Bogoglasnik – Pesni blagogovejnyja (1790/1791): Eine Sammlung geistlicher Lieder aus der Ukraine. Facsimile und Darstellung 9783412504830, 9783412503277

Citation preview

BAUSTEINE ZUR SLAVISCHEN PHILOLOGIE UND KULTURGESCHICHTE NEUE FOLGE Begründet von HANS-BERND HARDER (†) und HANS ROTHE Herausgegeben von DANIEL BUNČIĆ, ROLAND MARTI, PETER THIERGEN, LUDGER UDOLPH und BODO ZELINSKY

Reihe B: EDITIONEN Band 30,1

Bogoglasnik Pěsni blagogovějnyja (1790/1791) Eine Sammlung geistlicher Lieder aus der Ukraine Facsimile und Darstellung In zwei Bänden herausgegeben von

Hans Rothe in Zusammenarbeit mit

Jurij Medvedyk

Bogoglasnik Pěsni blagogovějnyja (1790/1791) Eine Sammlung geistlicher Lieder aus der Ukraine Band 1

Богогласник Пѣсни благоговѣйныя Facsimile der Ausgabe Počajiv 1790/1791 mit einem Vorwort von Hans Rothe

2016 BÖH L A U V E R L A G K Ö L N WEIM AR WIEN

Gedruckt mit Unterstützung des Förderungsund Beihilfefonds Wissenschaft der VG Wort Die Vorbereitung der Facsimile-Ausgabe des Bohohlasnyk von Počajiv und die Einführung durch Professor Jurij Medvedyk wurden ermöglicht durch eine wesentliche Finanzierungshilfe der Freien Ukrainischen Universität in München.

Bibliografische Information der Deutschen Nationalbibliothek: Die Deutsche Nationalbibliothek verzeichnet diese Publikation in der Deutschen Nationalbibliografie; detaillierte bibliografische Daten sind im Internet über http://portal.dnb.de abrufbar.

© 2016 by Böhlau Verlag GmbH & Cie, Köln Wien Weimar Ursulaplatz 1, D-50668 Köln, www.boehlau-verlag.com Alle Rechte vorbehalten. Dieses Werk ist urheberrechtlich geschützt. Jede Verwertung außerhalb der engen Grenzen des Urheberrechtsgesetzes ist unzulässig. Lektorat und Satz: Angelika Lauhus, Köln Gesamtherstellung: WBD Wissenschaftlicher Bücherdienst GmbH, Köln Gedruckt auf chlor- und säurefreiem Papier ISBN 978-3-412-50327-7

Vorwort Mit dem Facsimile des Bohohlasnyk, der 1790/1791 in der Druckerei des Klosters von Počajiv im wolhynischen Kreise Kremenec zuerst erschienen war, wird hiermit ein Buch wieder vorgelegt, das ein Grundwerk nicht nur der ukrainischen, sondern der gesamten ostslavischen Kirchen- und Geistesgeschichte ist, überhaupt eine besondere Bedeutung in der Kultur der orthodoxen Slaven hat. Darüber gibt die ausführliche Einführung von Dr. Jurij Medvedyk aus Drohobyč, Professor an der Musikhochschule in Lemberg, im Einzelnen erschöpfende Auskunft. Geistliche Lieder, die nicht Bestandteil der östlichen Liturgie waren, finden sich seit Ende des 16. und Anfang des 17. Jahrhunderts vereinzelt in Handschriften ganz anderen Inhalts der westlichen Ostslaven verzeichnet. Die Wurzeln dieser neuen geistlichen Literatur führen zurück bis ins 13. und 14. Jahrhundert bei Deutschen und Tschechen. Fruchtbaren Boden hatten sie in neuen Frömmigkeitsbewegungen vor der Reformation und dann vor allem in dieser selbst gefunden. Dann waren sie zu den Polen gekommen und von ihnen zu den ukrainischen und weißrussischen Ostslaven der Krone Polen und des Großfürstentums Litauen. Im letzten Drittel des 17. Jahrhunderts wurden sie zu Kantionalen zusammengefaßt und handschriftlich in großer Zahl überliefert, bald mit Noten als Musikhandschriften. Vom ukrainischen Westen gelangten sie nach Kiev und von dort, ebenso vom weißrussischen Polock, vor der Jahrhundertwende nach Moskau, z. T. in polnischer Sprache und kyrillischer Schrift. Bei den Russen fanden sie Interesse bei Altgläubigen; doch ist nicht klar, wer sonst in Moskau sie benutzte. Sie wurden dort aber ergänzt und vermehrt. Von Moskau gelangten geistliche Lieder in Kantionalen zurück zu Ukrainern und Weißrussen, von ihnen weiter in die ungarische Karpato-Ukraine und von da zu Slovaken und Ungarn. Sie stellen also den eindrucksvollsten Beleg einer Wanderliteratur dar, die dann in jedem Volk, das sie aufnahm, der eigenen Sprache angepaßt und zu einem wichtigen Element der eigenen nationalen Kultur wurde. Im Laufe des 18. Jahrhunderts war eine überaus reiche Literatur von Kantionalen entstanden. Sie ist in Handschriften überliefert und noch nicht in ihrem ganzen Umfang und ihrer Verbreitung noch nicht übersehbar. Mitte des 18. Jahrhunderts wurden einige Lieder dann auch schon gedruckt. Der erste Druck, der weite Verbreitung fand, war dann der Bohohlasnyk von Počajiv. Er nahm aus vielen handschriftlichen Kantionalen Lieder auf und stellte so die erste umfangreiche und vollständigste Sammlung geistlicher Lieder dar. Bis ins 20. Jahrhundert wurde er in vielen Auflagen nachgedruckt. Daß ein solches „Gotteslob“ erscheinen konnte, setzte voraus, daß Lieder aus sehr unterschiedlichen Quellen sprachlich vereinheitlicht worden waren und daß sie auch theologisch in Lehre und Gottesdienst der Kirche ihren Platz gefunden

VI

Vorwort

hatten. Das weist sie vor allem als ein Element der Frömmigkeit in der sog. griechisch-katholischen Union aus, die seit 1596, räumlich und theologisch, zwischen Griechisch-Orthodoxen und Römischen Katholiken sich bei Gläubigen des ukrainischen Westens, die aus der Orthodoxie herkamen, entwickelt hatte. Nach 1990 hatte ich begonnen, diese geistlichen Lieder zu sammeln. Es gelang nach und nach, Kopien von den wichtigsten Handschriften zu erwerben. Einige von ihnen sind in Dissertationen herausgegeben und kommentiert worden. Weitere Dissertationen sind vor dem Abschluß. Es ergab sich dann bald der Plan, den Bohohlasnyk neu herauszugeben und zu kommentieren. 2004 lernte ich Jurij Medvedyk kennen, den besten Kenner dieser Lieder in der Ukraine, und wir kamen bald überein, diese Ausgabe gemeinsam zu machen. Andere Studien zum Gesamtcorpus der ostslavischen geistlichen Lieder sind begonnen und sollen folgen. Das Titelwort wird ukrainisch als Bohohlasnyk wiedergegeben, bei Zitierung des kirchenslavischen Titelblatts aber kirchenslavisch als Bogoglasnik. Pěsni blagogovějnyja. Vielfältig ist Dank zu sagen. Vor allem hat die Arbeits- und Förderungsgemeinschaft der Ukrainischen Wissenschaften e.V. im Auftrag der Ukrainischen Freien Universität zu München die Arbeit an unserem Vorhaben finanziell beachtlich unterstützt. Frau Angelika Lauhus M.A. in Köln ist für ihre bewährte Hilfe bei der Einrichtung des Textes in den letzten Stadien unserer Arbeit zu danken. Die VG Wort hat den Druck finanziell gefördert, wofür ebenfalls aufrichtig gedankt wird. Wir hoffen auf interessierte Aufnahme dieser Ausgabe bei Philologen, Musikhistorikern und Theologen und auf fruchtbare Diskussion für die weitere Arbeit. Bonn, August 2015

Hans Rothe

Зміст Богогласника (Почаїв 1790/1791) Inhaltsverzeichnis des Bohohlasnyk (Počajiv 1790/1791) Передмова до благоумних співаків / Vorwort an die frommen und weisen Sänger 3 ЧАСТИНА І / TEIL I Пісні до Ісуса Христа на різні свята господські і його честь / Lieder an Jesus Christus zu verschiedenen Feiertagen des Herrn und zu seinen Ehren 7 Вси языцы купно лицы 9 Бог натуру 12 Весела свѣту новина 14 Не плач, Рахиле 18 Небо и земля, небо и земля нинѣ торжествуют 21 Видѣ Бог, Видѣ Створитель 22 Цвѣт мысленний днесь ся родит 25 Ликующе возиграймо днесь 26 Вселенная веселися 28 Небо и земля нынѣ ликовствует 29 Слава буди во вышних Богу 30 Страны всего свѣта слышите 32 Стань Давіде з гуслами 33 Хрїстос родися, Бог воплотися 35 Wrzuszcie się stworzenia, na Anielskie pienia 38 Radość wielka nam nastala, jaka nigdy nie bywała 41 W żlobie leży 42 Anioł trzody pasącym zwiastował 44 A coż z Tą Dzieciną będziem czynili 46 Дивная новина 49 Превѣчный родился под лѣти 50 Дар нынѣ пребогатый 51 Новая радость свѣту ся з’явила 54 О превѣчный Боже ! 55 Возсїявый над солнце 56 Нова радость стала 58 Рцы нам, о Маріє 59 Нынѣ Адаме возвеселися 60 Вонми небо, земле играй славно 63

VIII

Зміст Богогласника (Почаїв 1790/1791)

Глагол Господен на водах глашаєт 64 Іордане, уготовися, Іоанне, скоро спѣшися 67 Іордан рѣко, уготовися 69 Тройце Святая, Боже ласкавый 71 Приносит Дѣва Младенца 73 Предивноє торжество ! 75 Свѣтло днесь ликуймо 77 О горе, мнѣ грѣшнику сущу ! 78 На рѣках сѣдохом 79 Прїидет час, приспѣєт время 81 Ах горе, мнѣ грѣшнику, в юдоль плача предстати 84 Плачи, душе, слез излій море 86 Уви, откуду отпадох бѣдный 88 Царю Хрїсте незлобивый, агнче долготерпеливый ! 91 Хрїсте, Царю справедливый, такжесь велми терпеливый 94 Уже декрет подписуєт 97 Изыйдѣте, ангелов лики 100 И кто ж так запамяталїй ! 103 Радуйся зѣло, дщи Сїоня 106 Вижду Тя на крестѣ распята 109 Ach, wypłyńcie oczy ze łzami ! 111 Огонь горящїй во сердцѣ моєм 113 Іисус днесь от гроба встаєт 116 Ієрусалѵме, свѣтел над звѣзды днесь буди 120 Играй, Ієрусалѵме новый 123 Хвалу Богу воздати премногу 127 Изыйдѣте, ангелов лики 130 Соторжествуйте, вси купно нынѣ 132 Хрїстос Господь воскресе 134 Їєрусалѵме, днесь празднуй радость велїю 136 Воскликнѣмо, пѣснь начнѣмо 138 Взыде Бог к Єлеонстей Горѣ 141 Єлеон гора свѣтится 143 Господь вознесеся на небеса нынѣ 145 Взыде Бог к Єлеонстей Горѣ 147 Источник духовный, Радости виновный 149 Утѣшителю міру, храни нашу вѣру 151 Прїидите днесь, Новый Ісраиль весь 154 Вси тя хори, небес двори, Тройце славят 156 Кто, яко Бог на херувімѣх ? 157 Твоя честь, слава вѣков, Господи 159

Inhaltsverzeichnis des Bohohlasnyk (Počajiv 1790/1791) Воспоймо Творцу всякїя твары 160 Широта земная твоих чудес глаголати невозможет 162 Восплещайте, возиграйте 164 На горѣ преобразися 166 Крестным древом распятаго, увѣнчанна тернїєм 167 Древо трїсвятоє, бѣсом ужасноє 169 Истинна радость Крест Христа 171 О Пресладкїй и всещедрый, Іисусе мой Боже ! 173 Милосерднѣйшїй, Бог пресвятѣйшїй 175 Неизглаголанна Тайна во мірѣ явися 177 Хвалите Господа со небес 180 Кто тилко знает, же Господь на небѣ 182

ЧАСТИНА ІІ / TEIL II Пісні до Богородиці на різні богородичні свята та на її честь / Lieder an die Gottesgebärerin zu verschiedenen Feiertagen der Gottesgebärerin und zu ihren Ehren 187 Рождество славно присно Дѣвыя восхвалим вси днесь 189 Играйте, царїє, во Праздник Маріи 192 Свѣтло небо со ангелы веселися днесь 194 Свѣте, внемли и прїємли 197 Радость велїя явися ! 199 Воспойте согласно пѣснь нову прекрасно 201 Благовѣствуим днесь радость всему міру 204 Истинная Мати свѣта, Пречистая Панно 206 Лучи благодати тщитеся прїяти 208 Архїєреє Захарїє, прїими Дѣвицу 210 В Соломоновой церкви явися 214 Трїлѣтную, трїлѣтную, трїлѣтную Юницу 217 Скинїя Слова градет, готова в Храм вовестися 219 Вострубите, воскликните, Матер Цареву прославите 221 Патрїарси, торжествуйте, отроковицы, бодрствуйте 223 Всемірну радость Анна являєт 226 Вселенная, торжествуй днесь 228 Днесь от коренє Ієссеова 230 Witay, Swięta i Poczęta Niepokalanie 233 Да прїидет, да прїидет всему міру радость 235 Взбранная Дѣво Мати, Пучино благодати 236 Ликуй днесь Сїоне 239

IX

X

Зміст Богогласника (Почаїв 1790/1791)

Нас дѣля Распятаго Маріа видящи 242 О Дѣвице всечестная ! 243 Богом избранна Мати и Панна 246 От всея страни вся хрїстїани 249 Троне вышный, днесь двигнися 252 Радуйтеся, ангелов лики 255 Изыдите, вси архангелов хори 258 Веселися, горнїй Сїоне 260 Чудо преславно, мірови явно 262 Многими усти гласи іспусти 265 Вселенныя вся страны, земляне 269 Весело спѣвайте, челом ударяйте пред Маткою Хрїстовою 272 Witay, Cudowna Matko, w Poczaiowie 274 К Тебѣ Божїя Мати, прибѣгаєм 276 Пречистая Дѣво, Мати Рускаго Краю, по истинѣ любящих Тя сладостный раю 279 Panno, oraz Matko Boska Ruskiego kraiu 282 Нынѣ прославися, Почаєвска скала 284 Naymilsza Niebios i ziemi Ozdobo 288 Помози нам, Хрїсте Боже 291 Królowa, Niebios Pani, Hołd daiem Ci poddani 295 Мати свѣта, многопѣта, небес оздобо 297 Boga wierni hołdownicy 301 Тройцы четцы хрїстїане 304 Zrzódło Łask, wzorze Cnót, Nieba Ozdobą 306 Лѣти давну з Чудес славну вси ублажаймо 307 Przed wieki Niebios i Ziemi Królowa 309 Божїя Матерь сїяєт, людїє грядѣте 310 Согласно крикнѣте, хрїстїяни ся снидѣте 313 О, Всепѣтая Мати ! 316 Истинноє чудо, нам из’явися 318 Исполнися небо, земля чудес твоих Царице 320 Ах ! Удивися, зрящи ужаснися, человѣче 322 Дивна твоя Тайни, Чистая, явися 324 Пречистая Дѣво, Мати Рускаго краю, на небеси и на земли Тя величаю 325 Источниче, источниче, благодати, благодати, Пречистая Дѣво Мати 327 Всѣх Царице, Владичице 329 Свѣтлѣйша Деннице, Дѣво Владичице Маріє 333 Мати милосердїя, море щедротам 335 Богородице, Царица, Пречистая Владычице 337 Играй, свѣте и веселися 339

Inhaltsverzeichnis des Bohohlasnyk (Počajiv 1790/1791) Богом избранная, Мати Отроковице 341 О Пресвятая Царице, помощнице моя ! 342 Изїйдите, двори, со собори 344 Wynidżcie dziś, dwory, świętych zbiory 344

ЧАСТИНА ІІІ / TEIL III Пісні на честь святих / Lieder zu Ehren von Heiligen 353 Іоакім со Анною во законѣ живаху 354 Днесь торжествуим вси празднующе 356 Злату трубу, словес губу 359 Nowa Jutrzeńko w Zachodzie wschodząca 363 Posłuchaycie, co zrobiła wściekłych odszczepieńców siła 365 Любовїю и со страхом вси днесь прибѣгаймо 368 Ликуй днесь весело, Грецїя 371 Что воздами Христу Богу 374 Граде Солунскїй, собирай рожи 377 Блажим днесь лик святых мученик 380 Радостным сердцем возвысим глас 381 Люту бывшу гоненїю от Дїоклитїана 384 Днесь созиваєт всю вселенну 386 Вышних хоров началниче, Мїхаиле поборниче 388 Ликуют вси на небесех 390 Воинства небеснаго силы 393 Książe niebieskie, święty Michale 395 Златокованну трубу, златокованну трубу восхвалим вси 396 Мысль и разум земный не достиже Іоанна Златоуста 399 Во всю землю произыде Вѣщанїє 401 Предстателницу Варвару святую 404 От тернїя ідолскаго Варвару Дѣвицу 407 О Варваро мученице ! 412 Тройцы Святой поклон даймо, Варвару прославляймо 414 Barbaro panno, męczenniczko święta 417 Явный всему міру благодѣтелю 418 Изливаєши чудеса міру архїєрею 421 Трубы глас поднесѣм 423 Правило вѣры, образ кротости 425 Трикрати блажен, Пастырю 428 Болша нѣсть земным оборона 430 Дивный во дѣлѣх святытель великїй 431

XI

XII

Зміст Богогласника (Почаїв 1790/1791)

О святѣйшїй отче, святытелем славо ! 433 Море тя чудесы 434 Міру всему точиши мѵро 437 Страданїє мученика Стефана прославляймо 438 Соберитеся з вселенныя, вся пѣвцев лики 440 Васілїа Великаго, Пастыря Кесарійскаго восхваляєм 443 Излїяся от уст твоих, отче блаженне, Васілїє преподобне 446 Bazylego a wielkiego Boskiego sługi 448 Zakonodawco, grzeszników Patronie 449 Торжественно воскликните, во пѣснех вси восхвалите 451 Коханаго ся остала Маты сына 453 Днесь отверзеся весна благодати 455 Истинна нам наста весна 458 Празднественно нынѣ почтим Іоанна 460 Похвалмо красно пѣснми свята Богослова 462 Іоанна Богослова и ритора сладкомова 464 О преподобне и треблаженне Онуфрїє 466 Се бігая, удалися 469 Помощника кто ищеши, имаши вскорѣ 472 Onufry, Onufry przedziwny Patronie 474 Ktokolwiek w iakim utrapieniu iesteś 476 Od Boga nam za Patrona łaskawie zrządzony 478 Всемірнаго днесь начало веселїя возсїяло 480 Искапайте, горы, днесь сладость 483 Пресвѣтлыя князи церковных соборов 486 Днесь вси хрїстїане радостно ликуют 489 Исполненнїй благодати, о Илїє в небо взятый 492 Галаадскїй славне Пророче, жителю Илїє 494 Дивен Бог во святых своих в крѣпости силы 495 От небес посланна, Благодать бѣ данна Єлїсаветѣ 497 Возрыдай, красная пустыни 499 Память твоя Крестителю єсть со похвалами 500

ЧАСТИНА IV / TEIL IV Пісні релігійно-моралізаторського та есхатологічного характеру / Lieder religiös-moralischen und eschatologischen Charakters 502 Qui mundum probe noscit 504 Кто добрѣ свѣт познаєт 508 Kto dobrze świat ogląda 512

Inhaltsverzeichnis des Bohohlasnyk (Počajiv 1790/1791) Cóż ztąd za korzyść i co za płata 516 Czemuż serca ludzkie, czemuż nierozmyślne 518 Свѣт, дїявол, власне тѣло, душу ни во что вмѣнило 521 Согрѣших, о Боже мой ! 524 Лакнущїй свѣте 526 Да прїидет, да прїидет всему міру радость 529 Плачіте, сердца моєго зѣницы 531 Ах ! доколѣ окаянный на свѣтѣ жию ? 533 Излый мнѣ, Боже, со небесє слезы 535 Non unus, alter, decimus annus (Ей не рѣк, не два и не десятый) 536 Ach, móy Boże ! 538 Czyli wodą, czy lądem 539 Боже, люблю тя цѣлым сердцем 540 Tego u siebie zostaię zdania 543 Доколѣ уме пернатый, доколѣ, будеш лѣтати ? 544 Żegnam cię, świecie 546 Владыко мой и Боже мой ! 547 Ах ! Ушли ж моя лѣта 550 Moriendum, hoc est certum, lex est immutabilis 553 Umrzeć trzeba, to rzecz pewna 556 Postrzeż się z rozumu obrany 557 A, a, a, przyidzie godzina ! 559 Помысли, человѣче, прегоркїй час смерти 560 Ах ! Смотри, кто жив на преждный мой вѣк 561 Востании, о душе ! 564 Єгда душа от тѣла, єгда душа от тѣла разлучаєтся 565 Кажут люде, же я умру 568 Помяните, помолитеся ко Господу 569 Два рази слѣп, кто во пред на смерть не взыраєт 573 Ах, пора приходит, треба умирати ! 575 Тлит боязнь сердце, мыслю 577 Памятайте хрїстїане, что ся з вами потом стане на вѣки 579 Іисусе прелюбезний, сердце сладосте ! 583 Іисусе мой пресладкїй и Творче свѣта 584

Пристиженїе / Nachwort 586 Оглавленїе пѣсней в Богогласнику обрѣтающихся (Список пісень Богогласника) / Titel der im Bohohlasnyk befindlichen Lieder 587

XIII









Vorwort an die frommen und weisen Sänger

3

4

Передмова до благоумних співаків



Vorwort an die frommen und weisen Sänger

5

6

Передмова до благоумних співаків



TEIL I

7

8

ЧАСТИНА І



TEIL I

9

10

ЧАСТИНА І



TEIL I

11

12

ЧАСТИНА І



TEIL I

13

14

ЧАСТИНА І



TEIL I

15

16

ЧАСТИНА І



TEIL I

17

18

ЧАСТИНА І



TEIL I

19

20

ЧАСТИНА І



TEIL I

21

22

ЧАСТИНА І



TEIL I

23

24

ЧАСТИНА І



TEIL I

25

26

ЧАСТИНА І



TEIL I

27

28

ЧАСТИНА І



TEIL I

29

30

ЧАСТИНА І



TEIL I

31

32

ЧАСТИНА І



TEIL I

33

34

ЧАСТИНА І



TEIL I

35

36

ЧАСТИНА І



TEIL I

37

38

ЧАСТИНА І



TEIL I

39

40

ЧАСТИНА І



TEIL I

41

42

ЧАСТИНА І



TEIL I

43

44

ЧАСТИНА І



TEIL I

45

46

ЧАСТИНА І



TEIL I

47

48

ЧАСТИНА І



TEIL I

49

50

ЧАСТИНА І



TEIL I

51

52

ЧАСТИНА І



TEIL I

53

54

ЧАСТИНА І



TEIL I

55

56

ЧАСТИНА І



TEIL I

57

58

ЧАСТИНА І



TEIL I

59

60

ЧАСТИНА І



TEIL I

61

62

ЧАСТИНА І



TEIL I

63

64

ЧАСТИНА І



TEIL I

65

66

ЧАСТИНА І



TEIL I

67

68

ЧАСТИНА І



TEIL I

69

70

ЧАСТИНА І



TEIL I

71

72

ЧАСТИНА І



TEIL I

73

74

ЧАСТИНА І



TEIL I

75

76

ЧАСТИНА І



TEIL I

77

78

ЧАСТИНА І



TEIL I

79

80

ЧАСТИНА І



TEIL I

81

82

ЧАСТИНА І



TEIL I

83

84

ЧАСТИНА І



TEIL I

85

86

ЧАСТИНА І



TEIL I

87

88

ЧАСТИНА І



TEIL I

89

90

ЧАСТИНА І



TEIL I

91

92

ЧАСТИНА І



TEIL I

93

94

ЧАСТИНА І



TEIL I

95

96

ЧАСТИНА І



TEIL I

97

98

ЧАСТИНА І



TEIL I

99

100

ЧАСТИНА І



TEIL I

101

102

ЧАСТИНА І



TEIL I

103

104

ЧАСТИНА І



TEIL I

105

106

ЧАСТИНА І



TEIL I

107

108

ЧАСТИНА І



TEIL I

109

110

ЧАСТИНА І



TEIL I

111

112

ЧАСТИНА І



TEIL I

113

114

ЧАСТИНА І



TEIL I

115

116

ЧАСТИНА І



TEIL I

117

118

ЧАСТИНА І



TEIL I

119

120

ЧАСТИНА І



TEIL I

121

122

ЧАСТИНА І



TEIL I

123

124

ЧАСТИНА І



TEIL I

125

126

ЧАСТИНА І



TEIL I

127

128

ЧАСТИНА І



TEIL I

129

130

ЧАСТИНА І



TEIL I

131

132

ЧАСТИНА І



TEIL I

133

134

ЧАСТИНА І



TEIL I

135

136

ЧАСТИНА І



TEIL I

137

138

ЧАСТИНА І



TEIL I

139

140

ЧАСТИНА І



TEIL I

141

142

ЧАСТИНА І



TEIL I

143

144

ЧАСТИНА І



TEIL I

145

146

ЧАСТИНА І



TEIL I

147

148

ЧАСТИНА І



TEIL I

149

150

ЧАСТИНА І



TEIL I

151

152

ЧАСТИНА І



TEIL I

153

154

ЧАСТИНА І



TEIL I

155

156

ЧАСТИНА І



TEIL I

157

158

ЧАСТИНА І



TEIL I

159

160

ЧАСТИНА І



TEIL I

161

162

ЧАСТИНА І



TEIL I

163

164

ЧАСТИНА І



TEIL I

165

166

ЧАСТИНА І



TEIL I

167

168

ЧАСТИНА І



TEIL I

169

170

ЧАСТИНА І



TEIL I

171

172

ЧАСТИНА І



TEIL I

173

174

ЧАСТИНА І



TEIL I

175

176

ЧАСТИНА І



TEIL I

177

178

ЧАСТИНА І



TEIL I

179

180

ЧАСТИНА І



TEIL I

181

182

ЧАСТИНА І



TEIL I

183

184

ЧАСТИНА І



TEIL I

185

186

ЧАСТИНА І



TEIL II

187

188

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

189

190

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

191

192

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

193

194

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

195

196

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

197

198

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

199

200

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

201

202

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

203

204

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

205

206

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

207

208

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

209

210

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

211

212

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

213

214

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

215

216

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

217

218

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

219

220

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

221

222

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

223

224

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

225

226

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

227

228

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

229

230

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

231

232

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

233

234

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

235

236

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

237

238

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

239

240

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

241

242

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

243

244

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

245

246

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

247

248

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

249

250

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

251

252

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

253

254

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

255

256

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

257

258

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

259

260

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

261

262

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

263

264

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

265

266

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

267

268

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

269

270

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

271

272

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

273

274

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

275

276

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

277

278

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

279

280

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

281

282

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

283

284

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

285

286

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

287

288

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

289

290

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

291

292

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

293

294

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

295

296

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

297

298

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

299

300

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

301

302

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

303

304

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

305

306

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

307

308

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

309

310

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

311

312

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

313

314

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

315

316

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

317

318

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

319

320

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

321

322

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

323

324

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

325

326

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

327

328

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

329

330

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

331

332

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

333

334

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

335

336

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

337

338

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

339

340

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

341

342

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

343

344

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

345

346

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

347

348

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

349

350

ЧАСТИНА IІ



TEIL II

351

352

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

353

354

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

355

356

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

357

358

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

359

360

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

361

362

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

363

364

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

365

366

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

367

368

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

369

370

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

371

372

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

373

374

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

375

376

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

377

378

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

379

380

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

381

382

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

383

384

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

385

386

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

387

388

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

389

390

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

391

392

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

393

394

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

395

396

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

397

398

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

399

400

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

401

402

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

403

404

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

405

406

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

407

408

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

409

410

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

411

412

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

413

414

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

415

416

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

417

418

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

419

420

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

421

422

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

423

424

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

425

426

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

427

428

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

429

430

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

431

432

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

433

434

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

435

436

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

437

438

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

439

440

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

441

442

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

443

444

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

445

446

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

447

448

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

449

450

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

451

452

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

453

454

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

455

456

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

457

458

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

459

460

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

461

462

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

463

464

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

465

466

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

467

468

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

469

470

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

471

472

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

473

474

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

475

476

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

477

478

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

479

480

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

481

482

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

483

484

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

485

486

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

487

488

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

489

490

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

491

492

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

493

494

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

495

496

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

497

498

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

499

500

ЧАСТИНА IIІ



TEIL III

501

502

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

503

504

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

505

506

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

507

508

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

509

510

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

511

512

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

513

514

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

515

516

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

517

518

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

519

520

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

521

522

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

523

524

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

525

526

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

527

528

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

529

530

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

531

532

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

533

534

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

535

536

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

537

538

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

539

540

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

541

542

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

543

544

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

545

546

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

547

548

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

549

550

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

551

552

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

553

554

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

555

556

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

557

558

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

559

560

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

561

562

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

563

564

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

565

566

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

567

568

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

569

570

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

571

572

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

573

574

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

575

576

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

577

578

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

579

580

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

581

582

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

583

584

ЧАСТИНА IV



TEIL IV

585

586

Пристиженїе



Titel der im Bohohlasnyk befindlichen Lieder

587

588

Оглавленїе пѣсней в Богогласнику обрѣтающихся



Titel der im Bohohlasnyk befindlichen Lieder

589

590

Оглавленїе пѣсней в Богогласнику обрѣтающихся



Titel der im Bohohlasnyk befindlichen Lieder

591

Vorwort Es gibt musikalische Gattungen, ohne die eine nationale Musikkultur schwer vorstellbar ist. Dazu gehört in der ukrainischen Musik das geistliche Lied. Es stammt aus ihrer farbenreichen Barockepoche, ist aber über diese hinausgewachsen, denn die schönsten Lieder gibt es bis heute. Und das veranschaulicht gut den kulturhistorischen Wert dieser Gattung. Die paraliturgischen Lieder mit ihrem tiefen religiös-philosophischen Gehalt und ihrer lyrisch-emotionalen Stimmung entsprachen den gesellschaftlichen Bedürfnissen jener Zeit, sie entsprechen aber auch denen unserer dahineilenden Gegenwart. Und eben darin kann man einen wesentlichen Zug von Texten und Melodien ukrainischer geistlicher Lieder sehen. Die Wurzeln des geistlichen ukrainischen Liedes reichen in die Zeit vom Ende des 16. bis Anfang des 17. Jahrhunderts zurück. In dieser frühen Periode lebte es aus eigenen und mitteleuropäischen Elementen liturgischer und paraliturgischer Liedkunst (polnischer, slovakischer, tschechischer, z. T. lateinischer, deutscher und ungarischer). Zu beachten sind dabei besonders die Einflüsse westslavischer paraliturgischer Lieder der Renaissance- und Barockzeit. Auch geistliche Lieder und Hymnen in lateinischer und deutscher Sprache gelangten in die Ukraine, meist durch westslavische Vermittlung. Und im Gebiet der Transkarpaten sind wiederum ungarische Einflüsse festzustellen. Natürlich muß auch das ukrainische Volkslied jener Zeit und ebenso der sog. Bußvers seit Ende des 15. Jahrhunderts, wohl die erste paraliturgische Gattung bei den Ostslaven, berücksichtigt werden. Im 17. und 18. Jahrhundert lebte das geistliche Lied in der ukrainischen Musikkultur durch handschriftliche Denkmäler. Sie enthalten die wichtigsten Lieder, und einige werden bis heute gesungen. Das ist zum Teil ukrainischen Komponisten, besonders vom Ende des 19. Jahrhunderts bis nach 1940, zu verdanken. Überdies wurden diese Lieder (zunächst ohne Noten) seit dem letzten Viertel des 18. Jahrhunderts allmählich durch gedruckte Ausgaben verbreitet. Hauptsächlich waren es solche Drucke, die die Lieder bei den Ukrainern beliebt machten. Besonders hat die Ausgabe des Bohohlasnyk (Počajiv 1790/91), des ersten gedruckten ukrainischen Liederbuches mit Liedern aus dem 17. und 18. Jahrhundert, diese Entwicklung gefördert. Dadurch erlosch allmählich die handschriftliche Tradition – sie hatte ihre Funktion in der ukrainischen paraliturgischen Kultur erfüllt. Doch in den Bergregionen Galiziens und in Transkarpatien hat es handschriftliche Liederbücher noch im 19. Jahrhundert gegeben. In dieser Untersuchung können nicht alle Lieder aus Hunderten von Handschriften und zahlreichen Drucken erfaßt werden. Vielmehr sollen künstlerisch besonders wertvolle oder solche Lieder behandelt werden, die für die Entstehung und Entwicklung des geistlichen Liedes in der Ukraine in einer bestimmten Epoche charakteristisch sind. Dieses Prinzip liegt auch der Erforschung der handschriftlichen und gedruckten Denkmäler zugrunde. Was den Bohohlasnyk betrifft, so wird er hier als eine Ausgabe

2

Vorwort

aufgefaßt, in der die Vielfalt der Entwicklung ukrainischer geistlicher Lieder in Handschriften und Drucken des 17. und 18. Jahrhunderts zusammengefaßt ist und anschaulich wird. Ein separater Abschnitt wird allein diesem in der ganzen ostslavischen Welt bekannten Altdruck gewidmet. Dieses Werk hat schon seit langem bei bedeutenden Gelehrten wie Ivan Franko, Vasyľ Ščurat, Mychajlo Voznjak, Mykola Hrinčenko, Borys Kudryk, Dmitrij Tschižewskij (Dmytro Čyževśkyj), Onysija ŠrejerTkačenko und vielen Anderen in und außerhalb der Ukraine starke Beachtung gefunden. Es ist nicht zweckmäßig, hier alle rühmenden Äußerungen über den Bohohlasnyk aufzuzählen. Genügen wird der Hinweis aus der Dissertation von Onysija Šrejer-Tkačenko, daß der Bohohlasnyk „ein Dokument von erstrangiger historischer Bedeutung ist“. Die vorliegende Arbeit bietet die erste musikalisch-quellenkundliche Untersuchung, die dem geistlichen Lied des 17. und 18. Jahrhunderts und dem Bohohlasnyk von Počajiv (Počajivs’kyj Bohohlasnyk) gewidmet ist. Dieser Altdruck wird hier textkritisch im Hinblick auf seine Melodien sowie die Melodie-Varianten in handschriftlichen Liederbüchern der zweiten Hälfte des 17. und des 18. Jahrhunderts untersucht. Aufgrund der Archivarbeit ist es gelungen, zu den Melodien der meisten Lieder des Bohohlasnyk von Počajiv Analogien aufzufinden. Benutzt wurde auch musikalisches Material aus ukrainischen Hirmologien des 17. und 18. Jahrhunderts, denn viele alte liturgische Hymnen haben in Text und Melodie auf geistliche Lieder eingewirkt. Das Interesse für die paraliturgische Liedkunst (geistliches Lied, geistlicher Kant) besteht bei ukrainischen und einigen ausländischen Forschern schon recht lange. Doch die eigentliche Erforschung entwickelte sich nicht kontinuierlich, sondern mit längeren Unterbrechungen. Dies lag weniger daran, daß die Bedeutung der geistlichen Lieder für die Geschichte der ukrainischen musikalischen und dichterischen Kultur oder die formbildenden Einflüsse der geistlichen Kanty auf die Entwicklung der nationalen musikalischen Kultur unterschätzt wurden, vielmehr fehlte eine systematisch erarbeitete Quellengrundlage für die allseitige Erforschung der Liedkunst im 17. und 18. Jahrhundert. Hinzu kam in sowjetischer Zeit die antireligiöse Ideologie, die die Forschungen in diesem Bereich erheblich erschwerte. Diese Arbeit wäre ohne langjährige umfassende Studien in Archiven, Bibliotheken und Museen in der Ukraine, der Slovakei, Rußland, Polen und Deutschland nicht möglich gewesen. Sie galten handschriftlichen und gedruckten Quellen des 17. und 18. Jahrhunderts, die ukrainische geistliche Lieder enthalten. Insgesamt wurden über 350 handschriftliche Sammlungen geistlicher Lieder (davon 286 de visu) sowie sämtliche heute bekannten Altdrucke mit ukrainischen geistlichen Liedern untersucht. Eine bedeutende Anzahl handschriftlicher Liederbücher (70 Positionen) wurde anhand von wissenschaftlicher Literatur, Publikationen und archäographischen Beschreibungen in die Untersuchung einbezogen. Dadurch wurde es möglich, Bestand und Anordnung der geistlichen Lieder in handschriftlichen und gedruckten Liederbüchern zu analysieren. Viele der handschriftlichen Lieder werden hier erstmals bekannt gemacht.

Vorwort

3

Promotor der Erforschung des geistlichen Liedes und des Bohohlasnyk von Počajiv war bereits 1988 Professor Jurij Jasinovs’kyj (Lemberg/L’viv). Ihm ist es zu verdanken, daß sich die Hauptrichtungen dieses Forschungsbereichs herausgebildet haben, daß die erforderlichen Kenntnisse in Fragen der Quellenkunde und Textkritik erworben wurden und es zu einer Erweiterung der wissenschaftlichen Fragestellungen kam. Professor Jasinovs’kyj wie auch Ivan Ljašenko und Nina Herasymova-Persyds’ka, den wissenschaftlichen Betreuern meiner Dissertationen, danke ich aufrichtig für ihre umfassende Förderung meiner wissenschaftlichen Bemühungen, ihre wertvollen Ratschläge und Anregungen, die ich zu nutzen versucht habe. Von großem Wert waren für mich auch die wissenschaflichen Gespräche mit den Professoren Lidija Kornij (Kiev/Kyjiv), Jaroslav Isajevyč, Oleksandra Calaj-Jakymenko, Aleksandr Kozarenko (Lemberg), Mykola Hordijčuk und Vasyl’ Nimčuk (Kiev), in denen sie wertvolle Anmerkungen und Vorschläge äußerten. Für ihre Unterstützung meiner wissenschaftlichen Arbeit bin ich auch der Leitung der Staatlichen Pädagogischen Ivan-Franko-Universität Drohobyč, der Nationalen Musikakademie der Ukraine Peter Tschaikowsky und der Nationalen Ivan-FrankoUniversität in Lemberg zu Dank verpflichtet. Diese Untersuchungen wären kaum möglich gewesen ohne die enge Zusammenarbeit mit ausländischen Kollegen, insbesondere Professor Christian Hannick, Direktor des Slavischen Instituts der Universität Würzburg (Deutschland), Professor Dieter Stern, Direktor des Slavischen Instituts der Universität Gent (Belgien), Professor Peter Žeňuch (Universität Brünn, Tschechien), Direktor des Jan Stanislav-Instituts für Slavistik der Slovakischen Akademie der Wissenschaften, den Professoren Irena Ponjatowska und Jerzy Akser (Universität Warschau), Professor Giovanna Brogi Bercoff (Universität Mailand), der Kunsthistorikerin Dr. Natalija Serjogina (St. Petersburg), der inzwischen verstorbenen bekannten Übersetzerin Anna-Halja Horbatsch (Deutschland), Dr. Achim Rabus (Freiburg und Wien) und vielen anderen. Zutiefst dankbar bin ich für die langjährige, seit 1997 bestehende fruchtbare Zusammenarbeit mit dem bekannten deutschen Slavisten Professor Hans Rothe, langjähriger Direktor des Slavistischen Seminars der Universität Bonn und weiterhin Leiter der Patristischen Kommission bei der Nordrhein-Westfälischen Akademie der Wissenschaften. Professor Rothe, Frau Valentina Kressel und dann auch Frau Angelika Lauhus vom Slavischen Institut der Universität zu Köln haben sich über lange Zeit gründlich und einfühlsam mit der Übersetzung meiner ukrainischen Texte ins Deutsche befaßt, was zweifellos eine schwierige Aufgabe war, für die ich herzlich danke. Großzügige finanzielle Unterstützung meiner wissenschaftlichen Arbeit wurde seit 1995 auf Wettbewerbsbasis von verschiedenen Institutionen geleistet. Zu nennen sind insbesondere das Komitee für Staatspreise der Ukraine im Bereich Wissenschaft und Technik beim Ministerkabinett der Ukraine (1995–1997), die Stiftung „Wiedergeburt“ („Vidrodžennja“) und die Stephan-Báthory-Stiftung (1996–1998, Lemberg, Warschau, Krakau, Lublin), der Józef-Mianowski-Fonds – Stiftung zur Förderung der Wissen-

4

Vorwort

schaft an der Polnischen Akademie der Wissenschaften (2001, 2006, Warschau, Krakau), der Katholische Akademische Ausländerdienst (2003–2004, 2010, Würzburg, Bonn), die Mitarbeit an dem Förderprojekt des Kabinetts für Slavistik der Slovakischen Akademie der Wissenschaften „Cyrilské paraliturgické piesne a ich varianty v kultúrno-historickom kontexte na východnom Slovensku“ (Vega-2/3153/23), die Deutsche Forschungsgemeinschaft (Bonn, 2007), der Deutsche Akademische Austauschdienst (Bonn, 2011), ein privates Stipendium von Professor Hans Rothe (August 2012, Köln, Bonn) sowie die Heinrich-Hertz-Stiftung (2013–2014, Köln, Bonn). Den genannten staatlichen und nichtstaatlichen Institutionen gilt mein tiefer Dank, denn durch ihre Unterstützung ist die Realisierung meiner wisssenschaftlichen Arbeit in Bibliotheken, Archiven und Museen nicht nur der Ukraine, sondern auch mehrerer anderer europäischer Länder möglich geworden. Danken möchte ich auch der ehemaligen Direktorin der Lemberger Wissenschaftlichen Stefanyk-Bibliothek, Frau Professor Larysa Krušel’nyc’ka, für ihre Mitwirkung bei der Herstellung eines vollständigen Films des Bohohlasnyk für die Publikation. Diese Monographie hätte auch nicht verwirklicht werden können ohne die wohlwollende Hilfsbereitschaft zahlreicher Mitarbeiter von Archiven, Bibliotheken und Museen in der Ukraine (Kiev/Kyjiv, Lemberg/L’viv, Užhorod, Charkov/Charkiv, Drohobyč, Ostrog/Ostrih, Rovno/Rivne), in Rußland (Moskau, St. Petersburg), Polen (Warschau, Breslau, Krakau, Lublin), Deutschland (Würzburg, Bonn, Köln, Berlin) wie auch in der Slovakei (Bratislava, Košice, Michalovce), in denen ich mehr oder weniger lange wesentliche Arbeiten durchzuführen hatte. Dieses Werk ist meinen Eltern Valentyna und Evhen sowie meiner Frau Halyna und meinen Kindern Anastasija und Olexandr gewidmet, die mich in den Jahren seiner Vorbereitung stets unterstützt und seine Fertigstellung mit großer Geduld begleitet haben.

1. Der Bohohlasnyk von 1790. Vorläufer und Inhalt. Zur Geschichte seiner philologischen Erforschung Interesse für ukrainische geistliche Lieder und den Bohohlasnyk von 1790/91 besteht in populärwissenschaftlichen Aufsätzen seit Mitte des 19. Jahrhunderts. In dieser Zeit wurden auch erste folkloristische und literaturwissenschaftliche Arbeiten sowie einzelne Lieder in verschiedenen ukrainischen, russischen und weißrussischen Ausgaben veröffentlicht, so von Osyp Bodjans’kyj, Petr Кіrejevskij, Dаnylо Моrdоvcev, Petr Bessonov, Vіktor Varencov, Іoann Kоtоvič, Аndrej Chоjnackij, Jakiv Holovac’kyj, N. Mirovič, Volodymyr Naumenko, Petr Šеjn u. a. Diese Untersuchungen befaßten sich jedoch nur teilweise mit geistlichen Liedern und ihrer Entstehung und nur einige von ihnen mit der gesamten Thematik. Im Allgemeinen war dieser Prozeß schleppend und unsystematisch. So sind in der Geschichte der ukrainischen Literatur von Omeljan Ohonovs’kyj über den Erstdruck von Počajiv nur wenige Worte zu finden.1 Erst gegen Ende des Jahrhunderts, als die Arbeiten zum Kirchenlied und dem Bohohlasnyk von Nikolaj Petrov, Mychajlo Hruševs’kyj, Ivan Franko, Volodymyr Hnatjuk, Vladimir Peretc und anderen Forschern erschienen, gewinnt dieser Prozeß zusehends an Kontur. Gegenstand der Studien waren vornehmlich die Auffindung und Bearbeitung zahlreicher Liedtexte, die größtenteils in handschriftlichen Sammlungen des 17. bis 18. und z. T. noch des 19. Jahrhunderts, in einigen Erstdrucken aus dem letzten Drittel des 17. und 18. Jahrhunderts sowie im Bohohlasnyk und dessen Nachdrucken im 19. Jahrhundert enthalten sind.

a. Anfänge im 19. Jahrhundert Innerhalb dieser Zeitspanne erschienen viele Arbeiten, deren Hauptgegenstand eben der Počajiver Bohohlasnyk war. All diesen Untersuchungen lag ein konfessioneller Standpunkt zugrunde. Die Verfasser der ersten Studien über den Bohohlasnyk (I. Kotovič, N. Mirovič, A. Hojnackіj) vertraten übereinstimmend die Meinung, daß er zwar nachgedruckt werden solle, aber im orthodoxen Sinne. Innerhalb der religiösen Polemik wurden auch recht unduldsame Wünsche geäußert. So hielt es Hojnackij für notwendig, die griechisch-katholischen Ausgaben zu vernichten und durch einen orthodoxen Bohohlasnyk zu ersetzen, welchen er in der Druckerei von Počajiv oder des Kiever Höhlenklosters herauszubringen empfahl. a.1. Sofija Ščeglova meint zu Recht, daß die Forschungen von Ioann Kotovič und Andrej Hojnackіj keine ausschlaggebende Bedeutung für die Wissenschaft hätten. Als Ausnahme können nach Ščeglova allenfalls die Studien von N. M i r o v i č (eigtl. 1

О. Огоновський, Історія літератури руської. Львів 1887, Bd. І, S. 416.

6

1. Der Bohohlasnyk von 1790. Vorläufer und Inhalt

Flavian Dobrjanskij) angesehen werden2, was ihrer Meinung nach vor allem für den zweiten Teil seiner Arbeit gilt, in dem es um den Einfluß der apokryphen und der Viten-Literatur auf die Kirchengesänge geht. Mehrere seiner Schlußfolgerungen zur Entstehungszeit und zur konfessionellen Ausrichtung seien zutreffend. Die Einschätzung Julian Javors’kyjs sei dagegen unbegründet und kaum akzeptabel, seine Studie sei „oberflächlich“ und enthalte nur „schwache Versuche, die Entstehungszeit mancher Lieder“ zu bestimmen.3 In Mirovičs Arbeit sind zwar nicht wenige Fehler zu finden, dennoch war er ein Wegbereiter für die Erforschung des Počajiver Erstdruckes. Von Mychajlo Voznjak wurde seine Arbeit deshalb geschätzt. Nach Voznjak war „die inhaltsreiche Studie von Mirovič die erste Arbeit, die ein reges literaturhistorisches Interesse für dieses beachtenswerte Denkmal der ukrainischen Literatur zeigte“.4 Die Arbeit Mirovičs enthält Überlegungen zur konfessionellen Zugehörigkeit der Lieder. In ihr begegnen auch einige unduldsame Sätze wie die scharfe Kritik an dem hl. Josaphat Kuncevič, dessen Tod er „keinesfalls legitim, dafür aber eine gerechte Belohnung seitens des leidgeprüften Volkes“ nennt.5 Mit einem Federstrich bezeichnet er Nebo novoje des Joanikij Haljatovs’kyj (L’viv 1665) als „Sammelband zweifelhafter Glaubwürdigkeit“.6 Bei seinem Versuch, die Entstehung der Lieder zu Ehren ukrainischer Wunderikonen zu ermitteln, zieht er die wundertätige Eigenschaft dieser Heiligtümer in Zweifel, weil sie griechisch-katholischer oder römisch-katholischer Herkunft seien.7 In seinem antikatholischen Eifer zählt er selbst den griechischkatholischen Geistlichen Ivan Moravs’kyj aus Halyč, einen der Mitautoren des Bohohlasnyk, zu den Jesuiten.8 Obwohl Voznjak diesen Fehler überzeugend korrigieren konnte (Ščeglova vertrat die gleiche Schlußfolgerung), wurde Mirovičs These im 20. Jahrhundert von Leonid Machnovec’9, Wiesław Witkowski10 u. a. wiederholt. a.2. Von religiöser Polemik durchdrungen ist auch eine Arbeit des bekannten ukrainischen Forschers Pavlo Ž y t e c ’ k y j von Anfang des 20. Jahrhunderts. So heißt es dort, daß die griechisch-katholischen Herausgeber des Bohohlasnyk bei der Suche nach „Mitteln, dem Volk fremde Vorstellungen aufzudrängen, Lieder benutzen [...]. Hier 2

С. Щеглова, „Богогласник“. Историко-литературное изслѣдование. Киев 1918, S. 4. NBUV, Archiv Ju. Javors’kyjs (f. ХХІ), Nr. 59, S. 1–2 (Rezensionsentwurf zur Studie von N. Mirovič). 4 М. Возняк, Матеріали до історії української пісні і вірші // Українсько-руський архів. Львів 1914, Bd. X, S. 375. 5 Н. Мирович, Библиографическое и историко-литературное изслѣдование о Богогласнике. Вильна: Типография губернского правления, 1876, S. 25. 6 Ebd., S. 29. 7 Ebd., S. 31. 8 Ebd., S. 54. 9 Українські письменники. Біо-бібліографичний словник. Давня українська література ХІ– ХУІІІ століть. Уклав Л. Махновець. Київ 1960, Bd. І, S. 428. 10 W. Witkowski, Uwagi o poezji religijnej Ukraińców-unitów i o Bohohłasnyku z r. 1790 // Zeszyty Naukowe KUL. Lublin 1982, Nr. 2–4, S. 212. 3

a. Anfänge im 19. Jahrhundert

7

dominiert ein Bestreben, das Volk zum Gehorsam gegenüber dem Römischen Papst zu führen, das durchaus nicht den religiösen Bedürfnissen des Volkes entspricht“.11 Ist es aber volksfremd oder antichristlich, wenn man Wissen über die Kirche und deren Besonderheiten den Menschen verständlich zu machen versucht? Die Untersuchungen von Kotovič, Mirovič, Hojnac’kyj und anderen damaligen Forschern waren ihrer wissenschaftlichen Bedeutung nach nicht gleichwertig. Sie sind jedoch alle daran interessiert, die Quellen zu erkunden sowie das geistliche Lied und den Bohohlasnyk weiterzuentwickeln und zu erneuern. a.3. Wenn man die Ergebnisse der erwähnten Autoren positiv würdigt, so ist hinzuzufügen, daß ein systematisches Studium des geistlichen Liedes erst Anfang der 90er Jahre des 19. Jahrhunderts mit den Arbeiten von Mychajlo H r u š e v s ’ k y j und besonders von Ivan Franko und anderen Gelehrten einsetzte.12 Grundlegend bei der Erforschung des geistlichen Liedes waren Leitgedanken, auf die Hruševs’kyj Anfang der 90er Jahre des 19. Jahrhunderts in seinen Arbeiten hinwies. Als Erster behandelte er in seiner Geschichte der ukrainischen Literatur auch Fragen der Entstehung des ukrainischen geistlichen Liedes. Er betonte u. a. den Einfluß der westeuropäischen, in erster Linie mitteleuropäischen, paraliturgischen Barockkultur, insbesondere polnische und deutsche Einflüsse, auch solche, die vom Jesuitenorden und von Klosterschulen ausgingen. Im Zusammenhang mit der Redaktionstätigkeit der Mönche von Počajiv sagt Hruševs’kyj, daß „zwei Notwendigkeiten entstehen: zur ersten gehört die Erforschung der Arbeit der Kompilatoren des Bohohlasnyk, ob sie das ihnen zur Verfügung stehende Literaturmaterial unverändert übernahmen oder wie und in welcher Richtung sie die Vorlagen änderten. Der Bohohlasnyk war zweifellos das meistgefragte Buch unter all unseren überlieferten Altdrucken, und er verdient diese Aufmerksamkeit auch. Andererseits ist es notwendig, die Geschichte der geistlichen Dichtung, deren Aufnahme im Bohohlasnyk und darüber hinaus zu verfolgen. In beiden Fällen müssen wir zu den alten Gesangbüchern greifen, und die Kirchenliedsammlung, um die es geht, ist keinesfalls von geringem Wert.“13 Die Rede ist von dem Gesangbuch eines Schülers namens Leontij aus dem Dorf Oles’ko im Gebiet Lemberg (ASP 135). Hruševs’kyj stellte einen Einfluß der protestantischen Kultur auf die westukrainische Gesellschaft fest. Dazu sollte man erwähnen, das sich dieser z. T. auch in einigen ukrainischen geistlichen Liedern widerspiegelte. In der ukrainischen Gesellschaft wurden diese Einflüsse seit Ende des 16. bis ins 17. Jahrhundert gelinde gesagt nicht sonderlich wohlwollend aufgenommen. Alle protestantischen Strömungen wurden viel11

П. Житецький, „Енеїда“ Котляревського в зв’язку з оглядом української літератури XVIII ст. Київ 1918, S. 46. 12 М. Грушевський, Кілька духовних віршів з Галичини // Записки Наукового товариства ім. Шевченка (ЗНТШ). Львів 1896, Bd. XIV, S. 1–16; ders., Співаник з початку XVIII ст. // ЗНТШ. Львів 1897, Bd. XV, S. 1–48; Bd. XVII, S. 49–98. 13 М. Грушевський, Співаник з початку XVIII ст. // ЗНТШ. Львів 1897, Bd. XV, S. 6–7.

8

1. Der Bohohlasnyk von 1790. Vorläufer und Inhalt

mehr scharf kritisiert. Dazu schrieb Hruševs’kyj, daß aufgrund des „traurigen Verfalls der orthodoxen Kirche in den ukrainischen und weißrussischen Landen eine günstige Grundlage dafür entstand, daß sich in unserer Gesellschaft Ideen einwurzelten und verbreiteten, die aus der deutschen Reformation kamen“.14 Er fügte aber hinzu, daß „diese evangelische Bewegung weder in der polnisch-litauischen noch in der ukrainisch-weißrussischen Bevölkerung Verbreitung fand“.15 Und in der Tat finden wir einen solchen Einfluß nur im Zusammenhang mit Gebetsliedern, die Gott und die Heiligen anrufen, um Beistand gegen Feinde, Sozinianer und Arianer flehen, um einen „Sieg“ über die Anhänger des ketzerischen Geistlichen Arius aus Alexandria (fol. 270–336) und dergleichen. Solche neuen Lieder, z. B. mit antiarianischem Inhalt, wie sie Ščeglova veröffentlicht hat16, oder wie das erstmals von Nina Herasymova-Persyds’ka17 und anderen ukrainischen Autoren in die Wissenschaft eingeführte barocke Partes-Konzert Kto tvoja, Spase, ryzu razdra, sind, wie die Quellen belegen, wohl nicht geschaffen worden. Im Übrigen bekundeten sowohl orthodoxe wie auch griechisch-katholische Autoren eine tolerante Einstellung gegenüber geistlichen Liedern, was wir von der polemischen Literatur nicht sagen können. Deswegen ist es angebracht, eine Überlegung von Borys Gudziak zu erwähnen, die mit der ukrainischen barocken Tonkunst vollkommen übereinstimmt. Er äußerte sie in der Einleitung des dritten Sammelbands zum 400. Jahrestag der Brester Union, an dem außer ihm Jurij Jasinovs’kyj, Nina Herasymova-Persyds’kaja, Tatjana Vladyševs’kaja, Oleksandra Calaj-Jakymenko, Vasyľ Nimčuk, Oleksa Myšanyč und andere Gelehrte beteiligt waren. Die Meinungen dieser Forscher zusammenfassend, schreibt Gudzjak: „Ungeachtet der methodologischen Unterschiede, der Quellengrundlage und anderer Besonderheiten der wissenschaftlichen Disziplinen zeigt sich bei einzelnen Problemen eine interessante Übereinstimmung. Alle Referate enthalten die These über den grundsätzlich nichtkonfessionellen Charakter in den verschiedenen Bereichen der ukrainischen Kultur des 17. Jahrhunderts“.18 Über die geistlichen Lieder dachte Hruševs’kyj ebenso, und seine Überlegungen, besonders zum Bohohlasnyk, erwiesen sich als überaus fruchtbar. Seine Aufforderung, das nationale barocke Erbe der geistlichen Lieder systematisch zu erforschen, fanden dann in den Abhandlungen von Ivan Franko, Volodymyr Hnatjuk u. a. ihren Niederschlag.

