбухання у травному каналѕ спостерѕгаються кольки, а у корѕв погѕршується якѕсть молока. ито згодовують подрѕбненим з ѕншими зерновими кормами. У годѕвлѕ тварин використовують зерно тритикале (гѕбрид пшеницѕ та жита), яке непридатне за якѕстю як продовольче. За поживнѕстю воно подѕбне до зерна пшеницѕ, проса, сорго та ѕнших культур. З их культур є протеіновим кормом. оно мѕстить 84 – 85 % сухоі речовини, 22 – 40 — протеіну, 1,2 – 1,9 — жиру ѕ 30 – 35 % безазотистих екстрактивних речовин. Кѕлькѕсть клѕтковини коливається в межах 4 – 7 %, ѕ вона має високу перетравнѕсть — 60 – 85 %. оживнѕсть 1 кг зернобобових становить 1,1 – 1,4 к. од. ѕ 195 – 290 г перетравного протеіну. Для протеіну бобових характерна висока бѕологѕчна цѕннѕсть за вмѕстом незамѕнних амѕнокислот. У разѕ згодовування значноі кѕлькостѕ зерна бобових у тварин посилюється газоутворення в травному каналѕ, спостерѕгаються запори. Це пояснюється наявнѕстю в зернѕ специфѕчних речовин, що ѕнгѕбують перетравлення бѕлкѕв. Зерно бобових порѕвняно ѕз злаками має бѕльше вѕтамѕнѕв групи та мѕкроелементѕв. орох — основний зернобобовий корм для тварин. оживнѕсть 1 кг його — 1,18 к. од. ѕ 192 – 195 г перетравного протеіну. ротеін гороху легкорозчинний, добре перетравлюється. ѕстить антитрипсин, тому перед використанням горох слѕд пѕддавати температурнѕй обробцѕ. ѕн є добрим компонентом у виробництвѕ комбѕкормѕв. Соя — найцѕннѕший протеіновий корм, у якому 32 – 45 % протеіну, 16 – 20 % жиру ѕ мало вуглеводѕв, іі бѕлок за бѕологѕчною цѕннѕстю наближається до бѕлкѕв тваринного походження, але внаслѕдок великоі кѕлькостѕ антипоживних речовин (антитрипсин, гемаглютини, уреаза, соланѕн та ѕн.) згодовувати зерно соі без попередньоі температурноі обробки недоцѕльно. еред даванкою його необхѕдно нагрѕвати до температури 100 – 105 °С. икористовують сою також для виготовлення комбѕкормѕв. юпин багатий на протеін. оживнѕсть 1 кг його становить 1,07 – 1,16 к. од. ѕ 230 – 280 г перетравного протеіну. Зерно люпину, особливо алкалоідних сортѕв, мѕстить алкалоіди — люпинѕн та спартеін, якѕ надають йому гѕркуватого смаку. разѕ використання на корм алкалоідних сортѕв видаляють гѕркоту. Для цього зерно замочують, пропарюють ѕ промивають у холоднѕй водѕ. Зерно безалкалоідних сортѕв (жовтий люпин) згодовують тваринам сухим у виглядѕ дертѕ, плющеним або екструдованим. До складу комбѕкормѕв його вводять 15 – 20 %.
и ти а ми та х ха а т
З ѕнших бобових на кормовѕ цѕлѕ використовують кормові боби, вику, чину, сочевицю тощо. Із насѕння і их тваринам дають льон як дѕєтичний корм. ѕн має високу поживнѕсть: в 1 кг його мѕститься 1,90 к. од. ѕ 194 г перетравного протеіну, а жиру — 34 %. асѕння льону багате на пектиновѕ речовини, що зумовлює його дѕєтичнѕ властивостѕ. Згодовують при захворюваннях органѕв травноі системи у виглядѕ вѕдвару (1 кг розмеленого зерна в 10 л води) або бовтанки з ѕншими концкормами. У гарячѕй водѕ дерть бубнявѕє, утворюючи слизистий розчин, який оповиває слизовѕ оболонки травного каналу, захищаючи іх вѕд подразнення. З ѕнших олѕйних культур заслуговує на увагу використання в годѕвлѕ тварин у натуральному виглядѕ насіння ріпаку низькоглюкозинолатних безерукових, так званих канолових сортѕв. З основноі ж маси насѕння олѕйних культур пѕсля його переробки — видалення олѕі — одержують макуху або шрот, якѕ вводять у рацѕони. Зберѕгають фуражне зерно в зерносховищах або пристосованих ѕ вѕдповѕдно обладнаних примѕщеннях. Якѕсть його визначають за хѕмѕчним складом ѕ зовнѕшнѕми ознаками — кольором, блиском, повнотою, натурою, чистотою, смаком, кислотнѕстю, вологѕстю, ступенем ураження комѕрними шкѕдниками тощо. За стандартом воно має бути цѕлим, ѕз нормальним запахом та смаком, вологѕстю 15 – 16 %. Допускається засмѕченѕсть насѕнням бур’янѕв не бѕльше нѕж 5 % (для ячменю ѕ пшеницѕ не бѕльше нѕж 8 %). Зерно вважають недоброякѕсним за засмѕченостѕ понад допустимѕ норми, якщо мѕстить шкѕдливого та отруйного насѕння бур’янѕв бѕльше нѕж 2 % ѕ пророслого понад 15 %. еликоі шкоди пѕд час його зберѕгання завдають комѕрнѕ шкѕдники: клѕщѕ, комѕрний довгоносик, зернова мѕль, борошняний хрущак та ѕн., а також гризуни. Уражене зерно погано зберѕгається, в ньому пѕдвищується вологѕсть, розвиваються мѕкроорганѕзми, що спричинює самозѕгрѕвання й плѕснявѕння. Згодовують зерно пѕсля спецѕальноі пѕдготовки. ого подрѕбнюють на дерть. Ступѕнь подрѕбнення буває грубим, середнім ѕ тонким. ри цьому основна маса частинок має розмѕри вѕдповѕдно 2 – 4, 1 – 2, 0,2 – 1 мм. Зерно й дерть бобових, а також зерно, уражене плѕсенню чи грибами, варять ѕ запарюють. оросятам-сисунам ячмѕнь, кукурудзу, пшеницю підсмажують. З цѕєю метою зерно замочують у водѕ до набубнявѕння, потѕм насипають тонким шаром на жаровнѕ й пѕдсмажують до свѕтло-коричневого кольору. Це надає корму приємного смаку та пѕдвищує засвоєння крохмалю. Для птицѕ зерно пророщують. ри цьому осолоджується крохмаль ѕ зростає вмѕст вѕтамѕнѕв групи . Для свиней ѕ птицѕ його дріжджують. У ходѕ цього процесу збѕльшується кѕлькѕсть бѕлка в кормѕ, пѕдвищуються його повноцѕннѕсть ѕ перетравнѕсть. Кормова маса збагачується вѕтамѕнами групи та ферментами (амѕлаза, мальтоза тощо).
іл 3
К
Р
10 3
Р
іл 3
айпрогресивнѕшими способами пѕдготовки зернових кормѕв до згодовування є гранулювання, плющення, екструдування, мікронізація. Цѕ процеси ґрунтуються на температурнѕй обробцѕ корму. ѕд час гранулювання й плющення маса пропарюється, екструдування — нагрѕвається пѕд тиском ѕ тертям, а мѕкронѕзацѕі — опромѕнюється ѕнфрачервоним промѕнням. ѕд дѕєю температури корм знезаражується вѕд токсинѕв мѕкроорганѕзмѕв, вѕдбуваються карамелѕзацѕя крохмалю та денатурацѕя бѕлкѕв. Це сприяє кращому перетравленню ѕ засвоєнню поживних речовин. ѕдготовка кормѕв до згодовування потребує додаткових затрат працѕ ѕ коштѕв, тому, вибираючи метод обробки, необхѕдно зважати на його економѕчну ефективнѕсть.
К
ми та х ха а т
и ти а
3.1.6. З
10 4
и
и
х і
их и
и
У процесѕ переробки сировини рослинного ѕ тваринного походження одержують побѕчнѕ продукти, якѕ використовують як корми. Це залишки борошномельного, олѕйного, цукрового, крохмалепатокового, спиртового, пивоварного виробництв, вѕдходи молочноі, м’ясноі й рибноі промисловостѕ, пѕдприємств громадського харчування та ѕндивѕдуального. З иш и ш ь и и (висѕвки, борошняний пил, зернова сѕчка, рисова мучка) отримують пѕд час розмелювання зерна на борошно чи переробки на крупу. У виробництвѕ борошна зерно перед розмелюванням очищають вѕд стороннѕх домѕшок ѕ одержують побѕчний продукт — зернову січку. До неі входять бите ѕ щупле зерно, насѕння бур’янѕв, частинки соломи, колоскѕв, землѕ тощо. оживнѕсть зерновоі сѕчки коливається в межах 0,4 – 0,9 к. од. Згодовують іі переважно птицѕ. За незначноі кѕлькостѕ домѕшок землѕ зернову сѕчку дають великѕй рогатѕй худобѕ, вѕвцям, свиням у виглядѕ кормового борошна. У процесѕ обробки кормового зерна перед розмелюванням на спецѕальнѕй оббивнѕй машинѕ вѕдокремлюють оболонку ѕ зародок ѕз частиною алейронового (бѕлкового) шару й одержують висівки. У них (крѕм вѕвсяних) бѕльше протеіну, жиру, клѕтковини, мѕнеральних речовин та вѕтамѕнѕв ѕ менше Е , нѕж у зернѕ. айширше в годѕвлѕ тварин використовують пшеничнѕ висѕвки. они мѕстять 15,1 % протеіну, 8,5 – 12 — клѕтковини, 4,5 – 5,5 — жиру, 48 – 50 — Е ѕ близько 6 % золи. оживнѕсть 1 кг іх невисока — 0,7 – 0,8 к. од. они бѕднѕ на кальцѕй ѕ багатѕ на фосфор. Значна частина останнього перебуває в сполуцѕ з вѕтамѕном групи — ѕнозитолом ѕ має назву фѕтину. Фѕтиновий фосфор дѕє послаблююче на процеси травлення, у зв’язку з чим висѕвки належать до дѕєтичного корму. них значна кѕлькѕсть вѕтамѕнѕв групи : 1 — 1 мг, 2 — 1 – 4, 3 — 24 – 26, 5 — 240 – 407 та холѕну — 1300 мг ѕ вѕдсут-
и ти а ми та х ха а т
нѕ каротин та вѕтамѕн D. озрѕзняють тонкѕ й грубѕ висѕвки. рубѕ мѕстять менше борошнистих речовин, але бѕльше клѕтковини. шеничнѕ висѕвки згодовують коровам, коням, вѕвцям. Для свиней на вѕдгодѕвлѕ іх використовувати недоцѕльно через високий рѕвень клѕтковини ѕ порѕвняно низьку перетравнѕсть (50 – 55 %). Дають лише племѕнним свиноматкам. тицѕ вводять до комбѕкорму як компонент, багатий на протеін, фосфор ѕ клѕтковину. итнѕ висѕвки за складом наближаються до пшеничних, проте тварини поідають іх гѕрше. орошняний пил утворюється пѕд час розмелювання зерна на борошно. До його складу входить рѕзний пил, зѕбраний з обладнання, навѕть з домѕшками землѕ (чорний). станнѕй у годѕвлѕ не використовують. ѕлий ѕ сѕрий згодовують свиням, птицѕ, дорослѕй великѕй рогатѕй худобѕ та вѕвцям. Рисова мучка — залишок при виготовленнѕ рисовоі крупи. она мѕстить 11 – 13 % протеіну, 10 – 15 % жиру ѕ є компонентом для виробництва комбѕкормѕв. З иш и і и и . Макуха й шрот. х одержують пѕд час добування олѕі з насѕння олѕйних культур за допомогою пресування або екстрагування жиророзчинниками. У першому випадку отримують макуху, в другому — шрот. ри використаннѕ гѕдравлѕчних пресѕв макуха має форму плиток, а шнекових — «черепашок», умѕст жиру в нѕй вѕдповѕдно становить 7 – 8 ѕ 2,5 – 4 %. У процесѕ шнекового пресування розмелене насѕння нагрѕвають до температури 145 – 150 °С або приблизно на 30 °С вище, нѕж у разѕ використання гѕдравлѕчних пресѕв. Така температура в поєднаннѕ з високим тиском зумовлює денатурацѕю ѕ зниження перетравностѕ бѕлкѕв та доступностѕ амѕнокислот для засвоєння іх у процесѕ живлення тварин. наслѕдок видалення жиру з насѕння олѕйних культур за допомогою жиророзчинникѕв (гексан, бензин) умѕст його в шротѕ становить до 1 %. У такому разѕ насѕння не нагрѕвають до високоі температури, ѕ бѕологѕчна цѕннѕсть протеіну шротѕв дещо вища, нѕж макухи. акуха ѕ шрот багатѕ на протеін (30 – 40 %), фосфор, вѕтамѕни групи , проте в них вѕдсутнѕ каротин ѕ вѕтамѕн D. Кѕлькѕсть клѕтковини залежить вѕд пѕдготовки насѕння. У макусѕ та шротѕ, одержаних ѕз нелущеного насѕння соняшнику, бавовнику, конопель та ѕнших культур, мѕститься 15 – 20 % клѕтковини, а з лущеного — 6 – 7 %. Згодовують макуху й шрот як у чистому виглядѕ, так ѕ в сумѕшѕ з ѕншими концентрованими кормами або в складѕ комбѕкормѕв. акуху й шрот, у яких виявлено алкалоіди, отруйнѕ та наркотичнѕ речовини, перед згодовуванням пропарюють, а з рацѕонѕв молодняку раннього вѕку, вагѕтних маток ѕ плѕдникѕв вилучають зовсѕм. ляні макуха ѕ шрот мають високѕ кормовѕ якостѕ. У них мѕститься 30 – 35 % протеіну, понад 30 % безазотистих екстрактивних речовин ѕ 8 – 9 % клѕтковини. У макусѕ виявлено пектиновѕ речови-
іл 3
К
Р
10 5
іл 3
К
ми та х ха а т
и ти а
Р
10 6
ни, що утворюють клейкий слиз, оповиваючи ним стѕнки кишок ѕ запобѕгаючи тим самим іх механѕчним подразненням. Крѕм того, слиз запобѕгає виникненню у тварин запорѕв. езрѕле насѕння льону мѕстить глѕкозид лѕнамарин, з якого пѕд дѕєю ферменту лѕнази пѕд час розмочування макухи або шроту вивѕльняється синильна кислота, що спричинює отруєння тварин. У сухому виглядѕ макуха ѕ шрот нешкѕдливѕ для органѕзму. олочним коровам лляних макухи ѕ шроту можна давати за потреби до 4 кг на добу, при переробцѕ молока на масло — 2 – 3, а свиням у першу половину вѕдгодѕвлѕ — 0,5 – 1 кг. Уведення до рацѕону молодняку птицѕ цих кормѕв у кѕлькостѕ 5 – 10 % за масою негативно позначається на ростѕ. Це, можливо, пов’язано з утворенням клейкоі маси на дзьобѕ, що зумовлює його деформацѕю ѕ некроз. Тому в рацѕон птицѕ іх вводять не бѕльше нѕж 3 % за масою. Соняшникові макуха ѕ шрот мѕстять близько 40 % протеіну. оживнѕсть іх становить вѕдповѕдно 1,08 й 1,03 к. од. ѕ 324 й 386 г перетравного протеіну, а кормова якѕсть залежить вѕд умѕсту лушпиння. За стандартом його не повинно бути бѕльше нѕж 14 %. Згодовують соняшниковѕ макуху й шрот в таких самих кѕлькостях, як ѕ ллянѕ, крѕм птицѕ. До складу комбѕкормѕв для птицѕ іх вводять 8 – 10 %. Соєві макуха ѕ шрот багатѕ на протеін, який за бѕологѕчною повноцѕннѕстю наближається до бѕлкѕв тваринного походження. оживнѕсть 1 кг такоі макухи — 1,35 к. од. ѕ 393 г перетравного протеіну, шроту — вѕдповѕдно 1,21 ѕ 400. Цѕ корми насамперед дають молодняку великоі рогатоі худоби, свиням ѕ птицѕ, а також плѕдникам ѕ високопродуктивним тваринам, поповнюючи тим самим рацѕони повноцѕнним протеіном. а масложирових комбѕнатах антитрипсин та ѕншѕ антипоживнѕ речовини, що мѕстяться у соєвих макусѕ й шротѕ, ѕнактивують нагрѕванням у тостерах (спецѕальних колонах). У годѕвлѕ тварин використовують бавовникові макуху ѕ шрот (мѕстять отруйний алкалоід госипол, ѕнактивується нагрѕванням), конопляні та макові (мѕстять наркотичнѕ речовини), ріпакові (мѕстять шкѕдливѕ речовини — глюкозинолати й ерукову кислоту), в пѕвденних районах — арахісові, кунжутові, коріандрові та ѕн. ѕд час органолептичноі оцѕнки макухи ѕ шроту звертають увагу на колѕр, свѕжѕсть, вид, смак, чистоту, наявнѕсть механѕчних домѕшок. есвѕжа макуха має неприємний запах, в разѕ ураження плѕсенню мѕстить так званий афлатоксин, який виявляє канцерогенну дѕю ѕ спричинює у тварин захворювання печѕнки, а видѕляючись ѕз молоком, потрапляє в іжу людини. Тому макуха ѕ шрот, ураженѕ плѕсенню, ѕз затхлим запахом та гѕрким смаком непридатнѕ для годѕвлѕ тварин. З иш и у и и . Жом. Свѕжий жом — це виварена стружка цукрових бурякѕв, яка мѕстить 90 – 93 % води, а
и ти а ми та х ха а т
суха речовина його представлена переважно вуглеводами. ом бѕдний на фосфор, але багатий на кальцѕй, у ньому вѕдсутнѕ каротин та вѕтамѕн ѕ мало решти вѕтамѕнѕв. ого поживнѕсть становить 0,08 – 0,12 к. од. ѕ 6 – 8 г перетравного протеіну. Свѕжий жом швидко псується, тому його силосують або сушать. Кислий жом мѕстить бѕльше сухоі речовини (до 12 %), має дещо вишу поживнѕсть й охочѕше поідається тваринами, нѕж свѕжий. Кислий жом використовують переважно для вѕдгодѕвлѕ великоі рогатоі худоби. середньому на голову згодовують 40 – 50 кг за добу з додаванням за нормою необхѕдноі кѕлькостѕ грубих ѕ концентрованих кормѕв. Дѕйним коровам дають 25 – 30 кг. У сушеному жомѕ близько 87 % сухоі речовини. оживнѕсть 1 кг його — 0,84 к. од., проте вѕн бѕдний на перетравний протеін — 38 г ѕ фосфор — 0,5 г. У травному каналѕ тварин сушений жом дуже набухає (збѕльшує об’єм приблизно в три рази), тому перед використанням його замочують у водѕ протягом кѕлькох годин. евеликѕ даванки можна згодовувати сухими. Сушений жом вводять до складу комбѕкормѕв як концентрований корм. Меляса мѕстить близько 20 % води, 50 – 60 — цукру, 10 % золи. зотистих сполук у нѕй бѕльше нѕж 10 % ѕ складаються вони з амѕдѕв та нѕтратѕв. У мелясѕ є також лужнѕ солѕ, переважно калѕю, органѕчнѕ кислоти та цукри в значнѕй кѕлькостѕ й великѕ даванки іі призводять до розладу травлення у тварин. Тому перед згодовуванням цей корм розбавляють водою у спѕввѕдношеннѕ 1 : 3 – 4. Цим розчином здобрюють грубѕ корми, силос. еликѕй рогатѕй худобѕ та робочим коням дають меляси на добу 1,5 – 2, вѕвцям ѕ свиням — 0,4 – 0,5 кг на 100 кг живоі маси. икористовують іі у виробництвѕ гранульованих комбѕкормѕв. З иш и х и и — жмаки (м’язга). Крохмаль виробляють ѕз картоплѕ, зерна кукурудзи ѕ пшеницѕ. Картоплю розтирають, крохмаль вимивають водою, пѕсля чого залишаються жмаки (м’язга). Свѕжа картопляна м’язга мѕстить 86 – 88 % води, 10 – 12 — безазотистих екстрактивних речовин ѕ до 0,5 % клѕтковини та протеіну. Згодовують переважно свѕжою, а також силосують. Свѕжоі й силосованоі м’язги дають великѕй рогатѕй худобѕ на вѕдгодѕвлѕ 30 – 40, свиням — 5 – 8 кг на добу. Свѕжу м’язгу свиням варять або запарюють. У свѕжѕй кукурудзянѕй м’яззѕ 80 – 85 % води. 1 кг іі мѕститься 0,2 к. од. ѕ 17 г перетравного протеіну. свѕжому виглядѕ у годѕвлѕ тварин використовують рѕдко. Суха кукурудзяна м’язга називається майценою, а пшенична — клейковиною. Це концентрованѕ корми з великою кѕлькѕстю протеіну — до 22 %. оживнѕсть 1 кг сухоі кукурудзяноі та пшеничноі м’язги 1 – 1,1 к. од. икористовують переважно у виробництвѕ комбѕкормѕв.
іл 3
К
Р
10 7
іл 3
К
ми та х ха а т
и ти а
Р
10 8
З иш и с и і и и и — брага, солодовѕ ростки, пивна дробина, пивнѕ дрѕжджѕ. рага — залишок при виробництвѕ харчового спирту з картоплѕ, пшеницѕ, жита, кукурудзи та меляси. У процесѕ бродѕння дрѕжджѕ переводять вуглеводи в спирт, а залишок пѕсля вѕдгонки спирту (брага) використовують у годѕвлѕ тварин. Свѕжа брага мѕстить 90 – 95 % води, тому поживнѕсть іі низька — 0,04 – 0,12 к. од. ѕ залежить вѕд вихѕдноі сировини. айнижчу поживну цѕннѕсть має брага з меляси й картоплѕ. Суха речовина іі багата на протеін, вѕтамѕни групи . Зола браги багата на фосфор ѕ бѕдна на кальцѕй. ѕд час бродѕння поряд ѕз спиртом утворюється певна кѕлькѕсть органѕчних кислот ѕ р браги становить 4,2 – 4,4, завдяки чому вона добре зберѕгається в умовах ѕзоляцѕі вѕд доступу повѕтря. Згодовують свѕжою ѕ силосують. Свѕжу тварини поідають краще, нѕж силосовану. икористовують брагу переважно для вѕдгодѕвлѕ великоі рогатоі худоби. Дорослим тваринам дають іі до 80 кг на добу, молодняку — 50 – 60, дѕйним коровам — 20 – 30 кг. Для запобѕгання ацидозу ѕ порушення мѕнерального обмѕну в разѕ вѕдгодѕвлѕ на бразѕ в рацѕони вводять 100 – 150 г крейди ѕ препарати вѕтамѕну D. Сушена брага — добрий концентрований корм, іі використовують у комбѕкормовѕй промисловостѕ. елясну брагу внаслѕдок надлишку солей калѕю в годѕвлѕ тварин обмежують. Солодовѕ ростки, пивна дробина ѕ пивнѕ дрѕжджѕ — залишки пивоварного виробництва. Солодові ростки мѕстять близько 24 % протеіну. они погано зберѕгаються, гѕгроскопѕчнѕ, швидко плѕснявѕють, гѕркнуть. Тварини, поки не звикнуть, поідають іх неохоче. Дѕйним коровам іх згодовують змоченими 2 – 3 кг на голову за добу, молодняку ѕ свиням — до 1 кг. Тѕльним коровам ѕ поросним свиноматкам перед родами цей корм давати не можна. Пивна дробина складається з оболонок та ѕнших частинок зерна ячменю пѕсля вѕдокремлення вѕд них сусла. У нѕй до 75 % води. сухѕй речовинѕ значна кѕлькѕсть протеіну — до 28 % ѕ клѕтковини — понад 20 %. она багата на фосфор, вѕтамѕни групи . оживнѕсть 1 кг свѕжоі пивноі дробини — 0,21 к. од., сушеноі — 0,90 к. од. ѕз умѕстом перетравного протеіну вѕдповѕдно 42 ѕ 170 г. ивна дробина швидко псується, тому іі використовують свѕжою. Згодовують дорослѕй худобѕ по 12 – 16 кг на голову за добу, свиням по 3 – 4 кг. Суху пивну дробину вводять до складу комбѕкормѕв для жуйних. Пивні дріжджі мѕстять близько 15 % сухоі речовини, з яких 7 % припадає на протеін ѕ 0,9 % на золу. оживнѕсть 1 кг свѕжих пивних дрѕжджѕв становить 0,16 – 0,17 к. од., а сухих — 1,1 к. од. ротеін дрѕжджѕв має високу бѕологѕчну цѕннѕсть, завдяки чому вони є цѕнним кормом, особливо для свиней та птицѕ. икористовують сухѕ
Р
іл 3
пивнѕ дрѕжджѕ у виготовленнѕ комбѕкормѕв для птицѕ й поросят, а також замѕнникѕв незбираного молока.
п х
я
До цѕєі групи кормѕв належать незбиране молоко ѕ продукти його переробки — збиране молоко, сколотини, сироватка; вѕдходи м’ясокомбѕнатѕв — м’ясне, м’ясо-кѕсткове, кров’яне борошно, шквара, технѕчний жир; вѕдходи рибноі промисловостѕ — рибне борошно, риб’ячий жир ѕ фарш, нехарчова риба; пѕр’яне борошно тощо. М . езбиране молоко є природним незамѕнним кормом для молодняку тварин у перший перѕод іхнього життя. оно мѕстить усѕ потрѕбнѕ для росту й розвитку поживнѕ речовини. оживнѕсть 1 кг незбираного молока становить 0,30 – 0,35 к. од. У ньому 3,3 % бѕлка, 3,7 — жиру, 4,8 — молочного цукру ѕ 0,8 % золи. молоцѕ є всѕ вѕтамѕни, макро- й мѕкроелементи та ѕншѕ необхѕднѕ для органѕзму речовини. За якѕстю та ступенем засвоюваностѕ протеін молока переважає протеіни ѕнших кормѕв тваринного походження. Склад молока в тѕєі самоі тварини змѕнюється впродовж лактацѕйного перѕоду. першѕ днѕ пѕсля отелення молочною залозою продукується молозиво. оно вѕдрѕзняється вѕд молока вищим умѕстом сухоі речовини, має жовтуватий колѕр, своєрѕдний запах, солоне на смак. ѕд час нагрѕвання зсѕдається. орѕвняно з молоком у молозивѕ бѕльше бѕлкѕв, особливо глобулѕнѕв, мѕнеральних речовин ѕ вѕтамѕнѕв. олозиво в годѕвлѕ новонароджених ссавцѕв є основною сполучною ланкою у критичний перѕод переходу вѕд плацентарного живлення до самостѕйного в умовах зовнѕшнього середовища. оно задовольняє потреби органѕзму новонародженого в енергѕі та поживних речовинах ѕ вѕдѕграє важливу роль бѕологѕчного регулятора життєдѕяльностѕ, забезпечуючи органѕзм пасивним ѕмунѕтетом у першѕ днѕ життя, а також нормалѕзує дѕяльнѕсть багатьох фѕзѕологѕчних ѕ бѕологѕчних процесѕв, зокрема стимулює травну систему, посилює перистальтику кишок тощо. икористовують молозиво в годѕвлѕ тварин у свѕжому виглядѕ, його охолоджують ѕ заморожують для зберѕгання ѕ пѕдгодѕвлѕ ѕнших видѕв тварин. ѕд переробки молока на масло та сири одержують вѕдходи: збиране молоко (знежирене), сколотини, сироватку. Збиране молоко (вмѕст жиру 0,1 – 0,2 %) отримують пѕсля видалення жиру з молока за допомогою сепаратора. У ньому залишаються майже весь бѕлок, цукор, мѕнеральнѕ та ѕншѕ речовини. оживнѕсть 1 кг такого молока становить 0,13 к. од. ѕ 35 г перетравного протеіну. Згодовують переважно телятам ѕ свиням у свѕжому (свиням ѕ в кислому) виглядѕ або у виглядѕ ацидофѕльного молока, яке викорис-
и ти а
и
ми та х ха а т
ми
К
3.1.7. К
10 9
іл 3
К
ми та х ха а т
и ти а
Р
110
товують ѕз лѕкувальною та профѕлактичною метою в разѕ шлунковокишкових захворювань. отують його ѕз свѕжого пастеризованого ѕ охолодженого до температури 35 – 40 °С збираного молока, до якого додають спецѕальну закваску, виготовлену з чистоі культури ацидофѕльноі палички. а деяких молочних заводах збиране молоко висушують. оно має вигляд порошку бѕлого або жовтувато-бѕлого кольору ѕ мѕстить 5 – 7 % води, 33 — бѕлка, 47 — молочного цукру, 8 — золи ѕ до 1,5 % жиру. оживнѕсть 1 кг такого молока — 1,25 к. од. ѕ 330 г перетравного протеіну. икористовують його для приготування замѕнникѕв незбираного молока (З ) для телят, поросят, ягнят, а також у комбѕкормовѕй промисловостѕ. До складу замѕнника незбираного молока для телят входять: сухе збиране молоко — 60 – 75 %, суха молочка сироватка — 10 – 15, гѕдрогенѕзований жир — 19 – 20, емульгатор — 2 %, вѕтамѕни та мѕкроелементи. Сколотини — це продукт, який залишається пѕсля збивання масла з вершкѕв. За поживнѕстю вони наближаються до збираного молока, в 1 кг іх — 0,22 к. од. ѕ 34 г перетравного протеіну. Згодовують переважно свиням. Сироватка — вѕдходи вѕд виробництва сирѕв. озрѕзняють солодку (пѕд час виготовлення твердих сирѕв) ѕ кислу (пѕд час виготовлення м’яких сирѕв) сироватки. она бѕдна на бѕлок (0,9 %) ѕ жир (0,37 %), але мѕстить майже весь молочний цукор (4,6 %) ѕ значну кѕлькѕсть мѕнеральних речовин (0,5 %). оживнѕсть 1 кг свѕжоі сироватки становить 0,13 к. од. ѕ 9 г перетравного протеіну. свѕжому виглядѕ дають свиням. Сироватку на деяких молочних заводах згущують до 40 – 60 % сухоі речовини, висушують ѕ використовують для приготування З та в комбѕкормовѕй промисловостѕ. разѕ виробництва з сироватки молочного цукру (лактози) одержують як побѕчнѕ продукти альбумѕнне молоко й мелясу, на основѕ яких виготовляють рѕдкий ѕ сухий сироватковѕ концентрати. они є бѕлково-вуглеводними кормовими добавками у годѕвлѕ свиней, птицѕ, великоі рогатоі худоби та овець. ажливу групу кормѕв тваринного походження становлять і х и ’яс і і . М’ясне борошно виробляють ѕз вѕдокремленого вѕд кѕсток м’яса великоі рогатоі худоби, коней, овець, що пѕдлягає утилѕзацѕі, екстрагуванням у спецѕальних розчинах. Знежирене м’ясо висушують ѕ розмелюють на борошно. оживнѕсть 1 кг м’ясного борошна — 1,50 к. од. ѕ 516 г перетравного протеіну. икористовують у годѕвлѕ свиней ѕ птицѕ. М’ясо-кісткове борошно виготовлять ѕз туш ѕ внутрѕшнѕх органѕв тварин, непридатних для харчування людей, а також ѕз трупѕв тварин, якѕ загинули вѕд незаразних хвороб. Колѕр його сѕрувато-бурий, а поживнѕсть залежить вѕд частки кѕсток у тушѕ ѕ в середньому в 1 кг
и ти а ми та х ха а т
його мѕститься 1,02 к. од., 340 г перетравного протеіну, 143 г кальцѕю та 74 г фосфору. водять переважно до складу комбѕкормѕв для свиней ѕ птицѕ. Кров’яне борошно виготовляють ѕз кровѕ, фѕбрину, шламу та кѕсток (не бѕльше нѕж 5 %). оно темно-коричневого кольору ѕ залежно вѕд сорту в ньому може бути 73 – 80 % протеіну, 3 – 5 — жиру та 6 – 10 % золи. оживнѕсть 1 кг його — 1,02 к. од. ѕ 530 – 580 г перетравного протеіну. икористовують у годѕвлѕ свиней та птицѕ в складѕ комбѕкормѕв. Шквара — залишок пѕсля витоплювання жиру. борошнѕ першого сорту мѕститься 54 % протеіну, 19 — жиру ѕ 16 % золи. 1 кг борошна ѕз шквари — 0,9 к. од. ѕ 520 г перетравного протеіну. Рибне борошно одержують ѕз нехарчовоі риби та рибних вѕдходѕв у процесѕ виробництва консервѕв. У високоякѕсному рибному борошнѕ — до 60 % протеіну. ого багате на незамѕннѕ амѕнокислоти ѕ вѕтамѕни групи , кальцѕй, фосфор, магнѕй, залѕзо та йод. оживнѕсть 1 кг його залежно вѕд умѕсту жиру становить 1 – 1,3 к. од. ѕ 520 – 530 г перетравного протеіну. Для молодняку птицѕ й свиней воно є цѕннѕшим кормом, нѕж м’ясо-кѕсткове. роте у разѕ згодовування його бройлерам ѕ свиням на вѕдгодѕвлѕ аж до забою у м’ясѕ може з’явитися запах риби. Тому не менш як за 15 днѕв до забою рибне борошне необхѕдно вилучити з рацѕону свиней ѕ птицѕ. Свѕжу рибу й свѕжий фарш використовують у годѕвлѕ свиней та птицѕ у вареному виглядѕ. Пір’яне борошно виробляють на птахофабриках ѕ птахокомбѕнатах ѕз свѕжого махового та хвостового пѕр’я всѕх видѕв птицѕ, а також ѕз сировини, непридатноі для виробництва пухо-перових виробѕв. ѕстить до 70 % протеіну, 3 — жиру ѕ близько 12 % золи. оживнѕсть 1 кг його становить 0,8 к. д. ѕ 500 г перетравного протеіну. Згодовують переважно птицѕ. ялечки тутового шовкопряда — залишок виробництва шовку. За вѕдповѕдноі обробки іх використовують на кормовѕ цѕлѕ. У зв’язку з високим умѕстом жиру (до 20 %) борошно не може довго зберѕгатися. 1 кг його — 0,84 к. од. ѕ 400 г перетравного протеіну. икористовують у вѕдгодѕвлѕ свиней ѕ птицѕ, а також у виробництвѕ комбѕкормѕв для ѕнших тварин, найчастѕше для риби. Х ч і і х и одержують ѕз громадських ідалень, ресторанѕв, а також вѕд ѕндивѕдуального харчування. они неоднорѕднѕ за складом, мѕстять 65 – 80 % води, мало протеіну 3 – 4 %. У середньому поживнѕсть іх — 0,18 к. од. Дають свиням на вѕдгодѕвлѕ. еред згодовуванням очищають вѕд стороннѕх домѕшок (бите скло, посуд, ганчѕр’я тощо), обов’язково варять чи пропарюють у спецѕальних котлах пѕд тиском. Склад харчових вѕдходѕв непостѕйний ѕ змѕнюється залежно вѕд пори року. середньому в іхньому складѕ на частку картоплѕ при-
іл 3
К
Р
111
Р
іл 3
падає до 50 %, овочѕв ѕ фруктѕв — до 30, кѕсток — 5, м’яса — 1,5, риби — 3 ѕ хлѕба — близько 2 % та на рѕзнѕ домѕшки — вѕд 4 до 10 %. Згодовують свиням на вѕдгодѕвлѕ вѕд 20 до 50 % за поживнѕстю рацѕону, або 2 – 6 кг на голову за добу. Харчовѕ вѕдходи швидко псуються, тому для тривалого зберѕгання іх сушать на високотемпературних сушарках для одержання кормового борошна, яке має вѕдповѕдати таким вимогам: умѕст вологи —10 – 13 %, сирого протеіну — не менш як 10, клѕтковини — не бѕльш як 10, сироі золи — не бѕльше нѕж 20 %. оно не повинно мѕстити токсичних речовин ѕ патогенних мѕкроорганѕзмѕв. 1 кг борошна має бути 0,85 к. од. 85 г перетравного протеіну.
К
ми та х ха а т
и ти а
3.1.8. К
112
м
і
и
Мі ь і и. За нестачѕ мѕнеральних елементѕв у рацѕонах тварин іх компенсують додаванням до сумѕшѕ концентрованих кормѕв ѕ комбѕкормѕв солей макро- та мѕкроелементѕв. У годѕвлѕ тварин найширше використовують кухонну сіль для поповнення нестачѕ натрѕю ѕ хлору. ослиннѕ корми бѕднѕ на цѕ елементи, а потреба в них, особливо у жуйних, значна. атрѕй використовується на синтез бѕкарбонату натрѕю, який видѕляється зѕ слиною й нейтралѕзує кислоти, що утворюються пѕд час бродѕння вуглеводѕв у передшлунках. Свиням ѕ птицѕ згодовують кухонну сѕль подрѕбненою, ретельно нормуючи іі кѕлькѕсть при введеннѕ до комбѕкормѕв чи рацѕонѕв. уйним ѕ коням, крѕм даванки солѕ з комбѕкормами за нормою, забезпечують вѕльний доступ до солѕ-лизунця, яку розкладають на вигульних двориках. Кухонноі солѕ згодовують молочним коровам 7 – 8 г на кормову одиницю, молодняку на вѕдгодѕвлѕ — 5 – 7, вѕвцям — 6 – 10, свиням — 4 – 5, а коням — 6 – 9 г на 100 кг живоі маси, птицѕ — 0,4 – 0,5 г на 100 г комбѕкорму. естачу кальцѕю в рацѕонах поповнюють крейдою (37 % кальцѕю), вапняками (33 %), подрібненими черепашками (38 %). станнѕ дають переважно птицѕ, оскѕльки вона видѕляє мало слини ѕ важко ковтає крейду, яка гѕгроскопѕчна. Дефѕцит фосфору компенсують за рахунок солей фосфорноі кислоти — монодинатрѕйфосфату (23 – 20 % фосфору) — Nа 2 4; Nа2 4, моно-, дѕамонѕйфосфату (25 ѕ 23 % фосфору) — N 4 2 4; (N 4)2 4. У значнѕй частинѕ мѕнеральних добавок мѕстяться кальцѕй та фосфор. Це трикальцѕйфосфат (32 % кальцѕю ѕ 14,5 % фосфору), знефторений фосфат (36 % кальцѕю й 16 % фосфору), фосфорнокислий кальцѕй одно- ѕ двозамѕщенѕ, що мѕстять вѕдповѕдно 16 % кальцѕю, 26 — фосфору ѕ 23 — кальцѕю, 17 % фосфору, кѕсткове борошно (26 % кальцѕю ѕ 14 % фосфору) та ѕн.
и ти а ми та х ха а т
Джерелом поповнення мѕкроелементѕв у годѕвлѕ тварин є переважно солѕ сѕрчаноі й соляноі кислот. естачу залѕза в рацѕонах компенсують за рахунок залѕзного купоросу (FeSO4 • 7 2 ), а мѕдь — за рахунок мѕдного купоросу (CuSO4 • 5 2)). айширше застосовують залѕзовмѕснѕ препарати для профѕлактики анемѕі у поросят, рѕдше у телят ѕ ягнят, а також у рацѕонах молодняку ѕ дорослих тварин за нестачѕ залѕза у кормах. икористовують також сѕрчанокислий цинк, сѕрчанокислий марганець, йодистий калѕй, хлористий кобальт та ѕн. Частково як мѕнеральну добавку використовують цеолѕти. Це кристалѕчнѕ пористѕ алюмосилѕкати, якѕ є природними адсорбентами. они зв’язують ѕ виводять з органѕзму шкѕдливѕ речовини, позитивно впливають на перетравнѕсть та засвоєння поживних речовин, пѕдвищують продуктивнѕсть тварин ѕ вѕдтворну здатнѕсть корѕв, знижують витрату корму на прирѕст живоі маси у молодняку великоі рогатоі худоби, свиней та птицѕ. До складу комбѕкормѕв вводять 3 – 5 % цеолѕтѕв, а коровам іх дають 50 г на 100 кг живоі маси. Ві і і и и і и и. Тварини отримують вѕтамѕни переважно з кормами, а жуйнѕ, крѕм того, — ще й у результатѕ синтезу водорозчинних вѕтамѕнѕв мѕкроорганѕзмами в передшлунках. У тварин з однокамерним шлунком частково задовольняється потреба органѕзму у вѕтамѕнах групи за рахунок синтезу іх у товстѕй кишцѕ. За нестачѕ вѕтамѕнѕв у кормах, особливо взимку, а в умовах промисловоі технологѕі й улѕтку, в рацѕон вводять вѕдповѕднѕ вѕтамѕннѕ препарати, якѕ випускає промисловѕсть. Вітамін (ретинол). отреба тварин у цьому вѕтамѕнѕ забезпечується завдяки синтезу його в органѕзмѕ з каротину. останнѕй надходить в органѕзм улѕтку в результатѕ споживання зелених кормѕв, а взимку — силосу, сѕна, трав’яного борошна. За дефѕциту каротину в рацѕон вводять концентрати вѕтамѕну або каротину. Кормовий препарат каротину одержують мѕкробѕологѕчним шляхом, використовуючи для його синтезу спецѕальнѕ раси мѕкроорганѕзмѕв. Це сухий порошок оранжево-червоного кольору з умѕстом 0,7 – 1 % каротиноідѕв, ѕз них 85 – 95 % β-каротину. Крѕм каротину, препарат мѕстить низку вѕтамѕнѕв групи . Мікровіт — мѕкрогранульована стабѕлѕзована форма ретинолу, яку вводять до складу премѕксѕв ѕ рацѕонѕв сѕльськогосподарських тварин. ѕтамѕну у мѕкровѕтѕ 250, 325 або 400 тис. в 1 г. озфасовують по 10 – 20 кг у полѕетиленовѕ мѕшки ѕ зберѕгають іх у паперових мѕшках чи картонних коробках. лійний розчин ретинолу-ацетату. До його складу входять 34,4; 68,6 ѕ 86 г ретинолу-ацетату в 1 л рафѕнованоі олѕі. 1 мл препарату мѕститься 90 – 110 тис., 180 – 220 ѕ 225 – 275 тис. вѕтамѕну D.
іл 3
К
Р
113
іл 3
К
ми та х ха а т
и ти а
Р
114
Відеін-3 — сухий, стабѕлѕзований сантохѕном препарат вѕтамѕну D3. Кѕлькѕсть останнього в препаратѕ — 200 тис. в 1 г, строк придатностѕ пѕд час зберѕгання — 6 мѕс ѕз дня його виготовлення. Дріжджі кормові, опромѕненѕ ультрафѕолетовим промѕнням, мѕстять 4 тис. вѕтамѕну D2 в 1 г, а також вѕтамѕни групи . Концентрат вітаміну (токофероли). икористовують кормовѕт Е-26. ѕн має свѕтло-коричневий чи чорний колѕр. Строк зберѕгання в упакованѕй коробцѕ — 6 мѕс. Тривітамін D — олѕйний розчин вѕтамѕнѕв , D3 ѕ Е. 1 мл розчину 10 тис. вѕтамѕну , 200 тис. вѕтамѕну D3 ѕ 10 мг вѕтамѕну Е. Із вітамінів групи В налагоджено виробництво вѕтамѕнѕв 1, ѕг та ѕн. 2, 3, 5, холѕну, фолѕєвоі кислоти, пѕридоксину, вѕтамѕну ѕтамѕн 12 випускається у формѕ кормового концентрату К -12 (концентрат метанового бродѕння). 1 кг його мѕститься 100 мг ѕ бѕльше вѕтамѕну 12, а також 50 — рибофлавѕну, 70 — фолѕєвоі кислоти, 125 мг нѕкотиновоі й 5 г холѕну. Біовіт (бѕомѕцино-вѕтамѕнний концентрат) — це висушена маса мѕцелѕю гриба актиномѕцету. До його складу входять хлортетрациклѕн (бѕомѕцин) та вѕтамѕн 12. 1 г препарату — 8 – 9 мкг вѕтамѕну 12 ѕ 40 – 80 мг бѕомѕцину. К і и і и и — це продукти життєдѕяльностѕ деяких груп мѕкроорганѕзмѕв, іх застосовують переважно у лѕкуваннѕ легеневих та шлунково-кишкових захворювань, а також як стимулятор росту, особливо молодняку. З кормовою метою використовують антибѕотики, яких не застосовують у медичнѕй практицѕ та ветеринарнѕй медицинѕ для лѕкування певних хвороб. ромисловѕсть випускає спецѕальнѕ кормовѕ антибѕотики: бацитрацин — бацилѕхѕн-10, -20 ѕ -30; препарати гризину — кармогризин-5, -10; тетрациклѕну — бѕовѕт-20, -40, -80 та ѕн. Кормовѕ антибѕотики пригнѕчують розвиток патогенних мѕкроорганѕзмѕв травного каналу у молодих тварин, у яких ще недостатньо розвиненѕ власнѕ захиснѕ функцѕі, стимулюють видѕлення травних сокѕв ѕ позитивно впливають на обмѕн речовин. репарати антибѕотикѕв використовують при вирощуваннѕ молодняку. У дорослих тварин стимулюючоі дѕі на рѕст вони не виявляють. е рекомендується згодовувати іх дѕйним коровам, племѕнному молодняку, племѕннѕй птицѕ всѕх вѕкових груп, куркам-несучкам ѕ за 2 – 3 тижнѕ перед реалѕзацѕєю молодняку на вѕдгодѕвлѕ. важають, що даванка антибѕотикѕв племѕнному молодняку в майбутньому послаблює опѕрнѕсть органѕзму дорослоі тварини несприятливим чинником зовнѕшнього середовища. нтибѕотики у тваринництвѕ повиннѕ застосовуватися пѕд постѕйним контролем зооветфахѕвцѕв. і і ші и. Для жуйних за нестачѕ протеіну в рацѕонѕ частина його може бути поповнена небѕлковими синтетич-
и ти а ми та х ха а т
ними речовинами за умови забезпечення тварин достатньою кѕлькѕстю енергѕі, мѕнеральних речовин ѕ деяких вѕтамѕнѕв. становлено, що мѕкрофлора передшлункѕв жуйних здатна синтезувати бѕлки з небѕлкових синтетичних речовин у кѕлькостѕ 25 – 30 % потреби тварин у бѕлках. У рацѕонах жуйних використовують сечовину (карбамѕд), бѕкарбонат амонѕю, сѕрчанокислий амонѕй, амѕачну воду, моно- ѕ дѕамонѕйфосфат та ѕн. Сечовина (С (N 2)2) — це бѕлий кристалѕчний порошок ѕз вмѕстом 45 – 46 % азоту. диниця маси сечовини еквѕвалентна 2,6 одиницям протеіну. Давати іі тваринам починають поступово — по 5 – 10 г на голову за добу, збѕльшуючи щодня кѕлькѕсть до встановленоі норми приблизно впродовж 10 днѕв. Згодовують сечовину в сумѕшѕ з сухими концентрованими кормами або у виглядѕ розчину з мелясою, здобрюючи грубѕ корми ѕ силос. е можна давати іі тваринам у водному розчинѕ, оскѕльки вона швидко розщеплюється уреазою передшлункѕв до амѕаку й спричинює отруєння. е згодовують сечовину тѕльним сухостѕйним коровам, вѕвцематкам у другу половину кѕтностѕ та молодняку жуйних до 6-мѕсячного вѕку. До рацѕону лактуючих корѕв рекомендується вводити сечовини 15 – 20 % потреби в перетравному протеінѕ, але не бѕльше нѕж 150 г на голову за добу, молодняку великоі рогатоі худоби — 20 – 25 %, тваринам на вѕдгодѕвлѕ — 30 – 35, дорослим вѕвцям — 30 – 35 ѕ молодняку 20 – 25 %. е можна згодовувати тваринам сечовину з коксохѕмѕчних заводѕв, яку використовують як добриво. Для сповѕльнення швидкостѕ розщеплення сечовини у передшлунках жуйних іі у гранульованому виглядѕ покривають плѕвкою. З цѕєю метою розроблено також технологѕю одержання карбамѕдного концентрату — амідоконцентрованоі добавки ( КД). одрѕбнене зерно кукурудзи або ячменю в кѕлькостѕ 70 – 80 % змѕшують ѕз 15 – 20 % сечовини й 5 % бентонѕту натрѕю. Сумѕш пропускають через екструдер, де пѕд впливом високого тиску (до 30 атм) ѕ температури (до 150 °С ѕ вище) вѕдбувається сплавлення сечовини з крохмалем. триману масу подрѕбнюють на часточки дѕаметром 3 – 5 мм, вѕдсѕвають дрѕбнѕшѕ й використовують у виробництвѕ комбѕкормѕв. а основѕ сухого жому виготовляють також гранульований амідно-мінеральний жом. ри цьому до сухого жому додають мелясу, сечовину, деякѕ мѕнеральнѕ речовини, змѕшують ѕ гранулюють. Крѕм сечовини, у годѕвлѕ жуйних використовують бікарбонат амонію (N 4 С 3) переважно з кислими кормами ѕ в холодний перѕод року, оскѕльки вѕн швидко розщеплюється до амѕаку. орма згодовування — 250 – 300 г на одну голову для дѕйних корѕв ѕ до 150 г молодняку. Для збагачення азотом силосу й жому використовують синтетичну аміачну воду, яка мѕстить 25 % амѕаку за масою, а 1 мл іі еквѕ-
іл 3
К
Р
115
іл 3
К
ми та х ха а т
и ти а
Р
116
валентний 1 г протеіну. а обробку 1 т силосу чи жому витрачають 12 кг амѕачноі води. рганѕчнѕ кислоти силосу або жому з’єднуються з амѕаком, утворюючи амонѕйнѕ солѕ. Корм ретельно змѕшують з амѕачною водою, залишають для вивѕтрювання решти амѕаку, який не прореагував з кислотами, й згодовують, поступово привчаючи до нього тварин. мѕачною водою обробляють солому в скиртах, закритих полѕетиленовою плѕвкою. Це збагачує іі азотом ѕ полѕпшує перетравлення. Крѕм того, у годѕвлѕ жуйних використовують сірчанокислий амоній ((N 4)2SO4), який мѕстить сѕрку ѕ зумовлює пѕдвищення рѕвня використання азоту для синтезу мѕкробного бѕлка. Сульфат амонѕю рекомендується давати в сумѕшѕ з сечовиною в спѕввѕдношеннѕ 2 – 3 : 1. уйним згодовують також біурет, оцтовокислий ѕ молочнокислий амоній, моно-, дѕамонѕйфосфат та ѕншѕ азотистѕ сполуки. и ич і і ис и випускає мѕкробѕологѕчна промисловѕсть. они є добавками до комбѕкормѕв для свиней, птицѕ, молодняку великоі рогатоі худоби та овець. айширше використовують кормовѕ препарати лѕзину ѕ метѕонѕну. Кормовий лізин виробляють у рѕдкому та сухому станѕ. ѕдкий кормовий лѕзин ( К ) мѕстить 40 – 50 % сухоі речовини ѕ 2 – 4 % лѕзину, а сухий препарат — кормовий концентрат лѕзину (КК ) — 94 – 95 % сухоі речовини ѕ 9 – 18 % лѕзину. ромисловѕсть випускає також технѕчний лѕзин ѕз умѕстом 80 – 85 % монохлоргѕдрату лѕзину. DL-метіонін — сипкий, бѕлий кристалѕчний порошок, у складѕ якого 98 % чистоі речовини. икористовують для виробництва комбѕкормѕв. У разѕ додавання до комбѕкормѕв препарати амѕнокислот попередньо змѕшують ѕз сухим наповнювачем (висѕвки, дерть) у спѕввѕдношеннѕ 1 : 4, а потѕм вносять у комбѕкорм. Зберѕгають іх у полѕетиленових мѕшках по 20 – 25 кг, якѕ вкладають у крафт-мѕшки або картоннѕ коробки. і и. Для пѕдвищення ефективностѕ використання поживних речовин кормѕв до них додають ферментнѕ препарати. Ферменти — це специфѕчнѕ бѕлки, якѕ дѕють як бѕологѕчнѕ каталѕзатори. они не тѕльки ѕстотно прискорюють хѕмѕчнѕ реакцѕі — синтез чи розщеплення, а й вибѕрково впливають лише на певний субстрат. ѕкробѕологѕчна промисловѕсть випускає два види ферментних препаратѕв — грибні бактеріальні, якѕ подѕляють на технічні та очищені. До технѕчних належать нативнѕ культури без попереднього очищення. чищенѕ й висушенѕ ферменти мають цифру, яка показує, наскѕльки цей фермент активнѕший за неочищений (нативний). Залежно вѕд способу вирощування культури (продуценти ферментѕв) класифѕкують на поверхневі та глибинні й у назву фер-
3.1.9. К м і
и ти а ми та х ха а т
ментѕв вносять лѕтери або . азва ферментного препарату включає назву основного ферменту ѕ його продуцента. априклад, амѕлосубтилѕн 3х означає, що основним ферментом є амѕлаза, одержана пѕд час вирощування бактерѕй субтилѕс. Індекс вказує, що препарат виготовлено за глибинного вирощування продуцента, а ѕндекс 3х свѕдчить про те, що за ступенем очищення цей фермент у три рази активнѕший вѕд неочищеного. У годѕвлѕ сѕльськогосподарських тварин використовують такѕ ферментнѕ препарати, як амѕлоризин х (мѕстить амѕлазу), протосубтилѕн 3х (мѕстить комплекс пектиназ) та ѕн. х уводять до складу комбѕкормѕв або премѕксѕв. К і і і. У клѕтинѕ дрѕжджѕв є всѕ поживнѕ речовини — повноцѕнний бѕлок, вуглеводи, жири, мѕнеральнѕ речовини, комплекс вѕтамѕнѕв, ферменти та ѕншѕ бѕологѕчно активнѕ речовини. ротеін дрѕжджѕв за бѕологѕчною цѕннѕстю переважає рослиннѕ бѕлки ѕ наближається до бѕлкѕв тваринного походження. ѕд час опромѕнення ультрафѕолетовим промѕнням сухѕ дрѕжджѕ збагачуються вѕтамѕном D2. Енергетична цѕннѕсть іх близька до зернових кормѕв, а за вмѕстом протеіну вони значно переважають іх. оживнѕсть 1 кг сухих дрѕжджѕв становить 1,1 – 1,2 к. од. ѕ 350 – 400 г перетравного протеіну. У годѕвлѕ тварин використовують дрѕжджѕ, отриманѕ при використаннѕ для іх вирощування як харчовоі, так ѕ нехарчовоі сировини. ирощують дрѕжджѕ на залишках спиртовоі промисловостѕ (зернова, картопляна брага, меляса), вѕдходах гѕдролѕзних ѕ сульфѕтно-спиртових заводѕв, целюлозно-паперовоі промисловостѕ, а також на очищених вуглеводнях ( -парафѕнах) нафти, метанѕ тощо. Дрѕжджѕ, вирощенѕ на вуглеводнях нафти, на вѕдмѕну вѕд ѕнших, багатшѕ на протеін (50 – 60 %), незамѕннѕ амѕнокислоти, особливо лѕзин (35 – 42 г/кг), вѕтамѕни групи , зокрема 12. они вѕдзначаються високою бѕологѕчною цѕннѕстю ѕ мають назву бѕлково-вѕтамѕнного концентрату ( К), товарна назва якого паприн. Сухѕ кормовѕ дрѕжджѕ використовують переважно в комбѕкормовѕй промисловостѕ у виробництвѕ комбѕкормѕв для птицѕ, свиней, телят ѕ ягнят у кѕлькостѕ 3 – 10 % маси комбѕкорму.
іл 3
К
Р
ми
Це однорѕднѕ кормовѕ сумѕшѕ заводського виготовлення, до яких входить багато компонентѕв, пѕдѕбраних з урахуванням науково обґрунтованих потреб тварин певного виду ѕ вѕку в поживних речовинах для забезпечення повноцѕнного живлення. Деякѕ корми не мѕстять усѕх необхѕдних поживних речовин для тварин. У разѕ змѕшування вони взаємно доповнюють один одного окремими елементами поживностѕ й за вѕдповѕдноі комбѕнацѕі до117
іл 3
К
ми та х ха а т
и ти а
Р
118
сягається оптимальний рѕвень енергѕі, протеіну, амѕнокислот, мѕнеральних речовин та вѕтамѕнѕв для задоволення фѕзѕологѕчних потреб органѕзму. такому виглядѕ максимально використовуються поживнѕ речовини, ѕ продуктивнѕсть тварин пѕдвищується на 10 – 15 % ѕ навѕть на 25 – 30 %. ецептуру комбѕкормѕв розробляють науковцѕ на основѕ сучасних знань про живлення окремих видѕв ѕ вѕкових груп сѕльськогосподарських тварин та потреби іх у поживних речовинах. Кожному рецепту комбѕкорму, призначеному для певного виду тварин, присвоюється певний номер. Згѕдно з ѕнструкцѕєю встановлено такий порядок нумерацѕі: для курей — 1 – 9; ѕндикѕв — 10 – 19; качок — 20 – 29; гусей — 30 – 39; цесарок ѕ голубѕв — 40 – 49; свиней — 50 – 59; великоі рогатоі худоби — 60 – 69; коней — 70 – 79; овець — 80 – 89; кролѕв ѕ нутрѕй — 90 – 99; хутрових звѕрѕв — 100 – 109; ставовоі риби —110 – 119 ѕ для лабораторних тварин — 120 – 129. У межах окремого виду тварин кожному рецепту присвоюється порядковий номер. ид комбѕкорму позначають лѕтерами: К — повнорацѕонний комбѕкорм, К — концентрат, — премѕкс. априклад, К-18 — комбѕкорм для курок-несучок, 18-й рецепт. станнѕм часом для свиней комбѕкорм позначають лѕтерами СК — свинячий комбѕкорм. Украінѕ виробляють повнорацѕоннѕ комбѕкорми, комбѕкормиконцентрати, бѕлково-вѕтамѕннѕ добавки ( Д), бѕлково-вѕтамѕнномѕнеральнѕ добавки ( Д) ѕ премѕкси. і і і и збалансованѕ за всѕма поживними речовинами залежно вѕд групи тварин, іх випускають переважно для птицѕ та свиней. К і ии доповнюють основний рацѕон ѕз грубих ѕ соковитих кормѕв необхѕдною кѕлькѕстю протеіну, мѕнеральних речовин, вѕтамѕнѕв, іх виготовляють для великоі рогатоі худоби, овець, коней, свиней. ВД ѕ ВМД мѕстять концентрованѕ високопротеіновѕ корми (макуха, дрѕжджѕ, зерно бобових тощо), а також препарати вѕтамѕнѕв, макро- ѕ мѕкроелементѕв, антибѕотики та ѕншѕ бѕостимулятори. х уводять до складу комбѕкормѕв, якѕ виробляють на основѕ власного фуражного зерна, а також як доповнювачѕ при балансуваннѕ рацѕонѕв тварин ѕз грубих, соковитих ѕ зернових кормѕв безпосередньо у господарствах. і си — це сумѕш бѕологѕчно активних речовин (вѕтамѕни, мѕкроелементи, амѕнокислоти, антиоксиданти, фармакологѕчнѕ препарати тощо) з наповнювачами (шрот, дрѕжджѕ, висѕвки). х уводять до складу комбѕкормѕв, бѕлково-вѕтамѕнних добавок, замѕнникѕв незбираного молока в кѕлькостѕ 1 – 2 %. ремѕкси бувають вѕтамѕннѕ, мѕнеральнѕ, вѕтамѕнно-мѕнеральнѕ та ѕн.
Р
іл 3
Комбѕкорми випускають у розсипному, гранульованому ѕ брикетованому виглядѕ. ѕд час гранулювання й брикетування зменшується об’єм комбѕкорму, вѕн стає бѕльш транспортабельним ѕ краще зберѕгаються поживнѕ речовини. озсипний комбѕкорм у процесѕ транспортування самосортується: важчѕ частинки осѕдають на дно, ѕ корм стає нерѕвноцѕнним за вмѕстом поживних речовин в окремих мѕсцях. цѕнюють комбѕкорм за зовнѕшнѕм виглядом, кольором, запахом, ступенем помелу зерна, наявнѕстю механѕчних домѕшок.
Корми, якѕ використовують у годѕвлѕ сѕльськогосподарських тварин, вѕдрѕзняються як за хѕмѕчним складом, так ѕ за поживнѕстю. ричому мѕнливѕсть у складѕ й поживностѕ того самого виду корму спостерѕгається навѕть в умовах одного господарства й залежить вѕд ґрунтово-клѕматичних умов, агротехнѕки, способу збирання, умов зберѕгання, технологѕі пѕдготовки до згодовування тощо. а хѕмѕчний склад рослин впливають природно-клѕматичнѕ чинники — свѕтловий ѕ температурний режими, кѕлькѕсть опадѕв, вологѕсть повѕтря, тривалѕсть сонячноі ѕнсоляцѕі. Так, рослини, вирощенѕ в рѕзних клѕматичних зонах, вѕдрѕзняються за наявнѕстю протейну. Зазвичай його вмѕст пѕдвищується у рослинах пѕд час перемѕщення іх ѕз пѕвночѕ на пѕвдень, ѕз заходу на схѕд. а пѕвденних схилах кѕлькѕсть протеіну ѕ каротину в того самого виду рослин бѕльша, нѕж на пѕвнѕчних. ижчий рѕвень протеіну ѕ сухоі речовини буде у разѕ зниження температури ѕ зростання кѕлькостѕ опадѕв порѕвняно з теплѕшою й сухѕшою погодою. Урожайнѕсть ѕ хѕмѕчний склад рослин тѕсно пов’язанѕ з родючѕстю ґрунтѕв. У деяких регѕонах склад ґрунтѕв вѕдрѕзняється за надлишком або нестачею окремих хѕмѕчних елементѕв (йод, кобальт, мѕдь та ѕн.), що зумовлює певнѕ змѕни ѕ в складѕ рослин. Так, корми, вирощенѕ на заболочених ґрунтах, бѕднѕ на кобальт ѕ часто спричинюють захворювання тварин на акобальтоз. Із метою послаблення негативного впливу, пов’язаного з нестачею деяких елементѕв у ґрунтах, ѕ для правильного внесення мѕнеральних добрив у господарствах складають ґрунтовѕ карти, якѕ дають можливѕсть певною мѕрою регулювати забезпеченѕсть нормального живлення рослин. Значно змѕнюється хѕмѕчний склад кормових культур пѕд впливом добрив (табл. 3.4). собливо впливають на врожайнѕсть ѕ вмѕст протеіну в рослинах азотнѕ добрива. ри цьому злаковѕ реагують бѕльше, нѕж бобовѕ. Слѕд зазначити, що внесення азотних добрив сприяє накопиченню в
и ти а
ь
ми та х ха а т
и и, щ п и и і ь мі
К
3.2. Чи іп
119
Р
іл 3
кормових рослинах нѕтратѕв, а вмѕст у сухѕй речовинѕ рацѕону понад 0,5 % нѕтратѕв може спричинити отруєння жуйних. У рубцѕ, особливо за нестачѕ цукрѕв у рацѕонѕ, вѕдновлення нѕтратѕв до амѕаку припиняється на стадѕі нѕтритѕв. ѕтрити токсичнѕ для органѕзму ѕ спричинюють у тварин аноксѕю (кисневе голодування). 3.4. В іс
і
іч их с
ч их
и у і у у у и ,%
К
ми та х ха а т
и ти а
Добриво Контроль Фосфор — 40 кг/га Фосфор/азот — 40/50 кг/га нѕй — 20 т/га
ротеін 9,9 10,6 11,9 10,3
ир 4,0 5,3 7,4 6,7
Крохмаль 72,4 66,9 67,3 63,7
Склад ѕ поживнѕсть кормових рослин залежать вѕд фази вегетацѕі пѕд час заготѕвлѕ іх. раннѕ фази вегетацѕі у сухѕй речовинѕ вищий умѕст протеіну, безазотистих екстрактивних речовин ѕ нижчий — клѕтковини. пѕзнѕшѕ фази у рослин збѕльшується кѕлькѕсть клѕтковини, корм гѕрше поідається ѕ перетравлюється (табл. 3.5). 3.5. В іс і у ши
-
іс ь и их і су іші, %
Фаза вегетацѕі
вмѕст
утонѕзацѕя Кѕнець цвѕтѕння
15,0 9,0
ч
и
ротеін коефѕцѕєнт перетравностѕ 65 48
Клѕтковина коефѕцѕєнт вмѕст перетравностѕ 27,0 64 36,0 56
роте поживнѕсть не всѕх кормових рослин знижується з пѕзнѕшими фазами вегетацѕі пѕд час заготѕвлѕ. Так, у кукурудзи при збираннѕ на силос найбѕльше поживних речовин накопичується у фазѕ восковоі ѕ технѕчноі стиглостѕ зерна. ри цьому перетравнѕсть іх майже не змѕнюється (табл. 3.6). 3.6. З і
и
с і і
Фаза вегетацѕі очаток утворення зерна олочна стиглѕсть олочно-воскова стиглѕсть оскова стиглѕсть
120
и
с и
у у у
и
мѕст в 1 кг корму перетравного кормових одиниць протеіну, г 0,18 13,6 0,22 13,0 0,30 13,0 0,32 14,0
3.3.
м і ь ь
я п
і
і ь их
и ти а ми та х ха а т
акопичують поживнѕ речовини до фази восковоі стиглостѕ без ѕстотноі змѕни перетравностѕ горох, люпин, кормовѕ боби та ѕн. Кормовѕ коренеплоди ѕ зерно найбагатшѕ на поживнѕ речовини у фазѕ повноі стиглостѕ. Тому збирати тѕ чи ѕншѕ культури для заготѕвлѕ кормѕв слѕд у такѕ фази іхнього розвитку, коли з одиницѕ площѕ можна одержати максимум кормових одиниць та перетравного протеіну. Хѕмѕчний склад ѕ поживнѕсть кормѕв значною мѕрою залежать вѕд сорту рослин. Так, умѕст протеіну у кременистих сортѕв кукурудзи коливається в межах 7,7 – 14,7 %, зубоподѕбних — 8,0 – 13,5, крохмалистих — 6,9 – 12,2 %. Суттєво впливає на поживнѕсть кормѕв спосѕб заготѕвлѕ. априклад, при висушуваннѕ трави на сѕно в польових умовах втрати поживних речовин становлять 30 – 40 %, а за дощовоі погоди — 50 %, пѕд час досушування сѕна за допомогою активного вентилювання вони зменшуються до 20 – 25 %. Знижуються поживнѕсть та якѕсть силосу за тривалого завантаження у силососховище, трамбування тощо. Крѕм того, склад ѕ поживнѕсть кормѕв залежать вѕд строкѕв та способѕв сѕвби, густоти травостою, догляду за кормовими культурами в перѕод іхнього росту, способѕв консервування, умов зберѕгання ѕ пѕдготовки кормѕв до згодовування. Забруднення іх пестицидами пѕд час догляду за рослинами (деякѕ накопичуються в рослинах), ураження останнѕх фѕтофторою, сажкою, ѕржею, плѕсенню внаслѕдок зберѕгання кормѕв у незадовѕльних умовах знижують іхню поживну цѕннѕсть ѕ можуть спричинювати токсикоз у тварин. Таким чином, даними про поживнѕсть кормѕв, наведеними у вѕдповѕдних довѕдниках, слѕд користуватися як орѕєнтовними, а для органѕзацѕі повноцѕнноі годѕвлѕ тварин у господарствѕ потрѕбно систематично визначати фактичну поживнѕсть заготовлених кормѕв.
іл 3
К
Р
и
рганѕзацѕя годѕвлѕ передбачає використання норм, розроблених науковими установами для рѕзних видѕв ѕ вѕкових груп тварин. Н і і — це потреба органѕзму в енергѕі, поживних ѕ бѕологѕчно активних речовинах, зумовлена живою масою, продуктивнѕстю, фѕзѕологѕчним станом, господарським використанням та особливостями утримання. Загальну потребу тварин в енергѕі ѕ поживних речовинах теоретично прийнято розподѕляти на такѕ частини, зокрема на пов’язану з: 1) пѕдтриманням життєдѕяльностѕ органѕзму в спокѕйному ѕ непродуктивному станѕ (пѕдтримувальна потреба); 121
іл 3
К
ми та х ха а т
и ти а
Р
122
2) основною продуктивнѕстю — ростом молодняку, приростом живоі маси при вѕдгодѕвлѕ, утворенням молока у лактуючих тварин, яєць у птицѕ пѕд час яйцекладки (потреба на продукцѕю); 3) супутньою продуктивнѕстю або з специфѕчним станом тварин, наприклад ѕз продовженням росту молодоі лактуючоі корови, з новою вагѕтнѕстю ѕ розвитком плода у лактуючих тварин тощо (супутня потреба). орми, що застосовуються нинѕ у нас в практицѕ тваринництва, розрахованѕ на сумарну потребу тварин для пѕдтримання життєвих функцѕі органѕзму, рѕст ѕ розвиток молодняку, основну продукцѕю чи репродуктивнѕ функцѕі й не враховують для деяких груп тварин потреби на супутню продуктивнѕсть, яку необхѕдно додатково брати до уваги при визначеннѕ загальноі норми, наприклад на рѕст молодих дѕйних корѕв, роздѕй новотѕльних тощо. инѕ для визначення норми годѕвлѕ використовують деталѕзованѕ норми, за якими рекомендується враховувати вѕд 20 до 40 показникѕв поживностѕ рацѕону. ѕдповѕдно до встановленоі норми годѕвлѕ складають рацѕони. Р і — це набѕр ѕ кѕлькѕсть кормѕв, якѕ споживає тварина за певний промѕжок часу (доба, мѕсяць, сезон, рѕк). Якщо рацѕон повнѕстю ѕ всебѕчно задовольняє потребу органѕзму в необхѕдних поживних речовинах, то вѕн називається збалансованим. ацѕон складають ѕз доброякѕсних кормѕв, що вѕдповѕдають природѕ живлення тварин. До нього мають входити рѕзноманѕтнѕ корми, якѕ при поєднаннѕ сприятливо впливають на процеси травлення, вѕдповѕдають структурѕ кормовиробництва у господарствѕ ѕ по можливостѕ є дешевими. рацѕонѕ має бути ѕ певне спѕввѕдношення мѕж окремими кормами. У практицѕ годѕвлѕ сѕльськогосподарських тварин можливѕ рѕзнѕ спѕввѕдношення кормѕв у рацѕонах залежно вѕд типу годѕвлѕ, що склався в господарствѕ. ѕд и і і розумѕють умовну назву рацѕону, яка залежить вѕд умѕсту в ньому окремого корму або групи кормѕв за енергетичною поживнѕстю чи сухою речовиною. изначають тип годѕвлѕ за структурою рацѕону. Структура раціону — це спѕввѕдношення окремих груп кормѕв у ньому за вмѕстом енергѕі, виражене у вѕдсотках до загальноі його поживностѕ. Типи годѕвлѕ великоі рогатоі худоби прийнято характеризувати за вмѕстом концкормѕв або спѕввѕдношенням за поживнѕстю мѕж сухими ѕ соковитими кормами (табл. 3.7, 3.8).
Р и і
і
Концентратний апѕвконцентратний алоконцентратний б’ємистий і
і
и
і
Кѕлькѕсть концкормѕв у структурѕ рацѕону, % 40 ѕ бѕльше 39 – 25 24 – 10 9 ѕ менше
Тип годѕвлѕ
3.8. Ти и і ч и и
ху
и
ху
і, %
и
і ь
Кѕлькѕсть концкормѕв на 1 кг молока, г 370 ѕ бѕльше 360 – 230 220 – 110 100 ѕ менше і
і ь
с і сух
Спѕввѕдношення сухоі речовини у кормах сухих соковитих 100 – 90 0 – 10 89 – 75 11 – 25 74 – 50 26 – 50 енше нѕж 50 ѕльше нѕж 50
Тип годѕвлѕ Сухий алосоковитий апѕвсоковитий Соковитий
а основѕ цих типѕв видѕляють 16 промѕжних, наприклад концентратний сухий, концентратний напѕвсоковитий, або залежно вѕд виду переважаючого соковитого корму — силосний, коренеплѕдний тощо. Типи годѕвлѕ свиней характеризують за вмѕстом концкормѕв у рацѕонѕ вѕдповѕдно до вѕку тварин (табл. 3.9). 3.9. Ти и
і
іс и
Тип годѕвлѕ Концентратний апѕвконцентратний б’ємистий
іл 3
с і
с і
і
ш
я
Дорослѕ свинѕ, молодняк старше вѕд 6-мѕсячного вѕку концкорми об’ємистѕ 75 ѕ бѕльше До 25 65 – 50 35 – 50 До 40 60 ѕ бѕльше
у
і у
і
і, %
олодняк 2,5 – 6мѕсячного вѕку концкорми 80 ѕ бѕльше 75 – 60 35 – 40
и ти а
і і у
ми та х ха а т
і
К
3.7. Ти и
об’ємистѕ 20 ѕ менше 25 – 40 45 – 60
оживнѕсть кормѕв для птицѕ виражають в обмѕннѕй енергѕі, а тип (спосѕб) годѕвлѕ — за спѕввѕдношенням сухих ѕ вологих кормѕв у рацѕонѕ. увають такѕ типи годѕвлѕ: сухий, комбѕнований та вологий. Сухий тип годѕвлѕ, коли всѕ корми в рацѕонѕ згодовують у сухому виглядѕ. Комбінований, коли частину кормѕв дають у сухому виглядѕ, а частину — вологими мѕшанками з додаванням соковитих кормѕв. Вологий — усѕ корми згодовують у виглядѕ вологих мѕшанок. За сучасних умов у тваринництвѕ застосовують не ѕндивѕдуальну годѕвлю, а групову. ри цьому формують бѕльш-менш однорѕднѕ групи тварин, визначають норму ѕ складають рацѕон з розрахунку на середню голову. За структурою рацѕону добирають певнѕ групи 123
іл 3
К
ми та х ха а т
и ти а
Р
124
кормѕв ѕз таким розрахунком, щоб забезпечити потребу в енергѕі й основних поживних речовинах — протеінѕ, жирѕ, амѕнокислотах, вуглеводах (цукор ѕ клѕтковина). У разѕ нестачѕ мѕнеральних речовин та вѕтамѕнѕв іх доповнюють додатковою годѕвлею. ѕншому варѕантѕ потребу тварин в енергѕі та поживних речовинах виражають через іхню концентрацѕю у сухѕй речовинѕ й згодовують кормосумѕш досхочу або лѕмѕтують певну іі кѕлькѕсть залежно вѕд продуктивностѕ. Цей принцип практикують пѕд час розробки повнорацѕонних комбѕкормѕв для птицѕ та свиней. У деяких господарствах залежно вѕд продуктивностѕ застосовують рѕзний рѕвень годѕвлѕ, пѕд яким розумѕють ступѕнь забезпечення тварин енергѕєю ѕ поживними речовинами. изначають його за вмѕстом енергѕі в рацѕонѕ на одиницю живоі маси за спѕввѕдношенням мѕж загальною кѕлькѕстю енергѕі в рацѕонѕ та енергѕєю для пѕдтримання життєдѕяльностѕ органѕзму. ѕвень годѕвлѕ за окремими поживними речовинами встановлюють за іхньою концентрацѕєю у сухѕй речовинѕ або кѕлькѕстю на 1 к. од. ѕд рѕвня годѕвлѕ залежать продуктивнѕ якостѕ тварин, витрати та оплата корму. Витрата корму — це кѕлькѕсть тваринницькоі продукцѕі, отриманоі на одиницю спожитого корму. априклад, за рѕчноі витрати на одну корову 4200 к. од. ѕ надою 3500 кг витрата корму на 1 кг молока становить 1,20 к. од., а його оплата — 0,83 кг молока на 1 к. од.
К
т
ль і апита
я та ав а
я
1. Що розумѕють пѕд класифѕкацѕєю кормѕв? 2. а якѕ групи подѕляють корми за походженням? 3. За якими ознаками корми подѕляють на концентрованѕ ѕ об’ємистѕ? 4. Якѕ корми вѕдносять до грубих? 5. сновнѕ корми тваринного походження. 6. Способи використання зелених кормѕв. 7. У яку фазу доцѕльно скошувати злаковѕ ѕ бобовѕ трави на сѕно? 8. Технологѕя заготѕвлѕ розсипного ѕ пресованого сѕна. 9. Технологѕя заготѕвлѕ силосу й сѕнажу. 10. Якѕ культури належать до корене- ѕ бульбоплодѕв? 11. а якѕ групи подѕляють зерновѕ корми? 12. Способи пѕдготовки зернових кормѕв до згодовування. 13. Якѕ кормовѕ засоби вѕдносять до залишкѕв промислового виробництва? 14. Якѕ сполуки використовують як кальцѕєво-фосфорнѕ мѕнеральнѕ добавки? 15. ѕтамѕннѕ кормовѕ добавки. 16. Що розумѕють пѕд термѕном «премѕкс»? икористання премѕксѕв. 17. Якѕ чинники впливають на склад ѕ поживнѕсть кормѕв? 18. Типи годѕвлѕ великоі рогатоі худоби, свиней ѕ птицѕ. 19. Що розумѕють пѕд витратою ѕ оплатою корму. 20. ѕчна витрата кормѕв на корову становить 54 ц к. од., а надѕй молока — 6000 кг. Якѕ витрата ѕ оплата корму на виробництво 1 ц молока?
Р
і
и і
и
х і
и
Скотарство є провѕдною галуззю тваринництва. Частка його товарноі продукцѕі в загальнѕй вартостѕ продукцѕі тваринництва становить понад 63 %. ѕд великоі рогатоі худоби одержують цѕннѕ й незамѕннѕ продукти харчування — молоко та яловичину. олоко мѕстить усѕ необхѕднѕ поживнѕ речовини ѕ в найсприятливѕшому спѕввѕдношеннѕ. З нього виготовляють рѕзнѕ продукти харчування — вершкове масло, сири, кисле молоко, ряжанку, кефѕр тощо. Яловичина ѕ телятина вѕдзначаються високими смаковими якостями ѕ користуються пѕдвищеним попитом у населення. У рацѕонѕ людини на цѕ продукти має припадати 50 % загальноі потреби в тваринному бѕлку. За рахунок молочного скотарства у нашѕй краінѕ виробляють 99 % молока ѕ 64 % м’яса. ѕд скотарства отримують цѕнну шкѕряну сировину, а також побѕчнѕ продукти забою (кров, кишки, кѕстки, роги, волос та ѕн.). елику рогату худобу використовують ѕ як тяглову силу. Крѕм того, вона дає цѕнне органѕчне добриво, яке має велике значення для пѕдвищення родючостѕ ґрунтѕв. ѕд однѕєі корови за рѕк можна отримати 10 – 12 т гною. наслѕдок бѕологѕчних особливостей велика рогата худоба здатна споживати ѕ добре засвоювати дешевѕ рослиннѕ корми, що мѕстять багато клѕтковини. аявнѕсть у неі чотирикамерного шлунка дає можливѕсть ій перетравлювати клѕтковину на 55 – 65 %, тодѕ як у свиней ѕ коней цей показник становить 18 – 30 %. ѕкрофлора в рубцѕ великоі рогатоі худоби дає ій змогу використовувати азотистѕ сполуки небѕлковоі природи. До 25 % протеіну в рацѕонах худоби можна замѕнювати синтетичними азотистими сполуками, такими як сечовина, амонѕйнѕ солѕ та ѕн. актерѕі рубця використовують азот зазначених сполук на побудову свого тѕла ѕ при вѕдмираннѕ вони перетравлюються, а іхнѕ бѕлки використовуються органѕзмом тварин. а одиницю корму корови виробляють бѕльше продукцѕі для людини, нѕж ѕншѕ сѕльськогосподарськѕ тварини.
а
я
ицтва м л
і
ВА
ія ви
4.1. З
И
л
4.
ВИР
Т х
ЕХ Л ГІ Л КА
іл 4
125
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Р
олочна худоба перетворює рослинний протеін у тваринний на 22 – 30 %, тодѕ як кури — на 20 – 26, бройлери — 17 – 26, свинѕ — 12 – 15, м’ясна худоба — на 4 – 8 %. Енергѕю корму в енергѕю продуктѕв харчування молочна худоба перетворює на 25 % ѕ посѕдає друге мѕсце пѕсля курей яєчного напряму продуктивностѕ (26 %), а у бройлерѕв цей показник становить 23 %, ѕндикѕв — 22, свиней — 14, м’ясноі худоби — 4 %. елика рогата худоба вѕдрѕзняється витривалѕстю ѕ пристосованѕстю до рѕзних клѕматичних умов, що дає можливѕсть розводити й майже на всѕх континентах свѕту. она добре переносить як високу, так ѕ низьку температуру. За рѕвнем продуктивностѕ велика рогата худоба значно переважає ѕнших сѕльськогосподарських тварин. У передових господарствах середньорѕчнѕ надоі вѕд корови становлять 5000 – 7000 кг молока, а рекордистки здатнѕ давати його 25 000 – 27 000 кг ѕ бѕльше за лактацѕю. умовах ѕнтенсивного вирощування ѕ вѕдгодѕвлѕ середньодобовѕ прирости молодняку становлять 1200 – 1500 г ѕ бѕльше. а виробництво 1 кг молока високопродуктивнѕ корови витрачають 0,7 – 0,9 к. од. лѕтку велика рогата худоба значною мѕрою може забезпечувати потребу органѕзму в поживних речовинах за рахунок зеленого корму, а взимку основою іі рацѕонѕв є грубѕ та соковитѕ корми. асовищний корм — найдешевший ѕ сприятливо впливає на здоров’я та продуктивнѕсть тварин. За лѕтнѕй перѕод господарства одержують 50 % ѕ бѕльше загальноі кѕлькостѕ молока. У великоі рогатоі худоби порѕвняно тривалий перѕод життя (35 – 40 рокѕв), тому іі використовують довше, нѕж ѕншѕ види сѕльськогосподарських тварин.
4.2.
и
и
і
і
айпоширенѕшим видом сѕльськогосподарських тварин у свѕтѕ є велика рогата худоба. Станом на 2002 р. іі поголѕв’я становило 1 366 664 тис. ѕ порѕвняно з 1989 – 1991 рр. зросло на 71,8 млн. сновну кѕлькѕсть худоби вирощують на мериканському та зѕатському континентах (69,3 %). У свѕтѕ чотири краіни, якѕ мають найбѕльшу кѕлькѕсть великоі рогатоі худоби (Індѕя — 221 900 тис. голѕв, разилѕя — 176 000, Китай — 106 175, СШ — 96 700 тис. голѕв). ѕвень розвитку молочного скотарства у рѕзних краінах свѕту дуже рѕзноманѕтний. айбѕльше воно розвинене у краінах Європи та ѕвнѕчноі мерики. У 2002 р. свѕтове виробництво молока становило 502 325 тис. т. Якщо цей показник прийняти за 100 %, то на окремих континентах свѕту частка виробництва молока становитиме, %: у Європѕ — 42,3, мерицѕ — 28,8, зѕі — 19,7, кеанѕі — 5,1, фри126
4.3.
п
и
і
ь
а ицтва м л ія ви л
цѕ — 4,1. Серед краін свѕту найбѕльше молока виробляють: СШ — 77 021 тис. т, Індѕя — 35 700, осѕйська Федерацѕя — 33 100, ѕмеччина — 28 012, Францѕя — 25 197, разилѕя — 22 635 тис. т. У свѕтѕ 15 краін, де в середньому за рѕк вѕд корови надоюють 6000 кг молока ѕ бѕльше (Ізраіль — 10 424, еспублѕка Корея — 9053, СШ — 8431, Саудѕвська равѕя — 8419, Швецѕя — 7734, Канада — 7501, Данѕя — 7344, ѕдерланди — 7296, Фѕнляндѕя — 7036, Японѕя — 6874, елика ританѕя — 6714, Угорщина — 6522, ѕмеччина — 6281, Францѕя — 6062, Кувейт — 6000 кг). Середньорѕчний надѕй вѕд корови у свѕтѕ становить 2236 кг. исокѕ надоі одержують на континентах ѕвнѕчноі мерики та Європи — вѕдповѕдно 4816 ѕ 4383 кг, а найнижчѕ — в фрицѕ (492) ѕ зѕі (1248 кг). изька продуктивнѕсть худоби цих континентѕв пояснюється тим, що на них розводять зебуподѕбну худобу ѕ буйволѕв, якѕ мають низьку молочну продуктивнѕсть. Свѕтове виробництво яловичини ѕ телятини в 2002 р. досягло 57 883 тис. т. айбѕльше вироблено іх на мериканському континентѕ ( ѕвнѕчна — 15 760, ѕвденна мерика — 12 432, тис. т), а серед краін свѕту — в СШ (12 438 тис. т), разилѕі (7136), Китаі (5320), ргентинѕ (2700), встралѕі (2034 тис. т). Середня маса тушѕ однѕєі голови в свѕтѕ становила 204 кг, а в десяти краінах цей показник перевищує 300 кг (Японѕя — 423, Ізраіль — 366, Канада — 349, СШ — 336, енѕлюкс — 335, Сальвадор — 311, ѕмеччина — 308, встралѕя — 307, Ірландѕя — 305, еспублѕка Корея — 300 кг). Украінѕ на 1 сѕчня 2004 р. поголѕв’я великоі рогатоі худоби становило 7712,1 тис., ѕз них корѕв — 4283,5 тис. олока в 2003 р. вироблялося 13 660,9 тис. т. У нашѕй краінѕ є необхѕдний потенцѕал для розвитку галузѕ скотарства, який здатний задовольняти потребу населення в молоцѕ та яловичинѕ. иведено новѕ молочнѕ породи великоі рогатоі худоби (украінську червоно-рябу молочну, украінську чорно-рябу молочну), внутрѕшньопороднѕ типи з рѕвнем продуктивностѕ в окремих стадах 5000 – 7000 кг молока вѕд корови за рѕк. Успѕшно розвивається м’ясне скотарство. Створено три вѕтчизнянѕ м’яснѕ породи худоби (украінську, полѕську ѕ волинську), тварини яких за середньодобових приростѕв 1200 – 1500 г у 18-мѕсячному вѕцѕ досягають живоі маси 600 – 650 кг.
іл 4
Т х
Р
і
Хі іч и с . олоко — це складна бѕологѕчна рѕдина, що виробляється молочною залозою самок ссавцѕв. оно є незамѕнним кормом для новонароджених тварин ѕ цѕнним продуктом харчування для людини.
127
Р
іл 4
Склад молока непостѕйний ѕ залежить вѕд породи тварин, перѕоду лактацѕі, рѕвня годѕвлѕ, сезону року, технѕки доіння тощо. сновними компонентами його є жир, бѕлки, молочний цукор (лактоза), мѕнеральнѕ речовини, вѕтамѕни (табл. 4.1). 4.1. Хі іч и с ид тварин
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Корова Коза ѕвця Свиня Кобила
128
я их сі ьсь ода
87,5 87,0 82,1 84,0 89,6
с
сь их
и ,%
У тому числѕ молочний мѕнеральнѕ цукор речовини
Суха речовина
бѕлки
жири
12,5 13,0 17,9 16,0 10,4
3,3 3,5 5,8 4,6 1,8
3,8 4,1 6,7 7,3 1,7
4,7 4,6 4,6 3,1 6,5
0,7 0,8 0,8 1,0 0,4
За хѕмѕчною будовою молочний жир — це ефѕр трьохатомного спирту ѕ жирних кислот, яких у молоцѕ близько 150. ѕн — найцѕннѕша складова молока ѕ визначає смаковѕ якостѕ та поживнѕсть останнього. У сирому молоцѕ молочний жир перебуває у виглядѕ жирових кульок, покритих зверху лѕпопротеіновими оболонками. 1 мл молока іх налѕчується 2 – 5 млрд. Упродовж лактацѕі кѕлькѕсть жирових кульок у молоцѕ змѕнюється: на початку іх менше ѕ вони дещо бѕльшѕ, нѕж у кѕнцѕ. У молоцѕ жирномолочних корѕв умѕст бѕльших жирових кульок вищий. озмѕр іх залежить вѕд породи, перѕоду лактацѕі, годѕвлѕ та ѕнших чинникѕв. Якщо молоко має дрѕбнѕ жировѕ кульки, воно смачнѕше ѕ краще засвоюється органѕзмом. ѕдносно невеликий розмѕр іх у молоцѕ корѕв чорно-рябоі породи, тому саме іі й розводять у примѕських зонах для одержання питного молока. З молока, в якому бѕльшѕ жировѕ кульки, вищий вихѕд масла, оскѕльки дрѕбнѕшѕ вѕдходять пѕд час сепарування в молочнѕ вѕдвѕйки. Білки молока синтезуються з амѕнокислот, кѕлькѕсть яких у них досягає 20 ѕ бѕльше. сновним ѕз бѕлкѕв молока є казеін. ѕн становить 82 % загальноі іх кѕлькостѕ, альбумѕн —12 ѕ глобулѕн — 6 %. Казеін, крѕм молока, нѕде в природѕ не трапляється й надає йому бѕлого кольору та непрозоростѕ. ѕд впливом кислот ѕ сичужного ферменту вѕн коагулює, що дає можливѕсть виробляти з молока сири та кисломолочнѕ продукти. ѕсля видѕлення з молока казеіну в сироватцѕ залишаються альбумѕн ѕ глобулѕн, якѕ називають сироватковими білками ѕ використовують у фармацевтичнѕй промисловостѕ як основу для виготовлення бѕлкових препаратѕв. лобулѕн молока — це носѕй ѕмунних властивостей, тому в молозивѕ його у 10 – 15 разѕв бѕльше, нѕж у молоцѕ.
а ицтва м л ія ви л
Молочний цукор (лактоза) є тѕльки у молоцѕ. ѕн є дисахаридом, що складається з глюкози ѕ галактози. У чистому виглядѕ — це кристалѕчний порошок бѕлого кольору в 3 – 5 разѕв менш солодкий, нѕж тростинний чи буряковий цукор. агрѕвання молока до температури понад 100 °С робить його коричневим, а за 170 – 180 °С спостерѕгається побурѕння молока внаслѕдок карамелѕзацѕі молочного цукру. актоза вѕдѕграє важливу роль у виробництвѕ кисломолочних продуктѕв. наслѕдок дѕі молочнокислих бактерѕй вона зброджується до молочноі кислоти, яка вѕд’єднує вѕд молекули казеіну частину кальцѕю, ѕ вивѕльнений казеін випадає в осад. роцес молочнокислого бродѕння можна спрямувати у бажаному для технолога напрямѕ. До мінеральних речовин молока вѕдносять солѕ неорганѕчних та органѕчних кислот. У молоцѕ мѕститься близько 80 елементѕв перѕодичноі системи енделєєва. Залежно вѕд кѕлькостѕ іх подѕляють на макроелементи (кальцѕй, фосфор, калѕй, натрѕй, сѕрка, хлор, магнѕй) і мікроелементи (залѕзо, мѕдь, кобальт, марганець та ѕн.). ѕльше вѕд половини всѕх мѕнеральних речовин молока становлять солѕ кальцѕю та фосфору. К а л ь ц і й у молоцѕ перебуває в розчиннѕй (25 %) ѕ колоіднѕй (75 %) формах, остання зв’язана з казеіном. Збѕльшення кѕлькостѕ розчинноі форми кальцѕю й зменшення зв’язаноі погѕршують якѕсть молока. Ф о с ф о р, що мѕститься в клѕтинах молочноі залози, впливає на процес утворення багатьох компонентѕв молока. До 30 % органѕчного фосфору зв’язано з казеіном та оболонками жирових кульок. ажливою формою є фосфор, який входить до казеін-фосфатного комплексу. ѕкроелементи — важливѕ складовѕ ферментѕв, вѕтамѕнѕв ѕ активують або ѕнгѕбують дѕяльнѕсть багатьох ѕз них. У молоцѕ мѕстяться всѕ життєво необхѕднѕ вітаміни. К а р о т и н ѕ в і т а м і н 2 надають йому ѕ продуктам, виготовленим ѕз нього, певного кольору. В і т а м і н С запобѕгає окисним процесам у молоцѕ та маслѕ. У молоцѕ, особливо в молозивѕ, є ѕмуннѕ тѕла, аглютинѕни, опсонѕни й гормони (окситоцин, тироксин та ѕн.). Козяче молоко за складом ѕ властивостями наближається до коров’ячого. оно — цѕнний продукт харчування, особливо для дѕтей. За поживнѕстю овече молоко у 1,5 раза переважає коров’яче, оскѕльки мѕстить бѕльше цѕнних поживних речовин, жиру та бѕлкѕв. Значним попитом овече ѕ козяче молоко користується в Італѕі, рецѕі, а також у краінах лизького ѕ Середнього Сходу. ого вживають як сирим, такѕ у виглядѕ кисломолочних продуктѕв, масла, сирѕв. ія и я. Утворення молока — це секреторний процес, в якому важливу роль вѕдѕграють епѕтелѕальнѕ залозистѕ клѕтини — альвеоли та епѕтелѕй молочних ходѕв. Спочатку поглинаються попередники молока з кровѕ, а в секреторних клѕти-
іл 4
Т х
Р
129
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Р
13 0
нах вѕдбуваються бѕосинтез ѕ видѕлення молока у порожнину альвеол. Для утворення 1 кг молока необхѕдно, щоб через вим’я пройшло 450 – 500 л кровѕ. егулюють секрецѕю молока нервова та гуморальна системи. одразнення нервових закѕнчень дѕйок передається до гѕпоталамуса, який у вѕдповѕдь видѕляє релѕзинг-гормони. Дѕя іх на гѕпофѕз зумовлює видѕлення з аденогѕпофѕза пролактину, а ѕз задньоі частини — окситоцину. ерший гормон впливає на рѕвень секрецѕі молока, а другий — на повноту молоковиведення. Жир молока синтезується з жирних кислот, що утворюються в молочнѕй залозѕ ѕз жиру корму. наслѕдок бродѕння у рубцѕ з вуглеводѕв утворюються пропѕонова, масляна та оцтова кислоти. стання використовується на утворення жиру молока. родильнѕ процеси залежать вѕд структури рацѕону ѕ фѕзичного стану кормѕв. Якщо тваринам згодовують багато сѕна, сѕнажу, силосу, то у іхньому рубцѕ переважає оцтовокисле бродѕння. Даванка великоі кѕлькостѕ концкормѕв, подрѕбнених кормѕв у натуральному виглядѕ чи гранулах посилює пропѕоновокисле бродѕння. У рубцѕ пѕдвищується вмѕст пропѕоновоі кислоти, що призводить до зниження жирностѕ молока. лѕцерин ѕ жирнѕ кислоти на 10 % утворюються з оцтовоі кислоти, що надходить ѕз кровѕ в секреторнѕ залози альвеол. Казеін та альбумін синтезуються молочною залозою, оскѕльки у природѕ нѕде вони не трапляються. Глобулін молока ѕ кровѕ не вѕдрѕзняються мѕж собою, тому вѕн може переходити безпосередньо з кровѕ. 30 – 45 % бѕлкѕв молока синтезуються за рахунок амѕнокислот, якѕ надходять ѕз кров’ю, а решта — за рахунок бѕлкѕв корму. ѕтамѕни, ферменти, гормони ѕ мѕнеральнѕ солѕ безпосередньо переходять ѕз кровѕ в молоко, але це не фѕльтрацѕя, а фѕзѕологѕчно активний процес. За перѕодичного звѕльнення вим’я вѕд молока процес молокоутворення вѕдбувається безперервно. олоко, що утворилося в альвеолах, надходить до дрѕбних молочних проток, з яких формуються молочнѕ канали. станнѕ зливаються й утворюють молочнѕ ходи, якѕ вѕдкриваються в цистерну частки вим’я. отѕм молоко надходить до цистерни дѕйки й дѕйкового каналу. До моменту доіння у цистернах накопичується до 25 % молока, а пѕсля масажу чи умовно-рефлекторного подразнення — 85 – 97 %. ерехѕд молока з альвеолярного вѕддѕлу в цистернальний називається молоковиведенням. ѕд час доіння чи ссання телям корови молоко виходить ѕз вим’я. а молоковѕддачу впливає гормон задньоі частки гѕпофѕза окситоцин ѕ дѕя його триває 5 — 6 хв, а потѕм окситоцин втрачає активнѕсть або руйнується гормоном наднирковоі залози адреналѕном, ѕ молоковѕддача припиняється. тже, корѕв потрѕбно доіти швидко. Корови з рѕзною продуктивнѕстю мають неод-
а ицтва м л ія ви л
накову швидкѕсть молоковѕддачѕ. Ця ознака є спадковою ѕ іі можна використовувати у вѕдборѕ й пѕдборѕ тварин. Л ія и іс ь. ѕсля отелення у корови починає функцѕонувати молочна залоза, тобто утворюється спочатку молозиво, а потѕм молоко. ерѕод вѕд отелення до запуску називається лактаційним. Запуск — це поступове припинення видѕлення молока. За сприятливих умов годѕвлѕ та утримання нормальним лактацѕйним перѕодом вважають 305 днѕв. Тривалѕсть лактацѕі залежить вѕд ѕндивѕдуальних особливостей тварин. Деякѕ корови самозапускаються, ѕншѕ лактують до отелення. роте останнѕх слѕд запускати, зменшуючи кѕлькѕсть згодовуваних концентрованих ѕ соковитих кормѕв до повного припинення синтезу молока. Якщо не надати коровѕ сухостою тривалѕстю 45 – 60 днѕв перед отеленням, то у наступну лактацѕю вона зменшить продукування молока. У перѕод ѕнтенсивного розвитку плода корова не в змозѕ за рахунок кормѕв одночасно забезпечити себе поживними речовинами на продукування молока, розвиток плода ѕ пѕдтримання життєдѕяльностѕ власного органѕзму. Крѕм того, молочнѕй залозѕ треба дати вѕдпочинок для вѕдновлення залозистоі частки альвеол. ротягом лактацѕі надоі корѕв змѕнюються. ѕсля отелення добовѕ надоі пѕдвищуються ѕ досягають максимуму на 2 – 3-му мѕсяцѕ, пѕсля чого поступово знижуються, особливо з 5-го мѕсяця тѕльностѕ. Змѕна надоів упродовж лактацѕі називається лактаційною кривою. она зумовлюється молочною продуктивнѕстю, ѕндивѕдуальними особливостями, фѕзѕологѕчним станом, а також умовами годѕвлѕ та утримання. У частини корѕв протягом лактацѕі добовѕ надоі змѕнюються незначно, а в ѕнших спостерѕгається велика рѕзниця. исокопродуктивнѕ корови мають високу ѕ стѕйку лактацѕйну дѕяльнѕсть. Тварини з нѕжною конституцѕєю характеризуються швидко спадаючою лактацѕєю, а у низькопродуктивних спостерѕгається стѕйка низька лактацѕйна дѕяльнѕсть. рактика показала, що надоі корѕв за лактацѕю на 25 % залежать вѕд вищого добового надою ѕ на 75 % вѕд характеру лактацѕйноі кривоі. У високопродуктивних тварин зниження надоів у наступнѕ мѕсяцѕ становить 4 – 6 %, а в низькопродуктивних — 9 – 12 %. У разѕ добору корѕв за молочною продуктивнѕстю звертають увагу на характер лактацѕйноі кривоі. Тварини з високими добовими надоями ѕ стѕйкою лактацѕйною кривою дають бѕльше молока за лактацѕю, довше використовуються з господарською метою ѕ, отже, вѕд них отримують вищий надѕй упродовж життя. В и і их чи и і і ь іс ь і я іс ь . олочна продуктивнѕсть корѕв залежить вѕд спадковостѕ, породи, фѕзѕологѕчного стану, живоі маси, вѕку, умов годѕвлѕ, утримання ѕ використання тварин.
іл 4
Т х
Р
13 1
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Р
13 2
Спадковѕстю визначається потенцѕйна молочна продуктивнѕсть. У стадах бувають рекордистки, корови з середньою ѕ низькою продуктивнѕстю. Спадковѕ можливостѕ тварин не можуть бути реалѕзованѕ без повноцѕнноі годѕвлѕ та вѕдповѕдних зоогѕгѕєнѕчних умов утримання. ороднѕ особливостѕ є одним ѕз важливих чинникѕв, що визначають молочну продуктивнѕсть. Сучаснѕ спецѕалѕзованѕ молочнѕ породи мають високу продуктивнѕсть (чорно-ряба, украінська чорноряба молочна, червона степова, украінська червоно-ряба молочна, голштинська та ѕн.). они ефективно використовують корми. За повноцѕнноі збалансованоі годѕвлѕ на 1 кг молока витрачають 1 – 1,1 к. од. корму. ѕчнѕ надоі корѕв цього напряму продуктивностѕ становлять 3000 – 5000 кг молока з вмѕстом жиру 3,5 – 3,8 % ѕ бѕлка 3,1 – 3,4 %. Серед молочних є породи, в молоцѕ яких 5 – 6 % жиру ѕ 3,8 – 4,2 % бѕлка. До них належать джерсейська ѕ гернсейська. Корови комбѕнованого напряму продуктивностѕ за надоями дещо поступаються тваринам молочних порѕд, а за вмѕстом жиру в молоцѕ переважають іх. априклад, вѕд корѕв лебединськоі породи надоюють по 3300 – 4000 кг молока, в якому 3,8 – 3,9 % жиру. олочна продуктивнѕсть корѕв м’ясних порѕд сягає 1200 – 2000 кг, вмѕст жиру в молоцѕ — 3,7 – 4 %, а у корѕв породи санта-гертруда жиру в молоцѕ 4,6 – 5,8 % ѕ бѕлка 3,5 – 4,5 %. У сучасних умовах племѕнноі роботи, годѕвлѕ та утримання найповноцѕннѕше за вмѕстом жиру ѕ бѕлка молоко одержують вѕд корѕв ѕз надоєм 3500 – 5000 кг за лактацѕю. Здебѕльшого пѕдвищення надоів до 6000 – 7000 кг призводить до зниження жирностѕ молока, але меншою мѕрою позначається на кѕлькостѕ бѕлка. У стадах рѕзних порѕд приблизно є 25 – 30 % корѕв, молоко яких має пѕдвищенѕ жирнѕсть ѕ бѕлковѕсть, а 15 % тварин поєднують цѕ показники з високими надоями порѕвняно з середнѕми показниками по стаду. еповноцѕнна ѕ недостатня годѕвля зумовлює зниження надоів на 25 – 50 %. За витратами кормѕв корови з невисокою молочною продуктивнѕстю обходяться господарству в два рази дорожче, нѕж високопродуктивнѕ, оскѕльки чим вищѕ надоі, тим менше витрачається твариною поживних речовин на утворення молока. исокопродуктивним коровам на 1 кг молока потрѕбно 0,7 – 0,9, а низькопродуктивним — 1,5 к. од. едостатня годѕвля, особливо дефѕцит протеіну в рацѕонѕ, негативно позначається не тѕльки на надоях, а й призводить до зниження вмѕсту жиру в молоцѕ. Згодовування коровам соняшниковоі, бавовниковоі та лляноі макухи сприяє пѕдвищенню цього показника на 0,2 – 0,4 %. а якѕсть молока позитивно впливають також доброякѕсне сѕно, трава бобових ѕ злаково-бобових культур.
а ицтва м л ія ви л
Склад та якѕсть молока погѕршуються у разѕ згодовування недоброякѕсних кормѕв ѕ великоі кѕлькостѕ деяких видѕв соковитих кормѕв (турнепс, бруква, гичка коренеплодѕв). еликѕ даванки коровам макухи погѕршують якѕсть масла ѕ з такого молока не можна виготовити високоякѕсний сир. а продуктивностѕ корѕв також позначаються температура, вологѕсть, умѕст газѕв у повѕтрѕ примѕщень. птимальнѕ параметри мѕкроклѕмату для корѕв такѕ: температура повѕтря 5 – 15 °С, вѕдносна вологѕсть 70 – 75 %, обмѕн повѕтря на 1 ц живоі маси 17 м3/год, швидкѕсть руху повѕтря 0,5 м/с, концентрацѕя вуглекислоти 0,25 %, амѕаку 20 мг/м3. Критичними зоогѕгѕєнѕчними параметрами для корѕв, що негативно позначаються на продуктивностѕ, є температура нижче вѕд 5 °С ѕ вище за 25 °С та вологѕсть вище вѕд 75 %. исокѕ вѕдносна вологѕсть (90 %) ѕ температура повѕтря спричиняють зниження вмѕсту жиру в молоцѕ, а низькѕ — пѕдвищують його ѕ зменшують загальну кѕлькѕсть молока. а вмѕст жиру в молоцѕ позитивно впливає моцѕон. За даними професора . . Давидова, у молоцѕ, одержаному в осѕннѕ мѕсяцѕ, бѕльше жиру на 0,2 – 0,4 %, нѕж у молоцѕ весняних надоів, коли корови мало рухаються ѕ менше перебувають на свѕжому повѕтрѕ. Корови повиннѕ бути забезпеченѕ не тѕльки необхѕдною кѕлькѕстю високоякѕсних кормѕв, а й водою. Для утворення 1 л молока потрѕбно 4 – 5 л води, тому напувати тварин треба не менше вѕд трьох разѕв на добу. олочна продуктивнѕсть також залежить вѕд стану здоров’я, вѕку тварин, вѕку пѕд час першого осѕменѕння, живоі маси, тривалостѕ сухостѕйного й сервѕс-перѕоду. Тѕльки здоровѕ корови здатнѕ до нормального вѕдтворення ѕ високоі молочноі продуктивностѕ. а надоях негативно позначаються такѕ захворювання, як туберкульоз, бруцельоз, лейкоз, мастит та ѕн. адоі корѕв до 4 – 5-і лактацѕі пѕдвищуються, 2 – 3 роки перебувають на одному рѕвнѕ, потѕм знижуються, що пов’язано з вѕковими змѕнами функцѕональноі дѕяльностѕ не тѕльки молочноі залози, а й ѕнших органѕв. З вѕком зменшується кѕлькѕсть залозистоі тканини, але у бѕльшостѕ випадкѕв тварини розвивали максимальну молочну продуктивнѕсть на 8 – 10-й лактацѕях. ерше отелення корови у 27 – 29-мѕсячному вѕцѕ сприяє скороченню витрат на іі вирощування й отриманню вищого надою впродовж життя. Корови з бѕльшою живою масою здатнѕ з’ідати значну кѕлькѕсть корму ѕ переробляти його в молоко, але зростання надоів залежно вѕд маси тварин спостерѕгається доти, поки зберѕгатиметься молочний тип худоби. У молочному скотарствѕ бажано, щоб надѕй корови за лактацѕю перевищував живу масу у 8 – 10 разѕв.
іл 4
Т х
Р
13 3
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Р
ерѕод вѕд запуску до отелення називається сухостійним. Залежно вѕд вѕку та продуктивностѕ вѕн триває 45 — 60 днѕв. олодим ѕ високопродуктивним коровам надають довший сухостѕйний перѕод, нѕж повновѕковим ѕ тваринам ѕз низькою молочною продуктивнѕстю. У разѕ ненадання коровѕ перѕоду сухостою або за значного його скорочення знижуються надоі в наступну лактацѕю, а телята народжуються дрѕбними й слабкими. ерѕод вѕд отелення до заплѕднення називається сервіс-періодом. Тривалѕсть його суттєво позначається на молочнѕй продуктивностѕ корѕв. Заплѕднення іх у першу охоту призводить до скорочення лактацѕі та зниження рѕчного надою, тому що, починаючи з 5-го мѕсяця лактацѕі, корови рѕзко знижують надоі. Якщо останнѕх осѕменяти на 3 – 4-му мѕсяцѕ лактацѕі, то вони дояться значно довше, а за тривалих лактацѕй середньодобовѕ надоі нижчѕ на 13 – 15 %, нѕж за 305 днѕв доіння. птимальна тривалѕсть сервѕс-перѕоду — 60 – 80 днѕв. Якщо вѕдтягнути на певний час осѕменѕння, то корова може залишитись яловою ѕ завдасть господарству певних збиткѕв. Умѕст жиру та бѕлка в молоцѕ корови неоднаковий упродовж іі життя ѕ залежить вѕд лактацѕі, пори року, доби, кѕлькостѕ доінь, перших та останнѕх порцѕй молока. З вѕком тварин умѕст жиру й бѕлка в молоцѕ зменшується. ротягом лактацѕі цѕ показники значно змѕнюються. а 2 – 3-му мѕсяцѕ лактацѕі вмѕст жиру знижується, потѕм зростає ѕ в останнѕй мѕсяць лактацѕі стає вищим на 20 – 45 % порѕвняно з першим. З пѕдвищенням жирномолочностѕ корѕв зростає ѕ вмѕст бѕлка в молоцѕ, але дещо в меншѕй кѕлькостѕ. ирнѕше молоко одержують у час вечѕрнѕх доінь, але буває жирнѕшим ѕ вранѕшнє. Це пов’язано з утворенням жиру в молочнѕй залозѕ й видѕленням уже синтезованого. олоко перших порцѕй мѕстить до 1 % жиру, а останнѕх — 10 % ѕ бѕльше. Такоі закономѕрностѕ не спостерѕгається за вмѕстом бѕлка в молоцѕ. одних корѕв вѕн буває вищим у перших порцѕях, а в ѕнших — в останнѕх.
4.4.
13 4
х и
іп
и
их я
и
У давнину велику рогату худобу розводили для отримання м’яса, потѕм почали використовувати як тяглову силу, а пѕзнѕше — для одержання молока. инѕ вѕдбулася диференцѕацѕя худоби залежно вѕд того, яку продукцѕю одержують — молоко, продукти його переробки (масло, сири тощо) чи м’ясо. У свѕтѕ налѕчується близько тисячѕ порѕд, але найбѕльшого поширення набули 250. Тривалѕсть ѕснування породи залежить вѕд того, наскѕльки вона вѕдповѕдає попиту людини.
4.4.1.
им
п ям п
и
а ицтва м л ія ви л
днѕ породи використовуються сотнѕ рокѕв, у результатѕ селекцѕйно-племѕнноі роботи іхня продуктивнѕсть зростає й розширюються зони розведення іх. априклад, червона степова, хоча й має певнѕ недолѕки, але добре пристосована до умов пѕвдня ѕ вѕдзначається високою продуктивнѕстю. Іншѕ втрачають своє значення й зникають, а частина ѕз них використовується як генофонд для виведення нових порѕд. Сѕра украінська худоба, яку ранѕше розводили в Украінѕ, використовувалась ѕ як робоча, тому характеризується невисокою молочною продуктивнѕстю внаслѕдок слабкого розвитку молочноі залози, іі участь у виведеннѕ украінськоі м’ясноі породи дала позитивнѕ результати. урхливий процес породоутворення з використанням районованих та ѕмпортних порѕд сприяв створенню нових. Це такѕ, як украінська червоно-ряба, украінська чорно-ряба молочнѕ, украінська, волинська та полѕська м’яснѕ. инѕ потрѕбнѕ тварини, здатнѕ виявляти високу продуктивнѕсть в умовах групового утримання, доіння на швидкодѕючих доільних установках, якѕ мають високу стѕйкѕсть проти несприятливих чинникѕв зовнѕшнього середовища (обмежений моцѕон, недостатня ѕнсоляцѕя, тверде покриття пѕдлог та ѕн.). исокѕ вимоги ставляться ѕ до якостѕ молока та м’яса. тже, полѕпшення ѕснуючих ѕ виведення нових порѕд є вимогою сьогодення. У практицѕ ведення галузѕ скотарства набула поширення класифѕкацѕя порѕд великоі рогатоі худоби за напрямом продуктивностѕ. Тому розрѕзняють такѕ групи порѕд: молочнѕ, подвѕйноі продуктивностѕ, або комбѕнованѕ, та м’яснѕ. Украінѕ розводять 11 порѕд молочного напряму продуктивностѕ, 7 комбѕнованого ѕ 13 м’ясного. айчисленнѕшѕ чорно-ряба та украінська чорно-ряба молочна (36,3 %), червона степова (34,5 %), украінська червоно-ряба молочна разом ѕз симентальською (23,9 %), лебединська (3,6 %), ѕншѕ породи (1,7 %).
іл 4
Т х
Р
і
сновними породами цього напряму продуктивностѕ є чорно-ряба, украінська чорно-ряба молочна, червона степова, украінська червоно-ряба молочна, червона польська, голштинська, джерсейська. Ч - я порода найбѕльш поширена у свѕтѕ й вѕдѕграла важливу роль у вдосконаленнѕ й виведеннѕ нових порѕд. она створена в результатѕ схрещування мѕсцевих корѕв ѕз бугаями голландського походження. Тварини чорно-рябоі породи мають пропорцѕйно розвинений тулуб. ива маса повновѕкових корѕв становить 500 – 550, бугаів — 800 – 900 кг. умовах достатньоі годѕвлѕ вѕд корѕв отримують по 4000 – 5000 кг молока, а в племѕнних господарствах — 6000 – 6500 кг 13 5
Р
іл 4
ѕз умѕстом жиру 3,4 – 3,8 %. 10 – 17,5 тис. кг.
адоі деяких рекордисток досягають
ива маса телят чорно-рябоі породи в середньому становить 32 – 40 кг. олодняк має високу ѕнтенсивнѕсть росту. ички у 15 мѕс досягають живоі маси 400 – 450 кг ѕ витрачають на 1 кг приросту 6,5 – 7 к. од. Забѕйний вихѕд — 55 – 58 %. озводять тварин цѕєі породи у лѕсостеповѕй ѕ полѕськѕй зонах Украіни. олочнѕсть ѕ технологѕчнѕ властивостѕ вим’я корѕв чорнорябоі породи полѕпшують ввѕдним схрещуванням ѕз бугаями голштинськоі породи, корови якоі мають мѕцний кѕстяк, молочний тип будови тѕла, бѕльшу живу масу, високѕ надоі, добре розвинене вим’я ванно- та чашоподѕбноі форм, пристосоване до машинного доіння з високою швидкѕстю молоковѕддачѕ. У сь ч - я ч (рис. 4.1) виведена схрещуванням тварин чорно-рябоі худоби з голштинською ѕ як самостѕйна порода затверджена в 1996 р. Тварини цѕєі породи переважають чорно-рябих ровесниць за живою масою та промѕрами.
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
ѕд корови олги ЕЧ -339, що належала господарству « оссия» Челябѕнськоі областѕ, за 305 днѕв третьоі лактацѕі було надоєно 17 517 кг молока з вмѕстом жиру 4,2 %. Украінѕ вѕд корѕв Киянка 3338 —12 681 кг, вмѕст жиру 3,89 %, Еймос 09931 — вѕдповѕдно 12 283 кг ѕ 3,88 %. Чорно-рябѕй худобѕ належать свѕтовѕ рекорди за надоєм. Корова ѕчер рлѕнда Еллен за лактацѕю дала 22 822 кг молока з вмѕстом жиру 2,83 %, а за 365 днѕв — 25 047 кг ѕз загальною кѕлькѕстю жиру в молоцѕ 707 кг. Свѕтовий рекорд за молочною продуктивнѕстю встановила корова Убре ланка (Куба) 3/4 голштинська 1/4 зебу. За лактацѕю (305 днѕв) вѕд неі надоєно 24 268,9 кг, а за 365 днѕв — 27 674,2 кг з вмѕстом жиру 3,80 % ѕ загальною кѕлькѕстю молочного жиру 1051,6 кг. аксимальний добовий надѕй іі був 110,9 кг.
13 6
Рис. 4.1. К
у
сь
ч
- я
ч
и
У породѕ є три внутрѕшньопороднѕ типи (центрально-схѕдний, захѕдний ѕ полѕський), три заводськѕ (киівський, подѕльський, харкѕвський), шѕсть лѕнѕй ѕ 55 високопродуктивних родин. сновнѕ зони розведення тварин украінськоі чорно-рябоі молочноі породи — це ѕсостеп ѕ олѕсся Украіни, генетичний потенцѕал іх може бути реалѕзований за умов нормальноі годѕвлѕ та утримання. Ч с (рис. 4.2) створена на початку XX ст. у результатѕ складного вѕдтворного схрещування мѕсцевоі украінськоі худоби з червоними породами Захѕдноі Європи (остфрисляндська, англерська, вѕльстермаршська). Тварини червоноі мастѕ з рѕзними вѕдтѕнками — вѕд свѕтло- до темно-червоного. озитивнѕ якостѕ породи — пристосованѕсть до жаркого клѕмату, реагування пѕдвищенням продуктивностѕ на полѕпшення умов годѕвлѕ та утримання, добра оплата корму молоком ѕ приростами. а 1 кг молока витрачається 0,9 – 1,1 к. од. едолѕки — невисокий умѕст жиру в молоцѕ, нерѕвномѕрнѕсть молоковѕддачѕ, непропорцѕйнѕсть розвитку часток вим’я та деякѕ екстер’єрнѕ вади. ива маса корѕв у племѕнних господарствах становить 500 – 560, бугаів — 800 – 900 кг. овонародженѕ телята мають живу масу 30 – 35 кг. ѕд корѕв у середньому надоюють за рѕк по 3000 – 4500 кг молока ѕз умѕстом жиру 3,6 – 3,7 %.
а ицтва м л ія ви
екордистки породи — корови егата 7216, вѕд якоі за третю лактацѕю надоєно 13 755 кг молока з вмѕстом жиру 3,3 °С, ѕ Крапка 108, надѕй якоі за другу лактацѕю становив 12 227 кг молока з умѕстом жиру 4,08 %. Упродовж життя вѕд корови есизи 1514 за 11 лактацѕй надоєно 80 935 кг молока.
л
они мають бѕльшу висоту в холцѕ, довший тулуб ѕ краще розвинену грудну клѕтку. ива маса дорослих корѕв — 600 — 650, бугаів — 850 – 1100 кг. У кращих племѕнних господарствах вѕд корови надоюють по 6000 – 8000 кг молока з вмѕстом жиру 3,6 – 3,8 %, а витрата корму на 1 кг молока становить 0,9 – 1,1 к. од. олодняк вѕдзначається високою ѕнтенсивнѕстю росту. У 18-мѕсячному вѕцѕ телицѕ досягають живоі маси 400 – 420, бугайцѕ — 500 – 520 кг за витрати корму на І кг приросту 6,5 – 7,2 к. од. ѕдтворна здатнѕсть корѕв перебуває на рѕвнѕ вихѕдних порѕд. ѕк першого отелення коливається в межах 27 – 29 мѕс, а сервѕс-перѕод триває 85 – 100 днѕв. У племѕнних господарствах Украіни створено типовѕ стада породи, якѕ мають високу молочну продуктивнѕсть. Кращими ѕз них є племзаводи « лоскѕвський», « ортничѕ», « лександрѕвка», «Дзвѕнкове», «Чайка» Киівськоі, « елика урѕмка», «Украіна», « аяк» Черкаськоі, «Кутузѕвка», «Украіна» Харкѕвськоі, « асѕчна» Хмельницькоі, « брошине», « адехѕвський» ьвѕвськоі, «Зоря» ѕвненськоі областей, дослѕднѕ господарства Інституту сѕльського господарства олѕсся У та ѕнницького «Елѕта».
іл 4
Т х
Р
13 7
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Р
13 8
Рис. 4.2. К
ч
с
и
екордисткою за молочною продуктивнѕстю є корова орошка 1196, вѕд якоі за 300 днѕв третьоі лактацѕі отримано 12 426 кг молока ѕз умѕстом жиру 3,82 %.
озведенням ѕ вдосконаленням породи займаються племѕннѕ заводи « юбомирѕвка», «Червоний шахтар» Днѕпропетровськоі, ѕм. Кѕрова Запорѕзькоі, «Диктатура» Донецькоі областей та ѕн. орода районована в втономнѕй еспублѕцѕ Крим, Харкѕвськѕй, Днѕпропетровськѕй, иколаівськѕй, деськѕй, Херсонськѕй, уганськѕй, Кѕровоградськѕй, Запорѕзькѕй областях. Червона степова порода полѕпшується чистопородним розведенням для збереження цѕнних адаптацѕйних якостей, а також застосуванням вѕдтворного схрещування корѕв червоноі степовоі породи з плѕдниками англерськоі, червоноі датськоі та голштинськоі порѕд. езультатом такоі роботи є створений новий тип, який вѕдрѕзняється вѕд тварин червоноі степовоі породи вищою продуктивнѕстю, екстер’єром ѕ технологѕчними якостями. У сь ч - я ч (рис. 4.3) виведена на основѕ сименталѕв вѕдтворним схрещуванням іх ѕз монбельярдами, айрширами та червоно-рябими голштинами. арѕантами схрещувань передбачалось одержати масив тварин ѕз часткою кровѕ червоно-рябих голштинѕв 60 – 80 %. ѕд час вибору порѕд для схрещування враховувались іхня спецѕалѕзацѕя в молочному напрямѕ продуктивностѕ та високѕ технологѕчнѕ властивостѕ тварин. У новѕй породѕ передбачалося поєднати високу молочну ѕ м’ясну продуктивнѕсть, придатнѕсть до машинного доіння, добру пристосованѕсть до мѕсцевих умов та високу оплату корму продукцѕєю.
іл 4
ч
- я
ч
и
орода затверджена в 1993 р. і ознаками є червоно-ряба масть, мѕцна конституцѕя, гармонѕйнѕсть будови тѕла, ванно- ѕ чашоподѕбна форма вим’я, мѕцне прикрѕплення його, великѕ й добре розгалуженѕ молочнѕ вени. олочна продуктивнѕсть корѕв у середньому становить 4360 кг ѕз умѕстом жиру в молоцѕ 3,83 %. окремих племѕнних заводах одержано значно вищѕ надоі: «Тростянець» Чернѕгѕвськоі областѕ — 6150 кг молока, вмѕст жиру 3,8 %, « аяк» Черкаськоі — вѕдповѕдно 5630 кг ѕ 3,8 %, «Червоний велетень» Харкѕвськоі — 5460 кг ѕ 3,9 %. Ч ьсь створена у ольщѕ складним вѕдтворним схрещуванням мѕсцевоі худоби з бугаями англерськоі та червоноі датськоі порѕд. Тварини невеликѕ, мають щѕльну або мѕцну конституцѕю, витривалѕ, добре пристосованѕ до мѕсцевих умов. ива маса корѕв — 450 – 500, бугаів — 700 – 850 кг, телята народжуються живою масою 25 – 35 кг. адѕй корѕв — до 3000 кг, а в племѕнних господарствах — 4000 – 5000 кг. мѕст жиру в молоцѕ — 3,7 – 3,9 %. ’яснѕ якостѕ худоби невисокѕ, тому що вона вдосконалювалася у молочному напрямѕ. озводять тварин цѕєі породи у олинськѕй, Тернопѕльськѕй ѕ ѕвненськѕй областях.
4.4.2.
и
м і
п ям п
и
ія ви
сь
л
у
Т х
Рис. 4.3. К
ицтва м л
а
Р
і
У краінах Європи значну увагу придѕляють розведенню тварин комбѕнованого напряму продуктивностѕ, якѕ здатнѕ до високоі молочноі продуктивностѕ й вѕдрѕзняються вѕд молочних порѕд кращими 13 9
іл 4
м’ясними якостями. олочно-м’ясну худобу вигѕдно розводити тому, що вона може бѕльшою мѕрою використовувати грубѕ та соковитѕ корми з меншою витратою концентрованих. сновними породами комбѕнованого напряму продуктивностѕ є симентальська, лебединська, бура карпатська, сѕра украінська, пѕнцгау та ѕн. и ьсь виведена в Швейцарѕі. азву одержала вѕд рѕчки Сѕмме, у долинѕ якоі створено кращѕ групи сименталѕв. Тварин цѕєі породи завозили в Украіну, де розводили в чистотѕ й схрещували з мѕсцевою худобою. Симентали вѕдзначаються мѕцною конституцѕєю, високим зростом, мѕцним кѕстяком, добре розвиненими м’язами. асть полова, полово-ряба ѕ червоно-ряба (рис. 4.4). Тварини цѕєі породи невибагливѕ до кормѕв, менше схильнѕ до захворювань (туберкульоз, лейкоз), для них характернѕ висока поживна цѕннѕсть молока та ѕнтенсивнѕсть росту молодняку. Технологѕчнѕ властивостѕ вим’я корѕв недостатнѕ, оскѕльки у процесѕ вдосконалення худоби мало звертали уваги на його розвиток.
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Р
Рис. 4.4. К
си
ьсь
и
ива маса корѕв — 550 – 650, бугаів — 900 – 1000 кг (деякѕ корови — 700 – 800, бугаі — 1300 кг). Телята народжуються живою масою 35 – 46 кг. умовах достатньоі годѕвлѕ надоі корѕв становлять 3500 – 4000 кг, а у провѕдних племѕнних господарствах — 4600 – 5500 кг. мѕст жиру в молоцѕ — 3,7 – 3,9, бѕлка — 3,3 – 3,6 %. Серед вѕтчизняних порѕд симентальська худоба має найбѕльшу кѕлькѕсть корѕв ѕз рекордними надоями. 14 0
а ицтва м л ія ви Т х
Симентальська худоба вѕдрѕзняється також добрими м’ясними якостями. Середньодобовѕ прирости молодняку пѕд час вѕдгодѕвлѕ досягають 800 – 1000 г. Забѕйний вихѕд становить 54 – 58 %. ’ясо добре пронизане жиром, негрубоволокнисте, високоенергетичне. орода районована в лѕсостеповѕй зонѕ Украіни. У провѕдних господарствах частину тварин розводять у чистотѕ для збереження генофонду цѕнноі симентальськоі породи, а основну масу корѕв схрещують ѕз бугаями червоно-рябоі голштинськоі породи. икористання голштинѕв на сименталах дало можливѕсть вивести нову украінську червоно-рябу молочну породу з вищою молочною продуктивнѕстю ѕ кращими технологѕчними властивостями вим’я. раховуючи високу ѕнтенсивнѕсть росту й добрѕ м’яснѕ якостѕ тварин, симентальську худобу використано для виведення украінськоі м’ясноі, а також симентальськоі м’ясноі порѕд. лемѕнна робота з породою спрямована на пѕдвищення молочностѕ, полѕпшення будови тѕла, морфофункцѕональних властивостей вим’я ѕ збереження вмѕсту жиру в молоцѕ. Л и сь (рис. 4.5) створена схрещуванням сѕроі украінськоі худоби з бугаями швѕцькоі породи й подальшим розведенням помѕсей «у собѕ». Ставилося завдання одержати великих тварин ѕз високими молочнѕстю ѕ жирнѕстю молока. Створення породи завершено в 1950 р. Тварини цѕєі породи мають мѕцну конститу-
іл 4
л
Р
Так, корова ябушка КС-1854 за четверту лактацѕю дала 14 541 кг молока з умѕстом жиру 3,83 %, альвѕна ЧС-2115 — вѕдповѕдно 14 431 кг ѕ 3,94 %. дало поєднуються у сименталѕв високѕ надоі з умѕстом жиру в молоцѕ. ѕд рекордистки Чорнощокоі ЧС -3805 за десяту лактацѕю одержано 14 009 кг молока з умѕстом жиру 4,36 %, Кукли за сьому лактацѕю — вѕдповѕдно 10 955 ѕ 4,87, оротки за четверту лактацѕю — 6508 кг ѕ 6,04 %.
Рис. 4.5. К
и сь
и
14 1
Р
іл 4
цѕю, пропорцѕйну будову тѕла, добре розвинене вим’я. ива маса корѕв — 500 – 600, бугаів — 800 – 900 кг. Телята народжуються живою масою 30 – 35 кг. родуктивнѕсть корѕв — 3300 – 4000 кг молока з умѕстом жиру 3,8 – 3,9 %. Деякѕ корови дають 9000 – 12 600 кг.
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
У рекордистки епти ХІІІ-212 вдало поєднувалися високѕ надоі з умѕстом жиру в молоцѕ. За шосту лактацѕю вѕд неі одержано 12 633 кг молока з умѕстом жиру 4,2 %.
14 2
олодняк характеризується високою ѕнтенсивнѕстю росту. Середньодобовѕ прирости становлять 900 – 1000 г. ’яснѕ якостѕ худоби високѕ, забѕйний вихѕд — 54 – 56 %. У тварин цѕєі породи дещо довший строк господарського використання у межах загальноі популяцѕі Сумськоі та Харкѕвськоі областей. лемѕнна робота з породою спрямована на пѕдвищення молочноі продуктивностѕ та технологѕчних властивостей вим’я. рактикується подальше використання бугаів швѕцькоі породи американськоі селекцѕі. Тварини з часткою кровѕ понад 50 % переважають лебединських ровесниць за надоєм ѕ вмѕстом жиру в молоцѕ. З метою збереження цѕнного генофонду лебединськоі породи планується ѕ чистопородне розведення в обмеженѕй популяцѕі 3 – 4 тис. корѕв. у сь виведена вѕдтворним схрещуванням мѕсцевоі худоби з рѕзними вѕдрѕддями бурих порѕд альпѕйського походження. Тварини цѕєі породи мають невисоку молочну та м’ясну продуктивнѕсть. ива маса корѕв — 450 – 500, бугаів — 700 – 800 кг. адѕй — 3000 – 3500 кг, вмѕст жиру в молоцѕ — 3,7 — 3,8 %. Середньодобовѕ прирости молодняку — 700 – 800 г. Забѕйний вихѕд — 45 – 52 %. родуктивнѕ якостѕ буроі карпатськоі породи полѕпшують бугаями лебединськоі породи та швѕцькоі американськоі селекцѕі. озводять іі у Закарпатськѕй областѕ. і у сь у XIX ст. була найбѕльш поширеною в Украінѕ. а іі основѕ створено червону степову, лебединську, буру карпатську, вона також була використана для виведення украінськоі м’ясноі породи. езначна кѕлькѕсть чистопородного поголѕв’я сѕроі украінськоі породи збережена в племѕнних господарствах « олѕванѕвка» Днѕпропетровськоі, « сканѕя- ова» Херсонськоі областей та ѕн. і у виведена в встрѕі в альпѕйськѕй долинѕ ѕнцгау. Худоба помѕрно скороспѕла, добре пристосована до гѕрських умов, має тривалий перѕод господарського використання. Інколи вѕд корѕв упродовж іхнього життя одержують по 13 – 15 телят. асть червона, вздовж спини проходить бѕла смуга, нижня частина грудей, живѕт ѕ гомѕлки бѕлѕ. Корови мають невисоку молочнѕсть. За м’ясними якостями худоба цѕєі породи не поступається сименталам. озводять іі у Чернѕвецькѕй та Івано-Франкѕвськѕй областях.
Р
и
і
Т х
л
Тварини м’ясних порѕд порѕвняно з ѕншими бѕльшѕ, мають вищу ѕнтенсивнѕсть росту, добру пристосованѕсть до пасовищних умов утримання. а вѕдмѕну вѕд молочних ѕ комбѕнованих порѕд, вони на 3 – 4 мѕс ранѕше закѕнчують свѕй рѕст, тобто скороспѕлѕшѕ. Забѕйний вихѕд у них на 5 – 10 % вищий, краще спѕввѕдношення тканин у тушѕ, менше кѕсток, м’язова тканина іх тонковолокниста, м’ясо рѕвномѕрно пронизане жиром ѕ соковите. До вѕтчизняних м’ясних порѕд належать украінська, волинська та полѕська м’яснѕ. айбѕльш поширеними породами зарубѕжноі селекцѕі в Украінѕ є герефордська, абердин-ангуська, шароле, кѕанська, санта-гертруда. Тварин цих порѕд використовують для виведення нових порѕд, полѕпшення ѕснуючих ѕ промислового схрещування з коровами молочного та молочно-м’ясного напрямѕв продуктивностѕ, потомство яких вирощують на м’ясо. У сь ’яс створена складним вѕдтворним схрещуванням симентальськоі, шароле, сѕроі украінськоі та кѕанськоі порѕд ѕз наступним розведенням помѕсей «у собѕ». ирѕшальними чинниками породотворного процесу були оцѕнка тварин, випробування іх за власною продуктивнѕстю та якѕстю потомства, вѕдбѕр, ѕнтенсивне розмноження кращих тварин ѕ пѕдбѕр пар для парування. сновними екстер’єрними особливостями породи є крупнѕсть, глибока й широка грудна клѕтка, добре розвинена задня частина тулуба, мѕцний кѕстяк, обмускуленѕсть (рис. 4.6). асть свѕтло-полова, полова. Худоба пристосована до рѕзних клѕматичних умов, без-
а
п ям п
ицтва м л
и м’я
ія ви
4.4.3.
іл 4
Рис. 4.6.
у
у
сь
’яс
и
14 3
іл 4
прив’язного утримання, ефективного використання грубих ѕ соковитих кормѕв. ива маса корѕв — 600 – 710, бугаів — 1000 – 1270 кг. ѕдтворнѕ здатностѕ й молочнѕсть тварин цѕєі породи високѕ. ѕжотельний перѕод триває 400 днѕв. У 6-мѕсячному вѕцѕ молодняк досягає живоі маси 200 – 220 кг. У бугайцѕв статева зрѕлѕсть настає в 11 – 14 мѕс. озводять худобу украінськоі м’ясноі породи в рѕзних клѕматичних зонах Украіни. лѕдникѕв використовують для промислового схрещування з коровами чорно-рябоі, симентальськоі та лебединськоі порѕд. Ефект гетерозису виявляється за живою масою ѕ забѕйним виходом. Селекцѕйна робота з породою спрямована на розведення тварин за лѕнѕями ѕз застосуванням рѕзних видѕв вѕдбору та помѕрного ѕнбридингу. В и сь ’яс виведена складним вѕдтворним схрещуванням корѕв чорно-рябоі й частково червоноі польськоі з плѕдниками абердин-ангуськоі, герефордськоі та лѕмузинськоі порѕд. Для тварин цѕєі породи характернѕ високѕ молочнѕсть ѕ енергѕя росту, добрѕ м’яснѕ якостѕ, вони ефективно використовують пасовища, комолѕ. Тулуб у них видовжений, кѕстяк мѕцний, голова невелика, шия коротка, добра обмускуленѕсть, особливо задньоі частини (рис. 4.7). ива маса корѕв — 500 – 550, бугаів — 950 – 1050 кг. Телята народжуються живою масою 28-32 кг. У 6-мѕсячному вѕцѕ вона становить 180 – 200 кг.
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Р
Рис. 4.7.
у
и сь
’яс
и
олодняк має високу ѕнтенсивнѕсть росту. 15 – 18-мѕсячному вѕцѕ бугайцѕ за середньодобових приростѕв 1000 – 1200 г досягають живоі маси 470 – 590 кг ѕз витратою корму на 1 кг приросту 6,2 – 8 к. од. 14 4
Р
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Забѕйний вихѕд — 60 – 66 %. У корѕв висока вѕдтворна здатнѕсть, вѕдносно короткий мѕжотельний перѕод (345 днѕв), тривалий перѕод продуктивного використання (дев’ять рокѕв). ороду розводять у захѕдних регѕонах Украіни, а половина поголѕв’я розмѕщена в Ковельському районѕ олинськоі областѕ. ісь ’яс створена складним вѕдтворним схрещуванням корѕв чернѕгѕвського та приднѕпровського м’ясних типѕв з помѕсними плѕдниками абердин-ангуськоі породи. азванѕ типи виведено з використанням тварин симентальськоі, сѕроі украінськоі, шароле ѕ кѕанськоі порѕд, але у тварин чернѕгѕвського типу переважає кров породи шароле, а в приднѕпровського — кѕанськоі. орода затверджена в 1999 р. (рис. 4.8).
Рис. 4.8.
у
ісь
’яс
и
Тварини широкотѕлѕ з невеликою легкою головою, мають високѕ вѕдтворнѕ якостѕ, пропорцѕйну будову тѕла, добре розвинену мускулатуру, мѕцний кѕстяк, яскраво вираженѕ м’яснѕ форми, масть свѕтлополова, комолѕ, добре використовують пасовища. ива маса корѕв 550 – 600 кг, бугаів — 900 – 1200 кг, новонароджених телят — 28 – 35 кг. У 18-мѕсячному вѕцѕ телицѕ досягають маси 410 – 450 кг, бугайцѕ — 510 – 550 кг, середньодобовѕ прирости яких на вирощуваннѕ сягають 1000 – 1200 кг, маса тушѕ — 330 – 370 кг, забѕйний вихѕд — 65 %, вмѕст бѕлка у м’ясѕ — 18 – 20 %, кѕсток у тушѕ — 15 – 16 %, якѕсть м’яса — 4 – 5 балѕв, витрати корму на 1 кг приросту — 7 – 8 к. од. Тварини цѕєі породи поширенѕ на олѕссѕ Украіни. Селекцѕйна робота спрямована на подальшу консолѕдацѕю породи за продуктив14 5
Р
іл 4
ними ѕ племѕнними якостями. лѕдникѕв використовують для промислового схрещування з коровами червоноі степовоі, чорно-рябоі, украінськоі червоно-рябоі молочноі, симентальськоі та лебединськоі порѕд.
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
4.5.
14 6
мі
м
м
і
лемѕнна робота в скотарствѕ спрямована на пѕдвищення молочноі та м’ясноі продуктивностѕ, полѕпшення якостѕ продукцѕі й зниження іі собѕвартостѕ. сновними елементами племѕнноі роботи є вѕдбѕр, пѕдбѕр, методи розведення, технѕка вѕдтворення, спрямоване вирощування молодняку, зоотехнѕчний та племѕнний облѕк. удосконаленнѕ племѕнних ѕ продуктивних якостей тварин вирѕшальне значення має вѕдбѕр. олочних корѕв оцѕнюють ѕ вѕдбирають за молочною продуктивнѕстю, типом будови тѕла, живою масою, ѕнтенсивнѕстю молоковѕддачѕ, походженням; бугаів — типом будови тѕла, живою масою, ѕнтенсивнѕстю росту, походженням; молодняку — типом будови тѕла, походженням. олочну продуктивнѕсть корѕв оцѕнюють за надоєм, кѕлькѕстю молочного жиру та бѕлка за 305 днѕв лактацѕі чи скорочену закѕнчену лактацѕю тривалѕстю не менше нѕж 240 днѕв. Інтенсивнѕсть молоковѕддачѕ (І , кг/хв) визначають дѕленням кѕлькостѕ отриманого вранцѕ молока на тривалѕсть доіння. Тип будови тѕла корѕв ѕ бугаів визначають за 100-бальною шкалою оглядом тварин ѕ зменшенням кѕлькостѕ балѕв за окремѕ статѕ екстер’єру залежно вѕд розвитку та вѕдповѕдно до особливостей порѕд, наявностѕ вад екстер’єру. цѕнювання корѕв ѕ бугаів за живою масою здѕйснюють за мѕнѕмально встановленими вимогами до кожноі породи: корѕв залежно вѕд кѕлькостѕ отелень (перше, друге, третє ѕ старше), бугаів — певного вѕку (18 мѕс, 2, 3, 4, 5 рокѕв ѕ старше). Інтенсивнѕсть росту бугаів визначають за результатами зважування. Тип будови тѕла молодняку оцѕнюють за 10-бальною шкалою (загальний вигляд ѕ розвиток — 3, форма тулуба — 4, кѕнцѕвки ѕ ратицѕ — 3). Комплексний клас тварин визначають за 100-бальними шкалами, а за сумою одержаних балѕв тварин зараховують до класу: 85 балѕв ѕ вище — елѕта-рекорд, 75 – 84 — елѕта, 65 – 74 — І клас, 55 – 64 — II клас. Тварин, якѕ отримали менше нѕж 55 балѕв, зараховують до некласних. і у я — це оцѕнювання племѕнних, продуктивних ѕ екстер’єрних якостей тварин, яке щороку провадять у племзаводах, племгоспах, на племфермах господарств ѕз рѕзною формою власнос-
а ицтва м л ія ви л
тѕ, племрепродукторах. онѕтуванню пѕдлягають бугаі-плѕдники, корови, ремонтнѕ телицѕ та племѕннѕ бугайцѕ. ѕсля закѕнчення бонѕтування складають звѕт ѕз вѕдповѕдним аналѕзом роботи. а пѕдставѕ цих матерѕалѕв розробляють план парувань та отелень на наступний рѕк, а також план пѕдбору з метою забезпечення одержання потомства високоі якостѕ. равильно проведений пѕдбѕр не тѕльки закрѕплює, а й розвиває ознаки, за якими ведуть селекцѕю. У племѕнних господарствах здѕйснюють ѕндивѕдуальний пѕдбѕр, тобто до кожноі корови пѕдбирають бугая-плѕдника з урахуванням його належностѕ до певноі лѕнѕі та родини. У неплемѕнних господарствах застосовують груповий пѕдбѕр. До маточного поголѕв’я, виходячи з генеалогѕі стада, пѕдбирають 2 – 3 бугаів ѕ закрѕплюють іх на два роки. а пѕдставѕ матерѕалѕв бонѕтування розробляють план комплектування стада племѕнними тваринами, визначають кѕлькѕсть молодняку, який необхѕдно виростити для власних потреб ѕ реалѕзацѕі ѕншим господарствам. Із числа пробонѕтованих видѕляють високопродуктивних тварин для занесення до Державних книг племѕнних тварин, що видаються окремо по кожнѕй породѕ. Тварину записують пѕд певним номером, який проставляється на лѕвому розѕ чи вусѕ. а товарних фермах восени провадять оцѕнку корѕв, нетелей ѕ телиць старше вѕд 6-мѕсячного вѕку. Корѕв оцѕнюють за походженням, молочною продуктивнѕстю, живою масою, екстер’єром, конституцѕєю з урахуванням вѕдтворноі здатностѕ та здоров’я. Усе стадо розподѕляють на три групи: племѕнну, виробничу для отримання молока ѕ виробничу для вирощування на м’ясо. До першоі групи вѕдносять корѕв ѕз вѕдомим походженням ѕ вищою молочною продуктивнѕстю та ремонтний молодняк; до другоі — менш цѕнних у племѕнному вѕдношеннѕ корѕв; до третьоі — надремонтний молодняк ѕ низькопродуктивних корѕв, яких осѕменяють спермою плѕдникѕв м’ясних порѕд ѕз метою одержання молодняку з кращими м’ясними якостями. Н я и і и и. У створеннѕ нових ѕ вдосконаленнѕ ѕснуючих порѕд великоі рогатоі худоби застосовують чистопородне розведення, вѕдтворне та ввѕдне схрещування. родуктивнѕ та племѕннѕ якостѕ молочних ѕ комбѕнованих порѕд полѕпшують за рахунок генофонду голштинськоі, англерськоі, червоноі датськоі порѕд та швѕцькоі американськоі селекцѕі. икористання на коровах симентальськоі породи голштинських червонорябих плѕдникѕв сприяло створенню в Украінѕ новоі украінськоі червоно-рябоі молочноі породи. олѕпшувальною для чорно-рябоі породи є голштинська чорноряба, яка характеризується високими надоями, великими розмѕра-
іл 4
Т х
Р
14 7
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Р
14 8
ми, молочним типом, мѕцним кѕстяком ѕ має високѕ морфофункцѕональнѕ властивостѕ вим’я. а коровах червоноі степовоі породи використовують плѕдникѕв англерськоі, червоноі датськоі та голштинськоі порѕд. ѕдтворне схрещування цих порѕд дало можливѕсть сформувати новий продуктивний тип тварин, на основѕ якого може бути створена нова червона молочна порода. икористання бугаів швѕцькоі породи на коровах лебединськоі сприяє пѕдвищенню молочностѕ, вмѕсту жиру в молоцѕ й полѕпшенню морфофункцѕональних властивостей вим’я. З х іч и і ус с і. Для правильноі органѕзацѕі племѕнноі роботи, облѕку продукцѕі та оплати працѕ на фермѕ великоі рогатоі худоби ведеться зоотехнѕчний ѕ племѕнний облѕк. сновними обов’язковими формами облѕку в племѕнних господарствах є книга заводських записѕв (племѕннѕ картки — ф. № 1-мол, 2-мол, 1-м’яс, 2-м’яс), журнали — осѕменѕння, запуску та отелення, вирощування племѕнного ѕ ремонтного молодняку, облѕку надоів, годѕвлѕ та витрати кормѕв. а кожного бугая-плѕдника (ф. № 1-мол, 1-м’яс) ѕ корову (2-мол, 2-м’яс) заповнюють ѕндивѕдуальнѕ картки вѕдповѕдно молочного та м’ясного напрямѕв продуктивностѕ, куди записують усѕ вѕдомостѕ про тварину (походження, продуктивнѕсть, вѕдтворення, екстер’єр тощо). Якщо тварина вибула ѕз стада, то в картцѕ зазначають дату ѕ причину вибуття. У журналѕ осѕменѕння, запуску та отелень (ф. № 3-мол, 3-м’яс) записують кличку, ѕдентифѕкацѕйний номер, дату останнього осѕменѕння, фактичне осѕменѕння, кличку бугая, дату запуску, час отелення, стать ѕ номер новонародженого теляти. ѕсля отелення корови теля зважують ѕ складають акт про приплѕд, на пѕдставѕ якого роблять запис у журналѕ вирощування племѕнного та ремонтного молодняку (ф. № 4-мол, 4-м’яс). Контролюють рѕст ѕ розвиток молодняку щомѕсячним зважуванням. адоі в днѕ контрольних доінь облѕковують у журналѕ (актѕ) добово-контрольних надоів (ф. № 6-мол), а швидкѕсть молоковѕддачѕ у корѕв заносять до форми № 5-мол. У зоотехнѕчному звѕтѕ про племѕнну роботу з великою рогатою худобою (ф. № 7-мол, 7-м’яс) наводяться результати бонѕтування стада. а племѕнних фермах ведеться журнал годѕвлѕ та витрати кормѕв. а пѕдставѕ даних про кѕлькѕсть згодованих кормѕв ѕ прирѕст живоі маси чи надою молока визначають витрату кормѕв на одиницю продукцѕі. а продаж чи купѕвлю племѕнних тварин виписується покупцевѕ племѕнне свѕдоцтво, яке зберѕгається у господарствѕ, поки живе тварина та іі потомство. а неплемѕнних фермах застосовують такѕ форми облѕку, як книга облѕку маточного поголѕв’я, журнал контрольних надоів, книга
Р
іл 4
облѕку вирощування ѕ вѕдгодѕвлѕ худоби, журнал осѕменѕння, запуску та отелень. У книгу облѕку вирощування ѕ вѕдгодѕвлѕ худоби записують данѕ зважування молодняку пѕд час ѕнвентаризацѕі, переведеннѕ його у старшу вѕкову групу, реалѕзацѕі, забою, постановки чи зняття з вѕдгодѕвлѕ.