14

Грушевський М., З історії релігійної думки на Україні. Київ 1992, S. 63 (Nachdruck der Ausgabe Київ 1925). 15 Ebd., S. 63. 16 С. Щеглова, Вирши празднечные и обличительные на ариан конца XVI – начала XVII вв. // Памятники древней письменности и исскуства. СПб. 1913. 17 Матеріали з історії української музики. Партесний концерт / Упорядник та автор вступної статті Н. О. Герасимова-Персидська. Київ 1976. S. 209–228. 18 Берестейська унія і українська культура ХVII ст. // Матеріали Третіх „Берестейських читань“. Львів 1996, S. IV.

a. Anfänge im 19. Jahrhundert

9

a.4. 1889 teilte Ivan Franko in einem Brief an den bekannten ukrainischen Kulturpolitiker Mychailo Drahomanov mit, daß er vorhabe, eine Habilitationsschrift über das geistliche Lied und den Počajiver Bohohlasnyk zu verfassen.19 Wörtlich schrieb er: „Ein Teil meines Themas ist es: den Einfluß des Bohohlasnyk auf das Volk zu verfolgen, der zweite, wichtigere Teil: die Entstehung des Bohohlasnyk zurückzuverfolgen, d. h. alles, was möglich ist, über die Quellen der Lieder, die Autoren und die Chronologie zusammenzutragen.“20 Ein anderer Brief von Franko an Drahomanov enthält einen Entwurf seiner künftigen Arbeit, in der es u. a. um die wichtige Frage der „religiösen Kirchenlieder ,in der Rus’‘, um ihre Verbindung mit der Reformation, mit den Schulen und mit dem Drama“ gehe.21 Franko hat als einer von wenigen Literaturhistorikern in seiner Untersuchung auch die Frage „der Form und der Musik der Lieder“ behandeln wollen.22 Während der Arbeit an seiner Habilitationsschrift veröffentlichte Franko in der Lemberger Zeitschrift Dilo einen Artikel über Weihnachtslieder (Koljadka).23 Bereits auf den ersten Seiten heißt es: „Die gottgeweihten Lieder stellen ohne Zweifel einen wichtigen Beitrag zu unserer unierten Literatur des 17. und 18. Jahrhunderts dar, und sie sind neben den Werken von Ivan Vyšens’kyj und den Intermedien von Haljatovyč das schönste Denkmal, welches unser Karpatenrußland noch vor Šaškevyč aufzuweisen vermag.“24 Über den Bohohlasnyk meinte Franko, daß er „zu den wichtigsten Werken der rotreußischen Literatur des 18. Jahrhunderts, dem einzigen Erfolg unserer unierten Literatur vor Šaškevyč“ gehörе.25 Bei seinen Untersuchungen zur Entstehung der ukrainischen Weihnachtslieder setzte Franko sich zum Ziel, zwei wichtige Gesichtspunkte zu berücksichtigen: a) die byzantinisch-griechische und die nationale Hymnographie in gottesdienstlichen Texten, b) die Einwirkung westeuropäischer Formen und die Entwicklung nichtliturgischer Weihnachtslieder. Die Problematik zu a) klingt in seinem Artikel jedoch wie ein eigenes Leitmotiv. Franko weist auf die Übernahme lateinischer, polnischer, deutscher, tschechischer, slovakischer und z. T. ungarischer Vorbilder geistlicher Lieder bei ukrainischen Autoren hin. Zugleich betont er: „Unser Kirchenweihnachtslied ist, anders als deutsche und polnische Lieder, strenger und zurückhaltender in der realistischen Darstellung von Einzelheiten. Nur hier und da tauchen Züge des Alltags auf.“26 Er betont hier auch den Einfluß des westeuropäischen mittelalterlichen religiösen Dramas, der nicht selten in den ukrainischen Weihnachtsliedern, unter anderem im Bohohlasnyk wie z. B. in Ne plač, Rachile, festzustellen ist. In weiteren Studien 19

Матеріали для культурної і громадської історії Західної України. Київ 1929, Bd. I, S. 302. Ebd., S. 303. 21 Ebd., S. 319. 22 Ebd., S. 319. 23 І. Франко, Наші коляди. Львів 1890 (Abdruck aus Dilo). 24 Ebd., S. 8. 25 Ebd., S. 15. 26 Ebd., S. 21. 20

10

1. Der Bohohlasnyk von 1790. Vorläufer und Inhalt

behandelt Franko Weihnachtslieder auch im Zusammenhang mit Musikdramen, z. B. dem ukrainischen Volkstheater Vertep (altukrainisches Puppentheater).27 Bei der Behandlung des im Bohohlasnyk enthaltenen Liederzyklus zu Christi Geburt kommt Franko zu dem Schluß, daß die Weihnachtslieder überwiegend dichterisch geprägt seien. Das Lied Boh naturu ist ein gutes Beispiel dafür. Franko selbst schrieb naive Weihnachtslieder, die bis heute in der Ukraine allgemein bekannt sind, wie Boh predvičnyj; Vselennaja, veselysja; Nova radist’ svitu sja zjavyla; Dyvnaja novyna. Er untersuchte auch Lieder, die Motive aus den alttestamentlichen und neutestamentlichen Apokryphen enthalten. Grundlage dieser Forschungen war wiederum der Bohohlasnyk.28 Frankos darauf folgende Studie war der Entstehung des ukrainischen religiösen Liedes gewidmet.29 In ihr analysiert er retrospektiv die Entwicklung der musikalischen Kirchendichtung, angefangen von der Erwähnung geistlicher Gesänge in den Briefen des hl. Paulus an die Epheser und die Kolosser bis hin zur Veröffentlichung des Bohohlasnyk. Hierzu betont Franko, dieser sei „in erster Linie ein uniertes Werk“, und man könne in ihm „westliche Einflüsse neben östlichen Traditionen finden“.30 Er führt aus: „Werke orthodoxer Schriftsteller finden sich hier ebenso wie die von Jesuiten; Phrasen und Redewendungen aus Liedsammlungen, Viten und Akathistoi sind hier in Form des westeuropäischen Meistergesangs oder lateinischer Hymnen übernommen. Neben kirchenslavischen Liedern sind auch solche in russischer, polnischer und lateinischer Sprache zu finden, und einige der schönsten russischen Lieder wurden von Polen verfaßt. Somit war die unierte Kirchensprache wie ein neutraler Boden, auf dem – wenn auch nur für kurze Zeit – verschiedene Glaubensbekenntnisse, verschiedene Rituale, verschiedene Volkstümlichkeiten“31 sich friedlich die Hand reichten. In dem Aufsatz Das karpathenruthenische Schrifttum des 17.–18. Jahrhunderts konzentriert Franko seine Aufmerksamkeit, anders als früher, nur auf einen kurzen Zeitabschnitt und dazu nur auf eine Region, die Karpato-Ukraine. Im Mittelpunkt seines Interesses steht hier der „literarische Fortschritt“ in einzelnen Werken, die sich trotz „des enormen Mangels an Bildung, bei einem Tiefstand des gesellschaftlichen Lebens und des nationalen Bewußtseins“32 hauptsächlich in handschriftlichen Sammelbänden verbreiteten und dank ihrer verständlichen Sprache „in leicht zugänglicher 27

І. Франко, До історії українського вертепа ХVІІІ в. Історично-літературні студії й матеріали. // ЗНТШ. Львів 1906, Bd. LXXIII, S. 5–64. 28 Ausführlicher dazu s. І. Франко. Апокріфи і лєґенди з українських рукописів // Пам’ятки українсько-руської мови і літератури. Вид. Комісія Археоґрафічна НТШ. Львів 1896–1902, Bde I– III. 29 І. Франко, Духовна й церковна поезія на Сході й на Заході. Вступ до студій над „Богогласником“. Львів 1913, S. 22. 30 Ebd., S. 22. 31 Ebd., S. 22. 32 І. Франко, Карпаторуська література XVII–XVIII віків // ЗНТШ. Львів 1900, Bd. XXXVII, S. 12.

b. Anfang des 20. Jahrhunderts

11

Form (Predigten, Kurzgeschichten, Gedichte) breite Bevölkerungsschichten erreichten“.33 Franko hob die Notwendigkeit mühsamer Quellenarbeit hervor, weil nur da durch sichere Ergebnisse, besonders in Bezug auf die musikalisch-dichterischen Texte der Počajiver Ausgabe, möglich seien. Franko analysierte so wichtige handschriftliche Denkmäler geistlicher Lyrik wie den Bohohlasnyk von Kam’jane (Kam’jans’kyj Bohohlasnyk) aus dem Jahr 1734, den Kalus’kyj spivanyk aus der zweiten Hälfte des 18. Jahrhunderts und andere nicht weniger wichtige Handschriften und Altdrucke. Er erkannte nicht nur den hohen Wert dieser Quellen, sondern erarbeitete auch eine Methodik, sie wissenschaftlich zu erschließen, die er auch zur Untersuchung neu gefundener Liederbücher nutzte. Natürlich sind Frankos Studien heute z. T. überholt, aber er war der Erste, der für die spätere Erforschung des ukrainischen Kirchenliedes im 17. und 18. Jahrhundert ein aus den Quellen gewonnenes Programm entwickelte.

b. Anfang des 20. Jahrhunderts Zu Beginn des 20. Jahrhunderts ist ein zunehmendes Interesse für alte ukrainische Handschriften festzustellen. Das gilt besonders auch für das geistliche Lied und den Bohohlasnyk. Zahlreiche wertvolle Handschriften und seltene Drucke werden gefunden und erforscht. b.1. In dieser Zeit erschienen grundlegende Arbeiten von zwei bedeutenden Wissenschaftlern – Volodymyr H n a t j u k und Vladimir Peretc. Seit Ende des 19. Jahrhunderts veröffentlichten sie viele literaturhistorische und quellenkundliche Studien zur Geschichte der ukrainischen Volksliteratur, des geistlichen Liedes und auch des Bohohlasnyk.34 Es begann eine ausgiebige Suche in vielen Archiven, Bibliotheken, Museen und privaten Sammlungen. Ende des 19. Jahrhunderts führte Hnatjuk archäographische Forschungen in Transkarpatien und bei Ukrainern in der Vojvodina und Slavonien durch. Er fand 14 handschriftliche Sammlungen35, von denen er in der Folge zwölf untersuchte. Hnatjuk veröffentlichte schließlich 225 ukrainische geistliche Liedern aus dem 17.–18. Jahrhundert.36 Er war sicher, daß die Lieder aus dieser Zeit stammen37, und hinsichtlich ihrer Sprache bemerkte er in ihnen „eine interessante Erscheinung: neben kirchenslavischen Versen stehen in derselben Sammlung auch Verse, die unter 33

Ebd., S. 12. Volkskundliche Arbeiten des Forschers sind in vielen Artikeln und und drei Monographien des slovakischen Ukrainisten Mykola Mušynka behandelt. S. u. a. seinen Artikel: Академік Володимир Гнатюк як дослідник фольклорних скарбів Закарпатської України // Народна творчість та етнографія, 2002, Nr. 5–6, S. 3–14. 35 Zwei von V. Hnatjuk gefundene handschriftliche Liederbücher hat I. Franko untersucht, s. І. Франко, Карпаторуська література, Bd. XXXVII, S. 12; Bd. XXXVIII, S. 137–147. 36 В. Гнатюк, Угроруські духовні вірші // ЗНТШ. Львів 1902, Bd. XLVI, S. 1–68; Bd. XLVII, S. 69–164; Bd. XLIX, S. 165–272. 37 В. Гнатюк, Угроруські, Bd. XLVI, S. 2. 34

12

1. Der Bohohlasnyk von 1790. Vorläufer und Inhalt

dem Einfluß der Volkssprache (manchmal in verschiedenen Mundarten) oder gar insgesamt in der Volkssprache geschrieben sind. Das ist ein besonderes Merkmal in Werken des 17. und 18. Jahrhunderts“.38 Seine Überlegungen zur lokalen Redaktion der geistlichen Lieder zusammenfassend, wies Hnatjuk darauf hin, daß seine Ergebnisse zur Sprache dieser Dichtungen „auf [...] zahlreiche geistliche Dichtungen, die im 17. bis 18. Jahrhundert entstanden und erstmals im Bohohlasnyk von Počajiv 1790 ediert wurden, übertragen werden könnten“.39 Eine wertvolle Ergänzung zu dem Corpus der von Hnatjuk erschlossenen und veröffentlichten geistlichen Lieder ist eine weitere von ihm publizierte Sammlung aus dieser Region. Es geht um ein Liederbuch des ausgehenden 18. Jahrhunderts, das weltliche und geistliche Lieder enthält, darunter auch einige, die im Bohohlashyk stehen.40 Besonderes Interesse gebührt wohl dem von der Nonne Onysija Parfjunovna verfaßten Lied Iz bolestiju serca vopiju do Boha. Es ist zu dem Lied Isuse moj presladkyj im Bohohlasnyk zu stellen, das von dem Diakon Herasym Parfenovyč stammt. Dieser könnte nach Meinung Valerij Ševčuks der Vater von Onysija gewesen sein.41 In diesem Fall könnte man von einer Autorendynastie in der ukrainischen Kirchenlieddichtung sprechen. Festzuhalten ist, daß es in der Ukraine nicht nur männliche, sondern auch einige weibliche Autoren geistlicher Lieder gab, wovon die erhaltenen Akrosticha (mit den Namen Onysija Parfjunovna, Marija, Olena, Pelageja u. a.) zeugen. Das überrascht freilich nicht, denn um die Mitte des 17. Jahrhunderts würdigte der Syrer Paul von Aleppo Chalebs’kyj die hohe Bildung der Ukrainer sowohl bei Männern wie auch bei Frauen. Die erhaltenen geistlichen Lieder von Frauen sind ein anschaulicher Beleg für seine Aufzeichnungen. Bei seinen archäographischen Forschungen und seiner Herausgebertätigkeit wandte Hnatjuk die historisch-vergleichende Methode an. Er lenkte dadurch die Aufmerksamkeit der Wissenschaftler auf die Kirchenlieder der Ruthenen in der Karpato-Ukraine wie auch die in anderen ostslavischen und mittel- und osteuropäischen Regionen. Dabei berücksichtigte er auch das Kirchenlied in Galizien. Alle diese Forschungen durchzieht der Grundgedanke einer einheitlichen ukrainischen Kirchenliedkultur, ungeachtet regionaler Besonderheiten. b.2. Einen wichtigen Beitrag zur Erforschung des geistlichen Liedes leistete auch Vladimir P e r e t c . Sehr bedeutsam sind vor allem seine Istoriko-literaturnye issledo38

Ebd., S. 2. Ebd., S. 2. 40 В. Гнатюк, Угроруський співаник І. Гряделевича // ЗНТШ. Львів 1909, Bd. LXXXVIII, S. 151–157. Ohne die Erwähnung wichtiger Beiträge des namhaften Slavisten Gijador Stryps’kyj wäre die Behandlung der transkarpatischen Sammlungen nicht vollständig. S. dazu Биленький (Ґ. Стрипський), Старша руська письменність на Угорщині. Унґвар 1907; s. auch С. Пап, Духовна пісня на Закарпатті // Analecta Ordinis S. Basilii Magni. Romae 1971, vol. VІІ (ХІІІ), fasc. 1–4, S. 114–142. 41 В. Шевчук, Загадкові пісні з рукопису Івана Гряделевича. Київ 1984, Nr. 1, S. 135–140. 39

b. Anfang des 20. Jahrhunderts

13

vanija i materialy.42 Die geistliche Lyrik hat Peretc in diesem Werk im Zusammenhang mit der sonstigen ukrainischen Dichtung des 17. und 18. Jahrhunderts betrachtet. Insbesondere untersucht er ihre Verbindung zu ukrainischen Volksliedern und zur polnischen syllabischen Dichtung. Neu entdeckte und sorgfältig erforschte Archivalien führten Peretc zum Bohohlasnyk, über den er schrieb: „Der Inhalt der Verse im Bohohlasnyk übertrifft in Strenge und Ernsthaftigkeit bei weitem die zeitgenössischen und späteren Sammlungen der polnischen pieśni nabożne, und er entsprach zugleich dem Geschmack der ukrainischen Intelligenz Ende des 18. Jahrhunderts.“43 Ein Kapitel im ersten Band seiner Issledovanija ist dem Bohohlasnyk gewidmet. Von besonderem Interesse sind seine Ergebnisse zur redaktionellen Konzeption der Basilianer-Väter von Počajiv und ihren Grundsätzen hinsichtlich religiöser Kunst. Nach Peretc ist im Bohohlasnyk „die Hand eines erfahrenen Stilisten“ zu spüren.44 Die Lieder seien „in veränderter Form [...] aus dem gedruckten Buch ins Volk gelangt“.45 So war es wirklich. Als Beweis hierfür dienen handschriftliche Gesangbücher des 19. und vom Beginn des 20. Jahrhunderts, in denen viele geistliche Lieder aus dem Bohohlasnyk stammen. Peretc wies auch darauf hin, daß zahlreiche geistliche Lieder auch in das Repertoire der wandernden Lirnyky aufgenommen worden seien.46 b.3. Eine gründliche Untersuchung des geistlichen Liedes und besonders des Bohohlasnyk wurde 1908 mit einer kleinen, aber inhaltreichen Studie von Vasyľ Š č u r a t (1871–1948) unternommen.47 Er würdigte diese „erstaunlich gediegene Anthologie“, erwähnte die wichtigsten anderen Sammlungen des 18. Jahrhunderts und hob dann vor allem die fruchtbare textkritische Arbeit von Peretc hervor: „Wie die Basilianer die alten Lieder dargeboten, wie sie die Korrektheit des Verses und die kirchenslavische Sprache wiederhergestellt, wie sie in beliebten Liedern die Anfangsstrophen bewahrt und wie sie in weiteren Strophen Änderungen, Einschübe oder Kürzungen vorgenommen haben, auf all das hat bereits Prof. Peretc nachdrücklich hingewiesen.“ Ščurat betonte jedoch, daß es „verfrüht sei, eine abschließende Bewertung vorzunehmen“.48 Das Ziel, eine Antwort auf die Frage nach den Autoren und der Entstehungszeit der Lieder zu geben, führte dazu, daß die Liste der Autoren des Bohohlasnyk erweitert 42

В. Перетц, Историко-литературные изслѣдования и материалы. Санкт-Петербург 1900, Bd. І; ders., Угро-русский песенник начала XVIII века // Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI–XVIII веков. Москва – Ленинград 1962, S. 162–182. 43 В. Перетц, Историко-литературные изслѣдования, Bd. І, S. 336. 44 Ebd., S. 336. 45 Ebd., S. 336. 46 Dazu s. auch В. Перетц, Очерки старинной малорусской поэзии. Санкт-Петербург 1903. 47 В. Щурат, Із студій над почаївським Богогласником. Квестії авторства і часу повстання деяких пісень. Львів 1908. Eine positive Kritik dieser Ausgabe stammt von Іvan Franko: І. Франко: Зібрання творів у 50 т. Київ 1982, Bd. 38, S. 444–450. 48 В. Щурат, Із студій, S. 1.

14

1. Der Bohohlasnyk von 1790. Vorläufer und Inhalt

wurde. Ihre Anzahl machte nun, entsprechend den von Peretc benannten Autoren, 33 aus. Gibt es einen Grund, diese Ergebnisse in Frage zu stellen? In den meisten Fällen nicht, sieht man davon ab, daß das Lied Dva razy slip, kto vo pred na smert’ ne vzirajet von verschiedenen Gelehrten, angefangen mit Mirovič, nunmehr dem Verfasser des Schuldramas Voskresenije mertvych (1747), Heorhij Konys’kyj, und nicht Dyonisij (Vysloc’kyj?) zugeschrieben wird. Es gibt auch andere Ungenauigkeiten. Der Bohohlasnyk enthält nur fünf Lieder von Dmytro Levkovs’kyj und nicht sieben. Wenig überzeugend ist die Begründung für die Entstehungszeit der Liedertexte von Autoren wie Antym (?) Markevyč, Andrijevs’kyj und Andrij Dostojevs’kyj (griechisch-katholischer Priester aus Podolien, Urgroßvater des Schriftstellers Fedor Dostoevskij). Mit Ausnahme eines Liedes von Andrijevs’kyj sind die Dichtungen der anderen erwähnten Autoren vor 1790 weder in handschriftlichen noch in gedruckten Sammlungen anzutreffen. Deshalb gibt es aber keinen Grund, diese Lieder ins zweite oder dritte Viertel des 18. Jahrhunderts zu datieren. Es ist eher anzunehmen, daß sie kurz vor Erscheinen des Bohohlasnyk von Počajiv geschrieben, vielleicht besonders für ihn geschaffen worden sind. Nicht immer können die Kantionale zur Datierung der Lieder genutzt werden, doch es gibt auch andere Dokumente (Akten, verschiedene Kataloge und Nachschlagewerke etc.), die man heranziehen kann. Hier sind die Studien von Ščurat hervorzuheben, deren Ergebnisse jedoch nicht immer eine eindeutige Antwort bieten. Als Beispiel oder wichtigstes Argument diente Ščurat die Bewahrung eines Akrostichons. Das allein könne „ein Hinweis auf eine frühere oder spätere Entstehungszeit sein“.49 Natürlich kann der Erhalt eines Akrostichons Informationen bieten, doch es ist wohl kaum zweckmäßig, sich allein darauf zu stützen. Mit gutem Grund wurde Ščurat wegen dieser Methode von Voznjak, Ščeglova und Anderen kritisiert. Ščurats Untersuchungen sind nicht auf die auf dem Titelblatt seines Buches genannte Problematik begrenzt, denn fast die Hälfte der Ausgabe bezieht sich auf Lieder des Bohohlasnyk zur Verherrlichung der wundertätigen Muttergottes-Ikonen. Ščurat konnte sie nicht unberücksichtigt lassen, zumal er selber mit seiner großen poetischen Begabung eine berühmte Legende in Versform über die Wundertätigkeit der Muttergottes-Ikone im Dorf Zarvanycja im Gebiet Ternopiľ (Westukraine, Galizien) verfaßt hat. Sorgfältig hat er die Entstehungsgeschichte eines jeden der 26 Lieder erforscht, und bei nicht wenigen von ihnen (einige davon in polnischer Sprache) vermutete er, daß sie die Resonanz auf ein großes Klosterfest zur Krönung der Muttergottes-Ikone von Počajiv 1773 darstellten. „Hätte man nicht die Folgerung ziehen müssen“, schrieb er, „daß die am Tag der Krönung in Počajiv verfaßten Lieder auch eine poetische Krönung waren, mit der in Počajiv die mit Diademen des Vatikans gekrönte Madonna geschmückt werden sollte?“50 Tatsächlich belebte sich in der zweiten Hälfte des 18. 49 50

Ebd., S. 14. Ebd., S. 48.

b. Anfang des 20. Jahrhunderts

15

Jahrhunderts in allen Regionen, in denen Ukrainer lebten – von Rus’kyj Kerestur in Serbien bis Ochtyrka (Sloboda, Ostukraine), vor allem aber in Galizien, Wolhynien und Transkarpatien –, die Entstehung geistiger Lieder zur Verherrlichung der Wunderikonen. Es ist daher nicht verwunderlich, daß ein Teil dieser Texte in das Počajiver Liederbuch gelangte, und einige sind vermutlich eigens dafür verfaßt worden. Hinzuzufügen ist, daß nicht das ganze von Ščurat untersuchte Material unanfechtbar ist. Einwände und Präzisierungen sind möglich. Bald nach Erscheinen dieser Studien zog Voznjak einige Schlußfolgerungen Ščurats in Zweifel.51 Das Entscheidende aber war, daß Ščurat durch seine Arbeit eine wissenschaftliche Basis für weitere Forschungen zum geistlichen Lied und zum Bohohlasnyk bereitet hat. b.4. Seine eigenen Forschungen „im Bereich der ukrainischen geistlichen Lieder“ führte auch Mychajlo V o z n j a k vor allem anhand der Quellen durch. Er ging von der Aufgabe aus, Handschriften aus früheren Jahrhunderten aufzufinden, für die Nachkommen zu bewahren und die wertvollsten von ihnen zu veröffentlichen. Er ordnete die Ergebnisse seiner Vorgänger und das ganze von ihnen untersuchte Material, brachte diese Ergebnisse auf neuen Stand und entwickelte daraus eine Vorstellung von der Gattung des geistlichen Liedes, die noch heute Gültigkeit hat. Eine Art Zusammenfassung der älteren Formen und Methoden der Erforschung des geistlichen Liedes enthält Voznjaks Arbeit über das kulturelle Leben der Ukraine im 17.–18. Jahrhundert (Z kuľturnoho žittja Ukrajiny XVII–XVII vv.). Sie besteht aus vier Teilen: a) einer allgemeinen literaturgeschichtlichen Abhandlung, ergänzt durch eine Beschreibung des Bestandes an Kirchenliedern in seltenen ukrainischen Frühdrucken; b) der quellenkundlichen Beschreibung einer der wertvollsten Sammlungen aus den 1740er–1760er Jahren, die zum Teil von Ivan Paškovs’kyj, einem Geistlichen und Dichter aus dem Gebiet Ternopiľ, geordnet und aufgezeichnet worden sind; c) einem chronologischen Verzeichnis von 105 Liedern aus dem Bohohlasnyk nach ihrer wahrscheinlichen Entstehungszeit; d) der Veröffentlichung von weltlichen Liedern aus dem Kantional von Paškovs’kyj. Dieses Liederbuch war 1910 in die Bibliothek der Wissenschaftlichen ŠevčenkoGesellschaft gelangt und diente ohne Zweifel als wichtiger Baustein zur Erforschung der Geschichte des Bohohlasnyk und der ukrainischen Liederdichtung der damaligen Zeit überhaupt. Dieses handschriftliche Denkmal ist vor der Ausgabe von Počajiv entstanden und deshalb eine wesentliche Hilfe, um die Entstehungszeit mancher Lieder und ihre Autoren zu bestimmen. Diese Aufgabe setzte sich Voznjak zum Ziel, und z. T. hat er sie auch verwirklicht. Bedeutend ist vor allem sein chronologisches Verzeichnis der geistlichen Lieder und Akrosticha aus Ivan Paškovs’kyjs Gesangbuch. Voznjak untersuchte auch das Gesangbuch Načalo s Bohom... (aus den 1770er Jahren), das von Dmytro Levkovs’kyj, einem anderen Bohohlasnyk-Autor, zusammengestellt und aufgeschrieben worden ist. Voznjak zeigte, daß dieses Gesangbuch einige 51

s. die Diskussion zwischen Voznjak und Ščurat in der Lemberger Zeitschrift Dilo, Nov. 1912.

16

1. Der Bohohlasnyk von 1790. Vorläufer und Inhalt

Akrosticha enthält, die in Paškovs’kyjs Gesangbuch fehlen. Das heißt, daß Levkovs’kyjs Gesangbuch Lieder von Autoren enthält, von denen einige dann auch Mitautoren des Bohohlasnyk waren. Das war im Gesangbuch von Paškovs’kyj nicht möglich, weil es schon vorher, um die Mitte des 18. Jahrhunderts, zusammengestellt und aufgeschrieben worden ist. Nach Voznjak lebten die Liederdichter, deren „Akrostichon-Gedichte wir in Paškovs’kyjs Gesangbuch finden, nicht zu der Zeit, in welcher der Bohohlasnyk zusammengestellt wurde“. Das habe „die Redakteure dazu ermutigt, in ihren Liedern Textänderungen vorzunehmen. Doch ein Akrostichon änderten sie nie, weder das von Bardyns’kyj noch das von Vols’kyj, Hešyc’kyj, Mastybors’kyj oder Moravs’kyj“.52 Voznjak hat große Mühe aufgewandt, um Akrosticha zu rekonstruieren und die Namen unbekannter Autoren von religiösen Liedern zu entschlüsseln. Dadurch sind in seinen Materijaly do istorii ukrains’koji pisni i virši Informationen über beinahe hundert Liederdichter zusammengetragen, die durch ihn erstmalig bekannt wurden. In einigen Fällen konnte er auch die Biographie des einen oder anderen Autors wesentlich ergänzen. Es wurde bereits erwähnt, daß sich mit dem Buch von Mirovič die wenig überzeugende Ansicht durchsetzte, im Bohohlasnyk seien Lieder der Jesuiten Ivan Moravs’kyj und Ivan Vols’kyj, die 1700 bzw. 1729 gestorben waren, abgedruckt. Aber nach Voznjak gibt es „keinen Beleg dafür, daß sie mit Autoren der Lieder im Bohohlasnyk identisch sind. Im Übrigen erscheinen Akrostichon-Gedichte von Beiden erst ziemlich spät (in den älteren Gesangbüchern gibt es sie nicht), und in polnischen Quellen wird nichts über ihre dichterische Tätigkeit mitgeteilt“.53 Voznjak war führend vor allem in Textkritik und kritischer Edition neuer Texte. Er entdeckte und edierte mehrere Dutzende handschriftlicher und gedruckter Gesangbücher des 18. bis 19. Jahrhunderts, die er in Lemberger Bibliotheken und Archiven gefunden hat. Doch hat er in diesen Ausgaben nichts über religiöse Lieder gesagt, die in den beiden Počajiver Altdrucken von 1773 und 1806 stehen. Die meisten von ihnen fehlen im Bohohlasnyk. Das vielfältige bibliographische Material, das Voznjak in Archiven gesammelt hat, erlaubte es ihm, als Erstem damit zu beginnen, die Geschichte der Lieder des Bohohlasnyk zu rekonstruieren, um „so eine allseitige Abhandlung über dieses wichtige Denkmal unserer alten Literatur zu ermöglichen“.54 Dieses Ziel wurde erreicht, obwohl es nicht immer gelang, zu jedem Lied genaue Auskunft zu geben. Voznjak stellte fest, daß der Bohohlasnyk möglicherweise auch „Einfluß auf die orthodoxe Ukraine“ hatte, weil seine Lieder nicht nur bei griechisch-katholischen, sondern auch bei orthodoxen Ukrainern entstanden und verbreitet waren. Und mit der Zeit hätten sich „sehr viele ukrainische religiöse Lieder in Weißrußland und Rußland 52

М. Возняк, З культурного життя України XVII–XVIII ст. // ЗНТШ. Львів 1914, Bd. CIX, S. 21. М. Возняк, Матеріали, Bd. X, S. 278. 54 Ebd., S. 382. 53

b. Anfang des 20. Jahrhunderts

17

verbreitet“55. Damit wollte Voznjak die gesamtukrainische Bedeutung des Bohohlasnyk und seinen überkonfessionellen Status hervorheben.56 Trotz einiger kritischer, hauptsächlich methodologischer Einwände hat Sofija Ščeglova die Bedeutung von Voznjaks Buch positiv gewürdigt. Seine Arbeit sei ein „wertvoller Beitrag zur Erforschung der Poesie im Allgemeinen und des Bohohlasnyk im Besonderen“.57 b.5. Zweifellos stellt die bereits erwähnte Monographie von Sofija Š č e g l o v a einen ebenso „wertvollen Beitrag“ dar. Und es scheint, daß Voznjak nicht ganz recht hatte, als er Anfang der 1920er Jahre schrieb, daß eine „vollständige Geschichte der ukrainischen geistlichen Dichtung und der Anthologie des Bohohlasnyk beim heutigen Forschungsstand noch nicht möglich ist“58. Gewiß löst Ščeglovas Abhandlung nicht alle Aufgaben, die sie in ihrer kritisch-bibliographischen Übersicht der Literatur zum Bohohlasnyk gestellt sah. Doch auch heute ist noch nicht alles zu seiner Erforschung geleistet. Das gilt vor allem für die textkritische Analyse der Lieder – sowohl der Texte als auch der Melodien. Die zehn Kapitel in Ščeglovas Arbeit behandeln verschiedene philologische Fragen zum Bohohlasnyk: vom Quellenstudium zu den Themen der Lieder bis zur Bewertung des Einflusses des Bohohlasnyk auf die weitere Entwicklung dieser Gattung in der Zeit der sog. „neubasilianischen“ religiösen Lieddichtung, der sich eindrucksvoll in der ersten Hälfte des 20. Jahrhunderts zeigte. Besonders konzentrierte sich Ščeglova auf Fragen der konfessionellen Ausrichtung der Lieder, auf ihre paraliturgische oder, in Einzelfällen, liturgische Funktion. Auch wenn sie zur Urheberschaft der Lieder nichts Neues entdecken konnte (hier sind Voznjaks Ergebnisse unerreichbar), gelang es ihr doch, Korrekturen bei der Zuschreibung einiger Lieder vorzunehmen, z. B. von Hrihorij Skovoroda und Danylo Tuptalo (Dmitrij Rostovskij). Der wertvollste Teil von Ščeglovas Untersuchung ist der über die Nachdrucke des Bohohlasnyk – zahlreiche Gesangbücher, die im 19. und Anfang des 20. Jahrhunderts im Druck erschienen. Diese Ergebnisse hat auch der bekannte ukrainische Folklorist und Literaturwissenschaftler Andrij Loboda hoch bewertet. Er lobte an Ščeglovas Arbeit die Ausführlichkeit und Präzision, den Inhaltsreichtum und die Eigenständigkeit.59 Ščeglova analysierte die meisten in den Jahren 1791–1903 gedruckten Ausgaben des Bohohlasnyk: Počajiv (1790/91, 1805, 1825, 1900, 1903), Lemberg (L’viv/Lwów) 55 М. Возняк, Два співаники половини й третьої четвертини ХVІІІ в. // ЗНТШ. Львів 1922, Bd. CXXXIII, S. 118–119. 56 Zum wissenschaftlichen Werk M. Voznjaks s. auch Ю. Медведик, Позацерковна барокова музично-поетична творчість українців у дослідженнях Михайла Возняка // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка, Серія: Мистецтвознавство, Nr. 1 (6), Тернопiль 2001, S. 15–20. 57 С. Щеглова, „Богогласник“, S. 17. 58 М. Возняк, З поля української духовної вірші. Жовква 1925, S. 4. 59 А. Лобода [рецензія], С. А. Щеглова, „Богогласник“. Историко-литературное изслѣдование // Записки філологічного відділу Української Академії Наук. Київ 1918, Bd. I, S. 128.

18

1. Der Bohohlasnyk von 1790. Vorläufer und Inhalt

(1850, 1886), Kiev (Kyjiv) (1884, 1885, 1887,1889), Cholm (1894, 1900, 1903, 1909) und St. Petersburg (1900, 1902, 1903). Der Bohohlasnyk von 1790 war nicht der erste Druck geistlicher Lieder. Auch zuvor waren bereits gelegentlich einige geistliche Lieder veröffentlicht worden. Mehr noch, Basilianer-Sänger haben in Počajiv schon 1773 ein kleines Gesangbuch mit Noten herausgegeben. Doch erst mit dem Bohohlasnyk begann in der Ukraine eine Tradition, verschiedene Gesangbücher systematisch zu publizieren, und eben diese standen im Mittelpunkt des Interesses von Ščeglova, die damit die von Franko, Peretc, Hnatjuk, Ščurat und Voznjak begonnenen Arbeiten zu ukrainischen Gesangbüchern fortsetzte. Besonders hervorzuheben ist in diesem Zusammenhang die Arbeit Voznjaks, der die ukrainischen Altdrucke geistlicher Lieder aus dem 18. und von Anfang des 19. Jahrhunderts erforscht hat. Ščeglovas Forschungen galten dann den Ausgaben geistlicher Lieder aus dem 19. und von Anfang des 20. Jahrhunderts. Durch diese sich ergänzenden Bemühungen entstand ein recht klares Bild, wie das ukrainische geistliche Lied den Weg in gedruckte Ausgaben fand und wie diese verlegerische Leistung schließlich breite Anerkennung erlangte. Allein die Tatsache, daß der Bohohlasnyk über lange Zeit an vielen Orten Polens, Österreich-Ungarns, Rußlands und Weißrußlands erschienen ist, läßt keinen Zweifel daran, daß auch gesellschaftliche und politische Umstände für den Inhalt dieser Ausgaben und ihre Texte bestimmend waren. Nach der zweiten polnischen Teilung im Jahre 1793 wurde in den Ausgaben von 1805 und 1825 nicht mehr der polnische König Stanisław erwähnt, vielmehr begann man den russischen Zaren zu rühmen („daruj carju slavu i myrnu deržavu“). Die Anpassung der Liedertexte an die politische Realität der Zeit wurde zur Gewohnheit: Immer mehr Änderungen wurden vorgenommen, und diese beeinträchtigten leider manchmal den Text und auch den ukrainischen Charakter des Liederbuches. Nehmen wir als Beispiel die Lemberger russophile Ausgabe des Bohohlasnyk von 1886, die bereits Franko einer scharfen und satirischen Kritik unterzogen hatte. Die „alten wertvollen Kirchenlieder [...] gerieten in die Hände von Nichtskönnern, die ohne einen Funken poetischer Einfühlung, ohne ein bißchen Religiosität, die die eigentliche Quelle dieser Lieder ist, ohne Empfindung ihrer Schönheit und manchmal gar ohne Verständnis für ihren Sinn nur ein geduldiges Objekt für linguistische und andere Experimente in ihnen sahen“.60 Diese Auffassung Frankos vertraten auch andere Forscher, darunter Sofija Ščeglova. Die Lemberger Russophilen wußten durchaus etwas über die Tradition des russischen geistlichen Liedes (Kant). Sie haben die ukrainischen geistlichen Lieder nicht nur russifiziert, wie dies ihre Vorgänger schon in der zweiten Hälfte des 17. Jahrhunderts in Moskau und dann auch im petrinischen Rußland getan hatten, sondern sie

60

І. Франко, Наші коляди, S. 58.

c. 1920–1940

19

wendeten die russische Eigenart auch bei der alphabetischen Anordnung der Lieder und Kantionale an. Nach dem Erscheinen des Lemberger Bohohlasnyk von 1850 wurden immer weniger Lieder zu Ehren der heimatlichen Wunderikonen in das Gesangbuch aufgenommen, und das lag anscheinend nicht nur daran, daß die überwiegende Mehrheit dieser Lieder griechisch-katholischer Herkunft ist, sondern läßt sich auch dadurch erklären, daß sich die Lemberger Russophilen am Repertoire der russischen Gesangbücher orientierten, in dem Lieder zu Ehren lokaler Ikonen selten sind.

c. 1920–1940 Seit den 1920er Jahren wurden literaturhistorische Studien über geistliche Lieder und den Bohohlasnyk deutlich seltener durchgeführt, und um die Mitte der 30er Jahre kamen sie für recht lange Zeit praktisch zum Erliegen. Besonders fruchtbar war in diesem Zeitabschnitt die Arbeit der Literaturhistoriker Mychajlo Voznjak und Julian Javors’kyj. An die Erforschung religiöser Lieder wurden außerdem Jaroslav Hordyns’kyj, Mykola Lelekač, Ivan Pan’kevyč und Oleksandr Kolessa herangeführt. Eine wichtige Quelle zu ukrainischen handschriftlichen und gedruckten Gesangbüchern erschloß Ilarion Svencic’kyj.61 Zu den bemerkenswerten Arbeiten jener Zeit gehören zwei Studien von Voznjak.62 Im Zusammenhang mit der Verbreitung der alten religiösen Lieder behandelt er eine aufschlußreiche Notensammlung aus Wolhynien vom Anfang des 19. Jahrhunderts. Ihre Grundlage sind Lieder aus der ersten Ausgabe des Bohohlasnyk und aus den Pisni blahohovijny (Počajiv 1806). Diese Sammlung dokumentiert auch die neue soziokulturelle Lage, welche durch die polnischen Teilungen entstanden war. Denn die Handschrift enthält nicht nur die üblichen ukrainischen und zum Teil polnischen Lieder, sondern nun auch schon einige Beispiele aus der russischen Folklore. c.1. So kam es, daß geistliche Lieder in dieser Zeit besonders gut in der KarpatoUkraine, im Gebiet der Lemken und in angrenzenden Regionen, erforscht wurden. Angesichts dieses regionalen Interesses waren die Arbeiten von Voznjak und eine kleinere Studie von Jaroslav H o r d y n s ’ k y j 63 eher Ausnahmen. Vermutlich beabsichtigte Voznjak in der zweiten Hälfte der 30er Jahre, eine Sammlung sakraler und 61

Початки книгопечатання на землях України. В пам’ять 350-ліття першої друкованої книжки на Україні у Львові 1573–4 р. із 560 зразками друку і прикрас давньої книги України замислом, трудом і заходами Іларіона Свенціцького […]. Жовква 1924; ders., Опис рукописів Народного Дому з колекції Антіна Петрушевича. Рукописи львівських збірок // Українсько-руський архів. Львів 1911, Bd. VI, Teil 2; Бібліоґрафічний курйоз // ЗНТШ. Львів 1907, Bd. LXXIX, S. 159–161 (misc.). 62 М. Возняк, З поля української духовної вірші. Жовква 1925; ders., Волинський співаник Стефана Білецького з 20-х – 30-х рр. ХІХ ст. Львів 1929. 63 Я. Гординський, Кілька духовних пісень з рукописного збірника початку ХІХ ст. // Записки Чину св. Василія Великого. Жовква 1924, Bd. І, S. 38–55.

20

1. Der Bohohlasnyk von 1790. Vorläufer und Inhalt

nichtliturgischer Lieder zu veröffentlichen, die im ausgehenden 18. Jahrhundert in der Karpato-Ukraine zusammengestellt worden war, hat dieses Vorhaben jedoch nicht realisiert. Die Handschrift gehörte dem Ruthenischen Nationalmuseum (Rus’kyj Nacionaľnyj Muzej) in Užhorod.64 Aber außer acht von Ivan Pan’kevyč gedruckten nichtliturgischen Liedern sind keine weiteren Texte aus dieser Handschrift veröffentlicht worden.65 Doch ein anderes beachtenswertes Gesangbuch des 18. Jahrhunderts aus der Karpato-Ukraine ist in den Beständen von Užhorod von Mykola Lelekač entdeckt und wissenschaftlich erschlossen worden.66 Einige Arbeiten anderer Gelehrter wurden zwar in den 1920er–1930er Jahren veröffentlicht, waren aber viel früher für den Druck vorbereitet worden. Zu ihnen gehören Untersuchungen von Oleksandr Kolessa und Julian Javors’kyj. c.2. Die Ethnographische Kommission unter der Leitung von Volodymyr Hnatjuk führte 1900 eine wissenschaftliche Exkursion durch, um mit neuem Material auch neue ethnographische, archäographische und linguistische Einsichten zu gewinnen. Oleksandr K o l e s s a , einer der Teilnehmer, arbeitete in der Karpato-Ukraine und fand viele wertvolle Denkmäler ukrainischer Kultur, darunter zwei handschriftliche Gesangbücher, die er später, bereits während seiner Lehrtätigkeit an der Prager Universität, untersuchte.67 Noch 1900 hielt er ein Referat über Ukrainisch-polnische Rhythmik. Revision bisheriger Forschungen, Anmerkungen, Desiderate.68 Leider wurde aber nur der Teil über die polnische Rhythmik gedruckt. Seine Überlegungen zu den Kirchenliedern und deren Rhythmik, zu Musik und Rhythmik allgemein, zum Verhältnis von Tonlänge in der Melodie und Betonung im Text sowie zwischen Tonhöhe und Silbenbetonung wurden leider nicht gedruckt. Kolessa beschäftigte sich auch mit der ukrainischen (ruthenischen) Übersetzung einiger lutherischer Lieder, die in einer Posener Handschrift vom Ende des 16. Jahrhunderts enthalten sind. Es ist nicht bekannt, wie er diese Übersetzungen beurteilt hat. Doch allein die Tatsache, daß sich die Ukrainer im 16. Jahrhundert für deutsche geistliche Lieder interessierten, ist sehr wichtig, wenn auch bisher nicht erforscht. Aufschlußreich ist eine transkarpatische Liedersammlung vom Anfang des 18. Jahrhunderts, die 1931 von František Tichý veröffentlicht wurde. Inzwischen gehört sie 64 In der Sammlung Voznjak befindet sich ein Entwurf seiner Untersuchung dieser Handschrift (LNNB, f. Voznjak, Nr. 76 (fol. 23) 65 І. Панькевич, Новонайдені старинні світські пісні в підкарпатському пісеннику // Подкарпатска Русь. Ужгород 1934, S. 47–62. 66 М. Лелекач, Коритнянський зборник церковних і світських пісень // Подкарпатска Русь. Ужгород 1929, Nr. 7–9, S. 163–173, 189–198. 67 О. Колесса, Рукописні і палеотипні книги Південного Підкарпаття. Прага 1927. Die Liederbücher werden jetzt in Canada aufbewahrt, s. І. Gerus-Tarnawecka, Cyrillica Canadians: Cyrillic manuscripts in Canada // Ювілейний збірник Української Вільної Академії Наук в Канаді. Winnipeg 1976, S. 588–615. 68 Хроніка українсько-руського Наукового товариства у Львові. Львів 1900, Bd. 3, Mai–August, S. 7–8.

c. 1920–1940

21

der wissenschaftlichen Bibliothek der Moskauer Universität.69 Ohne Zweifel entstand die Handschrift in einem Siedlungsgebiet von Ukrainern und Slovaken. Die Texte sind mundartlich geprägt und typisch für eine Region mit verschiedenen ethnischen Kulturen. Und weil andere handschriftliche Kantionale dieser Region vor allem ukrainische Lieder enthalten, kann man von dieser Sammlung annehmen, daß sie fremde kulturelle Einflüsse auf die Entwicklung des geistigen Liedes in der Karpato-Ukraine nahezu einwandfrei veranschaulicht. Solche Einflüsse sind lokal bedingt und haben für den gesamtukrainischen Bestand keine Entsprechung. Ein Beleg hierfür ist eben der Bohohlasnyk, der Einflüsse und Entlehnungen enthält, welche für die ukrainische geistliche Barocklyrik in der Entwicklung ihrer Formen insgesamt kennzeichnend sind. c.3. Im ersten Drittel des 20. Jahrhunderts begann Julian J a v o r s ’ k y j mit der Erforschung religiöser Dichtung. Von großer Bedeutung waren dabei die von ihm gesammelten handschriftlichen Liederbücher aus dem 18. und 19. Jahrhundert. Den Kern der Sammlung bilden zehn Liederbücher, die im Siedlungsgebiet der Lemken (jetzt im Südosten Polens) verfaßt und zusammengestellt worden sind. Sie verdienen größtes Interesse, weil sie Licht auf die Entstehung des ukrainischen geistlichen Liedes werfen und die Bedeutung der kirchlichen Kultur der Lemken für die Überlieferung und Pflege dieser Gattung besser verständlich machen. Nicht von ungefähr entstand eben im Gebiet der Lemken, dieser westlichsten Region einer ukrainischen Mundart, der Bohohlasnyk von Kam’jane, der zum Prototyp des Bohohlasnyk von Počajiv wurde. Zudem ähnelt die Anordnung seiner handschriftlichen Lieder derjenigen im Bohohlasnyk. Doch die Bedeutung der handschriftlichen Liederbücher aus Javors’kyjs Sammlung besteht nicht nur darin. In einigen von ihnen finden wir dreisprachig (lateinisch-polnisch-ukrainisch) überlieferte religiöser Lieder, deren Spuren auch im Bohohlasnyk festzustellen sind. Diese tragen dazu bei, die Entstehungszeit und die Zuschreibung zu Autoren zu bestimmen und ebenso auch die Tätigkeit der Redaktoren in Počajiv zu beurteilen, denn sie enthalten die Texte von rund vierzig geistlichen Liedern, die später im Bohohlasnyk gedruckt wurden. Dank dieser handschriftlichen Sammlung mit ihrem reichen Bestand sowie weiteren schon erschlossenen Schriftdenkmälern, die heute in Kiev70, Lemberg71 und Prag72 aufbewahrt werden, konnte Javors’kyj seine wichtige Arbeit zur Geschichte der Liedkultur im ukrainischen Vorkarpatengebiet durchführen.73 Sie ist ein weiterer grundlegender 69

Fr. Tichý, Československé pisně v moskevském zpévniku // Prace Učené společnosti Šafaříkove v Bratislavě. Praha – Bratislava 1931, Bd. 6, S. 70–84. 70 Ю. Яворский, Два замѣчательных карпато-русских сборника XVIII вѣка, принадлежащих университету св. Владимира. Киев 1909. 71 Ю. Яворский, Новые данные для истории старинной малорусской песни и вирши. Львов 1921; 1922, Bde І–ХII; XIII–XIX. 72 Zu diesen Liederbüchern s. Sto padesát let česko-ukrajinských literárních styků 1814–1964. Vědecko-bibliografický sborník / Hg. Orest Zilynskyj, Josef Strnadel. Praha 1968. 73 Ю. Яворский, Материалы для истории старинной песенной литературы в Подкарпатской Руси. Прага 1934; ders., Житие Алексѣя человѣка Божия в карпаторусской стихотворной обра-

22

1. Der Bohohlasnyk von 1790. Vorläufer und Inhalt

Beitrag zur Kenntnis der Kultur der Karpato-Ukraine nach Volodymyr Hnatjuk, Ivan Franko, Gijador Stryps’kyj und anderen Forschern vom Ende des 19. Jahrhunderts. c.4. Ende der 1930er Jahre beschäftigte sich der bekannte ukrainische Slavist Dmitrij T s c h i ž e w s k i j mit religiösen Liedern und auch mit dem Bohohlasnyk. Seine Überlegungen und Schlußfolgerungen zu einigen Texten galten vor allem den barocken Elementen der ukrainischen Lieder.74 Ein wichtiger Beitrag ist seine Arbeit über Symon Todors’kyj als Verfasser geistlicher Lieder und Liedsammlungen, die in Halle herausgegeben waren.75 Zu erwähnen ist auch seine Abhandlung über den russischen Liederdichter German Voskresenskij im ausgehenden 17. Jahrhundert.76 * * * In sowjetischer Zeit verlief der weitere Gang der Forschungen zum religiösen Lied sporadisch und unzusammenhängend. Oft verhielt man sich gegenüber ukrainischen religiösen Liedern einfach ablehnend, ja mit unverhohlener Geringschätzung, wie z. B. Mykola Pyvovarov in der zweibändigen Istorija ukrains’koji literatury der Akademie der Wissenschaften gegenüber dem Bohohlasnyk, dem er bloß einen kurzen Absatz widmete, in dem er ihn als eine „anachronistische“, der sowjetischen Ideologie fremde Sammlung der Unierten bezeichnete.77 Obwohl die negative Einstellung des Staates zur Religion die Erforschung religiöser Dichtung beeinträchtigte, befreite sich die ukrainische Literaturwissenschaft seit den 1960er Jahren allmählich von der aufgezwungenen Ablehnung des geistlichen Liedes. Dennoch fand diese barocke Gattung auch weiterhin nur beiläufige Beachtung, z. B. im Zusammenhang mit der Dichtung des 17. bis 18. Jahrhunderts insgesamt oder mit regionaler Literatur in der Karpato-Ukraine.78 Eine neue, halbwegs objektive Betrach-

боткѣ половины ХVІІІ вѣка // Byzantinoslavica. Sborník pro studium byzantsko-slovanských vztahů. Praha 1932. Jg. IV, S. 365–370. 74 Д. Чижевський, Історія української літератури (від початків до доби реалізму) / Фахове редагування і передмова М. Наєнка. Тернопіль 1994 (Nachdruck der Ausgabe Нью-Йорк 1956); ders., Український літературний барок. Нариси. Частини 1–3 // Праці українського історичнофілологічного товариства у Празі. Прага 1941–1944, Bd. 3, S. 41–108; Bd. 4, S. 145–210; Bd. 5, S. 78–142. 75 D. Čyževśkyj, Der Kreis A. H. Franckes und seine slavistischen Studien // Zeitschrift für slavische Philologie, XVI (1939), S. 32; ders., Die „Russischen Drucke“ der Hallenser Pietisten // Kyrios, III (1938), S. 56–74; ders., Ein unbekannter Hallenser slavischer Druck // Zeitschrift für slavische Philologie, XV (1938), S. 76–80; ders., Zu den Beziehungen des A. H. Francke-Kreises zu den Ostslaven // Kyrios, IV (1939), 3, S. 185–209. 76 Д. Чижевский, Акростихи Германа и старорусские акростихи // Československá rusistika, XV, Nr. 3, Praha 1970, S. 102–104. 77 М. Пивоваров, Література періоду посилення кріпосницького гніту та зародження капіталізму // Історія української літератури. Київ 1954, Bd. I, S. 111. 78 О. Мишанич, Література Закарпаття XVII–XVIII ст. Київ 1964; С. Пап, Духовна пісня на Закарпатті, S. 114–142.

d. Nach dem Krieg

23

tung findet man bei Mychajlo Hrycaj. Er nennt die altukrainische geistliche Dichtung „eine Erscheinung der Zeit“ und bemerkt: „In der literarischen Entwicklung des Feudalismus hatte sie nicht den ersten Platz, war aber ein fester Bestandteil der Kultur des Volkes, spiegelte nicht nur seine religiösen Anschauungen, sondern zum Teil auch seine sozialen Ansichten wider.“79 So hat Hrycaj auch das Liederbuch von Počajiv positiv charakterisiert, dem „eine Ausnahmestellung in der altukrainischen geistlichen Literatur“ zukomme.80

d. Nach dem Krieg In der Nachkriegszeit wandten sich viele Gelehrte dem geistlichen Lied unter verschiedenen Aspekten zu: Oleksa Myšanyč, Volodymyr Krekoten’, Oleksa Horbač, Valerij Ševčuk, Pavlo Ochrimenko, Aleksandr Pozdneev, Ol’ha Hnatjuk, Włodzimierz Mokry, Mychajlo Łesiów, Aleksandr Naumov, Wiesław Witkowski, Jerzy Bartmiński, Hans Rothe, Dieter Stern, Achim Rabus, Arnd Wöhler, Peter Žeňuch u. a. d.1. Vor allem hat Aleksandr P o z d n e e v zur Erforschung paraliturgischer Gesänge beigetragen. Er untersuchte eine Reihe zwischen 1676 und 1855 aufgezeichneter handschriftlicher Kantionale. Einige hat er als Erster bekannt gemacht. Grundlage dieser Handschriften waren nicht selten ukrainische Aufzeichnungen weltlicher und geistlicher Lieder (Kanty), darunter auch solche aus dem Bohohlasnyk.81 Pozdneev beschäftigte sich auch mit russisch-ukrainischen Kontakten sowie mit geistlichen Liedern von Herasim Parfenovyč, Jepifanij Slavynec’kyj, Danylo Tuptalo (Dimitrij Rostovskij), dessen Lieder z. B. in den Bohohlasnyk Aufnahme fanden.82 Nicht alle seiner Schlußfolgerungen sind freilich unumstößlich und auch nicht ohne Tendenz. d.2. In diesem Zusammenhang ist ein Artikel von Hans R o t h e zu erwähnen, den er 1999 veröffentlichte.83 Es werden darin Einzelheiten zu Entstehung und Entwicklung der ostslavischen paraliturgischen Kultur unter einem Gesichtspunkt untersucht, der sich von der ukrainischen oder russischen Sichtweise unterscheidet. Der Artikel beruht 79

М. Грицай, Лірична поезія // Давня українська література. Київ 1978, S. 374. Ebd., S. 373. 81 А. Позднеев, Рукописные песенники XVII–XVIII вв. // Учёные записки Московского государственного заочного пединститута. Москва 1958, Bd. І, S. 5–112; ders., Рукописные песенники ХVІІ–ХVІІІ вв. Из истории песенной силлабической поэзии. Москва 1996. – Über Pozdneev s. G. Smith, A. V. Pozdneev and the Russian „Literary Song“ // Journal of European Studies, 1975, Nr. 5, S. 177–189. 82 Über diese Autoren s. А. Позднеев, Никоновская школа песенной поэзии // Труды отдела древнерусской литературы. Ленинград 1961, Bd. XVII, S. 419–428; A. Pozdneev, Die geistlichen Lieder des Epifanij Slavineckij // Die Welt der Slaven. Wiesbaden 1966, Bd. 3–4, S. 356–385. 83 Г. Роте, Западная (польская) духовная песня на восточнославянской почве: опыт постановки задачи // Traduzione ed elaborazione nelle letterature di Polonia, Ucraina e Russia. A cura di Giovanna Brogi-Bercoff, Maria Di Salvo, Luigi Marinelli. Redazione di Marcello Piacentini. – Allessandria: Edizioni dell’Orso, 1999. – С. 109–126. 80

24

1. Der Bohohlasnyk von 1790. Vorläufer und Inhalt

in seinen Grundzügen auf zwei wesentlichen Fragen: a) zur Stellung des geistlichen Liedes bei der Herausbildung der nationalen Identität, b) zum geistlichen Lied als Gegenstand wissenschaftlicher Forschung. In seiner Arbeit versucht der Gelehrte, u. a. durch Analyse des geistlichen Liedes der Ostslaven auch die Entstehungszeit der ukrainischen Nation in Europa zu ergründen, die seiner Meinung nach im ausgehenden 16. Jahrhundert lag. Sicher muß man dem deutschen Gelehrten zustimmen, daß eine der geistigen Quellen für die Entfaltung der ukrainischen Nation in Europa „Lieder waren, die diesen gesamten Prozeß wie sein geistiges Gepräge bewirkten und begleiteten, wodurch das Volk sich als neue Nation entfaltete“.84 Weiter unterstreicht er, daß wir „durch paläographische und philologische Analyse klären können, wie eine neue Nation in Europa entstand – die ukrainische, die ihr Bestehen zwischen den alten Zentren der Gelehrsamkeit und Bildung von Polen und Russen behaupten mußte, und wir können auch den Anfang der Umwandlung des russischen Volkes in eine europäische Nation bestimmen. Diese Aufgabe kann jedoch nicht allein durch nationale Geschichtsschreibung gelöst werden, hierzu sind vergleichende Studien der Kultur dieses Gebietes nötig“.85 In einer weiteren Abhandlung von Rothe wird die gleiche Idee betont: „Die Entwicklung des geistlichen Liedes der Ostslawen ist eines der Hauptelemente der nationalen Entwicklung der Ukrainer.“86 Rothe sieht also Wege der Entwicklung eines Nationalbewußtseins bei den Ukrainern in grundlegenden Untersuchungen ihrer religiösen Lieder. Zur Beantwortung bestehender Fragen ruft er dazu auf, einen Schritt nach vorne zu tun, um die Mängel der Forschungen zum geistlichen Lied der Ostslaven, vor allem der Ukrainer und Russen, zu überwinden. Mit Recht stellt er fest, daß die bisherigen Quellenstudien häufig nicht den erforderlichen Ansprüchen genügen. Vor allem gebe es über einzelne handschriftliche Denkmäler oder Lieder zu wenige Informationen. Dieser Mangel trägt tatsächlich nicht selten dazu bei, daß strittige Fragen willkürlich erklärt werden. So ist noch immer nicht geklärt, welche Rolle Schulen und Klöster bei der Entstehung und Verbreitung geistlicher Lieder gespielt haben. „Wir müssen tief in die Geschichte der ukrainischen Klöster eindringen, um die Besonderheiten ihrer Liturgie und ihre Musikinteressen zu erkennen“87, betont Hans Rothe. In der Tat wissen wir, mit Ausnahme geringfügiger Einzelheiten, nicht mehr, als daß die Basilianer-Mönche aus Počajiv und z. T. Suprasľ an der Begründung und Weiterentwicklung der Veröffentlichung geistlicher Lieder in der Ukraine teilhatten. 84

Ebd., S. 112. Ebd., S. 126. 86 H. Rothe, Paraliturgische Lieder bei den Ostslaven, besonders Ukrainer (Östliche Liturgie und westliches Kirchenlied) // Sprache und Literatur der Ukraine zwischen Ost und West. Мова та література України між Сходом і Заходом. Bern – Berlin – Bruxelles – Frankfurt am Main – New York – Wien 2000, S. 30. 87 Г. Роте, Западная (польская) духовная песня, S. 120. 85

d. Nach dem Krieg

25

Bei der Entwicklung des geistlichen Liedes (Kant) pflegt man die Rolle des Mohyla-Kollegiums in Kiev hervorzuheben, doch das geschieht mehr aus Pathos als aus sachlicher Begründung. Es versteht sich von selbst, daß es wichtig ist, handschriftliche, manchmal auch gedruckte Denkmäler geistlicher Lieder möglichst genau zu attribuieren, vor allem, wenn es um Denkmäler geht, die aus einer Region in eine andere, in diesem Fall aus der Ukraine nach Rußland, gewandert sind. Ohne gründliche Quellenarbeit geht dies jedoch nicht. Aleksandr Pozdneev war immer bestrebt, die Attribuierung handschriftlicher Sammelbände mit Tatsachen zu belegen. So hat er viele Handschriften aufgrund von Recherchen in Moskauer Archiven sorgfältig bestimmen können.88 Bei der Attribuierung von Handschriften hat Pozdneev allerdings eine fragwürdige These aufgestellt, wonach im 18. Jahrhundert russische geistliche Lieder in das ukrainische Repertoire übernommen worden seien. Vor ihm hatte schon Julian Javors’kyj ähnliche Vorstellungen geäußert, und heutzutage ist diese Meinung sehr verbreitet. Es wanderten aber nicht ganze Sammelbände, sondern nur einzelne Lieder. In die Ukraine sind im 18. Jahrhundert vergessene geistliche Lieder, nicht selten stark russifiziert, zurückgekehrt, die von ukrainischen Dichtern bereits im 17. Jahrhundert gedichtet, danach aber in Gesangbüchern nicht mehr zu finden waren. Im 18. Jahrhundert erneuerte sich dann das Interesse an den Liedern, wozu auch die Basilianer-Väter in Počajiv beigetragen haben. Hans Rothe weist mit Recht darauf hin, daß wir zu wenig darüber wissen, wo geistliche Lieder gesungen wurden. Keines von den Hunderten heute bekannten handschriftlichen Gesangbüchern enthält auch nur einige Worte darüber. Es war wohl so, daß sie in der Ukraine nach den Gottesdiensten (nur ausnahmsweise auch im Gottesdienst selbst) sowie bei Prozessionen und dem von Haus zu Haus durch das ganze Dorf erfolgenden Weihnachtskoljadka-Singen, d. h. im alltäglichen Leben, gesungen wurden. Wichtig ist vor allem zu rekonstruieren, wie geistliche Lieder in die liturgische Praxis integriert wurden und welche Rolle sie im außerkirchlichen Leben, in Bildung und Alltag, spielten. Erkenntnisse darüber sind auch für die Entwicklung der nationalen Identität der Ukrainer wichtig. Solange es diese nicht gibt, hat man es eher mit pseudowissenschaftlichen Meinungen zu tun. Bekannt ist beispielsweise, daß geistliche Lieder bei griechisch-katholischen Gottesdiensten in der Westukraine gesungen wurden. Rothe bezweifelt Pozdneevs Annahme, daß geistliche Lieder während des orthodoxen Gottesdienstes in Moskau gesungen worden seien; dies sei kaum möglich gewesen, weil die Struktur des orthodoxen Gottesdienstes das nicht zugelassen habe.89 Es gibt noch etliche weitere Fragen, auf die Rothe hinweist. Besonders wichtig sind diejenigen, die sich auf die Analyse des Aufbaus der Gesangbücher und der IncipitKataloge beziehen. Kurz erwähnt werden drei der ältesten in russischen Archiven 88

RGB, Handschriftenabteilung, f. 788. Г. Роте, Западная (польская) духовная песня, S. 118; s. auch А. Позднеев, Никоновская школа, S. 420. 89

26

1. Der Bohohlasnyk von 1790. Vorläufer und Inhalt

aufbewahrten Liedersammlungen (GIM 1938, Titov 4172, Q XIV 25). Es handelt sich um Gesangbücher mit einem Aufbau, wie er im altrussischen Kirchengesang gebräuchlich war und der sich deutlich vom ukrainischen unterscheidet. Deutsche Slavisten haben damit begonnen, diese komplizierte Problematik zu untersuchen.90 Doch es sind nur die ersten wichtigen Schritte getan. Erwähnt werden muß auch, daß sich Pozdneev lange mit dieser Frage beschäftigt hat, seine Ergebnisse aber bis heute nicht veröffentlicht sind, da sein Material nicht druckfertig war. Angesichts des gegenwärtigen Forschungsstandes ist zudem ein Incipitarium erforderlich, das neben den musikalischen und dichterischen Incipits auch ausführliche Informationen über Ort und Jahr des Erscheinens eines Liedes, die Anzahl der Strophen und die Sprache der Lieder verzeichnet.91 Enthalten sollte ein solcher Incipit-Katalog ferner eine erschöpfende Datenbasis über alle aufgespürten handschriftlichen und gedruckten Quellen, in denen geistliche Lieder aufgezeichnet sind, sowie über möglichst vollständige bibliographische Angaben, ferner unbedingt auch Incipits von Notentexten und Angaben über die „Töne“, d. h. die Melodien, zu denen Lieder ohne eigene Melodie gesungen werden sollten. d.3. Außer Hans Rothe92 haben in letzter Zeit auch die Slavisten Peter Žeňuch (Bratislava)93, Dieter S t e r n (Bonn, Gent)94 und Ol’ha Hnatjuk (Warschau) sowie zuletzt Achim Rabus (Freiburg)95 konsequent die ostslavische geistliche Dichtkunst erforscht. 90

Verse und Lieder bei den Ostslaven 1650–1720. Incipitarium I: Anonyme Texte. Zusammengestellt von Franz Schäfer und Joachim Bruss. Hg. Hans Rothe. Köln – Wien 1984. 91 Г. Роте, Западная (польская) духовная песня, S. 120. 92 s. auch andere Arbeiten von Rothe zum geistlichen Lied: Polnische Kirchenlieder in Moskau // Im Gedächtnis der Kirche neu erwachen. Studien zur Geschichte des Christentums in Mittel- und Osteuropa. Köln – Weimar – Wien 2000, S. 359–372; ders., Sakrale Grundlagen der slavischen Literaturen // Sakrale Grundlagen slavischer Literaturen. Hg. Hans Rothe. München 2002, S. 23–25. 93 P. Žeňuch, Medzi Východom a Západom. Byzantsko-slovanská tradicia, kultúra a jazyk na Východnom Slovensku. Bratislava 2002; ders., Pieseň k počajevskej ikone Bohorodičky. Historickoliterárna a religiozna interpretácia // Varia, Bratislava 1997, S. 197–208; ders., Paraliturgicá pieseň a žalmy v bizantsko-slovanskom obrade // Universitas Comeniana. Philologica LII, Biblické žalmy a sakrálne texty v prekladateľskych, literárnych a kultúrnych súvislostiach. Bratislava 2001, S. 197– 211. 94 Die Liederhandschrift F 19–233 (15) der Bibliothek der Litauischen Akademie der Wissenschaften. Eine kommentierte Edition von Dieter Hubert Stern. Köln – Weimar – Wien 2000; ders., Відносини набожних пісень до літургії у східних слов’ян в XVII–XVIII ст. // Slovensko-rusinsko-ukrajinské vzt’ahy od obrodenia po súčasnost’. – Bratislava 2000. – S. 321–330; ders., Ostslavische Cantiones und Kantionale: Ursprung und Verbreitung // Sakrale Grundlagen slavischer Literaturen. Hg. Hans Rothe. München 2002, S. 107–133; Духовный кант – возможности и границы его генеалогической реконструкции // Russica Romana. Pisa – Roma 2002, Bd. VIII, S. 231–237. 95 A. Rabus, Das Kantional ASP 233. Eine sprachliche Untersuchung ostslavischer geistlicher Lieder. Freiburg 2004 (Magisterarbeit); ders., Geistliche Gesänge des 17. und 18. Jahrhunderts in PolenLitauen als Zeugnisse interkultureller Kommunikation // Litauen und Ruthenien. Studien zu einer transkulturellen Kommunikationsregion (15.–18. Jahrhundert). Wiesbaden 2007, S. 342–363; ders., Ostslavische geistliche Lieder zwischen Wanderliteratur und Regionalkultur // Bibel, Liturgie und Frömmigkeit in der Slavia Byzantina. Festgabe für Hans Rothe zum 80. Geburtstag. Hg. D. Chri-

d. Nach dem Krieg

27

Stern konnte die Forschungen zum geistlichen Lied, vor allem dem ukrainischen, in vieler Hinsicht vertiefen. In diesem Zusammenhang verdient seine jüngst veröffentlichte Monographie zu dem handschriftlichen Bohohlasnyk von Suprasľ besondere Erwähnung.96 Sterns Arbeit ist das Ergebnis einer prinzipiell neuen Betrachtungsweise bei der Erforschung dieses wertvollen Denkmals des 18. Jahrhunderts. Eine so fundierte Arbeit ist in der ostslavischen literatur- und musikwissenschaftlichen Forschung zum geistlichen Lied noch nicht vorgelegt worden. Dieter Sterns umfassende Studie behandelt neben rein literatur- und sprachwissenschaftlichen Fragen auch einige kulturhistorische, theologische und konfessionelle Aspekte. Sie ist besonders wertvoll aufgrund ihrer textkritischen Arbeit an den Liedern des Gesangbuches, der reichen Quellengrundlage und vor allem der Veröffentlichung der Lieder und ihrer zahlreichen Varianten. Dabei erwähnt Stern mehrfach das ukrainische Repertoire der geistlichen Lieder, das durch polnische, lateinische und einige weißrussische erweitert ist. Diese Tatsache wird auch immer wieder von Larisa Kostjukovec aus Minsk betont. Es sei noch darauf hingewiesen, daß Stern aufgrund seiner Textanalyse von Preisliedern auf Ikonen die Entstehungsorte der Lieder des Sammelbandes lokalisieren konnte. Es sind die Gebiete von Podolien, Podlachien, Wolhynien und Poles’je, und nicht wenige Lieder stammen aus Galizien. Peretc hat seinerzeit über den Bohohlasnyk von Suprasľ gesagt, die Handschrift sei in kleinrussischer skoropis’ (Schnellschrift) des beginnenden 18. Jahrhunderts geschrieben und im Jahr 1740 angefertigt worden.97 Wegen der Eigenart der Schrift vermutete er, daß ein großer Teil des Gesangbuches zwischen 1710 und 1720 abgeschrieben worden sei.98 Doch heute datiert man dieses Denkmal meist auf die Jahre 1741– 1745 (die Handschrift enthält eine gesonderte Gruppe von sog. „neu herausgegebenen“ Liedern: Nr. 186–196, die in diesen Jahren entstanden sind). Diese Datierung entspricht nicht in allem den Tatsachen, denn das Gesangbuch hat in seinem Bestand auch Lieder, die Mitte bis zweite Hälfte des 18. Jahrhunderts verfaßt wurden. Außerdem stammen die Wasserzeichen auf den Bögen der Handschrift von Suprasľ, wie Stern festgestellt hat, aus verschiedenen Jahren des 18. Jahrhunderts (ungefähr von 1708 bis 1778). All das erschwert die Lösung der Datierungsfrage, da die Sammlung sich innerstians, D. Stern, V. S. Tomelleri. München 2008, S. 475-486; ders., Die Sprache ostslavischer geistlicher Lieder im kulturellen Kontext // Darъ slovesny. Festschrift für Christoph Koch zum 65. Geburtstag. Hg. W. Hock, M. Meier-Brugger. München 2007, S. 251-262; ders., Rezension von: Медведик, Юрій: Українська духовна пісня XVII-XVIII століть. Львів 2006. // Zeitschrift für Slavische Philologie 65,2, 2007/08, S. 429–433; Rezension von Žeňuch, Peter: Kyrillische paraliturgische Lieder. Edition des handschriftlichen Liedguts im ehemaligen Bistum von Mukačevo im 18. und 19. Jahrhundert // Welt der Slaven 2006. 52,1, S. 190–193; Rezension von: Stern, Dieter: Die Liederhandschrift F 19–233 (15) der Bibliothek der Litauischen Akademie der Wissenschaften. Eine kommentierte Edition. Köln 2000. // Slavia 75,3, 2006, S. 316–319. 96 Stern, Die Liederhandschrift F 19–233 (15). – Suprasľ ist bekannt durch sein weißrussisch-ukrainisches Basilianer-Kloster. 97 В. Перетц, Историко-литературные изслѣдования, Bd. І, S. 12. 98 Ebd., S. 349.

28

1. Der Bohohlasnyk von 1790. Vorläufer und Inhalt

halb längerer Zeit zu einem Ganzen herausgebildet hat. Die Frage der Datierung vermag auch Stern nicht genau zu beantworten, obwohl er bestrebt war, verschiedene Aspekte zur Lösung heranzuziehen: So versuchte er, außer der filigranologischen Analyse, das Jahr der Abschrift der Handschrift anhand der Randnotizen zu den Texten zu bestimmen, darunter solchen, die mit damals öffentlich tätigen Persönlichkeiten wie dem Metropoliten Florian Hrebnyc’kyj (1748–1762) verbunden sind. Im Kantional von Suprasľ sind 34 Lieder aufgezeichnet, die dann in den Bohohlasnyk von Počajiv aufgenommen wurden. Rund zehn von ihnen sind nicht später als im letzten Viertel des 17. Jahrhunderts verfaßt worden (z. B. Ne plač, Rachile; Predvičnyj rodylsja; Iordan riko uhtovysja; Isuse preljubeznyj u. a.), weitere Anfang oder im zweiten Viertel des 18. Jahrhunderts. Dann gibt es darin auch Lieder, die man kaum anders als auf verschiedene Jahre im dritten Viertel des 18. Jahrhunderts datieren kann (Predstateľnycju Varvaru; Se Begaja udalysja; Roždestvo slavno u. a.).99 Jedenfalls ist dieses Gesangbuch keine sichere Quelle, um geistliche Lieder des 18. Jahrhunderts fehlerfrei zu datieren, denn es ist unklar, wann mit seiner Zusammenstellung begonnen und wann diese abgeschlossen wurde. Beachtenswert sind im Kantional aus Suprasľ die Preislieder auf Ikonen. Eines davon, Prečysta Divo, Maty Rus’koho kraju, wurde auch im Bohohlasnyk von Počajiv abgedruckt. Dieses äußerst beliebte, auch heute noch bekannte Lied wurde zum Lob der wundertätigen Muttergottes-Ikone in Pidkamin’ (Lemberger Gebiet) ungefähr Ende der 1720er Jahre verfaßt.100 Nahezu erschöpfend informiert Stern auch über das Preislied auf die wundertätige Muttergottes-Ikone in Jatvjaga, unweit Suprasľ, in Podlachien, Uslyšěte vsi ljudie, iže na světě, ščo sja diě v volkovyskom slavnom povětě. Kantionale aus der Ukraine kennen dieses Preislied auf eine Ikone ebenfalls. Es muß deshalb nicht überraschen, daß es im weißrussisch-litauischen Grenzgebiet entstand. Vielleicht ist sein Verfasser ein uns unbekannter ukrainischer Basilianer aus Suprasľ. Dort gab es bei den Basilianern zur damaligen Zeit eine Tradition, Ikonen-Preislieder zu schreiben, von denen noch über hundert erhalten sind.101 Allmählich verbreiteten sich viele ukrainische Basilianer-Lieder auf Ikonen auch in Weißrußland und Rußland. In der Regel wurden aber die Namen der ukrainischen Städte und Dörfer, die in den ursprünglichen Texten angegeben waren, in fremder Umgebung nicht erwähnt. Ein gutes Beispiel ist das Lied Prečysta Divo, Maty Rus’koho kraju, das in der ostslavischen Welt sehr gut bekannt war; in weißrussischen Liedern, z. B. aus Pidkamen’, ist vom Ursprungsort des Liedes keine Rede. 99

Einige erwähnt Stern, Die Liederhandschrift F 19–233 (15), S. 40–41. Eingehender darüber s. Ю. Медведик, З історії створення та побутування двох східногалицьких іконославильних кантів 20-х років ХVІІІ століття // Musica Galiciana, Kultura muzyczna Galicji w kontekście stosunków polsko-ukraińskich (od doby piastowsko-książęcej do roku 1945), Rzeszów 2000, Bd. V, S. 44–52. 101 s. Ю. Медведик, Українські богородичні канти другої половини ХVІІ–ХVІІІ століть // Народна творчість та етнографія, 1999, Nr. 4, S. 71–80; ders., Духовні канти в честь чудотворних храмових святинь Галичини // Українське музикознавство. Київ 2001, Bd. 30, S. 90–103. 100

d. Nach dem Krieg

29

d.4. Eine andere Orientierung bei der Erforschung der erhaltenen geistlichen Lieder zeigen etliche Arbeiten von Ol’ha H n a t j u k aus Warschau. Sie zeichnen sich durch sorgfältige Analyse ihres poetischen Gehalts sowie ihrer biblischen Metaphorik und der apokryphen Quellen aus. Hnatjuk interessierte sich auch für den Bohohlasnyk von Počajiv102 und die alten geistlichen Lieder der Lemken103. Als Ergebnis gründlicher Vorarbeit veröffentlichte Hnatjuk eine Monographie, die einen wesentlichen Fortschritt bei der Erforschung dieser Gattung darstellt.104 Ihre literaturgeschichtliche Abhandlung stützt sich auf eine bisher nicht übliche Methode der theoretischen Analyse solcher musikalisch-poetischer Texte, die aber auch einige Fragen aufwirft. Dies gilt z. B. für ihre Versuche, die geistlichen Lieder und den Bohohlasnyk hinsichtlich ihrer theologisch-philosophischen Bedeutung vom Standpunkt der Intertextualität aus zu deuten, und bezüglich der rhetorischen Bedeutung der Texte nach ihrer, wie die Autorin sagt, poetischen Persuasion zu fragen. Doch im Allgemeinen kann Ol’ha Hnatjuks Arbeit trotz mancher Ungenauigkeiten, die sich zumeist auf Fakten beziehen, und trotz ihrer kategorisch vorgetragenen, aber nicht unstrittigen Ergebnisse als Beispiel einer neuen aussichtsreichen Richtung der Gattungsforschung gelten, die Methoden der rhetorischen Analyse und der Intertextualität verbindet. d.5. Recht produktiv beschäftigt sich der slovakische Slavist Peter Ž e ň u c h mit der Erforschung geistlicher Lieder. Sein Interesse gilt vor allem geistlichen Liedern aus der Ostslovakei und der Karpato-Ukraine. Eine seiner letzten Arbeiten bezieht sich auf das sogenannte Gesangbuch aus Šaryš (laut F. Tichij aus Moskau) aus dem 18. Jahrhundert, das von Lidija Sazonova entdeckt wurde. Es wurde vor Beginn des Zweiten Weltkrieges in den Beständen der wissenschaftlichen Bibliothek der Moskauer Universität zusammen mit einem weiteren Gesangbuch aus der Karpato-Ukraine (Užhorods’ka župa), dessen Besitzer oder Abschreiber Mychajlo Szabo war, aufbewahrt. Das Gesangbuch war in den Beständen der obengenannten Institution verblieben und konnte deshalb benutzt werden.105 102

О. Гнатюк, Сторінка з історії української духовної поезії – почаївський Богогласник // Варшавські українознавчі записки. Варшава 1989, Heft 1, S. 121–133; dies., „Богогласник“ як антологія духовної поезії XVII–XVIII століть // ЗНТШ. Львів 1995, Bd. CCXXIX, S. 7–15. 103 Барокові духовні пісні з рукописних співаників ХVІІІ ст. Лемківщини / Вступ, упорядкування і коментарі Олі Гнатюк. Львів 2000. 104 О. Гнатюк, Українська духовна барокова пісня. Варшава – Київ 1994. 105 Peretc hat das Liederbuch für die Wissenschaft erschlossen: Рукописи библиотеки Московского университета, Самарских библиотек и музея и минских собраний. Ленинград 1934, S. 20. Medvedyk lieferte eine quellenkundliche Untersuchung: Деякі тенденції становлення і розвитку церковно-слов’янського пісенного репертуару в паралітургійній культурі Закарпаття та Східної Словаччини від середини XVII до початку XIX ст. // Slovenská, latinská a cirkevnoslovanská náboženská tvorba 15.–19. storočá. Bratislava 2002, S. 422–440; s. auch: Kyrillische paraliturgische Lieder. Edition des handschriftlichen Liedguts im ehemaligen Bistum von Mukačevo im 18. und 19. Jahrhundert. Cyrilské paraliturgické piesne. Cyrilská rukopisná spevniková tvorba v bývalom Mukačevskom biskupstve v 18.–19. storočí. Hg. Peter Žeňuch. Köln – Weimar – Wien 2006, S. 83. In

30

1. Der Bohohlasnyk von 1790. Vorläufer und Inhalt

Nach Auffinden der Handschrift bestand endlich die Möglichkeit, sie genau zu untersuchen, was jedoch weder Tichij noch Peretc getan haben. Dieses Ziel hat sich jetzt Peter Žeňuch gesetzt. Er hat die Handschrift sorgfältig untersucht, ein Incipitarium zusammengestellt, eine Datierung vorgeschlagen sowie eine sprachliche und kulturgeschichtliche Beschreibung durchgeführt.106 Wichtig ist auch, daß er in seiner Edition Kyrillische paraliturgische Lieder mehrere geistliche Lieder, darunter auch aus der Zips, veröffentlicht und so für die Wissenschaft verfügbar gemacht hat. Aufmerksamkeit verdienen seine zahlreichen Kommentare zum Inhalt der Lieder, ihrer Entstehung sowie den kulturhistorischen und theologischen Zusammenhängen. Dabei sind allerdings einige Ungenauigkeiten und auch eine gewisse Voreingenommenheit festzustellen. Beachtenswert ist Žeňuchs text- und quellenkritische Erarbeitung slovakischer Einflüsse auf das Repertoire der Lieder des Gesangbuches. Vor allem hat er die reichen Bestände in dem Gesangbuch aus Šaryš mit ihren Prototypen in den ersten gedruckten Denkmälern paraliturgischer Lieder in der Slovakei verglichen (Cantus Catholici, Chitara sanctorum). Nicht weniger wichtig ist es, daß er sich darum bemüht hat, polnische und lateinische Einflüsse auszumachen. Vor allem wies Žeňuch auf ukrainische Einflüsse bei der Herausbildung des Repertoires in diesem Gesangbuch hin, denn ohne die ukrainischen religiösen und weltlichen Lieder wäre sein Bestand wesentlich geringer, verglichen mit dem, über den wir in der heutigen Handschrift mit über 150 Texten verfügen. In transkarpatischen Sammelbänden kann man Lieder finden, die aus anderen Regionen der Ukraine stammen, vor allem aus Galizien und Wolhynien, z. T. aus Podolien und aus dem Gebiet links des Dnepr. Doch waren die Abschreiber bestrebt, diese Lieder den Bedürfnissen der eigenen Region anzupassen, und versuchten diese Spuren möglichst zu „verwischen“, was aber ohne böse Absicht geschah. Einer der Texte scheinbar „lokalen Ursprungs“, so Žeňuch, ist das Fürbitte-Lied Pryjdite virnyj, vospleščym rukamy, das wahrscheinlich Mitte bis zweite Hälfte des 17. Jahrhunderts verfaßt wurde. In das lokale Repertoire war das Lied tatsächlich aus der östlichen Karpatengegend gelangt, doch ist es nicht ausgeschlossen, daß es von der linken Seite des Dnepr stammt. Denn wie anders könnte man die Zeilen in dem an die Muttergottes, die Schutzpatronin des ukrainischen Kosakenheeres, gerichteten Fürbitte-Liedes deuten: „Ot mnohych lit Boha uprošaješ / V tjaškoj nuždi vsim virnym pomahaješ / Divo, pomozi i nam, tak tež i het’manom / Pokory vrahy dnes’ i besurmanov...“ (Seit vielen Jahren bittest du Gott / Hilfst allen Gläubigen in schwerer Not, / Jungfrau, hilf auch uns, ebenso den Hetmanen / Schütze vor dem Bösen jetzt und vor den Heiden)? Erst in den nächsten Zeilen des Liedes geht es dann um eine lokale Gegebenheit: „Marijidieser Arbeit sind zahlreiche Lieder aus dem Kantional von M. Szabo veröffentlicht. 106 P. Žeňuch, Znovuobjavený Šarišský spevník zo začiatku 18. storočia vo svetle etnicko-konfesionálnych pomerov v karpatskom priestore // Slavica Slovaca. Slavistica, Jg. 41, Nr. 2, Bratislava 2006.

d. Nach dem Krieg

31

Terezi, uhorskoj caryci / Da potlumjat sja dnes’ vsi nastupnyci...“ (Maria-Theresia, ungarische Kaiserin / Möchten alle Angreifer geschlagen werden). Diese Anrufung der Maria-Theresia, die damals in der Karpato-Ukraine sehr verehrt wurde, ist später, etwa Mitte des 18. Jahrhunderts, in den Text eingeführt worden. Im ursprünglichen Text war es um die Muttergottes gegangen. Deshalb ist anzuzweifeln, daß das Lied kurz nach der Krönung von Maria-Theresia in Preßburg (1740) erschienen sei.107 Solche Deutungen sind kein Einzelfall. Im Falle des Liedes Čudnaja Pomoščyca, Prečystaja Maty wären abweichende Lesarten heute wohl nicht denkbar. In diesem Lied wird nach Žeňuch die wundertätige Muttergottes-Ikone Spasyteľka potopajučych gerühmt, die in dem Dorf Linkiv an der Desna im Gebiet von Novhorod-Sivers’kyj (Gebiet Černigov/Černihiv, Poles’je/Polissja) gefunden worden sei.108 Nach Stern handelt es sich jedoch um eine wundertätige Ikone im Gebiet von Groß-Novgorod (Rußland)109, eine Deutung, die ihrerseits kürzlich widerlegt wurde110. Stern verfügte allerdings noch nicht über diese Information, als er seine Arbeit über den Bohohlasnyk von Suprasľ abschloß. Das Preislied auf die Muttergottes der Lemken gehört zu den Kiever und Černigover Preisliedern auf Ikonen aus der Mitte des 17. Jahrhunderts.111 Eben damals begann man in der Ukraine, geistliche Lieder zu Ehren wundertätiger Ikonen der Muttergottes zu dichten. Später, im 18. Jahrhundert, wurde dieser Brauch besonders von ukrainischen Basilianer-Vätern weiter gepflegt. In gewissem Ausmaß hatte sich diese Dichtung bereits vor dem Erscheinen des ersten ukrainischen Gesangbuches mit Noten (Počajiv 1773)112 und des Bohohlasnyk von Počajiv von 1790/91113 entwickelt, und sie war vor allem gedruckt wurden, um eines der wichtigsten ukrainischen Heiligtümer, eben die wundertätige Muttergottes-Ikone von Počajiv in Wolhynien, zu preisen. Da in der wissenschaftlichen Literatur reichlich gewagte und nicht immer richtige Hypothesen zur Deutung von Toponymen vorgebracht wurden, soll hier erwähnt

107

Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 173. Г. Лужицький, Словник чудотворних богородичних ікон України // Interpido Pastori. Науковий збірник на честь Блаженнішого Патріарха Йосифа в честь 40-ліття вступлення на Галицький престіл 1.ІХ.1944. Рим 1984, S. 173. 109 Die Liederhandschrift F 19–233, S. 220, 647. 110 Ю. Медведик, Нижньо-Тварозький співаник середини 30-х років ХVІІІ ст.: його місце в українській духовнокантовій культурі та рукописній традиції жанру // Slovensko-rusinsko-ukrajinské vzt’ahy od obrodenia po súčasnost’. Bratislava 2000, S. 359. 111 Ю. Медведик, Українські богородичні канти другої половини ХVІІ–ХVІІІ століть // Народна творчість та етнографія, 1999, Nr. 4, S. 71–80. 112 Пісні до Почаївської Богородиці. Перевидання друку 1773 року / Транскрипція, коментарі і дослідження Юрія Медведика // Історія української музики, Bd. 6: Джерела. Львів 2000. 113 Ю. Медведик, „Богогласник“ – визначна пам’ятка української музичної культури ХVІІ– ХVІІІ століть // ЗНТШ. Львів 1996, Bd. CCXXXII, S. 59–80. 108

32

1. Der Bohohlasnyk von 1790. Vorläufer und Inhalt

werden, daß das Lied Vesna svitu krasnaja114 zu Ehren der wundertätigen Ikone in dem Dorf Bzov (Gebiet Kiev) verfaßt wurde. Es ist auch nicht richtig, daß das Lied Veselo spivajte, čolom vdarjajte115, wie Žeňuch behauptet, ungefähr auf das Jahr 1720 zu datieren sei, denn es geht in dem Text um die Verteidigung von Počajiv im Jahr 1675, und dieses Lied war zweifellos ein unmittelbarer Widerhall auf dieses Ereignis. Tatsächlich können wir das Lied zu dem wertvollen Bestand ukrainischer Preislieder auf Ikonen aus der zweiten Hälfte des 17. Jahrhunderts zählen. Außerdem hat Žeňuch in seiner Arbeit Schlußfolgerungen von Voznjak und Mirovič bezüglich der Entstehungszeit des Liedes falsch ausgelegt. Beide stimmen darin überein, daß das Lied auf den „frischen Spuren“ eines konkreten Anlasses, im letzten Viertel des 17. Jahrhunderts, entstanden sei.116 Voznjak hat seine Hypothese allerdings nicht sehr klar ausgeführt, was dazu geführt hat, daß Žeňuch das Lied Veselo spivajte fälschlich in die 20er Jahre des 18. Jahrhunderts datierte. Ungewöhnlich beliebt ist in der ostslavischen Welt und besonders in der Westukraine auch heute noch das Lied Prečysta Divo, Maty Rus’koho kraju auf die wundertätige Ikone in der Kleinstadt Pidkamin’ (Gebiet Lemberg), dessen erste Aufzeichnung sich im Bohohlasnyk von Kam’jane (1734)117 bei den Lemken findet. Der Ursprung des Liedes ist Ostgalizien, und daß es im Gesangbuch der Lemken steht, ist ein weiterer Beweis für seine westgalizische und nicht ostslovakische Herkunft aus der Zips. Daß dieser Text zum Preis der Ikone in Povč erst nach etlichen Jahrzehnten gesungen wurde, ist etwas Anderes; dies gilt übrigens auch für das Lied Vselennyj svite, ljudije strany, das ungefähr in den 1760er Jahren zum Preis der Ikone von Počajiv entstand und erst an der Wende zum 19. Jahrhundert zum Lob der Ikone von Povec in die Karpato-Ukraine gelangte.118 Da dieses Lied in das Gesangbuch von Šaryš aufgenommen wurde, kann zumindest ein Teil der Handschrift auf die 1770er–1780er Jahre datiert werden. Sehr beliebt war in den westukrainischen Regionen auch das Lied Divo Maty preblahaja, tys Caryce nebesnaja, das die Ikone in Vicyn preist. In die Karpato-Ukraine und zu den Lemken gelangte es aus den Ostkarpaten, dem Dorf Vicyn bei Peremyšľ (Przemyśl, heute in Polen), nicht bei Zoločiv, im Gebiet Lemberg. Die älteste Auf114

Ю. Медведик, Нижньо-Тварозький співаник, S. 359. Seine älteste Aufzeichnung ist im Liederbuch ASP 169 enthalten (die Abschrift erfolgte nicht später als 1709). 116 М. Возняк, Матеріяли до історії української пісні і вірші, S. 395. 117 Dazu s. genauer Ю. Медведик, З історії створення та побутування двох східногалицьких іконославильних кантів 20-х років ХVІІІ століття // Musica Galiciana. Kultura muzyczna Galicji w kontekście stosunków polsko-ukraińskich (od doby piastowsko-książęcej do roku 1945). Rzeszów 2000, Bd. V, S. 447–52. 118 Пісні до Почаївської Богородиці. Перевидання друку 1773 року; s. auch Ю. Медведик, Українська духовна пісня XVII–XVIII ст. Львів 2006, S. 149–152, mit dem authentischen Text von Počajiv und der transkarpatischen Version des Liedes auf die hl. wundertätige Ikone der Gottesgebärerin von Povč (Наукова бібліотека Ужгородського національного університету, відділ рукописів, 406-Д, Nr. 16, 17). 115

d. Nach dem Krieg

33

zeichnung steht, wie der slovakische Slavist richtig feststellt, im Zarvanyc’kyjGesangbuch, das im Gebiet Ternopiľ und im Gebiet Lemberg im Zeitraum zwischen 1717 und 1726 abgeschrieben wurde. Zutreffend nennt er auch die Aufnahme des Liedes in den Bohohlasnyk von Kam’jane von 1734 und in das sog. Kantional von Prešov (Prjašiv, Ostslovakei), welches von Javors’kyj in Chust (Transkarpatien) entdeckt wurde. In diesen Gesangbüchern preisen die Lieder die Muttergottes von Počajiv. Es wurde aber festgestellt, daß dieses Lied bei den Lemken der Muttergottes des Höhlenklosters geweiht war, so daß es auch eine Beziehung zu der Kiever Mutterkirche gibt (Maslov 54, fol. 22). Im Gesangbuch des Ivan Juhasevyč von 1761–1763 ist das Lied nicht enthalten. Daß es im Gesangbuch aus Prjašiv steht, in dem es der lokalen Ikone von Povč geweiht ist, bedeutet nicht viel, denn dieses Gesangbuch ist keine zuverlässige Quelle: Es ist zwischen 1759 und Anfang des 19. Jahrhunderts von mehreren Händen geschrieben worden. Man darf jedoch annehmen, daß das Lied tatsächlich in der zweiten Hälfte des 18. Jahrhunderts in der Karpato-Ukraine der wundertätigen Ikone von Povč (Südostungarn) geweiht wurde. Bestätigt wird das durch das Gesangbuch von Šaryš, zu dem die meisten Aufzeichnungen in den 1770er–1780er Jahren, und nicht Anfang des 18. Jahrhunderts, gemacht wurden. Nur ein Teil des Gesangbuches wurde schon in den 1730er Jahren in diese Handschrift aufgenommen, wovon auch die Wasserzeichen zeugen. Das Problem der Datierung dieser Handschrift konnte bisher nicht vollständig gelöst werden, zumal das Papier des Originals nicht untersucht werden konnte, da nur ein Mikrofilm vorgelegen hat. Žeňuch versäumt, darauf hinzuweisen, daß das Lied Radujsja Marije, nebesna Caryce ebenfalls zu Ehren der Ikone von Povč gesungen wurde, wovon auch die Liederbücher von Juhasevyč vom Beginn des 19. Jahrhunderts zeugen, und daß es aus dem ukrainischen Podolien oder der angrenzenden Bukowina stammt, vgl. die Eintragung Plakala v Trembovli, v mistečku krolevs’kov / A povtorne v poviti v KamencuPodoľskom, / I Voloskaja zemlja toho dostupyla, / V mistečku Chotynju slezy svoja lyla.119 Ohne Zweifel sind Lieder wie Boh moj spas moj, slava moja; Blahyj rab i virnyj Stefane prechvaľnyj in Borsuha sowie Ahnyče stračena, duše zarmučena120; Carskaja porfyra prozjabaet; Prijdite virnyj, vospleščym rukama; O drevo, drevo treblažennoje, v Edemi nasaždennoe und Pod tvoju mylost’ Chryste prybihajem im Bistum Mukačiv enstanden. In einigen sind lokale Realien erwähnt, wovon z. T. schon die Rede war. Natürlich kannten die Gläubigen des Bistums Mukačiv außer ukrainischen auch Lieder slovakischer, polnischer, tschechischer, lateinischer, deutscher und anderer Herkunft.

119 Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 887. – Ein Fragment dieses Liedes s. auch in: Ю. Медведик, Національно-патріотичні та історичні мотиви в українській духовнопісенній творчості XVII– XVIII ст. // Українське музикознавство, 2001, Bd. 31, S. 17–30. 120 Nach Javors’kyj ist es tschechischen, nach Žeňuch hingegen lokalen Ursprungs, was wahrscheinlicher ist.

34

1. Der Bohohlasnyk von 1790. Vorläufer und Inhalt

e. Ergebnisse In letzter Zeit hat die Erforschung verschiedener Einflüsse auf die nichtliturgische, sakrale Kultur der Region des Bistums Mukačiv sowohl von ukrainischer wie auch von slovakischer Seite erfreulich zugenommen. Was die Untersuchung des Liederbuchs von Šaryš betrifft, so haben sich daraus noch viele Hinweise sowohl in bezug auf die Kommentare von P. Ženjuch zu einigen Liedern des Bohohlasnyk als auch zu ihrer Autorschaft, der Entstehungszeit und den Regionen ihrer Aufzeichnung ergeben. Dieser Sammelband enthält ebenso viele Aufzeichnungen ukrainischer Volkslieder, was indirekt auf die ukrainische Herkunft der Abschreiber des Liederbuchs hinweist. Wichtig ist die Feststellung, daß in ihm kein einziges slovakisches Volkslied aufgezeichnet ist. Wichtig aber ist vor allem, daß das Denkmal aufgefunden ist und seine allseitige Erforschung begonnen hat. Žeňuch ist die Veröffentlichung fast aller geistlicher Lieder des Sammelbandes von Šaryš sowie auch einiger liturgischer Lieder mit Noten und ukrainischer Volkslieder zu danken. Deshalb ist seine Arbeit trotz einiger faktischer Fehler zu begrüßen. Ohne ukrainische Anstöße hätte diese Handschrift in der Ostslovakei nicht entstehen können. Jetzt wäre es wichtig, eine internationale Gruppe von Fachgelehrten zu bilden, um die Kultur der Region zu erforschen, d. h. nicht nur die paraliturgische Dichtung des Bistums Mukačiv, sondern auch die des Lemkengebietes, und zwar in engem Zusammenhang mit dem ukrainischen, westslavischen, deutschen und lateinischen geistlichen Lied. Es gibt noch viele ungelöste Probleme bei den paraliturgischen Liedern, was damit zusammenhängt, daß die Beschäftigung mit geistlichen Liedern in der Ukraine während der sowjetischen Zeit unterbrochen war. Diese Unterbrechung war um so gravierender, als während der 150 Jahre zuvor bereits literaturwissenschaftliche Arbeiten über das ukrainische geistliche Lied – von populären und populärwissenschaftlichen Artikeln bis zu tiefgreifenden vielseitigen Studien – entstanden waren, die meisten davon in den 1890er Jahren bis zum ersten Viertel des 20. Jahrhunderts (die Arbeiten von M. Hruševs’kyj, I. Franko, V. Peretc, V. Ščurat, V. Hnatjuk, M. Voznjak, S. Ščeglova, J. Javors’kyj) und dann erst wieder seit Ende des 20. Jahrhunderts (Monographien und Artikel von O. Hnatjuk, H. Rothe, D. Stern, A. Rabus, A. Wöhler, P. Žeňuch u. a.). Die Ergebnisse dieser und anderer Autoren sind beachtenswert, denn in ihnen sind wichtige Fragen herausgearbeitet, die für die gegenwärtige literaturgeschichtliche Auseinandersetzung mit dem geistlichen Lied (und nicht nur für diese) große Bedeutung haben.

2. Zur musikwissenschaftlichen Erforschung Während Literaturwissenschaftler in der Erforschung des geistlichen Liedes bemerkenswerte Ergebnisse erzielt haben, sind die Erfolge der Musikwissenschaftler bescheidener. Das hat verschiedene Gründe. Besonders liegt es daran, daß die Altdrucke und vor allem die ukrainischen handschriftlichen Sammlungen nur in wenigen Fällen Noten enthalten. Die ersten geistlichen Notengesangbücher aus Počajiv von 1773 bis 1806 sind eben deshalb von größter Wichtigkeit für musikwissenschaftliche Studien. Außerdem wurde das Interesse der Musikhistoriker für die alte religiöse Musik der Ukrainer viele Jahrzehnte hindurch von der sowjetischen Ideologie behindert. a. Als Erste begannen Volkskundler und Ethnographen mit der Erforschung sowohl der Texte wie der Melodien der ukrainischen geistlichen Lieder. Schon im ausgehenden 19. Jahrhundert leisteten die Musikwissenschaftler Mykola L y s e n k o 121 und Oskar K o l b e r g 122 einen Beitrag dazu. Sie zeichneten viele ukrainische geistliche Lieder auf und veröffentlichten sie. Einige waren zuerst im Bohohlasnyk von Počajiv erschienen. Die Veröffentlichungen von Lysenko und Kolberg enthalten wichtiges Material zur ukrainischen religiösen Poesie und zur Verbreitung des Kantionals von Počajiv im 19. Jahrhundert sowohl in folkloristischer und musikwissenschaftlicher wie auch in ethnologischer und ethnoregionaler Hinsicht. Ein anderer bekannter polnisch-ukrainischer Folklorist jener Zeit, Czesław N e u m a n , begann mit seinem Artikel Malorusskij pesennik XVIII veka musikpaläographische Studien. Gegenstand seines Interesses war ein Liederbuch, das Ende des 19. Jahrhunderts im Besitz des bekannten Kiever Archäographen Turvoit Kibaľčič war. Neuman meinte, daß dieser Sammelband „das einzige Denkmal des vergangenen [d. i. des 18.] Jahrhunderts war, welches uns musikalische Motive von Liedern aus der damaligen Zeit überliefert hat“.123 Doch das war ungenau, denn es sind nicht wenige Notentexte in mehreren anderen – handschriftlichen und gedruckten – Quellen überliefert. Neuman bemühte sich auch, die Besonderheiten der Notenschrift des Gesangbuches zu analysieren, die angeblich „viel richtiger und detaillierter geschrieben war, obwohl sie hier nur handschriftlich, im Bohohlasnyk aber gedruckt war“.124 Ferner wies 121

М. Лисенко, Народні музичні інструменти на Україні. Київ 1995; s. auch Українські народні пісні в записах М. В. Лисенка. Київ 1990, Bd. I, S. 195–196, 199–200. 122 O. Kolberg, Lud. Jego zwyczaje, sposób życia, mowe, podania, przystosowania, obrzędy, gusta, zabawy, piesni, muzyka i tańce. Kraków 1877, Serya XI; Kraków 1889, Serya XXII; postum erschienen folgende Arbeiten Kolbergs: Białoruś-Polesie. Kraków 1907; Pokucie. Kraków 1907; Ruś czerwona. Kraków 1907; Wołyń. Kraków 1907 und weitere. 123 Ц. Нейман, Малорусский пѣсенник ХVІІІ века (из собрания рукописей Т. В. Кибальчича) // Киевская старина, 1884, Bd. IX, Mai, S. 154. 124 Ebd., S. 154.

36

2. Zur musikwissenschaftlichen Erforschung

er darauf hin, daß die „Melodie in dieser Handschrift immer in Takte gegliedert ist, was im Bohohlasnyk nicht der Fall ist“.125 Wie Quellenforschungen zu vielen handschriftlichen Gesangbüchern aus dem 17. und 18. Jahrhundert zeigen, wurden die Melodien in keinem von ihnen in Takte eingeteilt. Das gab es bei geistlichen Liedern erst seit Anfang des 19. Jahrhunderts und auch dann nur in Einzelfällen. Bis dahin wurden in handschriftlichen Denkmälern mit Noten nur gelegentlich taktähnliche Striche verwendet, die auf die Grenzen der Melodiephrasen hinweisen sollten. Deshalb kann man Neumans Meinung, daß der Sammelband von Kibaľčič auf Ende des 18. Jahrhunderts zu datieren sei, nicht beistimmen. Wahrscheinlicher ist es, daß es sich um eine der vielen gekürzten Abschriften aus dem Bohohlasnyk wohl aus der ersten Hälfte des 19. Jahrhunderts handelt oder aber um irgendein anderes handschriftliches Gesangbuch aus dieser Zeit. b. Auch der Popularisator religiöser Gesänge Omeljan V i t o š y n s ’ k y j aus dem Gebiet von Cholm126 trug zur Erforschung des musikalischen Materials der ukrainischen religiösen Poesie bei. In den Jahren 1906 bis 1910 erschienen wenigstens drei seiner Studien.127 Vitošyns’kyj hatte sich vorgenommen, die ukrainische religiöse Lieddichtung der Barockzeit sowohl im Zusammenhang mit der Entstehung der Gattung als auch rein musikwissenschaftlich zu untersuchen. Seine besondere Aufmerksamkeit galt dabei dem Bohohlasnyk. So schrieb er im Vorwort zu seinen Harmonisierungen von Beerdigungsliedern aus dem Bohohlasnyk: „Unser Volk hat im Gebiet von Cholm und in Podolien von alters her den rühmlichen Brauch, über Gestorbene [...] fromme Lieder aus dem Bohohlasnyk zu singen.“128 Dabei gab er seiner Hoffnung Ausdruck, daß sein Volk „auch künftig diesen Brauch der Großeltern und Voreltern, die diese Lieder schrieben, beibehalten“ werde.129 In einem anderen Vorwort zu Harmonisierungen von Liedern aus dem Bohohlasnyk unterschiedlichen religiösen Inhalts formulierte er bereits die konkrete Aufgabe, das gesamte Material zum religiösen Lied zu sammeln. Es sei jedoch unmöglich, dies „mit den Kräften und Kosten eines einzelnen Menschen“ zu verwirklichen. Diese Aufgabe sei deshalb so schwierig, weil bisher „noch niemand über diese Fragen gearbeitet hat“.130 125

Ebd., S. 154. Zu seinem musikpädagogischen Wirken s. Г. Бернандт, И. Ямпольский, Кто писал о музыке. Био-библиографический словарь музыкальных критиков и лиц, писавших о музыке в дореволюционной России и СССР. Москва 1971, Bd. І, S. 169. 127 Пѣсни побожныи пѣваемыи по усопшим для ужитку люду в Холмщини и Подлясьи / Зибрав и ноты Холмского униатского напѣва на цилый хор положив Е. Витошинский. Leipzig 1906; Пѣснопения „Богогласника“ Холмского народно-церковного роспева в четырехголосной гармонизации Е. Витошинского. Издание Народно-Просветительного Общества Холмской Руси. Leipzig 1910; Е. Витошинский, Народно-церковный напѣв Холмской Руси // Богословский вестник. Москва 1910, S. 482–492. 128 Пѣсни побожныи, S. 3. 129 Ebd., S. 4. 130 Песнопения „Богогласника“, S. 1. 126

c. Porfyrij Demuc’kyj

37

Ein gewisses Interesse verdienen Vitošyns’kyjs Überlegungen in der Einführung zu seiner Sammlung. Er untersucht im einzelnen die Melodien von 59 Liedern aus dem Bohohlasnyk, die er speziell zur Harmonisierung für Chorgesang ausgewählt hat. Die Bemerkungen zu den einzelnen Liedern sind zwar nicht von besonderer wissenschaftlicher Bedeutung, wichtig ist aber etwas anderes: Vitošyns’kyj hat nach Lysenko immerhin den Versuch unternommen, die Melodien der geistlichen Lieder wissenschaftlich zu analysieren und sie für den Chorgesang zu harmonisieren. So wurden die Lieder dank seinem Sammelband nicht nur popularisiert, sondern auch ihre Erforschung durch musikwissenschaftliche Liebhaber eingeleitet. c. Einen besonders wertvollen Beitrag hierzu leistete auch Porfyrij D e m u c ’ k y j , der etwa 50 geistliche Lieder, von denen ein großer Teil erstmals im Bohohlasnyk von Počajiv erschienen war, für Volkschöre abschrieb und harmonisierte. Im Vorwort zu seiner Ausgabe sagt er, daß „religiöse Motive sich bald im Vivat-Kant, bald im gemütvollen Psalm, bald in epischer Deklamation, bald in trauriger Erzählung finden [...]. Interessant ist die Tatsache, daß die Kanty meist fröhlich (na veselo), sehr ähnlich wie Kirchenmusik, intoniert werden sollen, Psalmy dagegen eher traurig (na žalob) und in Volkslieder übergehend“.131 Bald nach dieser Arbeit (1903 in Kievskaja starina) erschien eine anonyme Rezension, in der die veröffentlichten geistlichen Lieder fachkundig analysiert und ihre Besonderheiten klug hervorgehoben wurden. Sie bestehen darin, „einen ernsthaften, göttlichen Text meist mit einer fröhlichen Melodie zu verbinden“.132 Demuc’kyjs Sammlung bearbeiteter geistlicher Lieder beruht auf seinen Aufzeichnungen der Melodien von Lirnyky. Diese Melodien sind den Liedern im Bohohlasnyk sehr ähnlich. Eine derartige gleichbleibende Melodienbeständigkeit ist ein weiterer Beleg dafür, daß die Kompilatoren des Bohohlasnyk verläßliche Quellen benutzten, vielleicht nicht einmal nur handschriftliche, sondern auch solche, die sie damals von wandernden Musikanten aufzeichneten. Für die Tätigkeit der Lirnyky interessierte sich wiederholt auch der namhafte ukrainische Folklorist Filaret Kolessa. Er stellte fest, daß das Repertoire dieser wandernden Musikanten vor allem aus religiös-moralischen Liedern bestand, die aus gedruckten Büchern stammten, und er wies darauf hin, daß „es zu einigen Liedern der Lirnyky Parallelen in altertümlichen Liedern der wandernden Bettler (kaleki perechožie) gibt, die Ähnlichkeit mit Apokryphen haben; andere, die mehr oder minder abweichend bearbeitet sind, gehören zum Bestand des Bohohlasnyk von Počajiv“.133 131

Лира й ийи мотивы. Зибрав в Киивщини П. Демуцький. Киев 1903, S. IV. – Um diese Ausgabe geht es auch in der Untersuchung von Olena Bohdanova: О. Богданова, Збірник Порфирія Демуцького „Ліра та її мотиви“ у контексті лірницької традиції // Українське музикознавство. Київ 2001, Bd. 30, S. 116–129. 132 В[асилий] Д[оманицкий], [рецензія], Лира й ийи мотивы. Зибрав в Киивщини П. Демуцький // КС, 1903, Bd. LXXXIII, S. 111. 133 Ф. Колесса, Ритміка українських народних пісень // Музикознавчі праці / Упорядник та

38

2. Zur musikwissenschaftlichen Erforschung

Ein Schlüsselproblem bei der Suche nach den Quellen der ukrainischen paraliturgischen Lieder sind ihre Verbindungen zur Volksmusik. Unbestritten ist die über Jahrhunderte bestehende Kontinuität solcher Verbindungen in der ukrainischen wie auch in der europäischen Musikkultur. Einige Musikwissenschaftler und Folkloristen wie Klyment Kvitka und Adolf Chybins’kyj wollten sogar geistliche Lieder zur Volksmusik zählen. Chybins’kyj z. B. klassifizierte Tanzmelodien sowie lyrische und religiöse Melodien als Volkslieder. Die Meinung, „daß religiöse, vom Volk gesungene Lieder nicht zur Volksmusik gehörten“, hielt er für falsch.134 Eine ähnliche Auffassung vertrat Kvitka, als er in den zweiten Band des Etnografičnyj zbirnyk (Kiev 1922) eine Reihe von Liedern aus dem Bohohlasnyk aufnahm. Dazu schrieb Kolessa: „Grundsätzlich haben wir nichts gegen ein breiteres Verständnis des Volksliedes, doch können wir nicht zustimmen, wenn neben Koljadki (Weihnachtslieder) und Ščedrivki (Neujahrsglückwünsche) auch solche Koljady aufgenommen werden, die aus dem Bohohlasnyk und anderen gedruckten Quellen bekannt sind, wie Vydy Boh, vydy Tvorec’ (Nr. 186); Ves’ myr pohybaje (Nr. 133); Oj dyvnoje narodžennja Božoho syna (Nr. 174); Predvičnyj na zemli vrodyvsja (Nr. 175); Cvit zmyslennyj nuni rozcvivsja (Nr. 176); zumal die mündliche Überlieferung solcher Koljadki eigentlich ‚unter der Kontrolle‘ gedruckter Ausgaben mit Text und Noten erfolgte.“135 Diese Ansicht des namhaften ukrainischen Folkloristen hat auch methodologische Bedeutung: Werke gedruckter Herkunft darf man nicht unbedacht zu Volksliedern zählen. Natürlich haben Volks- und Weihnachtslieder Vieles gemeinsam, besonders Strophenform, Versifikation, melodische Muster, Metrum und Rhythmus. Doch die Weihnachtslieder aus dem Bohohlasnyk sind das Werk individueller Autoren, was besonders durch die Akrosticha, die unmittelbar auf einen Autor hinweisen, bezeugt ist. Obwohl Ethnographen und Volkskundler Ende des 19. bis Anfang des 20. Jahrhunderts großes Interesse für die Gesänge der Lirnyky und Kobsarspieler zeigten, wurden deren Lieder doch nicht sehr gründlich erforscht. Später sagte man sich, wie Sofija Hryca zutreffend feststellte, unter den Bedingungen des totalitären Regimes für mehr als ein halbes Jahrhundert fast ganz von der tiefreichenden Schicht des geistigen Erbes los – von geistlicher Dichtung, von Psalmen und Gebetsliedern der ukrainischen Folklore136, d. h. von Liedern, die immer von Volkssängern vorgetragen worden waren. Auch Olena Bohdanova hebt das hervor: „Während die Lirnyky Objekt wissenschaftlicher Überlegungen waren, wurden ihre aktive Tätigkeit selbst und deren Erforschung in ihrer höchsten Entwicklungsstufe von der hohen Wissenschaft behindert. Als Folge

автор передмови С. Й. Грица. Київ 1970, S. 54. 134 Nach der Ausgabe von B. Bartkowski, Polskie śpiewy religijne w żywej tradycji. Style i formy. Kraków 1987, S. 47. 135 Ф. Колесса, З царини української музичної етнографії // Музикознавчі праці. Київ: Музична Україна 1970, S. 278. 136 С. Грица, Псальми в репертуарі кобзаря (до 95-річчя від дня народження Георгія Ткаченка) // Народна творчість та етнографія, 1993, Nr. 4, S. 42.

d. Borys Kudryk

39

der neuen ideologischen Zielsetzungen [...] standen die Praxis um Christi willen und die Verbreitung religiöser Gesänge sowie ihre Erforschung außerhalb des Gesetzes.“137 Deshalb verfügen wir nur über eine „armselige Anzahl geistlicher Werke dieser Art mit Melodien, die von bekannten Interpreten der Volksepik aufgezeichnet worden sind [...]. Diese jetzt überaus seltenen geistlichen Dichtungen, Psalmen und Werke, in denen Folklore und christliches Wesen verschmolzen sind, wurden vernachlässigt.“138 Eben deshalb sind die nunmehr von M. Lysenko, P. Demuc’kyj, O. Kolberg und O. Vitošyns’kyj veröffentlichten Aufzeichnungen geistlicher Lieder von Lirnyky aus mehreren Regionen der Ukraine so wertvoll. Diese Aufzeichnungen geben die alte geistliche Gesangsüberlieferung und zugleich Realien des kulturellen, gesellschaftlichen und religiösen Lebens der zweiten Hälfte des 19. bis Anfang des 20. Jahrhunderts wieder. Einzelne unzusammenhängende Studien zu geistlichen Liedern genügten den Ansprüchen der damaligen Musikwissenschaft, deren Interessen sich aber zunehmend ausweiteten. Mykola Hrinčenko z. B. lenkte die Aufmerksamkeit auf die Gattung und besonders auf den Bohohlasnyk: „Als Musikdenkmal hat der Bohohlasnyk jedenfalls den Vorteil, daß man in seinen Liedern verschiedene Einflüsse verfolgen kann, nach denen sie komponiert wurden, angefangen vom einfachen Volkslied mit der Würze grauer Vorzeit bis hin zu neueren Melodien, die von diesem oder jenem Basilianer stammen.“139 In diesem Zusammenhang betonte Hrinčenko auch die Notwendigkeit einer umfassenden musikwissenschaftlichen und quellenmäßigen Erforschung des Bohohlasnyk. Doch diese Aufgaben, die einer der Begründer der ukrainischen Musikgeschichte sich stellte, konnte er selber in der Sowjetzeit nur zum Teil verwirklichen. Zu Beginn der 30er Jahre beendete Hrinčenko seine Arbeit Ukrajins’kyj romans, in der geistliche Lieder und der Bohohlasnyk im Zusammenhang mit Merkmalen von Gattung und Stil des lyrischen Gesangs in der Ukraine behandelt sind. Diese Studie blieb aber Jahrzehnte lang unveröffentlicht und wirkte sich daher beinahe gar nicht auf die musikwissenschaftliche Erforschung der Gattung aus. d. In Galizien wurde Hrinčenkos Aufruf durch Borys K u d r y k , einen anderen bekannten Musikologen jener Zeit, unterstützt.140 In seiner Arbeit zur Geschichte der Kirchenmusik gab er als Erster eine kurze Beschreibung des Bohohlasnyk. Er betrachtete dessen Aufbau, auch die Besonderheiten des Notendrucks, und analysierte kurz die melodischen, metrisch-rhythmischen und Harmonie-Eigenschaften der Lieder. Hierfür konnte er die in den Lemberger Bibliotheken und Museen zugänglichen Samm137

О. Богданова, Лірницька традиція в контексті духовної культури України / Автореф. дис. канд. мистецтвознавства. Київ 2002, S. 9. 138 Ebd., S. 45. 139 М. Грінченко, Історія української музики. Київ 1922, S. 154–155. 140 Б. Кудрик, Огляд історії української церковної музики // Праці греко-католицької богословської академії. Львів 1937, Bd. XIX (Neuausgabe: Львів 1995. Mit einer Einführung und Kommentaren von Ju. Jasynovs’kyj).