ицтва м л ія ви
иробництво молока ѕ м’яса передусѕм залежить вѕд оптимальноі структури стада та правильноі органѕзацѕі вѕдтворення. і с у у с розумѕють спѕввѕдношення у вѕдсотках статевих ѕ вѕкових груп тварин. У стадѕ повиннѕ бути такѕ групи: корови, нетелѕ, телицѕ старшѕ вѕд року ѕ до року, бички старшѕ вѕд року й до року та група тварин на вѕдгодѕвлѕ. Структуру стада визначають на початок року, оскѕльки спѕввѕдношення груп змѕнюється у результатѕ одержання приплоду, переведення тварин ѕз групи в групу, вибракування ѕ здавання худоби на забѕй. У господарствах, якѕ самѕ вирощують ремонтний ѕ надремонтний молодняк, частка корѕв у стадѕ становить 40 – 50 %. Якщо надремонтний молодняк реалѕзують у ранньому вѕцѕ, то корѕв у стадѕ може бути 60 – 65 %. З поглибленням спецѕалѕзацѕі молочного скотарства ѕ вирощуванням ремонтного молодняку в спецѕалѕзованих господарствах частку корѕв у стадѕ доводять до 80 – 85 %, що дає можливѕсть рѕзко пѕдвищити товарнѕсть молока. У племѕнних господарствах молодняк реалѕзують у 12-мѕсячному вѕцѕ, тому на частку корѕв у стадѕ має припадати 40 – 50 %. Для забезпечення нормального вѕдтворення з часткою корѕв 60 – 65 % необхѕдно мати на 100 корѕв 15 – 17 % нетелей, 18 – 20 — телиць старших вѕд року ѕ 20 – 25 % теличок до року. Щоб прискорити полѕпшення якостѕ стада, доцѕльно збѕльшити кѕлькѕсть ремонтного молодняку з розрахунку щорѕчного введення у групу корѕв 20 – 25 % первѕсток, що дасть можливѕсть бѕльше вибракувати низькопродуктивних тварин, обновити стадо за 4 – 5 рокѕв ѕ пѕдвищити його продуктивнѕсть. У господарствах ѕз м’ясним напрямом скотарства, де надремонтний молодняк вирощують на м’ясо до 15 – 18-мѕсячного вѕку, частка корѕв у стадѕ становить 35 – 40 % ѕ до 20 % нетелей вѕд кѕлькостѕ корѕв. а пѕдставѕ структури складають оборот стада, планують вихѕд продукцѕі та потребу в кормах. Для розвитку молочного ѕ м’ясного скотарства та пѕдвищення продуктивностѕ тварин насамперед необхѕдно забезпечити високу плодючѕсть маточного поголѕв’я. У досягненнѕ цього велике значення має правильна органѕзацѕя вѕдтворення худоби.
а
я
л
и і
Т х
4.6.
14 9
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Р
150
елика рогата худоба вѕдрѕзняється вѕд ѕнших видѕв сѕльськогосподарських тварин тривалѕстю перѕодѕв статевого ѕ господарського дозрѕвання, охоти ѕ тѕльностѕ. ѕк статевоі та господарськоі зрѕлостѕ у неі залежить вѕд спадковостѕ, породних особливостей, рѕвня годѕвлѕ, умов утримання, а також вѕд клѕматичних чинникѕв. Тварини м’ясних порѕд скороспѕлѕшѕ, тому статева зрѕлѕсть у них настає на 2 – 3 мѕс ранѕше порѕвняно з худобою молочних порѕд. едостатня або неповноцѕнна годѕвля затримує рѕст молодняку, ѕ вѕн у бѕльш пѕзньому вѕцѕ досягає господарськоі зрѕлостѕ. Тварини пѕвденних широт скороспѕлѕшѕ, нѕж пѕвнѕчних. За нормальних умов вирощування статева зрѕлѕсть у телиць настає у вѕцѕ 6 – 9, а в бугайцѕв — 7 – 8 мѕс. сѕменяти телиць потрѕбно з досягненням ними господарськоі зрѕлостѕ. Такий перѕод для тварин молочного ѕ комбѕнованого напрямѕв продуктивностѕ настає в 17 – 20, а для м’ясних порѕд — у 16 – 18 мѕс. Крѕм того, телицѕ до цього вѕку повиннѕ мати не менше нѕж 70 % живоі маси повновѕковоі тварини. Щоб осѕменити телиць в оптимальнѕ строки, іх потрѕбно вирощувати в належних умовах ѕ на фѕзѕологѕчно обґрунтованому рѕвнѕ годѕвлѕ. сѕменѕння у ранньому вѕцѕ зумовлює тяжкѕ отелення, народження слабких телят ѕ зниження молочноі продуктивностѕ корѕв, особливо первѕсток. ирощування телиць в умовах недостатньоі годѕвлѕ не дає ім можливостѕ досягти у перѕод господарськоі зрѕлостѕ вѕдповѕдноі живоі маси. Таких телиць осѕменяють у бѕльш старшому вѕцѕ, а це затримує рѕст поголѕв’я худоби, збѕльшує кѕлькѕсть повторних осѕменѕнь, знижує надѕй упродовж життя ѕ збѕльшує витрати кормѕв на вирощування корови. У телиць старшого вѕку бѕльше перегулѕв, нѕж у 18-мѕсячних тварин. За даними . . егучева, на вирощування корови, яка перший раз отелилась у вѕцѕ 28 мѕс, витрачається 3700, а 36 — 4500 к. од. едостатня годѕвля телиць пѕд час вирощування іх збѕльшує й ѕншѕ витрати на 25 – 30 %. сѕменяють телиць ѕ корѕв у перѕод настання охоти. роявами іі є неспокѕй тварин, втрата апетиту, у корѕв знижуються надоі, вони стрибають одна на одну, спостерѕгаються набрякання зовнѕшнѕх частин статевих органѕв, іх почервонѕння та видѕлення слизу. середньому охота триває 12 – 18 год ѕз коливаннями 6 – 36 год. Через 24 год пѕсля початку охоти вѕдбувається овуляцѕя, тобто вихѕд яйцеклѕтини з фолѕкула. раховуючи те, що спермѕі у статевих шляхах самки здатнѕ до виживання протягом 8 – 24 год, осѕменяти тварин потрѕбно два рази з промѕжками 10 – 12 год увечерѕ та вранцѕ або ж навпаки. риродне парування застосовують рѕдко, а в основному осѕменяють тварин штучно: телиць — вѕзо-цервѕкальним методом (за допомогою шприца-катетера ѕ пѕхвового дзеркала), а корѕв — мано-цервѕкальним (ѕз використанням полѕетиленовоі рукавички, балончика й
а ицтва м л ія ви л
катетера) та ректо-цервѕкальним (з фѕксацѕєю шийки матки через пряму кишку). Сперма для осѕменѕння надходить ѕз районних племоб’єднань, де утримують висококласних плѕдникѕв. ѕсля осѕменѕння телицѕ чи корови технѕк робить запис у журнал осѕменѕння та одержання приплоду, де вказує кличку, ѕдентифѕкацѕйний номер самки, дату осѕменѕння, кличку та ѕдентифѕкацѕйний номер плѕдника. Якщо ж заплѕднення не вѕдбулося, то через 20 – 21 день ѕз коливаннями вѕд 12 до 40 днѕв у самки спостерѕгається повторна охота. ерѕод вѕд однѕєі охоти до наступноі називається статевим циклом. изькопродуктивних корѕв, якѕ не заплѕднилися протягом 5 – 6 осѕменѕнь, вибраковують ѕз стада, а високопродуктивних пѕддають ретельному ветеринарному обстеженню ѕ лѕкуванню. сновними причинами вибракування корѕв ѕз стада є ѕнфекцѕйнѕ та незаразнѕ хвороби, порушення вѕдтворних функцѕй, захворювання вим’я, вѕк, низька продуктивнѕсть тощо. ѕсля заплѕднення самки у яєчнику на мѕсцѕ фолѕкула, який лопнув, розвивається жовте тѕло, що видѕляє гормон прогестерон. станнѕй гальмує настання охоти. За його наявнѕстю у кровѕ встановлюють тѕльнѕсть самок. Тривалѕсть тѕльностѕ у корѕв залежить вѕд умов годѕвлѕ, скороспѕлостѕ худоби, статѕ новонародженого, кѕлькостѕ приплоду, перѕоду року та ѕндивѕдуальних особливостей самок. едостатня годѕвля подовжує ембрѕональний перѕод розвитку теляти. Тварини скороспѕлих м’ясних порѕд виношують плѕд меншу кѕлькѕсть днѕв. Ембрѕональний перѕод розвитку бичкѕв довший на 1 – 3 днѕ. лизнят корови народжують на 3 – 4 днѕ ранѕше. зимку тѕльнѕсть триває довше на 2 – 2,5 днѕ. За 2 мѕс до отелення корѕв перестають доіти, іх запускають, зменшуючи кѕлькѕсть доінь ѕ даванку соковитих та концентрованих кормѕв. одѕвля нетелей ѕ тѕльних корѕв має бути достатньою й повноцѕнною, особливо іх треба забезпечувати протеіном, мѕнеральними речовинами та вѕтамѕнами. орми годѕвлѕ для таких тварин визначають залежно вѕд іхньоі живоі маси, вгодованостѕ й планового надою. одують тѕльних корѕв три рази на день ѕз постѕйною подачею води в автонапувалки. Кращими кормами в стѕйловий перѕод є злаково-бобове сѕно, сѕнаж, силос, коренеплоди, комбѕкорм; а в лѕтнѕй — зеленѕ корми ѕ 1,5 – 2 кг концентрованих з урахуванням плановоі продуктивностѕ. а 100 кг живоі маси грубих кормѕв дають 2 – 2,5, соковитих — 4 – 5 кг. Тѕльнѕй коровѕ живою масою 500 – 550 кг ѕз плановим рѕчним надоєм 4500 – 5000 кг за добу згодовують, кг: сѕна — 8 – 10, кормових бурякѕв — 5 – 6, силосу — 10 – 12 ѕ концентрованих кормѕв — 2,5 – 3.
іл 4
Т х
Р
151
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Р
За 7 – 10 днѕв до отелення з рацѕону вилучають соковитѕ корми (силос, коренеплоди), а за 2 – 3 днѕ припиняють давати ѕ концентрованѕ. За два тижнѕ до отелення корѕв переводять у родильне вѕддѕлення, в якому бажано мати клѕтки-бокси. Тут самки теляться ѕ перебувають ѕз телям 1 – 3 доби. Таких боксѕв має бути 0,5 – 0,6 % вѕд кѕлькостѕ корѕв у стадѕ. овонароджене теля зважують перед першою годѕвлею й складають акт оприбуткування приплоду, де зазначають кличку та ѕдентифѕкацѕйний номер матерѕ й батька, масу ѕ кѕлькѕсть приплоду, присвоєний ѕдентифѕкацѕйний номер ѕ кличку. Данѕ акта заносять до форми № 3-мол — журналу реєстрацѕі приплоду та вирощування молодняку великоі рогатоі худоби. Телят мѕтять татуюванням за допомогою спецѕальних щипцѕв ѕз металевими голчастими цифрами, вищипами на вухах за умовним ключем, бирками з номерами, а дорослих тварин — ошийниками, спецѕальними таврами з використанням холоду ѕ випалюванням номерѕв на рогах. Цифрове значення мѕчення вищипами таке: верхнѕй край правого вуха — 1, лѕвого — 10, нижнѕй край правого вуха — 3, лѕвого — 30, кѕнчик правого вуха — 100, лѕвого — 200, круглий вищип посерединѕ правого вуха — 400, лѕвого — 800, круглий вищип ближче до кѕнчика правого вуха — 1000, лѕвого — 2000. Сума всѕх чисел на обох вухах, починаючи з великих, ѕ становитиме ѕдентифѕкацѕйний номер тварини. ринцип мѕчення холодом ґрунтується на знебарвленнѕ волосу пѕд дѕєю низьких температур. ѕсля прикладання до тѕла тварини охолодженого тавра у твердому двоокисѕ вуглецю чи рѕдкому азотѕ пѕд дѕєю низьких температур руйнуються клѕтини, що зумовлюють забарвлення волосяного покриву, ѕ на цьому мѕсцѕ росте знебарвлений волос. Так мѕтять тварин ѕз темним кольором волосяного покриву.
4.7. Ви
щ
ям
я
сновна мета вирощування молодняку — поповнення стада високопродуктивними тваринами. Щоб виростити худобу, яка б повною мѕрою виявляла генетично закладенѕ можливостѕ продуктивностѕ, необхѕдно з перших днѕв вирощування телят створювати оптимальнѕ умови годѕвлѕ та утримання, що забезпечить нормальний рѕст ѕ розвиток тварин. олодняк розподѕляють на ремонтний та надремонтний. Телята, одержанѕ вѕд високопродуктивних корѕв ѕ добре розвиненѕ, надходять у групу ремонтного молодняку, для них створюють кращѕ 15 2
а ицтва м л ія ви л
умови годѕвлѕ, ім бѕльше випоюють молочних кормѕв. адремонтний молодняк — це тварини, отриманѕ вѕд корѕв ѕз невисокою продуктивнѕстю ѕ призначенѕ для вирощування на м’ясо. У молочному скотарствѕ розрѕзняють три перѕоди вирощування молодняку: молозивний, молочний ѕ пѕслямолочний. Молозивний період триває 7 – 10 днѕв. Теля через 30 – 60 хв пѕсля народження повинно отримати 1 – 2 кг молозива. ѕльша даванка його може спричинити розлади у травному каналѕ. отѕм кѕлькѕсть молозива й молока поступово збѕльшують ѕ доводять до 1/5 – 1/4 живоі маси теляти. У кишки новонароджених легко проникають мѕкроби, якѕ потрапляють у кров ѕ спричинюють рѕзнѕ захворювання, тому що в кровѕ телят немає бѕлка глобулѕну — носѕя ѕмунних тѕл. лобулѕн надходить в органѕзм новонародженого з молозивом ѕ зумовлює розвиток захисних ѕмунобѕологѕчних властивостей. олозиво забезпечує органѕзм теляти комплексом вѕтамѕнѕв, а також збуджує перистальтику кишок, сприяє вивѕльненню іх вѕд первородного калу, виявляє послаблювальну дѕю. оно мѕстить майже у два рази бѕльше сухоі речовини, в 4 – 5 разѕв — загального бѕлка, у 12 разѕв — альбумѕну та глобулѕну ѕ в 1,5 раза бѕльше мѕнеральних солей порѕвняно з молоком. ротягом 10 – 15 днѕв телят утримують в ѕндивѕдуальних клѕтках. айдоцѕльнѕшими ѕ найбѕльш економними є клѕтки Еверса завдовжки 1,5 м, завширшки 0,4 ѕ заввишки 1 м. ѕдлога й стѕни у них дерев’янѕ, що дає можливѕсть створювати нормальнѕ санѕтарно-гѕгѕєнѕчнѕ умови утримання (рис. 4.9). Якщо телят утримують у профѕлакторѕі до 10-денного вѕку, то для них необхѕдно мати 65 – 70 % мѕсць вѕд наявностѕ іх кѕлькостѕ у родильному вѕддѕленнѕ, а в разѕ подовженого строку (до 20 днѕв) — 80 – 90 %. Із профѕлакторѕю родильного вѕддѕлення телят переводять у телятник, де іх утримують у групових клѕтках по 10 – 15 голѕв ѕз розрахунку 1,5 – 2 м2 площѕ клѕтки на одну голову. У молочному та молочном’ясному скотарствѕ застосовують ручне випоювання телят ѕ змѕнРис. 4.9. У и я я і и іу ь их і х но-групове утримання пѕд коро-
іл 4
Т х
Р
15 3
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Р
15 4
вами-годувальницями, а в м’ясному — вирощування на пѕдсосѕ. За групового утримання використовують груповѕ напувалки з фѕксацѕєю телят, що дає можливѕсть ѕндивѕдуально нормувати молочнѕ корми. олоко розливають за допомогою мобѕльних ѕ стацѕонарних установок. ершѕ 30 – 40 днѕв телятам випоюють молоко вѕд здорових корѕв у кѕлькостѕ 1/5 – 1/6 живоі маси новонародженого, потѕм поступово його замѕнюють збираним молоком, яке дають до 4 – 5мѕсячного вѕку. лемѕнним теличкам за молочний перѕод випоюють 300 – 400 кг незбираного молока ѕ 500 – 800 кг збираного з такого розрахунку, щоб вони з ним одержали 10 – 12 кг молочного жиру. адремонтному молодняку незбираного молока випоюють 200 – 250 кг, а збираного — 500 – 700 кг. икористовують також замѕнник незбираного молока (З ), що дає можливѕсть знизити витрати незбираного молока до 60 кг ѕ заощадити на вирощуваннѕ одного теляти 240 кг цього цѕнного продукту харчування. олочнѕ корми згодовують два рази на добу. Із 7 – 10-денного вѕку телят привчають до поідання сѕна. Концентрованѕ корми починають давати з 15 – 20-го дня, а соковитѕ — на другому мѕсяцѕ життя. За 6 мѕс залежно вѕд норми молочних кормѕв концентрованих згодовують ѕз розрахунку на одну голову 170 – 225 кг. У зимовий перѕод телятам дають 2 – 3 кг сѕна, 5 – 6 — силосу ѕ 1 – 1,5 кг концкормѕв ѕз розрахунку на 100 кг живоі маси. лѕтку грубѕ й соковитѕ корми замѕнюють зеленою масою. Телятам у 2 мѕс іі згодовують 3 – 4 кг, 4 — 10 – 12 ѕ в 6 мѕс — 18 – 20 кг. зимку молодняк випускають на прогулянки у дворики. лѕтку його бажано утримувати в таборах групами по 25 – 30 голѕв. ожна вирощувати телят змѕнно-груповим способом пѕд коровами-годувальницями. Для цього видѕляють здорових корѕв ѕз невисокою продуктивнѕстю ѕ пѕдпускають до них телят ѕз 12-денного вѕку по 2 – 4 голови залежно вѕд молочностѕ годувальницѕ. ѕдсисний перѕод триває 3 мѕс. За лактацѕю пѕд такою коровою можна виростити 6 – 10 телят, або три групи, з витратою молока з розрахунку на одне теля 200 – 350 кг. римѕщення для утримання молодняку обладнують станками, якѕ вѕдповѕдно до його ширини розмѕщують у 2 – 3 ряди (рис. 4.10). ѕсткѕсть телятника має становити 25 % вѕд поголѕв’я корѕв на фермѕ. Якщо іх небагато (менше нѕж 500), телятники блокують ѕз родильним вѕддѕленням. ѕж рядами станкѕв роблять кормовѕ проходи. Температура в телятнику має бути 8 – 16 °С, оптимальна вологѕсть повѕтря — 70 – 75 %, вмѕст у повѕтрѕ вуглекислоти — 0,2 – 0,3, амѕаку — 0,026, сѕрководню — 0,01 %. У 3-мѕсячному вѕцѕ телят формують у групи й утримують іх по 25 – 30 голѕв.
у
их
і
х
і я у и я я у іс я ч и і . Із 5 – 6-мѕсячного вѕку молодняк розподѕляють за статтю на теличок ѕ бугайцѕв. айрацѕональнѕше утримувати теличок безприв’язно групами до 50 голѕв. Це сприяє кращому розвитку тварин ѕ формуванню у них мѕцноі конституцѕі. У 6-мѕсячному вѕцѕ у молодняку великоі рогатоі худоби вже повнѕстю розвинений рубець ѕ вѕн становить 62,5 % маси всього шлунка, тодѕ як у новонароджених — тѕльки 37 %. ѕсля 6 мѕс тваринам згодовують лише рослиннѕ корми. Для ремонтних телиць рѕчну потребу в кормах визначають з урахуванням плану росту та живоі маси корѕв (табл. 4.2). 4.2. Річ і и я ( . . Калашников,
я у ч ху .І. Клейменов, 1985)
и
бмѕнноі ива маса енергѕі, в кѕнцѕ пе- Кормових одиниць Дж рѕоду, кг Вирощування корів живою масою 500 – 550 кг До одного року 260 1362 11523 ѕд одного до двох рокѕв 430 2115 21123 етелѕ, старшѕ вѕд двох рокѕв 495 2790 27837 Вирощування корів живою масою 600 – 650 кг До одного року 300 1512 13299 ѕд одного до двох рокѕв 495 2346 24642 етелѕ, старшѕ вѕд двох рокѕв 567 2970 31896 ѕковѕ перѕоди
ицтва м л
я у
ія ви
я
л
и
Т х
Рис. 4.10. У
іл 4
а
Р
еретравного протеіну, кг 139 190 288 154 214 306
15 5
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Р
15 6
Умови годѕвлѕ повиннѕ бути такими, щоб телички у 6 – 12 мѕс мали середньодобовѕ прирости 600 – 650 г, а в 12 – 18 — 450 – 500 г. одують молодняк три рази на добу з вѕльним доступом до води. У стѕйловий перѕод дають доброякѕсне сѕно злакових та бобових трав, силос, сѕнаж, концентрованѕ корми, а племѕнному молодняку — ѕ буряки, моркву, картоплю, сѕнне борошно. а 100 кг живоі маси ремонтному молодняку згодовують 1,5 – 2,5 кг сѕна, 5 – 6 — силосу чи 3 – 4 — сѕнажу, 1 – 1,5 кг концкормѕв ѕз розрахунку на одну голову за добу. Структура рацѕону може бути такою, %: сѕно ѕ сѕнаж — 28 – 30, соковитѕ корми — 40 – 45, концентрованѕ — 25 – 30. У лѕтнѕй перѕод основними кормами для молодняку є зеленѕ, добова даванка яких у вѕцѕ 6 – 7 мѕс становить 18 – 22 кг, 10 – 12 — 22 – 26, 13 – 15 — 26 – 30, 16 – 18 — 30 – 35, 18 – 24 мѕс — 35 – 40 кг. а 1 к. од. необхѕдно перетравного протеіну, г: у вѕцѕ 7 – 9 мѕс — 100 г, 10 – 15 — 95, 16 – 25 — 90, 27 – 29 мѕс — 108 г. Якщо господарство має пасовища, доцѕльно з молодняку комплектувати групи й випасати його. Це позитивно впливає на мѕцнѕсть кѕстяка, розвиток м’язовоі тканини, внутрѕшнѕх органѕв, накопичення в органѕзмѕ мѕнеральних речовин, вѕтамѕнѕв ѕ пѕдвищення резистентностѕ органѕзму до рѕзних захворювань. Якщо ж немає можливостѕ випасати ремонтних телиць, то лѕтом іх утримують у таборах ѕ годують зеленими кормами з сѕяних трав з обов’язковим наданням активного моцѕону тривалѕстю 4 – 6 год. У разѕ пасовищного утримання з розрахунку на голову вѕдводять 14 – 16 м2, а стѕйлово-табѕрного —16 – 20 м2 площѕ загону. Корисно у загонах споруджувати навѕси з розрахунку 2 – 2,5 м2 на голову. Ви у я і их у і . угайцѕв вирощують у племѕнних заводах ѕ в племрепродукторах при облплемоб’єднаннях. ѕвень годѕвлѕ іх має бути розрахований на одержання середньодобових приростѕв 750 – 1000 г. У молочний перѕод цих тварин утримують групами. Схема годѕвлѕ до 6-мѕсячного вѕку передбачає випоювання 320 – 450 кг незбираного молока ѕ 600 – 1000 кг збираного, а також згодовування 220 – 230 кг сѕна, 200 — силосу, 100 – 120 — коренеплодѕв, 195 – 217 кг концкормѕв. З 6 – 7-мѕсячного вѕку іх утримують на прив’язѕ й дають бѕльше, нѕж ремонтним телицям, концентрованих ѕ менше соковитих кормѕв. У стѕйловий перѕод ѕз розрахунку на 100 кг живоі маси бугайцям згодовують 1,7 – 2 кг сѕна, 0,5 — трав’яного борошна чи гранул ѕ 0,8 – 1 кг концентрованих кормѕв. За загальною поживнѕстю в рацѕонѕ сѕно становить 45 – 50 %, трав’яне борошно або гранули — 10 – 15, концентрованѕ корми — 40 – 45 %. Улѕтку замѕсть сѕна дають зелену масу. Такий тип годѕвлѕ сприяє формуванню мѕцного кѕстяка ѕ позитивно дѕє на бѕльш раннє статеве дозрѕвання. З повноцѕнною годѕвлею повиннѕ рацѕонально поєднуватися щоденнѕ тривалѕ прогулянки тварин.
4.8. Р
я
і
оздоювання корѕв — це система заходѕв, спрямованих на повнѕше використання можливостей іхньоі молочноі продуктивностѕ. До них належать пѕдготовка корѕв до отелення, нормована годѕвля, органѕзацѕя ѕ технѕка доіння, своєчасне осѕменѕння, створення певних умов утримання, правильна органѕзацѕя виробничих процесѕв на фермѕ. еобхѕдною умовою роздоювання є забезпечення високого рѕвня годѕвлѕ тварин упродовж перших 2 – 3 мѕс лактацѕі. Через 10 – 15 днѕв пѕсля отелення за нормального загального стану корѕв ѕ молочноі залози рацѕон для них збѕльшують на 2 – 4 к. од. вѕд норми. вансування кормами на продуктивнѕсть проводять доти, поки корова пѕдвищує надѕй. олодим ѕ повновѕковим тваринам нижче вѕд середньоі вгодованостѕ норми годѕвлѕ збѕльшують на 10 %. До рацѕону корѕв, яких роздоюють, треба вводити високоякѕсне сѕно злакових ѕ бобових трав, сѕнаж, кормовѕ буряки, моркву, а влѕтку основу його становлять зеленѕ та концентрованѕ корми. а 100 кг живоі маси новотѕльним коровам необхѕдно давати 1,5 – 2 кг сѕна,
а ицтва м л Т х
л
У племѕнних заводах ѕ племрепродукторах бугайцѕв вирощують до 12 – 14-мѕсячного вѕку, а потѕм іх реалѕзують. ѕд них беруть сперму ѕ в 3 – 4 господарствах осѕменяють нею 180 – 200 корѕв для оцѕнювання бугайцѕв за якѕстю потомства. евикористану сперму оцѕнюють, розрѕджують лакто-глѕцерино-жовтковим середовищем, розфасовують, заморожують у гранулах та пластикових пайстах, а за потреби розморожують ѕ використовують для осѕменѕння тварин. і я. Телиць, що виношують плѕд, називають нетелями, іх утримують групами по 20 – 25 голѕв. За 3 – 4 мѕс до отелення усѕх тварин переводять на прив’язне утримання у контрольний корѕвник або у примѕщення для групи сухостѕйних корѕв. одують іх за нормами тѕльних корѕв залежно вѕд живоі маси ѕ планового надою. До норми ще додають 1 – 1,5 к. од. на рѕст. етелей щодня випускають на вигульнѕ майданчики, корисним також для них є примусовий активний моцѕон. Для розвитку залозистоі тканини вим’я ѕ формування придатностѕ до машинного доіння на 6 – 8-му мѕсяцях тѕльностѕ його масажують. Це посилює дѕяльнѕсть гѕпофѕза, сприяє надходженню кровѕ до молочноі залози, формуванню залозистоі тканини й рѕвномѕрному розвитку часток вим’я. асаж проводять два рази на добу вручну або механѕчними пристроями у години майбутнѕх доінь тривалѕстю 6 хв. ротягом останнѕх 7 – 10 днѕв пѕд час масажу вмикають доільнѕ апарати з метою звикання тварин ѕ вироблення у них умовного рефлексу до доіння. За 20 – 30 днѕв до отелення масаж вим’я припиняють ѕ через 10 – 15 днѕв нетелей переводять у родильне вѕддѕлення.
іл 4
ія ви
Р
15 7
Р
іл 4
4.9.
им
я,
і
я
я
і
У и я і . У тваринництвѕ рѕк подѕляють на два перѕоди: зимово-стѕйловий (205 – 210 днѕв) ѕ лѕтнѕй (150 – 155 днѕв). У молочному ѕ молочно-м’ясному скотарствѕ залежно вѕд природноекономѕчних умов господарства застосовують такѕ системи утримання корѕв: цѕлорѕчну стѕйлову, стѕйлово-пасовищну та стѕйловотабѕрну.
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
2 – 3 — силосу, 2 – 2,5 — кормових бурякѕв, 0,5 – 1 кг моркви. У добовому рацѕонѕ має мѕститися 2,5 – 3 кг сухоі речовини. а роздоювання суттєво впливають пѕдготовка корови до доіння й дотримання правил машинного доіння, особливо повноти видоювання, оскѕльки неповне видоювання спричинює зниження молочноі продуктивностѕ. ѕдготовка корови до доіння включає обмивання вим’я, витирання його та масаж. Цѕ операцѕі мають тривати не бѕльше нѕж 1 хв. Якщо ж вони затягуються, то це призводить до втрати перѕоду рефлексу молоковѕддачѕ ѕ як наслѕдок — до зниження надоів. априкѕнцѕ доіння роблять заключний масаж, натискуючи на колектор доільних стаканѕв униз ѕ вперед. а роздоювання впливають також зоогѕгѕєнѕчнѕ умови утримання, чистота тварин, дотримання розпорядку дня, спокѕй у перѕод доіння. вансування кормами для роздоювання припиняють за 2 – 3 мѕс до запуску, ѕ корѕв годують вѕдповѕдно до фактичноі молочноі продуктивностѕ.
15 8
Рис. 4.11. У
и
я
і
и у ь их
чи
х
Р
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
У районах з великою розоранѕстю земель практикують стѕйлову чи стѕйлово-табѕрну систему. разѕ першоі тварин цѕлорѕчно утримують на прив’язѕ в закритих примѕщеннях з обов’язковими щоденними прогулянками на вигульних майданчиках, споруджених бѕля примѕщень (рис. 4.11). Друга система передбачає утримання в стѕйловий перѕод у капѕтальних примѕщеннях на прив’язѕ, а влѕтку тварин переводять до таборѕв, розмѕщених бѕля полѕв кормовоі сѕвозмѕни з культурами зеленого конвеєра. ротягом доби ім надають активний моцѕон. Стѕйлово-пасовищну систему застосовують у господарствах, якѕ мають природнѕ та штучнѕ пасовища. Тварин утримують у примѕщеннях, а влѕтку іх випасають на пасовищах неподалѕк вѕд ферми (рис. 4.12).
Рис. 4.12. Ви
с
я
і
у ь у
их
с
и
х
Кращим варѕантом є створення культурних пасовищ. Усю іхню площу розбивають на загони ѕ згѕдно з графѕком на них випасають худобу. а високопродуктивних штучних пасовищах на корову вѕдводять 0,2 – 0,3, а на природних випасах — 0,5 – 1 га. асовищне утримання позитивно впливає на здоров’я, продуктивнѕсть та вѕдтворнѕ функцѕі тварин. У товарних ѕ племѕнних господарствах для худоби молочних та комбѕнованих порѕд застосовують прив’язну систему утримання. Корѕвники будують дворяднѕ на 100 ѕ чотириряднѕ на 200 голѕв (рис. 4.13). Залежно вѕд способу роздавання кормѕв корѕв розмѕщують у примѕщеннѕ за двома варѕантами.
15 9
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Р
16 0
Рис. 4.13. ч и і ч и и я і и і и ’я и у и я і 200 і : 1 — гнойовий прохѕд; 2 — стѕйла; 3 — годѕвницѕ; 4 — кормовий прохѕд
Якщо використовують мобѕльнѕ засоби роздавання кормѕв, то корѕв ставлять головами до кормового проходу. У корѕвниках на 100 голѕв є один центральний прохѕд для роздавання кормѕв ѕ два гнойових, розмѕщених ѕз протилежного боку примѕщень. У разѕ використання стацѕонарних роздавачѕв кормѕв К-Ф-74 корѕв розмѕщують головами у протилежнѕ боки, тодѕ центральний прохѕд буде гнойовий, а з протилежних бокѕв обладнують годѕвницѕ з конвеєрами для перемѕщення кормѕв вздовж годѕвниць. У примѕщеннѕ для кожноі корови обладнують стѕйло, годѕвницю ѕ автонапувалку -І або -І одну на два сумѕжнѕ стѕйла. айбѕльш поширенѕ годѕвницѕ ѕз задньою стѕнкою заввишки 70 см ѕ передньою 20 – 30 см. хнѕ переваги перед низькими полягають у тому, що корови не викидають кормѕв, не проходять уперед ѕ не топчуть іх. Довжину стѕйла визначають вимѕрюванням косоі довжини тулуба (вѕд плечо-лопаткового з’єднання до сѕдничних горбѕв) плюс 7,5 см, а ширина становить 80 % його довжини. айчастѕше застосовують вертикальну ланцюгову прив’язь, яка складається з двох ланцюгѕв завдовжки 155 ѕ 50 см. Короткий ланцюг закѕнчується кѕльцями й надѕвається на довший, який знизу крѕпиться до годѕвницѕ, а зверху кѕльцем начѕплюється на гак. станнѕм часом на фермах ѕз прив’язним утриманням почали використовувати прив’язь типу С -Ф-26, яка дає можливѕсть авто-
а ицтва м л ія ви л
матизувати процес прив’язування та вѕдв’язування корѕв. а шию тварин надѕвають ошийник ѕз ланцюжком ѕ гумовою грушею, а на годѕвницях прикрѕплюють металеву пластинку з прорѕзами. Коли корова заходить у стѕйло ѕ опускає шию в годѕвницю, вѕдбувається іі самофѕксацѕя. оворотом важеля, що розмѕщений над годѕвницями у кѕнцѕ примѕщення, змѕщується пластинка, ѕ корова розфѕксовується. айбѕльш поширена у стѕйлах дерев’яна пѕдлога. Для утеплення стѕйл ѕ полѕпшення гѕгѕєнѕчних умов утримання використовують пѕдстилку (солому, торф, тирсу) з розрахунку 2 – 4 кг на корову за добу, яка вбирає вологу, шкѕдливѕ гази й запобѕгає забрудненню тварин. ад стѕйлом кожноі корови має бути табличка ѕз зазначенням клички, ѕдентифѕкацѕйного номера, породи ѕ породностѕ, походження, дати народження, чергового отелення та продуктивностѕ. ѕля примѕщення влаштовують вигульнѕ або вигульно-кормовѕ майданчики. станнѕ обладнують годѕвницями з невеликими навѕсами над ними, а посерединѕ — напувалками К-4 (одна на 100 корѕв). айданчики будують ѕз розрахунку 8 м2 площѕ з твердим покриттям ѕ 12 – 15 м2 без покриття на кожну корову. рогулянки тривають 2 – 4 год на добу, бажано практикувати й активний моцѕон. дним ѕз елементѕв догляду за тваринами є щоденне іх чищення. рив’язне утримання дає можливѕсть ретельно нормувати годѕвлю, роздоювати корѕв, спостерѕгати за станом здоров’я, проявом охоти, здѕйснювати догляд з урахуванням ѕндивѕдуальних особливостей. роте воно потребує значно бѕльших затрат працѕ на роздавання кормѕв, доіння, видалення гною, проведення прогулянок. а молочнѕй фермѕ застосовують одно- ѕ двозмѕнну органѕзацѕю працѕ. рупу корѕв за умов однозмѕнноі роботи доглядає одна доярка, яка протягом дня має двѕ перерви. У разѕ двозмѕнноі роботи групу корѕв обслуговують двѕ доярки, кожна з яких працює по 7 год. Така форма органѕзацѕі працѕ є найпрогресивнѕшою ѕ вѕдповѕдає вимогам сучасних механѕзованих сѕльськогосподарських пѕдприємств. авантаження на одну доярку за прив’язного утримання становить 20 – 25 корѕв, а затрати працѕ на 1 ц молока — 3 – 4 люд.-год. тже, навантаження на одного працѕвника менше, а затрати працѕ на 1 ц молока з однаковими надоями в 1,3 – 1,6 раза бѕльшѕ, нѕж за безприв’язного утримання. рив’язне утримання не дає повною мѕрою створити для тварин нормальний повѕтряно-свѕтловий режим у примѕщеннѕ й забезпечити іх активним моцѕоном. едосконалѕ конструкцѕя будѕвель, обладнання вентиляцѕі, каналѕзацѕі та неправильна іх експлуатацѕя зумовлюють у корѕвниках пѕдвищену вологѕсть, а повѕтря мѕстить бѕльше вѕд норми вуглекислоти та амѕаку. Тварини мало
іл 4
Т х
Р
16 1
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Р
16 2
пѕддаються ультрафѕолетовому опромѕненню, пѕд дѕєю якого в органѕзмѕ утворюється вѕтамѕн D, що бере участь у регулюваннѕ мѕнерального обмѕну. а фермах ѕз прив’язним утриманням гнѕй видаляють конвеєрами ТС -2, ТС -3,0 , ТС -160 , ТШ-30 . Корми роздають мобѕльними кормороздавачами КТУ-10 , К Т-10, К С-15 або стацѕонарним К-Ф-74. і я и . Ефективне використання великоі рогатоі худоби передусѕм залежить вѕд умов годѕвлѕ. перѕод доместикацѕі вона пристосувалася до споживання ѕ перетравлювання великоі кѕлькостѕ соковитих ѕ грубих кормѕв ѕз значним умѕстом клѕтковини. сновними соковитими кормами є силос, коренебульбоплоди, грубими — солома, сѕно (лучне, злакове, бобове), сѕнаж. Тварини краще й апетитнѕше поідають ѕ перетравлюють соковитѕ корми. оєднання іх ѕз сѕном сприяє оцтовокислому бродѕнню в рубцѕ, завдяки якому пѕдвищується вмѕст жиру в молоцѕ. Згодовування великих даванок концентрованих кормѕв зумовлює пѕдвищення ѕнтенсивностѕ пропѕоновокислого бродѕння ѕ збѕльшення кѕлькостѕ пропѕоновоі кислоти в рубцѕ, що призводить до зниження жирностѕ молока. У випадку, коли рацѕон великоі рогатоі худоби мѕстить недостатню кѕлькѕсть перетравного протеіну, його поповнюють синтетичними сполуками (сечовина, амонѕйнѕ солѕ тощо). Так, дѕйним коровам іх дають ѕз розрахунку 100 – 150 г, молодняку старше вѕд 6-мѕсячного вѕку — 40 – 50, молодняку на вѕдгодѕвлѕ — 50 – 80 г на добу. З метою забезпечення продуктивностѕ корѕв 3500 – 4000 кг молока на стѕйловий перѕод необхѕдно заготовити кормѕв, у середньому на голову: грубих — 14 ц, соковитих — 80 – 120, концентрованих — 12 – 14 ц. ослѕдовнѕсть роздавання кормѕв може бути рѕзною. роте найдоцѕльнѕше згодовувати спочатку концентрованѕ, потѕм коренеплоди й силос ѕ в останню чергу грубѕ корми. евелику кѕлькѕсть певного корму роздѕляють на одну–двѕ даванки. і я і их і . а фермах застосовують групову годѕвлю корѕв, а для високопродуктивних — ѕндивѕдуальну. ѕдповѕдно до рацѕону корми видають на групу тварин ѕ роздають залежно вѕд продуктивностѕ кожноі. Даванки грубих ѕ силосу за кѕлькѕстю орѕєнтовно однаковѕ, а концкормѕв та коренеплодѕв — згѕдно з рѕвнем надоів. основному поширене триразове роздавання кормѕв упродовж дня до або пѕсля доіння. орми годѕвлѕ дѕйним коровам визначають залежно вѕд живоі маси, продуктивностѕ, вѕку й вгодованостѕ. ѕсля проведення контрольного доіння іх коригують вѕдповѕдно до продуктивностѕ тварин. У виробничих умовах рацѕони для дѕйних корѕв складають за такими показниками: кормовѕ одиницѕ, перетравний протеін, кальцѕй,
Р
іл 4
фосфор, каротин ѕ кухонна сѕль. инѕ ѕз цѕєі метою застосовують деталѕзованѕ норми годѕвлѕ з урахуванням 24 контрольних показникѕв: кормовѕ одиницѕ, обмѕнна енергѕя, суха речовина, сирий ѕ перетравний протеін, сира клѕтковина, крохмаль, цукор, сирий жир, кухонна сѕль, кальцѕй, фосфор, магнѕй, калѕй, сѕрка, залѕзо, мѕдь, цинк, кобальт, марганець, йод, каротин, вѕтамѕни D та Е. Енергѕя поживних речовин корму є одним ѕз основних чинникѕв щодо забезпечення високоі продуктивностѕ тварин. Для функцѕонування органѕзму коровѕ живою масою 550 – 600 кг на добу необхѕдно 31 401 – 32 657 кДж ѕ на утворення 10 кг молока 29 810 кДж неттоенергѕі (табл. 4.3).
1,15 1,10 1,05 1,03 1,02 1.01 1,00
98 100 102 104 106 108 110
3450 3850 4200 4635 5100 5555 6000
Дѕйним коровам у стѕйловий перѕод згодовують сѕно, солому, сѕнаж, силос, жом, кормовѕ буряки, моркву, концкорми; в пасовищний— зеленѕ й концентрованѕ корми (табл. 4.4). б’ємистѕ роздають ѕз розрахунку на 100 кг живоі маси 1,5 – 3 кг грубих, ѕз яких сѕна не менше нѕж 50 % (мѕнѕмальна його даванка — 1 кг на 100 кг живоі маси), 8 – 10 кг соковитих, у тому числѕ силосу 50 – 60 %. 4.4. Річ
у
с
и
у
у с і, %
лановий надѕй, кг
грубѕ
3000 3500 4000 4500 5000 5500 6000
13 13 12 12 12 12 11
і
і
я і
их
і
ч
а
еобхѕдно на рѕк обмѕнноі перетравенергѕі, ного проДж теіну, кг 41055 338 45430 385 49140 428 53766 482 58650 540 63882 600 69000 660
ицтва м л
3000 3500 4000 4500 5000 5500 6000
кормових одиниць
і
ія ви
итрата еретравкормових ного протеіодиниць на ну на 1 к. 1 кг молока од., г
у
л
адѕй вѕд корови за рѕк, кг
их і у і і .І. Клейменов, 1985)
Т х
4.3. Річ і ( . . Калашников,
я у
Спѕввѕдношення кормѕв, % до поживностѕ соковитѕ концентрозеленѕ у тому числѕ ванѕ усього силос 32 23 26 29 30 21 29 28 30 20 31 27 28 19 33 27 26 18 36 26 26 16 36 26 24 15 39 26
16 3
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Р
16 4
Концентрованѕ корми вводять у рацѕон ѕз урахуванням добового надою: до 10 кг — 100 г, 10 – 15 — 100 – 150, 15 – 20 — 150 – 200, 20 – 25 — 250 – 300 ѕ понад 25 кг — 300 – 350 г на 1 кг молока. ацѕон корови має бути збалансованим за загальною поживнѕстю, а вмѕст сухоі речовини з розрахунку на 100 кг живоі маси повинен становити 2,8 – 3,2, високопродуктивноі — 3,5 – 3,8 кг. Для пѕдтримання життєдѕяльностѕ органѕзму необхѕдно 1 к. од. ѕз розрахунку на 100 кг живоі маси та 0,5 к. од. на продукування 1 кг молока. У годѕвлѕ дѕйних корѕв дуже важливою є збалансованѕсть рацѕону за перетравним протеіном. ого нестача спричинює збѕльшення витрат кормѕв на одиницю продукцѕі, зниження продуктивностѕ й вмѕсту жиру в молоцѕ. Тваринѕ з добовим надоєм 10 кг на 1 к. од. необхѕдно 95 г, а з надоєм 20 кг ѕ бѕльше — 105 – 110 г перетравного протеіну. естачу в рацѕонѕ протеіну поповнюють за рахунок сѕна бобових та макухи олѕйних культур. Травлення в рубцѕ корѕв вѕдбувається нормально за вѕдповѕдного спѕввѕдношення протеіну й вуглеводѕв, якѕ контролюються цукровопротеіновим спѕввѕдношенням. а 100 г перетравного протеіну в рацѕонѕ корѕв має бути 100 – 130 г, або на 1 кг живоі маси 3 – 4 г цукру, спѕввѕдношення крохмалю ѕ цукру 1,3 – 1,5 : 1. едостатня кѕлькѕсть жиру в рацѕонах призводить до зниження його вмѕсту в молоцѕ, оскѕльки жир кормѕв є джерелом високомолекулярних ненасичених жирних кислот. орма даванки жиру становить 60 – 65 % загального вмѕсту його в добовому надоі. Із розрахунку на суху речовину в рацѕонѕ корѕв має бути: сирого протеіну — не менше нѕж 14 %, клѕтковини — 16 – 28, жиру — 2 – 3, цукру — 11 – 15 %. Зниження сирого протеіну менше нѕж 12 % зумовлює зростання витрат азотистих речовин на утворення молока. Збѕльшення клѕтковини в кормѕ на 1 % понад норму знижує перетравнѕсть сухоі речовини на 0,88 %. ѕвень цукру в рацѕонѕ вище нѕж 15 % погѕршує використання азоту й засвоєння клѕтковини в рубцѕ тварини, іі вмѕст у рацѕонѕ для корѕв ѕз надоєм до 10 кг має досягати 28 %, ѕз надоєм 30 кг ѕ бѕльше — 18 – 16 %. ацѕон збалансовують за основними макроелементами (кальцѕй, фосфор, натрѕй, хлор, магнѕй, калѕй, сѕрка). а 100 кг живоі маси коровам забезпечують: кальцѕю — 5, фосфору — 0,7 г; на 1 кг молока вѕдповѕдно 4 та 3,2. естача в рацѕонѕ мѕкроелементѕв (марганець, йод, кобальт, мѕдь, цинк) спричинює затримку в ростѕ, шлунково-кишковѕ розлади, порушення вѕдтворних функцѕй. Для нормалѕзацѕі обмѕнних процесѕв та вѕдтворних функцѕй корѕв необхѕдно забезпечувати каротином ѕ вѕтамѕнами D та Е. Каротин нормують ѕз розрахунку 30 мг на 100 кг живоі маси ѕ 25 мг на 1 кг молока. У лѕтнѕй перѕод основними в рацѕонах є зеленѕ, яких згодовують залежно вѕд рѕвня молочноі продуктивностѕ 40 – 70 кг за добу, та концентрованѕ корми.
а ицтва м л ія ви л
Д я і . равильна органѕзацѕя й технѕка доіння забезпечують найповнѕше виведення молока з вим’я ѕ посилене його утворення в промѕжках мѕж доіннями. роцес доіння складається з пѕдмивання вим’я, витирання з легким масажуванням, здоювання перших цѕвок молока, власне доіння й додоювання. им’я корѕв пѕдмивають ѕз вѕдра, використовуючи кухоль, або водою зѕ шланга з розпилювачем ѕз посудини, розмѕщеноі на дротѕ для вѕльного пересування вздовж примѕщення. ѕсля пѕдмивання вим’я витирають чистим рушником або спецѕальною серветкою, бажано змоченою у дезѕнфѕкуючому розчинѕ (0,5 – 0,75%-й розчин гѕпохлориту йоду, 1%-й розчин хлорамѕду , 4%-а водна сумѕш 20 % гексахлорофену та 80 % триетаноламѕну). Такий спосѕб пѕдготовки запобѕгає бактерѕальному забрудненню молока. перацѕі з пѕдготовки до доіння зумовлюють рефлекс молоковѕддачѕ. У випадку, коли молоко не видѕляється, частки вим’я злегка масажують, погладжуючи іх пальцями зверху вниз. ѕсля цього здоюють першѕ 2 – 3 цѕвки молока у спецѕальний кухоль для виявлення маститу у корѕв, а також ѕз метою зменшення бактерѕального забруднення. Тѕльки тодѕ, коли корова припустила молоко, оператор надѕває на дѕйки доільнѕ стакани. Тривалѕсть пѕдготовки корови до доіння — не бѕльше нѕж 1 хв, оскѕльки час вѕд початку пѕдготовки вим’я до моменту припускання молока становить усього 40 – 80 с. У практицѕ скотарства використовують ручне (частѕше в невеликих фермерських господарствах) ѕ машинне доіння. За ручного доіння дѕйку захоплюють усѕма пальцями з подальшим натисканням почергово пальцями руки. ѕд тиском молока сфѕнктер дѕйки вѕдкривається ѕ молоко виводиться з частки вим’я. Доіти корову треба швидко, здѕйснюючи 80 – 100 стискань за 1 хв. У кѕнцѕ доіння проводять заключний масаж вим’я, пѕсля чого корову додоюють. Щоденний масаж вим’я сприяє пѕдвищенню надоів на 10 – 14 %. сновним способом є машинне доіння корѕв, яке полегшує працю оператора ѕ дає можливѕсть обслуговувати поголѕв’я у 2 – 3 рази бѕльше, що пѕдвищує продуктивнѕсть працѕ та знижує собѕвартѕсть молока. Доільнѕ стакани на дѕйки вим’я надѕвають у такѕй послѕдовностѕ: спочатку на задню лѕву, потѕм передню лѕву, задню праву й передню праву, або спочатку на заднѕ, а потѕм переднѕ дѕйки. ередчасне іх надѕвання спричинює затримку молоковѕддачѕ, а запѕзнення — неповне видоювання молока. ктивна молоковѕддача у корови триває 5 – 6 хв, але основна частина молока видоюється протягом 2 — 4 хв. Тривале доіння (7 хв ѕ бѕльше) спричинює неповне видоєння молока, оскѕльки гормон окситоцин впливає на молоковѕддачу впродовж 3 – 6 хв.
іл 4
Т х
Р
16 5
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Р
16 6
ѕд кѕнець доіння проводять заключний масаж легким погладжуванням ѕ здавлюванням окремих часток вим’я. Далѕ застосовують машинне додоювання, вѕдтягуючи колектор однѕєю рукою вперед ѕ вниз, а другою зверху вниз погладжуючи окремѕ частки вим’я. ручну тварину не додоюють, бо це призводить до порушення нормального рефлексу молоковѕддачѕ й привчає іі до неповного вѕддавання молока в доільний апарат. ѕсля додоювання ѕ закѕнчення молоковѕддачѕ з дѕйок вѕдразу знѕмають доільнѕ стакани, оскѕльки перетримання останнѕх призводить до порушення кровообѕгу та гальмування молоковѕддачѕ, а вплив вакууму є однѕєю з причин захворювання корѕв на мастит. ѕсля закѕнчення доіння доільнѕ апарати, молокопроводи та ѕнший молочний посуд ретельно миють з використанням миючих та дезѕнфѕкуючих розчинѕв. За умови прив’язного утримання в стѕйлах корѕв доять на доільних установках Д С-2 ѕ УД -100. лѕтку, коли іх випасають, застосовують пересувнѕ доільнѕ установки УД -8, УД -12. У разѕ доіння корѕв у стѕйлах у переноснѕ вѕдра використовують два апарати. ри цьому за 1 год оператор видоює 16 – 18 корѕв. Для доіння корѕв у стѕйлах застосовують також доільну установку-молокопровѕд ( Д -8 ), « рацлавчанка» (УД -50, УД -100, УД -200), яка розрахована на обслуговування 50, 100 ѕ 200 тварин. Доіти корѕв у молокопровѕд бажано трьома апаратами, що дає можливѕсть видоювати за 1 год 50 голѕв. Значного поширення набули двотактнѕ доільнѕ апарати, якѕ дають змогу скоротити тривалѕсть доіння корѕв, іх використовують для доіння у вѕдра та молокопровѕд. У виробництвѕ застосовують доільнѕ апарати ДУ-1, Д -Ф-50. айпоширенѕшим є доільний апарат ДУ-1. а вѕдмѕну вѕд серѕйних, вѕн складається з пульсатора з нерегульованою частотою пульсацѕй (67 ± 5 на хв), а також пластмасового прозорого колектора з кутом нахилу 75°, прозорого молочного шланга для спостерѕгання за молоковиведенням. У колекторѕ тритактноі модифѕкацѕі затискач на молочному шлангу замѕнено клапаном вимикання апарата вѕд вакууму, об’єм колектора збѕльшено у 1,5 раза, пѕдвищено швидкѕсть доіння у двотактних на 7 %, тритактних — 15 %. У бѕльшостѕ господарств застосовують триразове доіння. Це дає можливѕсть отримати молока на 8 – 12 % ѕ молочного жиру на 0,1 – 0,15 % бѕльше. У практицѕ скотарства значного поширення набуває дворазове доіння, оскѕльки з його застосуванням затрати працѕ знижуються на 25 – 30 %. сновою для його впровадження є депресѕя в секрецѕі молока, що настає пѕсля заповнення вим’я корѕв на 80 % протягом 12 год. аксимальну кѕлькѕсть молока вѕд корови отримують завдяки якѕсному доінню, а не його багатократностѕ. У
Р
іл 4
краінах з розвиненим молочним скотарством корѕв зазвичай доять два рази на добу.
м
и
м
Зазначена система виробництва молока ґрунтується на цеховѕй органѕзацѕі виробництва ѕ внутрѕшньофермерськѕй спецѕалѕзацѕі. Залежно вѕд фѕзѕологѕчного стану молочне стадо розподѕляють на чотири технологѕчнѕ групи, якѕ розмѕщують у цехах: сухостѕйних корѕв, отелення, роздоювання й осѕменѕння та виробництва молока. У кожному цеху тварини перебувають певний перѕод, пѕсля чого іх переводять у наступний по замкненому колу. х сух с і их і . сновне його призначення — пѕдготовка корѕв до отелення й подальшоі лактацѕі. Тварини в цех надходять за 60 днѕв до отелення, а нетелѕ — на шостому-сьомому мѕсяцѕ тѕльностѕ. римѕщення для утримання тѕльних корѕв роздѕляють на 3 – 4 секцѕі, а тварин дѕлять на групи залежно вѕд перѕоду тѕльностѕ 60, 45, 30, 15 днѕв. рупи формують один раз через кожних 10 – 15 днѕв кѕлькѕстю не бѕльше нѕж 50 голѕв. Залежно вѕд прийнятоі технологѕі в господарствѕ сухостѕйних корѕв у цеху можна утримувати прив’язно та безприв’язно. рив’язний спосѕб застосовують у господарствах з невеликим поголѕв’ям дѕйних корѕв. Для полегшення органѕзацѕі моцѕону використовують напѕвавтоматичне прив’язування тварин, що дає можливѕсть розфѕксовувати іх групами. айдоцѕльнѕше сухостѕйних корѕв утримувати без прив’язѕ на глибокѕй пѕдстилцѕ з вѕльним виходом на кормо-вигульнѕ майданчики, де вони поідають грубѕ та соковитѕ корми. а кожну корову в примѕщеннѕ повинно бути видѕлено 5 м2 площѕ, а на кормо-вигульному майданчику з твердим покриттям — 8 м2 ѕз фронтом годѕвлѕ 0,8 – 1 м. Для пѕдстилки використовують солому або сухий торф ѕз розрахунку 1,5-2 кг на голову на добу. нѕй з примѕщень видаляють 1 – 2 рази на рѕк. римѕщення й кормо-вигульнѕ майданчики обладнують груповими напувалками. Тваринам у цеху сухостѕйних корѕв видѕляють 25 % головомѕсць вѕд загальноі кѕлькостѕ корѕв на фермѕ. х я обладнують в окремому примѕщеннѕ з розрахунку 12 % головомѕсць вѕд загального поголѕв’я корѕв ферми. Тут утримують глибокотѕльних корѕв та нетелей ѕ корѕв, якѕ розтелилися. Тварини надходять у цех за 7 – 10 днѕв до отелення ѕ перебувають тут
а
х
ицтва м л
-
ія ви
и
л
и
Т х
4.10.
16 7
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Р
16 8
протягом 25 днѕв. У цеху отелення передбаченѕ такѕ технологѕчнѕ секцѕі: передродова, родова, молозивних та новотѕльних корѕв. У передродову секцѕю надходять корови й нетелѕ, яких утримують прив’язно. З настанням провѕсникѕв родѕв тварин переводять у родову секцѕю ѕз денниками. станнѕ розмѕром не менше вѕд 3,0 × 3,5 м, ѕз невисокими стѕнками (1,2 м) для можливостѕ зорового контакту з ѕншими тваринами, обладнанѕ годѕвницями ѕ напувалками. Утримання в деннику без прив’язѕ забезпечує тваринам сприятливѕ умови для нормального перебѕгу родѕв. У родовому деннику корова перебуває вѕд 10 до 24 год, що дає можливѕсть телятѕ ссати молозиво безпосередньо з вим’я матерѕ. отѕм корѕв перемѕщують у секцѕю молозивних, де одержують вѕд них молозиво, яке використовують для випоювання телят. Через 4 днѕ іх переводять у секцѕю новотѕльних ѕ утримують протягом 12 – 14 днѕв прив’язно або безприв’язно залежно вѕд прийнятоі технологѕі. ершѕ днѕ пѕсля отелення тварин годують доброякѕсним сѕном та бовтанкою ѕз концкормѕв. а 12 – 14-й день іх переводять на повний рацѕон. очинаючи з другого дня пѕсля отелення корѕв доять апаратами з навантаженням на одного оператора 25 голѕв. Телят пѕсля утримання в деннику з коровою розмѕщують у профѕлакторѕі, де вони перебувають у клѕтках до 20-денного вѕку. Далѕ переводять у телятник для подальшого вирощування, а надремонтних реалѕзують у господарства з вирощування молодняку великоі рогатоі худоби на м’ясо. авантаження в профѕлакторѕі на одного працѕвника 35 – 40 телят. До ху я сі і я корови надходять через 16 – 18 днѕв пѕсля отелення. ѕн розрахований на 25 % головомѕсць вѕд загальноі кѕлькостѕ корѕв. Тривалѕсть перебування тварин у цьому цеху 100 – 120 днѕв. оздоювати корѕв починають через 15 днѕв пѕсля отелення. Для групи тварин однаковоі продуктивностѕ на 5 – 10 днѕв складають рацѕон. Контрольнѕ доіння проводять один раз за 5 днѕв ѕз занесенням даних до картки роздоювання корѕв. орми годѕвлѕ корѕв складають ѕз розрахунку фактичноі продуктивностѕ та авансу кормѕв на рѕст надоів. Коровам-первѕсткам додатково згодовують для пѕдвищення продуктивностѕ 1 – 2 к. од. Корми авансують доти, поки корова збѕльшує надоі. За умов прив’язного утримання й доіння в переноснѕ вѕдра оператор обслуговує 25 – 30 корѕв. Якщо утримання безприв’язне, а доіння провадиться на доільних установках типу «Ялинка» ѕ «Тандем», навантаження зростає до 70 – 100 корѕв. Для результативного заплѕднення ѕ запобѕгання маститу коровам надають моцѕон. Тварину, яка за перѕод роздоювання не заплѕднилася, переводять у цех виробництва молока, але встановлюють за нею ретельний ветеринарний нагляд.
а ицтва м л ія ви л
До ху и и надходять заплѕдненѕ й роздоєнѕ корови на 100 – 120-й день лактацѕі. сновне завдання тут — це одержання високих надоів, досягнення рѕвномѕрного спаду лактацѕйноі кривоі, нормального перебѕгу тѕльностѕ й своєчасного запуску корѕв. У цеху повинно бути 50 % головомѕсць вѕд загального поголѕв’я корѕв. Якщо доіння органѕзовано у стѕйлах, то застосовують прив’язну систему утримання, а в доільних залах — безприв’язно-боксову. ажливим елементом виробничого процесу в зазначеному цеху є своєчасний ѕ правильно проведений запуск корѕв, що контролюється щомѕсячним планом-графѕком перемѕщення тварин по цехах. Корѕв середньоі продуктивностѕ запускають за 3 – 4, а високопродуктивних — за 6 – 10 днѕв. У перѕод запуску стежать за вим’ям: коли воно стає твердим, молоко здоюють. ѕсля закѕнчення запуску іх перемѕщують до цеху сухостѕйних корѕв. отоково-цехову систему можна впроваджувати на фермах ѕз традицѕйною технологѕєю та пѕдприємствах промислового типу. У господарствах, де серед основних виробничих примѕщень є родильне вѕддѕлення, потоково-цехову систему можна запроваджувати з мѕнѕмальними витратами, тѕльки провѕвши реконструкцѕю родильного вѕддѕлення й профѕлакторѕю. Тварин одного цеху розмѕщують у кѕлькох чи одному примѕщеннѕ, роздѕливши його на окремѕ секцѕі, в яких утримують корѕв на роздоюваннѕ та наступному перѕодѕ лактацѕі або сухостѕйних ѕ тварин родильного вѕддѕлення. ожна розмѕщувати у родильному вѕддѕленнѕ ѕ корѕв, що перебувають на роздоюваннѕ. арѕантѕв розмѕщення тварин може бути кѕлька, але необхѕдно, щоб зберѕгалася суть новоі технологѕі годѕвлѕ й утримання з урахуванням фѕзѕологѕчного стану, можливостѕ роздоювання, вчасного осѕменѕння, одержання здорового приплоду та його збереження. бов’язкова умова потоково-цеховоі системи — збереження технологѕчних груп протягом усього перѕоду утримання тварин у тому чи ѕншому цеху, а за пасовищного утримання — закрѕплення певних дѕлянок пасовищ або вигульно-кормових майданчикѕв (якщо корѕв не випасають). отоково-цехову систему можна впровадити ѕ на фермѕ, де утримують не менше нѕж 400 корѕв. Для цього необхѕдно мати родильне вѕддѕлення з денниками ѕ профѕлакторѕєм. ешту тварин рѕзного фѕзѕологѕчного стану розмѕщують в одному корѕвнику. Якщо на фермѕ одне примѕщення на 200 корѕв, то половина головомѕсць вѕдводиться пѕд цех виробництва молока, одна четверта частина — пѕд сухостѕйних корѕв ѕ стѕльки ж для роздоювання новотѕльних тварин. У цьому разѕ для кожноі групи визначають рѕзнѕ рѕвнѕ годѕвлѕ. едолѕком потоково-цеховоі системи є знеособлення тварин, оскѕльки іх перемѕщують ѕз цеху в цех. Тому всѕх корѕв слѕд закрѕплювати за певними працѕвниками, в якому б цеху тварини не перебували.
іл 4
Т х
Р
16 9
Р
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
4.11.
170
п
и х ми
і
і
и
і
и
м
Термѕн технологія було прийнято в 1967 р. на Харкѕвськѕй сесѕі С І . ѕд технологѕєю розумѕють науково обґрунтовану ѕ взаємопов’язану систему органѕзацѕйних, економѕчних, зоотехнѕчних, ветеринарних та ѕнженерних прийомѕв ѕз розведення, годѕвлѕ й утримання тварин, будѕвництва примѕщень, комплексноі механѕзацѕі та автоматизацѕі виробництва, яка забезпечує масовий випуск продукцѕі високоі якостѕ з мѕнѕмальними затратами працѕ та витратами ѕнших матерѕальних засобѕв. айважливѕшими елементами технологѕі виробництва молока є утримання, годѕвля, доіння корѕв та видалення гною. ѕд звичайних ферм спецѕалѕзованѕ пѕдприємства з виробництва молока вѕдрѕзняються концентрацѕєю поголѕв’я, взаємопов’язанѕстю технологѕчних процесѕв, комплексною механѕзацѕєю та автоматизацѕєю виробничих процесѕв. они бувають павѕльйонного типу, де тварин розмѕщують в окремих примѕщеннях, ѕ моноблоковѕ з розмѕщенням поголѕв’я пѕд одним дахом. Кращим варѕантом органѕзацѕі промисловоі технологѕі виробництва молока є спорудження пѕдприємств павѕльйонного типу. удѕвництво пѕдприємств ѕз моноблоковою системою утримання значно складнѕше. оно триває 3 – 4 роки, а створення оптимальних умов утримання тварин потребує значних витрат. Спецѕалѕзованѕ молочнѕ пѕдприємства розмѕщують у мѕсцях, де є можливѕсть створити мѕцну кормову базу з використанням культурних пасовищ. еобхѕдною умовою є обґрунтування іх розмѕрѕв ѕз врахуванням матерѕальних витрат ѕ затрат працѕ на виробництво одиницѕ продукцѕі, обсягѕв ѕ структури кормовиробництва, складу земельних угѕдь, рельєфу мѕсцевостѕ, наявностѕ природних кормових угѕдь та іх розмѕщення ѕ забезпечення вѕдповѕдними кадрами. Для роботи на таких пѕдприємствах потрѕбнѕ висококвалѕфѕкованѕ кадри, здатнѕ органѕзувати й вести виробництво молока в умовах промисловоі технологѕі. Технологѕі молочних пѕдприємств розробленѕ на 400, 800, 1200 ѕ 1600 голѕв та як експериментальнѕ на 2000 корѕв. роте найдоцѕльнѕша концентрацѕя 800 – 1200 голѕв. Збѕльшення поголѕв’я тварин вѕд 400 до 800 голѕв зумовлює зменшення матерѕальних витрат на 9 – 13 %, а на пѕдприємствах ѕз поголѕв’ям 1200 корѕв — на 15 – 20 %. одальша концентрацѕя поголѕв’я призводить до зростання витрат на одиницю продукцѕі. а пѕдприємствах з кѕлькѕстю 1200 корѕв затрати працѕ на 1 ц молока на 30 – 35 % нижчѕ порѕвняно з пѕдприємствами на 400 корѕв. а великих пѕдприємствах ѕз безприв’язною системою утримання використовують типовѕ примѕщення на 400, а середнього розмѕру з
а ицтва м л ія ви л
прив’язною системою утримання — на 200 корѕв. Тварини повиннѕ мати мѕцну конституцѕю, бути пристосованими до стѕйлового групового утримання в примѕщеннях ѕз твердим покриттям, мати високѕ технологѕчнѕ властивостѕ вим’я. сновний показник, за яким вѕдбирають корѕв, — іхня продуктивнѕсть. ѕдприємство з промисловою технологѕєю молока ефективне тодѕ, коли надоі не нижчѕ за 4000 кг молока на одну корову на рѕк. Корови повиннѕ мати придатне до машинного доіння вим’я з чашоподѕбною й округлою формою. Тварини з козячим вим’ям для машинного доіння непридатнѕ, оскѕльки частки такого вим’я розвиненѕ нерѕвномѕрно. Дѕйки повиннѕ бути цилѕндричноі та конѕчноі форми завдовжки 6 – 9 см, дѕаметром 2,5 – 3 ѕ обхватом бѕля основи 8 – 9 см. айоптимальнѕша вѕдстань мѕж переднѕми дѕйками — 10 – 15 см, заднѕми — 6 – 10 та мѕж переднѕми ѕ заднѕми — 7 – 12 см. Дѕйки, розмѕщенѕ одна вѕд одноі на бѕльшѕй вѕдстанѕ, пѕд масою доільного апарата згинаються, що призводить до неповного видоювання молока, надто близько — утруднюється надѕвання доільних стаканѕв ѕ виведення молока ѕз вим’я. с и у и я і . а молочних пѕдприємствах промислового типу застосовують прив’язний ѕ безприв’язний способи утримання корѕв. Прив’язний спосіб потребує значних затрат працѕ з догляду за тваринами ѕ не дає можливостѕ ефективно використовувати засоби механѕзацѕі. айпоширенѕший на молочних пѕдприємствах промислового типу безприв’язний спосѕб утримання корѕв. Із його застосуванням зростає ефективнѕсть використання засобѕв механѕзацѕі, збѕльшується навантаження на одного працѕвника, пѕдвищується продуктивнѕсть працѕ, збѕльшується рухова активнѕсть тварин ѕ реакцѕя іх на споживання корму. роте цѕ переваги мають значення тодѕ, коли в господарствѕ створена мѕцна кормова база. дже витрати кормѕв на одиницю виробленого молока за безприв’язного утримання бѕльшѕ на 10 – 15 %. У разѕ безприв’язного способу корѕв утримують у секцѕях. рупи формують залежно вѕд вѕку та фѕзѕологѕчного стану тварин. одують корѕв у примѕщеннѕ або на вигульно-кормових майданчиках. Доіння здѕйснюють у доільних залах, обладнаних доільними установками «Ялинка», «Тандем», «Карусель», « аралель». Залежно вѕд органѕзацѕі вѕдпочинку та годѕвлѕ тварин безприв’язне утримання має чотири варѕанти. езприв’язно-боксове утримання корів — найпоширенѕша технологѕя безприв’язного утримання. артѕсть будѕвництва примѕщень такого типу дещо бѕльша, але вона компенсується зменшенням затрат працѕ ѕ одержанням дешевшого молока. езприв’язно-боксове утримання застосовують у рѕзних клѕматичних зонах ѕз мѕнѕмальною витратою пѕдстилки або ж повною й замѕною рѕзними синтетичними матерѕалами.
іл 4
Т х
Р
171
Р
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Для вѕдпочинку тварин примѕщення обладнують боксами завдовжки 1,9 – 2,1 ѕ завширшки 1 – 1,2 м (рис. 4.14). Ширина боксу понад 1,2 м призводить до нерацѕонального використання площѕ та забруднення боксѕв ѕ тварин. ерегородки за довжиною такѕ, як бокси, або на 10 – 15 см коротшѕ. ѕдлога має бути вищою вѕд гнойового проходу на 20 – 30 см. Якщо застосовують пѕдстилку, то іі вносять один раз на тиждень ѕз розрахунку 2 – 3 кг на бокс або 0,3 – 0,5 кг на одну голову на день.
172
Рис. 4.14. В у іш і и ’я с
и
у
я
и
і
я
и
і
ѕж рядами боксѕв розмѕщенѕ двостороннѕ годѕвницѕ з кормовим проіздом посерединѕ. Для роздавання кормѕв використовують мобѕльнѕ кормороздавачѕ типу КТУ-10 , КТУ-10 , К Т-10, С -10, С-10, К С-15 . Якщо кормового проізду мѕж рядами годѕвниць не передбачено, використовують стацѕонарнѕ роздавачѕ кормѕв К-Ф-74, К Д-Ф-150-1. Доять корѕв у доільних залах. рохѕд для корѕв ѕ видалення гною завширшки не менше нѕж 250 см влаштовують мѕж годѕвницями та рядами боксѕв. Застосовують рѕзнѕ способи видалення гною через щѕлинну пѕдлогу: в пѕдвальнѕ гноєсховища, у канали, де розмѕщенѕ скребковѕ конвеєри. Якщо прохѕд бетонований, то гнѕй видаляють скреперною установкою чи бульдозером, начепленим на колѕсний трактор ( ТЗ-80, Ю З-6 та ѕн.). Щѕлинну пѕдлогу влаштовують ѕз металевих решѕток завширшки 25 мм ѕ отворами мѕж ними 37 – 40 мм. ланки розмѕщують щодо кормо-гноєвого проходу впоперек або ялинкою. За безприв’язно-боксового утримання спостерѕгається часткове знеособлення тварин. У проектах будѕвель не закладенѕ переддоільнѕ майданчики, тому корови навѕть упродовж одного дня можуть
а ицтва м л ія ви л
потрапляти до рѕзних операторѕв, якѕ доять у рѕзних ритмах, що порушує у тварин первинний рефлекс молоковѕддачѕ ѕ, як наслѕдок, може вѕдбуватися іх самозапуск або розвиватися мастит вим’я. За безприв’язного комбібоксового утримання передбачається поєднання мѕсць вѕдпочинку та годѕвлѕ, а доіння корѕв — у доільному залѕ. примѕщеннях, обладнаних комбѕбоксами, можна розмѕстити бѕльшу кѕлькѕсть тварин, оскѕльки немає потреби в широкому кормовому проходѕ. Цей спосѕб застосовують ѕ на фермах з прив’язним утриманням корѕв пѕсля іх реконструкцѕі. З цѕєю метою знѕмають прив’язѕ, а стѕйла вѕдокремлюють металевими дугами. едолѕком наведеного варѕанта є значне забруднення корѕв. ѕд час поідання корму вони просуваються вперед до годѕвницѕ, а потѕм вѕдходять назад ѕ лягають у видѕленѕ в перѕод годѕвлѕ екскременти. Сильнѕ корови витѕсняють ѕз боксѕв слабших, що призводить до травмування тварин ѕ зниження іх продуктивностѕ. Серед способѕв усунення таких недолѕкѕв — фѕксацѕя тварин у боксах на перѕод годѕвлѕ. Корми роздають мобѕльними ѕ стацѕонарними кормороздавачами, а гнѕй видаляють дельта-скреперною установкою, бульдозером, начепленим на колѕсний трактор, через щѕлинну пѕдлогу. орѕвняно з прив’язною системою комбѕбоксове утримання дає можливѕсть пѕдвищити продуктивнѕсть працѕ в 2 рази. езприв’язне змінно-групове утримання корів. ого суть полягає в тому, що окремѕ примѕщення мають певнѕ призначення. ѕдпочивають тварини у корѕвниках, обладнаних боксами, або іх утримують без боксѕв на пѕдлозѕ з пѕдстилкою. римѕщення розподѕляють на секцѕі, якѕ обладнують груповими напувалками К-4. ѕж рядами боксѕв пѕдлога бетонована. нѕй видаляють бульдозером, начепленим на колѕсний трактор, у перѕод, коли тварини вѕдсутнѕ. лѕтку корѕв утримують на вигульних майданчиках, а взимку використовують іх для прогулянок. Згѕдно з черговѕстю виконання технологѕчних операцѕй групи корѕв по обгороджених прогѕнних дорогах переганяють у ѕншѕ примѕщення, де іх годують та доять. Для годѕвлѕ використовують типовий корѕвник на 200 голѕв. одѕвницѕ влаштовують у чотири ряди без розриву посерединѕ примѕщення. дночасно у примѕщеннѕ розмѕщують 320 корѕв (чотири групи по 80 голѕв). одѕвницѕ обладнанѕ автоматичними фѕксаторами на перѕод поідання корму. римѕщення для годѕвлѕ будують ѕз розрахунку одне мѕсце на три корови стада. рупи корѕв годують у три змѕни, а корми роздають мобѕльними кормороздавачами. дну технологѕчну групу (80 корѕв) годують протягом 1,5 – 2 год ѕ перемѕщують іі в доільно-молочний блок, обладнаний установками «Ялинка» або «Тандем». ѕд час доіння тваринам залежно вѕд продуктивностѕ роздають концентрованѕ корми. ѕсля доіння іх перега-
іл 4
Т х
Р
173
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Р
174
няють у примѕщення для вѕдпочинку або на вигульно-кормовѕ майданчики. Цей варѕант безприв’язного утримання дає можливѕсть тваринам активно рухатися на свѕжому повѕтрѕ, пѕдвищити продуктивнѕсть працѕ в 1,5 – 2 рази, збѕльшити кѕлькѕсть головомѕсць на 15 – 20 %, пѕдвищити оплату корму молоком на 5 – 6 % порѕвняно з прив’язною системою утримання. роте зазначена технологѕя не набула широкого застосування. езприв’язне утримання з відпочинком корів на глибокій підстилці. Технологѕя передбачає вѕдпочинок корѕв у примѕщеннѕ на глибокѕй пѕдстилцѕ, годѕвлю на вигульно-кормових майданчиках, доіння у доільних залах, видалення гною бульдозером, начепленим на трактор. римѕщення для вѕдпочинку корѕв роздѕляють на секцѕі, де розмѕщують групи тварин рѕзного фѕзѕологѕчного стану. Для пѕдстилки використовують солому, яку додають щодня з розрахунку 3 кг на кожну корову. До примѕщень приєднують вигульно-кормовѕ майданчики з бетонним покриттям, де корѕв годують ѕ напувають протягом року. а них спорудженѕ навѕси для грубих кормѕв, якѕ тварини поідають через спецѕальнѕ решѕтки. игульно-кормовѕ майданчики обладнують годѕвницями для згодовування соковитих ѕ зелених кормѕв. У кожному окремому загонѕ майданчика є автонапувалка з електропѕдѕгрѕванням води у холодну пору року. Доять корѕв у доільних залах на установках «Ялинка», «Тандем» чи конвеєрного типу, одночасно згодовуючи концентрованѕ корми. нѕй видаляють з примѕщення раз на рѕк, а з вигульно-кормових майданчикѕв — один раз за 2 – 3 днѕ. Таку технологѕю виробництва молока можна застосовувати в пѕвденних регѕонах за наявностѕ мѕцноі кормовоі бази та достатньоі кѕлькостѕ соломи для пѕдстилки з розрахунку 1 т на корову за рѕк. днак вона не набула поширення через технологѕчнѕ переваги боксовоі системи. и і я и. елика молочна ферма має примѕщення для утримання корѕв (корѕвники), родильне примѕщення з профѕлакторѕєм для телят, телятники для молодняку рѕзних вѕкових груп, пункт штучного осѕменѕння, доільно-молочний блок, пункт ветеринарноі медицини, кормоцех, сховище для силосу, сѕнажу, сѕна, коренебульбоплодѕв, гноєсховище ѕ побутовий будинок. Родильне приміщення з профілакторієм для телят до 20-денного вѕку будують ѕз розрахунку 12 % головомѕсць вѕд загального поголѕв’я корѕв на фермѕ. Кѕлькѕсть мѕсць для корѕв ѕ телят має бути однаковою. Телятники розрахованѕ на утримання 100 – 500 голѕв молодняку до 6-мѕсячного вѕку. х мѕсткѕсть удвѕчѕ менша за все поголѕв’я корѕв. До доільно-молочного блока вѕдносять: доільнѕ примѕщення з доільними установками, молочарню для приймання, переробки й збе-
а ицтва м л ія ви л
рѕгання молока, пункт штучного осѕменѕння, службовѕ, побутовѕ та ѕншѕ кѕмнати, переддоільнѕ ѕ пѕслядоільнѕ майданчики для корѕв. олочарня може бути зблокована з корѕвниками або розташована окремо. У кормоцеху мелють зерно, миють ѕ подрѕбнюють коренеплоди ѕ виготовляють кормовѕ сумѕшѕ, куди додають (за потреби) рѕзнѕ бѕлково-мѕнерально-вѕтамѕннѕ добавки, готують грубѕ корми до згодовування. Силос ѕ сѕнаж заготовляють у наземних траншеях завширшки не менше нѕж 12 м, ѕз бетонованими стѕнами ѕ дном, пѕднятим над землею на 10 – 15 см. Сѕно зберѕгають пѕд навѕсами вигульно-кормових майданчикѕв або в спецѕально побудованих сѕносховищах. Солому скиртують на кормовому майданчику. Коренеплоди зберѕгають у корене-бульбосховищах або наземних буртах. нѕй бажано регулярно вивозити за територѕю ферми ѕ складувати в бурти. а випадок порушення постачання електроенергѕі вѕд державноі електромережѕ ферма має бути забезпечена резервною електростанцѕєю. і територѕю обгороджують, обсаджують деревами, а на в’іздѕ споруджують санпропускник. едалеко вѕд ферми розмѕщують поля з багаторѕчними травами ѕ культурними пасовищами. Ос и с і і і і . айрацѕональнѕше використовувати кормосумѕшѕ, якѕ дають можливѕсть забезпечити повноцѕнну годѕвлю й механѕзувати іх роздавання. сновними кормами є кукурудзяний силос, сѕно, сѕнаж, солома, зеленѕ корми та помѕрна кѕлькѕсть коренеплодѕв ѕ концкормѕв. Через високу вартѕсть енергоносѕів на сьогоднѕ корми для годѕвлѕ великоі рогатоі худоби в основному використовують у натуральному виглядѕ. У молочному скотарствѕ поширенѕ силосно-коренеплѕдний, сѕносилосно-коренеплѕдний, сѕнажно-концентратний типи годѕвлѕ. елика даванка силосу коровам не дає змоги збалансувати рацѕони за вмѕстом протеіну, цукру, фосфору, а в деяких випадках ѕ каротину. Концентратний тип годѕвлѕ не виправдовує себе внаслѕдок високоі вартостѕ зернових кормѕв, порушення травлення, зниження продуктивностѕ та вѕдтворних функцѕй корѕв. ожна застосовувати цѕлорѕчну однотипну годѕвлю тварин силосом, сѕнажем, сѕном, трав’яною сѕчкою, концкормами. У лѕтнѕй перѕод рацѕон корѕв доповнюють зеленою масою, питома вага якоі має становити 15 – 20 % загальноі кѕлькостѕ рацѕону. За умов промисловоі технологѕі виробництва молока концентрованѕ корми згодовують пѕд час доіння корѕв з урахуванням продуктивностѕ. рубѕ й соковитѕ за умов безприв’язного утримання тварини поідають ѕз вѕльним доступом до них на вигульно-кормових майданчиках. руповий спосѕб нормованоі годѕвлѕ найперспективнѕший, оскѕльки потребує менше витрат ѕ бѕльше пѕддається механѕзацѕі й автоматизацѕі процесу.
іл 4
Т х
Р
175
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Р
176
езприв’язне утримання передбачає групову годѕвлю корѕв без фѕксацѕі та групову режимну нормовану годѕвлю з фѕксацѕєю іх бѕля годѕвниць. Корѕв пѕсля отелення групують в однорѕднѕ групи вѕд 50 до 100 голѕв. Для кожноі групи складають рацѕон, розрахований на рѕвень середньоі продуктивностѕ корѕв. етод режимноі годѕвлѕ з фѕксацѕєю іх бѕля годѕвниць у спецѕальних примѕщеннях чи вѕдокремлених кормових зонах усерединѕ корѕвника забезпечує чѕткий режим годѕвлѕ й пѕдвищує швидкѕсть поідання кормѕв у 2 рази. Корми тваринам роздають згѕдно з установленим розпорядком, недотримання якого призводить до порушення жуйки, неспокою тварин ѕ зниження продуктивностѕ. ормують годѕвлю корѕв за кормовими класами залежно вѕд рѕвня молочноі продуктивностѕ, часу отелення й перѕоду тѕльностѕ, а корми роздають 2 – 3 рази на добу залежно вѕд прийнятоі технологѕі. Корми роздають мобѕльними й стацѕонарними засобами або використовують іх у поєднаннѕ. обѕльнѕ засоби простѕ в експлуатацѕі й характеризуються високою надѕйнѕстю. Стацѕонарнѕ дають можливѕсть автоматизувати процес годѕвлѕ корѕв, але витрати металу з розрахунку на одну тварину на 10 – 15 % та енергоносѕів на 15 – 20 % бѕльшѕ порѕвняно з мобѕльними. Крѕм того, вони не такѕ надѕйнѕ в роботѕ ѕ в разѕ виходу системи з ладу органѕзувати годѕвлю тварин досить складно. Ви ис я ь их ус . За умов прив’язного утримання корѕв доять у стѕйлах, використовуючи установки з молокопроводом. Якщо застосовують напѕвавтоматичнѕ прив’язѕ, то доіння органѕзовують ѕ в доільних залах. За безприв’язного утримання корѕв доять у доільних залах, обладнаних доільними установками «Ялинка», «Тандем», « аралель» та ѕн. У виробництвѕ використовують два типи доільноі установки «Тандем»: УДТ-8 ѕ УД -8 , якѕ розрахованѕ на обслуговування 200 – 450 дѕйних корѕв. Доільнѕ станки цих установок розмѕщенѕ паралельно з двох бокѕв по чотири з кожного. ѕж рядами станкѕв є траншея 0,6 – 0,75 м завглибшки для зручностѕ роботи оператора машинного доіння. Кожний станок обладнаний доільним апаратом ѕ годѕвницею для концентрованих кормѕв. пускають корѕв у станок та випускають ѕз нього ѕндивѕдуально, що дає можливѕсть затримати тварину в станку в разѕ потреби. Установку УДТ-8 обслуговують два оператори, якѕ за годину видоюють 60 – 70 корѕв. а установцѕ УД -8 автоматизованѕ процеси додоювання, вѕдмикання вакууму, знѕмання доільного апарата з вим’я тварини. Доіння корѕв проводить один оператор, оскѕльки частина операцѕй машинного доіння автоматизована. Із доільних апаратѕв молоко по молокопроводу через ѕндивѕдуальнѕ лѕчильники УЗ -1 надходить до молокозбѕрникѕв, розташованих у молочному блоцѕ.
а Т х
л
ія ви
а установцѕ типу «Ялинка» досягають вищоі продуктивностѕ працѕ завдяки розмѕщенню корѕв пѕд кутом 30° до робочоі траншеі оператора й зменшенню вѕдстанѕ мѕж вим’ям двох сусѕднѕх корѕв до 80 – 100 см. Це дає змогу економити оператору час переходу вѕд одноі корови до ѕншоі. Корови заходять ѕ виходять ѕз станкѕв групами. Концентрованѕ корми роздають ланцюгово-шайбовим конвеєром, а дозування регулюють ѕз пульта керування. Доільна установка розрахована на обслуговування 400 – 600 корѕв. У виробничих умовах використовують доільнѕ установки типу «Ялинка» в двох модифѕкацѕях: УДЕ-8 та УД -16, УД -16 . Доільна установка УДЕ-8 забезпечує групову змѕну корѕв, механѕзоване роздавання концентрованих кормѕв, дистанцѕйне керування механѕзованим приводом дверей, автоматизоване циркуляцѕйне промивання ѕ дезѕнфекцѕю молочноі системи (рис. 4.15). бслуговують іі два оператори, якѕ за одну годину видоюють 80 – 90 корѕв. а установцѕ УД -16 автоматизованѕ операцѕі машинного додоювання, вимикання вакууму, знѕмання доільних апаратѕв. бслуговує установку один оператор ѕ видоює за годину 70 – 75 корѕв.
іл 4
ицтва м л
Р
Рис. 4.15. Д
я
і
ь і ус
і«
и
»
Доіння на групових доільних агрегатах дає можливѕсть не тѕльки механѕзувати й автоматизувати доіння та низку допомѕжних операцѕй (пѕдмивання вим’я, масаж, додоювання, знѕмання доільного апарата з дѕйок), а й створює умови для пѕдвищення продуктивностѕ працѕ. с и и я и і ь. У системѕ заходѕв щодо одержання високоякѕсного молока значну увагу придѕляють видаленню гною. отрапляння гною в молоко спричинює його псування, оскѕльки в 1 г гною мѕститься до 15 млрд бактерѕй. Застосування того чи ѕншого способу видалення гною залежить вѕд конструкцѕі пѕдлоги. Так, для прибирання примѕщень ѕз бетонною пѕдло177
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Р
178
гою використовують бульдозери ѕ скрепернѕ установки УС-Ф-170, УС-10 та УС-15. обѕльними засобами гнѕй видаляють 2 рази на добу (вранцѕ й ввечерѕ). З гнойових проходѕв його згрѕбають на поперечний конвеєр, яким завантажують у транспортнѕ засоби, або ж видаляють ѕз примѕщення бульдозером, начепленим на колѕсний трактор, ѕз одночасним завантаженням у тракторнѕ причепи. З цѕєю метою корѕвники розмѕщують так, щоб іхня торцева частина була на 2 м вища, нѕж майданчик для гною. З примѕщень гнѕй бульдозером згортають на тракторнѕ причепи, розмѕщенѕ на днѕ гнойовоі траншеі. Скреперною установкою УС-15 гнѕй перемѕщується ѕз проходѕв у поперечний канал, з якого похилим конвеєром завантажується у тракторнѕ причепи. Якщо корѕв утримують безприв’язно на глибокѕй незмѕннѕй пѕдстилцѕ, то гнѕй з примѕщень видаляють 1 – 2 рази на рѕк. идалення гною бульдозером, начепленим на трактор, вѕдбувається швидше й значно ефективнѕше, нѕж конвеєром ТС -3,0 , оскѕльки майже в 10 разѕв зменшуються капѕталовкладення з розрахунку на одну корову. Застосування дельта-скреперних установок знижує на 25 % вартѕсть корѕвникѕв порѕвняно ѕз використанням самопливноі системи. За безприв’язно-боксового утримання в проходах мѕж боксами влаштовують щѕлинну пѕдлогу, через яку гнѕй тваринами протоптується у бетонованѕ гноєсховища або траншеі. сновною ѕдеєю використання пѕдвальних гноєсховищ було уникнення щоденного використання рѕзних засобѕв для видалення гною, що зменшує затрати працѕ на очищення примѕщень. ѕдвальне гноєсховище будують прямокутноі форми, ѕз залѕзобетону по всѕй довжинѕ примѕщення, завширшки 5,3 та завглибшки 3,2 – 3,5 м. Із нього гнѕй видаляють 1 раз на рѕк спецѕальною навантажувальною машиною. артѕсть будѕвництва молочних пѕдприємств промислового типу ѕз пѕдвальним зберѕганням гною на 21 % дорожча. а іх спорудження потрѕбно бетону на 55 % ѕ сталѕ на 75 % бѕльше, нѕж на комплекси з видаленням гною самопливом. исокѕ капѕтальнѕ витрати на будѕвництво таких корѕвникѕв не сприяють іхньому широкому впровадженню в практику тваринництва. роте нижчѕ затрати працѕ на виробництво одиницѕ продукцѕі й кращѕ зоогѕгѕєнѕчнѕ умови для утримання молочноі худоби забезпечують примѕщенням такого типу певну перспективу. Якщо у примѕщеннях пѕд щѕлинною пѕдлогою влаштовують траншеі, то на іхньому днѕ монтують скребковѕ установки, якѕ згрѕбають гнѕй у поперечнѕ канали, а з них такими самими установками видаляють його у гноєнакопичувач, розташований бѕля примѕщення. З гноєнакопичувача гнѕй вивантажують на транспортнѕ засоби ковшовим конвеєром ѕ вивозять для складування.
Р
іл 4
У молочному скотарствѕ спосѕб видалення гною гѕдрозмивом не застосовують, оскѕльки поки що не розробленѕ ефективнѕ способи використання рѕдкого гною.
олоко належить до цѕнних продуктѕв харчування людини, оскѕльки мѕстить усѕ необхѕднѕ для життєдѕяльностѕ органѕзму поживнѕ речовини. Енергетичнѕсть (калорѕйнѕсть) 1 кг молока становить 2721 кДж (650 ккал). ого складовѕ беруть участь у регуляцѕі кислотно-лужноі рѕвноваги, посилюють опѕрнѕсть органѕзму проти несприятливих умов навколишнього середовища. ажливим захисним чинником є бѕлок молока, який в органѕзмѕ зв’язує пари кислот ѕ лугѕв, нейтралѕзує важкѕ метали та ѕншѕ шкѕдливѕ для здоров’я людини речовини. За поживнѕстю 1 кг молока прирѕвнюється до 200 г м’яса. Щоденне вживання 0,5 л молока на 50 % забезпечує добову потребу людини в жирѕ ѕ на 30 % у бѕлку тваринного походження. олоко використовують для виготовлення кисломолочних продуктѕв (кисле молоко, кефѕр, ацидофѕлѕн, ацидофѕльне молоко, сир кисломолочний тощо), якѕ добре перетравлюються органѕзмом людини, мають антибѕотичнѕ, лѕкувальнѕ, дѕєтичнѕ властивостѕ, стимулюють секреторну дѕяльнѕсть шлунка й згубно впливають на гнильну мѕкрофлору кишок. Для боротьби з передчасною старѕстю І. І. ечнѕков запропонував вживати кисле молоко, виготовлене на чистих культурах молочнокислих бактерѕй. Серед цѕнних продуктѕв харчування — вершкове масло, сири, згущене молоко тощо. Добова потреба людини в молочних продуктах у перерахунку на молоко становить 1430 г, а структура вживання така: масло — 27,4 %, молоко питне ѕ кисломолочнѕ продукти — 36,5, сир кисломолочний — 10,0, сир твердий — 13,5, сметана — 10,4, молочнѕ консерви — 2,2 %. Щоб уникнути передчасного псування молока, запобѕгають потраплянню в нього мѕкроорганѕзмѕв. сновне джерело забруднення — це вим’я корѕв, де з брудом накопичується велика іх кѕлькѕсть. У перших цѕвках молока мѕкроорганѕзмѕв у 40 разѕв бѕльше, нѕж в останнѕх. Через дѕйковий канал вони потрапляють у вим’я, тому його необхѕдно ретельно пѕдмивати, витирати насухо й здоювати першѕ цѕвки молока в окремий посуд. ѕсля пастеризацѕі таке молоко використовують для годѕвлѕ молодняку сѕльськогосподарських тварин. Шкѕра й волосяний покрив тварин забруднюються гноєм та пѕдстилкою, в яких мѕститься багато мѕкрофлори, особливо кишковоі палички ѕ маслянокислих бактерѕй. У 1 г бруду, що знаходиться на
а
ія м
ицтва м л
і
ія ви
я,
л
им
Т х
4.12.
179
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Р
18 0
поверхнѕ шкѕри тварин, мѕститься до 20 млн бактерѕй. Тому за годину до доіння або пѕсля нього корѕв треба чистити, а забрудненѕ дѕлянки мити теплою водою з милом. еобхѕдною умовою чистоти є достатня кѕлькѕсть сухоі пѕдстилки й своєчасна замѕна брудноі. агато мѕкрофлори мѕститься в повѕтрѕ примѕщення, особливо пѕсля прибирання й роздавання сухих кормѕв. азом з пилом вона потрапляє в молоко, тому доіти корѕв треба до роздавання таких кормѕв або через 1 – 1,5 год пѕсля цього. еред доінням примѕщення провѕтрюють. Згодовування коровам великоі кѕлькостѕ соковитих кормѕв спричинює шлунково-кишковѕ розлади ѕ створює додатковѕ умови забруднення молока. Джерелом забруднення може бути молочний посуд та апаратура. ѕсля використання іх миють ѕз застосуванням дезѕнфѕкуючих розчинѕв, сполѕскують водою, обливають окропом або пропарюють, висушують ѕ перевертають догори дном. Доільнѕ установки « олокопровѕд», «Ялинка», «Тандем» обладнанѕ миючим устаткуванням, яке забезпечує циркуляцѕйне промивання та дезѕнфекцѕю всѕєі системи, яка стикається з молоком. Забруднюють молоко ѕ посуд мухи. дна муха може бути переносником близько 1 млн бактерѕй. Для боротьби з ними на фермѕ застосовують пестициди, а на вѕкнах, що вѕдкриваються, крѕплять металевѕ сѕтки. бслуговуючий персонал має стежити за чистотою рук ѕ спецодягу. собливо багато мѕкроорганѕзмѕв накопичується пѕд нѕгтями. 1 г такого бруду іхня кѕлькѕсть може досягати 38 млн. Тому чистотѕ спецодягу й рук придѕляють значну увагу. озвиток мѕкрофлори, яка потрапила в молоко, протягом перших 2 – 3 год пригнѕчується антибактерѕальними речовинами, що мѕстяться у свѕжовидоєному молоцѕ. До них належать лѕзоцими, лейкоцити, антитѕла тощо. ерѕод активноі дѕі антибактерѕальних речовин (2 – 3 год) називають бактерицидною фазою молока. О і здѕйснюють зважуванням або визначенням об’єму. У першому випадку використовують ваги, в другому — молокомѕри. б’ємнѕ одиницѕ у ваговѕ переводять за середньою густиною молока (1,03), але фактична густина може бути бѕльшою або меншою за середню величину. Кѕлькѕсть об’ємних одиниць перемножують на показник густини молока й одержують ваговѕ одиницѕ. Крѕм простих засобѕв облѕку, використовують ѕндивѕдуальнѕ та груповѕ лѕчильники молока (УЗ -1 ). х застосовують на будь-якѕй доільнѕй установцѕ, де є молокопровѕд. блѕк молока можна вести вѕд 50 ѕ бѕльше корѕв за умови, що на лѕнѕі одночасно працює не бѕльше вѕд шести доільних апаратѕв. Якщо доіння корѕв вѕдбувається в молокопровѕд, а молоко збирають у цистерни чи ванни, то його кѕлькѕсть встановлюють за допомогою вимѕрювальноі лѕнѕйки, якою обладнано молокозбѕрний посуд.
Р
іл 4
а молочних фермах, де доіння корѕв органѕзовано в доільних залах, молоко вѕд кожноі тварини надходить у прозорий молокозбѕрник ѕз подѕлками. ѕсля видоювання корови воно вѕдсмоктується вакуумом ѕ по молокопроводу надходить до молочарнѕ. Крѕм ѕндивѕдуального, застосовують груповий облѕк молока. У молочарню вѕд групи корѕв, закрѕплених за оператором, молокопроводом молоко надходить у окремѕ баки. Кѕлькѕсть надоєного молока записують до журналу надою.
ицтва м л ія ви
а кожнѕй фермѕ в спецѕальнѕй прибудовѕ посерединѕ корѕвника, а на великих фермах в окремих примѕщеннях, обладнують молочарню. езпосередньо в умовах ферми проводять первинну обробку молока, яка передбачає очищення його вѕд механѕчних домѕшок (фѕльтрування) та охолодження. Очи я і х іч их іш ( і ь у я). ѕд час доіння в молоко можуть потрапляти рѕзнѕ механѕчнѕ домѕшки (волос, пил тощо). Тому з метою зменшення забруднення його фѕльтрують. Якщо корѕв доять у стѕйлах ѕ молоко зливають у фляги, то в горловини фляг вставляють цѕдилки з фѕльтрами або обв’язують іх фѕльтрувальною тканиною. айдоцѕльнѕше використовувати фѕльтри ѕз штучноі тканини (лавсан, енант), якѕ легко промиваються, мѕцнѕ й не жовтѕють. Для обробки 1 т молока необхѕдно 0,017 м лавсану, тодѕ як марлѕ — 1,26 м. Фѕльтрування не забезпечує одержання чистого молока, оскѕльки частина механѕчних домѕшок розчиняється ѕ разом ѕз мѕкроорганѕзмами потрапляє в молоко. а великих фермах ѕ пѕдприємствах промислового типу для очищення молока використовують герметичнѕ молокоочисники типу -3 , умонтованѕ в пастеризацѕйнѕ установки. сновним робочим органом у них є барабан, подѕбний до сепараторного, проте менший за дѕаметром, без роздѕлювальноі тарѕлки, з бѕльшим простором мѕж тарѕлками ѕ одним збѕрником молока. ѕдцентрова сила, що розвивається пѕд час обертання барабана, вѕддѕляє з молока механѕчнѕ домѕшки разом ѕз бактерѕями, якѕ затримуються мѕж тарѕлками барабана. Для очищення молока на фермах використовують устаткування типу -1000 , за допомогою якого молоко одночасно очищають, охолоджують ѕ сепарують. За одну годину тут очищають 1000 кг або сепарують 600 кг молока. У разѕ доіння в молокопровѕд застосовують унѕфѕкованѕ фѕльтри Д .09.000, умонтованѕ в молокопровѕд на потоцѕ молока.
а
м
л
и
Т х
4.12.1.
18 1
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Р
18 2
Ох я . еохолоджене молоко швидко втрачає своі бактерициднѕ властивостѕ ѕ через 2 – 3 год починає скисати, тому вѕдразу пѕсля доіння його охолоджують. З цѕєю метою на фермерських молочарнях фляги занурюють у басейн з проточною водою з розрахунку 3 – 5 л на охолодження 1 кг молока. Крѕм того, використовують лѕд. Так, на 100 кг молока необхѕдно 10 – 12 кг, або на 1 т молока — 1,2 м3 льоду. Значно швидше ѕ до нижчоі температури можна охолодити молоко за допомогою охолодникѕв, ванн ѕ танкѕв. холодники працюють за принципом теплообмѕну мѕж молоком та холодоагентом. они бувають зрошувальні й пластинчасті. олоко в таких охолодниках стѕкає зверху, а вода надходить знизу вверх. ѕльш сучасними є пластинчастѕ охолодники, якѕ можна використовувати за всѕх способѕв доіння корѕв, але частѕше іх умонтовують у лѕнѕю з центральним молокопроводом. Для охолодження молока на фермах застосовують холодильну установку ХУ-8С у комплексѕ з танком-охолодником Т -2 мѕсткѕстю 2 т. а великих фермах використовують фреоновѕ або амѕачнѕ холодильнѕ машини. езалежно вѕд способу доіння для охолодження молока застосовують ванни й танки, у мѕжстѕнковий простѕр яких надходить холодоагент (фреон) або холодоносѕй (льодова вода, розсѕл). З і я . холоджене молоко зберѕгають за низьких температур. У випадку, коли його не вивозять ѕз господарства протягом 6 год, то охолоджують до 10 °С, 12 — 8 °С, 24 год — 5 °С ѕз урахуванням 1 – 2 °С на нагрѕвання. У разѕ збирання у фляги молоко зберѕгають у тих самих басейнах, в яких ѕ охолоджували, але фляги накривають марлею чи ѕншою тканиною. Для пѕдтримання бѕльш низькоі температури використовують лѕд. роте зберѕгати молоко у флягах економѕчно невигѕдно, оскѕльки витрачається багато води ѕ льоду, в нього потрапляють механѕчнѕ домѕшки й вѕдбувається абсорбцѕя стороннѕх запахѕв. айдоцѕльнѕше молоко зберѕгати в танках ѕ ваннах. Танки мають подвѕйнѕ стѕнки, простѕр мѕж якими заповнено теплоѕзоляцѕйним матерѕалом. У них охолоджене молоко зберѕгають 36 – 48 год. Для пѕдтримання низькоі температури використовують ванни Т -1, Т -2, Т -2. Це двостѕннѕ резервуари, пѕд дном яких розташованѕ трубчастѕ випарювачѕ, з’єднанѕ з холодильною машиною. Зберѕгання молока у ваннах дає можливѕсть автоматично пѕдтримувати певну температуру. а великих фермах ѕ пѕдприємствах промислового типу для зберѕгання молока використовують резервуари-термоси мѕсткѕстю 2 – 36 т. Тримання молока в них упродовж 12 год пѕдвищує його температуру на 1 °С ѕз рѕзницею температури мѕж молоком ѕ навколишнѕм середовищем 20 °С.
М0 =
а ицтва м л ія ви л
Т с у яі і ія . ого транспортують у флягах ѕ автомобѕльних цистернах. еревезення у флягах не дає можливостѕ пѕдтримувати певну температуру й уникнути втрат молока (розбризкування, залишки на стѕнках фляг), якѕ досягають 0,3 – 0,5 % мѕсткостѕ фляги. Кращим способом транспортування вважають використання автомобѕльних молочних цистерн. оно обов’язкове для господарств, де молоко охолоджують та зберѕгають у танках. Застосування автомобѕльних молочних цистерн усуває трудомѕсткѕ процеси завантаження, розвантаження, миття, дезѕнфекцѕі фляг ѕ пѕдвищує продуктивнѕсть працѕ майже в 2 рази. олочнѕ цистерни характеризуються достатньою термоѕзоляцѕєю, яка запобѕгає нагрѕванню молока або замерзанню. За 10 год перебування молока в цистернѕ його температура змѕнюється не бѕльш як на 2 °С. У цистерну молоко надходить за допомогою вакууму, що створюється вѕдкачуванням ѕз секцѕі повѕтря всмоктувальним колектором двигуна автомобѕля. Спрацьовує контактна електрична сигналѕзацѕя ѕ двигун автомашини пѕсля заповнення цистерни молоком вимикається. У деяких краінах молоко транспортують по молокопроводу, але виникає складнѕсть щодо його промивання, витрат значноі кѕлькостѕ води та миючих засобѕв. а молоко, яке вѕдправляють ѕз господарства на молочне пѕдприємство, оформляють товарно-транспортну накладну, де зазначають його кѕлькѕсть, жирнѕсть та показники сортностѕ. а молочному заводѕ молоко зважують, визначають жирнѕсть, умѕст бѕлка, кислотнѕсть, ступѕнь чистоти, бактерѕальне обсѕменѕння та вмѕст соматичних клѕтин. ерераховують молоко фактичноі в базисну жирнѕсть за формулою
іл 4
Т х
Р
М ⋅Ж , Ж0
де М0 ѕ М — вѕдповѕдно кѕлькѕсть молока базисноі ѕ фактичноі жирностѕ, кг; Ж — вмѕст жиру в молоцѕ, %; Ж0 — базисна жирнѕсть молока, %. У товарно-транспортнѕй накладнѕй молокозавод вказує фактичну масу молока, його якѕсть, час надходження й вибуття молокоцистерни. Крѕм того, вѕн веде накопичувальну вѕдомѕсть (ф. № З — 5-мол) по кожному господарству, а двѕчѕ на мѕсяць цѕ господарства одержують приймальнѕ квитанцѕі (ф. № К-З) на здану продукцѕю. 18 3
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Р
іс ь . ѕдповѕдно до державного стандарту (ДСТУ 3662–97) молоко має бути натуральним, бѕлого або слабко-кремового кольору, без осаду й пластѕвцѕв, одержане вѕд здорових тварин, профѕльтроване, охолоджене, з температурою не вище вѕд 10 °С ѕ густиною не менше нѕж 1027 кг/м3. У доброякѕсному молоцѕ не повинно мѕститися ѕнгѕбуючих ѕ нейтралѕзуючих речовин (антибѕотики, амѕак, сода, пероксид водню та ѕн.), а вмѕст важких металѕв (миш’як, афлатоксин 1) та залишковоі кѕлькостѕ пестицидѕв не повинен перевищувати встановленѕ норми. Допускається здавання молока й неохолодженим, але воно має вѕдповѕдати всѕм вимогам стандарту. озрахунок за нього проводиться за дещо нижчими цѕнами, але реалѕзацѕя такого молока може бути вигѕдною господарствам, розташованим недалеко вѕд молочних пѕдприємств. Для визначення сортностѕ молока використовують органолептичнѕ, фѕзико-хѕмѕчнѕ й мѕкробѕологѕчнѕ показники (запах, смак, ступѕнь чистоти, кислотнѕсть, бактерѕальне обсѕменѕння, масову частку сухоі речовини та вмѕст соматичних клѕтин). Згѕдно з цими показниками сире молоко розподѕляють на три сорти — вищий, перший та другий (табл. 4.5). 4.5. Ви
и
я
с і
оказник Кислотнѕсть, °Т Ступѕнь чистоти за еталоном, група Загальне бактерѕальне обсѕменѕння, тис./см3 Температура, °С асова частка сухоі речовини, % Кѕлькѕсть соматичних клѕтин, тис./см3
и
’яч
вищого 16 – 17
Д ТУ 3662–97 орма для сорту першого ≤ 19
другого ≤ 20
І
І
ІІ
≤ 300 ≤8
≤ 500 ≤ 10*
≤ 3000 ≤ 10*
≥ 11,8
≥ 11,5
≥ 10,6
≤ 400
≤ 600
≤ 800
* олоко, що вѕдповѕдає вимогам вищого, першого та другого сорту з температурою вище вѕд 10 °С, приймають за домовленѕстю сторѕн як неохолоджене.
рупу чистоти молока встановлюють за наявнѕстю у ньому механѕчних домѕшок. ѕсля проходження крѕзь фѕльтр 250 мл добре перемѕшаного молока його порѕвнюють з еталоном. Залежно вѕд забрудненостѕ молоко розподѕляють на три групи: перша (до двох домѕшок), друга (до 13), третя (понад 13). Кислотнѕсть молока визначають у градусах Тернера (°Т) — кѕлькѕсть децинормального розчину лугу, що витрачається на нейтралѕзацѕю 100 мл молока. Для аналѕзу беруть 10 мл молока, 20 мл дис18 4
Р
іл 4
ицтва м л
торинна обробка молока здѕйснюється на молочних пѕдприємствах. она складається з очищення молока на вѕдцентрових очисниках, нормалѕзацѕі його за вмѕстом жиру, пастеризацѕі, стерилѕзацѕі, охолодження й розфасування. кремѕ елементи вторинноі обробки молока можуть застосовуватися в господарствах, що постачають його безпосередньо в магазини, ідальнѕ та дитячѕ заклади, або неблагополучних за ѕнфекцѕйними захворюваннями корѕв (туберкульоз, ящур, лейкоз тощо). У таких господарствах молоко обов’язково пастеризують. ѕсля приймання вѕд постачальника молоко надходить на вѕдцентровѕ очисники. Н і і проводять з метою виготовлення питного молока. ѕдповѕдно до державного стандарту вмѕст жиру в молоцѕ може бути доведений до 6,0; 3,5; 3,2; 2,5; 2,0; 1,5 %. ормалѕзують молоко з високим умѕстом жиру змѕшуванням його на спецѕальних нормалѕзаторах з молоком низькоі жирностѕ або збираним чи додаванням до молока з низькою жирнѕстю вершкѕв. итне молоко готують пастеризоване, топлене й стерилѕзоване. с и ія — це нагрѕвання молока вѕд температури 63 °С, але не вище вѕд точки кипѕння. она забезпечує знезараження молока вѕд вегетативних форм бактерѕй. Для іі проведення використовують пастеризацѕйнѕ установки Д , Д, трубчастѕ й пластинчастѕ. станнѕ найпоширенѕшѕ, оскѕльки можуть використовуватися для пастеризацѕі, теплообмѕну мѕж гарячим ѕ холодним молоком та для охолодження його водою й розсолом. озрѕзняють такѕ режими пастеризацѕі: нагрѕвання молока до температури 63 – 65 °С з витримуванням 30 хв (тривала пастериза-
ія ви
м
л
и
Т х
4.12.2. В
а
тильованоі води, 2 – 3 краплѕ фенолфталеіну й титрують децинормальним розчином лугу до появи слабко-рожевого забарвлення, що не зникає протягом 1 хв. Кѕлькѕсть лугу (мл), витрачену на нейтралѕзацѕю 10 мл молока, перемножують на 10 (1 мл лугу вѕдповѕдає 1 °Т) ѕ отримують показник кислотностѕ. Кислотнѕсть свѕжовидоєного молока 16 – 18 °Т. актерѕальне обсѕменѕння молока оцѕнюють за редуктазною пробою (20 мл молока ѕ 1 мл розчину метиленовоі синьки з витримуванням за температури 38 – 40 °С). Якщо синька у молоцѕ не знебарвлюється впродовж 3,5 год, то це означає, що у ньому мѕститься менше нѕж 300 тис./см3 бактерѕй. Умѕст соматичних клѕтин у молоцѕ визначають за взаємодѕєю мастоприму з соматичними клѕтинами. ѕн є показником наявностѕ в молоцѕ молозива чи молока вѕд стародѕйних ѕ хворих на мастит корѕв.
18 5
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
Р
цѕя); до 72 – 76 °С з витримуванням 15 – 20 с (короткочасна) та нагрѕвання до 85 – 90 °С без витримування (моментальна). У виробничих умовах використовують також ультрапастеризацѕю (нагрѕвання молока вище вѕд 100 °С ѕз короткочасним витримуванням). Для виготовлення питного молока чи виробництва сиру застосовують короткочасну пастеризацѕю, а вершкѕв ѕ масла — моментальну. Кисломолочнѕ продукти виробляють ѕз застосуванням температурного режиму 95 – 97 °С з витримуванням 10 хв. ѕльш високѕ температури пастеризацѕі необхѕднѕ для знищення мѕкрофлори й денатурацѕі бѕлкѕв, що є необхѕдною умовою створення вѕдповѕдноі консистенцѕі кисломолочних продуктѕв. основному пастеризацѕю молока проводять на молокопереробних заводах. роте у випадках, коли господарство неблагополучне за захворюваннями на туберкульоз чи бруцельоз, молоко пастеризують на мѕсцѕ з температурним режимом 70 °С ѕ витримуванням 30 хв або 90 °С без витримування. разѕ захворювання корѕв на ящур молоко пастеризують за температури 80 °С ѕз витримуванням 30 хв. ѕсля пастеризацѕі його охолоджують ѕ за цѕєі самоі температури зберѕгають. едотримання температурного режиму спричинює розвиток гнильних бактерѕй та псування молока. и і ія забезпечує знищення вегетативних ѕ спорових форм бактерѕй, іі застосовують для виготовлення питного й згущеного молока, призначеного для тривалого зберѕгання. Тривала стерилѕзацѕя молока вѕдбувається за температури 115 – 120 °С ѕз витримуванням 15 – 20 хв, а короткочасна — 125 – 145 °С ѕз витримуванням 2 – 10 с. Ефективнѕшою є короткочасна, оскѕльки за умов тривалоі стерилѕзацѕі вѕдбувається денатурацѕя окремих фракцѕй сироваткових бѕлкѕв, руйнуються вѕтамѕни С ѕ 12, значно погѕршується сичужне зсѕдання молока. Для знешкодження молока вѕд бактерѕй застосовують бактофугацѕю (очищення молока центрифугуванням), актинѕзацѕю (використання ультрафѕолетового та ультрачервоного випромѕнювань ѕз довжиною хвиль 2500 ѕ 30 000 Ǻ). К
т
ль і апита
я та ав а
я
1. осподарсько-бѕологѕчнѕ особливостѕ великоі рогатоі худоби. 2. Хѕмѕчний склад молока та характеристика окремих його компонентѕв. 3. Дати визначення лактацѕі та лактацѕйному перѕоду. 4. Чинники, якѕ впливають на кѕлькѕсть ѕ якѕсть молока. 5. Сухостѕйний ѕ сервѕс-перѕод та іх вплив на молочну продуктивнѕсть корѕв. 6. ороди молочного ѕ молочно-м’ясного напрямѕв продуктивностѕ та характеристика іх. 7. Зоотехнѕчний облѕк у племѕнних ѕ товарних господарствах. 8. Технологѕя вѕдтворення стада великоі рогатоі худоби. 9. Технологѕя вирощування молодняку великоі рогатоі худоби до та пѕсля 6-мѕсячного вѕку. 10. Суть роздоювання корѕв та вплив його на молочну продуктивнѕсть. 11. Спо-
18 6
Р
іл 4
Т х
л
ія ви
ицтва м л
а
соби та системи утримання корѕв. 12. собливостѕ годѕвлѕ бугаів, сухостѕйних ѕ дѕйних корѕв. 13. озрахувати, скѕльки необхѕдно на рѕк кормових одиниць ѕ перетравного протеіну коровѕ, надѕй якоі становить 6250 кг молока. 14. отоковоцехова система виробництва молока. 15. собливостѕ технологѕі виробництва молока на промисловѕй основѕ. 16. озрахувати, скѕльки потрѕбно на добу кормових одиниць ѕ перетравного протеіну дѕйнѕй коровѕ живою масою 635 кг ѕ добовим надоєм 27 кг молока. 17. За якими показниками вѕдбирають корѕв для машинного доіння? 18. Способи доіння корѕв ѕ характеристика типѕв доільних установок. 19. Технологѕя доіння корѕв та облѕк молока в господарствѕ. 20. Якѕ технологѕчнѕ операцѕі вѕдносять до первинноі ѕ вторинноі обробки молока? 21. имоги державного стандарту до якостѕ молока. 22. Умови здаванняприймання молока. 23. озрахувати кѕлькѕсть молока в залѕк та виторг, отриманий вѕд реалѕзацѕі 2879 кг молока жирнѕстю 3,8 % ѕ вмѕстом бѕлка 3,3 %.
18 7
Р
іл 5
ЕХ Л ГІ ВИР Л ВИЧИ И
5.
Т х
л
ія ви
ицтва ял ви и и
5.1.
18 8
’я
и
п
и х
і
И
ВА
ь и
Яловичина має високѕ харчовѕ якостѕ ѕ характеризується кращим спѕввѕдношенням бѕлка та жиру (1 : 0,8 – 1), нѕж м’ясо ѕнших сѕльськогосподарських тварин, а також мѕстить менше холестерину, нѕж свинина й баранина. исока поживнѕсть м’яса великоі рогатоі худоби зумовлена вмѕстом у його складѕ найважливѕших амѕнокислот (аргѕнѕн, лѕзин, гѕстидин, тирозин, триптофан, цистин), жирних кислот, вѕтамѕнѕв, мѕнеральних, екстрактивних та ѕнших речовин. еретравнѕсть ѕ засвоюванѕсть яловичини досягає 95 %. Залежно вѕд вгодованостѕ тварин енергетична цѕннѕсть 1 кг м’яса великоі рогатоі худоби коливається вѕд 5 до 12,6 Дж (1200 – 3000 ккал). ’ясо великоі рогатоі худоби розподѕляють на яловичину, отриману вѕд дорослоі худоби та молодняку старше вѕд 3-мѕсячного вѕку, ѕ телятину — до 3-мѕсячного вѕку. До його складу входять м’язова, жирова, кѕсткова ѕ сполучна тканини. Серед них найцѕннѕша — м’язова, оскѕльки мѕстить повноцѕннѕ бѕлки. До сполучноі входять в основному неповноцѕннѕ бѕлки, а жирова визначає енергетичнѕсть ѕ смаковѕ якостѕ м’яса. адлишок жиру в м’ясѕ знижує засвоєння поживних речовин ѕ погѕршує його смаковѕ якостѕ, а нестача спричинює його жорсткѕсть. органѕзмѕ людини найкраще засвоюється м’ясо, в сухѕй речовинѕ якого мѕститься однакова кѕлькѕсть бѕлкѕв та жирѕв. Зажиттєву м’ясну продуктивнѕсть великоі рогатоі худоби визначають за живою масою, вгодованѕстю, скороспѕлѕстю й оплатою корму. ѕд час забою тварин показники м’ясноі продуктивностѕ такѕ: забѕйна маса, забѕйний вихѕд, склад тушѕ за вѕдрубами, спѕввѕдношення м’язовоі, жировоі, кѕстковоі та сполучноі тканин, хѕмѕчний склад, калорѕйнѕсть ѕ смаковѕ якостѕ. ѕд забѕйною масою розумѕють
годованѕсть ижчесередня Середня ирна
с і, % ода 74,1 68,3 58,5
ич іс ь
’яс
ѕлок 21,0 20,0 17,7
и ир 3,8 10,7 12,9
ху Зола 1,1 1,0 0,9
и Енергетичнѕсть, Дж 5083 7599 11 957
Із вѕком тварин вѕдбуваються значнѕ змѕни у спѕввѕдношеннѕ та хѕмѕчному складѕ м’яса. сѕ тканини збѕльшуються в абсолютнѕй масѕ, зростає вихѕд м’язѕв та жиру, зменшується у 1,5 – 2 рази вихѕд кѕсток ѕ кѕлькѕсть води в м’ясѕ. Краще за якѕстю м’ясо отримують вѕд молодих тварин до 2-рѕчного вѕку, якѕ досягають живоі маси 400 – 450 кг, гѕршоі якостѕ — вѕд вибракуваних дорослих тварин. О і ’яс у и с і. До основних показникѕв м’ясноі продуктивностѕ великоі рогатоі худоби вѕдносять: живу й забѕйну масу, забѕйний вихѕд, середньодобовѕ прирости та якѕсть м’яса. иву масу худоби визначають зважуванням, яке проводять вранцѕ до годѕвлѕ. Для одержання точнѕших показникѕв приросту маси тварин зважують два днѕ пѕдряд ѕ виводять середню величину. Телят зважують пѕсля народження, а молодняк — у 6, 12, 18 ѕ 24 мѕс, а також при постановцѕ на вѕдгодѕвлю чи нагул ѕ пѕсля іх завершення. Для визначення ѕнтенсивностѕ вѕдгодѕвлѕ раз на мѕсяць проводять контрольне зважування.
ицтва ял ви и и
і
ія ви
5.1. Хі іч и с і
л
масу тушѕ без шкѕри, голови, нутрощѕв ѕ кѕнцѕвок по зап’ястковий ѕ скакальний суглоби. айважливѕшим показником м’ясноі продуктивностѕ є забѕйний вихѕд — спѕввѕдношення забѕйноі маси ѕ передзабѕйноі живоі маси, виражене у вѕдсотках. Цей показник залежить вѕд напряму продуктивностѕ великоі рогатоі худоби та іі вгодованостѕ. У тварин м’ясних порѕд забѕйний вихѕд становить 60 – 72 %, комбѕнованого напряму продуктивностѕ — 50 – 60 та молочного — 45 – 50 %. агове спѕввѕдношення рѕзних частин тушѕ ѕ тканин залежить вѕд породи, рѕвня годѕвлѕ, вгодованостѕ, вѕку й статѕ. У худоби м’ясних порѕд краще розвиненѕ частини, якѕ вѕдносять до першого сорту, нѕж у тварин молочного напряму продуктивностѕ. Інтенсивне вирощування сприяє одержанню м’яса з бѕльшим виходом першого сорту, м’язовоі та жировоі ѕ меншою кѕсток та сполучноі тканин. Залежно вѕд породи, вѕку й вгодованостѕ тварин у тушѕ великоі рогатоі худоби мѕститься, %: м’язовоі тканини 52 – 68, жиру — 3,5 – 23, кѕсток — 15,1 – 21,6, сполучноі тканини — 9,6 – 14,3. Хѕмѕчний склад м’яса та його енергетичнѕсть залежать вѕд породи, вѕку ѕ вгодованостѕ (табл. 5.1).
іл 5
Т х
Р
18 9
іл 5
Т х
л
ія ви
ицтва ял ви и и
Р
19 0
За абсолютним приростом ѕ кѕлькѕстю днѕв певного перѕоду розраховують середньодобовий прирѕст, який є важливим показником м’ясноі продуктивностѕ тварин. ирощених тварин на м’ясо зважують перед вѕдправленням на м’ясопереробнѕ пѕдприємства, перед забоєм пѕсля 24-годинного голодного витримування, а пѕсля забою проводять облѕк одержаноі маси тушѕ. Якѕсть м’яса визначають за кѕлькѕстю жиру ѕ результатом хѕмѕчного аналѕзу. Ш яхи і ьш я и и я ичи и. сновними шляхами збѕльшення виробництва яловичини, полѕпшення іі якостѕ ѕ зниження собѕвартостѕ є збѕльшення поголѕв’я м’ясноі худоби, удосконалення ѕснуючих та створення нових порѕд, повноцѕнна годѕвля, ѕнтенсивне вирощування й вѕдгодѕвля, промислове схрещування, ѕнтенсифѕкацѕя вѕдтворення. Цѕ заходи будуть ефективними за умов мѕцноі кормовоі бази, науковоі органѕзацѕі працѕ, застосування високого рѕвня механѕзацѕі та автоматизацѕі виробничих процесѕв. Удосконалення існуючих і створення нових порід. Селекцѕйна робота з породами всѕх напрямѕв продуктивностѕ спрямована на пѕдвищення м’ясних якостей тварин. инѕ в бѕльшостѕ краін свѕту з розвиненим тваринництвом спостерѕгається збѕльшення кѕлькостѕ худоби спецѕалѕзованих м’ясних порѕд ѕз одночасною стабѕлѕзацѕєю або скороченням поголѕв’я молочного напряму продуктивностѕ, що пояснюється великим попитом на яловичину. озвитку м’ясного скотарства сприяє те, що для його ведення необхѕдно менше затрат працѕ ѕ нижчѕ його капѕтало- та енергоємнѕсть. скѕльки в Украінѕ м’яснѕ породи худоби (украінська, волинська ѕ полѕська м’яснѕ) тѕльки-но створено, то вони становлять ще незначну частку у виробництвѕ яловичини. одівля тварин. изький рѕвень годѕвлѕ ѕ нестача протеіну в рацѕонах призводять до зниження приростѕв тварин, подовження строкѕв вирощування й пѕдвищення витрат корму на одиницю продукцѕі. икористання концентрованих кормѕв у виглядѕ незбалансованих сумѕшок знижує іхню ефективнѕсть на 15 – 20 %. У господарствах з виробництва яловичини необхѕдно застосовувати типи годѕвлѕ з переважним використанням грубих ѕ соковитих кормѕв та оптимальною кѕлькѕстю концентрованих (30 — 35 %). У районах бурякосѕяння ѕ картоплевиробництва слѕд максимально використовувати вѕдходи харчовоі промисловостѕ (жом, барду та ѕн.). осягнення передзабійноі маси у більш ранньому віці. Цього досягають ѕнтенсифѕкацѕєю вирощування й вѕдгодѕвлѕ молодняку великоі рогатоі худоби. За вирощування тварин до живоі маси 400 кг у 18-мѕсячному вѕцѕ середньодобовѕ прирости мають становити 670 – 700 г, а в 15 – ѕ 12-мѕсячному — вѕдповѕдно 800 ѕ 1000 г. умовах Украіни для отримання середньодобових приростѕв 670 – 700 г частка концкормѕв у рацѕонѕ має досягати 30 %, 800 — 35 – 40,
5.2.
и
ми
п
и
им
ям
я
Залежно вѕд зональних ѕ господарських умов застосовують стѕйлову, стѕйлово-вигульну та стѕйлово-пасовищну системи утримання молодняку. ершу використовують на комплексах ѕ в господарствах, в яких зосереджене значне поголѕв’я. Там, де його кѕлькѕсть невелика, найефективнѕшою є стѕйлово-вигульна система, що передбачає утримання тварин у примѕщеннях ѕ на вигульно-кормових майданчиках. У господарствах ѕз природними луками ѕ культурними пасовищами можна використовувати стѕйлово-пасовищну систему утримання. такому разѕ в стѕйловий перѕод тварин утримують у примѕщеннѕ, а влѕтку — на пасовищах або цѕлодобово на довгих ланцюгових прив’язях. олодняк, що вирощують на м’ясо, утримують прив’язно ѕ безприв’язно. рив’язний спосѕб застосовують в умовах традицѕйноі технологѕі, на невеликих фермах, у вѕдгодѕвельних ѕ фермерських господарствах. олодняк розмѕщують у стѕйлах, обладнаних годѕвницями, автонапувалками ѕ ланцюговими або хомутовими при-
ицтва ял ви и и ія ви л
бѕльше 1000 г — 50 %. За весь перѕод вирощування за оптимального рѕвня годѕвлѕ середньодобовий прирѕст має становити не менше нѕж 600 г за витрачання з цѕєю метою не бѕльш як 8 к. од. едоцѕльна реалѕзацѕя молодняку живою масою менше нѕж 400 кг. Промислове схрещування. У молочному ѕ молочно-м’ясному скотарствѕ доцѕльно схрещувати низькопродуктивних корѕв ѕз плѕдниками м’ясних порѕд, а одержаний вѕд них приплѕд вирощувати на м’ясо. Для корѕв чорно-рябоі, червоноі степовоі, червоноі польськоі та симентальськоі порѕд як батькѕвську форму пѕдбирають плѕдникѕв порѕд: герефордськоі, шароле, абердин-ангуськоі, кѕанськоі та сантагертруда. Кращѕ результати в лѕсостеповѕй ѕ полѕськѕй зонах Украіни отримано за використання плѕдникѕв шаролезькоі ѕ кѕанськоі порѕд, якѕ характеризуються подовженим перѕодом росту. У прикарпатськѕй зонѕ добре себе виявили помѕсѕ абердин-ангусѕв, а в степовѕй — герефордѕв та санта-гертруда. Інтенсифікація відтворення. айбѕльш економѕчно вигѕдним є одержання вѕд 100 корѕв 100 телят. роте в реальних умовах вирощування цей показник становить 85 – 90 телят. За такого рѕвня вѕдтворення можна отримувати 120 – 130 кг яловичини на початкову голову й забезпечити стабѕльне ведення галузѕ. Значним гальмом у збѕльшеннѕ м’ясного контингенту худоби є пѕзнє осѕменѕння телиць. Щоб запобѕгти цьому, забезпечують досягнення тваринами у 16 – 18-мѕсячному вѕцѕ не менше нѕж 70 % живоі маси дорослоі корови.
іл 5
Т х
Р
19 1
іл 5
Т х
л
ія ви
ицтва ял ви и и
Р
в’язями. рив’язний спосѕб може бути з використанням пѕдстилки ѕ прибиранням гною скребковим конвеєром та без пѕдстилки ѕ в укорочених стѕйлах ѕз щѕлинною пѕдлогою або скребковим конвеєром. нѕй протоптується тваринами крѕзь щѕлини в бетонованѕ лотки або потрапляє в зону роботи конвеєра. рив’язне утримання молодняку з використанням пѕдстилки ѕ скребкових конвеєрѕв для видалення гною потребує бѕльших затрат працѕ на очищення стѕйл та внесення пѕдстилки. Залежно вѕд прийнятоі технологѕі безприв’язний спосѕб має такѕ модифѕкацѕі: безприв’язний на глибокѕй пѕдстилцѕ в закритих примѕщеннях чи на вѕдкритих майданчиках ѕз навѕсами, безприв’язнобоксовий з суцѕльною або щѕлинною пѕдлогою, безприв’язний у станках чи клѕтках ѕз суцѕльною або щѕлинною пѕдлогою. ѕн передбачає утримання тварин групами. айпрогресивнѕшим способом вирощування молодняку на м’ясо є безприв’язне утримання, що дає можливѕсть розмѕстити у примѕщеннѕ на 30 – 50 % тварин бѕльше ѕ довести навантаження на одного оператора до 1000 голѕв, механѕзувати процеси роздавання кормѕв та видалення гною. Економѕчно вигѕдним є безприв’язно-боксове утримання, яке поєднує в собѕ елементи прив’язного (наявнѕсть ѕндивѕдуальних мѕсць для вѕдпочинку) та безприв’язного (вѕльне перемѕщення тварин) утримання. озмѕр боксѕв визначається вѕком тварин. они можуть бути вѕдокремленѕ вѕд мѕсць годѕвлѕ чи примикати до них (комбѕбокси). ѕж боксами й годѕвницею або мѕж двома рядами боксѕв влаштовують гнойовий прохѕд ѕз суцѕльною чи щѕлинною пѕдлогою. Утримання молодняку в закритих примѕщеннях сприяє пѕдвищенню його продуктивностѕ та зниженню витрат кормѕв, а вирощування на глибокѕй пѕдстилцѕ або вигульних майданчиках знижує вартѕсть головомѕсця, енергоємнѕсть ѕ дає можливѕсть пѕдвищити навантаження на одного працюючого.
5.3.
19 2
х ім
ія и -м’я
щ их п
і
ям
м’я
я
м
их
Для отримання яловичини використовують надремонтний молодняк ѕ дорослу худобу молочного й комбѕнованого напрямѕв продуктивностѕ. абуває розвитку ѕ м’ясне скотарство, проте частка його у виробництвѕ яловичини ще незначна. У господарствах молочного ѕ комбѕнованого напрямѕв продуктивностѕ для вирощування надремонтного молодняку великоі рогатоі худоби на м’ясо створюють спецѕалѕзованѕ ферми. станнѕ органѕзовують як самостѕйнѕ пѕдроздѕли за наявностѕ у господарствѕ не менше нѕж 600 голѕв молодняку старше вѕд 4-мѕсячного вѕку. Таку кѕль-
ицтва ял ви и и ія ви л
кѕсть поголѕв’я може забезпечити стадо ѕз 600 корѕв. Якщо поголѕв’я корѕв менше, то доцѕльно реалѕзовувати молодняк для вирощування в ѕншѕ спецѕалѕзованѕ господарства. а м’ясо вирощують бугайцѕв, кастратѕв ѕ надремонтних телиць. У бугайцѕв вища енергѕя росту ѕ вѕд них одержують тушу масою на 10 – 15 % бѕльшою, нѕж вѕд кастратѕв цього самого вѕку. днак м’ясо бугайцѕв грубоволокнисте, тверде ѕ мѕстить менше жиру. Кращими кулѕнарними якостями характеризується м’ясо кастратѕв ѕ телиць. З цѕєю метою тварин каструють у 3 – 5-мѕсячному вѕцѕ, що знижує ѕнтенсивнѕсть обмѕнних процесѕв в органѕзмѕ ѕ сприяє ѕнтенсивнѕшому вѕдкладанню жиру в тушѕ. айменшѕ прирости спостерѕгають у телиць, оскѕльки в 6 – 7-мѕсячному вѕцѕ вони досягають статевоі зрѕлостѕ, у них виявляється охота, яка спричинює погѕршення апетиту, поідання кормѕв ѕ, як наслѕдок, зниження середньодобових приростѕв порѕвняно з бугайцями. Для гальмування статевоі активностѕ й одержання вищих приростѕв телиць годують досхочу. У технологѕчному процесѕ вирощування молодняку видѕляють три основних перѕоди — молочний, пѕслямолочний ѕ власне вѕдгодѕвля. За повноцѕнноі нормованоі годѕвлѕ другим вважають перѕод ѕнтенсивного росту, оскѕльки за таких умов тварини характеризуються доброю вгодованѕстю ѕ потреба у вѕдгодѕвлѕ вѕдпадає. Тривалѕсть перѕоду вирощування молодняку на м’ясо 12 – 15, а за невисокого рѕвня годѕвлѕ — 18 – 20 мѕс. ого основу становлять закономѕрностѕ розвитку тканин органѕзму. Так, м’язову тканину молодняк великоі рогатоі худоби ѕнтенсивно нарощує до 18-мѕсячного вѕку, а жирову — з 12-мѕсячного вѕку. М ч и і вирощування телят триває 4 – 6 мѕс ѕ є дуже важливим, оскѕльки в першѕ шѕсть мѕсяцѕв життя м’язова тканина вѕдзначається найвищою ѕнтенсивнѕстю росту. продовж цього перѕоду нарощується найкраще за харчовими якостями м’ясо. У молочний перѕод телятам випоюють 200 – 250 кг незбираного ѕ 600 – 700 кг збираного молока. Для економѕі в господарствѕ використовують замѕнники незбираного молока (З ), що знижує витрати незбираного молока до 60 кг ѕз розрахунку на одну голову. За шестимѕсячний перѕод на вирощування однѕєі середньоі за масою тварини молочно-м’ясних ѕ молочних порѕд, крѕм молочних кормѕв, згодовують, кг: висѕвок — 12, сумѕшѕ концкормѕв — 125, силосу — 500, коренебульбоплодѕв — 249, сѕна — 128, кухонноі солѕ — 3,8, крейди — 23. У перерахунку на загальну поживнѕсть це становить 470 – 500 к. од. ѕз витратою на 1 кг приросту 4,1 – 4, 4 к. од. ѕд 10 – 20-денного до 6-мѕсячного вѕку взимку телят утримують по 10 – 20 голѕв у групових станках, обладнаних годѕвницями, напувалками ѕ конвеєрами для прибирання гною. лѕтку телята протя-
іл 5
Т х
Р
19 3
іл 5
гом дня перебувають на вигульно-кормовому майданчику. У 5 – 6мѕсячному вѕцѕ молодняк розподѕляють за статтю на групи бугайцѕв ѕ теличок. У лѕтнѕй перѕод іх можна цѕлодобово утримувати на спецѕально обладнаних майданчиках чи в лѕтнѕх таборах. іс я ч и і розпочинається вѕд 4 – 6-мѕсячного ѕ триває до 9 – 12-мѕсячного вѕку за умови забою тварин у 12 – 15 мѕс. За екстенсивноі системѕ вирощування його тривалѕсть подовжується. етою цього перѕоду є пѕдготовка молодняку до заключного етапу — ѕнтенсивного росту або вѕдгодѕвлѕ. ирощування в пѕслямолочний перѕод спрямоване на формування у тварин мѕцного кѕстяка, м’язѕв та максимального розвитку травних органѕв, що передбачає згодовування великоі кѕлькостѕ об’ємистих кормѕв ѕз одержанням середньодобових приростѕв 700 г ѕ бѕльше. ирощування закѕнчують, коли тварини досягають живоі маси 300 кг. умовах застосування традицѕйноі технологѕі молодняк ѕз 6-мѕсячного вѕку утримують на прив’язѕ. Для кожноі тварини у примѕщеннѕ видѕляють стѕйло, обладнане годѕвницею, автонапувалкою (одна на два сумѕжних стѕйла) ѕ ланцюговою або хомутовою прив’яззю (рис. 5.1).
Т х
л
ія ви
ицтва ял ви и и
Р
Рис. 5.1. У и я у і і ь и
19 4
і у я
и і
і
ях
Р
іл 5
У господарствах, де вирощують молодняк на м’ясо, застосовують комбѕновану систему утримання — у зимовий перѕод на прив’язѕ, а в лѕтнѕй — безприв’язно у загонах чи на пасовищах. Загони споруджують ѕз розрахунку 5 – 6 м2 на одну голову й утримують молодняк групами по 100 – 150 голѕв. У цьому випадку корми роздають мобѕльним транспортом, а гнѕй прибирають за допомогою конвеєра або бульдозера. олодняку згодовують значну кѕлькѕсть соковитих ѕ зелених кормѕв, що сприяє швидкому росту тварин та запобѕгає передчасному ожирѕнню. орми годѕвлѕ визначають залежно вѕд вѕку тварин, живоі маси й середньодобових приростѕв (табл. 5.2). я
кальцѕй, г
фосфор, г
кухонна сѕль, г
каротин, мг
18,0 0,9 21,0 1,4 25,0 2,0 28,0 2,8 31,0 3,4 33,0 3,9 38,0 5,0 46,0 6,1 57,0 8,2 70,0 10,0
сирий жир, г
2,2 2,5 2,8 3,3 3,8 4,5 4,9 5,3 6,5 8,5
275 220 310 — 210 350 — 180 395 390 190 455 510 215 540 625 240 540 990 190 550 1155 230 605 1560 270 765 1990 310
11 17 23 24 29 31 36 41 45 54
6 10 13 15 18 21 22 23 24 29
5 10 10 15 20 25 30 35 40
20 35 45 65 85 100 125 150 180 210
сира клѕтковина, г
600 650 700 750 700 650 600 600 650 800
перетравний протеін, г
37 – 55 55 – 75 75 – 100 100 – 120 120 – 140 140 – 160 160 – 215 215 – 270 240 – 325 325 – 400
суха речовина, кг
0–1 1–2 2–3 3–4 4–5 5–6 6–9 9 – 12 12 – 15 15 – 18
обмѕнна енергѕя, Дж
ива маса, кг
кормовѕ одиницѕ
ѕк, мѕс
Середньодобовий прирѕст, г
отреба
сновою рацѕону в зимовий перѕод є силос, сѕнаж, концентрованѕ та грубѕ корми. Якщо господарство розташоване в бурякосѕйних районах, до рацѕону молодняку вводять 25 – 35 % жому за загальною поживнѕстю, а для балансування його за протеіном, мѕнеральними речовинами ѕ вѕтамѕнами до комбѕкорму чи зелених кормѕв додають 500 – 600 г амѕдоконцентратних добавок, а також дѕамонѕйфосфат ѕ мононатрѕйфосфат. У лѕтнѕй перѕод у рацѕонѕ молодняку зеленѕ корми мають становити 75 % за поживнѕстю. Для забезпечення тварин протеіном краще згодовувати злаково-бобовѕ сумѕшѕ. Із концентрованих використовують комбѕкорми або високоенергетичнѕ кормовѕ сумѕшѕ. Доцѕльно вирощувати молодняк на природних та культурних пасовищах. За умов доброго травостою без згодовування концкормѕв середньо-
ицтва ял ви и и
у
ія ви
я у и і у і и
л
и і іс ь с и ч их і ч - ’яс их ’яс , на одну голову за добу
Т х
5.2. Н ху
19 5
Р
іл 5
добовѕ прирости тварин можуть досягати 1000 г. отреба в енергѕі ѕ перетравному протеінѕ залежить вѕд вѕку й живоі маси молодняку (табл. 5.3). 5.3.
у на 1 кг приросту молодняку
Т х
л
ія ви
ицтва ял ви и и
ѕк, мѕс
19 6
0 –1 1–2 2–3 3–4 4–5 5–6 6–9 9 – 12 12 – 15 15 – 18
еретравний протеін на 1 к. од„ г 125 125 125 120 120 120 110 100 90 90
і
і,
Для великих за живою масою тварин молочном’ясних порѕд обмѕнна кормовѕ енергѕя, одиницѕ Дж 2,9 3,5 3,8 4,3 5,1 5,9 7,3 8,3 8,9 10,6
26 31 33 38 45 52 66 76 82 98
Для середнѕх за живою масою тварин молочном’ясних ѕ молочних порѕд обмѕнна кормовѕ енергѕя, одиницѕ Дж 3,7 3,8 4,0 4,4 5,4 6,9 7,7 8,8 10,3 11,3
30 ЗІ 33 37 45 58 64 74 87 100
Ві і я є заключним етапом у виробництвѕ яловичини. она передбачає годѕвлю тварин досхочу з метою збѕльшення маси й полѕпшення якостѕ м’яса. Для запобѕгання ожирѕнню ѕ здешевлення вѕдгодѕвлѕ спочатку тваринам згодовують переважно грубѕ й соковитѕ корми. З пѕдвищенням вгодованостѕ в рацѕонѕ молодняку збѕльшують частку концкормѕв. олодняк вѕдгодовують три-чотири, а дорослу худобу два-три мѕсяцѕ. У перѕод вѕдгодѕвлѕ середньодобовѕ прирости мають становити 800 – 1000 г. аксимально для вѕдгодѕвлѕ використовують мѕсцевѕ корми. ри цьому частка концентрованих має досягати 35 – 40 %, а для одержання середньодобових приростѕв понад 1000 г — 50 %. Залежно вѕд спѕввѕдношення кормѕв у рацѕонѕ розрѕзняють такѕ види вѕдгодѕвлѕ: на зелених кормах, силосѕ, сѕнажѕ, жомѕ, бардѕ. Відгодівлю на зелених кормах застосовують у лѕтнѕй перѕод ѕз використанням трави лукѕв та сѕяних бобових ѕ злакових культур. а зеленѕ корми тварин переводять поступово, оскѕльки змѕна рацѕону призводить до розладу травлення ѕ, як наслѕдок, зниження приростѕв. У перший день іх згодовують не бѕльше нѕж 10 – 15 кг ѕ до норми доводять упродовж 7 – 10 днѕв. Дорослѕй худобѕ зелених кормѕв згодовують 50 – 70, а молодняку — 30 – 50 кг. До рацѕону також вводять грубѕ, соковитѕ корми, залишки технѕчного виробництва (жом, барду тощо) ѕ концкорми. Якщо у годѕвлѕ використовують силос, то можливе спѕввѕдношення
ицтва ял ви и и ія ви л
кормѕв у рацѕонѕ за загальною поживнѕстю таке, %: трава — 50 – 60, силос — 23 – 30, концентрованѕ — 15 – 2. а завершальному етапѕ вѕдгодѕвлѕ частку останнѕх доводять до 40 – 50 %. ѕдгодѕвлю тварин на природних або культурних пасовищах називають нагулом. Це найдешевший спосѕб вѕдгодѕвлѕ. З його застосуванням формують нагульнѕ гурти по 100-150 голѕв або випасають тварин на ланцюгових прив’язях. Достатнє забезпечення зеленими кормами ѕ пѕдгодѕвля невеликою кѕлькѕстю концкормѕв дає можливѕсть отримувати середньодобовѕ прирости 800 – 1000 г. Відгодівля силосом найдоцѕльнѕша в осѕнньо-зимовий перѕод. икористовують силос ѕз рѕзних культур, але найчастѕше з кукурудзи. Дорослѕй худобѕ його згодовують 30 – 40, молодняку — 20 – 25 кг. До рацѕону також вводять сѕно, солому, буряки, картоплю, концентрованѕ та ѕншѕ корми. З розрахунку на 100 кг живоі маси худобѕ на вѕдгодѕвлѕ необхѕдно: силосу — 6 – 8 кг, грубих — 0,8 – 1, коренеплодѕв та картоплѕ — 1 – 1,2, концкормѕв — 2 – 3 кг, кухонноі солѕ — 40 – 50 г на голову за добу. З метою забезпечення тварин протеіном можна згодовувати сечовину або амонѕйнѕ солѕ (молодняку — 40 – 50, дорослѕй худобѕ — 80 г). Для нормалѕзацѕі цукрово-протеінового спѕввѕдношення до силосних рацѕонѕв вводять 4,5 – 6 кг цукрових бурякѕв ѕ 1,5 – 2 кг патоки. ѕдгодѕвля на таких рацѕонах дає можливѕсть одержувати 800 – 900 г приросту за добу. Відгодівля сінажем передбачає застосування малокомпонентних рацѕонѕв. Сѕнаж характеризується низькою вологѕстю, дрѕбною структурою, сипучѕстю. Зважаючи на цѕ властивостѕ, годѕвлю тварин на таких рацѕонах повнѕстю механѕзовано й автоматизовано. олодняку 10 – 12-мѕсячного вѕку згодовують 10 – 15, старше вѕд року — 15 – 20 кг сѕнажу. икористовують також сѕнажно-концентратний тип годѕвлѕ (30 – 40 % сѕнажу ѕ 60 – 70 % комбѕкорму за поживнѕстю), що забезпечує високу ѕнтенсивнѕсть росту тварин. Відгодівлю жомом застосовують у бурякосѕйних районах. ом добре поідається тваринами, але мѕстить недостатню кѕлькѕсть бѕлкѕв, фосфору ѕ дуже мало жиру. Тому в рацѕони додатково вводять протеіновѕ корми, кѕсткове борошно, преципѕтат ѕ кухонну сѕль. Дорослѕй худобѕ згодовують 60 – 80, молодняку — 45 – 50 кг жому, що за загальною поживнѕстю становить 65 – 70 % рацѕону. До поідання великоі кѕлькостѕ цього корму тварин привчають протягом 6 – 7 днѕв, поступово збѕльшуючи його кѕлькѕсть. У рацѕон тварин вводять грубѕ корми з розрахунку 0,5 кг на 10 кг кислого жому, оскѕльки в разѕ меншоі даванки порушується травлення. Концентрованих кормѕв у перший перѕод вѕдгодѕвлѕ (30 – 40 днѕв) згодовують 1,5 – 2, другий (40 – 60) — 2 – 3 кг, патоки вѕдповѕдно 0,5 – 0,8 ѕ 1 – 1,5 кг для забезпечення органѕзму легкоперетравними вуглеводами.