40

2. Zur musikwissenschaftlichen Erforschung

lungen handschriftlicher geistlicher Lieder und Altdrucke wie auch die von Stepan Smolenskij und Nikolaj Findejzen veröffentlichten geistlichen Kanty mit Noten nutzen. Kudryk versuchte, Klarheit über die Herkunft der Gattung zu erlangen, ihre besonderen Eigenheiten festzustellen und alles zu ermitteln, was in der paraliturgischen Lieddichtung aus den westeuropäischen Erfahrungen entlehnt wurde. Borys Kudryk untersuchte insbesondere die Rhythmik der geistlichen Lieder. Viele von ihnen, besonders solche aus dem Bohohlasnyk, verwenden rhythmische Formeln populärer westeuropäischer Tanzlieder des 17. und 18. Jahrhunderts. Aber auch das „weltliche Volkslied hinterließ in der Rhythmik und auch in der Melodik der Lieder des Bohohlasnyk mancherlei Spuren“.141 In diesem Zusammenhang untersuchte Kudryk das Lied auf die Geburt von Johannes dem Täufer Iskapajte hory dnes’ sladost’. In der Melodie dieses Liedes kann man nach Kudryk „leicht eine Reminiszenz an das bekannte volkstümliche Scherzlied Žuraveľ – veľ – veľ erkennen. Der Text enthält die metaphorische Nachahmung eines Vogelrufes, und die Melodie betont die Metapher auf witzige Weise [...]. Es sei darauf hingewiesen, wie geschickt und taktvoll und gar nicht gegen den Geist unserer Kirche gerichtet unser Liedschöpfer den poetischen Vergleich auf einmalige Weise in dem einstimmigen Choral musikalisch hervorhebt.“142 Kudryk behandelte ferner den Wechsel der Tonarten in ukrainischen geistlichen Liedern und versuchte, die Ursache für die Mischung der Tonarten zu klären. So analysierte er die Melodien der Lieder O prekrasnaja pustyne (komponiert auf der Grundlage eines geistlichen Liedes aus der Wende des 15. zum 16. Jahrhundert) und Jehda duša und äußerte die Vermutung: „Wer weiß, ob diese Veränderung der Tonart, eine wesentliche Eigenschaft des ukrainischen weltlichen Volksliedes, vor allem in der Dnepr-Region, sich nicht ursprünglich aus der Tonartenmischung im byzantinischen und slavischen Singen nach Tonarten herleitet.“143 Elemente einer altkirchlichen Tonart-Melodie fand Kudryk dagegen in dem Lied Vospojte sohlasno, das er zu einer der „vielen künstlerisch vollkommenen Perlen unserer geistlichen Musik des goldenen Zeitalters zählte, und ihrer gibt es viele im Bohohlasnyk und anderen Liedsammlungen. Man müßte sie nur wieder aufnehmen und aufleben lassen.“144 Interessant sind auch andere Gedanken Kudryks im Zusammenhang mit diesem „gewichtigen ukrainischen Werk“, das zugleich auch deutlich unter westeuropäischem Einfluß stehe. Seiner Meinung nach ist hier unverkennbar Menuett-Rhythmik festzustellen, und die Melodie hat z. T. instrumentalen Charakter, d. h. die ersten vier Takte folgen „dem Muster der Themen in italienischen Opernouvertüren und den ersten deutschen, z. B. Mannheimer, Symphonien“.145 Dieses Beispiel zeigt anschaulich die organische Verschmelzung ukrainischer und westeuropäischer stilistischer Formen. 141

Б. Кудрик, Огляд історії, S. 79 (Zitate hier und im weiteren nach der Neuausgabe). Ebd., S. 79. 143 Ebd., S. 25. 144 Ebd., S. 76. 145 Ebd., S. 76 142

e. Mykola Hrinčenko

41

Geistliche Lieder in mehrstimmiger Ausführung werden meistens als kanty oder psalmy bezeichnet. In solchen „volkstümlichen Kirchenliedern“ sieht Kudryk „gleichsam eine volkstümlich gewordene Form der Partes-Musik“146, die nicht selten bestimmte stilistische Grundlagen dieser Gattung aufweisen. Ausdrucksvolle Beispiele hierfür sind im Bohohlasnyk u. a. die Lieder Božija Mater sijajet und O Vsepetaja Maty. Natürlich sah Kudryks Arbeit entsprechend ihrem Titel Ohljad istoriji (Historischer Überblick) keine Einzelheiten und keine umfassende Analyse des Gegenstandes vor, und mit dem begrenzten verfügbaren Material war es zur damaligen Zeit auch gar nicht möglich, eine umfassende musikwissenschaftliche Beschreibung des Bohohlasnyk und der Gattung des geistlichen Liedes durchzuführen. Die Bedeutung seiner Arbeit liegt vielmehr darin, daß er, wie seinerzeit Ivan Franko mit seinen philologischen Studien, Wegbereiter für künftige musikwissenschaftliche und musikalische Quellenstudien zur geistlichen Lyrik der Barockzeit war. e. Eine weitere wichtige Abhandlung aus den 1930er Jahren ist Mykola H r i n č e n k o s Ukrajins’kyj romans. Einige Seiten darin sind dem Studium der alten religiösen Liedkunst gewidmet, die nach seiner Meinung eine der Quellen für die Romanze war. Es geht um die Zeit, als „alte Texte durch neue ersetzt wurden, die Melodie aber unverändert blieb“.147 Hrinčenko zufolge war eine solche Anpassung, bei der das Kultlied oder der geistliche Kant in ein weltliches überging, durchaus üblich.148 Die Auffassung, daß damals ein Anpassungsprozeß vor sich ging, teilen wir, müssen aber die andere Behauptung Hrinčenkos, wonach dieser Prozeß „üblich“ war, bestreiten, denn es gibt keine ausreichenden Gründe, ihn als verbreitet zu bezeichnen. Hrinčenkos Hypothese beruht auf einer einzigen handschriftlichen Sammlung des 18. Jahrhunderts (ohne Noten, nur bei einigen Liedern gibt es Vermerke über „Tonarten“, LNNB, АSP 135), die Hruševs’kyj bekannt gemacht und später Peretc u. a. erforscht haben.149 Hrinčenkos Auffassung, daß das geistliche Lied die Romanze beeinflußt habe, war damals nicht neu. Vor ihm hatte sie Findeisen in seinen Očerki geäußert, sich allerdings damit begnügt, diesen Vorgang nur zu konstatieren.150 Auch Andrij Oľchovs’kyj stimmte damit überein: „Die Lieder des Bohohlasnyk waren eine Abzweigung der Kultmusik, aber sie waren nicht in die dogmatischen Lehren von Kultgesängen eingeschlossen, sondern stellten eine Lebensform dar, in der sich bereits die künftige Lyrik des gesungenen Liedes in der Region bemerkbar machte.“151 146

Ebd., S. 22. М. Грінченко, Український романс // Вибране / Упорядкування і редакція М. Гордійчука. Київ 1959, S. 182. 148 Ebd., S. 182. 149 М. Грушевський, Співаник з початку XVIII в., Bd. XV, S. 1–48; Bd. XVII, S. 49–98. – В. Перетц, Историко-литературные изслѣдования. Санкт-Петербург 1900, Bd. І. 150 Н. Финдейзен, Очерки, S. 189. 151 А. Ольховський, Нарис історії української музики / Під редакцією проф. Б. Асаф’єва (Ігоря Глєбова). Київ 1941. 147

42

2. Zur musikwissenschaftlichen Erforschung

Die Tatsache, daß geistliche Lieder (kanty) z. T. mit der frühen ukrainischen Romanze zusammenhängen, hat Hrinčenko bereits in seiner Arbeit Kanty i psaľmy betont. Einige Beobachtungen darin verdienen auch heute noch Beachtung. So schreibt er: „Die Kanty entwickeln sich in zwei Richtungen: Die eine führt zum Typ eines Volksliedes mit dazugehörigem moralisierendem Inhalt, die andere zur Romanze mit ihren vielerlei Formen und Arten.“152 Doch zurück zu der Abhandlung Ukrajins’kyj romans. Der Hypothese Hrinčenkos muß man widersprechen, wonach zu Melodien geistlicher Lieder absichtlich „weltliche Texte, nicht selten mit unzüchtigem Inhalt, gestellt wurden“, und auf diese Weise angeblich „ein parodistisches Element als Waffe im Kampf gegen die Kultur der herrschenden Klassen entstand“.153 Zum einen ist hier die damalige westeuropäische Tradition der sogenannten Kontrafakturen, d. h. des Wechselspiels der Melodie mit manchmal poetischem Material sowohl bei weltlichen wie geistlichen Liedern, zu erwähnen, und zum anderen lassen sich solche Hypothesen wohl durch ihre Entstehungszeit, d. h. die Zwänge der stalinistischen Zeit, erklären. Was die besonderen Charakteristika der frühen ukrainischen Romanze betrifft, so muß man jedoch Hrinčenko zustimmen, wenn er einen ihrer charakteristischen Züge in der „Statik der rhythmischen Bewegung“ sieht, die seiner Meinung nach „offenbar durch religiöse Melodien bedingt war, die damals in der Gesellschaft weit verbreitet waren [...]. Die musikalischen Muster der sogenannten Bohohlasnyky, Lieder mit Alltagsthemen, die zum häuslichen Gebrauch bestimmt waren, bieten viele Beispiele für eine solche Hypothese.“154 f. Unter den ukrainischen Musikwissenschaftlern der sowjetischen Zeit beschäftigten sich vor allem Onysija Š r e j e r - T k a č e n k o und Tamara Bulat mehrfach mit der Entstehung der Romanzen. Aus unterschiedlichen Blickwinkeln betrachteten sie den Einfluß des Bohohlasnyk auf die Entstehung der Romanze in der Ukraine. ŠrejerTkačenko behauptete, daß der Bohohlasnyk „wegen der Einschränkungen durch die Gattung und deren geistiger Ausrichtung keinen großen Einfluß auf die Romanze hatte“.155 In diesem Zusammenhang machte Tamara Bulat eine andere Beobachtung. Sie glaubte, daß infolge der Verbindung des „diatonischen Modus der geistlichen Lieder mit dem harmonischen Moll der Volkslieder Stilmerkmale für viele Modelle der

152

ІМФЕ, відділ рукописів, ф. 36–3/141: М. Грінченко, Канти і псальми, S. 19. – Die Erforscherin des Nachlasses von Mykola Hrinčenko, Olena Nemkovyč, datiert diese Handschrift auf Ende der 1930er bis Anfang der 1940er Jahre: О. Немкович, Микола Грінченко. Нарис про життєвий і творчий шлях. Київ 1988, S. 95. 153 М. Грінченко, Український романс, S. 183. 154 Ebd., S. 195. 155 О. Шреєр-Ткаченко, Українська пісня-романс в її джерелах і розвитку / Дис. канд. мистецтвознавства. Київ 1947, S. 126.

f. Onysija Šrejer-Tkačenko

43

vokalen Kammermusik heranreiften“.156 Nach ihrer Meinung „zeigt sich dieses Heranreifen lyrisch-dramatischer Intonationen, die für die Entstehung der Musiksprache der Romanzenmelodik wichtig sind, besonders deutlich im Liederzyklus über den Tod“157, der im vierten Teil des Bohohlasnyk zusammengefaßt ist. Bulat teilt auch nicht Hrinčenkos Auffassung, daß es ein weit verbreiteter Vorgang gewesen sei, Melodien geistlicher Lieder an weltliche Texte „anzupassen“. Zu Recht vertritt sie die Auffassung, daß in der damaligen Gesangspraxis nur „manchmal zu Melodien geistlicher Lieder neue Worte gestellt wurden“.158 Ungeachtet dessen, daß Onysija Šrejer-Tkačenko – ebenso wie Mykola Hrinčenko – mit Voreingenommenheit den Einfluß des Bohohlasnyk auf die Romanze bewertete, so unterstrich sie doch zugleich die „große Bedeutung dieser Sammlung als eines musikhistorischen Dokuments jener fernen Epoche, in der sich eine der führenden Gattungen der ukrainischen Kultur – eben das Romanzenlied – entwickelte“.159 Die Lieder dieses Gesangbuches sollten Šrejer-Tkačenko zufolge nicht unter dem Gesichtspunkt ihres Einflusses auf die weltliche Alltagsmusik betrachtet werden, sondern eher als eine eigenständige Gattung, die neben ihr bestehe.160 Einige Überlegungen in Šrejer-Tkačenkos Dissertation über den Bohohlasnyk von Počajiv stützen sich auf handschriftliche Gesangbücher, die vor seiner Veröffentlichung geschrieben waren. Von diesen Denkmälern ist bisher jedoch nur ein geringer Teil analysiert worden, und meistens fehlen in ihnen die Noten. Deshalb konnte die Autorin nicht überzeugend ermitteln, wie das Repertoire des Bandes zusammengesetzt ist und wie die redaktionelle Tätigkeit der Bearbeiter und die erforderliche textkritische Arbeit vor sich gingen. Sie vertritt die Auffassung, ein Teil der Lieder sei nach dem mündlichen Vortrag von Lirnyky und Kobsaren mitgeschrieben worden, und deshalb hätten die Basilianer-Mönche, die die Sammlung redigierten, nicht alle folkloristischen Spuren tilgen können.161 Eine solche Behauptung ist wohl übertrieben und weitgehend unzutreffend. Es ist sicher möglich, daß einige Lieder von wandernden Musikanten unmittelbar in den Bohohlasnyk gelangten, so z. B. ein Lied von Hryhorij Skovoroda; doch darüber äußern sich die Kompilatoren nicht. Die Redaktoren weisen nur darauf hin, daß die Texte aus alten Handschriften stammen, die sorgfältig für den Druck vorbereitet werden mußten. Warum haben die Basilianer-Väter aber nicht ausdrücklich gesagt, daß ein Teil der Lieder unmittelbar von Lirnyky und Kobsaren aufgezeichnet worden seien? Damit hätten sie doch die große Popularität der Lieder des Bohohlasnyk bezeugt. Und bekanntlich war es doch die Absicht, die geistlichen Lieder des Bohohlasnyk möglichst weit im Volk zu verbreiten, und zwar nicht nur die bereits gut 156 Т. Булат, Камерно-вокальна лірика // Історія української музики. Київ 1989, Bd. I, S. 231– 254. 157 Ebd., S. 241. 158 Ebd., S. 246. 159 О. Шреєр-Ткаченко, Українська пісня романс, S. 151. 160 Ebd., S. 151. 161 Ebd., S. 141.

44

2. Zur musikwissenschaftlichen Erforschung

bekannten, sondern auch weniger bekannte Lieder und auch solche, die speziell für den Bohohlasnyk verfaßt worden waren. Auf diese Weise gelangten im 19. bis Anfang des 20. Jahrhunderts viele Lieder auch in das Repertoire der blinden ukrainischen Musikanten, und einige alte geistliche Lieder gehören noch heute zum Repertoire der Lirnyky und Kobsaren.162 Der Abschnitt über den Bohohlasnyk in Šrejer-Tkačenkos Dissertation ist von dem Leitgedanken durchzogen, daß „ungeachtet der Verflechtung der verschiedenen Gattungen und nationalen Elemente der Einfluß ukrainischer Volkslieder, ihrer musikalisch-poetischen Figuren, einzelner melodischer Wendungen, Gattungen und Formen, ihrer Rhythmik und Anordnung etc., grundlegend und entscheidend war“.163 Zugleich hätte sich auch die europäische Tradition der sogenannten Kontrafakturen in den Liedern des Altdruckes von Počajiv geltend gemacht. In diesem Zusammenhang erwähnt sie die theoretischen Empfehlungen Mykola Dylec’kyjs für das Komponieren von „Phantasien“ und unterstreicht, daß „eine Nachahmung von Volksliedervorlagen durch Autoren des 18. Jahrhunderts und sogar eine direkte Verwendung melodischer Wendungen oder gar ganzer Volkslieder für neugeschaffene einstimmige Kanty im Bohohlasnyk [...] offensichtlich“ sei.164 So tritt z. B. „im Lied Nr. 128 Sohlasno kryknite bei musikalischer Darbietung in ziemlich schnellem Tempo die volkstümliche Tanzliedgrundlage, Kosakenrhythmen zusammen mit typischen Melodiewendungen, deutlich hervor. Dies versuchten die Redaktoren durch langsame Ausführung, sogar mit dem Vermerk langsam (kosno), einzudämmen, was sehr selten im Bohohlasnyk vorkommt“.165 Auf der Suche nach folkloristischen Quellen ist Šrejer-Tkačenko bemüht, Parallelen zu einzelnen ukrainischen Volksliedern und zu bestimmten Tanzrhythmen (Hopak, Kasatschok) zu ziehen. Sie weist darauf hin, daß es schwer sei, „definitiv eine Erstquelle zu bestimmen, denn Intonationen und melodische Wendungen, die wir heute als Typen für (oft konkrete) Volkslieder ansehen, waren es zur damaligen Zeit vielleicht gar nicht und sind erst später im Laufe der historischen Entwicklung – mit der Entstehung neuer sozialer Schichten und neuer Gattungen in der professionellen weltlichen Musik wie dem Kant und dem Strophenlied – zu Volksliedern geworden“.166 Doch es gibt keinen ausreichenden Grund für die Annahme, daß andere Melodien oder ihre Intonationen verwendet oder den Notentexten im Bohohlasnyk zugrunde gelegt wurden (z. B. den Liedern Oj, ne chody, Hrycju – Javnyj vsemu miru blahoditelu, Nr. 168; Stojit’ javir nad vodoju – Trykraty blažen, pastyrju, Nr. 172; Pro Kuper’jana – O previčnyj Bože, Nr. 20 u. a.). Erst wenn wir über die Entstehungsgeschichte der meisten weltlichen Lieder, die mit der Entstehung der Melodien im Bohohlasnyk in 162

С. Грица, Псальми в репертуарі кобзаря, S. 42–47. Ebd., S. 118. 164 Ebd., S. 117. 165 Ebd., S. 129. 166 Ebd., S. 136. 163

f. Onysija Šrejer-Tkačenko

45

Zusammenhang stehen, Gewißheit haben, werden die Schlußfolgerungen Šrejer-Tkačenkos überzeugen können. Bekanntlich zeigte sich die europäische Kunst der Kontrafaktur nicht nur im ukrainischen geistlichen Lied, vielmehr zeigten sich auch direkte Einflüsse und Entlehnungen in der ukrainischen religiösen Barockmusik. Es ist bezeichnend, daß ŠrejerTkačenko in diesen Schlußfolgerungen faktisch mit B. Kudryk übereinstimmt. Gelegentlich verwendet sie in ihrer Arbeit seine Gedanken, ohne ihn namentlich zu nennen.167 Sie stellt fest, daß „Einflüsse westeuropäischer Musik, besonders des polyphonen Oratorienstils, bei der Umgestaltung des ukrainischen harmonischen PartesGesangs, in zahlreichen Liedern des Bohohlasnyk“ festzustellen seien168 und fügt als Beleg das „Trompeten-Jubilatio“ in dem Lied Zlatokovannaja truba des Bohohlasnyk an. „Diese Art naiven Kopierens zeugt nicht von niedrigem künstlerischem Niveau, denn auch in den Werken von Weltbedeutung waren solche Kunstgriffe damals keine Seltenheit“, führt Šrejer-Tkačenko aus und nennt als Beispiel Haydns Oratorium Die Schöpfung.169 In ukrainischen geistlichen Liedern lassen sich auch Rhythmen aus bekannten westeuropäischen Tänzen (Pavane/Paduana, Gaillarde, Menuett, Mazurka, Polonaise) wahrnehmen. Bei ihrer Untersuchung des Liedes Ach! Smotry, kto žyv na preždnyj moj vik (Nr. 233) weist Šrejer-Tkačenko darauf hin, daß „Rhythmus und Bewegungsart dem Inhalt entsprechen [...]. Um Klarheit zu schaffen, muß man bei der Ausführung das Tempo einer Polonaise oder vielleicht einer Mazurka übernehmen; dann wird der Tanzcharakter des Liedes deutlich hervortreten, den Herausgeber und Redaktoren zu verbergen versuchten, indem sie das Tempo verlangsamten und die Notenwerte vergrößerten“.170 Šrejer-Tkačenko hält den Bohohlasnyk für ein „historisches Dokument von erstrangiger Bedeutung“, in dessen Liedern „westeuropäische Instrumental- und Vokalmusik, Kirchen- und weltliche Musik verschiedener Gattungen (vokal-instrumentales Lied, altertümliche Alltagstänze, Oratorium u. a.) und die orthodoxe Kirchenmusik der Ukraine, besonders das System des Gesangs nach den acht Tönen – des Znamennyj und des Kiever raspev (rozspiv) – ihre Spuren hinterlassen haben“.171 Obwohl es ursprünglich nicht ihre Absicht war, das Gesangbuch umfassend zu untersuchen, führte sie als erste eine musikwissenschaftliche Analyse der Lieder im Bohohlasnyk durch und zeigte Aussichten und Wege für die weitere Erforschung dieser „Sammlung von hohem Wert“. Denn bis zur Veröffentlichung der kurzen Monographie von Larisa Kostju-

167

Wohl vor allem deswegen, weil Kudryk schon von den sowjetischen Sicherheitsorganen verhaftet worden war. 168 О. Шреєр-Ткаченко, Українська пісня романс, S. 143. 169 Ebd., S. 144. 170 О. Шреєр-Ткаченко, Українська пісня романс, S. 150. 171 Ebd., S. 152.

46

2. Zur musikwissenschaftlichen Erforschung

kovec aus dem Jahr 1975 über die weißrussische Kant-Kultur172 hat sich kein anderer Musikwissenschaftler mit dem Bohohlasnyk beschäftigt, abgesehen von beiläufigen Bemerkungen Tamara Livanovas über einzelne seiner Lieder173. Šrejer-Tkačenko lenkte als Erste die Aufmerksamkeit der Musikwissenschaftler auf die Notwendigkeit, die Noten der geistlichen Lieder archäographisch zu untersuchen und zu veröffentlichen, denn bis dahin waren diese seitens der Literaturwissenschaftler fast unbeachtet geblieben. Ihrer Meinung nach „beeinträchtigte die Tradition einer solchen isolierten Betrachtung der Texte die Ergebnisse, denn Texte, die mit Noten existieren, haben eben deswegen auch ein besonderes Leben. Betrachtet man sie ohne die Musik, so verlieren sie ganz wesentlich ihre Gattungseigenschaft“174. Diese Aussage muß allerdings präzisiert werden, denn Text und Musik sind durchaus nicht immer gleichzeitig entstanden. Nicht selten ist die Musik erst später gefolgt. g. Larisa K o s t j u k o v e c benutzte bei ihren Forschungen zur weißrussischen paraliturgischen Literatur ausgiebig die Bestände der Moskauer Archive. In ihrer Arbeit erwähnt sie beiläufig auch die historischen Wandlungen der weißrussisch-ukrainischen musikalischen Beziehungen im 17. und 18. Jahrhundert. In der sakralen Poesie waren sie in dieser Zeit recht ergiebig. Doch ist man aus vielen Gründen von einer befriedigenden Antwort noch weit entfernt. Das liegt auch daran, daß es beinahe keine weißrussischen Kantionale gibt, so daß Kostjukovec ukrainische und russische Handschriften aus dem 17. und 18. Jahrhundert, Ausgaben des Bohohlasnyk von 1805, Arbeiten von Petr Šejn und anderen Wissenschaftlern sowie auch von Folkloristen heranziehen mußte. Daher kann nicht immer überzeugend geklärt werden, ob ein Lied tatsächlich weißrussischer Herkunft ist. Große Bedeutung hat ein textkritischer Vergleich von Weihnachtsliedern, die bei Ukrainern, Weißrussen und Russen im Alltag gesungen wurden. Es gehört zu den vordringlichen Aufgaben, Archetypen der Weihnachtslieder auszumachen und die Wege ihrer Verbreitung, ihre Wanderung und Rezeption in verschiedenen Gebieten zu verfolgen. Die analytischen Beobachtungen müssen sich hierbei auf die richtigen Quellen der kulturhistorischen Zusammenhänge stützen, um oberflächliche oder fehlerhafte Schlußfolgerungen zu vermeiden, wie sie z. B. in einem Artikel von Pavlo O c h r i m e n k o über ukrainisch-weißrussische literarische Wechselwirkungen begegnen. Hier behauptet der Verfasser, ohne dies zu belegen, daß die Lieder Vozsijavyj nad sonce; Novaja radost’ stala; Rcy nam, O Marije; Pred lity rodylsja aus dem Bohohlasnyk stammen.175 Die konkrete Entwicklung der meisten geistlichen Lieder zu rekonstruie172

Л. Костюковец, Кантовая культура в Белоруссии. Минск 1975. Т. Ливанова, Из истории русской народно бытовой песни // Русская музыкальная культура XVIII века в ее связях с литературой, театром и бытом. Исследования и материалы. Москва 1952, Bd. І, S. 457–525. 174 Ebd., S. 455–456. 175 П. Охріменко, Взаємозв’язки давніх української і білоруської літератури // Українська література XVI–XVIII ст. та інші слов’янські літератури. Київ 1984, S. 89. 173

g. Larisa Kostjukovec, Pavlo Ochrimenko

47

ren, ist zwar aus mancherlei Gründen nicht leicht, doch Ochrimenkos Schlußfolgerung, die Texte im Bohohlasnyk von Počajiv hätten „eigene Urquellen“, ist nicht zutreffend, denn diese Texte sind ja bereits seit Ende des 17. und Anfang des 18. Jahrhunderts bekannt, was ukrainische handschriftliche Sammlungen belegen. Erwähnenswert ist Ochrimenkos Feststellung, daß der Bohohlasnyk vielleicht auch einige weißrussische Lieder enthalte, wenn man die engen ukrainisch-weißrussischen kulturellen Beziehungen im 17.–18. Jahrhundert bedenkt, die sich damals in die gleiche Richtung bewegten. Ochrimenkos Annahme muß indessen noch durch gründliche und vielseitige interdisziplinäre Erforschung des gesamten Komplexes belegt werden – quellenkundlich, musikhistorisch, literatur- und sprachwissenschaftlich sowie volkskundlich. Diskussionswürdige Thesen enthält auch das Referat von Larisa Kostjukovec über Weihnachtslieder, das sie 1990 in Lemberg auf der Jubiläumskonferenz zum 200. Erscheinungsjahr des Bohohlasnyk vortrug.176 Sie sprach über die Publikation der ersten gedruckten protestantischen Kantionale im ukrainisch-weißrussischen Grenzgebiet, in denen lateinische und polnische Texte „im Alltag [...] durch lokale umgangssprachliche ukrainische und weißrussische Mundarten ersetzt wurden“.177 Dieser Übertragungsvorgang ging in der orthodoxen Umgebung allerdings nicht reibungslos vor sich. Protestantische Zentren im ukrainischen Wolhynien und im westlichen Weißrußland waren es, die bei der Verbreitung nichtliturgischer Kirchenlieder bei den Ostslaven eine Vermittlerrolle spielten. Diese Entwicklung war aber langwierig und dramatisch. Larisa Kostjukovec erklärt, daß „alle diese Sammlungen und vor allem das Kantional von Jan Hus, das bereits im 15. Jahrhundert ein unentbehrliches Hausbuch gebildeter Weißrussen und Ukrainer war, nach Inhalt und Gattungsform [...] sowie rein äußerlich nur den Formen nach [...] ein Modell für gedruckte und handschriftliche ostslavische Kant- und Psalmsammlungen, u. a. auch für den Bohohlasnyk, waren“.178 Hier ist vor allem zu klären, ob das Kantional von Jan Hus bei den genannten Völkern wirklich ein „gewöhnliches“ Hausbuch und noch dazu im 15. Jahrhundert war.179 Wir kennen vorläufig keine Tatsachen, die dies belegen könnten. h. Seit den 1980er Jahren ist das ukrainische paraliturgische Kirchenlied Gegenstand des Interesses vieler Musikwissenschaftler gewesen. Zu ihnen gehören insbesondere 176

Л. Костюковець, Із спостережень над історією розвитку різдвяних псалмів-колядок // ЗНТШ. Львів 1993, Bd. CCXXVI, S. 238–243. 177 Ebd., S. 238. 178 Ebd., S. 239. 179 Darüber hinaus spricht die Forscherin von einem „Hausbuch“ (настільнaя книгa) in weißrussischen Bruderschaften. Л. Костюковец, Кантовая культура, S. 33). Wie jedoch Bibliotheksverzeichnisse der Bruderschaftsschulen in Lemberg und Luc’k belegen, gab es das Buch dort nicht, s. Реєстр нотних зошитів, що належали Львівському Ставропігіальному братству (1697) // Українське музикознавство. Київ 1971, Bd. 6, S. 245–252.

48

2. Zur musikwissenschaftlichen Erforschung

Tamara Šeffer180, Ljudmyla Ivčenko181, Ivan Ljašenko182, Nina Herasymova-Persyds’ka183, Lidija Kornij184, Olga Doľskaja185, Ol’ha Zosim186 und der Autor dieser Abhandlung187. Der Stillstand in der Erforschung geistlicher Lieder wurde mit der Veröffentlichung des ersten Bandes der Istorija ukrajins’koji muzyki durch die Akademie der Wissenschaften überwunden. Er enthält u. a. die Arbeit von Tamara Š e f f e r über die ältere Musik. Ein bedeutender Teil dieser Studie bezieht sich auf Lieder aus dem Bohohlasnyk, über die eine sowjetukrainische Ausgabe erstmals ohne ideologische Klischees zu sprechen wagte. Wesentlich Neues hat Šeffer zur Erforschung des Gesangbuches aber nicht beigesteuert, anders als die erwähnte Dissertation von ŠrejerTkačenko. In ihrem Artikel Kanty i psaľmy hat sie außerdem wesentlich weniger Lieder musikwissenschaftlich untersucht. Doch eines davon interessierte beide Forscherinnen besonders, und zwar das bereits erwähnte Lied Ach, udyvysja zu Ehren der wundertätigen Gottesmutter-Ikone von Bucniv. Šrejer-Tkačenko hatte in den Intonierungen dieses Liedes melodische Fragmente des Liedes Vijut’ vitry festgestellt. Tamara Šeffer, die es daraufhin ihrerseits gründlich untersucht hat, vor allem seine Form, kam zu dem Schluß: „Der Mittelteil des Liedes in seiner dreiteiligen, für den Bohohlasnyk untypischen Form wird von lyrischen Endphrasen eingerahmt, und der Mittelteil besteht aus der vierfachen Wiederholung des Refrains, als wäre er aus dem Scherzlied Oj pidu ja do mlyna genommen. Um der im ganzen weltlichen Melodie mehr ,Frömmigkeit‘ zu verleihen, wurde ihr eine kirchliche Kadenz hinzugefügt.“188

180

Т. Шеффер, Канти і псальми // Історія української музики. Київ 1989, Bd. I, S. 217–231. Український кант XVII–XVIII ст. / Упорядкування, вступна стаття і примітки Л. Івченко. Київ 1990. 182 І. Ляшенко, Національне та інтернаціональне в музиці. Київ 1991, S. 147–151. 183 N. Gerasimowa-Persidskaia, Die ukrainische Mehrstimmigkeit. Kant und Partessny-Konzert / Herausgegeben vom Institut für Musikwissenschaft der Universität Graz unter Leitung von Rudolf Flotzinger // Grazer musikwissenschaftliche Arbeiten, Bd. 10. Graz 1993, S. 133–183. 184 Л. Корній, Українська шкільна драма і духовна музика XVII – першої половини XVIII ст. Київ 1993, S. 92; s. auch Проблема зв’язку мистецтв в українській художній культурі XVII– XVIII ст. (шкільний театр і музичне мистецтво) // З історії української музичної культури. Київ 1991, S. 37–47. 185 O. Dolskaya-Ackerly, The Early Kant in Seventeenth-Century Russian Music. Ph. D. Thesis, University of Kansas 1993. 186 О. Зосім, Євхаристичні пісні в українських пісенниках ХVІІІ ст. та їх польські прототипи // Літературознавство. Доповіді та повідомлення. ІV Міжнародний конгрес україністів. Київ 2000, Bd. 1, S. 180–186. 187 Ю. Медведик, „Богогласник“ у контексті української духовнопісенної традиції XVII–XVIII ст. (до проблем музичного джерелознавства) / Автореферат дис. канд. мистецтвознавства. Київ 1994; ders., „Богогласник“ – визначна пам’ятка української музичної культури XVII–XVIII ст. // ЗНТШ. Львів 1996, Bd. CCXXXII, S. 59–80; ders., Українська духовна піснетворчість ХVІІ–ХVІІІ століть (загальна характеристика) // Українське музикознавство. Київ 1998, Bd. 28, S. 94–105. 188 Т. Шеффер, Канти і псальми, S. 222. 181

i. Ljudmyla Ivčenko, j. Lidija Kornij

49

i. Einen bedeutenden Beitrag zur gegenwärtigen Musikwissenschaft und Musikpraxis legte Ljudmyla I v č e n k o nach archäographischen Studien in Bibliotheken und Archiven in Rußland und der Ukraine in ihrem Buch Ukrajins’kyj kant XVII–XVIII st. von 1990 vor. Es enthält hauptsächlich weltliche Lieder, doch auch nicht wenige geistliche Kanty von Danylo Tuptalo (Dimitrij Rostovskij), Feofan Prokopovyč, Jepifanij Slavynec’kyj und Tymofij Ščerbac’kyj. Jeder Text ist mit einem gründlich gearbeiteten Quellenapparat versehen. j. Mehrmals schrieb Lidija K o r n i j über geistliche Gesänge, besonders ausführlich in einer Studie über das ukrainische Schultheater des 17. bis Mitte des 18. Jahrhunderts. Als anerkannte Spezialistin in der Erforschung der älteren ukrainischen Musik, vor allem der Gattung der geistlichen Musik, stellte sie fest, daß zwischen dieser und dem Schultheater eine enge Verbindung bestanden habe. Ihrer Meinung nach hat die „Gegenüberstellung von Schuldrama und geistlicher Musik aus dem 17. bis zur Mitte des 18. Jahrhunderts (Monodie, Partes-Musik, geistliche Kanty) in thematischer und motivischer Hinsicht gezeigt, daß beide eine typologische Gemeinsamkeit bei der Verarbeitung geistlich-biblischer Thematik aufweisen [...]. Besonders auffallend ist die Nähe von Texten des Schuldramas zu den geistlichen Kanty (vor allem durch die musikalischen Einlagen), die im Unterschied zur kirchlichen Hymnographie, die der Monodie und den Partes-Werken zugrunde lag, in syllabischen Versen geschrieben waren“.189 Bereits Ivan Franko, Mychajlo Hruševs’kyj, Vladimir Peretc und andere haben unterstrichen, daß viele Lieder mit unterschiedlichem Inhalt Einflüsse des Schultheaters, besonders von mittelalterlichen religiösen Spielen, aufweisen. So wirkt das Lied Ne plač, Rachile ganz wie eine Theaterszene. Die stark ausgeprägte Dialogform dieses Liedes entspricht dem allgemeinmenschlichen, insbesondere christlichen Prinzip des Dualismus. Daraus ergibt sich nach Lidija Kornij „die Gegenüberstellung von Gott und Teufel, des Gerechten und des Sünders, von Gut und Böse, Ewigkeit und Tod, Liebe und Haß etc.“. Das alles sei in Schuldramen wie in Liedern gleichermaßen anschaulich dargestellt worden.190 Borys Kudryk, Onysija Šrejer-Tkačenko, Larisa Kostjukovec und andere Musikwissenschaftler wiesen darauf hin, daß geistliche Lieder Tanzrhythmen enthalten. Larisa Kostjukovec hat das überzeugend am Beispiel vieler beliebter Weihnachtslieder gezeigt. Sie entdeckte in ihnen verschiedene Typen rhythmischer Intonationen und Formeln sowie auch Modelle einer emphatischen Rhythmik, die sie zu der Schlußfolgerung führten, daß „die Synthese westeuropäischer Tanzkunst des Alltags mit charakteristischen Besonderheiten des Volkslieds, d. h. mit grundsätzlichen Vorstellun-

189

Л. Корній, Проблема зв’язку мистецтв в українській художній культурі, S. 40. Л. Корній, Українська шкільна драма і духовна музика XVII – першої половини XVIII ст. // Європейське відродження та українська література XIV–XVIII ст. Київ 1993, S. 198. 190

50

2. Zur musikwissenschaftlichen Erforschung

gen von Volksmusik, ein weiteres Mal den demokratischen Charakter dieser Gattung belegt und ihre weite Verbreitung im Alltag von Weißrussen und Ukrainern erklärt“.191 Während Larisa Kostjukovec vor allem westeuropäische Tanzrhythmen in ukrainischen geistlichen Liedern untersuchte, berücksichtigte Lidija Kornij in ihren Arbeiten auch ukrainische rhythmische Tanzformeln. Beide fanden im Bohohlasnyk, wie vor ihnen schon Borys Kudryk, viele solcher musikalischer Texte. Nach Kornij weisen mehrere Lieder im Bohohlasnyk mit tänzerischer Melodik Einflüsse ukrainischer Tanzrhythmen nach Art des Kasatschok (ukr. kozačok, russ. kazačok) auf.192 Dieser Einfluß sei besonders in Liedern wie Vsich Caryce Vladyčyce (von Vasyľ Paškovs’kyj), Vozsijavyj nad slonce und Nyni, Adame, rozveselysja erkennbar. Die Lieder des Bohohlasnyk lassen sich Lidija Kornij zufolge in zwei Hauptgruppen – panegyrische und lyrische – aufteilen. Panegyrische seien: Božija Mater sijajet; Svitlo nebo so angely veselysja; Isus dnes’ ot groba vstajet; Trylitnjuju junycu; Istotyčnyče blagodaty; Šyrota zemnaja; Vsich Caryce; Vozsijavyj nad slonce; Nyni, Adame; Chrystos rodysja und lyrische: Vladyko moj i Bože moj!; Vyždu Tja na kresti; Krestnym drevom raspjatago; Ach! Smotry, kto žyv; Ach! Ušly moji lita; Ach, pora prychodyt, treba umyraty; Da prijdet nyni radost’ novaja.193 Zu dieser bei weitem nicht vollständigen Auflistung aus dem Bohohlasnyk merkt die Autorin an, daß einige der Lieder mit lyrischem Inhalt durch Intonationen besonderen Charakters wie „epische Darbietung“ oder „hell“ und „freudig“ gekennzeichnet seien. Das gilt insbesondere für Lieder im vierten Abschnitt des Gesangbuches: Bußlieder und andere religiös-didaktische Lieder. Eine solche thematische Analyse ist Grund für die Annahme, daß die religiösen Lieder Voraussetzungen für die Entstehung der Romanze in der ukrainischen Musikkultur boten. Noch eine andere Überlegung von Lidija Kornij verdient Aufmerksamkeit: „Die geistlichen Kanty im Bohohlasnyk gehören dem Barock an. Doch im 17. und 18. Jahrhundert vollzog sich eine Entwicklung des geistlichen Kant, die sich auch in den Kanty des Bohohlasnyk widerspiegelt. In einer Reihe von Kanty erscheinen bereits Besonderheiten einer klassischen Stilistik. Dies zeigt sich in Kanty, deren Melodien Kennzeichen einer funktionellen Harmonie aufweisen, und auch in der Form von Kanty, deren Strophen einen deutlich symmetrischen Aufbau haben.“194 k. Einen tiefen Einblick in die Entwicklung der paraliturgischen Musik bei den Ostslaven bietet eine wichtige Publikation der in den USA wirkenden Musikwissenschaftlerin Olga D o l s k a y a . Sie behandelt ein russisches handschriftliches Kantional des ausgehenden 17. Jahrhunderts aus Beständen des Moskauer Staatlichen Histo-

191

Л. Костюковець, Із спостережень, S. 243. Л. Корній, Історія української музики. Київ – Харків – Нью-Йорк 1996, Bd. І; 1998, Bd. ІІ, S. 105–106. 193 Ebd., S. 102–109. 194 Ebd., S. 109. 192

k. Olga Dolskaya

51

rischen Museums.195 Die von Dolskaya sorgfältig herausgegebene und kommentierte Ausgabe ist von besonderem Interesse für das Studium der Geschichte der paraliturgischen geistlichen Dichtung in Osteuropa, vor allem in Rußland, der Ukraine, Polen und zum Teil Weißrußland. In ihrer Einführung behandelt Dolskaya in knapper Form die Hauptprobleme bei der Erforschung der frühen geistlichen Liedkunst und am Rande auch einige Aspekte der Entstehung geistlicher Lyrik. Sie verfolt die These, daß die Quellen der geistlichen Lyrik in den sogenannten Bußversen des 15.–17. Jahrhunderts, in den Melodien der sakralen Monodie und in der nationalen Folkloristik liegen. All das bildete ihrer Meinung nach den „Nährboden“ für die geistlichen Lieder des Barock. Ein besonderer Platz gehört in diesem Zusammenhang dem Bußgesang, der sich auf natürliche Weise in das Wertesystem und die Ausdrucksformen der paraliturgischen Musik des Barock einfügte. Ein schönes Beispiel für einen solchen Einfluß ist der Text Az jesm’ drevo neplodno, Gospodi, der als einstimmiger Bußvers und als mehrstimmiges geistliches Lied im 17. Jahrhundert bekannt war. Die Tendenz in Westeuropa, sakrale Inhalte zu säkularisieren, gaben der geistlichen Lyrik in den ostslavischen Ländern einen neuen Impuls. Sicher hat Dolskaya recht mit der Annahme, daß Anstöße aus der polnischen geistlichen Musik die wichtigste Rolle in diesem Prozeß spielten. Das zeigt auch das Repertoire eines Kantionals, dessen Lieder zu einem Drittel in polnischer Sprache geschrieben sind. Begründet ist auch die Auffassung, daß tschechische geistliche Lieder ebenfalls „entfernte Ahnen“ ukrainischer und russischer paraliturgischer Texte seien. In diesem Zusammenhang sind auch die noch wenig erforschten lateinischen und deutschen Einflüsse zu erwähnen, die eine Resonanz in der Ukraine und in Weißrußland und somit auch in Moskau hatten. Nicht so „entfernt“, aber in der Entwicklung der ukrainischen paraliturgischen Kunst weniger bemerkbar waren slovakische geistliche Lieder. Am meisten zeigt sich ihr Einfluß in westukrainischen geistlichen Liedern, die in der Karpato-Ukraine und bei den Lemken entstanden sind und zum Bestand der lokalen Gesangbücher gehören.196 195

Spiritual Songs in Seventeenth-Century Russia. Edition of the MS 1938 from Muzejnoe Sobranie of the State Historical Museum in Moscow (GIM) / Transcribed and edited by Olga Dolskaya / Editorial note by Hans Rothe. Köln – Weimar – Wien 1996. 196 Ю. Медведик, Рецепція словацького канціонала Cantus Catholici (1655 р.) в українській паралітургійній творчості другої половини XVII–XVIII ст. (до проблеми дослідження) // Cantus Catholici a duchovná pieseň 17. storočia v strednej Európe. Bratislava 2002, S. 155–166; ders., Деякі тенденції становлення і розвитку церковно-слов’янського пісенного репертуару в паралітургійній культурі Закарпаття та Східної Словаччини від середини XVII до початку XIX ст. // Slovenská, latinská a cirkevnoslovanská náboženská tvorba 15.–19. storočá. Bratislava 2002, S. 422– 440; ders., Латинсько-польсько-словацькі елементи в українській духовній пісні // Musica Humana / Наукові збірки ЛДМА ім. М. Лисенка. Львів 2003, Nr. 1, S. 251–260. – Außer den erwähnten Arbeiten von Javors’kyj und Pap zu Liederbüchern des ukrainisch-slovakischen Grenzgebietes s. P. Žeňuch, Medzi Východom a Západom, S. 156–207, sowie Ю. Медведик, Нижньо-Тварожський співаник, S. 350–369. Mit den westeuropäischen, darunter den slovakischen Einflüssen auf das ukrainische geistliche

52

2. Zur musikwissenschaftlichen Erforschung

Ukrainische geistliche Lieder bilden die Grundlage des von Dolskaya untersuchten Kantionals GIM 1938. Darunter befinden sich Lieder, die von bekannten orthodoxen Ukrainern wie Jepifanij Slavynec’kyj und Danylo Tuptalo verfaßt worden sind: Neunzehn Lieder stammen von Slavynec’kyj, darunter auch solche, die im Bohohlasnyk von Počajiv enthalten sind, wie O Divice Prečystaja; Bohorodyce, Caryce, Prečysta Vladyčyce. Eines der Lieder des Moskauer Kantionals (Lykujte, cerkve vostočnye čada) schreibt Dolskaya irrtümlich Feofan Prokopovyč zu, der aber erst 1681 geboren wurde, während das Kantional bereits in dieser Zeit zusammengestellt worden ist. In Wirklichkeit stammt das Lied von dem Weißrussen Simeon Polockij. Unter den 166 Liedern des Kantionals sind mehrere von ihm geschrieben. In seinen knappen Bemerkungen als Herausgeber der Handschrift GIM 1938 hat Hans Rothe den ukrainischen geistlichen Liedern besondere Beachtung geschenkt. Er stellt sie in den historischen Zusammenhang der politischen Ereignisse der Fürstenzeit, des Jahres 1654, der Zeit des Niedergangs, des Hetman Petro Dorošenko. Gerade die geistlichen Lieder der zweiten Hälfte des 17. Jahrhunderts enthalten in ihren Texten wohl am ehesten historisch-gesellschaftliche Motive.197 Das kann auch nicht überraschen, bedenkt man die stürmische ukrainische Wirklichkeit des 17. Jahrhunderts. Mit Fragen der ukrainischen Vergangenheit sind auch einige halbreligiöse Lieder verbunden, in denen sich die Ereignisse in Perejaslav von 1654 widerspiegeln (Kto choščet, pryjdy i uzry; Slyšite, ljudije i vnušite). Ihren Texten kann man entnehmen, daß der Autor oder die Autoren diesem politischen Ereignis gegenüber positiv eingestellt waren.198 Der beste Indikator für die Popularität und Aktualität von Liedern im Laufe der Zeit ist ihre Aufnahme in den Bestand von Liederhandschriften. Was die erwähnten Lieder betrifft, so sind diese in keinem der ukrainischen Gesangbücher seit Ende des 17. Jahrhunderts enthalten. Sie finden sich nur in einigen russischen Sammlungen.199 Lied beschäftigt sich in letzter Zeit vor allem Ol’ha Zosim, so in ihrer Monographie: Західноєвропейська духовна пісня на східнослов’янських землях у XVII–XIX століттях. Київ, 2009; s. auch Ольга Зосім, К проблеме связи украинского и словацкого духовного песенного творчества XVII–XVIII вв. // Київське музикознавство, 1998, Bd. 1, S. 28–33; dies., Українська духовна пісня західноєвропейського походження XVII–XX ст. (до проблеми інтерпретації джерел) // Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського, Bd. 41: Старовинна музика: сучасний погляд Ars Medievalis – Ars Contemporalis, Teil 2, 2006, S. 196–210; u. a. 197 Dazu s. genauer Ю. Медведик, Національно-патріотичні та історичні мотиви в українській духовнопісенній творчості XVII–XVIII ст. // Українське музикознавство. Київ 2001, Bd. 31, S. 17–30. 198 Nach Pozdneev ist das hohe Niveau dieser Texte von einem Moskauer Autor erreicht worden, s. А. Позднеев, Книжные песни XVII века о воссоединении Украины с Россией // Slavia, Jg. XXVIII. Praha 1958, S. 226–240. Der Autor war möglicherweise Jepifanij Slavynec’kyj, der 1649 auf Bitten des russischen Zaren nach Moskau gekommen war, um die Bibel zu übersetzen. Seitdem lebte er ständig in Moskau. Die ukrainische Autorschaft der Texte bestätigen überdies die Herausgeber der Anthologie Українська поезія. Середина XVII ст. Київ 1992, S. 108–113. Das Lied wurde zuerst 1899 von Peretc in Kievskaja Starina veröffentlicht. 199 Verse und Lieder bei den Ostslaven 1650–1720, S. 92, 175.

k. Olga Dolskaya

53

In ihrer Dissertation über den frühen russischen geistlichen Kant erwähnt Olga Dolskaya mit wenigen Worten auch den Bohohlasnyk von Počajiv.200 Sie wiederholt hier – wie vor ihr Stepan Smolenskij und einige andere Musikwissenschaftler – die falsche Ansicht, daß er erstmals 1631 in Krakau herausgegeben worden sei. Die Ausgabe aus Počajiv von 1790/91 nennt sie dagegen nicht. * * * Die Literatur über die Geschichte der ukrainischen paraliturgischen Dichtung des 17. und 18. Jahrhunderts ist recht umfangreich und reich an Tatsachenmaterial. Sie gibt die unterschiedlichen Ansichten über die Entstehung und Entwicklung sowie über die Stilmerkmale der Gattung des geistlichen Liedes wieder. Nicht jede dieser literatur- und musikwissenschaftlichen Arbeiten entspricht methodisch noch den heutigen Vorstellungen von der Entwicklung der ukrainischen Musikkultur der Barockzeit. Mehrere Arbeiten sind in der Behandlung der Quellen veraltet. Doch fast alle haben zu einer vielseitigen Erforschung und zu einem Gesamtbild der älteren ukrainischen Literatur und Musik beigetragen und haben damit die Grundlagen für weitere Studien über eine ihrer wichtigen Gattungen geschaffen.

200

O. Dolskaya-Ackerly, The Early Kant, S. 2425.

3. Stilmerkmale des ukrainischen geistlichen Liedes im 17. und 18. Jahrhundert a. Terminologie In der ukrainischen Musikwissenschaft gibt es heute mehrere Bezeichnungen für die paraliturgischen Lieder des 17.–18. Jahrhunderts. Die gebräuchlichsten Ausdrücke sind duchovna pisnja (geistliches Lied; Ivan Franko, Mychajlo Voznjak, Volodymyr Hnatjuk, Ol’ha Hnatjuk, Jurij Medvedyk), duchovnyj kant (geistlicher Kant; Nina Herasymova-Persyds’ka, Lidija Kornij, Pavlo Macenko, Ivan Ljašenko, Ljudmyla Ivčenko u. a.) wie auch psaľma (Mychajlo Hruševs’kyj, Onysija Šrejer-Tkačenko, Tamara Šeffer). Der Ausdruck psaľma wird allerdings heute recht selten gebraucht, und auch in den ukrainischen Lieder-Handschriften selbst wurde er nicht sehr oft verwendet. In den ersten gedruckten ukrainischen Kantionalen und in den meisten anderen damaligen Ausgaben ist er gar nicht anzutreffen. Das ist nicht erstaunlich, denn der sehr ähnliche Ausdruck psalma wird vor allem mit den Psalmen Davids im Alten Testament assoziiert, die in der frühen Entwicklungsphase des geistlichen Liedes von den Autoren ukrainischer paraliturgischer Lieder häufig umgedichtet wurden. Die Bezeichnung psalma ist von schriftunkundigen Lirnyky und Kobsaren durch psaľma ersetzt worden, um damit einen nachgedichteten Psalm Davids zu bezeichnen. Der Ausdruck pisnja (Lied), bezogen auf Weihnachts-, Oster- und Bußlieder (pisn’ rizdvjana, pisn’ velykodna, pisn’ pokajanna etc.), war in ukrainischen Handschriften vorherrschend, und auch in Druckausgaben war er üblich. Den Begriff kant findet man in ukrainischen Handschriften hingegen sehr selten und noch weniger in Altdrucken. In der ukrainischen Musikwissenschaft ist jedoch seit längerer Zeit (nicht ohne russischen Einfluß) gerade der Ausdruck „geistlicher Kant“ gebräuchlich. Dadurch entstand eine eigene Terminologie – kantova stylistyka (Kantstilistik), kantova faktura (Kantfaktur), kantova pospivka (Kantgesang) usw. –, die sorgfältig geprüft werden muß. Festzuhalten ist: Da der Ausdruck kant in den altukrainischen Handschriften und Altdrucken praktisch fehlt, ist es richtiger, den Ausdruck duchovna pisnja (geistliches Lied, einoder mehrstimmig) zu verwenden. Auch bei Polen, Slovaken, Tschechen und Deutschen dominiert für nichtliturgische Gesänge der Ausdruck „Lied“, und Einflüsse dieser Kulturen waren ja bestimmend für die Entstehung und Entwicklung der geistlichen Gesänge in der Ukraine. Es ist dennoch nicht falsch, auch den Begriff „geistlicher Kant“ zu verwenden, denn er drückt zugleich aus, daß die Faktur eines paraliturgischen Liedes mehrstimmig ist (normalerweise dreistimmig), während der Begriff „geistliches Lied“ vor allem für einstimmige Lieder gebraucht wird. Auffällig ist, daß in einigen Handschriften ein- und dasselbe Lied einstimmig und dreistimmig zu finden ist. Diese verschiedenen Versionen unterscheiden sich meist nur

b. Frühe Aufzeichnungen mit Noten

55

dadurch, daß eine von ihnen harmonisiert ist. Es können auch lexikalische Abweichungen und Intonationsunterschiede hinzukommen. Das verwundert indes nicht, wenn man die unterschiedliche Funktion dieser Lieder bedenkt. Das gleiche Lied konnte nämlich in verschiedenen Regionen der Ukraine und in unterschiedlichem Zuhörermilieu einstimmig oder mehrstimmig vorgetragen werden. So kam es zu der terminologischen Verwirrung nicht aufgrund von Gattungskriterien, sondern künstlich – durch die Musikwissenschaftler. Deshalb verwenden wir hier die beiden Bezeichnungen „Lied“ und „Kant“ für einstimmigen bzw. mehrstimmigen Gesang.

b. Frühe Aufzeichnungen mit Noten Die älteste Aufzeichnung eines ukrainischen Liedes mit Noten stammt aus dem Jahr 1649: der geistliche Kant: Radujsja, Marije, divam Caryce in der handschriftlichen Lemberger Chronik Latopis Lwowski, 1498–1649 (NBUV, f. VIII, Nr. 206/m, fol. 131). Da uns alte Notentexte geistlicher Kanty und Lieder leider nicht bekannt sind, ist es nicht möglich, die Entwicklung der musikalischen Teile der Gattung von ihren ersten Schritten Ende des 16. Jahrhunderts bis zum 17. Jahrhundert zu verfolgen. Deshalb ist diese erste Aufzeichnung, die die älteste Stufe in der Entwicklung der Gattung dokumentiert, besonders wichtig (Beispiel 1):

56

3. Stilmerkmale des ukrainischen geistlichen Liedes im 17. und 18. Jh.

Der Notentext erlaubt die Annahme, daß es bereits um die Mitte des 17. Jahrhunderts Kanty gab, die in der Form musikalischer Perioden geschrieben waren. Doch bildete sich in dieser Entwicklungsphase die musikalische Form erst allmählich heraus. Das belegen andere Notentexte der damaligen Zeit, deren musikalische Form ziemlich amorph ist. Nicht selten sind Merkmale einer Periode oder des zweigliedrigen Satzes nur in allgemeinen Umrissen erkennbar, z. B. in dem Weihnachtslied aus der zweiten Hälfte des 17. Jahrhunderts Bezkonečnoj blahostyni i nezmirnoj mylostyni (LNNB, ASP 233, fol. 15–17)201. Sein Text, dem die Oktoechos zugrunde liegt, hat einen recht komplizierten Strophenbau. Infolgedessen ist die musikalische Form des Liedes nicht ganz klar, obwohl sie die Grenzen eines zweigliedrigen Satzes nicht überschreitet. Auffällig ist auch der ziemlich große Umfang der Melodien im Oktavenbereich, ihre sequenzartige Führung und eigenwillige Rhythmik, die offenbar durch die schöpferische Phantasie des Autors wie auch durch die Versifikation des Textes inspiriert ist. Die Strophe hat neben Acht- und Zehnsilbern noch Elfsilber mit Zäsur (6+5 und 7+4). Das rhythmisch-metrische Gewebe ist durch einige kurze Notenwerte (Achtelnoten, Sechzehntelnoten) und punktierte Noten abwechslungsreich gestaltet, was für die ukrainische paraliturgische Musik des 17. Jahrhunderts nicht typisch ist (Beispiel 2).

201 Ol’ha Zosim konnte ermitteln, daß dem Lied Bezkonečnoj blahostyni die lateinische Hymne Infinitae bonitatis aus dem 17. Jahrhundert zugrunde liegt; s. Зосім О. Видозміни в мелодіях західноєвропейських духовних пісень у східнослов’янському репертуарі XVII–XVIII століть // Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського. Bd. 88, Teil 2: Старовинна музика – сучасний погляд. Київ 2009, S. 206–208.

b. Frühe Aufzeichnungen mit Noten

57

In der Entwicklung der musikalischen Form der Gattung spielten Wiederholungen und Variierungen eine wichtige Rolle. Dazu trug auch der Liedtext bei. Hier sind indessen Besonderheiten zu beachten. Im geistlichen Lied (Kant), einer synkretistischen Gattung, bildet die musikalische Form mit der Form des sprachlichen Textes – Strophe oder Couplet – eine untrennbare Einheit. Gleichzeitig ist die musikalische Form direkt vom Umfang der Strophe abhängig, der durch die Verseigenschaften eines Textes bestimmt ist. Die beiden Bestandteile, Text und Melodie, verbinden sich somit zu einer einheitlichen musikalischpoetischen Strophe, deren Notentext für alle weiteren poetischen Strophen unverändert bleibt. Doch es kommen auch Ausnahmen vor. Einige musikalisch-poetische Texte zeigen in ihrer Entwicklung Kontinuität. So enthält der Bohohlasnyk von Počajiv z. B. ein Konzert für die hl. Muttergottes von Berdyčiv, die vor allem Volk gekrönt wurde: Božija Mater sijajet. Als Ausnahmen müssen auch Lieder gelten, denen eine dreiteilige Form zugrunde liegt. Und hier zeigt sich die Eigenschaft des Bohohlasnyk als Sammelband, denn eben diese Form wurde auch in dem Lied Ach, udyvysja, zrjaščy užasnysja zu Ehren der wundertätigen Muttergottes-Ikone aus dem Dorf Bucniv im Gebiet von Ternopiľ verwendet (Beispiel 3 – Bohohlasnyk 132):

Die Dichter geistlicher Lieder (Kanty) arbeiteten im 17. und 18. Jahrhundert ständig daran, deren Melodie und Intonation vielfältiger zu gestalten. Die ältesten Aufzeichnungen von Liedern mit Noten machen uns mit Melodien bekannt, denen gleitende Vorwärtsbewegung, tetrachordische und pentachordische Melodieschritte sowie die Entwicklung von Sequenzen zugrunde liegen. Als typisches Anfangsmuster vieler Lie-

58

3. Stilmerkmale des ukrainischen geistlichen Liedes im 17. und 18. Jh.

der kann eine langsame Bewegung der Melodie von der Tonika bis zur Quint oder seltener bis zur Quart gelten, häufig mit Auslassung der zweiten Stufe. Die weitere Entwicklung der musikalischen Sprache geistlicher Lieder führte dazu, daß typische melodische Singweisen und Wendungen hervorgehoben wurden. Ein Beispiel dafür ist eine aus einer Chrestomathie stammende bekannte „Stieglitz“Melodie, die in weltlichen und paraliturgischen Gesängen recht oft in allerlei Varianten vorkommt. Die Autoren geistlicher Lieder verwendeten auch einige barocke musikalisch-rhetorische Figuren, unter anderem die sog. „Trompetenstimme“. Ein hervorstechendes Beispiel ist die Melodie des Kant auf den hl. Johannes Chrysostomos Zlatokovannuju trubu voschvalym dnes’ (Beispiel 4):

c. Zweite Hälfte des 17. Jahrhunderts

59

Dieser Kant ist aus vielen handschriftlichen Kantionalen und aus dem Bohohlasnyk bekannt. Dort heißt es, dieses Lied sei „dem Bischof Christi Johannes Chrysostomos, Erzbischof der Stadt Konstantins“ gewidmet. Der Bohohlasnyk enthält viele geistliche Lieder, deren Melodik deutlich durch Instrumentalintonation gekennzeichnet ist. Solche Lieder haben in der Regel eine bestimmte Tonart, ein breites Melodienspektrum, häufig Intonationssprünge und traditionsgemäße Schritte entsprechend den Grunddreiklängen der Tonleiter (z. B. Chryste Carju spravedlyvyj Nr. 40; Utišytelju myru Nr. 6; Šyrota zemnaja Nr. 68; Trylitnju junycju Nr. 90; Istotyčnyče blagodaty Nr. 135 u. a.). Diese Lieder, so auch das Lied Kto kripko na Boga upovaja von Feofan Prokopovyč, sind bis heute im Konzertrepertoire und auch im alltäglichen Gesangsrepertoire erhalten geblieben.

c. Zweite Hälfte des 17. Jahrhunderts Die enge Verbindung von Musik und Text führte in den ukrainischen paraliturgischen Liedern, vor allem in Liedern für die Karwoche oder mit eschatologischer Thematik, zu charakteristischen emphatischen Intonationen mit emotionaler Färbung und zu verstärkten Akzentuierungen, Wortwiederholungen, Melodiesequenzen und dergleichen. Dieser angespannt erregte Tonus ist kennzeichnend für die Kanty der zweiten Hälfte des 17. Jahrhunderts: Hervorgehoben sind so in Jeleons’kym hlasom, muzy zaspivajte die Worte „umer, umer vseho svita monarch, uvy“ durch Sequenzelemente, eine angespannte Aufwärtsbewegung der Melodie von der Terz bis zur Septime und dann einen unerwarteten, für den Stil des Kant unüblichen Abwärtssprung zur Quint, um danach in eine allmähliche Beruhigung der Melodie und der poetischen Emotionalität überzugehen (Beispiel 5):

60

3. Stilmerkmale des ukrainischen geistlichen Liedes im 17. und 18. Jh.

Mit der Bereicherung von Melodik und Intonation entwickelten sich in den ukrainischen paraliturgischen Liedern zugleich auch Besonderheiten ihrer Tonarten und ihrer funktionalen Harmonik. Die Autoren gingen von einer modalen zu einer tonalharmonischen Denkweise über. Dieser Prozeß spiegelte sich in gewissem Maße auch in der Kodifizierung der Lieder wider, bei deren Notation Zeichen bei den Notenschlüsseln fehlen, ausgenommen das herkömmliche b-Zeichen. Nur im Bedarfsfall setzten die Schreiber speziell vor einer Note, manchmal auch über der Note, ein Kreuz oder ein b-Zeichen. Doch nicht alle Schreiber führten ihre Arbeit einwandfrei und mit Sachkenntnis aus, so daß es zu vielen Fehlern kam.

d. „Einstimmung nach Gehör“ Tamara Livanova, die die Arbeitsweise der Abschreiber erforscht und die tonalen Gesetzmäßigkeiten der Kanty analysiert hat, kam zu der Hypothese einer sog. „Einstimmung nach Gehör“, wonach sich „die Schreibfehler und Inkonsequenzen im System der ‚zufälligen‘ Zeichen durch die verworrenen, nicht festgelegten Gesetzmäßigkeiten der Tonleitern“ erklären lassen.202 Wenn wir die spezifischen Tonarten der 202

Т. Ливанова, Из истории русской народно-бытовой песни // Русская музыкальная культура

e. Metrischer Rhythmus

61

paraliturgischen Lieder betrachten, finden wir in vielen von ihnen „Inseln“ mit z. B. mixolydischer oder äolischer, phrygischer oder dorischer Einfärbung. Daher kann man durchaus annehmen, daß wir es wohl nicht nur mit Abschreiberfehlern zu tun haben, sondern mit einem bewußten Vorgang, der seinerzeit nur nicht angemessen kodifiziert und theoretisch begründet werden konnte. Heute darf man jedenfalls in der „Einstimmung nach Gehör“ eine Antwort suchen. Allerdings bleibt dabei die Identifizierung der Tonart vieler Lieder ziemlich problematisch. Die Konfusion bei den Zeichen erschwert nicht selten auch die Bestimmung von Besonderheiten in der Modulation, von Abweichungen und Gegenüberstellungen von Tonarten im Mittelteil. So kann man keineswegs immer eindeutig das Vorhandensein oder Fehlen einer erhöhten Mollstufe feststellen. Dieser Faktor erschwert die Entzifferung der Notentexte, und wenn in nicht wenigen Fällen fehlerhafte Aufzeichnungen des Schlüssels hinzukommen oder sogar sein Fehlen in den Notentexten oder bei einer der Stimmen, so entsteht ein durchaus nicht einfaches Bild. Ohne komplexe textkritische Studien kann man daher nicht weiterkommen. Eine solche textkritische Arbeit ist meist auch erfolgreich, allerdings nur dann, wenn mehrere Notenhandschriften vorhanden sind. Erst dann ist es möglich, einen „gemeinsamen Nenner“ zu finden und mögliche Fehler sowie die Entstehungszeit eines musikalischen Textes zu ermitteln. Nicht selten sind aber nur einzelne Aufzeichnungen erhalten. Und wenn diese eine Unklarheit enthalten, ist es gerade problematisch, sie genau zu bestimmen. Deshalb ist es verfrüht, über die Besonderheiten der Tonarten in der älteren ukrainischen paraliturgischen Musik eine endgültige Aussage zu treffen, obwohl die allgemeine Ausrichtung auf die Dur-Moll-Tonalität außer Zweifel steht. In den paraliturgischen Liedern sind die Kadenzen aufgrund ihrer tonal-harmonischen Merkmale besonders stabil und klar. Meistens handelt es sich um authentische Kadenzen mit häufigen Klauseln der Melodie auf der Terz des Tonikadreiklangs. Beachtung verdienen auch symmetrisch angeordnete Kadenzschritte.

e. Metrischer Rhythmus Eine wichtige Bedeutung hat in Liedern und Kanty der metrische Rhythmus, der, wie Livanova betont, eine „organisierende Funktion“ in der Strophe übernimmt. Vor allem dadurch konnte sich in den poetischen Texten der geistlichen Lieder die syllabotonische Verskunst mit ihren Hauptmetren – den zweisilbigen (Jambus, Trochäus) und den dreisilbigen (Daktylus, Amphibrachys, Anapäst) – produktiver entwickeln. Eine rhythmische Inertion vermag sich oft „dem Versbau unterzuordnen und ihn dadurch

XVIII века в eё связях с литературой, театром и бытом. Исследования и материалы. Москва 1952, Bd. І, S. 518.

62

3. Stilmerkmale des ukrainischen geistlichen Liedes im 17. und 18. Jh.

mehr oder weniger deutlich zu verändern“.203 Dieser zutreffende Hinweis von Nina Herasymova-Persyds’ka bekräftigt ein weiteres Mal die These, daß paraliturgische Lieder schon deswegen allseitig untersucht werden müssen, weil es auch Texte gibt, die „losgelöst von der Musik im Allgemeinen schwer zu lesen sind und keine einheitliche Struktur aufweisen“.204 Im Laufe der stilistischen Entwicklung der Gattung zeigte sich immer mehr die Tendenz zur Typisierung eines metrischen Rhythmus, die in festen rhythmischen Formeln und rhythmischen Intonationen deutlich wurde. Im Bohohlasnyk finden wir viele solcher Beispiele, insbesondere eine rhythmische „Marsch“-Formel mit verschiedenen Varianten (Veselo spivajte Nr. 112; Kažuť ljude Nr. 236; V Solomonovoj cerkvi javysja Nr. 89; Presvitlyja knjazi Nr. 199 u. a.).205 Neben den marschartigen rhythmischen Formeln, deren Verwendung nicht selten funktional bedingt war (Festzüge, Trauerzüge etc.), tauchen in geistlichen Liedern und Kanty auch tanzartige Züge auf. Diese sind entweder ukrainischer Herkunft (Hopak, Kasatschok) mit eindeutig zweiteiligem Rhythmus oder auch westeuropäischer Herkunft, wobei sie dann oft auf einem dreiteiligen Rhythmus beruhen (Menuett, Polonaise u. a.). Dabei ist festzustellen, daß feste Merkmale tänzerischer Rhythmen oder deren Hauptelemente in Liedern aus der Mitte und der zweiten Hälfte des 18. Jahrhunderts besonders auffällig sind. Deswegen ist nicht verwunderlich, daß diese Tendenz auch im Bohohlasnyk deutlich in Erscheinung tritt, denn er enthält vor allem Lieder aus dieser Zeitspanne. Doch nicht in allen Liedern dieser Zeit können im metrisch-rhythmischen Gewebe deutlich Tanzrhythmen erkannt werden. Manchmal scheinen sie darin verborgen zu sein. Ein Beispiel einer solchen verschleierten rhythmischen Formel mit Tanzelementen ist das Lied auf Mariä Himmelfahrt Radujtesja anhelov lyky aus dem Bohohlasnyk (Nr. 106). Es weist eine gewisse Opposition zwischen Text und Noten auf, die darin besteht, daß wir hier einerseits einen hochpoetischen Text, erfüllt von Trauer um die Entschlafung der Muttergottes, vor uns haben und andererseits in der Musik einen sorgsam kaschierten Tanzrhythmus, der sich erst dann offenbart, wenn die Notenwerte halbiert werden. Man muß dem Autor Anerkennung zollen, denn er wählte diese Form wohl bewußt, weil er dadurch deutlich machen wollte, daß die Entschlafung der Muttergottes nur eine gewisse Etappe war, die ihr Leben auf Erden vollendete. Künftig wird sie aber, wie es im Text heißt, „ewig herrschen und den Schöpfer für die ganze Welt anflehen“. Trotz der festen rhythmischen Formeln und Intonationen in den paraliturgischen Liedern kann man diese Merkmale nicht auf alle Lieder der Gattung übertragen. Wie 203 Н. Герасимова-Персидська, Слово і музика в XVII ст. // Українське літературне барокко. Київ 1987, S. 85. 204 Ebd., S. 285. 205 Genauer zu rhythmischen Formeln s. Л. Костюковець, Із спостережень над історією розвитку різдвяних псалмів-колядок // ЗНТШ. Львів 1993, Bd. CCXXVI, S. 238–243.

f. Tonangabe

63

schon erwähnt, stabilisierten sich solche Formeln in der Gattung etwa Mitte des 18. Jahrhunderts, wurden jedoch danach mit all ihren rhythmischen Nuancen über längere Zeit nicht immer exakt übernommen. Meistens verwendeten die Autoren nur einige rhythmische Hauptelemente bestimmter Formeln. Dabei lagen der kompositorischen Methode offenbar keine konkreten oder sogar allgemein bekannten Rhythmen zugrunde, sondern das Prinzip des Tänzerischen und dessen durch Umdeutung motivierte Verbindung mit dem Text sowie mit dem Vers- und Strophenbau. Das ukrainische geistliche Lied ist, wie Ivan Franko schrieb, „zurückhaltender“ als ähnliche Lieder in Westeuropa, wo sich, wie z. B. in polnischen geistlichen Liedern, das Tänzerische viel konkreter zeigte. Jedenfalls verlangt eine eindeutige Antwort auf diese und andere Fragen zur metrischen Rhythmik weitere umfassende Untersuchungen.

f. Tonangabe Wie bereits erwähnt, ist ein besonderes Merkmal ukrainischer geistlicher Lieder und überhaupt der mitteleuropäischen paraliturgischen Überlieferung der Gesang nach Angabe eines „Tons“ zur Melodie eines anderen Liedes. Es handelt sich um das Verfahren der sog. „Kontrafaktur“, das in der europäischen Überlieferung bereits im 12.–13. Jahrhundert bekannt war. So wurden z. B. die alten französischen Weihnachtslieder (noël) komponiert. Diese Methode wurde deshalb praktiziert, weil bei weitem nicht jedes Lied schon mit eigenen Noten verfaßt wurde. Das bedeutet, daß die Autoren Melodien anderer Lieder frei handhaben konnten, um sie an ihre Lieder anzupassen. Es wurden Melodien ausgewählt, die genau zur Vers- und Strophenform paßten oder möglichst ähnlich waren. Infolgedessen konnten manche Lieder oder Kanty zu einer oder mehreren Melodien gesungen werden. In letzter Zeit hat man in handschriftlichen Kantionalen und Altdrucken viele Informationen über die „Töne“ aufgefunden. Fixiert wurden sie durch ein Incipit, die Anfangsworte eines Liedtextes, dessen Melodie benutzt werden sollte. Diese Angabe des Tons wurde vor den Liedtext gestellt. Manchmal wurden auch zwei Tonbeispiele angegeben. Es gab außerdem auch Anweisungen, die eine Empfehlung für die Auswahl einer Melodie enthielten, z. B. nach einem ukrainischen, polnischen oder ausnahmsweise einem lateinischen geistlichen Lied. Informationen über Melodieangaben der im 17. und 18. Jahrhundert allgemein bekannten Lieder sind in einzelnen handschriftlichen und gedruckten Quellen erhalten. Unter den beliebtesten waren Bogorodice, virnym oborona; Radujsja, Caryce, naša zastupnice; Jordan riko. Zu diesen Melodien wurden mindestens 15–20 verschiedene Liedtexte gesungen, darunter auch einige weltliche Lieder. Die Texte sind nicht später als Mitte des 17. Jahrhunderts verfaßt worden. Es kann sein, daß sie in einigen Handschriften als „geistliche Lieder“ und in anderen als „Kanty“ bezeichnet werden. Dafür gibt es Hunderte von Beispielen. Deshalb tragen diese Lieder heute bei ihrer Auslegung zu terminologischen Mißverständnissen bei.

64

3. Stilmerkmale des ukrainischen geistlichen Liedes im 17. und 18. Jh.

Die Liederdichter waren bemüht, zu ihren Texten solche Melodien auszuwählen, die in ihrer musikalischen Ausdruckskraft dem Textinhalt entsprachen. Das taten aber nicht nur die Dichter der Lieder. Ständig gingen paraliturgische Lieder auch ins Brauchtum über. Das konnte sich positiv, aber auch negativ auf einzelne Lieder auswirken. Es sind Liedtexte bekannt, die in jeder Region der Ukraine nach verschiedenen Melodien gesungen wurden. Diese Erscheinung ist wenig geklärt und bedarf künftig der Zusammenarbeit von Musikforschern und Folkloristen. Quellenforschungen haben ergeben, daß als musikalische Muster für andere geistliche Lieder und Kanty häufig Melodien von alten, allgemein bekannten paraliturgischen Liedern benutzt wurden. Es gibt aber keinen Grund, diese Methode für die vorherrschende zu halten. Eher im Gegenteil – sie war nur eine Möglichkeit unter anderen, zu einem Liedtext eine Melodie zu finden. Daneben wurden viele Hinweise auf „Töne“ gefunden, über die nichts bekannt ist: Weder Texte noch Noten der betreffenden Lieder sind erhalten. Da mittlerweile sehr viele handschriftliche Materialien aufgefunden und erforscht sind, ist es möglich, die Notentexte solcher Lieder zu rekonstruieren, die ohne musikalische Begleitung verfaßt wurden. Auf diese Weise kann man tiefer in die Spezifik und die Gesetzmäßigkeiten der verstechnischen und metrisch-rhythmischen Besonderheiten eindringen, die den „Ton“-Gesang möglich machten. In ihrer Arbeit über die Geschichte der russischen Musik des 18. Jahrhunderts spricht Tamara Livanova im Zusammenhang mit der Wanderung von Kant-Melodien über verschiedene Verfahren, die diesen Vorgang ihrer Meinung nach ermöglichten. Die Auswahl des musikalischen Materials für die Liedtexte kann demnach auf Variierung, Komposition und hybriden Varianten beruhen. Grundsätzlich ist eine solche Klassifikation wohl berechtigt, ruft aber auch einige Fragen auf. Vor allem bedarf es der Klärung, auf welchen Zeitpunkt der Entstehung eines Liedes sich die genannten Varianten des Zusammenfügens zu einem einheitlichen musikalisch-dichterischen Organismus beziehen – ob es um den authentischen Einfall eines Autors oder eine „Bearbeitung“ im Milieu der Sänger geht oder um noch andere Umstände, deren Ursprünge mannigfaltig sein können: von ethnisch-lokalen Faktoren bis hin zu Korrekturen eines unbekannten, aber musikalisch gebildeten Schreibers. Nur gründliche und umfassende textkritische Studien können uns eine richtige Antwort auf diese Fragen geben. Nach Livanova ist in der „Wanderung einer Melodie von einem Text zum anderen“ eine „starke, zuversichtliche und klare Emotion und ein im Ganzen ähnlicher poetischer Stil“ vorauszusetzen.206 Als Beispiele können die folgenden Kanty genannt werden: Tebe pochvaljaju, čudnyj Mykolaju – Chvalym tja vsi zhodne, zbrojne vojevodo; Prevzydoch miru – Chryste moj Bože; Ščygoľ tuhu majet – Šedše trije carije. Es handelt sich um Kanty mit gemeinsamen Melodien, die in handschriftlichen Samm206

Т. Ливанова, Русская музыкальная культура, S. 493.

f. Tonangabe

65

lungen aus dem 17. Jahrhundert bis Mitte des 18. Jahrhunderts enthalten sind. Sie können als Bestätigung der Schlußfolgerung Livanovas dienen. Dennoch dürfen wir uns nicht täuschen lassen. Das „emotionale“ Element ist in jedem Fall trügerisch. Eindeutige Schlüsse in dieser Frage sind also verfrüht, zumal ein Beispiel angeführt werden kann, das keineswegs dem „emotionalen“ Modell entspricht: Zu der Melodie des Gebet-Kant: Maty myloserda, ty jesi ograda, der Tuptalo zugeschrieben wird, wurden, wie L. Ivčenko festgestellt hat, mehrere weltliche Kanty gesungen, darunter Posmotri v pečali, Letal golubčik und Och, žaľ že meni tebe.207 Der „Ton“-Gesang und die sog. „Wanderung“ der Musik verdankt ihre Entfaltung als Gattung vor allem dem System der Typisierung von Melodien, der tonartlichen und funktions-harmonischen Strukturierung und der rhythmisch-metrischen Gestaltung. Tatsächlich sind durch die Möglichkeiten, charakteristische Gesangsarten und Wendungen sowie rhythmische Formeln freizügig zusammenzuführen, günstige Bedingungen für diese schöpferische Methode entstanden, deren grundsätzliches Ziel darin bestand, eine spezifische kompositorische Lücke bei der Verbindung des musikalischen und des dichterischen Bestandes unter dem Namen „geistliches Lied“ (Kant) auszufüllen. Und daß es solche Lücken für einen derartigen schöpferischen Impuls gab, ist kein Wunder, denn wir haben es mit einer Gattung zu tun, deren Ursprünge auf die Übergangszeit der Kunst des späten Mittelalters und der Renaissance zum Barock der Neuzeit zurückgehen. Dadurch läßt sich diese unvermeidliche Symbiose von Altem, Herkömmlichem mit der neuen Entwicklung erklären. Das alles ist gleichfalls für die paraliturgische Liedkunst kennzeichnend: Auch in den Liedern vom Ende des 17. bis Anfang des 18. Jahrhunderts, d. h. etwa in der Mitte dieser Entwicklung, gehen Elemente eines modalen Denksystems und charakteristische Formen des Gesangs altertümlicher Weisen als Rudimente einer älteren musikalischen Kultur mit neueren, für das Barock typischen Erscheinungen eine organische Verbindung ein. Altes und Neues kann man in dieser Gattung zeitlich kaum voneinander trennen. Die Gattung ist nicht teilbar und eben dadurch etwas Besonderes. * * * Nachdem man mit den hymnographischen Gattungen und der Volksliedkultur Erfahrungen gesammelt hatte, bildete die ukrainische paraliturgische Dichtung und Musik neue Grundsätze der Formgebung aus, die in starkem Maße von Westeuropa angeregt waren. Die Gattung entwickelte sich auf den Mitte des Jahrhunderts herrschenden musikalisch-dichterischen Grundlagen, und aus dieser Erfahrung entstanden neue Ideen. Abhängig waren diese von den Gegebenheiten der damaligen gesellschaftlichen und kulturellen Verhältnisse einerseits und von der Frömmigkeit der Zeit andererseits. Die Melodik neuen Typs mit ihrem reichen Vorrat an charakteristischen Gesangs207

Український кант ХVІІ–ХVІІІ століт / Упорядкування, вступна стаття і примітки Л. В. Івченко. Київ 1990, S. 184.

66

3. Stilmerkmale des ukrainischen geistlichen Liedes im 17. und 18. Jh.

formen und melodischen Wendungen vervollkommnete sich, und die Herausbildung von Tonarten mit ihren speziellen Funktionen und Besonderheiten intensivierte sich. Es wurden rhythmisch-metrische Formeln und musikalisch-rhetorische Figuren eingeführt und bis hin zu direkten Kennzeichen einer Typisierung systematisiert. Geistliche Lieder und Kanty konstituierten sich mit einfachsten musikalischen Formen (Periode, Zweigliedrigkeit). Und schließlich trug auch eine emblematische Eigenart des Kant – die herkömmliche Dreistimmigkeit mit ihrer vorgeschriebenen Funktion der Stimmen, die in der Kiever Notation festgehalten ist –, zur Erneuerung des Musikstils in der Ukraine in der zweiten Hälfte des 16. Jahrhunderts bei.

4. Handschriftliche Kantionale als Quelle für den Bohohlasnyk a. Zum Bestand und zur Schrift Hauptquelle für die Erforschung der ukrainischen paraliturgischen Dichtung im 17. und 18. Jahrhundert sind handschriftliche Sammlungen (Gesangbücher). Hinzu kommen unikale Denkmäler wie Veröffentlichungen von Texten einzelner geistlicher Lieder mit Noten, die in verschiedenen religiös-didaktischen Ausgaben seit dem letzten Drittel des 17. Jahrhunderts sowie in besonderen benoteten Sammelbänden erschienen waren: ein Gesangbuch aus Počajiv (1773), der Bohohlasnyk (Počajiv 1790/91) und Pisni blahohovijni (Počajiv 1806). Die reiche handschriftliche und gedruckte Literatur wäre künftigen Generationen ohne die beharrliche quellenkundliche, archäographische und textkritische Arbeit vieler Forscher, vor allem von Literatur- und Musikwissenschaftlern sowie von Kulturhistorikern, zum größten Teil nicht zugänglich. So hat um die Wende zum 20. Jahrhundert die archäographische Quellenforschung zu handschriftlichen und gedruckten Sammlungen begonnen. Allerdings sind die geistlichen Lieder zunächst nur von Literaturwissenschaftlern untersucht worden, und der andere zu den Liedern gehörige Teil – die Noten – war unbeachtet geblieben. Aber allmählich wurden auch diese in den erhaltenen Handschriften und Altdrucken mit Liedern erforscht. In ihrer Untersuchung der Partes-Konzerte schrieb Nina Herasymova-Persyds’ka über die Erforschung des Bestandes alter Musik: „Bevor man das Material in seinem ganzen Umfang nicht bestimmt und klassifiziert hat, wird seine Erforschung unvermeidlich einen oberflächlichen, unwissenschaftlichen Charakter haben.“208 In einer anderen Arbeit wies sie auf die Notwendigkeit hin, beschreibende Quellensammlungen musikalischer Dokumente herauszugeben, denn „breite Leserkreise müssen nicht selten die Ergebnisse der Forscher auf Treu und Glauben annehmen, weil viele Handschriften nur dem Gelehrten oder einem seiner Kollegen bekannt sind“.209 In aufwendiger Arbeit muß also die erforderliche Quellenbasis geschaffen und eine umfassende Erforschung des musikalischen Erbes einschließlich der Barockzeit ermöglicht werden. Unter den Liederbüchern gibt es viele Handschriften ohne Noten. Jeder Sammelband enthält, oft einer den anderen ergänzend, auch sonst unbekannte geistliche Lieder oder Varianten schon bekannter Lieder. Deswegen kann man nur durch komplexe musikalisch-quellenkundliche Studien des gesamten Bestandes handschriftlicher Denkmäler ein Gesamtbild der Gattung in der ganzen Dynamik ihrer Entwicklung und der Vielfältigkeit des Gattungsstils gewinnen. 208

Н. О. Герасимова-Персидська, Київська колекція партесних творів кінця ХVІІ–ХVІІІ ст. // Українська музична спадщина. Київ 1989, Bd. 1, S. 11. 209 Н. О. Герасимова-Персидская, Русская музыка ХVІІ века. Встреча двух эпох. Москва 1994, S. 4–5.

68

4. Handschriftliche Kantionale als Quelle für den Bohohlasnyk

Seit 1990 ist es möglich geworden, in den Archiven, Museen und Bibliotheken der Ukraine (Kiev, Lemberg, Charkov/Charkiv, Užhorod, Ostrog/Ostrih, Rivne, Drohobyč), der Russischen Föderation (Moskau, St. Petersburg,), Polens (Warschau, Breslau, Krakau, Lublin, Przemyśl) und der Slovakei (Preßburg/Bratislava, Kaschau/Košice, Mychajlovci) über 350 handschriftliche Liederbücher des 17. bis 19. Jahrhunderts sowie einzelne geistliche Lieder, die in verschiedenen Handschriften aus dieser Zeit am Rand aufgeschrieben sind, aufzufinden und zu erforschen. Dabei stellte sich heraus, daß mehrere dieser handschriftlichen Sammelbände nur weltliche Lieder enthalten. Ein Teil von ihnen ist bereits von Vladimir Peretc210, Onysija Šrejer-Tkačenko211, Ljudmyla Ivčenko212 und durch die Veröffentlichung des handschriftlichen Sammelbandes Kuranty von 1733213 bekannt gemacht worden. Zur Kodifizierung der Liedtexte verwendeten die Schreiber eine Schnellschrift (ukr. skoropys, russ. skoropis’) und eine kleine Halbustav-Schrift (ukr. pivustav, russ. poluustav), die oft mit Schnellschrift-Elementen vermischt ist. Unabhängig davon, ob Handschriften Noten hatten oder nicht, wurden alle Liedtexte mit Abkürzungen (Titla) und hochgesetzten Buchstaben aufgezeichnet. In den meisten Fällen versuchten die Schreiber, sich an die Regeln für Abkürzungen unter Titlo zu halten, doch in vielen Texten findet man nicht normierte Abkürzungen, was bei kirchenslavischen Wörtern oft die Auflösung erschwert. Eine spezifische Verwendung von Schnellschrift oder Halbustav ist in der Entwicklung der ukrainischen Handschriften, etwa bei der Zusammenstellung oder Abschrift der Liederbücher, nicht zu erkennen. Es steht nur fest, daß es in Handschriften der zweiten Hälfte des 18. Jahrhunderts weniger Texte in Schnellschrift als in Halbustav gibt. Einige westukrainische Sammelbände enthalten Texte, die in lateinischen Buchstaben geschrieben sind, die indessen die Besonderheiten der ukrainischen Redaktion des Kirchenslavischen gut wiedergeben. So wie die Texte in der typischen ukrainischen Schreibweise des 17. und 18. Jahrhunderts geschrieben sind, so hatte auch die Notenschrift ein eigenes graphisches System – die Kiever Notation. Alle Notentexte sind in dieser Notation wiedergegeben, unabhängig davon, ob die Faktur ein- oder dreistimmig ist. Jede Partie eines Kant (Liedes) ist immer in einem besonderen Notensystem mit dem jeweiligen Noten210

B. Перетц, Историко-литературные исследования и материалы. Том I: Из истории русской песни. Часть I: Начало исскуственной поэзии в России. Исследование о влиянии малорусской виршевой и народной поэзии XVI–XVIII в. на великорускую. К истории Богогласника. СПб. 1900; ders., Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы ХVІ– ХVІІІ вв. Москва – Ленинград 1962 und andere Arbeiten. 211 Хрестоматія української дожовтневої музики / Упорядкування та коментарі О. ШреєрТкаченко. Київ 1974. 212 Український кант ХVІІ–ХVІІІ століть / Упорядкування, вступна стаття і примітки Л. Івченко. Київ 1990. 213 Kuranty: an Unpublished Russian Song-Book of 1733. By A. B. McMillin and C. L. Drage // Oxford Slavonic Papers. New Series. London 1970, vol. ІІІ, S. 3–31.

b. Ornamente und Miniaturen

69

schlüssel geschrieben (Sopran, Alt, Tenor oder Baß). Meistens sind die beiden Oberstimmen mit ein und demselben Schlüssel bezeichnet, doch nicht selten gibt es auch für jede Stimme einen eigenen Schlüssel. Die Baßpartie wird in fast allen Fällen mit dem gleichen Schlüssel versehen. Alle in Počajiv 1773–1806 gedruckten Ausgaben enthalten einstimmige Notentexte im Altschlüssel, graphisch einem lateinischen „S“ entsprechend. Es fehlen in den Druckausgaben aus Počajiv Takteinteilungen, während viele handschriftliche Sammelbände taktstrichähnliche, deutlich nach rechts geneigte Striche aufweisen. Diese Zeichen dienen jedoch nicht der Abgrenzung von Takten, sondern von Strophen. In den gedruckten Notentexten und in den handschriftlichen Aufzeichnungen bestehen auch Unterschiede beim abschließenden Taktstrich. In den Altdrucken ähnelt er der modernen graphischen Form. In den dreistimmigen Notentexten der Kanty hat er dagegen Ähnlichkeit mit einem geneigten lateinischen „f“ wie im Hirmologion. Die Melodieaufzeichnungen enthalten Noten unterschiedlicher Dauer: Longa, Ganze, Halbe, Viertel, Achtel und als Ausnahme Sechzehntel-Noten. In Schlußformen wird manchmal die Longa benutzt. Man verwendet auch den Punkt bei Noten, um die Dauer um die Hälfte zu verlängern. Für musikalisch-poetische Phrasen gibt es eigentümliche Wiederholungszeichen in Form der Ziffer „2“ (in Handschriften) oder ihrer Entsprechung in Form des kyrillischen Buchstabens „B“ (im Bohohlasnyk). Hinweise auf Tempi oder andere Angaben zur Ausführung des Gesangs sind nicht vorhanden. Eine Ausnahme bilden sehr seltene Anweisungen wie die, daß ein Lied „sehr schön“ („zilo krasna“) oder „mit Rührung“ zu singen sei („poj s umilenijem“). Die handschriftlichen Liederbücher und Altdrucke enthalten viele Hinweise, zu welcher Melodie ein Lied, das keine Noten hat oder das in ukrainischen Regionen nicht bekannt war, gesungen werden soll. Meistens ist am Anfang angegeben, daß das Lied zur Melodie eines anderen Liedes zu singen sei. Die Liederbücher enthalten auch Angaben wie „Arie“, „auf jene Note“, „ähnlich“, „sub tono“ u. ä. Wenn aber ein Lied eine eigene Melodie besitzt, die Noten in der Handschrift jedoch nicht dabei stehen, weist der Schreiber darauf hin, daß für dieses Lied „eine eigene“ Melodie existiere („samopodobna“). Diese Melodie war den Liebhabern des paraliturgischen Gesangs meistens bekannt und mußte deshalb nicht aufgezeichnet werden.

b. Ornamente und Miniaturen Eine weitere Frage betrifft die künstlerische Gestaltung und deren Bedeutung für die Organisation der Lieder. In der langen Überlieferung haben die Schreiber verschiedene Arten der künstlerischen Ausformung der handschriftlichen Gesangbücher entwickelt. Ein Element konnte allmählich aus dem Gebrauch kommen oder ein anderes neu eingeführt werden. So wurde insbesondere Mitte des 18. Jahrhunderts beim Rubrizieren der Liederbücher zuweilen eine Zierschrift verwendet, die gewöhnlich in Zinnober ausgeführt war. Diese Art der Gestaltung findet sich zum Beispiel in dem bereits er-

70

4. Handschriftliche Kantionale als Quelle für den Bohohlasnyk

wähnten handschriftlichen Bohohlasnyk der Lemken von 1734 aus dem Dorf Kam’jane im Westen Galiziens (IL, Franko 4784), im Liederbuch von Tilic aus dem zweiten Viertel des 18. Jahrhunderts aus dem Gebiet der Lemken (NBUV, Maslov 48) und in einem der interessantesten ukrainischen Liederbücher mit Noten, das im Zeitraum der 1690er Jahre bis Mitte des 18. Jahrhunderts entstanden ist (LNNB, ASP 233). Bei der Gestaltung der handschriftlichen Liederbücher finden wir nicht selten erlesene, vorwiegend zoomorphe oder pflanzliche Ornamente. Ornamentale Motive gibt es bei der Gestaltung von Zinnobertiteln, Kopfleisten, Initialen, Schlüssen etc. Mit großer Meisterschaft und künstlerisch geschmackvoll sind beispielsweise die pflanzlichen Zinnoberinitialen in dem westukrainischen Gesangbuch des Schülers Leontij aus der Stadt Oles’ko und des Pavlo Hrynevyč aus dem Dorf Zarvanycja (Region Ternopiľ) gestaltet (ASP 135, Anfang des 18. Jahrhunderts). In mancher Hinsicht unikal ist ein Liederbuch aus Ostgalizien (erstes Viertel des 18. Jahrhunderts) im Bestand des Nationalmuseums in Lemberg (NML, O. 65). Es ist eines der Gesangbücher, das zahlreiche (14) sehr schöne Miniaturen enthält. Einige von ihnen gleichen einem illustrierten Kommentar zu Weihnachtsliedern auf den hl. Nikolaus, andere zu den Leiden Christi. Einzelne Miniaturen enthalten dazu noch kurze Erläuterungen wie z. B. „Christus wird vor Pilatus geführt“ (S. 33). Auf dieser vielfigurigen Miniatur sind mehrere schwer bewaffnete Wachen, Jesus Christus, Pilatus und Melchisedek dargestellt. Überhaupt verdient dieses Liederbuch Beachtung: Außer den Miniaturen mit christlicher Thematik enthält der Band in einzelnen Abschnitten Zierleisten, ferner reichverzierte Initialen sowie florale Motive in Vorsatzleisten und Schlüssen. Darüber hinaus weist er einige unbekannte geistliche Lieder auf, wodurch diese Handschrift als besonders wertvolles Denkmal der ukrainischen geistlichen Liedkultur gelten kann. Wichtig in einer Handschrift ist die Titelseite. In ukrainischen handschriftlichen Sammelbänden fehlt sie jedoch fast immer oder ist nicht erhalten. Ihre Funktion übernehmen dann Kopfleisten und ornamentale Rahmen, in denen die Anfangsstrophen der Lieder verzeichnet sind. Es fehlen in den Sammelbänden auch Vorworte oder Widmungen an Liebhaber des Gesangs und religiöser Dichtung.

c. Marginalien und Anmerkungen der Schreiber Die Erforschung der handschriftlichen Sammelbände ist ohne die Untersuchung von Randbemerkungen und zusätzlichen Texten (Gebete, Apokryphen, Märchen, Erzählungen, didaktische Materialien, Briefe, Rezepte, wirtschaftliche und kirchliche Angaben etc.) nicht möglich, so z. B. bei Son Presvjatoj Bohorodyci mit den Anfangsworten „Na gorě olyvnoj ...“ (NML, O. 61, fol. 31), bei Son nebesnyj mit den Anfangsworten „Tiji slova z nebesej svjatych zeslanij (!) ot samoho Hospoda Boha Lvovy Papě rymskomu“ (NML, O. 61, fol. 31ˇ) oder bei Historija mit den Anfangsworten „Byl nekotoryj rycar velmožnyj“ (NML, O. 61, fol. 35). Es gibt nicht wenige solcher Beispiele. Besonders

d. Wasserzeichen und Papier

71

bemerkenswert sind durch solche Zusatztexte um 1800 entstandene Liederbücher aus der Karpato-Ukraine und z. T. aus Galizien. Die Randbemerkungen in den Sammelbänden sind überwiegend in ukrainischer Sprache geschrieben, aber auch polnisch und lateinisch sowie manchmal slovakisch, deutsch, ungarisch oder rumänisch. Sie geben meist allerlei Umstände des Alltagslebens wieder. In westukrainischen Randnotizen finden wir gelegentlich das aus ukrainischen Handschriften bekannte Epigramm auf einen Verseschreiber Pišuščemu stichi von Ivan Velyčkovs’kyj: „das Schreiben ist keine schwierige Sache, drei Finger schreiben, doch es schmerzt der ganze Körper“ („Zdajet’sja pysanije že ne trudne jest’ dilo, try persty pyšut’, a bolyt’ vse tilo“). Erwähnenswert sind manche offenherzige Äußerungen von Abschreibern oder Eigentümern eines Liederbuches, in denen diese die geistlichen Lieder als „sehr schön“ („zilo krasni“, „očen’ prekrasnyje“) bezeichnen, weshalb sie mit „süßer Stimme“ („sladkopinijem“) zu singen seien. Die Abschreiber der Sammelbände waren sich der Bedeutung ihrer Arbeit, ihres soziokulturellen Wertes, bewußt. Zugleich hielten sie es manchmal für notwendig, in den Sammelbänden Wünsche zu äußern wie „lest, verbessert, verdammt mich Sündigen (aber) nicht“ („Čtite, ispravljajte, a mene hrišnogo ne klenite“) (NBUV, KDA (P) 529, fol. 536ˇ, Kyjivščyna 1604). Abschreiber und Eigentümer von Liederbüchern mahnten auch, daß es nicht erlaubt sei, Handschriften zu stehlen. So schrieb Vasyľ Klyn, einer der Abschreiber und Kompilatoren, wenn jemand wage, sein Liederbuch „zu entwenden, möge Gott ihn nicht mehr segnen“ („otdalyv, nih by ho Boh ne blahoslovyv“) (NTŠ 369, fol. 35ˇ). Im Liederbuch des Stepan Pipnavkin, eines Kanzlisten im Rentamt von Kupjans’k (Region Sloboda, Ostukraine), heißt es unwiderruflich: „wer sie stiehlt, soll mit meinem Fluch verflucht werden“ („chto jich ukrade, tož mojim zakljatiem prokljat [bude]“) (RGADA, f. Osnovnoj (188) 996, fol. 1ˇ).

d. Wasserzeichen und Papier Um ein quellenkundlich klares Bild zu erlangen, ist auch eine Analyse der Wasserzeichen erforderlich. Erst durch diese kann man manchmal einen Sammelband mehr oder weniger genau datieren und auch seine regionale Herkunft ermitteln. Doch bei vielen Wasserzeichen wird eine solche Attribuierung durch das kleine Format der Liederbücher erschwert. Die Wasserzeichen selbst sind deshalb meistens schwer zu identifizieren. Sie sind in der Regel nur teilweise zu erkennen, was die Analyse natürlich erschwert. Viele Wasserzeichen sind überdies in einschlägigen Katalogen gar nicht aufgeführt, auch nicht in denen des bekannten ukrainischen Filigranologen Orest Macjuk. Seit seinen grundlegenden Filigranstudien können wir Wasserzeichen aus westukrainischen Sammelbänden genauer identifizieren, von denen in der Ukraine die meisten erhalten sind. Man hat festgestellt, daß in diesen handschriftlichen Denkmälern in der Regel Papier aus lokalen Papierfabriken verwendet wurde, deren es in den Städten und Dörfern der Westukraine nicht wenige gab.

72

4. Handschriftliche Kantionale als Quelle für den Bohohlasnyk

Aufgrund der Untersuchung des Papiers läßt sich auch ziemlich sicher sagen, daß die meisten handschriftlichen Sammelbände nur in ihren Entstehungsorten und deren Umgebung benutzt oder weitergegeben wurden. Nur sehr wenige gelangten an andere, weiter entfernte Orte. In Einzelfällen ist bekannt, wessen Sammlungen wohin gebracht worden sind: So wurden die handschriftlichen Kollektionen von Jakiv Holovac’kyj, Omeljan Kalužnjac’kyj, Oleksandr Kolessa und anderen Gelehrten aus der Ukraine nach St. Petersburg, Kiev, Prag, Winnipeg und andere Städte verbracht.

e. Die Schreiber Die Namen von Abschreibern, Kompilatoren und Eigentümern der Handschriften sind in den Randbemerkungen überliefert. Es wurde versucht, Genaueres über ihre Lebenszeit, ihren Wohnort sowie ihre Interessen, ihr Bildungsniveau etc. festzustellen. Die Abschreiber waren nicht einfach nur mechanische Kopisten der Lieder, sondern oft begabte und in der Gesellschaft geachtete Männer. Abschreiber und Kompilatoren geistlicher Lieder kamen aus verschiedenen sozialen Schichten, und für ihre Verbreitung sorgten vor allem Geistliche, Diakone, Popensöhne und Mönche. Die Liederbücher wurden von Chordirigenten, Kirchensängern und Kirchendienern zusammengestellt und abgeschrieben, aber auch von Lehrerdiakonen, Schullehrern und Schülern (bakaljary, dydaskaly). So sei noch einmal an den Schüler Leontij aus der Stadt Oles’ko (Gebiet Lemberg), der wahrscheinlich Mitglied des örtlichen Chors oder der Musikkapelle war (Gebiet Lemberg), und an Pavlo Hrynevyč (ASP 135) erinnert. Der erste Erforscher dieser Handschrift, Mychajlo Hruševs’kyj, äußerte die Vermutung, daß sie aus dem Schulbereich oder eher noch aus Bakkalaureus-Kreisen stammt (dort angefertigt wurde?). Einen indirekten Hinweis darauf bieten die Randbemerkungen und das Repertoire des Sammelbandes, das eine nicht geringe Anzahl von Liedern frivolen Charakters enthält.214 Einige Liederbücher sind in einer Kirchengemeinde abgeschrieben worden, und manchmal wird mitgeteilt, wer dazu geführt hat. Ein gewisser Mykyta z. B. hat 1757 einen bedeutenden Teil eines Sammelbandes mit geistlichen und weltlichen Liedern in ukrainischer und polnischer Sprache an einer Kirche im Gebiet Lemberg abgeschrieben. In diesem heißt es: „diese Psalmy wurden von dem Knecht Gottes Mykyta geschrieben, in dem Dorf Kyivci bei der Kathedralkirche des Erzengels Michael, i. J. des Herrn 1757 im Monat Februar, am 5. Tag“ („siji psalmy raba božogo Nykyty spysasja u vesi Kyjivci pry chrami soboru archistrata Mychajila roku božija 1757 misjaca fevrualiju, dnja 5“) (NML, O. 83, fol. 30). Etwas später fügt ein gewisser Teodor Sumovs’kyj seine Anmerkungen hinzu: „Diese Lieder wurden geschrieben von Herrn Feodor Sumovs’kyj in der berühmten Stadt (!) Snowyči am Altar bei der Kirche“ („Te pieśńi pana Fteodora (!) Sumowskiego zapisane w slawnym hradu Snowycu u rientim 214

М. Грушевський, Сьпіваник, S. 4.

f. Die vier Stufen der handschriftlichen Entwicklung

73

przy kościele“) (NML, O. 83, fol. 41). Die Dörfer Kyjivci und Snovyči gehören jetzt zu den Bezirken Mykolajiv bzw. Zoločiv im Gebiet Lemberg. Es sind außerdem Liederbücher überliefert, die von Kanzlisten, Militärpersonen, Notaren und Vertretern anderer Berufe abgeschrieben wurden. Über die Abschreiber und Kompilatoren der Liederbücher ist Einiges bekannt. Unter ihnen sind einige, deren Texte auch in den Bohohlasnyk gelangten, wie Ivan Paškovs’kyj und Dmytro Levkovs’kyj. Nach Jurij Jasynovs’kyj, dem Erforscher handschriftlicher Hirmologien, führte „die allgemeine Umorientierung der Musikkunst in der Ukraine zu einer Änderung des sozialen Status der berufsmäßigen Musikanten und auch der Abschreiber von Büchern. Vor uns steht nicht mehr ein abhängiger Musikant, sondern eine freie weltliche Persönlichkeit, die ihre weltlichen Regalien mit Stolz vorweist.“215 Jasynovs’kyjs Aussage bezieht sich auf Liedersammlungen sakraler Monodie. Doch gilt sie auch für Sammelbände mit geistlichen Liedern und Kanty. Unter den Abschreibern gab es beinahe keine Mönche; nur zwei Handschriften sind von Mönchen abgeschrieben und zusammengestellt worden – in Pistyn’ und in Suprasľ. Was die Handschrift aus Suprasľ anbelangt, so ist nicht sicher, ob sie aus einem Kloster stammt. Die Vermutung, das Liederbuch sei im Basilianer-Kloster von Suprasľ abgeschrieben worden, ist durch Randbemerkungen nicht belegt. Hinzu kommt, daß es im Laufe mehrerer Jahrzehnte abgeschrieben und ergänzt wurde und daß die Umgebung seiner Entstehung überhaupt sehr unklar ist.

f. Die vier Stufen der handschriftlichen Entwicklung Mehrere, vor allem handschriftliche Liederbücher sind aus dem 18. Jahrhundert überliefert. Einige sind auch aus dem 19. Jahrhundert erhalten, und sie sind für die Erforschung der Rezeption kirchlicher Lieder in der damaligen ukrainischen Gesellschaft besonders wichtig. Aus dem 17. Jahrhundert sind dagegen nur wenige Lieder überliefert, was die Erforschung der Quellen der handschriftlichen Überlieferung und der Kodifizierung ukrainischer geistlicher Lieder sehr erschwert. Klarheit besteht indessen darüber, daß es zu Beginn der Kodifizierung noch keine Liederbücher gab. Für die handschriftliche Überlieferung geistlicher Lieder in der Ukraine lassen sich vier Etappen unterscheiden: 1. Ende des 16. bis Mitte des 17. Jahrhunderts; 2. Mitte des 17. Jahrhunderts bis etwa 1730; 3. 1730 bis 1790; 4. Ende des 18. bis Mitte des 19. Jahrhunderts, in einigen Regionen der Ukraine bis Ende des 19. und sogar bis Anfang des 20. Jahrhunderts.216 215

Ю. Ясиновський, Соціальна функція українських ірмолоїв // Рукописна та книжкова спадщина України. Археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів. Київ 1994, Bd. 2, S. 63–72. 216 In der vierten Periode wurden Sammelbände mit dem Repertoire geistlicher Lieder des 17. und 18. Jahrhunderts zusammengestellt, ebenso verkürzte Kopien des Bohohlasnyk von 1790–1791 oder verkürzte Ausgaben anderer Versionen.

74

4. Handschriftliche Kantionale als Quelle für den Bohohlasnyk

Die meisten heutigen Forscher datieren die vermutliche Entstehungszeit ukrainischer geistlicher Lieder auf Ende des 16. bis Anfang des 17. Jahrhunderts. Als Beleg dient eine Ende des 16. Jahrhunderts entstandene Handschrift in der Raczyński-Bibliothek in Posen. Sie enthält 50 protestantische geistliche Lieder, die aus dem Deutschen in die damalige ukrainisch-weißrussische Sprache übersetzt sind. Aufgrund dieses Denkmals kann der Beginn der Kodifizierung handschriftlicher Texte Ende des 16. Jahrhunderts angesetzt werden. Für diese Annahme spricht auch die Tatsache, daß auf die 1580er–1590er Jahre eine bekannte Sammlung polemischer Verse aus Wolhynien datiert wird, in der Anfang des 17. Jahrhunderts eine Sammlung aus dem Kiever Michail-Kloster und die Zahorovs’kyj-Sammlung aus Wolhynien entstanden sind.217 Nach Ol’ha Hnatjuk zeigen die Verse dieser Sammlungen „Ähnlichkeit mit geistlichen Liedern aus späterer Zeit“, d. h. aus dem 17. Jahrhundert.218 Daß geistliche Lieder seit Ende des 16. Jahrhunderts handschriftlich aufgezeichnet wurden, belegt auch ein Lehrevangelium von 1604, in dem ein polnisches Osterlied aus dem 16. Jahrhundert zitiert ist, das in die kirchenslavische Sprache ukrainischer Redaktion übersetzt wurde: Nyně veselyj den’ nam nastal (KDA (P) 529, fol. 536– 536ˇ; aus dem Dorf P’jatyhory, Region Tetijiv, Gebiet Kiev). Eine solche gelegentliche Aufzeichnung eines einzelnen geistlichen Liedes in anderen Handschriften ist kein Einzelfall. Besondere Sammlungen mit ukrainischen geistlichen Liedern sind in der ersten Hälfte des 17. Jahrhunderts vermutlich nicht zusammengestellt worden. Bis Mitte des 17. Jahrhunderts sind geistliche Lieder vor allem in Handschriften mit religiösem Inhalt aufgezeichnet worden. Es ist bemerkenswert, daß schon in dieser Phase die grundlegenden Methoden für die Kodifizierung der Lieder entstanden sind. Diese haben sich dann in der Folge weiterentwickelt und sind auch beim Abschreiben der Liederbücher angewendet worden. Die meisten Lieder wurden in dieser Zeit ohne Noten aufgezeichnet und enthielten, wenn nötig, nur einen Vermerk, zu welcher Melodie sie gesungen werden sollen. Ab dem Ende des 17. Jahrhunderts ist von ukrainischen Abschreibern sehr oft auf diese Weise verfahren worden.

f.1. Ende des 16. bis Mitte des 17. Jahrhunderts In der ersten Etappe wurde das Fundament für die Entwicklung der handschriftlichen Praxis der Gattung gelegt. Es entstand das Bedürfnis, nach neuen Formen für die Kodifizierung der Lieder und ihre Verbreitung bei Liebhabern des religiösen Gesangs zu suchen. Schon in dieser frühen Zeit waren auf ukrainischem Gebiet so viele geistliche Lieder entstanden, daß sie als Liederbuch zusammengefaßt werden konnten und damit ein neuer Typ eines handschriftlichen Buches entstand, eben das Kantional. Damit begann die zweite Etappe, deren Anfang nicht vor 1660/70 anzusetzen ist.

217 218

Українська поезія. Кінець ХVІ – початок ХVІІ ст. Київ 1978, S. 25–55. О. Гнатюк, Українська духовна бароккова пісня, S. 39–40.

f. Die vier Stufen der handschriftlichen Entwicklung

75

Doch ist die Entstehung von Gesangbüchern bei Ukrainern nicht nur dem Repertoire als dem wichtigsten Faktor zu verdanken. Zu beachten ist auch, daß die Entwicklung zunehmend zu einer Säkularisierung führte und daß die Bereitschaft wuchs, Einflüsse aus dem Westen in die eigene Überlieferung aufzunehmen. In der frühen Phase nahmen Dichter geistlicher Lieder immer auch Verfahren aus der eigenen ukrainischen sakralen Monodie auf. Zugleich konnten sie bei der Zusammenstellung von Liederbüchern auch Hirmologien als Vorbild benutzen, besonders bei der Systematisierung des hymnographischen Materials und der künstlerischen Gestaltung der Handschriften. Ukrainische geistliche Liederbücher richteten sich bei der Zusammenstellung mit paraliturgischen Liedern auch nach katholischen und protestantischen Vorbildern. Handschriftliche und gedruckte Liederbücher sowie Kantionale vor allem polnischer, slovakischer, tschechischer, z. T. auch deutscher Herkunft waren ukrainischen Abschreibern und Gesangsliebhabern durch ihr Repertoire bekannt. Es überrascht deshalb nicht, daß ukrainische Gesangbücher, insbesondere die ältesten, Übersetzungen polnischer, slovakischer, tschechischer, deutscher und lateinischer geistlicher Lieder enthalten. Deshalb kann man von einem komplexen Einfluß paraliturgischer Lieder aus Mitteleuropa auf die Entstehung der Gattung ukrainischer geistlicher Lieder sprechen, und zwar sowohl bei den Texten als auch bei ihrer Kodifizierung.

f.2. Mitte des 17. Jahrhunderts bis ca. 1730 Die ältesten ukrainischen Liederbücher sind nicht erhalten. Doch darf man annehmen, daß einige schon vor 1670 existierten. Durch Kriege, Naturkatastrophen oder soziale Erschütterungen sind viele verlorengegangen. Einige sind durch häufige Benutzung unbrauchbar geworden und deshalb durch neue Abschriften ersetzt worden. Seit Mitte des 17. Jahrhunderts reisten Ukrainer vermehrt nach Moskau. Unter ihnen waren Sänger, Chorleiter, Komponisten, Musiklehrer und Dichter von geistlichen Liedern wie Ihnatij Paporotka, Fedir Ternopoľs’kyj, Mykola Dylec’kyj, Simeon Pekalyc’kyj, Ivan Kolenda, Jepifanij Slavinec’kyj, Herasym Parfenovyč und andere. Durch sie kamen auch ukrainische Handschriften nach Moskau. Die erhaltenen Moskauer Liederbücher aus der zweiten Hälfte des 17. Jahrhunderts bieten Hinweise darauf, daß schon in den 1650er und 1660er Jahren in der Ukraine Liederbücher zusammengestellt und abgeschrieben wurden. Daß ukrainische Gesangbücher nach Moskau gebracht wurden, wo nach ihnen gesungen wurde und wo sie als Muster für neue Sammlungen dienten, belegt einer der ältesten Moskauer Sammelbände (GIM, Muz. 1938), der in den 1690er Jahren abgeschrieben wurde. Diese Handschrift ist von den Abschreibern nach ukrainischen und polnischen Quellen zusammengestellt worden219, wobei auch unbekannte Moskauer Aufzeichnungen benutzt

219

Spiritual Songs, S. 335.

76

4. Handschriftliche Kantionale als Quelle für den Bohohlasnyk

worden sind, denn sie enthält zum Beispiel viele geistliche Kanty von German Voskresenskij, einem Dichter von Liedern mit Akrosticha.220 Die vier ältesten ukrainischen Gesangbücher werden in Lemberg (LNNB, f. A. Petruševyč, 135, 169, 233) und Moskau (RGADA, f. Osnovnoj 994) aufbewahrt. Aber nur eines von ihnen – aus dem Lemberger Bestand von Petruševyč – hat auch Noten (ASP 233, erster Teil aus den 1690er Jahren, zweiter Teil Mitte des 18. Jahrhunderts). Eigentlich ist dies das älteste erhaltene ukrainische Liederbuch. Was einzelne Musikstücke in Handschriften betrifft, so ist das älteste, das heute bekannt ist, die dreistimmige, mit Noten versehene Aufzeichnung eines geistigen Liedes in der Lemberger Chronik (Latopis Lwowski), die auf das Jahr 1649 datiert wird. Ein weiteres Liederbuch aus dem Bestand von A. Petruševyč (ASP 169), das Ende des 17. Jahrhunderts oder vor 1709 abgeschrieben wurde221, enthält eine der umfangreichsten Liedersammlungen jener Zeit, aus der die Basilianer-Väter von Počajiv später acht (von 27) in den Bohohlasnyk aufgenommen haben: Bohorodyce, Carice; Bohom izbrannaja Maty; Veselo spivajte; Isuse moj preljubeznyj; Iordan riko, uhotovysja; O Divice Prečystaja; Uže dekret podpysujet; Carju Chryste, Pane mylyj. Die aus diesem Liederbuch in den Bohohlasnyk gelangten Lieder gehören in ihm zu den ältesten und stehen hinsichtlich ihrer Anzahl gleichrangig neben Liedern aus dem Kantional des Schülers Leontij und des Pavlo Hrynevyč (ASP 135). Gegenüber dem Gesangbuch ASP 169 enthält die Sammlung von Leontij und Pavlo Hrynevyč in ihrem ältesten Teil noch andere Lieder, die dann in den Bohohlasnyk aufgenommen wurden, wie Veselysja, krasnaja pustyne; Istočnyče blahodaty; Lykuj dnes’, Sione; Nebo i zemlja nyni lykovstvujut; Ne plač, Rachyle; Pomysly, čeloviče; Predvičnyj rodylsja pod lity; Trojce Svjataja, Bože laskavyj. Später wurde in der Handschrift noch ein weiteres Lied, das dann in den Bohohlasnyk kam, hinzugefügt: Patriarsy, toržestvujte (f. 54). Seine Entstehungszeit ist wohl auf Anfang des 18. Jahrhunderts zu datieren. Eines der Lieder, das aus dem Bohohlasnyk bekannt ist, Carju Chryste spravedlyvyj, tyž tak barzo terpelyvy, stammt aus einem Sammelband vom Ende des 17. Jahrhunderts (RGADA, f. Osnovnoj 994; ohne Noten; erhalten ist nur ein Teil der Handschrift). Dieses Liederbuch ist wahrscheinlich von einem Ukrainer abgeschrieben worden, der ein gewandter Kopist war und gut polnisch verstand, wovon zwei polnische kyrillisch transliterierte Lieder zeugen. Die Sammlung enthält auch die ältesten Fassungen von vier weltlichen ukrainischen Kanty222 sowie zwei sonst nicht bekannte geistliche Bußlieder. Eines von ihnen, Isuse Carju, tys’ premylostyvyj, uslyšy hlas moj horkij i plačlyvyj, hat ein Akrostichon: ILARION ZA[KONNIK-?] (fol. 1–1ˇ). Ein 220 А. Позднеев, Поэт ХVІІ века Герман (Мастер акростиха) // Československá rusistika, Jg. XVI, Praha 1969, S. 150–158; Д. Чижевский, Акростихи Германа и старорусские акростихи // Československá rusistika, Jg. XV, Nr. 3, Praha 1970, S. 102–104; s. auch А. Панченко, Новоиерусалимские поэты // Русская стихотворная культура XVII века. Ленинград 1973, S. 103–115. 221 Ilarion Svencic’kyj datierte die Handschrift auf den Beginn des 18. Jahrhunderts. 222 L. Ivčenko hat drei Aufzeichnungen benutzt, s. Український кант, S. 30–31, 51–52, 73–74, 159, 161.

f. Die vier Stufen der handschriftlichen Entwicklung

77

Vermerk besagt, es sei auf den „Ton“ (zur Melodie) des polnischen geistlichen Liedes Pržebrzmjałem miare, ach mój mocnyj Bože zu singen, das von Danylo Tuptalo als Prevzydoch miru, o moj vičnyj Bože übersetzt worden ist.223 Von der Existenz eines weiteren Liederbuchs aus jener Zeit wissen wir nur aus Handschriften von Julian Javors’kyj. Es handelt sich um ein Liederbuch mit geistlichen Gesängen aus der Ortschaft Radymno in Ostpolen, nicht weit von Jaroslav und Przemyśl (NBUV, Archiv Ju. Javors’kyj, 180), das 1726 von dem Popensohn Vorobyc’kyj (f. 75) abgeschrieben wurde. Diese Handschrift enthielt ebenfalls Lieder, die auch im Bohohlasnyk stehen (darüber später mehr). Viele ukrainische geistliche Lieder, darunter auch solche, die später im Bohohlasnyk veröffentlicht wurden, sind in einem anderen Liederbuch aus der genannten Ortschaft Radymno bei Przemyśl in Ostpolen (abgeschrieben 1726)224 und einem Sammelband von Zacharij Dzjubarevyč (BRAN 16.6.29; 1728–1730) zu finden. In dem Liederbuch aus Radymno stehen u. a. die Lieder Dyvnaja novyna; Nova radost’ svitu sja z’javyla; O, Predvičnyi Bože; Čudo preslavno. Der Sammelband von Dzjubarevyč enthält Lieder, die von wenigstens sechs verschiedenen Schreiberhänden zu verschiedenen Zeiten im zweiten Viertel des 18. Jahrhunderts geschrieben wurden. Dadurch läßt sich die Chronologie dieser Lieder nicht eindeutig bestimmen. Das Repertoire des Sammelbandes ist besonders interessant und reichhaltig. Die Untersuchungen zur Entstehung und Entwicklung der Kodifizierung geistlicher Lieder vom Ende des 16. bis Anfang des 18. Jahrhunderts haben gezeigt, daß die handschriftliche Überlieferung der Gattung in etwas mehr als einem Jahrhundert den Weg von der zufälligen Aufzeichnung eines Liedes in einzelnen Handschriften bis zur Ausbildung besonderer Liederhandschriften (Kantionale) zurücklegte. Am Ende des 17. Jahrhunderts hatten sich zwei Arten von Liederbüchern herausgebildet: solche mit religiösem Inhalt, in denen das Repertoire thematisch angeordnet ist, und solche mit einer Mischung von geistlichen und weltlichen Liedern. Daneben wurden geistliche Lieder weiterhin in einzelnen Handschriften, auch solchen mit Noten, am Rand aufgezeichnet. Das sind aber Einzelfälle. In den Liederbüchern jener Zeit dominieren Lieder zum Lobpreis Jesu Christi und der Gottesgebärerin sowie Bußlieder. Lieder auf Heilige, vor allem auf den hl. Nikolaus gab es zunächst wenig, aber um die Jahrhundertwende dann immer mehr. Liederbücher wie ASP 169 und 233 enthalten Lieder auf die Märtyrerin Barbara, den Erzengel Michael und neue Lieder auf den Wundertäter Nikolaus. In dem Liederbuch ASP 233 bilden Lieder auf diese Heiligen sogar einen besonderen kleinen Abschnitt. Bereits in dieser Zeit entwickelte sich also eine thematische Zusammenfassung der Lieder, wie sie später dem Bohohlasnyk zugrunde lag. Das Liederbuch ASP 135 und das von Zacharij Dzjubarevyč enthält Weihnachtslieder auf Jesus Christus, die gleichfalls als 223

Ebd., S. 137–138, 184. Eine weitere Veröffentlichung des Liedes in: Spiritual Songs, S. 30–31. Diese Handschrift ist heute nicht mehr bekannt. Ein Incipitarium von Ju. Javors’kyj in: NBUV, Archiv Ju. Javors’kyj, 180. 224

78

4. Handschriftliche Kantionale als Quelle für den Bohohlasnyk

besonderer Block zusammengefaßt sind. Zu erwähnen sind ferner in den Liederbüchern aus der Sammlung Anton Petruševyč die Lieder auf die wundertätigen Ikonen von Kiev und Černigov sowie auf die Gottesgebärerin von Počajiv (Veselo spivajte). Auch im Bohohlasnyk wird es später eine besondere Gruppe mit ikonenpreisenden Liedern geben. Man kann also sagen, daß im ausgehenden 17. und besonders zu Anfang des 18. Jahrhunderts eine Entwicklung einsetzte, den Bestand der ukrainischen Liederdichtung nach Themen zu gliedern.

f.3. Von 1730 bis 1790 Eine weitere Ausformung des Bestandes religiöser Lieder in ukrainischen Handschriften fällt in die dritte Etappe der Kodifizierungspraxis. Man kann sie auf die Zeit von etwa 1730 bis zum Erscheinen des Bohohlasnyk, d. h. bis 1790, eingrenzen. Denn nach 1730 wurden besonders viele Sammelbände mit geistlichen Liedern zusammengestellt und abgeschrieben. Bemerkenswert durch ihre Art der Gliederung sind vor allem die handschriftlichen Liederbücher der Lemken aus Westgalizien. In ihnen sind die Lieder mehr oder weniger nach einem „kalendarisch-thematischen“ Prinzip angeordnet. Das Repertoire der Lieder war in jener Zeit schon recht vielfältig und reichhaltig. Abschreiber und Liebhaber konnten daraus für ihre Liederbücher Texte auswählen und sie nach Themen und in der Reihenfolge der Feste im Kirchenjahr ordnen. Dabei richteten sich die ukrainischen Abschreiber sowohl nach vorhandenen ukrainischen Liederbüchern und Hirmologien als auch nach der Anordnung in handschriftlichen und gedruckten Liederbüchern von Polen, Tschechen und Slovaken. Die „kalendarischthematische“ Anordnung, d. h. eine thematische Anordnung der Lieder nach den Festen im Kirchenjahr, setzte sich immer mehr durch, so auch nach 1730 in ukrainischen Liederbüchern, wie dies in den Liederbüchern der Lemken aus Westgalizien gut zu belegen ist. Heute werden diese Denkmäler vor allem im Handschrifteninstitut der NBUV, im Institut für Handschriften am Ševčenko-Literaturinstitut, im Nationalmuseum in Lemberg sowie in Prager Archiven aufbewahrt.225 Diese Institutionen besitzen reiche Handschriftensammlungen aus dem 18. und 19. Jahrhundert, die eine Erforschung der Geschichte der ukrainischen geistlichen Lieder auch unter ethnischen und regionalen Gesichtspunkten ermöglichen. Eines der damals bekanntesten Denkmäler geistlicher Lieder ist der Bohohlasnyk von Kam’jane (1734), den Ivan Franko veröffentlicht hat (Franko 4784, Dorf Kam’jane, Kreis Hrybiv, jetzt Südostpolen). Der Sammelband ist kennzeichnend für diese dritte Etappe in der Entwicklung ukrainischer Handschriften mit geistlichen Liedern im 18. Jahrhundert. Er steht wie auch andere Sammelbände der Lemken aus dieser Zeit mit seinem Repertoire und seiner Anordnung dem Bohohlasnyk von Počajiv 1790/91 nahe. 225

Sto padesát let česko-ukrajinských literárních styků 1814–1964; s. auch J. Vašica, J. Vajs, Soupis staroslovanských rukopisů Národniho muzea v Praze. Praha 1957, S. 377–382.

f. Die vier Stufen der handschriftlichen Entwicklung

79

Franko, Peretc, Javors’kyj und andere haben auch einige große Liederbücher Bohohlasnyk genannt: Bohohlasnyk von Kam’jane, Bohohlasnyk von Suprasľ. Dieser Name ist auf den Titelblättern der handschriftlichen Denkmäler jedoch nicht genannt. Kein Liederbuch vor 1791 trug diesen Titel. Doch für die Sammelbände von Kam’jane und Suprasľ hat sich dieser Name in der wissenschaftlichen und populären Literatur durchgesetzt, obwohl er nicht ganz dem Typ des Sammelbandes entsprach, den die Herausgeber in Počajiv dann Bohohlasnyk nannten. Die Frage, nach welchen Prinzipien die Lieder im Bohohlasnyk von Počajiv angeordnet sind, läßt sich insbesondere anhand der kalendarisch-thematisch aufgebauten Liederbücher beantworten. Zu ihnen gehören eben der Bohohlasnyk von Kam’jane (NML, Q. 17), die Liederbücher des Jakub Chovanec’ und des Damian Levyc’kyj sowie andere Handschriften. Auch der Bohohlasnyk von Suprasľ aus den 1740er–1750er (?) Jahren ist hier zu berücksichtigen. Vergleicht man die Texte in den Rubriken der westgalizischen handschriftlichen Liederbücher der Lemken aus den 1730er–1740er Jahren mit dem Bohohlasnyk von Počajiv, so stellt man fest, daß es bei der Anordnungsmethode in dieser Zeit zu einer Vereinheitlichung gekommen ist. Dabei geht es allerdings nicht um vollständige Übereinstimmung der thematischen Rubriken in den Liederbüchern und im Bohohlasnyk von Počajiv, sondern nur um deren Ähnlichkeit und um allgemeine Grundsätze bei der Systematisierung der Lieder. Nur selten zeigt eine vergleichende Analyse bei einzelnen lexikalischen Wendungen in den thematischen Rubriken der Gesangbücher und des Altdruckes von Počajiv inhaltliche Ähnlichkeit. Besonders ist das z. B. in dem Gesangbuch des Popensohnes Damian Levyc’kyj festzustellen. Vergleicht man die Rubriken der Bohohlasnyk-Gesangbücher aus Kam’jane und aus Počajiv, so zeigt sich, daß ihre Texte mehr oder weniger nach dem Kirchenkalender oder thematisch angeordnet sind (Lieder auf die Gottesgebärerin, auf Heilige und Ehrwürdige). Das „Kompendium“, der letzte große Teil im Liederbuch von Kam’jane, enthält zahlreiche eschatologische, apokalyptische und religiös-moralisierende Lieder. Thematisch ähnlich ist auch der vierte Abschnitt des Bohohlasnyk von Počajiv zusammengestellt. Dem Bohohlasnyk von Počajiv steht hinsichtlich der thematischen Rubriken vor allem das Liederbuch des Damian Levyc’kyj (Maslov 54b) nahe. Der Anfang der Handschrift ist verloren (es fehlen 90 folia), wie die erste kyrillische Pagina belegt. Es ist nicht ausgeschlossen, daß eben in diesem Teil Lieder zu Christi Geburt, Epiphanias und Mariä Lichtmeß226 standen. Mit fol. 91 (nach jetziger Paginierung fol. 1) beginnt die Aufzeichnung von Liedern über Zöllner und Pharisäer, über den verlorenen Sohn u. a. Die thematische Anordnung des Liederbuches von Damian Levyc’kyj hat gerade von diesem Blatt an Ähnlichkeit mit der Anordnung im Bohohlasnyk (Lieder auf Jesus Christus, auf die Gottesgebärerin, über das Jüngste Gericht etc.). Sogar der letzte Teil 226

Einige Weihnachtslieder, Glückwünsche und Orationen befinden sich auf den letzten Blättern des Sammelbandes.