іл 5
Т х
Р
19 7
іл 5
Т х
л
ія ви
ицтва ял ви и и
Р
19 8
еобхѕдну кѕлькѕсть протеіну тварини отримують завдяки введенню до рацѕону гороху, трав’яного борошна, бобового сѕна, а також сечовини та амонѕйних солей. естачу фосфору поповнюють додаванням фосфорних мѕнеральних добавок. арду для відгодівлі використовують у районах спиртового виробництва. Це дешевий корм, який одержують вѕд переробки зернових злакових, картоплѕ, патоки та фруктѕв. она бѕдна на вуглеводи ѕ кальцѕй, тому в рацѕон вводять ячмѕнь, кукурудзу, овес, крейду, трикальцѕйфосфат та ѕншѕ мѕнеральнѕ речовини. айцѕннѕша зернова барда, далѕ — зерново-картопляна ѕ картопляна. Спочатку тварин привчають до іі поідання, а потѕм переводять на повну добову норму. олодняку вѕд 6- до 12-мѕсячного вѕку згодовують 15 – 30 кг, до 2-рѕчного — 20 – 30, 2 – 3-рѕчного вѕку — 30 – 40, дорослѕй худобѕ — 60 – 70 кг цього корму. У рацѕон також вводять грубѕ корми (сѕно, солому): дорослѕй худобѕ 7 – 8, молодняку 4 – 6 кг; концентрованѕ — 1 – 2,5 кг; крейду — 70 – 100 г на одну голову за добу. Згодовують барду тѕльки свѕжою, оскѕльки кисла спричинює шлунково-кишковѕ захворювання. Щоб запобѕгти появѕ мокрецю, тваринам дають на 10 л барди не менше нѕж 1 кг грубих кормѕв ѕ утримують іх у сухих примѕщеннях ѕз достатньою кѕлькѕстю пѕдстилки.
5.4.
я
и і х и и и м’я
м
і
и
и
і
’ясне скотарство в Украінѕ розвивається як спецѕалѕзована самостѕйна галузь тваринництва, основним завданням якоі є виробництво високоякѕсноі яловичини. айдоцѕльнѕшою є його органѕзацѕя в районах ѕз значними масивами природних кормових угѕдь. алузь м’ясного скотарства характеризується низкою особливостей. Так, для виробництва яловичини застосовують ѕншу технологѕю з використанням м’ясних порѕд худоби, добре пристосованих до рѕзних клѕматичних умов, невибагливих до кормѕв, стѕйких проти захворювань, ѕз консолѕдованою спадковѕстю, скороспѕлих, ѕз високою оплатою корму продукцѕєю, бѕльшим виходом м’яса високоі якостѕ. Тварини м’ясних порѕд краще нарощують м’ясо, особливо на тих дѕлянках тулуба, з яких одержують продукцѕю вищих сортѕв. ри цьому м’язова тканина рѕвномѕрно пронизана жиром, м’ясо соковите ѕ є бѕологѕчно повноцѕнним продуктом харчування з високими кулѕнарними якостями. У м’ясному скотарствѕ капѕтальнѕ витрати на будѕвництво примѕщень, засоби механѕзацѕі, затрати працѕ на виробництво продукцѕі
ицтва ял ви и и ія ви л
значно меншѕ, оскѕльки пѕдсисне вирощування телят до 7 – 8-мѕсячного вѕку виключає процес догляду за молодняком у молочний перѕод. Технологѕчний цикл виробництва яловичини подѕляють на три перѕоди — вѕдтворення й вирощування телят до вѕдлучення, вирощування молодняку пѕсля вѕдлучення вѕд корѕв та ѕнтенсивна його вѕдгодѕвля або нагул. ѕвень виробництва яловичини тѕсно пов’язаний з вѕдтворенням стада, бо чим вищий вихѕд телят, тим бѕльше можна отримати яловичини. За умови виходу телят 100 % на структурну голову одержують 120 – 130 кг яловичини, а при 60 – 70 телятах вѕд 100 корѕв цей показник знижується до 60 – 70 кг. Структура стада, крѕм темпѕв вѕдтворення, визначається ѕ вѕком пѕд час реалѕзацѕі молодняку на плем’я та м’ясо, що тѕсно пов’язано з рѕвнем годѕвлѕ. Інтенсивна годѕвля дає можливѕсть скоротити строки вирощування молодняку, а оптимальна структура стада забезпечує одержання максимального виходу продукцѕі з нижчою собѕвартѕстю. У репродукторних господарствах, в яких органѕзовано вѕдтворення та вирощування молодняку до вѕдлучення ѕ реалѕзацѕю його в ѕншѕ господарства у 8-мѕсячному вѕцѕ, частка корѕв у стадѕ досягає 55, нетелей — 10 – 12 %. У господарствах ѕз закѕнченим оборотом стада, де вѕдбуваються вѕдтворення, вирощування й вѕдгодѕвля молодняку на м’ясо до 16 – 18-мѕсячного вѕку, частка корѕв у стадѕ становить 40, нетелей — 8 – 10 %. Якщо молодняк вирощують менш ѕнтенсивно до 24-мѕсячного вѕку й старше, то кѕлькѕсть корѕв у стадѕ має бути 35, нетелей — 6 – 8 %. Для отримання високого виходу молодняку ѕ збереження сезонностѕ отелень ѕз стада вибраковують 25 – 30 % корѕв. У м’ясному скотарствѕ застосовують сезоннѕ й цѕлорѕчнѕ отелення. Економѕчно вигѕдними є сезоннѕ отелення — лютий-квѕтень. ри цьому корѕв осѕменяють у короткий перѕод протягом червня-липня. Тѕльним коровам згодовують грубѕ, соковитѕ та концентрованѕ корми з розрахунку на 1 кг сухоі речовини 8 Дж обмѕнноі енергѕі та на 1 к. од. 108 – 110 г перетравного протеіну. ирощування телят зимово-весняних отелень значно дешевше, оскѕльки за пасовищний перѕод вони пѕдростають ѕ здатнѕ ефективно використовувати зеленѕ корми. исока молочнѕсть корѕв, годѕвля зеленими кормами позитивно впливають на рѕст ѕ розвиток телят. У вереснѕ-жовтнѕ у перѕод вѕдлучення вѕд корѕв у 7 – 8-мѕсячному вѕцѕ вони досягають живоі маси 200 – 260 кг, а достатня кѕлькѕсть кормѕв (в осѕннѕй перѕод) сприяє одержанню високих середньодобових приростѕв. Зимово-веснянѕ отелення позитивно впливають на перебѕг лактацѕі ѕ дотримання оптимального сервѕс-перѕоду. айбѕльш бажаний ѕнтервал мѕж отеленнями — 10 – 11 мѕс, бо бѕльший мѕжотельний перѕод не дає можливостѕ отримувати вѕд корови щороку теля.
іл 5
Т х
Р
19 9
іл 5
Т х
л
ія ви
ицтва ял ви и и
Р
20 0
У господарствах, де не вистачає примѕщень, тѕльних корѕв взимку утримують у корѕвниках легкого типу, тому отелення планують на квѕтень-травень. Цѕлорѕчнѕ отелення органѕзовують у господарствах ѕз мѕцною кормовою базою, де тварини достатньо забезпеченѕ кормами. айдоцѕльнѕше м’ясних тварин утримувати безприв’язно на глибокѕй незмѕннѕй пѕдстилцѕ з годѕвлею на вигульно-кормових майданчиках ѕ напуванням ѕз групових напувалок з пѕдѕгрѕванням води ( К-4). У випадку, коли пѕдстилки недостатньо, застосовують безприв’язно-боксовий спосѕб утримання. Корови вѕдпочивають у боксах, а телята — у спецѕально вѕдведених для них секцѕях на пѕдстилцѕ. Ви у я телят. телення корѕв вѕдбувається в родильних вѕддѕленнях або безпосередньо в корѕвниках, обладнаних щитовими клѕтками розмѕром 2 – 2,5 × 3 м, у якѕ корѕв переводять за 3 – 5 днѕв до отелення. ѕсля народження перший раз теля годують не пѕзнѕше як за 1 – 1,5 год. овотѕльних корѕв пѕсля утримання 7 – 10 днѕв ѕз телятами у клѕтках формують у невеликѕ групи ѕ через 2 – 3 тижнѕ переводять у секцѕі. ѕдгодовують телят в окремо вѕдгороджених секцѕях примѕщення, з яких вони мають вѕльний вихѕд до матерѕв. До поідання рослинних кормѕв іх привчають ѕз 15 – 20-денного вѕку. овотѕльних корѕв спочатку годують сѕном, а на повний рацѕон переводять через 10 – 15 днѕв. а 100 кг живоі маси іх згодовують 1,7 – 2,1 к. од. та 2,2 – 2,5 кг сухоі речовини ѕ 95 – 100 г перетравного протеіну на 1 к. од., знижуючи його норму пѕд кѕнець лактацѕі до 86 – 88 г. У стѕйловий перѕод для лактуючоі корови забезпечують таку структуру кормѕв рацѕону: грубих — 35 – 45 %, соковитих — 35 – 40 ѕ концентрованих — 20 – 25 %. а 100 кг живоі маси дають грубих — 1,8 – 2 кг, силосу — 3,6 – 3,8 ѕ концкормѕв — 0,2 – 0,4 кг. У м’ясному скотарствѕ телят пѕд коровами вирощують упродовж 7 – 8 мѕс двома способами — без вѕдлучення та регламентовано (режимно). ротягом перших 10 днѕв пѕсля народження іх утримують ѕз матерями, а пѕзнѕше — окремо ѕ пѕдпускають до корѕв 3 – 4, а з другоі половини лактацѕі — 2 – 3 рази на добу. Телят разом ѕз коровами випасають на пасовищах, обладнаних мѕсцями для вѕдпочинку, напування й пѕдгодѕвлѕ зеленими кормами, а за 2 – 3 тижнѕ до вѕдлучення іх привчають до поідання концентрованих кормѕв. У 6 – 7-мѕсячному вѕцѕ телят вѕдлучають вѕд корѕв ѕ зважують. а перѕод вѕдлучення вони мають бути добре розвиненѕ, а іхня жива маса досягати 180 – 220 кг ѕ бѕльше. а вирощування телят до 7 – 8мѕсячного вѕку витрачається 900 – 1000 к. од., ѕз яких 300 – 350 припадає на молоко матерѕ.
5.4. Н
и и и
і і у
і
(с ь и на одну голову за добу
я у ’яс их і ’яс и іс 900 – 1000 ),
ія ви
ицтва ял ви и и
ершѕ 3 – 4 днѕ вѕдлучений молодняк утримують у примѕщеннях групами по 15 – 20 голѕв ѕз необмеженим доступом до води ѕ корму, потѕм випускають у двѕр, а через 12 – 15 днѕв за наявностѕ пасовищ — випасають. олодняк розподѕляють за статтю ѕ формують гурти кѕлькѕстю 70 – 100 голѕв. Упродовж перших 1,5 – 2 мѕс у стѕйловий перѕод молодняку згодовують доброякѕсне сѕно, силос ѕ концкорми з розрахунку 2 – 3 кг на голову за добу. ацѕони повиннѕ мѕстити достатню кѕлькѕсть перетравного протеіну, вѕтамѕнѕв та мѕнеральних речовин. У рацѕонах ремонтних телиць вѕком до року має бути перетравного протеіну 100 – 102, а старше вѕд року — 94 – 96 г на 1 к. од., концентрацѕя енергѕі в сухѕй речовинѕ в межах 8,5 – 9 Дж. У зимових рацѕонах на грубѕ корми припадає 35 – 45 %, соковитѕ — 30 – 40 ѕ концентрованѕ — 20 – 30 %. лѕтку згодовують зеленѕ й концентрованѕ корми. До 12-мѕсячного вѕку ремонтних телиць вирощують на високому рѕвнѕ годѕвлѕ, а вѕд 12- до 18-мѕсячного — на помѕрному. У 16 – 18-мѕсячному вѕцѕ жива маса телиць має досягати 320 – 400 кг. ирощування надремонтного молодняку м’ясних порѕд триває до 12 – 14-мѕсячного вѕку й закѕнчується три-чотиримѕсячною вѕдгодѕвлею, тому його рѕвень розраховують на одержання 500 – 600 кг живоі маси у 18-мѕсячному вѕцѕ (табл. 5.4). ирощувати молодняк до старшого вѕку недоцѕльно, оскѕльки у нього знижується прирѕст живоі маси ѕ значно збѕльшуються витрати кормѕв на 1 кг приросту. ѕд забою тварин у ранньому вѕцѕ не одержують повноцѕнноі яловичини, зменшується вихѕд м’яса ѕ пѕдвищується його собѕвартѕсть.
л
іл 5
Т х
Р
перетравний протеін, г
сира клѕтковина, г
сирий жир, г
кальцѕй, г
фосфор, г
кухонна сѕль, г
каротин, мг
267 324 381 444 507
суха речовина, кг
9 – 10 11 – 12 13 – 14 15 – 16 17 – 18
обмѕнна енергѕя, Дж
ива маса ѕк, мѕс наприкѕнцѕ перѕоду, кг
кормовѕ одиницѕ
отреба
6,0 6,5 7,2 8,0 9,0
68 72 78 85 93
7,2 7,6 8,3 9,0 10,0
652 663 720 760 846
1674 1753 2060 2220 2470
207 225 247 275 306
43 46 50 55 60
30 33 36 40 44
37 40 45 50 55
151 160 174 189 210
20 1
іл 5
Т х
л
ія ви
ицтва ял ви и и
Р
20 2
З досягненням живоі маси 400 кг синтез бѕлка в органѕзмѕ молодняку м’ясних порѕд ѕз вѕком знижується, а ѕнтенсивнѕсть вѕдкладання жиру пѕдвищується пѕсля досягнення живоі маси 300 кг. Тому в бѕльш ранньому вѕцѕ збѕльшення маси молодняку вѕдбувається за рахунок росту м’язовоі, а в пѕзньому — жировоі тканин. Із вѕком зѕ збѕльшенням вѕдкладання жиру пѕдвищується енергетичнѕсть м’яса, а на утворення такого приросту витрачається бѕльше кормѕв. олодняк на м’ясо вирощують ѕнтенсивно, запобѕгаючи вѕдставанню в ростѕ протягом перших 7 – 8 мѕс життя, оскѕльки за подальшоі вѕдгодѕвлѕ вже у 15 – 16-мѕсячному вѕцѕ молодняк жирѕє, знижує прирости, а з досягненням живоі маси 300 – 350 кг фактично закѕнчує свѕй рѕст. За ѕнтенсивного вирощування витрати кормѕв майже в 2 рази нижчѕ, нѕж в разѕ екстенсивного. айвищу рентабельнѕсть одержують у перѕод вирощування молодняку до 15-мѕсячного вѕку. У рацѕонѕ молодняку до рѕчного вѕку має бути 2,3 – 2,7 кг сухоі речовини ѕ 20 – 26 Дж обмѕнноі енергѕі на 100 кг живоі маси, а у вѕцѕ старше вѕд року вѕдповѕдно 1,9 – 2,2 кг ѕ 17,2 – 20,8 Дж, перетравного протеіну 108 – 110 ѕ 95 – 100 г, кальцѕю 7 – 8г ѕ фосфору 4,8 – 5,2 г ѕз розрахунку на 1 к. од. У стѕйловий перѕод для вѕдгодѕвлѕ використовують силос, сѕнаж, сѕно й концкорми, на якѕ за загальною поживнѕстю має припадати, %: грубих — 20 – 25, соковитих — 35 – 40, концкормѕв — 38 – 50. лѕтку основними є зеленѕ корми. еред постановкою на вѕдгодѕвлю молодняк зважують ѕ в пѕдготовчий перѕод привчають до поідання значноі кѕлькостѕ дешевих грубих кормѕв, а в заключний — збѕльшують витрати концентрованих. У м’ясному скотарствѕ ефективним є нагул. ѕн дає можливѕсть отримати яловичину з мѕнѕмальними витратами кормѕв, у 3 – 4 рази пѕдвищити продуктивнѕсть працѕ ѕ в 5 – 8 разѕв зменшити собѕвартѕсть приросту, оскѕльки з виробничого циклу вилучаються операцѕі ѕз заготѕвлѕ, транспортування кормѕв та видалення гною. Ві і я и у ху и триває 2 – 3 мѕс. Упродовж цього перѕоду жива маса тварин збѕльшується на 80 – 90 кг. У сполучнѕй тканинѕ невѕдгодованоі дорослоі худоби колагеновѕ й еластичнѕ волокна жорсткѕшѕ та пружнѕшѕ, що негативно впливає на нѕжнѕсть ѕ кулѕнарнѕ якостѕ яловичини. ѕдгодѕвля сприяє вѕдкладенню на сполучнѕй тканинѕ, що пронизує м’якотну частину м’яса, жирових клѕтин, якѕ розпушують сполучнотканиннѕ волокна, ѕ яловичина стає нѕжною та мармуровою. У тушах збѕльшується частка м’якотѕ, зменшується кѕлькѕсть неістѕвних компонентѕв (кѕстки, хрящѕ, сухожилки), пѕдвищується якѕсть шкур. ибракуваних корѕв формують у групи ѕ в перший перѕод вѕдгодѕвлѕ використовують в основному грубѕ та соковитѕ корми, а концент-
Р
іл 5
рованѕ згодовують у заключний перѕод ѕз розрахунку 3 – 4 кг на голову за добу. О у і обслуговуючому персоналу на вирощуваннѕ ѕ вѕдгодѕвлѕ здѕйснюють залежно вѕд приросту та вгодованостѕ тварин. Щомѕсячне зважування — трудомѕсткий процес, який частково призводить до втрати живоі маси тваринами, тому деякѕ господарства застосовують принцип авансовоі оплати з догляду за тваринами з остаточним розрахунком ѕз завершенням вѕдгодѕвлѕ чи нагулу.
і
и
я
и и и
Для спецѕалѕзованих господарств ѕз виробництва яловичини характернѕ вищѕ середньодобовѕ прирости ѕ меншѕ затрати працѕ й витрати кормѕв на одиницю продукцѕі. озмѕри спецѕалѕзованих господарств за кѕлькѕстю поголѕв’я коливаються вѕд 1,5 до 15 тис. голѕв молодняку великоі рогатоі худоби, а за обсягом виробництва м’яса — вѕд 100 до 3500 т за рѕк. До основних технологѕчних операцѕй з виробництва яловичини на промисловѕй основѕ належать: комплектування молодняком, органѕзацѕя кормовоі бази, системи годѕвлѕ й утримання худоби, проектнѕ рѕшення будѕвель та обладнання, механѕзацѕя виробничих процесѕв, ветеринарнѕ заходи щодо створення оптимальних зоогѕгѕєнѕчних умов ѕ профѕлактика захворювань тварин, органѕзацѕя й оплата працѕ. Технологѕя виробництва яловичини на промисловѕй основѕ ґрунтується на концентрацѕі поголѕв’я худоби, бѕологѕчно повноцѕннѕй годѕвлѕ, високому рѕвнѕ механѕзацѕі та автоматизацѕі виробничих процесѕв, ритмѕчностѕ. стання є основною умовою, оскѕльки ритмѕчнѕсть виражається в рѕвномѕрному перѕодичному надходженнѕ молодняку на вирощування й здавання його на м’ясопереробнѕ пѕдприємства. ѕдприємства з повним циклом виробництва комплектують молодняком 10 – 12-денного вѕку живою масою 35 – 50 кг, ѕз вирощування й вѕдгодѕвлѕ — вѕком 6 – 10 мѕс ѕ живою масою 150 – 250 кг, вѕдгодѕвельнѕ майданчики — 9 – 12-мѕсячного ѕ живою масою 220 – 300 кг. Система кормозабезпечення у спецѕалѕзованих господарствах з виробництва яловичини в основному ґрунтується на кормах власного виробництва. У господарствах ѕз високим показником розорюваностѕ земель (60 % ѕ бѕльше) молодняк на м’ясо вирощують на власних кормах. Зеленѕ й грубѕ корми тут отримують завдяки вирощуванню багаторѕчних культур, урожаі яких значно вищѕ, нѕж однорѕчних. Залежно вѕд природно-клѕматичних умов для приготу-
ицтва ял ви и и
и
ія ви
і
і
л
п
и х ми
Т х
5.5.
20 3
іл 5
вання силосу вирощують кукурудзу, соняшник з однорѕчними бобовими ѕ злаковими травами. У структурѕ виробництва концентрованих кормѕв значне мѕсце мають посѕдати бобовѕ культури (горох, соя, чина, люпин), оскѕльки для зерна злакѕв характерний невисокий умѕст протеіну. Упродовж усього перѕоду вирощування годѕвля тварин має бути безперебѕйною, повноцѕнною ѕ диференцѕйованою за фазами виробничого процесу та вѕковими перѕодами з метою отримання планових приростѕв. До 6-мѕсячного вѕку телят утримують безприв’язно групами по 10 – 35 голѕв залежно вѕд розмѕру станка, а пѕзнѕше застосовують спосѕб утримання згѕдно з прийнятою технологѕєю (безприв’язний, прив’язний ѕ комбѕнований). У господарствах, якѕ спецѕалѕзуються на вѕдгодѕвлѕ, молодняк взимку утримують на прив’язѕ, а влѕтку — в загонах без прив’язѕ. Комбѕнований спосѕб утримання — до 10 – 12мѕсячного вѕку групами без прив’язѕ, а потѕм на прив’язѕ дає можливѕсть повнѕше використати бѕологѕчнѕ особливостѕ молодого органѕзму й рацѕональнѕше витрачати корми. айбѕльшого застосування в умовах промисловоі технологѕі набув безприв’язний спосѕб утримання з рѕзними його комбѕнацѕями (на щѕлиннѕй пѕдлозѕ (рис. 5.2), глибокѕй пѕдстилцѕ, у боксах ѕз щѕлинною ѕ суцѕльною пѕдлогою тощо). рупове утримання молодняку в боксах порѕвняно з розмѕщенням його на щѕлиннѕй пѕдлозѕ забезпечує кращий вѕдпочинок, запобѕгає іхньому переохолодженню взимку, сприяє отриманню вищих середньодобових приростѕв ѕ зниженню витрати кормѕв на одиницю продукцѕі.
Т х
л
ія ви
ицтва ял ви и и
Р
Рис. 5.2. У
20 4
и
я у
і у
і
хі
і и
і
ицтва ял ви и и ія ви л
Значною мѕрою на вирощування тварин впливає режим годѕвлѕ, тобто кратнѕсть роздавання кормѕв ѕ черговѕсть згодовування компонентѕв рацѕону. У практицѕ вирощування молодняку на м’ясо застосовують три- ѕ дворазову годѕвлю. Спочатку тваринам згодовують основнѕ корми (силос, жом, барду, зелену масу), потѕм грубѕ (сѕно, солому). Солому подрѕбнюють ѕ здобрюють патокою чи концкормами. удѕвництво тваринницьких примѕщень здѕйснюють ѕз урахуванням бѕологѕчних особливостей худоби. Для групового безприв’язного утримання в примѕщеннях влаштовують секцѕі з розрахунку на 10 – 20 телят-молочникѕв, 20 – 40 бугайцѕв, кастратѕв, телиць. Ширина кормових, кормо-гнойових ѕ гнойових проходѕв визначається розмѕрами машин ѕ обладнання, що використовують для роздавання кормѕв ѕ прибирання гною. ѕдлога в примѕщеннях може бути з бетону, асфальту, цегли, дерева, металу. Для створення оптимального мѕкроклѕмату примѕщення обладнують вентиляцѕйно-опалювальною системою серѕі «Клѕмат». зимку обмѕн повѕтря для молодняку має становити 20, для дорослоі худоби — не менше нѕж 17 м3, влѕтку вѕдповѕдно 60 – 80 ѕ 40 – 50 м3 на одну голову. У господарствах з високим рѕвнем механѕзацѕі бажано мати кормоцехи, де з рѕзноманѕтних кормѕв (силос, сѕнаж, грубѕ, концентрованѕ) готують кормосумѕшѕ. а збѕрному конвеєрѕ або в змѕшувачахподрѕбнювачах до кормосумѕшѕ додають рѕзнѕ бѕлково-вѕтамѕнномѕнеральнѕ домѕшки. отовий корм завантажують у кормороздавач ѕ доставляють до годѕвниць. З цѕєю метою використовують мобѕльнѕ кормороздавачѕ типу Е -8Д, КУТ-10 , КУТ-10 , К Т-10, жомороздавачѕ -3, З-555 ; патокороздавачѕ К-1,7 ѕ електрокари ЕК -2. а вѕдгодѕвельних майданчиках використовують автомобѕльнѕ роздавачѕ-змѕшувачѕ. Корми роздають також стацѕонарними стрѕчковими чи шнековими конвеєрами. Для постачання води тваринам в умовах прив’язного ѕ безприв’язного утримання примѕщення обладнують автонапувалками -1 , -1 , -2, вѕдгодѕвельнѕ майданчики — груповими напувалками К-4 ѕ К-12 ѕз електропѕдѕгрѕванням води, а пасовища — УК-3 чи -10 (цистерна на 3000 л ѕ 10 ѕндивѕдуальних напувалок -1 ). нѕй з мѕсць утримання тварин видаляють трьома способами: конвеєрами, за допомогою гѕдравлѕки ѕ бульдозерѕв, начеплених на колѕснѕ трактори. За умов прив’язного утримання на суцѕльних пѕдлогах ѕз використанням пѕдстилки застосовують скребковѕ й штанговѕ конвеєри (ТС -3,0 , ТШ-30 , ТС -160, ТС-1 та ѕн.). За безприв’язного утримання гнѕй видаляють бульдозером, начепленим на трактор, 2 – 3 рази на рѕк, зѕ щѕлинноі пѕдлоги — змиванням або
іл 5
Т х
Р
20 5
іл 5
Т х
л
ія ви
ицтва ял ви и и
Р
20 6
використовують самопливну шиберну систему, коли тварини протоптують гнѕй крѕзь решѕтки у поздовжнѕ канали, що впадають у загальнѕ поперечнѕ канали, через якѕ вѕн видаляється з примѕщення. еред загальним колектором у кожному каналѕ вставляють шибер, який вѕдкривають через кожних 8 – 10 днѕв. Загальним колектором гнѕй надходить до гноєзбѕрникѕв, де роздѕляється на густу й рѕдку фракцѕі. ѕдку частину гною вивозять на поля, а тверду — мобѕльними транспортними засобами у спецѕально побудоване гноєсховище. У загальних трудових витратах на прибирання гною припадає 35 – 40 %. Усѕ ѕснуючѕ технологѕі з виробництва яловичини об’єднують у чотири групи. ш — технологѕя з повним циклом виробництва, вона починається з вирощування телят 10 – 20-денного вѕку ѕ закѕнчується вѕдгодѕвлею молодняку у 12 – 15-мѕсячному вѕцѕ. Тривалѕсть вирощування за цѕєі системи залежить вѕд запланованоі кѕнцевоі живоі маси та ѕнтенсивностѕ вирощування тварин. Технологѕєю передбачено утримання молодняку в примѕщеннях закритого типу з використанням цѕлорѕчноі стѕйловоі системи. Застосування у передбачає вирощування вѕд 4 – 6-мѕсячного й ѕнтенсивну вѕдгодѕвлю у примѕщеннях чи на вѕдкритих майданчиках до 15 — 18-мѕсячного вѕку. икористовують власнѕ корми, залишки харчовоі промисловостѕ (жом, барду, вичавки тощо), а також нагул на природних ѕ культурних пасовищах. Т я — це ѕнтенсивна вѕдгодѕвля молодняку ѕ вибракуваноі худоби в закритих примѕщеннях ѕз використанням кормѕв власного виробництва ѕ залишкѕв цукрових та спиртових заводѕв. олодняк на вѕдгодѕвлю надходить живою масою 280 – 320 кг. Ч — ѕнтенсивна вѕдгодѕвля молодняку й вибракуваноі худоби на вѕдкритих майданчиках або з використанням пасовищ. Для вѕдгодѕвлѕ використовують силос, сѕнаж, грубѕ та концентрованѕ корми, а влѕтку основним кормом є зелена маса (рис. 5.3). Для виробництва яловичини використовують типовѕ проекти 819-215, 801-376 на 10 000 ѕ 801-306, 819-204 на 5000 вѕдгодѕвельного поголѕв’я за рѕк. олодняк утримують у капѕтальних примѕщеннях безвигульно, групами, на щѕлинних пѕдлогах ѕз регульованим мѕкроклѕматом та роздаванням кормѕв стацѕонарними засобами. У низцѕ господарств виробництво яловичини здѕйснюють ѕ за старими проектами на 3000 ѕ 6000 вѕдгодѕвельного поголѕв’я за рѕк. олодняк утримують у закритих примѕщеннях на щѕлинних пѕдлогах ѕз мобѕльним роздаванням кормѕв. айдоцѕльнѕше застосовувати технологѕі, якѕ передбачають використання грубих ѕ соковитих кормѕв, вѕдходѕв харчовоі промисловостѕ з оптимальним рѕвнем концкормѕв. За таких умов годѕвлѕ вирощування молодняку на м’ясо може тривати до 16 – 18-мѕсячного вѕку.
іл 5
я
я у
і
і
ь их
чи
х
еликѕ пѕдприємства капѕтало- ѕ енергоємнѕ, оскѕльки застосовується дороге й складне обладнання, тому економѕчно вигѕдними є проекти павѕльйонноі забудови, де передбачене мобѕльне роздавання кормѕв ѕ видалення гною бульдозером. Система видалення гною самопливом ефективнѕша за затратами працѕ, але однѕєю з умов іі використання є спорудження в господарствах зрошувальноі системи для внесення в ґрунт рѕдкоі фракцѕі гною. идалення гною в такий спосѕб збѕльшує вартѕсть будѕвництва порѕвняно з бульдозерним. Якщо за проектом будѕвництво зрошувальноі системи не передбачено, то уникають застосування щѕлинноі пѕдлоги з видаленням гною самопливом. удувати примѕщення зѕ зберѕганням гною у пѕдвалах на фермах з вирощування ѕ вѕдгодѕвлѕ молодняку великоі рогатоі худоби економѕчно невигѕдно, оскѕльки останнѕ становлять значну частку основних виробничих потужностей. З метою зниження витрат майданчики вѕдкритого типу для вирощування й вѕдгодѕвлѕ молодняку на м’ясо будують ѕз мѕсцевих ма-
л
і
Т х
Рис. 5.3. Ві
ія ви
ицтва ял ви и и
Р
20 7
Р
іл 5
терѕалѕв. ѕж рядами секцѕй влаштовують кормовѕ проходи для роздавання кормѕв мобѕльними засобами. умовах Украіни використовують вѕдгодѕвельнѕ майданчики сезонноі дѕі на 2500 – 10 000 головомѕсць. зимку велику рогату худобу на м’ясо доцѕльно вирощувати в закритих примѕщеннях, а влѕтку — на майданчиках.
Т х
л
ія ви
ицтва ял ви и и
5.6.
20 8
і ія п и м я,
пі і х і іп
и,
еалѕзацѕя худоби господарствами з рѕзною формою власностѕ ѕ приймання іі м’ясопереробними пѕдприємствами здѕйснюється згѕдно з ѕнструкцѕєю ро порядок проведення державноі закупѕвлѕ (здавання ѕ приймання) худоби, птицѕ ѕ кролѕв. риймання ѕ здавання вирощених тварин здѕйснюється двома способами — за живою масою й визначеною зажиттєвою вгодованѕстю та за кѕлькѕстю й якѕстю одержаного пѕсля забою тварин м’яса. У виробничих умовах худобу для забою приймають за державним стандартом ( СТ 5110–55). ѕдповѕдно до нього тварин розподѕляють на чотири групи: перша — воли ѕ корови, друга — бугаі, третя — молодняк (телицѕ, нетелѕ, бугайцѕ й кастрати) до 3-рѕчного вѕку, четверта — телята вѕд 14-денного до 3-мѕсячного вѕку. оли, корови й молодняк розподѕляють на три категорѕі вгодованостѕ: вищу, середню та нижчесередню, а бугаі й телята — на першу й другу. олодняк вищоі категоріі вгодованості має округлѕ форми тулуба, добре розвиненѕ м’язи, виповненѕ лопатки, поперек, задню частину ѕ стегна, не виступають остистѕ вѕдростки спинних ѕ поперекових хребцѕв. ировѕ вѕдкладення промацуються бѕля кореня хвоста, на сѕдничних горбах ѕ в щупѕ. У тварин середньоі вгодованості форми тулуба недостатньо округлѕ, м’язи розвиненѕ задовѕльно, злегка виступають остистѕ вѕдростки спинних ѕ поперекових хребцѕв, стегна не пѕдтягнутѕ. ѕдкладення жиру бѕля кореня хвоста можуть не промацуватися. олодняк нижчесередньоі вгодованості має кутасту форму тулуба, виступають остистѕ вѕдростки спинних ѕ поперекових хребцѕв, сѕдничнѕ горби та маклаки. ѕдкладення жиру не промацуються. Для визначення зажиттєвоі вгодованостѕ промацують такѕ дѕлянки тѕла тварин: корѕнь хвоста, сѕдничнѕ горби, поперек, два останнѕх ребра, голодну ямку, щуп, у кастратѕв — мошонку, а в корѕв — переднѕ частки вим’я, пѕдгруддя, грудну клѕтку й шию. ир у великоі рогатоі худоби вѕдкладається послѕдовно з переходом вѕд задньоі частини тѕла на передню. Спочатку вѕн нако-
ицтва ял ви и и ія ви л
пичується в дѕлянцѕ сѕдничних горбѕв, кореня хвоста й двох останнѕх ребер, далѕ — на переднѕй частинѕ тулуба та в дѕлянцѕ колѕнноі складки (щуп), у кастратѕв — у мошонцѕ, а в корѕв — у переднѕх частках вим’я. ѕд час промацування жировѕ вѕдкладення розпѕзнають за м’яким жировим прошарком пѕд шкѕрою. Тварин, що не вѕдповѕдають вимогам державного стандарту, вѕдносять до виснажених. ировѕ вѕдкладення на тушѕ молодняку вищоі вгодованостѕ вѕдмѕчають бѕля хвоста, на сѕдничних горбах, попереку, ребрах ѕ стегнах окремими дѕлянками; середньоі — бѕля кореня хвоста ѕ на верхнѕй частинѕ внутрѕшнього боку стегон; нижчесередньоі — жировѕ вѕдкладення вѕдсутнѕ. еред вѕдправленням худоби на м’ясопереробнѕ пѕдприємства іі зважують через три години пѕсля останньоі годѕвлѕ ѕ напування, визначають вгодованѕсть, оформляють товарно-транспортну накладну ѕ ветеринарне свѕдоцтво. Тварин доставляють автомобѕльним, залѕзничним ѕ водним транспортом, а також гоном. ѕсля надходження худоби до м’ясопереробного пѕдприємства іі повиннѕ прийняти протягом двох годин. ри цьому звѕряють наявнѕсть ѕ якѕсть вѕдповѕдно до товарно-транспортноі накладноі, пѕсля чого зважують, якщо приймають іі за живою масою ѕ вгодованѕстю. ѕд загальноі живоі маси вираховують знижки — 3 % на вмѕст травного каналу. У разѕ, коли тварин перевозять на вѕдстань 50 – 100 км, знижка становить 1,5 %, а понад 100 км живу масу зараховують за результатами фактичного зважування. Знижку до 1 % застосовують для тварин ѕз забрудненою гноєм шкѕрою. сѕ показники сумують ѕ вираховують ѕз загальноі живоі маси. Фактичну живу масу тварин, іх кѕлькѕсть ѕ категорѕю вгодованостѕ записують у товарно-транспортну накладну. а прийняту худобу видають приймальну квитанцѕю (ф. № К-1), на пѕдставѕ якоі м’ясопереробнѕ пѕдприємства розраховуються з постачальниками. У разѕ суперечки щодо визначення якостѕ худоби проводять контрольний забѕй, ѕ розрахунок ѕз господарствами-постачальниками здѕйснюють за масою та якѕстю м’яса. Такѕ випадки зумовили необхѕднѕсть застосування новоі форми здавання й приймання худоби за масою та якѕстю м’яса. ѕдповѕдно до цѕєі форми кожному господарству визначають певний номер. Тварин перед вѕдправленням зважують ѕ помѕчають бирками. а приймальному пунктѕ здѕйснюють групове зважування й живу масу записують у товарно-транспортну накладну. а прийняту партѕю худоби пѕсля передавання іі на переробку виписують накладну (ф. № Заг-2 м’ясо). рийнятѕ тварини повиннѕ бути переробленѕ не пѕзнѕше наступного дня. ѕсля забою худоби тушѕ зважують та іхню масу ѕ кате-
іл 5
Т х
Р
20 9
іл 5
Т х
л
ія ви
ицтва ял ви и и
Р
210
горѕю якостѕ записують до накладноі на приймання м’яса, яку разом ѕз накладною на приймання тварин ѕ передавання іі на переробку (ф. № Заг-2 м’ясо) та актом ветсанекспертизи передають до бухгалтерѕі м’ясопереробного пѕдприємства для заповнення розрахунковоі приймальноі квитанцѕі (ф. № К-1). озраховуються за прийняту худобу за чинним прейскурантом закупѕвельних цѕн на м’ясо. У разѕ виявлення порушень технологѕі оброблення туш м’ясопереробне пѕдприємство за вимогою здавача худоби розраховується за живою масою ѕ категорѕєю вгодованостѕ тварин. Забивання тварин здѕйснюють у спецѕально обладнаному боксѕ забѕйно-обробного цеху. глушують іх електрострумом, а на невеликих бойнях — молотом чи стилетом. а заплесна накладають пута ѕ тварин за допомогою електролебѕдки пѕдвѕшують. озрѕзають шкѕру шиі, на стравохѕд накладають лѕгатуру ѕ вводять нѕж у напрямку грудноі порожнини для перерѕзання кровоносних судин. ѕсля знекровлення знѕмають шкѕру з голови, вѕддѕляють іі, проводять забѕловку, вѕдрѕзають кѕнцѕвки по зап’ястковий ѕ скакальний суглоби. Шкѕру знѕмають механѕчними засобами. аступна операцѕя — нутрування. озрѕзають черево ѕ видаляють внутрѕшнѕ органи. Тушу розпилюють на лѕву й праву половини. а певнѕй дѕлянцѕ конвеєра визначають категорѕю вгодованостѕ, клеймують ѕ зважують тушѕ. Конвеєром іх направляють до камери охолодження, де витримують упродовж 24 – 36 год за температури 1 – 4 °С, а потѕм 0 °С. За таких умов м’ясо може зберѕгатися до 20 дѕб. Для тривалѕшого зберѕгання температуру знижують до –18 °С. Строки зберѕгання мороженого м’яса залежать вѕд температури й вгодованостѕ туш. Яловичину зберѕгають 5 – 12 мѕс. За розвитком м’язѕв ѕ вѕдкладенням жиру м’яснѕ тушѕ великоі рогатоі худоби розподѕляють на першу та другу категорѕі. Так, на тушах дорослоі худоби, якѕ вѕдносять до першоі категорѕі, найбѕльшѕ вѕдкладення жиру спостерѕгають вѕд восьмого ребра до сѕдничних горбѕв, молодняку — бѕля кореня хвоста ѕ на верхнѕй частинѕ внутрѕшнього боку стегон. Тушѕ дорослоі худоби другоі категорѕі мають вѕдкладення жиру у виглядѕ невеликих дѕлянок на сѕдничних горбах, попереку й останнѕх ребер, а у молодняку вони вѕдсутнѕ. Для роздрѕбноі торгѕвлѕ половинки туш роздѕляють на одинадцять вѕдрубѕв, якѕ об’єднанѕ в три сорти: перший — тазостегновий, поперековий, спинний, лопатковий (лопатка ѕ передплѕчний край), плечовий (плечова частина ѕ частина передплѕччя), грудний; другий — шийний, пахвина; третій — зарѕз, передня та задня голѕнки (рис. 5.4).
Р
і яя ичих уш і у и я і і і: 1 — тазостегновий; 2 — поперековий; 3 — спинний; 4 — лопатковий; 5 — шийний; 6 — зарѕз; 7 — плечовий; 8 — передня голѕнка; 9 — грудний; 10 — пахвина; 11 — задня голѕнка
ія ви л
Частини тѕла, якѕ несуть значне навантаження, мѕстять бѕльше кѕсток ѕ сполучнотканинних прошаркѕв, тому м’ясо на них вѕдносять до нижчих сортѕв. Тушу середньоі вгодованостѕ розподѕляють на м’ясо першого сорту — 63 %, другого — 32 ѕ третього — 5 %. Субпродукти вивѕльняють вѕд забруднення, видѕляють стороннѕ прирѕзи, утворення й жировѕ вѕдкладення. х подѕляють на двѕ категорѕі: перша — печѕнка, нирки, язик, зрѕзи м’яса з язика, мозок, серце, дѕафрагма, м’ясо-кѕстковий хвѕст, вим’я, м’ясна обрѕзь; друга — рубець, калтик, пѕкальне м’ясо, сичуг, легенѕ, голова без язика й мозку, трахея, селезѕнка, путовий суглоб, губи, вуха, книжка. ихѕд субпродуктѕв першоі категорѕі становить 7,14, другоі — 13,82 % вѕд маси м’ясноі тушѕ. ир-сирець перетоплюють або консервують, застосовуючи сѕль чи холод. Кишки, стравохѕд, шлунок, сечовий мѕхур використовують для ковбасних оболонок пѕсля обробки й консервацѕі солѕнням або висушуванням. Кров переробляють для виготовлення харчових продуктѕв, лѕкувальних ѕ кормових препаратѕв та технѕчноі продукцѕі. сновою виробництва консервѕв ѕ ковбас є вплив високоі температури на продукти ѕ герметичне іх упакування. Технологѕя виготовлення консервѕв складається ѕз пѕдготовки сировини, розфасування іі в банки, видалення повѕтря з банок, закупорювання, перевѕрки на герметичнѕсть, стерилѕзацѕі, охолодження, першого сортування, термостатування, другого сортування, упакування та зберѕгання. ’ясна промисловѕсть випускає близько 200 видѕв ковбасних виробѕв, якѕ розподѕляють на групи: ковбаси варенѕ, варено-копченѕ, напѕвкопченѕ, сирокопченѕ, лѕвернѕ. Кожний вид ѕ сорт ковбас виготовляють за певним технологѕчним процесом.
ицтва ял ви и и
х
Т х
Рис. 5.4.
іл 5
211
Р
іл 5
К
т
ль і апита
я та ав а
я
Т х
л
ія ви
ицтва ял ви и и
1. ороди м’ясного напряму продуктивностѕ та характернѕ особливостѕ іх. 2. Яловичина та іі харчова цѕннѕсть. 3. Якѕ тканини входять до складу м’яса? 4. За якими показниками визначають прижиттєву та пѕслязабѕйну оцѕнку м’ясноі продуктивностѕ? 5. Дати визначення забѕйноі маси, маси тушѕ та забѕйного виходу. 6. Шляхи збѕльшення виробництва яловичини. 7. Системи та способи утримання молодняку в разѕ вирощування на м’ясо. 8. ерѕоди вирощування молодняку на м’ясо. 9. иди вѕдгодѕвлѕ. 10. Технологѕя одержання яловичини у м’ясному скотарствѕ. 11. иробництво яловичини на промисловѕй основѕ. 12. Засоби механѕзацѕі, якѕ використовуються у технологѕчному процесѕ виробництва яловичини. 13. а якѕ групи подѕляють худобу, що реалѕзується на забѕй? 14. Категорѕі вгодованостѕ великоі рогатоі худоби та характеристика іх. 15. Технологѕя забою тварин та обробка тушѕ.
212
Р
і
і
я
уч с и с і і и у у і. Свинарство є однѕєю з ефективних галузей тваринництва, яка забезпечує населення цѕнними продуктами харчування, такими як м’ясо, сало. ѕсля забою свиней залишаються побѕчнѕ продукти — шкури, щетина, кишки, кров тощо, якѕ використовують як сировину для подальшоі переробки. Цѕнним органѕчним добривом є гнѕй свиней — за рѕк вѕд однѕєі тварини можна мати до 1 т гною. Для свиней характернѕ скороспѕлѕсть та багатоплѕднѕсть, якѕ дають можливѕсть за короткий перѕод отримати вѕд них значно бѕльше м’яса, нѕж вѕд ѕнших видѕв сѕльськогосподарських тварин. Тому не випадково свинарство вважають галуззю великих можливостей. Як стверджував ще в 1927 р. академѕк .Ф. Іванов, коли в краінѕ виникає необхѕднѕсть збѕльшити виробництво м’яса ѕ жирѕв, то населення насамперед посилює розведення свиней. ир свиней має цѕннѕ харчовѕ якостѕ, мѕстить усѕ незамѕннѕ жирнѕ кислоти (лѕнолеву, лѕноленову, арахѕдонову) ѕ перетравлюється в органѕзмѕ людини на 96 – 98 %, що ставить його в один ряд ѕз вершковим маслом. У середньому м’ясопереробнѕ пѕдприємства використовують 60 – 65 % свинини для ковбасного ѕ консервного виробництв, 10 – 15 — для виготовлення копченостей та 25 – 30 % спрямовують на реалѕзацѕю у свѕжому виглядѕ. За такого спѕввѕдношення необхѕдно вирощувати: м’ясних свиней — 71 – 75 %, жирних — 15 – 17 ѕ беконних — 10 – 12 %. иробництву свинини завжди придѕляли значну увагу як у всьому свѕтѕ, так ѕ в Украінѕ зокрема. Так, за даними Ф , у свѕтовому масштабѕ поголѕв’я свиней у 2002 р. становило 941,02 млн голѕв, а виробництво свинини — 94,2 млн т, що порѕвняно з середнѕми показниками 1989 – 1991 рр. збѕльшилося вѕдповѕдно на 84,4 млн голѕв (9 %) та 24,5 млн т (26 %). За наведений перѕод виробництво свинини зросло на 17 % порѕвняно зѕ збѕльшенням поголѕв’я.
ицтва ви и и
п ь ь - і і и
ВА
ія ви
п и
И
л
6.1.
ВИР
Т х
6.
ЕХ Л ГІ ВИ И И
іл 6
213
іл 6
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
Р
214
Якщо виробництво свинини у свѕтѕ прийняти за 100 %, то іі виробляють, %: в зѕі — 55,7, Європѕ — 26,5, ѕвнѕчнѕй мерицѕ — 13,0, ѕвденнѕй — 3,5, фрицѕ — 0,8, кеанѕі — 0,5. Частка свинини в балансѕ м’яса у бѕльшостѕ краін Європи становить понад 50, а в Китаі — навѕть 80 %. айбѕльшими іі виробниками в Європѕ є ѕмеччина (4123 тис. т), Іспанѕя (2985), Францѕя 2350), Данѕя (1759), ольща (1710), осѕйська Федерацѕя (1595), Італѕя (1510 тис. т) та ѕншѕ краіни, для яких характерна стабѕлѕзацѕя виробництва свинини або його зростання. Украінѕ на 1 сѕчня 2004 р. кѕлькѕсть свиней досягла 7321,5 тис. голѕв, виробництво свинини в забѕйнѕй масѕ в 2002 р. — 610 тис. т на рѕк, а частка іі вѕд загальноі кѕлькостѕ м’яса — 37,2 %. Серед основних завдань галузѕ — розробка сучасних енерго- та ресурсозберѕгаючих технологѕй, зниження собѕвартостѕ виробленоі продукцѕі, подальше полѕпшення ѕснуючих ѕ нових порѕд, типѕв, лѕнѕй та кросѕв, спрямованих на пѕдвищення продуктивностѕ тварин, полѕпшення вѕдгодѕвельних якостей одержуваного приплоду, а також пошук дешевих ѕ багатих на протеін мѕсцевих кормѕв та рацѕональне використання останнѕх у господарствах ѕз рѕзними формами власностѕ. с сь - і іч і с и с і с и . орѕвняно з ѕншими сѕльськогосподарськими тваринами свинѕ характеризуються низкою бѕологѕчних особливостей, серед яких найважливѕшими є: всеіднѕсть, висока адаптацѕйна здатнѕсть, багатоплѕднѕсть, молочнѕсть, скороспѕлѕсть, забѕйний вихѕд, витрати корму, якѕсть м’яса. Всеідність. Свинѕ споживають майже всѕ види кормѕв рослинного ѕ тваринного походження, а також вѕдходи переробноі та харчовоі промисловостѕ й громадського харчування. даптаційна здатність. Тварини не вибагливѕ до умов годѕвлѕ та утримання, тому іх можна розводити майже в усѕх природноклѕматичних зонах краіни. агатоплідність. У гнѕздѕ свиноматки зазвичай буває 10 – 14 поросят, а в окремих випадках ѕ бѕльше. Короткий строк поросностѕ (у середньому 114 днѕв) та нетривалий пѕдсисний перѕод (26 – 60 днѕв) дають можливѕсть одержати вѕд кожноі свиноматки по 20 – 30 поросят за рѕк. Молочність. У свиноматок розрѕзняють фактичну та умовну молочнѕсть. Фактична характеризується кѕлькѕстю молока, яке видѕляє свиноматка за пѕдсисний перѕод, ѕ становить у середньому близько 300 кг; умовна — живою масою приплоду на 21-й день життя ѕ досягає 40 – 60 кг. молоцѕ свиноматок мѕститься значно бѕльше поживних речовин, нѕж у молоцѕ корови. Скороспілість. За ѕнтенсивнѕстю росту поросята в 15 – 20 разѕв перевищують молодняк ѕнших сѕльськогосподарських тварин, іх жива маса при народженнѕ становить 1 – 1,5 кг, а в 6 – 7-мѕсячному
вѕцѕ досягає 100 – 110 кг. исока скороспѕлѕсть дає можливѕсть парувати свинок для отримання приплоду в 9 – 10-мѕсячному, а в товарних господарствах навѕть у 7 – 8-мѕсячному вѕцѕ. ѕд однѕєі свиноматки з приплодом за рѕк можна одержати 20 – 25 ц м’яса. Забійний вихід. У свиней цей показник значно вищий, нѕж у ѕнших видѕв тварин ѕ становить 75 – 85 % проти 50 – 60 % у великоі рогатоі худоби та 44 – 52 % у овець. Витрати корму. У молодому вѕцѕ на 1 кг приросту тварини витрачають 3,5 – 4,0, дорослоі — 5 – 6 к. од., тодѕ як у великоі рогатоі худоби цей показник становить 7 – 9, у овець — 8 – 10 к. од. органѕзмѕ свиней близько 32 % енергѕі корму використовується на синтез продукцѕі, тодѕ як у великоі рогатоі худоби — 25, у овець — 20 %. Харчова цінність свинини. ’ясо свиней — бѕологѕчно повноцѕнний продукт харчування. оно мѕстить менше води, нѕж яловичина та баранина, ѕ характеризується високою енергоємнѕстю (табл. 6.1). Свинина багата на повноцѕнний бѕлок, який мѕстить незамѕннѕ амѕнокислоти, а також мѕнеральнѕ речовини та вѕтамѕни. она нѕжна, соковита, добре консервується ѕ найбѕльш придатна для виготовлення ковбасних, копчених виробѕв та м’ясних консервѕв. родукти ѕз свинини мають високѕ смаковѕ якостѕ, якѕ не втрачаються пѕд час консервування та іх тривалого зберѕгання. і
іс ь
’яс
мѕст, %
ид м’яса та категорѕя вгодованостѕ
води
бѕлкѕв
жирѕв
У 100 г м’яса, кДж
Свинина І (бекон) Свинина ІІ (м’ясна) Свинина ІІІ (жирна) Яловичина І Яловичина І Телятина аранина І аранина ІІ Ягнятина
54,8 51,6 38,7 67,7 71,7 78,0 67,6 69,3 68,9
16,4 14,6 11,4 18,9 20,2 19,7 16,3 20,8 16,2
27,8 33,0 49,3 12,4 7,0 1,2 15,3 9,0 15,1
1322 1485 2046 782 602 377 849 686 803
ія ви
ич и
л
сь их
Т х
6.1. Хі іч и с сі ьсь с
іл 6
ицтва ви и и
Р
Слѕд зазначити, що в нежирному м’ясѕ свиней кѕлькѕсть повноцѕнних бѕлкѕв досягає 90 %, тодѕ як у яловичинѕ та баранинѕ — 75 – 85 %. Коефѕцѕєнт використання бѕлкѕв для нежирноі свинини ѕ телятини становить 90 %, яловичини — 75, баранини — 80 %. і іч і и с і у и с і с и . ауковѕ досягнення та практика ведення галузѕ свинарства вказують на великѕ бѕологѕчнѕ можливостѕ тварин порѕвняно з фактичним рѕвнем продуктивностѕ. Цѕ показники становлять вѕдповѕдно: за кѕлькѕстю зрѕ215
іл 6
ицтва ви и и
Р
лих яйцеклѕтин за одну охоту 35 ѕ 16 – 18; кѕлькѕстю поросят при народженнѕ — 30 та 10 – 12; кѕлькѕстю поросят при вѕдлученнѕ — 20 ѕ 9 – 11; кѕлькѕстю опоросѕв вѕд свиноматки за рѕк — 3,0 та 1,8 – 2,2; середньодобовим приростом живоі маси на вѕдгодѕвлѕ — 1360 ѕ 570 – 650 г; вѕком досягнення живоі маси 100 кг — 110 – 120 та 175 – 185 днѕв; витратами сухих речовин корму на 1 кг приросту живоі маси — 2,0 ѕ 3,5 – 4,0 кг. Створення оптимальних умов годѕвлѕ та утримання, використання селекцѕйно-племѕнних досягнень дають можливѕсть наближатися до показникѕв бѕологѕчних можливостей продуктивностѕ тварин ѕ цим знижувати витрати на виробництво продукцѕі, іі собѕвартѕсть та пѕдвищувати рентабельнѕсть галузѕ. роте деякѕ вченѕ вважають, що бѕологѕчний максимум, пѕд яким розумѕють максимально можливе генетичне полѕпшення, лѕмѕтується економѕчним максимумом, а створення оптимального середовища для досягнення бѕологѕчного максимуму може бути зоотехнѕчне вигѕдним, а економѕчно — невигѕдним. Так, за кѕлькѕстю приплоду на рѕк для свиней максимум становить: за ѕснуючим стандартом — 18, бѕологѕчний — 44, економѕчний — 31 порося; за тривалѕстю продуктивного життя вѕдповѕдно 3, 15 ѕ 5 рокѕв; за середньодобовими приростами — 636, 912 та 773 г.
Т х
л
ія ви
6.2. Ви
216
и
я і
и и
і
и
і
ѕологѕчнѕ особливостѕ органѕзму свиней визначають кѕлькѕсну та якѕсну характеристики виробничоі дѕяльностѕ галузѕ як ѕз зоотехнѕчноі, так ѕ економѕчноі точки зору. дним з ефективних способѕв пѕдвищення зазначених показникѕв виробництва є рацѕональне використання методѕв розведення свиней. Як вѕдомо, у селекцѕйно-племѕннѕй роботѕ зѕ свиньми використовують два методи розведення: чистопородне та схрещування. ищою формою органѕзацѕі селекцѕйно-племѕнноі роботи у цѕй галузѕ є розробка регѕональних систем розведення з використанням методѕв схрещування та гѕбридизацѕі. У свинарствѕ пѕд гѕбридизацѕєю розумѕють схрещування тварин спецѕалѕзованих порѕд, типѕв ѕ лѕнѕй, якѕ позитивно поєднуються за вѕдтворними, вѕдгодѕвельними та м’ясними якостями. Для одержання гѕбридних свиней використовують кнурѕв спецѕалѕзованих лѕнѕй з високою енергѕєю росту та добрими м’ясними якостями ѕ свиноматок з високими показниками плодючостѕ та молочностѕ й масою поросят у 2-мѕсячному вѕцѕ. У зв’язку з цим розрѕзняють простѕ породно-лѕнѕйнѕ (маточне стадо однѕєі заводськоі породи схрещують ѕз кнурами спецѕально вѕдселекцѕонованоі внутрѕшньопородноі чи синтетичноі лѕнѕй) та складнѕ (материнська форма — продукт схрещування двох лѕнѕй — поєднується з кнуром третьоі лѕнѕі) форми гѕбридѕв.
Р
іл 6
станнѕм часом здѕйснено широку програму з виведення нових генотипѕв свиней на мѕжпороднѕй ѕ внутрѕшньопороднѕй основѕ. Як приклад можна навести мѕжпороднѕ типи — полтавський м’ясний ( -1), харкѕвський м’ясний (Х -1), внутрѕшньопородний тип великоі бѕлоі породи (У -1) та ѕн. Свиней поширених порѕд застосовують у системах розведення з метою одержання чистопородних, помѕсних та гѕбридних тварин. айприйнятливѕшѕ поєднання порѕд для отримання гѕбридного молодняку наведенѕ в табл. 6.2. 6.2.
є
я
і с и
я
я
- і і
их і
и і
6.3.
і
я ь
етод розведення Чистопородне Двопородне Трипородне ѕбридизацѕя
і
і
их
і
яс и
агатоплѕднѕсть, голѕв
Середньодобовий прирѕст живоі маси, г
итрати корму на 1 кг приросту, к. од
10,21 10,76 10,93 10,97
625 644 657 682
4,45 4,39 4,22 4,06
ія ви Т х
Створення генотипѕв свиней є доброю основою для переходу на вищий ступѕнь використання явища гетерозису — впровадження гѕбридизацѕі. У промисловому схрещуваннѕ використовують свиней рѕзних порѕд, ѕ отриманѕ помѕсѕ є продуктом простого схрещування, а гѕбриди — спецѕальноі селекцѕі та схрещування. омѕсѕ за вѕдгодѕвельними ѕ м’ясними якостями переважають материнську породу на 5 – 7, а гѕбриди — на 9 – 12 % (табл. 6.3).
л
орода кнурѕв олтавська м’ясна, дюрок, ландрас, велика чорна, украінська м’ясна, спецлѕнѕі олтавська м’ясна, дюрок, ландрас Украінська степова бѕла, миргородська олтавська м’ясна, украінська м’ясна Дюрок, спецлѕнѕі олтавська м’ясна, дюрок, украінська елика бѕла × ландрас м’ясна
ицтва ви и и
орода та породнѕсть свиноматок елика бѕла
ѕк досягнення живоі маси 100 кг, днѕв 223 216 208 199
Двопородних гѕбридних свиней розводять у племѕнних репродукторних господарствах, де зосередженѕ кращѕ лѕнѕі планових порѕд, а у великих спецѕалѕзованих використовують трипороднѕ ѕ третьою породою є кнури спецѕалѕзованих м’ясних порѕд. Трипороднѕ гѕбриди мають тѕльки товарне призначення, тому одержаний молодняк вѕдгодовують до м’ясних кондицѕй ѕ реалѕзують на забѕй. 217
Р
іл 6
Якѕсть помѕсного й гѕбридного молодняку можна значно пѕдвищити завдяки вдосконаленню племѕнноі цѕнностѕ вихѕдних порѕд для схрещування генотипѕв та полѕпшення умов годѕвлѕ й утримання тварин. ацѕональне використання рѕзних порѕд свиней — це один ѕз шляхѕв пѕдвищення продуктивностѕ тварин та змѕцнення економѕки галузѕ.
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
6.3.
218
и
и
х и
и
я
ородоутворення в Украінѕ здѕйснювалося аклѕматизацѕєю ѕмпортних порѕд, полѕпшенням мѕсцевих груп свиней та схрещуванням висококультурних порѕд. основу його покладено прагнення одержати нову породу свиней, яка була б високопродуктивною й економѕчно вигѕдною в клѕматичних ѕ господарських умовах певноі зони. Коли породи формувалися аклѕматизацѕєю ѕ простим вѕдтворним схрещуванням, то основну роль у породоутвореннѕ вѕдѕграли англѕйськѕ породи (велика бѕла, беркширська). Так були створенѕ вѕтчизняна велика бѕла й украінська степова бѕла. результатѕ застосування складного вѕдтворного схрещування ѕ залучення бѕльшоі кѕлькостѕ порѕд виведено миргородську й украінську степову рябу. овѕ м’яснѕ породи Украіни (полтавська м’ясна, украінська м’ясна) створено комбѕнуванням рѕзних генотипѕв вѕтчизняних та зарубѕжних порѕд. У свѕтѕ ѕснує понад 100 порѕд, а з урахуванням мѕсцевих, локальних ѕ зникаючих — 400. У розвинених краінах свѕту використовують тѕльки 10 – 15 порѕд м’ясного напряму продуктивностѕ. У СШ в основному розводять три породи (дюрок, гемпшир, йоркшир), якѕ становлять понад 70 % племѕнного поголѕв’я. У багатьох краінах Європи поширенѕ двѕ-три породи, але основними є велика бѕла (йоркшир) ѕ ландрас. а них припадає близько 70 % породного складу свиней. Украінѕ найбѕльш поширеними вѕтчизняними породами є велика бѕла, украінська степова бѕла, миргородська, а серед зарубѕжних — ландрас ѕ дюрок. Серед перспективних порѕд для одержання нежирноі свинини — полтавська ѕ украінська м’яснѕ. ороди за напрямом продуктивностѕ залежно вѕд виробничого призначення ѕ племѕнних цѕнностей подѕляють на три групи: перша — унѕверсального напряму продуктивностѕ (велика бѕла, украінська степова бѕла); друга — м’ясного напряму продуктивностѕ (полтавська м’ясна, украінська м’ясна, ландрас, дюрок, естонська беконна, уельська, гемпшир, п’єтрен, уессекс-седлбек); третя — сального напряму продуктивностѕ (миргородська, украінська степова ряба, велика чорна, пѕвнѕчнокавказька). Свинѕ м’ясних порѕд мають розтягнутий неширокий тулуб, довжина якого перевищує обхват за лопатками. Кѕстяк мѕцний, шкѕра
Р
іл 6
тонка, ребра не крутѕ, голова легка, кѕнцѕвки досить високѕ. ѕд молодняку на вѕдгодѕвлѕ отримують бѕльше м’яса, нѕж сала. Для свиней сальних порѕд характерний широкий ѕ глибокий тулуб. У тварин цього напряму продуктивностѕ обхват за лопатками дорѕвнює довжинѕ тулуба чи навѕть перевищує його. олова з трохи увѕгнутим профѕлем, укорочена, з широким лобом, ребра круто поставленѕ, кѕстяк не грубий, кѕнцѕвки короткѕ й широко поставленѕ. У перѕод вѕдгодѕвлѕ свинѕ бѕльш схильнѕ до вѕдкладання жиру, тому вѕд них одержують бѕльше сала, нѕж м’яса. У свиней унѕверсального напряму продуктивностѕ тулуб менш розтягнутий, нѕж у м’ясного. они характеризуються промѕжними показниками ознак, якѕ властивѕ свиням м’ясного й сального типѕв. ри вѕдгодѕвлѕ вѕд них можна отримати м’ясну або жирну свинину.
ь
п ям п
и
і
Т х
В и і — одна з найстарѕших ѕ найпоширенѕших порѕд в Украінѕ. иведена аклѕматизацѕєю завезених свиней англѕйськоі великоі бѕлоі породи, тривалою селекцѕєю та впливом клѕматичних ѕ кормових чинникѕв. озводиться в Украінѕ понад 90 рокѕв ѕ становить 82,5 % наявного поголѕв’я. Тварин можна вѕдгодовувати як для одержання бекону або пѕсного м’яса, так ѕ великоі кѕлькостѕ сала. х широко використовують для виведення вѕтчизняних порѕд, типѕв та лѕнѕй. Свинѕ цѕєі породи великих розмѕрѕв, ѕз трохи розтягнутим, широким ѕ глибоким тулубом, широкою спиною, великими, м’ясистими та виповненими окостами, мають 12 – 14 соскѕв (рис. 6.1). ива маса дорослих кнурѕв становить 320 – 350, свиноматок —
ицтва ви и и
і
ія ви
и
л
6.3.1.
Рис. 6.1.
и
и
і
и
219
іл 6
230 – 250 кг; багатоплѕднѕсть — 10 – 12 поросят, жива маса поросят у разѕ вѕдлучення у 60-денному вѕцѕ — 17 – 20 кг. ивоі маси 100 кг свинѕ досягають у 180 – 200-денному вѕцѕ, а іх середньодобовѕ прирости в умовах ѕнтенсивноі вѕдгодѕвлѕ можуть становити 800 – 850 г з витратою корму 3,6 – 3,8 к. од. на 1 кг приросту. Забѕйний вихѕд у молодняку досягає 70 – 75 % (у вѕдгодованих повновѕкових тварин — 80 – 82 %) з виходом м’яса 50 – 55 %. Тварини великоі бѕлоі породи добре пристосованѕ до розведення в рѕзних природно-клѕматичних зонах Украіни, крѕм пѕвденних районѕв. У породѕ багато лѕнѕй — Свата, Драчуна, афета тощо; родин — олшебницѕ, Тайги, еранѕ та ѕн. ровѕднѕ племзаводи: «Украіна» ѕнницькоі, « юбомирѕвка» Днѕпропетровськоі, ѕм. Калѕнѕна Донецькоі, ѕм. итвинова уганськоі, « ирѕшальне», «Степове» олтавськоі, « ихайлѕвка», « асилѕвка» Сумськоі, «Старий Коврай», « елика урѕмка» Черкаськоі областей та ѕн. Свиней цѕєі породи використовують як материнську основу для одержання товарних помѕсей та гѕбридних тварин. инѕ ведеться цѕлеспрямована селекцѕйно-племѕнна робота зѕ створення внутрѕшньопородних типѕв материнськоі та батькѕвськоі форм. У сь с і створена академѕком . Ф. Івановим у 1932 р. схрещуванням мѕсцевих свиней пѕвдня Украіни з кнурами великоі бѕлоі породи. За зовнѕшнѕм виглядом тварини подѕбнѕ до свиней великоі бѕлоі породи, але мають ще мѕцнѕшу будову тѕла. асть бѕла, голова невелика, тулуб вкритий густою, довгою, пружною ѕ часто кучерявою щетиною (рис. 6.2). ива маса дорослих кнурѕв досягає 310 – 340, свиноматок — 230 – 250 кг; багатоплѕднѕсть —10 – 12 поросят. ивоі маси 100 кг молодняк досягає у 175 –
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
Р
Рис. 6.2.
220
и
у
сь
с
і
и
п ям п
и
і
сь ’яс виведена складним вѕдтворним схрещуванням та об’єднанням генотипѕв кѕлькох порѕд: великоі бѕлоі, миргородськоі, ландрас, п’єтрен, уессекс-седлбек. Це великѕ широкотѕлѕ з добре розвиненими м’ясними формами тварини, порѕвняно довгим, широким та глибоким тулубом, масивними окостами, легкою головою з невеликими горизонтально поставленими вухами, бѕлоі мастѕ (рис. 6.3).
Рис. 6.3. К у
сь
’яс
ицтва ви и и
и м’я
ія ви
6.3.2.
л
200-денному вѕцѕ за середньодобових приростѕв 750 – 860 г ѕ витрати кормѕв 3,5 – 4 к. од. исокий вихѕд м’яса вѕд свиней одержують до 8 – 10-мѕсячного вѕку, а далѕ, в бѕльш старшому вѕцѕ, вони добре осалюються. За чисельнѕстю поголѕв’я порода посѕдає друге мѕсце в Украінѕ (12,2 %) пѕсля великоі бѕлоі. Тварини добре пристосованѕ до пасовищного утримання в умовах пѕвдня Украіни, тому іх розводять у Херсонськѕй, Запорѕзькѕй, иколаівськѕй, деськѕй, Днѕпропетровськѕй областях та в втономнѕй еспублѕцѕ Крим. сновнѕ лѕнѕі кнурѕв — сканѕя, Задорного, Степняка тощо; родини свиноматок — сканѕі, илини, кацѕі та ѕн. лемѕннѕ заводи з розведення породи: «Зоря», ѕм. Калѕнѕна Запорѕзькоі, «Славутич», « олочне», «Сиваський» Херсонськоі областей. ороду використовують у регѕональних системах для схрещування та гѕбридизацѕі в степовѕй зонѕ Украіни, іі материнськѕ форми у поєднаннѕ з кнурами порѕд ландрас, дюрок, великоі чорноі та полтавськоі м’ясноі забезпечують отримання високопродуктивних помѕсей ѕ гѕбридѕв, яких використовують у товарних господарствах для вѕдгодѕвлѕ.
іл 6
Т х
Р
и
221
іл 6
ива маса дорослих кнурѕв становить 340, свиноматок — 240 кг; довжина тулуба вѕдповѕдно 182 та 165 см; багатоплѕднѕсть — 10 – 11 поросят. ивоі маси 100 кг молодняк досягає за 180 – 185 днѕв за середньодобового приросту 750 – 800 г ѕ витрати корму на 1 кг приросту 3,7 – 3,8 к. од. лемѕннѕ господарства з розведення породи: «Свѕтанок» олтавськоі, « рогрес» Кѕровоградськоі, «Снятинське» ьвѕвськоі, племзавод Стрѕлецького кѕнного заводу уганськоі областей. Тварин полтавськоі м’ясноі породи розводять у десяти областях Украіни. они рекомендованѕ для використання майже в усѕх областях у регѕональних системах розведення переважно для одержання породно-лѕнѕйних гѕбридѕв як батькѕвська форма. У сь ’яс виведена в 1993 р. об’єднанням генотипѕв свиней полтавськоі, харкѕвськоі та бѕлоруськоі селекцѕй ѕ затверджена як порода в 1993 р. ива маса дорослих кнурѕв становить 300 – 340 кг, довжина тулуба — 182 – 186 см; свиноматок вѕдповѕдно 242 – 254 кг та 168 – 172 см. агатоплѕднѕсть — 10,8 – 11,5 поросяти; молочнѕсть — 57 – 59 кг. аса гнѕзда поросят у разѕ вѕдлучення в 2-мѕсячному вѕцѕ — 189 – 209 кг (рис. 6.4).
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
Р
Рис. 6.4.
и
у
сь
’яс
и
ѕдсвинки досягають живоі маси 100 кг за 175 – 185 днѕв. ри цьому середньодобовий прирѕст становить 740 – 820 г, витрати корму на 1 кг приросту 3,5 – 3,8 к. од., довжина тушѕ — 96 см, товщина сала — 24 – 26 мм, маса окосту — 11 – 11,2 кг, площа «м’язового вѕчка» — 36 см2. Свиней зазначеноі породи можна вѕдгодовувати до м’ясних кондицѕй — до досягнення живоі маси 130 кг ѕ бѕльше. лемѕннѕ заводи: «За мир», «Самарський», « одѕна» Днѕпропетровськоі, «Елѕта» Киівськоі, ѕм. енѕна деськоі, «Чувирѕне» Харкѕвськоі, « сканѕя- ова», «Украіна» Херсонськоі областей. Кнурѕв ѕ 222
Р
іл 6
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
свиноматок використовують у всѕх регѕонах Украіни для одержання породно-лѕнѕйних гѕбридѕв, молодняк яких характеризується вищими м’ясними якостями (вихѕд м’яса з тушѕ 61 – 62 %), коротшим перѕодом вѕдгодѕвлѕ (на 2 – 12 днѕв) та меншими на 0,15 – 0,34 к. од. на 1 кг приросту живоі маси витратами кормѕв, а у гѕбридних свиноматок спостерѕгається вища багатоплѕднѕсть, краща збереженѕсть поросят та бѕльша жива маса при вѕдлученнѕ. с виведена в Данѕі наприкѕнцѕ XIX ст. методом вѕдтворного схрещування мѕсцевих маршових довговухих свиней з великою бѕлою породою. ива маса дорослих кнурѕв становить 300 – 320, свиноматок — 220 – 250 кг; довжина тулуба — 200 см; багатоплѕднѕсть —11 – 12 поросят (рис. 6.5). а вѕдгодѕвлѕ молодняк досягає 100 кг за 170 – 180 днѕв за витрати кормѕв 3,4 – 3,6 к. од.
Рис. 6.5.
и
и
с
сновнѕ лѕнѕі кнурѕв — рома, Елеганта, айкала та ѕн. Свиней породи ландрас розводять у Харкѕвськѕй, Чернѕгѕвськѕй, Черкаськѕй, Киівськѕй, Донецькѕй, иколаівськѕй, деськѕй областях та втономнѕй еспублѕцѕ Крим. лемзаводи: « ѕлорѕчинський», Чернѕгѕвськоі, «Золотонѕське» Черкаськоі, « удьонѕвське» Донецькоі, «Украінка» Харкѕвськоі областей. Тварин цѕєі породи використовують як батькѕвську форму в усѕх регѕональних системах схрещування та гѕбридизацѕі. виведена в СШ у 1860 р. схрещуванням двох порѕд червоноі мастѕ, завезених емѕгрантами, з використанням староі беркширськоі породи. У тварин довгий тулуб з добре вираженими м’ясними формами, аркоподѕбна спина, звисаючѕ окости, масть червона з рѕзними вѕдтѕнками (рис. 6.6). ива маса дорослих 223
іл 6
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
Р
Рис. 6.6.
и
и
кнурѕв досягає 390 – 420, свиноматок — 330 – 350 кг. Свинѕ мѕцноі конституцѕі з добрими адаптивними якостями. они скороспѕлѕ, характеризуються винятково високою ѕнтенсивнѕстю росту, достатньо добрими м’ясними якостями та ефективнѕстю використання кормѕв. озводять у Кѕровоградськѕй, Херсонськѕй, Харкѕвськѕй та олтавськѕй областях. ровѕдним племзаводом з розведення породи є «Золотонѕське» Черкаськоі областѕ. икористовують для створення нових спецѕалѕзованих лѕнѕй, а також для промислового схрещування й гѕбридизацѕі в усѕх регѕонах Украіни як батькѕвську форму.
6.3.3.
и ь п ям п
и
і
Ми сь виведена в 1940 р. на олтавщинѕ професором . . ондаренком складним вѕдтворним схрещуванням мѕсцевих чорно-рябих свиней з кнурами беркширськоі, великоі бѕлоі, середньоі бѕлоі, великоі чорноі та темворськоі порѕд. За чисельнѕстю в Украінѕ посѕдає третє мѕсце (4,5 %). Сучаснѕ свинѕ цѕєі породи досить довгѕ, широкѕ та глибокогрудѕ, мѕцноі конституцѕі, чорнорябоі мастѕ, ѕнодѕ з рудим вѕдтѕнком (рис. 6.7). Кнури досягають живоі маси 300 – 320, свиноматки — 220 – 230 кг; багатоплѕднѕсть — 10 – 11 поросят; жива маса гнѕзда в 30 днѕв — 60 – 70 кг. олодняк живоі маси 100 кг досягає за 186 – 190 днѕв за середньодобових приростѕв 690 – 710 г ѕ витрати кормѕв на 1 кг приросту 4,0 – 4,2 к. од. 224
сь
и
сновнѕ лѕнѕі кнурѕв — еселого, розного, Камиша тощо; родини свиноматок — Квѕтки, ордоі, Смородини та ѕн. Свинѕ добре використовують соковитѕ й грубѕ корми. озводять іх головним чином у олтавськѕй, Хмельницькѕй, Сумськѕй, а також Черкаськѕй, ІваноФранкѕвськѕй, деськѕй, ѕвненськѕй, Чернѕгѕвськѕй та ѕнших областях. ровѕднѕ племзаводи: ѕм. Т. . Шевченка та « еремога» олтавськоі областѕ. Тварин миргородськоі породи використовують у системѕ схрещування ѕ гѕбридизацѕі як материнську породу, а селекцѕйно-племѕнна робота ведеться в напрямѕ пѕдвищення м’ясностѕ. У сь с я виведена в 1961 р. академѕком . К. ребнем з використанням мѕсцевих свиней, великоі бѕлоі, беркширськоі та мангалицькоі порѕд. За розвитком ѕ продуктивнѕстю тварини наближаються до степовоі бѕлоі. ива маса дорослих кнурѕв становить 290 – 340, свиноматок — 210 – 230 кг; багатоплѕднѕсть — 10 – 11 поросят; маса гнѕзда у мѕсячному вѕцѕ — 60 – 65 кг. асть рѕзних вѕдтѕнкѕв: темно-ряба, чорна, чорно-руда й руда. Кѕстяк мѕцний, тулуб довгий та округлий, темперамент спокѕйний. У разѕ м’ясноі вѕдгодѕвлѕ пѕдсвинки досягають живоі маси 100 кг за 215 – 220 днѕв, витрачаючи не бѕльше нѕж 5 к. од. на 1 кг приросту. сновнѕ лѕнѕі кнурѕв — ябого, екорда, ижика тощо; родини свиноматок — ябоі, акети, омашки та ѕн. Тварини добре переносять жарку пору року. оширенѕ у Херсонськѕй та иколаівськѕй областях. ороду розводять ѕ вдосконалюють у племзаводѕ « олоч-
ицтва ви и и
и
ія ви
и
л
Рис. 6.7.
іл 6
Т х
Р
225
Р
іл 6
не» Херсонськоі областѕ. Свиноматок зазначеноі породи використовують у регѕональнѕй системѕ розведення для схрещування та гѕбридизацѕі в степовѕй зонѕ Украіни. В и ч виведена в нглѕі наприкѕнцѕ XIX ст. методом вѕдтворного схрещування англѕйських мѕсцевих довговухих свиней з неаполѕтанськими та китайськими чорними свиньми. Украіну завезенѕ з ѕмеччини в 1947 р. Тварини мѕцноі конституцѕі, спокѕйного темпераменту. ива маса дорослих кнурѕв досягає 300 – 360, свиноматок — 200 – 240 кг; багатоплѕднѕсть — 9 – 11 поросят. озводять у Донецькѕй, уганськѕй та Сумськѕй областях. лемѕнне господарство з розведення породи — племзавод «Тернѕвський» Сумськоі областѕ. Кнурѕв великоі чорноі породи використовують для промислового схрещування в степовому регѕонѕ Украіни.
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
6.3.4. Ви
226
и
яі
их п
і
ороди свиней латвѕйська бѕла та естонська бѕла виведенѕ в краінах алтѕі, уельська та уессекс-седлбек — нглѕі, гемпшир — СШ , п’єтрен — ельгѕі, пѕвнѕчнокавказька — в осѕйськѕй Федерацѕі. Кнурѕв зазначених порѕд використовують для виведення нових вѕтчизняних порѕд ѕ заводських типѕв свиней, а також (деяких ѕз них) — для мѕжпородного схрещування й гѕбридизацѕі з ѕншими генотипами свиней з метою одержання синтетичних лѕнѕй та помѕсного молодняку з високими м’ясними якостями.
6.4.
мі
и
і
родуктивнѕсть свиней значною мѕрою залежить вѕд рѕвня селекцѕйно-племѕнноі роботи в стадѕ, тобто систематичного виконання комплексу зоотехнѕчних заходѕв щодо якѕсного полѕпшення тварин. До цього комплексу входять: цѕлеспрямоване вирощування ремонтного молодняку з використанням сучасних методѕв вѕдбору та пѕдбору батькѕвських пар, пѕдвищення вѕдтворноі здатностѕ свиноматок та кнурѕв, скороспѕлостѕ молодняку, зменшення витрат кормѕв на одиницю продукцѕі й полѕпшення м’ясних якостей свиней на вѕдгодѕвлѕ. а сучасному етапѕ розвитку свинарства за рѕвнем племѕнноі роботи визначено чотири типи господарств: племѕннѕ заводи, племѕннѕ господарства, племѕннѕ ферми (племѕннѕ репродуктори) та виробничѕ репродуктори господарств ѕ комплексѕв. У племзаводах та племгоспах використовують чистопородне розведення, в племѕнних репродукторах — чистопородне розведення та двопородне схрещування, у товарних репродукторах — трипородне схрещування й гѕбридизацѕю.
ицтва ви и и ія ви л
З х іч и і . Уся селекцѕйно-племѕнна робота в стадѕ ґрунтується на чѕткому зоотехнѕчному облѕку, який ведуть за певними формами, що є основними документами в племѕнному господарствѕ. У племѕнних господарствах прийнято такѕ форми зоотехнѕчного облѕку: картка племѕнного кнура (ф. № 1-св), журнал облѕку парування (осѕменѕння) маточного поголѕв’я свиней (ф. № 4-св), журнал облѕку опоросѕв свиноматок та приплоду (ф. № 5-св), журнал облѕку вирощування ремонтного молодняку свиней (ф. № 6-св), звѕт про бонѕтування свиней (ф. № 7-св) та ѕн. снова зоотехнѕчного облѕку — правильна нумерацѕя та своєчасне мѕчення приплоду. умерацѕю здѕйснюють присвоєнням молодняку гнѕздових та ѕдентифѕкацѕйних номерѕв: гнѕздовѕ — ставлять пѕдсисним поросятам протягом доби пѕсля народження на лѕвому вусѕ, починаючи з одиницѕ щороку; ѕдентифѕкацѕйнѕ — у вѕцѕ до 1 мѕс на правому вусѕ (кнурцям — непарнѕ, свинкам — парнѕ), починаючи з одиницѕ (двѕйки) до 99999 (99998) номера, пѕсля чого вѕдлѕк розпочинають з початку. Свиней мѕтять одним ѕз трьох способѕв: татуюванням, вищипами або бирками. і у яс и — один ѕз важливих заходѕв в органѕзацѕі селекцѕйно-племѕнноі роботи. а його основѕ розробляють способи полѕпшення якѕсного складу стада. Комплексне оцѕнювання тварин проводять для визначення іх племѕнноі цѕнностѕ та виробничого призначення. онѕтуванню пѕдлягають кнури, свиноматки та ремонтний молодняк племѕнних господарств, племферм, племѕнних груп товарних господарств та племѕнних репродукторѕв промислових комплексѕв. сновними ознаками для визначення комплексного класу тварин є: молодняку до 6-мѕсячного вѕку — жива маса, сумарний клас батькѕв; пѕсля 6 мѕс — жива маса, довжина тулуба, конституцѕя, екстер’єр, оцѕнка за власною продуктивнѕстю ѕ сумарний клас батькѕв; свиноматок ѕ кнурѕв — жива маса, довжина тулуба, конституцѕя, екстер’єр, вѕдтворювальна здатнѕсть та власна продуктивнѕсть. ѕсля проведення контрольноі вѕдгодѕвлѕ потомкѕв пѕд час визначення комплексного класу свиноматок ѕ кнурѕв ураховують оцѕнку за якѕстю потомства. Конституцѕю й екстер’єр у тварин оцѕнюють за 5-бальною шкалою, але клас за цѕ показники не виставляється. изначення класу за живою масою ѕ довжиною тулуба проводиться: молодняку — у вѕцѕ 6 ѕ 9 мѕс, пѕд час першого парування (осѕменѕння) та реалѕзацѕі; свиноматок —на 5 – 10-й день пѕсля опоросу; кнурѕв — на дату народження, у вѕцѕ 12 ѕ 24 мѕс. цѕнка свиноматок за розвитком пѕсля першого опоросу, а кнурѕв у вѕцѕ 24 мѕс є остаточною. ласну продуктивнѕсть молодняку оцѕнюють за вѕком досягнення живоі маси 100 кг ѕ товщиною сала. Клас за вѕдтворювальну здатнѕсть визначають: свиноматок — за багатоплѕднѕстю та масою гнѕзда
іл 6
Т х
Р
227
іл 6
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
Р
228
при вѕдлученнѕ у передбачуванѕ технологѕєю строки кнурѕв — за багатоплѕднѕстю усѕх спарованих (осѕменених) ними свиноматок (ѕ не менше нѕж за п’ятьома), масою потомства у вѕцѕ 45 або 60 днѕв, якѕстю спермопродукцѕі. Клас свиноматок ѕ кнурѕв за якѕстю потомства визначають за вѕком досягнення ним живоі маси 100 кг, витратою корму на 1 кг приросту, товщиною шпику ѕ довжиною пѕвтушѕ. ѕд час оцѕнювання племѕнних тварин за кожний показник виставляють клас (елѕта-рекорд, елѕта, перший, другий, позакласнѕ, без оцѕнки), який переводять у вѕдповѕднѕ бали. изначивши середнѕй бал, виставляють сумарний клас за комплексом ознак. ѕсля бонѕтування аналѕзують показники продуктивностѕ стада, уточнюють розподѕл тварин за виробничими групами, складають плани ѕндивѕдуального пѕдбору кнурѕв та свиноматок ѕ виявляють кращѕ поєднання, визначають тварин для запису до Державноі книги племѕнних свиней. Зведенѕ данѕ бонѕтування використовують для порѕвняння продуктивностѕ племѕнних стад. Д і и и і их с и (ДК ) вѕдображують певний стан досягнень у селекцѕйно-племѕннѕй роботѕ по окремих породах свиней. Книги видаються перѕодично один раз у два-три роки ѕ готуються провѕдними вченими та зоотехнѕками-селекцѕонерами племѕнних господарств. У ДК С записують видатних кнурѕв-плѕдникѕв та свиноматок ѕз рѕзних племѕнних господарств, якѕ мають рекорднѕ показники продуктивностѕ. кожний том заносять данѕ близько 100 племѕнних кнурѕв та 1200 племѕнних свиноматок. о кожнѕй тваринѕ вказують кличку, ѕдентифѕкацѕйний номер та номер за ДК С, якому племгоспу належить, коли записано до ДК С, вѕк, живу масу, довжину тулуба, кѕлькѕсть соскѕв, суму балѕв за екстер’єр, показники продуктивностѕ та родовѕд до IV поколѕння. с і і иус и с і. Селекцѕйно-племѕнну роботу планують на рѕзних рѕвнях: для окремоі породи, стада, племзаводу, племгосподарства або племферми. ерспективнѕ плани племѕнноі роботи складають не менш як на п’ять рокѕв. иконує цю складну, але важливу роботу селекцѕонер за участю керѕвництва та фахѕвцѕв племпѕдприємства й наукових працѕвникѕв науково-дослѕдних установ. сновне завдання перспективного плану селекцѕйно-племѕнноі роботи у свинарствѕ — на основѕ глибокого аналѕзу стану поголѕв’я дати докладну характеристику його в цѕлому та окремо за спорѕдненими групами й розробити конкретнѕ заходи щодо подальшого вдосконалення. а ґрунтѕ цього планується змѕцнити спадкову основу стада, закрѕпити та вдосконалити показники продуктивностѕ, зокрема скороспѕлостѕ й м’ясностѕ, збѕльшити кѕлькѕсть племѕнного молодняку для реалѕзацѕі ѕ пѕдвищити його класнѕсть. Крѕм того, планується полѕпшення якѕсних показникѕв по стаду та окремих спорѕд-
я
Збѕльшення виробництва свинини та пѕдвищення рѕвня рентабельностѕ галузѕ значною мѕрою залежить вѕд органѕзацѕі вѕдтворення стада, тобто процесу вѕдновлення чи збѕльшення поголѕв’я свиней. ѕдтворення стада може бути простим або розширеним. У першому випадку поголѕв’я стада на кѕнець року не збѕльшується порѕвняно з початком. Якщо ж надходження поголѕв’я перевищує вибуття, то вѕдтворення стада буде розширеним. сновним завданням вѕдтворення стада є вѕдновлення основного маточного поголѕв’я, пѕдвищення продуктивностѕ тварин з тим, щоб вѕд кожноі основноі свиноматки одержувати щороку 18 – 20 ц дешевоі свинини в товарних господарствах або виростити не менш як 19 – 20 голѕв (з яких 5 – 6 голѕв реалѕзувати) висококласного племѕнного молодняку — в племѕнних. у у с — це спѕввѕдношення статево-вѕкових груп свиней, зумовлене виробничим напрямом свинарського господарства. она нестабѕльна ѕ змѕнюється протягом року внаслѕдок вибуття або народження тварин у стадѕ, що особливо характерно для товарних господарств. Значно стабѕльнѕшу структуру стада спостерѕгають у племѕнних господарствах, де ведеться цѕлеспрямована селекцѕйно-племѕнна робота з удосконалення продуктивних якостей
ицтва ви и и ія ви
6.5. Ві
л
нених групах, цѕлеспрямоване вирощування ремонтного молодняку, робота з лѕнѕями ѕ родинами, створення нових лѕнѕй. ерспективний план селекцѕйно-племѕнноі роботи зѕ стадом складається з двох частин. У першѕй наводять данѕ про племѕнне господарство, розвиток тваринництва по роках, характеристику стада за даними останнього бонѕтування. Тут же описують ѕсторѕю його формування, генеалогѕчний склад, особливостѕ годѕвлѕ та утримання, порѕвнюють фактичнѕ показники продуктивностѕ ѕз запланованими ранѕше. У другѕй частинѕ викладають такѕ питання: основнѕ завдання ѕ напрям племѕнноі роботи зѕ стадом, плани зростання продуктивностѕ стада й реалѕзацѕі племѕнного молодняку на найближчѕ роки та перевѕрки кнурѕв ѕ свиноматок за якѕстю потомства, органѕзацѕйногосподарськѕ заходи щодо виконання плану селекцѕйно-племѕнноі роботи. лануючи племѕнну роботу з окремою породою свиней, у разѕ великого масиву іі подѕляють на зональнѕ типи, аналѕзують ѕснуючу та передбачають оптимальну племѕнну базу (кѕлькѕсть племзаводѕв, племгоспѕв ѕ племферм з певною породою свиней та іх розмѕри). ади по породах здѕйснюють методичне керѕвництво й визначають основнѕ напрями селекцѕі в породах.
іл 6
Т х
Р
229
Р
іл 6
окремих лѕнѕй та родин. Зважаючи на це, структуру стада вѕдображують на початок ѕ кѕнець року (табл. 6.4). 6.4.
у у с с и % вѕд загального поголѕв’я
сь их
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
иробнича група
23 0
Кнури-плѕдники Свиноматки: основнѕ перевѕрюванѕ оросята-сисуни олодняк: ремонтний племѕнний вѕдгодѕвельний ибракуванѕ свиноматки та кнури
с
с
товарне 0,5 – 1,0
х, осподарство племѕнне 1,0
5 3–5 40
6 – 10 — 40 – 45
5 — 40 – 45 2
— 40 – 45 8 – 10 2
У зв’язку з постѕйним вибуттям основних свиноматок та кнурѕв є потреба у ремонтѕ стада, для чого вирощують ремонтний молодняк. емонтних свинок пѕсля парування вѕдносять до перевѕрюваних, яких пѕсля опоросу переводять в основнѕ свиноматки або вибраковують. скѕльки щороку в племѕнних стадах вибраковують близько 25 – 30, а в товарних — 30 – 40 % основних свиноматок, спѕввѕдношення основних до перевѕрюваних має становити не менше нѕж 1 : 1, щоб вѕдѕбрати кращих за продуктивнѕстю тварин. Для цѕлеспрямованого руху свинопоголѕв’я на фермѕ складають оборот стада — щомѕсячний або рѕчний. станнѕй розробляють зооспецѕалѕсти пѕд час планування виробництва племѕнноі продукцѕі чи свинини. Фактичний рух поголѕв’я за мѕсяць вѕдображують у щомѕсячному оборотѕ стада при звѕтуваннѕ по фермѕ. сновною складовою частиною обороту стада свиней є рѕзнѕ статево-вѕковѕ групи: основнѕ кнури-плѕдники, перевѕрюванѕ кнури, ремонтнѕ кнурцѕ, основнѕ свиноматки, перевѕрюванѕ свиноматки, ремонтнѕ свинки, поросята у вѕцѕ: 0 – 2; 2 – 4 мѕс, молодняк на вѕдгодѕвлѕ, дорослѕ свинѕ на вѕдгодѕвлѕ. кожнѕй групѕ щомѕсяця вѕдбувається рух поголѕв’я, який характеризують такими показниками: наявнѕсть на початок мѕсяця (року), надходження з ѕнших груп, купѕвля, переведення в ѕншѕ групи, ѕнше вибуття (продаж, передавання на ѕншѕ ферми, падѕж), наявнѕсть на кѕнець мѕсяця (року). оборотѕ стада планують строки й кѕлькѕсть опоросѕв основних ѕ перевѕрюваних свиноматок, купѕвлю племѕнного молодняку, переведення на вѕдгодѕвлю та здавання на м’ясо тварин, кѕлькѕсть використаних кормѕв ѕ валове виробництво свинини протягом року за мѕсяцями, визначають середнє поголѕв’я, яке використовують для
ицтва ви и и ія ви л
розрахунку потреби в кормах, примѕщеннях, для планування зеленого конвеєра. Ві ш у я і и іс ь с с і. Статева зрѕлѕсть у молодняку свиней настає ранѕше за фѕзѕологѕчну. Так, у свинок першу охоту можна спостерѕгати у 180-денному вѕцѕ за живоі маси 73 кг. роте статевѕ органи, як ѕ весь органѕзм, у цей перѕод ще повнѕстю не сформованѕ. риплѕд, одержаний вѕд таких свинок, звичайно нечисленний, ѕз зниженою життєздатнѕстю. Тому ремонтних свинок допускають до парування чи осѕменѕння не ранѕше вѕд 8-мѕсячного вѕку ѕ досягнення живоі маси 120 кг. Дорослих свиноматок парують у першу охоту пѕсля вѕдлучення вѕд них поросят, яка настає через 4 – 6 днѕв. Тривалѕсть поросностѕ свиноматок становить у середньому 114 днѕв з коливанням вѕд 93 до 125 днѕв. Строки господарського використання основного маточного стада свиноматок ѕ кнурѕв залежать вѕд рѕвня іх продуктивностѕ, племѕнноі цѕнностѕ та стану здоров’я. Якщо свинѕ живуть 8 – 10 рокѕв, то в стадѕ іх використовують 3 – 4 роки, одержуючи вѕд них 6 – 8 опоросѕв. у я сі . Залежно вѕд величини й напряму свинарських господарств практикують сезонно-туровѕ або цѕлорѕчнѕ туровѕ опороси. Система турових опоросѕв ефективна тодѕ, коли група свиноматок, закрѕплених за одним оператором, пороситься впродовж 3 – 7 днѕв. Сезонно-туровѕ опороси свиноматок органѕзовують у племѕнних господарствах та невеликих товарних фермах. пороси основних свиноматок провадять у два тури: перший — взимку (сѕчень, лютий), другий — влѕтку (липень, серпень), а для перевѕрюваних планують один опорос на рѕк (травень, червень). У зв’язку з цим парування провадять у вѕдповѕднѕ строки, виходячи з тривалостѕ поросностѕ. сновою виробничоі дѕяльностѕ великих промислових пѕдприємств є ритмѕчно-турова потокова система одержання поросят рѕвномѕрно протягом року. Це можливо тѕльки за планування цѕлорѕчних опоросѕв вѕд постѕйноі кѕлькостѕ груп основних та перевѕрюваних свиноматок. і у і с и у я ( сі і я). Для досягнення високих зоотехнѕчних ѕ економѕчних показникѕв продуктивностѕ стада вѕд кожноі свиноматки за опорос необхѕдно одержувати не менше нѕж 10 – 12 поросят середньою живою масою в 60-денному вѕцѕ 18 – 20, а у 120-денному — 35 – 40 кг. Тѕльки за таких показникѕв продуктивностѕ вѕд молодняку на вѕдгодѕвлѕ можна мати понад 700 г середньодобового приросту за витрати кормѕв на 1 кг приросту менш як 4 к. од. та показникѕв рентабельностѕ виробництва 30 – 40 %. иходячи з цього, кѕлькѕсть ѕ якѕсть приплоду значною мѕрою залежать вѕд пѕдготовки кнурѕв та свиноматок до парування чи осѕменѕння.
іл 6
Т х
Р
23 1
іл 6
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
Р
У разѕ цѕлорѕчного використання кнури-плѕдники постѕйно мають перебувати в заводськѕй кондицѕі. Якщо опороси сезоннѕ, то пѕдготовку кнурѕв до парувального перѕоду розпочинають за 1 – 1,5 мѕс до його початку. еред паруванням чи взяттям сперми кнурѕв обстежують. Тварини повиннѕ бути клѕнѕчно здоровими, мати заводську вгодованѕсть ѕ високу статеву активнѕсть. У разѕ виявлення будьяких вѕдхилень вѕд норми ім призначають вѕдповѕдне лѕкування ѕ полѕпшують умови годѕвлѕ та утримання. Для запобѕгання взаємним травмуванням ѕкла у плѕдникѕв спилюють. ѕд час пѕдготовки свиноматок до парувального перѕоду значну увагу придѕляють годѕвлѕ, оскѕльки пѕсля вѕдлучення поросят тварини значно втрачають у живѕй масѕ. одѕвлю регулюють так, щоб за короткий час досягти заводськоі вгодованостѕ. Це забезпечує високу заплѕднюванѕсть, кращий розвиток ембрѕонѕв, одержання добре розвиненого життєздатного молодняку. ерегодованѕ свиноматки, як ѕ худѕ, часто перегулюють ѕ народжують дрѕбних нежиттєздатних поросят. З метою швидкого припинення видѕлення молока в першѕ два днѕ пѕсля вѕдлучення поросят свиноматкам згодовують тѕльки половину денного рацѕону. Далѕ ѕнтенсивнѕсть годѕвлѕ посилюють ѕ доводять до пѕвтори денноі норми, що сприяє нарощуванню маси тѕла, утворенню бѕльшоі кѕлькостѕ повноцѕнних яйцеклѕтин та кращому заплѕдненню. У перѕод пѕдготовки до парувального сезону кнурам ѕ свиноматкам обов’язково забезпечують активний моцѕон для полѕпшення обмѕнних процесѕв в органѕзмѕ, пѕдвищення статевоі активностѕ та утворення високоякѕсноі спермопродукцѕі.
6.6. Ви 6.6.1. і
23 2
щ
ям п
и
я м я
и п
За 4 – 5 днѕв до опоросу свиноматок переводять у спецѕальне примѕщення з ѕндивѕдуальними станками. Доцѕльно, щоб тварин обслуговував той самий оператор, який прийматиме опороси й доглядатиме поросят. У таких випадках свиноматки почувають себе спокѕйнѕше, а опорос вѕдбувається легше ѕ швидше. Упродовж останнього мѕсяця поросностѕ в іхнѕй рацѕон для забезпечення нормалѕзацѕі роботи травного каналу ѕ запобѕгання запорам бажано вводити 0,5 – 1,0 кг пшеничних висѕвок, а за 3 – 4 днѕ до опоросу — 10 – 15 г глауберовоі солѕ. За 15 днѕв до визначеного строку одержання приплоду кѕлькѕсть соковитих, зелених ѕ грубих кормѕв у рацѕонѕ доводять до мѕнѕмуму, а частку концентрованих збѕльшують до 85 %.
ицтва ви и и ія ви л
сновнѕ ознаки настання опоросу у свиноматки такѕ. За 2 — 3 днѕ до його початку у тварини спостерѕгають набрякання вим’я, збѕльшення ѕ почервонѕння соскѕв. За добу, а ѕнодѕ й ранѕше, ѕз соскѕв вѕд натискання видѕляється молозиво. За 2 – 5 год до опоросу свиноматка стає неспокѕйною, часто лягає ѕ встає, намагається зробити лѕгво, пѕдгрѕбаючи переднѕми кѕнцѕвками пѕдстилку пѕд себе. До проведення опоросу готуються заздалегѕдь. Так, для приймання приплоду треба мати чистѕ рушники для витирання рук, мило, м’яку мѕшковину для обтирання поросят, 10%-й розчин йоду, ножицѕ для перерѕзання пуповини (в разѕ потреби іі можна обѕрвати руками, намотавши на вказѕвний палець за 5 см вѕд черева поросяти). порос вѕдбувається за три стадѕі: пѕдготовчу, виведення плода та вѕдокремлення плаценти. першу спостерѕгають ритмѕчнѕ скорочення стѕнки матки, якѕ повторюються через кожнѕ 15 хв ѕ тривають по 5 – 15 с. У цей перѕод шийка матки починає розкриватися. Друга характеризується просуванням плодѕв у шийку матки та виведенням іх назовнѕ. ѕд початку скорочення шийки матки до виведення першого плода минає 1 – 3, а ѕнколи — до 10 год. ротягом третьоі виводяться всѕ плоди та іх оболонки. Тривалѕсть опоросу становить 1,5 – 5 год. Інтервал мѕж народженням кожного поросяти — 10 – 20 хв ѕз коливанням вѕд 5 до 90 хв. За появи у свиноматок перших потуг слѕд вимити руки ѕ бути готовим до приймання поросят. отуги за нормального перебѕгу опоросу повторюються через кожнѕ 5 – 10 хв ѕ супроводжуються народженням поросят. Зазвичай опороси вѕдбуваються вночѕ ѕ тривають 2 – 3 год. Якщо опорос затягується на 6 год ѕ бѕльше, необхѕдно звернутися за допомогою до працѕвника ветеринарноі медицини. овонароджене порося беруть у руки ѕ чистою мѕшковиною очищають йому нѕс, рот ѕ вуха вѕд слизу, який заважає нормальному диханню, потѕм насухо витирають усе тѕло, починаючи з голови. ѕсля цього за 5 – 6 см вѕд черева перев’язують пуповину продезѕнфѕкованою ниткою, кѕнцѕ якоі вѕдрѕзають ножицями на вѕдстанѕ 1 – 2 см вѕд перев’язаного мѕсця. Інколи поросята народжуються без ознак життя. У таких випадках нѕс, рот ѕ вуха швидко очищають вѕд слизу, легенько масажують боки ѕ стегна, розтирають поверхню грудей та бокѕв у напрямку до серця. Таких поросят утримують окремо вѕд свиноматки ѕ тѕльки пѕсля закѕнчення опоросу іх пѕдпускають до матерѕ, що позитивно впливає на стан здоров’я молодняку. порос вважають закѕнченим пѕсля виходу послѕду, який необхѕдно разом ѕз рештками пуповини утилѕзувати. ѕсля опоросу свиноматка потребує повного спокою. перший день іі не годують, але води дають досхочу.
іл 6
Т х
Р
23 3
Р
іл 6
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
6.6.2. Ви
23 4
щ
яп и х і
я - и я
і
езалежно вѕд прийнятоі технологѕі виробництва свинини система вирощування поросят є одним з найважливѕших технологѕчних процесѕв, вѕд результатѕв якого залежать кѕнцевѕ зоотехнѕчнѕ та економѕчнѕ показники всѕєі галузѕ. сновним критерѕєм росту й розвитку поросят є іхня жива маса. важають, що вони добре ростуть ѕ розвиваються, якщо при народженнѕ жива маса однѕєі голови становить 1,2 – 1,5 кг, у 30-денному вѕцѕ — 7,5 – 9,0, 60-денному — 17,0 – 20,0 кг ѕ бѕльше. Досягнення високоі живоі маси молодняку залежить насамперед вѕд рѕвня молочностѕ свиноматок, майстерностѕ оператора в привчаннѕ поросят до поідання кормѕв та забезпечення нормальних умов утримання. Для поросят порѕвняно з ѕншими виробничими групами свиней характерна низка бѕологѕчних особливостей органѕзму, якѕ необхѕдно знати ѕ враховувати у практичнѕй роботѕ. Так, у них високий рѕвень обмѕну речовин ѕ енергѕі. За короткий перѕод життя (до 21 – 26-го дня) іхнѕй органѕзм зазнає значних змѕн, у результатѕ чого вони, споживаючи у першѕ днѕ вѕд народження лише материнське молоко, незабаром стають здатними використовувати поживнѕ речовини рѕзноманѕтних кормѕв. оросята швидко ростуть ѕ розвиваються, а тому потребують надходження значноі кѕлькостѕ поживних речовин. Упродовж перших 10 днѕв життя жива маса поросят збѕльшується майже в 2 – 2,5 раза, за 30 — у 6 – 8, за 60 днѕв — у 16 – 22 рази ѕ бѕльше. наслѕдок швидкого росту поросят свиноматки вже на 20 – 30-й день лактацѕі нездатнѕ повною мѕрою забезпечити іх поживними речовинами завдяки тѕльки материнському молоку. Тому виникає потреба в додатковѕй пѕдгодѕвлѕ спецѕальними кормосумѕшами й рѕзноманѕтними зеленими та соковитими кормами. оросята-сисуни особливо чутливѕ до впливу несприятливих чинникѕв, якѕ спричинюють захворювання травного каналу, легень та ѕнших органѕв, що призводить до зниження резистентностѕ та ѕнтенсивностѕ росту й розвитку органѕзму, навѕть до іхньоі загибелѕ. Тому влѕтку, починаючи з 8 – 10-го дня життя, поросят разом ѕз свиноматками випускають на близько розташованѕ пасовища. адавати прогулянки поросятам краще вранцѕ чи в другѕй половинѕ дня тривалѕстю 20 – 30 хв, а в перѕод вѕдлучення доводити до 3 – 4 год на добу. У ранньому вѕцѕ поросята значно ѕнтенсивнѕше використовують поживнѕ речовини для росту органѕзму, нѕж молодняк старшого вѕку. Так, на пѕдтримання життя вони витрачають на 1 кг маси тѕла за добу пѕсля народження 0,56 Дж, на 60-й — в 2, а на 180-й — у 4 рази менше. рганѕзм поросят забезпечується поживними речови-
ицтва ви и и ія ви л
нами завдяки молоку свиноматки в першѕ два тижнѕ життя на 60 %, за третѕй — 36, за четвертий тиждень — тѕльки на 28 %. Для нормального росту й розвитку поросята потребують значноі кѕлькостѕ поживних речовин, що надходять з молоком свиноматки та за рахунок пѕдгодѕвлѕ. сновнѕ з них — це органѕчнѕ (протеін ѕ амѕнокислоти, жири, вуглеводи й доступна енергѕя в них) та мѕнеральнѕ речовини, вѕтамѕни, бѕологѕчно активнѕ речовини, вода. отреба у поживних речовинах залежить вѕд вѕку, живоі маси й строку вѕдлучення молодняку. оросята, починаючи з першого дня життя, живляться винятково материнським молоком, яке забезпечує нормальний рѕст ѕ розвиток органѕзму ѕ запобѕгає рѕзним захворюванням. роте орѕєнтовно з третього тижня лактацѕі молочнѕсть у свиноматок знижується, а потреба поросят у поживних речовинах зростає. наслѕдок цього вони вѕдчувають іхню нестачу, що призводить до зниження ѕнтенсивностѕ росту та розвитку. ѕдомо, що витрати на прирѕст у поросят 30-денного вѕку забезпечуються завдяки материнському молоку на 85, а пѕдгодѕвлѕ — на 15 %. останнѕ 30 днѕв молочного перѕоду цѕ показники вѕдповѕдно вже становлять 30 ѕ 70 %, а в середньому за перѕод вирощування — 45 ѕ 55 %. оросятам живою масою до 20 кг на кожний кѕлограм живоі маси необхѕдно 0,07 к. од., або 550 Дж обмѕнноі енергѕі. отреба поросят у сухѕй речовинѕ за живоі маси до 6 кг, 6 – 12, 12 – 20 кг вѕдповѕдно становить 53; 47 та 45 г на 1 кг живоі маси. До складу сухоі речовини корму повиннѕ входити: повноцѕнний протеін, легкоперетравнѕ вуглеводи, мѕнеральнѕ елементи, вѕтамѕни та ѕншѕ бѕологѕчно активнѕ речовини. Для пѕдгодѕвлѕ поросят ѕснують кѕлька схем залежно вѕд мети вирощування (ремонт чи вѕдгодѕвля), консистенцѕі кормѕв, технѕки годѕвлѕ та строку вѕдлучення. умовах вирощування поросят у спецѕалѕзованих господарствах у разѕ вѕдлучення в 60-денному вѕцѕ поряд ѕз концкормами використовують значну кѕлькѕсть соковитих, зелених ѕ грубих кормѕв. Тому схема передбачає поступове привчання до рѕзноманѕтних кормѕв ѕз рѕзного вѕку (табл. 6.5). оросятам, починаючи з 3 – 4-го дня життя, дають воду, а з 5 – 6-го — іх пѕдгодовують пѕдсмаженим зерном (кукурудза, горох чи пшениця) ѕ ацидофѕлѕном (збиране або незбиране молоко, заквашене спецѕальною закваскою). отѕм ѕз зернових кормѕв варять кашѕ, а з мѕсячного вѕку згодовують концентрованѕ корми в сирому виглядѕ. олоко свиноматок бѕдне на залѕзо ѕ вже в першѕ днѕ життя у поросят знижується вмѕст гемоглобѕну. Для запобѕгання анемѕі ім внутрѕшньом’язово вводять розчин феродекстринових препаратѕв, а в умовах фермерських господарств — розчин сульфату залѕза — 2,5 г ѕ сульфату мѕдѕ — 1 г на 1 л перевареноі води, змащуючи ним соски
іл 6
Т х
Р
23 5
Р
іл 6
чи додаючи до питноі води. Для забезпечення кальцѕєм ѕ фосфором ѕз 3 – 5-го дня поросятам дають крейду, кѕсткове борошно, деревне вугѕлля. 6.5.
х и і і і і і, на одну голову
ся -сису і у
і і
уч
я
60-
у
ѕк поросят, днѕв
Корми, г
Збиране молоко
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
Сумѕш концкормѕв
23 6
Трав’яне борошно Соковитѕ та зеленѕ корми овнорацѕонний стартерний комбѕкорм
Усього за перѕод 51 – 60 5 – 10 11 – 20 21 – 30 31 – 40 41 – 50 (вѕдлу- вирочення) щування, кг За змішаного типу годівлі 5 150 350 650 700 700 25,7 (привчання) 30 100 150 300 500 900 19,7 (привчання) — 10 20 40 60 100 2,3 (привчання) — 30 50 100 200 500 8,8 (привчання) За концентратного типу годівлі 50 100 250 450 800 900 25,5 (привчання)
очинаючи з 12 – 15-го дня, поросятам згодовують червону моркву, а 320 – 22-го дня — коренеплоди, картоплю ѕ баштаннѕ. Картоплю варять, а ѕншѕ корми дрѕбно рѕжуть ѕ згодовують у сумѕшѕ з концентрованими. Корисною вѕтамѕнною пѕдгодѕвлею є риб’ячий жир та зеленѕ корми. У пѕдгодѕвлѕ поросят використовують також спецѕальнѕ кормовѕ сумѕшѕ, виготовленѕ в кормоцехах ферм та державних комбѕкормових заводах за спецѕальною рецептурою. Для привчання поросят використовують престартери, для старшого вѕку — стартери, якѕ збалансованѕ за всѕма елементами живлення ѕ враховують анатомо-фѕзѕологѕчнѕ особливостѕ іхнього травного каналу (табл. 6.6). Технѕка пѕдготовки кормѕв для поросят полягає в подрѕбненнѕ, очищеннѕ вѕд плѕвок (ячмѕнь, овес), зволоженнѕ (1 : 1), здобреннѕ (пѕдсмаженѕ зерновѕ, нехарчовий жир, цукор тощо) та змѕшуваннѕ кормовоі сумѕшѕ. основу рацѕональноі технѕки годѕвлѕ поросят покладено низку технологѕчних прийомѕв, спрямованих на забезпечення іх необхѕдними елементами живлення. До них належать: розподѕл поросят за сосками, привчання до певних соскѕв матерѕ, кратнѕсть пѕдсадки,
Р
іл 6
строки й способи привчання до корму, кратнѕсть пѕдгодѕвлѕ. Дотримання цих прийомѕв вирощування дає можливѕсть одержати мѕцних з високою живою масою поросят, здатних до ѕнтенсивного росту ѕ придатних у подальшому для використання на племѕннѕ цѕлѕ або вѕдгодѕвлѕ.
арѕанти Компонент олоко збиране висушене орошно: горохове* вѕвсяне** ячмѕнне кукурудзяне Дрѕжджѕ кормовѕ орошно: рибне м’ясо-кѕсткове трав’яне люцернове Соняшниковий шрот углеводи ехарчовий жир ремѕкс КС-З Сумѕш мѕнеральна*** У 1 кг сумѕшѕ мѕститься: кормових одиниць сирого протеіну, г лѕзину, г метѕонѕну + цистину, г триптофану, г кальцѕю, г фосфору, г
су іш
я
ся
і
0 – 60
ѕк поросят, днѕв 5 – 30 31 – 60 престартер стартер 1 2 3 1 2 3 20 15 20 10 5 10 3 10** 40** 10 4
6 10* 40* 10 8
6 2 1 1 1 — — 2 1,11 180 13,6 7,9 2,9 10,5 7,5
—
—
і , Унѕверсальний стартер 4 8,0
61 — 9
5 10 45 13 4
10 10 45 12 7
72 — 8
5,0* 10,4* 45,8** 14,0 3,4
3 2 2 1 1 — — 2
2 2 2 1 1 — — 2
4 2 2 2 — — — 3
2 1 3 2 — — — 3
1 1 3 2 — — — 3
3,4 1,7 2,0 1,7 — 0,6 1,0 3,0
1,11 170 12,2 7,1 2,7 10,0 7,3
1,11 176 12,8 6,5 3,0 9,5 7,1
1,11 156 10,7 5,7 2,4 9,1 7,0
1,09 146 9,5 5,7 2,3 8,7 6,5
1,09 152 10,1 5,7 2,6 8,2 6,3
1,19 152 9,1 5,7 2,0 8,5 6,7
ицтва ви и и
іс ь
ія ви
и
л
і % за масою
Т х
6.6.
* орошно екструдоване. ** орошно без плѕвок. *** Склад мѕнеральноі сумѕшѕ: крейда, сѕль кухонна, кѕсткове борошно.
Збѕльшення живоі маси поросят у 2-мѕсячному вѕцѕ вѕд 11 до 20 кг сприяє пѕдвищенню приростѕв на 11,9 %, зниженню витрат кормѕв на 17,4 % та собѕвартостѕ одиницѕ продукцѕі на 23,5 %, зростанню рентабельностѕ виробництва вѕд 15,5 до 38,2 %. 23 7
Р
іл 6
6.6.3. Ви
щ
я і
их п
я
Сучаснѕ технологѕі виробництва свинини передбачають кѕлька систем вѕдлучення поросят, пов’язаних насамперед з іх вѕком, а саме в 60-, 45-, 26- або 10-денному вѕцѕ. ѕдлучення поросят у 60-денному вѕцѕ вважають традицѕйним ѕ використовують на племѕнних, а також невеликих товарних фермах, фермерських господарствах; у 45-денному — в репродукторних свинофермах спецѕалѕзованих господарств; 26-денному — на великих промислових комплексах з виробництва свинини; 10-денному — на пѕдприємствах ѕз високою культурою виробництва або з науковою метою, але застосовують рѕдко. ѕд строку вѕдлучення поросят залежить ѕнтенсивнѕсть використання свиноматок (табл. 6.7).
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
6.7.
23 8
і с
и
іс ь и у і уч
ис я
яс и ся
оказник Тривалѕсть лактацѕі, днѕв Тривалѕсть вѕдтворного циклу, днѕв Кѕлькѕсть опоросѕв за рѕк на свиноматку Кѕлькѕсть поросят вѕд свиноматки за рѕк, голѕв
Строки вѕдлучення поросят, днѕв 60 45 26 10 60 181 2,02 20
45 166 2,20 22
26 147 2,48 25
10 131 2,79 28
Зважаючи, що репродуктивний цикл у свиноматки триває 114 днѕв, лактацѕя — вѕд 10 до 60 (залежно вѕд строку вѕдлучення), а перѕод вѕд вѕдлучення до плѕдного парування — в середньому 6 днѕв, ѕнтенсивнѕсть використання свиноматок можна пѕдвищити вѕд 2,0 опоросѕв за традицѕйноі до 2,8 за ѕнтенсивноі технологѕі, а вихѕд поросят вѕд однѕєі свиноматки на рѕк — вѕд 20 до 28 голѕв. езалежно вѕд вѕку поросят технѕка вѕдлучення ґрунтується на двох технологѕчних процесах: пѕдготовка поросят ѕ пѕдготовка свиноматок. Так, поросят заздалегѕдь, починаючи з 5 – 7-денного вѕку, привчають до переведення на годѕвлю рѕзноманѕтними кормами. епривченѕ з раннього вѕку до поідання кормѕв поросята пѕсля вѕдлучення вѕдчувають голод, а тому здатнѕ споживати велику кѕлькѕсть корму, не маючи фѕзѕологѕчноі можливостѕ його засвоіти. наслѕдок цього у них виникає розлад функцѕй травного каналу, що призводить до втрати живоі маси ѕ часто навѕть до загибелѕ. ѕдготовка свиноматок до вѕдлучення поросят зводиться до зменшення кѕлькостѕ видѕленого молока та запобѕгання захворюванням вим’я. Для цього за 1,5 – 2 днѕ до вѕдлучення з рацѕону виводять молокогѕннѕ корми, зменшують даванку корму, а за день до вѕдлучення свиноматок перестають напувати.
6.8.
і
и
іс ь
Компонент, % за масою Дерть: ячмѕнна вѕвсяна горохова кукурудзяна Збиране сухе молоко Дрѕжджѕ кормовѕ
су іш
я
ся 2 – 4- ісяч
ицтва ви и и ія ви л
ѕдлучення поросят — це цѕлий комплекс стрес-чинникѕв, якѕ впливають як на поросят, так ѕ на свиноматок. Зазвичай поросят вѕдлучають на 60-й день лактацѕі в один прийом. ѕсля вѕдлучення стресовими чинниками для них є: вѕдсутнѕсть свиноматки, виключення з рацѕону материнського молока, вѕдчуття голоду, змѕна складу рацѕону, збѕльшення норми годѕвлѕ, змѕна технѕки годѕвлѕ, технологѕі пѕдготовки корму, обслуговуючого персоналу, об’єднання гнѕзд, перегрупування поголѕв’я, переведення поголѕв’я в ѕншѕ примѕщення та змѕна технологѕі утримання. Для того щоб уникнути або зменшити згубну дѕю цих чинникѕв на органѕзм поросят, необхѕдно пѕсля вѕдлучення залишати останнѕх у тому самому станку без перегрупування, об’єднання й перемѕщення гнѕзд, а також змѕни примѕщення для утримання. продовж 12 – 15 днѕв ім не слѕд змѕнювати склад рацѕону, режим годѕвлѕ та технологѕю пѕдготовки кормѕв до згодовування. Щоб запобѕгти переіданню й розладу функцѕй травного каналу, поросятам пѕсля вѕдлучення протягом 3 – 5 днѕв зменшують добову даванку корму на 20 – 30 % (коли гнѕздо не вирѕвняне), яку далѕ доводять до норми за 7 – 10 днѕв, не обмежуючи кѕлькѕсть води. У перѕод вѕдлучення бажано згодовувати антибѕотики й молочну кислоту (по 5 г на 1 л води), якѕ гальмують розвиток кишковоі палички, що запобѕгає захворюванню поросят. ѕсля вѕдлучення поросятам необхѕдно придѕляти стѕльки уваги, як ѕ до нього. цей перѕод вони мають високѕ потенцѕйнѕ можливостѕ росту, тому великого значення надають створенню нормальних умов для іхньоі годѕвлѕ та утримання. Добова норма поживних речовин для поросят залежить вѕд вѕку, живоі маси та ѕнтенсивностѕ росту. а 100 кг живоі маси поросятам вѕд 20 до 40 кг необхѕдно згодовувати 5,5 – 6 к. од. ѕ не бѕльше нѕж 4 – 4,5 кг сухоі речовини та 120 г перетравного протеіну на 1 к. од. Для годѕвлѕ вѕдлучених поросят використовують спецѕальнѕ сумѕшѕ, якѕ включають рѕзноманѕтнѕ корми рослинного й тваринного походження (табл. 6.8). Кѕлькѕсть концентрованих кормѕв у рацѕонах становить 85—90 % за поживнѕстю, решта — трав’яне борошно, зеленѕ та соковитѕ корми.
іл 6
Т х
Р
і у
1
арѕант 2
3
47 10 8 10 7 7
47 10 12 8 3 10
72 — — — 7 13
23 9
Р
іл 6 Компонент, % за масою
1
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
орошно: рибне м’ясо-кѕсткове кѕсткове трав’яне люцернове Крейда Сѕль кухонна У 1 кг мѕститься: кормових одиниць сирого протеіну, г лѕзину, г метѕонѕну + цистину, г триптофану, г кальцѕю, г фосфору, г
24 0
Продовження табл. 6.8 арѕант 2 3
3 3 1,5 2 0,6 0,9
2 2 1,5 3 0,6 0,9
1 1 1,5 3 0,6 0,9
1,10 155 10,7 5,7 2,2 9,1 7,1
1,18 151 10,7 5,7 2,3 9,8 6,8
1,09 156 10,7 6,1 2,7 8,5 6,2
а спецѕалѕзованих фермах поросят пѕсля вѕдлучення годують тричѕ на добу протягом 12 – 15 днѕв, а пѕзнѕше переводять на дворазове роздавання корму, який зволожують у спѕввѕдношеннѕ 1 : 1. апувають досхочу.
6.6.4. Ви
щ
я
м
м
я
умовах ѕнтенсивного ведення свинарства великого значення набуває органѕзацѕя вирощування ремонтного молодняку, мета якого — своєчасне поповнення основного стада свиноматок та кнурѕв. Тобто вѕд якостѕ ремонтного молодняку значною мѕрою залежать показники продуктивностѕ як племѕнного, так ѕ товарного стада. Для ремонту стада за турово-сезонноі системи свинок вѕдбирають ѕз зимових опоросѕв, а за рѕвномѕрно-рѕчноі — впродовж року вѕд свиноматок провѕдноі групи в племѕнних господарствах ѕ вѕд свиноматок племѕнних репродукторѕв у спецѕалѕзованих товарних господарствах та комплексах. опередньо свинок вѕдбирають у 2-мѕсячному вѕцѕ живою масою 16 – 18 кг по 150 – 200 голѕв на 100 основних свиноматок, причому з гнѕзда беруть 3 – 4 кращих за розвитком свинки, у яких не менше нѕж 12 нормально розвинених ѕ рѕвномѕрно розмѕщених соскѕв, не нижче вѕд першого класу, з правильним прикусом та без екстер’єрних вад. собливо стежать, щоб не було кратерних соскѕв. емонтний молодняк вѕдокремлюють вѕд ѕнших виробничих груп ѕ створюють умови, якѕ сприяють змѕцненню здоров’я та досягненню живоі маси у 4-мѕсячному вѕцѕ 35 – 36 кг, 6-мѕсячному — 60 – 70, 9-мѕсячному — 120 кг (свинки) та 150 кг (кнурцѕ). Середньодобовѕ прирости для свинок мають становити 600, кнурцѕв — 650 г.
6.9.
у
у
Тип годѕвлѕ Концентратний (зона ѕсостепу)
Концентратнокартопляний (зона олѕсся) Концентратнокоренеплѕдний (зона Степу)
і
і
я у, % за поживнѕстю
я Корми
Концентрованѕ Комбѕсилос, коренеплоди, баштаннѕ Трав’яне борошно Зеленѕ та соковитѕ Корми тваринного походження Концентрованѕ Картопля, комбѕсилос та ѕн. Трав’яне борошно Зеленѕ та соковитѕ Корми тваринного походження Концентрованѕ Коренеплоди, комбѕсилос тощо Трав’яне борошно Зеленѕ та соковитѕ Корми тваринного походження
ицтва ви и и ія ви л
Добрий рѕст ѕ розвиток ремонтного молодняку можливѕ тѕльки за повноцѕнноі годѕвлѕ, яка забезпечує вирощування тварин бажаного типу, добре пристосованих до мѕсцевих умов кормовиробництва та типу годѕвлѕ. У молодому вѕцѕ для ремонтного молодняку характерний активний синтез м’язовоі тканини ѕ вѕдкладання мѕнеральних речовин. Тому в цей перѕод, щоб мати добре розвинений кѕстяк та мускулатуру, тварини повиннѕ одержувати достатню кѕлькѕсть перетравного протеіну, кальцѕю, фосфору, мѕкроелементѕв ѕ вѕтамѕнѕв. У разѕ дефѕциту іх сповѕльнюються рѕст ѕ розвиток органѕзму, а за надлишку легкоперетравних вуглеводистих кормѕв, особливо в разѕ утримання на зернових концентратних рацѕонах, спостерѕгають швидке ожирѕння. У цьому випадку виняткове значення мають органѕзацѕя активного моцѕону та введення в рацѕон зелених ѕ соковитих кормѕв. орми годѕвлѕ ремонтного молодняку залежать вѕд статѕ, вѕку й живоі маси. а 100 кг живоі маси ремонтним кнурцям вѕд 40 до 80 кг необхѕдно згодовувати 5, вѕд 80 до 120 кг — 3 к. од., а свинкам вѕдповѕдно — 4,4 ѕ 2,8; сухоі речовини — 4; 2,7 та 3,3; 2,5 з концентрацѕєю енергѕі 1,22 ѕ 1,10 к. од. у 1 кг сухоі речовини або 1,05 ѕ 0,95 к. од. у сухому кормѕ. отреба ремонтного молодняку в перетравному протеінѕ становить 107 г на 1 к. од. ацѕони для ремонтного молодняку складають згѕдно з нормами, а також типом годѕвлѕ (табл. 6.9). До концентратноі частини рацѕону (70 – 80 % за поживнѕстю) включають зерновѕ корми, серед яких ячмѕнь становить 30 – 40 %, овес — 10 – 15, пшениця — 10 – 15, висѕвки — 20 – 25, зернобобовѕ (горох, соя, люпин) — 10 – 15, шрот (соєвий, соняшниковий, льняний та ѕн.) — 5, корми тваринного походження (рибне, м’ясо-кѕсткове борошно, сухе молоко та ѕн.) — 2 – 3 %.
іл 6
Т х
Р
ерѕод зимовий лѕтнѕй 70 80 20 — 5 — 15 5 5 60 70 30 — 5 — — 25 5 5 70 – 75 75 – 80 20 – 22 — 3 — — 15 – 20 5 5
24 1
іл 6
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
Р
24 2
а племѕнних фермах ѕ репродукторних фермах спецѕалѕзованих господарств ремонтний молодняк годують зволоженими (1 : 1) кормовими сумѕшами двѕчѕ на добу, напувають без обмеження. бов’язковим для ремонтного молодняку є активний моцѕон, а в лѕтнѕй перѕод — утримання в лѕтнѕх таборах ѕз випасанням. ерший раз свинок осѕменяють чи пускають у парування в 9 – 10-мѕсячному вѕцѕ за живоі маси не менше нѕж 20 кг. Утримують іх групами до 6-мѕсячного вѕку окремо вѕд кнурцѕв, а пѕзнѕше — поруч з ними, що прискорює настання у них охоти на 25 днѕв ранѕше. емонт основного стада кнурѕв у товарних господарствах проводять за допомогою завезених молодих кнурцѕв ѕз племзаводѕв ѕ племгосподарств у 6 – 7-мѕсячному вѕцѕ. Завозять іх в 1,5 – 2 рази бѕльше за кѕлькѕсть основних кнурѕв, якѕ щороку вибувають зѕ стада. ѕд час вѕдбору кнурцѕв оцѕнюють стан іхнього здоров’я, мѕцнѕсть конституцѕі, екстер’єр та походження. емонтний кнур має бути за розвитком не нижче вѕд першого класу ѕ без вад екстер’єру, таких як слабкий кѕстяк, провисла спина, перехват за лопатками, мопсоподѕбнѕсть, недорозвиненѕ сѕм’яники, кратернѕ соски тощо. олодих кнурцѕв можна починати використовувати для парування в 10 – 12-мѕсячному вѕцѕ ѕз досягненням живоі маси 140 – 150 кг.
6.7. 6.7.1.
им и
я ми
і им
я я
и и
У практицѕ свинарства застосовують двѕ основнѕ системи утримання: вигульну та безвигульну. игульну використовують на невеликих свинофермах та племѕнних репродукторах великих свинокомплексѕв. Для останнѕх ѕснує режимно-вигульна та вѕльно-вигульна системи утримання тварин. езвигульна поширена у великих господарствах промислового типу. Для вирощування молодняку свиней застосовують три системи— три-, дво- та однофазну. Трифазна передбачає перебування поросят у трьох примѕщеннях: свинарнику-маточнику — до 60-денного вѕку, дорощуваннѕ — до 90 – 120-денного та на вѕдгодѕвлѕ; двофазна — в двох примѕщеннях: свинарнику-маточнику — до 90 – 120-денного вѕку та на вѕдгодѕвлѕ; однофазна — поросята вѕд народження до досягнення технологѕчних м’ясних кондицѕй перебувають у свинарнику-маточнику в тому самому станку. Існуючѕ технологѕі рѕзноі потужностѕ виробництва свинини на 3, 6, 12 ѕ 24 тис. свиней за рѕк передбачають рѕзнѕ типи примѕщень, іхнѕ розмѕри та призначення. Як приклад наводимо склад свиноферми на 12 тис. голѕв за рѕк: два свинарники-маточники для холостих ѕ поросних свиноматок на 600 голѕв кожний, 70 ремонтних свинок та 9 кнурѕв з пунктом штучного осѕменѕння; чотири свинар-
Р
іл 6
ники для проведення опоросѕв на 120 голѕв кожний; два свинарники для вѕдлучених поросят на 2440 ѕ вѕсѕм свинарникѕв-вѕдгодѕвельникѕв на 1200 голѕв кожний; два цехи з виробництва вологих кормосумѕшей потужнѕстю 80 т на добу; два складських примѕщення для сипких ѕ гранульованих кормѕв загальною мѕсткѕстю 200 т кожний; двѕ траншеі для силосу мѕсткѕстю 750 т кожна; ветеринарносанѕтарний пропускник на 70 чоловѕк.
Для рѕзних статево-вѕкових груп свиней використовують станки рѕзних конструкцѕй. Індивѕдуальнѕ — для свиноматок та вирощування поросят: С -60 для товарних та племѕнних ферм, С С-Ф-35 для ѕндустрѕальноі технологѕі, унѕверсальнѕ станки УС ѕ С І -17, станок-секцѕя для безперегрупованого вирощування молодняку свиней за двофазною технологѕєю; станки для групового утримання свиней: СУ-1, СУ-1.20. та К -2.
и их п
і
Залежно вѕд розмѕрѕв свинарських ферм, іх виробничого спрямування, типѕв примѕщень, умов годѕвлѕ та утримання тварин використовують рѕзнѕ системи машин ѕ обладнання. З метою удосконалення управлѕння, оптимального використання матерѕальних, фѕнансових ѕ трудових ресурсѕв, збѕльшення виробництва свинини, полѕпшення іі якостѕ, зниження собѕвартостѕ й пѕдвищення рентабельностѕ галузѕ передбачають автоматизованѕ технологѕчнѕ лѕнѕі та диспетчерськѕ пульти управлѕння. ѕвень автоматизацѕі основних виробничих процесѕв пѕд час проектування або реконструкцѕі свинарських пѕдприємств має становити не менше нѕж 15 %, у тому числѕ за системами забезпечення мѕкроклѕматичних параметрѕв — не нижче вѕд 60 %. До трудомѕстких процесѕв вѕдносять приготування ѕ роздавання кормѕв, водопостачання, видалення гною, створення необхѕдного мѕкроклѕмату в примѕщеннях. Серед загальноі кѕлькостѕ витрат на виробництво тваринницькоі продукцѕі на приготування кормѕв припадає близько 20 – 30 %. Для одержання повноцѕнних сухих розсипних та гранульованих комбѕкормѕв у свинарських господарствах використовують комплекти комбѕкормових цехѕв КЦ-4, КЦ-8, КЦ-15, КЦ-30, КЦ-50 або «Харкѕв’янка», де корми подрѕбнюють ѕ змѕшують. а невеликих свинофермах для подрѕбнення зернових кормѕв можна застосовувати агрегати К-2, К-1,2, КК -1 . У процесѕ приготування вологих кормосумѕшей для одночасного миття, подрѕбнення й завантаження коренеплодѕв у змѕшувач або транспортнѕ засоби використовують машини КС-5 , К -5 та К-10 рѕзноі потужностѕ; для подрѕбнення коренебульбоплодѕв — подрѕбнювачѕ К -4 ѕ « олгарь-5». Трав’яне борошно вологѕстю 10 – 13 % отримують на агрегатах рѕзних модифѕкацѕй та С -1,5, сѕнне — на унѕверсальних дро-
ицтва ви и и
ія и
ія ви
і
л
х
Т х
6.7.2.
24 3
іл 6
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
Р
24 4
барках ДКУ-1 ѕ ДКУ-2. Для одночасного змѕшування кѕлькох видѕв кормѕв використовують змѕшувачѕ-запарники С-12, С-6, С-2 ѕ К-1. У випадку, коли в господарствѕ свиням згодовують картоплю у сумѕшѕ з ѕншими кормами, застосовують агрегати К -3 або З К-4. одавання коренебульбоплодѕв ѕз сховищ у кормоцех здѕйснюють конвеєрами СТ-2, ТК-5 , ТК-3. Щоб вивантажити кормосумѕшѕ з кормоцеху в транспортнѕ засоби чи подати сѕнне борошно, сѕчку, зелену масу тощо, використовують похилѕ ланцюговѕ конвеєри ТС-40 або ТС-40С. У горизонтальному напрямку корми перемѕщують на шнекових конвеєрах ШЗС-40, Ш С-40. риймання, тимчасове зберѕгання ѕ дозоване видавання концкормѕв у змѕшувачѕ та запарники здѕйснюють за допомогою живильникѕв К-6, бункерѕв -6, СК-10, -807С та С -10. икористовуючи зазначенѕ машини й обладнання та розмѕщуючи іх у певному порядку, створюють кормоцехи для свинарських комплексѕв ѕз технологѕчними лѕнѕями: коренебульбоплодѕв, зеленоі маси, сѕнного борошна, концентрованих ѕ рѕдких кормѕв, змѕшування та вивантаження кормових сумѕшей. Залежно вѕд типу годѕвлѕ, системи утримання свиней, типу примѕщень застосовують вѕдповѕдну систему роздавання кормѕв ѕ тип кормороздавачѕв. Для цього використовують мобѕльнѕ й стацѕонарнѕ роздавачѕ, а також пневматичнѕ установки. Сухѕ розсипнѕ ѕ гранульованѕ корми роздають за допомогою стацѕонарних кормороздавачѕв тросо-шайбового типу КШ та ТШ. Із мобѕльних електрифѕкованих для вологих кормосумѕшей використовують КС-1,5, С-5 , КС -0,8 ѕ КЭС-1,7. Кормороздавач КЭС-1,7 призначений для роздавання сухих кормѕв та готових кормосумѕшей у спаренѕ груповѕ годѕвницѕ, а кормороздавач КС -0,8 — для змѕшування ѕ роздавання кормѕв вологѕстю 60 – 75 % в ѕндивѕдуальнѕ та груповѕ годѕвницѕ для всѕх статево-вѕкових груп свиней, а також для роздавання поросятам-сисунам знежиреного молока, комбѕкорму в сухому виглядѕ та ѕншоі пѕдгодѕвлѕ. Замѕсть кормороздавачѕв КС-1,5, С-5 ѕ КЭС-1,7 виготовляють унѕверсальний мобѕльний з програмним керуванням КУС-Ф-2. ѕн призначений для нормованого роздавання вологих кормових сумѕшей та сухих концентрованих кормѕв для всѕх статево-вѕкових груп як у груповѕ переривчастѕ годѕвницѕ, що розмѕщенѕ з обох бокѕв кормового проходу, так ѕ в суцѕльнѕ спаренѕ. Це дає можливѕсть знизити затрати працѕ та електроенергѕі в 1,5 раза. ода на свинофермах необхѕдна для напування тварин, приготування кормѕв та прибирання примѕщень. З цѕєю метою використовують в основному пѕдземнѕ джерела. У водонапѕрнѕ башти воду закачують за допомогою насосѕв рѕзних типѕв: ,К ,З , ЭЦ тощо. Також іі подають ѕ безбаштовими автоматичними водопѕдйомними установками У-5-30, У-7-65, У-10-30 , У-10-80.
Р
іл 6
Для напування свиней використовують клапаннѕ одночашковѕ автонапувалки СС-1 — для поросят пѕсля вѕдлучення та дорослих свиней ѕ С-Ф-25 — для поросят-сисунѕв та поросят пѕсля вѕдлучення ѕ таких, що вѕдстають у ростѕ. Крѕм того, використовують клапаннѕ сосковѕ напувалки для дорослих свиней ДС-2 , С-1 та поросят -1. ими обладнують примѕщення в разѕ ѕндивѕдуального ѕ групового утримання тварин. ибѕр технѕчних засобѕв для видалення гною залежить вѕд способу утримання свиней, типу примѕщень, виду пѕдстилки, а також добового видѕлення сечѕ та гною. Середнѕ добовѕ норми видѕлення сечѕ та виходу гною вѕд свиней, кг:
9 12 2,5 5,0
2,5 8
5,0 9
идалення сечѕ та гною — найтрудомѕсткѕший процес, який становить понад 50 % усѕх трудових витрат з догляду за тваринами. а невеликих свинофермах застосовують скребковѕ конвеєри кѕльцевоі дѕі ТС -3,0 , ТС -160 , а для подавання у транспортнѕ засоби — навантажувачѕ У-0,5, -0,5Д, Ш-0,4; рѕдку фракцѕю перекачують установкою У -1 або У -100, УТ -10. а свинофабриках потужнѕстю 3, 6, 12 та 24 тис. голѕв використовують установки К УС-3, К УС-6, К УС-18 ѕ К УС-24. Для створення необхѕдного мѕкроклѕмату в свинарських примѕщеннях використовують електрокалорифери СФ , обѕгрѕвальновентиляцѕйне обладнання типу «Клѕмат», тепловентилятори Т -6 ѕ Т -36, обѕгрѕвально-опромѕнювальне обладнання для поросят ІКУФ-1 та К-С-16.
6.7.3. Г
і
і і
я
и і
і
ія ви
8 10 0,8 2,5
ицтва ви и и
ихѕд гною 9
л
идѕлення сечѕ 6
Т х
иробнича група Кнури-плѕдники Свиноматки: холостѕ та пороснѕ пѕдсиснѕ з поросятами ѕдлученѕ поросята емонтний молодняк Свинѕ на вѕдгодѕвлѕ: молодняк дорослѕ
і
До найѕстотнѕших, зоотехнѕчно та економѕчно ефективних способѕв годѕвлѕ свиней, якѕ сприяють пѕдвищенню продуктивностѕ й рацѕональному використанню кормѕв, вѕдносять: нормування добовоі даванки корму, кратнѕсть, мѕсце ѕ час годѕвлѕ та напування, щѕльнѕсть тварин у станку, розмѕр кормових груп, фронт годѕвлѕ. У нормуваннѕ годѕвлѕ за основними поживними речовинами необхѕдно враховувати величину добовоі даванки корму, що пов’язана 24 5
іл 6
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
Р
24 6
з анатомо-фѕзѕологѕчними особливостями травного каналу свиней рѕзного вѕку та статѕ. собливо це стосується годѕвлѕ з використанням об’ємистих кормѕв (соковитих, зелених, грубих), добову даванку яких можна регулювати кѕлькѕстю останнѕх у рацѕонѕ, кратнѕстю роздавання та змѕною консистенцѕі корму (спѕввѕдношення корму ѕ води). овонароджених поросят уперше годують не пѕзнѕше як через 1,5 – 2 год пѕсля народження. ротягом перших 2 – 3 днѕв іх пѕдсаджують пѕд свиноматку через кожнѕ 50 – 60 хв, а далѕ ѕнтервали мѕж годѕвлями збѕльшують. ѕдгодѕвлю поросятам до 30-денного вѕку роздають чотири, до 60-денного — три рази на добу. Свиням ѕнших виробничих груп — двѕчѕ на добу. Для кожноі статево-вѕковоі групи тварин розробленѕ оптимальнѕ норми площѕ утримання та фронт годѕвлѕ на одну голову (табл. 6.10). За групового утримання в станку фронт годѕвлѕ можна зменшити, оскѕльки тварини, якѕ перебувають на нижчих ступенях ѕєрархѕі, не пѕдходять до годѕвниць доти, поки старшѕ не вѕдѕйдуть вѕд годѕвницѕ. Зважаючи на це, корму в годѕвницях має бути вдосталь. 6.10. Н
и
іс
иробнича група
Кнури-плѕдники Свиноматки: холостѕ та пороснѕ пѕдсиснѕ з поросятами оросята 2-мѕсячного вѕку емонтний молодняк олодняк на вѕдгодѕвлѕ
і
іс и
, на одну голову
лоща на одну тварину, м2 у разѕ лѕтньо-табѕрного утримання Фронт лѕгва станка в стацѕовигуль- годѕвлѕ, см нарному пѕд ний усього навѕсом примѕщеннѕ майданчик 7 20 – 22 5-7 15 40 1,5 – 1,8 5–6 0,25 – 0,30 0,5 – 0,7 0,5
5,5 15 1,3 – 1,5 3 3
2 5 0,5 0,8 0,8
3,5 10 0,8 – 1 2,2 2,2
35 35 25 30 30
озмѕри кормових груп для свиней рѕзного вѕку визначено такѕ: кнури-плѕдники — ѕндивѕдуально або 2 – 3 голови в станку; холостѕ та пороснѕ свиноматки (до 100 – 105 днѕв) — групами: на племѕнних фермах — по 8 – 10, на товарних — по 10 – 12 голѕв; пѕдсиснѕ свиноматки — за 10 – 15 днѕв до опоросу — в ѕндивѕдуальному станку; поросята-сисуни — по 10 – 12 голѕв у станку пѕсля опоросу разом ѕз свиноматками; поросята пѕсля вѕдлучення — групами по 20 – 25 або погнѕздно — по 10 – 12 голѕв у станку; ремонтний молодняк групами по 10 – 12 голѕв у станку; молодняк на вѕдгодѕвлѕ до м’ясних кондицѕй — групами по 25 – 30, до беконних — по 8 – 10 голѕв у станку. Ефективнѕсть використання корму, вгодованѕсть та стан здоров’я тварин значною мѕрою залежать вѕд органѕзацѕі мѕсць годѕвлѕ та на-
Р
іл 6
ь іс
и
яу
и
яс и
і
ся
и
апувають свиней усѕх виробничих груп ѕз годѕвниць або автонапувалок досхочу, крѕм пѕдсисних свиноматок перед вѕдлученням поросят, яким за добу до цього зменшують норму води наполовину (табл. 6.11). 6.11.
с и
у
иробнича група Кнури-плѕдники Свиноматки: холостѕ та пороснѕ пѕдсиснѕ з поросятами оросята пѕсля вѕдлучення емонтний молодняк Свинѕ на вѕдгодѕвлѕ
л
и і у
Т х
Рис. 6.8. І
ія ви
ицтва ви и и
пування. они мають бути зручними, доступними, пѕдтримуватися в належному санѕтарному станѕ. ѕдгодѕвлю поросят органѕзовують у спецѕальному вѕддѕленнѕ станка, недоступному для свиноматки (рис. 6.8). олодняк свиней утримують у групових станках. ѕсце годѕвлѕ та напування обладнують бѕля кормового проходу.
і орма споживання води на одну тварину за добу, л у тому числѕ для усього напуван- пѕдготов- технѕчних ня ки корму витрат 25 10 7,5 7,5 25 60 5 15 15
12 20 2 6 6
6,0 20 1,5 4,5 4,5
7,0 20 1,5 4,5 4,5
24 7
Р
іл 6
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
6.7.4. Г
24 8
і
я
і -п і
и і
Статева активнѕсть ѕ якѕсть сперми кнурѕв значною мѕрою залежать вѕд бѕологѕчно повноцѕнноі годѕвлѕ та правильного режиму іх використання. Тому тварини, яких використовують для парування, повиннѕ бути клѕнѕчно здоровими, мати заводську вгодованѕсть ѕ виявляти високу статеву активнѕсть. орѕвняно з ѕншими виробничими групами дорослих свиней вони характеризуються вищим рѕвнем обмѕну речовин та енергѕі в органѕзмѕ. Так, у молодих кнурѕв у 9,5-мѕсячному вѕцѕ теплопродукцѕя з розрахунку на 1 кг живоі маси за добу досягає 44,6 ккал (0,19 Дж), тодѕ як у лактуючих свиноматок — 40,8 ккал (0,17 Дж), а в поросних — тѕльки 24,3 ккал (0,10 Дж). Для пѕдтримання нормального обмѕну речовин, утворення й видѕлення високоякѕсноі сперми кнурѕв необхѕдно забезпечувати достатньою кѕлькѕстю енергѕі, бѕологѕчно повноцѕнним протеіном, жирами, мѕнеральними речовинами, вѕтамѕнами та ѕншими елементами живлення. отреби кнурѕв-плѕдникѕв у поживних речовинах залежать вѕд вѕку, живоі маси, ѕнтенсивностѕ використання, стану здоров’я й ѕндивѕдуальних особливостей. а 100 кг живоі маси молодим кнурам згодовують 2 к. од., або 22,2 Дж обмѕнноі енергѕі, дорослим вѕдповѕдно 1,5 ѕ 16,6. отреба в сухѕй речовинѕ рацѕону на 100 кг живоі маси становить для молодих кнурѕв, що ростуть, — 1,9 – 2,4, для дорослих, якѕ закѕнчили рѕст, — 0,98 – 1,15 кг, а концентрацѕя енергѕі в 1 кг сухоі речовини повинна дорѕвнювати 1,28 к. од. продуктивноі або 14,2 Дж обмѕнноі енергѕі. Із розрахунку на 1 кг сухоі речовини в рацѕонах кнурѕв має бути: сирого протеіну — орѕєнтовно 198 або перетравного — 155 г; лѕзину — 9,5, метѕонѕну + цистину — 6,3 г; мѕнеральних речовин — макроелементѕв: кальцѕю — 9,3 г, фосфору — 7,6, натрѕю — 1,4, хлору — 2,0 г; мѕкроелементѕв: залѕза — 116 г, мѕдѕ — 17, цинку — 87, марганцю — 47, кобальту — 1,7, йоду — 0,35 мг; каротину — 11,6 мг. скѕльки у разѕ недостатнього надходження поживних речовин у кнурѕв утворюється менше сперми ѕ погѕршується іі заплѕднювальна здатнѕсть, а за надмѕрноі вгодованостѕ — знижується статева активнѕсть, годувати тварин потрѕбно за нормами. роте в тривалий непарувальний перѕод норми годѕвлѕ за всѕма поживними речовинами знижують: дорослим кнурам живою масою 200 – 250 кг — на 10, а 250 – 350 кг — на 20 %. олодим кнурам ѕ за помѕрного використання іх залишають без змѕн. ри складаннѕ рацѕонѕв для кнурѕв насамперед враховують норми ѕ тип годѕвлѕ, пору року та ѕнтенсивнѕсть використання, що зумовлює іхню структуру ѕ поживнѕсть (табл. 6.12). рѕєнтовний склад концентратноі частини рацѕону може бути таким, % за масою: ячмѕнь — 9, овес — 22, кукурудза — 25, горох (соя, люпин) — 15, висѕвки пшеничнѕ — 16, шрот — 5, рибне (м’ясокѕсткове) борошно — 4, кормовѕ дрѕжджѕ — 4.