80

4. Handschriftliche Kantionale als Quelle für den Bohohlasnyk

des Lemken-Liederbuches („Počatok pisni o sviti rozmajitych“) stimmt mit Liedern im Bohohlasnyk überein, die sich „für verschiedene Gelegenheiten eignen“. Kein Lied dieses Schlußabschnitts der Sammlung von Levyc’kyj wurde aber in den Bohohlasnyk aufgenommen. Im Liederbuch des Damian Levyc’kyj gibt es einen Abschnitt, der für die damaligen Sammelbände in Westgalizien sehr charakteristisch ist. Der Abschreiber wollte darin geistliche Lieder zusammenstellen, die Nachdichtungen von Psalmen sind. Doch hat er nur zwei aufgezeichnet (Hospody moj, vnušy i hlas moj vonmy und Koľ vozljublena sela Tvoja, Pane). Die Stellung dieser Lieder in der Mitte des Bandes kann man als Bruch mit der üblichen Anordnung auffassen, da Nachdichtungen von Psalmen sonst ihren Platz auf den ersten Seiten der Liederbücher hatten. Die Abschreiber pflegten übrigens viele Psalmenlieder in die Sammelbände aufzunehmen. Man kann das gewiß so erklären, daß Psalmen eine der wichtigsten Quellen paraliturgischer Liedkunst waren. In einer früheren Phase der Entwicklung waren sie besonders häufig aufgezeichnet worden. So ist vom 17. bis zum ersten Drittel des 18. Jahrhunderts eine recht große Zahl dieser Lieder in die Liederbücher gelangt. Die meisten Psalmennachdichtungen sind in dem Liederbuch des Nationalmuseums (NML, Q. 17) und in dem von Jakub Chovanec aus Tylyč (Maslov 48) enthalten, beides Handschriften der Lemken. Sie beginnen mit kleinen Liedergruppen „aus den Psalmen Davids“. Daß solche Texte in den Liederbüchern der Lemken in besonderen Gruppen zusammengefaßt waren, läßt auf den Einfluß polnischer, tschechischer und slovakischer – katholischer wie protestantischer – gedruckter Kantionale schließen, die den örtlichen Liebhabern geistlicher Lieder wohl bekannt waren. Was nicht übernommen wurde – weder von den Abschreibern bei den Lemken noch von anderen ukrainischen Abschreibern –, waren spezielle Vorworte zu den Liederbüchern; sie wurden von ihnen weder eigens verfaßt noch aus anderen Vorlagen kopiert. Zu beachten ist, daß das Repertoire des Gesangbuchs von Tylyč durch polnische und lateinische Lieder erweitert ist. Ein Teil davon ist ins Kirchenslavische ukrainischer Redaktion und ins Ukrainische übersetzt und derselben Handschrift zusätzlich beigefügt. Auch der Bohohlasnyk enthält geistliche Lieder in zwei oder in drei Sprachen, die wie im Liederbuch von Tylyč hintereinander stehen. In diesen Denkmälern wird also der Einfluß lateinisch-polnischer paraliturgischer Lieder auf die ukrainischen Kirchenlieder des Barock deutlich. Die Handschrift von Tylyč enthält überdies eine besondere Liedergruppe „über das Jüngste Gericht, über den Tod und die Hölle und über das Himmelreich“ (fol. 189). Dieser Abschnitt ist sicher ein gleichartiger Vorgänger des vierten und letzten Abschnitts im Bohohlasnyk von Počajiv. Seit Ende der 1730er Jahre erschienen nach Angabe der Kompilatoren des Bohohlasnyk allmählich weniger „Psalmenlieder“, und nur wenige sind im festen Bestand der geistlichen Lieder verblieben. Als Beispiel kann eben der Bohohlasnyk von Počajiv angeführt werden, der nur zwei „Psalmenlieder“ enthält (Na rikach sidochom und Chvalyte Hospoda so nebes). Doch das hinderte die Basilianer von Počajiv nicht, auf

f. Die vier Stufen der handschriftlichen Entwicklung

81

die große Bedeutung der Psalmen hinzuweisen. Sie gaben das auf besondere Art zu erkennen: Am Anfang jedes der vier Abschnitte des Bohohlasnyk steht ein Zitat aus den Psalmen Davids. Die Überschriften der thematischen Rubriken in den Liederbüchern der Lemken stammen aus unterschiedlichen Quellen. Sie sind keineswegs hauptsächlich aus westslavischen oder deutschen Kantionalen und Liederbüchern übernommen worden. Zwar gibt es solche Entlehnungen, doch nicht wenige stammen aus ukrainischen Liederbüchern, so auch die Anordnung der Texte nach dem Kirchenkalender. Darüber hinaus ähneln sogar die Überschriften mancher Rubriken in westukrainischen Liederbüchern denen in ukrainischen Liederhandschriften. Auf dem Titelblatt des handschriftlichen Hirmologions von Ivan Ljašec’kyj z. B. heißt es: „Irmoloj [...] nach dem kirchlichen Typikon auf Feste des Herrn, der Gottesmutter und auf besondere Heilige für das ganze Jahr“ (NML, F. 227, Javoriv, Gebiet Lemberg, 1729).227 Diese Textstelle stimmt mit den Schlüsselwörtern zu den Rubriken der ersten drei Abschnitte im Bohohlasnyk überein: „Pisni [...] praznykom Hospodskym [...], praznykom Bohorodyčnym [...], praznykom naročytych svjatych črez god pryključajuščymsja“. Aus all dem wird deutlich, daß die sakrale Monodie nicht nur auf den musikalischen und poetischen Charakter der paraliturgischen Liedkunst Einfluß hatte, sondern auch auf die handschriftliche Praxis der Fixierung geistlicher Lieder und gleichfalls auf die Anordnung des Repertoires im Bohohlasnyk von Počajiv und anderen gedruckten ukrainischen Liederbüchern. Original ist auch die Rubrizierung des Liederbuchs von Suprasľ (F–19–233), das oft als Bohohlasnyk bezeichnet wird. Ebenso wie die Liederbücher der Lemken ist es thematisch nach dem kalendarischen Prinzip angeordnet. Doch weder in westgalizischen noch in anderen ukrainischen Liederbüchern gibt es Vermerke wie im Bohohlasnyk von Suprasľ. Es geht um systematische Hinweise des Abschreibers darauf, daß die Lieder des Sammelbandes „von alten Liederdichtern oder Gesangbüchern“ („iz drevnych pesnopiscev ili pesnopojnyčyšč“) abgeschrieben seien. Auf dem Titelblatt ist vermerkt: „Knyha pisnopinij, syrěč Hirmologion“ („Buch mit Liedgesängen, das heißt Hirmologion“). Dieter Stern äußerte aufgrund dieser Angabe die Vermutung, daß eine alte Fassung eines hymnographischen Sammelbandes für das Liederbuch benutzt worden sei.228 Seiner Meinung nach unterstreicht diese Überschrift gleichsam, „daß das Liederbuch mit seinem Aufbau nach dem Muster katholischer Kirchengesangbücher das alte Hirmologion orthodoxen Stils ersetzen soll“.229 Es ist nicht ausgeschlossen, daß dem Abschreiber nicht nur eine alte Fassung als Vorlage diente, sondern daß er auch auf Texte ihm bekannter Hirmologien zurückgriff, besonders deren Randglossen, in denen gesagt ist, daß diese Sammelbände nach anderen handschriftlichen und gedruckten Vorbildern kopiert wurden. Jedenfalls belegt der Katalog von Jurij Jasy227

Ю. Ясиновський, Українські та білоруські нотолінійні Ірмолої, S. 372. Die Liederhandschrift F 19–233, S. 352. 229 D. Stern, Відносини набожних пісень до літургії у східних слов’ян в XVII–XVIII ст. // Slovensko-rusinsko-ukrajinské vzt’ahy od obrodenia po súčasnost’. Bratislava 2000, S. 327. 228

82

4. Handschriftliche Kantionale als Quelle für den Bohohlasnyk

novs’kyj, daß solche Anmerkungen in den 1730er und 1740er Jahren in handschriftlichen Hirmologien gemacht wurden. So gibt es z. B. einen Vermerk des Mönchs Venedykt Šelihovyč aus dem Dorf Chotylub (Region Przemyśl): „Hirmologion, d. i. Oktoechos, nach alten handschriftlichen Exemplaren verbessert. Wegen eines wohlgeordneten Gesangs“ („Hirmoloi si jest’ Osmohlasnyk ot starych rukopisannych Ekzempljarej ispravlennyj. Blahočynnaho že radi pinija cerkovnoho“; 1735).230 In der weiteren Entwicklung, d. h. von den 1750er Jahren an bis zum Erscheinen des Bohohlasnyk von Počajiv, gab es in der handschriftlichen Praxis keine wesentlichen Veränderungen mehr. In einzelnen Liederbüchern, vor allem in denen der Lemken, ist eine Tendenz zu einer klareren Anordnung der Texte nach dem Kirchenkalender zu beobachten. Das thematische Prinzip gerät dabei in den Hintergrund. Dennoch traten in den Liederbüchern zu jener Zeit neue thematische Rubriken oder kleine thematische Untergruppen auf. In einem Liederbuch von 1789 hat Ivan Olesnic’kyj mehrere Lieder aufgezeichnet, denen die Bemerkung vorangeht: „Hier beginnen Lieder nach der Prozession“ („Počynajutsja pisni na processiju“) (Maslov 52, fol. 77, Dorf Perunka, Kreis Hrybiv, jetzt Südostpolen).

f.4. Ende des 18. bis 19./20. Jahrhundert Einzelne thematische Fragmente finden wir auch in Sammelbänden aus anderen Regionen und außerhalb der Ukraine, so in dem ostgalizischen Liederbuch des Priesters und Liederdichters Ivan Paškovs’kyj einen gesonderten Abschnitt Pisni svjatym (NTŠ 370, fol. 31–36). Eine große Gruppe mit Muttergottes-Liedern ist in einem Liederbuch von Ende des 17. bis Anfang des 18. Jahrhunderts enthalten. Sie ist zum größten Teil von dem Popensohn Levykovs’kyj abgeschrieben worden (ASP 233, fol. 10ˇ–33). Einen Abschnitt „Pisni velykoho postu“ (Fastenlieder) gibt es in dem Sammelband von Ivan Rusyn (Maslov 47) von Ende des 18. bis Anfang des 19. Jahrhunderts. Die Neigung der Abschreiber, die Lieder nach dem Kalender-Prinzip anzuordnen, ist im letzten Viertels des 18. Jahrhunderts in handschriftlichen Liederbüchern unübersehbar, allerdings weniger in Westgalizien als in den benachbarten transkarpatischen Gebieten. In diesem Typus Sammelband finden sich oft nur wenige geistliche Lieder in einer thematischen Rubrik. Diese Sammelbände wirken dynamisch, weil Lieder einer bestimmten Thematik schnell auf solche einer anderen Richtung folgen. Die Anordnung nach dem Kalender läßt in ihnen den Jahresablauf recht gleichmäßig verfolgen. Eine künstlerische Gestaltung (graphische Miniaturen religiösen Inhalts, Kopfleisten, Schlußverzierungen etc.) ist in diesen Sammelbänden praktisch nicht vorhanden. Eine Ausnahme bilden die Liederbücher des Ivan Juhasevyč. In diesem Fall muß man von einer besonderen künstlerischen Begabung und sicher auch von einem bestimmten Einfluß der handschriftlichen Tradition in Galizien sprechen, die Juhasevyč in Lemberg hat kennen lernen können. 230

Ю. Ясиновський, Українські та білоруські нотолінійні Ірмолої, S. 380.

f. Die vier Stufen der handschriftlichen Entwicklung

83

Nachdem der Bohohlasnyk von Počajiv erschienen war, wurden auch andere Liederbücher immer öfter nach seinem Vorbild, d. h. nach der kalendarischen Anordnung der Themen, gestaltet. Es erschienen auch erste gekürzte handschriftliche Kopien des Bohohlasnyk. Auf ihren Titelblättern ist vermerkt, daß dies der Bohohlasnyk sei. In einem von ihnen heißt es: „Tiji pěsni Bohohlasnyk spisal v Galicii, v misti Jaroslavi Petro Ceruľ, služyteľ v hori Božoj Cerkvi vo vesi Knjažpole, dnja 1, septevrija 1825 roku.“ („Diese Lieder [des] Bohohlasnyk schrieb ab in Galizien, in dem Ort Jaroslav [unweit Przemyśl/Peremyšľ] Petro Ceruľ, Chordiener der Kirche Gottes in dem Dorf Knjažpole, am 1. Tag des September 1825.“ (Lublin, KUL 418). Es lassen sich mehrere Beispiele solcher Sammelbände anführen, z. B. ein Sammelband von 1834, auf dessen Titelblatt angegeben ist: „Bohohlasnyk. Pisni blahohovijnyja prazdnykom hospods’kym, bohorodyčnym i naročytych svjatych črez ves’ hod pryključajuščymsja soderžašč“ („Bohohlasnyk. Fromme Lieder zu Feiertagen des Herrn, der Gottesgebärerin und besonderer Heiliger, die sich durch das ganze Jahr ereignen“) (f. NTŠ, Nr. 129, Titelblatt, Dorf Ljašky Jaroslavs’ki, Gebiet Peremyšľ). Derartige Angaben sind auch in anderen Handschriften zu finden, so in einem Sammelband von 1836 des Mykola Centelevyč aus dem Dorf Nyvyci, Gebiet Lemberg (NTŠ 61) oder in einem Liederbuch des Denys Vojevudka (Dorf Halyč, Gebiet Ternopiľ, NTŠ 339). Die Sammelbände von Mykola Savčuk (NTŠ 341) und Mychajlo Szabo (MGU 1. Sb. 154) aus Transkarpatien, ein Sammelband des Diakonlehrers und Liederdichters Ivan Ripa (Franko 4796/1) und andere Handschriften aus verschiedenen Jahren des 19. Jahrhunderts sind eigentlich ebenfalls handschriftliche Bohohlasnyki. Groß ist die Gruppe von ukrainischen Liederbüchern eines Mischtypus, in denen die Abschrift der Lieder ohne ein bestimmtes System, z. T. sogar chaotisch erfolgte. Solche Bücher enthielten außerdem nicht immer nur geistliche, sondern gelegentlich auch weltliche Lieder. Dieser Typus war in der ganzen Ukraine verbreitet. Es ist schwer, in diesen Liederbüchern ein bestimmtes Ordnungsprinzip festzustellen, da die Lieder willkürlich angeordnet sind: Einigen geistlichen Liedern folgen weltliche und umgekehrt. Sammelbände dieses Typs wurden von Zacharij Dzjubarevyč, Hryhorij Sereda, Ivan Velyhors’kyj, Andrij Iščenko, Ivan Hrjadelevyč, Vater und Sohn Levyc’kyj u. a. zusammengestellt und abgeschrieben. Nicht selten wurden Sammelbände dieses gemischten Typs über längere Zeit, manchmal über Jahrzehnte, zusammengestellt, abgeschrieben und ergänzt. Zu ihnen gehört z. B. das Liederbuch des Ivan Bohonkevyč, das sog. Liederbuch des Ivan Levyc’kyj aus dem Dorf Choceń, das kürzlich entdeckte Liederbuch aus Šaryš und einige andere. Besondere Beachtung unter den gemischten Gesangbüchern verdient die Handschrift von Stepan Pipnavkin aus Kupjans’k, die das Repertoire geistlicher Lieder der Sloboda-Ukraine repräsentiert. Sie wurde Ende des 18. Jahrhunderts zusammengestellt und abgeschrieben. Offenbar hat Pipnavkin nach seinem Geschmack Lieder aus verschiedenen handschriftlichen Quellen für den Band ausgesucht. Der Abschreiber rich-

84

4. Handschriftliche Kantionale als Quelle für den Bohohlasnyk

tete sich bei der Anordnung weder nach dem Kalenderprinzip, das für die ukrainische handschriftliche Überlieferung von Liederbüchern charakteristisch ist, noch nach der russischen Anordnung der Kanty nach dem Alphabet. Obwohl nur wenige Liederbücher aus der Sloboda-Ukraine erhalten sind, können wir annehmen, daß in der regionalen handschriftlichen Überlieferung keine der Anordnungsarten, die in handschriftlichen Sammlungen geistlicher Kanty üblich waren, die Grundlage gewesen ist. Und dies, obwohl die Liederbücher, besonders das von S. Pipnavkin, zeigen, daß das allgemeinukrainische Repertoire geistlicher Lieder in der Sloboda-Ukraine gut bekannt war. Es hätte deshalb nicht verwundert, wenn ein Sammelband, der die Lieder nach dem kalendarischen Prinzip anordnet, das auch dem Bohohlasnyk zugrunde liegt, auch von Abschreibern der Sloboda übernommen worden wäre. Es war jedoch nicht so. Deshalb können wir annehmen, daß in der Sloboda vor allem der Mischtypus üblich war. Das Repertoire des analysierten Liederbuches besteht aus religiösen und weltlichen Liedern, und zwar sowohl ukrainischen als auch russischen. Das belegt nicht nur den persönlichen Geschmack des Eigentümers der Handschrift, sondern auch – was andere handschriftliche Denkmäler bestätigen – die damaligen geistigen und künstlerischen Interessen der lokalen Bevölkerung, die für den Einfluß der russischen Kultur besonders empfänglich war. Das Repertoire des Gesangbuches ist ein Beleg dafür, daß sein Grundbestand sowohl das übliche allgemeinukrainische Repertoire geistlicher Lieder als auch ausgesprochen regionale Lieder umfaßte. Sicher wollte Pipnavkin in sein Kantional vor allem Lieder aufnehmen, die im Laufe der Zeit sowohl in der Ukraine, besonders in der Sloboda, als auch in Weißrußland und Rußland populär geworden waren. Das bestätigt auch der Bohohlasnyk. Dazu gehörte z. B. das Lied Stradanije mučenyka Stefana proslavljajmo, dessen Autor nach Ausweis eines Akrostichons Stefan Djačenko war. Woher er stammte, ist nicht bekannt. Doch die Aufnahme des Liedes in den Bohohlasnyk und von Mitte des 18. bis ins 19. Jahrhundert in viele Liederbücher aus verschiedenen Regionen der Ukraine läßt annehmen, daß das Lied wohl aus der Zentral- oder Ostukraine kam, vielleicht sogar aus der Sloboda. Jedenfalls ist in den Liederbüchern der Sloboda aus jener Zeit nicht selten eben dieses Lied enthalten. Bekannt ist es auch aus dem Repertoire der Lirnyky in der links des Dnepr gelegenen Ukraine. Der Vorname von Djačenko – Stefan und nicht Stepan – kann vielleicht dadurch erklärt werden, daß der Buchstabe „f“ durch das Akrostichon bedingt war, da die vierte Strophe an der Stelle mit dem Wort „Faryseje“ beginnt. Überdies ist das Lied nach einer Handschrift wiedergegeben, die lange Zeit vor Erscheinen des Bohohlasnyk geschrieben war. In allen Aufzeichnungen hat das Akrostichon immer „f“. In dem Liederbuch von Pipnavkin stehen fünf Lieder aus dem Bohohlasnyk. Da es insgesamt nur neun ukrainische geistliche Lieder enthält, ist der Prozentsatz von Liedern aus dem Bohohlasnyk sehr hoch. Der Abschreiber benutzte bei seiner Arbeit wohl nicht die Druckausgabe von Počajiv, sondern kopierte aus verschiedenen Abschriften. Das wird direkt dadurch bestätigt, daß in dem Lied des Iosyf Reuts über

g. Russische Handschriften, h. Zusammenfassung

85

die Herabkunft des Heiligen Geistes, Istočnyk duchovnyj, radosti vynovnyj, das Akrostichon mit seinem Namen und Vornamen viel kürzer lautet als in der gedruckten Variante des Bohohlasnyk. Dagegen stehen die religiös-didaktischen Lieder Vladyko moj i Bože moj und Ach ušliy ž moji lita des Hryhorij Skovoroda in der Počajiver Ausgabe hintereinander, im Liederbuch des Pipnavkin jedoch in anderer Reihenfolge. Und schließlich enthält sein Band auch weltliche ukrainische und russische Lieder. Keines davon, vor allem nicht Oj pohnala divčynon’ka ovečky v pole, wurde in das von Ljudmyla Ivčenko herausgegebene Liederbuch Ukrajins’kyj kant XVII–XVIII stolit’ aufgenommen.

g. Russische Handschriften Viele ukrainische geistliche Lieder sind in russischen Liederhandschriften der zweiten Hälfte des 17. bis ins 18. Jahrhundert enthalten. An der Entwicklung dieser Liederbücher in russischer handschriftlicher Überlieferung hatten ukrainische und weißrussische Abschreiber einen bedeutenden Anteil. Da sie viele geistliche Lieder enthalten, die bei den westlichen Nachbarn der Russen, vor allem bei Ukrainern, Polen und Weißrussen, entstanden waren, stellen sie eine wichtige Quelle zur Erforschung des ukrainischen geistlichen Liedes dar. Überdies sind viele Lieder in diesen handschriftlichen Denkmälern mit Noten versehen, so daß sie eine komplexe Untersuchung geistlicher Lieder aus alter Zeit ermöglichen.

h. Zusammenfassung Leider konnte nicht jedes handschriftliche Liederbuch archäographisch genau untersucht werden, denn teilweise fehlen Informationen, woher eine Handschrift in ein Archiv gelangt ist, oder in vielen Handschriften fehlen Randbemerkungen, oder diese sind wenig informativ u. ä. Auch kann man nicht immer sagen, wann ungefähr ein Liederbuch zusammengestellt wurde oder wer es abgeschrieben und zusammengestellt hat, manchmal läßt sich der vermutliche Wanderweg einer Handschrift nicht rekonstruieren und dgl. mehr. Auch ist es nicht in allen Fällen gelungen, den Entstehungsort eines Liederbuches festzustellen, was jedoch sehr wichtig ist. Ein weiteres Problem besteht bei den meisten handschriftlichen Liedern in der Schwierigkeit, das Papier zu untersuchen, denn selbst wenn Wasserzeichen vorhanden sind, sind sie wegen der kleinen Formate (Oktav, Sedez) meist nur fragmentarisch. Deshalb gilt es, Zeit und Ort der Entstehung aufgrund anderer Kriterien oder Informationen zu ermitteln. Dennoch lassen sich handschriftliche Liederbücher aus Ost- oder Westgalizien (Lemkenregion, Nadsjannja), aus Wolhynien, Poles’je und der Sloboda-Ukraine mehr oder weniger genau bestimmen. Regional sind sie aber ungleichmäßig stark vertreten. Die meisten erhaltenen Liederbücher stammen aus Galizien. Sie sind reich an Margi-

86

4. Handschriftliche Kantionale als Quelle für den Bohohlasnyk

nalien und haben manchmal recht gut erhaltene Wasserzeichen, von denen viele mit Filigranzeichen im Katalog des Orest Macjuk übereinstimmen. Mehrere Liederbücher haben sich aus Gebieten des sog. historischen Transkarpatien erhalten. Sie können ebenfalls zum Bestand altukrainischer geistlicher Lieder gehören, auch wenn sie in Gebieten entstanden sind, in denen sich die nationalen Kulturen von Ukrainern, Slovaken, Ungarn, Polen und Deutschen miteinander vermischt haben. Diese handschriftlichen Denkmäler sind Teil der ukrainischen Kultur, nicht nur, weil sie größtenteils auf ukrainischem Boden entstanden sind, sondern vor allem weil die meisten von ukrainischen Autoren stammen; nur ein Teil von ihnen sind Übersetzungen. Das bestätigt auch die These, daß sich die ukrainische Lieddichtung in enger Verbindung mit der Kultur Zentraleuropas und unter deren starkem religiösen und kulturellen Einfluß entwickelt hat. Zu berücksichtigen ist auch, daß geistliche Lieder manchmal ihre Wurzeln in mehreren Völkern haben. Dann ist es schwierig oder müßig, sie zu differenzieren oder nur einer Nation zuschreiben zu wollen. Es gilt eben vor allem, die Entstehungsgeschichte eines Liedes, seine Wanderung bei verschiedenen Völkern und in unterschiedlichem Milieu möglicht umfassend zu untersuchen. Allein seine letzte sprachliche Form zu berücksichtigen, genügt nicht. In einem Kantional mit ukrainischen geistlichen Liedern müssen nicht nur Lieder ukrainischer Liederdichter enthalten sein. Oft enthalten diese Sammelbände außer ukrainischen auch entlehnte oder übersetzte Lieder, die in verschiedenen Entwicklungsphasen in den Bestand ukrainischer geistlicher Lieder aufgenommen wurden. Deshalb finden sich in den Liedern auch Spuren anderer Sprachen, vor allem Polonismen, Russismen und Slovakismen. Doch auch als Entlehnungen oder Übersetzungen gehören sie der ukrainischen Kultur an. Hier ist auch an ukrainische Dialekte zu erinnern, die in der Lexik altukrainischer geistlicher und weltlicher Lieder, und in der Dichtung überhaupt, ihre Spuren hinterlassen haben. Anders ist es, wenn die Liederbücher authentische Texte in anderen Sprachen enthalten. Hier dominieren deutlich polnische Lieder, sowohl mit lateinischen als auch mit kyrillischen Buchstaben geschrieben, manchmal auch russische oder lateinische Lieder. Liedtexte oder Randbemerkungen in anderen Sprachen sind jedoch selten, vor allem slovakische geistliche Lieder, obwohl z. B. in der Lexik übersetzter geistlicher Lieder oft eine slovakische Quelle erkennbar ist (besonders in Liederbüchern aus Transkarpatien, z. T. aus dem Lemkengebiet). Es ist auffällig, daß in ukrainischen Liederbüchern aus Transkarpatien oder in sog. „kyrillischen Liederbüchern“ aus der Ostslovakei praktisch kein slovakisches Lied zu finden ist, das mit lateinischen Buchstaben geschrieben wäre. Sie enthalten auch keine Marginalien in slovakischer Sprache, während es in Handschriften aus Galizien Randbemerkungen in polnischer und manchmal auch in lateinischer Sprache gibt. Der Zusammenhang mit ukrainischen Liedern muß dabei immer berücksichtigt werden. Die Bedeutung solcher Nebenformen eines handschriftlichen Liederbuchs ist außerordentlich groß. Denn diese Denkmäler geben einerseits bei der Anordnung der geist-

h. Zusammenfassung

87

lichen Lieder Vorstellungen wieder, die auf die byzantinische hymnographische Überlieferung zurückgehen, und andererseits zeigen sie bei der Zusammenstellung der paraliturgischen Liederbücher Elemente aus der Überlieferung der westlichen Nachbarn. Das alles fügt sich zu einem einheitlichen Ganzen zusammen, so daß harmonisch strukturierte Sammelbände auf der Grundlage des „kalendarisch-thematischen“ Aufbaus entstanden sind. Kennzeichnend für westukrainische handschriftliche Liederbücher ist auch die Idee der Toleranz gegenüber anderen Sprachen und Konfessionen. Diese zeichnet gleichfalls polnische, slovakische, tschechische, deutsche und andere paraliturgische Liederbücher aus, die auf die ukrainischen geistlichen Lieder eingewirkt haben. Daß in westukrainischen Liederbüchern auch polnische, einige slovakische und tschechische geistliche Lieder sowie Übersetzungen lateinischer Lieder oder lateinisch-ukrainische Rubriken u. dgl. enthalten sind, ist nicht ungewöhnlich. Es hat symbolische Bedeutung, daß auch der Bohohlasnyk von Počajiv diese Praxis zeigt, denn er enthält ebenfalls dreisprachige geistliche Lieder (lateinisch, polnisch, ukrainisch). Außerdem gibt es in diesem Altdruck nicht nur Lieder von griechisch-katholischen, sondern auch von römisch-katholischen und orthodoxen Autoren. Zusammenfassend soll nochmals betont werden, daß der meist verbreitete Typus ukrainischer Liederbücher der Sammelband mit thematischer Anordnung in kalendarischer Reihenfolge war, der seine Wurzeln sowohl in der altukrainischen wie in der westeuropäischen handschriftlichen Überlieferung liturgischer und paraliturgischer Denkmäler hatte. Ein anderes gleichwertiges Vorbild gab es damals nicht (Liederbücher eines Mischtyps hatten meist eine thematische Systematik). So kann man festhalten, daß bei der Anordnung des Repertoires im Bohohlasnyk westukrainische (galizische) Vorbilder eingewirkt haben. Später gaben ihr die Basilianer von Počajiv einen neuen Sinn und bildeten daraus jenen rationalen Kern, der schließlich der Anordnung dieses ersten gedruckten Kantionals ukrainischer geistlicher Lieder zugrunde gelegt wurde.

5. Ukrainische Editionen geistlicher Lieder vom letzten Viertel des 17. bis zum 18. Jahrhundert Ukrainische geistliche Lieder wurden erst verhältnismäßig spät, seit dem letzten Drittel des 17. Jahrhunderts, gedruckt und verbreitet. Diese Veröffentlichungen sind für die Erforschung dieses Kulturguts unentbehrlich, auch wenn die Lieder viele Jahrzehnte lang ohne Noten herausgegeben wurden und erst ab 1773 Lieder mit Noten im Druck erschienen sind. Es bedurfte einer gewissen Vorbereitungszeit, in der man sich in römisch-katholischen religiösen und künstlerischen Kreisen davon überzeugte, daß geistliche Verse und Lieder in einer bestimmten Anordnung herausgegeben werden müßten. Den Anfang des Druckes ukrainischer geistlicher Lieder kann man erst auf 1672 datieren und die ganze Entwicklung danach in drei Perioden aufteilen: 1. Vorbereitung: erstes Viertel des 17. Jahrhunderts bis in die 1740er Jahre 2. Lemberger Periode: 1751 bis Anfang der 1770er Jahre 3. Periode von Počajiv: 1772 bis 1806 Diese Einteilung ist sehr allgemein und soll nicht bedeuten, daß z. B. während der Lemberger Periode nicht auch in anderen Orten oder außerhalb der Ukraine Lieder gedruckt wurden. Aber in Lemberg und später vor allem in Počajiv wurden über eine längere Zeit fortlaufend Liederbücher gedruckt, an anderen Orten nur gelegentlich. Solche Altdrucke enthalten dort auch ukrainische Lieder oder Übersetzungen fremdsprachiger geistlicher Lieder in die ukrainische Buchsprache oder in die kirchenslavische Sprache ukrainischer Redaktion, so in Kiev, Halle, Krakau, Berdyčiv, Suprasľ, Lublin, Wien, Moskau und wahrscheinlich auch in anderen Städten wie z. B. in Wilna.231 Vor einer eingehenderen Analyse sei erwähnt, daß Entstehung und Entwicklung der ukrainischen Drucktätigkeit aus Mitteleuropa beeinflußt waren, vor allem aus Polen und Oberungarn, der Slovakei, aber auch aus Böhmen und Deutschland.232 Hinzu 231

Es geht um die bekannte Druckerei der Basilianer in Wilna. Überdies ist das Lied Posłuchaycie, co zrobiła wściekłych odszczepieńców siła wohl zum erstenmal in der Ausgabe „Nabożny Affekt Błagosławionego Iozaphata Męczennika Arcybiskupa Połockiego […]“ (Вільно 1672) gedruckt. Dazu М. Возняк, Матеріали, Bd. ХІ, S. 478–479. Nach Angabe von A. Milovidov wird in der Öffentlichen Bibliothek von Wilna ein Exemplar der Ausgabe von 1734 mit dem Text des Liedes Presvjatoj Divi bolesnoj čudotvornoj Rohozejs’kij aufbewahrt. Der Druckort ist unbekannt, vgl. Описание славяно-русских старопечатных книг виленской Публичной библиотеки (1491–1800). Вильно 1908, S. 86. 232 Besondere Beachtung verdient ein 1558 in Brest erschienenes protestantisches Kantional: „Diese in den ostslavischen Ländern erste Ausgabe mit Noten verbreitete sich in Weißrußland und auch in Wolhynien, teilweise auch in Galizien. Sie enthält einfache religiöse Lieder des neuen protestantischen Gesangs, den sowohl die Katholische als auch die Orthodoxe Kirche übernommen haben“, О. Цалай-Якименко, Київська школaа музики XVII століття. Київ – Львів – Полтава, S. 15;

a.1. Autoren. Erste Hälfte des 17. Jahrhunderts

89

kamen Einflüsse der frühen ukrainischen Barockpoesie. Zu nennen sind in diesem Zusammenhang der Lexikograph, Dichter, Drucker und Graveur Pamva Berynda († 1632)233 sowie Dichtungen anderer bedeutender Autoren jener Zeit wie Oleksandr Mytura, Kyrylo Trankvilion-Stavrovec’kyj († 1646), Joanikij Haljatovs’kyj († 1688) oder Samuil Mokrijevyč († 1712). Ihre Werke, besonders ihre geistliche Lyrik, stellen die Grundlage dar, auf der dann Ausgaben geistlicher Lieder entstehen konnten.

a.1. Autoren. Erste Hälfte des 17. Jahrhunderts Die Namen ukrainischer Autoren des 17. Jahrhunderts wurden nicht zufällig genannt. Die Titel einiger ihrer Werke enthalten Hinweise für die Leser auf die Gattung des Liedes. Der panegyrische Gedichtzyklus für Jelysej Pletenec’kyj (1550/54–1624) Vizerunk cnot (Kiev 1618), deren Autor Oleksandr M y t u r a war, wird sogar mit einem Weihnachtslied (Koljada) abgeschlossen.234 Sonst geht es um Lieder mit Noten oder mit Hinweisen auf die „Töne“ (Melodien) zu den Versen in Ausgaben jener Zeit. Mit solchen Hinweisen konnten dann einzelne Gedichte mit religiösem Inhalt auf Wunsch auch gesungen werden. Unmittelbar mit Liedern ist der Titel einer panegyrischen Sammlung auf den Metropolit Petro Mohyla (1596–1647) verbunden: Imnolohija, si jest’ Pisnoslovije, albo Pisn’ prez časti pys’mom movlenaa na den’ Voskresenia Hospoda našoho Isusa Chrysta (Hymnologion, das ist Liederdichtung, oder Lied in Teilen, schriftlich vorgetragen auf den Tag der Auferstehung unseres Herrn Jesus Christus), Kiev 1630. Voznjak glaubte, daß Pamvo B e r y n d a und Tarasij Z e m k a († 1632) die Autoren dieses Werkes waren.235 Unterstützt wurden sie hierbei von den Druckern im Kiever Höhlenkloster, die, so Jaroslav Isajevyč, „nach ihren literarischen Werken zu urteilen, gebildete Menschen waren“.236 In dieser allgemeinen Darstellung muß noch ein weiterer bemerkenswerter Druck jener Zeit erwähnt werden, und zwar Perlo mnohocěnnoje (Wertvolle Perle; Černigov 1646). Es handelt sich um einen Sammelband mit Lehrpredigten und geistlichen Versen von Kyrylo T r a n k v i l i o n - S t a v r o v e c ’ k y j († 1646). Ein kurzes Vorwort an den Leser enthält interessante Überlegungen des Autors zur gesellschaftlichen s. auch ihre Abhandlung: Взаємодія «Схід – Захід» і Берестейська унія в становленні музичного бароко в Україні // Берестейська унія і українська культура XVII століття. Матеріали Третіх «Берестейських читань» / Редактор Борис Ґудзяк, співредактор Олег Турій. Львів 1996, S. 65– 128; Л. Костюковец, Кантовая культура, S. 34; O. Dolskaya-Ackerly, The Early Kant, S. 76. 233 Es geht um seinen Zyklus mit Weihnachtsliedern: На Рождество Господа Бога і Спаса Ісуса Христа. Вірші для утіхи православним християном (Львів 1616). 234 М. Возняк, Історія української літератури. 2., verbesserte Aufl. Львів 1992, Buch 1, S. 368. 235 Ebd., S. 378; dazu auch Українська поезія. Кінець XVI – початок XVII ст., S. 359; Б. Криса, Різдвяні та великодні вірші в українській поезії XVII–XVIII ст. // ЗНТШ. Львів 1990, Bd. CCXXI, S. 42; М. Сулима, Імнологія // Українська літературна енциклопедія. Київ 1990, Bd. ІІ, S. 311. 236 Я. Ісаєвич, Українське книговидання. Витоки. Розвиток. Проблеми. Львів 2003, S. 178–179.

90

5. Ukrainische Editionen geistlicher Lieder

Bedeutung geistlicher Verse und Lieder. Und im Geiste seiner Zeit summiert er das Gesagte: „Preto lipše jest spivaty duchovniji pisni, aniž svic’kiji sromotniji bisovs’kiji“ („Deshalb ist es besser, geistliche Lieder zu singen als weltlich-teuflische Schamlosigkeiten“).237 Vielleicht wollte Trankvilion-Stavrovec’kyj einige seiner Versdichtungen singen lassen. Voznjak sagte dazu, Kyryls Verse seien „ungleich lang, ähnlich wie die Verse lyrischer Psalmen und Dumy“.238 Für die musikalische Einrichtung einiger seiner geistlichen Gedichte sprechen auch Trankvilion-Stavrovec’kyjs Aufforderungen an den „Leser“: „spivaj že žalisno o smerti Syna Božija na kožnyj p’jatok“; „spivaj sobi žalisno o pokajaniju hrišnych“, „spivaj že sobi veselo v radosti, o trjoch personach bozs’kych, o personi otcevskoj preslavnoj, i synovs’koj, i Ducha Svjatoho“ („singe betrübt vom Tode des Gottessohnes an jedem Freitag“; „singe für dich betrübt über die Buße der Sünder“; „singe fröhlich für dich in Freude über die drei göttlichen Personen, über die hochgerühmte Person des Vaters und des Sohnes und des Heiligen Geistes“). Noch andere Hinweise für den Leser werden von Lidija Kornij zitiert, z. B. „chot’ spivaj, chot’ čytaj, tylko svitom jeho dušu svoju prosviščaj, utišaj“ („singe nur, lies es nur, allein durch sein Licht erleuchte und tröste deine Seele“). Sie weist auch darauf hin, daß Kyryl „in einigen Hinweisen bei geistlichen Versen sogar die emotionale Stimmung eines Liedes angibt: ‚fröhlicher Ton‘, ‚Lied in Tränen‘, ‚liebliches Lied‘ (glas radostnyj, pěsn’ plačlivaja, sladkaja pěsn’), was ganz der Ästhetik des Barock entsprach“.239 Aufschlußreich für die Entstehung des ukrainischen geistlichen Liedes ist noch eine wichtige These in Trankvilion-Stavrovec’kyjs Vorwort. Er hebt den Wert seines Buches hervor und sagt ohne Bescheidenheit, sein theologisches Niveau sei so hoch, daß „künftige Studenten aus diesem letzten Buche Verse zu ihrem Gebrauch wählen können, um mit ihnen zu verschiedenen Gelegenheiten, auch zu geistlichen Komödien (Schulaufführungen mit religiöser Thematik – Ju. M.), Orationen herzustellen. Und sollte sich jemand wünschen, die Muttergottes, die allerreinste Jungfrau Maria, als Schutzpatronin zu haben, so möge er ihren Lobpreis an jedem Sonnabend lesen und singen, und derselbe wird sogleich eine Besserung seines Lebens und die Reinigung von seinen Sünden fühlen“.240 Dieses Zitat ist ein weiteres Zeugnis von einer Methode, geistliche Lieder zu schreiben: nämlich durch Umdeutung schon vorhandener geistlicher Lieder. Zwar spricht Trankvilion-Stavrovec’kyj nur von Orationen, aber er hätte in diesem Zusammenhang mit voller Berechtigung auch von geistlichen Liedern sprechen können. 237

Zitiert nach der Ausgabe: Українська література XVII ст. Київ 1987, S. 270. М. Возняк, Історія української літератури, Buch 1, S. 452. 239 Л. Корній, Історія, Bd. І, S. 206. S. auch Медведик Ю. Деякі зауваги щодо релігійно-виховної спрямованості духовної поезії та пісні К.-Т. Ставровецького та Й. Ґалятовського // Мистецтвознавчі записки, Bd. 19. Київ 2011, S. 203–210. 240 Українська література XVII ст., S. 270. 238

a.2. Autoren. Zweite Hälfte des 17. Jahrhunderts

91

Die Umdeutung älterer geistlicher Lieder war, wie Bohdana Krysa gezeigt hat, auch für Trankvilion-Stavrovec’kyjs Dichtungsmethode charakteristisch. Als Beispiel dafür können manche Zeilen aus dem Ende des 15. Jahrhunderts übersetzten deutschen versifizierten Dialog Skazannja pro rycarja ta smert’ (Sage von Ritter und Tod) dienen.241 Die erwähnten Altdrucke sind in der ersten Hälfte des 17. Jahrhunderts herausgegeben worden, als man in der Ukraine gerade erst begann, geistliche Liederbücher zusammenzustellen und abzuschreiben. Die aufgezählten Ausgaben verdienen Beachtung, weil sie zeigen, wie das Interesse für ukrainische geistliche Lieder allmählich zunahm, und zwar nicht nur bei Laiendichtern (Zöglingen von Bruderschaftsschulen und von Kollegien, bei Priestern, Regenten und Anderen), sondern auch bei einigen bekannten Dichtern des ukrainischen Frühbarock. Auch einige geistliche Gedichte, die in der ersten Hälfte des Jahrhunderts gedruckt waren, kann man mit Liedern in Verbindung bringen. Wichtig ist hierbei aber, daß Text und Musik sich allmählich einander annäherten, was auch in einigen Ausgaben jener Zeit zu beobachten ist.

a.2. Autoren. Zweite Hälfte des 17. Jahrhunderts In der zweiten Hälfte des 17. Jahrhunderts setzte sich diese Entwicklung fort. Dabei hat sich der polnische Einfluß auf das ukrainische geistliche Lied verstärkt. Es gibt in jener Zeit in der Ukraine eine Dichtung in polnischer Sprache, die sich seit Ende des 16. Jahrhunderts immer mehr verbreitete. Das wirkte sich befruchtend sowohl auf die Entwicklung der ukrainischen geistlichen Liedkunst als auch auf die herausgeberische Praxis aus. Starker polnischer Einfluß auf ukrainische paraliturgische Lieder zeigt sich nicht nur in Gattungs- und Stilmerkmalen – man könnte sagen: in der literarischen Aneignung –, sondern auch in der Praxis der Schreiber. Mehr noch, ukrainische geistliche Lieder wurden zuerst 1672 auf polnisch gedruckt, und zwar in einem polemischen theologischen Traktat des bekannten ukrainischen orthodoxen Geistlichen und Schriftstellers Ioanikij H a l j a t o v s ’ k y j († 1688).242 Fünf Lieder veröffentlichte er in dessen Anhang (Pieśni nabożne. Dla pożytku duchownego i zbawiennego narodowi chrześcijańskiemu potrzebne, do Messyjasza Prawdziwego przydane). Und drei von ihnen veröffentlichte Rostyslav Radyševs’kyj: Nakloń, o Ewropa, nakloń uszy swoje!; Niech monarchowie fortecy budują; Próżno czlowiek myśli swojej nie hamuje.243

241 Б. Криса, Книга Еклезіаста в українській бароковій інтерпретації // Літературознавство. Доповіді та повідомлення. ІV Міжнародний конгрес україністів. Київ 2000, Bd. 1, S. 166. 242 Messyjasz prawdziwy Jezus Chrystus Syn Boży, od początku świata, przez wszystkie wieki ludziom od Boga obiecane [...], Od Grzesznika Janiciusza Galatowskiego, Archimandryty Czernichowskiego, z Typographiey Kijowo-Pieczarskiey [...]. Київ 1672. 243 Roksolański Parnas. Polskojęzyczna poezja ukraińska od końca XVI do początku XVIII wieka. Część II. Antologia / Wybrał i opracowął Rostysław Radyszewśkyj. Kraków 1998, S. 275–278.

92

5. Ukrainische Editionen geistlicher Lieder

Haljatovs’kyjs Lieder finden sich in handschriftlichen Liederbüchern aus dem letzten Viertel des 17. Jahrhunderts selten, sind aber bis zum Ende des Jahrhunderts praktisch aus dem Repertoire verschwunden. In Moskau ließ die Mode geistlicher Lieder in polnischer Sprache bis Ende des Jahrhunderts nach; und in der Ukraine kamen viele Lieder auf, die allmählich die alten oder wenig verbreiteten verdrängten. Deshalb sind wohl Lieder von Haljatovs’kyj nur in wenigen Sammelbänden zu finden, z. B. in Moskauer Liederbüchern vom Ende des 17. Jahrhunderts (im Staatlichen Historischen Museum, GIM)244 und in zwei ukrainischen Liederbüchern aus Galizien aus dem zweiten Viertel bis Ende des 18. Jahrhunderts.245 Das bedeutet aber nicht, daß es nur so wenige Aufzeichnungen gab. Vielmehr haben sich – in Moskau und vor allem in der Ukraine – nur wenige handschriftliche Liederbücher aus dieser Zeit erhalten. Die Lieder des Joanikij Haljatovs’kyj galten früher in der Literatur- und Musikwissenschaft als polnisch und anonym. Als solche sind sie von Pozdneev246, Dolskaya247 u. a. behandelt worden. Erst nachdem Rostyslav Radyševs’kyj die Lieder Haljatovs’kyj zugeschrieben hatte, wurde es möglich, frühere fehlerhafte Behauptungen zu korrigieren und sie als ukrainisch zu registrieren. Aufgrund der Studien Radyševs’kyjs kann jetzt in der ukrainischen Musikwissenschaft von ukrainischen geistlichen Liedern des Barock in polnischer Sprache gesprochen werden. An ihrer Entstehung waren nicht nur Unierte beteiligt (vor allem Basilianer), was nicht verwunderlich ist, sondern auch Orthodoxe. Während Literaturwissenschaftler schon von ukrainischer geistlicher Barockdichtung in polnischer Sprache gesprochen hatten, war in der ukrainischen Musikwissenschaft vom ukrainischen geistlichen Lied des Barock in polnischer Sprache bisher nicht die Rede. Die ukrainischen Altdrucke von Ioanikij Haljatovs’kyj bis zum Bohohlasnyk von Počajiv sind jedoch ein überzeugender Beweis für ihre Existenz und bestätigen die Auffassung Radyševs’kyjs. Diese Art Werke hat es im 17. und 18. Jahrhundert gegeben. Deshalb ist das heute wohl einzige erhaltene Exemplar, das noch zu Haljatovs’kyjs Lebzeiten erschien, der Messyjasz prawdziwy (1672), so wichtig. 244

GIM, Muzejskij 1938, Chludov 126, Ščukin 61. Die Entzifferung und textkritische Untersuchung der Noten zu den Liedern (Kanty) J. Haljatovs’kyjs war möglich aufgrund von Aufzeichnungen in den genannten Liederbüchern wie auch dank der Veröffentlichung des Kants «Нєх монарховіє» in der Veröffentlichung von O. Dolskaya (Spiritual Songs in Seventeenth-Century Russia, p. 226–227). S. auch Медведик Ю. Польськомовні барокові пісні (канти) Йоаникія Ґалятовського (текстова специфіка, джерелознавчі аспекти) // Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського. Bd. 102: Старовинна музика. Сучасний погляд. Bd. 5. Збірник статей. Київ 2011, S. 156–180). In ukrainischen handschriftlichen Liederbüchern waren Noten zu den Kanty von Haljatovs’kyjs nicht zu ermitteln. Herrn Prof. H. Rothe bon ich zu tiefem Dank verpflichtet, weil er mir die Möglichkeit bot, während meines Aufenthalts in Bonn Kopien der genannten Liederbücher aus seiner Privatbibliothek zu benutzen. 245 Liederbücher des Damian Levyc’kyj (Maslov 54b, Lemkengebiet), Parochie Mykola Hrynevec’kyj (NTŠ 822, Ende 18. Jahrhundert. Das Dorf Nahujevyči liegt bei Drohobyč). 246 А. Позднеев, Рукописные песенники, S. 106, 111; ders., Polskie pieśni w rękopiśmiennych śpiewnikach rosyjskich XVII–XVIII wieku // Pamiętnik literacki. Warszawa – Wrocław 1962, Jg. LIII, Heft 2, S. 477–489. 247 O. Dolskaya-Ackerly, The Early Kant, S. 227, 232; Spiritual Songs, S. 56–57, 226–227.

a.3. 18. Jahrhundert

93

a.3. 18. Jahrhundert Der nächste Altdruck, der mit dem ukrainischen geistlichen Lied zusammenhängt, erschien 1717 in Lemberg. Es war die religiös-didaktische Arbeit Owczarnia w dzikim polu [...] des polnischen Priesters Stanisław B r z e ż a ń s k i .248 Sie enthält außer einem katechetischen Vorwort 19 polnische Lieder, davon sieben mit Noten. Doch nach Meinung der polnischen Musikwissenschaftler Bolesław Bartkowski und Krzysztof Targoński „ist nur eine Melodie eigenständig, die anderen sechs sind Kontrafakturen“.249 Mehrere Lieder sind mit einem Hinweis auf „Töne“ anderer polnischer und lateinischer geistlicher Lieder versehen. Einige von ihnen sollen nach Bartkowski eng mit einem gregorianischen Choral verbunden sein (z. B. O Gloriosa Domina). Bemerkenswert sind die Hinweise auf ukrainische geistliche Lieder. Stanisław Brzeżański, der sich bemühte, die von ihm gesammelten Materialien zu verbreiten, hielt es für richtig, „für das ruthenische Land“ zu den drei polnischen Katechismusliedern auch Melodien ukrainischer geistlicher Lieder hinzuzufügen. So sollte Kościoł wiernych zgromadzenie zu der Melodie der lateinischen Hymne O Gloriosa Domina oder zu der Melodie des ukrainischen Liedes auf die Gottesgebärerin O Maty Divo Čystaja gesungen werden. Die beiden anderen Lieder sollten nach der Melodie polnischer oder ukrainischer Lieder gesungen werden: Słowo przedwieczne Boska Mądrośc zu der Melodie (dem „Ton“) von Bohorodyce, virnym oborono und W drodze do złotey wieczności zu der Melodie O Maty Divo Čystaja. Die polnischen Lieder, die Stanisław Brzeżański den Ukrainern zu religiösem Gesang außerhalb der Kirche empfahl, haben sich offenbar nicht eingebürgert. Sie stehen weder in handschriftlichen Liederbüchern noch in Altdrucken. Dagegen waren Lieder auf die Gottesgebärerin gut bekannt, vor allem das Lied Bohorodyce, virnym oborono. Ohne dieses Lied kann man sich das Repertoire vieler älterer ukrainischer Liederbücher nicht vorstellen. Sein Dichter war wohl Galizier (die ältesten Lieder stehen in Liederbüchern aus Galizien). Das Lied entstand nicht später als Mitte des 17. Jahrhunderts und war bereits in den 60er Jahren in Moskau bekannt.250 Zu der Ausgabe von Stanisław Brzeżański muß noch gesagt werden, daß sie das Incipit von zwei 248

Owczarnia w dzikim polu, część iey pierwsza ze trzynastu. Posiłek iako nayprędszy owieczkom chrystusowym zgłodniałym y zemdlonym wzruszeniem Owczarni Pańskiey przez lata terażnieysze znędznionym y rospłoszonym to iest Katechyzm Polski z przyczyn w informacyi wyrażonych Piesniami wydany przez X. Stanisława z Brzeżanki Brzezanskiego [...] w drukarni Kollegium Lwowskiego Societatis Jezu Roku Pańskiego 1717. – Zwei Exemplare des Altdruckes werden in der Abteilung seltener Bücher der Lemberger wissenschaftlichen Bibliothek (LNNB NAN Ukrajiny) aufbewahrt, s. Я. Запаско, Я. Iсаєвич, Пам’ятки книжного мистецтва. Каталог стародруків виданих на Україні. Львів 1984, Buch 2, Bd. 1, S. 31. 249 B. Bartkowski, Związki chorału gregorianskiego z ludową muzyką i pieśnią religijną w Polsce // Dziedzictwo europejskie a polska kultura muzyczna w dobie przemian. Kraków 1995, S. 122; K. Targoński, Polskie śpiewy katholickie z lat 1700–1725 w zbiorach bibliotek lubelskich // Studium źródłoznawczo-muzykologiczne. Praca magisterska KUL. Lublin 1981 [masch.-schriftl.]. 250 Spiritual Songs, S. 120–121.

94

5. Ukrainische Editionen geistlicher Lieder

ukrainischen geistlichen Liedern enthält und daß sie die Gewohnheit des Gesangs polnischer Lieder zu ukrainischen Melodien wiedergibt.

b. In Halle/Saale Die nächsten Ausgaben erschienen in Halle an der Saale. Die Lieder in den Hallenser Drucken sind von Dmitrij Tschižewskij beschrieben worden. Er schreibt, daß in Halle „innerhalb kurzer Zeit (um 1735) Übersetzungen deutscher theologischer Werke und geistlicher Lieder von S. Todors’kyj in der typisch barocken slawisch-ukrainischen Sprache gedruckt wurden“.251 Diese Sammelbände sind sehr wichtig, denn wir haben von Übersetzungen deutscher geistlicher Lieder in die slavisch-ukrainische Sprache und ihre Veröffentlichung im 17. und 18. Jahrhundert keine anderen Informationen. Daß Symon T o d o r s ’ k y j (1700/01–1754) seine Bücher in Halle herausbrachte, hatte wohl auch damit zu tun, daß die Autonomie der Hetman-Ukraine eingeschränkt war, die ukrainische Kultur unterdrückt und russifiziert wurde und die Druckereien in Kiev und Černigov verboten waren. Seit den 1720er Jahren bestellte die „Mohyla-Akademie in Kiev und mit ihr verbundene Persönlichkeiten die Veröffentlichung ihrer Arbeiten im Ausland, hauptsächlich in Deutschland“.252 Todors’kyj hatte an der Universität Halle studiert und unterhielt enge Verbindungen zu dortigen Gelehrten. Nach seiner Rückkehr aus dem preußischen Halle arbeitete er zunächst in Kiev an der Mohyla-Akademie.253 Eine Arbeit Todors’kyjs trägt den Titel Načalo christianskago učenija vo upotreblenije i v poľzu vsjakomu pravověrnomu christianinu (Der Beginn der christlichen Lehre zum Gebrauch und zum Nutzen für jeden rechtgläubigen Christen), Halle 1735. Übersetzungen bekannter deutscher protestantischer Kirchenlieder in die „typische ukrainisch-slawische Sprache des 18. Jahrhunderts“ sind hier als Anhang gebracht.254 Er beginnt mit dem Lied Tebe pochvaljajem, k Tebi prypadajem (Dich rühmen wir, Dich beten wir an). Zugrunde liegt Luthers Herr Gott, dich loben wir, die deutsche Übersetzung der lateinischen Hymne Te Deum laudamus. Todors’kyjs Sprache ist nach Tschižewskij ziemlich reines Kirchenslavisch, allerdings in „ukrainischer Redaktion“.