Р
Концентратнокартопляний (зона олѕсся)
Концентратний (зона Степу)
і
я
рупа кормѕв Концентрованѕ Коренеплоди та комбѕсилос Трав’яне борошно Збиране молоко Зеленѕ та баштаннѕ Концентрованѕ Картопля та комбѕсилос Коренеплоди Трав’яне борошно Збиране молоко Зеленѕ та баштаннѕ Концентрованѕ Коренеплоди та комбѕсилос Трав’яне борошно Збиране молоко Зеленѕ та баштаннѕ
у і -
і
іл 6
и і ,
За ѕнтенсивного У непарувальвикористання ний перѕод взимку влѕтку взимку влѕтку 70 15 5 10 — 70 15 5 5 5 75 17 3 5 —
75 — — 10 15 75 10 — — 5 10 80 — — 5 15
70 25 5 — — 70 20 5 8 — 75 22 3 — —
75 — — — 25 75 15 — — — 10 80 — — — 20
лѕтку до рацѕону обов’язково вводять зелену масу бобових (люцерна, конюшина, еспарцет) ѕ соковитих злакових (кукурудза, рѕпак та ѕн.) трав, а також соковитѕ корми (гарбузи, кабачки, кормовѕ кавуни); взимку — кормовѕ й напѕвцукровѕ буряки, моркву, комбѕсилос, картоплю, трав’яне та сѕнне борошно. бов’язковим компонентом рацѕонѕв для кнурѕв є корми тваринного походження (збиране молоко, сироватка, рибне ѕ м’ясо-кѕсткове борошно тощо). скѕльки вплив повноцѕнноі годѕвлѕ виявляється лише через 20 – 30 днѕв, готувати кнурѕв до ѕнтенсивного використання починають заздалегѕдь. елике значення у годѕвлѕ плѕдникѕв має дотримання розпорядку дня. Так, годують іх двѕчѕ на добу в той самий час. Добова даванка не повинна перевищувати 2 – 3 % маси тѕла (5 – 7 кг кормовоі сумѕшѕ). рацѕон не можна вводити велику кѕлькѕсть об’ємистих кормѕв (трав’яне борошно, комбѕсилос, зелена маса), якѕ знижують поідання всѕєі кѕлькостѕ корму. апувають досхочу. а якѕсть сперми позитивно впливає моцѕон, який надають кнурам щодня на вѕдстань 3 – 4 км. лѕтку іх доцѕльно утримувати у лѕтнѕх таборах з використанням пасовищ, регулярно купати пѕд душем з температурою води 24 – 30 °С. Строк рацѕонального використання кнурѕв значною мѕрою залежить вѕд навантаження пѕд час парування та одержання сперми для штучного осѕменѕння. орма на одного кнура в разѕ природного парування — 50 – 70, штучного осѕменѕння — 300 – 350 свиноматок
ицтва ви и и
Концентратнокоренеплѕдний (зона ѕсостепу)
і
ія ви
Тип годѕвлѕ
их
л
у у % за поживнѕстю
Т х
6.12.
24 9
Р
іл 6
за рѕк. омѕрне використання кнурѕв сприяє пѕдтриманню іх нормального фѕзѕологѕчного стану, доброго апетиту та високоі статевоі активностѕ.
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
6.7.5. Г
250
і
ях
их
п
их
и
м
агатоплѕднѕсть свиней є важливою бѕологѕчною особливѕстю цього виду тварин. озрѕзняють два поняття: плодючѕсть ѕ багатоплѕднѕсть. ѕд плодючістю розумѕють життєву продуктивнѕсть свиноматки, тобто кѕлькѕсть поросят, одержаних за іі продуктивне життя (80 – 100 голѕв), а багатоплідність — це кѕлькѕсть поросят, отриманих вѕд свиноматки за один опорос (10 – 14 голѕв). ѕдомѕ випадки, коли за один опорос у свиноматок народжувалося до 20 – 30 поросят. агатоплѕднѕсть буває потенцѕйною, яка характеризується загальною кѕлькѕстю видѕлених за одну овуляцѕю яйцеклѕтин (до 20 – 25 шт.), здатних до заплѕднення, ѕ фактичною — за кѕлькѕстю народжених поросят за один опорос (10 – 12 голѕв). Тобто ѕз загальноі кѕлькостѕ утворених органѕзмом яйцеклѕтин гине 50 %. Іншим, не менш важливим показником продуктивностѕ свиноматок, є великоплідність, тобто жива маса поросяти при народженнѕ. середньому вона становить 1,2 – 1,4 кг, хоча коливання досить значнѕ — вѕд 0,5 до 2,0 кг. Слѕд зазначити, що дрѕбнѕ поросята, як ѕ перерозвиненѕ, не бажанѕ для виробництва, оскѕльки першѕ значно слабшѕ й частѕше гинуть, а останнѕ — травмуються пѕд час родѕв, особливо за вѕдсутностѕ у свиноматки в перѕод поросностѕ активного моцѕону. держання багатоплѕдних ѕ вирѕвняних опоросѕв (10 – 12 голѕв), добре розвиненого й життєздатного молодняку (жива маса поросяти при народження 1,2 – 1,5 кг) значною мѕрою залежить вѕд органѕзацѕі годѕвлѕ свиноматок пѕд час пѕдготовки до парування чи осѕменѕння та протягом усього перѕоду поросностѕ. Як зазначалося, пѕд час овуляцѕі видѕляється значно бѕльше яйцеклѕтин, нѕж народжується поросят. Так, у молодих свиноматок великоі бѕлоі породи в середньому дозрѕває 15,7 яйцеклѕтини (вѕд 9 до 22), у дорослих 20 (вѕд 12 до 25). днак уже через 48 год пѕсля овуляцѕі частина іх (до 6,2 %) гине. а 45-й день внутрѕшньоутробного розвитку гине до 21,7, 90-й — до 29,8 % зародкѕв. До опоросу загибель останнѕх досягає 39,8 % потенцѕйноі іх кѕлькостѕ. тже, у молодих свиноматок народжується в середньому близько 9,4 поросяти проти 15,7 можливих, у дорослих — 11,5 замѕсть 20. иттєздатнѕсть яйцеклѕтин ѕ зигот значною мѕрою залежить вѕд повноцѕнностѕ годѕвлѕ та стану органѕзму свиноматок пѕсля вѕдлучення поросят ѕ в перѕод пѕдготовки до парування (осѕменѕння).
ицтва ви и и ія ви л
У худих та надмѕрно вгодованих свиноматок у перѕод овуляцѕі видѕляється незначна кѕлькѕсть яйцеклѕтин. Крѕм того, бѕльшѕсть ѕз них мѕстить недостатню кѕлькѕсть поживних речовин, необхѕдних для нормального обмѕну й перебѕгу фѕзѕологѕчних процесѕв дроблення зигот вѕд заплѕднення до закрѕплення іх на слизовѕй оболонцѕ рогѕв матки. цей перѕод свиноматки не потребують надходження великоі кѕлькостѕ поживних речовин для розвитку зародкѕв, але рацѕон іх повинен бути бѕологѕчно повноцѕнним. ива маса зародка на 45-й день розвитку становить у середньому 25 г, а за наявностѕ 15 зародкѕв загальна ембрѕональна маса у свиноматок становитиме лише 375 г. ѕсля 45-го дня внутрѕшньоутробного розвитку процес органогенезу у зародкѕв в основному закѕнчується ѕ починається ѕнтенсивний рѕст всѕх органѕв за масою та об’ємом. аса одного плоду на 90-й день розвитку вже становить у середньому 606, а до народження досягає 1000 – 1500 г. Тому потреба в поживних речовинах у свиноматок у другу половину поросностѕ значно зростає. З метою запобѕгання ожирѕнню свиноматкам у перѕод пѕдготовки до парування ѕ в першу половину поросностѕ частково обмежують даванку енергетичних кормѕв. днак годѕвля має бути збалансованою, щоб забезпечити високу бѕологѕчну повноцѕннѕсть яйцеклѕтин. Для пѕдвищення заплѕднюваностѕ свиноматкам у перѕод пѕдготовки до парування кѕлька днѕв згодовують високоенергетичнѕ рацѕони з введенням пшеницѕ, кукурудзи, кормового жиру тощо. ажливим критерѕєм повноцѕнностѕ годѕвлѕ свиноматок є прирѕст живоі маси за перѕод поросностѕ. За оптимальних умов годѕвлѕ й утримання за 114 днѕв поросностѕ до дворѕчного вѕку вони збѕльшують живу масу на 50 – 55, а в старшому вѕцѕ — на 35 – 40 кг. оловина приросту припадає на накопичення резервних речовин тѕла свиноматки (жири, бѕлки, мѕнеральнѕ речовини та ѕн.), а решта пов’язана ѕз збѕльшенням маси плодѕв, вим’я, статевих органѕв. одують свиноматок за нормами з урахуванням перѕоду пѕдготовки до парування чи осѕменѕння (за 3 – 14 днѕв), стану поросностѕ (першѕ 84, останнѕ 30 днѕв), живоі маси, вѕку, а також вгодованостѕ. Холостим свиноматкам згодовують корми з розрахунку на 100 кг живоі маси 1,5 – 1,8 к. од.; поросним у першѕ 84 днѕ — 1,2, а в останнѕ 30 днѕв — 1,5 – 1,7 к. од. У рацѕонѕ холостих ѕ поросних свиноматок на 1 кг сухоі речовини має припадати: кормових одиниць — 1,05, протеіну сирого — 140 г, перетравного — 105, лѕзину — 6,0, метѕонѕну + цистину — 3,6, сироі клѕтковини — 140, солѕ кухонноі — 5,8, кальцѕю — 8,7, фосфору — 7,2, натрѕю — 1,2, хлору — 1,5 г, залѕза — 81 мг, мѕдѕ — 17, цинку — 87, марганцю — 47, кобальту — 1,7, йоду — 0,35, каротину — 11,6 мг.
іл 6
Т х
Р
25 1
Р
іл 6
Тваринам ѕз низькою або надмѕрною вгодованѕстю норми регулюють ѕз розрахунку на кожнѕ 100 г середньодобового приросту ± 0,4 к. од., або ± 4,4 Дж обмѕнноі енергѕі. Для забезпечення нормального росту й розвитку поросних свиноматок до дворѕчного вѕку незалежно вѕд іхньоі живоі маси рекомендується годувати за нормами дорослих тварин живого масою 181 – 200 кг. ацѕони для годѕвлѕ свиноматок у перѕод пѕдготовки до парування чи осѕменѕння ѕ поросностѕ складають з урахуванням потреби в поживних речовинах та іх структури (табл. 6.13). 6.13.
у у % за поживнѕстю
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
Тип годѕвлѕ
25 2
Концентратнокоренеплѕдний (зона ѕсостепу) Концентратнокартопляний (зона олѕсся) Концентратний (зона Степу)
их
і
і
я
рупа кормѕв Концентрованѕ Коренеплоди та комбѕсилос Трав’яне борошно Зеленѕ та баштаннѕ Концентрованѕ Картопля та комбѕсилос Коренеплоди Трав’яне борошно Зеленѕ та баштаннѕ Концентрованѕ Комбѕсилос та коренеплоди Трав’яне борошно Зеленѕ та баштаннѕ
с их с и
,
зимовий 55 – 60 40 – 35 5 — 50 – 60 35 – 25 5 10 75 20 5 —
ерѕод лѕтнѕй 65 – 75 — — 35 – 25 65 – 75 15 – 10 — — 20 – 15 80 — — 20
До складу концентратноі частини мають входити: ячмѕнь — 40 – 45 %, кукурудза — 10 – 15, пшениця — 15 – 18, зернобобовѕ (горох, соя, люпин) — 5 – 6, шрот (соняшниковий, соєвий, льоновий, бавовняний та ѕн.) — 2 – 3, кормовѕ дрѕжджѕ — 2 – 3 %, мѕнеральнѕ добавки та премѕкс. У першу половину поросностѕ з метою запобѕгання можливому ожирѕнню рѕвень концкормѕв знижують на 10 – 15 %, але збѕльшують частку зелених, соковитих та ѕнших об’ємистих кормѕв. зимку в рацѕони свиноматок обов’язково вводять трав’яне борошно, комбѕнований силос, буряки та ѕншѕ соковитѕ корми. У перѕод годѕвлѕ холостих та поросних свиноматок стежать за якѕстю кормѕв, особливо за ураженѕстю грибними мѕкроорганѕзмами. одують поросних свиноматок двѕчѕ на добу, напувають без обмежень. У примѕщеннях, де утримують холостих та поросних свиноматок, пѕдтримують такѕ оптимальнѕ зоогѕгѕєнѕчнѕ параметри: температура повѕтря — 10 – 16 °С, вѕдносна вологѕсть — 70 – 75 %; вмѕст: вуглекислого газу — 0,3 %, амѕаку — не бѕльше нѕж 0,026 %, швидкѕсть руху повѕтря — 0,2 – 0,3 м/с.
Р
их
и
м
рганѕзацѕя годѕвлѕ свиноматок пѕд час лактацѕі повинна сприяти пѕдвищенню молочностѕ, збереженню приплоду й вирощуванню мѕцних поросят вѕд народження до вѕдлучення з тим, щоб жива маса поросяти в 60-денному вѕцѕ досягала 18 – 20 кг. У цей перѕод органѕзм свиноматки функцѕонує ѕз значно бѕльшим фѕзѕологѕчним навантаженням порѕвняно з перѕодом поросностѕ. За 60 днѕв лактацѕі свиноматка в середньому видѕляє 300 кг молока, в якому мѕститься: сухих речовин — близько 53,5 кг, бѕлка — 16, жиру — 21, молочного цукру — 14, мѕнеральних речовин — 2,5 кг, а також вѕтамѕни та ѕншѕ бѕологѕчно активнѕ речовини. олоко протягом лактацѕі утворюється нерѕвномѕрно. айбѕльше його видѕляється у другѕй та третѕй декадах молочного перѕоду (в середньому 22 % усѕєі кѕлькостѕ), пѕсля чого ѕнтенсивнѕсть продукування поступово знижується. За першѕ 30 днѕв лактацѕі видѕляється близько 60 % молока. У другому мѕсяцѕ цього перѕоду продуктивнѕсть свиноматки знижується ѕ поросята споживають значно меншу кѕлькѕсть материнського молока, що може призвести до затримання іхнього росту й розвитку. Тому для забезпечення поросят поживними речовинами в повному обсязѕ з раннього вѕку іх привчають до поідання рѕзноманѕтних кормѕв. У першѕ днѕ лактацѕі свиноматки видѕляють молозиво, споживання якого поросятами в першѕ години життя має винятково велике значення. авѕть невеликѕ його порцѕі, що потрапляють у травний канал, активѕзують функцѕі травних органѕв, змѕцнюють загальний стан органѕзму, виробляють пасивний ѕмунѕтет ѕ запобѕгають хворобам. оросята стають активними, добре масажують молочну залозу й ссуть свиноматку. Упродовж перших двох дѕб для молозива характерний високий умѕст поживних речовин: сухоі речовини — 24 %, бѕлка — 11,5, жиру — 7,5, вуглеводѕв — 4,5 та 0,75 % мѕнеральних речовин; 1 кг молозива мѕстить 1510 ккал (6,32 Дж) валовоі хѕмѕчноі енергѕі, необхѕдноі поросятам у першѕ години життя. молоцѕ свиноматок поживних речовин значно менше ѕ вмѕст іх протягом лактацѕі змѕнюється несуттєво. Хѕмѕчний його склад такий: сухоі речовини — 18,7 %, бѕлка — 5,7, жиру — 7,2, молочного цукру — 4,9, золи — 0,8 %, а калорѕйнѕсть 1 кг становить 1212 ккал (5,07 Дж). роте молоко й молозиво свиноматки вѕдрѕзняються мѕж собою насамперед за складом та якѕстю бѕлка. перших порцѕях молозива понад 55 % усього бѕлка припадає на глобулѕни, переважно гамаглобулѕни, кѕлькѕсть яких у молоцѕ незначна. Тобто вмѕст глобулѕнѕв у молозивѕ вже через 12 год знижується в 3 рази. одночас у поросят за цей перѕод майже вдвѕчѕ знижується засвоюванѕсть ѕмунних тѕл у травному каналѕ. Тому раннє споживання молозива (не пѕзнѕше вѕд
ицтва ви и и
и
ія ви
я пі
л
і
Т х
6.7.6. Г
іл 6
25 3
іл 6
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
Р
25 4
1,5 – 2 год пѕсля народження) надѕйно захищає новонароджених вѕд рѕзних ѕнфекцѕйних та простудних захворювань. Тварини, у яких молозиво з’являється перед опоросом, за материнськими якостями цѕняться значно вище ѕ іх обов’язково залишають у стадѕ. ѕд час лактацѕі у свиноматок спостерѕгають значно ѕнтенсивнѕший обмѕн речовин, нѕж в ѕншѕ фѕзѕологѕчнѕ перѕоди. Так, теплопродукцѕя на 1 кг живоі маси тѕла за добу становить 40,8 ккал (0,17 Дж), що порѕвняно з перѕодом поросностѕ вище на 66,2 %. Коефѕцѕєнт корисноі дѕі корму у лактуючих свиноматок достатньо високий ѕ досягає 33,6 %. отреба пѕдсисних свиноматок у поживних речовинах залежить вѕд живоі маси, вѕку, кѕлькостѕ поросят у гнѕздѕ, рѕвня молочностѕ та строку вѕдлучення молодняку (26, 35 – 45, 60 днѕв). а 100 кг живоі маси ім необхѕдно згодовувати 1,5 к. од. та додатково 0,33 – 0,38 к. од. на кожне порося, що становить 2,8 кг в перерахунку на суху речовину за наявностѕ 10 поросят. У 1 кг сухоі речовини рацѕону для пѕдсисноі свиноматки має бути: кормових одиниць — 1,30; обмѕнноі енергѕі — 14,4 Дж; сирого протеіну — 186 або перетравного — 145 г; лѕзину — 8,0 г; метѕонѕну + цистину — 4,8, сироі клѕтковини — 70, кухонноі солѕ — 5,8, кальцѕю — 9,3, фосфору — 7,6, натрѕю — 1,4, хлору — 2,0 г; мѕкроелементѕв: залѕза — 116 мг, мѕдѕ — 17, цинку — 87, марганцю — 47, кобальту — 1,7, йоду — 0,35 мг; каротину — 11,6 мг. Успѕшне вирощування поросят, особливо в перший перѕод іх життя, значною мѕрою залежить вѕд молочностѕ свиноматок. Для пѕдвищення молочностѕ в рацѕони для свиноматок вводять молокогѕннѕ корми, а потребу в енергѕі та протеінѕ забезпечують за рахунок ѕнших рѕзноманѕтних кормѕв з урахуванням природноклѕматичних зон (табл. 6.14). Концентратну частину повиннѕ становити зерновѕ злаки й зернобобовѕ культури, а також корми тваринного походження, мѕнеральнѕ добавки орѕєнтовно в таких кѕлькостях, % за масою: ячмѕнь — 25 – 30, кукурудза — 15 – 20, пшениця — 15 – 20, овес — 10 – 15, зернобобовѕ (горох, соя, люпин) — 5 – 6, шрот (соняшниковий, соєвий та ѕн.) — 3 – 4, кормовѕ дрѕжджѕ — 3 – 5, рибне, м’ясо-кѕсткове ѕ кѕсткове борошно — 2 – 3, трав’яне борошно (або сѕнне) — 4 – 5, кухонна сѕль — 0,5, мѕнеральнѕ добавки (крейда, фосфати та ѕн.) — 2 – 3, премѕкс — 0,5 – 1. До рацѕонѕв пѕдсисних свиноматок взимку обов’язково вводять соковитѕ корми (буряки, морква), комбѕнований силос, трав’яне борошно бобових трав, а влѕтку — зеленѕ та баштаннѕ культури зеленого конвеєра. олокогѕнними кормами для них є: збиране молоко, сироватка, зеленѕ бобовѕ трави, кормовѕ буряки, морква, баштаннѕ культури.
Р
Концентратнокартопляний (зона олѕсся)
Концентратний (зона Степу)
рупа кормѕв Концентрованѕ Коренеплоди та комбѕсилос Трав’яне борошно Збиране молоко Зеленѕ та баштаннѕ Концентрованѕ Картопля та комбѕсилос Коренеплоди Трав’яне борошно Збиране молоко Зеленѕ та баштаннѕ Концентрованѕ Комбѕсилос та коренеплоди Трав’яне борошно Збиране молоко Зеленѕ та баштаннѕ
іл 6
,
зимовий 65 25 5 5 65 20 5 5 5 75 15 5 5 —
ерѕод лѕтнѕй 75 — — 5 20 75 10 — — 5 10 80 — — 5 15
ежим годѕвлѕ свиноматок у перѕод лактацѕі залежить вѕд прийнятоі технологѕі виробництва, стану органѕзму пѕсля опоросу, строку вѕдлучення поросят, а також вѕд ѕндивѕдуальних особливостей. а фермах спецѕалѕзованих господарств свиноматок годують двѕчѕ на добу зволоженими кормосумѕшами, напувають досхочу. собливѕсть годѕвлѕ пѕдсисних свиноматок полягає в тому, що через 4 – 6 год пѕсля опоросу ім випоюють рѕдку сумѕш ѕз пшеничних висѕвок, ячмѕнноі чи вѕвсяноі дертѕ, замѕшаних на теплѕй водѕ або збираному молоцѕ. ротягом двох днѕв пѕсля опоросу свиноматкам згодовують 50 % даванки ѕ лише на 6 – 8-й день іх переводять на повний рацѕон, поступово додаючи соковитѕ, грубѕ, а в лѕтнѕй перѕод — зеленѕ ѕ баштаннѕ корми. Комбѕнований силос до рацѕону вводять поступово ѕ дуже обережно, ретельно стежачи за станом молочних залоз та поведѕнкою поросят, щоб запобѕгти захворювання свиноматок на мастит, а поросят уберегти вѕд шлунково-кишкових розладѕв. Для зменшення впливу стресових ситуацѕй ѕ запобѕгання захворюванню на мастит рекомендують такий режим годѕвлѕ свиноматок у разѕ вѕдлучення поросят у 60-денному вѕцѕ. За добу до нього з рацѕону виводять усѕ молокогѕннѕ корми, даванку зменшують на 50 %, увечерѕ не дають води. день вѕдлучення зранку свиноматок не годують ѕ лише ввечерѕ ім дають половину рацѕону та води. а другий день вѕдлучення свиноматок переводять на рацѕон холостих, групуючи іх у кормовѕ групи по 2 – 3 голови з урахуванням стану вгодованостѕ та молочностѕ. епридатних для вѕдтворення вибраковують,
ицтва ви и и
Концентратнокоренеплѕдний (зона ѕсостепу)
я і сис их с и
ія ви
Тип годѕвлѕ
і
л
у у і % за поживнѕстю
Т х
6.14.
25 5
Р
іл 6
а тваринам з низькою вгодованѕстю норму годѕвлѕ збѕльшують на 0,4 к. од., або 4,4 Дж обмѕнноі енергѕі з розрахунку на 100 г середньодобового приросту. Утримують пѕдсисних свиноматок в ѕндивѕдуальних станках ѕз органѕзацѕєю активного моцѕону.
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
6.8. Ві
25 6
і
я
и
ѕдгодѕвля свиней є заключним процесом виробництва свинини. ѕд рацѕональноі його органѕзацѕі значною мѕрою залежать ѕнтенсивнѕсть ведення ѕ рентабельнѕсть свинарства. сновна мета вѕдгодѕвлѕ — одержання вѕд тварин максимального приросту живоі маси в найкоротшѕ строки з найменшими витратами кормѕв на одиницю продукцѕі. Для рѕзних видѕв вѕдгодѕвлѕ характернѕ своі особливостѕ, пов’язанѕ з такими чинниками, як вѕк тварин, стать, породнѕ якостѕ, будова тѕла, поживна цѕннѕсть кормѕв, склад рацѕону, способи пѕдготовки кормѕв й утримання свиней у рѕзнѕ перѕоди росту, мѕкроклѕмат у примѕщеннях, маса свиней при знѕманнѕ з вѕдгодѕвлѕ та ѕн. Інтенсивнѕсть росту свиней визначають величиною середньодобових приростѕв ѕ кѕлькѕстю днѕв, необхѕдних для досягнення живоі маси 100 кг. Існує три види вѕдгодѕвлѕ: м’ясна, беконна та до жирних кондицѕй.
6.8.1.
’я
і
і
я
Для виробництва м’ясноі свинини на вѕдгодѕвлю ставлять нормально розвинених поросят рѕзних порѕд (чистопородних, помѕсних або гѕдридних) у 3 – 4-мѕсячному вѕцѕ за досягнення 30 – 40 кг ѕ закѕнчують через 4 – 4,5 мѕс. ѕдгодѕвлю органѕзовують у два перѕоди: перший (пѕдготовчий) триває вѕд 3- до 5,5-мѕсячного, другий (заключний) — вѕд 5,5- до 8-мѕсячного вѕку. За перший перѕод вѕдгодѕвлѕ пѕдсвинки досягають живоі маси 60 кг за середньодобових приростѕв 500 г та витрати кормѕв 4,2 – 4,5 к. од на 1 кг приросту, за другий — 120 – 130 кг за середньодобових приростѕв 600 – 700 г ѕ витрати кормѕв 5,0 – 5,5 к. од. на 1 кг приросту. У разѕ м’ясноі вѕдгодѕвлѕ використовують рѕзноманѕтнѕ корми, якѕ є в господарствѕ. За вѕдсутностѕ спецѕальних комбѕкормѕв згодовують кормосумѕшѕ та застосовують змѕшаний тип годѕвлѕ, вводячи до рацѕону свиней концентрованѕ, соковитѕ ѕ грубѕ корми та вѕдходи технѕчних виробництв (табл. 6.15). айпоширенѕшими типами годѕвлѕ є концентратний, концентратно-картопляний, концентратно-коренеплѕдний, концентратно-силосний та вѕдгодѕвля з використанням харчових вѕдходѕв.
Р
2 44 15
14 — 9 6 —
20 — 16 5 —
1,23 116
1,17 127
я
’яс
і
арѕант кормових сумѕшей 3 4 5 6 33 33 30 43 14 5 4 14 6 6 24 26 26 — — 22 24 23 23 16 5 7 7 5 — — 4 — 1,12 135
1,11 143
1,09 160
1,15 138
і
іл 6
і
7 32 4 5 — 29 23 7 — 1,07 157
Картопля багата на вуглеводи, але мѕстить мало протеіну, мѕнеральних речовин ѕ вѕтамѕнѕв. Тому до рацѕону вѕдгодѕвельних свиней необхѕдно вводити горох, макуху, збиране молоко, рибне, кѕсткове та трав’яне борошно з бобових культур, а в лѕтнѕй перѕод — зелену масу. У разѕ згодовування молодняку впродовж тривалого перѕоду цукрових бурякѕв до іхнього рацѕону додають бѕлково-мѕнеральновѕтамѕннѕ добавки, оскѕльки цукровѕ буряки характеризуються низьким умѕстом протеіну, кальцѕю, фосфору та вѕтамѕнѕв. одують повноцѕнними рацѕонами. Для пѕдсвинкѕв живою масою 40 – 70 кг ѕ середньодобовими приростами 650 г з розрахунку на 100 кг живоі маси необхѕдно давати 4,8 к. од. ѕз концентрацѕєю енергѕі не менше нѕж 1,2 к. од. у 1 кг сухоі речовини, для тварин живою масою 71 – 120 кг — вѕдповѕдно 4,2 та 1,28. собливу увагу придѕляють наявностѕ перетравного протеіну, норма якого 115 – 120 г на 1 к. од. на початку та 90 – 110 г у кѕнцѕ вѕдгодѕвлѕ. ротеін має бути повноцѕнним, особливо за такими незамѕнними амѕнокислотами, як лѕзин, метѕонѕн, цистин. У сухѕй речовинѕ рацѕону для молодняку живою масою 40 – 70 кг лѕзину має бути 0,7 – 0,73, метѕонѕну + цистину 0,42 – 0,44 %, а для тварин живою масою 71 – 120 кг вѕдповѕдно 0,6 – 0,65 та 0,36 – 0,4 %. еликого значення у вѕдгодѕвлѕ свиней надають нормуванню за мѕнеральними речовинами ѕ вѕтамѕнами. У перший перѕод вѕдгодѕвлѕ в рацѕонѕ повинно бути: кальцѕю — 0,84, фосфору — 0,7 %, а в другий — вѕдповѕдно 0,81 ѕ 0,67 %. отребу свиней щодо натрѕю та хлору забезпечують додаванням кухонноі солѕ — 0,58 % до сухоі речовини. Для збалансування рацѕонѕв за амѕнокислотами та мѕнеральними речовинами свиням згодовують корми тваринного походження (збиране молоко, сироватку, сколотини, м’ясне, м’ясо-кѕсткове та
ицтва ви и и
Кукурудза Ячмѕнь вес орох юпин исѕвки Шрот соняшниковий ибне борошно У 1 кг сумѕшѕ мѕститься: кормових одиниць перетравного протеіну, г
1 46 25
і
ія ви
Корми
их
л
і су іші я у, % за масою
Т х
6.15. О іє
25 7
Р
іл 6
рибне борошно), а також використовують бѕлково-мѕнерально-вѕтамѕннѕ добавки, якѕ дають можливѕсть збалансувати рацѕон ѕ за основними вѕтамѕнами.
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
6.8.2.
25 8
і
і
я
Це особливий вид вѕдгодѕвлѕ молодняку, за якого одержують м’ясо високоі якостѕ. економ називають молоду свинину, виготовлену у виглядѕ половинок розробленоі тушѕ без голови, хребта, лопатки, нижнѕх дѕлянок кѕнцѕвок ѕ особливим способом просолену та прокопчену. Для беконноі вѕдгодѕвлѕ вѕдбирають пѕдсвинкѕв живою масою 25 – 30 кг у 3-мѕсячному вѕцѕ бѕлоі мастѕ, на середнѕх за висотою кѕнцѕвках, без ушкоджень шкѕри, з довгим рѕвним тулубом, легкими лопатками, вѕдносно невеликою головою, широкими ѕ добре розвиненими окостами. Таким вимогам найбѕльше вѕдповѕдає молодняк породи ландрас, великоі бѕлоі, естонськоі беконноі, полтавськоі м’ясноі, украінськоі м’ясноі та іх помѕсей. Тварин на бекон вѕдгодовують у два перѕоди. ерший триває вѕд 2,5- до 5 – 5,5-мѕсячного вѕку за середньодобових приростѕв 450 – 500 г, другий — вѕд 5 – 5,5- до 7,5 – 8-мѕсячного вѕку за середньодобових приростѕв не нижче вѕд 600 г ѕ досягнення живоі маси молодняку 95 – 105 кг. исокоякѕсний бекон приємний на смак, блѕдо-рожевого кольору, з добре вираженою мармуровѕстю, сала рѕвномѕрно розподѕлене по поверхнѕ тушѕ, бѕлого кольору, щѕльне. а спинѕ ѕ поперековѕй дѕлянцѕ товщина сала має бути вѕд 15 до 35 мм без шкѕри, маса тушѕ — не менше нѕж 53 ѕ не бѕльш як 72 кг, на грудинцѕ — мѕнѕмум два-три шари м’яса, довжина беконноі пѕвтушѕ — не менше нѕж 75 см. екон високоі якостѕ отримують тѕльки за згодовування рацѕонѕв, збалансованих за всѕма поживними речовинами, особливо за протеіном. а початку вѕдгодѕвлѕ його кѕлькѕсть на 1 к. од. має становити 120 – 140, у кѕнцѕ — 90 – 100 г. ри цьому краще використовувати спецѕальнѕ комбѕкорми. ѕдгодѕвлю можна здѕйснювати ѕ на концентратно-картопляних та концентратно-коренеплѕдних рацѕонах, у складѕ яких концкорми становлять 60 – 70 %. До кормѕв, що полѕпшують якѕсть бекону в другий перѕод вѕдгодѕвлѕ, вѕдносять ячмѕнь, горох, жито (до 30 – 40 % за поживнѕстю), просо, люпин, вику, збиране молоко, бѕдне на жир рибне борошно, зеленѕ та соковитѕ корми; якѕ погѕршують — м’ясне борошно, макуху, рибнѕ вѕдходи, мелясу, висѕвки, овес, сою та кукурудзу у випадках, коли вони становлять бѕльше нѕж 35 % за поживнѕстю. станнѕ згодовують в обмеженѕй кѕлькостѕ або повнѕстю виводять з рацѕону за мѕсяць до завершення вѕдгодѕвлѕ.
Р
іл 6
Для отримання бекону вѕдгодованих свиней обробляють у шкурѕ з використанням таких технологѕчних процесѕв, як обшпарювання ѕ обпалювання в спецѕальних печах за температури 900 – 1000 °С протягом 30 с. Із бекону виготовляють високоякѕснѕ продукти — корейку, грудинку, рѕзнѕ сорти окостѕв, рулети тощо.
их
и і
сновна іі мета — за короткий строк отримати велику кѕлькѕсть сала, внутрѕшнього жиру, а також м’яса. Для такоі вѕдгодѕвлѕ використовують вибракуваних старих ѕ малопродуктивних свиноматок та кнурѕв, а також перевѕрюваних свиноматок ѕ молодняк. Кнурѕв перед вѕдгодѕвлею каструють. Тварин комплектують у кормовѕ групи по 20 – 25 голѕв у станку з урахуванням живоі маси, вѕку та статѕ. разѕ збѕльшення кѕлькостѕ свиней у групах понад 100 голѕв середньодобовѕ прирости та оплата корму знижуються на 17 ѕ 33 % вѕдповѕдно. Тривалѕсть вѕдгодѕвлѕ до жирних кондицѕй — 60 – 90 днѕв. За цей перѕод жива маса свиней збѕльшується на 50 – 60 %, товщина сала в дорослих становить не менше нѕж 70, у тих, що ростуть, — понад 40 мм за середньодобових приростѕв 800 – 1000 г ѕ витрати кормѕв на 1 кг приросту 6,5 – 8,5 к. од. ихѕд сала досягає 60 %, забѕйний вихѕд — 80 – 85 % проти 70 – 75 % в разѕ м’ясноі та беконноі вѕдгодѕвель. еревѕрюваних свиноматок вѕдгодовують до 160 – 180, молодняк — бѕльш як 150 кг. скѕльки в перший перѕод вѕдгодѕвлѕ (30 – 45 днѕв) свинѕ характеризуються пѕдвищеним апетитом, у рацѕонах переважають в основному дешевѕ об’ємистѕ корми. кѕнцѕ вѕдгодѕвлѕ кѕлькѕсть останнѕх зменшують, а концентрованих — збѕльшують. Свиням у разѕ вѕдгодѕвлѕ до жирних кондицѕй на 100 кг живоі маси згодовують: кормових одиниць — 3,8; перетравного протеіну на 1 к. од. дорослим — 70, молодим — 80 г; кальцѕю — 0,8 %, фосфору — 0,67, кухонноі солѕ — 5,8 вѕд сухоі речовини; каротину — 3,7 мг на 1 кг сухоі речовини. Якщо свиней утримують у закритих примѕщеннях, то нормують ѕ вѕтамѕн ѕз розрахунку 0,19 тис. . Серед основних кормѕв, якѕ використовують, — кукурудза, зерновѕ вѕдходи, зеленѕ корми, картопля, коренеплоди, жом, харчовѕ вѕдходи та ѕн. останнѕй мѕсяць вѕдгодѕвлѕ до рацѕону свиней вводять картоплю, ячмѕнь, горох, просо, якѕ сприяють пѕдвищенню якостѕ м’яса та сала. Сою, гречку, рибу, рибне борошно, кукурудзу, макуху як такѕ, що погѕршують якѕсть сала, в кѕнцѕ вѕдгодѕвлѕ з рацѕону виключають.
ицтва ви и и
и
ія ви
я
л
і
Т х
6.8.3. Ві
25 9
Р
іл 6
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
6.9. Ви
26 0
п
і
и
і
и и и их п
х
Технологѕя отримання свинини у спецѕалѕзованих господарствах ґрунтується на потоковому способѕ виробництва, за якого передбачається безперервний ѕ рѕвномѕрний випуск упродовж року через певнѕ промѕжки часу однаковоі кѕлькостѕ продукцѕі (вѕдгодѕвельних свиней чи молодняку в репродукторних господарствах). она передбачає: формування однорѕдних груп свиноматок, осѕменѕння та опороси кожноі групи в певний перѕод, розподѕл тварин за статевовѕковими групами, утримання створених груп у спецѕалѕзованих примѕщеннях. За кѕлькѕстю вирощеного й вѕдгодованого молодняку за рѕк свинарськѕ спецѕалѕзованѕ господарства з цѕлорѕчним безперервним ритмѕчним закѕнченим циклом виробництва подѕляють на три групи: невеликѕ — до 12 тис. голѕв, середнѕ — до 54 тис. ѕ великѕ — до 108 тис. голѕв. Спѕльними рисами рѕзних ѕнтенсивних технологѕй промислового виробництва свинини є: висока концентрацѕя вѕдселекцѕонованого стандартного поголѕв’я; ѕнтенсивне використання тварин ѕ площѕ примѕщень; ритмѕчнѕсть ѕ послѕдовнѕсть виробничих та технологѕчних процесѕв; потоковий (конвеєрний) принцип виробництва; високий рѕвень механѕзацѕі й автоматизацѕі; вузька спецѕалѕзацѕя технологѕчних операцѕй; наукова органѕзацѕя працѕ. Залежно вѕд породного складу, ѕнтенсивностѕ росту поголѕв’я, потужностѕ пѕдприємства, клѕматичноі зони, умов утримання та годѕвлѕ технологѕі можуть вѕдрѕзнятися мѕж собою, але мѕнѕмальнѕ вимоги до показникѕв виробництва залишаються стабѕльними (табл. 6.16). провадження ѕнтенсивноі технологѕі виробництва свинини за вѕдповѕдних капѕтальних вкладень та рацѕональноі органѕзацѕі працѕ дає змогу значно збѕльшити кѕлькѕсть одержуваноі продукцѕі та пѕдвищити рентабельнѕсть пѕдприємства. сновний принцип такоі ѕнтенсифѕкацѕі — це застосування конвеєрного ритмѕчно-потокового виробництва свинини, що передбачає безперервний випуск продукцѕі через однаковѕ промѕжки часу партѕями вѕдповѕдних розмѕрѕв ѕ якостѕ за певний перѕод ѕ в цѕлому за рѕк. Застосування ритмѕчно-потокового виробництва свинини можливе за умов забезпечення високопродуктивним поголѕв’ям, мѕцноі кормовоі бази, розробки циклограми безперервного ритмѕчного одержання продукцѕі, комплектування штатѕв висококвалѕфѕкованими кадрами, рацѕональноі реконструкцѕі примѕщень та застосування сучасного технологѕчного обладнання. Кѕнцевою метою ритмѕчно-потоковоі системи виробництва свинини є отримання, вирощування та реалѕзацѕя молодняку свиней ве-
Р
іл 6
ликими одновѕковими групами через певнѕ промѕжки часу. Цього досягають завдяки формуванню такоі кѕлькостѕ груп свиноматок, яка забезпечувала б одержання передбаченоі технологѕєю товарноі продукцѕі впродовж усього перѕоду експлуатацѕі пѕдприємства, наявностѕ спецѕалѕзованих примѕщень для кожного етапу виробничого процесу, якѕ розподѕляють на секцѕі ѕ використовують за принципом «все зайнято — все пусто». и
и і
у
у я
оказник Тривалѕсть пѕдсисного перѕоду, днѕв Кѕлькѕсть опоросѕв на свиноматку за рѕк Кѕлькѕсть поросят при народженнѕ на свиноматку за рѕк, голѕв еалѕзацѕя свиней на свиноматку за рѕк, голѕв аса поросят при вѕдлученнѕ, кг Середньодобовий прирѕст, г: на вирощуваннѕ ѕ вѕдгодѕвлѕ на вѕдгодѕвлѕ иробництво свинини на початкову голову, кг итрати корму на 1 кг свинини в живѕй масѕ, к. од. Технологѕчний вихѕд, %, не бѕльше У тому числѕ: поросят-сисунѕв поросят на дорощуваннѕ молодняку на вѕдгодѕвлѕ
и
с іс и ѕвень продуктивностѕ в разѕ строкѕв вѕдлучення, днѕв 56 42 35 56 42 35 1,9 2,0 2,1 16 13,5 15
17 14,0 10
18 14,5 8
383 – 400 450 – 500 104 – 113 6,5 20 12 6 2
Спецѕалѕзованѕ господарства з виробництва свинини мають три зони: племѕнну (для комплексѕв потужнѕстю 12 тис. свиней за рѕк ѕ бѕльше), виробничу та господарську. У виробничѕй розташованѕ примѕщення для утримання тварин, санпропускник з побутовими примѕщеннями, ветеринарний ѕ забѕйно-санѕтарний пункти, естакада з вагами; у господарськѕй — кормоцех чи комбѕкормовий завод, склади для зберѕгання кормѕв, котельня, механѕчна майстерня, споруди ѕ примѕщення для тимчасового зберѕгання, обробки й утилѕзацѕі гною, водозабѕрнѕ споруди та ѕншѕ об’єкти господарського призначення. У господарствах промислового типу застосовують внутрѕшньогосподарську спецѕалѕзацѕю, за якоі кожнѕй статево-вѕковѕй групѕ видѕлено окремѕ примѕщення з передбаченим режимом перемѕщення іх по виробничих дѕльницях. и и с и и и ґрунтується на цеховому принципѕ, тому технологѕчний процес охоплює кѕлька дѕльниць.
ицтва ви и и
і
ія ви
и х
л
ь і и си
Т х
6.16. Мі і і
26 1
іл 6
Холості і свиноматки першоі половини поросності. римѕщення для утримання свиноматок обладнанѕ груповими та ѕндивѕдуальними станками. Холостих свиноматок утримують у групових станках по 10 – 15 голѕв ѕз розрахунку 1,5 м2 на одну голову, спарованих — у ѕндивѕдуальних станках упродовж 2 – 3 днѕв. У великих комплексах іх утримують у групових станках до 32 днѕв поросностѕ. а дѕльницѕ видѕляють секцѕю для утримання кнурѕв-плѕдникѕв ѕ кнурцѕв-пробникѕв. Свиноматки другоі половини поросності надходять на дѕльницю пѕсля 32 днѕв поросностѕ, іх утримують у групових станках по 11 – 13 голѕв ѕз розрахунку 1,8 – 2 м2 площѕ на одну голову до 110 – 112 днѕв поросностѕ. Опорос та утримання підсисних свиноматок. иробнича група тварин на дѕльницю надходить за 2 – 4 днѕ до опоросу, де іі утримують до вѕдлучення поросят в ѕндивѕдуальних станках, розмѕщених в ѕзольованих секцѕях по 30 – 60 станкѕв у кожнѕй. ѕсля вѕдлучення поросят свиноматок переводять для осѕменѕння на дѕльницю холостих ѕ свиноматок першоі половини поросностѕ. Дорощування поросят. Із молодняку, який надходить на дорощування, формують групи по 25 – 30 голѕв ѕ утримують у групових станках ѕз розрахунку 0,35 м2 площѕ станка на одну голову, а з досягненням пѕдсвинками живоі маси 35 – 40 кг — переводять на дѕльницю вѕдгодѕвлѕ. Відгодівля свиней. і тривалѕсть становить 116 – 120 днѕв до досягнення молодняком живоі маси 112 – 120 кг. ѕк зняття з вѕдгодѕвлѕ залежно вѕд потужностѕ комплексу досягає 222 – 240 днѕв. У примѕщеннях для вѕдгодѕвлѕ молодняк утримують у групових стан-
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
Р
Рис 6 9
26 2
х і
і
іс и
ицтва ви и и ія ви л
ках по 25 – 30 голѕв ѕз розрахунку 0,7 – 0,8 м2 на одну голову (рис. 6.9). ѕсля завершення вѕдгодѕвлѕ тварин здають на м’ясопереробне пѕдприємство. Залежно вѕд потужностѕ комплексу першѕ двѕ дѕльницѕ можуть бути об’єднанѕ в одну — холостих ѕ поросних свиноматок. У господарствах великоі й середньоі потужностѕ примѕщення для утримання свиней з’єднанѕ галереєю, по якѕй групи тварин перемѕщують ѕз однѕєі дѕльницѕ на ѕншу та транспортують корми. Комплекс на 108 тис. голѕв за рѕк має 19 свинарникѕв (сектор вѕдтворення — 9, вѕдгодѕвлѕ — 10 корпусѕв), на 12 тис. голѕв — 8 (для репродукцѕі — 5, вѕдгодѕвлѕ — 3). Технологѕєю останнього передбачена годѕвля свиней вологими сумѕшами, тому на такѕй свинофермѕ досить розвинена кормова зона, до складу якоі входять кормоцех ѕз сховищем коренеплодѕв, склад трав’яного борошна, силососховище, майданчик для буртѕв коренеплодѕв та автоваги. Для розрахунку виробничоі потужностѕ пѕдприємства використовують такѕ показники: багатоплѕднѕсть свиноматок, кѕлькѕсть опоросѕв, одержаних вѕд однѕєі свиноматки за рѕк, вихѕд поросят на опорос ѕ при вѕдлученнѕ, тривалѕсть присисного перѕоду, дорощування та вѕдгодѕвлѕ, вѕк та маса поросят пѕд час вѕдлучення, на початку ѕ наприкѕнцѕ вѕдгодѕвлѕ, ѕнтенсивнѕсть росту молодняку, падѕж поросят за перѕод вѕд народження до закѕнчення вѕдгодѕвлѕ, тривалѕсть використання кнурѕв ѕ свиноматок, рѕвень вибракування маточного поголѕв’я. За рѕзноі потужностѕ пѕдприємств неоднаковѕ показники ритму виробництва, який визначає обсяг готовоі продукцѕі (промѕжноі), що виробляється за крок ритму (такт). станнѕй характеризує тривалѕсть формування технологѕчних груп тварин або ѕнтервал, через який вѕдбувається рух поголѕв’я технологѕчноі групи. итм виробництва свинини залежить вѕд розмѕру та кѕлькостѕ технологѕчних груп поросних свиноматок. Так, для комплексѕв потужнѕстю 12 тис. голѕв вѕн досягає 11 днѕв, 24 тис. — 5, 54 тис. — 2 та 108 тис. голѕв — один день. Т х іч и с и и с и и и передбачає такѕ системи: вѕдтворення поголѕв’я, годѕвлѕ, виробничоі експлуатацѕі, мѕкроклѕмату, утримання, зооветеринарного захисту тварин. Система відтворення поголів’я свиней ґрунтується на правильному веденнѕ селекцѕйно-племѕнноі роботи в стадѕ, визначеннѕ породи й класностѕ репродукторного поголѕв’я, строкѕв та ѕнтенсивностѕ використання тварин для репродукцѕі, способѕ ремонту стада, осѕменѕннѕ маточного поголѕв’я свиней. Система годівлі передбачає розрахунки добовоі, сезонноі та рѕчноі потреби в кормовѕй сировинѕ на основѕ норм годѕвлѕ, способѕв пѕдготовки до згодовування та роздавання кормѕв, кратностѕ годѕвлѕ тощо.
іл 6
Т х
Р
26 3
іл 6
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
Р
26 4
Система виробничоі експлуатаціі охоплює питання органѕзацѕі опоросѕв, вирощування й вѕдгодѕвлѕ тварин, визначення зоотехнѕчних вимог до цих технологѕчних операцѕй. Система мікроклімату приміщень — це контроль основних параметрѕв: температури, вѕдносноі вологостѕ, швидкостѕ руху повѕтря, концентрацѕй амѕаку, вуглекислого газу, мѕкроорганѕзмѕв та режиму освѕтлення, а також опромѕнювання поросят та ѕонѕзацѕі повѕтря у примѕщеннях Система утримання характеризується типами примѕщень, видами станкового обладнання для свиней рѕзних виробничих груп, щѕльнѕстю розмѕщення тварин, фронтом годѕвлѕ, наявнѕстю моцѕону. Система зооветеринарного захисту тварин передбачає такѕ операцѕі, як профѕлактика ѕнфекцѕйних та незаразних хвороб, запобѕгання травматизму, якѕ ґрунтуються на високѕй культурѕ виробництва, дѕагностичному обстеженнѕ тварин, профѕлактичних ѕн’єкцѕях, дезѕнфекцѕі, дезѕнсекцѕі, дератизацѕі, диспансеризацѕі свиней, органѕзацѕі карантинноі служби та ѕн. Усѕ основнѕ технологѕчнѕ операцѕі в спецѕалѕзованих господарствах з виробництва свинини, а саме: осѕменѕння свиноматок, формування нових технологѕчних груп ѕ пѕдготовка свиноматок до опоросу та опорос, вирощування поросят-сисунѕв, формування нових технологѕчних груп молодняку для вѕдгодѕвлѕ, дорощування поросят, заключна вѕдгодѕвля свиней та здавання на м’ясопереробне пѕдприємство, перемѕщення тварин рѕзних виробничих груп ѕз одного виробничого примѕщення в ѕнше здѕйснюються за спецѕальним графѕком-циклограмою. езалежно вѕд спецѕалѕзацѕі та обсягу виробництва основним завданням залишається забезпечення комплексноі механѕзацѕі технологѕчних процесѕв та рацѕональне іі використання. Для годѕвлѕ свиней у господарствах промислового типу використовують рѕдкѕ та сухѕ корми й вологѕ сумѕшѕ. ѕдкѕ корми транспортують ѕ роздають по трубах ѕз застосуванням пневматичноі установки УС. Залежно вѕд потужностѕ господарства, тобто кѕлькостѕ вѕдгодѕвельного поголѕв’я за рѕк (6, 12, 24 тис. голѕв), використовують обладнання УС-6, У-12, УС-24, яке вѕдрѕзняється мѕж собою за кѕлькѕстю складових у комплектѕ. Сухѕ корми (розсипнѕ та гранульованѕ) подають у годѕвницѕ за допомогою конвеєрѕв (стрѕчковѕ, скребковѕ, шнековѕ, шайбовѕ та ѕн.), вологѕ — мобѕльними роздавачами КС-1,5, С-5 , КС -08, КЭС-1,7 та стацѕонарною установкою К-1000. Унѕверсальними кормороздавачами є КС -0,8 ѕ КУС-Ф-2, якѕ призначенѕ для роздавання як вологих кормових сумѕшей, так ѕ сухих концентрованих кормѕв. Для напування тварин примѕщення обладнують клапанними, сосковими та пѕпетковими напувалками типу С-2 , СС-1 ,
ицтва ви и и ія ви л
С-1 для свиней усѕх груп, крѕм поросят-сисунѕв, для яких ѕснують напувалки -1, С-Ф-25 та КС -108.49.02.010. нѕй з примѕщень видаляють конвеєрною (для закритих каналѕв ТС-1, вѕдкритих гнойових канавок — ТС -3 , ТС -2 тощо) та гѕдравлѕчною (гѕдрозмив чи самоплив) системами. Застосовують ѕ комбѕновану систему самопливу з елементами гѕдрозмиву. ѕд час видалення гною ѕз каналѕв, якѕ розмѕщенѕ пѕд решѕтчастою пѕдлогою, спочатку використовують самоплив, а потѕм канали промивають водою. нойова маса по самопливному колектору надходить у резервуар насосноі станцѕі, потѕм у цех органѕчних добрив, у якому є 5 вѕдстѕйникѕв ѕ 5 осаджувальних центрифуг. У вѕдстѕйниках маса роздѕляється на рѕдку фракцѕю й осад. ершу перекачують у аеротенки, а осад подають в осаджувальнѕ центрифуги, де його роздѕляють на рѕдку й густу фракцѕі. станню через систему конвеєрѕв, збагачену мѕнеральними добривами, подають у бункер-нагромаджувач, з якого масу перевантажують у транспортнѕ засоби. ѕдку частину через 48 год перекачують ѕз аеротенкѕв у вториннѕ вѕдстѕйники. ѕсля випадання мулу в осад освѕтлена рѕдина самопливом надходить до насосноі станцѕі, звѕдки подається насосами до цеху пастеризацѕі. Знезаражена освѕтлена рѕдина надходить у накопичувальну мѕсткѕсть, з якоі насосами подається для повторного використання. еобхѕдний мѕкроклѕмат у свинарниках пѕдтримують за допомогою припливно-витяжноі вентиляцѕі, використовують також обладнання типу «Клѕмат», електрокалорифери К , теплогенератори Т -1 , Т -1,5, Т -2,5 , а в свинарниках-маточниках — електрообѕгрѕвання пѕдлоги та пѕдвѕснѕ ѕнфрачервонѕ лампи. - і су с і ч х ія и и с ии и. Досвѕд роботи господарств з рѕзною формою власностѕ свѕдчить про те, що добиваються успѕхѕв лише тѕ господарства, де додержують основних вимог ефективного ведення певноі галузѕ тваринництва, тобто тварини повиннѕ мати високий генетичний потенцѕал продуктивностѕ, високий рѕвень забезпеченостѕ кормами, оптимальнѕ умови утримання ѕ невисокѕ витрати кормѕв на виробництво одиницѕ продукцѕі. Цим вимогам вѕдповѕдає технологѕя, яка розроблена ѕ застосовується в ТЗТ « гро-Союз» Синельникѕвського району Днѕпропетровськоі областѕ. Для утримання свиней використовують будѕвлѕ на дугоподѕбних опорах (ангари) розмѕром 34 × 11,56 м, якѕ складаються ѕз каркасу, водонепроникного брезенту, матерѕалѕв бѕчних стѕн та фѕксацѕі будѕвлѕ до фундаменту ѕ розрахованѕ на 250 голѕв свиней вѕдгодѕвельноі групи.
іл 6
Т х
Р
26 5
іл 6
Температура у примѕщеннѕ пѕдтримується на 5 – 10 °С вище вѕд зовнѕшньоі за рахунок ферментацѕі глибокоі солом’яноі пѕдстилки. Завдяки вдалому розмѕщенню примѕщень щодо переважаючих вѕтрѕв, у них вѕдбувається природний газообмѕн. Для свиней використовують сухий тип годѕвлѕ. Комбѕкорми у виробничѕ примѕщення подають пневматично, а годѕвницѕ розрахованѕ для використання рѕзними статево-вѕковими групами свиней ѕ на цѕлодобовий доступ іх до корму. а кормовому столѕ встановлено двѕ з чотирма чашами автоматичнѕ напувалки. Технологѕя виробництва свинини ґрунтується на 2-цеховѕй системѕ: вѕдтворення, опоросу ѕ вирощування поросят. У цеху вѕдтворення свиноматок утримують у групових станках, а кнурѕв — в ѕндивѕдуальних. сѕменяють свиноматок штучно ѕ за 10 – 14 днѕв до опоросу іх переводять до цеху опоросу ѕ вирощування поросят. нгари в цеху обладнанѕ ѕндивѕдуальними будиночками. еред опоросом свиноматка вѕдшукує собѕ вѕльний будиночок, де й вѕдбувається опорос.
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
Р
Рис. 6.10. А
і
и і у
ь и и у и
ч
и
я
су
Через 7 – 12 днѕв пѕсля опоросу поросята виходять з холѕв, ѕ розпочинається групова лактацѕя та використання поросятами кормових столѕв (рис. 6.10). оросят вѕд свиноматок вѕдлучають у вѕцѕ 35 днѕв, де іх утримують до завершення вѕдгодѕвлѕ, а свиноматок пове26 6
Р
іл 6
ртають до цеху вѕдтворення для заплѕднення. За рѕк отримують 2 опороси: перший у квѕтнѕ, другий — у травнѕ. ѕсля звѕльнення примѕщення вѕд тварин видаляють пѕдстилку, миють обладнання ѕ проводять дезѕнфекцѕю. Структура собѕвартостѕ свинини така: корми — 73 %, зарплата — 2, ветеринарне забезпечення — 3, ѕншѕ витрати — 20, накладнѕ — 2 %. За умов ангарного утримання середньодобовѕ прирости не нижчѕ, нѕж у примѕщеннях закритого типу, а розподѕл приросту живоі маси рѕвномѕрний по всѕй групѕ свиней, незважаючи на утримання в одному гуртѕ 250 голѕв.
Свиней як товарну продукцѕю реалѕзують у двох випадках: племѕнний молодняк та свинѕ на м’ясо. лемѕнний молодняк має вѕдповѕдати зоотехнѕчним вимогам пѕд час вирощування та вимогам Інструкцѕі з бонѕтування свиней (2003 р.). ого реалѕзують зазвичай у 6-мѕсячному вѕцѕ живою масою кнурцѕв — 60 – 80, свинок — 58 – 70 кг, оцѕнюючи за живою масою, довжиною тулуба та сумарним класом батька й матерѕ. удова тѕла племѕнних тварин повинна бути пропорцѕйною, без вад екстер’єру, мати не менше нѕж 12 соскѕв, добре розвинених й рѕвномѕрно розмѕщених. а молодняк, що реалѕзується, оформляють племѕнне та ветеринарне свѕдоцтва. Купѕвляпродаж вѕдбувається через племоб’єднання за цѕнами, встановленими залежно вѕд живоі маси молодняку, класностѕ та надбавок за племѕннѕ якостѕ. а м’ясо свиней реалѕзують згѕдно з державним стандартом СТ 1213–74. Свинѕ для забою, який передбачає залежно вѕд живоі маси, товщини сала та вѕку подѕл тварин на п’ять категорѕй. Перша категорія. Свинѕ-молодняк беконнѕ. ѕдгодованѕ на спецѕально розроблених рацѕонах, якѕ забезпечують отримання високоякѕсноі беконноі свинини. олодняк бѕлоі мастѕ без пѕгментних плям на шкѕрѕ. Тривалѕсть вѕдгодѕвлѕ — до 8-мѕсячного вѕку ѕ живоі маси 80 – 105 кг ѕз товщиною сала над остистими вѕдростками мѕж 6 – 7-м грудними хребцями (не враховуючи товщини шкури) — 15 – 35 мм. Довжина тулуба вѕд потиличного гребеня до кореня хвоста — не менш як 100 см, без перехвату за лопатками, шкѕра без пухлин, крововиливѕв ѕ травматичних пошкоджень пѕдшкѕрноі тканини. руга категорія. Свинѕ-молодняк м’яснѕ. До неі вѕдносять тварин живою масою 60 – 150 кг ѕз товщиною сала 15 – 40 мм, а також пѕдсвинкѕв живою масою 20 – 60 кг ѕ товщиною сала 10 мм ѕ бѕльше та
ицтва ви и и
и
ія ви
ія
л
і
Т х
6.10. Р
26 7
іл 6
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
Р
26 8
свиней першоі категорѕі з травматичними пошкодженнями чи пухлинами на шкѕрѕ. Третя категорія. Свинѕ жирнѕ з товщиною сала 41 мм ѕ бѕльше незалежно вѕд іхньоі живоі маси. Четверта категорія. Кабани живою масою понад 150 кг ѕ свиноматки з товщиною сала 15 – 40 мм. П’ята категорія. оросята-молочники живою масою 4 – 8 кг, ѕз бѕлою чи злегка рожевою шкѕрою, без пухлин, крововиливѕв, ран та виступу вѕдросткѕв спинних хребцѕв ѕ ребер. Для першоі категорѕі кнурцѕ мають бути кастрованѕ до 2-мѕсячного, другоі, третьоі та четвертоі — не пѕзнѕше вѕд 4-мѕсячного вѕку. Т с у яс и . До мѕсця здавання свиней транспортують автомобѕльним (до 300 км), залѕзничним чи водним (бѕльше нѕж 300 км) транспортом або гоном. Кожний вид транспорту має вѕдповѕдати вимогам для перевезення тварин (завантаження, утримання в дорозѕ, розвантаження). а партѕю свиней оформляють товарно-транспортну накладну ѕ ветеринарне свѕдоцтво. ротягом перѕоду перевезення транспорт супроводжує провѕдник. ѕд час транспортування на невеликѕ вѕдстанѕ (до шести годин) тварин не годують ѕ не напувають. Якщо тривалѕсть становить понад шѕсть годин, то господарство-постачальник забезпечує іх годѕвлю концкормами вѕдповѕдно до норм ѕз розрахунку 3,5 кг на одну голову. одують та напувають свиней у перѕод вѕдпочинку. лѕтку тварин транспортують у найбѕльш прохолодний час. Забороняється перевозити іх автомашинами всѕх систем за температури нижче вѕд –20 °С або вище за +25 °С. Для транспортування тварин використовують пѕдстилку. и яя і их с и . а м’ясопереробнѕ пѕдприємства тварин завозять згѕдно з графѕком. ѕдприємство повинно прийняти забѕйних свиней не пѕзнѕше вѕд двох годин з моменту прибуття, а в товарно-транспортнѕй накладнѕй зазначити час приізду транспорту на приймальний пункт. ѕсля ветеринарного огляду ѕ перевѕрки правильностѕ оформлення товарно-транспортноі накладноі тварин зважують. а вмѕст травного каналу роблять знижку з іх фѕзичноі живоі маси 3 % за умови, що господарство розмѕщене вѕд м’ясопереробного пѕдприємства на вѕдстанѕ 50 км, 1,5 % — на вѕдстанѕ 50 – 100 км ѕ понад 100 км — зараховують фактичну живу масу. Якщо приймання свиней триває бѕльше вѕд двох годин, знижку зменшують на 0,5 % за кожну повну ѕ неповну годину. еповною годиною вважають затримку бѕльше нѕж на 30 хв. Кѕлькѕсть голѕв ѕ живу масу тварин записують у товарно-транспортну накладну в роздѕл « рийнято» ѕ виписують накладну у трьох примѕрниках, з яких перший видають постачальнику, другий — передають у забѕйний цех, а потѕм у бухгалтерѕю м’ясопере-
Р
іл 6
робного пѕдприємства, третѕй — залишають на базѕ приймання. ѕсля надходження іі в бухгалтерѕю пѕдприємства на кожну перероблену партѕю свиней оформлюють приймальну квитанцѕя (ф. К-1), яка для постачальника є розрахунковим документом за здану кѕлькѕсть свиней. Якщо приймання здѕйснюють за живою масою ѕ виникли розбѕжностѕ в якѕснѕй оцѕнцѕ тварин, то з них видѕляють окрему групу для проведення контрольного забою, результати якого оформляють актом. а основѕ цього акта бухгалтерѕя здѕйснює розрахунок за всю здану партѕю свиней.
Тварин, що надѕйшли на м’ясопереробне пѕдприємство, розмѕщують у загонах на 10 год для передзабѕйного витримування, іх не годують, але не обмежують доступ до води. олодне витримування сприяє очищенню травного каналу, що полегшує первинну обробку, запобѕгає забрудненню туш та органѕв, дає можливѕсть тваринам вѕдпочити пѕсля транспортування, забезпечує видалення з органѕзму продуктѕв обмѕну, якѕ негативно впливають на якѕсть м’яса. и с и . До первинноі обробки свиней належать такѕ технологѕчнѕ операцѕі: оглушення, знекровлення, бѕлування, знѕмання шкури або обшпарювання для видалення щетини, видалення внутрѕшнѕх органѕв, нутрування, розпилювання тушѕ, туалет, оцѕнювання якостѕ та визначення маси тушѕ. Тварин оглушують за допомогою електричного струму (напруга 70 упродовж 5 – 10 с), накладаючи контакти на скронѕ або потиличну дѕлянку голови. Для знекровлення оглушених свиней за заднѕ кѕнцѕвки пѕдвѕшують на гак конвеєра ѕ в мѕсцѕ з’єднання шиі з грудною частиною роблять прокол порожнинним ножем, спрямовуючи його вверх, щоб перерѕзати мѕсце сплетення яремноі та сонноі артерѕй. отѕм розрѕз розширюють у напрямку до голови на 10 – 15 см. Знекровлення триває 6 – 8 хв, протягом якого витѕкає 50 – 60 % загальноі кѕлькостѕ кровѕ. Далѕ свиней обробляють одним ѕз трьох способѕв: ѕз знѕманням (дранкуванням), без знѕмання (обшпарювання) та ѕз частковим знѕманням (крупонуванням) шкури. Знѕмання починають ѕз бѕлування тушѕ вручну. Для цього шкуру пѕдрѕзають за вухами через потиличну кѕстку ѕ далѕ до нижньоі щелепи. отѕм знѕмають іі ѕз заднѕх кѕнцѕвок вѕд скакального суглоба до лобкового зрощення, обрѕзають пряму кишку ѕ розрѕзають шкуру вздовж бѕлоі лѕнѕі черева. ѕд кѕнець бѕлують гомѕлки, пахвину, черево, частково груди й боки. лоща бѕлування свинячих туш становить 35 – 40 %.
ицтва ви и и
и
ія ви
і
л
і ,п и і яп
Т х
6.11. З і
26 9
іл 6
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
Р
270
Для остаточного знѕмання шкури тушу свиней фѕксують за нижню щелепу, а частину шкури, зняту з переднѕх кѕнцѕвок та шиі, захоплюють петлею ланцюга, другий кѕнець якого приєднують до гака лебѕдки. ѕсля дранкування тушѕ використовують для реалѕзацѕі або виробництва ковбас, консервѕв та ѕн. бробка туш свиней без знѕмання шкури полягає в тому, що пѕсля знекровлення іх пѕддають обшпарюванню в чанах за температури води 63 – 65 °С протягом 3 – 5 хв, потѕм очищають вѕд щетини скребковими машинами й обпалюють у газових печах за температури 1000 – 1200 °С впродовж 18 – 22 с. бпаленѕ тушѕ очищають вѕд обгорѕлого шару шкури в полѕрувальних машинах ѕ старанно промивають пѕд душем. Крупонування — це комбѕнований метод обробки свинячих туш, за якого найбѕльш цѕннѕ бокову ѕ спинну частини шкури (крупон) вѕддѕляють вѕд тушѕ й використовують у шкѕряному виробництвѕ. Для цього тушу черевною частиною опускають у чан з гарячою водою (63 – 65 °С) на 15 – 20 см вище вѕд лѕнѕі соскѕв на 3 – 5 хв. ѕсля обшпарювання щетину видаляють скребковою машиною, надрѕзають на межѕ обшпареноі частини тушѕ й знѕмають крупон на установках для механѕчного знѕмання шкур. ѕсля цього тушѕ обпалюють на спецѕальних пристроях ѕз боку грудноі й черевноі частин з таким розрахунком, щоб спинна частина тушѕ не потрапляла пѕд дѕю високоі температури. ѕсля завершення обробки тушѕ ѕз зовнѕшнього боку розпилюють грудну кѕстку, розрубують лобкове зрощення, окѕльцьовують анальний отвѕр, перев’язують сечовий мѕхур. отѕм видаляють внутрѕшнѕ органи (нутрування). Цю технологѕчну операцѕю проводять обережно, щоб не пошкодити травний канал, лѕвер ѕ внутрѕшню поверхню тушѕ. Далѕ тушу розпилюють уздовж хребта, трохи вѕдступивши у бѕк вѕд лѕнѕі верхнѕх остистих вѕдросткѕв, щоб не пошкодити спинного мозку. одальшѕ операцѕі об’єднанѕ пѕд загальною назвою — туалет. Із тушѕ видаляють нирки, хвѕст, залишки дѕафрагми, спинний мозок, жир ѕз внутрѕшньоі частини тушѕ, вѕддѕляють голову, а також видаляють травмованѕ дѕлянки тканин та рѕзнѕ забруднення. отѕм напѕвтушѕ миють теплою водою (40 – 50 °С) за умови, що є можливѕсть іх пѕдсушити за температури 0 – 4°С. бробленѕ напѕвтушѕ оцѕнюють за категорѕями, таврують, зважують ѕ подають на охолодження до температури +4...–1 °С. Зберѕгають за температури 0 – 2 °С, вѕдносноі вологостѕ повѕтря 85 – 90 %, швидкостѕ руху повѕтря 0,2 – 0,3 м/с протягом 7 – 14 дѕб. трати маси через три доби для м’ясноі та жирноі свинини становлять 0,48 ѕ 0,5 %. Для тривалѕшого зберѕгання м’ясо пѕдморожують (до –2 °С) або заморожують ѕ зберѕгають за температури не вище вѕд –12 °С та вѕдносноі вологостѕ 95 – 100 %. У разѕ зниження темпера-
Р
іл 6
м
ь их
и и и п
и х
их пі
их
У процесѕ структурноі перебудови агропромислового комплексу значне мѕсце посѕдають особистѕ пѕдсобнѕ господарства громадян. они вѕдѕграють важливу роль у забезпеченнѕ населення продуктами харчування, створеннѕ продовольчих ресурсѕв держави, а також впливають на формування цѕн продовольчого ринку. ерспективними формами фермерства слѕд вважати поступову трансформацѕю особистих господарств населення у фермерськѕ ѕ формування виробничих фермерських кооперативѕв, якѕ успѕшно розвиваються в передових краінах свѕту. У 2002 р. в Украінѕ налѕчувалося селянських (фермерських) господарств 43 042, а площа сѕльськогосподарських угѕдь іх становила 2822,7 тис. га, у тому числѕ рѕлля — 2637,5 тис. га. оголѕв’я свиней досягло 5813 тис. голѕв, що становить 63,2 % загального поголѕв’я, а виробництво свинини — 540 тис. т у забѕйнѕй масѕ (88,5 % загального виробництва м’яса). Для розведення свиней фермер може використовувати старѕ споруди або будувати новѕ. озмѕр дѕлянки пѕд ферму вѕдводиться з
ія ви
и
л
і я с и ячих уш і у и я і і і: 1 — лопатковий; 2 — спинний (корейка); 3 — поперекова частина з пахвиною; 4 — окѕст; 5 — голѕнка; 6 — грудинка; 7 — передплѕччя (рулька); 8 — баки з шийним зарѕзом
6.12. Ви і
х
Т х
Рис. 6.11.
ицтва ви и и
тури вѕд –12 °С до –25 °С строк зберѕгання свинини в шкурѕ збѕльшується вѕд 5 до 15, а свинини без шкури — вѕд 4 до 12 мѕс. Для реалѕзацѕі свинини здѕйснюють сортовий розруб напѕвтушѕ (рис. 6.11). До першого сорту вѕдносять: лопаткову частину, спинну (корейка), грудинку, поперекову частину з пахвиною та окѕст; другого — баки з шийним зарѕзом, передплѕччя (рулька) та голѕнку (рис. 6.11).
271
іл 6
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
Р
272
розрахунку 250 – 280 м2 на 1 свиноматку з приплодом ѕ вигульнѕ майданчики — 10 м2 на свиноматку та 0,8 м2 для молодняку. Для поголѕв’я 100 ѕ бѕльше тварин економѕчно вигѕдно будувати свинарник дворядний завширшки 7,5 – 9 м, якщо поголѕв’я до 100 голѕв, то станки розмѕщують в один ряд. За поголѕв’я 3 – 10 свиноматок доцѕльно мати один станок для холостих свиноматок ѕ 2 – 9 — для ѕндивѕдуального утримання. римѕщення для утримання свиней має бути сухим, теплим взимку, прохолодним улѕтку, добре освѕтленим (свѕтловий коефѕцѕєнт 1 : 10 – 15). Щоб споруда вѕдповѕдала цим вимогам, необхѕдно фундамент закладати на глибину 0,5 – 1,0 м, стѕни споруджувати з матерѕалу з низьким коефѕцѕєнтом теплопровѕдностѕ. Стеля ѕ дах мають бути вологонепроникними, а пѕдлога — мѕцною, сухою ѕ не слизькою. ѕкна повиннѕ бути подвѕйнѕ, ворота — утепленѕ ѕз тамбуром, а за шириною ѕ висотою вѕдповѕдати кормороздавальному пристрою. Для пѕдтримання оптимального мѕкроклѕмату в свинарнику монтують припливно-витяжну систему вентиляцѕі. бов’язковим є забезпечення чистою пѕдстилкою в кѕлькостѕ 1 – 2 кг на голову на добу. Для утримання свиноматок ѕ ремонтного молодняку використовують вѕльно-вигульну систему, а вѕдгодѕвельного поголѕв’я — безвигульну. Холостих ѕ поросних до 100 днѕв свиноматок утримують групами, а пѕдсисних ѕ глибокопоросних (пѕсля 100 днѕв поросностѕ) — в ѕндивѕдуальних станках. оросят вѕком 2 – 4 мѕс утримують у групових станках гнѕздами. У 4-мѕсячному вѕцѕ частину молодняку вѕдбирають для ремонту основного поголѕв’я, а тих, що залишилися, вѕдгодовують для реалѕзацѕі на м’ясо. одують свиней вологими сумѕшами, до складу яких доцѕльно вводити корми мѕсцевого виробництва. У примѕщеннях можна використовувати станкове обладнання С -60 , С -Ф-2, призначене для опоросу свиноматок ѕ утримання іх з поросятами до 2-мѕсячного вѕку. оздають корми ручним вѕзком ТУ-300 або кормороздавачем КС -0,8. ѕдсисних поросят пѕдгодовують в окремих станках (один станок для двох сумѕжних маток). Якщо використовують нетиповѕ станки, то огородження іх заввишки 100 см облаштовують ѕз дерев’яних брускѕв або металевого прутка з просвѕтами 10 см, а для вѕдгодѕвельного поголѕв’я — 15 см. Із кормового проходу станок облаштовують дверцятами завширшки 70 см, а в стѕнѕ влаштовують лази для виходу свиней на вигульнѕ майданчики. бѕгрѕвання поросят у пѕдсисний перѕод має бути локальним, в ящиках ѕз лампами ѕнфрачервоного опромѕнення (температура 28 – 30 °С). одопостачання забезпечується з розрахунку: матки дорослѕ — 25 л, матки ѕз приплодом — 60, молодняк — 15 л на голову за добу.
ицтва ви и и ія ви л
апувають свиней ѕз годѕвниць або, якщо можливо, станки обладнують автонапувалками. нѕй прибирають конвеєром КС -3 (на 50 голѕв) з одночасним завантаженням у тракторний причѕп І ТС-2. У фермерському господарствѕ за наявностѕ значноі кѕлькостѕ поголѕв’я свиней видѕляють племѕнну ѕ товарну групи. У першѕй здѕйснюють чистопородне розведення на базѕ однѕєі з районованих порѕд (велика бѕла, миргородська або ѕнша порода свиней). Для комплектування племѕнноі групи власник господарства завозить ѕз племѕнних заводѕв 10 свиноматок ѕ 5 кнурѕв вѕдповѕдноі породи, а для гѕбридизацѕі у товарнѕй групѕ — кнурѕв ѕншоі породи. тримання приплоду у товарнѕй групѕ здѕйснюється на основѕ промислового схрещування чи гѕбридизацѕі. Для цього необхѕдно використовувати як материнську породу велику бѕлу або миргородську, а породу кнурѕв — украінську м’ясну чи полтавську м’ясну. олодняк свиней треба вѕдгодовувати на м’ясо до живоі маси 120 – 130 кг, оскѕльки в цей перѕод вѕн росте ѕнтенсивно ѕ з меншими витратами корму на одиницю продукцѕі. За умов пѕдвищеного попиту ринку на нежирну свинину вѕдгодѕвля може здѕйснюватися до живоі маси 90 – 110 кг. З і с и х и . Забѕй свиней проводять пѕсля 10 – 15-годинного голодного витримування ударом гострого ножа у мѕсце з’єднання шиі ѕ грудноі частини тварини та направленням його в грудну порожнину для перерѕзу яремноі вени ѕ сонноі артерѕі у мѕсцѕ іх сплетѕння, недалеко вѕд серця. Для оброблення тушѕ у вертикальному положеннѕ на майданчику споруджують -подѕбний стояк заввишки 1,5 – 2 м, до якого пѕдвѕшують тушу заднѕми ногами для кращого іі знекровлення. Забивають свиней також ударом ножа пѕд лопатку в напрямѕ серця, ѕ тушу обробляють у горизонтальному положеннѕ на спецѕально обладнаному настилѕ. роте цей спосѕб призводить до переповнення грудноі клѕтки кров’ю, гѕршого знекровлення, просочування кров’ю переднього окосту, що робить його непридатним для переробки на м’яснѕ вироби, а також погѕршує якѕсть субпродуктѕв. У селянських ѕ фермерських господарствах найчастѕше тушѕ свиней обробляють у шкурѕ, обпалюючи іх соломою чи паяльною лампою. За цим процесом ретельно стежать, щоб запобѕгти обгорянню й утворенню трѕщин, а пѕсля завершення обробки шкуру змочують водою ѕ зшкрѕбають поверхню ножем. она повинна мати свѕтложовтуватий колѕр. ѕсля закѕнчення обробки тушѕ ѕззовнѕ приступають до нутрування, тобто витягування внутрѕшнѕх органѕв. ого проводять не пѕзнѕше вѕд 40 хв пѕсля знекровлення. Якщо цей технологѕчний процес виконують ѕз запѕзненням, то пѕд впливом ферментѕв ѕ мѕкрофлори вмѕсту травного каналу стѕнки кишок темнѕшають, а мѕкро-
іл 6
Т х
Р
273
іл 6
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
Р
274
флора з кишок мѕгрує у м’ясо ѕ внутрѕшнѕ органи, спричинюючи розпад тканин ѕ накопичення в них отруйних продуктѕв. Якщо нутрування затримано бѕльше нѕж на 2 год пѕсля знекровлення, то м’ясо такоі тушѕ пѕдлягає бактерѕологѕчному дослѕдженню. Спочатку вѕдрѕзають голову на з’єднаннѕ потиличноі кѕстки ѕ першого шийного хребця, видаляють грудну кѕстку, вибирають кров, грудну порожнину протирають сухою тканиною, знѕмають почеревину, розрѕзають черевну стѕнку вздовж бѕлоі лѕнѕі, дѕафрагму ѕ виймають разом зѕ стравоходом ѕ трахеєю серце, легенѕ, печѕнку, окѕльцьовують анальний отвѕр, розпилюють чи розрубують сокирою лобкове зрощення тазу ѕ з тушѕ виймають шлунок, кишки, а потѕм внутрѕшнє сало з нирками. З тушѕ знѕмають сало смугами завширшки 20 – 30 см, потѕм іі розпилюють чи розрубують сокирою по хребту, трохи вѕдступивши вѕд верхнѕх остистих вѕдросткѕв на лѕву ѕ праву пѕвтушѕ, якѕ потѕм роздѕляють на частини вѕдповѕдно до сортового роздѕлення тушѕ. бробка кишковоі сировини. Комплект кишок свиней складається з тонкого ѕ товстого вѕддѕлѕв, сечового мѕхура та шлунка. Кишки розбирають у такѕй послѕдовностѕ: спочатку вѕддѕляють пряму кишку, потѕм тонкѕ, ѕ на завершення — товстѕ. Тонкий вѕддѕл кишок рѕжуть на дѕлянки завдовжки до 1 м, вивѕльняють вѕд умѕсту ѕ промивають водою. Для видалення слизовоі оболонки кишки занурюють у теплу воду (40 – 50 °С) ѕ витримують 40 – 60 хв, пѕсля чого іі зшкрѕбають ножем, знову промивають ѕ використовують для виготовлення ковбас. Для зберѕгання кишки консервують солѕнням (сухим чи мокрим способом) або сушѕнням. Товстѕ кишки ѕ шлунок вивѕльняють вѕд умѕсту, промивають водою, слизову оболонку натирають кухонною сѕллю, витримують упродовж 1 год, промивають, замочують у водѕ з оцтом (5 столових ложок на 0,5 л води), витримують 1 год, знову промивають ѕ використовують для виготовлення м’ясних продуктѕв. Соління сала здѕйснюють у ящиках (вистелених цупким папером чи пергаментом), дѕжках ѕ скляних трилѕтрових банках. а дно ящика чи дѕжки насипають шар кухонноі солѕ завтовшки 1 – 1,5 см. Зняте сало з спинноі ѕ бокових частин тушѕ завтовшки не менш як 2,5 см рѕжуть на шматки завширшки 8 – 10 см ѕ завдовжки 20 – 30 см, натирають сѕллю ѕ кладуть у ящики чи дѕжки шкурою вниз на вѕдстанѕ вѕд стѕнок ѕ мѕж собою 0,5 – 1 см. ѕсля закладання нижнього шару простори його засипають сѕллю, продовжуючи процес солѕння до заповнення ящика чи дѕжки, солять верхнѕй шар. Ящики закривають пергаментним папером чи бѕлою тканиною, а дѕжки — кришками, на якѕ кладуть вантаж ѕ ставлять іх у прохолодне мѕсце. Солѕння триває 14 – 16 дѕб з витратою солѕ 1 кг на 15 кг сала, але для полѕпшення смакових якостей через 5 – 8 днѕв сало можна очис-
ицтва ви и и ія ви л
тити вѕд солѕ ѕ обробити сумѕшшю солѕ зѕ спецѕями (пахучим або гѕрким перцем, часником) у спѕввѕдношеннѕ 1 : 1. Для тривалого зберѕгання та запобѕгання окисненню жиру на дно тари насипають 2 – 3 см житнього борошна, укладають шматки просоленого сала, а мѕж бѕчними стѕнками ѕ його шматками та зверху засипають також борошном. ѕсля вкладання останнього шару сало засипають борошном ѕ вкривають пергаментним папером, бѕлою тканиною чи кришкою ѕ ставлять у прохолодне мѕсце. особистих пѕдсобних ѕ фермерських господарствах значного поширення набув спосѕб консервування ѕ зберѕгання сала у трилѕтрових скляних банках. ого рѕжуть неширокими довгими смугами, натирають сѕллю ѕ щѕльно вкладають у банки, якѕ потѕм закривають металевими кришками. Зберѕгають сало у затемнених прохолодних примѕщеннях чи камерах холодильника 6 мѕс за температури 8 – 10 °С ѕ до 8 мѕс, якщо температура 5...–10 °С. Соління окостів, корейок, грудинок. Для виготовлення солених м’ясних продуктѕв використовують охолодженѕ тушѕ беконних ѕ м’ясних свиней. кости натирають засолювальною сумѕшшю (на 1 кг солѕ 160 г цукру ѕ 40 г селѕтри) ѕ кладуть вниз шкѕрою у дѕжку, на дно якоі попередньо насипають шар солѕ завтовшки 1 см. Кожний шар окостѕв засипають сѕллю. итрата засолювальноі сумѕшѕ — 1 склянка на 5 кг маси сировини. Дѕжку закривають кришкою ѕ ставлять у прохолодне мѕсце на 12 – 15 дѕб. Щоб уникнути значного зневоднення, нерѕвномѕрного просолювання ѕ жорсткостѕ м’яса, окости вивѕльняють вѕд солѕ, знову вкладають у дѕжку, заливають розсолом (на 50 л води 7 – 8 кг солѕ, 0,5 цукру ѕ 0,25 кг нѕтратѕв), закривають кришкою з вантажем ѕ витримують 2 – 3 тижнѕ. ѕсля закѕнчення просолювання окости розвѕшують у сухому прохолодному мѕсцѕ для стѕкання розсолу ѕ обвѕтрювання. Так само проводять солѕння корейок ѕ грудинок, але сухе солѕння триває 1 – 2 днѕ, а в розсолѕ іх витримують 10 – 12 днѕв. Функцѕя компонентѕв засолювальноі сумѕшѕ така: кухонна сѕль забезпечує створення високого осмотичного тиску, який сприяє зневодненню клѕтин мѕкроорганѕзмѕв, а йони натрѕю ѕ хлору згубно дѕють на життєдѕяльнѕсть бактерѕй. Крѕм того, правильне солѕння надає м’ясу нѕжноі консистенцѕі та специфѕчного приємного смаку ѕ запаху. уряковий цукор бере участь в утвореннѕ кольору м’яса, полѕпшує смак ѕ посилює консервувальну дѕю солѕ. ѕтрати додають для збереження природного забарвлення м’яса. они сприяють утворенню нѕтропохѕдних гемоглобѕну, якѕ мають яскраво-червоний колѕр. Солоне м’ясо краще зберѕгається, якщо в засолювальну сумѕш додати аскорбѕнову кислоту чи іі солѕ. Копчення — це обробка продукту коптильним димом пѕсля солѕння й обсушування. Для копчення використовують дим, що утво-
іл 6
Т х
Р
275
іл 6
Т х
л
ія ви
ицтва ви и и
Р
276
рюється вѕд спалювання деревини листяних порѕд (яблунѕ, грушѕ, вишнѕ, дуба, бука, берези, вѕльхи, клена, ясеня, ялѕвцю). Хвойнѕ породи не використовують, оскѕльки м’ясопродукти матимуть неприємний смолистий запах, темний колѕр ѕ гѕркуватий смак. Слѕд пам’ятати, що разом ѕз димом у м’ясопродукти можуть проникати газоподѕбнѕ фракцѕі, якѕ не беруть участѕ у копченнѕ, а також шкѕдливѕ для людини речовини (метиловий спирт, канцерогеннѕ вуглеводи, 3 – 4-бензспѕрен та ѕн.). адходження канцерогенних речовин до продукту можна зменшити, використовуючи тирсу деревини, яка ѕзолює дрова вѕд повѕтря ѕ запобѕгає повному згорянню іх. умовах особистого селянського чи фермерського господарства коптильню роблять так: риють канаву, яку накривають товстим залѕзом, насипають на нього землю. З одного боку ставлять короб чи бочку заввишки 1,2 – 1,5 м, якѕ обсипають землею чи обкладають цеглою, а у верхнѕй частинѕ іх закрѕплюють планки для пѕдвѕшування продуктѕв копчення ѕ накривають іі тканиною. З другого боку канави облаштовують вогнище. Залежно вѕд температури, за якоі вѕдбувається процес, розрѕзняють гаряче ѕ холодне копчення. аряче копчення застосовують пѕд час виробництва варенокопчених продуктѕв, яке розраховане на нетривале зберѕгання виробѕв. У процесѕ його на поверхнѕ продукту утворюється кѕрка денатурованого бѕлка, яка перешкоджає проникненню коптильних газѕв у товщу продукту, а в разѕ холодного копчення продукти згоряння дерева проникають у продукт глибше. ѕсля закѕнчення процесу солѕння продукти для копчення вимочують у холоднѕй водѕ впродовж 3 – 5 год, обшивають марлею ѕ вѕшають на планки короба (бочки). Для створення вогнища у коптильному пристроі використовують дрова названих порѕд, а для утворення великоі кѕлькостѕ диму іх засипають дрѕбними стружками. Зверху на дрова кладуть ароматнѕ трави (полин, м’яту, тмин), якѕ надають продукту приємного смаку ѕ аромату. Копчення продукту вѕдбувається за температури диму на виходѕ 80 – 100 °С ѕ тривалостѕ 5 – 6 год. ого вважають закѕнченим, якщо продукт набуває характерного коричнево-жовтого кольору, специфѕчного гострого смаку та запаху ѕ має суху та блискучу поверхню. ѕсля закѕнчення копчення з продуктѕв знѕмають марлю ѕ вѕшають у прохолодне мѕсце, обгортаючи пергаментним папером для запобѕгання висиханню. отовѕ копченѕ продукти використовують чи зберѕгають до 6 мѕс за температури 0 °С. Якщо виробляють варено-копченѕ продукти, то пѕсля копчення іх варять. ироби пѕдвѕшують на палицях ѕ занурюють у воду температурою 90 – 95 °С, що зменшує перехѕд розчинних речовин у воду за рахунок утворення на поверхнѕ продукту шару коагульованого бѕлка, який затримує перехѕд у воду бѕлкових ѕ екстрактивних речовин.
К
т
ль і апита
я та ав а
я
1. осподарсько-бѕологѕчнѕ особливостѕ свиней. 2. ѕбридизацѕя у свинарствѕ та іі використання у виробництвѕ свинини. 3. Унѕверсальнѕ, м’яснѕ, беконнѕ, породи сального напряму продуктивностѕ та характеристика іх. 4. снови селекцѕйно-племѕнноі роботи у свинарствѕ. 5. иробничий та племѕнний облѕк у галузѕ. 6. Технологѕя вѕдтворення стада свиней та використання маточного поголѕв’я. 7. сновнѕ ѕ перевѕрюванѕ свиноматки та використання іх. 8. Технологѕя вирощування поросят у пѕдсисний перѕод та строки вѕдлучення іх. 9. Дорощування молодняку свиней. 10. Формування груп ѕ вирощування ремонтного молодняку. 11. Системи утримання свиней та характеристика іх. 12. одѕвля рѕзних статево-вѕкових груп свиней та характеристика іх. 13. Технологѕя м’ясноі ѕ беконноі вѕдгодѕвлѕ свиней. 14. Яких свиней вѕдгодовують до жирних кондицѕй та яка технологѕя вѕдгодѕвлѕ іх? 15. Технологѕя виробництва свинини на промисловѕй основѕ. 16. имоги державного стандарту до свиней, призначених для забою. 17. Технологѕя забою свиней та первинна обробка іх. 18. собливостѕ виробництва свинини в особистих пѕдсобних ѕ фермерських господарствах.
ицтва ви и и ія ви л
Через 30 хв температуру води знижують до 82 °С ѕ продовжують варѕння до температури всерединѕ продукту 68 – 69 °С. кости варять 50 – 55 хв на 1 кг окосту, шинку (соленѕ окости без кѕсток) — у металевих формах за температури води 85 – 87 °С протягом 4 – 5 год до досягнення температури всерединѕ продукту 70 – 72 °С. ѕсля закѕнчення варѕння іх виймають ѕз котла, охолоджують, з шинки знѕмають форми ѕ продукти вважають готовими для використання чи реалѕзацѕі. роцес варѕння сприяє знищенню бѕльшостѕ мѕкроорганѕзмѕв, полѕпшенню смакових якостей продукту, пѕдвищенню нѕжностѕ м’яса, полѕпшенню його перетравностѕ. Колаген сполучноі тканини переходить у глютин, який легко засвоюється органѕзмом. днак у процесѕ варѕння у воду видѕляється частина м’ясного соку, в якому мѕстяться цѕннѕ в харчовому вѕдношеннѕ речовини. ихѕд готовоі продукцѕі становить 70 %. Холодне копчення застосовують для отримання сирокопчених виробѕв (окостѕв, корейок, грудинок), якѕ призначенѕ для тривалого зберѕгання. родукт пѕсля нього дуже зневоднюється, має пѕдвищений умѕст кухонноі солѕ, набуває нѕжноі консистенцѕі ѕ високих смакових якостей. кости для копчення готують так само, як ѕ для гарячого, але процес його вѕдбувається за температури 20 – 25 °С ѕ тривалостѕ 2 – 4 доби. ешту сирокопчених виробѕв коптять за температури 35 – 45 °С ѕ тривалостѕ: корейки ѕ грудинки — 12 – 18 год, рулети — 2 доби. трати маси натуральних м’ясопродуктѕв становлять 6 – 12 %.
іл 6
Т х
Р
277
Р
іл 7
ЕХ Р
7.
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці вів а
тва
7.1.
278
і
и
Л ГІ ВИР К ІЇ ВІВЧАР
п п і
ь
ь ь
- і
И ВА ВА
і
я
і
уч с и с і ія и у у і. ѕд овець отримують важливу сировину для легкоі промисловостѕ — вовну, овчини, смушки, хутро, а також цѕннѕ продукти харчування — баранину ѕ молоко. сновна продукцѕя галузѕ — це вовна, яка становить 40 – 42 % усѕєі вартостѕ продукцѕі овець ѕ є незамѕнною сировиною для виробництва високоякѕсних тканин, оскѕльки характеризується низькою теплопровѕднѕстю, високою гѕгроскопѕчнѕстю, малою здатнѕстю волокон до електризацѕі. дяг, виготовлений з вовни, має добрѕ теплозахиснѕ властивостѕ. Серед цѕнних ознак вовни — здатнѕсть до звалювання, що дає можливѕсть виробляти з неі сукно, валянки, повсть. Із овчин шиють шуби й кожухи, а зѕ смушкѕв та хутра — шапки, комѕри, жѕночѕ пальта. аранина належить до цѕнних продуктѕв харчування людини ѕ характеризується добрими смаковими, ароматичними та дѕєтичними властивостями. исокою енергетичнѕстю ѕ незначним умѕстом холестерину вѕдрѕзняється жир овець. За вмѕстом поживних речовин молоко овець значно перевищує ѕнших сѕльськогосподарських тварин. Так, воно мѕстить 6 – 8 % жиру ѕ 4 – 5 % бѕлка, тому широко використовується для виготовлення бринзи, твердих сирѕв ѕ кисломолочних продуктѕв. иробництво продукцѕі вѕвчарства належить до економѕчно вигѕдних галузей тваринництва. о-перше, висока адаптивна здатнѕсть овець забезпечує можливѕсть незначних витрат на іх утримання та використання для господарських цѕлей малодоступних земельних угѕдь. о-друге, велика рѕзноманѕтнѕсть видѕв продукцѕі овець забезпечує високу сумарну ефективнѕсть використання поживних речовин корму (5 – 6 % вовна, 15 – 20 баранина, 25 – 30 % молоко). узька спецѕалѕзацѕя вѕвчарства за вовновою продуктивнѕстю в зонѕ ѕнтенсивного землеробства може бути економѕчно невиправданою.
тва ці вів а ицтва п ія ви л
оєднання у тварин цѕнних продуктивних, адаптивних ѕ кормових здатностей забезпечує динамѕчну гарантѕю виробничих перспектив розвитку вѕвчарства. За даними Ф , свѕтове поголѕв’я овець у 2002 р. досягало 1034 млн голѕв, а виробництво баранини — 7,6 млн т, що порѕвняно з середнѕми даними 1989—1991 рр. збѕльшилося на 598 тис. т, хоча поголѕв’я за цей час зменшилося на 160,5 тис. У загальному виробництвѕ м’яса баранина становить 4,5 %. айбѕльше поголѕв’я овець зосереджене в Китаі — 137 млн голѕв, встралѕі — 113, Індѕі — 58,8, Іранѕ — 53,9, Суданѕ — 47, еликѕй ританѕі — 35,8, Туреччинѕ — 27 млн голѕв. айвищѕ показники виробництва баранини в забѕйнѕй масѕ на одну вѕвцю в манѕ, СШ ѕ Японѕі — 30 кг, встралѕі — 29, Кѕпрѕ — 26, Єгиптѕ — 25 кг. Свѕтове виробництво молока овець у 2002 р. становило 7,8 млн т, що порѕвняно з середнѕми показниками 1989 – 1991 рр. зменшилося на 141 тис. т (1,8 %). айбѕльше його отримують у Китаі — 1 млн т, Італѕі — 790 тис. т, Туреччинѕ — 723, рецѕі — 670, Сирѕі — 536, Суданѕ — 463, Сомалѕ — 445, Іранѕ — 302 тис. т. Украінѕ на 1 сѕчня 2004 р. поголѕв’я овець ѕ кѕз становило 893,4 тис. голѕв, а виробництво продукцѕі вѕвчарства в 2003 р. досягало: вовни — 3,353 т (настриг з однѕєі вѕвцѕ — 2,5 кг у фѕзичнѕй масѕ по всѕх категорѕях господарств), баранини й козлятини в забѕйнѕй масѕ — 15 тис. т, що становило 0,9 % загального виробництва м’яса. сновними завданнями галузѕ вѕвчарства є розробка енерго- ѕ ресурсозберѕгаючих технологѕй виробництва продукцѕі, створення мѕцноі кормовоі бази, збѕльшення поголѕв’я овець та пѕдвищення його продуктивностѕ. с сь - і іч і с и с і ь. За адаптацѕйними можливостями вѕвцѕ переважають ѕнших сѕльськогосподарських тварин. они мають досконалу систему терморегуляцѕі (посилення функцѕі потових залоз, зростання частоти дихання в спеку). Із змѕною погоди у них виявляється специфѕчна групова (стадна) поведѕнка (скупченѕсть у разѕ похолодання, вѕльне розмѕщення довгими вузькими рядами в спеку). ѕвцѕ добре пристосованѕ до рѕзних клѕматичних зон. х розводять у малодоступних для виробничого використання посушливих степах, холодних гѕрських районах та зонах пустель ѕ напѕвпустель. Курдючнѕ й жирнохвостѕ вѕвцѕ в екстремальних умовах здатнѕ використовувати запаси жиру, який розщеплюється в органѕзмѕ з утворенням енергѕі та метаболѕчноі води. орѕвняно з ѕншими сѕльськогосподарськими тваринами вѕвцѕ повнѕше використовують грубѕ й пасовищнѕ корми. Серед придатних для годѕвлѕ кормових рослин вѕвцѕ поідають на 10 – 20 % видѕв бѕльше, нѕж ѕншѕ тварини, а в екстремальних клѕматичних зонах цей показник досягає 30 %. Із 667 видѕв вивчених пасовищних рослин
іл 7
Т х
Р
279
іл 7
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці вів а
тва
Р
вони поідають 520, тодѕ як велика рогата худоба — 460, конѕ — 416. У овець гостро поставленѕ переднѕ зуби (рѕзцѕ), звужена лицьова частина голови ѕ тонкѕ та рухливѕ губи, що дає можливѕсть скушувати навѕть низькорослѕ трави та пѕдбирати дрѕбнѕ кормовѕ рештки (листки, колоски) на пѕсляжнивних площах. Спѕльне утримання великоі рогатоі худоби ѕ овець у спѕввѕдношеннѕ 1 : 7 пѕдвищує ефективнѕсть використання пасовищ на 15 – 20 %. У результатѕ добре розвиненого травного каналу вѕвцѕ витрачають менше корму на продукцѕю. а 1 кг приросту живоі маси ім необхѕдно на 20 % менше поживних речовин, нѕж великѕй рогатѕй худобѕ. У овець спѕввѕдношення довжини тѕла й кишок коливається в межах 1 : 27 – 29, тодѕ як у великоі рогатоі худоби 1 : 20 – 22. айбѕльш цѕнними у пасовищний перѕод для овець є зеленѕ корми, перетравнѕсть органѕчноі речовини яких досягає 75 – 85 %, а це, в свою чергуй, здешевлює виробництво продукцѕі. а 1 кг приросту живоі маси вѕвцѕ витрачають 6 – 10 к. од. ѕвцѕ стѕйкѕ проти холоду ѕ не потребують теплих примѕщень, оскѕльки у них добре розвинений волосяний покрив, проте вони чутливѕ до надмѕрноі вологи ѕ протягѕв, іх вѕдносять до плодючих тварин пѕсля свиней ѕ кролѕв — вѕд 100 вѕвцематок одержують 150 – 160, а романовськоі породи — 200 – 250 ягнят. олѕестричнѕсть (здатнѕсть розмножуватися в усѕ сезони року) дає можливѕсть одержувати вѕд них три приплоди за два роки. Тварини характеризуються високою скороспѕлѕстю. Утримання молодняку окупається вовною вже протягом першого року життя, оскѕльки його стрижуть у рѕчному, а з неоднорѕдною вовною — навѕть у 4 – 6-мѕсячному вѕцѕ. Каракульськѕ смушки одержують у 1 – 2денному, романовськѕ овчини — у 5 – 7-мѕсячному вѕцѕ. ѕвчарство як галузь тваринництва ѕ система знань про виробництво продукцѕі має три структурних компоненти: продукцѕю, селекцѕю ѕ технологѕю.
7.2.
ія і
7.2.1. В
28 0
овна — це волосяний покрив тварин, який використовують для виготовлення тканин, трикотажу, килимѕв та валяльних виробѕв. ѕд час визначення вартостѕ та вивчення вовни розрѕзняють якѕснѕ ѕ кѕлькѕснѕ ознаки та механѕзм формування іі властивостей. До якѕсних ознак належать: хѕмѕчнѕ особливостѕ вовни, гѕстологѕчна будова, фѕзичнѕ, механѕчнѕ, технологѕчнѕ властивостѕ, типи елементарних волокон, штапелѕ, косицѕ, жиропѕт, домѕшки вовнового покриву, руно. они визначають іі остаточне призначення, систему переробки та реалѕзацѕйну вартѕсть. Кѕлькѕснѕ ознаки вовновоі продуктивностѕ
тва ці вів а ицтва п ія ви л
овець — це настриг немитоі й митоі вовни та іхнѕ компоненти. овна належить до похѕдних шкѕри, тому формування кѕлькѕсних ѕ якѕсних показникѕв залежить вѕд іі вовноутворювальноі функцѕі. стання ґрунтується на спадкових задатках та природно-господарських умовах використання овець. Хі іч и с и. За хѕмѕчною природою вовна майже на 97 – 98 % складається з бѕлка кератину, який належить до групи фѕбрилярних бѕлкѕв. ѕн має високу хѕмѕчну стабѕльнѕсть — не розчиняється у водѕ, спиртѕ, розбавлених розчинах солей, лугѕв ѕ кислот, стѕйкий проти травних ферментѕв (не перетравлюється). Тому ягнята у разѕ поідання вовни гинуть вѕд утворення в шлунку безоарѕв — щѕльних кульок зваляноі вовни. До складу вовни входять майже всѕ найпоширенѕшѕ амѕнокислоти (18 ѕз 20). айбѕльшу частку (по 9 – 15 %) у кератинѕ становлять цистин, аргѕнѕн та глутамѕнова кислота. исокий умѕст цистину й сѕрки в цѕлому значною мѕрою визначає основнѕ властивостѕ кератинѕв вовни. У кератинѕ виявлено п’ять хѕмѕчних елементѕв: вуглець, водень, кисень, азот та сѕрку, якѕ входять до складу кожного простого бѕлка. У складѕ кератину мѕститься, %: вуглецю — 50 – 52, кисню — 21 – 23, азоту — 15 – 17, водню — 6 – 8 ѕ сѕрки — 3 – 4. Хѕмѕчнѕ елементи (кальцѕй, натрѕй, магнѕй, фосфор, цинк, залѕзо, калѕй, кремнѕй, марганець, мѕдь) ѕнших органѕчних сполук вовни становлять 2 – 3 %. Кератин — це бѕлок з високим умѕстом сѕрки, яка знаходиться у цистинѕ — однѕй з найхарактернѕших сѕрковмѕсних амѕнокислот вовни. У процесѕ згоряння з цистину утворюються леткѕ меркаптани, що зумовлюють специфѕчний запах горѕлоі вовни (рогу). Цю особливѕсть використовують навѕть у системѕ розпѕзнавання текстильних волокон. овна незвичайна речовина, яка складається з дуже рѕзноманѕтних фрагментѕв за хѕмѕчною природою, агрегатним станом, гѕстологѕчною будовою. Тому вона повнѕстю вѕдповѕдає статусу композицѕйних матерѕалѕв. Специфѕка композитѕв полягає у тому, що іхнѕ властивостѕ не визначаються сумою якостей складових частин взятих матерѕалѕв. а поверхнѕ розподѕлу частин композицѕйного матерѕалу виникає новий стан речовини — тонкий поверхневий шар. ѕн визначає незвичайнѕ властивостѕ композицѕйних матерѕалѕв. овна щодо цього є ѕдеальним природним матерѕалом іс іч у и. олокно вовни має два (пух ѕ частина перехѕдного волосу) або три (ость ѕ перехѕдний волос) шари. ускатий складається з одного ряду ороговѕлих плоских клѕтин ѕ становить 2 – 3 % маси волокна. ѕн характеризується високою стѕйкѕстю проти дѕі зовнѕшнѕх реагентѕв ѕ надає вовнѕ здатностѕ звалюватися.
іл 7
Т х
Р
28 1
іл 7
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці вів а
тва
Р
28 2
Корковий — це середнѕй шар, що становить близько 90 % маси вовнового волокна (коливання вѕд 7 до 98 %). ѕн складається ѕз веретеноподѕбних клѕтин, розмѕщених уздовж осѕ волокна. Корковий шар визначає практично всѕ якѕснѕ властивостѕ вовни. Серцевинний є центральним рихлим шаром клѕтин, заповнених повѕтрям. ого спостерѕгають не в усѕх волокнах. За наявностѕ серцевини об’єм останньоі може досягати вѕд 10 до 90 %. Із збѕльшенням частки серцевини зменшується мѕцнѕсть, пружнѕсть ѕ розтяжнѕсть вовни. агато хѕмѕчних ѕ гѕстологѕчних властивостей вовни мають не лише практичну цѕннѕсть для людини, а й пристосувальне (адаптивне) значення для овець. аявнѕсть серцевини, наприклад, полѕпшує теплозахиснѕ властивостѕ вовнового покриву. Такий самий ефект має гѕстологѕчна структура вовнового волокна загалом. Крѕм того, багатошаровѕсть гѕстологѕчних компонентѕв забезпечує високу стѕйкѕсть вовнинок у жорстких природних умовах вирощування овець. еоднорѕднѕсть (гетерогеннѕсть) кератинѕв та гѕстологѕчну будову вовнових волокон практично неможливо змѕнити пѕд впливом зовнѕшнѕх чинникѕв технологѕчного характеру. Цього досягають лише завдяки селекцѕі, а також змѕни спадкових задаткѕв формування вовнових волокон. і и - х іч і с и с і и. До них належать: тонина, звивистѕсть, довжина, елѕптичнѕсть, мѕцнѕсть, розтяжнѕсть, пружнѕсть, еластичнѕсть, пластичнѕсть, щѕльнѕсть, блиск, гѕгроскопѕчнѕсть, вологѕсть ѕ теплопровѕднѕсть. Тонина — це дѕаметр волокна. ого величина коливається у свѕйських овець вѕд 7 до 240, а в диких — до 350 мкм. У виробничих умовах тонину вовни часто визначають в якостях, якѕ позначають цифрами: 80, 70, 64 та ѕншѕ (13 якостей). радфордська якѕсть — умовна величина, що означає кѕлькѕсть моткѕв пряжѕ (наприклад 64), якѕ можна одержати з одного фунта (453,6 г) митоі прочесаноі вовни за довжини нитки в мотку 512 м. Тому чим вищий показник (цифра) якостѕ, тим менша тонина волокон. ѕд звивистістю розумѕють вѕдхилення вѕд прямолѕнѕйного розмѕщення волокон у натуральному станѕ. Звивини розрѕзняють за величиною (дрѕбнѕ, середнѕ, великѕ) та формою (нормальнѕ, високѕ, плоскѕ). овжина вовни є однѕєю з основних геометричних характеристик якѕсних властивостей сировини. У поєднаннѕ з тониною вона визначає остаточну систему переробки й використання вовни. Коли овець характеризують за довжиною вовни, то мають на увазѕ рѕчний (12мѕсячний) рѕст волокон. Індивѕдуальна рѕзноманѕтнѕсть тварин за цѕєю ознакою становить вѕд 3 до 81 см. груповѕ показники у порѕв-
тва ці вів а ицтва п ія ви л
няно короткововних овець коливаються вѕд 5 до 10 см, довгововних — вѕд 15 до 20 ѕ промѕжних типѕв — вѕд 8 до 14 см. ліптичність волокон має чотири градацѕі: коло, овал, елѕпс та деформований елѕпс. У мѕру вѕдхилення форми поперечного перерѕзу волокон вѕд кола зростають жорсткѕсть ѕ пружнѕсть вовни. Міцність — це стѕйкѕсть волокон на розрив. ѕд абсолютною мѕцнѕстю розумѕють силу, яка необхѕдна для розриву вовнинки. она коливається вѕд 2,5 до 100 с . ѕдносна (питома) мѕцнѕсть — вѕдношення розривного навантаження до площѕ поперечного перерѕзу волокон. Цей показник перебуває в межах 120 – 250 а. У виробничих умовах ѕ науково-дослѕдних лабораторѕях загального характеру мѕцнѕсть вовни найчастѕше визначають у кѕлометрах розривноі довжини (р. км). Це умовна довжина (км), за якоі пѕдвѕшене за один край волокно розривається пѕд власноі маси. озривна довжина вовнових волокон коливається вѕд 4 до 25 р. км. ѕцнѕсть є екстремальною властивѕстю. овна розривається в найслабкѕшому мѕсцѕ, що утворюється внаслѕдок стоншення волокон за недостатньоі годѕвлѕ або хвороб тварин. ѕд розтяжністю розумѕють здатнѕсть волокон до подовження пѕд дѕєю зовнѕшнѕх сил. За допомогою розтягування визначають ѕ мѕцнѕсть вовни. ѕд час розтягування довжина волокон спочатку збѕльшується, потѕм подовження припиняється ѕ вовна розривається. озривне подовження сухоі вовни досягає 25 – 35 % (ѕнодѕ 48 %). У вологому станѕ вовну можна розтягнути на 50 – 70, а в гарячѕй парѕ — на 100 %. Якщо розтягнуте (деформоване) не до розриву волокно вивѕльнити вѕд поздовжнього навантаження, то виявляються ще три механѕчнѕ властивостѕ вовни: пружнѕсть, еластичнѕсть та пластичнѕсть. Пружність, еластичність та пластичність. ѕд пружною деформацѕєю розумѕють частину подовження волокна, що вѕдразу зникає пѕсля усунення навантаження. она ґрунтується на змѕнѕ вѕдстаней мѕж атомами й молекулами кристалѕчного кератину ѕ становить 2 – 3 % початковоі довжини волокна. Еластичнѕсть полягає в тому, що пѕсля зняття зовнѕшнього навантаження частина подовження зникає не зразу, а протягом деякого часу. Еластична деформацѕя вовни досягає 25 – 30 % (ѕнодѕ 50 – 70 %) ѕ зумовлена рухомѕстю окремих частин молекул у напрямку дѕі зовнѕшнѕх сил. ластичнѕсть вовни виявляється у збереженнѕ частини подовження (2 – 13, а ѕнодѕ до 40 %) пѕсля зняття навантаження. Це явище виникає внаслѕдок утворення мѕж полѕпептидними ланцюжками кератину розтягнутоі вовни нових поперечних зв’язкѕв, енергѕю яких не в змозѕ подолати тепловий рух молекулярних сегментѕв. Загалом серед усѕх текстильних волокон вовна має найвищу частку (0,87 – 0,98) зворотноі деформацѕі. а цьому ґрунтується здатнѕсть виробѕв з вовни до
іл 7
Т х
Р
28 3
іл 7
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці вів а
тва
Р
28 4
релаксацѕі — довѕльного усунення деформацѕі за зняття навантаження й легкого зволоження деформованих мѕсць (випуклѕсть, розтягнення та ѕншѕ деформацѕі вѕд носѕння одягу). Щільність вовни — 1320 кг/м3. і блиск — це результат вѕдбивання променѕв свѕтла вѕд поверхнѕ вовнових волокон. ирѕшальне значення тут мають форма, розмѕр ѕ щѕльнѕсть розмѕщення лусок зовнѕшнього шару вовнинки. ладенька поверхня, на вѕдмѕну вѕд шорсткоі, вѕдбиває променѕ в одному напрямку згѕдно з кутом іх падѕння, шорстка — в рѕзних напрямках. Тому в одному випадку спостерѕгається дуже сильний блиск, а в ѕншому — дуже слабкий. собливо бажаний — не поверхневий, а глибокий, шовковистий блиск, що створює неповторну гру тонѕв ѕ ошатнѕсть виробѕв з вовни. Колѕр вовнових волокон залежить вѕд особливостей поглинання свѕтла, яке проникає вглиб волокна, спецѕальною речовиною — пѕгментом меланѕном. овна має два види пѕгментѕв: еумеланѕни (вѕд чорного до коричневого) та феомеланѕн (жовтий пѕгмент). ігроскопічність ѕ вологість — двѕ фѕзичнѕ властивостѕ, якѕ покладено в основу гѕгѕєнѕчних цѕнностей сировини й значною мѕрою впливають на механѕчнѕ характеристики вовнових волокон. ѕд гѕгроскопѕчнѕстю розумѕють здатнѕсть вовни вбирати й вѕддавати вологу. ологѕсть — це вѕдсоток маси води вѕд маси абсолютно сухоі речовини вовни. Серед усѕх текстильних волокон вовна характеризується найвищою гѕгроскопѕчнѕстю. она може вбирати 33 % вологи й зовнѕ залишатися сухою (у синтетичних волокон цей показник становить 0,4 – 4,5 %). овна має низьку теплопровідність (0,035 т/м•К) та меншу, порѕвняно з ѕншими волокнами, здатнѕсть до електризацѕі й забруднення. Т х іч і с и с і и. ѕд час використання вовни враховують практично всѕ іі властивостѕ. роте в загальному технологѕчному розумѕннѕ вовну переробляють лише на пряжу та повсть. Тому основних комплексних технологѕчних властивостей двѕ — прядильна здатнѕсть ѕ здатнѕсть до утворення повстѕ (валкопридатнѕсть). Прядильна здатність — це придатнѕсть порѕвняно коротких волокон до переробки на пряжу, довгу текстильну нитку. она залежить вѕд довжини, тонини, гнучкостѕ, еластичностѕ й мѕцностѕ вовни та зчеплення волокон. Існують двѕ системи прядѕння вовни: камвольна (гребѕнна) ѕ суконна (апаратна). За камвольною системою прядѕння переробляють довгу (5,5 см ѕ бѕльше), а за суконною — коротку (до 5,5 см) вовну. аса 1 м2 камвольноі тканини коливається вѕд 100 до 470, сукна — вѕд 250 до 800 г. Валкопридатність — властивѕсть вовни перетворюватися в щѕльний ѕ пружний матерѕал (повсть) у результатѕ незворотного переплетення ѕ зближення волокон пѕд впливом механѕчних дѕй (ударѕв), тепла та вологи. овна сповстюється через наявнѕсть лусок на
тва ці вів а ицтва п ія ви л
поверхнѕ волокон, пружностѕ вовнинок, а також через гнучкѕсть, яка забезпечує здатнѕсть волокон до звивання й переплетення. роте вирѕшальне значення мають луски. они спрямованѕ вѕд основи вовнинки вѕльними кѕнцями вгору. пѕр руху проти лусок бѕльший, тому в разѕ перѕодичних ударѕв вовнинки рухаються вѕльними основами вперед (по лѕнѕі найменшого опору) ѕ забезпечують поступове зближення й ущѕльнення волокон до стану повстѕ. Ти и их и. сѕ якѕснѕ властивостѕ вовни (хѕмѕчнѕ, гѕстологѕчнѕ, фѕзичнѕ, механѕчнѕ, геометричнѕ та технологѕчнѕ) нерозривно пов’язанѕ мѕж собою в єдину цѕлѕсну систему вовнового волокна. Типи волокон — це елементарнѕ одиницѕ («атоми») вовни. Якщо волокно роздѕлити на складовѕ частини за хѕмѕчним складом, гѕстологѕчною будовою, фѕзичним агрегатним станом, то вовна як текстильне волокно перестає ѕснувати. Класифѕкацѕя волокон ґрунтується в основному на іхнѕй тонинѕ з урахуванням наявностѕ та ступеня розвитку серцевини. Існують такѕ типи елементарних волокон вовни: пух, перехѕдний волос, ость, сухий ѕ мертвий волос, ягнячий (песига), серпоподѕбний (кемп), покривний. сновних типѕв три: пух, перехѕдний волос ѕ ость, а решту вѕдносять до похѕдних остѕ. Пух — найтонше (вѕд 5 до 30 мкм) волокно, що не має серцевини, складається тѕльки з лускатого й коркового шарѕв, характеризується дрѕбною або середньоі величини добре вираженою звивистѕстю, поперечний перерѕз нагадує форму кола. Довжина пуху незначна ѕ становить 4 – 9, ѕнодѕ 12 – 15 см. За комплексом властивостей є найцѕннѕшим вовновим волокном. Перехідний волос — товстѕше за пух волокно (вѕд 30,1 до 52,5 мкм), часто ѕз слабко розвиненою переривчастою (пунктирною) серцевиною або без неі, середньою або великою добре вираженою звивистѕстю, овальним ѕ круглим поперечним перерѕзом, високою пружнѕстю. ого довжина — вѕд 6 – 10 у короткововних до 12 – 20 см ѕ бѕльше у довгововних овець. За виробничою цѕннѕстю перебуває на другому мѕсцѕ й займає промѕжне положення мѕж пухом ѕ остю. сть — дуже товсте волокно (вѕд 52,5 до 210 мкм) ѕз суцѕльною помѕрно розвиненою серцевиною, не має звивистостѕ. олокно пряме, поперечний перерѕз має форму елѕпса, жорстке на дотик, пружне, довжина вѕд 7 – 12 у короткововних до 18 – 25 см ѕ бѕльше (ѕнодѕ до 50 см) у довгововних овець. Залежно вѕд тонини волокон ость подѕляють на тонку (52,5 – 75 мкм), середню (75,1 – 90) та грубу (90,1 – 210 мкм). Сухий волос — волокно схоже на грубу ость, верхня частина якоі дуже жорстка, непружна й ламка. Займає промѕжне положення мѕж остю й мертвим волосом, який непружний ѕ ламкий за всѕєю довжиною, має дуже розвинену серцевину (до 90 % об’єму вовнин-
іл 7
Т х
Р
28 5
іл 7
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці вів а
тва
Р
28 6
ки), непридатний для переробки (тому його ще називають мертвим), дуже товстий (вѕд 75 до 420 мкм), поперечний перерѕз має вигляд деформованого елѕпса. Довжина може досягати 4 – 8 см ѕ бѕльше. Песига (ягнячий) — прямий, довгий ѕ порѕвняно товстий волос — звѕдси песига (пес). Спостерѕгають у молодняку до першоі стрижки. огѕршує якѕсть вовни. Кемп (серпоподѕбний) — товсте ѕ порѕвняно коротке волокно з дуже розвиненою серцевиною. Покривний — короткий (1 – 2,5 см), товстий, прямий, жорсткий, пружний, ѕз сильним блиском ѕ суцѕльною серцевиною волос. У звичайних овець вѕн буває на головѕ, вухах, нижнѕй частинѕ кѕнцѕвок. У пѕвнѕчнокороткохвостих (наприклад, у романовських) — на хвостѕ й черевѕ, а в африканських безвовних — по всьому тулубу. Зазначенѕ волокна для переробки непридатнѕ. и і . Шкѕра овець, крѕм вовнових волокон, утворює ще два компоненти — жир ѕ пѕт. иропѕт — швидше механѕчна сумѕш цих двох взаємодѕючих компонентѕв, нѕж органѕчне поєднання речовин, що доповнюють одна одну. Вовновий жир (ланолѕн) належить до лѕпѕдѕв ѕз групи воскѕв. Це складнѕ ефѕри вищих жирних кислот ѕ спиртѕв. анолѕн складається ѕз сумѕшѕ, складних ефѕрѕв специфѕчно розгалужених вищих жирних кислот (ланопальмѕтинова, ланостеаринова, ланоцеринова, меристинова, пальмѕтинова, карнаубова) з вищими циклѕчними спиртами (цериловий, карнаубѕловий, холестерин, ѕзохолестерин). Вовновий піт мѕстить 98 – 99 % води. ого суха речовина складається ѕз солей калѕю (85 – 93 %), натрѕю (4 – 5 %) та ѕнших сполук. основному вовновий пѕт на 80 – 85 % — це карбонат калѕю К2С 3, або поташ. аявнѕсть великоі кѕлькостѕ сполук лужних металѕв (калѕй ѕ натрѕй) створює лужну реакцѕю поту (р 8 – 9, максимум — 10,5). мѕст жиру в немитѕй вовнѕ коливається вѕд 2 до 28, поту — вѕд 0,5 до 18 %. Якѕсть жиропоту вища, якщо спѕввѕдношення пѕт : жир менше за одиницю. ажанѕ бѕлий та свѕтлѕ кольори жиропоту вовни. Д іш и и. Із зовнѕшнього середовища у вовновий покрив потрапляють мѕнеральнѕ та органѕчнѕ домѕшки. ѕнеральнѕ (пил, бруд, базовѕ домѕшки) можуть досягати 40 – 45 %. « ухомѕ» мѕнеральнѕ забруднення часто проникають глибоко у вовновий покрив, пошкоджують лускатий шар ѕ погѕршують якѕснѕ властивостѕ вовнових волокон. ослинних домѕшок у рунѕ буває не дуже багато (4 – 5 %), але вилучити іх ѕз вовни складно. егковѕдокремлюванѕ видаляють у процесѕ іі торсання й миття, важковѕдокремлюванѕ (рослиннѕ залишки з гачками) вилучають уже з промитоі вовни карбонѕзацѕєю (додаткове промивання в 4 – 5 %-му розчинѕ сѕрчаноі кислоти), що негативно впливає на іі природнѕ властивостѕ. Крѕм домѕшок ѕз навколишнього середовища у вовну потрапляє волога, яка також впливає на специфѕку якѕсних властивостей сировини.
тва ці вів а ицтва п ія ви л
Ш і і си і. У вовновому покривѕ овець елементарнѕ волокна розмѕщенѕ не вѕдокремлено одне вѕд одного, а об’єднанѕ мѕж собою в пучки рѕзноі величини. учок, який складається з одного типу елементарних волокон, вирѕвняних за довжиною, називають штапелем. Косиця — це пучок вовни, який складається з рѕзних типѕв волокон. Хоча форму косицѕ може мати й пучок з одного типу волокон, якщо вовна дуже довга й рѕдка. овновий покрив вѕвцѕ й знята з неі вовна (руно) за звичайних механѕчних (виробничих) впливѕв нѕколи не розпадаються на елементарнѕ волокна. Завжди зберѕгаються пучки — основнѕ структурнѕ одиницѕ вовнового покриву та руна овець. Крѕм структурноі основи, тут найголовнѕше, що пучок волокон є елементарною одиницею виду вовни, тобто груповоі специфѕки сировини за комплексом якѕсних ознак вовновоі продуктивностѕ овець. Ви и и розрѕзняють за наявнѕстю елементарних волокон (однорѕдна ѕ неоднорѕдна), спѕввѕдношенням ѕ тониною елементарних волокон (тонка, напѕвтонка, напѕвгруба та груба), породними особливостями, або комплексом властивостей елементарних волокон — залишковѕ види вовни (мериносова, немериносова, напѕвтонка помѕсна, цигайська, кросбредна, кросбредного типу та груповѕ породнѕ пѕдроздѕли напѕвгрубоі й грубоі вовни). Тонка вовна складається тѕльки з пуху (однорѕдна), має штапельну будову ѕ тонину до 25 мкм (60 якѕсть ѕ вище). вець ѕз тонкою вовною називають тонкорунними. Якщо така вовна вирѕвняна за тониною, бѕла, достатньо жиропѕтна, то й вѕдносять до мериносовоі. емериносова — невирѕвняна за тониною ѕ маложиропѕтна. Напівтонка вовна складається тѕльки з перехѕдного волосу або пуху ѕ перехѕдного, вирѕвняних за тониною, має штапельну та штапельно-косичну будову, тонину — 25,1 мкм ѕ бѕльше (58 якѕсть ѕ нижче). вець ѕз напѕвтонкою вовною вѕдносять до напѕвтонкорунних. апѕвтонка помѕсна вовна — невирѕвняна за тониною, маложиропѕтна; цигайська — пружна, жорсткувата; кросбредна — довга, з великою ѕ середньою звивистѕстю вовнинок, люстровим блиском, шовковиста на дотик; кросбредного типу — коротша, з гѕршими показниками за блиском, звивистѕстю та шовковистѕстю. Напівгруба вовна має косичну будову ѕ складається з рѕзних типѕв волокон (неоднорѕдна), де значно переважають пух та перехѕдний волос, ость тонка чи середньоі тонини, мало або зовсѕм немає мертвого й сухого волосу. вець ѕз напѕвгрубою вовною називають напѕвгрубововними. руба вовна теж має косичну будову ѕ складається з рѕзних типѕв волокон (неоднорѕдна), де пуху й перехѕдного волосу небагато, багато грубоі остѕ, сухого та мертвого волосу, спостерѕгається значна невирѕвнянѕсть волокон за тониною. вець ѕз грубою вовною вѕдносять до грубововних.
іл 7
Т х
Р
28 7
іл 7
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці вів а
тва
Р
28 8
Ру , си у яіс у я и. Руно — це вовновий покрив рѕчного або близько рѕчного росту, знятий з вѕвцѕ у виглядѕ суцѕльного пласта. разѕ осѕннього (грубововнѕ породи) або багаторазового стриження (романовськѕ вѕвцѕ), стриження ягнят поточного року народження (поярок) та в деяких ѕнших випадках вовна не має форми цѕлѕсного пласта й за нормативними вимогами оцѕнки сировини не вважається руном. Хоча в широкому розумѕннѕ з бѕологѕчного ѕ господарського погляду руном слѕд вважати будь-яку вовну (на вѕвцѕ або стрижену), яка має адаптивне значення для тварин ѕ придатна для практичного використання. уно — це елементарна одиниця виробництва вовни. Тому іі покладено в основу всѕх практичних систем оцѕнювання й пѕдготовки вовни до реалѕзацѕі та промисловоі переробки. сновнѕ елементи руна — штапелѕ ѕ косицѕ. уна за будовою бувають: штапельнѕ, косичнѕ та штапельно-косичнѕ. ѕд час оцѕнювання руна враховують ступѕнь однотипностѕ властивостей вовни в межах штапелѕв ѕ косиць (локальна вирѕвнянѕсть) та на рѕзних частинах руна або тулубѕ вѕвцѕ (топографѕчна вирѕвнянѕсть). Чим вищий рѕвень селекцѕйноі роботи, тим вища вирѕвнянѕсть якѕсних властивостей вовнового покриву овець. Ознаки класифікаціі вовни. Якѕснѕ компоненти руна за своім перелѕком досить постѕйнѕ. ротягом столѕть залишається сталим ѕ загальний перелѕк можливих систем переробки вовни (тканини, трикотаж, килими, повсть), тому сталими є й загальнѕ ознаки оцѕнки руна (вид вовни, тонина, довжина, стан ѕ колѕр). х покладено в основу науково-технѕчноі класифѕкацѕі вовни, яка ґрунтується на розробцѕ й використаннѕ бѕльш досконалих методѕв лабораторного та органолептичного оцѕнювання вовни, рацѕонального поєднання ознак ѕ прийомѕв оцѕнювання руна, рѕзноманѕтнѕй нормативнѕй регламентацѕі. а матерѕалах науково-технѕчноі класифѕкацѕі розробляють державнѕ стандарти на вовну. Класирування й сортування вовни. нашѕй краінѕ ѕснують заготѕвельнѕ та промисловѕ стандарти. Заготѕвельнѕ стандарти регламентують класирування, а промисловѕ — сортування вовни. основу класирування й сортування покладено тѕ самѕ ознаки: вид вовни, тонину, довжину, стан ѕ колѕр. ѕдмѕннѕсть тѕльки в тому, що пѕд час класирування руно залишають цѕлим, а сортування — розривають на окремѕ сорти. инѕ розроблено ѕ впроваджено систему класирування з частковим розривом рун. ’ять комплексних ознак оцѕнки вовни покладено в основу системи розриву рун та подальшого подѕлу вовни в межах утворених груп сировини. ѕсля стрижки вовну подѕляють на рунну й нижчѕ сорти. До останнѕх вѕдносять обнѕжку ѕ клюнкер. унну розривають на рунну основну, пожовтѕлу, 58 – 56 якостѕ в тонкѕй, неоднорѕдну в напѕвтонкѕй, базову, звалок, тавро (змивне), кольорову в тонкѕй немериносовѕй. унну основну й
тва ці вів а ицтва п ія ви л
пожовтѕлу подѕляють далѕ за тониною, довжиною, станом та кольором. Для реалѕзацѕі вовну формують у межах отар у заготѕвельнопромисловѕ сорти. Вихі чис і і і і и. Класирування вовни передбачає двѕ мети: пѕдготовку сировини до найбѕльш рацѕональноі переробки й використання та встановлення реалѕзацѕйноі цѕни вовни згѕдно з іі якѕсними властивостями. осподарства реалѕзують немиту вовну, а масштаби цѕн розраховують на чисте волокно. Тому виникає необхѕднѕсть визначати вихід чистого волокна — спѕввѕдношення маси чистоі вовни ѕ маси немитоі, виражене у вѕдсотках. Чиста вовна складається з постѕйноі маси промитоі вовни та маси кондицѕйноі вологи (17 %). остѕйну масу промитоі вовни визначають висушуванням або за допомогою гѕдроапаратѕв. Реалізаційна ціна 1 кг чистоі вовни, в межах певного нормативного масштабу, залежить вѕд показникѕв іі класирування: найменування групи (сорту), розриву рун (основна, пожовтѕла, базова, клюнкер та ѕн.), виду вовни, тонини, довжини, стану та кольору. реалѕзацѕйна цѕна 1 кг немитоі вовни залежить ще й вѕд вѕдсотка виходу чистого волокна. и , ис и ис я и. Шлях вовни вѕд виробництва до готовоі продукцѕі має багатоступѕнчастий характер. а сѕльськогосподарських пѕдприємствах вовну виробляють, класирують, визначають вихѕд чистого волокна й реалѕзують (товар — немита вовна). а фабриках первинноі обробки вовни (в Украінѕ двѕ такѕ великѕ фабрики — в Чернѕговѕ й Харковѕ) проводять: контрольне класирування (в разѕ централѕзованого надходження немитоі вовни з господарств на фабрику), сортування, промивання, висушування, кондицѕйну витримку ѕ реалѕзацѕю вовни (товар — промита вовна). Камвольно-суконнѕ комбѕнати (фабрики) прочѕсують вовну (топс може бути товаром), прядуть (пряжа може бути товаром), виготовляють тканини (товар — тканини). Швейна промисловѕсть використовує тканини (товар — готовий одяг), трикотажна й килимова — пряжу (товар — трикотаж ѕ килимовѕ вироби), повстяна — чисту вовну (товар — вироби з повстѕ). Торгѕвля реалѕзує вроздрѕб вироби з вовни населенню. аритет цѕн на цьому шляху такий, що виробник вовни завжди перебуває в скрутному економѕчному становищѕ. Тут потрѕбна ґрунтовна оптимѕзацѕя як органѕзацѕйноі структури заготѕвлѕ вовни, так ѕ системи цѕноутворення з урахуванням собѕвартостѕ виробництва вовни, динамѕки свѕтових цѕн на цю сировину, можливостѕ бюджетних дотацѕй, необхѕдностѕ зваженоі митноі системи в державѕ щодо ѕмпорту вовни та виробѕв ѕз неі. Кі ь іс і х ис и и и. овна має загальнѕ показники кѕлькѕсного характеру — настриг немитоі й чистоі вовни з од-
іл 7
Т х
Р
28 9
Р
іл 7
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці вів а
тва
нѕєі вѕвцѕ. овну виробляють у виглядѕ рун. Настриг немитоі вовни — це маса руна, а настриг чистоі вовни — це маса чистоі вовни, одержана з одного руна. Індивѕдуальнѕ й груповѕ показники настригу немитоі (0,5 – 31,7 кг) та чистоі (0,3 – 15 кг) вовни коливаються в дуже широких межах, що залежить вѕд ступеня розвитку кожного ѕз структурних компонентѕв настригу вовни. До компонентѕв настригу немитоі вовни вѕдносять: масу чистоі, або настриг чистоі вовни (становить 30 – 75 %), вовновий жир (2 – 28), пѕт (0,5 – 18), мѕнеральнѕ (4 – 5) та рослиннѕ (0,2 – 5) домѕшки ѕ вологу (8 – 20 %). ѕзноманѕтнѕсть настригу чистоі вовни визначають шѕсть ознак: іі тонина, довжина, густота, величина тварин, складчастѕсть шкѕри й оброслѕсть вовною тулуба овець.
29 0
7.2.2.
м
и
О и і я. Смушок — це шкурка ягняти у вѕцѕ 1 – 3 днѕ з волосяним покривом у виглядѕ завиткѕв. Такѕ шкурки отримують вѕд ягнят спецѕалѕзованих порѕд: каракульськоі, сокѕльськоі, решетилѕв-ськоі, малич, чушка. скѕльки за чисельнѕстю поголѕв’я та якѕстю завиткѕв каракульськѕ вѕвцѕ значно переважають над рештою порѕд, усѕ смушки часто називають каракулем. Численнѕ ознаки смушка можна об’єднати в чотири групи: загальнѕ товарнѕ властивостѕ, якѕсть волосу, колѕр смушка, якѕсть (типи) завиткѕв. знаки кожноі ѕз зазначених груп можуть мати вади, якѕ визначають за нормативними характеристиками. Комплексна оцѕнка сировини виявляється в рѕзноманѕтностѕ груп та сортѕв смушка (каракулю). Загальні товарні властивості характеризують три ознаки: розмѕр, товщина шкурки (мѕздря) ѕ маса одиницѕ площѕ іі. ажана велика за площею, тонка й легка шкурка. Досягти цього складно, зважаючи на бѕологѕчнѕ кореляцѕі. Дуже тонку шкуру часто спостерѕгають у тварин нѕжного типу. Це призводить до зменшення» живоі маси, а на 1 кг живоі маси ягнят припадає орѕєнтовно 350 – 450 см2 площѕ шкури. Якщо врахувати, що жива маса ягня пѕсля народження коливається вѕд 1,5 до 5 кг, то звичайно така шкурка буде невеликого розмѕру. роте великѕ ягнята можуть бути грубого типу. елика за площею шкурка в такому випадку товста, важка, з низькими смушковими якостями. птимального поєднання властивостей каракулю досягають селекцѕєю. Якість волосу визначають такѕ ознаки: довжина, товщина, густота, шовковистѕсть, ѕнтенсивнѕсть пѕгментацѕі та блиск. Згѕдно ѕз стандартом, довжина волосу на шиі чорного ягняти повинна бути не бѕльшою за 35, а сѕрого — не перевищувати 40 мм. ереростання волосу небажане для якостѕ смушка. Селекцѕю ведуть на короткововновѕсть новонароджених ягнят, що сприяє збѕльшенню густоти вовни. роте з посиленням густоти вовна стає тоншою ѕ завитки
тва ці вів а ицтва п ія ви л
втрачають пружнѕсть. Із збѕльшенням товщини волосу зменшується густота вовни й виникає рихлѕсть завиткѕв, а також зростає елѕптичнѕсть остѕ (завитки утворює практично тѕльки ость), що зменшує шовковистѕсть волосу (вѕн стає сухим, жорстким, небажаним). Дуже тонке, як ѕ дуже товсте волокно, не створює глибокого («благородного») блиску волосу. Комплексна цѕннѕсть смушка становить основу селекцѕйного компромѕсу. Колір волосяного покриву смушка може бути: однотонним (чорний — арабѕ, коричневий — комбар, димчастий, бурий, бѕлий), сур — однотонно пѕгментований волос ѕз свѕтлою верхѕвкою, плямистим (пѕдпалий, зворотнопѕдпалий, сѕдлоподѕбний), складеним (рѕвномѕрно змѕшанѕ пѕгментованѕ й непѕгментованѕ волокна). До останнього типу належать сѕрий колѕр — ширазѕ (змѕшування бѕлих ѕ чорних волокон) та рожевий — гулѕгаз (змѕшування бѕлого й коричневого волосу). Це пѕдроздѕли шкурок за механѕзмом утворення кольору волосяного покриву смушка. У виробничѕй ѕ торговельнѕй практицѕ смушки та ягнят смушкових порѕд овець подѕляють на такѕ групи: чорнѕ, сѕрѕ, сур, кольоровѕ. Типи завитків. Завиток — це група волосу, зѕгнутого у певнѕй формѕ, або розмѕщеного в певному порядку. Існують такѕ типи завиткѕв: вальок (рис. 7.1), бѕб (цѕннѕ), гривки (менш цѕннѕ), кѕльце, напѕвкѕльце (малоцѕннѕ), горошок, штоРис. 7.1. уш і и и пороподѕбний, завитка, и у ь ласи, деформованѕ (порочнѕ). Цѕннѕсть завиткѕв визначається іх загальною будовою та структурними особливостями. Вальок — це однодуговий лѕнѕйний (трубчастий) завиток закритого типу. ѕсь завитостѕ у нього спрямована паралельно до поверхнѕ шкѕри. Ступѕнь завитостѕ покривного волосу не перевищує форми замкненого кола. Це найцѕннѕший завиток.
іл 7
Т х
Р
29 1
іл 7
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці вів а
тва
Р
29 2
іб має орѕєнтовно таку саму структуру, як ѕ вальок, але вѕн коротший (до 12 мм). ривки — це збѕжнѕ у формѕ гребеня або розбѕжнѕ у формѕ ялинки лѕнѕйнѕ потоки майже не завитого, але паралельно розмѕщеного волосу. Кільце — дводуговий завиток: одна дуга розмѕщується паралельно до поверхнѕ шкѕри, а друга — вертикально. Напівкільце — однодуговий завиток, незамкнене кѕльце розмѕщується вертикально до поверхнѕ шкѕри. орошок — багатодуговий завиток (двѕ-чотири дуги), вѕсь завитостѕ спрямована вертикально до поверхнѕ шкѕри, кѕнчики пучка волосу утворюють закритий вузол (горошину). Штопороподібний — багатодуговий (понад чотири дуги), бѕльш рихлий ѕ кѕнцѕ волосу виходять на поверхню завитка. Завитка — для неі характернѕ двѕ-три дуги, дуже розширена основа пучка волосу ѕ звужена верхѕвка, нагадує завитки черепашки. аси — дѕлянки смушка з паралельним розмѕщенням волосу. еформовані — сухий («палений») волос, повстянѕсть («кошма»), вихрястѕсть ѕ ласоподѕбнѕсть (переростання й втрата паралельного розмѕщення волосу). у я с уш . Смушкова продуктивнѕсть овець формується в перѕод внутрѕшньоутробного розвитку плода й досягає апогею до моменту народження ягняти. ричини утворення завиткѕв каракулю повнѕстю ще не з’ясованѕ. дна з найперспективнѕших теорѕй ґрунтується на явищѕ груповоі переорѕєнтацѕі волосяних фолѕкулѕв у шкѕрѕ, зумовленому об’єктивними закономѕрностями нерѕвномѕрного росту органѕв та тканин овець в онтогенезѕ. Загалом вѕдома лише загальна специфѕка формування смушка в зв’язку з перѕодом внутрѕшньоутробного розвитку плода. Шкурку плода овець у ранньому вѕцѕ (110 – 125 днѕв) називають голяк (короткий паралельно розмѕщений волос), у пѕзньому (125 – 145 днѕв) — каракульча (муаровий малюнок), за кѕлька днѕв до народження (у 145 – 150-денному вѕцѕ) — каракуль-каракульча (муаровий малюнок ѕ окремѕ сформованѕ завитки), новонароджених ягнят — каракуль чи смушок (усѕ завитки сформованѕ). исоко цѕнують каракульчу, яку можна одержувати з передчасно народжених ягнят або вѕд попередньо спарованих ѕ забитих вѕвцематок, яких щороку вибраковують (20 %) для реалѕзацѕі на м’ясо. Хоча каракулѕвники свѕту прагнуть за допомогою селекцѕі так змѕнити спадковѕсть овець, щоб каракульчу отримувати з новонароджених ягнят ѕ створити новий смушковий тип — «муаровий шовк».
Р
ці вів а ицтва п ія ви л
вчини — це шкури дорослих овець ѕ молодняку пѕсля 4 – 6-мѕсячного вѕку. У них є два головних компоненти: шкура та волосяний покрив. З цими характеристиками, особливо специфѕкою волосяного (вовнового) покриву шкур, пов’язанѕ всѕ позитивнѕ якостѕ та недолѕки овчин, система іхньоі оцѕнки, консервування, переробки й остаточного призначення ѕ використання. За комплексом ознак найдоцѕльнѕшого використання овечих шкур у системѕ переробки ѕ для потреб населення овчини подѕляють на три категорѕі: шубнѕ, хутровѕ та шкѕрянѕ. Д шу их чи вѕдносять шкури овець з неоднорѕдною вовною. икористовують для виготовлення шубних виробѕв — дублянок, кожухѕв, бекеш, кожушкѕв, жилетѕв, якѕ шиють в основному волосяним покривом усередину (за винятком комѕрѕв до шубних виробѕв). За породними особливостями шубнѕ овчини подѕляють на три групи: романовськѕ, степовѕ й росѕйськѕ. Романовська є найкращою шубною овчиною в свѕтѕ: пух довший за ость (м’яка на дотик, гарна поверхня овчини завдяки наявностѕ завиткѕв пуху над остю), сѕроблакитний колѕр (поєднання бѕлого пуху й чорноі остѕ), товста ѕ пружна ость (стѕйкѕсть проти зминання ѕ звалювання вовнового покриву овчин), добра густота вовни, тонка, мѕцна, щѕльна й легка мѕздря. озрѕзняють пояркову овчину (молодняку 5 – 6-мѕсячного вѕку, основна товарна продукцѕя) ѕ овчину дорослих тварин, якѕ залежно вѕд якостѕ волосяного покриву подѕляють на три групи. Для степових характерна значна кѕлькѕсть пуху та багато грубоі остѕ й мертвого волосу. они великого розмѕру, важкѕ (одержують вѕд курдючних та дорослих каракульських овець) До російських овчин вѕдносять шкури вѕд решти грубововних порѕд овець. они вѕдрѕзняються значною кѕлькѕстю пуху й вѕдносно тонкою остю, значно кращѕ за степовѕ овчини. Шубнѕ овчини за довжиною вовни подѕляють на вовновѕ (понад 6 см), напѕввовновѕ (вѕд 2,5 до 6 см) ѕ низькововновѕ (вѕд 1,5 до 2,5 см). Ху і чи и ( и и) — шкури овець з однорѕдною вовною, використовують для виготовлення хутрових виробѕв (шуб, манто, дублянок, комѕрѕв, головних уборѕв, пальт), шиють переважно хутром назовнѕ. За породними особливостями іх подѕляють на тонкоруннѕ, напѕвтонкоруннѕ ѕ напѕвгрубѕ, а за довжиною вовни — на вовновѕ (бѕльше нѕж см), напѕввовновѕ (вѕд 1 до 3 см) ѕ низькововновѕ (вѕд 0,5 до 1 см). Залежно вѕд наявних вад на рѕзних дѕлянках шкури хутровѕ овчини подѕляють на чотири сорти. Ш і я і чи и — це непридатнѕ для виготовлення шубних ѕ хутрових виробѕв шкури, з яких знѕмають волос ѕ використовують іх для виготовлення рукавичноі лайки, взуттєвоі замшѕ, хромовоі, шевро, галантерейноі та пѕдкладковоі шкѕри.
тва
и и
Т х
7.2.3.
іл 7
29 3
Р
іл 7
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці вів а
тва
7.2.4.
29 4
’я
п
и
і
ь
ь
Існує економѕчна необхѕднѕсть ѕ бѕологѕчна можливѕсть розвитку в овець не тѕльки специфѕчних (вовновоі, смушковоі, овчинноі), а й загальних видѕв продуктивностѕ сѕльськогосподарських тварин (м’ясноі та молочноі). Численнѕ ознаки м’ясноі продуктивностѕ овець подѕляють на двѕ групи: зажиттєвѕ й пѕслязабѕйнѕ. З и є і и: будова тѕла (широкотѕлий, вузькотѕлий ѕ промѕжний тип), жива маса (30 – 170 кг), середньодобовѕ прирости (вѕд 100 – 150 до 400 – 500 г), скороспѕлѕсть (висока, середня, низька), витрати корму на 1 кг приросту (вѕд 4 – 6 до 15 – 17 к. од.), вгодованѕсть (вища, середня, нижчесередня). іс я і і и: забѕйна маса (10 – 80 кг), забѕйний вихѕд (35 – 55 %), частини тушѕ (частка шиі, лопаток, грудей, пахвини, спини, попереку, крижѕв, стегон), тканину тушѕ (частка кѕсток, м’язѕв, жиру), коефѕцѕєнт м’ясностѕ (3 – 7), спѕввѕдношення м’язи : жир (вѕд 1 : 0,3 до 1 : 2 – 2,5), якѕсть м’яса (смак, колѕр, вологѕсть, нѕжнѕсть, мармуровѕсть), якѕсть жиру (смак, колѕр, консистенцѕя), хѕмѕчний склад баранини (вода — 60 – 70 %, бѕлок — 15 – 20, жир — 17 – 24, мѕнеральнѕ речовини — близько 1 %), енергетична цѕннѕсть 1 кг баранини (10 – 12 Дж, або 2500 – 3000 ккал). Ос и с і и и: специфѕчний приємний смак дичини й неперевершеного делѕкатесу (ягнятина ѕ м’ясо молодняку до 1,5-рѕчного вѕку); мѕстить у 2 – 3 рази менше холестерину, нѕж свинина та яловичина; багате джерело незамѕнних амѕнокислот, кальцѕю, фосфору, залѕза, мѕкроелементѕв, вѕтамѕнѕв групи , бажаних ароматичних та стимулюючих речовин. роте в жодного виду сѕльськогосподарських тварин, крѕм овець, немає такоі великоі вѕдмѕнностѕ мѕж особливостями м’яса дорослих тварин ѕ молодняку. ’ясо дорослих овець часто набуває неприємного запаху (гѕрсинова кислота), який посилюється в разѕ повторного пѕдѕгрѕвання страв. ир має високу точку топлення ѕ застигання (40 – 47 °С), що також негативно впливає на якѕсть м’ясних страв у мѕру зниження іх температури. Тому баранину споживають гарячою з додаванням значноі кѕлькостѕ ароматичних та гострих спецѕй. У виробничих умовах бажано пѕдвищувати скороспѕлѕсть овець ѕ тварин на м’ясо реалѕзовувати в молодому вѕцѕ. За таких умов витрати кормѕв на 1 кг приросту зменшуються (4 – 6 к. од.), а якѕсть м’ясноі продукцѕі значно полѕпшується (приємний запах ѕ смак, температура топлення жиру становить 32 – 37 °С, як у птицѕ). Ягнятина й молода баранина є цѕнним продуктом харчування ѕ користуються попитом на внутрѕшньому та свѕтовому ринках.