251

Д. Чижевський, Історія, S. 300. Я. Ісаєвич, Українське книговидання, S. 262. 253 З. Хижняк, На шляхах історії // Києво-Могилянська академія в іменах. Енциклопедичне видання. Київ 2001, S. 14. 254 Dieser Text ist enthalten in: Пять избранных ψалмов царствующаго пророка Давида с преизящными пѣснмы похвалными двоих церковних учителеи Амвросія и Августина яже к ползѣ розсияних россїян издадошася (Галле 1735), s. D. Čyževśkyj, Ein unbekannter Hallenser slavischer Druck, S. 78–79; s. auch ders., Die „Russischen Drucke“ der Hallenser Pietisten, S. 57–59; ders., Zu den Beziehungen des A. H. Francke-Kreises zu den Ostslaven, S. 302–310; ders., Der Kreis A. H. Franckes und seine slavistischen Studien // Zeitschrift für slavische Philologie, XVI (1939), 32. 252

b. In Halle/Saale

95

Ukrainismen sind in der Schreibung hervorgehoben – in erster Linie die Verwechslung von „и“ (i) und „ы“ (y) –, aber sie sind nicht zahlreich.255 Des weiteren enthält der Anhang folgende Übersetzungen deutscher geistlicher Lieder: O, mij Bože! Chto vozmože toľ syľnym v sviti byty (nach dem Lied von Martin Rutylius Ach Gott und Herr, wie groß und schwer sind mein’ begang’ne Sünden!, interpretiert von J. Major), Isuse radoste, serdečnaja sladoste (nach August Hermann Francke Jesu meine Freude, meines Herzens Weide), Koľ krasno dennyca sijajet, blahodatno blistajet (nach Philipp Nikolai Wie schön leuchtet der Morgenstern), Ješče Boh choščet na vsjako vremja, da budet tako (nach dem Text Was mein Gott will, das g’schieht allzeit, sein Wilľ, der ist der beste, der dem Markgrafen Albrecht von Brandenburg zugeschrieben wird), Posredě zla mnoha nadějusja na Boha (nach Siegmund Weingartner Auf meinen lieben Gott). Tschižewskij betrachtet Todors’kyjs Übersetzungen als wichtigen Beitrag zur ukrainischen religiösen syllabischen Dichtung. Bei der Begegnung mit der religiösen Lyrik des Westens habe „die ukrainische Poesie (hier im Fall einer sicher begabten Person, wenn auch nicht eines Dichters aus Berufung) künstlerische Mittel entwickelt, um die besten Werke westlicher Lyrik wenigstens annähernd getreu wiederzugeben“.256 Diese Lieder waren zwar damals in der Ukraine bekannt, aber leider doch nur in dem begrenzten Kreis der Verehrer geistlicher Lyrik. Viele Liebhaber religiöser Lieder kannten sie wohl nicht, denn weder in handschriftlichen Kantionalen noch in Altdrucken sind sie zu finden. Erhalten sind nur Texte, deren Incipits an einige Übersetzungen von Todors’kyj erinnern: Tebe pochvaljaju, čudnyj Mykolaju; Isuse sladoste, predvična radoste; Isuse preljubeznyj, serdce sladoste!; Isuse moj presladkij i Tvorče svita u. a. 1742 wurde das Lied zum Lobpreis einer Ikone Veselo spivajte, čelom udarjajte in der Ausgabe Hora Počajivs’ka veröffentlicht.257 In diesem Lied geht es „um ihren [der Gottesgebärerin von Počajiv] ruhmreichen Sieg über die Türken im Jahr 1675, im Monat Juli, am 20. Tag“ („o preslavnoj pobědě jeja nad turkami byvša roku božija 1675, měsjacja ijulja, 20 dnja“). Mit diesem Lobpreis auf eine Ikone begann die Tradition, ukrainische geistliche Lieder (und auch einige polnische und lateinische Lieder) in den Altdrucken von Počajiv zu veröffentlichen.258 In weiteren Drucken mit geistlichen Gesängen waren es gerade Lieder auf Ikonen zu Ehren der Gottesgebärerin, die zur Entwicklung des Druckwesens in der Ukraine beitrugen. Schon bald, in den 1750er Jahren, erschien in Lemberg ein Liederbuch zum Lobpreis der Gottesgebärerin259, das vier polnische Ikonenlieder und drei ukrainische 255

Д. Чижевський, Невідомий український поет 18-го віку // Український літературний барок, S. 91. 256 Ebd., S. 100. 257 Гора Почаєвска стопою и образом чудотворним Пресвятой Дѣвы Богородици почтенна, всему миру свѣтла и явна в обители Почаевской типом издана [Почаїв 1742], S. 41–42. 258 Hier wurde 1733 eine Druckerei der Basilianer begründet. 259 Pieśni o Nayświętszey Maryi Pannie w Cudotwornym Obrazie Lwowskim [...]. Львів 1751 (?). Zu

96

5. Ukrainische Editionen geistlicher Lieder

mit lateinischen Buchstaben (Yzyidite, iszczery Jerusałymskyia; Wesełysja, misto Lwowe; Torzestwuj dnes, Hrade Lwowe) enthält.

c. Nach 1750 in Lemberg Vom Beginn der 1750er Jahre an wurde Lemberg praktisch für zwei Jahrzehnte zum Hauptzentrum für den Druck ukrainischer geistlicher Lieder. Wie sehr Lemberg ukrainisch orientiert war, sieht man daraus, daß dort bis Ende des 18. Jahrhunderts kein einziges Lied und kein ukrainisches Liederbuch mit geistlichen Liedern in kyrillischer Schrift gedruckt wurde. Von dem genannten Lemberger Liederbuch ist das genaue Veröffentlichungsdatum nicht bekannt. Doch da die Krönung der Ikone der Gottesgebärerin in der Dominikanerkirche von Lemberg im Jahr 1751 stattfand, werden Jaroslav Isajevyč und Jakym Zapasko mit ihrer Vermutung recht haben, daß das Liederbuch etwa um diese Zeit erschienen war. Einen besonderen Platz in der Geschichte der ukrainischen Drucke geistlicher Lieder nimmt das Lied Prečysta Divo, Maty Rus’koho kraju, na nebesi i na zemli Tja velyčaju ein, in dem die Gottesgebärerin von Pidkamin’ im Gebiet Lemberg verehrt wird. Unter allen ukrainischen Liedern auf Gottesgebärerin-Ikonen im 18. Jahrhundert hatte es an Popularität und künstlerischem Wert nicht seinesgleichen. Auch heute noch wird es regelmäßig in verschiedene religiöse Gesang- und Gebetbücher, katechetische Ausgaben u. ä. aufgenommen. Auch im Bohohlasnyk von Počajiv ist es enthalten. Das Lied ist auch in dem Liederbuch zu Ehren der wundertätigen Ikone von Pidkamin’ veröffentlicht: Pieśni o Najświętszey Maryi Pannie, które się śpiewają przed Jej Cudownym Obrazem, koronami Watykańskimi ukoronowanym od Ojca Ś. Benedykta XIII, w roku 1727, dnia 15 Sierpnia u W.W.O.O. Dominikanow, na Świętej Górze Różańcowej, nad miastem Podkamieniem Cetnerowskim. We Lwowie, w drukarni SSS. Trójcy R. 1752.260 Der Altdruck von Lemberg war Estreicher nicht bekannt. Voznjak vermutete dann, daß ein Exemplar in den Beständen der Öffentlichen Bibliothek (jetzt Russische Nationalbibliothek, RNB) in St. Petersburg vorhanden sei.261 Und schließlich wurde festgestellt, daß es auch in Lemberg ein Exemplar gibt. Heute wird das Liederbuch, zusammengebunden mit dem Žytije sv. mučenyka Mykyty (Lebensbeschreibung des hl. Märtyrers Niketas), aufbewahrt (ASP 259).

dem Sammelband s. В. Щурат, Двоязичні тексти українських пісень XVIII ст. // ЗНТШ. Львів 1921, Bd. 131, S. 249–254; ebenso Я. Запаско, Я. Iсаєвич, Пам’ятки, Buch 2, Bd. 1, S. 90 (Nr. 1776). 260 Über das Liederbuch und das Lied aus Pidkamin’ s. auch Ю. Медведик, З історії створення та побутування двох східногалицьких іконославильних кантів 20-х років ХVІІІ століття // Musica Galiciana, Kultura muzyczna Galicji w kontekście stosunków polsko-ukraińskich (od doby piastowsko-książęcej do roku 1945). Rzeszów 2000, Bd. V, S. 48–52. 261 М. Возняк, З культурного житя України, S. 62–63; ders., Матеріали, Bd. Х, S. 344.

c. Nach 1750 in Lemberg

97

Der religiöse und künstlerische Wert dieses Liedes führte zu seiner großen Beliebtheit. Es war nicht nur in der Ukraine und in Polen bekannt, sondern auch in Litauen262, Weißrußland263, Rußland264 und Serbien265. Überdies diente das Incipit dieser „Kirchenhymne von Galizien“, wie Voznjak es treffend nannte, oft als vertraute melodische Formel zur Erdichtung mehrerer anderer Lieder auf Bohorodyca-Ikonen, insbesondere in der Westukraine.

c.1. Das Vorwort des Šymon Majchrovyč Die nächste Ausgabe mit dem Lied Prečysta Divo, Maty Rus’koho kraju erschien 1764 in Lemberg in der Nauka zbawienna na missyi Societatis Jesu zwyczayna, Krótko obiaśniaiącą co każdy powinien wiedzieć, czynić y czego się wystrzegać. Dieses Missionsbuch wurde von Šymon M a j c h r o v y č für den Druck vorbereitet. Er war Galizier und trat 1741 in der Stadt Sambir (Gebiet Lemberg) dem Jesuitenorden bei, wo er bis zu den 60er Jahren Theologie unterrichtete. 1767 erschien eine zweite Ausgabe des Sammelbandes in Lemberg. Nach Voznjak unterschied sich diese zweite Ausgabe nicht von der ersten. Als erfahrener Missionar und Pädagoge wußte Majchrovyč um die Bedeutung geistlicher Lieder und wählte deshalb bekannte Lieder für seinen Sammelband aus. Neben dem erwähnten Lied auf die Gottesgebärerin enthält dieser das um die Mitte des 17. Jahrhunderts aus dem Polnischen übersetzte Lied Bože, kochaju Tja sowie das katechetische Lied Trojcja Bog Otec’, Bog syn, Bog Duch Svjatyj, das Anfang der 1760er Jahre von Tymofij Š č u r o v s ’ k y j (1740–1812) gedichtet wurde. Der Band des Šymon Majchrovyč enthält nicht nur diese acht ukrainischen geistlichen Lieder in lateinischer Schrift, sondern auch ein Vorwort, das nur für den Liederteil bestimmt ist. Voznjak, der es wegen seines historischen und kulturellen Wertes und der Seltenheit dieser Ausgabe noch einmal in den ZNTŠ veröffentlicht hat, wies darauf hin, daß dieses poučenije an das Geleitwort zum Perlo mnohocinnoje des Kyrylo TrankvilionStavrovec’kyj und an den Bohohlasnyk erinnere.266 In Majchrovyčs Vorwort heißt es: „Wie weltliche Lieder weltliche Freude bereiten, so trösten fromme Lieder zur Liebe Gottes. Deshalb hat der hl. König David so viele Psalmen geschrieben, das ist Lieder für Gläubige, und hat sie selber mit jenen gesungen, auch von der Allerheiligsten Maria haben wir ein gedichtetes Lied: Meine Seele preiset den Herrn. [...]. Deshalb sammle ich hier gewöhnliche Lieder, [...] um sie zum Anruf Gottes oder der Heiligen zu 262

В. Перетц, Историко-литературные изслѣдования, Bd. І, S. 2. П. Шейн, Бѣлоруския народныя пѣсни, S. 411–417. 264 Богогласник. Сборник благоговѣйных пѣснопений [...]. СПб 1900. Zu dieser Ausgabe s. Ю. Медведик, Богогласник. Источниковедческие вопросы истории исследования сборника и его песенных текстов // Богогласник. Внебогослужебные песнопения на праздники Господские, Богородичные и святых. Колядки, канты, псальмы. Москва 2002. 265 Пѣсни различныя на господскїя праздники. [...] Печатано при Кралевском Оунїверсїт. Писмена Славено-Сербскїя Печатни 1804. 266 М. Возняк, З культурного життя України, S. 60–61. 263

98

5. Ukrainische Editionen geistlicher Lieder

verwenden“ (Jako pisny mirskiia tworat switowuiu radośt, tako pobożnyia utiszaiut ko lubwi Bożoy. Seho rady Swiaty Car Dawyd tołyko Psałmow, sy iest pisney dła wirnych napysa, i sam ia so onimy poiasze, i ot Preświatyia Maryi imami Pisń słożennuiu: Wełyczyt Dusza moia Hospoda. [...] Seho rady zdi prysowokuplaiu pisny obycznyia, [...] używaty na wozdychanyia do Boha iły Swiatych).267 Das Pathos des Vorwortes von Majchrovyč ähnelt dem eines älteren Vorworts von Simeon Polockij. Dieses befindet sich in einem russischen Liederbuch der 1730er– 1740er Jahre, das Stepan Smolenskij untersucht hat (RGADA, f. Osnovnoj 1020). Vermutlich ist dies das einzige erhaltene Liederbuch, das ein Vorwort besitzt. Zwar erwähnte Anton P e t r u š e v y č (1821–1913) einmal ein „Vorwort zu meinem Werk“ von Dmytro L e v k o v s ’ k y j in dessen Liederbuch Načalo s Bohom.268 Bis jetzt sind jedoch nicht nur keine Zitate aus diesem „Vorwort“ bekannt geworden, sondern man weiß auch nicht, ob die Handschrift selbst erhalten ist. Einleitungen sind für ukrainische handschriftliche und gedruckte Liederbücher allgemein nicht kennzeichnend. Ol’ha Hnatjuk weist darauf hin, „daß handschriftliche Sammelbände geistlicher Lieder solche Texte nicht kannten, da sie weder etwas über die Besonderheit eines Autors noch seine Existenz mitteilen konnten. Einleitungen zu Werken (bekannter) Autoren sind zum Verständnis der kommunikativen Funktion geistlicher Lieder von Wert, denn sie erlauben es, diese allgemein vor dem breiteren Hintergrund geistlicher Dichtung zu sehen und so den Unterschied zwischen Dichtung von Autoren und anonymer Poesie zu verstehen.“269 Weiter hält Hnatjuk fest: „Jedes geistliche Buch entsteht zum Lobpreis des Herrn. [...]. Alle Liederbücher betonen, daß sie nicht um eitlen Ruhmes willen geschrieben werden, sondern um das ewige Leben zu erlangen.“270 In knapper Form wird das in der Einleitung zu einem Liederbuch aus dem RGADA in Moskau (f. Osnovnoj 1020) bestätigt.271 Nach der Einleitung hat der Kompilator dieses Sammelbandes eine Belehrung angefügt, die Voznjak als ein zweites Vorwort auffaßte. Danach folgt ein „Alphabetisches Liederverzeichnis“ („Rejestr psalmam po alfavitu“; fol. 2ˇ–4), wie es für die russischen Liederbücher kennzeichnend ist.

c.2. Weitere Ausgaben in Lemberg Interessant ist eine weitere Ausgabe aus Lemberg, die Gabriel-Andrzej K a s p a r o w i c z für den Druck vorbereitet hat. 272 Dieser polnische Priester war, wie in der 267

Ebd., S. 61. А. Петрушевич, Сводная галицко-русская лѣтопись, S. 102. 269 О. Гнатюк, Українська духовна бароккова пісня, S. 63. 270 Ebd., S. 63. 271 In etwas gekürzter Fassung abgedruckt in: М. Возняк, Історія української літератури, S. 316– 317. Der volle Text bei Ю. Медведик, Українська духовна пісня XVII–XVIII століть. Львів 2006, S. 128–129. 272 Zródło ogrodów, Studnia wod żywych [...] to iest Godzinki Nayś[więtszey] Maryi Pannie na Górze iasney Poczaiowskiey. Львів 1765; andere Ausgaben: Почаїв 1778 (zum wissenschaftlichen 268

c. Nach 1750 in Lemberg

99

polnischen Ausgabe der Górza Poczaiowska (Počajiv 1757) gesagt wird, im Jahr 1755 Augenzeuge der Wundertätigkeit der Gottesgebärerin-Ikone von Počajiv. Natürlich hat er dann als Verehrer dieses Heiligtums auch einige Lieder auf Ikonen in seine Broschüre Źródło ogrodów aufnehmen wollen. Das erste ist das bekannte ukrainische Lied Veselo spivajte (S. 16–18), das in lateinischer Schrift gedruckt ist; drei weitere sind polnisch: Panno oraz Matko Boska Ruskiego Kraiu; Witay, Cudowna Matko, w Poczaiowie; Naywyższa Niebieska y ziemska Ozdobo (S. 18–27).273 Gepriesen wurde in geistlichen Liedern auch die berühmte Ikone der Gottesgebärerin von Berdyčiv. 1760 erschien dort in der Druckerei des Karmeliter-Klosters der Sammelband Obrona Polskiej Korony od granic Ukrainskich, Maryja w Berdyczowskim Obrazie [...] ukorowana, in dem unter Nr. 8 das Lied Wzywaiet tebe ciła Ukraina stand274, bald darauf unter einem ähnlichen Titel das Werk von Grzegorz T r z e ś n i e w s k i Ozdoba y obrona Ukraińskich kraiow przecudowna w Berdyczowskim Obrazie Maryia [...] ukorowana (Berdyčiv 1767), eine zweibändige Ausgabe von hohem künstlerischem Wert, an der so berühmte Graveure wie Teodor Rakowiecki, Teofiľ Trockevyč und Ivan Fylypovyč mitgearbeitet haben.275 Das genannte Lied Vzyvajet Tebe cila Ukrajina, Divo Caryce, nadeždo jedyna gelangte nur selten in handschriftliche Liederbücher, und nur in solche mit kyrillischer Schrift.276 Dieses Lied war im Volk nicht so beliebt wie andere Lieder auf die Ikone der Gottesgebärerin von Berdyčiv (z. B. O vsepitaja Maty, o Maty, Maty blahodaty; Božija Mater sijajet, ljudie hrjadite).

c.3. Lieder auf Ikonen der Gottesgebärerin Die meisten Lieder in ukrainischer Sprache, die Ikonen verehren, sind der Gottesgebärerin gewidmet. Nur einzelne Lieder wenden sich an eine wundertätige Ikone der Kreuzigung oder an Ikonen einzelner Heiliger. Solche Lieder gelangten manchmal auch in polnisch-ukrainische oder ukrainisch-polnische Ausgaben. Eine dieser Ausgaben kam in der Druckerei des Ivan Fylypovyč heraus, der bekannt ist als Urheber der „ältesten künstlerischen Exlibris in der Ukraine sowie als Buchillustrator – nicht nur in seiner eigenen Druckerei, sondern auch in anderen“.277 Diese Ausgabe enthält die beiden Lieder Myloserdnyj Isuse sladčajšyj und Mirskija dnes’ izyjdite lyky auf die wundertätige Ikone der Kreuzigung Jesu Christi aus dem Dorf Turynci (Kreis Žovkivs’kyj im Gebiet Lemberg). Beide Texte, gesungen zur Melodie des polnischen geistlichen Liedes Straszliwego Majestatu, Panie, sind auf Gebrauch eingeleitet von М. Возняк, Матеріали, Bd. ХІ, S. 349–350). 273 Die Seitenzählung erfolgt nach dem Exemplar aus der Sammlung von Anton Petruševyč (ASP 1587). 274 М. Возняк, Матеріали, Bd. Х, S. 344; Bd. ХІ, S. 504–505 (der Liedtext ist in lateinischer Schrift abgedruckt). 275 Я. Ісаєвич, Українське книговидання, S. 292. 276 CDIAL, f. 201, Beschreibung 4 „в“, rechts 681 (alte Signatur: 1288/4). 277 Я. Ісаєвич, Українське книговидання, S. 290, 368.

100

5. Ukrainische Editionen geistlicher Lieder

einem großen Blatt Papier gedruckt, in dessen oberer Hälfte die Christusikone aus Turynci abgebildet ist (Graveur T. Kornachoľs’kyj). Sie trägt die Inschrift: „Prawdziwy Wizerunek Zbawiciela Christusa Pana w Turynieckim Obrazie Cudami y Łaskami slynącego od XX Missionarzom Ruskim Dyalektem wydana“ („Wahrhaftiges Abbild des Erlösers, des für seine Wunder und Gnaden berühmten Herrn Christus, in dem Bild aus Turynci, von 20 Missionaren in ruthenischem Dialekt herausgegeben“).278 Im unteren Teil und auf der Rückseite stehen Lieder und Gebete auf diese Ikone. Die genannten Lieder „o Panu Ijezusie v Turynieckim obrazie codziennymi laskami i cudami slynoncym“ („von dem Herrn Jesus in dem Bild aus Turynci, der für seine täglichen Gnaden und Wunder berühmt ist“) wurden von Fylypovyč auch kyrillisch gedruckt.279 Diese zweisprachige Veröffentlichung ist nach Isajevyč die „einzige Ausnahme“, in der „ein ukrainischer Text in lateinischer und ein polnischer in kyrillischer Schrift gedruckt ist“.280 Der Grund dafür war, daß Fylypovyč nicht die Erlaubnis der Lemberger stauropegialen Bruderschaft hatte, sie kyrillisch zu drucken, denn sie besaß selber das Monopol auf kyrillische Ausgaben.281 Da Fylypovyč bereits am 24. März 1766 verstorben war, ist es nicht ausgeschlossen, daß der Druck dieser Lieder nicht mehr von ihm selbst, sondern von einem seiner Gehilfen durchgeführt worden ist.282 Das Verbot seitens der Bruderschaft war deshalb möglicherweise wirkungslos. Es sind sodann noch zwei weitere Ausgaben aus Lemberg mit ukrainischen geistlichen Liedern erhalten. Einen dieser sehr seltenen Altdrucke, einen Katechismus, entdeckte V. Ščurat unter den Handschriften im Onufrij-Kloster in Lemberg (Katechizm krótko zebrany. Przednieysze wiadomości do Zbawienia potrzebne w sobie zawieraiący na Missyach Zakonu S. Bazylego Wielkiego Prowincyi Koronney. Zwyczayny. Za dozwoleniem Zwierzchności do druku podany w Lwowie w Drukarni I. K. M. Bractwa S. S. S. Troycy. Roku Pańskiego 1768).283 Auf dreißig Seiten steht in diesem Katechismus eine kurze Auslegung der Missionslehren, und danach folgen elf geistliche Lieder, von denen sechs ukrainisch und, wie damals für Lemberger Liederbücher üblich, in lateinische Schrift transliteriert sind. Populär wurden diese Lieder, weil sie Ende des 18. Jahrhunderts noch einmal gedruckt wurden, diesmal schon in Počajiv284 von den dortigen Basilianer-Vätern. Diese neue Ausgabe des Lemberger 278

М. Возняк, Матеріали, Bd. ХІ, S. 344–345. Es gibt noch einen anderen Altdruck mit ähnlichem Titel: Prawdz[iwy] Wizerun[ek] N[ayświętszey] P[anny] Obrazu Poczaiow[skiego] Koronowanego R[oku] P[ańskiego] 1773. Dazu М. Возняк, З культурного життя України, S. 69. 279 Початки книгопечатання на землях України, photographische Reproduktionen Nr. 491, 492; Я. Ісаєвич, Я. Запаско, Пам’ятки, Buch 2, Bd. 2 (1765–1800), S. 12, Nr. 2461, 2482. 280 Я. Ісаєвич, Українське книговидання, S. 290. 281 Ebd., S. 290. 282 В. Вуйцик, Нові документальні відомості про українського ґравера і друкаря XVIII ст. Івана Филиповича // ЗНТШ. Львів 1998, Bd. 236, S. 458. 283 В. Щурат, Із студій, S. 40. 284 Katechizm krótko zebrany. Przednieysze wiadomości do Zbawienia potrzebne w sobie zawieraiący na Missyach Zakonu S. Bazylego Wielkiego Prowincyi Koronney [...]. Podany pierwey w Lwowie w drukarni J. K. M. Bractwa S. S. S. Troycy. Roku Pańskiego 1768, a teraz znowu

d. In Suprasľ

101

Katechismus war wohl nicht ihr erster Versuch, Lieder zu veröffentlichen, wenn auch lateinisch transliteriert und mit polnischen Anmerkungen versehen. Diese Tradition bestand bis Ende des 18. Jahrhunderts, obwohl die Basilianer selbst schon 1773 in Počajiv ein Liederbuch und 1790/91 den Bohohlasnyk vorbereitet und dann in kyrillischer Schrift gedruckt hatten. Man könnte annehmen, daß sich die Basilianer in der Folge als Herausgeber umorientiert hätten. Der Verlauf der gesellschaftlichen und politischen Ereignisse bedingte jedoch eine Entwicklung, die im ersten Drittel des 19. Jahrhunderts in der Gegenbewegung der sogenannten „Abecadly“ ihren Ausdruck fand. Diese bestand darin, daß handschriftliche und gedruckte Texte aus der kyrillischen in lateinische Schrift übertragen wurden. Die Bezeichnung geht auf die ersten Buchstaben des lateinischen Alphabets (A-B-C-D) zurück. Wie bereits oben ausgeführt, war diese Praxis bei Aufzeichnungen ukrainischer geistlicher Lieder bereits im 18. Jahrhundert recht verbreitet, und sie spiegelte sich auch in den Altdrucken von Sammlungen geistlicher Lieder aus der zweiten Hälfte dieses Jahrhunderts wider. Im Zusammenhang mit den Lemberger Veröffentlichungen ukrainischer geistlicher Lieder ist schließlich der Sammelband Nabożeństwo do Matki Boskiey. Dla wygody tych, który Jey mieysca święte upodobane i cudami wsławione nawiedzaią [...] w Tartakowie [...] (Lemberg 1797, dritte Auflage) zu erwähnen, der die wundertätige Ikone der Gottesgebärerin im Dorf Tartakiv (jetzt Kreis Sokaľ, Gebiet Lemberg) verherrlicht. In diesem von Voznjak entdeckten Altdruck285 sind mehrere geistliche Lieder aufgezeichnet, aber nur eines in ukrainischer Sprache: Prečystaja, Prečudnaja Divo i Maty. Vermutlich ist die erste Ausgabe von Nabożeństwo do Matki Boskiey in Lemberg nicht vor 1777 gedruckt worden, da die Wundertätigkeit der weinenden Ikone aus Tartakiv erst im April 1777 anerkannt wurde.286

d. In Suprasľ Auch in Suprasľ wurden geistliche Lieder veröffentlicht, allerdings nur wenige ukrainische. Nach Voznjak ist hier 1772 ein Sammelband von Tymofij Š č u r o v s ’ k y j (1740–1812) erschienen: Wzory Doskonałości Panienskiey [...] Podane środki do cwiczenia się w Rozlicznych Cnotach Zakonne życie zdobiących [...].287 Dieser Altdruck verdient besondere Aufmerksamkeit, weil er die umfangreichste Sammlung von Liedern des ukrainischen Theologen und Liederdichters Ščurovs’kyj enthält.

odnowiony w drukarni J. K. M. Poczajowskiey WW. OO. Bazylianow. Roku Pańskiego 1772. 285 М. Возняк, Матеріали, Bd. Х, S. 345, Bd. ХІ, S. 505–507. 286 Г. Лужицький, Словник чудотворних богородичних ікон України, 1984, S. 184. 287 Dazu s. Українські письменники. Київ 1960, Bd. І; Pisarze polscy Rusini, S. 249–254; Słownik polskich teologów katolickich / Pod redakcją Ks. Hieronima Eug. Wyczawskiego OFM. Warszawa 1982, Bd. 4, S. 265–266.

102

5. Ukrainische Editionen geistlicher Lieder

Tymofij Ščurovs’kyj stammt aus dem Dorf Lišnja bei der Stadt Volodymyr in Wolhynien. Noch zu Lebzeiten des Dichters war sein Lied Troycja Boh Otec’, Boh Syn, Boh Duch Svjatyj weithin bekannt. Es wurde nicht nur in zahlreiche handschriftliche Liederbücher aufgenommen, sondern auch in mehrere Drucke in Lemberg288, Počajiv289, Suprasľ290 und Lublin291. Bis heute hat es seine Bedeutung nicht verloren. Es wird auch weiterhin in Sammelbände geistlicher Lieder und in religiösdidaktische Bücher aufgenommen. Anfang des 20. Jahrhunderts befand sich ein Exemplar des Altdrucks im Lemberger Ossolineum (Nr. 98630).292 Heute ist es spurlos verschwunden. Deshalb ist es nicht verwunderlich, daß Marija Cubrzyńska-Leonarczyk, die die Geschichte der Druckerei in Suprasľ erforscht und auch einen bibliographischen Katalog der Drucke von Suprasľ zusammengestellt hat, nichts über ihn weiß.293 Auch Voznjak hat nur eine beschädigte Ausgabe benutzen können, von der nur noch die ersten 65 Seiten vorhanden waren. Lieder von Tymofij Ščurovs’kyj standen dort auf den Seiten 62–65. Über die Lieder auf den danach folgenden Seiten ist nichts bekannt.

e. Počajiv 1773 Ein neuer Abschnitt in der Drucklegung ukrainischer geistlicher Lieder begann mit einem Liederbuch mit Noten zu Ehren der Ikone der Gottesgebärerin von Počajiv in Wolhynien, das wahrscheinlich 1773 erschien. Dieser wertvolle ukrainische Altdruck wird in der Handschriftensammlung des Anton Petruševyč (ASP 224) aufbewahrt und ist zusammengebunden mit einem handschriftlichen Sammelband des Popensohnes Ivan Levyc’kyj (Dorf Choceń, jetzt Kreis Sjanok, Polen). Bekannt gemacht hat dieses Denkmal Ilarion Svencic’kyj.294 Ohne die Texte dieser Ausgabe im Einzelnen untersucht zu haben, gab er nur an, daß das Liederbuch aus der zweiten Hälfte des 18. Jahrhunderts stamme.295 In die gleiche Zeit datierte er auch den von Ivan Levyc’kyj zusammengestellten Sammelband mit Liedern verschiedenen Inhalts.296 Levyc’kyj ist 288 Naczatki zytyia Nebesnaho na Zemły […]. Львів (Перемишль?), видано приблизно у 70–80-ті рр. XVIII ст., S. 221–229. 289 Народовѣщаніє. Слово к народу католіческому чрез монахов чина Святого Василія Великого в провінції Полской званїю катихистічному прилежащих в повѣтѣ Кременецком […]. Почаїв 1768, S. 303–306. 290 Szczurowski Tymoteusz, bazylianin: Missja Bialska XX. Bazylianów podająca sposub łatwy do ćwiczenia się w modlitwie umyslowej i spolecznej [...]. Suprasľ 1792. 291 Pieśni pobożne Naukę Wiary i obyczaiów Chrześciańskich w sobie zamykaiące dla użytku […] w całej diecezyi Chełmskiey […]. Люблін 1802. Vgl. М. Возняк, Матеріали, Bd. Х, S. 363 292 М. Возняк, З культурного житя України, S. 67. 293 M. Cubrzyńska-Leonarczyk, Katalog druków supraskich. Warszawa 1996, s. 94; dies., Oficyna supraska 1695–1803. Dzieje i publikacje unickiej drukarni ojców bazylianów. Warszawa 1993. 294 Опис рукописів Народного дому. Bd. 2, S. 212–215. 295 Ebd., S. 211. 296 Altdruck und Handschrift wurden veröffentlicht in: Пісні до Почаївської Богородиці. Публіка-

e. Počajiv 1773

103

es auch zu verdanken, daß er zusammen mit einer weiteren Handschrift die Texte einiger ukrainischer und polnischer geistlicher Lieder gerettet hat, die mit der Lemberger Ausgabe Źródło ogrodów, Studnia wod żywych (Lemberg 1765) zusammengebunden waren. In dem einzigen heute erhaltenen Exemplar des ersten ukrainischen Kantionals geistlicher Lieder mit Noten fehlt das Titelblatt, das Angaben über das Erscheinungsjahr enthalten haben muß. Im jetzigen Zustand beginnt der Altdruck mit einer Gravüre des Iosyf Hočems’kyj, die die wundertätige Ikone der Gottesgebärerin von Počajiv darstellt. Die Zahlen in der linken und rechten unteren Ecke belegen, daß die Gravüre 1762 angefertigt wurde. Schon 1752 war von demselben Meister aus Počajiv eine Gravüre der Großmärtyrerin Barbara geschaffen worden, die auch im Liederbuch von 1773 abgedruckt wurde. Nur aufgrund dieser Gravüren hatte man lange Zeit das Jahr 1762 als Orientierungsdatum für das Erscheinen dieses Liederbuches angenommen297, obwohl Voznjak, der als einer der Ersten die Lieder des Altdrucks studierte, zu dem Ergebnis kam, daß die Ausgabe auf 1772–1773 zu datieren sei.298 Jedoch dient, wie schon erwähnt, nicht nur das ikonographische Material zu einer genaueren Datierung des Liederbuches. Auch andere Texte können dazu beitragen. Bestimmte Ereignisse des 18. Jahrhunderts, die z. T. in den Texten des Liederbuches von 1773 erwähnt werden, können ebenfalls zu seiner Datierung herangezogen werden. Das älteste erwähnte Ereignis betrifft das Jahr 1714: In diesem Jahr seien Podolien und Wolhynien von verschiedenen Seuchen (Pest, Cholera) heimgesucht worden, die ein Massensterben zur Folge hatten. Um dem Zorn Gottes zu entgehen, hätten die Mönche von Počajiv täglichen Gesang zu Ehren der heiligen Gottesgebärerin von Počajiv und der Ikone der Märtyrerin Barbara angeordnet. Die Abwendung der Seuche schrieben die Herausgeber des Sammelbandes dem Schutz durch die Gottesgebärerin von Počajiv und die Gebeine der Märtyrerin Barbara zu. Als Dank dafür, daß das „Kloster von der Seuche verschont geblieben war“ („Obiteľ ot mora cila ostala“), ließen die Mönche einen Weihaltar errichten, und der Erzbischof Josyp Vyhovs’kyj (1715–1730) aus Luc’k übergab zur Aufbewahrung als „wertvolle Perle“ („mnohocinnyj Biser“) einen wundertätigen Finger der heiligen Barbara. Vasyľ Ščurat fiel bei der Analyse des Liedes K Tebi, Božija Maty, prybihajem die Stelle auf, an der über die wundertätige Heilung des blinden Sava Čaplja aus dem Ort Putyvľ im Jahr 1764 durch die Gottesgebärerin von Počajiv erzählt wird.299 Als der Blinde von der Wundertätigkeit dieser Ikone erfuhr, legte er das Gelübde ab, „zu der Wundertätigen im Bilde zu gehen; nachdem er in jener Nacht eingeschlafen war, konnte er sogleich wieder sehen“ („pojti k Čudovnoj v obrazi; v tuju nošč usnuv i ція тексту, коментарі і дослідження Юрія Медведика. Львів 2000 (Serie: Історія української музики. Джерела, Bd. 6). 297 Я. Запаско, Я. Ісаєвич, Пам’ятки, Buch 2, Bd. 2, S. 123. 298 М. Возняк, Матеріали, Bd. X, S. 351. 299 В. Щурат, Із студій, S. 42.

104

5. Ukrainische Editionen geistlicher Lieder

prozri v tom razi“). Von diesem herausragenden Ereignis handelt eine der Ausgaben der Gora Počajivs’kaja (Počajiv 1774). Und schließlich enthält das Lied Nyni proslavysja, Počajivs’ka skala die wichtigste Information zur Datierung des Liederbuches. Eine Anmerkung zum Text weist darauf hin, daß dieses Lied sich an die Gottesgebärerin von Počajiv wendet, „deren Errettung mit Ihrer Hilfe von der Seuche, die im Jahre 1770 war“ („o izbavleniji pomoščiju Jeja ot povitra morovoho byvšaho v lito 1770“). Der Verfasser teilt mit, daß infolge der „schweren Seuche“ viele Klöster und Kirchen „heute leer sind“ („nyni pusta byša“). Im Bohohlasnyk von Počajiv hingegen, in dem gleichfalls das Lied über die „schwere Seuche“ steht, wird das Ereignis als vergangen erwähnt: „viele Kirchen, Klöster waren damals leer“ („mnohy Cerkvy, monastyry tohda pusty byša“). In diesen Zusammenhang gehört auch, daß im Mai 1773 die wundertätige Ikone der Gottesgebärerin von Počajiv nach lateinischem Brauch mit einer Urkunde von Papst Clemens XIV. gekrönt wurde. Deshalb nahm Voznjak an, daß das Liederbuch eben aus diesem Anlaß 1772 oder 1773 gedruckt wurde, am ehesten 1773 anläßlich der Krönung der Ikone. Denn zwischen 1773 und 1791 gab es bei den Basilianern von Počajiv keine besonderen Ereignisse, die mit diesem Heiligtum zusammenhingen. 1791 überführten die Basilianer von Počajiv die Ikone der Gottesgebärerin mit besonderer Ehrerweisung in die neu errichtete Entschlafenskirche. Und eben in diesem Jahr erschien der Bohohlasnyk, obwohl die Vorbereitung der Ausgabe schon ein Jahr zuvor begonnen worden war. Für die Annahme, daß das erste benotete Liederbuch aus Počajiv im Jahr 1773 gedruckt wurde, spricht auch, daß die Hälfte der Lieder des Sammelbandes der lokalen wundertätigen Ikone gelten. Daß beide Altdrucke anläßlich hoher Festtage des Klosters erschienen, wird indirekt dadurch bezeugt, daß sie wahrscheinlich derselbe Kompilator für den Druck vorbereitet hat. Zu betonen ist, daß das Liederbuch aus Počajiv von 1773 und der Bohohlasnyk für die feierliche Durchführung von Klosterfesten zu Ehren der örtlichen wundertätigen Ikone gedruckt worden sind. Die Prinzipien der Systematisierung des Liedmaterials dieser Sammelbände und die spezifische Art der Textredigierung sind ein Indiz dafür, daß vermutlich ein und dieselben Redaktoren an der Vorbereitung der Sammelbände beteiligt waren. Zweck der Ausgabe war nicht nur das, was die Herausgeber im Vorwort des Bohohlasnyk angeben, sondern auch die Würdigung der klösterlichen Feiern. In beiden Ausgaben sind die Lieder in der gleichen Anordnung gedruckt. Obgleich das Liederbuch von 1773 nur acht Lieder enthält, sind diese in der gleichen Reihenfolge angeordnet wie das Repertoire im Bohohlasnyk von Počajiv. Die Lieder zum Ruhm der Ikone machen die Hälfte des Liederbuches von 1773 aus, und das entspricht dem Abschnitt mit Liedern über die Gottesgebärerin im Bohohlasnyk von 1790/91. Die anderen vier Lieder der Ausgabe von 1773 stehen alle auch im Bohohlasnyk (Nyni proslavysja, Počajevs’ka skala; Vselennaja, vsja strany, zemljane; Prečystaja Divo, Maty Rus’koho kraju, po istynně ljubjaščych, Tja, sladostnyj Raju; K Tebi, Božija Maty, prybihajem). Der dritte Abschnitt des Bohohlasnyk enthält Lieder auf Heilige

e. Počajiv 1773

105

und der vierte religiös-didaktische Lieder. Und so ist die weitere Anordnung der Texte im Bohohlasnyk: Nach einem Lied auf die hl. Märtyrerin Barbara (Ot ternija idolskaho Varvaru divycu) folgen drei moralisierende Bußlieder (Chošču strašnu prytču skazaty; Vozopych v pečali mojej k ščedrotě Bože tvojej; Pomysly, čolověče, prehorkij čas smerti). Außer dem Lied Pomysly, čoloviče sind alle anderen wohl in den 1760er bis Anfang der 1770er Jahre geschrieben. Wie schon erwähnt, ist der Text des ältesten Liedes, Pomysly, čoloviče, aus dem Liederbuch ASP 135 in der Veröffentlichung Hruševs’kyjs bekannt.300 Es ist deshalb nicht ausgeschlossen, daß es gegen Ende des 17. Jahrhunderts entstanden ist. Bis zur Mitte des 18. Jahrhunderts blieb der Text im Wesentlichen unverändert. Wahrscheinlich ist er von den Basilianern in Počajiv für das Liederbuch von 1773 umgearbeitet worden; es wurden u. a. neue Strophen hinzugefügt. Obwohl die übrigen Lieder erst kurz vor der Veröffentlichung des Liederbuches von 1773 verfaßt wurden, sind die meisten von ihnen doch eng mit ukrainischen paraliturgischen Liedern von Mitte des 17. bis Mitte des 18. Jahrhunderts verbunden. Das belegen vor allem solche Lieder aus diesem Altdruck, die ein gemeinsames Incipit mit geistlichen Kanty des dritten Viertels des 17. Jahrhunderts haben (K Tebi, Božija Maty; Vozopych v pečali mojej). Diese Lieder waren nicht sehr verbreitet, zeigen aber die im paraliturgischen Schaffen verbreitete Praxis, neue Lieder aufgrund von bekannten Musik- oder Textanfängen zu verfassen. Vier Lieder auf die Gottesgebärerin von Počajiv aus dem Liederbuch von 1773 sind eng mit einer früheren Entwicklungsstufe dieser Gattung verbunden, nicht nur durch den Brauch, neue Lieder nach einer bekannten Anfangszeile zu verfassen, sondern vor allem durch die Tradition, Lieder zum Lobpreis von Ikonen zu schaffen, die in der ukrainischen paraliturgischen Überlieferung auf die Mitte des 17. Jahrhunderts zurückgeht. Die ersten derartigen Lieder werden Jepifanij Slavynec’kyj zugeschrieben, der Lieder zum Lobpreis der berühmten wundertätigen Ikone der Gottesgebärerin von Iver verfaßte (Zlatoizvajannaja nebovoschodnaja; O Presvjataja Marije Divyce; Nebesnaja dveri, Sionskije vrata; Radoste miru, Diva Presvjataja; Čto tja imenujem, obradovannaja). Aus der zweiten Hälfte des 17. Jahrhunderts sind Lieder eines Zyklus aus KievČernigov belegt (Pobidyteľnaja vsěm kyjivskaja strany; Nova utrenka v Rossach vosijala; V Rosskoj koroni čud velykyj stalsja; Čudnaja pomoščnyce, Prečystaja Maty). Alt ist auch ein Lied auf eine Ikone in Počajiv (Veselo spivajte, čolom vdarjajte), das Ende des 17. Jahrhunderts belegt ist. Doch eine echte Blüte des Brauches, Ikonen in Liedern zu preisen, begann in der ukrainischen geistlichen Dichtung erst im 18. Jahrhundert. Ein besonderes Verdienst kommt dabei den Basilianer-Mönchen zu. Ihre zahlreichen Lieder zum Lobpreis von Ikonen in ukrainischer und polnischer Sprache wurden die „poetische Krönung der Gottesgebärerin, die in Počajiv mit vatikanischen Diademen geschmückt wurde“, wie 300

М. Грушевський, Співаник з початку ХVІІІ в., S. 38–39.

106

5. Ukrainische Editionen geistlicher Lieder

Vasyľ Ščurat sich ausdrückte. Weiter heißt es im gleichen poetischen Ton: „aus dieser Krönung der Gottesgebärerin bildete sich eine lange Girlande poetischer Blüten aus früherer und neuerer Zeit“.301 Aus der text- und quellenkritischen Analyse der Lieder ergibt sich die Vermutung, daß alle oder die meisten Lieder des Liederbuches von 1773, außer dem Lied Pomysly, čeloviče, von einem und demselben Basilianer stammen und wohl kurz vor dem Erscheinen des Buches verfaßt wurden. Als Erster hat bereits Voznjak diese Annahme geäußert.302 Im Bestand der Kiever Geistlichen Akademie, Inventarverzeichnis Nikolaj Lebedevs (NBUV), wurde Ende 2012 von Dr. Ljudmyla Rudenko erstmals eine nahezu identische Kopie der ersten Ausgabe von 1773 entdeckt. Ich danke Frau Rudenko für diese wichtige Information, da sie mir ermöglichte, dieses Liederbuch zu untersuchen. Der Druck des Liederbuchs kann auf die Jahre nach der dritten Teilung Polens von 1795, d. h. auf die zweite Hälfte der 1790er Jahre, datiert werden. Einen Hinweis darauf bietet das Lied Prečystaja Divo Maty Rus’koho kraju, in dem der poetische Schlußsatz „Prosyt’ Tja Pol’ska Korona“, den man traditionell in Wolhynien in den 30er bis Anfang der 90er Jahre des 18. Jahrhunderts verwendete, durch „Prosyt’ Tja Cars’ka Korona“ ersetzt ist. Auf den Einfluß Rußlands auf das ukrainische Wolhynien deuten indirekt auch die abschließenden Worte „Trysvitlymy vinci Tebe vjažut’, o Vasylij!“ in dem Lied auf den hl. Basilius den Großen hin. In handschriflichen und gedruckten Liederbüchern bis 1790 kommt das Lied nicht vor, was für seine Entstehung zu Beginn der 90er Jahre spricht. Veränderungen weisen auch das Repertoire und die künstlerische Gestaltung des Liederbuchs auf. So befindet sich an der Stelle der Gravüre von Josyf Hočems’kyj, auf der die hl. Barbara mit dem Schwert dargestellt ist (erste Ausgabe), eine polythematische Gravüre der hl. Barbara im Himmel. Das Lied über Lazarus und den Reichen Choču strašnuju prytču skazaty ist durch das Lied Prečystaja Divo ersetzt. Zusätzlich zum Liederbuch von 1773 ist das Lied Trysvitlymy vincy enthalten, und wir begegnen hier zum ersten Mal dem Lied auf die Gottesgebärerin Raby Mariy velykoji nadiji (vemutlich ebenfalls speziell für die Ausgabe verfaßt), das auf den „Ton“ des Liedes Mnohymy usty, das aus dem ersten Bohohlasnyk aus Počajiv bekannt ist, gesungen wurde. So können wir sagen, daß das 1773 in Počajiv erschienene Liederbuch in der zweiten Hälfte der 1790er Jahre eine Neuausgabe mit Ergänzungen und erzwungenen Veränderungen erlebte. Nach 1773 gab es möglicherweise noch eine weitere Ausgabe, von der die heutige Bücherkunde nichts weiß. Insoweit bleibt aber der Befund, daß nach der Ausgabe von 1773 keine anderen bedeutenden Liederbücher in der Ukraine realisiert wurden, einstweilen aktuell. Daher die enorme Bedeutung des Bohohlasnyk von 1790/91, um die es im folgenden Kapitel gehen wird. 301 302

В. Щурат, Із студій, S. 48. М. Возняк, Матеріали, Bd. Х, S. 349.

6. Der Bohohlasnyk von 1790/91 Nach 1773 wurde bis zum Erscheinen des Bohohlasnyk kein weiteres Kantional mit geistlichen Liedern in der Ukraine herausgegeben. Nur einige Lieder, darunter auch solche, die später im Bohohlasnyk Aufnahme fanden, wurden gelegentlich in ukrainischen und polnischen religiösen Ausgaben veröffentlicht. Dem Bohohlasnyk kommt deshalb so große Bedeutung zu, weil er das vollständige Repertoire ukrainischer geistlicher Lieder des 17. und 18. Jahrhunderts enthält.

a. Das Erscheinungsjahr Das genaue Erscheinungsdatum des Bohohlasnyk ist unsicher. Einige Forscher nehmen das Jahr 1790 an, das auf dem Titelblatt steht, andere das Jahr 1791, weil das im Bohohlasnyk enthaltene Lied Izyjdite, dvory, so sobory auf die Geburt der Gottesmutter entstanden sein muß, nachdem am 8. September 1791 die Ikone der wundertätigen Gottesgebärerin „aus der Kirchenvorhalle in die neue Kirche“ („ot prytvora v novuju cerkov“) überführt worden war. Das Lied ist nicht im Inhaltsverzeichnis des Bohohlasnyk aufgeführt, und es hat keine laufende Nummer wie alle anderen Lieder im Bohohlasnyk. Man vermutet deshalb, daß sich der Abschluß der Druckarbeiten verzögert hat und es dadurch möglich geworden war, in das schon fertige Liederbuch auch noch dieses damals aktuelle Lied aufzunehmen. Aufgrund der Unsicherheit über das Datum seiner Veröffentlichung wurde der Bohohlasnyk auf das Jahr 1790 oder auf 1791 datiert. Selbst so namhafte Forscher wie Franko, Peretc und Voznjak geben beide Jahre an. Inkonsequent ist auch Filaret Kolessa. In seiner dem ukrainischen Volkslied gewidmeten Studie Naverstvuvannja i charakterystyčni pryznaky ukrajins’koji narodnoji pisni datierte er den Bohohlasnyk auf 1790303, in anderen Artikeln aber auf 1791, so in Pohljad na teperišnij stan pisennoji tvorčosti ukrajins’koho narodu304 und Do pytannja pro ukrajins’kyi musyčnyj styľ 305. Diese Konfusion hatte zur Folge, daß Oleksandr Pravdjuk irrtümlich von einer „weiteren Ausgabe des Bohohlasnyk von 1791“ sprach, „die 1792 herauskam“.306 Tatsächlich erschien eine neue Ausgabe aber erst 1805, vorher hingegen, in den 1790er Jahren, „am wahrscheinlichsten i. J. 1791“307, nur ein Liederbuch mit 59 ukrainischen und polnischen Liedern.

303

Ф. Колесса, Музикознавчi працi, S. 260. Ebd., S. 245. 305 Ebd., S. 461. 306 О. Правдюк, Українська музична фольклористика. Київ 1978, S. 47. 307 М. Возняк, Матерiали, Bd. ІХ, S. 68. 304

108

6. Der Bohohlasnyk von 1790/91

Nach Ščurat ist das genannte Lied auf die Geburt der Gottesmutter Izyjdite, dvory als „besondere bibliographische Einheit“ anzusehen, und „die erste Ausgabe des ‚Bohohlasnyk‘ von Počajiv doch auf 1790 zu datieren“.308 Am wahrscheinlichsten ist jedoch die Ansicht Voznjaks. Zwar war auch er bei der Datierung des Bohohlasnyk nicht konsequent, doch in einer Arbeit führte er aus, daß man „mit dem Druck des ‚Bohohlasnyk‘1790 begonnen und ihn 1791 beendet hat“.309 Der Bohohlasnyk von Počajiv wurde demnach 1790 gedruckt, aber zusammen mit dem zusätzlichen Lied Izyjdite, dvory wohl erst 1791 gebunden. So wird es jetzt auch in Enzyklopädien angegeben.310 Eine genaue Datierung der Veröffentlichung des Bohohlasnyk sollte aber sowohl das Jahr des Drucks, wie es auf dem Titelblatt steht (1790), als auch das Jahr der Bindung enthalten, denn dieser technische Vorgang war kurz vor dem Fest der Geburt der Gottesgebärerin 1791 beendet, als das Lied Izyjdite, dvory entstand.

b. Anzahl der Lieder Die Meinungen gehen auch in der Frage der Anzahl der Lieder im Bohohlasnyk auseinander. Leonid Machnovec’ gibt in der Ukrajins’ka literaturna encyklopedija an, daß der Sammelband 248 Lieder enthalte. Und Oleksa Horbač vertrat die Ansicht, daß es 251 Lieder seien.311 Im ersten Band der Encyklopedija ukrajinoznavstva wird nur von 238 Liedern gesprochen312, während Ol’ha Hnatjuk 249 Texte zählt313. Mehrere Ungenauigkeiten enthält der Artikel Kanty i psaľmy von Tamara Šeffer. Sie schreibt, daß der Bohohlasnyk 247 Lieder in ukrainischer, 32 in polnischer und zwei in lateinischer Sprache enthalte.314 Tatsächlich sind es nur 214 ukrainische, aber 33 polnische und drei lateinische Lieder. Um gerecht zu sein, muß man sagen, daß die Numerierung der Lieder im Bohohlasnyk etwas verworren und sogar fehlerhaft ist. So steht das letzte Lied (Isuse moj prelubeznyj) unter der Nummer 243. Die Ursache für die unterschiedlichen Zählungen der Lieder liegt vor allem darin, daß die zwei- oder dreisprachigen Texte im Bohohlasnyk unterschiedlich gezählt werden. Es wurde auch nicht berücksichtigt, nach welchem Prinzip die Lieder angeordnet sind. Diese Inkonsequenz geht auf die Herausgeber selbst zurück. Die in zwei oder drei Sprachen gedruckten Lieder wurden mal jeweils für sich, mal als ein einziges Lied numeriert. So sind z. B. das lateinische Lied Qui mundum probe noscit und seine ukrainische Übersetzung Kto dobrě svit poznajet wie auch die polnische Fassung Kto 308

В. Щурат, Iз студiй, S. 48. М. Возняк, Матерiали, Bd. ІХ, S. 166. 310 Українська лiтературна енциклопедiя. Київ 1988, Bd. І, S. 201; Музыкальный энциклопедический словарь. Москва 1991, S. 75. 311 О. Горбач, „Москаль-чарiвник“ Iвана Котляревського i почаївський „Богогласник“ // Analecta Ordinis Basilie Magni. Romae 1971, S. 261. 312 Енциклопедiя українознавства / Перевидання в Українi. Львiв 1993, Bd. I, S. 143. 313 О. Гнатюк, Сторiнка з iсторiї, S. 125. 314 Т. Шеффер, Канти i псальми, S. 219. 309

c. Sprache, d. Herkunft der Lieder

109

dobrze świat ogląda jeweils einzeln (Nr. 207–209) numeriert. In einem anderen Fall haben die Herausgeber einen lateinischen und den entsprechenden ukrainischen Text parallel und unter einer Nummer angeordnet (Non unus, alter decimus annus und Jej, ne rik, ne dva i ne desjatyj). Kurz danach steht ein Lied von Adam Stažimovs’kyj über den Tod, Moriendum, hoc est certum, und dessen von einem Basilianer stammende Übersetzung ins Polnische, Umrzeć trzeba, to rzecz pewna, wiederum unter einer Nummer. Entsprechend dem Grundsatz, dreisprachige Lieder einzeln zu numerieren, wie er am Anfang des vierten Teils praktiziert worden ist, haben die Herausgeber auch zweisprachige Lieder als zwei einzelne Lieder behandelt. Zählt man nach diesem Grundsatz auch im zweiten Teil die zweisprachigen Texte (Izyjdite dvory so sobory – Wynidźcie, dziś Dvory, Swiętych zbiory) als zwei Lieder, so kommt man auf 250 Lieder (im ersten Abschnitt 82, im zweiten 66, im dritten 64 und im vierten 38). Allerdings haben die übersetzten Lieder keine Noten. Zählt man also nur die Lieder mit Noten, unabhängig von der Anzahl der in verschiedene Sprachen übersetzten Liedtexte, hat der Bohohlasnyk nur 246 Lieder.

c. Sprache Die Sprache der ukrainischen geistlichen Lieder ist überwiegend die ukrainische Buchsprache und das Kirchenslavische ukrainischer Redaktion. Sie hat charakteristische Merkmale der ukrainischen Literatur bis Ende des 18. Jahrhunderts, in der KarpatoUkraine sogar bis Mitte des 19. Jahrhunderts bewahrt.315 Der strukturelle Typus dieser Lieder zeichnet sich überwiegend „durch die Verwendung phonetischer und grammatischer Formen des Kirchenslavischen, durch buchsprachliche Lexik und Phraseologie und durch komplizierte traditionelle Stilmittel der Buchsprache“ aus.316 Ein auffallendes Merkmal dieser Sprache ist der Gebrauch des Vokativs. In vielen Liedern finden sich eindeutig Elemente der Umgangssprache, besonders in den Liedern mit eschatologischem Inhalt. All das hat gewiß dazu beigetragen, daß die Lieder des Bohohlasnyk im Gesangsrepertoire der Ukrainer nicht nur im 19., sondern auch noch im 20. Jahrhundert lebendig geblieben sind.

d. Herkunft der Lieder Die Erforschung der Quellen der Lieder des Altdruckes macht es möglich, die Entstehungszeit von wenigstens 170 Liedern chronologisch zu bestimmen. Daraus ergibt sich Folgendes: 315 Л. Полюга, Українська мова у процесi духовного вiдродження українського народу (про збереження i тяглiсть нацiональної свiдомостi) // Україна: культурна спадщина, нацiональна свiдомiсть, державнiсть. Київ 1992, Bd. 1, S. 213. 316 В. Німчук, В. Передрієнко, Лiтературна мова української народностi // Українська народнiсть: Нариси соцiально-економiчної i етнополiтичної iсторiї. Київ 1990, S. 228.