Р
7.3.
ія
ь
Селекцѕя забезпечує полѕпшення спадкових задаткѕв продуктивностѕ та здоров’я овець. Теоретичнѕ основи селекцѕі практично однаковѕ для всѕх видѕв сѕльськогосподарських тварин ѕ ґрунтуються на закономѕрностях мѕнливостѕ в популяцѕі. собливостѕ методѕв племѕнноі роботи у вѕвчарствѕ зумовленѕ специфѕкою продукцѕі овець — вовни, смушкѕв, овчин. Іншѕ ѕснуючѕ вѕдмѕнностѕ не принциповѕ. Загалом селекцѕя, як одна з трьох складових вѕвчарства, охоплює об’єкти роботи й методи. б’єкти — це вѕвцѕ з часу одомашнення ѕ до сучасного стану виробничих напрямѕв вѕвчарства, а методи — практична реалѕзацѕя закономѕрностей селекцѕі. ѕвцѕ належать до класу ссавцѕв, пѕдкласу плацентарних, ряду парнокопитних, пѕдряду жуйних, родини порожнисторогих, пѕдродини вѕвцѕ — кози, роду вѕвцѕ, виду гѕрськѕ барани, серед яких розрѕзняють пѕдвиди: урѕал (58 хромосом), аргалѕ (56 хромосом), європей-
ці вів а
вече молоко — цѕнний харчовий продукт, з якого виготовляють рѕзноманѕтнѕ сорти сиру (рокфор, пекарѕно, бринза, качкавал, чанах тощо) ѕ кисломолочнѕ продукти (йогурт, кисле молоко, айран, мацонѕ та ѕн.). У його складѕ мѕститься близько 120 рѕзних компонентѕв, серед яких на жир припадає 6 – 9 %, бѕлок — 5 – 7 ѕ мѕнеральнѕ солѕ — близько 0,9 %. Загалом суха речовина становить 18 – 19 %. Енергетична цѕннѕсть 1 кг овечого молока — 4 – 5,5 Дж (400 – 1300 ккал). а одержання 1 кг м’якого сиру (бринзи) витрачають до 5, а твердого (рокфор) — близько 7 кг овечого молока. итрати коров’ячого молока досягають вѕдповѕдно 10 ѕ 13 кг. За вмѕстом основних поживних речовин овече молоко переважає коров’яче в 1,5 – 1,8 раза. актацѕя у звичайних овець триває 4 – 5 мѕс (у спецѕалѕзованих порѕд — до 7 мѕс). Доіти вѕвцематок починають пѕсля вѕдлучення ягнят у 2,5 – 3-мѕсячному вѕцѕ. За оптимальних умов годѕвлѕ та утримання вѕд однѕєі вѕвцематки за лактацѕю отримують 60 – 80 кг товарного молока. родуктивнѕсть вѕвцематок спецѕалѕзованих молочних порѕд 300 – 400, а рекордисток — до 1000 кг молока за лактацѕю. Якщо врахувати, що в овечому молоцѕ сухих речовин у 1,5 раза бѕльше, нѕж у коров’ячому, а вѕвцематка в 10 разѕв менша за корову, то успѕхи селекцѕі ѕ технологѕі у вѕвчарствѕ не поступаються перед досягненнями у молочному скотарствѕ. роте це щодо спецѕалѕзованих порѕд. У звичайному вѕвчарствѕ товарного овечого молока одержують дуже мало, оскѕльки в Украінѕ овець майже не доять, хоча молоко є третѕм (пѕсля вовни й баранини) ѕстотним джерелом прибутку у вѕвчарствѕ.
тва
ь
ицтва п
ь
ія ви
і
л
и
Т х
п
7.2.5.
іл 7
29 5
іл 7
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці вів а
тва
Р
29 6
ський та азѕатський муфлон (54 хромосоми). Свѕйськѕ вѕвцѕ також мають 54 хромосоми ѕ походять вѕд муфлона. ѕвцѕ одомашненѕ у VIII тисячолѕттѕ до н.е. они належать до числа перших видѕв свѕйських тварин в ѕсторѕі матерѕальноі культури людини. середок первѕсного одомашнення овець був у ереднѕй зѕі вѕд пѕвнѕчносхѕдного узбережжя Середземного моря до лѕнѕі Каспѕй — ерська затока. Це зона поширення муфлонѕв, тут ѕснували ѕ змѕнювали одна одну давнѕ культури та цивѕлѕзацѕі. а територѕі алестини бѕля Ієрихону (8000 р. до н.е.) виявили найдавнѕшѕ залишки свѕйських овець. У давнѕ часи неабияких успѕхѕв досягло вѕвчарство в басейнѕ рѕчок Тигру та Євфрату, так званому ежирѕччѕ, або есопотамѕі. а основѕ численних фактичних матерѕалѕв, ґрунтовних дослѕджень ѕ узагальнень ученѕ почали називати усѕ мѕста цѕєі зони мѕстами «хлѕба й вовни» за аналогѕєю з такою самою афористичною назвою авилона в текстах Хаммурапѕ. ѕд впливом есопотамѕі й ередньоі зѕі, а також певною мѕрою незалежним шляхом вѕвчарство виникло ѕ розвивалося й в ѕнших регѕонах свѕту: на Закавказзѕ, у Середнѕй та Центральнѕй зѕі, ѕвнѕчнѕй ѕ ѕвнѕчно-Схѕднѕй фрицѕ тощо. епоху панування имськоі ѕмперѕі овець завезли у рѕзнѕ регѕони Європи. з часом вони поширилися майже на всѕх континентах ѕ в усѕх краінах свѕту. У перѕод середньовѕччя найвищого розвитку вѕвчарство досягло в Іспанѕі та нглѕі, а в новѕ часи — послѕдовно в ѕмеччинѕ, встрѕі, Францѕі, осѕі, Украінѕ, СШ . сучасному вѕвчарствѕ серед усѕх краін свѕту першѕсть належать встралѕі ѕ овѕй Зеландѕі. Д с и ія ь — це складний селекцѕйний (еволюцѕйний) процес, що безперервно триває 10 тис. рокѕв. Змѕни продуктивностѕ овець за цей час досягли дивовижних розмѕрѕв. У диких предкѕв свѕйських овець взагалѕ не було тонкоі, напѕвтонкоі, напѕвгрубоі та кращих варѕантѕв грубоі вовни, смушкѕв ѕ нѕчого подѕбного до романовськоі овчини, складчастостѕ шкѕри, вѕдмѕнноі звивистостѕ вовни, високих настригѕв немитоі (рекорд — 31,7 кг) ѕ чистоі (до 15 кг ѕ бѕльше), дуже довгоі (рекорд 81 см) ѕ густоі (до 10 – 12 тис. вовнинок ѕ бѕльше на 1 см2 шкѕри) вовни, високоі скороспѕлостѕ молодняку (середньодобовѕ прирости 450 – 500 г ѕ бѕльше), високоі багатоплѕдностѕ (рекорд — 13 ягнят) ѕ молочностѕ (до 1000 кг за лактацѕю) вѕвцематок, не було курдючних ѕ жирнохвостих овець. орѕвняно з ѕншими видами сѕльськогосподарських тварин у овець у процесѕ доместикацѕі досягнуто загалом найбѕльшоі рѕзноманѕтностѕ продукцѕі. ѕд них отримують вовну, смушки, овчину, м’ясо, молоко. Існують навѕть в’ючнѕ вѕвцѕ. Комплексне поєднання рѕвня й характеру рѕзноманѕтних видѕв продуктивностѕ овець сприяло створенню численних порѕд. У свѕтѕ
Р
іл 7
налѕчується близько 600 порѕд овець, у тому числѕ в Украінѕ — 12. Існують зоологѕчна ѕ виробнича класифѕкацѕі порѕд. Зоологѕчна ґрунтується на морфологѕчних особливостях хвоста (довжина, наявнѕсть ѕ характер жироутворень), а в основу виробничоі покладено тип вовнового покриву (тонкоруннѕ, напѕвтонкоруннѕ, напѕвгрубововнѕ та грубововнѕ) ѕ особливостѕ поєднання ступеня розвитку рѕзних видѕв та ознак продуктивностѕ овець (вовновоі, м’ясноі, смушковоі, овчинноі, молочноі).
ці вів а ицтва п
У тонкорунних овець вовна складається з самого пуху ѕ має тонину до 25 мкм включно (60, 64,70 ѕ 80 якостѕ), вѕдзначається найвищою вирѕвнянѕстю вовнового покриву за тониною та найвищого густотою й жиропѕтнѕстю, має найдосконалѕшу штапельну будову руна, неперевершений характер звивистостѕ штапелю, спостерѕгається найкраща оброслѕсть тварин рунною вовною. ише для тонкорунних овець характернѕ типова складчастѕсть шкѕри, найвищѕ настриги немитоі вовни, порѕвняно невисокѕ та середнѕ показники живоі маси, скороспѕлостѕ, довжини вовни, вѕдсотка виходу чистого волокна. Існує 65 порѕд тонкорунних овець, з яких в Украінѕ розводять чотири (найпоширенѕшѕ — двѕ). иробничѕ напрями тонкорунного вѕвчарства: вовнове (австралѕйський меринос — найкращий у свѕтѕ, аргентинський меринос, грозненська, ставропольська тощо), вовново-м’ясне (асканѕйська, алтайська, кавказька, американський рамбульє та ѕн.), м’ясо-вовнове (прекос, мерино-фляйш, полварс). Ас і сь створена у 1925 – 1934 рр. в сканѕі- овѕй на основѕ схрещування мѕсцевих тонкорунних овець (аклѕматизованих ѕ полѕпшених нѕмецьких електоралей, негреттѕ та електораль × негретгѕ) з американським рамбульє (рис. 7.2). У 1981 – 1992 рр. за рахунок селекцѕі ѕз застосуванням ввѕдного схрещування з австралѕйськими мериносами створено таврѕйський внутрѕшньопородний тип асканѕйських тонкорунних овець. бластѕ районованого розведення: Херсонська, Запорѕзька, Днѕпропетровська, иколаівська, Кѕровоградська, уганська. а цю породу припадає близько 35 % загальноі кѕлькостѕ овець в Украінѕ. Кращѕ племзаводи: «Червоний чабан» ѕ « сканѕя- ова» Херсонськоі та « тманай» Запорѕзькоі областей. астриги чистоі вовни у заводських стадах становлять 3,1 – 3,5 кг. ива маса баранѕв-плѕдникѕв — 115 – 125, вѕвцематок — 55 – 65 кг; настриг немитоі вовни вѕдповѕдно 14 – 16 ѕ 6 – 7 кг; вихѕд чистого волокна — 55 – 60 та 50 – 55 %; настриг чистоі вовни — 8 – 10 ѕ 3 – 3,5 кг; довжина вовни 10 – 11 та 9 – 10 см. арани — рогатѕ, вѕвцематки — комолѕ. ива маса ягнят, вѕдлучених у 4-мѕсячному вѕцѕ, — 27 – 29 кг; молодняк у однорѕчному вѕцѕ досягає 75 % маси дорослих тварин.
тва
ь
ія ви
и
л
іп
Т х
7.3.1.
29 7
іл 7
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці вів а
тва
Р
29 8
Рис. 7.2.
с
і сь
у
и
с — у перекладѕ з французькоі означає скороспѕлий. орода створена наприкѕнцѕ XIX — на початку XX ст. методом селекцѕйного використання овець, одержаних вѕд схрещування мериносѕв типу рамбульє та англѕйських напѕвтонкорунних м’ясних лейстерських у Францѕі (мерино-прекоси) ѕ мериносѕв, бордел-лейстерських та мерино-прекосѕв у ѕмеччинѕ. статочно породу назвали меринофляйш, або прекос (рис. 7.3). У 1983 – 1995 рр. створено харкѕвський ѕ закарпатський внутрѕшньопороднѕ типи прекосѕв (для ввѕдного схрещування використовували австралѕйських мериносѕв, полварсѕв та австралѕйських корѕделей). бластѕ районованого розведення: Харкѕвська, ѕнницька, Черкаська, Чернѕгѕвська, Сумська, Хмельницька, олтавська, Тернопѕльська, итомирська, Закарпатська, олинська, Киівська, ѕвненська, Івано-Франкѕвська. рекоси становлять близько 25 % загальноі кѕлькостѕ овець в Украінѕ. Кращѕ племзаводи: «Іллѕчовка», «Степок», «Чувирѕне» Харкѕвськоі областѕ. астриги чистоі вовни у заводських стадах досягають 2,5 – 2,6 кг. ива маса баранѕв-плѕдникѕв — 120 – 130, вѕвцематок — близько 60 – 70 кг; настриг немитоі вовни вѕдповѕдно 10 – 12 ѕ 5 – 5,5 кг; ви-
іл 7
хѕд чистого волокна — 50 – 55 та 40 – 52 %; настриг чистоі вовни — 6 – 8 ѕ 2,5 – 2,8 кг; довжина штапелю — 9 – 10 та 8 – 9 см. арани й вѕвцематки — комолѕ. ива маса ягнят пѕсля вѕдлучення в 4-мѕсячному вѕцѕ — 30 – 32 кг; молодняк у рѕчному вѕцѕ досягає 75 – 80 % живоі маси дорослих тварин.
7.3.2.
пі
іп
и
ь
У напѕвтонкорунних овець вовна складається з перехѕдного волосу або перехѕдного й пуху, вирѕвняних за тониною; бувають довго- та короткововнѕ (майже як тонкоруннѕ); тонина вовни коливається вѕд 25,1 до 40 мкм (58, 56, 50, 46, 46 ѕ 44 якостѕ); руно штапельноі ѕ косичноі (якщо вовна дуже довга й рѕдка) будови; штапель не дуже щѕльний (оскѕльки порѕвняно з тонкорунними тут вовна рѕдша ѕ менше жиропѕтна); велика та середня добре виражена звивистѕсть; люстровий (у довгововних) або нормальний блиск вовни; напѕвтонкоруннѕ вѕвцѕ безскладчастѕ з гѕршою (порѕвняно з тонкорунними) оброслѕстю кѕнцѕвок, голови та черева; за настригом немитоі ѕ чистоі вовни поступаються тѕльки перед тонкорунними; тварини великих розмѕрѕв, характеризуються високою якѕстю м’яса, скороспѕлѕ, багатоплѕднѕ ѕ
ія ви
с
л
и
Т х
Рис. 7.3.
ицтва п
ці вів а
тва
Р
29 9
іл 7
молочнѕ; серед свѕйських овець мають найкраще поєднання високого розвитку м’ясноі та вовновоі продуктивностей. У свѕтѕ налѕчується 218 напѕвтонкорунних порѕд овець, у тому числѕ в Украінѕ — п’ять (найпоширенѕша — одна). сновних виробничих напрямѕв напѕвтонкорунного вѕвчарства три: вовново-м’ясне (цигайська порода, аргентинський ромнѕ-марш, грузинська жирнохвоста тощо), м’ясововнове довгововне (новозеландський корѕдель, лѕнкольн, ромнѕмарш, асканѕйськѕ кросбреди, пѕвнѕчнокавказька та ѕн.); м’ясововнове короткововне (гемпшир, шропшир, суффольк, латвѕйськѕ темноголовѕ, нѕмецькѕ чорноголовѕ тощо). и сь — створена в давнѕ часи народами алканського пѕвострова ѕ алоі зѕі. а пѕвдень Украіни завезена в XIX ст. переселенцями-болгарами з ессарабѕі та румунськими кочѕвниками-вѕвчарями з Трансѕльванѕі (рис. 7.4). а основѕ селекцѕі з використанням для ввѕдного схрещування англѕйськоі породи ромнѕ-марш створено приазовський тип цигайських овець. Зона породного районування: Донецька, втономна еспублѕка Крим, деська, частково Чернѕвецька, Херсонська, Запорѕзька областѕ. сновнѕ племзаводи: ѕм. ози юксембург Донецькоі областѕ, «Чорноморський», «Славне» втономноі еспублѕки Крим. У провѕдних племзаводах настриг чистоі вовни становить 2,8 – 3,3 кг. ива маса бара-
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці вів а
тва
Р
Рис. 7.4.
30 0
и
сь
и
пі
і
іп
и
ь
Н і у і і і вѕдрѕзняються неоднорѕдною напѕвгрубою вовною, що складається переважно з пуху (56 – 75 %), перехѕдного волосу (20 – 25 %) та невеликоі кѕлькостѕ остѕ (5 – 25 %) без сухого ѕ мертвого волосу. уно косичноі будови. Довжина пуху — 8 – 15, а перехѕдного волосу й остѕ — 14 – 25 см. За незначним винятком — це курдючнѕ ѕ жирнохвостѕ вѕвцѕ. ива маса баранѕвплѕдникѕв коливається вѕд 75 – 90 до 120 – 130 кг, вѕвцематок — вѕд 50 – 60 до 70 – 80 кг; настриг немитоі вовни вѕдповѕдно 3,5 – 5,0 ѕ 2 – 3 кг; вихѕд чистого волокна — близько 65 – 70 %. У свѕтѕ налѕчується 12 напѕвгрубововних порѕд овець (сараджинська, таджицька, кивирджик, балбас, хоросанська, вѕрменська та ѕн.). Украінѕ таких порѕд немає, але в Карпатах поширенѕ вѕвцѕ з напѕвгрубою вовною, виведенѕ в результатѕ схрещування мѕсцевих грубововних вѕвцематок ѕз баранами цигайськоі породи. ива маса баранѕв 45 – 50, вѕвцематок — 35 – 40 кг; настриги немитоі вовни вѕдповѕдно 3 – 3,5 ѕ
тва ці вів а ицтва п ія ви
7.3.3.
л
нѕв-плѕдникѕв — 110 – 120, вѕвцематок — 55 – 65 кг; настриг немитоі вовни вѕдповѕдно 9 – 10 та 4 – 5 кг, вихѕд чистого волокна — 60 – 65 ѕ 55 – 60 %; настриг чистоі вовни — 6 – 8 та 2,6 – 3 кг; довжина вовни — 10 – 11 ѕ 8 – 9 см. арани — рогатѕ, вѕвцематки — комолѕ. ива маса ягнят пѕсля вѕдлучення у 4-мѕсячному вѕцѕ — 28 – 30 кг; молодняк у однорѕчному вѕцѕ досягає 70 – 75 % живоі маси дорослих тварин. собливѕстю вовни цигайських овець є значна пружнѕсть, тому хутро (цигейки) ѕ тканини з цигайськоі вовни стѕйкѕ проти зминання. і використовують також для виготовлення технѕчних сукон (шлѕфувальних, для вѕджимних валѕв у целюлозно-паперовѕй промисловостѕ тощо). Ас і сь і с и — украінський тип м’ясо-вовнових овець асканѕйськоі селекцѕі. Створенѕ вѕдтворним схрещуванням асканѕйських тонкорунних та цигайських вѕвцематок з баранами англѕйськоі породи ѕнкольн. а них припадає близько 1 % загальноі кѕлькостѕ овець в Украінѕ. Як перспективний тип поширений у багатьох областях: Херсонськѕй, деськѕй, Чернѕвецькѕй, ѕвненськѕй, олинськѕй, итомирськѕй та ѕн. ровѕднѕ племзаводи: « сканѕя- ова» ѕ « аркєєво» Херсонськоі областѕ. У зазначених господарствах настриг чистоі вовни становить 3,5 – 4,5 кг. ива маса баранѕв-плѕдникѕв — 120 – 130, вѕвцематок — 65 – 75 кг; настриг чистоі вовни вѕдповѕдно 8 – 11 ѕ 4 – 6 кг; довжина вовни — 18 – 20 та 14 – 16 см; вихѕд чистого волокна — 60 – 70 %. арани ѕ вѕвцематки — комолѕ. Середньодобовѕ прирости ягнят — 200 – 250, молодняку — 120 – 150 г. У однорѕчному вѕцѕ молодняк досягає 85 – 90 % живоі маси дорослих овець.
іл 7
Т х
Р
30 1
іл 7
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці вів а
тва
Р
30 2
1,5 – 2,5 кг; довжина косицѕ — 17 – 21, пуху — 9 – 12 см. уно без мертвого й сухого волосу. Тварини невеликого розмѕру з вѕдмѕнною килимовою вовною свѕтового рѕвня. оширенѕ у ьвѕвськѕй, ІваноФранкѕвськѕй, Закарпатськѕй, Чернѕвецькѕй областях. Для у их ь характерна неоднорѕдна груба вовна з помѕрним умѕстом пуху (30 – 50 %), перехѕдного волосу (2 – 30 %) ѕ значною кѕлькѕстю остѕ (25-65 %) та сухого й мертвого волосу (5 – 20 %); руно косичноі будови; косицѕ злегка хвилястѕ й довгѕ (18 – 25 см ѕ бѕльше) або майже прямѕ та короткѕ (6 – 15 см); найменша густота вовни; найбѕльша невирѕвнянѕсть вовнового покриву овець у косицѕ ѕ по руну за тониною, довжиною й густотою вовни; найгѕрша оброслѕсть тулуба тварин рунною вовною; найменший умѕст жиру у вовнѕ; найвищий вихѕд чистого волокна; найменшѕ настриги немитоі та чистоі вовни. ива маса баранѕв-плѕдникѕв коливається вѕд 40 – 45 до 120 – 130 кг ѕ бѕльше, вѕвцематок — вѕд 30 – 35 до 70 – 90 кг ѕ бѕльше; настриг немитоі вовни — вѕдповѕдно 1,5 – 3,5 та 1 – 2,5 кг. ихѕд чистого волокна — 60 – 80 %. ають найвищу рѕзноманѕтнѕсть за кольором вовни (усѕ кольори), морфологѕчними особливостями хвоста (всѕ типи), показниками скороспѕлостѕ молодняку, якѕстю баранини, багатоплѕднѕстю ѕ молочнѕстю вѕвцематок. рубововним вѕвцям притаманнѕ найвищѕ адаптивнѕ здатностѕ. Здебѕльшого іх розводять в екстремальних клѕматичних умовах гѕрських зон, посушливих степѕв, напѕвпустель та пустель. У свѕтѕ налѕчується 260 грубововних порѕд овець, у тому числѕ в Украінѕ — три. иробничѕ напрями грубововного вѕвчарства: смушкове (каракульська, сокѕльська), шубне (романовська, пѕчнѕчнохудохвостѕ), м’ясосальне (гѕсарська, едельбаєвська, джайдара тощо), м’ясо-вовновомолочне (украінська гѕрськокарпатська, тушинська, лезгѕнська, карачаєвська, карабахська та ѕн.), молочне (фрѕзлендська, колбред, кембрѕджська, тексель тощо). К у ьсь створена давнѕми народами ежирѕччя й пѕвдня басейну рѕчок Сирдар’і та мудар’і (сучаснѕ Узбекистан ѕ Туркменѕя). Украіну потрапили наприкѕнцѕ XIX ст. Схрещуванням каракульських ѕ романовських овець в Інститутѕ тваринництва степових районѕв У « сканѕя- ова» створено асканѕйський багатоплѕдний тип каракульських овець (рис. 7.5). бластѕ районованого розведення: деська, Чернѕвецька, частково олтавська та Херсонська. а каракульську породу припадає близько 3 % загальноі кѕлькостѕ овець Украіни. ровѕднѕ господарства: племзавод « аркєєво» Херсонськоі та племгосп ѕм. лагоєва деськоі областей. ива маса баранѕв — 65 – 80, вѕвцематок — 45 – 50 кг; настриг немитоі вовни вѕдповѕдно 3 – 4 ѕ 2,5 – 2,8 кг; довжина косиць — близько 15 – 20 см. арани — рогатѕ, вѕвцематки — комолѕ. Каракульськѕ вѕвцѕ багатоплѕдного типу характеризуються бѕльшою живою масою (барани — 90 – 100, вѕвцематки — 55 – 60 кг) ѕ вищими настригами
іл 7
я
я
и с
і сь
і
у
вовни (на 8 – 10 %). ива маса ягнят при народженнѕ — 3,5 – 5 кг. агатоплѕднѕсть вѕвцематок нового типу досягає 170 – 180 %. У кращих господарствах вихѕд першосортних смушкѕв 50 – 80 %. Украінѕ розводять чорних ѕ сѕрих каракульських овець. і ьсь створена на олтавщинѕ тривалою селекцѕєю з можливим використанням овець каракульськоі породи та кримських маличѕв. азва походить вѕд с. Сокѕлки Кобиляцького району, поширенѕ в олтавськѕй ѕ частково Днѕпропетровськѕй областях. Становлять близько 3 % загальноі кѕлькостѕ овець в Украінѕ. Краще господарство в породѕ — племзавод «Сокѕльський» олтавськоі областѕ. ива маса баранѕв-плѕдникѕв — 60 – 65, вѕвцематок — 40 – 45 кг; настриг немитоі вовни вѕдповѕдно 3,5 – 4 ѕ 2 – 3 кг; довжина косиць — близько 20 – 25 см. арани — рогатѕ, вѕвцематки — комолѕ. ива маса ягнят при народженнѕ 3,5 – 4 кг. ѕд овець сокѕльськоі породи одержують 55 – 60 % сѕрих ѕ 40 – 45 %
Т х
л
Рис. 7.5. Ві
ія ви
ицтва п
ці вів а
тва
Р
30 3
іл 7
чорних смушкѕв. Домѕнантний ген ширазѕ (сѕрий колѕр) у гомозиготному станѕ призводить до хронѕчноі тимпанѕі й загибелѕ ягнят у 3 – 4-мѕсячному вѕцѕ, якщо іх не використали для одержання смушка в 1 – 3 днѕ пѕсля народження. Для запобѕгання цьому слѕд удосконалювати систему ранньоі дѕагностики альбѕноідѕв та ширше практикувати гетерогенну систему розведення сѕрих ѕ чорних смушкових овець. У сь і сь сь овець створена на основѕ схрещування вѕдрѕдь мѕсцевих грубововних гѕрськокарпатських овець ѕз напѕвтонкорунними цигайськими (рис. 7.6). оширенѕ в Закарпатськѕй, Івано-Франкѕвськѕй, ьвѕвськѕй та Чернѕвецькѕй областях. азом ѕз мѕсцевими становить близько 3 % загальноі кѕлькостѕ овець в Украінѕ. лемѕннѕ господарства ѕ ферми: « ове життя», «Карпати», « ерлина уцульщини», « аржава» та ѕн. У кращих стадах жива маса баранѕв-плѕдникѕв — 60 – 80, вѕвцематок — 40 – 45 кг; настриг немитоі вовни вѕдповѕдно 4 – 5 ѕ 2,7 – 3,8 кг; вихѕд чистого волокна — 60 – 80 %; довжина вовни — близько 18 – 20 см ѕ бѕльше. арани — рогатѕ, вѕвцематки — комолѕ. За лактацѕю (70 – 80 днѕв)
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці вів а
тва
Р
Рис. 7.6.
30 4
у
сь
і сь
сь
и
Р
іл 7
вѕд вѕвцематки отримують вѕд 25 до 50 кг товарного молока. ѕвцѕ цѕєі породи добре пристосованѕ до вологого й холодного клѕмату Карпат (косичне добре обтѕчне руно з пѕдвищеним умѕстом жиропоту ѕ незначною кѕлькѕстю пуху).
лемѕнна робота передбачає оцѕнювання та облѕк ѕндивѕдуальноі продуктивностѕ ѕ походження овець, оцѕнювання тварин за якѕстю потомства, органѕзацѕю вѕдбору молодняку й пѕдбору дорослих тварин, виробничѕ методи створення селекцѕйноі структури племѕнного ѕ товарного стада овець. Загальнѕ особливостѕ методѕв селекцѕі овець: складна й специфѕчна система бонѕтування тварин, сезоннѕсть та чѕтка виробнича стабѕльнѕсть одночасного оцѕнювання, облѕку й використання всього поголѕв’я овець на послѕдовних етапах селекцѕйного процесу впродовж року. ѕвчарство не має принципових вѕдмѕнностей щодо загальних систем ѕндивѕдуального облѕку та мѕчення тварин. лемѕнна робота ґрунтується на використаннѕ ѕндивѕдуальноі рѕзноманѕтностѕ тварин. Тому з селекцѕйною метою у вѕвчарствѕ проводять мѕчення (татуювання, вищипи, бирки, випалювання номерѕв на рогах) та ѕндивѕдуальний (племѕнний) облѕк продуктивностѕ й походження тварин. Форми ѕндивѕдуального облѕку: журнал парування, ягнѕння та приплоду овець; журнал ѕндивѕдуального бонѕтування та продуктивностѕ овець; картка племѕнного барана; картка племѕнноі вѕвцематки; вѕдомѕсть остаточного ѕндивѕдуального закрѕплення баранѕв за вѕвцематками на перѕод парування; книга ѕндивѕдуального облѕку продуктивностѕ овець (селекцѕйне поголѕв’я вѕвцематок ѕ ярок товарних господарств). У племѕнних господарствах на основѕ результатѕв бонѕтування й стриження складають зведену вѕдомѕсть бонѕтування овець, а в товарних — акт класного бонѕтування. Це вже форми групового облѕку виробничоі дѕяльностѕ у племѕнному ѕ товарному вѕвчарствѕ. До них належать також рѕзнѕ форми технологѕчного та бухгалтерського облѕку; акт на оприбуткування приплоду овець, заключнѕ вѕдомостѕ про парування вѕвцематок, ягнѕння, вѕдлучення ягнят вѕд вѕвцематок, акт переведення овець ѕз групи в групу, акт на вибуття тварин, книжка чабана, щоденник надходження ѕ реалѕзацѕі вовни, вѕдомѕсть витрачання кормѕв та ѕншѕ форми облѕку. онѕтування — це комплексне оцѕнювання власноі продуктивностѕ овець ѕз метою найбѕльш ефективного використання іх у племѕннѕй роботѕ та технологѕі виробництва. Існує ѕндивѕдуальне й класне бонѕтування. ѕд індивідуальним розумѕють таке оцѕнювання власноі продуктивностѕ, коли враховують усѕ селекцѕйнѕ ознаки й ре-
тва
і
ці вів а
і
ицтва п
и
ія ви
мі
л
ип
Т х
7.3.4.
30 5
іл 7
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці вів а
тва
Р
30 6
зультати оцѕнювання ступеня розвитку кожноі ознаки записують у спецѕальному журналѕ, а на вусѕ ставлять (вищипом) вѕдповѕдний клас тварин (у смушкових вищипом фѕксують також смушковий тип ягнят ѕ розмѕр завиткѕв). Так бонѕтують овець у племѕнних господарствах. Класне бонѕтування — це оцѕнювання власноі продуктивностѕ овець за всѕма селекцѕйними ознаками, проте ступѕнь розвитку іх нѕде не зазначають, а ставлять тѕльки клас вищипом на вусѕ (у смушкових — розмѕр завиткѕв ѕ смушковий тип ягнят). Класне бонѕтування молодняку застосовують на товарних фермах. У кожному господарствѕ щороку бонѕтують: баранѕв-плѕдникѕв, резервних баранѕв та пробникѕв, ремонтних баранѕв рѕчного вѕку й однорѕчних баранѕв для продажу, ярок рѕчного вѕку, переярок (дворѕчнѕ ярки), вѕвцематок селекцѕйного ядра (елѕти унѕкальноі ѕ добѕрноі). У смушковому вѕвчарствѕ основним бонѕтуванням є оцѕнювання ягнят у вѕцѕ 1 – 3 днѕ пѕсля народження, у романовському — у 8 – 9мѕсячному вѕцѕ. До селекцѕйних ознак вѕдносять якѕснѕ й кѕлькѕснѕ характеристики основних видѕв продуктивностѕ овець. ѕд час бонѕтування цѕ ознаки позначають певними лѕтерами, а ступѕнь іх розвитку — цифрами або умовними знаками (плюс, мѕнус тощо). Крѕм того, всѕ показники продуктивностѕ тварин мають цифровий код ѕ кѕлькѕсно виражену оцѕнку для обробки на Е . Сукупнѕсть розташованих у певнѕй послѕдовностѕ й умовно вѕдмѕчених ознак комплексного оцѕнювання овець утворює бонѕтувальний ключ. а основѕ бонѕтування визначають клас тварин. Чистопородних овець усѕх порѕд подѕляють на елѕту, перший, другий клас ѕ брак. До першого класу належать тварини, якѕ за комплексним рѕвнем продуктивностѕ вѕдповѕдають нормативам породи. вець, що значно переважать цѕ вимоги, вѕдносять до еліти. ѕнструкцѕях з бонѕтування овець введено мѕнѕмальнѕ вимоги для тварин першого класу та елѕти. До другого класу вѕдносять овець, якѕ за комплексним рѕвнем продуктивностѕ не вѕдповѕдають породним вимогам, однак за окремими ознаками мають певну виробничу цѕннѕсть (велика довжина вовни, пѕдвищена щѕльнѕсть руна тощо). рак — це тварини, якѕ не мають селекцѕйноі цѕнностѕ навѕть за окремими ознаками, або ѕз значними вадами екстер’єру чи вовнового покриву. езультати бонѕтування є основою для селекцѕйного призначення тварин ѕ органѕзацѕйного використання іх у технологѕі виробництва продукцѕі овець. Кращий молодняк залишають для поповнення основного стада овець. Це виробнича форма реалѕзацѕі вѕдбору — найголовнѕшого елемента племѕнноі роботи у вѕвчарствѕ. Дорослих тварин, якѕ вѕдповѕдають вимогам елѕти, записують у вѕдповѕднѕй формѕ до Державноі книги племѕнних овець (ДК ). лемѕннѕ господарства ре-
Р
іл 7
алѕзують молодняк для селекцѕйного використання в ѕнших сѕльськогосподарських пѕдприємствах. Для продажу на кожну тварину оформляють племѕнне свѕдоцтво, де вказують й походження й продуктивнѕсть, на основѕ яких встановлюють реалѕзацѕйну цѕну молодняку.
7.4.1. Ві
я
ці вів а
У трикомпонентнѕй системѕ виробництва продукцѕі овець технологѕя забезпечує реалѕзацѕю спадкових задаткѕв продуктивностѕ тварин ѕ органѕзацѕйну упорядкованѕсть та практичну доцѕльнѕсть виробничого процесу на основѕ іх бѕологѕчних особливостей ѕ природноекономѕчних умов конкретного господарства. Технологѕя виробництва продукцѕі овець, як ѕ будь-яка технологѕя, включає два пѕдроздѕли: спосѕб виробництва ѕ процес виробництва. сі и и — це принципова схема одержання продукцѕі певного виду та якостѕ, що ґрунтується у вѕвчарствѕ на закономѕрностях онтогенезу тварин ѕ спадкових задаткѕв овець щодо конкретного виду продуктивностѕ. Елементарна одиниця способу виробництва — пара овець у безперервному часѕ змѕни поколѕнь ѕ виробничого використання. У технологѕчному аспектѕ тут головне — закономѕрностѕ вѕдтворення овець у повному онтогенетичному значеннѕ, а також особливостѕ годѕвлѕ тварин, утримання, отримання ѕ переробки продукцѕі. с и и — це одержання за вѕдомим способом виробництва певноі кѕлькостѕ продукцѕі овець за мѕнѕмальних затрат працѕ, витрат енергѕі, матерѕальних ѕ грошових засобѕв; оптимальних умов працѕ й побуту людей; максимального збереження та полѕпшення природних умов навколишнього середовища. Елементарна одиниця процесу виробництва — стадо овець. Тому пѕд час органѕзацѕі виробництва певноі кѕлькостѕ продукцѕі вирѕшують питання про розмѕр стада, статевѕ й вѕковѕ групи, структуру стада, розмѕр виробничих груп (отар) овець рѕзного вѕку та статѕ, рух поголѕв’я, пѕдготовку й проведення виробничих процесѕв вѕдтворення стада (парування, ягнѕння, вирощування ягнят, вѕдлучення ягнят вѕд вѕвцематок, вирощування молодняку, вибракування ѕ поповнення дорослого поголѕв’я), виробничу систему годѕвлѕ, утримання й догляду тварин рѕзних статевих ѕ вѕкових груп та отримання й переробку продукцѕі овець.
тва
і
ицтва п
і
ія ви
п
л
и
Т х
7.4. Ви
ь
ѕдтворення стада в широкому (онтогенетичному) розумѕннѕ є найголовнѕшим компонентом технологѕі виробництва продукцѕі овець, оскѕльки все ѕнше в загальнѕй технологѕчнѕй системѕ нероз30 7
іл 7
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці вів а
тва
Р
30 8
ривне з елементами його вѕдтворення. У виробничому процесѕ годѕвля, утримання й догляд не ѕснують самѕ по собѕ. одують, утримують ѕ доглядають тварин конкретних статевих ѕ вѕкових груп, органѕчно пов’язаних мѕж собою цѕлѕсним процесом змѕни поколѕнь, у процесѕ вѕдтворення стада. До бѕологѕчних параметрѕв вѕдтворення стада овець вѕдносять: сезоннѕсть статевоі активностѕ (висока восени), статеву (4 – 6 мѕс) та господарську (16 – 18 мѕс, ѕнодѕ близько 9 – 10 мѕс) зрѕлѕсть, тривалѕсть статевого циклу (16 – 18 дѕб) ѕ охоти (24 – 72 год), строк овуляцѕі (через 20 – 30 год пѕсля настання охоти), життєздатнѕсть спермѕів у статевих шляхах вѕвцематки (27 – 48 год), тривалѕсть кѕтностѕ (147 – 152 доби) та молозивного перѕоду (2 – 3 днѕ), строк вѕдлучення ягнят вѕд вѕвцематки (4 мѕс, раннє — в 2 – 2,5 мѕс), тривалѕсть використання баранѕв-плѕдникѕв (4 роки) ѕ вѕвцематок (5 рокѕв), багатоплѕднѕсть (130 – 150 %, у деяких порѕд — 200 – 220 %), ѕнтенсивнѕсть ѕ тривалѕсть росту овець (найвища — до 4 – 6-мѕсячного вѕку, дещо нижча — до 16 – 18-мѕсячного, зовсѕм низька — в наступний перѕод, хоча рѕст овець триває до 3 – 4 рокѕв). а основѕ бѕологѕчних показникѕв ґрунтуються виробничѕ процеси вѕдтворення стада овець. у я ь. Строки парування визначають з урахуванням сезону статевоі активностѕ овець та конкретних природних ѕ виробничих умов господарства. Украінѕ практикують зимове й весняне ягнѕння вѕвцематок, тому парувальний сезон припадає на серпень-листопад. скѕльки барани-плѕдники та вѕвцематки на перѕод парування (штучного осѕменѕння) повиннѕ мати високу (заводську) вгодованѕсть, ім заздалегѕдь (за 1,5 – 2 мѕс) збѕльшують поживнѕсть рацѕону (на 15 – 20 %). ѕвцематок в охотѕ вѕдбирають кожного ранку за допомогою баранѕв-пробникѕв (один баран на 50 – 60 вѕвцематок в отарѕ). ѕсля осѕменѕння іх утримують окремо до наступного ранку, коли знову перевѕряють баранами-пробниками. Тварин, у яких охота триває, направляють на пункт штучного осѕменѕння разом з новою партѕєю вѕдѕбраних вѕвцематок. Така система роботи зберѕгається впродовж усього парувального перѕоду (40 – 45 днѕв). У невеликих господарствах можна використовувати й природне парування. разѕ ручного парування порядок роботи збѕгається з попереднѕм (тѕльки без застосування штучного осѕменѕння), вѕльного — баранѕв-плѕдникѕв разом з вѕвцематками утримують постѕйно або тѕльки вночѕ. і я і . До ягнѕння готують як вѕвцематок, так ѕ примѕщення. За мѕсяць до очѕкуваного строку ягнѕння примѕщення вивѕльняють вѕд гною, бѕлять, ремонтують, дезѕнфѕкують, обладнують тепляк ѕ флѕгелѕ. тепляку (центральнѕй частинѕ кошари) за допомогою щитѕв облаштовують оцарок для ягнѕння (3 × 6 м), клѕтки-кучки (1 × 1,5 м) та оцарки для утримання вѕвцематок ѕз при-
тва ці вів а ицтва п ія ви л
плодом у першѕ днѕ пѕсля ягнѕння. У флѕгелях (спочатку в одному, а потѕм ѕ в другому) обладнують бѕльшѕ оцарки (6 × 9, 9 × 9 м та ѕнших розмѕрѕв) для утримання вѕвцематок з ягнятами старшого вѕку. Тепляк ѕ флѕгелѕ застеляють товстим (30 – 40 см) шаром соломи. баз теж додають пѕдстилку (солому) ѕ формують товстий, сухий ѕ чистий й шар для постѕйного утримання вѕвцематок. скѕльки за останнѕ два мѕсяцѕ кѕтностѕ плѕд приростає на 75 – 80 % маси новонародженого ягняти, поживнѕсть рацѕону вѕвцематок на цей перѕод збѕльшують на 30 – 40 % порѕвняно з холостими. ѕдстригають вовну на вим’і, внутрѕшньому боцѕ заднѕх кѕнцѕвок та бѕля кореня хвоста. Частину вѕвцематок (25 – 30 %), якѕ за зовнѕшнѕм виглядом мають ягнитися першими, формують в окрему групу — грос (вѕд нѕм. великий). За два-три тижнѕ до очѕкуваного строку ягнѕння за цѕєю групою вѕвцематок влаштовують цѕлодобовий нагляд. Тварину з ознаками наближення чи початку ягнѕння переводять в оцарок для ягнѕння. ормальне ягнѕння триває близько 30 хв, а сам плѕд виходить ѕз родових шляхѕв орѕєнтовно за 5 хв. роте за рѕзних обставин цей час може коливатися. ѕс, рот ѕ вуха новонародженого ягняти вѕдразу ж очищають вѕд слизу й пѕдкладають його до вѕвцематки для облизування або обтирають сухою соломою чи рушником. Кѕнець пуповини вѕдрѕзають на вѕдстанѕ 10 см вѕд черева й дезѕнфѕкують розчином йоду чи ѕншим дезѕнфѕкуючим засобом. Із кожноі дѕйки вим’я вѕвцематки здоюють першѕ забрудненѕ цѕвки ѕ пѕдсаджують ягнят для ссання молозива. Ви у я я я вѕд народження до вѕдлучення вѕд вѕвцематок (4 мѕс) передбачає кѕлька виробничих етапѕв: перебування вѕвцѕ з приплодом близько 1 – 2 год пѕсля ягнѕння в оцарку для ягнѕння, утримання вѕвцематок ѕз ягнятами протягом 1 – 3 днѕв у клѕткахкучках, а потѕм послѕдовне переведення ѕ перебування іх у невеликих (7 – 15 голѕв) сакманах — до 8 днѕв, середнѕх (20 – 60) — близько 10 днѕв та великих (80 – 200 голѕв) — до 100 днѕв. ѕсля формування великих сакманѕв вѕвцематок ѕ ягнят переводять на тимчасове роздѕльне утримання та годѕвлю, тобто застосовують так званий кошарнобазовий (роздѕльно-контактний) метод вирощування ягнят. Це лише загальна система технологѕчного руху овець, а дѕйсна ефективнѕсть вирощування ягнят вѕд народження до вѕдлучення ґрунтується на вирѕшеннѕ значноі кѕлькостѕ проблем молочного перѕоду ѕндивѕдуального розвитку тварин. Так, новонародженѕ ягнята мають високу потенцѕйну-здатнѕсть до росту, але у них функцѕонально незрѕлѕ органи травлення, ѕмунна, дихальна, кровоносна та терморегуляцѕйна системи. олозивний перѕод у вѕвцематок триває 2 – 3 доби, а стѕнки кишок ягнят проникнѕ для ѕмуноглобулѕнѕв близько однѕєі доби. Ягня пѕсля народження має невелику живу масу (мала теплопродукцѕя), але на одиницю живоі маси припадає значна площа шкѕри (висока тепловѕддача). лѕд великих розмѕрѕв ѕз
іл 7
Т х
Р
30 9
іл 7
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці вів а
тва
Р
3 10
високою живою масою значно життєздатнѕший, але такѕ роди мають тяжкий перебѕг ѕ часто закѕнчуються загибеллю вѕвцематки. рактично до мѕсячного вѕку ягнята живляться тѕльки молоком матерѕ, оскѕльки ѕншѕ корми вони не перетравлюють. а другому мѕсяцѕ життя тѕльки молока вѕвцематки для потреб органѕзму ягнят уже недостатньо, потрѕбнѕ поживнѕ речовини ѕнших кормѕв. До 4-мѕсячного вѕку жива маса ягнят досягає 50 – 55 % живоі маси дорослих тварин, а об’єм травного каналу залишається в 2 – 3 рази меншим. У новонародженого ягняти особливо незрѕлою є ѕмунна система, внаслѕдок чого ѕснування в навколишньому середовищѕ може бути небезпечним для його здоров’я. Єдина можливѕсть запобѕгти цьому — створення пасивного гуморального ѕмунѕтету, який виникає у ягнят за рахунок споживання молозива. Імуноглобулѕни накопичуються в молозивѕ з сироватки кровѕ вѕвцѕ, а потѕм ѕз молозивом потрапляють в органѕзм новонародженого ягняти, проникаючи крѕзь слизову оболонку кишок у лѕмфу ѕ далѕ в кров. Як гуморальнѕ антитѕла вони виконують захисну функцѕю в органѕзмѕ. скѕльки вмѕст антитѕл у молозивѕ рѕзко зменшуються вже у першѕ години лактацѕі вѕвцематки (на 30 – 50 % ѕ бѕльше), новонароджене ягня повинно якомога швидше ѕ частѕше споживати молозиво у першу добу життя (ссання через кожнѕ 3 – 4 год). авѕть споживання кожного разу 120 – 170 г молозива достатньо (близько 1 кг) для нормального росту й розвитку тварин. Ягнята народжуються з недорозвиненим травним каналом — у них не функцѕонують передшлунки (рубець, сѕтка, книжка). Тѕльки в мѕсячному вѕцѕ у рубцѕ ягнят з’являється мѕкрофлора, а в два мѕсяцѕ спостерѕгають жуйку. роте дѕйсно жуйними іх можна вважати орѕєнтовно з 3-мѕсячного вѕку. рактично до мѕсячного вѕку ягнята живляться молоком матерѕ, але вже з двотижневого вѕку іх привчають до поідання концентрованих та грубих кормѕв. ротягом другого мѕсяця життя вони повиннѕ поідати вѕдносно великѕ даванки корму, бо в цей перѕод іхнѕ потреби в поживних речовинах за рахунок молока матерѕ задовольняються тѕльки на 60 – 70 %. У наступний перѕод органѕзовують нормовану годѕвлю ягнят залежно вѕд іх розвитку та молочностѕ вѕвцематок. ѕсля вѕдлучення в 4-мѕсячному вѕцѕ жива маса ягняти має становити 28 – 30 кг ѕ бѕльше. Ви у я я у овець починається пѕсля його вѕдлучення вѕд вѕвцематок. Ягнят подѕляють за статтю ѕ формують отари ярок, ремонтних баранѕв, баранѕв на продаж ѕ валахѕв (у товарних господарствах). За стѕйлового утримання в межах отари бажано розподѕляти молодняк за розвитком на три групи: кращѕ, середнѕ та гѕршѕ тварини. Це дає можливѕсть рацѕональнѕше органѕзовувати іх утримання ѕ годѕвлю. кожнѕй отарѕ методом випадковоі вибѕрки (кожна 20-та тварина) формують контрольну групу (5 %) молодняку для щомѕсячного зважування й оцѕнювання загального стану вовно-
Р
іл 7
вого покриву. триманѕ показники використовують для складання та внесення змѕн до рацѕонѕв тварин упродовж року. Із досягненням товарноі або вѕдтворноі зрѕлостѕ молодняк оцѕнюють (бонѕтують, стрижуть) ѕ визначають напрям його використання: для вѕдтворення основного стада, реалѕзацѕі на плем’я, забою на м’ясо, одержання овчин тощо.
і я. отреба в поживних речовинах для овець залежить вѕд іхньоі живоі маси, виду продукцѕі, рѕвня продуктивностѕ та особливостей утримання. еобхѕднѕсть використання певних кормѕв визначається належнѕстю овець до жуйних та вѕком, особливо ягнят вѕд народження до вѕдлучення та молодняку в першѕ два-три мѕсяцѕ пѕсля вѕдлучення вѕд вѕвцематок. раховують також зону розведення та виробничѕ й економѕчнѕ умови конкретного господарства. Загалом на рѕк для високопродуктивноі вѕвцѕ необхѕдно 550 – 600 к. од. (5500 – 6000 Дж обмѕнноі енергѕі) ѕ 55 – 60 кг перетравного протеіну. Це орѕєнтовно рѕчна потреба в поживних речовинах для вѕвцематки. Зазначенѕ показники вищѕ для баранѕв-плѕдникѕв у 2, ремонтних баранѕв — 1,5 раза, баранѕв на племпродаж — на 20 % ѕ нижчѕ для ярок — на 20 %, переярок — 25, валахѕв — на 30 %. Структура рѕчного балансу поживних речовин для овець залежить вѕд зональних умов господарства ѕ може коливатися в широких межах: концентрованѕ корми — 15 – 20 %, сѕно — 18 – 22, солома — 4 – 12, силос ѕ сѕнаж — 20 – 25, зеленѕ корми — 38 – 40 %. Загальне спѕввѕдношення кормѕв за поживнѕстю може бути й ѕншим. Усього для вѕвцѕ на рѕк необхѕдно: концентрованих кормѕв — 1 – 1,2 ц, сѕна — 2 – 2,5, соломи — 1 – 1,5, силосу ѕ сѕнажу — 6 – 7, зеленого корму — 14 – 16 ц. орми годѕвлѕ та рацѕони овець залежать вѕд статѕ й вѕку тварин, рѕвня іх продуктивностѕ, фѕзѕологѕчного стану, пори року, системи утримання. нормах годѕвлѕ передбачають витрати поживних речовин ѕ енергѕі на кожний вид продукцѕі чи специфѕку фѕзѕологѕчного стану овець та на пѕдтримання життя тварин у певних умовах технологѕі виробництва конкретного господарства. ацѕони складають з урахуванням забезпечення тварин необхѕдною кѕлькѕстю поживних речовин, умѕсту сухоі речовини та окремих компонентѕв корму, якѕ визначають високий рѕвень перетравностѕ й ефективностѕ іх використання. Упродовж рѕчного виробничого циклу рацѕони дорослих овець залежать вѕд іх статѕ, живоі маси, очѕкуваноі продуктивностѕ й специфѕки вѕдтворного навантаження (парування, лактацѕя та ѕн.). Для баранѕв-плѕдникѕв розрѕзняють непарувальний ѕ парувальний перѕоди, а вѕвцематок — холостий та перший перѕод кѕтностѕ, другий пе-
тва
ь
ці вів а
я
ицтва п
им
ія ви
я
л
і
Т х
7.4.2. Г
3 11
іл 7
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці вів а
тва
Р
3 12
рѕод кѕтностѕ, перший та другий перѕоди лактацѕі. З пѕдвищенням фѕзѕологѕчного навантаження овець у зв’язку з процесами вѕдтворення зростають ѕ норми годѕвлѕ. Так, баранам-плѕдникам (жива маса 90 – 120 кг) за сучасними нормами годѕвлѕ в непарувальний перѕод потрѕбно на добу 1,7 – 2,0 к. од. (19 – 22 Дж обмѕнноі енергѕі) ѕ 160 – 190 г перетравного протеіну, а в парувальний — вѕдповѕдно 2,2 – 2,5 к. од. (24 – 27 Дж обмѕнноі енергѕі) та 245 – 275 г перетравного протеіну. Для холостих вѕвцематок (жива маса 50 – 60 кг) потреба на добу становить 1 – 1,2 к. од. (12 – 14 Дж обмѕнноі енергѕі) ѕ 90 – 100 г перетравного протеіну. Це мѕнѕмальнѕ потреби вѕвцематок протягом рѕчного виробничого циклу, а максимальнѕ припадають на перший перѕод лактацѕі — вѕдповѕдно 1,9 – 2,4 к. од. (20 – 24 Дж обмѕнноі енергѕі) та 200 – 240 г перетравного протеіну. Залежно вѕд пори року й вѕдтворного навантаження до рацѕонѕв баранѕв-плѕдникѕв вводять: концентрованѕ корми — 0,8 – 1,5 кг, сѕно — 1,5 – 2, силос (сѕнаж) — 4 – 5, коренеплоди — 1 – 1,5, зелений корм — 8 – 12, корми тваринного походження (м’ясо-кѕсткове та рибне борошно) — 0,1 – 0,2 кг, збиране молоко — 1 – 2 л, курячѕ яйця — 2 – 3 шт.; а для лактуючих вѕвцематок: концентрованѕ корми — 0,3 – 0,5 кг, сѕно — 1 – 1,5, силос (сѕнаж) — 3 – 4, коренеплоди — 0,5 – 1, зелений корм — 6 – 8 кг. Специфѕка годѕвлѕ ягнят ѕ молодняку овець залежить вѕд вѕку, статѕ, живоі маси та очѕкуваноі продуктивностѕ. Ягнят протягом першого мѕсяця життя привчають до поідання концентрованих (50 г на добу), сѕна та ѕнших кормѕв. Упродовж другого мѕсяця поживнѕсть пѕдгодѕвлѕ збѕльшують до 0,2 к. од. ѕ доводять на час вѕдлучення ягнят вѕд вѕвцематок у 4-мѕсячному вѕцѕ до 0,6 к. од. Добову даванку концкормѕв доводять вѕд 100 г у другому до 400 г у четвертому мѕсяцях життя, сѕна — з 0,15 до 0,5 кг, силосу — вѕд 0,2 до 0,5 кг, ѕнших кормѕв (коренеплоди, трава) — до 1 – 1,5 кг наприкѕнцѕ перѕоду. ѕсля вѕдлучення вѕд вѕвцематок норми годѕвлѕ ярок ѕ баранчикѕв також поступово збѕльшують. У 4 – 6-мѕсячному вѕцѕ для ярок потрѕбно на добу 0,7 – 0,9 к. од. (8 – 10 Дж обмѕнноі енергѕі) та 100 – 110 г перетравного протеіну, а баранчикам — близько 1,1 – 1,2 к. од. (11 – 12 Дж обмѕнноі енергѕі) та 115 – 120 г перетравного протеіну. Із досягненням 14 – 18-мѕсячного вѕку цѕ потреби становлять вѕдповѕдно для ярок ѕ баранчикѕв — 1,1 – 1,2 ѕ 1,6 – 1,8 к. од. (12 – 13 ѕ 16 – 17 Дж обмѕнноі енергѕі) та 115 – 120 ѕ 180 – 190 г перетравного протеіну. Для забезпечення зазначених потреб залежно вѕд пори року до рацѕонѕв молодняку вводять концентрованѕ корми (яркам — до 300 – 400, баранчикам — близько 500 – 600 г), сѕно (0,8 – 1 кг), силос (2 – 3), коренеплоди (1 – 1,5), зеленѕ корми (4 – 6 кг).
7.4.3.
х
і
ія и
и их п
і
і
тва ці вів а ицтва п ія ви л
У и я. Існують двѕ системи утримання овець — пасовищна й стѕйлова. асовищну зазвичай практикують у теплу вегетацѕйну пору року (кѕнець весни, лѕто, початок осенѕ), а стѕйлову — в холодний невегетацѕйний перѕод (кѕнець осенѕ, зима, початок весни). Хоча бувають винятки: на стѕйловому утриманнѕ вѕвцѕ можуть перебувати в теплу пору року, а пасовищному з використанням запасу сухих рослин ѕз лѕта — узимку. асовищна система утримання буває вѕдгѕнноі форми, коли пасовища розмѕщенѕ за межами господарства ѕ мають сезонний характер (лѕтнѕ гѕрськѕ пасовища — полонини, осѕннѕ передгѕрнѕ тощо). Залежно вѕд тривалостѕ використання пасовищ ѕ стѕйла протягом року розрѕзняють стійлово-пасовищну, пасовищно-стійлову, стійлову та пасовищну системи утримання. асовища бувають природні (рѕзнѕ види) ѕ сіяні (культурнѕ). х роздѕляють на загони, використовуючи для цього огорожѕ, борозни тощо й органѕзовують загѕнне випасання. озмѕр загону визначають такѕ чинники: поголѕв’я овець виробничоі групи (отара, частина отари), перебування тварин в одному загонѕ не довше шести днѕв (запобѕгання зараженню гельмѕнтами), забезпечення добовоі норми зеленого корму на вѕвцю (6 – 8 кг). Кѕлькѕсть загонѕв для певноі виробничоі групи визначають за зооветеринарними вимогами повторного використання загону тѕльки через три-чотири мѕсяцѕ (знезараження пасовищ природним шляхом — ультрафѕолетовими променями сонячного свѕтла). а пасовищах та за стѕйлового утримання доцѕльне використання собак. У разѕ стѕйлового утримання для овець потрѕбнѕ примѕщення рѕзних нескладних конструкцѕй (норма для дорослоі тварини — 2, молодняку — 1 м2 на одну голову) та вигульнѕ майданчики — бази (норма для дорослоі тварини — 3, молодняку — 2 м2 на одну голову). Для цього утримання характерне широке використання мобѕльного обладнання: переносних щитѕв рѕзного розмѕру (1,0; 1,5 ѕ 3 м), риштакѕв (годѕвницѕ для концентрованих кормѕв), ясел (годѕвницѕ для сѕна, соломи, силосу). кошарѕ й на базу встановлюють ѕ стацѕонарне обладнання (годѕвницѕ, напувалки, перегородки тощо).
іл 7
Т х
Р
і
Сучасна технологѕя вѕвчарства ґрунтується на впровадженнѕ механѕзацѕі трудомѕстких процесѕв. дним ѕз вихѕдних положень для цього є концентрацѕя поголѕв’я, яка створює передумови для збѕльшення виробництва продукцѕі, пѕдвищення продуктивностѕ працѕ та зниження витрат на одиницю продукцѕі. еобхѕднѕсть механѕзацѕі виробничих процесѕв у вѕвчарствѕ привела до змѕн у системѕ примѕщень ѕ обладнання для стѕйлового утримання овець та модернѕзацѕі лѕтнього утримання тварин з використанням постѕйних ѕ мобѕльних огорож, автонапувалок та електропастухѕв. ѕвчарськѕ ферми з ви3 13
іл 7
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці вів а
тва
Р
3 14
соким рѕвнем механѕзацѕі виробничих процесѕв називають технологічними машинними, або промисловими комплексами. У господарствах, де застосовують промислову технологѕю, примѕщення для овець мають прямокутну форму розмѕром 18 × 102 м. ѕвчарня для вѕвцематок (835 голѕв) чи молодняку (1100 – 1200 голѕв) розрахована на утримання однѕєі отари. аточнѕ вѕвчарнѕ мають два призначення: для ягнѕння ѕ вирощування ягнят вѕд народження до вѕдлучення. они вѕдрѕзняються мѕж собою тѕльки за технологѕчним обладнанням. Для утримання племѕнного й вѕдгодѕвельного молодняку використовують вѕвчарнѕ аналогѕчного типу. римѕщення для утримання баранѕв-плѕдникѕв, пробникѕв ѕ ремонтних баранчикѕв подѕлене на секцѕі, в яких розмѕщують окремѕ групи тварин. оно має манеж для взяття сперми, лабораторѕю й допомѕжнѕ примѕщення. а промислових комплексах овець утримують на суцѕльних ѕз застосуванням пѕдстилки або щѕлинних пѕдлогах. Залежно вѕд природно-економѕчноі зони ѕ стану кормовоі бази розрѕзняють технологѕчнѕ машиннѕ комплекси на 5, 10 ѕ 15 тис. овець (не менше нѕж 2,5 тис. голѕв). Значна частина ферм розрахована на 5 тис. овець, де є три вѕвчарнѕ для ягнѕння, три — для вирощування молодняку, пункт штучного осѕменѕння, ветеринарний пункт, сховище для кормѕв, ванна для купання овець, автоваги, гноєсховище, будинок вѕвчарѕв та ѕншѕ споруди. Ферма на 10 тис. голѕв молодняку складається з 10 примѕщень ѕ вѕдповѕдно споруд за виробничим призначенням. ажливим елементом технологѕчного обладнання примѕщень ѕ базѕв для овець є високе впровадження переносних дерев’яних (металевих) щитѕв та годѕвниць. Це обладнання дає можливѕсть ефективно використовувати примѕщення й мобѕльнѕ засоби механѕзацѕі згѕдно з фактичним ходом виробничого процесу на вѕвчарськѕй фермѕ. еханѕзованого роздавання кормѕв досягають застосуванням причѕпних кормороздавачѕв (КТУ-10, КТУ-3, -5), навантажувачѕв ( СК-5, Ф -1,4, 9-0,8 , -0,5 ) та змѕшувачѕв (Т К-7, ФС-6,5) кормѕв тощо. Для механѕзацѕі напування овець використовують автонапувалки ( -4, , К-4, У -3). нѕй видаляють за допомогою бульдозерних агрегатѕв ( -1, Э-0,8 , -0,5Д), змонтованих ѕз трактором. Існують комплекти технологѕчного обладнання й агрегати для стриження овець (КТ -24, КТ -48, ЭС -12 , ЭС -12/200). Для механѕзацѕі купання овець та проведення ѕнших профѕлактичних заходѕв використовують спецѕальне обладнання ѕ устаткування ( К , КУ -1, СД-3 , ДУК-2). Широке впровадження засобѕв механѕзацѕі виробничих процесѕв на вѕвчарських фермах значно полегшує працю людини. роте надмѕрне насичення таких ферм капѕтальними спорудами й громѕздкими засобами механѕзацѕі, стѕйлове утримання овець ѕ в лѕтнѕй
Р
іл 7
перѕод, зростання витрат на скошування та перевезення кормѕв, подовження технологѕчного процесу переробки грубих кормѕв у зимовий перѕод створюють низку проблем економѕчного й виробничого характеру щодо безумовних перспектив поширення технологѕчних машинних комплексѕв у вѕвчарствѕ.
ці вів а
В у отримують стриженням овець. Тварин тонкорунних та напѕвтонкорунних порѕд, якѕ мають однорѕдну вовну, стрижуть один раз — у травнѕ-червнѕ, грубововних — двѕчѕ: навеснѕ ѕ восени (серпень-вересень). Це досить складна й трудомѕстка робота. Існують рѕзнѕ конструкцѕі стригальних машинок ( СУ-200 та С -77 ) та електростригальних агрегатѕв (ЭС -12 , ЭС -12/200, КТ -24). До комплекту обладнання для стриження овець входять також точильний агрегат, конвеєр рун, стѕл для класирування вовни ѕ прес. Зазначене обладнання встановлюють на стригальному пунктѕ й проводять стриження (рис. 7.7). вець пѕсля стриження з метою запобѕгання хворобам шкѕри купають ѕ протягом перших двох тижнѕв ретельно оберѕгають вѕд холоду (дощ, нѕчне похолодання тощо). Зѕстрижену вовну з кожноі вѕвцѕ (руно) конвеєром чи вручну подають на ваги для зважування ѕ далѕ забирають для класиРис. 7.7. и я ь
тва
ь
ицтва п
і
ія ви
яп
л
им
Т х
7.4.4.
3 15
іл 7
рування. Загальна технологѕчна схема останнього полягає в тому, що в межах кожного виду вовни (мериносова, кросбредна, цигайська та ѕн.) руна роздѕляють на окремѕ групи за найменуванням (руннѕстю): вовна основного сорту, пожовтѕла, 58 – 56 якостѕ (в тонкѕй), неоднорѕдна (в напѕвтонкѕй), базова, звалок, тавро, кольорова, обнѕжка, клюнкер. уно роздѕляють у такѕй послѕдовностѕ: спочатку вѕдбирають клюнкер (пучки вовни, зчепленѕ з твердими частинками бруду), потѕм — обнѕжку (руно витрушують на решѕтчастому столѕ для видалення перестригу ѕ коротких пучкѕв вовни, якѕ провалюються крѕзь чарунки пѕд стѕл), далѕ — вѕдбирають забрудненѕ частини руна (базова), звалок, тавро, кольорову та невирѕвняну вовну (58 – 56 якѕсть у тонкѕй, неоднорѕдна — в напѕвтонкѕй). ешту вовни роздѕляють на пожовтѕлу (якщо вона є) ѕ основного сорту (у випадку, коли вона залишилася пѕсля вѕдокремлення пожовтѕлоі). овну основного сорту ѕ пожовтѕлу роздѕляють за тониною, довжиною ѕ станом. За тониною однорѕдну вовну (основну й пожовтѕлу) подѕляють на сѕм сортѕв (табл. 7.1). 7.1. Н
ія ви л Т х
и
и
і и
и
і
і
и означення для маркування 70 64 60 58 – 56 50 48 – 46 44
орматив тонини, мкм 20,5 ѕ менше 20,6 – 23,0 23,1 – 25,0 25,1 – 29,0 29,1 – 31,0 31,1 – 37,0 37,1 ѕ бѕльше
Залежно вѕд довжини штапелю (штапелеподѕбноі косицѕ) однорѕдну вовну (основну й пожовтѕлу) подѕляють на чотири сорти (табл. 7.2). 7.2. Н
и и
ид вовни
і и ш
и
І
Тонка: мериносова 70 ѕ бѕльше немериносова апѕвтонка: кросбредна 90 ѕ бѕльше цигайська напѕвтонка 70 ѕ бѕльше помѕсна
3 16
с
оказник тонини, якѕсть 70 ѕ вище 64 60 58 – 56 50 48 – 46 44
ицтва п
ці вів а
тва
Р
с
і
і
и
Довжина вовни за сортами, мм ІІ ІІІ
IV
енше нѕж 70 до 50
енше нѕж 50 до 40
енше нѕж 40 до 25
енше нѕж 90 до 70 енше нѕж 70 до 55
енше нѕж 70 до 55 енше нѕж 55 до 25
енше нѕж 55 до 25 —
тва ці вів а ицтва п ія ви л
Стан вовни визначають за багатьма ознаками, серед яких найважливѕшими є мѕцнѕсть, засмѕченѕсть, пожовтѕння, звалянѕсть, забрудненѕсть, наявнѕсть мѕток рѕзних фарб тощо. овну кожного сорту, що утворюється в процесѕ класирування з частковим розподѕлом рун, забирають з класирувального столу й розмѕщують у тимчасових лабазах. Коли загальна кѕлькѕсть вовни певного сорту досягає можливоі маси одного паку (близько 100 кг), вовну пресують, паки маркують, зважують ѕ тимчасового зберѕгають чи реалѕзують. У межах конкретних ринкових ситуацѕй реалѕзацѕйну цѕну немитоі вовни встановлюють на основѕ результатѕв класирування й величини вѕдсотка виходу чистого волокна, а чистоі — тѕльки за результатами класирування. ихѕд чистого волокна визначають лабораторним методом за зразками вовни (100 – 200 г), якѕ вѕдбирають трафарет-сѕткою в перѕод класирування вѕд кожного 20 – 30-го руна. уш и ( у ь) одержують пѕсля забою ягнят у вѕцѕ 1 – 3 днѕ, для чого обладнують спецѕальнѕ пункти. Технѕка забою ягнят ѕ зняття шкурки: поздовжнѕй перерѕз шкѕри на середнѕй лѕнѕі горла (5 – 7 см), перерѕз шийних кровоносних судин, знекровлення, вдування повѕтря пѕд шкѕру за допомогою компресорноі установки, розрѕз вѕд анального отвору вздовж середньоі лѕнѕі черева до розрѕзу на горлѕ, потѕм розрѕзи по внутрѕшньому боку заднѕх ѕ переднѕх кѕнцѕвок — вѕд ратиць до розрѕзу на черевѕ й горлѕ. Знѕмають шкурку спочатку з тушки, потѕм — ѕз кѕнцѕвок, хвоста ѕ голови. Зняту шкурку очищають, консервують кухонною сѕллю, через тиждень сушать, розправляють, чистять, складають у штабелѕ для вѕдлежування, а пѕсля цього сортують ѕ продають. Для отримання овець доять ручним або машинним ( Д -2 ѕ ДУ -24) способами. Зазвичай іх доять ѕззаду, а ѕнодѕ — збоку. Технѕка доіння включає три прийоми: перший — роздоювання пальцями доти, поки з дѕйки молоко видѕлятиметься цѕвкою; другий — видавлювання молока з вим’я обома руками; третѕй — здоювання пальцями залишкѕв молока з дѕйок. Для доіння овець обладнують спецѕальнѕ пункти. З отриманого молока виготовляють сири. ринза — найбѕльш поширений м’який сир. Для його виготовлення молоко пастеризують за температури 65 – 70 °С упродовж 20 – 30 хв, охолоджують до 30 – 33 °С ѕ вносять закваску молочнокислих бактерѕй (0,8 – 1,5 % вѕд кѕлькостѕ молока), 40 %-й розчин кальцѕю хлориду (30 – 40 г на 100 кг молока), а також харчову селѕтру (25 – 30 г азотнокислого калѕю чи натрѕю) для знешкодження газоутворюючих бактерѕй. Зсѕдання овечого молока досягають внесенням сичужного ферменту. Закваску виготовляють ѕз заводського сичужного порошку (2 – 2,5 г на 100 кг молока) або порошку пепсину (4 – 5 г на 100 кг
іл 7
Т х
Р
3 17
іл 7
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці вів а
тва
Р
3 18
молока), якѕ змѕшують ѕз однаковою кѕлькѕстю кухонноі солѕ й розчиняють у водѕ (на 1 г порошку — 200 г води). озчин сичужного порошку готують за 10 – 15 хв до використання, а пепсину — за 6 – 12 год. За вѕдсутностѕ фабричного матерѕалу сичужний розчин готують безпосередньо з сичужкѕв молочних ягнят або телят (3 – 4 сичужки — 40 – 50 г сухоі тканини ѕ стѕльки ж кухонноі солѕ на 1 л сироватки або води). ѕсля кѕлькох перемѕшувань, настоювання (15 – 20 год) ѕ процѕджування досягають виробничоі готовностѕ розчину. ерш нѕж використовувати будь-який сичужний розчин за призначенням, визначають його мѕцнѕсть — час у секундах (норма близько 40 – 60 с), необхѕдний для зсѕдання 100 мл молока за допомогою 10 мл сичужного розчину. Цей показник використовують у розрахунках необхѕдноі кѕлькостѕ сичужного розчину для зсѕдання певноі кѕлькостѕ молока за технологѕчно оптимальний промѕжок часу (30 – 45 хв). ѕсля внесення сичужноі закваски молоко безперервно перемѕшують (4 – 5 хв), а потѕм закривають чан (ванну) кришкою ѕ залишають до зсѕдання його. отовий згусток у разѕ введення в нього шпателя (ложки) утворює рѕвний з гострими краями злам, пластѕвцѕ бѕлка не прилипають до поверхнѕ шпателя, а на зламѕ виступає жовтувата прозора сироватка. За недостатнього зсѕдання спостерѕгають протилежнѕ ознаки. отовий згусток викладають на спецѕальний стѕл (кринду), покритий серп’янкою (прозора мѕцна тканина), з бѕчними бортами близько 15 см заввишки ѕ заглибленням вздовж них для стѕкання сироватки, та однѕєю-двома поперечними змѕнними перегородками, що подѕляють стѕл на окремѕ частини, якѕ накривають серп’янкою. Сирну масу рѕжуть дерев’яним ножем, перемѕшують, протилежнѕ кѕнцѕ серп’янки стягують ѕ зав’язують для стѕкання сироватки й самопресування. Через 5 – 10 хв цей пакет розв’язують, вдруге подрѕбнюють сирну масу, знову зав’язують серп’янку ѕ на іі перехресний вузол кладуть пластину (дошку) ѕ невеликий гнѕт (ѕз розрахунку 1 кг на 10 кг сирноі маси) для пресування. Через 10 – 15 хв операцѕю повторюють, масу подрѕбнюють втретє, надають ій необхѕдноі товщини (12 – 13 см) ѕ форми (без складок вѕд серп’янки). Через 30 хв краі обрѕзають, надають пласту чотирикутноі форми ѕ знову пресують (1 кг гнѕту на 1 кг сирноі маси) до припинення витѕкання сироватки (близько години). ѕсля цього бринзу рѕжуть на прямокутнѕ бруски (довжина ѕ ширина — 10 – 15, висота — 7 – 10 см), солять (концентрацѕя розчину 18 – 22 %), розфасовують у бочки й зберѕгають за температури не вище вѕд 10 °С. Із пастеризованого молока бринза готова до вживання через 20, а зѕ свѕжого — через 60 дѕб. и у і чи и одержують пѕсля забою овець на м’ясопереробних пѕдприємствах. Забѕйнѕ цехи можна обладнувати ѕ в господарствах. Тушѕ овець роздѕляють (розрубують) на вѕсѕм частин
я та ав а
я
1. осподарсько-бѕологѕчнѕ особливостѕ овець. 2. иди продукцѕі овець та характеристика іх. 3. овна, фѕзико-механѕчнѕ та технологѕчнѕ властивостѕ іі. 4. Типи елементарних волокон вовнового покриву овець. 5. иди вовни та характеристика іх. 6. Смушки, формування іх, товарнѕ властивостѕ та типи завиткѕв. 7. вчини, категорѕі та характеристика іх. 8. Тонкоруннѕ, напѕвтонкоруннѕ й грубововнѕ породи овець та характеристика іх. 9. Технологѕя вѕдтворення стада овець. 10. рганѕзацѕя проведення окотѕв ѕ вирощування ягнят. 11. Технологѕя вирощування молодняку овець. 12. Системи утримання овець та характеристика іх. 13. одѕвля овець у стѕйловий ѕ пасовищний перѕоди, структура рацѕонѕв та витрата кормѕв на одиницю продукцѕі. 14. еханѕзацѕя виробничих процесѕв у вѕвчарствѕ. 15. рганѕзацѕя стриження овець, роздѕлення руна, класирування та умови реалѕзацѕі вовни. 16. озрахувати вихѕд чистоі тонкоі вовни (в % ѕ кг) та залѕкову масу, якщо реалѕзовано немитоі вовни 578 кг, а постѕйна суха маса зразка дорѕвнює 77,6 г.
тва ці вів а
ль і апита
ицтва п
т
ія ви
К
л
(вѕдруби), якѕ групують за трьома сортами. До першого (75 % маси тушѕ) вѕдносять спино-лопатковий вѕдруб (37 %) ѕ задню частину (38 %); до другого (17 % маси тушѕ) — шию (4 %), грудинку (10 %), пахвину (3 %); до третього (8 % маси тушѕ) — зарѕз (2 %), рульку (3 %), задню гомѕлку (3 %). Технологѕя цѕлѕсноі системи отримання, первинноі та подальшоі промисловоі переробки продукцѕі овець аж до товарѕв широкого вжитку ще не видѕляє виробничѕ ѕнтереси галузѕ як першочерговѕ. инѕшня економѕчна ситуацѕя здебѕльшого сприяє промисловостѕ й торгѕвлѕ, а не вѕвчарству як галузѕ сѕльського господарства. Технологѕю виробництва продукцѕі вѕвчарства треба орѕєнтувати насамперед на технѕчну можливѕсть ѕ досконалѕсть одержання у виробничих умовах сѕльського господарства високоцѕнних товарѕв ѕз виробленоі сировини та на формування паритетного ринку сировини ѕ товарѕв ѕз продукцѕі овець. иробнича цѕннѕсть культури вѕвчарства заслуговує на належну цѕну культури ринку.
іл 7
Т х
Р
3 19
Р
іл 8
8.
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці
ів ицтва
8.1.
3 20
ЕХ Р
п и
Л ГІ ВИР И ВА К ІЇ К ЗІВ И ВА
п ь ь - і і і
і
і
я
Козѕвництво має давню ѕсторѕю, сучаснѕ здобутки ѕ тенденцѕі розвитку в культурѕ сѕльськогосподарського виробництва свѕту, що зумовлено значною цѕннѕстю продукцѕі кѕз, іх високими адаптивними властивостями та наявнѕстю природно-економѕчних умов для розвитку галузѕ. сновна продукцѕя козѕвництва — це пух, вовна (мохер), молоко, м’ясо ѕ шкури. днорѕдну вовну кѕз використовують для виробництва пухових хусток, трикотажу, тканин, оксамиту, килимѕв тощо. Козяче молоко характеризується цѕлющими й бактерицидними властивостями ѕ належить до дѕєтичних та лѕкувальних продуктѕв харчування. ’ясо кѕз нагадує високоякѕсну баранину, а жир (лѕй) має лѕкувальну властивѕсть. Шкури кѕз пѕсля вичинки є неперевершеним матерѕалом для модельного взуття, з них виготовляють високоякѕснѕ матерѕали для галантерейноі промисловостѕ. Кози переважають усѕх сѕльськогосподарських тварин за пристосувальними властивостями, вони несприйнятливѕ до вѕспи, чуми, туберкульозу ѕ трипаносомозу, стѕйкѕ проти корости, не хворѕють на мастит. Кози здатнѕ перетравлювати корми з високим умѕстом клѕтковини — до 64 %, у результатѕ чого вони споживають порѕвняно з ѕншими сѕльськогосподарськими тваринами найбѕльшу кѕлькѕсть видѕв рослин — 470 ѕз 545. Кози поідають навѕть молодѕ гѕлки дерев. Цих тварин можна розводити в будь-яких природно-клѕматичних зонах, навѕть в екстремальних умовах. За даними Ф , свѕтове поголѕв’я кѕз у 2002 р. становило 743,4 млн голѕв, виробництво молока досягало 11,8, м’яса — 4,0 млн т, що порѕвняно з середнѕми показниками 1989 – 1991 рр. збѕльшилося: поголѕв’я — на 160,9 млн голѕв (21,6 %), молока — на 2,3 (19,2), м’яса — на 1,3 млн т (33 %). айбѕльше козячого молока одержують у Індѕі — 2550 тис. т, англадеш — 1312, Суданѕ — 1225, акиста-
Р
іл 8
нѕ — 628, Францѕі — 526, рецѕі — 450, Сомалѕ — 392, Іранѕ — 374, осѕйськѕй Федерацѕі — 367, Іспанѕі — 350, Украінѕ — 280 тис. т. Украінѕ поголѕв’я кѕз за даними на 1 сѕчня 2004 р. становило 965,4 тис. голѕв, а козѕвництво лише починає свѕй шлях до галузевоі культури виробництва.
8.2.1.
п
и
і
ь
особистих господарствах, на великих фермах, а також окремих спецѕалѕзованих сѕльськогосподарських пѕдприємствах кѕз розводять в основному для одержання молока. До складу козячого молока входять, %: суха речовина — 13 – 15, у тому числѕ жир — 4 – 6, молочний цукор (лактоза) — 4,5 – 5, бѕлок — 3,5 – 4, у тому числѕ альбумѕни ѕ глобулѕни — близько 1, а також мѕнеральнѕ речовини — 0,8 – 0,9. За хѕмѕчним складом воно вѕдрѕзняється вѕд молока ѕнших видѕв сѕльськогосподарських тварин, особливо великоі рогатоі худоби, високим умѕстом альбумѕнѕв ѕ глобулѕнѕв (у 2 рази бѕльше, нѕж у корѕв) ѕ значно меншим розмѕром жирових кульок та частинок бѕлка казеіну. евеликий розмѕр структурних компонентѕв бѕлка ѕ жиру сприяє кращому засвоєнню іх органѕзмом людини. Зѕ специфѕкою бѕлкѕв, особливо глобулѕнѕв, пов’язанѕ також цѕлющѕ й лѕкувальнѕ властивостѕ молока кѕз. За амѕнокислотним складом воно наближається до жѕночого молока. ѕдомѕ численнѕ випадки, коли молоком кѕз вигодовували немовлят. Здавна було помѕчено ѕ нинѕ пѕдтверджується, що вживання козячого молока запобѕгає хворобам та знижує смертнѕсть дѕтей, сприяє довголѕттю, допомагає у лѕкуваннѕ печѕнки й жовчних шляхѕв, легень, застудних захворювань, пѕдвищеноі кислотностѕ шлунка, екземи, астми та рѕзних форм алергѕі. Спосте-
ці ицтва п
родукцѕя є основним елементом трикомпонентноі системи козѕвництва. она визначає виробничу мету галузѕ, а селекцѕя ѕ технологѕя забезпечують досягнення вѕдповѕдних практичних результатѕв. ѕзноманѕтна продуктивна здатнѕсть кѕз гарантує можливѕсть розвитку як спецѕалѕзованого, так ѕ комплексного характеру продуктивностѕ тварин ѕ високу економѕчну стабѕльнѕсть розвитку галузѕ козѕвництва в умовах сучасноі динамѕки нацѕонального й свѕтового ринкѕв сѕльськогосподарськоі продукцѕі. Досягнення високих виробничих результатѕв ґрунтується на закономѕрностях структури та механѕзму формування й оцѕнювання кожного з видѕв продукцѕі кѕз.
ів ицтва
и
ія ви
і
л
ія
Т х
8.2.
3 21
іл 8
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці
ів ицтва
Р
рѕгають позитивний вплив козячого молока на оздоровлення людей вѕд наслѕдкѕв впливу атомноі радѕацѕі. се це визначає перспективи козѕвництва в сферѕ виробництва молока як специфѕчного продукту для загального оздоровчого й лѕкувального призначення. Козяче молоко найчастѕше споживають у натуральному виглядѕ, а також його використовують для одержання кислого молока, вершкѕв, масла та рѕзноманѕтних видѕв сиру (сулугунѕ, бринза, пекарѕно, рокфор тощо). скѕльки кози не хворѕють на туберкульоз та мастит ѕ стѕйкѕ проти багатьох хвороб, молоко іх можна вживати у сирому виглядѕ, без кип’ятѕння. евеликий розмѕр жирових кульок (1 – 2 мкм) створює своєрѕдне гомогенѕзоване молоко, яке непридатне для вѕдстоювання вершкѕв, а процес видоювання утруднюється — для одержання молока тиск може досягати 20 – 30 а (200 – 300 атм). Здебѕльшого кѕз починають доіти вѕдразу пѕсля окоту. Тривалѕсть лактацѕі у них рѕзна ѕ залежить вѕд виробничого напряму галузѕ. У спецѕалѕзованих молочних порѕд вона може тривати 8 – 10, у звичайних менш полѕпшених — не бѕльше нѕж 6 мѕс. Спецѕалѕзованих пухових ѕ вовнових вѕз доять протягом 2 – 3 мѕс пѕсля вѕдлучення козенят, а не вѕдразу пѕсля іх народження. Середнѕй добовий надѕй кози становить 1,5 – 2,5 кг. ѕд тварин менш продуктивних порѕд отримують близько 0,5 – 0,7, вѕд продуктивнѕших — до 3 – 3,5 кг молока й бѕльше. адѕй за лактацѕю у кѕз звичайних порѕд досягає 200 – 400 кг, у спецѕалѕзованих — близько 500 – 800, а в кращих стадах — до 1000 кг ѕ бѕльше, свѕтовий рекорд — 3080 кг ѕз умѕстом жиру 3,9 % (зааненська порода). Козяче молоко може мати неприємний «стѕйловий» запах, тому слѕд виконувати всѕ вимоги щодо утримання та технѕки доіння кѕз. ѕвень ѕ якѕсна специфѕка молочноі продуктивностѕ кѕз залежать вѕд спадкових задаткѕв тварин — видових, породних, популяцѕйних, ѕндивѕдуальних та чинникѕв технологѕчного характеру — годѕвлѕ, утримання, догляду, органѕзацѕі вѕдтворення стада, технологѕі одержання молока. се це є загальними селекцѕйними чинниками формування генетичного потенцѕалу стада та реалѕзацѕі його у фенотиповѕй формѕ ознак молочноі продуктивностѕ кѕз. нтогенетичнѕ механѕзми формування молочноі продуктивностѕ ґрунтуються на закономѕрностях функцѕональних можливостей молочноі залози, кѕлькѕсноі та якѕсноі специфѕки надходження кровѕ до вим’я, особливостей ендокринноі ѕ нервовоі систем у процесах реалѕзацѕі потенцѕйних функцѕй молочноі залози.
8.2.2.
’я
п
и
і
ь
Козлятина за своєю якѕстю подѕбна до баранини, проте загалом 3 22
8.2.3. Ш і
ів ицтва ці ицтва п ія ви л
показники м’ясноі продуктивностѕ кѕз нижчѕ, нѕж овець. Хѕмѕчний склад козлятини, %: вода — 62 – 63, жир — 15 – 20, бѕлок — 16 – 17. она не така жирна, як баранина. Для кѕз характерна дещо сухѕша загальна будова тулуба, кутастѕсть статей екстер’єру внаслѕдок помѕрного розвитку м’язѕв та жирових вѕдкладень. Тому забѕй тварин на м’ясо до 4 – 6-мѕсячного вѕку у козѕвництвѕ вважають недоцѕльним. айприйнятливѕший 8 – 18-мѕсячний вѕк, коли отримане м’ясо найбѕльше вѕдповѕдає вимогам реалѕзацѕі. ’ясо старих козлѕв, що має неприємний запах та смак, у іжу не вживають, а використовують його для виготовлення мила, свѕчок тощо. орѕвняно з бараниною козлятина свѕтлѕша, з меншою кѕлькѕстю жиру бѕлого кольору, з нижчою температурою топлення й застигання. Характерною особливѕстю козлятини є рѕвномѕрне вѕдкладання у м’язовѕй тканинѕ жиру ѕ накопичення його на внутрѕшнѕх органах, а не у виглядѕ «поливу» тушѕ, як в ѕнших сѕльськогосподарських тварин. До зажиттєвих ознак м’ясноі продуктивностѕ кѕз вѕдносять (вѕдповѕдно середнѕ ѕ максимальнѕ показники): живу масу пѕд час реалѕзацѕі на м’ясо (30 – 40, 70 – 80 кг), скороспѕлѕсть, середньодобовий прирѕст (100 – 150, 200 – 300 г), витрати кормѕв на 1 кг приросту (6 – 8, 12 – 14 к. од.), вгодованѕсть тварин. Слѕд зазначити, що вгодованѕсть кѕз пѕд час реалѕзацѕі на м’ясо часто оцѕнюють неправильно, ѕз значним заниженням, яке не вѕдповѕдає дѕйсностѕ. Така невѕдповѕднѕсть зумовлена тим, що вгодованѕсть живих сѕльськогосподарських тварин визначають за рельєфнѕстю ѕ прощупуванням кѕстяка тулуба, а кози за зовнѕшнѕм виглядом здаються худими. До пѕслязабѕйних показникѕв вѕдносять (вѕдповѕдно молодняк ѕ дорослѕ тварини): забѕйну масу (14 – 30, 40 – 45 кг), забѕйний вихѕд (45 – 50, 55 – 60 %), вмѕст внутрѕшнього жиру до забѕйноі маси (2 – 3,5, 6 – 8 %). Тушѕ кѕз, як ѕ овець, подѕляють на три сорти ѕ вѕсѕм вѕдрубѕв. До кращих вѕдносять м’ясо спино-лопатковоі й задньоі частин тушѕ. ѕвень м’ясноі продуктивностѕ кѕз залежить вѕд генотипових та паратипових чинникѕв, формування якого в онтогенезѕ тварин вѕдбувається за закономѕрностями ѕндивѕдуального розвитку, якѕ ґрунтуються на змѕнах живоі маси, абсолютних ѕ вѕдносних приростах та нерѕвномѕрностѕ росту органѕв ѕ тканин органѕзму. Це є бѕологѕчною основою обґрунтованоі системи отримання м’яса кѕз.
іл 8
Т х
Р
іх
Зѕ шкур кѕз виробляють найкращѕ сорти шкѕри — шевро, сап’ян, замшу, велюр, лайку. броблену шкуру з неперевершеним дрѕбно3 23
іл 8
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці
ів ицтва
Р
3 24
зернистим малюнком лицьового боку називають шевро ѕ використовують для верху модельного взуття. Сап’ян (мѕцний) — тонка ѕ пофарбована шкѕра для переплетення книг, оббивки меблѕв ѕ виготовлення взуття. Замшу отримують зѕ шкур жировоі вичинки шлѕфуванням іх з обох бокѕв, велюр — хромовоі вичинки шлѕфуванням ѕз внутрѕшнього боку, лайку — зѕ шкур алюмѕнѕєвоі вичинки. У деяких випадках шкури можна переробляти ѕ використовувати як хутрову та шубну сировину. еперевершенѕ якостѕ козлини ґрунтуються на загальних особливостях будови шкѕри кѕз: товстий епѕдермальний (роговий) шар, щѕльна дерма (краще розвинена й щѕльно розмѕщена волокниста структура сполучноі тканини, густо переплетенѕ колагеновѕ волокна утворюють звивисту замкнену в’язь), слабко розвинена гѕподерма (мало жирових вѕдкладень). Зазначенѕ властивостѕ виявляються залежно вѕд породних (спадкових) чинникѕв, сезону року, вѕку та статѕ тварин. ѕдмѕнну козлину одержують вѕд спецѕалѕзованих молочних порѕд (тонка, щѕльна, з коротким волосом, в’язь пучкѕв волокон замкнено-звивиста, а не горизонтально-хвиляста). З неі виготовляють найкраще шевро для взуття та ѕнших виробѕв. исокоі якостѕ шкури неспецѕалѕзованих (звичайних) короткогрубововних тварин. осереднѕ козлини отримують вѕд спецѕалѕзованих пухових ѕ вовнових кѕз. Кращѕ шкури цих тварин використовують для хутрових ѕ шубних виробѕв. Формування основних компонентѕв шкѕри кѕз закѕнчується у 8 – 10-мѕсячному вѕцѕ. айкраще шевро одержують зѕ шкур 3 – 5-мѕсячних, дещо гѕрше — 6 – 10-мѕсячних тварин. Дорослѕ кози значно поступаються молодняку за якѕстю козлини. У них шкѕра товста, важка, з великою кѕлькѕстю грубого волосу та значними вадами лицьового шару. Цѕ козлини використовують як менш цѕннѕ шкури загального призначення. ише частково з них виготовляють посереднѕ види шевро, замшѕ та велюру. У кѕз, за деяким винятком, спостерѕгають сезонне линяння. оно починається в лютому ѕ закѕнчується наприкѕнцѕ травня. Формування нового волосяного покриву триває з червня по вересень. ерѕод пуховоі зрѕлостѕ припадає на листопад-сѕчень. ѕст волосу припиняється в груднѕ-сѕчнѕ, а потѕм знову повторюється цикл сезонних змѕн волосу ѕ шкѕри кѕз. Цѕ змѕни дуже позначаються на якостѕ козлини, тому залежно вѕд строку забою шкури подѕляють на веснянѕ, лѕтнѕ, осѕннѕ й зимовѕ. айкращу козлину отримують у осѕннѕй ѕ зимовий (серпень-сѕчень) перѕоди року. ебажано забивати тварин у перѕод линяння, а також по можливостѕ уникати цього влѕтку. Загалом слѕд наголосити на значних перспективах козѕвництва у виробництвѕ козлини, особливо шкур молодняку, оскѕльки на свѕтовому ринку дефѕцит ѕ попит на шкури кѕз надзвичайно високий.
Р
8.2.5. В
п
ія
За обсягом виробництва та якѕсними властивостями вовни кози поступаються лише вѕвцям. Звичайно, в широкому розумѕннѕ вовнова продукцѕя кѕз включає ѕ пухову продуктивнѕсть тварин. роте в цьому випадку розумѕють вовновий покрив іх загалом. еспецѕалѕзованѕ малопоширенѕ кози (так званѕ мѕсцевѕ) мають неоднорѕдну грубу вовну невисокоі якостѕ — 10 – 30 % пуху, багато грубоі остѕ й мертвого волосу. астриг — близько 0,3 – 0,5 кг. Із такоі вовни можна вичѕсувати пух (40 – 150 г). озрѕзняють довгововних (ость — 15 – 17, пух — 4 – 6 см) ѕ короткововних (ость — 10 – 12, пух — 2 – 3 см) кѕз ѕз такою вовною. Косицѕ у них складаються з прямоі та грубоі остѕ (70 – 90 мкм) ѕ м’якого пѕдшерстя з дуже тонкого (13 – 14 мкм) ѕ короткого пуху. сть цих тварин росте протягом усього року, а пух линяє. У спецѕалѕзованих молочних кѕз волосяний по-
ці ицтва п
У бѕльшостѕ випадкѕв (за винятком мохеру) волосяний покрив кѕз формують (у рѕзному спѕввѕдношеннѕ) такѕ типи волокон: пух, перехѕдний волос, ость, сухий та мертвий волос. елику цѕннѕсть має пух, який вичѕсують ѕз волосяного покриву у перѕод линяння. Частка пуху в неоднорѕднѕй вовнѕ тварин може досягати 35 – 95 %, а начѕс пуху — вѕд 300 – 800 г у маток до 450 – 1300 г у козлѕв. роводять два чесання з ѕнтервалом 15 – 18 днѕв. Тонина пуху — 14 – 23 мкм, довжина — в межах 3 – 12 см. ѕсля линяння (чесання) нова генерацѕя пуху з’являється на поверхнѕ шкѕри в серпнѕ ѕ за наступнѕ три мѕсяцѕ досягає майже 75 % своєі повноі довжини перед линянням. У вереснѕ прирѕст за довжиною становить 35 %, жовтнѕ — 25 ѕ листопадѕ — 15 %. ух кѕз має дуже мало жиропоту, тому вихѕд чистого волокна здебѕльшого досягає в середньому 90 – 95 % ѕ рѕдко буває нижчим за 85 %. а якѕсть пуху негативно впливають: наявнѕсть остѕ (бажано не бѕльше нѕж 10 %, причому грубу ость легше видалити з пуху пѕд час первинноі обробки) та мертвого волосу, звалянѕсть, рослиннѕ домѕшки ѕ лупа, погѕршення еластичностѕ й пружностѕ, а також жорсткѕсть та ламкѕсть волокон. роте за високого рѕвня селекцѕі ѕ технологѕі пух кѕз характеризується низкою визначних якостей: дуже тонкий та пружний, еластичний ѕ шовковистий, вѕдносно довгий та стѕйкий проти звалювання, легкий ѕ мѕцний, маложиропѕтний та м’який, а не сухий. ого використовують у трикотажному виробництвѕ, а пуховѕ хустки «павутинка» були ѕ залишаються вѕзитною карткою високоі якостѕ продукцѕі та перспектив розвитку пухового козѕвництва.
ів ицтва
ія
ія ви
п
л
х
Т х
8.2.4.
іл 8
3 25
іл 8
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці
ів ицтва
Р
3 26
крив складається тѕльки з короткоі (3 – 4 см) грубоі остѕ, майже без пѕдшерстя. Таких тварин не стрижуть. ѕд спецѕалѕзованих пухових кѕз одержують непогану напѕвгрубу неоднорѕдну вовну. астриги (без начосу пуху) становлять: у козлѕв — 400 – 600, у маток — 150 – 350 г. скѕльки пух вичѕсують, то косицѕ цього виду вовни складаються тѕльки з перехѕдного волосу та остѕ. Загалом неоднорѕдна напѕвгруба й груба вовна кѕз невисокоі якостѕ. айвѕдомѕша вовна кѕз — мохер (тифтик). ѕн подѕбний до кращих сортѕв кросбредноі вовни овець. держують вѕд кѕз ангорськоі породи та іх похѕдних. Це однорѕдна вовна, що складається в основному з перехѕдного волосу тониною 56 – 40 якостѕ. Для неі характернѕ люстровий блиск, велика звивистѕсть, вѕдмѕнна шовковистѕсть. она бѕла, вирѕвняна за тониною, довга (18 – 22 см), пружна, еластична, з невеликою кѕлькѕстю жиру (6 – 9 %). Завдяки щѕльному приляганню лусок створюється дуже гладенька поверхня волокон, тому ангорська вовна пухнаста, менше звалюється ѕ зчѕплюється в процесѕ прядѕння. астриги вовни: у козлѕв — 3 – 6, у маток — 1,5 – 2,5 кг. ихѕд чистого волокна досягає 80 – 85 %. ироби з мохеру вѕдомѕ в усьому свѕтѕ, що забезпечує безумовну перспективу цього напряму виробництва.
8.3.
ія і
Теоретичнѕ основи ѕ практичнѕ методи селекцѕі кѕз не мають принципових вѕдмѕнностей порѕвняно з ѕншими видами сѕльськогосподарських тварин. ѕдмѕннѕсть виявляється лише за специфѕкою ознак продуктивностѕ. лемѕнна робота у козѕвництвѕ ґрунтується на системѕ оцѕнювання, вѕдбору ѕ використання тварин за показниками власноі продуктивностѕ, походження та продуктивностѕ потомства; створеннѕ й ефективному використаннѕ селекцѕйноі структури стада (лѕнѕі, родини та ѕншѕ пѕдроздѕли груповоі диференцѕацѕі тварин за спадковими особливостями); чѕткѕй системѕ мѕчення та ѕндивѕдуального облѕку походження ѕ продуктивностѕ тварин; забезпеченнѕ технологѕчних гарантѕв виявлення спадкових задаткѕв продуктивностѕ кѕз (годѕвля, утримання, догляд); використаннѕ сучасноі комп’ютерноі технѕки. Селекцѕя кѕз як виду сѕльськогосподарських тварин має безперервний характер вѕд часу іх одомашнення ѕ до наших днѕв. Свѕйськѕ кози походять вѕд диких шаблерогих (безоарових) кѕз, якѕ були одомашненѕ майже одночасно з вѕвцями на лизькому Сходѕ. Звѕдси вони поширилися по всѕй земнѕй кулѕ. процесѕ доместикацѕі та селекцѕі досягнуто значних змѕн продуктивностѕ й адаптацѕі у кѕз, що виявилося у іх породнѕй рѕзноманѕтностѕ. Систематика порѕд ґрунтується на групових особливостях продуктивностѕ тварин. озрѕзня-
ів ицтва ці ицтва п ія ви л
ють) чотири виробничих напрями козѕвництва: вовнове, молочне, пухове та мѕсцеве грубововнове. У багатьох краінах свѕту поширенѕ мѕсцевѕ грубововнѕ кози, яких розводять для одержання м’яса, молока та шкур. овна у них дуже низькоі якостѕ ѕ мало змѕнюється за породною належнѕстю. иняток становить довжина косиць, тому мѕсцевих грубововних кѕз ѕнодѕ подѕляють на довго- ѕ короткововних. Тварини цього виробничого напряму вѕдзначаються високою пристосувальною (адаптивнѕстю) здатнѕстю до розведення в рѕзних виробничих умовах, часто навѕть в екстремальних природних ареалах. Серед цих кѕз майже немає спецѕалѕзованих порѕд, тому іх часто вѕдносять до малополѕпшених за окремими ознаками. роте за комплексним характером продуктивностѕ ѕ рѕвнем адаптацѕй — це неперевершенѕ тварини, оскѕльки цѕлѕсне поєднання рѕзноманѕтноі продуктивностѕ дає можливѕсть ефективно використовувати корми ѕ кон’юнктуру ринку. езперечний селекцѕйний прогрес у козѕвництвѕ виявляється у створеннѕ й полѕпшеннѕ спецѕалѕзованих порѕд, кѕлькѕсть яких постѕйно зростає. роте основними з них на свѕтовому рѕвнѕ є три: ангорська (вовнова), кашмѕрська (пухова) та зааненська (молочна). широкому генетичному планѕ сучаснѕ породнѕ досягнення у козѕвництвѕ — це продовження селекцѕйного успѕху шумер у полѕпшеннѕ кѕз есопотамѕі. У подальшѕй виробничѕй культурѕ сѕльського господарства зѕі методами селекцѕі постѕйно пѕдтримувалося неухильне полѕпшення вовнового покриву кѕз. У Туреччинѕ була створена ангорська порода, в Індѕі — кашмѕрська, в результатѕ полѕпшення пуховоі ѕ вовновоі продуктивностѕ тварин у Китаі з’явилися хутровѕ кози. Європа дала свѕту молочну зааненську породу кѕз, що була створена в Швейцарѕі. Селекцѕйний породоутворювальний процес у козѕвництвѕ триває на базѕ використання спадкових можливостей тварин, якѕ виявляються за чистопородного розведення ѕ схрещування провѕдних спецѕалѕзованих порѕд кѕз. З сь виведена в районах долин Заанен ѕ ерхнѕй Зѕмменталь кантону ерн у Швейцарѕі. Це найвѕдомѕша в свѕтѕ молочна порода кѕз (рис. 8.1). Тварини бѕлоі мастѕ, безрогѕ, мають тонкѕ шкѕру й кѕстяк, суху та легку голову, довгу шию, прямий ѕ довгий тулуб, широкѕ крижѕ, пропорцѕйне добре розвинене вим’я, жива маса козлѕв — 70 – 80, маток — 50 – 60 кг. они скороспѕлѕ, енергѕйнѕ, рухливѕ, характеризуються високою плодючѕстю й молочною продуктивнѕстю. Так, плодючѕсть досягає 180 – 250 %, жива маса козенят при народженнѕ — близько 3 – 4 кг. актацѕя триває 8 – 10 мѕс, надѕй — 600 – 700 кг. У кращих тварин за повноцѕнноі годѕвлѕ вѕн досягає 1000 – 1200, рекорд — 3080 кг. мѕст жиру у молоцѕ — бли-
іл 8
Т х
Р
3 27
іл 8
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці
ів ицтва
Р
3 28
Рис. 8.1. К
сь
и
зько 3,0 – 4,5 %. Украінѕ ѕснує вѕдносно велика ферма (200 голѕв) кѕз зааненськоі породи в сѕльськогосподарському пѕдприємствѕ с. уки охвицького району олтавськоі областѕ. Це пѕдприємство значною мѕрою сприяло поширенню молочного козѕвництва свѕтового рѕвня в нашѕй краінѕ. Іншѕ породи кѕз молочного напряму: тоггенбурзька (Швейцарѕя), бѕла полѕпшена ( ѕмеччина), альпѕйська (Францѕя), англонубѕйська ( елика ританѕя), мегрельська ( рузѕя), горьковська ( осѕя). А сь створена в Туреччинѕ ѕ свою назву одержала вѕд м. нкари. Спецѕалѕзована порода (рис. 8.2) для виробництва однорѕдноі вовни — мохеру. У ангорських кѕз вовна ѕз люстровим блиском, бѕла, шовковиста, пружна, довжина штапелеподѕбних косиць — близько 20 – 25 см, тонина волокон — 50 – 44 якостѕ. Тварини невеликѕ, але настриги вовни високѕ. ива маса козлѕв — 50 – 55, маток — 30 – 35 кг, настриги вовни вѕдповѕдно 4,5 – 6 та 3 – 3,5 кг; рекорд — 12,6 кг. ихѕд чистого волокна — 75 – 80 %. агатоплѕднѕсть кѕз невисока — 110 – 120 %. нгорська порода не набула поширення в Украінѕ.
іл 8
К ш і сь пухового виробничого напряму виведена в Індѕі. Тварини мають низькѕ показники за живою масою — козли досягають 45 – 50, матки — 28 – 32 кг, вѕдзначаються високими адаптивними властивостями. У них щѕльна будова тѕла ѕ мѕцний кѕстяк, видовжений поперек. ристосованѕ до розведення в гѕрських ѕ степових умовах. Свѕтова слава цѕєі породи пов’язана з особливостями пуху (м’який, пружний, тонкий), з якого виготовляють знаменитѕ кашмѕрськѕ шалѕ та ѕншѕ види високоякѕсного трикотажу. Кашмѕрську вовну ще називають тибетською. овновий покрив кашмѕрських кѕз складається з грубоі прямоі остѕ (60 – 66 мкм) та вѕдносно довгого, тонкого (8,5 – 14,5 мкм) ѕ густого пуху (пѕдшерстя). З однѕєі тварини начѕсують близько 200 – 500 г пуху. Кашмѕрськѕ та подѕбнѕ до них типи кѕз здавна поширенѕ в Індѕі, акистанѕ, Іранѕ, Китаі, Середнѕй зѕі та степових районах Киргизѕі ѕ навѕть до Уралу й далѕ. ороди пухових кѕз, якѕ не поступаються кашмѕрським, розводять у осѕйськѕй Федерацѕі. О у ь створена завдяки тривалѕй селекцѕі тварин за тониною, еластичнѕстю, пружнѕстю, м’якѕстю й мѕцнѕстю пуху.
ія ви
и
л
сь
Т х
Рис. 8.2. К
ицтва п
ці
ів ицтва
Р
3 29
іл 8
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці
ів ицтва
Р
330
оширена в ренбурзькѕй ѕ Челябѕнськѕй областях осѕйськоі Федерацѕі та Татарстанѕ. ива маса козлѕв — 70 – 90, маток — 45 – 50 кг, багатоплѕднѕсть — 130 – 140 %. овновий покрив чорного кольору — ость чорна, пух сѕрий, ость (5,5 – 16 см) значно довша за пух (3,5 – 8 см). ородним недолѕком є мала довжина пуху, а найважливѕшою породною цѕннѕстю — невелика його товщина (близько 15 мкм). Із козлѕв начѕсують 450 – 600, маток — 300 – 350 г пуху, вмѕст якого у вовновому покривѕ тварин цѕєі породи становить 40 – 45 %. За якѕсними властивостями пух оренбурзьких кѕз належить до кращих зразкѕв свѕтового рѕвня. и сь виведена на територѕі басейнѕв р. Дон та іі приток ( олгоградська, оронезька й остовська областѕ осѕйськоі Федерацѕі). ух цих кѕз (7 – 10 см) довший за ость (3,5 – 5 см) на 4 – 4,5 см. мѕст пуху й перехѕдного волосу (грубого пуху) у вовновому покривѕ коливається вѕд 60 до 90 %, в тому числѕ перехѕдного волосу — 20 – 30 %. Тонина пуху й перехѕдного волосу становить у середньому 18 – 22 см, в тому числѕ тонкого пуху — близько 16, перехѕдного волосу (грубий пух) — близько 27 мкм. ух сѕрого або темносѕрого кольору, ость — чорного. Тому влѕтку пѕсля линяння придонськѕ кози набувають чорноі, а в осѕнньо-зимовий перѕод, коли пух переростає над остю, — сѕроі або темно-сѕроі мастѕ. ива маса козлѕв — 65 – 75, маток — 36 – 40 кг, начѕс пуху вѕдповѕдно 750 – 300 та 500 – 700 г. ух високоі виробничоі цѕнностѕ. За хутровими якостями кози подѕбнѕ до романовських овець.
8.4. Ви
и
п
і
і
и
сновними складовими технологѕі козѕвництва є вѕдтворення стада, годѕвля та утримання тварин. Технологѕчний процес ґрунтується на закономѕрностях вѕдтворення кѕз як виробничому втѕленнѕ закономѕрностей онтогенезу тварин. Ві яс . Залежно вѕд зони розведення ѕ виробничого напряму в структурѕ стада може бути рѕзна частка тварин кожноі статевоі й вѕковоі груп: козлѕв-плѕдникѕв — 1 – 2 %, маток — 35 – 60, кѕзочок — 20 – 25, козликѕв — 15 – 20, кастратѕв — 10 – 25 %. аток використовують 6 – 7, козлѕв — близько 4 – 5 рокѕв. Статевоі зрѕлостѕ кози досягають у 5 – 7-мѕсячному, а вѕдтворноі — 1,5-рѕчному вѕцѕ. У разѕ несприятливих умов вирощування молодняку в перше парування кѕз допускають у 2,5-рѕчному вѕцѕ. Кози мають сезонний характер розмноження ѕ в охоту, тривалѕсть якоі 24 – 48 год (у середньому — близько 40 год), вони приходять восени, повторно — через 5 – 22 доби. Середня тривалѕсть статевого циклу — 10 – 19 дѕб. Значна частина кѕз (20 – 22 %) може приходити в охоту через кожнѕ 5 – 9 дѕб. Кѕтнѕсть триває 5 мѕс. Козенят вѕдлучають у 4 – 4,5мѕсячному вѕцѕ.
ів ицтва ці ицтва п ія ви л
Календарнѕ строки проведення робѕт з вѕдтворення стада кѕз залежать вѕд конкретних виробничих ѕ зональних природних умов господарства. айважливѕше — вибѕр строку окоту. раховують: наявнѕсть кормѕв, примѕщень, обладнання, робочоі сили, сезоннѕсть розмноження тварин, динамѕку цѕн та попиту на продукцѕю кѕз протягом року. Фактичнѕ строки окоту коливаються вѕд сѕчня до травня, а звѕдси визначаються строки парування кѕз у перѕод вѕд серпня до грудня. За нормальноі вгодованостѕ козлѕв ѕ маток парування (природне або штучне осѕменѕння) триває близько 40 дѕб. ереважна бѕльшѕсть маток заплѕднюються зазвичай у першѕ 20 – 25 дѕб парування. ѕдготовка кѕз, обладнання й примѕщень до окоту, проведення його ѕ вирощування козенят вѕд народження до вѕдлучення вѕд маток, а також система вирощування молодняку пѕсля вѕдлучення не мають принципових вѕдмѕнностей порѕвняно з вѕдповѕдними технологѕчними процесами у вѕвчарствѕ. инятком є кози, яких використовують для одержання товарного молока. асамперед доіти іх припиняють за 1,5 мѕс до окоту. разѕ вирощування козенят пѕд маткою доіння починають лише пѕсля вѕдлучення молодняку. собливе значення це має для вовнових кѕз, а також пухових ѕ частково мѕсцевих грубововних. У молочному козѕвництвѕ молодняку в перѕод вирощування випоюють молоко та використовують рѕзноманѕтнѕ види пѕдгодѕвлѕ. Кѕз починають доіти через 1,5 – 2 год пѕсля окоту. і я. До мѕсячного вѕку козенята задовольняють потреби у поживних речовинах за рахунок молока матерѕ. роте в цей перѕод іх починають привчати до поідання ѕнших кормѕв — доброякѕсного сѕна, концкормѕв, коренеплодѕв тощо. Так, концкорми починають згодовувати з мѕсячного вѕку по 30 – 50 г ѕ доводять до 300 – 350 г на момент вѕдлучення козенят вѕд маток, коли жива маса іх досягає 18 – 20 кг. олодняку кѕз пѕсля вѕдлучення до 1,5-рѕчного вѕку в рацѕон включають: зеленѕ корми — 3 – 3,5 кг (влѕтку), сѕно — 0,6 – 0,8 (взимку), силос — до 1 кг (тваринам старшого вѕку), концкорми — 0,2 – 0,3 кг. У такому рацѕонѕ мѕститься до 0,7 – 1,1 к. од. ѕ 90 – 110 г перетравного протеіну, а також необхѕдна кѕлькѕсть сухоі речовини, обмѕнноі енергѕі, каротину та мѕнеральних речовин. ѕвень годѕвлѕ козлѕв-плѕдникѕв ѕ маток залежить вѕд живоі маси, показникѕв продуктивностѕ та фѕзѕологѕчного стану тварин (парувальний ѕ непарувальний перѕоди для самцѕв; холостий, кѕтний та пѕдсисний перѕоди для маток). орму годѕвлѕ козлѕв-плѕдникѕв у парувальний перѕод (2 – 4 садки) збѕльшують на 45 – 50 %. оживнѕсть рацѕону досягає 1,9 – 2,3 к. од., вмѕст перетравного протеіну — близько 300 – 340 г. Козлам-плѕдникам за добу згодовують, кг: зеленого корму — 3 – 5 (влѕтку), сѕна — 2 – 3 (восени), вѕвса — 0,4 – 0,5, ячменю — 0,2 – 0,3,
іл 8
Т х
Р
331
іл 8
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці
ів ицтва
Р
макухи — 0,1 – 0,2, збираного молока — 0,5 – 1. ѕвень годѕвлѕ лактуючих маток порѕвняно з холостими збѕльшують на 60 – 70 %. оживнѕсть іх рацѕону досягає 1,8 – 1,9 к. од., а вмѕст перетравного протеіну — 190 – 200 г. ѕдсисна матка одержує на добу, кг: зеленого корму — 2 – 2,5 (влѕтку), сѕна — 1 – 1,5 (взимку, весною), концкормѕв — 0,4 – 0,5, силосу — 1,5 – 2 (взимку, весною). Козлѕв-кастратѕв годують за нормами козлѕв-плѕдникѕв у непарувальний перѕод, але меншими на 30 – 40 %. Слѕд зазначити, що кози невибагливѕ до кормѕв, добре перетравлюють клѕтковину, тому ім можна згодовувати грубѕ корми невисокоі якостѕ, навѕть (як уже зазначалося ранѕше) гѕлки дерев та кущѕв. Це визначає значну перспективу козѕвництва для розвитку маловѕдходних систем сѕльськогосподарського виробництва в зонах ѕнтенсивного та екстенсивного землеробства. У и я. Існують двѕ принципових системи утримання кѕз: стійлова та пасовищна. ротягом року цѕ системи змѕнюють ѕ доповнюють одна одну. За нормами потреба в площѕ кошари для матки становить 1 – 1,2 м2, для матки з козеням — 1,5, козла-плѕдника — до 2, козлика — 0,8, кѕзочки — 0,6 м2. римѕщення мають бути свѕтлими (коефѕцѕєнт природного освѕтлення 1 : 12), сухими, без протягѕв. Кошари обладнують щитами ѕ годѕвницями. Для утримання кѕз (оскѕльки тварини стрибають) використовують щити бѕльшоі висоти, нѕж для утримання овець. Для козлѕв-плѕдникѕв висота іх досягає 1,5 м (у вѕвчарствѕ 0,9 – 1 м). ѕля кошари має бути просторий баз (за площею в 2 рази бѕльший за примѕщення). авѕть у морози до – 12 °С кѕз можна утримувати на базу, оскѕльки вони бояться не холоду, а вологостѕ та задушливого повѕтря. Утримувати кѕз великими отарами складно, оскѕльки вони не вѕдзначаються добре вираженою стаднѕстю (розбрѕдаються), дуже рухливѕ й дещо збудженѕ. роте тварини швидко звикають до людей, реагують на лагѕдне ставлення до них. За особливостями поведѕнки кѕз найкраще утримувати невеликими стадами в господарствах рѕзноі форми власностѕ. К
т
ль і апита
я та ав а
я
1. осподарсько-бѕологѕчнѕ особливостѕ кѕз. 2. иди продукцѕі козѕвництва. 3. ороди та характеристика іх. 4. Технологѕя вѕдтворення стада. 5. одѕвля рѕзних статево-вѕкових груп тварин, норми згодовування кормѕв ѕ витрати іх на одиницю продукцѕі. 6. Системи утримання кѕз та характернѕ особливостѕ іх.
332
Р
і
і
ародногосподарське значення птахѕвництва визначається його можливѕстю постачати цѕннѕ продукти харчування — яйця ѕ м’ясо, якѕ характеризуються високою поживнѕстю, вѕдмѕнними дѕєтичними ѕ смаковими якостями. У курячому яйцѕ мѕститься 34,4 % сухоі речовини, де на протеін припадає 12,1 %, лѕпѕди — 10,5, вуглеводи — 0,9, мѕнеральнѕ речовини — 10,9 %. До складу протеіну яйця входять усѕ незамѕннѕ амѕнокислоти в найсприятливѕшому спѕввѕдношеннѕ для пѕдтримання життєвих процесѕв органѕзму людини. еретравнѕсть його становить 97 – 98 %. ѕпѕди є справжнѕми жирами ѕ зосередженѕ на 99 % у жовтку яйця. х засвоюванѕсть досягає 96 – 100 %. У складѕ яйця мѕстяться майже всѕ вѕдомѕ вѕтамѕни, вмѕст яких залежить вѕд наявностѕ іх у кормах. За кѕлькѕстю вѕтамѕну жовток курячих яєць поступається тѕльки печѕнцѕ. Із корму в яйце несучки здатнѕ трансформувати 10 – 40 % вѕтамѕну . Споживання одного яйця задовольняє потреби людини у вѕтамѕнах на 10 – 50 %. езамѕнний продукт харчування — м’ясо птицѕ, яке перевершує м’ясо ѕнших видѕв тварин за вмѕстом протеіну та його бѕологѕчною повноцѕннѕстю. мѕст у ньому бѕлка досягає 25 %, а груднѕ м’язи мѕстять до 92 % повноцѕнних бѕлкѕв. Забѕйна маса сѕльськогосподарськоі птицѕ досягає 80 % ѕ бѕльше, а істѕвнѕ частки становлять 67 % живоі маси. обѕчну продукцѕю птицѕ ефективно використовують у народному господарствѕ. Так, пух ѕ пѕр’я є цѕнною сировиною для легкоі промисловостѕ. ослѕд птицѕ багатий на протеін (25 – 40 %), фосфор та ѕншѕ мѕнеральнѕ речовини, тому його використовують як органѕчне добриво. ѕсля висушування послѕд можна згодовувати великѕй рогатѕй худобѕ ѕ свиням. аявнѕсть у його складѕ сечовоі кислоти дає можливѕсть використовувати послѕд для виготовлення медичних препаратѕв. Із вѕдходѕв забою та ѕнкубацѕі яєць виготовляють сухѕ
ь
и
а
я, і и и
п
п
ицтва яєць і м’я а іль ь
ь іп
ія ви
и
п і,
л
хі
и
Т х
9.1.
птиці
ЕХ Л ГІ ВИР И ВА Є Ь І ’ А ІЛЬ ЬК Г АР ЬК Ї И І
9.
п
іл 9
333
іл 9
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
334
бѕлковѕ корми, що мѕстять 50 – 85 % протеіну, всѕ незамѕннѕ амѕнокислоти, вѕтамѕн 12 та ѕншѕ поживнѕ речовини. тицю можна утримувати великими партѕями на обмежених площах, що зумовлює успѕшне впровадження промисловоі технологѕі, за якоі практично вирѕшено всѕ питання механѕзацѕі й автоматизацѕі виробничих процесѕв, іі всеіднѕсть дає можливѕсть використовувати для годѕвлѕ рѕзнѕ корми, а в присадибних господарствах — рѕзноманѕтнѕ вѕдходи. орѕвняно з ѕншими сѕльськогосподарськими тваринами птиця краще використовує обмѕнну енергѕю й перетравний протеін корму. олодняк курей на 1 кг приросту витрачає 2,5 – 3 к. од, тодѕ як у виробництвѕ свинини та яловичини вѕдповѕдно 4 – 5 ѕ 7 – 10 к. од. Сѕльськогосподарськѕй птицѕ притаманнѕ високѕ продуктивнѕсть, ѕнтенсивнѕсть росту, плодючѕсть та рання скороспѕлѕсть. ѕд куркинесучки за рѕк отримують 200 – 300 шт. яєць ѕ бѕльше загальною масою 12 – 18 кг, качки — 100 – 150 каченят (200 – 250 кг м’яса), ѕндички — 70 – 80 ѕндиченят (до 400 кг), гуски — 40 – 50 гусенят (180 – 225 кг м’яса). ѕдкладати яйця кури починають у 5 – 6-мѕсячному, качки й ѕндички — 6 – 7-мѕсячному, гуси — в 9 – 10-мѕсячному вѕцѕ; молодняк виводиться протягом мѕсяця. У 7 – 8 тижнѕв останнѕй досягає забѕйних кондицѕй. Так, жива маса каченяти в 7-тижневому вѕцѕ становить 3300 г. Якби рѕст телят вѕдзначався подѕбною ѕнтенсивнѕстю, то іхня маса у 49-денному вѕцѕ досягала б 2000 кг. Швидка змѕна поколѕнь, висока плодючѕсть, транспортабельнѕсть, здатнѕсть до аклѕматизацѕі, розвиток зародка поза органѕзмом матерѕ створюють умови для успѕшноі селекцѕйноі роботи з удосконалення птицѕ. Свѕтове поголѕв’я сѕльськогосподарськоі птицѕ в 2002 р. становило: курей — 15 854 млн голѕв, качок — 1066, ѕндикѕв — 251 млн голѕв. айпоширенѕшѕ серед них кури, поголѕв’я яких розмѕщене по континентах: зѕя — 50,1 %, ѕвнѕчна мерика — 17,5, Європа — 12,5, ѕвденна мерика — 11,0, фрика — 8,1, кеанѕя — 0,8 %. айбѕльше сѕльськогосподарськоі птицѕ зосереджено в Китаі — 3924 млн голѕв, потѕм СШ — 1940, разилѕі — 1050, Індонезѕі — 870, Індѕі — 824, ексицѕ — 521, осѕйськѕй Федерацѕі — 340, Японѕі — 306 млн голѕв. иробництво курячих яєць у свѕтѕ останнѕм часом досягло 1740 тис. т, м’яса сѕльськогосподарськоі птицѕ — 73 869 тис. т, що порѕвняно з середнѕми показниками 1989 – 1991 рр. збѕльшилося вѕдповѕдно на 87 тис. т (0,7 %) та 32 916 тис. т (44,6 %). Украінѕ у 2003 р. отримано 11 477,1 млн шт. яєць, середньорѕчна несучѕсть становила 255 яєць, виробництво м’яса сѕльськогосподарськоі птицѕ — 307 тис. т, тобто 18,7 % загальноі кѕлькостѕ виробленого м’яса в краінѕ. Характерною особливѕстю птахѕвництва в свѕтѕ є його концентрацѕя, спецѕалѕзацѕя та кооперацѕя. айже в усѕх краінах ѕз розвине-
хі
и
і
а сучасному етапѕ розвитку птахѕвництва здѕйснено перехѕд вѕд використання мѕжпородних помѕсей до мѕжлѕнѕйних гѕбридѕв, ѕз чѕтко вираженим гетерозисом за основними господарсько корисними ознаками. инѕ основою виробництва м’яса птицѕ й яєць є гѕбридна птиця, яка характеризується бѕльшим приростом живоі маси, високою несучѕстю, кращими ѕнкубацѕйними якостями яєць ѕ потребує менших витрат кормѕв. Для виведення й розмноження поєднуваних лѕнѕй птицѕ та вирощування гѕбридѕв у краінѕ створено систему племѕнних птахѕвницьких господарств, яка складається ѕз селекцѕйно-генетичного центру, державних племѕнних птахѕвницьких заводѕв, племрепродукторѕв І ѕ II порядку, батькѕвського стада при великих птахофабриках, племферм господарств ѕз рѕзною формою власностѕ, мѕжгосподарських пѕдприємств. Селекцѕйно-генетичному центру належить провѕдна роль в якѕсному полѕпшеннѕ птицѕ, удосконаленнѕ ѕснуючих та створеннѕ нових, високопродуктивних порѕд, лѕнѕй ѕ кросѕв, збереженнѕ й використаннѕ резервного генофонду, розробцѕ теоретичних основ селекцѕі та гѕбридизацѕі. ѕн передає птицю кращих кросѕв у племѕннѕ заводи або репродуктори І порядку. дним ѕз основних завдань племѕнних заводѕв є розмноження вихѕдних лѕнѕй, а в разѕ потреби — виробництво батькѕвських форм ѕ постачання іх племрепродукторам. За кожним племѕнним заводом закрѕплюють один-два репродуктори І порядку ѕ 7 – 10 — II.
птиці ь ія ви
п
л
мі
Т х
9.2.
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
ним птахѕвництвом вѕдбуваються скорочення кѕлькостѕ ферм ѕ збѕльшення середнього розмѕру іх. У провѕдних краінах набула розвитку внутрѕшньогалузева спецѕалѕзацѕя, яка ґрунтується на системѕ великих фѕрм-компанѕй, а в СШ та деяких ѕнших краінах — агропромислових об’єднань. У краінах з розвиненим птахѕвництвом значного поширення набуло вирощування курчат на м’ясо на основѕ фермерських господарств за контрактом ѕз бройлерними компанѕями. СШ на сьогоднѕ 92 % усього поголѕв’я бройлерѕв вирощують на основѕ фермерських господарств. У захѕдноєвропейських краінах ферми, якѕ працюють за контрактом, об’єднуються в кооперативи, а вѕдгодѕвлю курчат органѕзовують у невеликих фермерських господарствах. Украінѕ в умовах розвитку рѕзних форм органѕзацѕі агропромислового виробництва поряд з великими спецѕалѕзованими пѕдприємствами державного сектора бройлерѕв почали вирощувати у власних пѕдсобних господарствах населення.
іл 9
а
Р
335
іл 9
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
336
У репродукторах І порядку розмножують птицю вихѕдних лѕнѕй ѕ вѕдтворюють батькѕвськѕ форми. лемѕнну продукцѕю у виглядѕ добового молодняку або ѕнкубацѕйних яєць цѕ господарства отримують ѕз племзаводѕв або селекцѕйних центрѕв. а основѕ договору (кооперацѕі) вони передають добовий молодняк батькѕвських форм репродукторам II порядку. У репродукторах II порядку проводять схрещування батькѕвських форм для одержання гѕбридного добового молодняку, який передають господарствам, де його вирощують з метою реалѕзацѕі товарноі продукцѕі. они входять до складу об’єднань або працюють на основѕ кооперацѕі з господарствами з виробництва яєць чи м’яса птицѕ. Ця система забезпечує безперервний процес селекцѕі високопродуктивноі птицѕ яєчного та м’ясного напрямѕв продуктивностѕ, репродукцѕю кращих вихѕдних лѕнѕй ѕ батькѕвських форм, масове виробництво гѕбридѕв. З х іч и і у хі и і. дним ѕз основних заходѕв галузѕ є чѕтка органѕзацѕя облѕку продуктивностѕ птицѕ. Для цього іі окѕльцьовують ножними кѕльцями або мѕтять криломѕтками пѕсля переведення в примѕщення для дорослого поголѕв’я. У журнал кѕльцювання дорослоі птицѕ записують номер криломѕтки чи кѕльця, живу масу, а для м’ясноі птицѕ — ще й форму будови тѕла. Щоденний ѕндивѕдуальний облѕк несучостѕ ведуть у вѕдомостях. Яйце, знесене кожною несучкою, вѕдмѕчають наростаючим пѕдсумком, що спрощує облѕк продуктивностѕ. Також ведуть щомѕсячний облѕк вибракування несучок. У журналѕ продуктивностѕ птицѕ за вѕком — за кожний мѕсяць продуктивного використання вказують поголѕв’я на початок мѕсяця, кѕлькѕсть кормо-днѕв, валовий збѕр яєць, несучѕсть на початкову та середню несучку, масу яєць, кѕлькѕсть птицѕ, що загинула чи вибракувана, збереження поголѕв’я тощо. Щомѕсячну несучѕсть записують у журнали облѕку продуктивностѕ. Користуючись даними за мѕсяцями несучостѕ та вибракування птицѕ, визначають загальний збѕр яєць, який буде одержано вѕд усього поголѕв’я несучок, що є на початок року, за мѕсяцями ѕ за рѕк, несучѕсть на початкове та середньорѕчне поголѕв’я. У селекцѕйнѕй роботѕ значну увагу придѕляють збѕльшенню кѕлькостѕ ѕнкубацѕйних яєць. У зв’язку з цим регулярно оцѕнюють іхню масу пѕд час зважування. Данѕ ѕндивѕдуального зважування записують у вѕдомѕсть облѕку зважування яєць. ерѕодично оцѕнюють ѕ заносять у вѕдомостѕ показники іхньоі якостѕ. У перѕод вирощування молодняку й утримання дорослоі м’ясноі птицѕ ведуть вѕдомостѕ вибування птицѕ, в яких реєструють номери криломѕток та ножних кѕлець, дату й причину вибування. У разѕ роботи з м’ясними видами птицѕ у журнал вирощування молодняку, крѕм показникѕв живоі маси ѕ збереження птицѕ в рѕзнѕ вѕковѕ перѕоди, записують вѕдхилення вѕд стандарту, що є показни-
ь
ком однорѕдностѕ стада. Крѕм того, у певнѕ вѕковѕ перѕоди м’ясну птицю оцѕнюють за рѕзними ознаками ѕ данѕ заносять у журнали (вѕдомостѕ) бонѕтування. Т х ія и и у ячих яє ь ґрунтується на потоковостѕ процесу, що передбачає безперервний ѕ рѕвномѕрний випуск продукцѕі впродовж року. днѕєю з важливих умов цѕєі технологѕі є утримання в одному примѕщеннѕ, окремѕй зонѕ або пѕдзонѕ, вѕддѕленнѕ, цеху птахофабрики або ферми тѕльки одновѕковоі й вирѕвняноі за розвитком птицѕ. Тобто виробництво яєць на промислових птахофабриках здѕйснюється за потоково-цеховою системою. ри цьому розрѕзняють такѕ цехи: батькѕвського стада, ѕнкубацѕі, вирощування ремонтного молодняку, промислового стада, забою, переробки продуктѕв забою та послѕду.
іл 9
птиці
Р
а
и
Т х
л
ія ви
У свѕтѕ налѕчується понад 100 порѕд курей. За ѕснуючою класифѕкацѕєю всѕ породи подѕляють на яєчнѕ, м’ясо-яєчнѕ та м’яснѕ. сновною господарсько корисною ознакою яєчних курей є висока несучѕсть ѕ невелика маса тѕла. Кури цих порѕд характеризуються ранньою статевою зрѕлѕстю й здатнѕстю до тривалоі безперервноі продуктивностѕ. До я є ч и х і курей вѕдносять леггорн (рис. 9.1) ѕ росѕйську бѕлу.
п
и
ицтва яєць і м’я а іль ь
9.3.
Рис. 9.1. Ку и
и
337
іл 9
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
338
Ку и и виведенѕ в СШ . За кольором оперення іх подѕляють на бѕлих, курѕпчастих (бурѕ), полових, чорних, блакитних. айбѕльшого поширення у свѕтѕ набули бѕлѕ леггорни. они мѕцноі конституцѕі, добре аклѕматизуються, витривалѕ, скороспѕлѕ. Середня жива маса пѕвнѕв — 2,7, курок — 1,8 – 2 кг; несучѕсть — 220 – 240 яєць за рѕк, маса яйця — 57 – 60 г, шкаралупа бѕла, ѕнкубацѕйнѕ якостѕ високѕ, заплѕдненѕсть яєць близько 95 %, вивѕд молодняку — понад 80 %. У нашу краіну леггорнѕв вперше завезли у 1925 – 1927 рр. ѕз СШ , еликоі ританѕі та Данѕі. Далѕ в рѕзнѕ регѕони краіни іх завозили перѕодично. З 1952 р. курей породи бѕлий леггорн кращих свѕтових кросѕв ѕ спецѕалѕзованих лѕнѕй завозять ѕз Канади, ѕдерландѕв, ѕмеччини та Японѕі. Р сі сь і виведена в колективних ѕ державних господарствах осѕйськоі Федерацѕі схрещуванням мѕсцевих курей з леггорнами. одальша робота велася вѕдбором та пѕдбором найпродуктивнѕшоі птицѕ та розведенням іі в собѕ. инѕ росѕйських бѕлих курей зберѕгають як генофонд, ѕ селекцѕйна робота з ними зосереджена в експериментальних господарствах науково-дослѕдних закладѕв та в окремих племзаводах. До ’ я с - я є ч и х і вѕдносять: полтавських глинястих, первомайських, нью-гемпшир, сусекс, австралорп. Залежно вѕд породи жива маса пѕвнѕв становить 2,5 – 3,8, курок — 2,1 – 3,5 кг; несучѕсть — 150 – 200 яєць. тиця наведених порѕд придатна для одержання яєчних ѕ м’ясних гѕбридѕв, а також розведення у приватних господарствах. З метою отримання гѕбридного молодняку використовують такѕ ’яс і и у , як корніш ѕ плімутрок. К си. тахофабрики яєчного напряму продуктивностѕ нинѕ працюють в основному з кросами ілорусь-9, оманн раун, ІС раун, ІС ілий Хайсекс білий і коричневий, Тетра SL, Xайайн, Шейвер 579. а основѕ завезеного з Канади кросу 444 було створено трилѕнѕйний крос ѕлорусь-9. ростим дволѕнѕйним гѕбридом (лѕнѕі породи бѕлий леггорн) є материнська форма, а батькѕвською — лѕнѕя курей сѕроі калѕфорнѕйськоі породи, якѕ характеризуються високою несучѕстю й вѕдносно великою масою яєць. сновнѕ показники виведеного кросу: несучѕсть — 240 – 260 яєць, маса яйця — 58 – 60 г, витрата корму на 10 яєць — 1,65 — 1,86 кг. Кроси зарубѕжноі селекцѕі мають високу продуктивнѕсть. Так, у 135 – 140-денному вѕцѕ курочки цих кросѕв досягають 50 % несучостѕ; вѕд дорослих курок за рѕк отримують 300 – 312 яєць середньою масою 63 – 64,5 г ѕ витратами корму на 1 кг яйцемаси 2,06 – 2,20 кг.
Р
их яє ь
Для у я ь і сь с бѕльшѕсть птахофабрик завозять ремонтний молодняк у 17-тижневому вѕцѕ ѕз спецѕалѕзованих господарств, а деякѕ — добових гѕбридних курочок безпосередньо з племрепродукторѕв. Ферми господарств ѕз рѕзною формою власностѕ отримують гѕбридних курочок ѕз мѕжгосподарських ѕнкубаторно-птахѕвницьких пѕдприємств. а великих птахофабриках, де виконання виробничих програм значною мѕрою залежить вѕд точного дотримання технологѕчного графѕка, обов’язково є своє батькѕвське стадо та цех ѕнкубацѕі. Тут технологѕчний цикл виробництва харчових яєць починається з одержання ѕнкубацѕйних яєць у цеху батькѕвського стада курей. У пѕдприємствах ѕз закѕнченим циклом виробництва для цѕєі мети видѕляють спецѕальний цех, а на птахофабриках з внутрѕшньогосподарською спецѕалѕзацѕєю батькѕвське стадо розмѕщують в ѕзольованому вѕддѕленнѕ. Для рѕвномѕрного надходження впродовж року на виробництво ѕнкубацѕйних яєць, а отже, й гѕбридного молодняку, батькѕвськѕ стада комплектують однаковими партѕями поголѕв’я кѕлька разѕв на рѕк. Так, у репродукторах І порядку його комплектують не менше нѕж 2 разѕв на рѕк, II порядку — 4 – 6. айзручнѕше чотириразове комплектування стада — у сѕчнѕ, квѕтнѕ, липнѕ, жовтнѕ. Комплектують батькѕвське стадо сполучними батькѕвськими формами, схрещування яких дає змогу одержувати високопродуктивних гѕбридних несучок. дин пташник або зону (кѕлька пташникѕв) рекомендується заповнювати партѕєю птицѕ одного вѕку, вирощеною в однакових умовах. озмѕр батькѕвського стада становить 10 – 15 % поголѕв’я промислового. емонтний молодняк переводять у пташники-маточники до початку несучостѕ, тобто в 17-тижневому вѕцѕ, що сприяє швидшѕй адаптацѕі до нових умов утримання. Щоб пѕвнѕ зайняли домѕнуюче положення в стадѕ, іх перемѕщують у пташники на 2 – 3 днѕ ранѕше вѕд курочок. блѕковий вѕк переведення молодих курочок ѕз групи ремонтного молодняку в групу дорослих курей — 21 тиждень. Спѕввѕдношення пѕвнѕв та курок у батькѕвському стадѕ має становити 1 : 10 – 12, а продуктивне використання — 12 мѕс. У и я ь і сь с . держання бѕологѕчно повноцѕнних яєць ѕз високими ѕнкубацѕйними якостями залежить вѕд умов утримання та годѕвлѕ птицѕ.
птиці
я
ь
і
а
я
п
им
ицтва яєць і м’я а іль ь
я,
ія ви
ь
х
л
9.4.1. К мп ь і
и
Т х
9.4. Ви
іл 9
339
іл 9
а птахофабриках ѕ господарствах з рѕзною формою власностѕ ѕснують двѕ системи утримання батькѕвського стада курей: на пѕдлозѕ у безвѕконних пташниках та в клѕтках. У разѕ утримання на пѕдлозѕ в пташниках використовують комплекти обладнання К К-12 (для примѕщень завширшки 12 м) ѕ К К-18 (завширшки 18 м). ри цьому пташники для батькѕвського стада роздѕляють на секцѕі з поголѕв’ям у кожнѕй з них не бѕльше нѕж 700 – 800 курей за щѕльностѕ посадки 3,5 – 4 голови на 1 м2 пѕдлоги. Температура в примѕщеннѕ повинна бути 12 – 16 °С, вологѕсть — 60 – 70 %, освѕтленѕсть 20 лк. дне гнѕздо розраховане на 5 – 6 курок. Фронт годѕвлѕ для утримання племѕнних курей — не менш як 12, а напування — 2 см. а великих птахофабриках бѕльшѕсть поголѕв’я батькѕвського стада утримують у клѕткових батареях (рис. 9.2).
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
Т х
л
ія ви
Рис. 9.2. У
340
и
я у
ь і сь
с
і
их
ях
а племѕнних фермах у дво- ѕ триярусних клѕткових батареях птицю утримують групами по 20, 30 або 40 курок ѕ по 2, 3 або 4 пѕвнѕ. птимальними розмѕрами груп слѕд вважати 30 курок ѕ 3 пѕвнѕ. Середня щѕльнѕсть посадки курок ѕ пѕвнѕв ѕз розрахунку площѕ пѕдлоги клѕтки на одну голову 580 – 600 см2 за фронту годѕвлѕ не менше нѕж 8 – 10 см. До початку зниження несучостѕ (у 12 – 14-мѕсячному вѕцѕ) в разѕ утримання курей на пѕдлозѕ тривалѕсть свѕтлового дня пѕдтримують на рѕвнѕ 16 год, а далѕ його подовжують до 17 год (по 15 хв на тиждень). Свѕтловий режим для клѕткових несучок батькѕвського стада диференцѕюють залежно вѕд вѕку птицѕ. Тривалѕсть свѕтлового дня на початку продуктивностѕ молодок ѕ в кѕнцѕ перѕоду вирощування молодняку однакова. мѕру збѕльшення вѕку птицѕ та пѕдвищення ѕнтенсивностѕ несучостѕ свѕтловий день поступово подовжують до 16 год на добу.
я их яє ь
Інкубацѕя або штучне виведення молодняку є важливою ланкою в технологѕі виробництва продукцѕі птахѕвництва, іі проводять у цеху ѕнкубацѕі, що розмѕщують в окремому примѕщеннѕ, на певнѕй вѕдстанѕ вѕд основних цехѕв виробництва, з пѕдведеними пѕд’ізними шляхами з твердим покриттям, водопроводом, каналѕзацѕєю ѕ надѕйним електропостачанням. У ньому обладнують ѕнкубацѕйнѕ й вивѕднѕ зали, кѕмнати для сортування яєць ѕ курчат, камеру для газацѕі та лабораторѕю. ѕнкубацѕйному залѕ встановлюють ѕнкубатори типу: «Унѕверсал-45», «Унѕверсал-50», «Унѕверсал-55», ІК -90. Інкубатор складається з однѕєі або кѕлькох камер (боксѕв), оснащених комплектом лоткѕв для вкладання яєць ѕ обладнання для іх розмѕщення в камерѕ чи боксѕ. До ѕнкубацѕйного примикає вивѕдний зал, але вѕн надѕйно ѕзольований, щоб пух ѕ органѕчний пил не потрапляли в ѕнкубатори. Температуру повѕтря в цеху ѕнкубацѕі пѕдтримують на рѕвнѕ 18 – 20 °С, а вѕдносну вологѕсть — до 60 %. римѕщення забезпечують вентиляцѕєю. Для ѕнкубацѕі вѕдбирають яйця вѕд курок батькѕвського стада пѕсля досягнення ними 8-мѕсячного вѕку. Яйця пѕддають дезѕнфекцѕі парою формальдегѕду в спецѕальних камерах, розмѕщених безпосередньо у пташниках, через кѕлька годин пѕсля знесення, що захищає іх вѕд потрапляння ѕнфекцѕі всередину та поширення хвороб. У
птиці ь а п ицтва яєць і м’я а іль ь
ія
ія ви
9.4.2. І
л
і я ь і сь с . ажливою умовою годѕвлѕ племѕнних курей є забезпечення іх протеіном, мѕнеральними речовинами та комплексом вѕтамѕнѕв, що впливають на заплѕдненѕсть яєць ѕ вивѕд молодняку. овноцѕнноі годѕвлѕ досягають використанням повнорацѕонних комбѕкормѕв, якѕ виготовляють згѕдно з науково обґрунтованими нормами. очинаючи з 20-тижневого вѕку, молодок поступово переводять на рацѕон племѕнних несучок. У 100 г комбѕкорму для несучок має бути: сирого протеіну — 17,1 г, обмѕнноі енергѕі — 1100 кДж; для пѕвнѕв — вѕдповѕдно 16,1 г та 1202 кДж. сновнѕ компоненти комбѕкорму — кукурудза, пшениця, ячмѕнь, овес, дрѕжджѕ кормовѕ, шрот соняшниковий тощо. ранульованѕ комбѕкорми племѕнним курям згодовувати не рекомендується, оскѕльки птиця швидко жирѕє, що призводить до зниження іі продуктивностѕ та заплѕдненостѕ яєць. У рацѕонах курей, яких утримують у клѕтках, збѕльшують кѕлькѕсть кальцѕю, фосфору, вѕтамѕнѕв, мѕкроелементѕв ѕ дещо зменшують кѕлькѕсть енергѕі порѕвняно з поголѕв’ям, яке вирощують на глибокѕй пѕдстилцѕ. аз на тиждень у рацѕон птицѕ обов’язково додають черепашки або вапняк, що позитивно впливає на якѕсть шкаралупи яєць.
іл 9
Т х
Р
341
іл 9
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
342
деяких господарствах яйця дезѕнфѕкують не у пташниках, а в спецѕальних герметичних камерах ѕнкубацѕйного цеху. ѕсля цього іх зберѕгають у примѕщеннѕ яйцескладу за температури 8 – 12 °С ѕ вологостѕ повѕтря 70 – 80 %. еред ѕнкубацѕєю яйця сортують вѕзуально (за зовнѕшнѕми ознаками) та просвѕчуванням на овоскопѕ. ѕд час зовнѕшнього огляду враховують іхню масу, форму, стан ѕ якѕсть шкаралупи; пѕд час просвѕчування звертають увагу на розмѕри й положення повѕтряноі камери, стан градинок, положення та рухливѕсть жовтка, наявнѕсть у яйцѕ включень. епридатними для ѕнкубацѕі вважають яйця неправильноі форми (круглѕ, довгѕ, здавленѕ), з дефектами шкаралупи (бѕй, насѕчка, тонка шкаралупа, вапнянѕ нарости), змѕщеною або блукаючою повѕтряною камерою, кров’яними та м’ясними включеннями, старѕ, насидженѕ тощо. лемѕннѕ яйця мають бути правильноі форми з непошкодженою шкаралупою ѕ масою не менше нѕж 52 г. У 1 г жовтка яйця повинно бути: вѕтамѕну — не менше 6 мкг, каротиноідѕв — 18 ѕ вѕтамѕну 2 — 4 мкг. ѕдѕбранѕ для ѕнкубацѕі яйця вкладають вертикально в ѕнкубацѕйнѕ лотки ѕ так зберѕгають у примѕщеннѕ яйцескладу впродовж 3 – 5 дѕб за температури 8 – 12 °С ѕ вологостѕ повѕтря 70 – 80 %. еред закладанням в ѕнкубатор іх обѕгрѕвають протягом 3 – 4 год. Для кожного ѕнкубатора заздалегѕдь складають графѕк закладання яєць. отки з яйцями бажано завантажувати в тѕ самѕ години. ѕнкубатори «Унѕверсал» яйця курячѕ закладають з ѕнтервалом три днѕ, а кожну сьому партѕю — через чотири. Кожна партѕя яєць — це 52 лотки. скѕльки ембрѕональний розвиток птицѕ вѕдбувається поза материнським органѕзмом, режим ѕнкубацѕі потребує вѕдповѕдних умов зовнѕшнього середовища, тобто певноі температури, вологостѕ та обмѕну повѕтря в ѕнкубаторѕ. ажливою умовою при цьому є тепло. ѕд його впливом вѕдбуваються рѕст ѕ розвиток плода протягом усього перѕоду ѕнкубацѕі. сучасних ѕнкубаторах середню температуру повѕтря пѕдтримують на рѕвнѕ 37,5 °С ѕз коливанням вѕд 36,8 до 38,2 °С. осилене обѕгрѕвання яєць необхѕдне лише в першѕ 4 – 8 днѕв ѕнкубацѕі. Далѕ пѕдвищена температура пригнѕчує розвиток зародка, а в разѕ тривалого перегрѕвання ембрѕон гине. З метою запобѕгання перегрѕванню ембрѕонѕв перѕодично (через 2 – 3 год) контролюють температуру поверхнѕ яєць. Якщо вона перевищує зазначений рѕвень, то температуру повѕтря в ѕнкубаторѕ знижують ѕ застосовують охолодження. ри цьому яйця охолоджують до 32 – 34 °С впродовж 15 – 30 хв. еобхѕдною умовою нормального розвитку ембрѕонѕв є наявнѕсть обмѕну повѕтря мѕж яйцем ѕ навколишнѕм середовищем. Через вентиляцѕйну систему ѕнкубатора здѕйснюється замѕна вѕдпрацьованого
я
м
м
я
У и я я у. а вирощування вѕдбирають добре розвинених курчат, якѕ мѕцно тримаються на ногах, з пѕдѕбраним м’яким животом, заживленою пуповиною, чистою клоакою, блискучими пухом ѕ очима, з щѕльно притиснутими до тулуба крилами, широкою головою, коротким, товстим дзьобом, живою масою 33 – 45 г. а кожну початкову несучку промислового стада в 17-тижневому вѕцѕ приймають на вирощування не менше нѕж 1,4 добовоі курочки. За добу до приймання курчат на вирощування у пташнику пѕдвищують температуру до 30 – 31 °С, а вологѕсть повѕтря доводять до 65 – 70 %. отують обладнання та ѕнвентар. апувалки заповнюють водою, а годѕвницѕ — кормом. У разѕ вирощування на пѕдлозѕ пѕдстилку добре прогрѕвають ѕ просушують, корм насипають тонким шаром у плоскѕ лотковѕ годѕвницѕ або на цупкий папѕр. ѕдѕбраних добових курочок у спецѕальнѕй тарѕ (ящиках) транспортують на автомашинѕ у пѕдготовленѕ пташники ѕ заповнюють іх упродовж 1 – 2 днѕв.
птиці ь а п ицтва яєць і м’я а іль ь
щ
ія ви
9.4.3. Ви
л
насиченого вуглекислим газом повѕтря на свѕже, збагачене киснем. дночасно ѕз ѕнкубатора видаляють надлишки фѕзѕологѕчного тепла. ѕвень обмѕну повѕтря регулюють залежно вѕд завантаження ѕнкубатора, вѕку ембрѕонѕв та виду птицѕ. а початку ѕнкубацѕі обмѕн повѕтря мѕнѕмальний. У мѕру розвитку ембрѕонѕв ѕ завантаження ѕнкубатора його поступово збѕльшують ѕ доводять до 13 – 18 разѕв за добу. ажливий фѕзичний чинник ѕнкубацѕйного режиму — вѕдносна вологѕсть повѕтря. першѕ 7 – 9 днѕв ѕнкубацѕі висока вѕдносна вологѕсть (60 – 64 %) позитивно впливає на розвиток ембрѕонѕв, а низька, навпаки, пригнѕчує його. наступнѕ днѕ, особливо пѕсля замикання алантоіса, іі пѕдтримують у межах 50 – 52 %. ѕд час ѕнкубацѕі яйця автоматично перевертають пѕд кутом 45°. Для перевѕрки правильностѕ режиму ѕнкубацѕі проводять зважування контрольних лоткѕв на 6-й, 12-й ѕ 18-й день. Якщо втрата маси вѕдповѕдає нормѕ (на 6-й день — 3 %, 12-й — 7 – 8, 18-й — 12 %), процес ѕнкубацѕі вѕдбувається нормально. а 19-й день ѕнкубацѕі яйця переносять ѕз ѕнкубацѕйного у вивѕдний зал, де на 21-й день починається виведення курчат, при цьому вѕдносну вологѕсть пѕдвищують до 65 – 75 %. ершу вибѕрку курчат проводять пѕсля того, як виведеться й обсохне 70 – 75 % молодняку вѕд загальноі кѕлькостѕ закладених яєць, наступну — через 8 – 10 год. Усього за час виведення здѕйснюють двѕ-три вибѕрки. Курчат через 8 – 12 год пѕсля виведення розподѕляють за статтю (формою статевих горбикѕв), розмѕщують у ящики розмѕром 60 × 60 см ѕ вѕдправляють у цех вирощування ремонтного молодняку.
іл 9
Т х
Р
343
Р
іл 9
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Залежно вѕд конкретних умов застосовують рѕзнѕ способи вирощування ремонтного молодняку: в клѕткових батареях, на пѕдлозѕ з глибокою пѕдстилкою, на сѕтчастѕй пѕдлозѕ або комбѕнований спосѕб, коли до певного вѕку курчат вирощують у клѕтках, а потѕм переводять іх на пѕдлогу. езпересаджувальний спосѕб вирощування курочок дає можливѕсть одержувати повноцѕнних несучок з меншими затратами працѕ та витратами коштѕв. У разѕ утримання на пѕдлозѕ використовують обладнання К -12 , К -18 . Щѕльнѕсть посадки 10 – 12 голѕв на 1 м2 (рис. 9.3).
344
Рис. 9.3. Ви
у
я
я у у
и
і
і с и
і
Для вирощування ремонтного молодняку застосовують клѕтковѕ батареі К У-3 та К -3, в яких механѕзоване роздавання корму, напування та прибирання послѕду. Щѕльнѕсть посадки до 6-тижневого вѕку 200, вѕд 7- до 22-тижневого — 400 см2 на голову. Добових курчат перед посадкою у клѕтки сортують (менших розмѕщують у верхньому ярусѕ батареі). емонтних пѕвникѕв вирощують на пѕдлозѕ або в клѕтках. а пѕдлозѕ розмѕщують невеликими групами — по 50 – 100 голѕв щѕльнѕстю посадки до 6-тижневого вѕку — 17, старше 6-тижневого вѕку — 5 голѕв на 1 м2 площѕ. разѕ вирощування у клѕтках використовують батареі типу К У-3, 2 -3 , розмѕшуючи пѕвникѕв по 10 – 12 голѕв до 6-тижневого вѕку, а потѕм по 5 – 7 голѕв. Упродовж перѕоду вирощування курчат необхѕдно створювати оптимальнѕ умови мѕкроклѕмату. Для цього використовують опалювально-вентиляцѕйне обладнання «Клѕмат», яке дає змогу пѕдтримувати оптимальний повѕтряний режим у примѕщеннѕ. Для нор-
птиці ь а п ицтва яєць і м’я а іль ь ія ви л
мального розвитку молодняку велике значення мають температура й вологѕсть повѕтря. У першу декаду життя в його органѕзмѕ тепловѕддача вища, нѕж теплоутворення ѕ вѕн не здатний пѕдтримувати певну температуру тѕла. Температура в примѕщеннѕ при посадцѕ курчат має становити 33 °С. До тижневого вѕку іі знижують до 28 °С, 4-тижневого — до 24 °С. очинаючи з п’ятого тижня ѕ до кѕнця вирощування температура має бути на рѕвнѕ 16 – 18 °С. ѕдносну вологѕсть у першѕ 15 – 20 днѕв пѕдтримують на рѕвнѕ 65 – 70 %, потѕм іі знижують до 55 – 60 %. Концентрацѕя шкѕдливих газѕв ѕ пилу в повѕтрѕ пташника не повинна перевищувати визначенѕ норми: вуглекислота — 0,18 – 0,2 % за об’ємом, амѕак — 0,01 мг/л, сѕрководень — 0,005 мг/л, пил — 5 мг/м3. Швидкѕсть руху повѕтря — 0,3 – 0,5 м/с. а рѕст ѕ розвиток молодняку значною мѕрою впливає свѕтло. одовження свѕтлового дня в перѕод вирощування зумовлює передчасний статевий розвиток молодок ѕ раннє ѕнтенсивне вѕдкладання яєць. У господарствах застосовують двѕ системи освѕтлення: цілодобову (незмѕнну) ѕ диференційовану. Система постѕйного свѕтлового дня передбачає у перший тиждень життя курчат цѕлодобове освѕтлення з метою орѕєнтацѕі іх щодо розмѕщення годѕвниць ѕ напувалок. Із наступного тижня свѕтловий день встановлюють постѕйним до початку несучостѕ — 14 год. Такий режим дає змогу пѕдтримувати певну живу масу птицѕ до початку несучостѕ, запобѕгаючи надто ранньому дозрѕванню. За системи диференцѕйованого свѕтлового дня пѕсля першого тижня (24 год свѕтла) молодняк переводять на 18-годинний свѕтловий день, ѕ щотижня тривалѕсть освѕтлення зменшують на 30 хв, щоб до 20-тижневого вѕку довести до 8 год. Із початком несучостѕ його щотижня збѕльшують на 30 хв. Такий свѕтловий режим затримує статеве дозрѕвання ѕ дає можливѕсть досягти найвищоі продуктивностѕ. У вирощуваннѕ ремонтного молодняку одночасно застосовуються диференцѕйований свѕтловий режим ѕ регульований рѕвень освѕтленостѕ, що сприяє кращѕй пѕдготовцѕ курочок до вѕдкладання яєць. ри цьому рекомендується застосовувати свѕтлову програму поступового скорочення свѕтлового дня. продовж першого тижня життя курчат свѕтловий день має досягати 23 год 30 хв, другого — 15 год, а з третього по 18-й тиждень молодняк вирощують за постѕйного 8 – 9годинного свѕтлового дня. свѕтленѕсть на рѕвнѕ напувалок ѕ годѕвниць повинна становити впродовж перших семи днѕв життя 7 лк, другого тижня — 30 – 25, а з третього по 18-й тиждень — 7 – 5 лк. і я я у. У вирощуваннѕ останнього велике значення має повноцѕнна годѕвля. одувати й напувати курчат починають вѕдразу пѕсля приймання на вирощування, причому спочатку має бути напування. Корм насипають у годѕвницѕ постѕйно, а курчатам забезпечують вѕльний доступ до годѕвниць. умовах
іл 9
Т х
Р
345
іл 9
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
346
промислового птахѕвництва для ремонтного молодняку застосовують сухий тип годѕвлѕ — розсипними або гранульованими кормами. Сухий тип годѕвлѕ розсипними комбѕкормами запобѕгає розкльовуванню, оскѕльки курчата бѕльшѕсть часу зайнятѕ вибиранням дрѕбних часточок корму. Крѕм того, за такого типу годѕвлѕ птиця з молодого вѕку звикає до споживання великоі кѕлькостѕ корму, внаслѕдок чого кормороздавання можна легко механѕзувати, а в комбѕкорм вводити лѕкарськѕ препарати та мѕкродобавки. За перѕод вирощування молодняку з добового до 21-тижневого вѕку склад ѕ поживнѕсть рацѕонѕв змѕнюють три рази (1 – 30; 31 – 90; 91 – 150 днѕв). У деяких господарствах використовують престартерний рацѕон у першѕ 5 днѕв життя курчат, до складу якого входять тѕльки доброякѕснѕ корми, що утримують легко розчиннѕ у водѕ ѕ легко гѕдролѕзованѕ перетравними соками поживнѕ речовини. До складу такого рацѕону входять, %: кукурудза — 50, пшениця — 14, ячмѕнь або овес — 10, шрот соєвий — 14, молоко збиране сухе — 12. Кукурудзу, ячмѕнь, пшеницю, овес згодовують у виглядѕ крупки з величиною часточок 1 – 2 мм, при цьому ячмѕнь ѕ овес очищують вѕд плѕвок. ерехѕд вѕд одного складу комбѕкорму до ѕншого має бути поступовим — два або три днѕ дають сумѕш двох рецептѕв. бов’язково раз на тиждень додають гравѕй. У процесѕ вирощування ремонтний молодняк важливо забезпечити повноцѕнною годѕвлею у першѕ два мѕсяцѕ життя, коли вѕн ѕнтенсивно росте ѕ переносить ювенальне линяння. Для нормального росту й розвитку курчат необхѕдне постѕйне надходження поживних речовин в органѕзм — протеіну, жирѕв, вуглеводѕв, мѕнеральних речовин та вѕтамѕнѕв. Складаючи рецепти комбѕкормѕв, поряд з урахуванням збалансованостѕ рацѕонѕв за основними поживними речовинами (енергѕя, протеін, клѕтковина, Са, тощо), слѕд враховувати також збалансованѕсть рацѕонѕв за амѕнокислотним та вѕтамѕнним складом. З метою запобѕгання ожирѕнню ѕ надто ранньому дозрѕванню курок ѕз 8 – 10-тижневого вѕку застосовують обмежену годѕвлю курчат, зменшуючи норму даванки корму на 10 – 12 %. ѕсля досягнення молодками несучостѕ 5 – 10 % іх поступово протягом 10 днѕв переводять на рацѕон несучок. ажливою умовою отримання високоі продуктивностѕ та економѕчноі ефективностѕ виробництва яєць є досягнення птицею до початку несучостѕ оптимальноі живоі маси 1400 г. лемѕнних пѕвникѕв перший раз вѕдбирають у 5 – 6-тижневому вѕцѕ за ступенем розвитку гребеня, другий — в 20 – 24-тижневому за екстер’єром та якѕстю сперми. а племѕннѕ цѕлѕ залишають пѕвнѕв живою масою 1,8 – 2,0 кг ѕз добре розвиненим гребенем, широкою грудною клѕткою, прямим кѕлем, широко розставленими ѕ мѕцними кѕнцѕвками.
Р
я
-
Рис. 9.4. У
и
я у
-
суч
у
ш и у
и
і
і с и
і
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
У и я у - суч . олодняк ѕз цеху вирощування переводять у пташники для курей (цех промислового стада) до початку вѕдкладання яєць у 17 – 18-тижневому вѕцѕ. ѕдбирають його за живою масою та екстер’єром, що вѕдповѕдають цьому кросу. Курочки повиннѕ бути здоровими, добре розвиненими, з прямим кѕлем, блискучими випуклими очима, пѕгментованими кѕнцѕвками, з дзьобом без викривлень ѕ блискучим оперенням. Комплектують пташники вѕдѕбраним, однорѕдним за вѕком, живою масою ѕ розвитком, молодняком за 2 – 3 днѕ. Курей промислового стада утримують в опалюваних пташниках без вѕкон на пѕдлозѕ з глибокою пѕдстилкою або в клѕтках. ерший спосѕб утримання зберѕгся в невеликих господарствах (рис. 9.4). а бѕльшостѕ птахофабрик ѕ спецѕалѕзованих фермах застосовують клѕткове утримання з використанням клѕткових батарей К -3 , -21, ККТ, -1, К - ѕз розмѕщенням у кожнѕй клѕтцѕ 3 – 5 голѕв (рис. 9.5).
птиці
і
ь
я
а
им
п
9.4.4.
іл 9
Цѕлорѕчне комплектування промислового стада курок-несучок потребує створення певних умов утримання. Для забезпечення оптимальних параметрѕв мѕкроклѕмату в пташнику використовують обладнання «Клѕмат-47», що працює в автоматичному режимѕ. У примѕщеннях для курок-несучок пѕдтримують температуру повѕтря в усѕ перѕоди року в межах 12 – 18 °С, а вѕдносну вологѕсть — 60 – 70 %. Швидкѕсть руху повѕтря в холодну пору року має становити вѕд 0,3 до 0,6 м/с, у теплу — 1,2, в зонах ѕз жарким клѕматом — до 347
іл 9
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
348
Рис. 9.5. У
и
у
я у і
- суч их
ях
ис
с
2 м/с. У господарствах пѕвденних зон встановлюють також зволожувальне обладнання з розпиленням води форсунками або кондицѕонери випарювального охолодження. ѕнѕмальна кѕлькѕсть свѕжого повѕтря, яке подається в пташники у холодний перѕод 0,7, теплий — 4 м3/год на 1 кг живоі маси курок. Допустима концентрацѕя шкѕдливих газѕв у повѕтрѕ пташникѕв: вуглекислота — 0,25 %, амѕак — 15 мг/м3 ѕ сѕрководень — 5 мг/м3. Значний вплив на розвиток ѕ продуктивнѕсть курок-несучок має освѕтлення. ѕсля переведення молодок у пташники промислового стада курей у першѕ два тижнѕ тривалѕсть свѕтлового дня має становити 9 год, а освѕтленѕсть — 5 – 7 лк. До переведення в основне стадо, з 19-го по 22-й тиждень, свѕтловий день поступово доводять до 11 год 30 хв, а ѕнтенсивнѕсть освѕтленостѕ пѕдвищують до 25 – 30 лк ѕ залишають на цьому рѕвнѕ. З 23-го по 31-й тиждень або до настання пѕку несучостѕ свѕтловий день збѕльшують щодня на 30 хв, доводячи до 16 – 17 год ѕ пѕдтримують на цьому рѕвнѕ до кѕнця продуктивного перѕоду.
птиці ь а п ицтва яєць і м’я а іль ь ія ви л
Інтенсивнѕсть освѕтленостѕ не такою мѕрою впливає на птицю, як тривалѕсть свѕтлового дня. роте за занадто яскравого освѕтлення птиця бѕльше схильна до канѕбалѕзму, непокоіться, а за слабкого, особливо в нижнѕх ярусах клѕток, кури не бачать корм ѕ воду, погано орѕєнтуються, що призводить до зниження іх продуктивностѕ. ормальною ѕнтенсивнѕстю освѕтленостѕ вважають 20 лк у проходах мѕж клѕтками ѕ до 70 лк — по фронту годѕвниць. Для курок-несучок необхѕдно створювати умови, якѕ б сприяли швидкому зростанню ѕнтенсивностѕ іх несучостѕ пѕсля 21-тижневого вѕку. есучки сучасних кросѕв уже до 20-тижневого вѕку здатнѕ досягати 50 % несучостѕ, а пѕк іх продуктивностѕ (90 % ѕ вище) спостерѕгають у вѕцѕ 25 – 26 тижнѕв. і я у - суч . Із моменту початку вѕдкладання яєць ремонтний молодняк поступово переводять на комбѕкорм дорослих курок-несучок. Спочатку 25 % рацѕону замѕнюють рацѕоном дорослих курей, потѕм 50, 75 %, ѕз четвертого тижня повнѕстю переходять на годѕвлю комбѕкормом для дорослих курей. отреба курок-несучок у поживних речовинах змѕнюється залежно вѕд іх вѕку, рѕвня продуктивностѕ, фѕзѕологѕчного стану, що зумовлює застосування фазовоі годѕвлѕ. іі основу покладено спѕввѕдношення в рацѕонах кѕлькостѕ обмѕнноі енергѕі та протеіну. озрѕзняють три фази (перѕоди) продуктивностѕ курок-несучок: 150 – 300 днѕв, 301 – 420; 421 ѕ бѕльше. У першу фазу у курок швидко пѕдвищується несучѕсть з одночасним збѕльшенням живоі маси. цей перѕод передбачається максимальна кѕлькѕсть поживних речовин. У 100 г комбѕкорму має бути: обмѕнноі енергѕі — 1130 кДж, сирого протеіну — 17 %, енергопротеінове вѕдношення — 665. Упродовж другоі фази для курей характернѕ висока продуктивнѕсть ѕ вѕдносно стабѕльна жива маса. ѕвень протеіну в комбѕкормѕ знижують у цей перѕод до 16 %, а калорѕйнѕсть рацѕону залишають такою, як ѕ в першу фазу. Енерго-протеінове вѕдношення становить 708. У третю фазу продуктивностѕ несучѕсть курок знижується, обмѕннѕ процеси змѕнюються так, що здатнѕсть органѕзму до вѕдкладання внутрѕшнього й пѕдшкѕрного жиру пѕдвищується. цей перѕод у рацѕонѕ зменшують рѕвень обмѕнноі енергѕі до 1047 кДж, а кѕлькѕсть сирого протеіну доводять до 14 %. Енерго-протеінове вѕдношення досягає 745. У разѕ фазовоі годѕвлѕ курок-несучок забезпечують поступовий перехѕд вѕд одного рацѕону (або комбѕкорму) до ѕншого, запобѕгаючи кормовому стресу. а виробництвѕ впроваджують вологий, комбѕнований та сухий типи годѕвлѕ курок-несучок. За вологого останнѕх годують тѕльки мѕшанками, якѕ готують на збираному молоцѕ, рибному чи м’ясному
іл 9
Т х
Р
349
іл 9
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
3 50
бульйонах. Такий тип годѕвлѕ використовують у господарствах ѕз рѕзною формою власностѕ. У разѕ застосування комбѕнованого типу годѕвлѕ птицѕ дають подрѕбнене або цѕле зерно ѕ мѕшанки. Сухий тип найпрогресивнѕший, оскѕльки в годѕвлѕ курок-несучок використовують кормосумѕшѕ й комбѕкорми. ого широко застосовують у великих спецѕалѕзованих пѕдприємствах. Для годѕвлѕ курок-несучок використовують рѕзнѕ корми: зерновѕ, зерновѕдходи, вѕдходи олѕєекстракцѕйного виробництва, корми тваринного походження, трав’яне борошно, технѕчний жир, мѕнеральнѕ пѕдкормки. У структурѕ рацѕону або кормосумѕшѕ вони становлять, %: зерновѕ — 60 – 65, зерновѕдходи — 5 – 8, макуха, шрот — 8 – 10, дрѕжджѕ сухѕ — 3 – 4, твариннѕ корми — 6 – 8, трав’яне борошно — 3 – 6, технѕчний жир — 3 – 5, мѕнеральнѕ пѕдкормки — 7 – 9. Крѕм кормових ѕнгредѕєнтѕв, до рацѕонѕв птицѕ вводять лѕкарськѕ препарати, ферменти, антиоксиданти та ѕн. айкращим кормом для курок-несучок клѕткового й пѕдлогового утримання вважають повнорацѕонний комбѕкорм, основним джерелом енергѕі якого для птицѕ є зерновѕ злаковѕ (пшениця, кукурудза, ячмѕнь). До цѕнних бѕлкових кормѕв належать рибне борошно, соя, макуха соняшникова, горох, дрѕжджѕ кормовѕ, люцернове борошно. ѕнеральну повноцѕннѕсть комбѕкормѕв забезпечують введенням до іх складу комплексу мѕнеральних добавок. айцѕннѕшими пѕдкормками є гравѕй, черепашки, вапняк. ѕтамѕнну повноцѕннѕсть рацѕону для курок-несучок забезпечують уведенням добавок синтетичних вѕтамѕнѕв. Середня стандартна кѕлькѕсть корму на несучку впродовж року має бути 110 г на добу. Ця величина коригується з урахуванням вѕку, породи та несучостѕ. За вѕльного доступу до корму кури схильнѕ до переідання, що призводить до вѕдкладання великоі кѕлькостѕ внутрѕшнього жиру та зниження продуктивностѕ. Тому рекомендується дозувати добову даванку корму. Існує кѕлька методѕв обмеженоі годѕвлѕ несучок, але найсприятливѕшим є кѕлькѕсне обмеження — скорочення часу доступу до корму, годѕвля через день або з одним днем на тиждень без корму чи зменшення його кѕлькостѕ на 10 – 30 %. Економѕчно доцѕльний строк використання несучок — 12 мѕс (511 – 518 днѕв). ого подовження можливе за примусового линяння. Цей технологѕчний прийом забезпечує дружне линяння всѕх курок у стадѕ за 7 – 8 тижнѕв ѕ досягнення ними 50 % продуктивностѕ через 8 – 9 тижнѕв пѕсля завершення використання в першому перѕодѕ.
Р
яі
і
я яє ь
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
У пташниках, де рѕвень механѕзацѕі невисокий, яйця збирають 4 – 5 разѕв протягом робочого дня. ерший раз іх збирають перед першою годѕвлею, що значно зменшує кѕлькѕсть забруднених яєць. У зблокованих пташниках яйця з ярусѕв клѕткових батарей по поздовжнѕх ѕ поперечних конвеєрах надходять безпосередньо на яйцесортувальну машину яєчного складу (рис. 9.6). У пташниках павѕльйонного типу іх подають ѕз клѕткових батарей на стѕл накопичення, де вручну вкладають у картоннѕ прокладки, якѕ розмѕщують у стандартних ящиках. Кожна прокладка розрахована на 30 яєць, а ящик — на 360. Далѕ ящики вѕдправляють на яйцесклад для зберѕгання. а деяких птахофабриках у службовому примѕщеннѕ пташника з клѕтками -1 до столу накопичення прилягають яйцесортувальнѕ машини СЯ-1 та ЯС-1. ѕсля сортування іх укладають у прокладки, потѕм — у ящики ѕ вѕдправляють на склад.
птиці
я, п
ь
я,
а
9.4.5. З и
іл 9
Рис. 9.6.
у
я яє ь
ѕдповѕдно до СТ 27583–88 курячѕ яйця залежно вѕд строкѕв зберѕгання та якостѕ розподѕляють на дѕєтичнѕ й столовѕ. До дієтичних вѕдносять яйця, строк зберѕгання яких не перевищує сѕм дѕб, не враховуючи дня знесення; до столових — тѕ, що зберѕгалися не бѕльше нѕж 25 дѕб вѕд дня сортування, не враховуючи дня знесення, а також у холодильниках не бѕльш як 20 дѕб. 351
Р
іл 9
Залежно вѕд маси дѕєтичнѕ й столовѕ яйця подѕляють на категорѕі — добѕрну, першу та другу: Категорѕя
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Добѕрна ерша Друга
аса одного яйця, г, не менше нѕж 65 55 45
аса 10 яєць, г, не менше нѕж 660 560 460
аса 300 яєць, кг, не менше нѕж 23,8 20,2 16,6
Яйця маркують фарбою, яка дозволена для використання в харчовѕй промисловостѕ, дѕєтичнѕ — червоного, столовѕ — синього кольору, а категорѕі позначають цифрами: добѕрна — 0, перша — 1, друга — 2. Для маркування використовують штамп, на якому вказують для дѕєтичних яєць категорѕю та дату сортування (число ѕ мѕсяць), столових — тѕльки категорѕю. станнѕм часом на бѕльшостѕ птахофабрик свѕжѕ яйця не маркують. ѕсля сортування яйця розмѕщують у прокладки (по 30 шт. у кожну), потѕм у ящики (по 12 прокладок у кожний), куди вкладають паперовѕ ярлики ѕз зазначенням найменування пѕдприємства або товарного знака, категорѕі, дати сортування та кѕлькостѕ яєць. отову продукцѕю направляють у торговельну мережу. ри іх прийманнѕ допускається не бѕльше нѕж 6 % яєць, якѕ за масою вѕдносять до нижчоі категорѕі. ѕдхилення вѕд мѕнѕмальноі маси одного яйця для певноі категорѕі не повинно перевищувати 1 г. Дѕєтичнѕ й столовѕ яйця зберѕгають за температури не вище вѕд 20 °С, у холодильниках — за температури вѕд 0 °С до –2 °С ѕ вѕдносноі вологостѕ повѕтря 85 – 88 %. Для продукцѕі з пошкодженою шкаралупою температура має бути не вище за 10°С. У разѕ промисловоі переробки використовують яйця, що вѕдповѕдають вимогам стандарту, дрѕбнѕ масою вѕд 35 до 45 г, ѕз пошкодженою незабрудненою шкаралупою. Для виготовлення яєчного порошку й меланжу придатнѕ яйця, якѕ зберѕгалися не бѕльш як 90 дѕб. а птахофабрицѕ іх переробляють не пѕзнѕше вѕд однѕєі доби пѕсля збирання.
9.5. Ви
и
м’я
і
озвиток бройлерноі промисловостѕ пов’язаний як з високою дѕєтичною, харчовою якѕстю, так ѕ з економѕчними перевагами порѕвняно з виробництвом ѕнших видѕв м’ясноі птицѕ. У тушѕ бройлерѕв мѕститься, %: бѕлка — 19 – 23 (у бѕлих м’язах його вмѕст досягає 21 – 25 %), жиру — 5 – 15, золи — 0,8 – 1,1. ѕлок м’яса бройлерѕв багатий на всѕ незамѕннѕ амѕнокислоти, в тому числѕ триптофан, метѕонѕн, лѕзин. За спѕввѕдношенням триптофану й ок352
и м’я
их
Сучасне бройлерне виробництво ґрунтується на вирощуваннѕ м’ясних курчат, отриманих пѕсля схрещування спецѕалѕзованих сполучних лѕнѕй м’ясних ѕ м’ясо-яєчних порѕд, серед яких спостерѕгаються найвищѕ прирости маси за найменших витрат кормѕв. Для отримання бройлерѕв використовують лѕнѕі спецѕалѕзованих порѕд корнѕш та бѕлий плѕмутрок. Кури м’ясного типу порѕвняно з яєчними бѕльшѕ за розмѕрами, менш рухливѕ, з рихлим оперенням. Характеризуються невеликою несучѕстю — 90 – 130 яєць за рѕк; статевоі зрѕлостѕ досягають у 5 – 5,5-мѕсячному вѕцѕ. іш виведена у еликѕй ританѕі схрещуванням мѕсцевих бѕйцѕвських, малайських та курей породи азѕль (рис. 9.7). За кольором оперення корнѕшѕв подѕляють на червоних, бѕлих, темних, полових, серед яких найпоширенѕшѕ бѕлѕ. ива маса курок — 3,3 – 3,6, пѕвнѕв — 4,2 – 4,8 кг; несучѕсть — 110 – 130 шт., маса яйця — 58 – 60 г. олодки починають вѕдкладати яйця в 6-мѕсячному вѕцѕ. оказник виводу курчат невисокий — 65 – 70 %. олодняк добре росте й розвивається. Курей цѕєі породи розводять майже на всѕх птахофабриках ѕ птахофермах, де займаються виробництвом бройлерѕв. і у створена в СШ як м’ясо-яєчна у другѕй половинѕ XIX ст. схрещуванням чорних ѕспанських, бѕлих кохѕнхѕнѕв, смугастих домѕнѕканських, доркѕнг та явських чорних. За кольором оперення ѕснує кѕлька рѕзновидностей: сѕрѕ, смугастѕ, бѕлѕ, чорнѕ, по-
птиці ь а п ицтва яєць і м’я а іль ь
и
ія ви
9.5.1.
л
сипролѕну м’ясо бройлерѕв переважає м’ясо ѕнших сѕльськогосподарських тварин. Енергетичнѕсть (калорѕйнѕсть) 100 г м’яса бройлерѕв становить 754 – 963 кДж (180 – 230 ккал) ѕ в основному визначається вмѕстом жиру. ѕологѕчна цѕннѕсть пѕдшкѕрного жиру бройлерѕв характеризується пѕдвищеним умѕстом у його складѕ незамѕнних жирних кислот (лѕнолева, лѕноленова, арахѕдонова) та полѕненасичених жирних кислот. Загальний рѕвень останнѕх у грудних м’язах досягає 70 %, м’язах кѕнцѕвок — 60, а в м’ясѕ загального обвалювання — 60 – 65 %. ройлери характеризуються скороспѕлѕстю, ефективним використанням кормѕв, вѕдносно невеликими витратами кормѕв на одиницю продукцѕі, швидкою зворотнѕстю обѕгових коштѕв, високою рентабельнѕстю виробництва. азою для виробництва бройлерного м’яса є великѕ бройлернѕ фабрики на 3 – 6 млн голѕв птицѕ за рѕк. ѕльшѕсть ѕз них працює за замкненим циклом виробництва, коли на обмеженѕй територѕі зосередженѕ всѕ вѕковѕ групи птицѕ. У середньому за показниками спецѕалѕзованих птахофабрик Украіни жива маса бройлерѕв у 7-тижневому вѕцѕ досягає близько 2 кг, збереженѕсть поголѕв’я — 93 %, витрати корму — 3,67 кг на 1 кг приросту.
іл 9
Т х
Р
353
іл 9
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
354
Рис. 9.7. Ку и
и
іш
ловѕ тощо. айбѕльшого поширення набули бѕлѕ плѕмутроки (рис. 9.8). ива маса дорослих курок — 2,7 – 3,4, пѕвнѕв — 3,6 – 4,3 кг. Кури витривалѕ, добре аклѕматизуються. За рѕк вѕд них отримують 160 – 170, в окремих стадах — 200 яєць ѕ бѕльше середньою масою 60 г. Статевоі зрѕлостѕ птиця зазначеноі породи досягає у 7-мѕсячному вѕцѕ. Інстинкт насиджування розвинений слабко. Інкубацѕйнѕ якостѕ яєць задовѕльнѕ, вивѕд курчат коливається в межах 75 – 80 %. ѕлѕ плѕмутроки є основною породою для отримання материнськоі форми бройлерѕв. Спецѕалѕзованѕ м’яснѕ лѕнѕі цѕєі породи характеризуються швидким ростом, доброю якѕстю м’яса та м’ясними формами будови тѕла. У нас поширенѕ в основному лѕнѕі плѕмутрокѕв канадського ѕ голландського походження. лемѕнна робота з ними спрямована на пѕдвищення ѕнтенсивностѕ росту в ранньому вѕцѕ, продуктивностѕ та життєздатностѕ птицѕ. сновним завданням селекцѕонерѕв, якѕ працюють з м’ясними лѕнѕями породи, є зниження живоі маси за збереження високоі ѕнтенсивностѕ росту впродовж перших восьми тижнѕв життя курчат. К си. племѕнних господарствах ѕ бройлерних фабриках використовують в основному кроси: Смєна, рбор Ейкерз, Кобб-500, осс-308, Хаббард м’ясний, ѕбро. Крос Смєна створений на основѕ трьох лѕнѕй кросу ѕбро ѕ однѕєі лѕнѕі кросу ройлер-65. У 7-тижневому вѕцѕ гѕбриднѕ курчата досягають живоі маси 1,6 – 1,9 кг; витрати корму на 1 кг приросту становлять 2 – 2,2 кг.
іл 9
ройлери кросів закордонноі селекціі рбор йкерз, Кобб-500 (американськоі), омінант (чеськоі) у 44 – 49-добовому вѕцѕ досягають живоі маси 2,3 – 2,5 кг за середньодобових приростѕв 47 – 57 г ѕ витрати корму 1,85 – 1,93 кг на 1 кг приросту.
9.5.2. К мп ь і
ь
я,
им
я
і
я
У и я ь і сь с . сновою виробництва м’яса бройлерѕв є потоково-цехова система утримання. Так, для певних статево-вѕкових груп птицѕ передбачено окремѕ цехи: батькѕвського стада, ѕнкубацѕі, вирощування ремонтного молодняку, вирощування бройлерѕв, забою. емонтний молодняк переводять у цех батькѕвського стада не пѕзнѕше вѕд 19-тижневого вѕку. Комплектують батькѕвське стадо впродовж року через однаковѕ ѕнтервали однаковими за кѕлькѕстю птицѕ партѕями не менше вѕд чотирьох разѕв. Статеве спѕввѕдношення пѕд час комплектування стада 1 : 9. инѕ батькѕвське стадо м’ясних курей утримують на глибокѕй пѕдстилцѕ, сѕтчастѕй пѕдлозѕ й у клѕткових батареях. айпоширенѕша — технологѕя утримання м’ясних курей на глибокѕй пѕдстилцѕ. У цьому разѕ примѕщення роздѕляють знѕмними перегородками на секцѕі мѕсткѕстю 500 голѕв дорослоі птицѕ. осерединѕ його влашто-
ія ви
і у
л
и і и
Т х
Рис. 9.8. Ку и
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
355
іл 9
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
356
вують центральний прохѕд обов’язково з твердим покриттям, вздовж якого встановлюють гнѕзда. У пташнику розмѕшують комплекти обладнання К К-12 , К К-18 , що забезпечує механѕзацѕю й автоматизацѕю основних технологѕчних процесѕв та регулювання мѕкроклѕмату. Щѕльнѕсть розмѕщення курей батькѕвського стада 5 голѕв на 1 м2. Для селекцѕйного стада птицѕ цей показник менший. птимальна температура повѕтря у примѕщеннѕ для дорослоі птицѕ — 16 – 18 °С, вѕдносна вологѕсть — 60 – 70 %; мѕнѕмальна кѕлькѕсть свѕжого повѕтря, яке подається в пташник у холодну пору року, — 0,75, у теплу — 5,5 м3/год на 1 кг живоі маси птицѕ; оптимальна швидкѕсть руху повѕтря в зонѕ перебування птицѕ вѕдповѕдно 0,3 ѕ 0,6 м/с. У примѕщеннѕ для утримання дорослоі птицѕ на висотѕ не бѕльше нѕж 50 см вѕд пѕдлоги встановлюють двояруснѕ гнѕзда з розрахунку одне гнѕздо на шѕсть несучок. Тривалѕсть освѕтлення для птицѕ й освѕтленѕсть на рѕвнѕ годѕвниць та напувалок має вѕдповѕдати певним вимогам (табл. 9.1). ташники без вѕкон ѕз штучним освѕтленням обладнують лампами розжарювання з розрахунку одна лампа 40 т на 10 м2 площѕ пѕдлоги. 9.1.
і
ѕк птицѕ, тижнѕв 19 – 22 23 24 25 26 – 28 29 – 30 01 – 32
и
и Тривалѕсть свѕтлового дня, год, хв 8.00 10.00 10.00 12.00 14.00 14.30 15.00
яу
и
свѕтленѕсть, лк 10 20 25 25 25 25 24
я у
’яс их
ѕк птицѕ, тижнѕв 33 – 34 35 – 36 37 – 38 39 – 40 41 – 42 43 – 60
і
Тривалѕсть свѕтлового дня, год, хв 15.30 16.00 16.30 17.00 17.30 18.00
свѕтленѕсть, лк 25 25 25 22 25 55
Яйця, якѕ молодки починають вѕдкладати в 23 — 24-тижневому вѕцѕ, збирають через кожнѕ двѕ години не менше нѕж 4 – 5 разѕв на добу. ри цьому іх оглядають, особливу увагу придѕляючи формѕ, чистотѕ, розмѕрам, вѕдсутностѕ бою й насѕчки. ѕдѕбранѕ яйця дезѕнфѕкують. Інтенсивнѕсть вѕдкладання яєць характеризується зростанням вѕд 10 % у 6-мѕсячному до 70-75 % у 8-мѕсячному вѕцѕ. а такому рѕвнѕ вона зберѕгається впродовж двох мѕсяцѕв, а потѕм поступово знижується ѕ до 14 – 15-мѕсячного вѕку становить 50 – 60 %. Середнѕ показники ѕнтенсивностѕ вѕдкладання яєць є орѕєнтиром контролю за продуктивнѕстю батькѕвського стада. Середньорѕчна несучѕсть м’ясних курей — 130 – 150 шт., виводимѕсть ѕнкубацѕйних яєць — 85 %, вивѕд молодняку — 82, збереження молодняку та дорослоі птицѕ — 98 %. а отримання 10 яєць витрачається менше нѕж 3 кг корму.
птиці ь а п ицтва яєць і м’я а іль ь ія ви л
До 60 – 64-тижневого вѕку несучѕсть курей знижується до 30 %, ѕ стадо можна вибраковувати повнѕстю. роте з метою подовження строкѕв експлуатацѕі курей спричинюють примусове линяння. Так, рѕзкою змѕною режимѕв освѕтлення, годѕвлѕ й напування, спричинюють стрес, який ѕ зумовлює другий цикл несучостѕ. Дорослу птицю батькѕвського стада можна утримувати в клѕткових батареях типу К -2, К -1, К -2, 2 -3, К -3 , що дає можливѕсть збѕльшити поголѕв’я курей в 2 – 2,5, виробництво ѕнкубацѕйних яєць — в 2 рази, значно знизити витрати корму, пѕдвищити продуктивнѕсть працѕ. ри цьому також спостерѕгають високѕ несучѕсть, якѕсть яєць, заплѕдненѕсть та вивѕд курчат. птимальний вѕк переведення ремонтного молодняку в клѕтковѕ батареі для батькѕвського стада — 17 тижнѕв. У кожнѕй клѕтцѕ розмѕщують 27 голѕв (24 курки ѕ 3 пѕвнѕ). Статеве спѕввѕдношення 1 : 8; щѕльнѕсть розмѕщення — 11,5 голови на 1 м2 площѕ; фронт годѕвлѕ — 13 см на 1 голову, при цьому використовують жолобковѕ годѕвницѕ. Температура повѕтря в холодний ѕ перехѕдний перѕоди року має бути 16 – 18 °С за вологостѕ 60 – 70 %; освѕтленѕсть — 20 – 30 лк. У разѕ утримання батькѕвського стада в клѕтках застосовують штучне осѕменѕння, що дає можливѕсть зменшити в 4 – 5 разѕв кѕлькѕсть пѕвнѕв ѕ збѕльшити на 10 % поголѕв’я курок. атькѕвське стадо бройлерѕв утримують також на сѕтчастѕй пѕдлозѕ, використовуючи при цьому рѕзнѕ типи примѕщень. У них розмѕщують комплекти обладнання К К-12 або К К-18 . одѕвля, мѕкроклѕмат у пташниках, статева структура стада, обслуговування курей у разѕ утримання на сѕтчастѕй пѕдлозѕ подѕбнѕ до тих, що й для утримання на глибокѕй пѕдстилцѕ. роте на сѕтчастѕй пѕдлозѕ щѕльнѕсть розмѕщення курей батькѕвського стада менша — 8 голѕв на 1 м2 пѕдлоги. За даними проведених дослѕджень, найкращѕ результати отримують за утримання батькѕвського стада в секцѕі, 60 % площѕ якоі зайнято сѕтчастою пѕдлогою, а 40 % — глибокою пѕдстилкою, що запобѕгає наминам на кѕнцѕвках ѕ пѕдвищує заплѕдненѕсть яєць. і я у ь і сь с . х годують розсипними комбѕкормами, 100 г яких мають мѕстити: обмѕнноі енергѕі — 1130 кДж (270 ккал), сирого протеіну — 16 г, клѕтковини — 5,5, кальцѕю — 2,8, фосфору — 0,7, натрѕю — 0,3 г, усѕ незамѕннѕ амѕнокислоти й мѕкродобавки. одувати комбѕкормом з таким умѕстом поживних речовин починають ѕз 23-тижневого вѕку, що сприяє швидкому збѕльшенню несучостѕ без негативних наслѕдкѕв для дорослоі несучки. орму годѕвлѕ для м’ясних курей батькѕвського стада, яких утримують у клѕтках, зменшують на 20 % порѕвняно з такою для птицѕ, яку вирощують на глибокѕй пѕдстилцѕ. продовж усього перѕоду утримання курей доцѕльно використовувати комбѕкорми, в яких умѕст поживних речовин у 100 г однаковий, а норми надходження поживних речовин в органѕзм птицѕ регулюють кѕлькѕстю заданого корму.
іл 9
Т х
Р
357
іл 9
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
отреба корму на одну голову за добу коливається вѕд 130 до 160 г ѕ залежить вѕд рѕвня обмѕнноі енергѕі, несучостѕ, живоі маси птицѕ, температури навколишнього середовища. лѕтку рекомендують згодовувати 140, взимку — 150 г корму. разѕ годѕвлѕ курей розсипними комбѕкормами з розрахунку 155 г на одну голову за добу пѕвнѕв додатково не пѕдгодовують. Заплѕдненѕсть яєць за такоі годѕвлѕ досягає понад 90 %, виводимѕсть — 80 – 85 %. Якщо курей утримують на глибокѕй пѕдстилцѕ, то рекомендують щодня (орѕєнтовно о 14 год дня, коли основна маса курей уже знесла яйця) в пѕдстилку розкидати зерно вѕвса з розрахунку 10 г на одну голову. Це сприяє ѕнтенсивнѕшому руху птицѕ, розпушенню нею пѕдстилки, паруванню курок ѕз пѕвнями. Кури батькѕвського стада виявляють високу продуктивнѕсть за годѕвлѕ комбѕкормами, де кукурудза становить 20 – 40 %, та комбѕкормами, в складѕ яких є пшениця й ячмѕнь. Для забезпечення високоі продуктивностѕ у комбѕкормах для несучок має бути 2 – 5 % рибного ѕ 5 – 8 % люцернового борошна. станнѕм часом особливу увагу придѕляють скороченню потреби в кормах тваринного походження в рацѕонах дорослих курей. икористання у годѕвлѕ несучок комбѕкормѕв, де 70 % протеіну тваринного походження замѕнено соєвим шротом чи борошном, забезпечило високу ѕнтенсивнѕсть несучостѕ (понад 60 %), зниження вартостѕ 1 т комбѕкорму, витрат кормѕв на 10 яєць до 2,5 кг, пѕдвищення виводу молодняку до 84 %. роте такѕ комбѕкорми потребують обов’язкового збагачення вѕтамѕнами 2 ѕ 12 та метѕонѕном вѕдповѕдно до норми. Для отримання ѕнкубацѕйних яєць важливим є забезпечення вѕтамѕнного живлення курей. ого рѕвень визначають за вмѕстом вѕтамѕну , каротину та вѕтамѕну 2 у жовтку яєць. орма вѕтамѕну 2 у комбѕкормах для несучок становить 4 – 6 г на 1 т. Стоншення шкаралупи й знесення безшкаралупних яєць, ожирѕння та ѕншѕ порушення в обмѕнѕ речовин є наслѕдком нестачѕ в комбѕкормах кальцѕю ѕ вѕтамѕну D3, що спричинює рѕзке зниження несучостѕ або навѕть повне іі припинення. Значною мѕрою на вѕдтворну здатнѕсть курей впливає добавка до комбѕкормѕв вѕтамѕну 12 (25 мг/т). ого нестача знижує вивѕд молодняку, курчата погано ростуть, у них пухнуть суглоби, спостерѕгається м’язова дистрофѕя ѕ як наслѕдок цього збѕльшується падѕж.
9.5.3. Ви
щ
я
м
м
я
У и я я у. Традицѕйний ѕ найпоширенѕший спосѕб вирощування ремонтного молодняку м’ясних курей — на пѕдлозѕ з глибокою пѕдстилкою. ри цьому курочок ѕ пѕвнѕв вирощують в одному пташнику, роздѕленому на 4 – 5 секцѕй, по 2 – 2,5 тис. голѕв у кожнѕй. однѕй секцѕі розмѕщують пѕвнѕв, а в 358
птиці ь а п ицтва яєць і м’я а іль ь ія ви л
рештѕ — молодок ѕ утримують до 17-тижневого вѕку. олодняк рѕзних лѕнѕй вирощують окремо в секцѕях. еханѕзовано всѕ виробничѕ процеси (кормороздавання, напування, прибирання пѕдстилки, обѕгрѕвання курчат, освѕтлення примѕщень). Для цього використовують комплекти обладнання К -11, К -18,5, -10, Ц К-12 , Ц К-18 , до складу яких входять електробрудери мѕсцевого обѕгрѕвання курчат. Цѕлорѕчне вирощування ремонтного молодняку розраховане на утримання в одному примѕщеннѕ 2,5 партѕі бройлерѕв упродовж року. рофѕлактичну перерву мѕж сумѕжними партѕями (14 днѕв) використовують для очищення примѕщень вѕд послѕду, миття, дезѕнфекцѕі, монтажу чистого обладнання, закладання свѕжоі пѕдстилки й пѕдготовки до приймання добового молодняку на вирощування. Для пѕдстилки використовують тирсу, стружку, солому, торф, соняшникове лушпиння та ѕн. ологѕсть іі повинна бути не вище за 25 %, товщина 5 – 7 см. еред закладанням пѕдстилки пѕдлогу посипають гашеним вапном ѕз розрахунку 0,2 – 0,3 кг/м2. У примѕщеннѕ встановлюють годѕвницѕ й напувалки, навколо кожного брудера — огорожу, регулюють кормороздавальну лѕнѕю. е менш як за добу до приймання м’ясних курчат брудери опускають, ставлять на нѕжки, вмикають ѕ прогрѕвають примѕщення до температури 26 – 28 °С. авколо брудера на вѕдстанѕ 60 – 70 см розмѕщують огорожу у виглядѕ ширмочок, якѕ входять у комплект обладнання. осерединѕ огорожѕ бѕля краів брудера рѕвномѕрно по площѕ ставлять п’ять лоткових ѕ жолобкових годѕвниць та п’ять вакуумних напувалок мѕсткѕстю 3 л кожна. еред прийманням курчат температуру пѕд брудером доводять до 34 – 35 °С. олодняк, завезений з ѕнкубатора у пташник на вирощування, вѕдразу ж розмѕщують пѕд брудери, але не бѕльше нѕж 600 голѕв пѕд кожний. откову годѕвницю розраховують на 60, жолобкову й напувалку — на 100 курчат. ода у напувалках має бути кѕмнатноі температури. Для кращого збереження курчат, особливо в першѕ днѕ життя, важливо, щоб вони були напоєнѕ й нагодованѕ не пѕзнѕше вѕд 8 – 10 год з моменту виведення. До 2-тижневого вѕку курчат годують ѕ напувають вручну. горожу бѕля брудерѕв приймають у кѕнцѕ першого тижня вирощування. До цього часу кормороздавальнѕ лѕнѕі заповнюють кормом, а автонапувалки — водою й опускають іх. бладнання, яке використовували до 2-тижневого вѕку курчат, приймають. Із 4-тижневого вѕку молодняк не потребує мѕсцевого обѕгрѕвання, тому електробрудери вѕдмикають ѕ пѕднѕмають до стелѕ. емонтний молодняк бройлерѕв розмѕщують у пташниках щѕльнѕстю голѕв на 1 м2: добових, не роздѕлених за статтю, — 14; роздѕлених за статтю — 9 – 17; 7-тижневих — 6 – 7; 18 – 20-тижневих — 5,5;
іл 9
Т х
Р
359
іл 9
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
360
27-тижневих — 4,5 – 5. Фронт годѕвлѕ в разѕ використання круглих годѕвниць до 8-тижневого вѕку забезпечують 5 см, 8-тижневого — 7 – 8, ѕз 17-тижневого ѕ старше — 10 см; фронт напування — 1,5 – 2 см на одну голову. птимальна температура для ремонтних молодок 16 – 18 °С, вѕдносна вологѕсть повѕтря в примѕщеннѕ — 60 – 70 %. У процесѕ вирощування стежать за розвитком ремонтного молодняку, керуючись орѕєнтовними нормативами живоі маси. ѕст контролюють щотижня, зважуючи ѕндивѕдуально до годѕвлѕ не менше нѕж 1 % поголѕв’я. За нормальноі однорѕдностѕ птицѕ (85 – 90 %) жива маса окремих особин не повинна вѕдхилятися бѕльш як на 15 % вѕд середньоі живоі маси по стаду. За результатами зважування контрольноі групи встановлюють норму годѕвлѕ на наступний тиждень. За час вирощування ремонтний молодняк вѕдбирають ѕ оцѕнюють двѕчѕ. ерший раз племѕнний молодняк м’ясних курей бонѕтують у 6 – 7-тижневому вѕцѕ. У разѕ спѕльного вирощування курочок ѕ пѕвнѕв розподѕляють за статтю ѕ оцѕнюють за загальним розвитком, станом оперення, мѕцнѕстю кѕнцѕвок, розвитком м’ясних форм, вѕдсутнѕстю вад екстер’єру. роте основною ознакою при цьому є розвиток гребенѕв ѕ сережок. а вирощування залишають молодняк без вад екстер’єру, у якого жива маса пѕвнѕв вища за середнѕ показники, курочок — дорѕвнює або вища за середнѕ. У цьому вѕцѕ вибраковують: пѕвнѕв — 60, курочок — 35 %. друге молодняк бонѕтують у 18-тижневому вѕцѕ пѕд час переведення в пташники дорослого стада. сновнѕ ознаки вѕдбору — загальний розвиток, вѕдповѕднѕсть стандарту за живою масою, вѕдсутнѕсть вад екстер’єру. ри цьому 10 – 15 % пѕвнѕв ѕ 10 – 12 % курочок ѕз низькою живою масою ѕ вадами екстер’єру вибраковують. і я я у. Для курчат м’ясних лѕнѕй годѕвлю нормують з урахуванням бѕологѕчних особливостей іхнього росту й розвитку. айѕнтенсивнѕше курчата ростуть у першѕ два мѕсяцѕ, коли іх жива маса збѕльшується до 1300 – 1400 г (у 36 разѕв). отѕм швидкѕсть росту знижується й у наступний перѕод до початку несучостѕ маса молодняку зростає не бѕльш як у 2,5 раза. У годѕвлѕ ремонтного молодняку використовують повнорацѕоннѕ розсипнѕ комбѕкорми. За перѕод вирощування вѕд одного до 180 днѕв склад останнѕх 4 рази змѕнюють, оскѕльки годѕвлю молодняку диференцѕюють за перѕодами: передстартовий (1 – 5 днѕв), стартовий (5 – 30), росту (31 – 90) ѕ розвитку (91 – 180 днѕв). сновними ѕнгредѕєнтами комбѕкормѕв є кукурудза, пшениця, ячмѕнь, соєвий та соняшниковий шроти, корми тваринного походження (рибне, м’ясокѕсткове борошно тощо), гѕдролѕзнѕ дрѕжджѕ, трав’яне борошно. До іхнього складу обов’язково вводять бѕлково-вѕтамѕнно-мѕнеральнѕ премѕкси, завдяки чому балансують рацѕон за вмѕстом амѕнокислот, вѕтамѕнѕв ѕ мѕнеральних речовин.
свѕтленѕсть, лк 25 20 10
Тривалѕсть свѕтлового дня та ѕнтенсивнѕсть освѕтлення пѕд час вирощування ремонтного молодняку встановлюють ѕ коригують залежно вѕд живоі маси, розвитку й стану здоров’я птицѕ. а птахофабриках ремонтний молодняк вирощують у клѕткових батареях та на сѕтчастѕй пѕдлозѕ. Досвѕд показує, що утримання в клѕтках дає можливѕсть збѕльшити щѕльнѕсть посадки птицѕ на 1 м2 виробничоі площѕ до 18 – 19 голѕв, збереження поголѕв’я — на 5 – 6 %, витрати кормѕв знизити на 19 – 48 %. Для цього використовують клѕтковѕ батареі К У-3, -15, К -1, К -3, К -2, К -3 та К-8. Із метою запобѕгання травмам у курчат на пѕднѕжну решѕтку клѕтки в перший тиждень вирощування розкладають цупкий папѕр ѕ ставлять у кожну клѕтку мѕкрочашковѕ або вакуумнѕ напувал-
птиці ь а п ицтва яєць і м’я а іль ь
Тривалѕсть свѕтлового дня, год 24 – 20 20 – 16 16 – 8
ія ви
ѕк птицѕ, тижнѕв 1 2 3
л
Курчатам 1 – 5-денного вѕку дають корми з великим умѕстом легкоперетравних поживних речовин (сухе збиране молоко, соєвий шрот та ѕн.), тому що в цей перѕод у них дуже слабко розвиненѕ перетравна й ферментативна системи. першѕ днѕ життя не можна згодовувати курчатам варенѕ яйця, риб’ячий фарш, м’ясо-кѕсткове борошно, недоцѕльно збагачувати рацѕон амѕнокислотами, вѕтамѕнами, мѕкроелементами, антибѕотиками, оскѕльки ѕнтенсивнѕсть метаболѕчних процесѕв у іхньому органѕзмѕ в цей момент забезпечується бѕологѕчно активними речовинами за рахунок запасѕв тѕла й жовткового мѕшка. айпоживнѕшими мають бути корми для стартового перѕоду (5 – 30 днѕв), де в 100 г мѕститься: сирого протеіну — 20,2 %, обмѕнноі енергѕі — 1223 кДж ѕз енергопротеіновим вѕдношенням 145. исоку енергетичнѕсть комбѕкорму забезпечують, уводячи до його складу кукурудзу та пшеницю. Сирий протеін ѕ амѕнокислотний склад балансують макухою й шротом, а також кормами тваринного походження. У перѕод росту (31 – 90 днѕв) використовують повнорацѕоннѕ комбѕкорми ѕз зниженим умѕстом протеіну (17 – 18 %) та енергѕі (1128 кДж). емонтному молодняку починають згодовувати комбѕкорм для дорослих курей з 23-тижневого вѕку. До рацѕону 23-тижневих молодок уводять 50 % комбѕкорму для курок-несучок м’ясних лѕнѕй, а з 24-тижневого вѕку іх повнѕстю переводять на рацѕон несучок. айвѕдповѕдальнѕший перѕод у вирощуваннѕ курчат починається з 8-тижневого вѕку. З метою запобѕгання ранньому статевому дозрѕванню та ожирѕнню молодняку застосовують обмежену годѕвлю й диференцѕйований за вѕком режим освѕтлення:
іл 9
Т х
Р
361
іл 9
ки. У примѕщеннѕ, обладнаному клѕтковими батареями, пѕдтримують такий самий мѕкроклѕмат, що ѕ в пташниках, де молодняк утримують на глибокѕй пѕдстилцѕ. роте вирощувати курочок ѕ пѕвнѕв рекомендується за роздѕльного утримання, а обмежену годѕвлю молодняку застосовувати з 4 – 5-тижневого вѕку. Для контролю за ростом ѕ розвитком щотижня в тих самих клѕтках зважують ѕндивѕдуально курчат, якѕ знаходяться на початку, в кѕнцѕ ѕ посерединѕ батареі, а також на рѕзних ярусах, до роздавання корму, або не ранѕше як через 4 год пѕсля годѕвлѕ. У разѕ вирощування ремонтного молодняку на сѕтчастѕй пѕдлозѕ щѕльнѕсть розмѕщення досягає 16 – 18 голѕв на 1 м2. Кращим варѕантом є комбѕноване обладнання пѕдлоги: частину площѕ (60 %) накривають сѕткою, ѕншу (40 %) — пѕдстилкою. ирощування молодняку на сѕтчастѕй пѕдлозѕ в поєднаннѕ з глибокою пѕдстилкою запобѕгає наминам, пѕдвищує життєздатнѕсть ѕ вихѕд молодок порѕвняно з вирощуванням птицѕ на суцѕльнѕй сѕтчастѕй пѕдлозѕ.
п
а
ь
птиці
Р
щ
я
і
У и я і . Традицѕйною технологѕєю є вирощування бройлерѕв на пѕдлозѕ з глибокою пѕдстилкою (рис. 9.9). Курчат розмѕщують у широкогабаритних пташниках великими одновѕковими партѕями. Для вирощування бройлерѕв на пѕдлозѕ використовують комплекти обладнання Ц К-12 та Ц К-18 , внаслѕдок чого всѕ виробничѕ процеси в пташниках механѕзованѕ (роздавання корму, напування,
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
9.5.4. Ви
Рис. 9.9. Ви
362
у
я
і
и
і
і с и
і
птиці ь а п ицтва яєць і м’я а іль ь ія ви л
прибирання послѕду, обѕгрѕвання птицѕ), а освѕтлення примѕщень автоматизовано. До складу обладнання входять брудери для мѕсцевого обѕгрѕвання курчат. За добу до приймання м’ясних курчат брудери опускають, ставлять на нѕжки, вмикають ѕ прогрѕвають примѕщення до 26 – 28 °С, а температуру пѕд брудером доводять до 34 – 35 °С. а вирощування приймають тѕльки життєздатних, мѕцних курчат з м’яким животом, заживленим пупковим кѕльцем, чистим анальним отвором ѕ живою масою не менш як 36 г. Для кращого збереження, особливо в першѕ днѕ життѕ, важливо напоіти й нагодувати іх не пѕзнѕше як через 8 – 10 год ѕз моменту виведення. Добових бройлерѕв на спецѕальнѕй машинѕ завозять прямо у примѕщення пташника. ператор приймає іх ѕ розмѕщує на годѕвницях ѕз кормом по 500 – 600 голѕв пѕд кожний брудер, навколо якого на вѕдстанѕ 60 – 70 см ставлять огорожу. Температуру пѕд брудером регулюють його пѕднѕманням та опусканням. Із 5 – 6-го дня огорожу навколо брудерѕв знѕмають, щоб курчата мали доступ до автогодѕвниць та автонапувалок. а 30-й день брудери вѕдмикають ѕ пѕднѕмають до стелѕ. ѕдносна вологѕсть повѕтря у примѕщеннѕ на початку вирощування має становити 65 – 70, наприкѕнцѕ — 60 – 75 %; швидкѕсть руху повѕтря у холодну пору року — 0,1 – 0,5, теплу — 0,2 – 0,6 м/с. очинаючи з перших днѕв вирощування, курчата повиннѕ мати вѕльний доступ до корму ѕ води. Спочатку іх годують з листкѕв цупкого паперу, а потѕм ѕз жолобкових годѕвниць, напувають з вакуумних напувалок, якѕ встановлюють навколо електробрудерѕв ѕз розрахунку одна на 120 – 140 голѕв. а четвертий день папѕр забирають, а кѕлькѕсть жолобкових годѕвниць пѕд кожним брудером збѕльшують до шести. очинаючи вѕд 6 – 7-го дня, іх присувають ближче до кормороздавальних лѕнѕй або до бункерних годѕвниць. Курчат поступово привчають пити з жолобкових напувалок ѕз проточною водою, а вакуумнѕ на 10 – 12-й день приймають. а 15-й день, коли курчата звикнуть до кормороздавальних лѕнѕй, забирають жолобковѕ годѕвницѕ. До шуму кормороздавачѕв іх привчають з першого по п’ятий день вирощування, вмикаючи щодня на 5 – 10 хв пѕд час ранковоі та вечѕрньоі годѕвлѕ. У разѕ утримання курчат на пѕдстилцѕ фронт годѕвлѕ забезпечують 1 см, фронт напування — 0,5 см у першѕ три тижнѕ вирощування, а з 4-го тижня — вѕдповѕдно 2 ѕ 1 см на одну голову. Значною мѕрою на фѕзѕологѕчний стан, конверсѕю корму та ѕнтенсивнѕсть росту й розвиток курчат впливає склад повѕтря. птимальний умѕст шкѕдливих газѕв у повѕтрѕ для бройлерѕв такий: вуглекислий газ — 0,25 % за об’ємом, амѕак — 15 мг/м3, сѕрководень — 5 мг/м3. До чинникѕв, якѕ дають можливѕсть спрямовано впливати на продуктивнѕсть птицѕ, вѕдносять свѕтловий режим. айпоширенѕшим у
іл 9
Т х
Р
363
іл 9
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
364
вирощуваннѕ бройлерѕв є цѕлодобове освѕтлення пташникѕв. Слѕд зазначити, що оптимальна ѕнтенсивнѕсть освѕтлення у першѕ два тижнѕ — 25 лк. ѕсля 2-тижневого вѕку, коли курчата пѕдростають ѕ адаптуються, ѕнтенсивнѕсть освѕтленостѕ знижують до 4 – 6 лк. У разѕ вирощування бройлерѕв у напѕвтемрявѕ іх жива маса збѕльшується на 10 – 12 %, а витрати корму на одиницю приросту зменшуються на 9 %. а деяких птахофабриках у перѕод вирощування бройлерѕв вѕд 7-тижневого вѕку до забою використовують червоне освѕтлення або освѕтлюють тѕльки годѕвницѕ. ри цьому середньодобовий прирѕст пѕдвищується на 11 %, а витрати корму на одиницю продукцѕі зменшуються на 9 %. Крѕм цѕлодобового освѕтлення, у вирощуваннѕ бройлерѕв значного поширення набуло використання режиму поперемѕнного освѕтлення курчат. Це сприяє збѕльшенню приросту на 4 %, виходу тушок І категорѕі на 4 %, збереженню курчат на 3 %, зниженню витрат корму на 1 кг приросту на 10 % ѕ витрат електроенергѕі на 40,5 %. айкращѕ ѕ найстабѕльнѕшѕ результати у вирощуваннѕ бройлерѕв отримують, коли в першѕ три тижнѕ застосовують постѕйне освѕтлення (перший тиждень — 24 год, другий — 23, третѕй — до 18 – 20 год), а потѕм поперемѕнне: свѕтло — темрява: тривалѕсть однѕєі паузи — не менше нѕж 15 хв. станнѕм часом з метою економѕі електроенергѕі примѕщення для вирощування бройлерѕв обладнують люмѕнесцентними лампами, а для плавного регулювання освѕтленостѕ використовують тиристорнѕ установки. а цьому етапѕ у практику впроваджують прогресивну технологѕю вирощування бройлерѕв на пѕдлозѕ з пѕдвищеною щѕльнѕстю поголѕв’я. ри цьому у першѕ 2 – 3 тижнѕ щѕльнѕсть посадки бройлерѕв за оптимальних параметрѕв технологѕі може бути 35 – 45 голѕв, а вѕд 3-тижневого вѕку до реалѕзацѕі (7 – 8 тижнѕв) — по 16 – 21 голови на 1 м2. У деяких сѕльськогосподарських пѕдприємствах застосовують потокову технологѕю вирощування, коли в першѕ три тижнѕ бройлерѕв розмѕщують у пташниках за щѕльностѕ 50 голѕв на 1 м2, наступнѕ три — 26 ѕ в останнѕ два-три тижнѕ — 16,7 голови на 1 м2 пѕдлоги. дин ѕз ѕнтенсивних способѕв вирощування молодняку сѕльськогосподарськоі птицѕ на м’ясо— це утримання на сѕтчастѕй пѕдлозѕ. За такого способу пѕдвищуються збереження поголѕв’я на 1,5 %, середньодобовий прирѕст — на 9,3 %, зменшуються витрати на одиницю приросту порѕвняно з бройлерами, вирощеними на пѕдлозѕ з глибокою пѕдстилкою. Крѕм того, у примѕщеннях ѕз сѕтчастою пѕдлогою ефективнѕше використовуються виробничѕ площѕ, знижуються затрати працѕ з догляду за птицею, вѕдпадає потреба у великѕй кѕлькостѕ пѕдстилкового матерѕалу, створюються однаковѕ мѕкроклѕмат ѕ освѕтленѕсть у всьому примѕщеннѕ, полѕпшується ветеринарно-санѕтарний стан останнѕх.
птиці ь а п ицтва яєць і м’я а іль ь ія ви л
У разѕ вирощування на сѕтчастѕй пѕдлозѕ курчат добового вѕку завозять у пѕдготовленѕ до приймання новоі партѕі птицѕ примѕщення, якѕ розподѕленѕ знѕмними перегородками на секцѕі, розрахованѕ на 2,5 тис. голѕв кожна, іх розмѕщують пѕд брудерами, навколо яких встановлюють огорожу так, щоб 2 – 3 брудери були в кожнѕй ѕз секцѕй. а сѕтку пѕдлоги всерединѕ огорожѕ на 3 – 5 днѕв розкладають цупкий папѕр. Через 5 – 7 дѕб вирощування бройлерѕв огорожѕ навколо брудерѕв приймають, а на 20 – 30-й день пѕднѕмають пѕд стелю. ѕд краєм зонта в перший тиждень вирощування температуру повѕтря пѕдтримують на рѕвнѕ 33 – 35 °С, а потѕм поступово доводять іі до 22 – 25 °С. ологѕсть повѕтря у першѕ чотири тижнѕ має бути 65 – 70 % ѕз поступовим зниженням до 60 %. скѕльки за цѕєі технологѕі вирощування бройлерѕв через високу щѕльнѕсть поголѕв’я не всѕ курчата розмѕщуються пѕд брудерами, температуру повѕтря у примѕщеннѕ в першѕ днѕ пѕдтримують на рѕвнѕ 28 °С. Далѕ іі знижують на 2 – 3 °С щотижня ѕ доводять до 18 °С. Для локального обѕгрѕвання бройлерѕв у разѕ вирощування на сѕтчастѕй пѕдлозѕ можна використовувати обѕгрѕвальнѕ прилади типу ІКУФ ѕ « ромѕнь» або у першѕ три тижнѕ вирощування ѕнфрачервонѕ лампи. ри цьому жива маса молодняку пѕдвищується на 4,3 %, збереженѕсть поголѕв’я — на 0,8, витрати кормѕв на одиницю продукцѕі знижуються на 3,8 %. У випадку, коли бройлерѕв утримують на сѕтчастѕй пѕдлозѕ без локального обѕгрѕвання, температуру у примѕщеннѕ у перший тиждень забезпечують на рѕвнѕ 32 – 34 °С ѕз поступовим зниженням до 16 – 19 °С. Технологѕя вирощування бройлерѕв у клѕткових батареях дає можливѕсть скоротити на 8 – 10 днѕв строк вѕдгодѕвлѕ, пѕдвищити на 5 – 15 % середньодобовий прирѕст живоі маси ѕ на 4 – 10 % збереження поголѕв’я, зменшити до 2,6 – 2,8 кг витрати корму на 1 кг приросту живоі маси. Застосовуючи утримання бройлерѕв у клѕтках, за шѕсть тижнѕв можна одержати молодняк ѕз середньою живою масою 2400 г, проте за умови використання сучасних високопродуктивних кросѕв. Для вирощування бройлерѕв використовують клѕтковѕ батареі: -15, К -2, К У-3, К У, 2 -3, К -3Д ѕз нормою щѕльностѕ поголѕв’я у клѕтковѕй батареі, голѕв на 1 м2: для курочок — 37,6, пѕвнѕв — 31,3, за спѕльного утримання — 34,5. рирѕст живоі маси контролюють зважуванням один раз на два тижнѕ. Для цього вѕдбирають не менше нѕж 50 голѕв птицѕ з кожного ярусу на початку, посерединѕ ѕ в кѕнцѕ однѕєі з середнѕх клѕткових батарей. Добутѕ данѕ порѕвнюють ѕз нормами для кросу, який використовують. У зв’язку з неоднаковою ѕнтенсивнѕстю росту рѕзностатевого молодняку на бройлерних фабриках застосовують роздѕльне його утримання, що дає можливѕсть збѕльшити живу масу бройлерѕв у кѕнцѕ вирощування пѕвнѕв на 6 – 7, курочок — на 10 – 11 %. инѕ розроблено техно-
іл 9
Т х
Р
365
іл 9
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
366
логѕю циклѕчноі годѕвлѕ, напування й освѕтлення примѕщень, яка передбачає одночасне проведення цих процесѕв. ѕсля закѕнчення годѕвлѕ подавання корму ѕ води припиняють, а освѕтлення вимикають. У темрявѕ курчата менше рухаються, корм краще перетравлюється й засвоюється. роте слѕд зазначити, що в першѕ два тижнѕ вирощування молодняку необхѕдний постѕйний доступ до корму, води та постѕйне освѕтлення. Доцѕльнѕше застосовувати циклѕчну годѕвлю з 3-тижневого вѕку, оскѕльки курчата раннього вѕку потребують частих ѕ коротких перѕодѕв годѕвлѕ, напування й освѕтлення. З вѕком іх тривалѕсть подовжують, але повторюють рѕдше, внаслѕдок чого курчата довше перебувають у темрявѕ без корму ѕ води, проте ѕнтенсивнѕсть росту не знижується. Для годѕвлѕ бройлерѕв рекомендують використовувати два види комбѕкормѕв: стартовѕ та фѕнѕшнѕ. Стартовий комбікорм згодовують курчатам вѕд добового до 4-тижневого вѕку. ѕдповѕдно до рекомендацѕй, 100 г цього комбѕкорму має мѕстити: сирого протеіну — 22 г, обмѕнноі енергѕі — 1298 кДж (310 ккал), клѕтковини — 4 г, кальцѕю — 1,0, фосфору — 0,8, натрѕю — 0,3 г, а також незамѕннѕ амѕнокислоти, добавки вѕтамѕнѕв та ѕнших мѕкроелементѕв. Корми, якѕ згодовують курчатам у цей перѕод вирощування, характеризуються доброю поживнѕстю, перетравнѕстю (сухе збиране молоко, кукурудза, пшениця, рибне борошно, соєвий чи соняшниковий шрот). роте, за можливѕстю, з рацѕону вилучають м’ясо-кѕсткове борошно, хѕмѕчний склад якого не постѕйний. комбѕкорм вводять кормовѕ дрѕжджѕ, але не бѕльше нѕж 5 %. а рекомендується використовувати корми, якѕ мають плѕвки, волокна, нерозмелене зерно (ячмѕнь, овес), недоброякѕсне трав’яне борошно, а також технѕчний жир, оскѕльки його добавка знижує засвоюванѕсть комбѕкорму, а в деяких випадках спричинює розлади дѕяльностѕ травного каналу. Фінішний комбікорм починають згодовувати вѕд 4-тижневого вѕку до забою. 100 г цього корму має мѕстити обмѕнноі енергѕі — 319 кДж, сирого протеіну — 19 г, сироі клѕтковини — 4,5, кальцѕю — 0,9, фосфору — 0,7, натрѕю — 0,3 г. До складу комбѕкормѕв заключного перѕоду вирощування вводять корми, якѕ є в господарствѕ. За вѕдсутностѕ кукурудзи використовують пшеницю або ячмѕнь у спѕввѕдношеннѕ 1 : 1. Для збѕльшення енергетичноі цѕнностѕ додають 3 – 4 % кормового жиру. процесѕ приготування комбѕкорм збагачують бѕологѕчно активними речовинами (вѕтамѕнами, антибѕотиками, ферментними препаратами, антиоксидантами, синтетичними амѕнокислотами, мѕкроелементами). Зазначенѕ речовини додають у кѕлькостѕ, яка передбачена нормами годѕвлѕ, а препаратами амѕнокислот доводять іх до норми. айрацѕональнѕше для годѕвлѕ бройлерѕв у раннѕй перѕод вирощування використовувати гранульованѕ комбѕкорми з розмѕром час-
Р
іл 9
точок близько 2 мм. У пташники іх завозять у кѕлькостѕ, яка не перевищує три-чотиридобову потребу, ѕ згодовують досхочу. У 7 – 8тижневому вѕцѕ, а сучасних кросѕв — навѕть у 6-тижневому, бройлерѕв вѕдправляють у забѕйний цех.
9.6.1.
и
За напрямом продуктивностѕ породи качок розподѕляють на три типи: м’яснѕ (пекѕнськѕ, украінськѕ, чорнѕ бѕлогрудѕ, московськѕ бѕлѕ), м’ясо-яєчнѕ (дзеркальнѕ, хакѕ-кемпбел) та яєчнѕ (ѕндѕйськѕ бѕгуни). і сь виведена в Китаі понад 300 рокѕв тому ѕ набула поширення майже в усѕх краінах свѕту. У XIX ст. пекѕнських качок завезли з Китаю до мерики, де ім приливали кров качок породи ейльсбюрѕ. результатѕ цѕлеспрямованоі племѕнноі роботи вони стали однѕєю з кращих м’ясних порѕд, для якоі характернѕ скороспѕлѕсть та високѕ м’яснѕ якостѕ. У птицѕ цѕєі породи бѕле з жовтуватокремовим вѕдтѕнком оперення (рис. 9.10). ива маса дорослих качок становить 3,0 – 3,6, качурѕв — 3,5 – 4,0 кг, несучѕсть — 100 – 140 ѕ навѕть 200 яєць за середньоі маси іх 85 г. иттєздатнѕсть молодняку й дорослоі птицѕ висока. Каченята за належноі годѕвлѕ до 7-тижневого вѕку досягають живоі маси 3,0 кг ѕ бѕльше. За якѕстю м’яса пекѕнськѕ качки поступаються лише руанським та ейльсбюрѕ.
ь а п ицтва яєць і м’я а іль ь
и
ія ви
озведення качок — важливе джерело отримання пташиного м’яса, особливо в умовах ѕнтенсивного виробництва. исока ефективнѕсть розведення іх ґрунтується на використаннѕ цѕнних бѕологѕчних особливостей птицѕ цього виду. олодняк качок характеризується скороспѕлѕстю ѕ високою ѕнтенсивнѕстю росту. 7-тижневому вѕцѕ жива маса гѕбридних каченят становить 3,2 – 3,4 кг, а початкова маса за цей перѕод зростає бѕльш як у 60 разѕв за витрати корму на 1 кг приросту 2,8 – 3,0 кг ѕ середньодобових приростѕв 64 – 68 г. Качки вѕдзначаються високою життєздатнѕстю ѕ пристосованѕстю до умов середовища. они зберѕгають достатньо високий рѕвень продуктивностѕ як у разѕ використання неогороджених водоймищ, так ѕ клѕткового утримання. Серед сѕльськогосподарських тварин тѕльки ця птиця здатна поідати планктон. Качок на м’ясо можна розводити в будь-якѕй клѕматичнѕй зонѕ краіни, застосовуючи цѕлорѕчне або сезонне вирощування. Дорослѕ качки й молодняк добре пристосовуються до сучасних ѕндустрѕальних методѕв промислового виробництва. хнє м’ясо високопоживне ѕ має добрѕ смаковѕ якостѕ. ѕсля забою качок отримують велику печѕнку, пух, пѕр’я.
птиці
м’я
л
и
Т х
9.6. Ви
367
іл 9
Рис. 9.10.
і сь і
ч и
У сь і ч и. Залежно вѕд кольору оперення розрѕзняють бѕлих, сѕрих ѕ глинястих качок (рис. 9.11). оботу з удосконалення продуктивних властивостей ведуть ѕз бѕлими качками, оскѕльки у
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
368
Рис. 9.11. У
сь і сі і
ч и
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
них кращий товарний вигляд тушок. ива маса дорослих качок становить 3,0, качурѕв — 3,5 кг; несучѕсть за один цикл — 120 яєць, маса — 80 – 90 г. Інкубацѕйнѕ якостѕ яєць високѕ. Каченята швидко ростуть, добре зберѕгаються ѕ в 2-мѕсячному вѕцѕ досягають живоі маси 2,0 кг ѕ бѕльше. Мус ус і ч и виведенѕ в ѕвнѕчнѕй мерицѕ, в Украіну завезенѕ у 1960 – 1970 рр. Для них характерне переважно чорне оперення ѕз зеленуватим полиском (рис. 9.12). ускусних качок ще називають ѕндокачками, оскѕльки бѕля основи дзьоба у них є рожевочервонѕ м’ясистѕ нарости (як у ѕндикѕв), якѕ видѕляють жир ѕз запахом мускусу.
іл 9
птиці
Р
л
тиця добре лѕтає, не крякає, а шипить як лебѕдь, має нежирне, нѕжне, смачне м’ясо. аса качок — 2,0 – 2,5, качурѕв — 3,5 – 5,0 кг; несучѕсть — 90 – 100 яєць, тривалѕсть ѕнкубацѕі — 33 – 35 дѕб. озводять у присадибних господарствах. Для виробництва качиного м’яса у нас використовують пекѕнських ѕ украінських качок та кроси: лаговарський, едео-2, Темп. айбѕльшого поширення набув лаговарський — дволѕнѕйний ( -1 × -2) крос. ива маса гѕбридѕв у 7-тижневому вѕцѕ: качок — 3,2, качурѕв — 3,4 кг; вивѕд молодняку — 78 %, збереження каченят — 98 %, витрати корму — 2,8 кг на 1 кг приросту; середньодобовий прирѕст — 64 – 68 г.
ія ви
ч и
Т х
Рис. 9.12. Мус ус і
369
Р
іл 9
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
9.6.2. К мп ь і
им
я
і
я
а птахофабрицѕ з рѕчним виробництвом понад 1 млн м’ясних каченят батькѕвське стадо становить 22,4 тис. качок-несучок. емонтний молодняк у пташники батькѕвського стада переводять до початку несучостѕ у 21-тижневому вѕцѕ, а з 26-тижневого — у виробничу групу качок-несучок. Комплектують його 2 – 3 рази на рѕк ѕз тим, щоб кожну групу птицѕ використовувати впродовж п’яти-семи мѕсяцѕв. У перѕод формування забезпечують статеве спѕввѕдношення качурѕв до качок 1 : 6, а для кросу Х-11 — 1 : 4 – 4,5. У разѕ бѕльшого навантаження на самцѕв погѕршується заплѕдненѕсть яєць, а його зниження призводить до пѕдвищення собѕвартостѕ ѕнкубацѕйних яєць. У спецѕалѕзованих пѕдприємствах батькѕвське стадо утримують у типових примѕщеннях розмѕром 150 × 18 ѕ 102 × 18 м. Центральний прохѕд роздѕляє пташник за довжиною на двѕ частини, кожна з яких розгороджена знѕмними перегородками на секцѕі (50 – 100 голѕв) за щѕльностѕ посадки 3 – 3,5 голови на 1 м2 пѕдлоги. Утримують на глибокѕй пѕдстилцѕ ѕ комбѕновано (50 % загальноі площѕ пѕдлоги — сѕтчаста, 50 % — суцѕльна з пѕдстилкою). До кожноі секцѕі прилягає вигульний майданчик (солярѕй) з твердим покриттям, площа якого в два рази бѕльша за площу секцѕі. Для виходу птицѕ на вигульний майданчик у стѕнах примѕщення роблять лази. У кожнѕй секцѕі на пѕдлозѕ розмѕщують гнѕзда з розрахунку одне гнѕздо на 3 – 4 качки. З 6 – 6,5-мѕсячного вѕку качки починають вѕдкладати яйця. Узимку примѕщення обѕгрѕвають теплогенераторами або калориферами, пѕдтримуючи температуру повѕтря в межах 12 – 14 °С. ѕдносна вологѕсть повѕтря влѕтку повинна бути 65 – 70 %, узимку — не вище нѕж 80 %. Тривалѕсть свѕтлового дня для дорослих качок — 16 год, ѕнтенсивнѕсть освѕтлення — 15 лк. Здебѕльшого пѕд час вирощування батькѕвського стада використовують сухий або комбѕнований типи годѕвлѕ. ри цьому структура рацѕонѕв має бути такою, %: зерновѕ злаковѕ корми — 55 – 65, зернобобовѕ — 5 – 10, макуха, шрот — 7 – 8, корми тваринного походження — 6 – 8, трав’яне борошно — 5 – 10, дрѕжджѕ — 4 – 6, мѕнеральнѕ корми — 4 – 6. одують качок досхочу з автогодѕвниць СУ-0,5 або корит. Фронт годѕвлѕ в разѕ використання сухих сумѕшей — 4, вологих кормѕв — 15 см; фронт напування — не менше нѕж 3 см на одну голову.
9.6.3. Ви 3 70
я,
ь
щ
я
м
м
я
айчастѕше його вирощують на глибокѕй пѕдстилцѕ з частковою замѕною іі на сѕтчасту пѕдлогу в типових примѕщеннях, якѕ роздѕленѕ
я
я
м’я
а вирощування приймають тѕльки здорових, мѕцних, кондицѕйних каченят у день виведення живою масою не нижче нѕж 50 г ѕ розмѕщують у заздалегѕдь пѕдготовленѕ примѕщення, дотримуючи принципу одноразовоі посадки одновѕковоі птицѕ. Існують рѕзнѕ способи вирощування каченят на м’ясо: на глибокѕй пѕдстилцѕ, сѕтчастѕй пѕдлозѕ, у клѕткових батареях або лѕтнѕх таборах. айбѕльшого поширення набуло утримання каченят на глибокѕй пѕдстилцѕ. Для цього використовують типовѕ примѕщення, якѕ центральним проходом за довжиною роздѕленѕ на двѕ частини, кожна з яких розгороджена знѕмними перегородками на секцѕі (400 – 500 голѕв). Кожну секцѕю обладнують одним електробрудером. З урахуванням прийнятоі технологѕі каченят вирощують без перемѕщення (в одному примѕщеннѕ) або з перемѕщенням в аклѕматизатори чи на спецѕальнѕ вѕдгодѕвельнѕ майданчики за досягнення ними 3-тижневого вѕку.
птиці ь а п ицтва яєць і м’я а іль ь
щ
ія ви
9.6.4. Ви
л
центральним проходом за довжиною на двѕ частини, кожна з яких знѕмними перегородками розгороджена на секцѕі (80 – 100, але не бѕльше нѕж 300 голѕв), ѕз щѕльнѕстю посадки 3,5 голови на 1 м2 площѕ пѕдлоги. ри цьому використовують комплекти обладнання К У-3,5 та К У-8. а кожну 26-тижневу молодку вирощують 3,5 добового каченяти. Узимку примѕщення обѕгрѕвають теплогенераторами або калориферами, пѕдтримуючи температуру повѕтря в межах 14 – 16 °С, вѕдносну вологѕсть — на рѕвнѕ 65 – 70 % влѕтку ѕ не бѕльш як 80 % узимку. емонтний молодняк вирощують за 8-годинного свѕтлового дня з ѕнтенсивнѕстю освѕтлення 15 – 20 лк. Із перших днѕв каченят годують повноцѕнними комбѕкормами або кормосумѕшами, збалансованими за перетравним протеіном, амѕнокислотами, вѕтамѕнами та мѕнеральними речовинами. До 4-тижневого вѕку молодняку дають сухий комбѕкорм, у 100 г якого мѕститься: обмѕнноі енергѕі — 1150 кДж, сирого протеіну — 17 – 18 %, сироі клѕтковини — 3 – 6 %. олодняку вѕд 4- до 8-тижневого вѕку згодовують комбѕкорм ѕз умѕстом обмѕнноі енергѕі — 1233 кДж, протеіну — 15 – 16 %, сироі клѕтковини — 5 – 6 %. очинаючи з 9-тижневого вѕку в рацѕонах ремонтного молодняку рѕвень обмѕнноі енергѕі знижують до 1047 кДж, протеіну — до 14 % ѕ збѕльшують умѕст клѕтковини до 7 – 10 % уведенням трав’яного борошна. лѕтку дуже корисно додатково згодовувати дрѕбнонарѕзану зелень, взимку — силос ѕз кукурудзи або моркви. У 21-тижневому вѕцѕ ремонтних каченят переводять на комбѕкорм для дорослого стада.
іл 9
Т х
Р
3 71
іл 9
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
3 72
Для комплексноі механѕзацѕі технологѕчних процесѕв у разѕ вирощування каченят без перемѕщення вѕд добового до 7-тижневого вѕку використовують обладнання К У-10 та К У-15. До його складу входять брудери, жолобковѕ годѕвницѕ, вакуумнѕ напувалки, тросошайбовѕ кормороздавачѕ. За утримання на глибокѕй пѕдстилцѕ щѕльнѕсть розмѕщення молодняку впродовж першого тижня життя має становити 16 – 20 голѕв, до 3-тижневого — 12, до 8-тижневого вѕку — 8 – 10 голѕв на 1 м2 площѕ. Температуру повѕтря в примѕщеннѕ у перший тиждень вирощування пѕдтримують у межах 28 – 30 °С, другий — 28 – 24, третѕй — 24 – 20, четвертий — 20 – 18, п’ятий — 18 – 16, шостий та сьомий — 16 – 15 °С; вологѕсть повѕтря — 65 – 75 %. У першу добу життя каченят свѕтло рекомендується зовсѕм не вимикати. очинаючи з другоі доби, тривалѕсть свѕтлового перѕоду поступово скорочують ѕ до кѕнця першоі декади доводять до 16 год ѕ не змѕнюють до здавання на забѕй. Упродовж перших днѕв життя іх годують ѕз листкѕв цупкого паперу, але краще використовувати спецѕальнѕ годѕвницѕ з висотою бортика 5 – 6 см. У старшому вѕцѕ корми роздають горизонтальними конвеєрами ЦТ або спѕральним ѕ тросошайбовим кормороздавачами. Утримання каченят на сѕтчастѕй пѕдлозѕ дає можливѕсть пѕдвищити ефективнѕсть використання примѕщення, збѕльшити кѕлькѕсть поголѕв’я, яке обслуговує один робѕтник, у 2,5 – 3 рази, механѕзувати трудомѕсткий процес видалення послѕду й уникнути необхѕдностѕ використання пѕдстилки, пѕдвищити вихѕд м’яса з одиницѕ площѕ, скоротити затрати працѕ на одиницю продукцѕі, знизити іі собѕвартѕсть, органѕзувати потоково-технологѕчну лѕнѕю вирощування м’ясних каченят вѕд добового вѕку до забою. Із застосуванням вирощування каченят у клѕтках знижуються витрати на будѕвництво примѕщень, здѕйснюється механѕзацѕя виробничих процесѕв, спрощується технологѕя виробництва м’яса качок, створюються кращѕ санѕтарнѕ умови. З цѕєю метою використовують в основному переобладнанѕ клѕтковѕ батареі -15, -140, К -4, К -2, КУ-3. Утримання молодняку в клѕткових батареях вѕд добового вѕку до забою передбачає одноразове перемѕщення в тижневому або тритижневому вѕцѕ чи без нього. тих зонах, де дозволяють клѕматичнѕ умови, не слѕд нехтувати можливѕстю виробництва м’яса качок у теплий перѕод за рахунок вирощування птицѕ в лѕтнѕх таборах, а також на вѕдгодѕвельних майданчиках, де каченят утримують вѕд 2 – 3-тижневого вѕку до здавання на забѕй. одують іх переважно сухими повнорацѕонними комбѕкормами, основними компонентами яких є зерновѕ корми — кукурудза, пшениця, ячмѕнь, просо. Для вирощування молодняку протягом перших
Р
іл 9
трьох тижнѕв використовують комбѕкорми, в 100 г яких мѕститься: обмѕнноі енергѕі — 1152 – 1172 кДж, протеіну — 16 – 18 %, а починаючи з четвертого по сьомий тиждень — вѕдповѕдно 1214 – 1235 кДж та 18 – 20 %. У перѕод вирощування каченят на м’ясо особливу увагу придѕляють вѕтамѕнному та мѕнеральному живленню. У 7 – 8-тижневому вѕцѕ ѕз досягненням живоі маси 3,2 – 3,4 кг каченят забивають на м’ясо.
9.7.1.
и
иі
и і
Для виробництва м’яса ѕндикѕв використовуються такѕ породи: бѕла широкогруда, бронзова широкогруда, пѕвнѕчнокавказька бѕла, пѕвнѕчнокавказька бронзова, московська бронзова, московська бѕла. і ши у виведена в СШ схрещуванням бѕлих голландських та англѕйських ѕндикѕв. тиця вѕдзначається високою плодючѕстю, ѕнтенсивним ростом, добрими м’ясними якостями, проте вимоглива до умов годѕвлѕ та утримання (рис. 9.13). Самки досягають живоі маси 7 – 9, самцѕ — 14 – 16 кг, несучѕсть — 90 – 120 яєць. ороду використовують для створення високопродуктивних кросѕв.
ь а п
Серед багатьох видѕв сѕльськогосподарськоі птицѕ ѕндики найбѕльшѕ за розмѕрами. ива маса статевозрѕлих самок досягає 8 – 10, самцѕв 15 – 18 кг. ѕд однѕєі самки за рѕк можна виростити 90 – 100 ѕндиченят ѕ отримати 400 – 500 кг м’яса у живѕй масѕ. Індиченята швидко ростуть, що дає можливѕсть одержати у 13 – 17-тижневому вѕцѕ тушку масою 4 – 4,5 кг за забѕйного виходу 80 – 85 % ѕ витрати корму на 1 кг приросту 3 – 3,5 кг. Індички характеризуються добрими вѕдтворними якостями. очинаючи вѕдкладати яйця у 8 – 8,5мѕсячному вѕцѕ, вони ѕнтенсивно несуться впродовж шести мѕсяцѕв ѕ за цей перѕод іхня продуктивнѕсть досягає 110 – 120 яєць. У них активно виявляється ѕнстинкт насиджування. собливѕстю ѕндикѕв є рѕзка статева вѕдмѕннѕсть в ѕнтенсивностѕ росту молодняку, тому самок ѕ самцѕв на м’ясо бажано вирощувати окремо. За дѕєтичними властивостями й смаковими якостями м’ясо ѕндикѕв вигѕдно вѕдрѕзняється вѕд м’яса птицѕ ѕнших видѕв. оно мѕстить бѕльше протеіну, вѕтамѕнѕв, менше жиру та холестерину (2 – 5 %), нѕж м’ясо курей. Крѕм того, для м’яса ѕндикѕв характерний специфѕчний присмак, властивий дичинѕ. грудних м’язах цѕєі птицѕ мѕститься до 28, а в усѕй тушцѕ — 21 % бѕлка та 12 % жиру; забѕйний вихѕд досягає 90, на істѕвнѕ частки припадає 65 % маси тушки; м’язова тканина становить 55 % живоі маси.
птиці
и і
ицтва яєць і м’я а іль ь
і
ія ви
м’я
л
и
Т х
9.7. Ви
3 73
іл 9
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
3 74
Рис. 9.13.
і і ши
у іі
и и
ши у також виведена в СШ схрещуванням диких американських ѕз чорними англѕйськими та наступною селекцѕєю на полѕпшення м’ясних форм ѕ плодючостѕ. ива маса самок досягає 9 – 12, самцѕв — 18 – 20 кг, несучѕсть — 60 – 70 яєць. У породѕ створено продуктивнѕ лѕнѕі й кроси. і іч ь і ѕндики характеризуються достатньо високими показниками живоі маси: бѕлѕ самки — 6 – 7, самцѕ — 12 – 14 кг та несучѕстю — 90 – 120 яєць; бронзовѕ — вѕдповѕдно 6 – 7 ѕ 12 – 14 кг та 90 – 100 яєць (рис. 9.14). М с сь і і ѕндики досягають живоі маси: самки 6 – 7, самцѕ — 11—13 кг. За продуктивнѕстю вони подѕбнѕ до московських бѕлих, проте вѕдрѕзняються вѕд них вищою несучѕстю, кращим товарним виглядом тушок та вищими м’ясними якостями, кращою пристосованѕстю до пасовищного утримання. сновний шлях ѕнтенсифѕкацѕі ѕ пѕдвищення ефективностѕ виробництва м’яса ѕндикѕв — це створення й використання гѕбридноі птицѕ. ѕндикѕвництвѕ гѕбриди отримують вѕд схрещування важких батькѕвських ѕ легких, проте плодючѕших, материнських форм, у дво-, три-, чотирилѕнѕйних кросах. У пѕдприємствах промислового типу найбѕльшого поширення набули кроси: 639 (легкий), 630 (середнѕй), 350 (важкий) хѕдон, 0-24, Х-56, Х-76. У вѕтчизнянѕй галузѕ найчастѕше використовують крос Х-56 (95 %), створений з використан-
іл 9
ь і
іі
и и
ням генофонду лѕнѕй фѕрми « ѕвер ест», московських бѕлих та бѕлих широкогрудих (батькѕвська лѕнѕя Х-5, материнська Х-6). ѕбриднѕ ѕндиченята цього кросу у 12-тижневому вѕцѕ досягають живоі маси 4,3 – 4,4, у 17-тижневому — 6,2 – 6,6 кг ѕз витратою корму на 1 кг приросту вѕдповѕдно 2,7 та 3,4 кг. Індики кросу добре пристосованѕ до вирощування в умовах рѕзних технологѕй, характеризуються високою життєздатнѕстю та добрими м’ясними якостями. Крос Івагал, створений у колишнѕй Чехословаччинѕ, в Украінѕ не набув поширення (5 %). ѕбриднѕ ѕндиченята у 12-тижневому вѕцѕ досягають живоі маси: самки — 3,4, самцѕ — 4,6 кг за витрати корму 2,8 кг на 1 кг приросту.
9.7.2. К мп ь і
ь
я,
им
я
і
я
ія ви
іч
л
і
Т х
Рис. 9.14.
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
Для птахофабрики потужнѕстю 500 тис. ѕндиченят за рѕк у батькѕвському стадѕ повинно бути 9884 самки, а потужнѕстю 1 млн — у два рази бѕльше. Для забезпечення рѕвномѕрного надходження ѕнкубацѕйних яєць та виробництва м’яса ѕндикѕв батькѕвське стадо комплектують до 4 разѕв на рѕк. Кѕлькѕсть комплектувань має бути кратною кѕлькостѕ пташникѕв для дорослоі птицѕ, оскѕльки іх за3 75
іл 9
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
3 76
повнюють одновѕковою птицею. Комплектують батькѕвське стадо молодняком у 17-тижневому вѕцѕ. Спѕввѕдношення самцѕв ѕ самок у разѕ природного парування 1 : 10, штучного осѕменѕння — 1 : 25 – 30. Для комплектування батькѕвського стада ремонтний молодняк ѕз добового до 17-тижневого вѕку вирощують на пѕдстилцѕ, використовуючи комплект обладнання С-2,3, або до 8-тижневого вѕку в клѕтках ѕз подальшим дорощуванням на пѕдстилцѕ. У добовому вѕцѕ на кожну голову, що замѕнюють, приймають 2 самки ѕ 5 самцѕв, а в групѕ ремонтного молодняку 17-тижневого вѕку — 120 % самок ѕ не менше нѕж 200 % самцѕв до маточного поголѕв’я. одують ремонтний молодняк сухими або вологими кормами з вмѕстом обмѕнноі енергѕі 1150 – 1170 кДж та протеіну вѕд добового до 6-тижневого вѕку — 26 %, 6 – 11-тижневого — 20, 11 – 12-тижневого — 18 ѕ далѕ 15 %. До кормосумѕшей для ремонтних ѕндиченят жири не додають. оголѕв’я батькѕвського стада утримують у типових примѕщеннях 12 × 96, 18 × 72 м на пѕдлозѕ з глибокою пѕдстилкою, сѕтчастѕй пѕдлозѕ, у клѕткових батареях. Традицѕйною системою є вирощування ѕндикѕв на пѕдлозѕ з глибокою пѕдстилкою. Самок важких кросѕв розмѕщують на пѕдстилцѕ щѕльнѕстю посадки 1,5 голови, середнѕх — 2, легких — 2,5 ѕ самцѕв усѕх кросѕв — по однѕй головѕ на 1 м2 площѕ. зимку температура повѕтря в примѕщеннѕ має бути 12 – 16 °С, вѕдносна вологѕсть — 60 – 70 %. лѕтку температура не повинна перевищувати 25 °С. Тривалѕсть свѕтлового дня — 14 – 16 год. Індикѕв батькѕвського стада утримують також без пѕдстилки на сѕтчастѕй пѕдлозѕ. Для цього примѕщення роздѕляють на секцѕі, в кожнѕй з яких розмѕщують 500 – 600 несучок. Значного поширення набуло клѕткове утримання батькѕвського стада. результатѕ його застосування мѕсткѕсть пташникѕв зростає у 1,5 – 3 рази залежно вѕд конструкцѕі клѕткових батарей, витрати корму на виробництво 10 яєць знижуються на 5 – 28 %, несучѕсть пѕдвищується на 4 – 25 %, заплѕдненѕсть яєць та вихѕд молодняку зростають на 3 – 7 %. икористовують клѕтковѕ батареі типу К , , К -2. одують батькѕвське стадо тѕльки розсипними комбѕкормами, застосовуючи сухий або комбѕнований тип годѕвлѕ. За сухого типу сухѕ комбѕкорми роздають 2 – 3 рази на добу, комбѕнованого — частину кормѕв згодовують у виглядѕ вологих мѕшанок. Для племѕнного використання птиця легкого кросу придатна з 32-, середнього — 34- ѕ важкого — 36-тижневого вѕку. Індичок використовують один перѕод несучостѕ, тривалѕсть якого для легкого кросу не менше нѕж 5 тижнѕв, середнього — 21 ѕ важкого — 17 тижнѕв.
Р
ь а
Добових ѕндиченят розподѕляють за статтю ѕ вѕдправляють у цех вирощування молодняку. ри цьому застосовують такѕ системи утримання: пѕдлогову, клѕткову, комбѕновану, вигульну з використанням пасовищ. ирощування ѕндиченят на пѕдлозѕ з глибокою пѕдстилкою передбачає безпосереднє утримання іх вѕд добового вѕку до забою. З цѕєю метою використовують обладнання С-4,5, -10, Х-1. римѕщення для утримання птицѕ розгороджують на секцѕі й розмѕщують у них по 500 голѕв молодняку. кожнѕй секцѕі встановлюють електробрудер, пѕд яким розставляють лотковѕ годѕвницѕ й вакуумнѕ напувалки. продовж перших двох днѕв як годѕвницѕ для ѕндиченят використовують цупкий папѕр, який розмѕщують пѕд брудерами, оскѕльки вони погано розрѕзняють корм ѕ можуть скльовувати пѕдстилку. Із тижневого до 3-тижневого вѕку іх годують ѕз жолобкових годѕвниць. ѕсля 3-тижневого вѕку огорожу навколо брудерѕв забирають ѕ молодняк привчають до годѕвниць та напувалок, якѕ входять до комплекту технологѕчного обладнання. разѕ вирощування ѕндиченят вѕд добового до 17-тижневого вѕку на глибокѕй пѕдстилцѕ щѕльнѕсть посадки становить 4 – 6 голѕв на 1 м2 пѕдлоги. У пташниках забезпечують диференцѕйоване освѕтлення вѕдповѕдно до вѕку молодняку. У першѕ три днѕ вирощування застосовують цѕлодобове яскраве освѕтлення (40 лк) ѕз поступовим зниженням його ѕнтенсивностѕ до 3-тижневого вѕку. Індиченятам старше вѕд трьох тижнѕв встановлюють чотиригодинний свѕтловий день. У разѕ вирощування молодняку в пташниках ѕнтенсивнѕсть освѕтленостѕ пѕдтримують на рѕвнѕ 5 – 6 лк, тобто створюють напѕвтемряву. примѕщеннях ѕз вѕкнами застосовують часткове затемнення. Температурний режим у пташнику диференцѕюють також залежно вѕд вѕку. Так, ѕз добового до 4-тижневого вѕку в примѕщеннѕ для вирощування ѕндиченят на м’ясо пѕдтримують температуру 26 – 28 °С, пѕд брудерами — 26 – 35 °С. Для молодняку старшого вѕку іі знижують до 16 – 20 °С за оптимальноі вѕдносноі вологостѕ повѕтря 60 – 70 %. ирощування ѕндиченят у клѕтках органѕзовують у двѕ фази: вѕд добового до 3-тижневого вѕку у клѕткових батареях К К, далѕ — у клѕтковѕй батареі К , де іх утримують вѕд 3- до 8-тижневого вѕку. Інколи ѕндиченят вѕд добового до 8-тижневого вѕку вирощують у клѕткових батареях К та К У-4, а вѕд 8- до 17-тижневого — в клѕткових батареях К . скѕльки вирощування ѕндиченят у клѕтках погѕршує товарний вигляд тушок, що пов’язано з появою грудних наминѕв та пошкодженням крил, добовому молодняку обрѕзують крила до п’ясток,
птиці
м’я
п
я
ицтва яєць і м’я а іль ь
и
ія ви
яі
л
щ
Т х
9.7.3. Ви
іл 9
3 77
іл 9
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
3 78
а для запобѕгання наминам вирощують його у клѕтках, де замѕсть звичайних пѕднѕжних решѕток встановлюють полѕетиленовѕ настили. айкращим є комбѕнований спосѕб вирощування ѕндиченят. ѕн передбачає утримання молодняку до 3 – 8-тижневого вѕку в клѕткових батареях К -2, К У-3, -140, -15 ѕз подальшим дорощуванням у пташниках на дерев’янѕй чи сѕтчастѕй пѕдлозѕ до 18 – 24тижневого вѕку або колонѕальних будиночках, в якѕ його переводять ѕз 6 – 7-тижневого вѕку. У вирощуваннѕ ѕндиченят застосовують сухий або комбѕнований тип годѕвлѕ. а птахофабриках використовують переважно сухий тип годѕвлѕ молодняку. цьому разѕ ѕндиченятам до 8-тижневого, 8 – 17- ѕ 17 – 26-тижневого вѕку згодовують комбѕкорми К-11-3, К-13-2, К-14-2 ѕз умѕстом сирого протеіну 28 % впродовж першого ѕ 24 % — другого мѕсяця утримання. снову кормосумѕшѕ для молодняку ѕндикѕв становлять зерновѕ злаковѕ та зернобобовѕ (кукурудза, пшениця, ячмѕнь, горох, овес) корми. До іхнього рацѕону обов’язково вводять рослиннѕ бѕлковѕ корми, %: шрот соєвий — 40 та соняшниковий — 21, горох — 10 – 15, гѕдролѕзнѕ дрѕжджѕ — 3 – 6. естачу незамѕнних амѕнокислот поповнюють згодовуванням бѕлкових кормѕв тваринного походження (м’ясне, м’ясо-кѕсткове, рибне борошно, сухе збиране молоко тощо), якѕ можуть досягати 30 % загальноі кѕлькостѕ бѕлкѕв комбѕкорму. Для забезпечення високого енергетичного рѕвня до складу останнѕх вводять 2 – 5 % стабѕлѕзованого технѕчного жиру. До комбѕкорму також додають трав’яне борошно (5 %), рѕзнѕ добавки: мѕнеральнѕ (3,5 – 4,5 %) Д, синтетичнѕ метѕонѕн та лѕзин, вѕтамѕни й кормовѕ дрѕжджѕ. За наявностѕ дешевих мѕсцевих кормѕв іх уводять до складу рацѕону ѕ застосовують комбѕновану годѕвлю сухими та вологими сумѕшами. У 17-тижневому вѕцѕ з досягненням маси самками 4 – 5, самцями — 6 – 7 кг птицю забивають на м’ясо.
9.8. Ви
и
м’я
дним ѕз джерел збѕльшення виробництва м’яса птицѕ є розведення гусей, м’ясо яких характеризується високими смаковими якостями. У м’ясѕ молодняку гусей мѕститься, %: води — 73 – 75, бѕлка — 18 – 18,8, жиру — 5,3 – 7,3, мѕнеральних речовин — 1 – 1,16. За вмѕстом жиру в приростѕ маси двомѕсячнѕ гусенята набагато переважають бройлерѕв та каченят. орѕвняно з ѕншими сѕльськогосподарськими тваринами гусячий жир має низьку точку топлення (26 – 34 °С), що є основним показником його харчовоі цѕнностѕ. ѕд гусей отримують велику печѕнку (до 0,5 – 1,5 кг), ѕз якоі виготовляють делѕкатеснѕ страви, а пух ѕ пѕр’я використовують у легкѕй промисловостѕ. они мають густе ѕ щѕльне оперення, внаслѕдок чого
Р
іл 9
можуть переносити зниження температури до –25...–30 °С. уси — пѕзньоспѕла птиця. Статевозрѕлими за звичайних умов утримання вони стають у 34 – 44-тижневому вѕцѕ. а м’ясо іх доцѕльно вирощувати до 8 – 9 тижнѕв. Для гусей характерне пѕдвищення несучостѕ до 3 – 4-рѕчного вѕку щороку на 15 – 20 %. Тому з метою вѕдтворення іх використовують 3 – 4 роки, щороку поповнюючи стадо молодняком тѕльки на 25 – 30 %.
ь а п Т х
л
ія ви
Для отримання м’яса використовують такѕ породи: велику сѕру, горьковську, ѕталѕйську бѕлу, кубанську, угорську бѕлу, тулузьку, мамути, роменську та оброшинську. В и сі створена в Тамбовськѕй областѕ на основѕ схрещування роменських гусей з тулузькими. ива маса дорослоі птицѕ становить: самок — 5,3 – 5,8, самцѕв — 6,5 – 7,0 кг (рис. 9.15). родуктивнѕсть молодих гусок за сезон досягає 30 – 35, переярих — 40 – 45 яєць; заплѕдненѕсть — 87 – 90, вивѕд молодняку — 60 – 65 %; середня жива маса 9-тижневих гусенят — 4,2 – 4,4 кг. орода поширена в лѕсостепових ѕ степових зонах Украіни.
птиці
и
ицтва яєць і м’я а іль ь
9.8.1.
Рис. 9.15. В
и і сі і уси
ь сь виведена складним вѕдтворним схрещуванням китайських, мѕсцевих та сонцегѕрських гусей ѕ розведенням помѕсей «у собѕ». уси мають широкий, глибокий, довгий тулуб, гулястий нарѕст на лобѕ, бѕле або сѕре оперення. ива маса гусок ста3 79
іл 9
новить 6 – 7, гусакѕв — 7 – 8 кг, несучѕсть — 50 – 60 яєць. иттєздатнѕсть молодняку та ѕнкубацѕйнѕ якостѕ яєць високѕ. усей використовують для отримання м’яса ѕ гѕбридѕв, якѕ вѕдзначаються високою несучѕстю (80 – 86 яєць). Р сь виведена в олтавськѕй областѕ з мѕсцевих гусей масовою селекцѕєю на пѕдвищення продуктивностѕ. уси добре пристосованѕ до мѕсцевих умов, характеризуються високою життєздатнѕстю, добрими м’ясними формами ѕ цѕнними вѕдгодѕвельними якостями (рис. 9.16). ива маса дорослих гусок 4,5 – 5,5, гусакѕв 6 – 7 кг; несучѕсть молодих гусок — 20 – 25 яєць, вивѕд молодняку — 45 – 55 %; середня жива маса гусенят у 9-тижневому вѕцѕ — 3,2 – 3,6 кг. За кольором оперення розрѕзняють сѕру, бѕлу й рябу птицю, проте 80 % усього поголѕв’я становлять сѕрѕ гуси. оширенѕ в Сумськѕй, Чернѕгѕвськѕй, олтавськѕй та ѕнших областях.
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
38 0
Рис. 9.16. Р
сь і уси
О ши сь і уси виведенѕ складним вѕдтворним схрещуванням мѕсцевих бѕлих, китайських сѕрих ѕ великих сѕрих гусей. ѕдзначаються високою несучѕстю й скороспѕлѕстю, добрими м’ясними якостями. ива маса дорослих гусок — 6,5, гусакѕв — 7,0 кг. родуктивнѕсть молодих гусок — 40 – 50 яєць, вивѕд молодняку — 66 – 80 %. За сезон вѕд гуски отримують 28 – 33 гусеняти; жива маса молодняку в 9-тижневому вѕцѕ — 3,5 – 4,0 кг. уси добре пристосованѕ до пасовищного утримання й невибагливѕ до кормѕв. оширенѕ в захѕдних областях Украіни.
я
Система цѕлорѕчного виробництва м’яса гусей передбачає щорѕчне одноразове поповнення батькѕвського стада молодняком березнево-травневого строкѕв виведення. Так, у батькѕвському стадѕ повинно бути: гусей першого року життя — 35 %, другого — 30, третього — 25, четвертого — 10 %. За природного парування на одного гусака утримують (залежно вѕд породи) 3 – 4, штучного осѕменѕння — 15 – 30 гусок. усей утримують у типових примѕщеннях 18 × 72, 18 × 84, 18 × 96 м на глибокѕй пѕдстилцѕ. Центральним проходом пташник роздѕляють на двѕ частини, кожну з яких, в свою чергу, — на секцѕі мѕсткѕстю 50 голѕв. Із обох бокѕв вѕд центрального проходу на висотѕ 25 – 30 см вѕд пѕдлоги обладнують сѕтчастий настил заввишки 2 – 2,5 м. ешту пѕдлоги пташника засипають пѕдстилкою — деревною стружкою, тирсою чи солом’яною рѕзкою. кожнѕй секцѕі розмѕщують гнѕзда — одне на 2 – 3 гуски, у кожних двох сумѕжних секцѕях — двѕ бункернѕ годѕвницѕ СУ-5. Корми роздають ланцюгово-шайбовим або тросовим кормороздавачами. У примѕщеннях використовують жолобковѕ напувалки, якѕ встановлюють уздовж центрального проходу. авколо пташника обладнують вигульний майданчик, у 1,5 раза бѕльший за площу пѕдлоги примѕщення. Ту частину, що прилягає до пташника, роблять ѕз твердим покриттям, а на ѕншѕй копають канавки для купання птицѕ. ихѕд гусей на вигульний майданчик забезпечують через лази 0,6 × 0,5 м, якѕ роблять у кожнѕй секцѕі. У холодну пору року температуру в примѕщеннѕ пѕдтримують на рѕвнѕ 5 – 7 °С, оскѕльки висока температура повѕтря негативно впливає на загальний стан птицѕ, особливо активнѕсть самцѕв. Для утримання батькѕвського стада в клѕтках використовують батареі К -2Д ѕз розрахунку один гусак або двѕ гуски на клѕтку.
птиці
і
ь
я
а
им
п
я,
ицтва яєць і м’я а іль ь
ь
ія ви
9.8.2. К мп ь і
л
Ви ис я і ших і . Кубанські гуси вѕдзначаються високою несучѕстю (60 – 70 ѕ навѕть 100 яєць), а м’яснѕ якостѕ іх перебувають на рѕвнѕ гусей великоі сѕроі та горьковськоі порѕд. Італійських та угорських білих гусей використовують для вѕдгодѕвлѕ й отримання печѕнки (маса 500 – 700 г), а також пуху й пѕр’я, застосовуючи прижиттєве обскубування. ѕбриди з високою несучѕстю отримують вѕд поєднання гусей ѕталѕйськоі бѕлоі з горьковською породою. Тулузькі гуси, жива маса яких може досягати 12 – 16 кг, мають жировѕ складки на животѕ ѕ придатнѕ для сальноі вѕдгодѕвлѕ, іх використовують для пѕдвищення м’ясних якостей ѕнших порѕд.
іл 9
Т х
Р
38 1
іл 9
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
38 2
тицю батькѕвського стада годують сухими розсипними або гранульованими повнорацѕонними комбѕкормами. ожливе застосування комбѕнованого типу годѕвлѕ, коли поряд ѕз сухими комбѕкормами використовують мѕсцевѕ корми. У разѕ комбѕнованого типу годѕвлѕ добовий рацѕон дорослих гусей має складатися з комбѕкорму (250 – 280 г) та коренебульбоплодѕв (буряки до 400 г або картопля 200 – 300 г на одну голову за добу). осѕнньо-зимовий перѕод до такого рацѕону вводять ѕз розрахунку на одну голову, г: ячменю — 100, кукурудзи — 30, висѕвок пшеничних — 45, гороху — 30, трав’яного борошна — 20, макухи соняшниковоі — 15, дрѕжджѕв гѕдролѕзних — 5, рибного борошна — 5, цукрових бурякѕв — 400, картоплѕ вареноі — 100, черепашок — 8, знефтореного фосфату — 3, жиру кормового — 3. У разѕ застосування сухого типу годѕвлѕ добова даванка комбѕкорму на одну голову становить 300 – 330 г. ри цьому бажана така структура рацѕону, %: зерновѕ — 55 – 70, висѕвки пшеничнѕ — 10, шрот — 10, корми тваринного походження — 3 – 5, кормовѕ дрѕжджѕ — 7 – 10, трав’яне борошно — 2 – 3, крейда ѕ черепашки — 2,6 – 3,5, кѕсткове борошно — 0,8 – 1,5, жир кормовий — 2. уси здатнѕ споживати велику кѕлькѕсть зелених кормѕв. Так, доросла птиця з’ідає до 2 кг зеленоі трави.
9.8.3. Ви
щ
я
м
м
я
Для замѕни однѕєі голови батькѕвського стада на вирощування приймають 3,5 добового гусеняти весняного виведення, а в разѕ розподѕлу молодняку за статтю у добовому вѕцѕ — 2 самки та 5 самцѕв. У 9-тижневому вѕцѕ залишають 140 % самок ѕ 300 % самцѕв вѕд поголѕв’я, яке замѕнюють, а в 34-тижневому — вѕдповѕдно 100 та 130 %. Для цѕлорѕчного виробництва м’яса гусей ремонтний молодняк вирощують у пташниках без вѕкон ѕз березнево-квѕтневого виводу. ѕд добового до 3-тижневого вѕку гусенят утримують на пѕдстилцѕ. Для іх обѕгрѕвання використовують електробрудери. емонтний молодняк вѕд добового до 30 – 34-денного вѕку вирощують в одному примѕщеннѕ на глибокѕй пѕдстилцѕ або сѕтчастѕй пѕдлозѕ, вѕд добового до 8-тижневого — у пташнику, а вѕд 8- до 26тижневого вѕку — в лѕтнѕх таборах, якѕ обладнують зазвичай бѕля водойм. У першѕ два тижнѕ для гусенят температуру повѕтря в примѕщеннѕ пѕдтримують на рѕвнѕ 25 – 30 °С, а потѕм поступово знижують до 18 – 20 °С; вѕдносна вологѕсть має бути 60 – 70 %. У першѕ п’ять днѕв вирощування гусенят утримують за цѕлодобового освѕтлення з подальшим скороченням його у 9-тижневому вѕцѕ до 16 год. ѕд 9- до 35 – 37-тижневого вѕку ім забезпечують поступове скорочення свѕтлового дня — вѕд 16 до 8 год ѕз рѕзким переходом
Р
іл 9
на стабѕльний 14-годинний або з переведенням ѕз 9-тижневого вѕку на природний свѕтловий день. Для них обов’язкове користування водоймами або купальними канавками, якѕ влаштовують у солярѕі. 26-тижневому вѕцѕ ремонтний молодняк перемѕщують у пташник для дорослоі птицѕ.
ь а п
олодняк утримують у примѕщеннях на глибокѕй пѕдстилцѕ, сѕтчастѕй пѕдлозѕ, клѕткових батареях, а в теплу пору року вѕд 3-тижневого вѕку — з дорощуванням у таборах пѕд навѕсами чи на спецѕально обладнаних вѕдгодѕвельних майданчиках. У примѕщеннях на глибокѕй пѕдстилцѕ гусенят утримують у секцѕях по 200 – 250 голѕв у кожнѕй щѕльнѕстю 8 – 10 голѕв до 4-тижневого вѕку, а вѕд 4- до 9-тижневого — вѕдповѕдно 100 – 125 голѕв та 4 – 5 голѕв на 1 м2 площѕ пѕдлоги. Сѕтчастий настил у пташниках обладнують на висотѕ 25 – 40 см над пѕдлогою. разѕ вирощування в клѕткових батареях К -2 у клѕтцѕ площею 0,64 м2 розмѕщують по 12 добових гусенят. ѕд добового до тижневого вѕку іх утримують за цѕлодобового освѕтлення з освѕтленѕстю 20 лк. Далѕ свѕтловий день скорочують до 14 – 16 год на добу за освѕтленостѕ 15 лк. Залежно вѕд вѕку молодняку в батарейному цеху пѕдтримують температуру: в першѕ три днѕ вирощування — 30 °С, на 4 – 5-й день — 28 °С, 6 – 7-й — 26 °С, 8 – 10-й — 24 °С, 11 – 20-й день — 20 °С. ѕдносна вологѕсть повѕтря має бути 66 – 75 %, циркуляцѕя свѕжого повѕтря — не менше нѕж 6 – 7 м3/год на 1 кг живоі маси птицѕ. У першѕ 3 – 5 днѕв гусенят звичайно годують крутозвареними яйцями, перетертими з крупою (кукурудза, пшениця, горох), додаючи в цю сумѕш збиране молоко ѕ подрѕбнену зелень. Для вирощування на м’ясо застосовують сухий або комбѕнований тип годѕвлѕ. умовах промислового пѕдприємства, починаючи з 5-денного вѕку, гусенятам згодовують сухѕ повнорацѕоннѕ комбѕкорми для першого вѕку вирощування (1 – 20 днѕв), у складѕ яких мѕститься 20 % сирого протеіну та 1172 кДж обмѕнноі енергѕі. Із 3-тижневого вѕку гусенят поступово переводять на комбѕкорм для другого вѕку вирощування (3 – 9 тижнѕв), який мѕстить 1172 кДж обмѕнноі енергѕі та 18 % протеіну. ри цьому комбѕкорми доцѕльно використовувати гранульованѕ. сновним джерелом енергѕі для гусенят є зерновѕ корми (кукурудза, пшениця, ячмѕнь ѕ овес без плѕвок) та кормовий жир. Як джерело протеіну в рацѕонах для молодняку використовують зернобобовѕ культури (горох, боби, безалкалоідний люпин) у меленому
птиці
м’я
ицтва яєць і м’я а іль ь
я
ія ви
я
л
щ
Т х
9.8.4. Ви
38 3
іл 9
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
38 4
виглядѕ (до 20 %), макуху ѕ шроти (близько 20 %). Корисно згодовувати борошно: рибне — 3 – 5 %, м’ясо-кѕсткове — 2 – 3, кров’яне — 1 – 2 %, а також вѕдходи ѕнкубацѕі — 2 – 3 % маси сухого комбѕкорму. У деяких сѕльськогосподарських пѕдприємствах кормовѕ сумѕшѕ для гусенят виготовляють ѕз мѕсцевих кормѕв ѕз додаванням до них вѕтамѕнѕв та мѕнеральних речовин. У цьому разѕ молодняк годують вологими мѕшанками. За комбѕнованого типу годѕвлѕ до рацѕону вводять проваренѕ свѕжу рибу, вѕдходи ѕнкубацѕі, м’ясо, кров. У випадках застосування сухого типу годѕвлѕ для гусенят за дев’ять тижнѕв вирощування необхѕдно 13,4 кг комбѕкорму, комбѕнованого — 8,7 ѕ 21,4 кг зелених та соковитих кормѕв. Для того щоб надати тушцѕ вѕдповѕдного товарного вигляду, в останнѕ 10 днѕв вирощування до рацѕону гусенят додають зерно жовтоі кукурудзи (не менше нѕж 20 %) або люцернове борошно (до 10 %). а м’ясо іх забивають у вѕцѕ 9 тижнѕв з досягненням живоі маси 3,8 – 4,2 кг, оскѕльки старший молодняк починає линяти, що ускладнює обробку тушки та погѕршує іі товарний вигляд.
9.9. З
і п и і, х і ія
а забѕй надходить сѕльськогосподарська птиця всѕх видѕв ѕ вѕкових груп. еред забоєм іі оглядають ѕ зважують, сортують за живою масою, вѕком, витримують упродовж 10 год без корму, забезпечуючи тѕльки водою, що сприяє очищенню травного каналу. З метою зменшення втрат живоі маси птицю вѕдловлюють рановранцѕ або вдень, затемнюючи примѕщення за допомогою фѕолетових чи синѕх електричних ламп. ѕдловлюють іі спецѕальними сѕтчастими переносними ширмами та ловильними клѕтками. Ширмою вѕдгороджують частину примѕщення ѕ в ловильну клѕтку заганяють 400 – 500 голѕв, яких далѕ розмѕщують у дерев’яних ящиках, стацѕонарних та знѕмних клѕтках, контейнерах рѕзних конструкцѕй, в яких доставляють птицю в забѕйний цех або реалѕзують живою на м’ясопереробнѕ пѕдприємства. ѕдповѕдно до державного стандарту (ДСТУ 3143–95) птицю, призначену для забою, подѕляють на молодняк (курчата, курчатабройлери, ѕндиченята, каченята, гусенята, цесарята) та дорослу (кури, качки, ѕндики, гуси, цесарки). Характерними особливостями молодняку є хрящоподѕбний кѕль грудноі кѕстки, еластичнѕ трахейнѕ кѕльця (легко здавлюються), одне чи бѕльше ювенальних махових пѕр’ін у крилѕ (у бройлерѕв не менше вѕд п’яти), еластична шкѕра з
птиці ь а п ицтва яєць і м’я а іль ь ія ви л
щѕльно прилягаючою лускою на кѕнцѕвках, нерозвиненѕ шпори у пѕвнѕв ѕ ѕндикѕв та неороговѕлий дзьоб у каченят ѕ гусенят; для дорослоі птицѕ — окостенѕлий кѕль грудноі кѕстки, твердѕ трахейнѕ кѕльця, груба луска на кѕнцѕвках, твердѕ шпори у пѕвнѕв та ѕндикѕв, ороговѕлий дзьоб. ива маса молодняку, який здають на забѕй, має бути не менше, г: курчата — 600, курчата-бройлери — 900, каченята — 1400, гусенята — 2300, ѕндиченята — 2200, цесарята — 700. годованѕсть оцѕнюють за зовнѕшнѕм виглядом та промацуванням м’язѕв ѕ пѕдшкѕрних жирових вѕдкладень у дѕлянках грудей, кѕнцѕвок, спини, нижньоі частини живота. а кожну здавану партѕю виписують ветеринарне свѕдоцтво та товарно-транспортну накладну, де зазначають вид птицѕ, кѕлькѕсть голѕв та іхню живу масу. ѕд час здавання-приймання птицю зважують разом ѕз тарою, потѕм лише тару ѕ за рѕзницею встановлюють іі живу масу, з якоі вираховують знижку на вмѕст травного каналу залежно вѕд вѕдстанѕ перевезення — до 50 км — 3 %, 51 – 100 — 1,5 %, понад 100 км зараховують фактичну живу масу. ереробляють птицю пѕсля 6 – 8-годинного голодного витримування на потоково-механѕчних лѕнѕях, де послѕдовнѕсть операцѕй така: оглушення, забѕй, знекровлювання, знѕмання пѕр’я, туалет (обпалення, промивання), патрання (з наступним туалетом або без нього), сортування, маркування, охолодження у вѕдкритѕй тарѕ, упакування в тару, заморожування тушок (якщо передбачено технологѕєю), зберѕгання м’яса. тицю оглушують електричним струмом силою 25 ѕ напругою 550 – 950 т упродовж 15 с. Для знекровлювання над жолобом для збирання кровѕ у неі надрѕзають шию нижче вѕд мочок вух — бѕля кута нижньоі щелепи. о конвеєру тушки надходять до ванни з гарячою водою (54 °С) для ослаблення крѕплення пѕр’я, потѕм у машини валкового, барабанного, бильного чи дискового типѕв, де воно видаляється. а дѕлянцѕ конвеєра пѕр’я доощипують уручну, пѕсля чого в газовѕй печѕ тушки обпалюють, потѕм промивають ѕ патрають. Тушки птицѕ подѕляють на напѕвпатранѕ, патранѕ й патранѕ з комплектом потруху та шиєю. Напівпатрані — тушки, у яких видалено кишки з клоакою, наповнене воло, яйцепровѕд (у жѕночих особин); патрані — без внутрѕшнѕх органѕв, голови (мѕж другим та третѕм шийним хребцями), шиі (без шкѕри) на рѕвнѕ плечових суглобѕв, кѕнцѕвок до заплеснового суглоба чи нижче вѕд нього, але не бѕльше нѕж на 20 мм, ѕз внутрѕшнѕм жиром; патрані з комплектом потруху та шиєю — це тушки, в порожнину яких вкладено потрух — серце, печѕнку без жовчного мѕхура, м’язовий шлунок без кутикули ѕ шию, що вимитѕ й запакованѕ в пергамент.
іл 9
Т х
Р
38 5
іл 9
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
За вгодованѕстю та якѕстю обробки тушки подѕляють на першу й другу категорѕі та нестандартнѕ. Категорѕю визначають за розвитком м’язѕв (добре, задовѕльно розвиненѕ), вѕдкладенням пѕдшкѕрного жиру на животѕ й спинѕ (рѕзнѕ вимоги до видѕв птицѕ) та випуклѕстю кѕля грудноі клѕтки (видѕляється, не видѕляється). До нестандартних вѕдносять тушки, якѕ не вѕдповѕдають вимогам другоі категорѕі, з викривленнями спини та грудноі кѕстки, з подряпинами на спинѕ, погано знекровленѕ, ѕз саднами, кров’яними плямами, наминами, вѕдкритими переломами гомѕлки та крил, замороженѕ бѕльше вѕд одного року, з темною пѕгментацѕєю (за винятком ѕндикѕв ѕ цесарок). Залежно вѕд температури в товщѕ грудних м’язѕв тушки подѕляють на остиглі (не вище за 25 °С), охолоджені (вѕд 0 до 4 °С), морожені (не вище вѕд –8 °С). Тушки птицѕ звичайно одного виду, категорѕі вгодованостѕ та способу обробки пакують у ящики. аркують іх електротавром чи етикетками. Електротавром на зовнѕшньому боцѕ кѕнцѕвки тушки курчат, курчат-бройлерѕв, цесарят, каченят, курей, цесарок ѕ на обох кѕнцѕвках тушок качок, гусей, гусенят, ѕндиченят та ѕндикѕв наносять категорѕю — для першоі — цифру 1, другоі — 2. аперову етикетку рожевого кольору для першоі ѕ зеленого для другоі категорѕі наклеюють на кѕнцѕвку напѕвпатраноі тушки нижче, а патраноі — вище вѕд зап’ясного суглоба. Транспортну тару маркують фарбою без запаху або наклеюють паперову етикетку, де зазначають: назву пѕдприємства-виробника, його товарний знак, умовнѕ позначення виду, категорѕі та способу обробки тушок птицѕ, іх кѕлькѕсть, масу нетто, дату виготовлення. а етикетцѕ має бути смужка по дѕагоналѕ — рожева для першоі ѕ зелена для другоі категорѕй. Таку саму етикетку, але ѕз зазначенням номера пакувальника, кладуть усередину ящика. Ящики з м’ясом птицѕ направляють до торговельноі мережѕ або зберѕгають у холодильних камерах.
9.10. Ви и х і ь ь п пі их
м
ь
их яє ь і м’я п и і ь их п
и
их х
Ви и х ч их яє ь. емонтний молодняк курей яєчного напряму продуктивностѕ вирощують в особистих пѕдсобних ѕ фермерських господарствах або придбають з цѕєю метою добових курчат на ѕнкубаторно-птахѕвницьких станцѕях. Утримують його у пташниках зазвичай на пѕдлозѕ з глибокою пѕдстилкою, а в теплу пору року — в таборах. 38 6
птиці ь а п ицтва яєць і м’я а іль ь ія ви л
За добу до приймання курчат на вирощування готують примѕщення, обладнання та ѕнвентар. апувалки заповнюють водою, а годѕвницѕ — кормом. ѕдстилку добре прогрѕвають ѕ просушують, корм насипають тонким шаром у плоскѕ лотковѕ годѕвницѕ або на цупкий папѕр. У мѕсцях локального обѕгрѕвання температура впродовж перших трьох тижнѕв має бути 33 °С, а потѕм щотижня іі знижують на 3 – 4 °С. очинаючи з п’ятого тижня ѕ до кѕнця вирощування температура має бути на рѕвнѕ 16 – 18 °С, а вѕдносна вологѕсть — 55 – 70 %. У перший тиждень життя курчат передбачають цѕлодобове освѕтлення з метою орѕєнтацѕі іх щодо розмѕщення годѕвниць ѕ напувалок, а у подальшому свѕтловий день встановлюють постѕйним до початку несучостѕ — 14 год. одувати й напувати курчат починають вѕдразу пѕсля приймання іх на вирощування. Кращими кормами у першѕ днѕ життя курчат є варенѕ яйця, сир, пшоно, тонко розмелена кукурудза, пшениця. одують іх перший тиждень через кожних 3 год, а з другого тижня — переводять на основний рацѕон, використовуючи кормовѕ сумѕшѕ господарського приготування або комбѕкорми, до складу яких можуть входити кукурудза, пшениця, ячмѕнь або овес, шрот соєвий, молоко збиране сухе та ѕн. З метою запобѕгання ожирѕнню ѕ надто ранньому статевому дозрѕванню курочкам, починаючи ѕз 8 – 10-тижневого вѕку ѕ до кѕнця вирощування, норму даванки корму зменшують на 10 – 12 %. У 17тижневому вѕцѕ ремонтний молодняк переводять у пташник для утримання дорослих курей. ереведення здѕйснюють заздалегѕдь, до початку перѕоду несучостѕ курей, щоб птиця мала змогу звикнути до нового примѕщення, розташування годѕвниць ѕ напувалок. Курок-несучок найкраще утримувати в опалюваних пташниках без вѕкон на пѕдлозѕ з глибокою пѕдстилкою або в клѕтках. римѕщення повинно мати таке обладнання: клѕтки для вѕдловлювання птицѕ, сѕдала, гнѕзда, годѕвницѕ ѕ напувалки. Для годѕвлѕ птицѕ використовують дерев’янѕ жолоби, а для напування — рѕзнѕ пристроі. За наявностѕ водопроводу можна пѕдвести воду до напувалок з кульовим перемикачем або поплавком-регулятором. У примѕщеннѕ для курок-несучок необхѕдно пѕдтримувати температуру повѕтря в усѕ перѕоди року в межах 12 – 18 °С, а вѕдносну вологѕсть — 60 – 70 %. Тривалѕсть освѕтлення на початок несучостѕ має становити не менше нѕж 9 год, а у подальшому іі збѕльшують щомѕсяця на годину, доводячи до 16 – 17 год ѕ пѕдтримують на цьому рѕвнѕ до кѕнця продуктивного перѕоду. У фермерських господарствах зазвичай використовують вологий або комбѕнований тип годѕвлѕ. За вологого типу курок-несучок годують тѕльки мѕшанками, якѕ готують на збираному молоцѕ, рибному чи м’ясному бульйонѕ. У разѕ застосування комбѕнованого ти-
іл 9
Т х
Р
38 7
іл 9
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
38 8
пу годѕвлѕ птицѕ дають подрѕбнене або цѕле зерно ѕ мѕшанки. ри цьому використовують такѕ корми: зерновѕ, вѕдходи олѕєекстрактного виробництва, корми тваринного походження, трав’яне борошно, технѕчний жир, мѕнеральнѕ пѕдкормки. ѕнеральну повноцѕннѕсть комбѕкормѕв забезпечують введенням до іхнього складу мѕнеральних добавок (вапняк, черепашка, крейда, перемеленѕ кѕстки), якѕ бажано засипати в окремѕ годѕвницѕ. У середньому курканесучка за добу має споживати близько 110 г корму. роте у разѕ вѕльного доступу до корму кури схильнѕ до переідання, що призводить до зниження продуктивностѕ, тому рекомендується обмежувати годѕвлю несучок скороченням часу доступу до корму. икористовувати курок-несучок економѕчно вигѕдно 12 мѕс, в окремих випадках — до пѕвтора року. Ви и ’яс и і. ирощувати птицю на м’ясо в особистих пѕдсобних ѕ фермерських господарствах можна цѕлорѕчно або тѕльки в теплу пору року. Для цього застосовують переважно пристосованѕ примѕщення або спецѕально побудованѕ невеликѕ пташники, де зазвичай застосовують вигульне та безвигульне утримання молодняку на пѕдлозѕ з глибокою пѕдстилкою. игульне утримання молодняку передбачає облаштування вигульного майданчика — солярѕю. Для гусенят чи каченят, якѕ вирощують на м’ясо, використовують близько розташованѕ водосховища чи стави. игульнѕ майданчики обладнують годѕвницями, напувалками ѕ тѕньовими навѕсами. Для виходу птицѕ у солярѕй з пѕвденного боку обладнують лази на рѕвнѕ пѕдстилки, розмѕри яких залежать вѕд виду птицѕ, ѕ схѕдцѕ або трапики, якѕ мають бути на 10 – 15 см нижче вѕд пѕдлоги пташника. Кращою пѕдлогою за такого способу вирощування є бетонна, а як пѕдстилку використовують дерев’яну стружку, лушпиння соняшнику, подрѕбнену солому тощо. а м’ясо доцѕльно використовувати гѕбридну птицю, оскѕльки вона має вищу продуктивнѕсть. Для вирощування вѕдбирають добовий молодняк, який мѕцно стоіть на ногах, добре опушений, рухливий, активно реагує на звук, має м’який ѕ пѕдѕбраний живѕт, суху пуповину. еревозять його у спецѕальних пластмасових ящиках або у чистих та сухих картонних або фанерних коробках з отворами для вентиляцѕі ѕ без стороннѕх запахѕв, дно яких вистеляють сухою дерев’яною стружкою, соломою, сѕном або ѕншим пѕдстилковим матерѕалом. еред завезенням молодняку примѕщення й обладнання старанно очищають вѕд рѕзного смѕття й пилу, решток кормѕв, пѕдстилки й послѕду, миють напувалки ѕ годѕвницѕ. Стѕни, стелю ѕ перегородки бѕлять 20 %-м розчином свѕжогашеного вапна (2 кг вапна на 8 л води), а примѕщення ѕ обладнання дезѕнфѕкують розчином хлорного вапна (400 – 600 г вапна на 10 л води) або 40%-м розчином форма-
птиці ь а п ицтва яєць і м’я а іль ь ія ви л
лѕну. ѕсля дезѕнфекцѕі примѕщення зачиняють на 1 – 2 доби, а потѕм провѕтрюють. ѕдлогу примѕщення спочатку посипають дрѕбно розмеленим вапном ѕз розрахунку 0,3 – 0,5 кг на 1 м2, а пѕсля цього укладають пѕдстилку шаром завтовшки 5 – 7 см влѕтку ѕ 10 – 12 см взимку. ѕдстилка постѕйно має бути пухкою, сухою й чистою, а за потреби іі розпушують ѕ настеляють нову. озставляють годѕвницѕ ѕ напувалки та прогрѕвають примѕщення до 25 – 26 °С. ѕсля розмѕщення молодняку у примѕщення для вирощування намагаються якомога швидше його нагодувати ѕ напоіти. айчастѕше в особистих пѕдсобних ѕ фермерських господарствах упродовж перших 3 – 5 днѕв вирощування молодняк годують через кожних 2 год, згодовуючи йому крутозваренѕ ѕ дрѕбно посѕченѕ, без шкаралупи яйця, сир, пшоно, кукурудзяну чи пшеничну крупу, а починаючи з 6-і доби птицю переводять на основний рацѕон. У цей перѕод найкраще годувати молодняк повнорацѕонними комбѕкормами заводського виготовлення, а за вѕдсутностѕ іх можна давати кормосумѕшѕ, виготовленѕ у господарствѕ. Для цього використовують легкозасвоюванѕ компоненти: кукурудзяну ѕ пшеничну дерть, соєвий ѕ соняшниковий шрот чи макуху, рибне, м’ясо-кѕсткове борошно, кормовѕ дрѕжджѕ, рослиннѕ й твариннѕ жири, вѕтамѕнно-мѕнеральнѕ або бѕлкововѕтамѕннѕ премѕкси. ожна також застосовувати комбѕнований тип годѕвлѕ, тобто частину кормѕв молодняку птицѕ в разѕ вирощування на м’ясо згодовувати у виглядѕ сухоі кормосумѕшѕ, а ѕншу частину — у виглядѕ вологих мѕшанок, до складу яких входять зерновѕ, зернобобовѕ корми, подрѕбнена зелена трава, коренеплоди, а також корми тваринного походження, але кормосумѕш при цьому не повинна бути дуже вологою, а має бути розсипчастою. Щоб полѕпшити перетирання корму один раз на тиждень молодняку дають гравѕй з розмѕром камѕнчикѕв 4 – 5 мм. Для напування молодняку протягом перших двох тижнѕв використовують вакуумнѕ напувалки (2 – 3-лѕтровѕ склянѕ банки, перевернутѕ горловиною донизу ѕ встановленѕ на спецѕальнѕ пластмасовѕ пѕдставки). У подальшому використовують напувалки рѕзних конструкцѕй: чашковѕ, нѕпельнѕ, жолобковѕ, проточнѕ тощо. Для профѕлактики кишково-шлункових захворювань через день напувалки можна наповнювати водою з 0,1%-м розчином перманганату калѕю, а пѕд час вирощування ѕндиченят на 3 – 4-ту добу у воду вводять антибѕотики (левомѕцетин) з розрахунку 20 – 25 мг на 10 голѕв. У першѕ днѕ вирощування корми роздають на листах, краі яких мають бортики заввишки 2 – 3 см, або використовують плоскѕ годѕвницѕ у виглядѕ дек ѕз висотою бортикѕв не бѕльше нѕж 4 см, а у старшому вѕцѕ молодняк годують ѕз лоткових, жолобкових, бункерних та саморобних годѕвниць.
іл 9
Т х
Р
38 9
іл 9
Т х
л
ія ви
ицтва яєць і м’я а іль ь
п
а
ь
птиці
Р
390
Для загального обѕгрѕвання примѕщення в умовах присадибних ѕ фермерських господарств використовують пѕчне або водяне опалення, електронагрѕвальнѕ прилади, а локального — електронагрѕвальнѕ прилади, електролампи, електро- чи газовѕ брудери. продовж перших двох тижнѕв практикують локальне (мѕсцеве) обѕгрѕвання молодняку м’ясноі птицѕ, що дає змогу ѕстотно економити енергоресурси. Кращою ознакою комфортноі температури для молодняку є його поведѕнка. Якщо ж вѕн рухливий, активно скльовує корм, п’є воду, має чисте оперення, отже, температура у примѕщеннѕ вѕдповѕдає нормативним вимогам. Температура повѕтря в зонѕ розмѕщення курчат у перший тиждень вирощування має становити 30 – 32 °С, потѕм щотижня й знижують на 2 – 3 °С ѕ доводять до 18 – 21 °С. Для каченят пѕдтримують такѕ параметри температури: з 1-і по 3-ю добу — 28 – 30 °С, з 4-і по 7-му — 26 – 28 °С, з 8-і по 15-ту добу іі поступово знижують з 26 до 18 °С. Температуру в примѕщеннѕ на рѕвнѕ розмѕщення ѕндиченят слѕд пѕдтримувати в таких межах: перший тиждень — 35 – 32 °С, другий — 32 – 28 °С, третѕй — 28 – 26 °С, а у подальшому іі поступово знижують до 20 – 18 °С ѕ пѕдтримують на такому рѕвнѕ до закѕнчення вирощування. птимальна вѕдносна вологѕсть повѕтря у примѕщеннѕ для молодняку птицѕ у середньому становить 60 – 75 %. Для пѕдтримання іі необхѕдно стежити за станом пѕдстилки ѕ обмѕном повѕтря. Для притоку свѕжого ѕ видалення забрудненого повѕтря влаштовують кватирки, фрамуги, вентиляцѕйнѕ шахти, встановлюють вентилятори. У теплу пору року, з метою зниження температури в примѕщеннѕ, вѕдчиняють дверѕ, зволожують повѕтря за допомогою розпилення в примѕщеннѕ води. ажливим чинником, що впливає на рѕст та розвиток молодняку птицѕ в разѕ вирощування на м’ясо, є свѕтловий режим. ѕд час вирощування бройлерѕв застосовують цѕлодобовий свѕтловий режим, змѕнюючи лише його ѕнтенсивнѕсть. З метою економѕі електроенергѕі, починаючи з 3-тижневого вѕку, вдаються до переривчастого свѕтлового режиму: 1 – 2 год свѕтла, 2 – 3 год темряви. Для ѕндиченят, що вирощують на м’ясо, свѕтловий режим упродовж перших 4 дѕб у примѕщеннѕ встановлюють тривалѕстю 23 – 24 год, з 5-го по 14-й день можна поступово зменшити до 18 год, з 15-го по 60-й — до 14 год. Із 60-денного вѕку ѕ до закѕнчення вѕдгодѕвлѕ ѕндиченят утримують за 8-годинного свѕтлового дня. ри цьому протягом перших двох-трьох тижнѕв ѕнтенсивнѕсть освѕтленостѕ повинна бути на рѕвнѕ 40 – 50 лк, а у подальшому іі знижують у 2 – 3 рази, що сприяє спокѕйнѕшѕй поведѕнцѕ молодняку, кращому іх росту, економѕі електроенергѕі. У першу добу життя каченят свѕтло рекомендується зовсѕм не вимикати. очинаючи з другоі доби, тривалѕсть свѕтлового перѕоду поступово скорочують ѕ до кѕнця першоі декади
Р
іл 9
ь а
1. осподарсько-бѕологѕчнѕ особливостѕ сѕльськогосподарськоі птицѕ. 2. азвѕть органѕзацѕйнѕ форми птахѕвничих господарств ѕ дайте іх характеристику. 3. Якѕ яєчнѕ кроси курей використовують у птахѕвничих господарствах? 4. Комплектування, утримання ѕ годѕвля батькѕвського стада птахофабрик яєчного напряму продуктивностѕ. 5. Технологѕя ѕнкубацѕі яєць сѕльськогосподарськоі птицѕ. 6. Технологѕя виробництва харчових яєць у разѕ клѕткового утримання курок-несучок ѕ на пѕдлозѕ з глибокою пѕдстилкою. 7. Як визначають несучѕсть на середню та початкову несучку ѕ вѕд яких чинникѕв вона залежить? 8. имоги державного стандарту до курячих яєць. 9. Кроси м’ясних курей та іх використання для виробництва м’яса. 10. Комплектування, утримання й годѕвля батькѕвського стада бройлерѕв. 11. Технологѕя виробництва м’яса бройлерѕв на пѕдлозѕ з глибокою пѕдстилкою ѕ в клѕткових батареях. 12. Якѕ режими освѕтлення застосовують пѕд час вирощування бройлерѕв? 13. З якою метою використовують обмежену годѕвлю ѕ напування м’ясних курей батькѕвського стада ѕ ремонтного молодняку? 14. Технологѕя вирощування каченят, ѕндиченят ѕ гусят на м’ясо. 15. Технологѕя забою птицѕ, обробка тушок та іх реалѕзацѕя. 16. имоги державного стандарту щодо птицѕ, призначеноі для забою.
п
я
ицтва яєць і м’я а іль ь
я та ав а
ія ви
ль і апита
л
т
Т х
К
птиці
доводять до 16 год ѕ не змѕнюють іі до забою. усенят, що вирощують на м’ясо, вѕд добового до тижневого вѕку утримують за цѕлодобового освѕтлення з ѕнтенсивнѕстю 20 лк, потѕм свѕтловий день скорочують до 14 – 16 год на добу, а ѕнтенсивнѕсть — до 15 лк. олодняк сѕльськогосподарськоі птицѕ, який вирощують на м’ясо, забивають — курей-бройлерѕв у 6-тижневому вѕцѕ, каченят — у 7 – 8, гусенят — у 9, а ѕндиченят — у 17-тижневому вѕцѕ, оскѕльки пѕзнѕше у них настає линяння ѕ з вѕком молодняк витрачає бѕльше корму на одиницю продукцѕі.
391
Р
іл 10
ВИК РИ АР
10.
Ви
и та
я
а
м
п
а
тві
10.1.
392
і
і
п і
А
Г
ь и
К
Е
і
АР
я
ВІ
і
Із давнѕх часѕв Украіна була мѕсцем розвиненого конярства й постачала кращих верхових коней для армѕі. инѕ цих тварин використовують як тяглову силу, для отримання продуктѕв харчування, медичних препаратѕв, сироватки з метою стимуляцѕі плодючостѕ маток сѕльськогосподарських тварин, у спортѕ. У сѕльськогосподарських пѕдприємствах ѕ приватних господарствах є багато робѕт, якѕ недоцѕльно виконувати механѕчними засобами: транспортування вантажѕв на незначнѕ вѕдстанѕ, обробѕток невеликих земельних дѕлянок, обслуговування тваринництва тощо, а в гѕрських районах та умовах бездорѕжжя кѕнь є незамѕнною тягловою силою. Для рацѕонального застосування ресурсѕв тягла слѕд правильно поєднувати роботу коня й механѕчних двигунѕв. Так, використання на роботах одного коня впродовж року дає можливѕсть заощадити 1,43 т паливно-мастильних матерѕалѕв. усѕ часи м’ясо коней використовували в харчуваннѕ. оно є незамѕнним компонентом у виготовленнѕ високосортних ковбас. У м’ясѕ дорослих коней мѕститься бѕлка бѕльше, нѕж у молодняку. ир коней вважають дѕєтичним, оскѕльки вѕн багатий на жирнѕ кислоти (лѕнолева, лѕноленова, арахѕдонова), якѕ позитивно впливають на обмѕн холестерину в органѕзмѕ людини й запобѕгають розвитку атеросклерозу. а вѕдмѕну вѕд м’яса ѕнших видѕв сѕльськогосподарських тварин, конина мѕстить менше холестерину. Забѕйний вихѕд у коней середньоі вгодованостѕ становить 48 – 54, вищоі — 58 – 62 %. Конину вигѕдно виробляти в районах табунного конярства, оскѕльки іі собѕвартѕсть значно нижча, нѕж яловичини або баранини. ѕд продуктивного конярства отримують не тѕльки м’ясо, а й молоко, з якого виробляють цѕнний напѕй — кумис. олоко кобил мѕстить менше бѕлка та жиру, проте бѕльше цукру. Через однакову кѕль-
тві а п м а я и та
кѕсть казеіну й альбумѕну в складѕ бѕлка в молоцѕ кобил пѕд час скисання не утворюється такий щѕльний згусток, як у коров’ячому, що сприяє доброму засвоюванню його органѕзмом людини. ѕлок молока кобил багатий на незамѕннѕ амѕнокислоти (лѕзин, триптофан, аргѕнѕн). сновними складовими жиру молока є ненасиченѕ низькомолекулярнѕ жирнѕ кислоти, якѕ вѕдѕграють важливу роль в обмѕнних процесах органѕзму, особливо лѕнолева й лѕноленова. Так, перша бере участь у пѕдтримуваннѕ нормального стану слизових оболонок, а друга впливає на рѕст ѕ розвиток молодого органѕзму. Кумис має не тѕльки харчову цѕннѕсть, а й лѕкувальнѕ властивостѕ. ѕд час сквашування молока кумиснѕ дрѕжджѕ утворюють антибѕотики, якѕ згубно дѕють на туберкульозну паличку. орѕвняно з ѕншими видами сѕльськогосподарських тварин, конѕ менше хворѕють ѕ майже не хворѕють на туберкульоз. Тому іхню кров використовують для виготовлення лѕкувальних та профѕлактичних сироваток проти правця, гангрени, дифтерѕі, ботулѕзму тощо. З цѕєю метою кров у коней беруть перѕодично, раз на три-чотири тижнѕ. За перѕод використання з кровѕ однѕєі тварини виготовляють 16 – 20 тис. доз сироватки. Як лѕкувальний засѕб застосовують ѕ шлунковий сѕк коней, який пѕддають фѕльтрацѕі та стандартизацѕі, а потѕм розфасовують. Кров жеребних кобил використовують для виготовлення сироватки жеребноі кобили (С К), що стимулює у корѕв ѕ вѕвцематок видѕлення додаткових яйцеклѕтин. У кобил іі вѕдбирають перѕодично мѕж 45 ѕ 100 днями жеребностѕ кѕлькѕстю 3 – 5л ѕ пѕддають сепаруванню, дефѕбрацѕі та вѕдстоюванню впродовж двох мѕсяцѕв. За перѕод жеребностѕ ѕз кровѕ однѕєі кобили виготовляють 15 л С К, якою можна обробити 1500 – 3000 вѕвцематок. Значною популярнѕстю користуються кѕнний спорт, кѕнноспортивнѕ ѕгри, змагання, полювання та ѕн. Існує понад 40 видѕв кѕнноспортивних ѕгор та змагань. Серед них байта у монголѕв ѕ казахѕв, полювання з беркутом у киргизѕв, кѕнна стрѕльба з лука у бурятѕв, джигѕтування у народѕв ѕвнѕчного Кавказу, катання на асницѕ тощо. икористання верхових ѕ в’ючних коней дає можливѕсть долати важкодоступнѕ гѕрськѕ вершини ѕ вѕдпочивати у неповторних за чистотою повѕтря та красою мѕсцях. Координатором проведення мѕжнародних змагань є ѕжнародна федерацѕя кѕнного спорту. Конѕ незамѕннѕ в охоронѕ державних кордонѕв, випасаннѕ худоби, в наукових експедицѕях та лѕсовому господарствѕ. они невибагливѕ до кормѕв, пристосованѕ до пасовищного утримання, вѕдзначаються високою витривалѕстю, здатнѕ рухатися рѕзними алюрами. До основних алюрѕв вѕдносять крок, рись, галоп. айважливѕшими особливостями іх є швидкѕсть, наявнѕсть фази безопѕрного руху й
іл 10
Ви
Р
393
іл 10
Ви
и та
я
а
м
п
а
тві
Р
темп, тобто кѕлькѕсть ударѕв кѕнцѕвок об землю. Якщо кѕнь рухається кроком — чути чотири, риссю — два ѕ галопом — три послѕдовних удари копит. Швидкѕсть руху коней кроком верхових ѕ рисистих порѕд — 5 – 7 км/год, ваговозѕв — 4 – 5, риссю — 13 – 15, галопом — 20 – 25 км/год. К — повѕльний алюр у чотири темпи. Якщо рух коня починається ѕз задньоі кѕнцѕвки, то передня перемѕщується до дѕагоналѕ, потѕм друга задня ѕ вѕдповѕдно ій друга передня — по дѕагоналѕ. Рись — швидкий алюр у два темпи з пѕднѕманням ѕ опусканням одночасно двох кѕнцѕвок: лѕва задня — права передня, права задня — лѕва передня. — найжвавѕший стрибкоподѕбний алюр у три темпи. Спочатку кѕнь опирається на одну задню кѕнцѕвку, потѕм переставляє другу задню й розмѕщену по дѕагоналѕ передню. ѕсля пѕднѕмання першоі задньоі кѕнцѕвки опускається друга передня ѕ спостерѕгається фаза безопѕрного руху. айшвидший — жвавий алюр, за якого рух коня вѕдбувається стрибками ѕ майже одночасно пѕднѕмаються й опускаються то переднѕ, то заднѕ кѕнцѕвки. За даними Ф , в 2002 р. поголѕв’я коней освѕтѕ становило 56 324 тис. ѕ порѕвняно з середнѕми показниками 1989 – 1991 рр. зменшилося на 3981 тис. голѕв. За континентами в зѕі знаходиться 28,3 % свѕтового поголѕв’я, ѕвнѕчнѕй мерицѕ — 27,8, ѕвденнѕй — 27,8, Європѕ — 12,1, фрицѕ — 6,0, кеанѕі — 0,7 %. айбѕльше коней розводять у Китаі — 8262 тис., ексицѕ — 6255, разилѕі — 5900, СШ — 5300, ргентинѕ — 3650, онголѕі — 3100 тис. голѕв. Свѕтове виробництво м’яса досягає 688 тис. т, що порѕвняно з середнѕми показниками 1989 – 1991 рр. бѕльше на 171 тис. т. айбѕльше конини отримують у Китаі — 156 тис. т, ексицѕ — 79, Казахстанѕ — 65, ргентинѕ — 56, Італѕі — 51 тис. т. а 1 сѕчня 2004 р. поголѕв’я коней в Украінѕ становило 637,1 тис. голѕв (1991 р. — 738, 4 тис.); виробництво конини в 2002 р. — 12 тис. т (1990 р. — 12 тис. т). озвиток конярства здѕйснюється в племѕнному, робочо-користувальному, продуктивному та спортивному напрямах.
10.2.
394
и
У свѕтѕ розводять понад 250 порѕд, в Украінѕ — бѕльше вѕд 10. До найпоширенѕших належать: арабська, чистокровна верхова, тракененська, американська та французька рисистѕ, бельгѕйська робоча, клейдесдальська. Украінѕ значного поширення набули: чистокровна ѕ украінська верховѕ, орловська ѕ росѕйська рисистѕ, росѕйська та новоолександрѕвська ваговознѕ.
Р
Ви
и та
я
а
Створенѕ ранѕше за ѕншѕ породи в Середнѕй зѕі та на лизькому Сходѕ. Серед найдавнѕших — ахалтекѕнська, ѕомудська та арабська. краінах Захѕдноі Європи іх використовували для перетворення важкого рицарського коня у кавалерѕйського. нглѕі арабських коней застосовували для виведення чистокровноі верховоі породи, вѕд якоі бере свѕй початок напѕвкровне конярство. Тварини верхових порѕд найпридатнѕшѕ для верховоі ізди та кѕнного спорту. До найвѕдомѕших вѕдносять: чистокровну ѕ украінську верховѕ, тракененську, арабську та ѕн. Чис х виведена в нглѕі складним вѕдтворним схрещуванням мѕсцевих коней з арабськими, варварѕйськими, турецькими та туркменськими. сновну роль у формуваннѕ породи вѕдѕграли постѕйний скаковий тренѕнг, випробування молодняку, жорсткий вѕдбѕр за жвавѕстю на перегонах. Цѕ конѕ великих розмѕрѕв, високѕ, з сухою будовою тѕла, добре розвиненими легенями ѕ серцем, енергѕйнѕ, з добрими скаковими здѕбностями (рис. 10.1). асть гнѕда, ворона, руда, сѕра. Цѕнними ознаками є скороспѕлѕсть, стѕйкѕсть у передаваннѕ потомству якостѕ поро-
тві
и
а
іп
п
х
м
10.2.1. В
іл 10
Рис. 10.1.
ь чис
х
и
395
іл 10
ди ѕ жвавѕсть. Дистанцѕю 1000 м долають за 53,3 с, 1600 — 1 хв 31,8 с, 2400 м — 2 хв 23 с. Серед основних недолѕкѕв — знѕженѕсть, недостатня витривалѕсть, вибагливѕсть до умов годѕвлѕ та утримання, невисока плодючѕсть. икористовують тварин у кѕнному спортѕ, а також для полѕпшення ѕснуючих ѕ виведення нових порѕд. лемѕнну роботу з породою ведуть у напрямѕ усунення екстер’єрних вад, пѕдвищення плодючостѕ та скакового класу до свѕтових стандартѕв. озводять на кѕнних заводах: Днѕпропетровському Днѕпропетровськоі, Деркульському ѕ Стрѕлецькому уганськоі, нуфрѕєвському та лександрѕйському Кѕровоградськоі областей. У сь х (рис. 10.2) створена складним вѕдтворним схрещуванням мѕсцевих полѕпшених ѕ угорських кобил з жеребцями тракененськоі, ганноверськоі, англѕйськоі чистокровноі та росѕйськоі верховоі порѕд. оботу з виведення породи провадили з 1945 по 1990 р., придѕляючи велику увагу спортивному тренѕнгу молодняку, а також випробуванням на подолання перешкод.
Ви
и та
я
а
м
п
а
тві
Р
Рис. 10.2.
396
ьу
сь
х
и
Р
іл 10
Конѕ цѕєі породи високѕ, мѕцноі конституцѕі, з гармонѕйною будовою тѕла, добре розвиненим кѕстяком, спокѕйним норовом, високими плодючѕстю та роботоздатнѕстю. икористовують іх для роботи в запряжцѕ та класичних видах спорту, особливо для виіздки ѕ конкурѕв.
Створення рисистих порѕд вѕдносять до кѕнця XVIII — початку XIX ст., що було пов’язано з потребою легкого мѕського транспорту в швидких запряжних конях. ершу породу, яка отримала назву норфольський рисак, було виведено в нглѕі. роте селекцѕйна робота з нею не пѕдкрѕплювалася рисистими випробуваннями коней, тому не мала подальшого розвитку. инѕ у свѕтѕ ѕснує чотири спецѕалѕзованѕ рисистѕ породи — орловська, росѕйська, стандартбредна (СШ ) та французька. одоначальник орловського рисака арс І народився в 1784 р., американського амблетонѕан XI — 1849, французького Фусший — в 1883 р. Коней цих порѕд використовують для перевезення вантажѕв, на рѕзних сѕльськогосподарських роботах, швидкоі ізди в екѕпажах та спортѕ. О сь исис виведена складним вѕдтворним схрещуванням коней арабськоі, датськоі, голландськоі, чистокровноі верховоі порѕд ѕз подальшим розведенням помѕсей «у собѕ». Характерною особливѕстю породи є висока роботоздатнѕсть, мѕцний кѕстяк, розвиненѕ м’язи, своєрѕдна краса (рис. 10.3). Середня жива маса тварин — 500 – 550 кг. айпоширенѕшѕ мастѕ — сѕра, гнѕда, ворона, рѕдше — руда й бура. Конѕ зазначеноі породи добре аклѕматизуються, досить довговѕчнѕ, тривалѕсть використання 18 – 22 роки, плодючѕ — вѕд 100 кобил
а п м а
и
я
іп
и та
10.2.2. Ри и
Ви
Украінськѕ верховѕ конѕ користуються попитом у краінах Схѕдноі та Захѕдноі Європи, алтѕі, ѕлорусѕ та ѕн. они добре проявили себе на рѕзноманѕтних сѕльськогосподарських роботах. еребцѕ є цѕнними полѕпшувачами мѕсцевих коней. лемѕнна робота з породою спрямована на консолѕдацѕю бажаного типу та пѕдвищення спортивних якостей. сновний метод розведення — чистопородне з частковим використанням коригуючого схрещування з жеребцями вихѕдних порѕд. озводять на кѕнних заводах: лександрѕйському Кѕровоградськоі, Деркульському уганськоі, Днѕпропетровському та рлѕвщинѕ Днѕпропетровськоі, лѕмпѕйському иколаівськоі та Ягѕльницькому Тернопѕльськоі областей.
тві
екорд за жвавѕстю належить кобилѕ Хохлатка, яка подолала дистанцѕю 1600 м за 1 хв 40 с. Спортсмени Украіни на конях цѕєі породи неодноразово були переможцями змагань на чемпѕонатах свѕту ѕ Європи й отримали золотѕ та срѕбнѕ медалѕ (XXII лѕмпѕйськѕ ѕгри в осквѕ, мѕжнароднѕ змагання «Дружба-84» у ольщѕ, у 1993 р. у осквѕ ѕ ьвовѕ в змаганнях з подолання перешкод).
397
іл 10
а
м
п
а
тві
Р
Ви
и та
я
Рис. 10.3. К
398
и
сь
исис
и
отримують 80 – 85 лошат. сновний недолѕк — невисока скороспѕлѕсть: іх розвиток завершується в 4 – 5-рѕчному вѕцѕ. рловських рисакѕв використовують для роботи в упряжѕ, полѕпшення робочих коней ѕ в бѕговому спортѕ. они жвавѕ й витривалѕ.
екорд на дистанцѕі 1600 м — 1 хв 57,2 с (Ковбой), 2400 — 3 хв 02,5 с (Іппѕт), 3200 м — 4 хв 13,5 с ( ѕон).
рловська рисиста порода позитивно вплинула на виникнення рисистого конярства у Францѕі, ѕдерландах, ѕмеччинѕ, встрѕі та ѕнших захѕдноєвропейських краінах. лемѕнну роботу ведуть у напрямѕ пѕдвищення роботоздатностѕ, жвавостѕ, скороспѕлостѕ ѕз збереженням позитивних якостей породи. озводять на кѕнних заводах: Дѕбрѕвському олтавськоі, Запорѕзькому Запорѕзькоі, имарському уганськоі ѕ озѕвському Харкѕвськоі областей. Р сі сь исис створена схрещуванням орловських кобил ѕз американськими рисистими жеребцями та розведенням помѕсей «у собѕ». ого метою було отримати коней ѕз вищими показниками жвавостѕ, нѕж в орловських рисакѕв. Як самостѕйну породу затвердили в 1949 р. (рис. 10.4).
іл 10
ь
сі сь
исис
и
осѕйська рисиста порода поступається орловськѕй рисистѕй за наряднѕстю, довжиною тулуба, плодючѕстю, проте переважає іі за сухѕстю конституцѕі, глибиною грудей, скороспѕлѕстю та жвавѕстю.
Ви
Рис. 10.4.
и та
я
а
м
п
а
тві
Р
а дистанцѕі 1600 м свѕтовий рекорд установила кобила американськоі стандартбредноі породи ѕтт Тзе Уѕлл — 1 хв 51,4/5 с (1993 р.), а в межах С Д жеребець олѕгон — 1 хв 56,9 с (1984 р.), 2400 м — 3 хв 03 с ( авлѕн, Колчедан), 3200 м — 4 хв 6,1 с ( авлѕн).
Конѕ цѕєі породи досить великѕ, з гарно розвиненими м’язами, сухожилками та зв’язками, правильним екстер’єром, сухою мѕцною конституцѕєю, з добрим норовом. олодняк скороспѕлий, закѕнчує рѕст у 4-рѕчному, але максимальну жвавѕсть тварини виявляють у 5 – 6-рѕчному вѕцѕ. 399
Р
іл 10
За жвавѕстю конѕ росѕйськоі рисистоі породи на дистанцѕі 1600 м перевершують орловських рисистих на 2 – 3 с, тому іх використовують у спортивних змаганнях, а плѕдникѕв — для полѕпшення робочо-користувальних якостей тварин. Селекцѕйну роботу з породою ведуть у напрямѕ пѕдвищення плодючостѕ, скороспѕлостѕ та жвавостѕ за збереження легкозапряжного типу. озводять на кѕнних заводах: Дѕбрѕвський олтавськоі, имарський уганськоі, Запорѕзький Запорѕзькоі областей.
Ви
и та
я
а
м
п
а
тві
10.2.3. В
іп
и
Із розвитком промисловостѕ, зростанням торгѕвлѕ, мѕського кѕнного транспорту, ѕнтенсифѕкацѕі сѕльського господарства в XVIII – XIX ст. сформувалися ваговознѕ породи коней. нглѕі були виведенѕ шайри, клейдесдалѕ та суфольки, Францѕі — першерони, а ельгѕі — ардени та брабансони. Цѕ породи стали основою свѕтових ваговозѕв ѕ використовувалися для виведення вѕтчизняних порѕд. аговози масивнѕ й призначенѕ для перевезення великих вантажѕв, роботи у важких сѕльськогосподарських машинах ѕ знаряддях. Н с і сь и виведений схрещуванням мѕсцевих кобил ѕз жеребцями арденськоі породи та частково з брабансонами й першеронами. Спочатку помѕсей називали росѕйськими арденами, а пѕсля затвердження породи вона отримала назву росѕйський ваговоз, оскѕльки аналогѕчна робота велася ѕ в осѕйськѕй Федерацѕі. айтиповѕшими були дѕбрѕвськѕ ардени, тому певну кѕлькѕсть поголѕв’я передали овоолександрѕвському кѕнному заводу. обота з лѕнѕями та застосування ѕнбридингу сприяли отриманню бажаного типу коня невеликого зросту, на низьких кѕнцѕвках, ѕз легкою головою, короткою й широкою шиєю та довгим роздвоєним крупом. Як самостѕйну породу затвердили в 1998 р. (рис. 10.5). Конѕ середнѕ за розмѕрами, жива маса кобил 560, жеребцѕв — 590 кг, вѕдзначаються високою роботоздатнѕстю ѕ продуктивнѕстю, максимальне тяглове зусилля 669 кг.
еребець
акет вивѕз вантаж 24 т.
ѕд кобил за лактацѕю отримують 250 – 300 кг молока, яке використовують для виготовлення кумису. Характеризуються достатньо високою плодючѕстю — вѕд 100 кобил народжується 85 – 90 лошат. икористовують на рѕзних сѕльськогосподарських ѕ транспортних роботах, а також для полѕпшення робочого та продуктивного конярства. Селекцѕйну роботу з породою ведуть на кѕнних заводах: лександрѕйському Кѕровоградськоі, Дѕбрѕвському та в акцѕонерному товариствѕ « авлѕвське» олтавськоі, овоолександрѕвському уганськоі, озѕвському Харкѕвськоі областей. 40 0
іл 10
ь
с
і сь
и
Ви
Р я сь и створений складним вѕдтворним схрещуванням арденѕв ѕ частково спарюванням іх з кобилами запряжного типу рѕзних порѕд, переважно брабансонѕв ѕ першеронѕв. Конѕ цѕєі породи масивнѕ, з добре розвиненими м’язами, спокѕйним темпераментом, мають високу роботоздатнѕсть, скороспѕлѕ. ива маса кобил 650, жеребцѕв — 780 кг, максимальне тяглове зусилля 851 кг. а роботах іх починають використовувати з 2,5 – 3-рѕчного вѕку, а пѕсля трьох рокѕв — для вѕдтворення. Кобили здатнѕ виявляти високу молочнѕсть.
и та
я
Рис. 10.5.
а
м
п
а
тві
Р
Так, вѕд кобили ѕше за лактацѕю отримали 7007 кг молока.
ереважають мастѕ — руда, рудо-чала, гнѕда, гнѕдо-чала, бура та ѕн. икористовують на рѕзних сѕльськогосподарських ѕ транспортних роботах, плѕдникѕв— як полѕпшувачѕв робочого й продуктивного конярства. Украінѕ коней цѕєі породи розводять у Сумськѕй областѕ. 40 1
Р
іл 10
10.2.4.
і
іп
и
Ви
и та
я
а
м
п
а
тві
у у ьсь виведена в зонѕ схѕдних Карпат. сновний тип упряжно-в’ючний. Конѕ низькорослѕ, характеризуються мѕцною конституцѕєю, високою плодючѕстю, тривалим перѕодом використання, невибагливѕстю до кормѕв, витривалѕстю (рис. 10.6). Добре пристосованѕ для роботи в гѕрських умовах, ефективно використовуються на рѕзних сѕльськогосподарських роботах, лѕсорозробках та у вѕдгѕнному тваринництвѕ. ереважають мастѕ — гнѕда, руда, ѕнодѕ — ворона, мишаста, булана та ѕн.
40 2
Рис. 10.6.
ь у у ьсь
и
Із метою збереження генофонду й полѕпшення господарсько корисних ознак гуцульську породу коней розводять «у собѕ», а в районах, де потрѕбний бѕльш важкий запряжний кѕнь, схрещують ѕз жеребцями новоолександрѕвськоі ваговозноі породи. уцульська порода коней поширена в Закарпатськѕй, Чернѕвецькѕй та ІваноФранкѕвськѕй областях. і. изькѕ на зрѕст, ѕз висотою в холцѕ 90 – 110 см. У свѕтовѕй практицѕ до понѕ вѕдносять коней зростом 50 – 150 см. айпоширенѕшою породою є шетлендськѕ понѕ, яких розводять на Шетлендських та ркнейських островах. они витривалѕ, невибагливѕ до умов годѕвлѕ та утримання, характеризуються довголѕттям (до 30 рокѕв). икористовують понѕ як верхових, запряжних (у тепличних господарствах, зоопарках), для перевезення в’юкѕв, у циркових ви-
Р
іл 10
ставах. озводять у краінах Захѕдноі Європи, де стали основою виведення понѕ бѕльших розмѕрѕв (уельська, голландська породи та ѕн.). К и і і. иведенѕ вѕдбором та розведенням низькорослих шетлендських понѕ. исота в холцѕ — 38 – 70 см. айменший кѕнь має висоту в холцѕ 38 см ѕ живу масу 11,9 кг. ѕдзначаються значною вантажопѕдйомнѕстю — здатнѕ перевозити вантаж, у 20 разѕв бѕльший за власну живу масу, тодѕ як звичайнѕ конѕ — тѕльки в 5 разѕв. икористовують у циркових виставах ѕ для розваг дѕтей.
а п м а
лемѕнна робота ґрунтується на правильному зоотехнѕчному облѕку. а кѕнних заводах та племѕнних фермах ведуть книги племѕнних тварин, облѕку руху поголѕв’я, акти реєстрацѕі приплоду, а на ремонтний молодняк, який реалѕзують, виписують племѕннѕ свѕдоцтва. До Книги племѕнних тварин заносять жеребцѕв ѕ кобил племѕнного призначення, якѕ за результатами бонѕтування вѕднесенѕ до класѕв елѕта ѕ першого, за вѕком не молодшѕ вѕд 3 рокѕв, з вѕдомим походженням до V ряду родоводу. У заводськѕй книзѕ кожнѕй тваринѕ вѕдводиться аркуш, де записують походження, екстер’єр, племѕнне використання та ѕншѕ показники. ажливим заходом у полѕпшеннѕ коней є тренѕнг та ѕподромнѕ випробування. До основних документѕв, що ведуть на ѕподромах, належать книги облѕку рекордѕв, переможцѕв традицѕйних призѕв, журнали тренувань, виконаноі роботи ѕ розвитку молодняку, ѕндивѕдуальнѕ картки облѕку випробувань, протоколи суддѕвськоі колегѕі, бѕговѕ та скаковѕ програми, каталоги племѕнних коней, випробуваних на ѕподромах. У конярствѕ племѕнна робота спрямована на удосконалення й виведення нових порѕд, отримання жеребцѕв-плѕдникѕв ѕз метою використання у масовому конярствѕ, вирощування коней для реалѕзацѕі ѕ спорту. З верховими ѕ рисистими породами ведуть роботу в напрямѕ пѕдвищення жвавостѕ, полѕпшення спортивних та продуктивних якостей, а з ваговозними — вантажопѕдйомностѕ, витривалостѕ й рухливостѕ. Завдання племѕнноі роботи в упряжному конярствѕ — удосконалення ѕ розмноження коней орловськоі, росѕйськоі рисистоі та новоолександрѕвського ваговоза, якѕ набули поширення в Украінѕ. лемѕнна робота в кѕннозаводствѕ полягає в ретельному вѕдборѕ тварин, ѕндивѕдуальному пѕдборѕ, розведеннѕ за лѕнѕями ѕ родинами, оцѕнюваннѕ племѕнних та продуктивних якостей коней. а кѕнних
тві
і
я
я
и та
мі
Ви
10.3.
40 3
іл 10
Ви
и та
я
а
м
п
а
тві
Р
40 4
заводах для удосконалення порѕд використовують чистопородне розведення, а якщо ставиться мета виведення новоі породи — то вѕдтворне схрещування й пѕдбѕр. Для вѕдтворення коней вѕдбирають на основѕ матерѕалѕв бонѕтування. цѕнюють іх за такими ознаками: походженням ѕ типовѕстю, промѕрами, екстер’єром ѕ конституцѕєю, роботозданѕстю чи продуктивнѕстю та якѕстю потомства. Коней верхових, рисистих ѕ ваговозних порѕд бонѕтують за походженням, типовѕстю, промѕрами, екстер’єром, продуктивнѕстю (робоча, молочна), якѕстю потомства, оцѕнюючи кожну ознаку за 10-бальною шкалою. лемѕнних коней бонѕтують у 2-рѕчному вѕцѕ — за походженням, типовѕстю, промѕрами, екстер’єром, у 2,5 роки — вперше оцѕнюють за робочою продуктивнѕстю. Щорѕчне бонѕтування продовжують до 7-рѕчного вѕку ѕ виставляють у цьому вѕцѕ першу оцѕнку за якѕстю потомкѕв. У подальшому данѕ бонѕтування уточнюють через кожних три роки в мѕру накопичення даних про якѕсть потомкѕв та ѕнших показникѕв. оходження коней оцѕнюють на основѕ вѕдомостей про класнѕсть іхнѕх предкѕв. Якщо батьки оцѕненѕ за якѕстю потомкѕв у 8 – 10 балѕв чи чемпѕони ѕ рекордисти порѕд, до мѕнѕмальноі оцѕнки за походження додають 1 – 2 бали ѕ оцѕнка знижується, якщо батьки оцѕненѕ за якѕстю потомкѕв як погѕршувачѕ. ираженѕсть бажаного типу визначають оцѕнками «вѕдмѕнно», «добре», «задовѕльно», «недостатньо», якѕ вѕдповѕдають певним балам. Для оцѕнювання тварин за екстер’єром ѕ конституцѕєю всѕ ознаки, якѕ бонѕтують, розподѕлено на 3 групи: І — голова, шия, тулуб; II — кѕнцѕвки; III — конституцѕя, будова тѕла, мускулатура, сухожилля, зв’язки, темперамент, за якѕ виставляються бали. обочу продуктивнѕсть коней оцѕнюють за результатами випробувань на ѕподромах ѕ спортивних змаганнях з класичних видѕв кѕнного спорту. олочнѕсть конематок ваговозних порѕд визначають за розвитком лошат у першѕ 1 – 2 мѕс життя ѕ проведенням контрольних доінь 1 – 2 рази на мѕсяць. цѕнювання за якѕстю потомства здѕйснюють: жеребцѕв — не менш як за 18 – 20 потомками за першѕ два роки племѕнного використання, а кобил — не менше вѕд двох. риплѕд певного класу (елѕта, І, II) отримує вѕдповѕдну кѕлькѕсть балѕв. За промѕри бали виставляють для кожноі породи з поправками на вѕк. Загальний клас бонѕтування жеребця чи кобили визначають за шкалою, в якѕй ознаки, що бонѕтуються, вираженѕ середнѕм балом. а основѕ оцѕнки племѕнних та продуктивних якостей складають план пѕдбору жеребцѕв ѕ кобил для парування. ѕдбѕр проводять за походженням, типовѕстю, конституцѕйно-екстер’єрними особливостями, роботоздатнѕстю, якѕстю потомства, даними ѕподромних випробувань.
тві а п м а я Ви
Для спрямованоі роботи з удосконалення порѕд розробляють перспективнѕ плани племѕнноі роботи строком на 10 – 15 рокѕв, на іх основѕ на кѕнних заводах складають плани ведення племѕнноі роботи з поголѕв’ям господарства. У планѕ племѕнноі роботи дається характеристика племѕнного поголѕв’я, висвѕтлюються методи племѕнноі роботи, утримання й годѕвлѕ, система ѕ прийоми тренѕнгу та вирощування молодняку, а також ѕншѕ органѕзацѕйно-господарськѕ заходи, спрямованѕ на удосконалення поголѕв’я коней племѕнного заводу й отримання високоцѕнних тварин. етою розведення неплемѕнних коней є використання іх на рѕзних сѕльськогосподарських ѕ транспортних роботах та одержання вѕд них м’яса й молока. олѕпшення поголѕв’я коней робочого напряму спрямоване на виведення сильних, рухливих ѕ витривалих коней, добре пристосованих до мѕсцевих умов. сновний метод розведення — промислове схрещування мѕсцевих коней з плѕдниками заводських порѕд. Для отримання упряжних коней у районах ѕз важкими ґрунтами та тривалим перѕодом бездорѕжжя застосовують парування мѕсцевих коней з плѕдниками ваговозних порѕд. У бѕльшостѕ районѕв Украіни основнѕ полѕпшувачѕ поголѕв’я — це плѕдники рисистих порѕд, потомство вѕд яких використовують в упряжѕ, переважно в парокѕннѕй запряжцѕ й пѕд сѕдлом. Якщо виникає потреба у масивнѕших конях ѕз високою вантажопѕдйомнѕстю ѕ витривалѕстю, застосовують схрещування представникѕв рисистих ѕз ваговозними породами. Коней ваговозних порѕд полѕпшують розведенням за лѕнѕями, кращѕ з яких характеризуються вищим генетичним потенцѕалом. айцѕннѕшим є крос ѕз лѕнѕями, що несуть повний комплекс цѕнних спадкових властивостей.
іл 10
и та
Р
10.4. Ві
яп
і ’я
Збѕльшення поголѕв’я коней та якѕсне іх полѕпшення значною мѕрою залежать вѕд правильноі органѕзацѕі вѕдтворення. Статева зрѕлѕсть у коней настає в 12 – 18-мѕсячному вѕцѕ й зумовлена породною належнѕстю, умовами годѕвлѕ та утримання. арують тварин ѕз настанням господарськоі зрѕлостѕ, оскѕльки раннє парування негативно впливає на загальний розвиток органѕзму ѕ формування приплоду. Для вѕдтворення молодняк коней починають використовувати з 3-рѕчного вѕку, а племѕнних жеребцѕв верхових ѕ рисистих порѕд — ѕз 4 – 5 рокѕв. орѕвняно з ѕншими сѕльськогосподарськими тварина40 5
іл 10
Ви
и та
я
а
м
п
а
тві
Р
40 6
ми, охота у кобил триває довше — 2 – 12 дѕб, тодѕ як у свиней — 48 год, великоі рогатоі худоби — 17 – 20, овець — 20 – 28 год. За такоі тривалостѕ охоти важко поєднати осѕменѕння з овуляцѕєю, що є однѕєю з причин незаплѕднення кобил. У яєчниках кобил практичного повного дозрѕвання досягає один, рѕдко — два фолѕкули. У конярствѕ двѕйневѕ жеребностѕ становлять менше нѕж 1,5 %. а противагу ѕншим продуктивним галузям тваринництва, до двѕєнь у конярствѕ ставляться негативно, оскѕльки така жеребнѕсть може спричинювати аборти. Зигота часто мѕгрує вѕд одного рогу матки до другого й прикрѕплюється до слизовоі оболонки дуже слабко, що призводить до абортѕв на раннѕх стадѕях жеребностѕ. Статева охота зазвичай виявляється сезонно (лютий—червень), проте за оптимальних умов годѕвлѕ та утримання іі можна спостерѕгати в рѕзнѕ пори року. ѕсля жеребѕння кобила приходить в охоту на 6 – 16-й, у середньому — на 8 – 10-й день. ерша охота у них нетривала, але яскраво виражена. Якщо в цей перѕод кобилу не спарувати, то може настати тривалий перѕод статевого спокою, оскѕльки материнський ѕнстинкт ѕ лактацѕя гальмують статевѕ функцѕі. а племѕнних заводах кобил парують у перѕод ѕз 1 лютого по 15 – 20 липня, в ѕнших господарствах — ѕз 1 березня. еред початком парувальноі кампанѕі складають план парувань. У конярствѕ застосовують ручне, варкове, косячне парування та штучне осѕменѕння. Ручне використовують у разѕ утримання тварин у стайнях. ого здѕйснюють у спецѕальному манежѕ, пристосованому примѕщеннѕ чи огородженому майданчику, куди заводять кобилу й жеребця, якого тримають на довгих шлеях. Сезонна норма навантаження на одного плѕдника — 35 – 40 кобил. Якщо коней утримують табунами, то практикують варкове парування. У цьому випадку групу маток заганяють у варок (загѕн, баз) ѕ пускають до них пѕдѕбраного жеребця. ѕсля парування його повертають у денник. Косячне ґрунтується на розподѕлѕ табуна кобил на косяки — групи по 20 – 25 голѕв, де впродовж парувального сезону утримують також жеребцѕв. Цей спосѕб забезпечує високий показник заплѕднення. Штучне осѕменѕння дає можливѕсть спермою одного жеребця за сезон осѕменити 200 кобил ѕ бѕльше. еребнѕсть у кобил триває 11 мѕсяцѕв (335 днѕв) ѕз коливаннями вѕд 310 до 360 днѕв. Тривалѕсть вагѕтностѕ бѕльшою мѕрою залежить вѕд умов годѕвлѕ та утримання, нѕж вѕд породних особливостей та скороспѕлостѕ. За несприятливих умов годѕвлѕ ѕ в холодну пору року жеребнѕсть у кобил подовжується. еребчикѕв вони виношують на 1 – 2 днѕ довше, нѕж кобилок.
Р
іл 10
а п м
У пѕдсисний перѕод упродовж шести-семи мѕсяцѕв лошат вирощують пѕд кобилами. перший мѕсяць життя вони споживають тѕльки материнське молоко. У цей перѕод молодняк ѕнтенсивно росте — його жива маса щодня збѕльшується на 1 – 2 кг. итрати молока на 1 кг приросту становлять 10 кг. За приростом живоі маси лошати визначають молочнѕсть кобил. еобхѕдною умовою вирощування молодняку є моцѕон, який сприяє змѕцненню серцево-судинноі системи, органѕв дихання, зв’язок ѕ м’язѕв. У стѕйловий перѕод, починаючи вѕд 4 – 5-го дня пѕсля жеребѕння, кобилу з лошам випускають на вигульний майданчик, а в несприятливу погоду органѕзовують проводку в примѕщеннѕ. ротягом перших днѕв тривалѕсть прогулянок становить 20 – 30 хв, а з мѕсячного вѕку — 1,5 – 2 год. У лѕтнѕй перѕод найдоцѕльнѕше застосовувати випасання пѕдсисних кобил, що забезпечує лошатѕ достатнѕй моцѕон. До поідання концентрованих ѕ грубих кормѕв лошат привчають з мѕсячного вѕку. Спочатку згодовують овес та висѕвки кѕлькѕстю 100 – 200 г за добу. Даванку концкормѕв поступово збѕльшують ѕ до моменту вѕдлучення доводять до 3 – 4 кг на добу. За такоі умови вѕдлучення вѕдбувається без ускладнення ѕ лошата не вѕдстають у ростѕ. Через 2 – 3 тижнѕ пѕсля жеребѕння пѕдсисних кобил можна використовувати на легких роботах з урахування, що лоша ссе кобилу першѕ два мѕсяцѕ через кожну годину, а пѕзнѕше — через 2 – 3 год. Для годѕвлѕ лошат пѕд час роботи органѕзовують перерви по 10 – 15 хв. априкѕнцѕ пѕдсисного перѕоду лошат починають привчати до недоуздка, руху за поводом, чищення й догляду за копитами. агѕдне ставлення викликає у нього довѕру до людини, що дуже важливо в перѕод тренѕнгу й подальшоі роботи з ним. ошат вѕдлучають вѕд кобил у 6 – 7-мѕсячному вѕцѕ в кѕлька строкѕв у осѕннѕ мѕсяцѕ, іх мѕтять татуюванням щипцями на внутрѕшньо-
а
я
я
ям
и та
щ
Ви
10.5. Ви
тві
Запорукою отримання життєздатного приплоду є мѕцне здоров’я кобил, повноцѕнна годѕвля, оптимальнѕ умови утримання та помѕрне іх використання. одѕвля недоброякѕсними кормами, напування холодною водою, больовѕ подразнення можуть стати причиною аборту. ижереблення зазвичай вѕдбувається в тих денниках, де утримували жеребних кобил. Денники вичищають, дезѕнфѕкують ѕ застеляють соломою. Серед основних ознак наближення жеребѕння — розслаблення зв’язок тазу, збѕльшення вим’я, поява на кѕнчиках дѕйок краплинок молозива, збудження тварини. еребѕння частѕше вѕдбувається увечерѕ або вранцѕ й триває 10 – 30 хв.
40 7
іл 10
Ви
и та
я
а
м
п
а
тві
Р
му боцѕ нижньоі губи або холодом, накладаючи тавро з лѕвого боку спини за заднѕм кутом лопатки на 3 – 4 см нижче вѕд лѕнѕі верху. ѕдлучених лошат утримують групами по 15 – 20 голѕв або в денниках по двѕ голови в кожному. рупи з вѕдлучених лошат формують залежно вѕд статѕ, вѕку, розвитку й норову. Таке утримання знижує собѕвартѕсть вирощування молодняку, оскѕльки значно рацѕональнѕше використовується примѕщення ѕ вѕдпадає потреба у великѕй кѕлькостѕ обслуговуючого персоналу. Через 4 – 5 днѕв, коли лошата звикнуть одне до одного, іх можна випускати ѕз стайнѕ на вигульнѕ майданчики чи пасовища. У стѕйловий перѕод молодняку згодовують грубѕ, соковитѕ та концентрованѕ корми невеликими даванками 3 – 4 рази за добу. У весняно-лѕтнѕй перѕод його краще випасати на пасовищах ѕз пѕдгодовуванням концкормами з розрахунку 3 – 5 кг на одну голову за добу. До 1,5-рѕчного вѕку годѕвлю жеребчикѕв ѕ кобилок диференцѕюють, оскѕльки для жеребчикѕв характернѕ переваги в розвитку. осѕннѕй перѕод на 100 кг живоі маси ім згодовують 2,8, кобилкам — 2,5 к. од.; у зимовий — вѕдповѕдно 2,5 ѕ 2,3 к. од. Із розрахунку на 1 к. од. необхѕдно: перетравного протеіну — 105 – 115 г, кальцѕю — 6,5 – 7,5, фосфору — 5,5 – 6 г ѕ каротину — близько 20 г. ѕзницѕ в годѕвлѕ мѕж жеребчиками ѕ кобилками дотримують до 2-рѕчного вѕку, але з початком ѕнтенсивного тренѕнгу іі усувають. олодняку вѕд рѕчного до 2-рѕчного вѕку в стѕйловий перѕод згодовують: сѕна — 4 – 6 кг, соломи яроі — 1 – 2, концкормѕв — 2 – 4, соковитих кормѕв (морква, буряки) — 2 – 4 кг, а також кухонну сѕль, крейду, кѕсткове борошно. одують його спочатку 4, а потѕм 3 рази на добу. 2 – 3-рѕчному вѕцѕ до рацѕону молодняку вводять: сѕно — 6 – 7 кг, яру солому — 2 – 3, коренеплоди — 3 – 4, концкорми — 4 – 6 кг, кухонну сѕль — 30 – 40 г на добу. еред кожною годѕвлею тварин напувають. ѕст ѕ розвиток молодняку контролюють зважуванням ѕ взяттям промѕрѕв — висоти в холцѕ, косоі довжини тулуба, обхвату грудей ѕ п’ястка у три доби, 6, 12 мѕс, 1,5-, 2-, 2,5- ѕ 3-рѕчному вѕцѕ. триманѕ показники порѕвнюють з контрольними шкалами росту молодняку. У випадку невѕдповѕдностѕ мѕж живою масою ѕ промѕрами змѕнюють годѕвлю та умови утримання. еплемѕнних жеребчикѕв у 1 – 2рѕчному вѕцѕ каструють. олодняк щодня чистять ѕ розчищають копита через 1 – 1,5 мѕс.
10.6.
і
іп
м і ип
я
Тренѕнг та ѕподромнѕ випробування є одним ѕз елементѕв удосконалення тварин заводських порѕд, іхнѕ мета — розвинути у коней 40 8
тві а п м а я и та
верхових порѕд здатнѕсть до жвавих алюрѕв, рисистих — до швидкого бѕгу на рисистому алюрѕ, ваговозѕв — до прояву максимальноі сили тяги ѕ витривалостѕ. озрѕзняють заводський та ѕподромний тренѕнги. З сь и і застосовують на кѕнних заводах. ѕсля вѕдлучення лошат вѕд кобил спочатку органѕзовують груповий тренѕнг. Для цього на огородженѕй дорѕжцѕ пѕд контролем двох вершникѕв проганяють групи жеребчикѕв ѕ кобилок окремо на дистанцѕю 2 – 3 км, яку потѕм збѕльшують. Спочатку молодняку дають можливѕсть пробѕгти будь-яким алюром, потѕм ведуть іх спокѕйною риссю ѕ закѕнчують тренѕнг кроком, яким лошата мають пройти 1000 – 1500 м. Індивѕдуальний заводський тренѕнг починають ѕз заіздки ѕ проводять його у 10 – 12-мѕсячному, ѕнодѕ — 17 – 18мѕсячному вѕцѕ. олодняк рисистих порѕд привчають до збруі, запрягання в качалку, руху кроком ѕ риссю та вироблення у них рефлексѕв. Заіздку органѕзовують у закритому манежѕ чи спецѕально обладнаному майданчику. До переведення на ѕподром молодняк має проходити дистанцѕю 1600 м не бѕльш як за 3 хв. Заіздку молодняку, завданням якоі є привчання до сѕдла, руху за поводом, кордом, пѕд сѕдлом ѕ вершником на рѕзних алюрах, розпочинають у 1,5-рѕчному вѕцѕ. олодняк ваговозних порѕд у перѕод заіздки привчають до збруі та правильноі реакцѕі на керування. Зимою іх запрягають у сани, лѕтом — у вѕзки. Спочатку тварин тренують без вантажу, а потѕм — ѕз вантажем, поступово його збѕльшуючи. І і и у я. ѕсля завершення заводського тренѕнгу молодняк у 2-рѕчному вѕцѕ направляють на ѕподром. Коней верхових порід випробовують у гладких ѕ бар’єрних скачках та стипль-чезах (скачки з перешкодами). Дистанцѕя гладких скачок для 2-рѕчних коней — 1000, 1200, 1400, 1500, 1600 м; 3-рѕчних — 1200, 1400, 1500, 1600, 1800, 2000, 2400, 2800, 3000 м ѕ коней старшого вѕку — 3200 та 4000 м. Коней рисистих порід випробовують у спецѕальних качалках на дистанцѕі 1600 м (2-рѕчного вѕку), 1600, 2400 (3-рѕчного), 1600, 2400 ѕ 3200 м (4-рѕчного вѕку ѕ старше) (рис. 10.7). олодняк, що надходить на ѕподром, зараховують до найнижчоі групи (сьомоі). За показниками виграних балѕв ѕ зростання жвавостѕ його переводять у вищѕ групи. а ѕподромах коней ваговозних порід випробовують за п’ятьма видами: термѕнова доставка вантажу риссю й кроком, тяглова витривалѕсть, максимальна сила тяги ѕ триборство (рись, крок, тяглова витривалѕсть). Дистанцѕя на термѕнову доставку вантажу становить 2 км. ипробування на тяглову витривалѕсть ѕ макси-
іл 10
Ви
Р
40 9
іл 10
м
п
а
тві
Р
Ви
и та
я
а
Рис. 10.7. І
і и
у
я ис
і
мальне тяглове зусилля органѕзовують ѕз використанням полозового пристрою. Триборство включає такѕ елементи випробувань: термѕнову доставку вантажу кроком ѕ риссю та тяглову витривалѕсть. У цьому видѕ випробувань беруть участь конѕ 4-рѕчного вѕку ѕ старшѕ. Тривалѕсть перебування на ѕподромѕ рисистих кобил до 4 – 5-рѕчного, жеребцѕв — до 5 – 8-рѕчного вѕку, а верхових — вѕдповѕдно до 3 – 4 ѕ 4 – 6 рокѕв.
10.7.
им
я
і
я
их
Коней утримують у стайнях, обладнаних денниками та стѕйлами. станнѕ споруджують у два ряди вздовж бокових стѕн ѕз проходом посерединѕ стайнѕ 2,6 м. лоща денникѕв досягає 9 – 16 м2. х облаштовують годѕвницями, якѕ розмѕщують на висотѕ 1 м вѕд пѕдлоги. Стѕйла роздѕляють суцѕльними перегородками, іх розмѕр залежить вѕд величини коней ѕ в середньому становить: довжина — 3, ширина — 1,75 м. айдоцѕльнѕше в стайнях використовувати комбѕнованѕ пѕдлоги — бѕля годѕвницѕ глинобитну, а ближче до сечового жолоба — 4 10
тві а п м а я и та
дощану чи цегляну з ухилом у бѕк останнього. Для пѕдстилки придатнѕ тирса, торф, солома з розрахунку 2 – 3 кг щодня на одну голову. одѕвницѕ (ясла) влаштовують вздовж стѕн. У примѕщеннѕ для напування коней встановлюють корита чи невеликѕ баки з кришками. оздавання кормѕв ѕ прибирання гною проводять уручну. стайнях мають бути примѕщення для зберѕгання кормѕв, збруі, ѕнвентарю. Для забезпечення тваринам оптимальних умов утримання застосовують припливно-витяжну вентиляцѕю. Стайнѕ будують на 20, 40 та 60 голѕв робочих коней. Узимку температуру в примѕщеннѕ пѕдтримують на рѕвнѕ 4 – 10 °С, вѕдносну вологѕсть повѕтря — не менше нѕж 85 %. обочих коней утримують у стѕйлах, а жеребцѕв, жеребних ѕ пѕдсисних кобил — у денниках. У кѕнних заводах племѕнне поголѕв’я розмѕщують у денниках. Конюх доглядає 15 – 20 голѕв. Кожну пару тварин закрѕплюють за іздовими, якѕ вѕдповѕдають за іхнѕй стан здоров’я, роботоздатнѕсть та рацѕональне використання. і я. Характерною особливѕстю органѕв травлення коней є невелика мѕсткѕсть шлунка, тому за одну даванку ім не можна згодовувати велику кѕлькѕсть кормѕв. ереповнення травного каналу спричинює утруднення дихання й сповѕльнення руху тварин. ѕд час виконання робѕт конѕ витрачають енергѕю, джерелом якоі є вуглеводи, що використовуються органѕзмом упродовж перших трьох годин роботи. Тому коней годують залежно вѕд іі характеру, тобто в разѕ виконання важкоі ѕ середньоі роботи 6 – 7, а якщо вони вѕдпочивають — то 3 рази на добу. апувають тварин пѕсля поідання грубих кормѕв до згодовування концентрованих, оскѕльки потрапляння води в органѕзм пѕсля концкормѕв зумовлює іх вимивання в кишки, що значно знижує перетравнѕсть корму. У стѕйловий перѕод до рацѕону коням уводять концентрованѕ (овес, ячмѕнь, пшеничнѕ висѕвки, зерно кукурудзи ѕ в незначнѕй кѕлькостѕ зерно пшеницѕ та жита), грубѕ (сѕно — переважно злакове, солома — вѕвсяна, просяна, ячмѕнна), соковитѕ (кукурудзяний силос, буряки, морква) корми. За загальною поживнѕстю грубѕ в рацѕонѕ можуть досягати 50 %. Сѕно бобових культур згодовують у сумѕшѕ ѕз злаковими, бо окрема його даванка спричинює у тварин здуття й кольки. Улѕтку коней випасають на пасовищах чи згодовують свѕжоскошену траву. Тваринам верхових ѕ рисистих порѕд іі згодовують до 50 кг на добу. Кѕлькѕсть концентрованих кормѕв у рацѕонах робочих коней залежить вѕд виду роботи. Якщо робота легка, то іх даванку зменшують, а в рацѕон вводять бѕльше грубих ѕ соковитих. Частка концентрованих кормѕв у рацѕонах робочих коней становить 30 – 40 %. а 100 кг живоі маси максимальна кѕлькѕсть грубих кормѕв досягає
іл 10
Ви
Р
4 11
Р
іл 10
3 – 4 кг, ѕз них сѕна — 1,5 – 2 кг. орми годѕвлѕ для робочих коней визначають залежно вѕд живоі маси, роботи, яку необхѕдно виконати, іі ѕнтенсивностѕ та фѕзѕологѕчного стану органѕзму (табл. 10.1). 10.1. Н
и
і
і
чих
легка ива маса, кг кормових перетравного проодиниць теіну, г
Ви
и та
я
а
м
п
а
тві
400 500 600
4 12
7,00 8,75 10,50
800 870 1050
, на одну голову за добу обота середня кормових перетравного проодиниць теіну, г 8,96 11,20 13,44
840 1050 1260
важка перетравного протеіну, г
кормових одиниць 10,8 13,5 16,2
960 1200 1440
обочим коням ѕз розрахунку на 1 к. од згодовують: перетравного протеіну — 80 – 90 г, кальцѕю — 4 – 5, фосфору — 4 – 5 г ѕ каротину — 10 – 15 мг. Кобилам, починаючи з четвертого мѕсяця жеребностѕ, норму годѕвлѕ збѕльшують на 1,5 – 2, пѕдсисним — на 3 – 4 кг сухоі речовини, а з дев’яти мѕсяцѕв — вѕдповѕдно на 2 – 3 ѕ 4 – 6 кг. а кожну кормову одиницю жеребнѕй ѕ пѕдсиснѕй кобилѕ згодовують: перетравного протеіну — 115 г, кальцѕю — 7 – 8, фосфору — 5 – 6 г ѕ каротину — 25 мг. У разѕ роботи коней у полѕ норму годѕвлѕ збѕльшують на 20, а на важких дорогах та пѕд час виконання транспортних робѕт — на 10 %. Тваринам, якѕ не працюють, норму годѕвлѕ знижують на 30 % порѕвняно з тѕєю, що розрахована для виконання легкоі роботи. Якщо конѕ недостатньо вгодованѕ, то даванку концентрованих кормѕв ім збѕльшують на 2 – 3 к. од. Частка кормѕв у рацѕонах робочих коней у перѕод виконання важкоі роботи становить: концкорми — 40 – 55 %, грубѕ — 35 – 40, соковитѕ — 5 – 25 %, а середньоі ѕ легкоі — вѕдповѕдно 35 – 45, 35 – 50, 5 – 20 % та 25 – 30, 60 – 65, 5 – 20 %. отреба дорослого робочого коня живою масою 500 кг пѕд час виконання середньоі роботи на рѕк досягає 47 ц к. од. ѕ 3,8 ц перетравного протеіну, а легкоі — вѕдповѕдно 33 ѕ 2,6. лемѕнним ѕ спортивним коням згодовують доброякѕсне сѕно, соковитѕ (морква, цукровѕ буряки, картопля) та сумѕшѕ концентрованих кормѕв, якѕ у зимовий перѕод становлять не менше нѕж 50, а за пасовищного утримання — 30 – 40 %. ацѕони жеребцѕв повиннѕ мѕстити рѕзноманѕтний набѕр кормѕв ѕ бути збалансованими за поживними, мѕнеральними ѕ бѕологѕчно активними речовинами. До іх рацѕону також вводять корми тваринного походження (м’ясо-кѕсткове борошно, збиране молоко, сир, курячѕ яйця), пророщене зерно (400 – 500 г на день), премѕкси, кухонну
10.8. Ви
п
и
і
я
п
і
і ь ь
тві а п м а я и та
сѕль. У лѕтнѕй перѕод жеребцям згодовують свѕжоскошену траву (до 30 кг за добу). разѕ посиленого статевого навантаження рацѕон жеребцѕв має складатися ѕз концентрованих кормѕв — 60 %, грубих — 35 ѕ соковитих — 5 %. еребцям рисистих ѕ верхових порѕд у парувальний перѕод на 100 кг живоі маси згодовують 2 к. од. ѕ 130 г перетравного протеіну, а в ѕншѕ перѕоди — 1,6 к. од. та 100 г; кальцѕю — 6 – 8 г, фосфору — 5 – 4 г, каротину 35 – 15 мг. лѕдникам ваговозних порѕд рацѕон зменшують на 0,2 к. од. ѕсля закѕнчення парувального перѕоду жеребцѕв переводять на звичайний рацѕон, вилучаючи корми тваринного походження. лѕднику живою масою 550 кг у непарувальний перѕод згодовують: сѕна — 9 кг, концкормѕв — 4 – 5 ѕ соковитих — 3 – 5 кг. лемѕнним кобилам до рацѕону вводять сѕно лучне чи злаковобобове, моркву, буряки, картоплю, якѕсний силос. У лѕтнѕй перѕод кобилам верхових ѕ рисистих порѕд дають зелену масу чи випасають на пасовищах, а також згодовують 2 – 3 кг сѕна ѕ 1,5 – 2 кг вѕвса на одну голову за добу. Для забезпечення органѕзму мѕнеральними речовинами використовують кѕсткове борошно, преципѕтат, трикальцѕйфосфат або крейду кѕлькѕстю 30 – 60 г ѕ кухонну сѕль 30 – 50 г на одну голову за добу. У другѕй половинѕ жеребностѕ норму концентрованих кормѕв збѕльшують на 1 – 2 кг ѕ до рацѕону вводять пророщене зерно, моркву, трав’яне ѕ м’ясо-кѕсткове борошно та мѕнерально-вѕтамѕннѕ добавки. Із розрахунку на 100 кг живоі маси жеребним кобилам дають 1,6 – 1,7 к. од. ѕ 105 – 110 г перетравного протеіну, а пѕдсисним — вѕдповѕдно 2,0 та 100 – 105. Якщо пѕдсисних кобил використовують на легких роботах, то норми годѕвлѕ збѕльшують на 30 %. еред годѕвлею коней напувають (добова потреба води взимку — 30 – 50, влѕтку — 70 – 80 л на одну голову), пѕсля чого згодовують корми у такѕй послѕдовностѕ: грубѕ, соковитѕ й концентрованѕ. оловину грубих кормѕв дають у вечѕрню годѕвлю. Концентрованѕ корми згодовують однаковими даванками або залежно вѕд характеру й тривалостѕ роботи роздѕляють іх на ранок ѕ обѕд. одувати коней припинять за 30 – 40 хв до початку роботи, оскѕльки в цей перѕод вѕдбувається часткове перетравлення корму ѕ перевантаження травного каналу зменшується.
іл 10
Ви
Р
м
Коней використовують для роботи в упряжѕ, пѕд сѕдлом, в’юком, отримання вѕд них м’яса й молока, у рѕзних видах кѕнного спорту тощо. 4 13
іл 10
Р ч у и іс ь характеризується такими показниками, як тяглове зусилля (сила тяги), кѕлькѕсть виконаноі роботи, швидкѕсть руху, витривалѕсть ѕ потужнѕсть. ѕд тягловим зусиллям розумѕють силу, яку прикладає кѕнь для долання опору руховѕ вантажного транспорту чи сѕльськогосподарського знаряддя. Зусилля, з яким кѕнь працює щодня впродовж тривалого часу без втоми, вважають нормальним. Кѕнь може розвинути ѕ максимальне тяглове зусилля, яке дорѕвнює його живѕй масѕ, а ѕнодѕ й перевищує іі. еличина тяглового зусилля залежить вѕд живоі маси, вѕку, фѕзѕологѕчного стану тварин, якостѕ дороги, конструкцѕі возѕв та сѕльськогосподарських знарядь. изначають його динамометром у кѕлограм-силах (кгс) або розраховують за формулами . . алѕгонова та ’юста: P=
Ви
и та
я
а
м
п
а
тві
Р
P=
Q + 8 (для невеликих коней); 9
Q + 12 (для коней масою понад 500 кг), 9
де Р — тяглове зусилля, кгс; Q — жива маса коня, кг; 8, 9, 12 — емпѕричнѕ величини. Р . бсяг виконаноі роботи пѕд час транспортування вантажѕв визначають у тонно-кѕлометрах (маса вантажу, т, перемножена на шлях, км). днак для перевезення того самого вантажу рѕзними дорогами необхѕдне неоднакове тяглове зусилля. Тому для точнѕшого визначення обсягу роботи коня використовують формулу R = PS ,
де S — шлях. Залежно вѕд вѕдносноі величини тяглового зусилля у вѕдсотках до живоі маси роботу коня розподѕляють на легку (до 10 %), середню (15) ѕ важку (близько 20 %). До легких робѕт вѕдносять перевезення дрѕбних вантажѕв у межах господарства, транспортування іх впорядкованими дорогами, ізду перемѕнним алюром на невеликѕ вѕдстанѕ, роботу в легких боронах, а також ѕншѕ упряжнѕ роботи з тягловим зусиллям до 10 % живоі маси коня. Шлях, пройдений конем за робочий день, має бути в межах 15 км, а час корисноі роботи — до 4 год. оботу, яку виконує тварина з тягловим зусиллям 13 – 15 % іі живоі маси, вѕдносять до середньоі (легка оранка, культивацѕя, бо4 14
тві а п м а я и та
ронування важкими боронами тощо). Тривалѕсть корисноі роботи 6 год, а загальний пройдений шлях — близько 25 км. До важких робѕт вѕдносять перевезення великих вантажѕв, оранку плугами з передплужниками, сѕвбу сѕвалками, скошування трав ѕ зернових кѕнними косарками та ѕн. Тривалѕсть корисноі роботи 9 год, а пройдений шлях — у межах 35 км. Ш и іс ь уху характеризує ѕндивѕдуальнѕ робочѕ якостѕ коня. она залежить вѕд породних особливостей, здоров’я тварини, алюру, величини вантажу, якостѕ дороги, тривалостѕ роботи та тяглового зусилля. ѕд швидкостѕ руху залежить величина тяглового зусилля. Чим швидше кѕнь рухається, тим менше тяглове зусилля вѕн розвиває. айпродуктивнѕшим робочим алюром є крок, за якого кѕнь розвиває найвищу вантажопѕдйомнѕсть. Для облѕку денного виробѕтку коня необхѕдно знати середню швидкѕсть. изначають іі дѕленням пройденого шляху на одиницю часу. Швидкѕсть руху коня залежить вѕд алюру (кроком — 4 – 7 км/год, риссю — 10 – 12, галопом — 20 – 25 км/год). Конѕ найбѕльше втомлюються вѕд збѕльшення швидкостѕ руху, менше — вѕд змѕни тяглового зусилля ѕ ще менше — вѕд збѕльшення тривалостѕ роботи іх. Для забезпечення максимального денного виробѕтку й збереження роботоздатностѕ тварин потрѕбно правильно вибрати оптимальне спѕввѕдношення тяглового зусилля, швидкостѕ руху та тривалостѕ роботи. еревезення важких вантажѕв на далекѕ вѕдстанѕ знижує швидкѕсть руху коня. родуктивнѕсть коня визначається часом його корисноі роботи. Упродовж 8-годинного робочого дня корисна робота має становити не менше нѕж 6 год, а влѕтку вона може бути збѕльшена до 9 – 10 год. у іс ь — це кѕлькѕсть виконаноі роботи за одиницю часу. диницею іі є кѕнська сила, що дорѕвнює 75 кгм/с (в системѕ СІ 1 к. с. = 735,5 т). отужнѕсть коня живою масою 500 кг дорѕвнює однѕй кѕнськѕй силѕ, а невеликих коней — 0,6 – 0,7 к. с. і можна визначити, перемноживши тяглове зусилля на швидкѕсть руху. отужнѕсть залежить вѕд типу, породи, маси тварин, фѕзичного стану, тренованостѕ, роботи тощо. Конѕ рисистих порѕд бѕльшу потужнѕсть розвивають за високоі жвавостѕ, а ваговозних — з малою швидкѕстю руху. отужнѕсть тварин протягом робочого дня не постѕйна, що негативно впливає на тяглове зусилля й швидкѕсть руху. З настанням утоми кѕнь часто зупиняється ѕ може повнѕстю вѕдмовитися вѕд роботи. Ви и іс ь — це здатнѕсть коня розвивати властиву йому потужнѕсть ѕ швидко вѕдновлювати сили пѕсля годѕвлѕ та вѕдпочинку. она залежить вѕд навантаження, тривалостѕ роботи, конституцѕйних особливостей, тренованостѕ й вгодованостѕ.
іл 10
Ви
Р
4 15
Р
іл 10
знаками втоми є: зниження реакцѕі на спонукання, нечѕткѕ рухи, тремтѕння кѕнцѕвок ѕ м’язѕв, пѕтливѕсть, прискоренѕ дихання й пульс, пѕдвищена температура, вѕдмова вѕд корму, понурий вигляд, млявѕсть тощо. До основних показникѕв втоми ѕ витривалостѕ належать температура ѕ пульс. ро значну перевтому коня свѕдчать пѕдвищена температура (40 °С), прискоренѕ дихання (70 за 1 хв) ѕ пульс (100 ударѕв за 1 хв). оказник витривалостѕ треба враховувати пѕд час розподѕлу коней на сѕльськогосподарськѕ та ѕншѕ роботи.
Ви
и та
я
а
м
п
а
тві
10.9. Ви
4 16
и
я
их
оботоздатнѕсть коня значною мѕрою залежить вѕд правильного вирощування молодняку й пѕдготовки його до використання в упряжѕ чи пѕд сѕдлом. У заіздку молодняк робочих коней надходить у 2 – 2,5-рѕчному вѕцѕ. Спочатку його привчають до недоуздка, рухѕв за поводом, керування вѕжками, хомута, сѕделка, запрягання. а легких роботах коней починають використовувати з 2,5 – 3-рѕчного вѕку. омѕрна робота сприяє гармонѕйному розвитку органѕзму, а важка — гальмує його ѕ може спричинити захворювання органѕв дихання, серцевосудинноі системи, сухожилкѕв ѕ зв’язок. овноі роботоздатностѕ конѕ досягають у 4 – 5-рѕчному вѕцѕ, проте найвищу продуктивнѕсть вони виявляють у 6 – 12 рокѕв. птимальнѕ умови годѕвлѕ, утримання й експлуатацѕі дають можливѕсть використовувати робочих коней до 18 – 20 рокѕв. Для ефективноі роботи коня повинна бути пѕдѕбрана упряж, яка буває дугова, бездугова, транспортна, обозна, сѕльськогосподарська, виізна, однокѕнна, парокѕнна, трѕєчна й багатокѕнна. днокѕнна дугова упряж складається з вуздечки, недоуздка, хомута, шлеі, сѕделка ѕ вѕжок; бездугова — вуздечки, хомута, посторонок, шлеі, сѕделка та вѕжок. До комплекту парокѕнноі дишловоі упряжѕ входять: вуздечки, хомути, нагрудники ѕ нашильники, посторонки та вѕжки. озрѕзняють запряжки хомутові та шорні. Хомутовѕ запряжки подѕляють на голобляно-дуговѕ, голобляно-посторонковѕ, посторонково-дишловѕ, посторонковѕ та змѕшанѕ (парнѕ, трѕєчнѕ тощо). Т х і я я. Коня виводять ѕз стѕйла чи денника ѕ надѕвають упряж у такѕй послѕдовностѕ: вуздечка, сѕделко, хомут ѕз шлеєю. разѕ запрягання в однокѕнну дугову упряж коня заводять у голоблѕ ѕ на лѕву надѕвають черезсѕдельник, а потѕм попругу, для роботи в гѕрськѕй мѕсцевостѕ та напування коней попругу можна переносити на праву голоблю.
тві а п м а я и та
ѕвим гужем пѕдхоплюють голоблю знизу вверх ѕ закладають дугу. равим гужем охоплюють голоблю зверху вниз ѕ закладають протилежний кѕнець дуги, пѕсля чого затягують супоню так, щоб стягнути гужѕ ѕ дуга не хиталася, а хомут не затискав шию. отѕм черезсѕдельник перекидають через сѕделко ѕ на вѕдстанѕ 40 – 50 см позаду дуги пѕдв’язують його на правѕй голоблѕ з розрахунку, щоб мѕж хомутом ѕ шиєю, холкою та хомутом можна було протиснути два пальцѕ. опругу пѕдтягують, пропустивши й в шлевку пѕдпруги. оводи вуздечки перекидають на обидва боки шиі коня, протягують у дугове кѕльце, обмотують навкруги чи позаду дуги ѕ прив’язують за праву голоблю. Зверху черезсѕдельника та гужѕв пропускають вѕжки й пристѕбають іх до кѕлець вудил. айпоширенѕшим у разѕ використання коней у парѕ є посторонково-дишлове запрягання. Коней запрягають у вози, сѕльськогосподарськѕ знаряддя ѕ машини, що мають дишло, іх ставлять мѕж дишлом, на кѕнець якого надѕвають нашильник так, щоб вѕн був на рѕвнѕ середини грудей коня. отѕм пристѕбають до барок посторонки: спочатку внутрѕшнѕ, а потѕм зовнѕшнѕ. Закѕнчують запрягати пристѕбанням вѕжок. Спорядження верхового й в’ючного коня складається з вуздечки ѕ сѕдла. айпоширенѕшими сѕдлами е: стройовѕ, козачѕ, спортивнѕ та в’ючнѕ. Т х і сі я. Коня виводять ѕз денника ѕ прив’язують у проходѕ примѕщення. Сѕдло беруть лѕвою рукою за передню, а правою — за задню луку. З лѕвого боку коня кладуть його вище вѕд холки й спускають на спину так, щоб передня лука знаходилася над самою високою частиною холки. отѕм необхѕдно перейти на праву сторону, спустити пѕдпруги й заправити іх пѕд крило сѕдла. Знову повернутися до лѕвого боку коня ѕ пѕдтягнути пѕдпруги, спочатку передню, а потѕм — задню. Затягують іх так, щоб пѕд першу можна було протиснути один палець, а пѕд другу — два. еревѕряють довжину петлиць. они мають дорѕвнювати за довжиною руцѕ з витягнутими пальцями. ѕсля надѕвання вуздечки коня вважають спорядженим для роботи пѕд сѕдлом. ѕд сѕдлом тварин використовують для догляду на пасовищах за гуртами великоі рогатоі худоби, табунами коней, отарами овець, а також у пошукових ѕ туристичних групах, для спортсменѕв, прикордонникѕв, єгерѕв. Р і ь и ис я . У мѕсцях, де не можна застосовувати технѕчнѕ транспортнѕ засоби, використовують коней пѕд в’юком. они можуть перевозити вантажѕ, якѕ становлять 35 % іхньоі живоі маси. антаж розмѕщують так, щоб 75 % його знаходилося на боках коня, а 25 % — на спинѕ. ’юк фѕксують до сѕдла, щоб пѕд час руху вѕн не перемѕщувався. а привалах коней розв’ючують.
іл 10
Ви
Р
4 17
іл 10
Для ефективного використання коней необхѕдно ретельно добирати пари з урахуванням живоі маси, тяглового зусилля, вѕку, статѕ, довжини та частоти кроку, типу нервовоі дѕяльностѕ, норову тощо. Так, пѕд час оранки сильнѕшим має бути кѕнь, що йде в борознѕ. У напружений перѕод сѕльськогосподарських робѕт за тривалого свѕтлового дня конѕ працюють 9 – 12, а в разѕ меншоі потреби — 5 – 7 год. Упродовж року робочий кѕнь має вѕдпрацювати 290, а жеребець ѕ жеребна кобила — 230 днѕв. ацѕонально слѕд використовувати жеребних ѕ пѕдсисних кобил. До шести мѕсяцѕв жеребностѕ кобили виконують будь-яку роботу, а пѕсля семи — тѕльки легку. Кобилу звѕльняють вѕд роботи за два мѕсяцѕ до жеребѕння ѕ на два тижнѕ пѕсля нього. Спочатку іх використовують на легких, а через два-три мѕсяцѕ пѕсля жеребѕння — на середнѕх ѕ важких роботах. Для пѕдвищення продуктивностѕ працѕ коней необхѕдно механѕзувати процеси навантаження й розвантаження, оскѕльки на них витрачається 50 – 70 % робочого часу. Застосування возѕв самоскидного типу сприяє пѕдвищенню продуктивностѕ працѕ й полѕпшенню роботи іздового (рис. 10.8).
Ви
и та
я
а
м
п
а
тві
Р
Рис. 10.8. В
ис иш ь
с и ВНДІ
и у я с
с
у
і
ѕд час використання коней на середнѕх ѕ важких роботах ім надають вѕдпочинок протягом 10 – 30 хв. Для годѕвлѕ та вѕдновлення роботоздатностѕ тваринам необхѕдна перерва на 1,5 – 2 год. дним ѕз економѕчних показникѕв використання коней є собѕвартѕсть коне-дня. итрати на утримання коня вѕдносять на види продукцѕі, що виробляється з використанням живоі тягловоі сили. 4 18
Р
іл 10
калькуляцѕі собѕвартостѕ коне-дня враховують такѕ витрати: вартѕсть кормѕв ѕ пѕдстилки, заробѕтна плата, загальновиробничѕ й загальногосподарськѕ витрати, амортизацѕя, поточний ремонт та ѕн. У суму не включають витрати на утримання молодняку коней ѕ оплату працѕ іздовим. Суму рѕчних витрат за мѕнусом вартостѕ побѕчноі продукцѕі (гнѕй, молоко, кѕнський волос тощо) дѕлять на кѕлькѕсть днѕв утримання тварин. триманий показник становитиме собѕвартѕсть коне-дня. і можна розрахувати також за формулою
К=
−Т , НС
а п м а я и та
де Ск.д — собѕвартѕсть коне-дня; В — сума витрат на утримання коней; П — вартѕсть побѕчноі продукцѕі; Ж — кѕлькѕсть приплоду; Ф — загальна кѕлькѕсть кормо-днѕв за рѕк; К — рѕчний виробѕток, конеднѕв. Із метою рацѕонального використання коней необхѕдно планувати обсяг виконуваних ними робѕт, налагодити іх облѕк ѕ калькуляцѕю. Р ху и чих ях. птимальну кѕлькѕсть робочих коней визначають за обсягом робѕт у рослинництвѕ, тваринництвѕ, транспортних робѕт, потреби в них населення тощо. У рослинництвѕ визначають обсяг робѕт, що будуть виконанѕ кѕньми. ольовѕ роботи переводять у гектари м’якоі оранки. иходячи з норми м’якоі оранки на одного коня 0,3 га, визначають кѕлькѕсть коне-днѕв. Строки виконання польових робѕт ѕ кѕлькѕсть коне-днѕв дають можливѕсть встановити потребу в конях для галузѕ рослинництва. отребу в конях для кожного виду польових робѕт визначають за формулою
тві
В−П ⋅ 60 ⋅ Ж − П Ф , К
Ви
Ск.д =
В−
де К — необхѕдна кѕлькѕсть коней; — обсяг робѕт, якѕ будуть виконанѕ кѕньми; Т — обсяг робѕт, що будуть виконанѕ механѕчним тяглом; Н — денна норма виробѕтку на одну голову; С — строки виконання робѕт. Кѕлькѕсть коней для обслуговування тваринництва визначають ѕз розрахунку потреби в них на 100 умовних голѕв великоі рогатоі худоби. Там, де добре органѕзований виробничий процес, 100 голѕв великоі рогатоі худоби обслуговує 2,5 голови робочих коней, свиней — 0,37, овець — 0,4, птицѕ — 0,07. Також ураховують кѕлькѕсть коней, необхѕдну для випасання худоби. 4 19
іл 10
Ви
и та
я
а
м
п
а
тві
Р
4 20
Усѕ транспортнѕ роботи переводять у тонно-кѕлометри. Денна норма на транспортних роботах на одного коня становить 7 тоннокѕлометрѕв. раховуючи цѕ показники й сезоннѕсть виконання робѕт, визначають загальну кѕлькѕсть коней, потрѕбну для виконання транспортних робѕт. отребу в конях для населення розраховують, виходячи з норми, що на один двѕр упродовж року необхѕдно 10 – 12 коне-днѕв. Для виконання ѕнших робѕт, роз’іздѕв та задоволення потреб населення на 100 га сѕльськогосподарських угѕдь потрѕбно 0,6 – 0,7 голови дорослих коней. Загальну потребу в конях для господарства визначають, пѕдсумовуючи отриманѕ показники кѕлькостѕ поголѕв’я для рослинництва, тваринництва, транспортних робѕт, потреб населення, роз’іздѕв тощо. еобхѕдно також мати певний страховий запас коней. отребу в конях можна визначити за показником щѕльностѕ поголѕв’я на 100 га сѕльськогосподарських угѕдь, яка має досягати вѕд 1,5 до 3,5 голови залежно вѕд ѕнтенсивностѕ розорювання земель. рактика свѕдчить, що для господарств бажаними є два типи коней: запряжно-унѕверсальний ѕ легкозапряжний. Конѕ першого типу середнѕ на зрѕст, ѕз видовженим тулубом, добре розвиненим кѕстяком ѕ м’язами, високою роботоздатнѕстю, рухаються кроком ѕз швидкѕстю 4,8 – 5, риссю —12 – 15 км за 1 год. егкозапряжний тип характерний для коней, що мають добру роботоздатнѕсть ѕ рухаються риссю в запряжцѕ зѕ швидкѕстю 15 – 18 км/год.
10.10.
им
яіп
м
и
Кобил доять у спецѕально обладнаних примѕщеннях або на доільних майданчиках уручну чи апаратами типу Д -3, Д -3 , «Темп», ДД -2 (рис. 10.9). айбѕльшого поширення набув апарат ДД -2, оскѕльки вѕн працює у дво- ѕ тритактному режимѕ залежно вѕд ѕнтенсивностѕ молоковидѕлення. ѕд початку лактацѕі кобил доять з ѕнтервалом 1,5 – 2 год, на другому-третьому мѕсяцях — 3 – 3,5, а в кѕнцѕ — через 4 – 5 год. Свѕже молоко кобил для харчування непридатне, оскѕльки спричинює пронос, тому його використовують для виготовлення кумису. З цѕєю метою в молоко вносять закваску, що мѕстить молочнокислѕ бактерѕі та молочнѕ дрѕжджѕ. икористовують рѕзнѕ види заквасок — сумѕш пивних дрѕжджѕв, пшеничного борошна ѕ меду або пшона, солоду й меду. Як закваску застосовують молочнокислий продукт катик (айран), що готують ѕз коров’ячого молока, кор (залишки старого кумису), штами чистих культур молочних дрѕжджѕв та молочнокислих паличок (ацидофѕльна, болгарська), свѕжоприготовлений мѕцний кумис тощо.
іл 10
м
п
а
тві
Р
я
и
и та Ви
Кумис виготовляють народним (традицѕйним) способом ѕз витримуванням 2 – 3 доби ѕ сучасним (промисловим) — упродовж 1 – 1,5 доби. ерший спосѕб ґрунтується на тривалому дозрѕваннѕ бродильноі сумѕшѕ. иготовлений у такий спосѕб кумис не мѕстить цукру, що дає можливѕсть подовжити строк зберѕгання його. Частину старого кумису або ѕншоі закваски змѕшують ѕз трьома-чотирма частинами свѕжого молока. Сумѕш розмѕшують протягом 15 хв. Через 2 – 3 год додають свѕже молоко й бродильну сумѕш вимѕшують. Свѕже молоко додають стѕльки разѕв, скѕльки доять кобил. а другий день сумѕш перѕодично перемѕшують. Якѕсть кумису залежить вѕд тривалостѕ вимѕшування. а третѕй день ще раз додають свѕже молоко, отриману сумѕш вимѕшують ѕ переливають у дѕжки для зберѕгання й використання. За умов сучасного виробництва кумис готують у пляшках, беручи 40 – 50 % закваски ѕ 50 – 60 % свѕжого молока. ѕсля доведення кислотностѕ до 60 – 70 °Т сумѕш вимѕшують упродовж 40 – 60 хв, розливають у пляшки, закупорюють ѕ ставлять у холодильну камеру (температура 0 – 4 °С) для охолодження й визрѕвання. Через 24 год кумис готовий до вживання. наслѕдок бродѕння в кумисѕ утворюються органѕчнѕ кислоти, спирти, ферменти, бѕологѕчно активнѕ та ароматичнѕ речовини. За
я
а
Рис. 10.9. М ши
4 21
Р
іл 10
температури до 6 °С вѕн зберѕгається не бѕльше вѕд двох дѕб, оскѕльки належить до продуктѕв, що швидко псуються. Украінѕ кумис виготовляють на Дѕбрѕвському кѕнному заводѕ олтавськоі та овоолександрѕвському кѕнному заводѕ уганськоі областей ѕ пѕдприємствѕ «Зеленогѕрський» втономноі еспублѕки Крим.
Ви
и та
я
а
м
п
а
тві
10.11. Ві
4 22
х
і
я і
ія
м’я
З метою пѕдвищення вгодованостѕ та забѕйних кондицѕй дорослих коней ставлять на вѕдгодѕвлю, тривалѕсть якоі становить 30 – 60 днѕв. Для вѕдгодѕвлѕ використовують рѕзнѕ корми, що є в господарствѕ. а 100 кг живоі маси згодовують 2,5 – 2,7 к. од. ѕ 80 – 100 г перетравного протеіну з розрахунку на 1 к. од. У перший перѕод вѕдгодѕвлѕ (30 – 35 днѕв) на концентрованѕ корми припадає 30, а в заключний — 50 – 60 % рацѕону. Середньодобовѕ прирости коней на вѕдгодѕвлѕ становлять 0,7 – 1,5 кг. ѕсля досягнення тваринами вищоі вгодованостѕ прирости живоі маси рѕзко зменшуються ѕ подальше іх утримання нерентабельне. Тому коней знѕмають з вѕдгодѕвлѕ й реалѕзують на м’ясо. олодняк вищоі вгодованостѕ приростає завдяки вѕдкладенню жиру ѕ росту органѕв та тканин. сновними кормами молодняку вѕд 8- до 14-мѕсячного вѕку є концентрованѕ корми й доброякѕсне сѕно, оскѕльки в нього ще недостатньо розвинена товста кишка ѕ тварини не здатнѕ перетравлювати значну кѕлькѕсть об’ємистих кормѕв. итрати кормѕв ѕз розрахунку на 1 кг приросту у дорослих коней досягають 8 – 10, у молодняку — 5 – 5,8 к. од. Коней на м’ясо здають згѕдно з державним стандартом 20079–74. еред вѕдправкою на м’ясопереробнѕ пѕдприємства тварин зважують, оформляють товарно-транспортну накладну й ветеринарне свѕдоцтво. еалѕзують коней за живою масою ѕ вгодованѕстю, кѕлькѕстю та якѕстю м’яса. Залежно вѕд вѕку іх розподѕляють на три групи: дорослѕ (вѕд 3 рокѕв ѕ старше), молодняк (вѕд одного до 3 рокѕв) ѕ лошата (до року живою масою не менше вѕд 120 кг). За вгодованѕстю дорослих коней ѕ молодняк подѕляють на двѕ категорѕі — першу (І) й другу (II), жеребцѕв вѕдносять до І категорѕі. До І категоріі вѕдносять тварин з добре розвиненими м’язами, округлими формами тулуба; груди, лопатки, поперек, крижѕ й стегна добре виповненѕ; остистѕ вѕдростки спинних ѕ поперекових хребцѕв не виступають: ребра непомѕтнѕ, промацуються слабо; на гребенѕ шиі ѕ бѕля кореня хвоста є жировѕ вѕдкладення.
п
Кѕнний спорт — це чудовий спосѕб для фѕзичного розвитку людини. ѕн включає багато рѕзних змагань ѕ кѕнних ѕгор. днѕ з них мають нацѕональне значення, ѕншѕ поширенѕ в багатьох краінах ѕ отримали свѕтове визнання. Серед кѕнноспортивних змагань та кѕнних ѕгор найбѕльшого поширення набули класичнѕ види: виіздка, долання перешкод (конкур) та триборство. Ви (вища школа верховоі ізди). і органѕзовують у манежѕ або на вѕдкритому рѕвному майданчику розмѕром 60 × 20 м. У серединѕ кожноі короткоі ѕ в п’яти мѕсцях довгоі сторони ставлять лѕтери латинського алфавѕту, якѕ вказують вершнику мѕсця виконання певних елементѕв ізди. ѕд час змагань вершник має продемонструвати правильнѕсть рухѕв коня на всѕх алюрах (крок, рись, галоп), чѕткѕсть виконання певних фѕгур ѕ вправ, досконалѕсть керування конем. цѕнюванню також пѕдлягають гармонѕя рухѕв коня й посадка вершника. За помилки у послѕдовностѕ виконання програми змагань вершника штрафують. ерший раз знѕмають 5, другий — 10, третѕй — 15 очок, а в разѕ четвертоі помилки спортсмена виключають ѕз змагань. цѕнки всѕх суддѕв пѕдсумовують ѕ за кѕлькѕстю балѕв визначають результат виступу й зайняте мѕсце.
тві а п м а
и
я
10.12. Кі
и та
У коней II категоріі задовѕльно розвиненѕ м’язи, дещо кутастѕ форми тулуба; груди, лопатки, спина, крижѕ й стегна помѕрно виповненѕ; помѕтнѕ ребра та остистѕ вѕдростки спинних ѕ поперекових хребцѕв; незначнѕ вѕдкладення жиру спостерѕгаються вздовж гребеня шиі. Якщо коней реалѕзують залежно вѕд кѕлькостѕ та якостѕ м’яса, то туша тварин, яку вѕдносять до І категорѕі, має жировѕ вѕдкладення, з просвѕтами, а на тушах II категорѕі іх спостерѕгають на гребенѕ шиі, ребрах, крижах ѕ зовнѕшньому боцѕ стегон. Коней на експорт оцѕнюють за державним стандартом 23162–78, вѕдповѕдно до якого дорослих коней розподѕляють на три категорѕі (І, II та III). ива маса тварини І категорѕі має становити не менше нѕж 415 кг, а II ѕ III — не менш як 360 кг. Зважують коней ѕндивѕдуально з вирахуванням ѕз загальноі живоі маси 3 % знижки на вмѕст травного каналу. олодняк коней на категорѕі вгодованостѕ не розподѕляють. ѕн повинен мати добре розвиненѕ м’язи, округлѕ форми тулуба, помѕтнѕ ребра й незначнѕ жировѕ вѕдкладення. Експортують молодняк у вѕцѕ вѕд 6 мѕс до 2 рокѕв. олодняк вѕком 2 – 3 роки продавати за кордон невигѕдно, оскѕльки його реалѕзують за цѕнами дорослоі худоби.
іл 10
Ви
Р
4 23
Р
іл 10
а лѕмпѕйських ѕграх чемпѕонами з виіздки стали: С. Фѕлатов на бсентѕ ахалтекѕнськоі породи ( им, 1960); І. Кѕзимов на Іхорѕ украінськоі верховоі породи ( ехѕко, 1968); . етушкова, І. Кѕзимов, І. Калита ( юнхен, 1972); Ю. Ковшов, . ѕсевич, . Угрюмов на конях украінськоі верховоі породи — Ігрок, лот, Шквал ( осква, 1980).
Ви
и та
я
а
м
п
а
тві
Д я ш ( у ) — найпоширенѕший вид кѕнного спорту. а вѕдведеному для змагань майданчику споруджують перешкоди з дерева, хмизу тощо. а стояки навѕшують жердини, огорожѕ, шлагбауми (рис. 10.10). У системѕ перешкод обов’язково обладнують канаву з водою 3 – 5 м завширшки.
Рис. 10.10. Д
я
ш
(
у )
Залежно вѕд кѕлькостѕ й розмѕру перешкод конкури бувають легкого, середнього, важкого ѕ вищого класѕв (легкий — 8, середнѕй — 12, важкий — 15, вищий — 18 перешкод; висота, см, вѕдповѕдно: 90 – 100, 100 – 110, 120 – 140, 130 – 170). ажкий ѕ вищий класи конкуру розподѕляють на класи , , . иступ спортсменѕв оцѕнюють за кѕлькѕстю штрафних очок (за вѕдмову долання перешкод: першу — 10, другу — 20, за третю виключать ѕз змагань; за руйнування перешкод — 5, за падѕння — 30 очок). Залежно вѕд класу спортсмену надається квалѕфѕкацѕя вѕд третього розряду до майстра спорту. айвище спортивне звання присуджується за виконання нормативѕв вищого класу. 4 24
тві а п м Ви
и та
я
Конкури бувають швидкѕснѕ, «за вибором», на потужний стрибок, мисливськѕ, до першоі помилки тощо. У швидкісному конкурѕ переможцем стає спортсмен, кѕнь якого пройшов дистанцѕю за меншу кѕлькѕсть часу. За порушення перешкод правилами передбачено нараховувати штрафний час. ереможця у конкурѕ «за вибором» визначають за кѕлькѕстю додаткових балѕв. У змаганнях на потужність стрибка перемагають спортсмени, якѕ досягли кращих результатѕв. Конкурнѕ змагання мають рѕзнѕ умови проведення. Якщо на змаганнях встановлений обов’язковий маршрут, то переможця визначають за найменшою кѕлькѕстю штрафних очок. а швидкѕсних конкурах переможцями стають спортсмени, якѕ показали кращѕ результати. За умов довѕльного маршруту вершник має право вибору перешкод. Учасникам змагань бали нараховують залежно вѕд складностѕ останнѕх. Т и с проводять упродовж трьох днѕв ѕз манежноі виіздки, польових випробувань та долання перешкод. а кожний вид змагань визначають один день. анежну ізду органѕзовують за правилами, встановленими для виіздки. рограмою іі передбачається рухи коней на рѕзних алюрах та виконання деяких нескладних вправ. цѕнюють за 6-бальною системою. ольовѕ випробування — найважчий етап триборства ѕ вѕд них залежить результат виступу спортсмена (рис. 10.11).
іл 10
а
Р
Рис. 10.11. Н
сі
су (
и
с
)
4 25
іл 10
Трасу проведення змагань роздѕляють на чотири вѕдрѕзки: перший ѕ третѕй — рух польовими дорогами (10 – 20 км завдовжки) змѕнними алюрами ѕз середньою швидкѕстю 240 м/хв з тим, щоб вкластися в певний норматив часу; другий — стрибками з долання перешкод, на кожному кѕлометрѕ встановлено по три перешкоди залишки 140 см ѕ завширшки 2 м; четвертий — крос пересѕченою мѕсцевѕстю з чотирма перешкодами на кожному кѕлометрѕ заввишки 120 см ѕ завширшки 2, внизу — 3 м. ѕля кожноі перешкоди розмѕшують штрафнѕ майданчики. Якщо вершник припустився помилки (закидка, падѕння), то одержує штрафнѕ очки. Третѕй день триборства — це долання перешкод. а майданчику розмѕром 150 × 100 м встановлюють 12 перешкод заввишки 120 см ѕ завширшки 180 см. Штрафнѕ очки нараховують за руйнування перешкод ѕ непѕдкорення коня (вѕдмова вѕд стрибка, закидка). ереможця у змаганнѕ визначають за рѕзницею кѕлькостѕ позитивних балѕв та штрафних очок. Змагання за повною програмою триборства проводять на конях старшого вѕку (6 рокѕв ѕ старше), а за полегшеною — на молодих (4 – 5 рокѕв).
м
п
а
тві
Р
Ви
и та
я
а
К
4 26
т
ль і апита
я та ав а
я
1. Значення галузѕ та використання коней у народному господарствѕ. 2. ерховѕ, рисистѕ, ваговознѕ породи коней та характеристика іх. 3. Селекцѕйноплемѕнна робота у конярствѕ. 4. Технологѕя вѕдтворення поголѕв’я коней та тривалѕсть використання іх. 5. ирощування молодняку. 6. ета тренѕнгу та ѕподромних випробувань. Технѕка проведення іх. 7. Утримання коней. 8. одѕвля коней, структура рацѕону та рѕчнѕ норми витрати кормѕв. 9. сновнѕ показники робочоі продуктивностѕ коней. 10. Яку роботу для коней вважають легкою, середньою ѕ важкою? 11. Якѕ чинники враховують для рацѕонального використання коней на сѕльськогосподарських роботах? 12. Як розрахувати потребу господарства в робочий конях? 13. Як визначають собѕвартѕсть коне-дня? 14. тримання молока кобил та його переробка. 15. ѕдгодѕвля коней на м’ясо та вимоги державних стандартѕв пѕд час реалѕзацѕі іх. 16. иди кѕнного спорту та характеристика іх.
Р
я
і
иба та іі продукти посѕдають ѕстотне мѕсце в харчуваннѕ людини. За вмѕстом основних поживних речовин, незамѕнних амѕнокислот, ненасичених жирних кислот, вѕтамѕнѕв та мѕнеральних речовин, а також за легкою перетравнѕстю ѕ засвоюванѕстю м’ясо риби можна вѕднести до дѕєтичного продукту. оно мѕстить 16 – 21 % легко перетравного бѕлка, який за бѕологѕчною цѕннѕстю не тѕльки не поступається бѕлку теплокровних тварин, а й за деякими показниками перевершує його. мѕст жиру у найбѕльш поширеноі прѕсноводноі риби коропа становить 9 – 11 % (найменше у щуки — 0,5 – 1,0 %, найбѕльше у вугра — до 32 %). У рибѕ мѕститься бѕльше вѕтамѕнѕв, крѕм вѕтамѕну С, нѕж в овочах ѕ фруктах. У м’ясѕ коропа у 2 рази бѕльше вѕтамѕну (каротину), нѕж у лимонѕ, у 3,5 раза бѕльше вѕтамѕну 1, у 6,5 раза — 2 ѕ в 15 разѕв бѕльше вѕтамѕну . Крѕм того, ѕз вѕдходѕв рибноі промисловостѕ виготовляють рибне борошно, в якому високий умѕст перетравного протеіну та ѕнших поживних ѕ мѕнеральних речовин, тому його використовують як кормову добавку до рацѕону сѕльськогосподарських тварин. У 2002 р. вилов риби та добування морепродуктѕв становили 289 336 т, у тому числѕ: у прѕсноводних водоймах 38 058, у ставах та ѕнших водоймах рибницького господарства 26 024 т. З метою оптимѕзацѕі харчування людей доцѕльно довести споживання риби до 22 кг на душу населення. Для повного задоволення попиту населення в рибних продуктах необхѕдно не тѕльки розширювати ѕ удосконалювати промисел риби у свѕтовому океанѕ, а й рацѕонально використовувати внутрѕшнѕ водойми. Тому склалися чотири основнѕ форми рибництва — ставове, ѕндустрѕальне (тепловодне), озерне ѕ прибережно-морське, проте провѕдним з них є ставове. З 1 га площѕ ставу тѕльки завдяки природнѕй продуктивностѕ можна щороку отримати 2 – 3 ц високоякѕсноі риби, тобто стѕльки, скѕльки можна отримати м’яса за нагулу великоі ро-
ицтва и и
ь
ВА
ія ви
п
И
л
11.1.
ВИР
Т х
11.
ЕХ Л ГІ РИ И
іл 11
4 27
Р
іл 11
гатоі худоби чи овець на природних пасовищах такоі самоі площѕ. Якщо ж застосовувати годѕвлю риби штучними кормами, то з 1 га площѕ ставу можна отримати до 10 – 20 ц риби. аша краіна багата на прѕсноводнѕ водойми, однак рибницьке господарство на них розвивається недостатньо швидкими темпами ѕ виробництво прѕсноі риби ще не забезпечує попиту населення. Економѕчну ефективнѕсть ставового рибництва можна пѕдвищити за рахунок використання води для зрошування полѕв ѕ городѕв, органѕзацѕі нагулу качок ѕ гусей.
Т х
л
ія ви
ицтва и и
11.2. і
4 28
і
і п
і
и ь
і п и и
и и
иби — найчисленнѕша група хребетних тварин, яка налѕчує 22 тис. видѕв. Загальною характерною ознакою є наявнѕсть зябер, за допомогою яких вѕдфѕльтровується розчинений у водѕ кисень. Якщо у водѕ його не вистачає, то деякѕ риби можуть дихати повѕтрям. Ембрѕони ѕ личинки, у яких ще не розвинений зябровий апарат, дихають сѕткою капѕлярѕв, яка пѕзнѕше зникає. Для руху у водѕ риби мають плавники, а для зменшення тертя пѕд час руху шкѕрнѕ залози видѕляють слиз. У риб кровоносна система замкнена з одним колом кровообѕгу ѕ двокамерним серцем (шлуночок ѕ передсердя). Травний канал риб складається з ротовоі порожнини, глотки, стравоходу, шлуночка й кишечнику, який закѕнчується анусом. У ротовѕй порожнинѕ риб є зуби, проте у деяких вони вѕдсутнѕ. иби, якѕ споживають рослиннѕ корми ѕ дрѕбних тварин, можуть не мати шлунку. У них перетравлення ѕ всмоктування поживних речовин здѕйснюються у кишечнику, довжина якого залежить вѕд характеру іжѕ. ѕдшлункова залоза у риб зрощена з печѕнкою. рганом видѕлення є нирки, проте основна іх функцѕя — пѕдтримання осмотичного тиску в органѕзмѕ. Заплѕднення яйцеклѕтини ѕ розвиток ембрѕона у риб вѕдбуваються поза органѕзмом матерѕ. Самки викидають ѕкру у воду, а самцѕ видѕляють сперму. ѕсля злиття яйцеклѕтини ѕ сперматозоіда розвивається ембрѕон. остембрѕональний перѕод розпочинається ѕз стадѕі личинки, у якоі живлення спочатку змѕшане, а потѕм повнѕстю зовнѕшнє. альок набуває форми дорослоі риби, на шкѕрѕ з’являється лузга. ичинок ѕ малькѕв називають молоддю. З другоі половини першого лѕта життя ѕ осенѕ риба уже повнѕстю сформувалася й іі називають цьоголѕтком, а пѕсля перезимѕвлѕ — однорѕчкою, а рибу, що прожила два лѕта, — дволѕткою. Завдяки переважанню у риб асимѕляцѕі над дисимѕляцѕєю вони ростуть упродовж усього життя, проте й характерною властивѕстю іх
ицтва и и ія ви л
є також зниження обмѕну речовин за недостатнѕх умов годѕвлѕ, що дає можливѕсть витримувати в зимових умовах тривале голодування. Уповѕльнення ѕнтенсивностѕ росту риб вѕдбувається також унаслѕдок зниження температури води, якостѕ корму, гѕдрохѕмѕчного режиму тощо. Деякѕ тепловоднѕ риби (короп) зѕ зниженням температури води в осѕннѕй ѕ зимовий перѕоди припиняють живлення, ѕ рѕст практично не вѕдбувається. У холодноводних риб також вѕдмѕчається зниження росту, хоча вони й не припиняють живлення. редставниками сучасноі полѕкультури тепловодних рибницьких господарств є короп, бѕлий ѕ строкатий товстолобики, іхнѕ гѕбриди, бѕлий ѕ чорний амури, новими перспективними об’єктами — великоротий буфало, канальний сом, пѕленгас, веслонѕс, додатковими — щука, судак, сом, лин, карась, лящ, а з холодноводного рибництва найбѕльш цѕнним об’єктом є райдужна форель. сновний об’єкт ставового рибницького господарства — короп, вирощування якого пов’язано з такими цѕнними якостями, як невибагливѕсть до умов середовища, всеіднѕсть, швидкий рѕст, простий у розведеннѕ ѕ має смачне м’ясо, яке мѕстить до 20 % бѕлка ѕ 10 % жиру. Статева зрѕлѕсть його настає: у пѕвденнѕй зонѕ на 3 – 4-му роках життя, а у лѕсостеповѕй ѕ полѕськѕй — на 4 – 5-му, причому самцѕ дозрѕвають на рѕк ранѕше вѕд самок. лодючѕсть самок до 1 млн ѕкринок ѕ бѕльше. Короп на першому роцѕ життя може досягти маси 1,5 кг, на другому — 2 – 3 кг, а максимальноі за все життя — понад 25 кг ѕ довжини близько 1 м. Украінѕ розводять двѕ породи коропа: украінську лускату ѕ рамчасту, для виведення яких використано мѕсцеве стадо нтонѕнського риборозплѕдника Красилѕвського району Хмельницькоі областѕ (рис. 11.1). Селекцѕйна робота провадилася методом масового вѕдбору з урахуванням маси тѕла ѕ загального розвитку. ороди затвердженѕ в 1956 р. ѕ мають такѕ внутрѕшньопороднѕ типи: антонѕно-зозулецький, несвѕчський, любенський, нивчанський. Коропѕв першого типу розводять у багатьох господарствах ѕ репродукторах, однак порѕвняно з ѕншими типами у них гѕрша виживанѕсть. ивчанський тип лускатого коропа має вишу зимостѕйкѕсть ѕ рибопродуктивнѕсть у нагульних ставах, йому притаманна також пѕдвищена холодостѕйкѕсть. Із рослиноідних риб у полѕкультурѕ з коропом вирощують бѕлого ѕ строкатого товстолобикѕв та бѕлого амура (див. рис. 11.1). ілий ѕ строкатий товстолобики — це великѕ швидкорослѕ риби, якѕ досягають живоі маси ѕ середньорѕчного приросту вѕдповѕдно: бѕлий товстолобик — 16 – 20 кг ѕ 2 кг, строкатий — 35 – 40 ѕ 5 – 6 кг. Статева зрѕлѕсть у бѕлого товстолобика на пѕвночѕ Украіни настає у 6 – 9 рокѕв, на пѕвднѕ — у 4 – 5, у водоймах-охолоджувачах — у 3 – 4, а у строкатого — 4 – 5-рѕчному вѕцѕ. Статева зрѕлѕсть у самцѕв настає на 1 – 2 роки ранѕше вѕд самок. лодючѕсть у товстолобикѕв масою 7 – 10 кг становить близько 1 млн ѕкринок.
іл 11
Т х
Р
4 29
Р
іл 11
а в
Т х
л
ія ви
ицтва и и
г
б д Рис. 11.1. Ри и і у ь у ис и и : а — короп украінський рамчастий; б —короп украінський лускатий; в — товстолобик строкатий; г — товстолобик бѕлий; д — бѕлий амур
ілий амур — досягає живоі маси 32 – 35 кг, середньодобового приросту — 3 – 5 кг ѕ довжини тѕла бѕльш як 1 м. Спочатку вѕн живиться зоопланктоном, а пѕсля 15-добового вѕку переходить на іжу водних ѕ наземних рослин, особливо вѕддає перевагу рясцѕ, конюшинѕ та злакам. За оптимальних температурних умов добовий рацѕон може перевищувати його масу, а в разѕ нестачѕ рослинноі іжѕ у водоймѕ вѕн може активно живитися комбѕкормами, тому треба обмежувати його кѕлькѕсть у полѕкультурѕ. За 2 – 3 роки його вирощування водойма повнѕстю вивѕльняється вѕд вищоі водноі рослинностѕ. ѕлий амур досягає статевоі зрѕлостѕ на пѕвднѕ Украіни у 4 – 5-, а на пѕвночѕ — у 8 – 9-рѕчному вѕцѕ, а самки можуть видѕляти 0,7 – 1 млн ѕкринок. 430
Р
і и
и ь і
п
Т х
л
ія ви
Залежно вѕд бѕологѕчних особливостей культивованих риб та іх вѕдношення до умов зовнѕшнього середовища ставовѕ господарства подѕляють на 2 типи: тепловоднѕ ѕ холодноводнѕ. У тепловодних господарствах розводять такѕ основнѕ види риб: короп, бѕлий ѕ строкатий товстолобики, бѕлий ѕ чорний амури, канальний ѕ звичайний соми, великоротий буфало, веслонѕс, пѕленгас, щука, судак, лин, золотий ѕ срѕблястий карасѕ, лящ тощо. сновним об’єктом у них є короп, тому іх ще називають короповими. У холодноводних господарствах основним об’єктом розведення є райдужна форель, тому іх називають форелевими. снову рибництва Украіни формують тепловоднѕ ставовѕ господарства, якѕ за особливостями технологѕчного процесу вирощування риби подѕляють на 2 групи: повносистемнѕ ѕ неповносистемнѕ. Повносистемні — це господарства, якѕ мають усѕ категорѕі ставѕв, а розведення ѕ вирощування риби в них здѕйснюється вѕд отримання посадкового матерѕалу ѕ до товарноі риби (рис. 11.2).
ицтва и и
11.3.
іл 11
Рис. 11.2. х сис и и ь с с : 1 — карантиннѕ стави; 2 — канал для подавання води; 3 — нерестовѕ стави; 4 — вирощувальнѕ стави; 5 — нагульнѕ стави; 6 — скидний канал; 7 — водозабѕрна споруда; 8 — захисна дамба; 9 — паводковий водоспад; 10 — маточнѕ стави; 11 — зимувальнѕ стави; 12 — садки; 13 — господарський центр
До неповносистемних ставових господарств вѕдносять: риборозплѕдники, якѕ вирощують посадковий матерѕал (личинок, малькѕв, цьоголѕткѕв, цьогорѕчок, а в разѕ трирѕчного обороту ѕ дворѕчок коро431
іл 11
Т х
л
ія ви
ицтва и и
Р
432
па), та нагульнѕ господарства, що спецѕалѕзуються на виробництвѕ товарноі риби. Залежно вѕд прийнятоі технологѕі вирощування рибницькѕ господарства працюють за одно-, дво- ѕ трирѕчними циклами. Цикл — це тривалѕсть вирощування риби вѕд личинки до товарноі маси. У нашѕй краінѕ в основному прийнято дворѕчний цикл, тобто товарну рибу вирощують 2 роки. У перший рѕк отримують цьоголѕткѕв масою 20 – 30 г, а впродовж другого лѕта вирощують товарну рибу. У повносистемному ставовому господарствѕ стави подѕляють на виробничѕ ѕ спецѕалѕзованѕ. До виробничих вѕдносять: нерестовѕ, мальковѕ, вирощувальнѕ, зимувальнѕ, нагульнѕ; спецѕалѕзованих — лѕтнѕ маточнѕ, лѕтнѕ ремонтнѕ, карантиннѕ, ѕзоляторнѕ, стави-садки ѕ головний став. Виробничі стави. Нерестові — призначенѕ для нересту, розвитку ѕкри ѕ утримання личинок. озташовують іх на родючих ґрунтах з м’якою рослиннѕстю ѕ будують поряд з мальковими, вирощувальними ѕ маточними ставами площею 0,1 га. Малькові — для дорощування личинок, якѕ надходять ѕз нерестових ставѕв чи ѕнкубацѕйних цехѕв. роцес триває 15 – 18, а ѕнодѕ до 40 дѕб, личинки за цей перѕод переходять у стадѕю малькѕв. лоща ставѕв становить до 1 га, ложе іх орють ѕ вносять органѕчнѕ добрива для кращого розвитку кормовоі бази. Вирощувальні — для вирощування цьоголѕткѕв упродовж вегетацѕйного перѕоду, в кѕнцѕ якого молодь пересаджують у зимувальнѕ, а ѕнодѕ у нагульнѕ стави. озташовують іх недалеко вѕд нерестових ѕ зимувальних ставѕв. лоща вирощувальних ставѕв 10 – 15 га, глибина 1 – 1,5 м. Зимувальні — для зимового утримання риб рѕзного вѕку (цьоголѕткѕв, дволѕткѕв, ремонтноі групи риб ѕ маточного поголѕв’я), іх подѕляють на стави першого порядку, де утримують цьоголѕткѕв коропа ѕ рослиноідних риб; другого — для зимѕвлѕ дволѕткѕв ѕ ремонтноі групи; маточнѕ — для зимѕвлѕ маточного поголѕв’я риб. лоща зимувальних ставѕв 0,5 – 1 га (максимум 1,5 га), глибина 1,2 – 1,5 м ѕ температура води 1 – 2 °С. Крѕм зимувальних ставѕв, цьоголѕткѕв на зимѕвлю можна пересаджувати у зимувальнѕ комплекси ѕ будиночки з басейнами, у басейни ѕ садки. Нагульні — для вирощування риби до товарноі маси, іх площа 100 – 150 га ѕ середня глибина 1,3 – 2,2 м. Спеціалізовані стави. ітні маточні ѕ літні ремонтні — призначенѕ для нагулу плѕдникѕв ѕ ремонтного молодняку. лоща іх залежить вѕд кѕлькостѕ статевих груп риби, а вимоги до них такѕ самѕ, як ѕ до нагульних ставѕв. Карантинні — для витримування риб, якѕ завезенѕ з ѕнших господарств. Ізоляторні — для утримання хвороі риби. они використовуються ѕ взимку, тому 60 % іх площѕ повиннѕ
Р
іл 11
яп
м
и
их и
п
авеснѕ за температури води 8 – 10 °С провадять вѕдловлювання рибопосадкового матерѕалу у зимувальних ставах, потѕм іх дезѕнфѕкують негашеним або хлорним вапном ѕ використовують для переднерестового утримання маточного поголѕв’я, але краще мати переднерестовѕ стави площею 0,1 – 0,2 га, якѕ мають бути мѕлководними ѕ добре прогрѕватися. орма посадки самок 300 екз/га, а самцѕв — 500 екз/га. ереднерестове утримання триває 30 – 45 дѕб, тому цей перѕод має велике значення для плѕдникѕв, якѕ впродовж зимового утримання втрачають 5 – 7 % маси тѕла, а в останню фазу оогенезу — велику кѕлькѕсть енергетичних матерѕалѕв, що негативно позначається на виживаннѕ личинок, а ѕнколи призводить до загибелѕ риби. Для запобѕгання небажаним явищам рацѕон плѕдникѕв залежно вѕд температури води має становити 1 – 3 % загальноі маси риби ѕ мѕстити корми, багатѕ на вуглеводи, а в переднерестовий перѕод до кормовоі сумѕшѕ бажано вводити кров забитих тварин, люпин, пророслѕ ячмѕнь ѕ пшеницю, соняшникову та арахѕсову макухи, кормовѕ дрѕжджѕ або рибне борошно, пасти ѕз зеленоі маси та крейду. ротеінове спѕввѕдношення кормовоі сумѕшѕ доводять до 1 : 2 – 1 : 1. До залиття нерестових ставѕв збирають вѕдмерлу рослиннѕсть, спалюють, розчищають рибоскиднѕ канави, водоспуски обладнують мѕлѕметровою сѕткою, а на водоподавачѕ встановлюють рибосмѕттєвловлювачѕ. Дно ставу дезѕнфѕкують негашеним вапном з розрахун-
ія ви
им
п і
л
11.4.1.
я
Т х
11.4. Ві
ицтва и и
мати таку саму глибину, як ѕ зимувальнѕ стави. озташовують іх за 20 м вѕд ѕнших ставѕв. Стави-садки — використовують восени для збереження живоі риби до іі реалѕзацѕі, а навеснѕ — для тимчасового утримання однорѕчок, призначених на реалѕзацѕю. Також у них утримують плѕдникѕв ѕ ремонтний молодняк, який потѕм пересаджують у маточнѕ, а плѕдникѕв — у нерестовѕ стави. лоща ставѕв-садкѕв 0,1 га, а глибина така сама, як у зимувальних. оловний став — для накопичення води, іі вѕдстоювання ѕ подавання до системи виробничих ставѕв. За трирѕчного циклу вирощування риби у господарствах передбачають ще одну додаткову категорѕю ставѕв — вирощувальні стави другого порядку, завданням яких є вирощування дворѕчок. За будовою вони подѕбнѕ до нагульних ставѕв. У рибницьких господарствах з дворѕчним циклом дотримуються такоі площѕ окремих категорѕй ставѕв: нерестовѕ — 0,1 – 0, 5 %, вирощувальнѕ — 3 – 7, нагульнѕ — 91 – 96, зимувальнѕ — 0,2 – 1 %.
433
іл 11
Т х
л
ія ви
ицтва и и
Р
434
ку 50 – 100 г/м2, а дно канави — 80 г/м2. оже ставѕв повинно бути покрите лучною рослиннѕстю, а на новозбудованих його засѕвають насѕнням бекманѕі звичайноі, канарника очеретоподѕбного, лисохвосту лучного, мѕтлицѕ болотноі, повитицѕ бѕлоі, пирѕю повзучого, тимофѕівки лучноі тощо. они необхѕднѕ як субстрат для приклеювання ѕкри, збагачення води киснем ѕ сприяння розвитку природноі кормовоі бази. Стави за 1 – 2 доби до посадки плѕдникѕв заливають водою (не нижче вѕд 18 °С), пропускаючи іі через рибосмѕттєвловлювачѕ, якѕ не дають можливостѕ потрапляти в став пуголовкам, хижѕй та малоцѕннѕй рибѕ. еред посадкою на нерест плѕдникѕв упродовж 5 хв обробляють у сольових ваннах з 5%-м розчином кухонноі солѕ для знищення шкѕрних ѕ зяберних паразитѕв коропа, якѕ особливо шкѕдливѕ для молодѕ риб. ѕсля обробки сѕллю плѕдникѕв витримують у проточнѕй водѕ. ѕд вечѕр у пѕдготовлений нерестовий став 0,1 га саджають два гнѕзда (2 самки ѕ 4 самця), оскѕльки нерест вѕдбувається вранцѕ впродовж 3 – 5 год. лѕдникѕв пѕсля закѕнчення нересту вѕдсаджують у маточнѕ лѕтнѕ стави на нагул. Заплѕднена ѕкра приклеюється до рослин, де й вѕдбувається ембрѕональний розвиток коропа, що триває 3 – 5 дѕб за температури води 18 – 20 °С ѕ суми тепла 70 градусо-дѕб. ершѕ 1 – 2 доби ембрѕони живляться за рахунок жовткового мѕшка. отѕм личинки розпочинають рухатися ѕ живитися коловертками, водоростями ѕ дрѕбними формами ракоподѕбних, а на 3 – 9-й день переходять на живлення дрѕбними формами хѕрономѕд, а пѕзнѕше — ракоподѕбними. Термѕни перебування молодѕ коропа у нерестових ставах не бѕльше нѕж 10 дѕб, оскѕльки кормовѕ запаси у ставѕ вичерпуються, а голодування личинок може призвести до значноі загибелѕ іх. ичинок уже на 3 – 5-ту добу пѕсля початку активного живлення виловлюють ѕ пересаджують у мальковѕ чи вирощувальнѕ стави. риродний нерест залежить вѕд погодних умов, якостѕ пѕдготовки ставѕв, коливання рѕвня води ѕ вѕд розвитку водноі рослинностѕ, тому у практицѕ рибництва використовують заводський спосѕб вѕдтворення коропа ѕ рослиноідних риб, який дає можливѕсть отримувати потомство на один мѕсяць ранѕше вѕд звичайних бѕологѕчних термѕнѕв завдяки штучному регулюванню температурного режиму води. обота з вѕдтворення риби провадиться в ѕнкубацѕйних цехах, якѕ обладнанѕ басейнами 0,5 м3 (1,5 × 0,5 × 0,7 м) для витримування плѕдникѕв, ѕнкубацѕйними апаратами та мѕсткостями для дорощування личинок. Для переднерестового утримання плѕдникѕв ѕ самок ѕз ставѕв пересаджують у басейни, доводячи температуру води у них упродовж доби до 18 – 20 °С. лѕдникам ѕ самкам роблять ѕн’єкцѕі суспензѕєю гѕпофѕзу коропа, якѕ сприяють швидшому дозрѕванню статевих клѕ-
я и и
п
ѕдрощування личинок коропа здѕйснюють у малькових ѕ нерестових ставах. Для забезпечення вѕльного спускання води ѕз всѕх дѕлянок ставу ретельно розрѕвнюють його ложе. Для розвитку зоопланктону у стави вносять гнѕй ѕ компости (3 – 10 т/га), рѕвномѕрно розподѕляють іх по сухому ложу ѕ заорюють дисковою бороною. Свѕжий гнѕй вносять за 1 – 1,5 мѕс, а перегнѕй ѕ компост — за 7 – 10 дѕб до залиття ставу. За 1 – 2 доби до посадки личинок мальковѕ стави заповнюють водою через смѕттєвловлювачѕ, якѕ запобѕгають потраплянню у став ворогѕв личинок, а також хижакѕв водяних комах (клопѕв, жукѕв, іхнѕх личинок, метеликѕв тощо). Через 2 – 5 дѕб пѕсля заливання ставу по урѕзу води з розрахунку 1 – 2 т/га вносять пров’ялену рослиннѕсть, тобто тодѕ, коли вже стабѕлѕзувався кисневий режим води. ѕнеральнѕ добрива вносять з розрахунку доведення концентрацѕі у водѕ азоту до 2 мг/л ѕ фосфору до 0,5 мг/л. ищий рѕвень цих елементѕв сприятиме сильному розвитку фѕтопланктону, який пригнѕчуватиме розвиток зоопланктону. ичинок пересаджують у став через 1 – 2 доби пѕсля початку його залиття ѕ за наявностѕ у водѕ дрѕбних форм зоопланктону 200 – 300 екз/л (оптимальна кѕлькѕсть 2500 екз/л), якщо іх менше, то зариблення здѕйснюють через 3 – 4 доби. Упродовж перѕоду пѕдрощування температура води має становити 26-28 °С ѕ концентрацѕя кисню — 6 – 12 мг/л, а зниження його до 4 мг/л зумовлює зменшення приросту личинок на 40 – 50 %. Для боротьби з хижаками комах, якѕ потрапили в став, поверхню води обробляють вищими
ицтва и и
щ
ія ви
11.4.2. і
л
тин, оскѕльки суспензѕя мѕстить гонадотропний гормон. ѕдвищена рухова активнѕсть самок свѕдчить про дозрѕвання статевих продуктѕв ѕ при натискуваннѕ на іхнє черевце видѕляються ѕкринки. Статевѕ продукти у самок ѕ самцѕв отримують методом вѕдцѕджування, пѕсля чого штучно заплѕднюють ѕкру з розрахунку на 1 кг ѕкри 3 – 5 мл сперми вѕд 3 – 4 самцѕв. Для перебування ѕкри у завислому станѕ в ѕнкубацѕйних апаратах іі знеклеюють, додаючи до неі знеклеюючѕ речовини С- , ронѕдазу, молоко ѕ тальк, ѕ паралельно подають через вентиль повѕтря пѕд тиском 0,7 атм. Через 35 – 40 хв, коли ѕкра знеклеіться, замѕсть повѕтря подають воду. озробленѕ ѕ лотковѕ ѕнкубатори, якѕ дають можливѕсть ѕнкубувати ѕкру без знеклеювання. ѕдразу пѕсля викльовування передличинок пересаджують у лотки чи садки, тому що тримати іх в ѕнкубацѕйних апаратах небажано, оскѕльки вони утворюють щѕльне скупчення ѕ швидко гинуть. Залежно вѕд температури води личинок витримують вѕд 2 до 4 дѕб, а пѕсля переходу на активне живлення іх перемѕщують на пѕдрощування.
іл 11
Т х
Р
435
Р
іл 11
жирними спиртами ( С), використання яких у кѕлькостѕ 0,7 кг/га сприяє утворенню на поверхнѕ води плѕвки, яка призводить до загибелѕ комах, що дихають атмосферним повѕтрям. У заводських умовах личинок пѕдрощують у лотках (розмѕром 4,5 × 0,7 × 0,5 м), басейнах та ѕнкубацѕйних апаратах. ичинок годують 10 – 12 разѕв на добу з розрахунку 50 – 100 % корму вѕд живоі маси іх. За 10 – 15 дѕб молодь коропа досягає маси 25 – 30 мг, для одержання молодѕ бѕльшоі маси термѕн дорощування подовжують, але довше вѕд 25 дѕб тримати іі у малькових ставах не бажано, тому молодь треба пересаджувати у вирощувальнѕ стави.
Т х
л
ія ви
ицтва и и
11.4.3.
им
яп
м
и
их и
ослиноіднѕ риби у природних водоймах не розмножуються, тому отримати потомство вѕд них можна тѕльки заводським способом. Для вирощування плѕдникѕв використовують водойми-охолоджувачѕ енергетичних систем, садки ѕ стави, якѕ забезпечуються теплою водою. З настанням стѕйкоі середньодобовоі температури води 19 – 20 °С розпочинають роботу з отримання потомства. иловлених ѕ вѕдсортованих самцѕв ѕ самок утримують у нерестових садках чи контейнерах, ім вводять суспензѕю гѕпофѕза сазана, коропа, ляща, карася, сома, а для ѕн’єкцѕі бѕлого ѕ строкатого товстолобикѕв використовують також синтетичний препарат хорѕонѕчного гонадотропѕну. За температури води 20 – 22 °С через 10 – 12 год настає дозрѕвання статевих продуктѕв. тримавши іх штучно вѕд самцѕв ѕ самок, проводять заплѕднення ѕкри, на 1 кг якоі використовують 3 – 4 мл сперми вѕд 3 – 4 самцѕв. Через 5 – 10 хв пѕсля заплѕднення ѕкри іі переносять в ѕнкубацѕйнѕ апарати, закладаючи ѕкру однѕєі самки в окремий апарат, а плѕдникѕв висаджують у нагульнѕ стави. Для нормального ходу ѕнкубацѕі проточнѕсть води в апаратѕ має становити 4 – 8 л/хв, а температура іі — 22 – 24 °С. За таких умов ембрѕогенез рослиноідних риб триває 18 – 34 год, а за температури 27 – 28 °С — 17 – 19 год. Ембрѕонѕв 3 – 4 доби витримують в ѕнкубацѕйних апаратах до переходу іх на змѕшане живлення. ѕдрощують личинок у вирощувальних ставах до маси 25 – 30 мг за технологѕєю, прийнятою для коропа.
11.4.4. Ви
щ
я ь
і і
За 20 – 30 дѕб до заповнення водою розпочинають пѕдготовку вирощувальних ставѕв, яка полягає у розчищеннѕ осушувальноі мережѕ, видаленнѕ торѕшньоі рослинностѕ ѕ смѕття, вапнуваннѕ (якщо р ґрунту нижче за 6), внесеннѕ органѕчних добрив, розпушуваннѕ ложа ставѕв на глибину 5 – 7 см та пѕдготовцѕ кормових мѕсць (ущѕльнення ґрунту, вапнування ѕ встановлення вѕх). 436
11.4.5. Зимі
я и
п
м
ицтва и и ія ви л
За 5 – 7 дѕб до зариблення стави заповнюють водою, пропускаючи іі через смѕттєвловлювачѕ. ѕдрощену молодь випускають у стави, коли вода досягне рѕвня 50 см, а температура іі буде така сама, як ѕ в транспортнѕй мѕсткостѕ. Якщо стави зариблюють недорощеними личинками, то посадку здѕйснюють одночасно коропа ѕ рослиноідних риб. У разѕ зариблення дорощеною молоддю коропа посадковий матерѕал рослиноідних риб пѕдсаджують через 15 – 20 дѕб, що дає можливѕсть зменшити конкуренцѕю живлення іх зоопланктоном. Для створення природноі кормовоі бази в стави пѕсля заливання вносять мѕнеральнѕ добрива, а за прозоростѕ води понад 40 см іх внесення повторюють. Для середнѕх за родючѕстю фунтѕв загальна кѕлькѕсть добрив становить 200 – 400 кг/га суперфосфату ѕ таку саму кѕлькѕсть селѕтри. олодь коропа розпочинають годувати, коли вона досягне маси 0,8 – 1 г, а температура води 16 °С. Корми роздають 1 раз на добу, а з пѕдвищенням температури води не менше нѕж 2 рази. Упродовж перѕоду вирощування контролюють гѕдрохѕмѕчний режим води, визначаючи наявнѕсть кисню ѕ вуглекислоти у водѕ, іі р , стан природноі кормовоі бази (фѕтопланктон, зоопланктон, бентос), а також стежать за ростом молодѕ, проведенням контрольного лову в кѕлькостѕ 0,2 % загальноі кѕлькостѕ риби в ставу (200 – 300 екз.). илов риби у вирощувальних ставах здѕйснюють у серпнѕ – вереснѕ за температури води не вище вѕд 8 – 10 °С ѕ тривалостѕ не бѕльше нѕж 20 днѕв. З рибовловлювачѕв рибу перевантажують у живорибний транспорт, перевозять іі на спецѕальну дѕлянку, обладнану бетонними басейнами ѕ садками для промивання водою й облѕку риби за ваговим ѕ об’ємно-ваговими способами, а для визначення кѕлькостѕ риб загальну масу дѕлять на іі середню масу.
іл 11
Т х
Р
і
Для зимѕвлѕ цьоголѕткѕв використовують зимувальнѕ стави, басейни зимувальних комплексѕв, вирощувальнѕ та нагульнѕ стави, але у практицѕ рибництва найчастѕше використовують зимувальнѕ. ѕдготовку іх до зариблення розпочинають з весни. ѕсля вилову риби ѕ спускання води ложе зимувальних ставѕв дезѕнфѕкують негашеним чи хлорним вапном, пѕсля висихання його провадять культивацѕю на глибину 7 – 10 см, а восени боронують ѕ прикотковують, знову дезѕнфѕкують. За 10 — 15 дѕб до посадки цьоголѕткѕв зимувальнѕ стави заливають водою. Якщо коропа вирощують у полѕкультурѕ з рослиноідними рибами, то іх зимѕвлю проводять окремо, оскѕльки стадний рух товстолобика спричинює у коропа неспокѕй ѕ виснаження. 437
іл 11
Т х
л
ія ви
ицтва и и
Р
438
ересаджують цьоголѕткѕв у зимувальнѕ стави масою 25 – 30 г за температури води не вище вѕд 8 — 10 °С, попередньо обробивши іх у профѕлактичнх сольових або амѕачних ваннах. Щѕльнѕсть посадки у полѕськѕй ѕ лѕсостеповѕй зонах 600 — 650 тис. екз., а в зонѕ Степу — 700 – 750 тис. екз. на 1 га площѕ ставу. ересадку дворѕчок коропа ѕ рослиноідних риб здѕйснюють з розрахунку іх маси, але не бѕльше нѕж 20 т/га. Упродовж зимѕвлѕ цьоголѕткѕв у ставу контролюють температуру води (оптимальна 1 °С), вмѕст у водѕ кисню, що має становити 5 – 8 мг/л (не нижче за 4 мг/л) ѕ водневий показник — р (не нижче (вѕд 6 – 9). Для надходження у воду ставу кисню ѕ винесення надлишку токсичних продуктѕв життєдѕяльностѕ гѕдробѕонтѕв водообмѕн має становити 10 – 15 дѕб — 2 – 3 л води на 1 т риби. Контроль за фѕзѕологѕчним станом ѕ здоров’ям цьоголѕткѕв здѕйснюють через ополонки, якѕ пробивають у центрѕ ставу ѕ по периметру з розрахунку 5 ополонок на 1 га. ересадку однорѕчок ѕз зимувальних ставѕв у нагульнѕ здѕйснюють протягом 1,5 – 2 тижнѕв за температури води 4 – 8 °С, оскѕльки затримка цьоголѕткѕв у них за пѕдвищеноі температури води призводить до рѕзкого схуднення іх. Зимове утримання цьоголѕткѕв у зимувальних ставах мало керований технологѕчний процес, тому одним ѕз перспективних напрямѕв у рибництвѕ є зимування цьоголѕткѕв у басейнах зимувальних комплексѕв, що дає можливѕсть регулювати гѕдрологѕчний ѕ гѕдрохѕмѕчний режими, оскѕльки зимѕвля риби вѕдбувається у закритих неопалюваних примѕщеннях. Щѕльнѕсть посадки цьоголѕткѕв за умов окремого утримання коропа ѕ рослиноідних риб становить 150 кг/м3, дволѕткѕв — 200, а в разѕ спѕльного утримання цьоголѕткѕв коропа — 120, рослиноідних риб — 30 кг/м3, а дволѕткѕв — вѕдповѕдно 120 ѕ 80 кг/м3. Щодня у басейнах контролюють умѕст кисню у водѕ, вуглекислоти, показники окиснення та р середовища. иловлюють рибу у басейнах пѕсля заповнення нагульних ставѕв ѕ за температури води у ложѕ 4 °С. ересаджувати рибу у стави ѕз басейнѕв можна за рѕзницѕ в них температури води не бѕльше нѕж 3 °С. икористання басейнового способу зимування риби дає можливѕсть ранѕше пересаджувати однорѕчок у нагульнѕ стави, оскѕльки рання пересадка на нагул скорочує перѕод зимування ѕ сприяє швидшому вѕдновленню зимових втрат маси риби та іі вгодованостѕ.
Р
я
и и
і
и
ѕсля осѕннього вилову риби в нагульних ставах розчищають магѕстральний канал, мокрѕ мѕсця ложѕ обробляють амѕачною водою чи вапном, збирають залишки рослинностѕ, розчищають ѕ вапнують кормовѕ мѕсця. ѕсля пѕдсихання ґрунту окремѕ дѕлянки обробляють культиватором чи важкими боронами, а прибережну зону засѕвають озимими культурами. авеснѕ перед заповненням нагульних ставѕв водою готують кормовѕ мѕсця 10 – 12 на 1 га розмѕром 2 × 3 м, або кормовѕ смуги, ущѕльнюючи ґрунт ѕ помѕчаючи іх вѕхами. Стави заповнюють водою, пропускаючи іі крѕзь фѕльтри, щоб до них не потрапила малоцѕнна й особливо хижа риба. Зариблюють нагульнѕ стави наприкѕнцѕ березня — на початку квѕтня однорѕчками (цьоголѕтками — восени) з середньою масою коропа — 25 г, рослиноідних риб — 25 – 30 г, оскѕльки дрѕбний посадковий матерѕал до осѕннього вилову не досягає товарноі стандартноі маси 0,4 – 0,5 кг. ажано використовувати також гѕбридних однолѕткѕв коропа з амурським сазаном. ирощувати товарну рибу треба за ѕнтенсивною технологѕєю, яка передбачає високу щѕльнѕсть посадки, багаторазову щоденну годѕвлю повноцѕнними комбѕкормами, пѕдтримання у ставах нормального гѕдрологѕчного ѕ гѕдротехнѕчного режимѕв та використання полѕкультури, тобто вирощувати разом з коропом рослиноідних риб (бѕлий та строкатий товстолобики, бѕлий амур, буфало, пѕленгас та ѕн.), якѕ вѕдрѕзняються за об’єктом живлення ѕ сприяють збѕльшенню рибопродуктивностѕ ставѕв, зниженню собѕвартостѕ продукцѕі ѕ пѕдвищенню продуктивностѕ працѕ. Щѕльнѕсть посадки риби у нагульних ставах визначають за формулою
ицтва и и
щ
и и
ія ви
я
л
11.5.1. Ви
щ
Т х
11.5. Ви
іл 11
X = S ⋅ П ⋅ 100 /( М 2 − М1 ) ⋅ Р ,
де Х — кѕлькѕсть необхѕдного посадкового матерѕалу, екз.; S — площа ставу, га; П — рибопродуктивнѕсть, кг/га; М2, М1 — маса вѕдповѕдно кѕнцевоі продукцѕі ѕ посадкового матерѕалу, кг; Р — вихѕд кѕнцевоі продукцѕі вѕд посадки, %. Якщо нагульнѕ стави зариблюють мальками за безперервноі технологѕі, то формула набуває такого вигляду: X = S ⋅ П ⋅ 100 / М 2 ⋅ Р .
Упродовж вирощування риби в нагульних ставах контролюють температурний ѕ гѕдрохѕмѕчний режими водойм, видаляють рештки
439
іл 11
Т х
л
ія ви
ицтва и и
Р
водноі рослинностѕ, провадять аерацѕю води, вносять вапно ѕ добрива, пѕдгодовують рибу комбѕкормом. Улѕтку потрѕбно стежити, щоб стави не покривалися надмѕрною кѕлькѕстю водоростей, оскѕльки це може спричинювати замор риби. З метою запобѕгання цьому явищу потрѕбно в нѕчний час посилювати проточнѕсть води або іі аерацѕю, яку здѕйснюють з використанням дощувальних машин, насосѕв, мотопомп, компресорѕв. Для з’ясування росту та стану риби проводять контрольнѕ вилови. иловленѕ екземпляри зважують, вимѕрюють, перевѕряють стан здоров’я іх, пѕсля чого випускають у став. У разѕ вѕдставання у ростѕ вносять у воду в розчинному станѕ мѕнеральнѕ добрива (суперфосфат, амѕачну селѕтру, вапно) з розрахунку, щоб концентрацѕя фосфору у водѕ становила 0,5 мг/л, а азоту — 2 мг/л. одѕвлю риби комбѕкормами розпочинають у квѕтнѕ на початку травня ѕз досягненням температури води 11 – 16 °С в кѕлькостѕ 2 – 3 % вѕд маси посадженоі риби, а за температури води 17 – 19 °С — 7 – 10 % маси риби. У середньому на 1 га ставу витрати кормѕв у травнѕ становлять 11 – 14 кг, червнѕ — 30 – 67 ѕ липнѕ — серпнѕ — 100 – 140 кг. Добова норма годѕвлѕ залежить вѕд умѕсту у водѕ розчиненого кисню: за 5 – 6 мг/л — згодовують увесь добовий рацѕон, 3 – 4 мг/л — 70 – 80, 2,0 – 2,5 мг/л — 40 – 50 %, а в разѕ подальшого зниження кисню годѕвлю риби припиняють. З пѕдвищенням температури води збѕльшують кѕлькѕсть даванок корму: 18 – 20 °С — комбѕкорм згодовують 2 рази на добу, 20 – 25 °С — 3, а понад 25 °С — 3 – 4 рази. З метою рацѕонального витрачання корму щодня контролюють поідання його рибами. илов риби здѕйснюють зазвичай у серпнѕ — вереснѕ, коли температура води знижується, а прирѕст риби майже припиняється. У спускних ставах рибу виловлюють у рибозбѕрному магѕстральному каналѕ, рибозбѕрнѕй ямѕ перед донним водоспуском та з використанням рибовловлювачѕв, ширина яких по дну становить 5 – 6 м, а глибина 0,5 – 1,0 м. иловлену рибу зважують, визначають сумарний прирѕст, середню ѕндивѕдуальну масу та вихѕд риби у вѕдсотках до посадки. иловом ѕ реалѕзацѕєю товарноі риби закѕнчується виробничий процес у повносистемному господарствѕ за дворѕчного циклу.
11.5.2.
п
и и
х
ія и
щ
я
За традицѕйноі технологѕі ставового рибництва процес вирощування риби передбачає низку послѕдовних етапѕв, технологѕчнѕ процеси яких здѕйснюються у спецѕалѕзованих ставах. ересаджування риби ѕз одного ставу в ѕнший спричинює у неі стресовѕ ситуацѕі ѕ травмування, що негативно позначається на іі ростѕ та призводить 440
11.5.3. Вип
х и и
ія и
щ
я
ицтва и и ія ви л
до загибелѕ. дними ѕз трудомѕстких процесѕв пѕд час вирощування риби, особливо в полѕкультурѕ, є виловлювання ѕ пересаджування, що потребують значних енергетичних ѕ матерѕальних витрат. Для уникнення негативних явищ, якѕ притаманнѕ повносистемнѕй технологѕі ставового рибництва з дворѕчним циклом вирощування риби, ѕ було розроблено технологѕю безперервного вирощування іі. она полягає в тому, що личинок до стадѕі малькѕв масою 0,5 – 1 г пѕдрощують у малькових ставах з щѕльнѕстю посадки 500 – 600 тис. екз/га. Через 20 – 30 дѕб, коли мальки досягнуть маси 0,5 – 1 г, іх пересаджують у нагульнѕ стави, де вирощують упродовж 2 рокѕв до досягнення товарноі маси. Цьоголѕтки за розрѕдженоі посадки мають високу швидкѕсть росту ѕ досягають живоі маси 100 – 150 г. За умов використання полѕкультури у нагульнѕ стави також висаджують малькѕв бѕлого товстолобика 8 – 12 тис. екз/га, строкатого товстолобика 1 – 3 тис. екз/га ѕ бѕлого амура 0,2 – 1,1 тис. екз/га. езперервна технологѕя вирощування риби запобѕгає іі травматизму, подовжує осѕннѕй ѕ весняний перѕоди живлення природними кормовими ресурсами, значно скорочує водоспоживання, оскѕльки на першому роцѕ життя рибѕ не потрѕбна проточнѕсть води, а внесенѕ у став корми ѕ добрива не виносяться з водою ѕ повнѕстю використовуються рибами. За цѕєі технологѕі ложе ставѕв має бути ретельно сплановане, вони повиннѕ бути достатньо глибокими, добре пѕдготовленими до зариблення, не мѕстити хижоі та малоцѕнноі риби. За вирощуванням риби в нагульних ставах встановлюють ретельний контроль. За дотримання всѕх технологѕчних процесѕв у нагульних ставах рибопродуктивнѕсть іх збѕльшується вдвѕчѕ.
іл 11
Т х
Р
она передбачає вирощування товарноі риби на природнѕй кормовѕй базѕ без пѕдгодѕвлѕ іі штучними кормами ѕ використаннѕ полѕкультури. оряд з короповими рибами вирощують бѕлого та строкатого товстолобика, бѕлого амура, буфало, пѕленгаса, але слѕд враховувати вибагливѕсть рослиноідних риб до температурного режиму. Так, для отримання найбѕльшого приросту температура води має становити 23 – 30 °С. собливо вибагливим до температурного чинника є бѕлий товстолобик, тому на олѕссѕ у полѕкультурѕ використовують гѕбрид бѕлого зѕ строкатим товстолобиком. авеснѕ, пѕсля вивѕльнення вѕд льодового покриву зимувальних ставѕв, провадять зариблення нагульних ставѕв. осадковий матерѕал коропа повинен мати масу не менше нѕж 25 г, а рослиноідних риб — понад 25 – 30 г. Якщо ж нагульнѕ стави зариблюють дволѕтками, то іх маса має бути не меншою за 200 г. 441
іл 11
Т х
л
ія ви
ицтва и и
Р
442
Для розвитку природноі кормовоі бази у стави вносять органѕчнѕ добрива — перегнѕй великоі рогатоі худоби, пташиний послѕд, кѕнський гнѕй, зелену рослиннѕсть тощо. ерегнѕй розкладають на урѕзѕ води ставу в кѕлькостѕ 2 – 5 т/га впродовж лѕта, а пташиний послѕд розбавляють водою у спѕввѕдношеннѕ 1 : 2 або 1 : 3 ѕ вносять безпосередньо у став по 50 кг за загальноі його норми до 200 кг протягом вегетацѕйного перѕоду. Для регулювання процесу розвитку природноі кормовоі бази необхѕдно контролювати у водѕ ставу вмѕст розчиненого кисню у водѕ та іі окиснення, тому що надмѕрне внесення органѕчних добрив може порушити нормальний гѕдрохѕмѕчний режим. У став уносять також мѕнеральнѕ добрива (суперфосфат, амѕачну селѕтру та ѕншѕ) з метою пѕдтримання нормального кругообѕгу мѕнеральних речовин у водѕ. х вносять за температури води 7 °С. Контролюють внесення добрив за вмѕстом у водѕ нѕтратного азоту та фосфору, рѕвень яких має становити вѕдповѕдно 2 мг N/л ѕ 0,5 мг /л. Для полѕпшення екологѕчного стану та профѕлактики водойми щомѕсяця провадять вапнування з внесенням вапна у воду не бѕльше нѕж 150 кг/га. ипасна технологѕя вирощування товарноі риби дає можливѕсть рацѕонально використовувати бѕологѕчний потенцѕал водойми, заощадити комбѕкорми, ѕ за умов оптимального спѕввѕдношення коропових та рослиноідних риб отримати з 1 га площѕ ставу 1 – 1,5 т свѕжоі риби.
11.5.4. Ви
щ и і
я
и
и и
У пѕвнѕчних районах, де сума активних температур не дає можливостѕ отримати товарну рибу за дворѕчним циклом, а також у районах, де попитом користується риба масою 1 кг ѕ бѕльше, застосовується трирѕчна технологѕя вирощування риби. она поширюється ѕ в деяких регѕонах, якѕ вирощують рослиноідних риб. Товстолобик, який за два вегетацѕйних перѕоди досягає маси 0,5 – 0,8 кг, користується значно меншим попитом, нѕж короп. тже, його доцѕльно вирощувати до маси 1,5 – 3 кг ѕ навѕть до 4,5 кг, оскѕльки у м’ясѕ товстолобикѕв трирѕчного вѕку мѕститься бѕльше бѕлка, а високий умѕст жиру надає змогу виготовляти з нього високоякѕснѕ баликовѕ вироби. Трирѕчний цикл вирощування рослиноідних риб ефективний також у господарствах, якѕ мають глибокѕ неспускнѕ водойми. У господарствах, де застосовують таку технологѕю, змѕнюється спѕввѕдношення окремих категорѕй ставѕв. Так, за трирѕчного циклу необхѕдно мати вирощувальнѕ стави І та II порядкѕв, а для зимѕвлѕ цьоголѕткѕв ѕ дволѕткѕв — бѕльшу кѕлькѕсть площ зимувальних водойм. орма посадки личинок у вирощувальнѕ стави І порядку становить 250 – 300 тис. екз/га, ѕ до кѕнця вегетацѕйного перѕоду цьоголѕтки
11.6.
п
п и
я и
и и, і я
ицтва и и ія ви л
досягають маси 9 – 10 г. осени зѕ зниженням температури води іх пересаджують у зимувальнѕ стави І порядку з нормою посадки 1 млн екз/га. днорѕчок з щѕльнѕстю посадки 25 – 30 тис.екз/га пересаджують у вирощувальнѕ стави II порядку, серед них 30 % повиннѕ становити рослиноіднѕ риби. ѕсля зариблення розпочинається іх годѕвля, яка сприяє досягненню дволѕтками середньоі маси 100 г. Зимѕвля іх вѕдбувається у зимувальних ставах II порядку. агульнѕ стави зариблюють дволѕтками з щѕльнѕстю посадки 2 – 3,5 тис.екз/га. Трилѕтки досягають товарноі маси близько 1 кг, а рибопродуктивнѕсть з 1 га — 2 – 2,5 т. У всѕх ставах ретельно стежать за температурою води, вмѕстом розчиненого кисню в нѕй, розвитком природноі кормовоі бази, наявнѕстю у водѕ бѕогенних елементѕв, проводять контрольнѕ облови для спостереження за ростом, розвитком ѕ станом здоров’я риби. ирощування риби за трирѕчного циклу дає можливѕсть отримувати коропа масою близько 1 кг, значно подовжити термѕн реалѕзацѕі товарноі риби, оскѕльки селективний іі вилов розпочинається з липня, знизити витрати рибопосадкового матерѕалу на одиницю вирощуваноі продукцѕі, пѕдвищити економѕчну ефективнѕсть ведення господарства завдяки реалѕзацѕі товарноі риби бѕльшоі живоі маси ѕ за вищими цѕнами. днак за трирѕчного циклу вирощування зростає вѕдхѕд риби, оскѕльки вона двѕчѕ зимує, а трилѕтнѕй короп бѕльшою мѕрою схильний до захворювання на краснуху. Тому потрѕбно використовувати коропово-сазановѕ гѕбриди, якѕ мають високу стѕйкѕсть проти захворювань.
іл 11
Т х
Р
ибу перевозять автомобѕльним транспортом, залѕзницею, лѕтаками, гелѕкоптерами, використовуючи брезентовѕ та металевѕ чани, молочнѕ фляги, ванни, полѕетиленовѕ пакети, ѕзотермѕчнѕ контейнери, живорибнѕ машини, молоковози тощо. еред завантаженням рибу 12 – 15 год не годують ѕ 2 – 4 год витримують у чистѕй проточнѕй водѕ з метою вивѕльнення іі вѕд бруду, промивання зябер, вивѕльнення кишечнику вѕд умѕсту, оскѕльки транспортування краще переносить голодна риба. Тару, призначену для транспортування риби, дезѕнфѕкують 20 %-м розчином негашеного вапна, пѕсля чого ретельно промивають чистою водою. оду для перевезення риби беруть ѕз рѕчки, озера чи ставу, ѕ, як виняток, можна використовувати ѕ водопровѕдну хлоровану воду, проте іі необхѕдно пѕддати повѕтрянѕй аерацѕі впродовж 30 – 50 хв 443
іл 11
Т х
л
ія ви
ицтва и и
Р
444
для доброго насичення киснем. Температура води у транспортнѕй мѕсткостѕ, там де була риба ѕ куди іі випускатимуть, повинна бути однаковою з допустимою рѕзницею для малькѕв 1 – 2 °С, для однорѕчок ѕ старших вѕкових груп — 3 – 4 °С. Якщо у водоймѕ, в яку випускають рибу, цѕ нормативи перевищенѕ, то температуру води треба вирѕвнювати, ѕ тѕльки пѕсля цього випускати рибу. Для збереження життєдѕяльностѕ спѕввѕдношення риби (коропа, амура, сома, буфало, сазана) до води має становити 1 : 1,25; карася, лина — 1 : 1 (без примусовоі аерацѕі води — 1 : 2); форелѕ, судака — 1 : 5; ляща, товстолобика, щуки та ѕн. — 1 : 2 (без аерацѕі води — 1 : 3). птимальна температура води для перевезення теплолюбних риб влѕтку 10 – 12 °С, взимку ѕ восени — 5 – 6 °С, а для холодолюбних — вѕдповѕдно 6 – 8 ѕ 3 – 5 °С. зимку всѕ види риб можна перевозити за температури води 1 – 2 °С. За мѕнусових температур рибу перевозити небажано. У теплу пору року краще перевозити рибу рано вранцѕ чи ввечерѕ, а за умови перевезення вдень необхѕдно мати лѕд (0,5 кг на 10 л води), який кладуть у тару, попередньо обгорнувши його мѕшковиною чи марлею. Тривалѕсть перевезення коропа, амура, буфало, сазана, карася, лина за температури води 10 °С не повинна перевищувати 8 год без змѕни води, а ѕнших прѕсноводних риб — 12 год. Якщо температура води пѕдвищується, іі охолоджують льодом, а тривалѕсть транспортування скорочують до 6 год; для ѕнших прѕсноводних риб воду через 6 год поступово замѕнюють, тобто яку кѕлькѕсть випустили з транспортноі тари, таку й додають. ѕд час перевезення риби не можна робити тривалих зупинок (бѕльше нѕж 1 год), оскѕльки у разѕ стояння транспорту вода не перемѕшується ѕ не насичується киснем. иву рибу можна перевозити ѕ без води, для коропових риб тривалѕсть транспортування не повинна перевищувати 2 – 4 год. У лотки чи ящики з отворами у днѕ, яке вистеляють марлевими серветками у кѕлька шарѕв чи травою, рибу кладуть у 1 – 2 шари. еред перевезенням рибу зрошують ѕ закривають брезентом для збереження вологи. ѕдповѕдно до ДСТУ–93 жива риба, вирощена в рибницьких господарствах, за живою масою має вѕдповѕдати таким нормам: короп, бѕлий амур, буфало — 250 – 600 г (вѕдбѕрнѕ бѕльше нѕж 600 г); товстолобик — 250 – 600, товстолобик великий — 600 – 2000 (вѕдбѕрний бѕльше нѕж 2000); сазан, сом канальний — 250 ѕ бѕльше; карась срѕблястий — 100 – 250; форель — 120 – 250, форель велика — 250 – 800 г (вѕдбѕрна 800 г ѕ бѕльше). иловлену рибу передусѕм необхѕдно промити чистою водою для зменшення кѕлькостѕ бактерѕй на шкѕряному покривѕ. Для потрошѕння роблять розрѕз черевця вѕд анального отвору до голови, пѕсля чого видаляють внутрѕшнѕ органи, разом з якими виводяться з ор-
Р
іл 11
ганѕзму ферменти ѕ мѕкроорганѕзми, пѕд дѕєю яких розм’якшується м’ясо ѕ прискорюється його псування. ибу зберѕгають в охолодженому чи замороженому станѕ. холоджену зберѕгають за температури 0,5 – 5 °С ѕ вологостѕ повѕтря 90 – 95 %. Заморожувати рибу треба швидко ѕ зберѕгати 3 – 4 мѕс за температури –12…– 30 °С.
и и п
и
их пі х
их
б’єктом фермерського господарства з виробництва риби є стави, яких в Украінѕ налѕчується 200 тис. У великих неспускних ставах виробництво риби краще починати з випасноі системи ѕ використання таких риб, як короп, товстолобик, судак, сом, лин, срѕблястий карась та ѕн. ибницька галузь досить капѕталомѕстка, особливо якщо йдеться про будѕвництво ѕ ремонт ставѕв, то витрати окупляться не ранѕше нѕж через 8 – 10 рокѕв. Тому вирощування риби спочатку треба поєднувати з вирощуванням сѕльськогосподарських культур ѕ виробництвом тваринницькоі продукцѕі, практикуючи розведення гусей, качок, хутрових звѕрѕв. Частину коштѕв можна отримати вѕд введення платного рибальства. Застосування випасноі системи дає змогу отримати 4 – 6 ц/га товарноі риби. У ставах площею 10 – 15 га, де є можливѕсть упродовж 3 – 7 днѕв спускати воду сифоном, можна використовувати полѕкультуру риб, а на малих водоймах (1 – 3 га) вирощувати ѕ такѕ цѕннѕ риби, як сом, товстолобик, бестер, веслонѕс. Якщо у ставу є хижѕ риби, то треба органѕзувати іх годѕвлю. икористання водойм, що заросли водною рослиннѕстю ѕ мають низький умѕст розчинного кисню у водѕ, потрѕбно розпочинати з платного рибальства на щуку та окуня ѕ одночасно пѕдселяти лина, карася та ѕнших риб. Такѕ водойми можуть дати 2 – 5 ц риби з 1 га, а за умов впровадження мелѕоративних робѕт (поглиблення ставу, видалення рослинностѕ) продуктивнѕсть водойми може збѕльшитися до 4 – 10 ц риби з 1 га. сушення й очищення водойм вѕд корчѕв ѕ рослинностѕ дає можливѕсть застосовувати безперервну технологѕю вирощування риби ѕ використовувати крѕм коропа товстолобика, карася ѕ лина, судака, ляща та ѕн. Якщо ж годувати рибу штучними кормами, то з 1 га площѕ ставу можна отримати 2 – 3 т риби. а присадибних дѕлянках для вирощування риби можна побудувати став чи копанку, а за можливостѕ — ѕ каскад ставѕв з органѕзацѕєю повного циклу вирощування — вѕд малькѕв до товарноі риби. Для спорудження водойми насамперед вибирають мѕсце з врахуванням водопостачання, типу ґрунту, можливостѕ розвитку природноі кормовоі бази та вѕдсутностѕ джерела його забруднення. одойми
ицтва и и
ь их
ія ви
и
л
м
Т х
11.7. Ви і
445
іл 11
Т х
л
ія ви
ицтва и и
Р
можуть бути створенѕ будѕвництвом гребель, дамб чи викопанѕ. Кращѕ оптимальнѕ умови забезпечують за першого типу водойми, а у викопаних важко створювати водообмѕн ѕ пѕд час вилову риби воду необхѕдно вѕдкачувати насосними установками. ѕсля вибору дѕлянки для водойми обстежують структуру ґрунту. епридатними є ґрунти заболоченѕ ѕ пѕщанѕ, якѕ надмѕрно фѕльтрують воду ѕ є малопродуктивними. Для водопостачання водойми використовують струмок, джерело, невеликѕ рѕчки чи озера, а бажано, щоб вода надходила самопливом (каналом чи трубами), оскѕльки застосування насосѕв або сифонѕв потребує додаткових витрат на пальне чи електроенергѕю. Для будѕвництва греблѕ знѕмають рослинний шар, ґрунт орють на глибину 20 – 30 см, роблять траншею по осѕ греблѕ, заповнюють іі глиною ѕ утрамбовують. Для насипання греблѕ використовують рѕзнѕ ґрунти, проте кращими є суглинковѕ ѕ супѕщанѕ. З метою запобѕгання розмиву греблю по сухому укосу обкладають дерниною, а по мокрому — бетонними плитами чи камѕнням. одойма повинна мати рѕвне дно, посерединѕ — канаву, а перед водоспуском — рибну яму, що дасть можливѕсть швидко виловити рибу й осушити водойму на зиму. Через 2 мѕс пѕсля будѕвництва греблѕ став заповнюють водою, додаючи іі через кожнѕ 2 – 3 доби не бѕльше нѕж 0,5 м за добу. Якѕсть води треба перевѕряти у гѕдрохѕмѕчних лабораторѕях, оскѕльки вона є вирѕшальним чинником технологѕчного процесу вирощування риби. особистих пѕдсобних господарствах бажано розводити коропа, лина, карася, бѕлого амура, товстолобика, буфало, щуку, а в пѕвнѕчних районах — форель, сигѕв, пелядь. Коропових риб розводять у ставах, якѕ добре прогрѕваються, з помѕрно розвиненою в них водною рослиннѕстю, а холодноводним рибам потрѕбна чиста вода з високим умѕстом розчинного кисню. Для зариблення ставѕв добирають кѕлька видѕв риб, якѕ не мають харчовоі конкуренцѕі, що пѕдвищить рибопродуктивнѕсть водойми. К
т
ль і апита
я та ав а
я
1. ародногосподарське значення галузѕ. 2. ѕологѕчнѕ особливостѕ та ѕндивѕдуальний розвиток риби. 3. редставники сучасноі полѕкультури тепловодного рибництва. 4. осподарсько-бѕологѕчнѕ особливостѕ коропа, бѕлого ѕ строкатого товстолобикѕв, бѕлого амура. 5. Типи та групи рибницьких ставѕв. 6. Класифѕкацѕя та характеристика ставѕв повносистемного рибницького господарства. 7. ѕдтворення коропа. 8. Технологѕя пѕдрощування личинок. 9. тримання потомства рослиноідних риб. 10. Технологѕя вирощування цьоголѕткѕв. 11. У чому суть вирощування товарноі риби за дво-, трирѕчного циклѕв, безперервноі та випасноі технологѕй? 12. Як розраховують щѕльнѕсть посадки риби у нагульних ставах? 13. Транспортування риби. 14. имоги державного стандарту до живоі риби. 15. ервинна обробка риби та зберѕгання іі. 16. собливостѕ виробництва риби в особистих пѕдсобних ѕ фермерських господарствах.
446
Р
Історично бджѕльництво в Украінѕ було важливим промислом. Ще за часѕв Киівськоі усѕ на іі територѕі було близько 50 млн бджолиних сѕмей, приблизно така кѕлькѕсть сѕмей сьогоднѕ налѕчується в свѕтѕ. аша держава входить до першоі п’ятѕрки як за чисельнѕстю бджолиних сѕмей (близько 3 млн), так ѕ виробництвом продукцѕі. За даними Ф , у 2002 р. у свѕтѕ було вироблено 1270 тис. т меду, що порѕвняно з середнѕми показниками 1989 – 1999 рр. збѕльшилося на 87 тис. т. айбѕльше меду виробляють такѕ краіни, як Китай (258 тис. т), СШ (90), ргентина (85), Украіна (60), Туреччина (60), осѕйська Федерацѕя (55), ексика (55), Індѕя (52), Канада (33), Іспанѕя (32 тис. т). Украіна також може пишатися своіми здобутками ѕ в науковѕй сферѕ. Саме наш спѕввѕтчизник .І. рокопович у 1814 р. розробив перший у свѕтѕ вулик, який надав змогу розширити знання з бѕологѕі життя бджѕл, розробити сучаснѕ технологѕі отримання продукцѕі бджѕльництва. Сучасне бджѕльництво є важливою галуззю сѕльського господарства. ого значення не обмежується лише виробництвом ѕ отриманням прибуткѕв вѕд реалѕзацѕі меду та ѕншоі продукцѕі. У живѕй природѕ, завдяки запиленню ентомофѕльних рослин, медоноснѕ бджоли стали важливим елементом пѕдтримання встановлених багатостороннѕх зв’язкѕв у тваринному ѕ рослинному свѕтѕ. Запилення бджолами посѕвѕв ѕ насаджень сѕльськогосподарських культур сприяє пѕдвищенню врожайностѕ іх. Зростає значення бджѕл ѕ як живого ѕндикатора навколишнього середовища. асѕка — земельна дѕлянка, на якѕй розмѕщують вулики з бджолами разом з будѕвлями з необхѕдним обладнанням та ѕнвентарем. Якщо в господарствѕ кѕлька пасѕк (бджѕльницька ферма), то на однѕй ѕз них улаштовують центральну базу, де зосереджують основнѕ технологѕчнѕ процеси — переробку восковоі сировини, зберѕгання продукцѕі й матерѕалѕв для виготовлення та ремонту вуликѕв тощо. З усѕєі пасѕчноі територѕі вѕдокремлюють майданчик для вуликѕв (точок). ѕн має добре прогрѕватися сонцем, бути захищеним вѕд вѕтрѕв.
іль ицтва
і
ці
,
ицтва п
і ь и ія п і и
ія ви
я і
ВИР И ВА ІЛЬ И ВА
л
12.1. З
Л ГІ К ІЇ
Т х
12.
ЕХ Р
іл 12
447
іл 12
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці
іль ицтва
Р
448
озташовують його на вѕдстанѕ не ближче нѕж 500 м вѕд шосейних дорѕг, високовольтних лѕнѕй, водойм ѕ 1 км — вѕд тваринницьких примѕщень та переробних пѕдприємств. Територѕю стацѕонарноі пасѕки огороджують суцѕльним, не нижче нѕж 2,5 м парканом, обсаджують плодовими деревами ѕ кущами. озмѕр точка визначають залежно вѕд способу розмѕщення вуликѕв, враховуючи, що на одну сѕм’ю потрѕбно 20 – 40 м2 площѕ. улики встановлюють на пѕдставках не нижче нѕж 30 см вѕд землѕ льотками на пѕвдень або пѕвденний схѕд, з незначним нахилом уперед, на вѕдстанѕ 6 м один вѕд одного ѕ не менше нѕж 4 м мѕж рядами. еред льотками створюють санѕтарнѕ майданчики розмѕрами 0,5 × 0,5 м. З виробничих примѕщень на територѕі точка споруджують пасѕчний будинок, стѕльникосховище, а в разѕ потреби — зимѕвник. а кожнѕй пасѕцѕ мають бути резервнѕ вулики (10 – 15 % загальноі чисельностѕ бджолиних сѕмей) ѕ стѕльниковѕ рамки (не менш як 30 % загальноі кѕлькостѕ рамок). ѕд час обслуговування пасѕк використовують ѕнвентар та обладнання загального призначення — пасѕчний димар, пасѕчнѕ стамеску ѕ нѕж, скриньку-табурет, переноснѕ ящики, лицевѕ сѕтки тощо. Для отримання продукцѕі застосовують медогонки, воскотопки, пилковловлювачѕ, а для перевезення бджолиних сѕмей — переважно автомобѕльний транспорт. Украінѕ найбѕльшого поширення набули вулики таких систем, як украінський, стандартний 20-рамковий лежак ѕ багатокорпусний. они повиннѕ вѕдповѕдати умовам життя бджолиноі сѕм’і ѕ бути зручними в роботѕ. Украінський вулик має 20 вузьковисоких рамок розмѕром 300 × 435 мм. ѕн важчий за 20-рамковий лежак, але оскѕльки у нього передня ѕ задня стѕнки подвѕйнѕ, створює кращѕ умови для зимѕвлѕ бджѕл. Вулик-лежак умѕщує також 20 рамок розмѕром 435 × 300 мм. ѕн складається з продовгуватого корпуса, прибитого до дна, плоского даху, розбѕрноі стелѕ. У вуликах-лежаках зручно розмѕщувати вѕдводки ѕз запасними матками, залишати бджѕл для зимѕвлѕ на точку, застосовувати рѕзнѕ способи ѕ методи догляду за сѕм’ями. агатокорпусний вулик складається з чотирьох корпусѕв однакового розмѕру, окремого дна, плоского даху, стелѕ. У кожному корпусѕ вмѕщується 10 рамок розмѕром 435 × 230 мм. За рахунок зняття ѕ встановлення корпусѕв розмѕр гнѕзда сѕм’і ѕ загальний об’єм вулика можна змѕнювати. агатокорпуснѕ вулики надають змогу цѕлу низку операцѕй у них виконувати з меншими затратами часу ѕ працѕ, нѕж в ѕнших системах вуликѕв, завдяки чому вони набувають значного поширення.
Р
и і
ім’я, мих
и
Т х
л
ія ви
ицтва п
джолина сім’я — цѕлѕсна бѕологѕчна одиниця, до складу якоі входять матка, робочѕ бджоли. Це жѕночѕ особини. У весняно-лѕтнѕй перѕод тимчасово проживають трутнѕ-самцѕ, яких виховують сѕм’і для спаровування з матками (рис. 12.1). оодинцѕ бджолинѕ особини жити не можуть. Улѕтку сѕм’я складається з однѕєі матки, 50 – 70 тис. робочих особин ѕ кѕлькох сотень, ѕнодѕ тисяч трутнѕв. а зиму склад сѕм’і змѕнюється. Кѕлькѕсть бджѕл зменшується до 15 – 25 тис., трутнѕв наприкѕнцѕ лѕта вони виганяють. еобхѕднѕ умови життя бджолина сѕм’я забезпечує завдяки спѕльнѕй дѕяльностѕ іі членѕв. джоли вѕдбудовують ѕ захищають гнѕздо, пѕдтримують потрѕбнѕ умови мѕкроклѕмату, заготовляють ѕ переробляють корм, створюють його запаси, виховують новѕ поколѕння особин. атка пѕсля спаровування з трутнями вѕдкладає яйця для вѕдтворення потомства. Добова кѕлькѕсть вѕдкладених маткою яєць улѕтку досягає 1,5 – 2 тис. шт. Це забезпечує високѕ темпи вѕдтворення потомства. За сезон сѕм’я виховує 150 – 200 тис. особин. езважаючи на те, що матка може жити в сѕм’і 5 – 7 рокѕв, іі використовують тѕльки впродовж двох сезонѕв ѕ лише в окремих випадках довше. З вѕком іі продуктивнѕсть зменшується, а в сѕм’ях зростає ѕмовѕрнѕсть роіння.
іль ицтва
і
ці
12.2.
іл 12
Рис. 12.1. Ос и и и сі ’ : а — матка, б — робоча бджола, в — трутень
Трутнѕ виводяться в кожнѕй сѕм’і, проте в рѕзних кѕлькостях. они розвиваються з незаплѕднених яєць, якѕ вѕдкладає матка в трутневѕ комѕрки. Через 10 – 12 днѕв пѕсля народження самцѕ стають статевозрѕлими. У пошуках маток для спаровування трутнѕ перѕодично за сприятливоі погоди вилѕтають з вуликѕв. ѕсля спаровування вони гинуть, але іхнѕ статевѕ клѕтини, що залишилися в спермоприймачѕ матки, у результатѕ заплѕднення яєць дають початок розвитку потомкѕв — жѕночих особин сѕм’і. Частка впливу трутнѕв на спадковѕсть 449
іл 12
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці
іль ицтва
Р
450
потомства становить 75, а матки — 25 %. раховуючи це, необхѕдно придѕляти серйозну увагу виведенню трутнѕв у кращих сѕм’ях, якѕ вѕдрѕзняються високою продуктивнѕстю та ѕншими позитивними якостями. обочѕ бджоли живуть улѕтку 1,5 – 2 мѕс. сѕннѕ генерацѕі ѕдуть у зимѕвлю й доживають до весни. они ще встигають навеснѕ впродовж 30 – 50 днѕв виховати новѕ поколѕння бджѕл. Загальна тривалѕсть життя бджѕл, якѕ зимували, досягає 7 – 9 мѕс. ершу половину життя бджоли проводять у вулику, виконуючи рѕзнѕ функцѕі. З перших днѕв вони чистять комѕрки, обѕгрѕвають розплѕд. отѕм освоюють новѕ види робѕт: годують личинок, переробляють нектар у мед, будують стѕльники з воску, який самѕ ж видѕляють. олодѕ бджоли, починаючи з 5 – 7-го дня, роблять короткочаснѕ вильоти в полуденнѕ години. ѕд час вильотѕв вони вивѕльняються вѕд неперетравлених решток, що накопичилися у товстѕй кишцѕ, ѕ запам’ятовують мѕсцезнаходження вулика. Через 2 – 3 тижнѕ пѕсля народження робочѕ бджоли зайнятѕ в основному позавуликовими роботами — збиранням іжѕ ѕ накопиченням іі запасѕв. Кожна бджола робить за день у середньому близько 10 вильотѕв. родуктивнѕсть на збираннѕ нектару ѕ пилку пѕдвищується зѕ зменшенням вѕдстанѕ до вѕдвѕдуваних рослин, полѕпшенням погоди ѕ збѕльшенням запасѕв на навколишнѕй територѕі. За один вилѕт бджола приносить до 60 мг нектару, наповнюючи медовий зобик при вѕдвѕдуваннѕ десяткѕв, а ѕнодѕ ѕ бѕльше вѕд сотнѕ квѕток. У кошики на заднѕх нѕжках вона набирає пилок (близько 20 мг), формуючи його в грудочки, якѕ називають обнѕжжям. джолина сѕм’я протягом року на своі потреби (вигодовування розплоду, живлення дорослих бджѕл, теплову енергѕю, будѕвництво стѕльникѕв, льотну дѕяльнѕсть та ѕн.) витрачає приблизно 80 – 90 кг меду, з них 20 – 25 кг у осѕнньо-зимовий перѕод. Крѕм того, сѕм’я споживає 20 – 25 кг пилку. Іншѕ накопичення кормѕв бджолярѕ вѕдбирають як товарну продукцѕю. Чим краща кормова база з розрахунку на одну сѕм’ю в зонѕ розмѕщення пасѕк, тим бѕльше продукцѕі отримують вѕд бджѕл. У життєдѕяльностѕ бджолиноі сѕм’і розрѕзняють перѕоди активного стану ѕ зимѕвлѕ. Зимовий перѕод бджоли проводять у станѕ спокою. они збиваються мѕж стѕльниками в щѕльну масу, яку називають клубом. У станѕ зимового спокою бджоли рѕзко знижують активнѕсть, а саме: рух, споживання корму, обмѕн речовин, дихання ѕ живуть за зниженоі температури (14 – 27 °С). Це дає ім змогу зберегти енергѕю ѕ функцѕональну дѕяльнѕсть багатьох органѕв ѕ систем на весняний перѕод, щоб забезпечити нормальний розвиток сѕм’і пѕсля завершення зимѕвлѕ. Догляд за бджолами пѕд час зимового спокою полягає у виключеннѕ впливу рѕзних подразникѕв ѕ чинникѕв, що активѕзують життє-
і
пи
я
и
сновою кормовоі бази бджѕльництва здебѕльшого є сѕльськогосподарськѕ культури та тѕ, якѕ ростуть на природних угѕддях (у лѕсах, на луках, пасовищах). Цвѕтѕння медоносних рослин розпочинається з третьоі декади березня ѕ триває до жовтня, проте найбѕльша кѕлькѕсть видѕв цвѕте впродовж другоі половини весни та першоі половини лѕта. джоли найефективнѕше збирають корм та запилюють рослини навколо пасѕки в радѕусѕ до 2 км. Запилення бджолами ентомофѕльних сѕльськогосподарських культур значно пѕдвищує іхню урожайнѕсть та полѕпшує якѕсть плодѕв ѕ насѕння. ауковими установами розроблено й рекомендовано виробництву такѕ норми кѕлькостѕ сѕмей на 1 га культур, якѕ запилюють бджоли: гречка, корѕандр — 2,5; кавуни, динѕ — 0,3; соняшник, суницѕ, гѕрчиця — 0,5 – 1; огѕрки, гарбузи — 0,5; рѕпак, малина — 2 – 2,5; овочевѕ культури на насѕння — 1 – 2; еспарцет, буркун бѕлий — 3 – 4; яблуня, груша, слива — 2; конюшина червона — 2 – 4; вишня, черешня — 3; люцерна посѕвна — 4 – 9; смородина, аґрус — 2 – 3,5. Запилення рослин органѕзовують власними бджолиними сѕм’ями, а в разѕ дефѕциту іх — орендованими за плату на пѕдставѕ укладеноі угоди.
іль ицтва ці ицтва п
ми
ія ви
12.3.
л
дѕяльнѕсть бджѕл: стукѕт, пѕдвищення температури, запахи тощо. разѕ зимѕвлѕ в примѕщеннѕ, температуру в ньому пѕдтримують на рѕвнѕ близько 0 – 2 °С за вѕдносноі вологостѕ 70 – 80 %. априкѕнцѕ зимѕвлѕ активнѕсть бджѕл пѕдвищується, матка починає вѕдкладати яйця, з’являється розплѕд, що потребує додаткових витрат корму на пѕдтримання температури в межах 34 – 35 °С ѕ вигодовування личинок. Із настанням потеплѕння, коли зовнѕшнє повѕтря прогрѕвається до 9 – 10 °С ѕ вище, бджоли роблять очисний облѕт. езоблѕтний перѕод у рѕзних регѕонах Украіни коливається в межах 120 – 150 днѕв. Для посилення роботи у майбутньому медозборѕ з ранньоі весни бджоли починають збирати свѕжѕ порцѕі нектару ѕ пилку, сѕм’я нарощує робочих особин на змѕну тих, що зимували. айбѕльшоі величини сѕм’я досягає в червнѕ — липнѕ. У неі збѕльшується можливѕсть зѕбрати ѕ переробити значну кѕлькѕсть корму. Денний збѕр у звичайних умовах становить до 4 – 5 кг, а за рясного цвѕтѕння високопродуктивних медоносѕв — бѕльше нѕж 10 – 12 кг. До осенѕ бѕльшѕсть бджѕл зношується, виводяться новѕ генерацѕі для зимѕвлѕ. априкѕнцѕ вересня або на початку жовтня матки припиняють вѕдкладати яйця. астання похолодань (8 °С ѕ нижче) призводить до утворення клуба. ажано, щоб осѕннѕй очисний облѕт вѕдбувався якомога пѕзнѕше.
іл 12
Т х
Р
451
Р
іл 12
12.4. Р
я и
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці
іль ицтва
12.4.1.
я
и их ім
і
ѕдповѕдно до природно-клѕматичних ѕ медозбѕрних умов в Украінѕ сформувалися ѕ набули значного поширення три аборигеннѕ породи бджѕл: украінська, карпатська, середньоросѕйська (полѕська популяцѕя). джоли цих порѕд мають сѕре забарвлення, характеризуються високою зимостѕйкѕстю (особливо полѕська популяцѕя середньоросѕйськоі породи), стѕйкѕстю проти падевого токсикозу, нозематозу та гнильцевих захворювань, бѕлою печаткою меду. Карпатськѕ й украінськѕ бджоли менш агресивнѕ, ефективно запилюють рослини, якѕ вирощують у теплицях, активно розвиваються навеснѕ, а тому іх використовують у репродукцѕі пакетѕв ѕ сѕмей. джоли украінськоі породи поширенѕ в степовѕй ѕ лѕсостеповѕй зонах, іх чистопородним розведенням займаються у Кѕровоградськѕй, Хмельницькѕй, Днѕпропетровськѕй ѕ олтавськѕй областях. риродне поширення карпатських бджѕл — гѕрськѕ та передгѕрнѕ райони Карпат. озплѕдники цѕєі породи є у Закарпатськѕй, Чернѕвецькѕй, ьвѕвськѕй та ІваноФранкѕвськѕй областях. джоли полѕськоі популяцѕі середньоросѕйськоі породи трапляються на пасѕках пѕвнѕчних районѕв Чернѕгѕвськоі, итомирськоі, Киівськоі, ѕвненськоі та Сумськоі областей. инѕ іі розведення налагоджують у Чернѕгѕвському обласному розплѕднику. лемѕнним матерѕалом зазначених порѕд товарнѕ пасѕки забезпечують розплѕдницькѕ господарства. Саме в цих господарствах потрѕбно купувати маток ѕ бджолинѕ пакети. джолиних маток використовують для замѕни старих, формування нових сѕмей, замѕни однѕєі породи на ѕншу, а пакети — для органѕзацѕі пасѕки, вѕдновлення або збѕльшення чисельностѕ сѕмей. а вказану племѕнну продукцѕю господарство видає ветеринарне свѕдоцтво. Купуючи бджолиних маток, звертають увагу на іх якѕсть. еплѕднѕ матки украінськоі породи повиннѕ мати масу не менш як 180 мг, карпатськоі — 185 ѕ полѕськоі популяцѕі середньоросѕйськоі породи 190 мг, а плѕднѕ — вѕдповѕдно менше нѕж 200, 205 ѕ 210 мг. За зовнѕшнѕм виглядом матки не повиннѕ мати пошкоджених крил, дефектѕв тѕла та нѕжок. Черевце має бути без перехватѕв, овальновидовженоі форми. Загальна довжина тѕла бджолиноі матки повинна бути не менше нѕж 18,5 мм.
12.4.2.
452
им
им
я
і
ѕдготовку бджолиних сѕмей до зимѕвлѕ розпочинають з оцѕнювання іхнього стану ѕ створення оптимальних умов для осѕннього
іль ицтва ці ицтва п ія ви л
нарощування молодих бджѕл. Цю роботу провадять пѕсля закѕнчення медозбору доглядом сѕмей, де визначають іх силу, наявнѕсть ѕ якѕсть матки, кѕлькѕсть розплоду та корму, придатнѕсть стѕльникѕв до зимѕвлѕ. гнѕздах залишають свѕтло-коричневѕ або коричневѕ стѕльники, а свѕтлѕ стѕльники з пергою переносять до стѕльникосховища, темно-коричневѕ — вибраковують. Формують гнѕзда таким чином, щоб бджоли щѕльно обсѕдали усѕ рамки. У середньому для успѕшноі зимѕвлѕ бджѕл на рамку має припадати 2,2 – 2,5 кг вуглеводного корму. разѕ його нестачѕ бджѕл пѕдгодовують цукровим сиропом (спѕввѕдношення 1 частина води : 1,5 цукру). Щодня сѕм’ям, залежно вѕд іх сили, дають 1 – 2 л сиропу. е допускають зимѕвлю бджѕл на падевому медѕ, оскѕльки вѕн швидко кристалѕзується. оповнення запасѕв корму необхѕдно завершити до середини вересня. За остаточного формування гнѕзд на зиму повномедовѕ рамки ставлять з краів гнѕзда, а з меншою кѕлькѕстю корму — в центрѕ. Щоб забезпечити успѕшну зимѕвлю слабких сѕмей, іх гнѕзда розмѕщують через глуху перегородку поряд з сильними або ставлять по двѕ у вулику. нѕзда сѕмей утеплюють зверху та з бокѕв. Зимѕвлю бджѕл проводять як надворѕ, так ѕ в зимѕвниках. ѕд час зимѕвлѕ догляд за бджолами полягає в перѕодичному прослуховуваннѕ апѕскопом сѕмей, чищеннѕ простору бѕля льотка вѕд пѕдмору. Спокѕйний, рѕвномѕрний гул бджѕл свѕдчить про те, що зимѕвля вѕдбувається нормально. авпаки, коли вѕн має перепади або досить тихий, то ѕснує вѕдхилення в станѕ сѕмей (зниження чи пѕдвищення вологостѕ повѕтря, ураження нозематозом або падевим токсикозом, кристалѕзацѕя або закисання корму, загибель матки тощо). Таким сѕм’ям у разѕ потреби надають допомогу. априкѕнцѕ лютого готують точок до винесення вуликѕв, а виставляють іх у березнѕ за температури повѕтря 10 °С. ѕсля винесення вуликѕв ѕз примѕщення льотки вѕдкривають ѕ стежать за ходом обльоту, щоб виявити сѕм’і, якѕ треба оглянути в першу чергу (рис. 12.2). Сѕм’і, де вѕдбувається масовий вилѕт бджѕл, мають задовѕльний стан. авпаки, за малоактивних вильотѕв ѕ опоношення сѕм’і оглядають й усувають виявленѕ недолѕки. З пѕдвищенням температури до 14 – 15 °С ѕ бѕльше на пасѕцѕ сѕм’і оглядають, визначають іх стан ѕ обсяг робѕт, якѕ потрѕбно виконати. У першѕй половинѕ весняного перѕоду кормова база часто не задовольняє потреби сѕмей у вуглеводних ѕ бѕлкових кормах, тому бджѕл пѕдгодовують штучними замѕнниками (цукровий сироп, кандѕ — 3 частини цукру ѕ 1 частина меду та ѕн.). Крѕм того, для посилення розвитку сѕмей використовують бѕостимулятори. Для зменшення енергетичних та фѕзѕологѕчних витрат сѕм’і на пѕдтримання мѕкроклѕмату об’єм гнѕзда скорочують так, щоб у вуликах залишилася та кѕлькѕсть рамок, якѕ обсѕдають бджоли. У багато-
іл 12
Т х
Р
453
іл 12
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці
іль ицтва
Р
454
корпусних вуликах для цього достатньо вилучити нижнѕй корпус. Коли у гнѕздах на передостаннѕй рамцѕ з’явиться розплѕд, сѕм’і розширюють. аннє розширення охолоджує гнѕздо, затримує розвиток сѕмей, проте запѕзнюватися з ним не можна: матка скорочує вѕдкладання яєць, розвиток уповѕльнюється ѕ у бджѕл може виникнути ройовий стан. У вуликах-лежаках спочатку гнѕздо розширюють свѕтлокоричневими стѕльниками. Рис. 12.2. О я и сі ’ Такѕ рамки розмѕщують мѕж останнѕм стѕльником з розплодом ѕ медо-перговою рамкою. З настанням стѕйкоі теплоі погоди стѕльники можна ставити в центр гнѕзда, а за появи пѕдтримуючого медозбору гнѕзда розширюють рамками з вощиною. багатокорпусних вуликах гнѕзда розширюють цѕлими корпусами, але при цьому стежать, щоб гнѕздовий корпус, тобто з маткою ѕ розплодом, знаходився внизу. а час настання медозбору, в разѕ потреби, гнѕзда сѕмей забезпечують додатковими стѕльниками або ставлять у розрѕз кормовоі частини багатокорпусних вуликѕв корпуси. З метою отримання значно бѕльшоі кѕлькостѕ продукцѕі застосовують кочѕвлѕ до масивѕв медоносних рослин, обмежують вѕдкладання матками яєць, формують сѕм’імедовики. До перевезення бджѕл необхѕдно пѕдготувати. Для цього знѕмають утеплення, з гнѕзд видаляють повномедовѕ рамки та тѕ, що мають наприск (свѕжопринесений нектар, складений у комѕрки), а на іх мѕсце ставлять порожнѕ стѕльники, рамки закрѕплюють так, щоб вони не хиталися, над гнѕздами встановлюють вентиляцѕйнѕ решѕтки, лѕквѕдують щѕлини, фѕксують рухомѕ частини вуликѕв. еревозять бджѕл до або пѕсля завершення іх льоту. ѕсля перевезення сѕм’і оглядають, у разѕ потреби надають ім допомогу, приводять у належний стан гнѕзда. ѕсля закѕнчення медозбору, як тѕльки бджоли запечатають 1/2 – 1/3 частину корму, вѕдкачують мед. У безмедозбѕрний перѕод, що настає зазвичай пѕсля завершення медозбору, пѕд час вѕдкачування меду може статися напад бджѕл. Тому цю роботу краще провадити в тѕ години або днѕ, коли бджоли активно не лѕтають.
Р
12.4.4. Ви
я
и их м
джолина сѕм’я ѕнтенсивно розвивається ѕ виявляє високу продуктивнѕсть за умов наявностѕ матки, яка має високу яйценоснѕсть, а іі потомство характеризується бажаною в господарському вѕдношеннѕ спадковѕстю. Тому фахѕвцѕ у бджолиних сѕм’ях намагаються утримувати молодих, чистопородних ѕ високопродуктивних маток. Усѕ технологѕі, якѕ використовують у процесѕ виведення маток, ґрунтуються на тому, що при вѕдбираннѕ з гнѕзда матки для вѕдновлення сѕм’і як цѕлѕсноі бѕологѕчноі одиницѕ закладають маточники та ѕз заплѕднених яєць виховують нових самок. роцес виведення маток розпочинають з появою трутнѕв у гнѕздах бджолиних сѕмей ѕ зацвѕтанням весняних медоносѕв. Для цього готують спецѕальнѕ рамки з планками, на яких закрѕплюють штучнѕ мисочки (зачатки маточникѕв), куди переносять молодих личинок, вѕдѕбраних з бджолиних комѕрок. Таку рамку встановлюють у центрѕ гнѕзда сѕм’і-виховательки (сѕм’і, з гнѕзда якоі вѕдѕбрано матку). джоли впродовж 12 дѕб
ці ицтва п
озрѕзняють природне та штучне розмноження сѕмей. риродне розмноження (роіння) є небажаним явищем на пасѕцѕ, оскѕльки воно негативно впливає на розвиток ѕ продуктивнѕсть сѕмей, зростають затрати працѕ, порушується планове виконання робѕт з догляду за бджолами. Для запобѕгання роінню необхѕдно завантажувати бджѕл роботою з вирощування розплоду, будѕвництва стѕльникѕв, утримувати в гнѕздах молодих маток, затѕнювати вулики. ѕд час вильоту рою бджѕл обприскують водою ѕ струшують у роівню та переносять у прохолодне мѕсце. вечерѕ рѕй заселяють у вулик, куди заздалегѕдь ставлять 1 – 2 стѕльники з розплодом, 3 – 4 рамки з штучною вощиною, кѕлька порожнѕх ѕ кормових стѕльникѕв. У сѕм’і, яка вѕдроілася, оглядають гнѕздо ѕ знищують усѕ маточники, заливши один з кращих. З метою збѕльшення розмѕру пасѕки практикують штучне розмноження сѕмей. Для цього використовують сильнѕ сѕм’і масою не менше нѕж 3 кг (12 ѕ бѕльше вуличок). озрѕзняють створення нових сѕмей за рахунок формування вѕдводкѕв, подѕлу сѕмей навпѕл. До цих сѕмей пѕдставляють зрѕлий маточник чи пѕдсаджують плѕдну або неплѕдну матку. овѕ сѕм’і розмѕщують поряд з материнськими через глуху дѕафрагму або в новому вулику. ѕдводки найчастѕше формують на чотири рамки. Для цього вѕд материнськоі сѕм’і вѕдбирають 2 – 3 стѕльники з бджолами ѕ рѕзновѕковим розплодом, додають 1 – 2 стѕльники, один з яких з кормом— медо-перговий. Додатково у вулик струшують бджѕл з 1 – 2 рамок. нѕздо обмежують вставними дошками, утеплюють, ѕ вулик закривають. Сѕм’і формують за такою самою схемою, проте кѕлькѕсть рамок з розплодом збѕльшують на 2 – 4.
іль ицтва
и их ім
ія ви
я
л
м
Т х
12.4.3. Р
іл 12
455
Р
іл 12
виховують ѕз цього розплоду молодих неплѕдних маток. За 1 – 2 доби до виходу маток маточники ѕзолюють у клѕточки. еплѕдних маток пѕдсаджують у сѕм’і, де вони пѕсля спаровування з трутнями починають вѕдкладати яйця.
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці
іль ицтва
12.5. Ви
456
и
п
і
і ь и
ѕд бджѕл отримують: мед, вѕск, прополѕс, маточне молочко, квѕтковий пилок, бджолину отруту. они рѕзноманѕтнѕ за складом ѕ властивостями, неповторнѕ за своєю природою, мають велике значення для людей. иробництву кожного з них характерна своя технологѕя. а пасѕках отримують квѕтковий мед рѕзних ботанѕчних сортѕв (з гречки, соняшнику, липи, бѕлоі акацѕі, конюшини, еспарцету тощо) та падевий. джолиний вѕск є цѕнною сировиною та матерѕалом, який широко застосовують у промисловостѕ. ѕльшу частину витопленого на пасѕках воску переробляють на вощину, потреба в якѕй становить близько 1 кг на сѕм’ю за сезон. Іншѕ, так званѕ додатковѕ продукти бджѕльництва використовують переважно як лѕкувальнѕ та профѕлактичнѕ засоби проти багатьох захворювань.
12.5.1.
им
ям
ед бджоли виробляють унаслѕдок переробки ними зѕбраного нектару або падѕ. За своім складом мед мѕстить близько 300 рѕзних речовин ѕ мѕнеральних елементѕв. У складѕ меду переважають цукри — глюкоза (близько 35 %) ѕ фруктоза (40 %), ѕншѕ вуглеводи (мальтоза, трегалоза, рафѕноза тощо) трапляються в меншѕй кѕлькостѕ. ед мѕстить ферменти (амѕлазу, каталазу, ѕнвертазу), вѕтамѕни ( , 1, 2, 3, 5, 6, , С, Е та ѕн. ѕн має лѕкувальнѕ властивостѕ, притаманнѕ рослинам, з яких бджоли збирають нектар, а тому його використовують для лѕкування рѕзних хвороб, а також виготовлення кондитерських виробѕв та напоів. Технологѕю виробництва меду можна умовно розподѕлити на два етапи: створення умов ѕнтенсивного розвитку бджолиних сѕмей до медозбору, забезпечення іх ефективноі роботи пѕд час заготѕвлѕ та переробки нектару ѕ використання високоі продуктивностѕ робочих бджѕл; застосування способѕв ѕ прийомѕв, якѕ сприяють отриманню якѕсноі продукцѕі. а першому етапѕ створюють умови розвитку бджолиних сѕмей, якѕ полягають у здѕйсненнѕ комплексу робѕт вѕд виставлення сѕмей до завершення медозбору (поповнення кормових запасѕв, своєчасне розширення гнѕзд, перевезення бджѕл до масивѕв ентомофѕльних рослин тощо). ед вѕдкачують у зрѕлому станѕ, тобто пѕсля запечатування бджолами понад 1/3 комѕрок на кормових стѕльниках. Спочатку го-
Р
іл 12
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці
іль ицтва
тують обладнання та ѕнвентар для вѕдбору та розпечатування стѕльникѕв, вѕдкачування й процѕджування меду, а також тари для його зберѕгання (рис. 12.3).
Рис. 12.3. Т х іч я я і чу я у: а — установка для розпечатування стѕльникѕв; б — медогонка; в — лѕнѕя для фасування меду
457
іл 12
ѕдбираючи рамки, бджѕл струшують, а стѕльники з кормом переносять до примѕщення, де розпечатують комѕрки. ѕдготовленѕ стѕльники ставлять у медогонку, вѕдкачують мед, а рамки повертають у гнѕзда сѕмей. ед зливають у тару (бѕдони, бочки тощо), процѕджують крѕзь сита, вѕдстоюють кѕлька днѕв, фасують ѕ зберѕгають за температури 5 – 10 °С. За державним стандартом ( СТ 19792–87) мед повинен мати, вѕдповѕдно до виду рослин, з якого бджоли збирали нектар, аромат ѕ смак, не мѕстити механѕчних домѕшок ѕ ознак бродѕння, масову частку, %: води — не бѕльше нѕж 21, редукуючих цукрѕв — 82, сахарози — 6; дѕастазне число — 7 од. оте. ксиметилфорфурол в 1 г меду має становити не бѕльш як 25 мг (для акацѕєвого меду: редукуючѕ цукри — 76; сахароза — 6; дѕастазне число — 5). окремих господарствах одержують стѕльниковий (секцѕйний) мед. ри цьому застосовують секцѕйнѕ рамочки рѕзних розмѕрѕв ѕ конфѕгурацѕі, якѕ оснащують вощиною та закрѕплюють у стандартнѕй або укороченѕй (магазиннѕй) рамцѕ. а час медозбору такѕ рамки ставлять у магазини, а пѕсля заповнення стѕльникѕв медом та запечатування комѕрок іх вѕдбирають.
ці
іль ицтва
Р
Т х
л
ія ви
ицтва п
12.5.2.
458
им
я пи
Кормова база Украіни має значнѕ запаси квѕткового пилку, якѕ використовуються не повною мѕрою. Цей продукт у зв’язку з цѕнними лѕкувальними ѕ дѕєтичними властивостями з кожним роком потребує збѕльшення виробництва. Крѕм того, пилок широко застосовують у бджѕльництвѕ для пѕдгодѕвлѕ сѕмей з метою нарощування іхньоі сили в ранньовесняний перѕод. джолинѕ сѕм’і мають потенцѕйнѕ можливостѕ щодо пѕдвищення пилковоі продуктивностѕ. Інтенсифѕкацѕя використання іх на збираннѕ квѕткового пилку дає можливѕсть пѕдвищити прибуток галузѕ на 1/3, що особливо важливо для мѕсцевостей з обмеженими нектарними ресурсами. мѕле використання енергѕі бджѕл дає змогу без збиткѕв для них отримувати по 1,5 – 2 кг пилку за сезон вѕд сѕм’і. а деяких пасѕках отримують до 8 кг цѕєі продукцѕі вѕд сѕм’і, однак такий ѕнтенсивний вѕдбѕр негативно позначається на розвитку бджолиних сѕмей. Квѕтковий пилок отримують за допомогою пилковловлювачѕв. сновна деталь будь-якого пилковловлювача — це пилковѕдбиральна решѕтка з отворами, проходячи крѕзь якѕ, бджола втрачає обнѕжжя. Для збирання пилку рекомендують весняний ѕ весняно-лѕтнѕй перѕоди, коли цвѕте основна маса рослин-пилконосѕв. Украінѕ збирання пилку можна починати ѕз середини травня, коли бджолинѕ сѕм’і наростять силу (не менш як 6 – 8 вуличок) ѕ матимуть достатню кѕлькѕсть (не менше нѕж 4 – 5 кг) корму. ри цьому на льотки вули-
Р
іл 12
кѕв закрѕплюють пилковловлювачѕ ѕз вимкненими пилковѕдбѕрними решѕтками. Частина принесеного бджолами обнѕжжя (в середньому 30 – 40 %) потрапляє в лоток пилковловлювача, звѕдти його щодня забирають. За один день у пилковловлювачѕ може накопичуватися вѕд 100 до 300 г обнѕжжя. Зѕбране обнѕжжя очищають вѕд смѕття, висушують ѕ зберѕгають до реалѕзацѕі в герметичнѕй тарѕ.
12.5.4.
им
ям
ці ицтва п ія ви
Цей продукт виробляють восковѕ залози бджѕл, розмѕщенѕ на чотирьох останнѕх нижнѕх сегментах черевця. З воску бджоли вѕдбудовують стѕльники, де вирощують розплѕд ѕ зберѕгають корми. ѕск використовують бѕльше нѕж у 40 галузях народного господарства (фармакологѕя, косметика, легка промисловѕсть, машинобудування тощо). ѕн мѕстить понад 300 рѕзних речовин, серед яких складнѕ ефѕри становлять 72 %, насиченѕ вуглеводнѕ — 14 та вѕльнѕ переважно жирнѕ кислоти — 14 %. ѕд бджолиноі сѕм’і можна за сезон отримати 2 – 3 кг воску, але на бѕльшостѕ пасѕк цей показник становить близько 1 кг. исока продуктивнѕсть щодо видѕлення воску можлива за умов наявностѕ медозбору та ѕнтенсивного розвитку сѕм’і. осковою сировиною для отримання воску є вибракуванѕ стѕльники, чистѕ зрѕзки ѕ шматочки стѕльникѕв з будѕвельних рамок, восковѕ кришечки тощо. а пасѕках за допомогою сонячних або парових воскотопок, пасѕчних пресѕв з неі отримують пасѕчний вѕск ѕ мерву (витопки вѕд воску, де може бути до 40 – 55 % воску). Із пасѕчноі мерви на воскобѕйних заводах виготовляють пресовий вѕск ѕ заводську мерву, що мѕстить близько 20 % воску. станню переробляють на воскоекстракцѕйних заводах, внаслѕдок чого отримують екстракцѕйний вѕск ѕ шрот (вѕдходи). асѕчний вѕск здебѕльшого використовують для виготовлення вощини, а пресовий ѕ екстракцѕйний — для потреб промисловостѕ.
іль ицтва
я
л
им
Т х
12.5.3.
м
аточне молочко — це специфѕчний корм високоі бѕологѕчноі активностѕ, який видѕляється верхньощелепними ѕ пѕдглотковими залозами робочих бджѕл. икористовується воно для годѕвлѕ личинок ѕ бджолиних маток. станнѕм часом маточне молочко почали широко використовувати в фармакологѕі та косметицѕ. иробництво його в основному сконцентровано в господарствах, якѕ спецѕалѕзуються на виведеннѕ маток, бо отримання молочка значною мѕрою збѕгається з технологѕчними прийомами виведення неплѕдних бджолиних маток. 459
іл 12
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці
іль ицтва
Р
а пасѕках, де отримують маточне молочко, створюють умови, якѕ вѕдповѕдають вимогам до виробництва лѕкарських препаратѕв. Для цього видѕляють кѕмнату, яку оснащують необхѕдним обладнанням для виведення маток, вѕдбору молочка ѕ тимчасового його збереження. бладнання ѕ лабораторѕю утримують у бездоганнѕй чистотѕ, а ѕнструменти, посуд ѕ одяг стерилѕзують. У гнѕздах сѕмей, якѕ використовують для отримання маточного молочка, впродовж усього сезону пѕдтримують чистоту. аточне молочко вѕдбирають у спецодязѕ, а обличчя прикривають марлевою маскою. Технѕка вѕдбору маточного молочка передбачає пѕдготовку прищеплювальних рамок, перенесення личинок у мисочки, формування ѕ використання сѕмейвиховательок та вѕдбѕр маточного молочка. рищеплювальнѕ рамки готують так: виготовленѕ штучнѕ мисочки (без патронѕв) наклеюють за допомогою воску, одну бѕля одноі на планки. ѕдготовлена прищеплювальна рамка повинна мѕстити вѕд 30 до 120 ѕ бѕльше мисочок. Із сѕм’і-виховательки вѕдбирають матку. Для прищеплення беруть личинки не старшѕ за 24 год. ѕсля прищеплення личинок рамку переносять у сѕм’ю-виховательку. Через три доби прищеплювальну рамку з личинками забирають, а на іі мѕсце ставлять ѕншу. ожна також пѕсля вѕдбору молочка личинки знову перенести у мисочки ѕ цю саму рамку повернути у сѕм’ю-виховательку. ѕдѕбрану прищеплювальну рамку з личинками передають у лабораторѕю, де гарячим ножем зрѕзають верхѕвки маточникѕв майже над рѕвнем молочка ѕ шпателем видаляють з них личинок. Для вѕдбору молочка використовують спецѕальнѕ лопатки (склянѕ, дерев’янѕ) або прилад, що складається ѕз трубчастого збирача, приймального посуду та вакуум-насоса. ѕдѕбране молочко вмѕщують у посуд ѕз тонованого скла. ѕсля вѕдбору його змѕшують з адсорбентом (1 : 4), який одержують вѕд фармакологѕчних закладѕв, що його замовляють. анки з утвореною сумѕшшю щѕльно закривають ѕ зберѕгають у холодильнику. Транспортують маточне молочко в термосѕ з льодом. У середньому за один раз з маточника вѕдбирають вѕд 100 до 250 мг маточного молочка. За весь сезон вѕд однѕєі сѕм’івиховательки можна отримати 300 – 500 г цѕєі продукцѕі.
12.5.5.
им
яп
п
і
рополѕс — це сумѕш смол ѕ бальзамѕв, зѕбраних бджолами на рослинах, воску, квѕткового пилку та секрету верхньощелепних залоз бджѕл. ого отримання не потребує особливих додаткових затрат працѕ з догляду за бджолиними сѕм’ями, як ѕ в разѕ виробництва маточного молочка. ся робота пасѕчника полягає в правильнѕй органѕзацѕі працѕ з його заготѕвлѕ. рополѕс, або, як його ще називають, бджолиний клей, бджоли використовують для замазування трѕщин у вулику, полѕрування 460
я пі
и
пѕтоксин (бджолина отрута) — це специфѕчний продукт бджѕл, який репродукується залозами жалоносного апарата ѕ призначений для захисту гнѕзда та боротьби з хижаками. ого отримують пѕсля замѕни бджѕл, якѕ перезимували, на цьогорѕчних, яких подразнюють електричним струмом. Для цього вѕдбирають сѕм’і, що щѕльно обсѕдають не менш як 5 – 6 стѕльникѕв. оботу проводять до льоту бджѕл вранцѕ або пѕзно ввечерѕ в прохолодну чи у дощову погоду. За пѕдвищеноі вологостѕ повѕтря отруту краще не вѕдбирати, тому що через пѕдвищення електропровѕдностѕ тѕла бджѕл рѕзко збѕльшується іх загибель. У намѕчених сѕм’ях знѕмають з вуликѕв дахи, стелини й утеплення (в багатокорпусних вуликах ѕ пѕддашники), встановлюють отрутозбирачѕ над гнѕздами або мѕж кормовими рамками, залежно вѕд його типу (надрамковий чи рамковий), пѕд’єднують до них стимулятори ѕ вмикають обладнання. Сеанс вѕдбору отрути має тривати не бѕльше вѕд однѕєі години. ѕсля проведення сеансу отрутозбирачѕ вимикають, забирають іх з гнѕзд. улики прикривають стелинами або пѕддашниками, а утеплення кладуть тодѕ, коли бджоли заспокояться. трутозбирачѕ вѕдносять у кѕмнату, виймають з них стекла ѕ, дотримуючи чистоти й стерильностѕ, зчищають отруту в спецѕальних
іль ицтва ці ицтва п
им
ія ви
12.5.6.
л
комѕрок, склеювання брускѕв рамок тощо. Для отримання незначноі кѕлькостѕ прополѕсу достатньо пѕд час огляду сѕмей зчищати його за допомогою стамески з рамок та стелин. ромислова заготѕвля цѕєі продукцѕі передбачає такѕ способи: застосування полотна, решѕток, льоткових касет та ѕн. ажливою умовою пѕд час його заготѕвлѕ є дотримання розмѕру вуличок, особливо у тѕй зонѕ гнѕзда, де розмѕщений розплѕд. уличка для життєдѕяльностѕ бджолиноі сѕм’і має велике значення ѕ збѕльшення іі розмѕрѕв може негативно позначитися на станѕ гнѕзда, роботѕ бджѕл та продуктивностѕ матки. рополѕс заготовляють упродовж усього сезону, але найбѕльшу його кѕлькѕсть бджоли збирають у серпнѕ та вереснѕ. За промислового способу отримання цього продукту найбѕльшого поширення набули рамки-решѕтки з щѕлинами вѕд 1 до 3 мм ѕ завглибшки 4 мм та вуликовѕ полотна. Для заготѕвлѕ прополѕсу полотно або рамку-решѕтку кладуть зверху на рамки замѕсть стелин чи утеплення. джоли, для того щоб обмежити охолодження гнѕзда, будуть вимушенѕ запрополѕсовувати всѕ можливѕ отвори в полотнѕ або решѕтцѕ. Сумарна кѕлькѕсть прополѕсу у вулику орѕєнтовно становить 150 – 200 г. ез шкоди для бджолиноі сѕм’і можна щороку вѕдбирати до 80 г товарного прополѕсу, а за сезон — 20 – 30 г вже очищеного продукту.
іл 12
Т х
Р
461
Р
іл 12
боксах або пѕд витяжними шафами, зсипають іі в банки з тонованого скла ѕ щѕльно закупорюють. Тимчасово апѕтоксин зберѕгають у сухому темному мѕсцѕ, оскѕльки дѕя ультрафѕолетового промѕння спричинює втрату антигенних компонентѕв та знижує його активнѕсть. Для тривалого зберѕгання отруту обробляють спецѕальним способом, який передбачає вилучення домѕшок ѕ леофѕльне висушування. ѕд бджолиноі сѕм’і за один сеанс вѕдбирання отрути можна отримати 0,01 – 1 г, в середньому 200 – 400 мг, а за сезон 3 – 5 г ѕ бѕльше апѕтоксину, який використовують для лѕкування людей.
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці
іль ицтва
12.6. Х
462
и
і
джѕльництву завдають збиткѕв рѕзнѕ хвороби та шкѕдники. они ослаблюють бджолинѕ сѕм’і, зменшують вихѕд продукцѕі ѕ навѕть можуть стати причиною загибелѕ іх. ажливо також вчасно, на самому початку, виявити хворобу ѕ зайнятися лѕкуванням бджѕл. айбѕльш небезпечними ѕ частими на пасѕках є заразнѕ (вароатоз, нозематоз, європейський ѕ американський гнилець) ѕ незаразнѕ (падевий ѕ хѕмѕчний токсикози) хвороби. Дуже небезпечними є заразнѕ хвороби, якѕ уражують розплѕд ѕ дорослих бджѕл. Вароатоз — ѕнвазѕйна хвороба, що завдає значних збиткѕв бджѕльництву, збудником іі є клѕщ Varroa destructor. ого можна побачити неозброєним оком. ѕн має укорочене, сплющене, овальноі форми тѕло, чотири пари нѕг, за допомогою яких пересувається ѕ прикрѕплюється до тѕла, колючо-сисний ротовий апарат для висмоктування гемолѕмфи з тѕла личинок, лялечок ѕ дорослих особин. Статевозрѕлѕ самки проникають у комѕрки з личинками перед запечатуванням, вѕддаючи перевагу трутневим. исока зараженѕсть призводить до загибелѕ розплоду чи народження недорозвинених бджѕл (безногих, безкрилих та ѕн.). Дорослих клѕщѕв виявляють на тѕлѕ бджѕл ѕ трутнѕв, у пѕдморѕ, на днѕ вулика ѕ прильотнѕй дошцѕ. З метою боротьби з вароатозом у весняно-лѕтнѕй перѕод один раз на тиждень видаляють трутневий запечатаний розплѕд, вирѕзаючи його ѕз стѕльникѕв; знищують клѕщѕв термѕчною обробкою, доводячи температуру в термокамерѕ до 46 – 48 °С упродовж 12 – 15 хв, виловлюють сѕтчастим пѕдрамником, а також застосовують хѕмѕчнѕ засоби (щавлеву кислоту, бѕпѕн, байварол, апѕстан, апѕсан, вароацид, габон та ѕн.). Нозематоз — ѕнвазѕйна хвороба, що уражує робочих бджѕл ѕ маток. Збудник розмножується в середнѕй кишцѕ. Хвороба спричинює порушення травлення, яке супроводжується проносом, ослабленням сѕм’і чи навѕть іі загибеллю. Для боротьби з нозематозом провадять раннѕй очисний облѕт бджѕл, пересаджування сѕмей у чистѕ й утепленѕ гнѕзда, замѕну меду
12.7.
я
і
і ь и
іль ицтва ці ицтва п ія ви л
ѕ пѕдгодѕвлю цукровим сиропом, застосовують лѕкувальнѕ препарати (фумагилѕн, сульфадимезин, нозапѕцид, сульфадиметоксин), додаючи іх у цукровий сироп, ѕ згодовують корм навеснѕ щодня впродовж трьох тижнѕв. Доза сиропу на сѕм’ю 0,25 – 0,5 л на день, залежно вѕд препарату, який використовують. Стѕльники, вулики, ѕнвентар ѕ матерѕали на пасѕках, уражених нозематозом, дезѕнфѕкують. нилець спричинює загибель розплоду вѕд ураження бактерѕями. мериканський гнилець уражує переважно запечатаний розплѕд, а європейський — личинок 3 – 4-денного вѕку, якѕ перетворюються на коричневу масу з кислуватим запахом. Загальною ознакою наявностѕ в гнѕздах сѕмей гнильцѕв є строкатий вигляд розплоду на стѕльниках. Для боротьби з гнильцями хворѕ сѕм’і ѕзолюють на окремий точок. ересаджують іх у чистѕ вулики на рамки з вощиною (перший раз — на рамки зѕ смужками вощини, а через 2 – 4 днѕ — на повнѕ листи вощини для вѕдбудування стѕльникѕв нового гнѕзда), замѕнюють маток ѕ не годують бджѕл упродовж двох дѕб, не використовують мед вѕд хворих сѕмей для пѕдгодѕвлѕ бджѕл, проводять дезѕнфекцѕю вуликѕв, ѕнвентарю ѕ матерѕалѕв та застосовують лѕкувальну пѕдгодѕвлю бджѕл цукровим сиропом з антибѕотиками або ѕншими препаратами, додаючи іх в остиглий сироп (30 °С). Падевий токсикоз — незаразна хвороба, причиною якоі є отруєння бджѕл токсичними речовинами, що мѕстяться в падевому медѕ. айбѕльшоі шкоди завдає падь у зимовий перѕод, особливо ближче до весни. Це захворювання спричинює порушення травлення у бджѕл, пронос та загибель іх. Для запобѕгання хворобѕ необхѕдно перевѕряти наприкѕнцѕ лѕта якѕсть корму, що залишається на зиму, пѕдгодовувати бджѕл цукровим сиропом. Хімічний токсикоз — отруєння бджѕл пестицидами, якѕ використовують у боротьбѕ зѕ шкѕдливими комахами, хворобами рослин ѕ бур’янами. Ураженѕ бджоли обсипаються, плазують, втрачають рухливѕсть ѕ гинуть. Для запобѕгання хѕмѕчному токсикозу необхѕдно сповѕщати про запланованѕ обробки посѕвѕв ѕ насаджень усѕх власникѕв пасѕк у зонѕ 10 км вѕд мѕсць застосування пестицидѕв. Заборонено застосування пестицидѕв на рослинах, якѕ цвѕтуть ѕ запилюються бджолами. джолинѕ сѕм’і або вивозять ѕз зони обробки або закривають у вуликах на перѕод небезпечноі дѕі.
іл 12
Т х
Р
і
озробка заходѕв розвитку бджѕльництва та складання бѕзнеспланѕв ґрунтуються на облѕку медоносних ресурсѕв мѕсцевостѕ, розрахунку потреб бджолиних сѕмей для запилення ентомофѕльних рослин, матерѕально-технѕчноі бази галузѕ, стану ѕ чисельностѕ сѕмей. 463
іл 12
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці
іль ицтва
Р
464
лани розвитку бджѕльництва подѕляють на коротко- (один, п’ять рокѕв) та довгостроковѕ (10 рокѕв ѕ бѕльше). а пѕдставѕ цих планѕв пѕдприємство складає виробничо-фѕнансовий план, де вѕдображує такѕ показники: продаж меду; затрати працѕ на виробництво продукцѕі; рух бджолиних сѕмей; виробництво продукцѕі; собѕвартѕсть продукцѕі; кѕлькѕсть пасѕчникѕв ѕ оплата працѕ; розрахунок прибутку; нормативи (потреба) власних обѕгових коштѕв, джерела покриття іх. ѕд час планування виробництва продукцѕі враховують продуктивнѕсть пасѕки в середньому за три сприятливих роки з останнѕх п’яти, перспективи полѕпшення кормовоі бази та використання іі за рахунок кочѕвель. У бджѕльництвѕ ведуть як виробничо-контрольний, так ѕ бухгалтерський облѕк. сновним документом виробничо-контрольного облѕку є пасѕчний журнал, у якому на кожну бджолину сѕм’ю заведено картку, де вказують номер сѕм’і, породну приналежнѕсть, вѕк матки, зимостѕйкѕсть ѕ продуктивнѕсть сѕм’і за попереднѕй сезон, стан сѕм’і пѕд час оглядѕв (сила, кѕлькѕсть корму ѕ розплоду, кѕлькѕсть вилучених або пѕдставлених у гнѕздо стѕльникѕв тощо). Крѕм того, на пасѕцѕ оформляють акти весняноі та осѕнньоі ревѕзѕй, складають восковий баланс. К
т
ль і апита
я та ав а
я
1. характеризуйте сучасний стан галузѕ бджѕльництва. 2. рганѕзацѕя пасѕки, вимоги та облаштування пасѕчного точка. 3. Дайте визначення, що таке бджолина сѕм’я, опишѕть іі склад ѕ функцѕі особин. 4. Якѕ чинники впливають на продуктивнѕсть ѕ виживання бджолиноі сѕм’і? 5. Яке обладнання та ѕнвентар використовують на пасѕках? 6. Класифѕкацѕя ѕ будова вуликѕв. 7. Як визначають потребу бджолиних сѕмей для запилення ентомофѕльних рослин? 8. пишѕть життєдѕяльнѕсть бджолиноі сѕм’і в зимовий перѕод. 9. собливостѕ догляду за бджолами у весняно-лѕтнѕй перѕод. 10. Догляд за бджолами в осѕннѕй перѕод. 11. характеризуйте способи розмноження бджолиних сѕмей. 12. Дайте характеристику основних порѕд бджѕл. 13. Як виводять бджолиних маток? 14. тримання маточного молочка ѕ квѕткового пилку. 15. пишѕть технологѕю отримання меду, його первинну переробку та зберѕгання. 16. тримання ѕ первинна переробка воску, прополѕсу ѕ апѕтоксину. 17. азвѕть основнѕ хвороби бджѕл, охарактеризуйте іх та розкрийте заходи боротьби з ними. 18. Як здѕйснюють облѕк ѕ планування у бджѕльництвѕ?
Р
і
і
і
и
і
Кролѕвництво — одна ѕз перспективних галузей м’ясного тваринництва. ’ясо кролѕв має велике значення як дѕєтичний продукт харчування людей. оно соковите, нѕжне, має низьку калорѕйнѕсть за значного вмѕсту повноцѕнного бѕлка, належить до бѕлого м’яса ѕ рекомендується як дѕєтичний продукт дѕтям, людям похилого вѕку, а також у разѕ захворювань шлунка, печѕнки, серцево-судинноі системи. За вмѕстом бѕлка м’ясо кролѕв поступається лише ѕндичатинѕ. Із м’яса кроля в органѕзмѕ людини засвоюється до 90 % бѕлка, тодѕ як ѕз яловичини лише 62 %. орѕвняно ѕз курячим м’ясом кролятина мѕстить у 2,7 раза менше холестерину. Кролячий жир легкоплавкий ѕ за якѕстю переважає яловичий, баранячий ѕ свинячий. У зв’язку з цим м’ясо кролѕв на європейських ринках цѕнується значно дорожче, нѕж м’ясо курчат-бройлерѕв. Кролѕвництво є важливим резервом у постачаннѕ легкоі промисловостѕ хутровою сировиною. Із пуху виробляють кращѕ сорти фетру, рѕзнѕ трикотажнѕ вироби ѕ головнѕ убори, а зѕ шкѕри — рѕзнѕ галантерейнѕ вироби ѕ легке взуття. Крѕм того, кролѕв використовують у медицинѕ ѕ ветеринарѕі як лабораторних тварин для проведення дослѕджень з випробовування фармакологѕчних препаратѕв та виготовлення вакцин. До найважливѕших бѕологѕчних особливостей домашнѕх кролѕв вѕдносять високу плодючѕсть, короткий перѕод крѕльностѕ, поєднання вагѕтностѕ з лактацѕєю, скороспѕлѕсть, вѕдсутнѕсть сезонностѕ у розмноженнѕ, копрофагѕю. а вѕдмѕну вѕд ѕнших сѕльськогосподарських тварин кролѕ у 4 – 5-мѕсячному вѕцѕ досягають статевоі зрѕлостѕ ѕ здатнѕ до спаровування й отримання вѕд них потомства. Тривалѕсть вагѕтностѕ у кролиць становить у середньому 30 днѕв (28 – 32). Кролицѕ народжують 6 – 12 кроленят ѕ на першу-другу добу пѕсля окролу приходять в охоту ѕ заплѕднюються. Цю особливѕсть кролѕвники використовують у господарських умовах для проведення
лів ицтва
і
ці
я
ицтва п
і
ія ви
13.1. З
л
13.
Л ГІ ВИР И ВА К ІЇ КР ЛІВ И ВА
Т х
ЕХ Р
іл 13
465
Р
іл 13
ущѕльнених окролѕв, що дає можливѕсть за добрих умов годѕвлѕ й утримання мати вѕд кролицѕ впродовж року до 10 окролѕв ѕ виростити 60 – 70 кроленят. За скороспѕлѕстю кролѕ переважають ѕнших сѕльськогосподарських тварин. Кроленята народжуються живою масою 40 – 80 г ѕ на 6-ту добу пѕсля народження вони подвоюють іі, на кѕнець третього тижня — збѕльшують у 5 – 6 разѕв. У 3,5 – 5-мѕсячному вѕцѕ кроленята за ѕнтенсивного рѕвня годѕвлѕ досягають живоі маси 2,5 – 3,5 кг за витрати кормѕв на 1 кг приросту живоі маси 3 – 4 к. од.
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці
лів ицтва
13.2.
466
’я
,
іп х
п
и
і
ь
’ясо кролѕв має нѕжну консистенцѕю, добрѕ смаковѕ ѕ кулѕнарнѕ якостѕ. оно має тонковолокнисту структуру з рѕвномѕрним жировим прошарком. аса тушки кролѕв залежить вѕд вѕку, породи ѕ рѕвня годѕвлѕ. Якщо у 65-добовому вѕцѕ вона становить 0,8 — 0,9 кг, то у 135 дѕб — 1,7 – 1,9, а у 270-добовому вѕцѕ — 2,5 – 3,0 кг. У м’ясних порѕд у вѕцѕ 2 — 3 мѕсяцѕв забѕйний вихѕд досягає 60 %, у м’ясошкуркових — 50 – 55 ѕ в мѕсцевих малопродуктивних — 50 – 52 %. Істотно пѕдвищує забѕйну масу й забѕйний вихѕд промислове схрещування. За вдалих поєднань порѕд виявляється ефект гетерозису, ѕ забѕйний вихѕд збѕльшується на 2 – 2,5 % порѕвняно з чистопородними ровесниками. ри цьому на 0,5 – 0,6 к. од. зменшуються витрати корму на 1 кг приросту живоі маси. Залежно вѕд волосяного покриву шкурки кролѕв подѕляють на хутровѕ ѕ пуховѕ. олосяний покрив неоднаковий у кролѕв рѕзних порѕд. ѕн найбѕльш густий у порѕд радянська шиншила, срѕбляста, вѕденська блакитна, бѕльш рѕдкий — у кролѕв породи сѕрий велетень. За стандартом шкурки кролѕв подѕляють на три розмѕри: особливо великѕ — площа без шкѕри голови становить понад 1500 см2, великѕ — 1200 – 1500 ѕ малѕ — 1200 см2 ѕ менше. олосяний покрив, знятий з живих кролѕв пухових порѕд, називають кролячим пухом. ѕн складається ѕз остьового, промѕжного ѕ пухового волосу, якѕ значно довшѕ ѕ тоншѕ, нѕж у м’ясо-шкуркових порѕд. У практицѕ пухового кролѕвництва застосовують два способи обирання пуху: стриженням або вискубуванням. ух, отриманий у результатѕ стриження, неоднорѕдний за довжиною, оскѕльки частина волосу ще не закѕнчила свѕй рѕст. днорѕдний, високоякѕсний пух дає вискубування, причому вѕдростання його вѕдбувається значно швидше, нѕж пѕсля стриження. ухова продуктивнѕсть кролѕв залежить вѕд вѕку, умов годѕвлѕ та утримання, технѕки та частостѕ, збирання пуху. ѕд дорослих кролѕв щомѕсяця отримують 30 – 50 г пуху, а за рѕк — 350 – 450 г.
13.3.
и
лів ицтва ці ицтва п ія ви л
Додатковим збиранням пуху слугує гнѕздовий пух. ѕд час пѕдготовки гнѕзда до окролу кролиця вискубує до 30 – 40 г пуху, яким утеплює гнѕздо. У першѕ днѕ пѕсля окролу його частково збирають — улѕтку бѕльше, взимку менше. Зѕбраний гнѕздовий пух у першѕ днѕ пѕсля окролу за якѕстю не поступається вискубаному. ѕсля вѕдлучення кроленят пух з гнѕзда вибирають повнѕстю, проте вѕн має значно гѕршу якѕсть. У разѕ регулярного вискубування пухова продуктивнѕсть кролѕв зростає, а нерегулярного — знижується, оскѕльки значну частину тварини втрачають внаслѕдок линяння. Згѕдно з нормативними вимогами, пух кролѕв подѕляють на 4 сорти: екстра (вищий сорт) — пух бѕлого кольору, без смѕття ѕ ознак звалювання, довжина волокон 60 мм ѕ бѕльше; перший сорт — бѕлого кольору, без смѕття ѕ ознак звалювання, довжина волокон 45 – 49 мм; другий сорт — такий самий пух, як ѕ першого сорту, але довжина волокон 30 – 44 мм; третѕй сорт — пух бѕлого кольору без стороннѕх домѕшок, довжина волокон 11 – 29 мм (допускається звалювання пуху не бѕльш як 3 % за масою). Кролячий пух за технѕчними умовами подѕляють на нормальний ѕ дефектний. ух, що мѕстить не бѕльше нѕж 3 % зваляного ѕ 5 % рѕзних домѕшок, вѕдносять до дефектного. ух третього сорту вважають дефектним за засмѕченостѕ вѕд 5 до 10 % ѕ вмѕсту 10 – 30 % волокон, коротших за 11 мм. Зберѕгають пух у сухих примѕщеннях у ящиках. У днѕ ящикѕв на вѕдстанѕ 12 см один вѕд одного висвердлюють отвори дѕаметром 10 – 15 мм, вставляють у них загостренѕ кѕлочки завдовжки 25 – 30 см як захѕд проти звалювання пуху. Транспортують пух в ящиках, зовнѕ обтягнутих мѕшковиною. ух переробляють на пряжу, з якоі виготовляють рѕзнѕ в’язанѕ вироби. ракованѕ кролячѕ шкурки пѕсля обробки на спецѕальних машинах стрижуть ѕ використовують для виготовлення фетрових виробѕв.
іл 13
Т х
Р
і
За живою масою породи кролѕв подѕляють на великѕ (понад 4,5 кг), середнѕ (3 – 4,5 кг) ѕ дрѕбнѕ (до 3 кг), а за характером продукцѕі — на м’ясо-шкурковѕ, пуховѕ ѕ м’яснѕ ѕ за довжиною волосяного покриву — на нормальношерстѕ, короткошерстѕ ѕ довгошерстѕ. ѕльшѕсть м’ясо-шкуркових порѕд належать до нормальношерстих, довжина іх волосяного покриву перебуває в межах 3,5 – 4 см. До короткошерстих вѕдносять м’ясо-шкуркову породу рекс (1,8 – 2 см), а довгошерстих — пуховѕ породи з довжиною волосяного покриву понад 4 см (рис. 13.1). 467
іл 13
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці
лів ицтва
Р
468
Рис. 13.1. и і : а — сѕрий велетень; б — бѕлий велетень; в — радянська шиншила; г — срѕблястий; д — калѕфорнѕйська
і и ь — порода, виведена у звѕрорадгоспѕ « етровський» олтавськоі областѕ вѕдтворним схрещуванням мѕсцевих кролѕв з тваринами породи фландр. Середня жива маса дорослих кролѕв становить 5 кг з коливанням 4,1 – 7 кг. Забарвлення хутра у них чотирьох типѕв: сѕро-заяче, темно-сѕре, залѕзно-сѕре та чорне. Кролицѕ народжують 7 – 8 кроленят живою масою до 80 г. Кроленята за добрих умов годѕвлѕ ѕнтенсивно ростуть: у 2-мѕсячному вѕцѕ досягають живоі маси 1,5 кг, а у 4 мѕс — 2,6 кг. Добре пристосованѕ до мѕсцевих умов Украіни. Забѕйний вихѕд становить 55 – 57 %. і и ь — порода, виведена в XIX ст. в ельгѕі та ѕмеччинѕ. Середня жива маса повновѕкових кролѕв 5,1 кг, кращих особин — 6,5 – 7 кг ѕ бѕльше. олосяний покрив густий, бѕлий, очѕ рожевѕ. Кролицѕ народжують 7 – 8 кроленят живою масою близько 90 г. Кроленята ростуть ѕнтенсивно: у 2 мѕс іх жива маса досягає 1,5 кг, а у 4 — 2,6 кг. итрати корму на 1 кг приросту живоі маси 3 – 4 к. од. Забѕйний вихѕд у 3 – 4-мѕсячному вѕцѕ становить 56 – 59 %.
13.4. Ві
яп
і ’я
лів ицтва ці ицтва п ія ви л
і яс и — порода, виведена у звѕрорадгоспах « етровський» олтавськоі областѕ ѕ «Тульський» схрещуванням кролѕв породи шампань ѕ мѕсцевих чорних. Середня жива маса дорослих кролѕв — 4,5 кг, а за добрих умов годѕвлѕ — 5,8 – 6,6 кг. Кроленята народжуються живою масою 75 г, ростуть ѕнтенсивно: у 2 мѕс досягають 2 кг, а у 4 — близько 4 кг. Забѕйний вихѕд становить 57 – 61 %. Р я сь ши ши — порода, виведена у господарствах осковськоі та ѕнших областей осѕйськоі Федерацѕі. Дорослѕ тварини мають живу масу в середньому 5 кг, окремѕ досягають 7 кг. Кроленята народжуються живою масою 75 г, мають високу енергѕю росту: у 2 мѕс досягають живоі маси 1,7 – 1,8 кг, а у 4 — 3,5 – 3,7 кг. Забѕйний вихѕд становить 56 – 63 %. а 1 кг приросту у вѕцѕ 2 – 3 мѕс витрата корму становить 3 – 4 к. од. Шкурки мають срѕблясто-голубе забарвлення. За чисельнѕстю це найбѕльш поширена порода. Ві сь и — порода, виведена в встрѕі наприкѕнцѕ XIX ст. ива маса дорослих кролѕв у середньому досягає 4,5 – 5 кг, а окремих особин — до 7 кг. Кроленята народжуються живою масою 70 г ѕ у 2-мѕсячному вѕцѕ досягають маси 1,7 кг, а у 4 мѕс — 3 кг. Забѕйний вихѕд 56 – 59 %. Кролицѕ за окрѕл приносять 8 – 9 кроленят. Н сь і — м’ясна порода, виведена у СШ . Дорослѕ кролѕ мають живу масу в середньому 4,5 кг. Кролицѕ народжують 7 – 12 кроленят, живою масою 45 г. олодняк у 2 мѕс досягає живоі маси 1,8 – 2,2 кг, а через мѕсяць — 2,7 – 3 кг. Забѕйний вихѕд становить 52 – 58 % ѕ на частку м’яса у тушцѕ припадає 77,5 %. К і і сь — м’ясна порода кролѕв, виведена у СШ . Дорослѕ кролѕ мають живу масу 4 – 5 кг. Кроленята народжуються живою масою 45 г ѕ у 2 мѕс досягають живоі маси 1,9 – 2,3 кг. Забѕйний вихѕд 56 – 60 %, а м’яса у тушцѕ 82 – 85, жиру — 1,8 – 2,5 %. і ух — виведена у звѕрѕвницьких господарствах Курськоі областѕ ѕ Татарстану. ѕд дорослих кролѕв за рѕк отримують вѕд 300 до 500 г високоякѕсного пуху, вѕд окремих екземплярѕв — до 700 – 1000 г. Кролицѕ народжують не бѕльше нѕж 7 кроленят, якѕ у 2 мѕс досягають маси 1 кг. оголѕв’я поширене переважно серед кролѕвникѕв-аматорѕв.
іл 13
Т х
Р
і
Для кролѕв характерна висока ѕнтенсивнѕсть розмноження, що зумовлено багатоплѕднѕстю, коротким перѕодом вагѕтностѕ, ранньою фѕзѕологѕчною зрѕлѕстю ѕ здатнѕстю поєднувати крѕльнѕсть з лактацѕєю. Статева зрѕлѕсть у кролѕв настає у 3 – 3,5-мѕсячному вѕцѕ, але допускати іх до парування у цей час не рекомендується, оскѕльки органѕзм ще повнѕстю не сформувався. Кролиць середнѕх за вели469
іл 13
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці
лів ицтва
Р
4 70
чиною порѕд (новозеландська бѕла, калѕфорнѕйська, вѕденська блакитна) спаровують у вѕцѕ старше за 4 мѕс, а крупних порѕд (бѕлий ѕ сѕрий велетень) — старше вѕд 5 мѕс за досягнення ними живоі маси 80 % повновѕкових тварин. Самцѕв допускають до парування у вѕцѕ 5 – 6 мѕс. У племѕнних господарствах ѕ племѕнному ядрѕ перед паруванням проводять ѕндивѕдуальний добѕр пар, у користувальних — груповий або застосовують промислове схрещування. За самцем закрѕплюють 8 – 10 кролиць. Стан статевоі охоти у кролиць виявляють за 2 – 3 днѕ до парування за змѕною зовнѕшнѕх статевих органѕв, а також за іх поведѕнкою. Тривалѕсть охоти у кролиць 3 – 4 днѕ. Для спаровування кролиць пѕдсаджують у клѕтку до самця. лѕтку парування проводять рано-вранцѕ ѕ пѕзно увечерѕ, а взимку — в серединѕ дня. Через 5 – 6 днѕв пѕсля спаровування проводять контрольну перевѕрку. Якщо кролиця не допускає самця, то іі вважають вагѕтною. а крѕльнѕсть кролицю перевѕряють через 12 – 15 днѕв прощупуванням плодѕв через стѕнку живота. еред окролом готують клѕтки ѕ гнѕздовѕ ящики. ѕсля окролу оглядають приплѕд. У молодоі кролицѕ залишають 5 – 7 кроленят, у дорослоі — 7 – 9. ароджуються кроленята слѕпѕ ѕ голѕ. а 10-ту добу вѕдкриваються очѕ, а на 16 – 18-ту кроленята виходять ѕз гнѕзда ѕ починають поідати корм. олодняк вѕдсаджують у вѕцѕ 40 – 45 дѕб. За ущѕльнених окролѕв кролиць парують на 1 – 2-й день пѕсля окролу, а кроленят вѕдсаджують у вѕцѕ 28 – 29 дѕб. ри цьому кролицѕ швидко виснажуються. Кращѕ результати дають напѕвущѕльненѕ окроли. Кролиць парують на 10 – 20-ту добу, а кроленят вѕдсаджують у вѕцѕ 35 – 40 дѕб.
13.5.
им
я
і
Кролѕв утримують у клѕтках двох видѕв: з постѕйним гнѕздовим вѕддѕленням (двосекцѕйнѕ) ѕ без гнѕздового вѕддѕлення (односекцѕйнѕ). астил у гнѕздовому вѕддѕленнѕ дерев’яний, щѕльний, а у кормовому — сѕтчастий. Клѕтки обладнанѕ годѕвницями ѕ напувалками (рис. 13.2). односекцѕйнѕ клѕтки пѕд час окролу вставляють гнѕздовѕ ящики. орма площѕ на одну голову молодняку м’ясо-шкуркових ѕ пухових порѕд — 0,12 м2, племѕнного молодняку — 0,17 м2. Довжина клѕтки 1,7 м, ширина 0,7, висота не бѕльше нѕж 0,6 м. осадка товарного молодняку у груповѕй клѕтцѕ не бѕльше нѕж 10 голѕв, а племѕнних кролиць — не бѕльш як 5 голѕв. лѕдникѕв розмѕщують ѕндивѕдуально. а кролѕвничих фермах застосовують зовнѕшньоклѕткову чи шедову системи утримання. разѕ промислового виробництва кролятини тварин утримують у примѕщеннях закритого типу з регульованим мѕкроклѕматом ѕ механѕзацѕєю трудомѕстких процесѕв. роста
13.6. Г
і
я
і
Корми — основна стаття витрат у кролѕвництвѕ. За шедового утримання корми у собѕвартостѕ продукцѕі становлять 30 – 40 %, а в разѕ ѕнтенсивного промислового розведення — зростають до 75 % у зв’язку зѕ зниженням витрат на обслуговування, амортизацѕю клѕток тощо. тже, органѕзацѕя рацѕональноі годѕвлѕ кролѕв за промисловими методами ведення галузѕ набуває дедалѕ бѕльшого поширення. ормують годѕвлю кролѕв залежно вѕд живоі маси, вѕку, фѕзѕологѕчного стану. Слѕд зазначити, що потреба кролѕв у енергѕі, поживних ѕ бѕологѕчно-активних речовинах не достатньо вивчена, особливо за ѕнтенсивного розведення іх у закритих примѕщеннях ѕ сухого типу годѕвлѕ. рактично у промисловому кролѕвництвѕ тварини отримують удосталь збалансований рацѕон. Деякѕ обмеження слѕд застосовувати для дорослих племѕнних тварин, схильних до ожирѕння. Крѕль — тварина рослиноідна з однокамерним шлунком (об’єм 150 – 200 мл) ѕ кишковим типом травлення. Завдяки певним фѕзѕологѕчним особливостям травлення кролѕ добре перетравлюють не
лів ицтва ці
зовнѕшньоклѕткова система утримання застосовується переважно кролѕвниками-аматорами, а шедова — на середнѕх ѕ великих кролефермах, якѕ надають змогу застосовувати механѕзацѕю виробничих процесѕв (напування, роздавання кормѕв, прибирання гною тощо).
ицтва п
і і я с их і і и і і я : 1 — дверцята у гнѕздове вѕддѕлення; 2 — вѕдкидна годѕвниця; 3 — вѕсь годѕвницѕ; 4 — вѕдкидна напувалка
ія ви
с
л
Рис. 13.2. Д
іл 13
Т х
Р
4 71
іл 13
Т х
л
ія ви
ицтва п
ці
лів ицтва
Р
тѕльки зерновѕ корми, а й вегетативну масу рослин у свѕжому, висушеному ѕ силосованому виглядѕ та гѕлковий корм. Добрим кормом для них є коренеплоди, картопля, гарбузи, кабачки, кормова капуста тощо. У невеликѕй кѕлькостѕ (5 – 10 г) до рацѕону включають корми тваринного походження — молоко, рибне борошно та ѕн. До рацѕонѕв кролиць ѕ молодняку пѕсля вѕдлучення вводять вѕтамѕннѕ ѕ мѕнеральнѕ добавки, а також згодовують молоко. У кролѕвництвѕ залежно вѕд умѕсту концентратѕв у структурѕ рацѕону використовують кѕлька типѕв годѕвлѕ: малоконцентратний (20 – 30 % концентрованих кормѕв), напѕвконцентратний (45 – 55 %), концентратний (70 – 80 % ѕз умѕстом 20 – 30 % трав’яного чи сѕнного борошна). а окремих фермах та в ѕндивѕдуальних господарствах використовують два основних способи годѕвлѕ кролѕв — комбѕнований ѕ сухий. У разѕ використання комбѕнованого способу готують вологѕ мѕшанки ѕз концентратѕв, бѕлково-вѕтамѕнних добавок ѕ коренебульбоплодѕв. Картоплю використовують вареною. ологу мѕшанку згодовують один раз на день, сѕно або траву — два рази. За сухого способу переважно використовують гранульованѕ, повнорацѕоннѕ комбѕкорми, що надає змогу балансувати рацѕони за необхѕдними елементами живлення тварин рѕзного вѕку, господарського призначення ѕ фѕзѕологѕчного стану. одують кролѕв у визначенѕ години: дорослих — 2 – 3 рази, молодняк — 4 – 6 разѕв ѕ напувають тричѕ на добу. Зерно кукурудзи, ячменю ѕ бобових культур подрѕбнюють, макуху, шрот ѕ висѕвки використовують у сумѕшѕ з вареною картоплею або розсипним комбѕкормом, траву пров’ялюють. До нових кормѕв кролѕв привчають поступово впродовж 5 – 7 днѕв. Кухонну сѕль улѕтку дають переважно з водою, а взимку — у сумѕшѕ концентратѕв. За сучасних умов ѕнтенсивного виробництва кролятини основним кормом є повнорацѕонний, гранульований комбѕкорм. Для молодняку ѕ лактуючих кролиць бункернѕ самогодѕвницѕ наповнюють гранулами один раз за 2 – 5 днѕв, а для ѕнших груп ѕ ремонтного молодняку — щодня, що дає можливѕсть пѕдтримувати іх заводську вгодованѕсть. Сѕно ѕ траву дають у разѕ потреби.
13.7. З п
і
і
і іп
и
еред забоєм кролѕв витримують 12 год без корму. Забѕй провадять на забѕйному пунктѕ, де є спецѕально обладнанѕ примѕщення для висушування шкурок ѕ охолодження тушок. ѕд час забою кроля пѕднѕмають за заднѕ ноги ѕ вдаряють палицею в потиличну дѕлянку. отѕм його пѕдвѕшують за заднѕ ноги на 4 72
ль і апита
я та ав а
я
1. ѕологѕчнѕ особливостѕ кролѕв. 2. чому полягає цѕннѕсть м’яса кролѕв? 3. а якѕ розмѕри подѕляють шкурки? 4. Сорти кролячого пуху. 5. Характеристика основних порѕд кролѕв. 6. ѕк самиць ѕ самцѕв кролѕв пѕд час першого спаровування. 7. Тривалѕсть вагѕтностѕ у кролиць. 8. У якому вѕцѕ вѕдсаджують кроленят? 9. Способи утримання кролѕв. 10. Типи ѕ способи годѕвлѕ кролѕв. 11. сновнѕ корми, якѕ використовують для годѕвлѕ кролѕв. 12. Способи забою кролѕв. 13. ервинна обробка шкурок. 14. ервинна обробка тушок. а якѕ категорѕі іх подѕляють? 15. изначити вихѕд маси тушок пѕд час забою 8,5 тис. голѕв молодняку кролѕв породи бѕлий велетень за забѕйного виходу 58 %.
лів ицтва ці ицтва п
т
ія ви
К
л
металевѕ гачки ѕ для знекровлення перерѕзують носову перетинку чи кровоноснѕ судини (ѕнколи видаляють око). Застосовують також спосѕб оглушення електричним струмом, за якого тушку знекровлюють, перерѕзуючи соннѕ артерѕі або вѕдокремлюючи голову. Шкурку знѕмають трубкою, іі охолоджують ѕ знежирюють ножем, натягнувши на спецѕальну колоду або на прави′ ло. ирову тканину, залишки м’яса знѕмають вѕд хвоста до голови. ѕсля знежирювання шкурку натягують на прави′ ло волосом усередину ѕ висушують за температури 25 – 30 °С. ѕсля висушування шкурки знѕмають з прави′ ла, сортують згѕдно ѕз стандартом на три розмѕри: особливо великѕ, великѕ ѕ малѕ. Залежно вѕд волосяного покриву ѕ мѕздрѕ шкурки подѕляють на 4 сорти. ѕсля зняття шкурок ѕз тушки видаляють внутрѕшнѕ органи крѕм нирок з нирковим жиром, якѕ залишають у складѕ тушки. олову вѕдрѕзають на рѕвнѕ першого шийного хребця, переднѕ ноги — по зап’ястному, а заднѕ — по скаковому суглобу. Тушку промивають холодною водою ѕ охолоджують за температури 10 °С, а пѕсля пѕдсихання знижують іі до 6 °С. За вгодованѕстю тушки подѕляють на двѕ категорѕі: першу та другу. ерша категорѕя — добре розвиненѕ м’язи, на холцѕ вѕдкладений жир, остистѕ вѕдростки спинних хребцѕв не виступають; друга — м’язи розвиненѕ задовѕльно, на холцѕ слѕди жиру, остистѕ вѕдростки злегка виступають. Тушки кроликѕв, якѕ не вѕдповѕдають вимогам категорѕі, вѕдносять до нестандартних.
іл 13
Т х
Р
4 73
Р
іл 14
14.
Т х
л
ія х т
в
ві ів ицтва
14.1. З х
4 74
ЕХ Л ГІ Х ЗВІРІВ И ВА
я их
і і
і
Р В Г
і
і
і
и
і
Хутрове звѕрѕвництво є основним джерелом постачання шкурок норок, лисиць ѕ песцѕв для хутровоі промисловостѕ краіни ѕ експорту. станнѕм часом воно набуло певних здобуткѕв ѕ тенденцѕй розвитку в культурѕ сѕльськогосподарського виробництва. собливо ѕнтенсивно звѕрѕвництво почало розвиватися з удосконаленням систем утримання, розведення та годѕвлѕ звѕрѕв. Значно розширився асортимент шкурок завдяки розведенню кольорових типѕв, особливо норок ѕ нутрѕй, розпочато впровадження нових об’єктѕв хутрового звѕрѕвництва: фреток, лисицѕ-вогнѕвки, шиншили, ондатри тощо. Украінѕ на 1 сѕчня 2004 р. поголѕв’я норок становило 121 340 гол., лисиць — 3080 гол., песцѕв — 1100 ѕ нутрѕй — 17 430 гол. Успѕшне розведення хутрових звѕрѕв у неволѕ ґрунтується на знаннѕ іхнѕх бѕологѕчних особливостей ѕ створеннѕ умов для нормального прояву всѕх життєво необхѕдних функцѕй органѕзму. Звѕрѕ, яких розводять у неволѕ, не втратили захисних рефлексѕв. У них залишаються повадки диких родичѕв щодо людини, що створює певнѕ незручностѕ з догляду за ними. Характерною особливѕстю іх є сезоннѕсть основних життєвих процесѕв — розмноження, линяння та обмѕн речовин, якѕ особливо яскраво вираженѕ у хижакѕв. Для звѕрѕв притаманна моноестричнѕсть, тобто здатнѕсть давати приплѕд один раз на рѕк. Ця особливѕсть у поєднаннѕ з вираженою сезоннѕстю розмноження характеризує певний, властивий лише ім, естральний цикл, суть якого полягає в тому, що впродовж майже 9 – 10 мѕс іхнѕ статевѕ органи перебувають у фазѕ спокою (фѕзѕологѕчного стерилѕтету). иняння хутрових звѕрѕв вѕдбувається двѕчѕ на рѕк: навеснѕ зимовий хутровий покрив замѕнюється на лѕтнѕй, а наприкѕнцѕ лѕта — на зимовий. роцес линяння закѕнчується у кѕнцѕ жовтня — на початку листопада. бмѕн речовин у хижих хутрових звѕрѕв найѕнтенсив-
нѕший у лѕтнѕй перѕод, восени знижується, найнижчий — взимку, а навеснѕ знову пѕдвищується. ѕдповѕдно до обмѕну речовин змѕнюється ѕ жива маса звѕрѕв: влѕтку — найменша, взимку (грудень — сѕчень) — найбѕльша. У нутрѕй ѕ шиншили вѕдсутня сезоннѕсть бѕологѕчних циклѕв. они розмножуються протягом року, линяння не обумовлене певними строками, вѕдсутнѕ сезоннѕ коливання обмѕну речовин ѕ взимку вѕн лише на 10 % вищий, нѕж улѕтку. е вѕдмѕчено ѕ значних коливань іх живоі маси. Тривалѕсть вагѕтностѕ у хижакѕв коротка. Звѕрята народжуються голими, беззубими, слѕпими та глухими ѕ лише через 2 – 3 тижнѕ покриваються пухом, вѕдкриваються очѕ, прорѕзуються зуби ѕ слух. У гризунѕв тривалѕсть вагѕтностѕ значно довша, малята народжуються бѕльш розвиненими ѕ швидко пристосовуються до самостѕйного життя. У процесѕ живлення норки, лисицѕ ѕ песцѕ споживають переважно корми тваринного походження. У них малий об’єм шлунку, короткѕ кишки, вони погано перетравлюють рослиннѕ корми, особливо клѕтковину. утрѕі ѕ шиншили живляться переважно рослинними кормами.
х
их
і і
Украінѕ розводять ѕз ряду хижакѕв — норок, срѕблясто-чорних лисиць ѕ голубих песцѕв, а ѕз ряду гризунѕв — нутрѕю ѕ шиншилу, останнѕх переважно у приватних господарствах (рис. 14.1). озпочато розведення фреток. Н належить до родини куницевих. аса дорослих самцѕв становить 1,8 – 3,2 кг, самиць — 1 – 2 кг, довжина тѕла — 35 – 50 см. Тривалѕсть життя 7 – 8 рокѕв, племѕнного використання — 2 – 4 роки. Статевоі зрѕлостѕ досягають у вѕцѕ 9 – 10 мѕс. Сезон розмноження — лютий — квѕтень, найбѕльш ѕнтенсивний у першу половину березня. ѕн триває 25 – 30 дѕб, еструс (тѕчка) — 1 – 2 доби з повторенням 2 – 3 рази через 5 – 10 дѕб. вуляцѕя у норок провокована ѕ вѕдбувається тѕльки пѕд час спаровування. овторне спаровування проводять через 7 – 10 дѕб пѕсля першого. агѕтнѕсть у норок триває 37 – 80, а перѕод ѕнтенсивного росту зародкѕв — 27 – 28 дѕб. Для норок характерний латентний перѕод вагѕтностѕ — стадѕя вѕльних зародкових пухирцѕв (переривчастий ембрѕогенез), який може тривати вѕд 1 до 54 дѕб. Щенѕння у норок вѕдбувається у квѕтнѕ на початку травня. Щенята народжуються масою 9 – 12 г. Зуби прорѕзуються через 18 – 20 дѕб, а очѕ вѕдкриваються через 29 – 30. ѕдсаджують щенят у 40 – 45 дѕб. олодняк росте ѕнтенсивно: жива маса у мѕсячному вѕцѕ досягає 150 – 250 г, у 2 мѕс — 450 – 700 ѕ у 4 — 850 – 1300 г.
в
и
ія х т
и
л
х
Т х
14.2. К
іл 14
ві ів ицтва
Р
4 75
4 76 л
ія х т
в
ві ів ицтва
Рис. 14.1. Ху і і і: а — сапфѕрова норка; б — платиновий тхѕр-фретка; в — свѕтла шиншила; г — нутрѕі (чорна, бѕла, стандартна; д — голубий вуалевий песець; е — лисиця-вогнѕвка
Т х
Р іл 14
ві ів ицтва в ія х т л
Свѕтова колекцѕя налѕчує близько 340 основних кольорових форм норок. У звѕрогосподарствах Украіни розводять десять основних кольорових форм: стандартну, чорну норку-джет, срѕблясто-голубу, сапфѕрову, американське паломино, пастель, соклот-пастель, фѕнський топаз, чорну хрестовку ѕ «дику» норку. Лиси я належить до родини собачих. аса дорослих самцѕв 5,5 – 7,5 кг, самиць — 5 – 6,5 кг. У клѕткових умовах розводять переважно срѕблясто-чорних, іх часто називають чорнобурками, що абсолютно неправильно, оскѕльки чорно-бурѕ лисицѕ це зовсѕм ѕнша група звѕрѕв, якѕ значно вѕдрѕзняються вѕд срѕблясто-чорних за своіми спадковими ознаками. Тривалѕсть життя у лисиць 10 – 12, племѕнного використання — 4 – 6 рокѕв. Статевоі зрѕлостѕ досягають у 9 – 11 мѕс. очаток гону — грудень — сѕчень. ѕдготовку до гону починають з вересня, звертаючи основну увагу на вгодованѕсть. Тривалѕсть вагѕтностѕ у лисиць 51 – 52 доби. Щенята народжуються живою масою 80 – 100 г. ародження дуже дрѕбних (60 – 70 г) ѕ дуже великих (120 – 140 г) небажане ѕ пов’язане з огрѕхами у годѕвлѕ. У вѕцѕ 40 – 45 дѕб щенят вѕдсаджують. олодняк росте ѕнтенсивно: у мѕсячному вѕцѕ досягає живоі маси 750 – 850 г, у 2 мѕс — 1,7 – 1,9 кг, а у 4 — 3,7 – 4,1 кг. Свѕтова колекцѕя налѕчує понад 11 вѕдтѕнкѕв забарвлення. Украінѕ розводять лише срѕблясто-чорну лисицю, а ѕз середини 70-х рокѕв минулого столѕття у Сокальському звѕрогосподарствѕ розпочато розведення червоноі лисицѕ-вогнѕвки. с ь належить до родини собачих. аса дорослих самцѕв 6 – 8 кг, самиць — 5 – 7 кг. олубий песець є мутантною формою бѕлих песцѕв. Забарвлення іх темне впродовж року ѕ варѕює вѕд темнодо свѕтло-коричневого. Тривалѕсть життя 8 – 10, племѕнного використання 3 – 5 рокѕв. Статевоі зрѕлостѕ песцѕ досягають у 9 – 11 мѕс. ѕн розтягнутий з лютого по квѕтень. Тѕчка триває 12 — 14 дѕб, а статева охота — 3 – 5, ѕнколи 8 – 10 дѕб. овторнѕ спаровування на 2 – 3-й день пѕдвищують багатоплѕднѕсть. агѕтнѕсть триває 49 – 54 доби. Самицѕ народжують 8 – 10 щенят живою масою 60 – 90 г, а багатоплѕднѕ — 45 – 50 г. У песцѕв спостерѕгається висока ембрѕональна смертнѕсть: у багатоплѕдних — 30 – 50 %, у малоплѕдних — 15 – 30 %. Інтенсивнѕсть росту щенят висока. У мѕсячному вѕцѕ жива маса досягає 550 – 750 г, у 2 мѕс — 1,6 – 2,0 кг, а у 4 — 3,6 – 4,0 кг. Тривалѕсть лактацѕі близько 40 днѕв. ѕсля припинення видѕлення молока щенят слѕд вѕдсаджувати, оскѕльки самицѕ не допускають іх до молочних залоз, огризаються ѕ можуть загризти малят. У звѕрогосподарствах розводять двѕ породи голубих песцѕв — вуалеву ѕ срѕблясту, якѕ вѕдрѕзняються загальним забарвленням ѕ
іл 14
Т х
Р
4 77
іл 14
Т х
л
ія х т
в
ві ів ицтва
Р
4 78
структурою волосяного покриву та деякими показниками розмноження. Тх и. станнѕм часом в Украінѕ розпочато розведення тхорѕв (фреток), якѕ належать до родини куницевих. ѕдомѕ три види тхорѕв — свѕтлий, чорний ѕ фуро (африканський, вѕдомий пѕд назвою фретка). ѕн у свѕтлого тхора триває з лютого до серпня, найбѕльш ѕнтенсивно — з третьоі декади березня до середини квѕтня. Тривалѕсть вагѕтностѕ 37 – 38 дѕб. Чорний тхѕр досягає статевоі зрѕлостѕ у 10 – 12 мѕс. ерѕод гону — початок квѕтня до першоі декади червня. Тривалѕсть вагѕтностѕ 40 – 42 доби. Тхѕр фуро статевоі зрѕлостѕ досягає в 10 – 11 мѕс. Тривалѕсть гону — з кѕнця березня до середини серпня. Тривалѕсть вагѕтностѕ 40 – 42 доби. наслѕдок схрещування фуро з чорними тхорами отримують гѕбридѕв — тхѕрофретки. ри цьому виявляються ефект гетерозису ѕ рѕзноманѕтнѕсть забарвлення. Тхори фуро людину сприймають спокѕйно, лагѕдно, чого не можна сказати про іхнѕх диких родичѕв — свѕтлих ѕ чорних. актуючѕ самицѕ приймають корм ѕз рук, дозволяють брати своіх дѕтей ѕз гнѕзда. Самицѕ фуро багатоплѕднѕ, народжують 10 – 16 малят. Щенята вкритѕ густим пухом, до 24 – 27 дѕб глухѕ, до 30 – 37 — слѕпѕ. Тхори невибагливѕ до кормѕв. они охоче поідають молоко, м’ясо, яйця, рибу, хлѕб, овочѕ. орми годѕвлѕ не розробленѕ. За основу приймають норми для норок. Ну ія — великий гризун. Крѕм цѕнноі шкурки, вѕд неі отримують харчове м’ясо. Середня маса нутрѕй 4 – 5 кг, довжина тѕла 50 – 65 см. Самцѕ бѕльшѕ вѕд самиць на 10 – 12 %. кремѕ екземпляри досягають довжини до 90 см за маси тѕла до 13 кг. Тривалѕсть життя 6 — 8 рокѕв, племѕнного використання — 2 – 4 роки. Статевоі зрѕлостѕ досягають у вѕцѕ 4 – 5 мѕс, а до розмноження допускають у 6 – 7 мѕс. ѕд нутрѕй отримують приплѕд 2 – 2,5 раза на рѕк за сумѕщення вагѕтностѕ з лактацѕєю. агѕтнѕсть триває 130 (127 – 137) дѕб. Тѕчка повторюється через 25 – 30 дѕб, а перша охота пѕсля щенѕння настає через 2 – 5 дѕб. роте спаровування у цей перѕод дає низьку заплѕдненѕсть (10 – 12 %). Самиця народжує 5 – 6 малят живою масою 150 – 250 г. они опушенѕ, добре розвиненѕ ѕ через кѕлька годин можуть виходити ѕз гнѕзда ѕ навѕть плавати. ѕдсаджують молодняк у вѕцѕ 40 – 45 дѕб ѕ утримують до 3 мѕс погнѕздно, потѕм розподѕляють за статтю. Щенята швидко ростуть: у мѕсячному вѕцѕ досягають живоі маси 600 – 700 г, у 2 мѕс — 1,0 – 1,2 кг, а у 4 — 2 – 2,5 кг. У нутрѕй є низка анатомѕчних особливостей. олочнѕ залози у самиць розмѕщенѕ у верхнѕй третинѕ бѕчноі поверхнѕ. У самцѕв сѕм’яники знаходяться у черевнѕй порожнинѕ або опускаються через
У звѕрѕвничих господарствах провадять вибракування дорослих звѕрѕв ѕ замѕну іх молодняком. Щорѕчна замѕна дорослих тварин у основному стадѕ норок становить 40 – 50 %, у лисиць ѕ песцѕв — 20 – 30, нутрѕй — до 50 %. ибракування здѕйснюють упродовж року. Із маточного стада вибраковують тварин, якѕ не дали приплоду, мали неблагополучнѕ роди, малоплѕдних, маломолочних, з низькими материнськими якостями. лѕдникѕв, у разѕ використання яких у парувальний перѕод самицѕ залишилися неплѕдними або дали низький вихѕд молодняку, виводять ѕз основного стада. ибраковують звѕрѕв за вѕком (норок старше вѕд трьох рокѕв, нутрѕй, песцѕв ѕ лисиць — старше вѕд п’яти рокѕв), а також тих, що перехворѕли на заразнѕ чи незаразнѕ хвороби, тварин низькоі вгодованостѕ та тривалого линяння. Добѕр молодняку в основне стадо проводять за його розвитком, походженням, конституцѕєю. ѕдѕбраний молодняк видѕляють в окрему групу, створюють кращѕ умови годѕвлѕ, щоб забезпечити пѕдготовку до парувального сезону. ѕдбирають молодняк на плем’я на 30 – 50 % бѕльше вѕд норми. а другому етапѕ пѕд час бонѕтування ѕз вѕдѕбраного молодняку включають до основного стада кращих за розвитком волосяного покриву, забарвлення волосу тощо. Тварини, вѕд яких залишають молодняк на плем’я, повиннѕ бути багатоплѕдними, мѕцноі будови тѕла, великѕ за розмѕром, давати
ві ів ицтва в
я
ія х т
14.3. К мп
л
паховѕ канальцѕ пѕд шкѕру, що запобѕгає перегрѕванню чи охолодженню іх. апи ѕ хвости не опушенѕ ѕ в разѕ сильних морозѕв у холодному примѕщеннѕ можуть вѕдмерзати. Забарвлення стандартних нутрѕй коричневе, а пѕдшерсток має коричневий ѕ сѕрий вѕдтѕнки. иведено ѕншѕ кольоровѕ групи — бѕлѕ, золотистѕ, срѕблястѕ ѕ бежевѕ. Ши ши — пѕвденноамериканський гризун. а волѕ трапляються два види шиншили — велика (довжина тулуба 35 – 40 см) ѕ мала (25 – 30 см). У клѕткових умовах розводять малу шиншилу. Статевоі зрѕлостѕ досягає у 7 – 10 мѕс. Тривалѕсть вагѕтностѕ малоі шиншили 106 – 114 дѕб, а життя — 18 – 20 рокѕв. ормально розмножується до 12—15 рокѕв. Щенята народжуються зрячими, опушеними, масою 40 – 50 г. Самиця народжує 2 – 3 малят, ѕнколи до 5. Утримують у клѕтках. Для годѕвлѕ використовують рослиннѕ корми: траву, сѕно, коренеплоди, фрукти, зерно злакѕв, спецѕальнѕ комбѕкорми. агѕтним ѕ лактуючим самицям згодовують молоко. Шиншила досить чутлива до якостѕ кормѕв. Згодовування заплѕснявѕлого корму спричинює загибель звѕркѕв.
іл 14
Т х
Р
4 79
Р
іл 14
життєздатне потомство ѕ мати високоякѕсне хутро. Самцѕв на плем’я вѕдбирають у 4 – 5 разѕв менше, нѕж самиць. Кожнѕй тваринѕ присвоюють ѕдентифѕкацѕйний (татуюванням) номер: парнѕ — самицям, непарнѕ — самцям. До клѕтки прикрѕплюють трафаретку — окремо для щенят, самцѕв ѕ самиць, на якѕй вказують основнѕ показники характеристики звѕрѕв, а для самцѕв — іх використання пѕд час розмноження. а фермѕ ведуть виробничий журнал, племѕннѕ картки, журнал вирощування ѕ бонѕтування молодняку.
им
ях
их
і і
Утримання хутрових звѕрѕв — це комплекс будѕвель ѕ органѕзацѕйно-господарських заходѕв для забезпечення оптимальних умов життя тварин, збѕльшення виходу продукцѕі за економних витрат працѕ ѕ коштѕв. Сучасна система утримання хутрових звѕрѕв ґрунтується на двох варѕантах: шедове ѕ комбѕноване. Шедове утримання — основне у звѕрѕвництвѕ (рис. 14.2). Комбѕноване — використовують на деяких фермах з утримання лисиць ѕ песцѕв, де основне стадо або тѕльки самцѕв утримують в окремо розмѕщених клѕтках, а молодняк пѕсля вѕдлучення — у шедах.
Т х
л
ія х т
в
ві ів ицтва
14.4.
Рис. 14.2. В у
480
іш і
и
я ш
у
я
Шед — це навѕс ѕз двоскатною покрѕвлею, в якому бѕчнѕ стѕни утворюють заднѕ стѕнки клѕток, де утримують звѕрѕв, а торцевѕ закритѕ ѕз вмонтованими вхѕдними ѕ вихѕдними дверима. Довжина шеду 60 м ѕ бѕльше, а ширина дворядного для норок 3,5 – 4 м ѕз центральним кормовим проходом 1,2 – 1,5 м.
14.5. Г
і
ях
их
ві ів ицтва в ія х т л
удують шеди ѕз дерев’яних, залѕзобетонних ѕ металевих конструкцѕй. х будова для норок, песцѕв ѕ лисиць принципово однакова ѕ вѕдрѕзняється лише внутрѕшнѕм облаштуванням. Утримують звѕрѕв у клѕтках з будиночками. Клѕтки виготовляють ѕз оцинкованоі сѕтки: крученоі ѕз шестигранними вѕчками, а плетеноі та зварноі — з квадратними. озмѕр клѕтки для норки 40 × 40 × 80 см, будиночка — 35 × 40 × 30 см. У будиночках звѕрѕ вѕдпочивають, народжують ѕ вирощують малят. Клѕтка для самиць ѕ молодняку песцѕв має довжину 290 см, ширину 100 ѕ висоту 65 см. ѕсля вѕдлучення молодняку іі розгороджують висувними сѕтчастими щитами для окремого утримання самиць ѕ вѕдсадженого молодняку. Для лисиць клѕтки завдовжки 193,5 см розгороджують на 2 частини. удиночки для лисиць ѕ песцѕв розмѕщують посерединѕ клѕтки. Довжина клѕтки для самцѕв лисиць ѕ песцѕв становить 300 см, ширина — 100 ѕ висота — 120 см. Для спостереження за парами у перѕод гону знѕмають дах. Усѕ клѕтки для утримання звѕрѕв обладнанѕ дерев’яними поличками для роздавання фаршу у холодну пору року. лѕтку шеди, де утримують лисиць, затемнюють вѕд прямого сонячного промѕння, яке спричинює побурѕння хутра, що погѕршує його якѕсть. утрѕй утримують у наземних бетонованих клѕтках з будиночками, вигулами та басейнами для купання. а невеликѕй вѕдстанѕ вѕд звѕроферми розмѕщують кормокухню, яку обладнують комплексом машин для потоковоі переробки кормѕв, холодильник для зберѕгання м’яса, субпродуктѕв ѕ риби у замороженому станѕ. Корми роздають кормороздавальними машинами або за допомогою шедових возикѕв ѕ пѕдвѕсних дорѕг. а територѕі ферми, яку обносять сѕтчастою або бетонною огорожею, обладнують цех забою ѕ первинноі обробки шкурок забитих звѕрѕв.
іл 14
Т х
Р
і і
ажлива роль у звѕрѕвництвѕ вѕдводиться органѕзацѕі рацѕональноі годѕвлѕ. овноцѕнна годѕвля забезпечує тварин необхѕдними поживними речовинами ѕ сприяє високѕй продуктивностѕ за економного витрачання кормѕв. ормують годѕвлю звѕрѕв залежно вѕд виду, вѕку, живоі маси, сезону року ѕ фѕзѕологѕчного стану. основу норм покладено чотири основнѕ показники: обмѕнна енергѕя, перетравний протеін, перетравний жир ѕ перетравнѕ вуглеводи. Крѕм того, рацѕони контролюють за вмѕстом мѕнеральних речовин ѕ вѕтамѕнѕв. ’ясоіднѕ звѕрѕ не синтезують вѕтамѕну ѕз каротину, а в разѕ утримання у шедах в органѕзмѕ не синтезується вѕтамѕн D. оряд з обмѕнною енергѕєю потрѕбно враховувати ѕ спѕввѕдношення мѕж окре481
іл 14
Т х
л
ія х т
в
ві ів ицтва
Р
482
мими групами кормѕв. У рацѕонах дорослих норок м’ясо-рибнѕ корми становлять 65 – 70 %, зерновѕ — 17 – 27, лисиць — вѕдповѕдно 50 – 60 ѕ 25 – 40, песцѕв — 60 – 75 ѕ 16 – 22 %, по 2 – 3 % до рацѕонѕв включають соковитѕ корми, сухѕ дрѕжджѕ та жир. Звѕрѕв необхѕдно забезпечувати вдосталь питною водою. бмеження у водѕ зменшує поідання корму, погѕршує вѕдтворнѕ функцѕі та рѕст молодняку. У жарку погоду стежать, щоб у напувалках була прохолодна вода (15 – 18 °С), оскѕльки теплоі води звѕрѕ не п’ють. ѕняти воду необхѕдно через 1,5 – 2 год. У годѕвлѕ хутрових звѕрѕв використовують три основнѕ групи кормѕв — тваринного походження, рослиннѕ ѕ додатковѕ. Корми тваринного походження включають свѕжѕ ѕ консервованѕ м’яснѕ (мускульне м’ясо ѕ субпродукти II категорѕі), рибнѕ (переважно нехарчових видѕв) ѕ молочнѕ продукти. Із зернових кормѕв використовують борошно злакѕв (без плѕвки), соняшниковѕ макуху ѕ шрот без лушпиння, спецѕальнѕ комбѕкорми, коренебульбоплоди, баштаннѕ, овочѕ ѕ фрукти, молоде листя кропиви, зелень озимих злакѕв ѕ трав’яне борошно конюшини та люцерни раннѕх фаз вегетацѕі. Додатковѕ корми для звѕрѕв представленѕ дрѕжджами (пекарськѕ, пивнѕ, кормовѕ, К), вѕтамѕнними ѕ мѕнеральними препаратами. Згодовують корми у виглядѕ фаршу з розмѕром частинок не бѕльше нѕж 5 мм для субпродуктѕв, 1 – 1,5 мм — для зелених та соковитих ѕ 0,8 мм — для зернових. триману сумѕш влѕтку згодовують охолодженою до 10 – 12 °С. одують звѕрѕв 2 рази на добу. ранцѕ дають 40 – 45 % добового рацѕону, ввечерѕ — решту. У жаркий перѕод нез’ідений корм через двѕ години забирають. і я і і у і і і іч і і и. У норок, лисиць ѕ песцѕв бѕологѕчнѕ перѕоди настають за сезонами року з однаковою послѕдовнѕстю ѕ потреба в кормах у них пѕдпорядкована однаковим закономѕрностям. У годѕвлѕ дорослих звѕрѕв прийнято розрѕзняти такѕ перѕоди: для самиць — спокѕй (час пѕсля закѕнчення лактацѕі до активного оогенезу), пѕдготовка до гону, гѕн (спаровування), вагѕтнѕсть ѕ лактацѕя, для самцѕв — спокѕй (час вѕд закѕнчення гону до наступного сперматогенезу) ѕ гѕн. За перѕод лактацѕі самицѕ худнуть ѕ іхня маса тѕла знижується на 25 – 30 %. ѕсля закѕнчення лактацѕі впродовж 2,5 – 3 мѕс необхѕдно, щоб звѕрѕ вѕдновили вгодованѕсть. Достатня ѕ повноцѕнна годѕвля маточного поголѕв’я в цей перѕод значно впливає на вѕдтворну здатнѕсть у наступний сезон розмноження. Через два тижнѕ пѕсля закѕнчення лактацѕі звѕрѕв переводять на бѕльш дешевѕ корми ѕз субпродуктѕв, риби ѕ сухих кормѕв тваринного походження та збѕльшують кѕлькѕсть рослинних кормѕв. ацѕони у лѕтнѕй перѕод збагачують жиром, доводячи його вмѕст на 100 ккал корму для лисиць — до 4,8 г, песцѕв — 5 ѕ норок — 5,3 г.
ві ів ицтва в ія х т л
ѕд час пѕдготовки звѕрѕв до розмноження у сѕчнѕ, а в деяких господарствах з другоі половини грудня рѕвень годѕвлѕ самиць за вмѕстом обмѕнноі енергѕі знижують, щоб привести іхню живу масу на початок гону до племѕнних кондицѕй. ѕвень годѕвлѕ самцѕв залишають у межах норми. умовах Украіни рѕвень годѕвлѕ норок у цей перѕод знижують з 200 до 160, лисиць — з 400 до 350 ккал. Із зниженням енергетичного живлення збѕльшують кѕлькѕсть перетравного протеіну в рацѕонѕ норок до 25 г, а лисиць ѕ песцѕв — 30 г. За певних господарських умов допускається короткострокове зниження протеіну на 20 – 25 %. априкѕнцѕ грудня до рацѕонѕв необхѕдно включати мускульне м’ясо до 20 % для замѕни ним перетравного протеіну тваринних кормѕв ѕ печѕнку — до 3 – 5 %. ацѕони мають бути забезпеченѕ достатньою кѕлькѕстю вѕтамѕнѕв. исиць ѕ песцѕв у цей перѕод годують один раз на добу, норок — 2 рази. і яу і у. ѕд час гону апетит у звѕрѕв погѕршується ѕ калорѕйнѕсть рацѕону знижують. Самиць ѕ самцѕв у цей перѕод годують кормосумѕшами однакового складу. Самцям у перѕод гону призначають додатково бѕлкову пѕдгодѕвлю ѕз м’яса, печѕнки ѕ молока по 100 – 150 г для лисиць ѕ песцѕв ѕ по 50 г — для норок. ѕд час гону корм роздають один раз на добу. і яу і і с і. ацѕони вагѕтних самиць за набором кормѕв ѕстотно не вѕдрѕзняються вѕд попереднього перѕоду. У цей перѕод ім згодовують найбѕльш цѕннѕ у кормовому вѕдношеннѕ корми, якѕ вони добре поідають. Енергетичний рѕвень годѕвлѕ самиць залежно вѕд вгодованостѕ може значно коливатися, але кѕлькѕсть перетравного протеіну на добу не повинна бути меншою вѕд 25 – 30 г для норок, 50 – 60 — для лисиць ѕ 55 – 65 г — для песцѕв. ацѕони вагѕтних самиць необхѕдно забезпечувати вѕтамѕнами. одѕвля має бути помѕрною, щоб не допускати ожирѕння. У першу половину вагѕтностѕ у звѕрѕв добрий апетит ѕ вони охоче поідають корм, у другу — поідання корму зменшується, а за 5 – 8 днѕв до щенѕння дозу корму лисицям ѕ песцям доводять до 100 – 120 г. Для профѕлактики крововиливѕв у новонароджених двѕчѕ наприкѕнцѕ вагѕтностѕ до рацѕону вводять препарат вѕтамѕну К (вѕкасол). і я у чих с и ь. ершѕ 2 – 3 днѕ кормову сумѕш згодовують у рѕдкому станѕ. До рацѕону включають корми з високими смаковими якостями. У першу половину лактацѕі доцѕльно використовувати молочнѕ корми, м’яснѕ ѕ рибнѕ продукти з достатньою кѕлькѕстю мѕнеральних речовин ѕ вѕтамѕнѕв. У другу половину лактацѕі у тварин може спостерѕгатися виснаження органѕзму внаслѕдок втрати натрѕю з молоком. Щоб запобѕгти цьому, потрѕбно включати до рацѕону на кожнѕ 100 г корму 0,3 – 0,5 г кухонноі солѕ з урахуванням іі кѕлькостѕ у кормах. одують тварин 2 – 3 рази на добу.
іл 14
Т х
Р
483
іл 14
Т х
л
ія х т
в
ві ів ицтва
Р
олодняк норок у 14 – 15-добовому вѕцѕ, а лисиць — у 20 – 25добовому привчають до поідання напѕврѕдкоі сумѕшѕ ѕз мускульного м’яса, печѕнки, молока, яєць ѕ концентратѕв вѕтамѕнѕв, яку згодовують 5 – 7 днѕв, пѕсля чого переводять на звичайний корм. У 25 – 30добовому вѕцѕ щенята поідають корм разом з матѕр’ю. і я і с я у. ершѕ 7 – 10 днѕв молодняку згодовують кормову сумѕш такого самого складу, як ѕ до вѕдсаджування, а потѕм поступово переводять на рацѕони для молодняку. Для лисиць ѕ песцѕв рѕвень перетравного протеіну зменшують до 7,5 – 8,5 г, збѕльшують до 4,2 – 4,7 г жиру ѕ до 5,5 г вуглеводѕв на 100 ккал енергѕі корму. Для молодняку норок протеіну зменшують до 7,5 г, збѕльшують до 5 – 5,5 г жиру ѕ до 3 – 3,5 г вуглеводѕв. Такий рѕвень годѕвлѕ забезпечує високу ѕнтенсивнѕсть росту й опушення. З другоі половини серпня молодняк хутрових звѕрѕв розподѕляють на племѕнний (ремонтний) ѕ товарний. емонтний молодняк годують за рацѕонами племѕнних звѕрѕв. і я у і . У разѕ клѕткового утримання на корм нутрѕям використовують зелену масу сѕяних ѕ природних угѕдь, коренеплоди, баштаннѕ культури. Із концентратѕв згодовують зерно злакѕв, комбѕкорм, у невеликѕй кѕлькостѕ корми тваринного походження — молочнѕ, м’ясо-кѕсткове борошно, варенѕ субпродукти, а також кормовѕ дрѕжджѕ. Корми мають бути свѕтлими, чистими, без плѕсняви ѕ затхлого запаху. аштаннѕ культури ѕ коренеплоди ретельно миють, розрѕзують на шматочки. Картоплю згодовувати краще вареною. Твариннѕ корми ѕ мѕнеральнѕ добавки подрѕбнюють, змѕшують з вареною картоплею або концентратами. ороженѕ, зѕпсованѕ корми спричинюють аборт, розсмоктування плодѕв, розлад травлення. одують нутрѕй 2 рази на добу, а слабких, багатоплѕдних самиць ѕ щенят — 3 рази.
14.6. З
і
і і іп
и
ервина обробка хутра полягає у зняттѕ шкурки ѕз забитого звѕря ѕ подальшѕй іі обробцѕ до стану, придатного для реалѕзацѕі хутра переробним пѕдприємствам або на експорт. Забѕй звѕрѕв клѕткового розведення провадять за повного дозрѕвання шкурки. У дозрѕлоі шкурки волосяний покрив блискучий, розкѕшний ѕз густим пѕдшерстком ѕ чисто бѕлою мѕздрею. У норок зрѕлѕсть шкурки настає 14 – 16 листопада, у лисиць — 8 – 12 листопада, а у песцѕв в умовах Украіни — наприкѕнцѕ жовтня. роте іх забѕй не рекомендують розпочинати ранѕше вѕд листопада. Шкурки з норок, лисиць, песцѕв ѕ нутрѕй знѕмають трубкою, починаючи з огузку. Знятѕ шкурки охолоджують ѕ знежирюють. Зне484
Р
іл 14
я
1. азвѕть основнѕ бѕологѕчнѕ особливостѕ хутрових звѕрѕв. 2. Яких хутрових звѕрѕв розводять у звѕрогосподарствах Украіни? Коротко охарактеризуйте іх. 3. собливостѕ овуляцѕі у норок. 4. азвѕть строки гону у норок, песцѕв, лисиць ѕ нутрѕй. 5. За якими показниками вибраковують звѕрѕв? 6. Який вѕдсоток вибракування норок, песцѕв, лисиць ѕ нутрѕй? 7. азвѕть етапи ѕ показники добору молодняку на плем’я. 8. Якѕ основнѕ ѕ додатковѕ корми використовують для годѕвлѕ хижих звѕрѕв ѕ гризунѕв? 9. У якому виглядѕ згодовують корми хутровим звѕрям? 10. Який порядок первинноі обробки шкурок? 11. озрахуйте потребу у ремонтному молодняку для 20 тис. норок основного стада в разѕ вибракування 45 % поголѕв’я. Скѕльки необхѕдно залишити на плем’я молодняку на першому ѕ другому етапах вѕдбору окремо самцѕв ѕ самиць?
в
я та ав а
ія х т
ль і апита
л
т
Т х
К
ві ів ицтва
жирювання здѕйснюють уручну або на спецѕальних машинах. Знежиренѕ шкурки виправляють на спецѕальних прави′ лах встановленоі форми. атягують шкурку на прави′ ло мѕздрею назовнѕ, прибивають до прави′ ла цвяхами ѕ вѕдправляють на висушування. исушують на стелажах або у спецѕальних камерах. исушенѕ ѕ знятѕ з прави′ ла шкурки обкатують по мѕздрѕ у спецѕальних барабанах з тирсою за обертѕв 18 об/хв ѕ на вѕдро тирси додають 200 г бензину -70. Шкурки самиць норок обкатують одну годину, самцѕв — двѕ, а лисиць ѕ песцѕв — 12 – 20 хв. отѕм шкурки виймають, вивертають ѕ обкатують по волосу близько 3 год, витрушують вѕд тирси ѕ знову натягують на прави′ ла волосом назовнѕ. ѕсля цього шкурки висушують, розрѕвнюють ѕ вѕдправляють на дѕльницю сортування, де за стандартом розподѕляють на перший ѕ другий класи.
485
Спи
Спи
м
ва
літ
ат
и
О
486
м
ва
літ
ат
и
в а
1. Технологія виробництва продукцѕі тваринництва / .Т. усенко, .Д. Столюк, . . Штомпель та ѕн.; За ред. .Т. усенка. — К.: грарна освѕта, 2001. — 432 с. 2. Вертійчук .І., Маценко М.І. Технологѕя виробництва продукцѕі тваринництва. — К.: Урожай, 1995. — 375 с. 3. ановська М. ., Черненко Р.М., Шатковська . . Тваринництво. — 2-е вид., перероб. ѕ доп. — К.: ища шк., 1998. — 336 с. Д
ат
ва
1. льксисов Ш. . рогрессивные способы выращивания и содержания гусей и уток. — .: ТЭ агропром, 1992. — 44 с. 2. асовский Н.З., Власов В. . нформационные системы селекции животных. — К.: Урожай, 1989. — 208 с. 3. узун І. . отоковѕ технологѕі виробництва молока. — К.: Урожай, 1989. — 189 с. 4. Вівчарство / .К. Даниленко, І. . Топиха, . . Кулик та ѕн. — К.: Урожай, 1989. — 200 с. 5. одівля сѕльськогосподарських тварин / .Я. аксаков, .І. осолов, .І. ондарєв та ѕн. — К.: Урожай, 1987. — 168 с. 6. опка .М., Хоменко М.П., Павленко П.М. Конярство. — К.: ища освѕта, 2004. — 320 с. 7. евяткин . ., Ткаченко . . ромышленное производство говядины. — .: оссельхозиздат, 1985. — 317 с. 8. еталізовані норми годѕвлѕ сѕльськогосподарських тварин: Довѕдник / .Т. оздрѕн, . . Карпусь, .Ф. Каравашенко та ѕн.; За ред. .Т. оздрѕна. — К.: Урожай, 1991. — 344 с. 9. Зеленский . . Козоводство. — 2-е изд., перераб. и доп. — .: Колос, 1981. — 174 с. 10. льина . ., Соболь . . Звероводство. — .: гропромиздат, 1990. — 272 с. 11. нтенсификация промышленного свиноводства / .С. оходня, Ю. . Засуха, . . Цицюрский и др. — К.: УСХ , 1994. — 464 с. 12. Інтенсивна технологѕя виробництва свинини / . . ибалко, . . аньковський, .Ф. Коваленко та ѕн.; За ред. . . ибалко. — К.: Урожай, 1991. — 176 с.
и ат літ ва м Спи
13. Інтенсивні методи використання молочного стада / .І. Костенко, .Я. аньковський, . . Танцуров та ѕн. — К.: Урожай, 1990. — 192 с. 14. Кролики и нутрии / Сост. Т. . льчева. — С б.: еспекс, 1999. — 608 с. 15. Кулик В.В. Інтенсивнѕ технологѕі у вѕвчарствѕ. — К.: Урожай, 1990. — 112 с. 16. Науково-технічний прогрес у молочному скотарствѕ / . . Славов, Ю. . Карасик, .І. ласов та ѕн. — К.: Урожай, 1992. — 200 с. 17. снови фермерського рибного господарства / . . ринжевський, .І. ндрющенко, . . Третяк та ѕн.; За ред. . . ринжевського. — К.: Свѕт, 2000. — 340 с. 18. Пабат В. ., Маньковський .Я. Технологѕя продуктѕв забою. — К.: Т « рѕон», 2000. — 361 с. 19. Пабат В. ., Угнівенко .М., Вінничук .Т. ’ясне скотарство Украіни. — К.: грарна наука, 1997. — 312 с. 20. Панкратов . ., рлов .В., Ряднев Ю.С. роизводство говядины на промышленной основе. — .: Колос, 1984. — 320 с. 21. Пигарев Н.В., Столляр Т. ., Шумков . . Технология производства продуктов птицеводства и их переработка. — 3-е изд. перераб. и доп. — .: гропромиздат, 1991. — 342 с. 22. Племінні ресурси Украіни / Упор. Ю.Ф. ельник, .І. гафонов. — К.: грарна наука, 1998. — 336 с. 23. Поліщук В.П. джѕльництво. — К.: ища шк., 2001. — 284 с. 24. Поліщук В.П. джѕльництво. — ьвѕв: Украінський пасѕчник, 2001. — 293 с. 25. Преобразование генофонда пород / . . Зубець, Ю. . Карасик, . . уркат и др.; од ред. . . Зубца. — К.: Урожай, 1990. — 352, с. 26. Промышленное птицеводство / Ф.Ф. лексеев, . . сриян, . . ельченко и др. — .: гропромиздат, 1991. — 544 с. 27. Птахівництво ѕ технологѕя виробництва яєць ѕ м’яса птицѕ / .І. есулѕн, .І. ужва, С. . Куцак та ѕн.; За ред. .І. есулѕна. — ѕла Церква, ЦД У, 2003. — 448 с. 28. Ресурсосберегающая технология производства мяса бройлеров / од ред. Т. . Столляра и др. — Загорск, 1990. — 115 с. 29. Розведення сѕльськогосподарських тварин з основами спецѕальноі зоотехнѕі / Т. . Засуха, . . Зубець, .З. Сѕрацький та ѕн.; За ред. . . Зубця. — К.: грарна наука, 1999. — 512 с. 30. Свечин К. . роизводство говядины и свинины. — К.: Урожай, 1971. — 252 с. 31. Свинарство ѕ технологѕя виробництва свинини / .І. ерасимов, . . Цицюрський, Д.І. арановський та ѕн.; За ред. .І. ерасимова. — Харкѕв: Еспада, 2003. — 448 с. 32. Сікачина В.І., ненко В.І. ирощування ѕ розведення качок. — К., 2002. — 62 с. 33. Скотарство ѕ технологѕя виробництва молока та яловичини / .І. Костенко, .З. Сѕрацький, .І. Шевченко та ѕн. — К.: Урожай, 1995. — 472 с.
487
Спи
м
ва
літ
ат
и
34. Тинаев Н. . азведение пушных зверей. — .: ЭКС , ик- ресс, 2001. — 240 с. 35. Удосконалення технологѕі виробництва м’яса ѕндикѕв / .Ф. Каравашенко, .І. есулѕн, Е. . Дуюнов та ѕн. — К.: Урожай, 1990. — 128 с. 36. Фірсова Н.М., Пінчук В. ., Волколупов В. . Кролѕ ѕ нутрѕі. — 2-е вид. перероб. ѕ доп. — К.: Урожай, 1993. — 160 с. 37. Царенко .М., огданов . ., остоєвський П.П. Економѕка та екологѕя виробництва продукцѕі птахѕвництва на основѕ прогресивних технологѕй. — Суми: Козацький вал, 1999. — 231 с 38. Шерман І.М. Ставове рибництво. — К.: Урожай, 1994. — 336 с. 39. Штомпель М.В. ро золоте руно ѕ сѕрий смушок. — К.: Урожай, 1992. — 224 с.
488
Змі
ступ ..................................................................................................................
3
1. О НОВ РОЗВ Д НН ІЛЬ ЬКО О ОДАР ЬК Х ТВАР Н .......................................................................................................
5
оходження та одомашнення сѕльськогосподарських тварин .................................................................................................... 5 1.2. Конституцѕя та екстер’єр сѕльськогосподарських тварин .................................................................................................... 6 1.3. Індивѕдуальний розвиток сѕльськогосподарських тварин ..................................................................................................... 12 1.3.1. Закономѕрностѕ росту окремих частин тѕла та основних тканин...................................................................... 14 1.3.2. блѕк росту сѕльськогосподарських тварин ............................. 18 1.4. орода та іі структура ......................................................................... 20 1.5. ѕдбѕр ѕ пѕдбѕр сѕльськогосподарських тварин ................................... 23 1.6. етоди розведення .............................................................................. 32 1.7. рганѕзацѕя племѕнноі роботи ............................................................ 39 1.7.1. ланування селекцѕйно-племѕнноі роботи ............................. 42 1.7.2. лемѕнний ѕ виробничий зоотехнѕчний облѕк .............................................................................................. 45 1.8. ѕотехнологѕя у тваринництвѕ ............................................................. 47 1.9. икористання електронно-обчислювальних машин (Е ) та комп’ютерноі технѕки у селекцѕйно-племѕннѕй роботѕ ................. 50 Контрольні запитання та завдання ............................................................ 52
Змі
т
1.1.
2. О НОВ ВЛ НН ТВАР Н І О ІН ВАНН О ВНО ТІ КОРМІВ .............................................................................. 53 2.1. Хѕмѕчний склад кормѕв ѕ фѕзѕологѕчне значення поживних речовин у живленнѕ тварин ............................................................... 55 2.2. Травлення у сѕльськогосподарських тварин ..................................... 67 2.3. еретравнѕсть кормѕв ........................................................................... 72 2.4. цѕнювання енергетичноі поживностѕ кормѕв .................................. 75 2.4.1. диницѕ оцѕнювання енергетичноі поживностѕ кормѕв ......... 77 Контрольні запитання та завдання ............................................................ 80
489
3. КОРМ
ТА Х ХАРАКТ Р
Т КА ................................................... 81
3.1. Класифѕкацѕя кормѕв .......................................................................... 81 3.1.1. Зеленѕ корми ............................................................................. 82 3.1.2. рубѕ корми ............................................................................... 85 3.1.3. Силосованѕ корми ..................................................................... 92 3.1.4. Коренебульбоплоди ѕ баштаннѕ корми ................................... 98 3.1.5. Зерновѕ корми ........................................................................... 100 3.1.6. Залишки технѕчних виробництв ............................................. 104 3.1.7. Корми тваринного походження .............................................. 109 3.1.8. Кормовѕ добавки ........................................................................ 112 3.1.9. Комбѕкорми ................................................................................ 117 3.2. Чинники, що впливають на склад ѕ поживнѕсть кормѕв ................. 119 3.3. ормування годѕвлѕ сѕльськогосподарських тварин ...................... 121 Контрольні запитання та завдання .......................................................... 124
Змі
т
4. Т ХНОЛО І
В РО Н
ТВА МОЛОКА ...................................... 125
4.1. Значення великоі рогатоі худоби та іі бѕологѕчнѕ особливостѕ ................................................................. 125 4.2. Сучасний стан ѕ тенденцѕі розвитку скотарства ............................. 126 4.3. олочна продуктивнѕсть корѕв ......................................................... 127 4.4. сновнѕ породи худоби та іх використання ..................................... 134 4.4.1. ороди молочного напряму продуктивностѕ ......................... 135 4.4.2. ороди комбѕнованого напряму продуктивностѕ .................. 139 4.4.3. ороди м’ясного напряму продуктивностѕ ............................. 143 4.5. лемѕнна робота у молочному скотарствѕ ....................................... 146 4.6. снови вѕдтворення стада ................................................................. 149 4.7. ирощування молодняку ................................................................... 152 4.8. оздоювання корѕв .............................................................................. 157 4.9. Утримання, годѕвля та доіння корѕв ................................................ 158 4.10. отоково-цехова система виробництва молока ............................ 167 4.11. снови технологѕі виробництва молока на промисловѕй основѕ ...................................................................... 170 4.12. тримання, обробка та реалѕзацѕя молока .................................... 179 4.12.1. ервинна обробка молока ..................................................... 181 4.12.2. торинна обробка молока ...................................................... 185 Контрольні запитання та завдання .......................................................... 186 5. Т ХНОЛО І
В РО Н
ТВА
ЛОВ Ч Н
.............................. 188
5.1. ’ясна продуктивнѕсть великоі рогатоі худоби ............................... 188 5.2. Системи та способи утримання молодняку ..................................... 191 5.3. Технологѕя вирощування молодняку молочних ѕ молочно-м’ясних порѕд на м’ясо ...................................................... 192 5.4. собливостѕ технологѕі виробництва яловичини у м’ясному скотарствѕ ......................................................................... 198 5.5. снови технологѕі виробництва яловичини на промисловѕй основѕ ........................................................................ 203
490
рганѕзацѕя закупѕвлѕ худоби, іі приймання, забѕй ѕ переробка ................................................................................. 208 Контрольні запитання та завдання .......................................................... 212 5.6.
6. Т ХНОЛО І
В РО Н
ТВА
В Н Н
.................................... 213
ародногосподарське значення та господарсько-бѕологѕчнѕ особливостѕ свиней ............................................................................. 213 6.2. икористання гѕбридизацѕі у свинарствѕ ......................................... 216 6.3. ороди свиней та іх використання .................................................. 218 6.3.1. ороди унѕверсального напряму продуктивностѕ ................. 219 6.3.2. ороди м’ясного напряму продуктивностѕ ............................. 221 6.3.3. ороди сального напряму продуктивностѕ ............................. 224 6.3.4. икористання ѕнших порѕд ...................................................... 226 6.4. лемѕнна робота у свинарствѕ ........................................................... 226 6.5. ѕдтворення стада .............................................................................. 229 6.6. ирощування молодняку свиней ..................................................... 232 6.6.1. ѕдготовка свиноматок до опоросу та його проведення .................................................................. 232 6.6.2. ирощування поросят-сисунѕв та строки іх вѕдлучення ........................................................... 234 6.6.3. ирощування вѕдлучених поросят ......................................... 238 6.6.4. ирощування ремонтного молодняку .................................... 240 6.7. Утримання та годѕвля свиней ........................................................... 242 6.7.1. Системи утримання свиней .................................................... 242 6.7.2. еханѕзацѕя виробничих процесѕв ......................................... 243 6.7.3. одѕвля свиней рѕзного вѕку та фѕзѕологѕчного стану ............................................................ 245 6.7.4. одѕвля кнурѕв-плѕдникѕв ........................................................ 248 6.7.5. одѕвля холостих та поросних свиноматок ............................ 250 6.7.6. одѕвля пѕдсисних свиноматок ................................................ 253 6.8. ѕдгодѕвля свиней ............................................................................... 256 6.8.1. ’ясна вѕдгодѕвля ...................................................................... 256 6.8.2. еконна вѕдгодѕвля .................................................................... 258 6.8.3. ѕдгодѕвля до жирних кондицѕй ............................................. 259 6.9. иробництво свинини у спецѕалѕзованих господарствах ..................................................................................... 260 6.10. еалѕзацѕя свиней ............................................................................ 267 6.11. Забѕй, первинна обробка свиней ѕ зберѕгання продукцѕі ........................................................................................... 269 6.12. иробництво свинини в особистих пѕдсобних ѕ фермерських господарствах ........................................................... 271 Контрольні запитання та завдання .......................................................... 277
Змі
т
6.1.
7. Т ХНОЛО І В РО Н ТВА РОДУК І ВІВЧАР ТВА ............................................................................................ 278 7.1.
ародногосподарське значення галузѕ та господарськобѕологѕчнѕ особливостѕ овець .............................................................. 278
491
родукцѕя вѕвчарства ......................................................................... 280 7.2.1. овна ........................................................................................... 280 7.2.2. Смушки ...................................................................................... 290 7.2.3. вчини ....................................................................................... 293 7.2.4. ’ясна продуктивнѕсть овець .................................................. 294 7.2.5. олочна продуктивнѕсть овець ................................................ 295 7.3. Селекцѕя овець ..................................................................................... 295 7.3.1. Тонкоруннѕ породи овець ......................................................... 297 7.3.2. апѕвтонкоруннѕ породи овець ............................................... 299 7.3.3. апѕвгрубововнѕ та грубововнѕ породи овець ........................ 301 7.3.4. етоди племѕнноі роботи у вѕвчарствѕ .................................... 305 7.4. иробництво продукцѕі вѕвчарства ................................................... 307 7.4.1. ѕдтворення стада овець .......................................................... 307 7.4.2. одѕвля та утримання овець ................................................... 311 7.4.3. еханѕзацѕя виробничих процесѕв у вѕвчарствѕ .................... 313 7.4.4. тримання продукцѕі овець ..................................................... 315 Контрольні запитання та завдання .......................................................... 319 7.2.
8. Т ХНОЛО І В РО Н ТВА РОДУК І КОЗІВН ТВА ........................................................................................ 320 ародногосподарське значення та господарсько-бѕологѕчнѕ особливостѕ кѕз .................................................................................... 320 8.2. родукцѕя козѕвництва ...................................................................... 321 8.2.1. олочна продуктивнѕсть ......................................................... 321 8.2.2. ’ясна продуктивнѕсть ............................................................. 322 8.2.3. Шкѕра ѕ хутро ............................................................................ 323 8.2.4. ухова продукцѕя ..................................................................... 325 8.2.5. овнова продукцѕя ................................................................... 325 8.3. Селекцѕя кѕз ........................................................................................ 326 8.4. иробництво продукцѕі козѕвництва ................................................ 330 Контрольні запитання та завдання .......................................................... 332
Змі
т
8.1.
9. Т ХНОЛО І В РО Н ТВА Є Ь І М’ А ІЛЬ ЬКО О ОДАР ЬКО Т І ............................................. 333 ародногосподарське значення, бѕологѕчнѕ особливостѕ, стан ѕ перспективи розвитку птахѕвництва .................................... 333 9.2. лемѕнна робота у птахѕвництвѕ ...................................................... 335 9.3. ороди та кроси курей ....................................................................... 337 9.4. иробництво харчових яєць .............................................................. 339 9.4.1. Комплектування, утримання й годѕвля батькѕвського стада .................................................................. 339 9.4.2. Інкубацѕя курячих яєць ........................................................... 341 9.4.3. ирощування ремонтного молодняку .................................... 343 9.4.4. Утримання та годѕвля курок-несучок .................................... 347 9.4.5. Збирання, сортування, пакування ѕ зберѕгання яєць ..................................................................... 351 9.5. иробництво м’яса бройлерѕв ............................................................ 352 9.1.
492
т Змі
9.5.1. ороди та кроси м’ясних курей ............................................... 353 9.5.2. Комплектування, утримання й годѕвля батькѕвського стада .................................................................. 355 9.5.3. ирощування ремонтного молодняку .................................... 358 9.5.4. ирощування бройлерѕв .......................................................... 362 9.6. иробництво м’яса качок ................................................................... 367 9.6.1. ороди та кроси качок ............................................................. 367 9.6.2. Комплектування, утримання й годѕвля батькѕвського стада .................................................................. 370 9.6.3. ирощування ремонтного молодняку .................................... 370 9.6.4. ирощування каченят на м’ясо .............................................. 371 9.7. иробництво м’яса ѕндикѕв ................................................................ 373 9.7.1. ороди та кроси ѕндикѕв .......................................................... 373 9.7.2. Комплектування, утримання й годѕвля батькѕвського стада .................................................................. 375 9.7.3. ирощування ѕндиченят на м’ясо ........................................... 377 9.8. иробництво м’яса гусей ................................................................... 378 9.8.1. ороди гусей ............................................................................. 379 9.8.2. Комплектування, утримання й годѕвля батькѕвського стада .................................................................. 381 9.8.3. ирощування ремонтного молодняку .................................... 382 9.8.4. ирощування гусенят на м’ясо ............................................... 383 9.9. Забѕй птицѕ, обробка тушок та іх реалѕзацѕя ................................... 384 9.10. иробництво харчових яєць ѕ м’яса сѕльськогосподарськоі птицѕ в особистих пѕдсобних та фермерських господарствах ................. 386 Контрольні запитання та завдання .......................................................... 391 10. В КОР ТАНН КОН У НАРОДНОМУ О ОДАР ТВІ .................................................................................... 392 ародногосподарське значення галузѕ та бѕологѕчнѕ особливостѕ коней .................................................................................................. 392 10.2. ороди коней .................................................................................... 394 10.2.1. ерховѕ породи ......................................................................... 395 10.2.2. исистѕ породи ........................................................................ 397 10.2.3. аговознѕ породи .................................................................... 400 10.2.4. ѕсцевѕ породи ........................................................................ 402 10.3. лемѕнна робота у конярствѕ .......................................................... 403 10.4. ѕдтворення поголѕв’я коней ........................................................... 405 10.5. ирощування молодняку ................................................................. 407 10.6. Тренѕнг та ѕподромнѕ випробування ............................................... 408 10.7. Утримання та годѕвля дорослих коней .......................................... 410 10.8. икористання коней у сѕльському господарствѕ та спортѕ ............ 413 10.9. икористання робочих коней .......................................................... 416 10.10. тримання ѕ переробка молока кобил ......................................... 420 10.11. ѕдгодѕвля коней на м’ясо та іх реалѕзацѕя ................................... 422 10.12. Кѕнний спорт ................................................................................... 423 Контрольні запитання та завдання .......................................................... 426 10.1.
493
Змі
т
11. Т ХНОЛО І
В РО Н
ТВА Р
.......................................... 427
11.1. ародногосподарське значення галузѕ .......................................... 427 11.2. ѕологѕчнѕ особливостѕ та представники сучасноі полѕкультури риб ............................................................................. 428 11.3. Ставовѕ рибницькѕ господарства ..................................................... 431 11.4. ѕдтворення коропа ѕ рослиноідних риб ........................................ 433 11.4.1. тримання потомства коропа ............................................... 433 11.4.2. ѕдрощування личинок коропа ............................................ 435 11.4.3. тримання потомства рослиноідних риб ............................ 436 11.4.4. ирощування цьоголѕткѕв ...................................................... 436 11.4.5. Зимѕвля рибопосадкового матерѕалу .................................... 437 11.5. ирощування товарноі риби ........................................................... 439 11.5.1. ирощування товарноі риби за дворѕчного циклу ............................................................... 439 11.5.2. езперервна технологѕя вирощування товарноі риби .......................................................................... 440 11.5.3. ипасна технологѕя вирощування товарноі риби .......................................................................... 441 11.5.4. ирощування товарноі риби за трирѕчного циклу ............................................................... 442 11.6. Транспортування живоі риби, первинна обробка та зберѕгання іі .................................................................................. 443 11.7. иробництво риби в особистих пѕдсобних ѕ фермерських господарствах ........................................................... 445 Контрольні запитання та завдання .......................................................... 446 12. Т ХНОЛО І В РО Н ТВА РОДУК І Д ІЛЬН ТВА .................................................................................. 447 12.1. Значення бджѕльництва, стан галузѕ та органѕзацѕя пасѕки ........................................................................ 447 12.2. джолина сѕм’я, іі склад ѕ функцѕі окремих особин ...................... 449 12.3. едоносна база ѕ запилення рослин бджолами ........................... 451 12.4. озведення та утримання бджолиних сѕмей ................................. 452 12.4.1. ороди бджѕл .......................................................................... 452 12.4.2. Утримання бджѕл ................................................................... 452 12.4.3. озмноження бджолиних сѕмей ............................................ 455 12.4.4. иведення бджолиних маток ................................................ 455 12.5. иробництво продукцѕі бджѕльництва ........................................... 456 12.5.1. тримання меду ..................................................................... 456 12.5.2. тримання пилку .................................................................... 458 12.5.3. тримання воску ..................................................................... 459 12.5.4. тримання маточного молочка ............................................ 459 12.5.5. тримання прополѕсу ............................................................ 460 12.5.6. тримання апѕтоксину .......................................................... 461 12.6. Хвороби бджѕл .................................................................................... 462 12.7. ланування та облѕк у бджѕльництвѕ ............................................ 463 Контрольні запитання та завдання .......................................................... 464
494
13. Т ХНОЛО І В РО Н РОДУК І КРОЛІВН
ТВА ТВА .......................................................... 465
13.1. Значення галузѕ та бѕологѕчнѕ особливостѕ кролѕв ........................ 465 13.2. ’ясна, шкуркова ѕ пухова продуктивнѕсть ................................... 466 13.3. ороди кролѕв .................................................................................... 467 13.4. ѕдтворення поголѕв’я кролѕв .......................................................... 469 13.5. Утримання кролѕв ............................................................................. 470 13.6. одѕвля кролѕв ................................................................................... 471 13.7. Забѕй кролѕв ѕ первинна обробка продуктѕв забою ........................ 472 Контрольні запитання та завдання .......................................................... 473 14. Т ХНОЛО І
ХУТРОВО О ЗВІРІВН
ТВА ................................ 474
14.1. Значення галузѕ та бѕологѕчнѕ особливостѕ хутрових звѕрѕв ................................................................................. 474 14.2. Коротка характеристика хутрових звѕрѕв ...................................... 475 14.3. Комплектування стада .................................................................... 479 14.4. Утримання хутрових звѕрѕв ............................................................. 480 14.5. одѕвля хутрових звѕрѕв ................................................................... 481 14.6. Забѕй звѕрѕв ѕ первинна обробка шкурок ........................................ 484 Контрольні запитання та завдання .......................................................... 485
Змі
т
С п и с о к р е к о м е н д о в а н о і л ѕ т е р а т у р и ..................................... 486
495
авчальне видання Б Ол а Т хим ви Ст лю Ва иль Да ил ви иль и Ол а Й ип ви Шт мп ль и ла Ва иль ви і и ла Т ті ви ма ць Вал ти а Дмит ів а Б ва ь и Вал і Дмит ви
За п
а цією т а О.Т. Б
а і л а
і
их а
,
права ѕ титул художника В. С. Жиборовського Комп’ютерна верстка . М. Кіпріяновоі
идавництво « ища освѕта», 04119, Киів-119, вул. Сѕм’і Хохлових, 15 Свѕдоцтво про внесення до Державного реєстру суб’єкта видавничоі справи ДК № 662 вѕд 06.11.2001
ѕдписано до друку 07.12.05 р. Формат 60 × 84/16. апѕр офс. № 1. арнѕтура Century Schoolbook. Друк офс. Ум.-друк. арк. 28,83. бл.-вид. арк. 35,13. Зам.
адруковано з плѕвок, виготовлених у видавництвѕ « ища освѕта», на Т « ѕлоцеркѕвська книжкова фабрика», 09117, м. ѕла Церква, вул. . Курбаса, 4