110

6. Der Bohohlasnyk von 1790/91

1. Etwa 20 Lieder des Bohohlasnyk sind bereits gegen Ende des 17. Jahrhunderts entstanden. Die so datierten Lieder waren überwiegend in mehreren Regionen der Ukraine sowie in Rußland und Weißrußland verbreitet. Eine solche Popularität und Verbreitung in verschiedenen Sprachgebieten konnten sie nur über einen längeren Zeitraum erlangen, so daß man annehmen darf, daß viele Lieder schon Mitte des 17. Jahrhunderts, einige wohl noch früher entstanden waren. 2. Die meisten Lieder des Bohohlasnyk stammen aus dem zweiten und dritten Viertel des 18. Jahrhunderts. In diese Zeit gehören auch viele der Akrosticha und einige erzählende Berichte über Autoren der Lieder, von denen viele aus Galizien, Wolhynien und Transkarpatien stammten. 3. Es konnte ermittelt werden, daß 63 Lieder erst kurz vor der Veröffentlichung des Bohohlasnyk im Repertoire der geistlichen Lieder aufgetaucht sind. Die meisten von ihnen sind in den handschriftlichen und gedruckten Sammelbänden der 1770er und 1780er Jahre noch nicht enthalten. Nur 18 Lieder sind schon in Sammelbänden dieser Zeit zu finden. Die anderen Lieder sind erst in Liederbüchern der 1790er Jahre und im Laufe des 19. Jahrhunderts belegt. 4. Einige Lieder wurden wohl eigens für den Bohohlasnyk verfaßt. Dies gilt vor allem für Lieder zu Ehren von Ikonen in Wolhynien und Galizien. Viele von ihnen entstanden in den 1770er–1780er Jahren. Deshalb vermutet Ščurat zu Recht, daß diese Lieder einen „poetischen Kranz“ zum Lobpreis der Gottesgebärerin von Počajiv darstellen sollten, mit deren Namen das Liederbuch von 1773 und der Bohohlasnyk verbunden sind. 5. Text und Musik praktisch aller Lieder in polnischer und lateinischer Sprache sind in der zweiten Hälfte des 18. Jahrhunderts entstanden, außer den drei Weihnachtsliedern Anioł trzody pasącym, A cóż z tą Dzieciną będziemy czynili und W złobe leży. Aufschlußreich ist, daß die meisten polnischen Lieder der Verherrlichung der wolhynischen wundertätigen Ikonen von Počajiv und Kremjanec’ sowie der Klöster in Zymne, Biłostok und Zahajec’ gewidmet sind. Diese Lieder fehlen jedoch in ukrainischen Liederbüchern des letzten Viertels des 18. Jahrhunderts. Es ist festzuhalten, daß außer den genannten polnischen Weihnachtsliedern Gesänge in anderen Sprachen in der ukrainischen Überlieferung geistlicher Lieder fast vollständig fehlen, nicht gerechnet die späteren Auflagen des Bohohlasnyk aus den Jahren 1790/91, 1805, 1825 und 1850. Einer der Schlußakkorde bei der Verbreitung gedruckter ukrainischer geistlicher Lieder im 17. und 18. Jahrhundert war ein Liederbuch, das kurz nach 1791 oder noch Ende dieses Jahres erschienen ist. Ein Beleg dafür ist das Lied Izyjdite dvory im Anfangsteil des Bohohlasnyk mit Liedern auf Ikonen von Počajiv, das 1791 zu Ehren der wundertätigen Ikone von Počajiv geschrieben wurde. Nach Mychajlo Voznjak, der dieses Liederbuch bekannt gemacht hat, ist es auf 1791 zu datieren, denn in eben diesem Jahr habe „der Sammelband aus dem festlichen Anlaß mit großer Nachfrage rechnen“

d. Herkunft der Lieder

111

können.317 Die seltene Ausgabe aus der Sammlung von A. Petruševyč befindet sich jetzt in der Abteilung für seltene Bücher der Wissenschaftlichen Bibliothek in Lemberg (Alt Sign. 18189). Sie enthält 59 Lieder (und nicht 56, wie Voznjak irrtümlich angab) sowie ein Incipit-Verzeichnis der ukrainischen Lieder. Da dieses Liederbuch vor allem ukrainische und polnische geistliche Lieder aus dem Bohohlasnyk enthält, ist es nicht ausgeschlossen, daß es als adaptierte Version für die polnische Bevölkerung und für polonisierte Ukrainer gedacht war. Dieses Liederbuch ist sehr wahrscheinlich der zweite Druck mit lateinischen Buchstaben der Basilianer von Počajiv im 18. Jahrhundert (der erste war ein Nachdruck des Katechismus, Lemberg 1772). Möglicherweise erschien es in lateinischer Schrift nicht nur, um den religiösen und künstlerischen Bedürfnissen der Liebhaber des Gesangs zu entsprechen, sondern auch um den Kult der Ikone der Gottesgebärerin von Počajiv in römischkatholischen Kreisen bekannt zu machen. Von ukrainischen Liedern, die nicht aus dem Bohohlasnyk stammen, sind vor allem zwei Lieder aus dem Katechismus von Tymofij Ščurovs’kyj sowie ein Lied auf den hl. Iov Zalizo von einem unbekannten Autor (Iz mlada vozljubi Boha Zalizo Blažennyj) zu nennen. Am Ende des 18. Jahrhunderts erschienen noch drei Ausgaben des sog. FlugblattTypus („metelykovyj tip“). In jeden dieser Altdrucke wurde ein ikonenpreisendes Lied auf die jeweilige lokale wundertätige Ikone aufgenommen.318 Zwei von ihnen sind als zweisprachige – ukrainische und polnische – Lieder bekannt: Izyjdite dvory so sobory / Wynidzcie dziś dwory und Pasly pastyri ovcy na hori / Pasli pasterze woły u zieloney dąbrowy. Sicher stammen sie ebenfalls von Basilianern aus Počajiv. Zum Abschluß der Übersicht über die ukrainische Überlieferung geistlicher Lieder darf ein sehr wertvolles Liederbuch nicht übergangen werden, das allerdings nicht im 18. Jahrhundert erschienen ist, dessen Repertoire aber ganz diesem Jahrhundert, vor allem der zweiten Hälfte, angehört. Es handelt sich um das einstimmig notierte Liederbuch Pini blahohovijnyja. V kratcě sobrannyja. Poemyja [...] (Počajiv 1806).319 Der Sammelband beginnt mit dem polnischen Lied Z pokorą upadamy przed Tobą, o Boże!, das bei der „heiligen Messe vorgetragen“ („mszy świętey czytaney“) werden kann. Danach ist seine ukrainische Übersetzung Smyrenno pryležem pred toboju, Bože! abgedruckt, die die Redaktoren bei der griechisch-katholischen „Göttlichen Liturgie“ („Božestvennoj Liturhiji“) zu singen vorschlagen. Im Folgenden enthält der Altdruck weitere ukrainische und polnische geistliche Lieder. Von den 48 ukrainischen Liedern sind nur elf aus den früheren mit Noten versehenen Altdrucken aus Počajiv bekannt, 317

М. Возняк, З культурного житя України, S. 69. Пѣснь Пресвятій Дѣві Богородиці Марії на пренесеніє чудотворния народно увінчанния єя образа от притвора в новую церков […] в літо 1791 воспіта; Пѣснь Пресвятій Богородиці Почаєвской [Почаїв, nach 1791]. Zu dieser Ausgabe s. Я. Ісаєвич, Я. Запаско, Пам’ятки, Nr. 3576, 4092; auch Pieśń Preswiatiy Bohorodycy Czudotwornoy Poczaiowskoy „Pasły pastyry owcy na hori“ [Почаїв, 90-ті роки XVIII ст.], 2 Bl. (ein Exemplar in der Abt. seltener Bücher in der LNNB). 319 Der Sammelband wurde bekannt gemacht von M. Voznjak: З культурного житя України, S. 69– 73. 318

112

6. Der Bohohlasnyk von 1790/91

dem Liederbuch von 1773 und dem Bohohlasnyk. Im letzten Teil steht die alte lateinische Hymne Cur mundus militat subvana Gloria und ihre Übersetzung ins Polnische Klnę się że Krόlom Tronu nie zazdroszczę. Später wurden in dem Altdruck zwei bedruckte Blätter mit dem Text der Nationalhymne (Bože, sochrani nam prisno kesarja Ferdinanda!) angeklebt. Die Übersetzung des Textes aus dem Deutschen stammt von Stefan Semaš (Lemberg 1835). In zwei Liedern finden sich Akrosticha von zwei unbekannten Dichtern: von Ivan Posovs’kyj und dem Priester Ivan Drozdovs’kyj aus dem Gebiet Ternopiľ. Über sie ist weder in handschriftlichen Liederbüchern des 18. Jahrhunderts320 noch in gedruckten Ausgaben vor 1806 etwas gesagt. Voznjak meinte, daß „die große Zahl (acht) der Akrosticha auf Drozdovs’kyj dafür sprechen könnte, daß er den Band zusammengestellt oder dabei mitgewirkt hat“.321 Aber das ist bloß eine Vermutung. Denn bis heute ist nicht klar, wer der (oder die?) Herausgeber, nicht nur der Andachtslieder, sondern auch des Bohohlasnyk war (bzw. waren). Die erwähnten Altdrucke mit ukrainischen geistlichen Liedern sind wichtige Zeugen der Geschichte der ukrainischen paraliturgischen Liederdichtung des 17. und 18. Jahrhunderts. Vielleicht kommt es noch zu glücklichen Funden bisher unbekannter Ausgaben mit ukrainischen geistlichen Liedern, vielleicht findet sich auch ein Exemplar jener seltenen Altdrucke, die jetzt nur in beschädigtem Zustand bekannt sind. Kurz, man muß auch künftig in Bibliotheken und Archiven danach suchen – in der Ukraine und in anderen Ländern, vor allem in der Slovakei, in Polen, Litauen, Rußland und Serbien. Großes Interesse verdienen z. B. die Veröffentlichungen des serbischen Herausgebers Damian Kaulicius322; bekannt ist vor allem die von 1804.323 Zu erwähnen ist ferner ein Moskauer Liederbuch des Kaufmanns Jakov Dobrynin.324 Ob diese Ver320 In dem handschriftlichen Sammelband NTŠ 356, zusammengestellt nach 1806, sind alle Texte verzeichnet. Das Liederbuch wird in der gegenwärtigen musikhistorischen Literatur, so Voznjak, fälschlich auf Ende des 18. Jahrhunderts datiert. Indessen ist der Sammelband nichts Anderes als eine Kopie der „Пісень благоговійних“. Hätte Voznjak beide Sammelbände verglichen, so hätte er die Handschrift nicht auf Ende des 18. / Anfang des 19. Jahrhunderts datiert, sondern vermerkt, daß sie eine Kopie des Altdrucks ist. Unter den Randbemerkungen in dieser Handschrift, die die Bibliothek ZNTŠ von dem Lehrer A. Onyščuk aus dem Gebiet von Stanislaw (jetzt Ivano-Frankivs’k) erhielt, findet sich das Datum „1850“ und der Name „Vasyľko“. 321 M. Возняк, З культурного життя, S. 73. 322 Пѣсни различныя на господскїя праздники. Иждивенїем Г. Дамїана Каулицїи Новосадскаго книго-продавателя. Печатаны Благороднаго от Курцбек писмены в Вїеннѣ 1790. „Die Druckerei von O. Kurcbek gab über 50 Bücher heraus, hauptsächlich für Serben und Kroaten. Für die transkarpatischen Ukrainer wurden nur drei gedruckt – eine Fibel, ein Sammelband und ein Grundbuch“ (О. Мишанич, Література Закарпаття XVII–XVIII століть, S. 24). 323 Пѣсни различныя на господскїя праздники. Иждивенїем Г. Дамїана Каулицїи Новосадскаго книго-продавца. В Будинѣ Градѣ. Печатано при Кралевском Оунїверсїт. Писмена СлавеноСербскїя Печатни, 1804. 324 Торжественные псалмы, собранные в пользу любителей оных московским купцом Яковом Добрыниным. Москва 1799.

d. Herkunft der Lieder

113

öffentlichungen in der Ukraine bekannt waren, weiß man nicht. Doch allein die Tatsache, daß gedruckte ukrainische Lieder auch außerhalb der Ukraine verbreitet waren, ist ein beredtes Zeichen für den religiösen und künstlerischen Wert dieser Lieder. Und daß Ukrainer und ihre Nachbarn den Bohohlasnyk im 19. und bis in den Anfang des 20. Jahrhunderts vielmals herausgegeben haben, ist ein sprechender Beleg für die hohe Wertschätzung, die er nicht nur bei Unierten, sondern auch bei Orthodoxen gefunden hat. Handschriften aus dem letzten Viertel des 17. und aus dem 18. Jahrhundert, besonders aber die Drucke mit geistlichen Liedern aus Počajiv, wurden zu einem festen Bestandteil für zahlreiche Veröffentlichungen großer und kleiner Liederbücher. Durch sie hat sich eine lange Tradition paraliturgischer Lyrik in der Ukraine, spätestens vom Ende des 16. bis ins 20. Jahrhundert entwickelt.

7. Quellenkundliche und textkritische Analyse der Lieder im Bohohlasnyk von Počajiv Seitdem die Wissenschaft sich mit dem Bohohlasnyk von Počajiv beschäftigt, hatten quellenkundliche und textkritische Studien Vorrang. Sie erfordern fortlaufend eine möglichst vollständige Sicherung der Quellen, denn nur auf Grundlage aller vorhandenen handschriftlichen und gedruckten Texte kann sowohl die Herausgebertätigkeit der Basilianer von Počajiv als auch die Aufnahme und Wirkung im Laufe vieler Jahrzehnte in und außerhalb der Ukraine richtig beurteilt werden. Philologen haben diese textkritische Beschäftigung mit ukrainischen geistlichen Liedern und dem Bohohlasnyk von Počajiv schon Ende des 19. Jahrhunderts begonnen. Besonders erfolgreich waren M. Voznjak, V. Hnatjuk und J. Javors’kyj, denn sie haben jene Liedersammlungen veröffentlichtet, die dann sowohl ihre Zeitgenossen als auch ihre Nachfolger in ihren Studien genutzt haben. Diese und andere Forscher stimmten darin überein, daß die Texte der geistlichen Lieder im Laufe der Zeit mehrmals Änderungen erfahren haben. Das betrifft vor allem ihre Sprache, manchmal auch den Inhalt etc. Manche Lieder sind um einige Strophen erweitert oder gekürzt worden. Das kann man sehr deutlich bei der textkritischen Analyse des Liederbuches von 1773, des Bohohlasnyk von Počajiv und anderer Altdrucke der Basilianer von Počajiv beobachten. Die Redaktoren und Abschreiber der Liederbücher erlaubten sich nicht selten, nach eigenem Ermessen Korrekturen an den Liedertexten vorzunehmen. Dies war nicht immer zweckdienlich. Beispielsweise sind Akrosticha „verloren gegangen“ oder verdorben worden. Zur Textredigierung trugen auch die Redaktoren (Herausgeber) von Počajiv bei. Bei der textkritischen Arbeit ist es deshalb erforderlich, handschriftliche Quellen zu benutzen, die dem ursprünglichen Text am nächsten stehen. Vasyl’ Ščurat weist darauf hin, daß sich gerade in Handschriften „noch ein deutlicher Hinweis auf Autor oder Entstehungszeit eines Liedes finden kann, denn in ihnen finden sich am ehesten bekannte Lieder, in denen die Hand eines Redaktors ein Akrostichon, das oft den Namen eines Autors enthielt, noch nicht spurlos hat ausmerzen können; auch in unbekannten Liedern könnten sich in einem Akrostichon Hinweise auf den Namen eines Autors finden, der uns aus dem Bohohlasnyk von Počajiv schon bekannt ist“.325 In diesem Sinne äußern sich auch andere Erforscher ukrainischer paraliturgischer Lieder des 17. und 18. Jahrhunderts. Natürlich wollte man auch die Frage beantworten, wer zu den Redaktoren des Bohohlasnyk gehörte. Dazu schrieb Oleksandr Pravdjuk: „Ihren weltlichen Charakter haben einige Materialien des Bohohlasnyk dem unierten Basilianer J. Dobrylovs’kyj zu 325

В. Щурат, Із студій, S. 9.

a. Incipits paraliturgischer und liturgischer Lieder

115

verdanken, der an der Veröffentlichung des Bohohlasnyk beteiligt war.“326 Pravdjuk hat seine Vermutung jedoch mit keinerlei Dokumenten belegt. Nach Julian Dobrylovs’kyj waren Oleksa Myšanyč327 und Mykola Sulyma328 Redaktoren des Počajiver Liederbuches, doch auch sie haben ihre Meinung nicht begründet. Aus textkritischer Sicht sind die Noten der geistlichen Lieder am wenigsten erforscht. Borys Kudryk und Onysija Šrejer-Tkačenko äußern in ihren musikwissenschaftlichen Arbeiten die Vermutung, daß unter den Redaktoren des Bohohlasnyk wohl keine musikalisch gebildeten Spezialisten waren. Kudryk zufolge hat „die Redaktion wohl kein Fachmusiker übernommen (rhythmische Fehler bei der Notation), sondern eher ein Kenner aus der breiten Masse des Volkes“.329 Tatsächlich enthält der Sammelband Fehler; das muß aber nicht nur an den Redaktoren liegen, sondern wahrscheinlich gibt es auch Druckfehler. Kaum kann man auch mit der Ansicht von ŠrejerTkačenko einverstanden sein, wonach „die häufigen Fälle der Verwendung ein und derselben Melodie für nach Inhalt und Charakter unterschiedliche Lieder von professioneller und musikalischer Unbeholfenheit der Herausgeber zeugen“.330 Im Weiteren soll hier versucht werden nachzuweisen, daß die Redaktoren des Bohohlasnyk sich nicht – wie Borys Kudryk, Onysija Šrejer-Tkačenko und Tamara Šeffer glaubten – darauf beschränkt haben, die Tempi zu verlangsamen, die Notendauer zu verlängern oder melodische und rhythmische Besonderheiten zugunsten einer statischen Melodiebewegung zu nivellieren. Dazu ist es nicht sinnvoll, sämtliche Texte mit Noten textkritisch zu analysieren. Dies kann später einmal Gegenstand einer umfassenden Spezialarbeit über geistliche Lieder mit Noten, u. a. aus dem Repertoire des Bohohlasnyk, werden. Hier wird es genügen, die Untersuchung auf zwei wesentliche Gegenstände zu beschränken: а) Lieder des Bohohlasnyk, die nach dem Incipit eines anderen paraliturgischen oder liturgischen Liedes entstanden sind; b) die Notentexte des Bohohlasnyk aus textkritischer Sicht.

a. Incipits paraliturgischer und liturgischer Lieder als Quellen von Liedern des Bohohlasnyk Incipits der alten liturgischen Monodie sowie Incipits paraliturgischer Lieder, vor allem geistlicher Kanty des 17. und der ersten Hälfte des 18. Jahrhunderts, waren mit Themen und Melodien eine wichtige Quelle für Dichter ukrainischer geistlicher Lieder. Das Verfahren, nach einem schon bekannten Incipit ein neues Lied zu schreiben, wurde 326

О. Правдюк, Українська музична фольклористика, S. 52. Українська лiтература XVIII ст. / Вступна стаття, упорядкування i примiтки О. Мишанич. Київ 1983, S. 655. 328 Українська лiтературна енциклопедія. Київ 1990, Bd. II, S. 77. 329 Б. Кудрик, Огляд iсторiї, S. 95. 330 О. Шреєр-Ткаченко, Українська пiсня-романс, S. 120. 327

116

7. Quellenkundliche und textkritische Analyse

auch bei vielen Liedern des Bohohlasnyk angewendet. Die damit verbundenen Fragen lassen sich ohne langwierige archäographischen Untersuchungen und Quellenforschungen zu den ukrainischen paraliturgischen Liedern seit dem 17. Jahrhundert schwer lösen. Erst jetzt kann man daher an eine umfassende textkritische Erforschung der Lieder des Bohohlasnyk gehen. a.1. Schon das erste Lied im Bohohlasnyk – Vsi jazyci, kupno lycy – bietet eine Grundlage für eine solche Untersuchung. Die ältesten heute bekannten Aufzeichnungen des Liedes finden sich in galizischen handschriftlichen Liederbüchern aus der Mitte des 18. Jahrhunderts, was dafür zeugt, daß es nicht später als in den 1740er Jahren entstanden ist. Mit ähnlichen Anfangsworten finden sich in russischen handschriftlichen Liederbüchern aus der Mitte des 18. Jahrhunderts oft Aufzeichnungen des Weihnachtsliedes Vsi jazycy, vsěch stran lici vospleščajte, voskliknite.331 In Liederbüchern aus früherer Zeit ist dieser Kant nicht zu finden, so daß man annehmen kann, daß er ungefähr in den 1730er–1740er Jahren entstanden war. Eine Aufzeichnung dieses Kant steht in einem Sammelband mit dem Titel Koncerty, partesnyja kanty, minavety polskija, psalmy malorossijskija v trij golosa [...] (RGB, Undoľskij 900, fol. 35ˇ; Saratov, Rußland, 1750er Jahre). Auf ukrainische Herkunft weisen u. a. die Zeilen: I my hrajmo, vychvaljajmo, Čto uzrivšy i vydivše Svit jasnyj prekrasnyj…332 Dieses Incipit war indessen nicht nur für die eben erwähnten Weihnachtslieder geeignet. Es wurde auch für ein Lied auf die Himmelfahrt Christi verwendet: Vsi jazyci, kupno s lyci, vostrubite i vosklyknite. Sein Text ist außer durch ein Liederbuch aus der Mitte des 18. Jahrhunderts aus der Handschriftensammlung des Professors der Universität Tschernowitz (Černivci) Omeljan Kalužnjac’kyj333 auch durch ein Liederbuch aus dem Dorf Zolotarevo in Transkarpatien (Westukraine) bekannt. Beide Handschriften haben keine Noten und sind deshalb für eine musikalisch-textkritische Analyse nicht brauchbar. Der Liedtext hat außer dem Incipit mit dem Lied aus dem Bohohlasnyk nichts gemeinsam. 331

Vgl. das Repertoire der zeitgenössischen Liederbücher: Bol’šakov 50 (fol. 19–24ˇ); Undoľskij 900 (fol. 35ˇ–36ˇ) und ebenso aus der 2. Hälfte des 18. – Anfang des 19. Jahrhunderts: Maslov 49 (fol. 53ˇ), 50 (fol. 93ˇ); Titov 2038 (fol.15ˇ); SPk 19 (Nr. 57), 25 (Nr. 18); Charkov NB 819553 (fol. 16ˇ); RGADA, f. Osnovnoj 999 (Nr. 29). 332 Liederbuch Titov 2038. 333 Nach dieser Aufzeichnung hat Voznjak den Text bekannt gemacht: M. Возняк, Матеріали, S. 94, 536. In einem Liederbuch aus dem ruthenischen Kefrestur hat Hnatjuk 1897 ein weiteres Lied mit diesem Incipit entdeckt: Вси языци восплещайте руками, яко Христос избавитель єсть с нами. Es ist wahrscheinlich nicht früher als Anfang des 19. Jahrhunderts geschrieben; s. В. Гнатюк, Угроруські духовні вірші, Bd. 47, S. 141–142). Mit ähnlichem Incipit ist noch ein Kant von Ende des 17. Jahrhunderts bekannt: Вси языци руками плещити, вси Іаковлю Богу воскликните; Akrostichon: ВАСИЛИЙ [Titov?] (RGB, Muzejnyj 9498, fol. 205ˇ).

a. Incipits paraliturgischer und liturgischer Lieder

117

Das Incipit Vsi jazyci erinnert an das Incipit des 46. Psalms: Vsi narody, – pleščite u doloni, poklykujte Bohovi holosom radosty. Doch die Ähnlichkeit zwischen dem Lied Vsi jazyci, kupno lycy im Bohohlasnyk und dem Kant: Vsi jazyci, vsich stran lycy ist mit dem Incipit erschöpft. Welcher Text früher entstand, kann nicht festgestellt werden, da die Aufzeichnung der Handschriften fast gleich datiert werden: ins zweite Viertel bis Mitte des 18. Jahrhunderts. In ukrainischen handschriftlichen Liederbüchern aus der zweiten Hälfte des 18. und von Anfang des 19. Jahrhunderts ist der gleiche Text enthalten wie im Bohohlasnyk von Počajiv, allerdings, wie Voznjak in seinen Materialien schreibt, „unwesentlich verändert“. Der Text des Kant und der des Liedes haben nur das Incipit gemeinsam. Doch das musikalische Material verdient eine vergleichende Analyse. Dazu ist zu betonen, daß die veröffentlichten Noten des Kant stabil sind und lediglich in einigen Fällen unbedeutende Unterschiede bei der Intonation und bei Metrum und Rhythmus aufweisen. Die Melodie des Liedes ist nur aus dem Bohohlasnyk von Počajiv bekannt (Beispiel 6):

118

7. Quellenkundliche und textkritische Analyse

Vergleicht man die Melodie des Liedes im Bohohlasnyk mit der Gesangsintonation des Kant, so zeigt sich, daß beide Lieder zumindest in allgemeinen Zügen etwas gemeinsam haben. Vor allem ist zu beachten, daß die Anfangsphrase „Vsi jazyci“ bei beiden in den Grenzen einer Quinte gesungen wird. Die zweite Silbe des Wortes „jazyci“, die in der Melodie des Bohohlasnyk ebenfalls in den Grenzen einer Quinte intoniert wird, ist ganz durch die Töne von C bis G ausgefüllt. Dieser Typus ist ziemlich charakteristisch für den Bohohlasnyk, in dessen Melodien große Intervalle häufig durch aufwärts- und abwärtsgerichtete Tonfolgen ausgefüllt werden. Dieses kompositorische Verfahren ist in Kant-Melodien aber durchaus nicht immer zu finden, jedenfalls nicht in denen, die wir mit benoteten Liedern im Bohohlasnyk vergleichen können. Die Basilianer-Väter in Počajiv haben also zum Teil große Intervalle im Melodiengang zugelassen, besonders am Anfang eines Liedes. Gemeinsam ist den Melodien auch, daß sich in ihnen zweimal recht breite abwärtsführende Sequenzen finden, die in beiden Liedern am höchsten Intonationspunkt beginnen. Die Sequenzen vereinen sich in der Aufwärtsbewegung der Intonation um einen Sekundenschritt: in dem Kant am Anfang des Wortes „vospleščajte“, im Altdruck auf der ersten Silbe des Wortes „mladenca“. Auffallend ist, daß die Melodie im Bohohlasnyk etwas gedehnt ist. Die Sequenz beginnt nicht sofort, so als ob sie vorbereitet würde. Dagegen beobachten wir in dem Kant eine lakonische Art des melodischen Gedankens. Es ist schwer zu sagen, ob die Basilianer von Počajiv die Melodie des Kant: Vsi jazyci, vsěch stran lycy kannten. Jedenfalls ist der Text ganz verschieden, was man von den Noten nicht sagen kann; sie unterscheiden sich zwar, sind aber in gewissen Konturen einander ähnlich. Das spricht dafür, daß dieser Kant den Basilianer-Vätern bekannt war, und es ist somit nicht ausgeschlossen, daß sie auch von seinem Text Gebrauch machten. Wahrscheinlich bestanden gewisse Übereinstimmungen in der Melodie schon in einer Zeit, als an den Druck des Bohohlasnyk noch nicht gedacht wurde. a.2. Zu Beginn des 18. Jahrhunderts oder noch früher entstand das bekannte Weihnachtslied Dyvnaja novyna, nyni Panna Syna porodyla. Die Anfangsworte dieses Liedes sind identisch mit dem Incipit des weltlichen Liedes über Hocycha, dessen Text in dem Liederbuch von Petro Bohonkevyč erschienen ist (NBUV, I, 885, fol. 7ˇ– 8): Dyvnaja novyna nastala, Kotra nihdy ne buvala Pered Petro(m) u nedilju rano [...]334 Ščo včynyla Petrycha Po prozvys’ku Hocycha. Z svoho domu [...] Išla do djaka molodoho nočovaty [...] 334

Hier und im weiteren ist der Text schwer lesbar.

a. Incipits paraliturgischer und liturgischer Lieder

119

Auf den ersten Blick erscheint es nicht sinnvoll, von der Verwendung eines gemeinsamen Incipits in diesen Liedern zu sprechen. Doch gibt es noch andere Weihnachtslieder mit Incipits, die mit denen in weltlichen oder religiös-sittlichen Liedern übereinstimmen oder ihnen recht ähnlich sind. So erinnert der Anfang des Liedes Vozveselymsja, a ne smutymsja neprestanne vsi chrystyjane, Boh nam rodysja i pelenamy povyvsja335, das man häufig in handschriftlichen Liederbüchern des 18. Jahrhunderts findet, an den des Weihnachtsliedes Vozveselymsja vsi kupno nyni, Chrystos rodysja v podloj jaskyni.336 Zu beachten ist, daß in dem Lied Vozveselymsja, a ne smutymsja nur der Anfang des Textes einen religiösen Inhalt hat. Die zahlreichen weiteren Strophen entwerfen ein ausgesprochen weltliches Weihnachtsbild, in dem recht witzig ausgemalt wird, wie ukrainische Dorfbewohner dem neugeborenen Christus ihre Gaben darbringen und ebenso Vertreter anderer Völker: Polen, Griechen, Ungarn, Deutsche, Walachen, „Multjanen“, Serben, Bulgaren. Auch Römer und Moskoviter werden erwähnt. Das ukrainische nationale Kolorit ist in diesem Lied durch die Namen der Festteilnehmer gegeben: Kuz’ma, Mykyta, Charko, Taras, Choma, Borys, Anton, Roman, Hnat, Nazar, Iľko, Hryc’, Maksym, Havrylo, Stach, Ostap, Jakym, Pylyp, Makar u. a. Das veranlaßte einen unbekannten Abschreiber eines Liederbuches, vor dem Text des Liedes anzumerken, daß hier viele „verschiedene Namen von Orten mit Gaben“ („rožnych imen punktov z daramy“) aufgezählt seien und daß es im Jahr 1738 „zusammengestellt“ („zložona“) worden sei (Franko 4801, fol. 1).337 Auch damalige Musikinstrumente sind in dem Lied erwähnt: Hraj že ty mylo v dutky (!), Kurylo. I ty, Matviju, hraj v žolomiju. Tebe, Kyryče, sam Boh klyče, I ty, Senju, zdurmy (?)338 ta bery surmy339 Das Lied ist in den Liederbüchern meist mit den Anfangsworten „Vozveselymsja, a ne smutymsja“ eingetragen. Aber in einem von Hryhoryj Milenevyč abgeschriebenen Liederbuch von 1794 beginnt der Text mit den Worten „Vo jasljach ležyt, kvit340 v rukach deržyt“, die an das Incipit eines bekannten polnischen Liedes erinnern: 335

Bekannt gemacht von Ivan Franko, vgl. М. Возняк, Матеріали, S. 554–556. Dieses Lied hat Voznjak im Zusammenhang mit seinen Studien zum ukrainischen Vertep untersucht: М. Возняк, Давньоукраїнська поезія різдвяних свят: коляди і вертеп // Народна творчість та етнографія, 2003. Nr. 1–2, S. 9. 336 М. Возняк, Матеріали, S. 554–556. 337 Aufzeichnungen des Liedes finden sich auch in anderen Sammelbänden, besonders in: NTŠ 350 (fol. 33ˇ); KDA (P) 476 (fol. 18ˇ); RNB, Q.77 (fol. 85ˇ). 338 In einem Liederbuch aus der Mitte des 18. Jahrhunderts der Sammlung von P. Vjazemskij lautet es so: „А ты, [Сеню], клич ґурми та бери сурми“ (RNB, Q. 77, S. 85). 339 Nach der Aufzeichnung eines Liederbuches des Nationalmuseums (NML, Q. 41, S. 7). 340 Bei Voznjak heißt es „квіт“, in allen anderen bekannten handschriftlichen Sammelbänden dagegen „світ“, darunter auch in dem Liederbuch von H. Milenevyč, das Voznjak benutzt hat.

120

7. Quellenkundliche und textkritische Analyse

„W żlobie leży, któż pobieży“, das im Bohohlasnyk veröffentlicht ist. Von diesem polnischen Weihnachtslied (Kolęda) gibt es auch eine ukrainische Übersetzung, die von Vasyľ Tarnavs’kyj stammt (V jasljach ležyt’, kto ž poběžyt spivaty malen’komu). In Thema und Stimmung steht diesem Lied ein anderes Weihnachtslied nahe: Soberitesja, vsi čelovicy na triumf nyni anhely lyky.341 Seine Anfangsworte erinnern an das Lied Soberitesja z vselennaja vsja pivcev lyky im Bohohlasnyk, das von einem unbekannten Basilianer-Pater stammt. Diese Lieder bedürfen noch einer speziellen Untersuchung. So ist bisher nicht endgültig geklärt, inwieweit sich ukrainische religiöse und weltliche Lieder im 17. und 18. Jahrhundert gegenseitig beeinflußt haben. Wie wir sehen, verdient in dieser Hinsicht auch ein Lied im Bohohlasnyk Beachtung. a.3. Erwähnenswert ist auch das Incipit des Liedes Na rikach vavylons’kych, das immer wieder in verschiedenen Varianten sowohl in handschriftlichen Liederbüchern als auch im Bohohlasnyk zu finden ist. Dieser „Volkspsalm“, wie ihn Myroslav Antonovyč nannte, entsprach und entspricht immer noch dem Geist des ukrainischen Volkes, das „in seiner Geschichte nicht nur einmal unter fremdes Joch geriet und deshalb der Lage der Juden in der babylonischen Gefangenschaft vergleichbar“ sei.342 Der Musikwissenschaftler Antonovyč hat die hirmologischen Notentexte dieses Psalms nicht unter textkritischen Gesichtspunkten mit der Melodie des Liedes aus dem Bohohlasnyk verglichen. Untersucht man jedoch die in seinem Artikel angeführten Beispiele von Hirmoi aus Psalmen, die aus gedruckten und handschriftlichen Hirmologien stammen, und vergleicht sie mit der Melodie des Liedes im Bohohlasnyk, so entdeckt man bei ihnen gemeinsame Züge. Beide Melodien beginnen mit einem abwärts gerichteten Terzschritt und fahren dann in umgekehrter Richtung fort. Auffällig ist, daß mit stufenweise fallender Bewegung im gleichen Intervall auch die Melodie eines geistlichen Kant von Simeon Polockij beginnt.343 Doch danach entwickelt sich die Melodie des Liedes aus dem Bohohlasnyk ganz anders als in dem Hirmos (Beispiel 7):

341

М. Возняк, Матеріали, S. 556–558. М. Антонович, Псалм „На ріках вавилонських“ в українській церковній практиці // Musica sacra. Збірник статей з історії української церковної музики. Львів 1997, S. 56. 343 Spiritual Songs, S. 218–219. 342

a. Incipits paraliturgischer und liturgischer Lieder

121

Obwohl wir es hier mit verschiedenen Melodien zu tun haben, läßt deren Analyse die Vermutung zu, daß der Autor des geistlichen Liedes darum bemüht war, die Hauptintonationen der Hirmos-Melodie zu verdichten. So werden die Worte „i plakachom“ (Hirmologion) und „sidochom“ (Bohohlasnyk) sowie „Siona“ (Hirmologion) und „horka Vavylona“ (Bohohlasnyk) mit auffallend übereinstimmender Intonation gesungen. Hinzugefügt sei, daß Myroslav Antonovyč in der Psalmmelodie das berühmte Anfangsmotiv des Ščedryk, eines zur Weihnachtszeit gesungenen Liedes, verwendet hat (Beispiel 8):

Bemerkenswert ist, daß Melodie und Rhythmus dieses Psalms unverändert blieben. Jedenfalls ergibt sich diese Feststellung aus der Analyse der Melodie, wie sie in einem der ältesten Sammelbände mit Liniennotation, dem Hirmologion von Suprasľ von 1598–1601 (NBUV, I, 5391), und auch in einigen handschriftlichen Hirmologien aus dem 18. Jahrhundert (NBUV, I, 6691; KDA (L) 85) sowie in den gedruckten Hirmologien aus Lemberg und Počajiv enthalten ist. Der Notentext des geistlichen Liedes Na rikach vavylons’kych ist nur aus dem Bohohlasnyk von Počajiv bekannt. Deshalb läßt sich nicht klären, ob es auch andere Varianten der Melodie dieses Liedes gegeben hat; es konnte lediglich festgestellt werden, daß in Transkarpatien Ende des 18. und im 19. Jahrhundert eine lokale Tradition bestand, dieses Lied auf den „Ton“ des weltlichen Liedes Faľšyvaja junost’, zlaja fortuno von Feodor Kastevyč oder zur Melodie des geistlichen Liedes Orhany, ihrajte zu singen. Aber es ist nicht möglich, die „Töne“ zu dechiffrieren, denn keines der handschriftlichen Liederbücher jener Zeit hat die Noten zu diesen Liedern aufgezeichnet. a.4. Im Zusammenhang mit den Paraphrasen der Psalmen soll auch der Psalm Chvalite Hospoda z nebes erwähnt werden, dessen Melodie dem gleichnamigen Lied aus dem Bohohlasnyk sowie dem Abendmahlslied Nr. 3 zum Sonntag von Maksym Berezov-

122

7. Quellenkundliche und textkritische Analyse

s’kyj zugrunde liegt. Die unmittelbare Quelle des Liedtextes ist die Bibel, im Abendmahlslied ist nur die erste Phrase des Psalms verwendet. Melodik und Rhythmik beider Texte sind zum Teil ähnlich. Der Beginn der Noten des geistlichen Liedes mit seiner anrufenden Quartintonation stimmt mit dem Anfang des Abendmahlsliedes überein. Dann gehen die Melodien beider Gesänge unterschiedlich weiter, nur an einigen Stellen scheinen sie sich wieder einander anzunähern344 (Beispiel 9):

Eine noch größere Verwandtschaft zeigt sich zwischen der melodischen Entwicklung der Begleitung zu folgenden Sätzen des Liedes und zum Anfang der zweiten Phrase des Abendmahlsliedes. Der Unterschied besteht nur darin, daß die gleiche Melodie zu verschiedenen Worten gesungen wird (Beispiel 10):

Eine gleiche Parallele kann man auch zwischen dem Beginn der zweiten Hälfte des Liedes und der zweiten Periode des ersten Teils des Abendmahlsliedes feststellen (Beispiel 11): 344

Die Notenbeispiele des zeitgenössischen Virš sind zitiert nach der Ausgabe Максим Березовський, Хоровi духовнi твори / Упорядник та спецредактор Мстислав Юрченко. Київ 1995, S. 43–52.

a. Incipits paraliturgischer und liturgischer Lieder

123

Bei diesen Beispielen fragt man sich, welcher Notentext älter ist? Hat Maksym Berezovs’kyj das Lied für seinen Abendmahlsgesang verwendet, oder haben umgekehrt die Redaktoren des Bohohlasnyk den Text des 148. Psalms in Musik gesetzt und dafür die Melodie des bedeutenden ukrainischen Komponisten verwendet? Die Beantwortung dieser Frage wird dadurch erschwert, daß dieses Abendmahlslied auch in ukrainischen Hirmologien vorkommt. Mit einem Wort – es besteht kein Zweifel, daß das Melos ukrainischer geistlicher Lieder einen bedeutenden Teil des „Intonationswörterbuches“ der Kompositionskunst jener Zeit ausmachte. Ein überzeugender Beweis hierfür sind auch die Werke von Artem Vedeľ, Maksym Berezovs’kyj und Dmytro Bortnjans’kyj, in denen eine Beeinflussung durch die musikalische Stilistik und die charakteristischen Intonationen und Motive ukrainischer paraliturgischer Lieder festzustellen ist. So sind in Vedeľs Cheruvyms’kyj Elemente der Melodie des Liedes aus dem Bohohlasnyk zu Ehren der wundertätigen Ikone der Gottesgebärerin von Berdyčiv (Božija Mater sijajet, ljudije hrjaděte) wahrzunehmen.345 „Die Hinwendung des Komponisten (Artem Vedeľ) zum melodischen Bau der Kanty“, schreibt Mykola Borovyk, „wie auch zu ihren charakteristischen Formen der Mehrstimmigkeit brachte ein folkloristisches Stilelement in seine Musik, ebenso wie die Kanty selbst zu ihm in einer Wechselbeziehung standen.“346 Dieser 345

Olena Ševčuk hat aus einem handschriftlichen Hirmologion von Anfang des 19. Jahrhunderts (NBUV, І, 5387, Gebiet Charkov) mehrere andere Lieder des Bohohlasnyk bekannt gemacht, die für das Singen des Liedes Іже херувими benutzt wurden (Іоаким со Анною; Істочник духовний; Да прийдет; Плачіте сердца; Ісусе мой прелюбезний; Радуйтеся ангелов лики; Уви, откуду отпадох бідний; Страданіє мученика Стефана прославляймо), s. О. Шевчук. Про конфесійний зміст монодійних наспівів XVII–XVIII ст. (за матеріалами українських та білоруських ірмолоїв) // Сакральна монодія: її богословська, літургічна та естетична сутність. // Науковий вісник НМАУ. Київ 2001, Bd. 15, S. 58–70. Den ersten Hinweis auf den Einfluß des Melos eines geistlichen Liedes auf ein Cherubim-Lied gab Antonij Preobraženskyj, s. А. Преображенский, От униатского канта до православной херувимской // Музыкальный современник, 1916, февраль, Nr. 6. 346 М. Боровик, Хоровий концерт i його творцi // Iсторiя української музики. Київ 1989, Bd. I, S. 208.

124

7. Quellenkundliche und textkritische Analyse

hervorstechende Zug in Vedeľs Werk entsprach ganz der Entwicklungstendenz der ukrainischen religiösen Musik im 17. und 18. Jahrhundert. Wenn wir nun zu den Liedern des Bohohlasnyk zurückkehren, deren Incipits von Interesse sind, wenden wir uns zwei Passionsliedern zu: Carju Chryste nezlobyvyj, ahnče dolhoterpelyvyj! (Nr. 39) und Chryste Carju spravedlyvyj, takžes’ veľmy terpelyvyj (Nr. 40). Aus russischen handschriftlichen Liederbüchern aus dem letzten Viertel des 17. Jahrhunderts ist ein Kant mit ähnlichem Incipit bekannt: Jezu Chryste, Paně milyj, baranku barzo cěrplivyj.347 Diese Anfangsworte sind den Incipits der beiden Lieder im Bohohlasnyk sehr ähnlich. Die Ähnlichkeit mit dem Kant vom Ende des 17. Jahrhunderts geht jedoch bei dem zweiten Passionslied über das Incipit nicht hinaus. Zunächst zu dem Lied Carju Chryste nezlobyvyj, ahnče dolhoterpelyvyj! (Nr. 39). Es ist nach dem Vorbild des polnischen Liedes Jezu Chryste, Panie miły, baranku barzo cierpliwy348 gegen Ende des 17. Jahrhunderts entstanden. Die ersten Aufzeichnungen des ukrainischen Textes dieses Liedes finden sich in galizischen Liederbüchern aus der Zeit zwischen 1710 und 1720 (ASP 135, 169; NML, O. 65, Q. 17). Ungefähr in den 1720er Jahren entstand auch das russische Liederbuch Muzejnyj 9498. In diesem steht innerhalb einer Gruppe von Liedern unter der Überschrift psalom o predaniji Gospoda die älteste heute bekannte Fassung der Noten zu dem Lied Carju Chryste (Beispiel 12):

Das Incipit der Noten unterscheidet sich in dem Lied geringfügig von der Melodie im Bohohlasnyk. Im Bohohlasnyk haben die Redaktoren die ersten vier Silben des Liedtextes gedehnt. Das Gleiche sehen wir übrigens auch zu Beginn eines anderen Satzes in der Melodie des Bohohlasnyk, wo es statt eines Sprungs zur großen Terz wie im Liederbuch eine schrittweise Bewegung zur Terz gibt. Damit geht die Melodie hier gleitend in die Melodie des Sammelbandes des Museums über (Beispiel 13): 347

GIM, Muzejskij 1938, RNB, Pogodin 1974 (fol. 88ˇ); BRAN 45.8.195 (fol. 1ˇ–2ˇ). Eine ihrer ersten Veröffentlichungen ist erschienen in dem Sammelband Pieśni katholickie noworeformowane (Krakau 1695), s. М. Возняк, Матеріали, Bd. 10, S. 470. Einen polnischen Text des Liedes mit analogem Incipit in kyrillischer Schrift enthält das russische Liederbuch Muz. 1938 vom Ende des 17. Jahrhunderts, s. Spiritual Songs, S. 73. 348

a. Incipits paraliturgischer und liturgischer Lieder

125

In handschriftlichen Liederbüchern aus verschiedenen Zeitabschnitten des 18. Jahrhunderts sind die Liedtexte, abgesehen von einigen lexikalischen Unterschieden, stabil. Das bezieht sich sowohl auf ukrainische Liederbücher aus den Sammlungen von A. Petruševyč, O. Kalužnjac’kyj, dem Nationalmuseum in Lemberg u. a. als auch auf die Aufzeichnungen im Sammelband Muzejnyj 9498 (in dem es Spuren einer Russifizierung gibt, das Übrige aber insgesamt gleich ist). Wenn man indessen die handschriftlichen Aufzeichnungen mit dem Text im Bohohlasnyk vergleicht, so findet man nicht wenige Unterschiede. Nur in den ersten vier Strophen haben die Herausgeber und Liederdichter des Bohohlasnyk eine Ähnlichkeit mit der ältesten Version des Liedtextes bewahrt (eine Ausnahme bildet die erste Strophe, die praktisch nur paraphrasiert ist):

349

RGB, Muz. 9498, fol. 70349

„Bohohlasnyk“, Počajiv 1790/91

Ц[а]рю Хр[и](с)те, Пане милый, Ты(с) баранку незлобивый, Четверто(к) вечеру бывшу Жидо(м) совѣт сотворившу.

Царю Хрїсте Незлобивый Агнче долготерпеливый ! Совѣту жидовску бувшу И часу Пасхи приспѣвшу.

Стали жидове гадати, Якъ бы Хр[и](с)та поимати, Же намъ законъ уставуе(т), Ц[а]ремъ ся назывует.

Стали жидове гадати Якъ бы имъ Тебе поймати ? Законъ (мовлятъ) уставляєтъ Царемъ ся намъ називаєтъ.

Sehr alte Aufzeichnungen dieses Liedes finden sich in den Liederbüchern ASP 135, Sammlung von Kalužnjac’kyj, veröffentlicht von Hruševs’kyj und Voznjak, s. М. Грушевський, Співаник з початку XVIII в., Bd. 17, S. 52–53, 88–89, und М. Возняк, Матеріали, Bd. 10, S. 470–471.

126

7. Quellenkundliche und textkritische Analyse

Ц[а]ря не имам иного, Токмо кесаря единого, А Іуда к нимъ притече И прибѣгши до нихъ рече:

Царя не знаєм инаго, Токмо Кесаря Римскаго. Но Іуда къ нимъ притече, И притекши сице рече:

Что дадите ? Преда(м) Его, Я есть уч[е]н[и]к Его. Мовят: сребреники даймо, То(л)ко ты на(м) предай его.

Что вы мнѣ дасте за Него Азъ бо єсть ученикъ Єго, Азъ убо вамъ єго в(ъ) руки Предамъ на смертныя муки.

Indes unterscheiden sich die beiden folgenden Strophen des Passionsliedes schon beträchtlich voneinander: А Іуда разгледѣвши, Свое с[е]р(д)це запаливши, За сребреники преда(л) Хр[и](с)та, Южъ та(м) позбы(л) всего ц[а]р(с)тва.

Они ся с(ъ) нимъ совѣщаша, Тридцятъ сребрнихъ обѣщаша: За сребрники продалъ Хр[и](с)та, Учителя Б[о]га иста.

Былъ у ни(х) и прибѣ(г) знову, Якъ бы онъ бы(л) у ни(х) в дому. Познал Хр[и](с)тосъ з своєй моцы, Же онъ жидо(м) на помоцы.

Отшедъ от нихъ, тамъ идѣже, Вечерникъ готовъ, побѣже: Неситїя души бяше, Сребренники тай ношаше.

Danach entwickeln sich die Texte unabhängig voneinander, obwohl sie über dasselbe berichten. Hier folgten die Liederdichter des Bohohlasnyk frei ihrer poetischen Inspiration. Erst die vorletzte Strophe des Bohohlasnyk, die mit den Worten „pryskorbna duša ko smerti“ beginnt, entspricht ganz der letzten Strophe des Liederbuches aus dem Museumsbestand und auch vieler ukrainischer Liederbücher aus verschiedenen Jahrzehnten des 18. Jahrhunderts:

350

Христос хлѣб преломивъ да ястъ, И всѣмъ ученикомъ подаетъ, Вмочивши в соли, Юдѣ даст: Той мя от вас жидом предаст.350

Хлѣб преломи Христосъ да ястъ, И всѣм ученикомъ подастъ, Не отвержу ни Іуду, А ще вся вѣдаше всюду.

Мови(л) же онъ Іоаннъ Своєму другу Напер(с)тнику. Мовы(л): не спите, но стойте, Моєй муки ожидайте.

Сей имъ глаголъ смутнїй бяше: Єдинъ от нихъ имѣяше, Иже сhѣе свечеряти На смерть Г[о](с)[по]да предати.

Im Liederbuch Muzejnyj 9498 fehlt diese Strophe. Ihr Text ist hier zitiert nach dem Liederbuch der Sammlung von Petruševyč Nr. 169, geschrieben vor 1709.

a. Incipits paraliturgischer und liturgischer Lieder Прискорбна д[у]ша ко см[е]рти, Южъ часъ приходи(т) умерти. Прїиде конецъ и прїиде часъ, Останте, ю(ж) иду от васъ.

127

Предреклъ Хр[и](ст)осъ ученику, Іоанну Наперснику: Хлѣб в(ъ) соль вмочивый, мя предасть, Вмоченнїй хлѣб Іудѣ дасть. Окаянство Іудино ! Рожденїє Єхνднино ! Предалъ Хр[и](с)та — обѣсися, Души и сребра лишися. Се терпѣлесь прежде страсти, Хр[и](с)те, хотяй грѣшнихъ спасти, Єгда жесь имѣлъ страдати, Началъ к(ъ) другимъ глаголати: Прискорбна душа ко смерти, Надлежитъ бо мнѣ умерти, Приспѣ конецъ и прїиде часъ, Останѣте, иду от васъ. Отшедъ, зачатся молити, На старсть себе готовити, И мы Хр[и](с)ту помолимся, Страстемъ Єго поклонимся.

Beide Texte erzählen auf unterschiedliche Weise von demselben Ereignis: dem Verrat des Judas. Der Unterschied besteht darin, daß die Basilianer-Väter sich bemüht haben, den Text verständlicher zu formulieren und den Inhalt folgerichtiger wiederzugeben, was ihnen auch gelungen ist. An einigen Stellen stützt sich der Dichter des Liedes auf das Evangelium. So werden, wie Sofija Ščeglova gezeigt hat, in der zwölften Strophe die Bibelstellen Markus 14,36 und Johannes 17,1351 verwendet. Ščeglova weist auch auf einen Einfluß des Pentekostars (Cvetnaja Triod’) in dem Lied hin und macht eine weitere wichtige Beobachtung: Sie kommt zu dem Ergebnis, daß die Redaktoren des Bohohlasnyk „manchmal aus zwei alten Strophen einige neue Zeilen hinzugefügt und dafür alte ausgelassen haben. So fuhren sie auch fort und ließen eine, manchmal zwei oder drei Zeilen einer Strophe unverändert, die restlichen schrieben sie neu. Dieses Verfahren wendeten sie recht häufig an“, z. B. auch bei dem Lied Carju Chryste nezlobyvyj, ahnče dolhoterpelyvyj!352

351 352

С. Щеглова, „Богогласник“, S. 281. Ebd., S. 179.

128

7. Quellenkundliche und textkritische Analyse

a.5. Das Lied Chryste, Carju nezlobyvyj, takžes’ velmy terpelyvyj (Nr. 40) hat eine wesentlich kürzere Vorgeschichte. Handschriftliche Quellen belegen, daß es im zweiten Viertel, vielleicht auch in der Mitte des 18. Jahrhunderts entstanden ist. In der Beliebtheit stand es merklich hinter dem Lied Carju Chryste nezlobyvy zurück, obwohl es in der zweiten Hälfte des 18. Jahrhunderts bereits in vielen Regionen der Ukraine bekannt war, was erhaltene Liederbücher belegen. Leider enthalten diese Liederbücher nicht die Melodie des Liedes, so daß wir sie nur aus der Version des Bohohlasnyk kennen. Ein Vergleich der Liedtexte in anderen Liederbüchern mit denen des Bohohlasnyk zeigt wesentliche Unterschiede. Als Beispiel wählen wir den Text des Liedes Chryste, Carju spravedlyvyj aus dem Liederbuch aus Galizien (GKMK 1302/3) und dem aus Suprasľ (F 19–233), die Voznjak und danach Dieter Stern veröffentlicht haben. Der Vergleich mit der Version im Bohohlasnyk zeigt, daß die handschriftlichen Texte, abgesehen von einigen lexikalischen und phraseologischen Unterschieden und obwohl einige Strophen in dem Liederbuch aus Galizien fehlen, wenige Unterschiede aufweisen. In dem Liederbuch aus Suprasľ z. B. wird nach den ersten beiden Strophen ausführlicher über den Verrat des Judas gesprochen: A Iuda zapalenyj, Hdy predal Chrysta šalenyj, Za srebnyky predal Chrysta, Juž on pozbyl vsego panstva.353 In dem Text aus Suprasľ wird auch noch ein „Hanaš – čolovik zapalenyj“ erwähnt. Doch der wesentlichste Unterschied betrifft die letzte Strophe in dem Liederbuch aus Galizien und die Schlußstrophen in der Handschrift aus Suprasľ. Darin geht es um den Abschied der Gottesgebärerin von ihrem Sohn. In beiden Liederbüchern beginnt diese Episode mit den Worten: „Gdy (tam) pryběhla Matka k Synu: ostavljaješ mja jedynu“. Aber dann heißt es in dem Liederbuch aus Galizien weiter: „Snydy s kresta až do dolu, umru pospolu s Toboju“354, während die Variante in dem Liederbuch von Suprasľ umfangreicher und detaillierter ist: Tam prybihla Matka k Synu, Ostavljaješ mja jedynu, Juž tja vyždu umerščvlenna, V rebra tvoja probodenna. Syn na krestě movyl slovo, Matko, jest ty carstvo hotovo. Vydjašč Matku žaloslyvu, Pod kryžem boleslyvu Žalostno Matka rydajet, 353 354

Die Liederhandschrift F 19–233, S. 525. s. М. Возняк, Матеріали, S. 470.

a. Incipits paraliturgischer und liturgischer Lieder

129

Serdce jemu probodajet. Ulytujsja nado mnoju, Synu nad Matkoju svojeju. Snydy so kresta až do dolu, Umrju ja s toboju pospolu.355 Vielleicht ist die Variante von Suprasľ ein wenig älter, denn die Schlußstrophen enthalten Spuren polnischer Lexik. In der Aufzeichnung aus Galizien fehlt diese Textstelle, vermutlich weil der Text ungefähr in den 1770er Jahren aufgezeichnet wurde, als polnische Spuren, die sich lange Zeit im ukrainischen Gesang gehalten hatten, allmählich getilgt wurden. Diese Texte waren die Grundlage für das Lied Chryste, Carju spravedlyvyj im Bohohlasnyk. Doch von den 18 Strophen des Passionsliedes im Bohohlasnyk sind nur die ersten vier mit den entsprechenden Strophen in den anderen Liederbüchern mehr oder weniger identisch. Die restlichen 14 Strophen haben mit den Texten der Liederbücher von Galizien und Suprasľ nichts gemeinsam. Nur gelegentlich gibt es gedankliche Parallelen oder inhaltliche Ähnlichkeiten mit den handschriftlichen Texten. Als Besonderheit finden wir in der Mitte des Liedes im Bohohlasnyk einige Zeilen, die dem Text in den handschriftlichen Liederbüchern sehr ähnlich sind. Im Bohohlasnyk steht: „Nevinnost’ Pilat uznajet, rucě svoja umyvajet“ und fast das Gleiche auch im Liederbuch von Suprasľ: Pilat rucě svoě umyv, Barzo sja tomu izumyv. Otož rucě umyvaju, Vyny Syna Božija ne znaju.356 Es ist kaum anzunehmen, daß das Lied Chryste, Carju spravedlyvyj aufgrund eines anderen Incipits entstanden ist. Wahrscheinlicher ist, daß ein älteres Lied aus Suprasľ, Galizien oder anderswoher, frei paraphrasiert wurde. Die Redaktoren von Počajiv, unter denen recht gewandte Liederdichter gewesen sein müssen, haben praktisch ein ganz neues Passionslied verfaßt, dessen Wurzeln wenigstens bis in die Mitte des 18. Jahrhunderts zurückreichen. a.6. An das Incipit des bekannten Auferstehungs-Kant: Radujsja zilo, dščy Sionja erinnern die Anfangsworte eines Liedes im Bohohlasnyk auf den Palmsonntag, dessen Text etwa im ersten Drittel des 18. Jahrhunderts entstanden ist. Noch früher wird der Auferstehungs-Kant des Hieromonach German Voskresens’kyj datiert, den dieser kurz vor dem Tod des in Ungnade gefallenen Patriarchen Nikon im September 1681 geschrieben hat. In einem Akrostichon des Kant heißt es anläßlich der Rückkehr dieses Reformers der russischen Orthodoxie aus der Verbannung: „Radujsja, pastyrju velikij, 355 356

Die Liederhandschrift F 19–233, S. 526. Ebd., S. 526.

130

7. Quellenkundliche und textkritische Analyse

o Nikone“. Germans schönes Akrostichon beruht auf Textmaterial des Osterkanons und des Evangeliums.357 Das ukrainische Lied hat auch unmittelbare Verbindung mit dem Evangelium und mit liturgischen Hymnen. So heißt es bei Matthäus (21,5): Skažit’ Sions’kij don’ci: Os’ do tebe jde Car tvij! Vin pokirlyvyj, i vsiv na osla … Ähnlich lauten auch die ersten Worte des Liedes im Bohohlasnyk: Radujsja zělo, dščy Sionja, Se Car tvoj vozsědyj na konja … Daß beide Texte zusammenhängen, unterliegt keinem Zweifel. Auch in einigen handschriftlichen Liederbüchern des 18. und 19. Jahrhunderts heißt es: „Car tvoj vozsědyj na oslja“, d. h. ebenso, wie im Evangelium. Ob der Dichter des Liedes Radujsja zilo den Kant des German Voskresenskij kannte, ist nicht bekannt. Doch, wie schon erwähnt, haben Dichter geistlicher Lieder im 18. Jahrhundert recht häufig auf geistliche Lieder des 17. Jahrhunderts zurückgegriffen und so vielleicht auch auf Lieder des Hieromonach German aus dem Voskresenskij-Kloster. Zweifellos hat aber der ukrainische Liederdichter des Bohohlasnyk einen Originaltext verfaßt. In den handschriftlichen Liederbüchern der ersten Hälfte des 18. Jahrhunderts konnten nur relativ wenige Aufzeichnungen dieses Liedes mit Noten gefunden werden. Eine ungefähr im zweiten Viertel des 18. Jahrhunderts entstandene Aufzeichnung enthält den Kant: Radujsja zilo, dščy Sionja in einer dreistimmigen Version mit Noten, die sich in Melodik und Rhythmik zwar etwas von dem Lied im Bohohlasnyk unterscheidet, aber sicher gemeinsame Wurzeln mit ihm hat (Beispiel 14):

357

А. Позднеев, Рукописные песенники, S. 28.

a. Incipits paraliturgischer und liturgischer Lieder

131

Dieser musikalisch-poetische Text (oder eine sehr ähnliche Variante) war Grundlage der redaktionellen Tätigkeit der Basilianer-Väter von Počajiv. Im Vergleich zu dieser Aufzeichnung im Liederbuch der Sammlung Vjazemskijs enthält der Bohohlasnyk eine Variante, deren musikalischer Teil gleichfalls recht ausdrucksvoll ist (Beispiel 15):

Die Melodie des Liedes aus dem Bohohlasnyk beginnt mit einer kurzen melodischen Phrase zu den Anfangssilben des poetischen Textes. Dieses Prinzip der Melodieführung ist auch für viele andere Lieder des Bohohlasnyk charakteristisch. Solche Elemente des Melodieanfangs gibt es jedoch auch im ersten Satz der Melodie des Kant,

132

7. Quellenkundliche und textkritische Analyse

der sich aus zwei gleichen Phrasen zusammensetzt. Dabei fällt aber auf, daß die Melodie im Bohohlasnyk lakonischer, zurückhaltender und insgesamt frei von tanzartigen Zügen ist. Die Redaktoren dieser Ausgabe blieben also auch bei diesem Lied ihrer Gepflogenheit treu, den Einfluß der Melodik und Rhythmik von Volksliedern auf die Lieder des Bohohlasnyk möglichst zu verbergen. In dem Kant ist dagegen nicht nur im ersten Satz, sondern in der gesamten Melodie die volkstümliche tanzliedartige Grundlage sehr ausgeprägt. Bei der Verbreitung des Liedes in Sängerkreisen wurde der Umfang der Strophen stark erweitert. Daraus ergab sich die Notwendigkeit, auch die Melodie um ein Teilstück zu ergänzen, anfangs als Variante der bisherigen Melodie, später durch vollständige Wiederholung des zweiten Liedsatzes. Diese Form der Melodievariante ist nur durch den Bohohlasnyk bekannt geworden. Deshalb läßt sich nicht sagen, ob die Basilianer-Väter eine Melodie bearbeitet haben oder ob ihre Mitwirkung bei der Erweiterung einer Melodie auszuschließen ist. Der Liedtext ist in Redaktionen aus verschiedenen Jahrzehnten des 18. Jahrhunderts bekannt. Die älteste Aufzeichnung ohne Noten steht im Liederbuch ASP 233358, mit Noten in einem Liederbuch der Sammlung Vjazemskij. Der Text, der dem im Bohohlasnyk am nächsten steht, findet sich im Liederbuch aus Suprasľ, das Dieter Stern veröffentlicht hat.359 Aber auch dieser unterscheidet sich deutlich von der Fassung des Bohohlasnyk. Das zeigt sich vor allem in der unterschiedlichen Reihenfolge der Strophen. Die zweite Strophe des Liedes im Bohohlasnyk entspricht inhaltlich der sechsten Strophe des Textes aus Suprasľ. Die Abweichungen beschränken sich aber nicht auf die Umstellung dieser Strophen. Die Änderungen sind immerhin so bedeutend, daß beide Texte, außer der ersten und teilweise der zweiten Strophe, nur teilweise Ähnlichkeit, z. B. in der Lexik, zeigen. Von welchen Absichten die Basilianer-Väter von Počajiv bei der Redigierung geleitet waren, ist schwer zu beurteilen. Ein Text aus dem Liederbuch des Jan Levykovs’kyj (ASP 233), das Voznjak bekannt gemacht hat, unterscheidet sich, abgesehen von der ersten und teilweise der zweiten und dritten Strophe, insgesamt von den Varianten aus Suprasľ und dem Bohohlasnyk. Ob die Redaktoren des Altdruckes diese Variante kannten, ist nicht zu entscheiden. Immerhin enthält die sechste Strophe im Liederbuch von Levykovs’kyj folgende Zeilen: Narod mnoh tebe ustrětachu I vitvy tebi postylachu Ot vaija finyka, Po nych hrjadet Vladyka, Vsich Car i Boh.360 358

М. Возняк, Матеріали, S. 453–454. Die Liederhandschrift F 19–233, S. 516–517. 360 Ebd., S. 454. 359

a. Incipits paraliturgischer und liturgischer Lieder

133

Im Bohohlasnyk von Počajiv und im Liederbuch aus Suprasľ steht diese Erzählung über die Begegnung des Herrn schon am Ende der ersten Strophe: Sritše padyte I prynesite dnes’ vaija finika, Hrjadet do vas Vladyka Vo lycě. Im Gegensatz zum Liederbuch von Levykovs’kyj gibt es im Bohohlasnyk keine Varianten oder Strophen, in denen die Auferweckung des Lazarus so detailliert geschildert würde: Sta Iysus nad Lazarja hrobom, Vozhlasy umerša tym slovom. Rekl: Lazare, hrjady von, Ispusty ad so hnivom Z temnyca.361 Der Vergleich der verschiedenen Varianten dieses Liedes läßt nicht den Schluß zu, daß sich die Basilianer von Počajiv bei der Redaktion auf einen besonders bevorzugten Text gestützt hätten, auch nicht auf die Variante aus Suprasľ. Vielleicht wollten sie den Text im Bohohlasnyk nur in eigener Bearbeitung wiedergeben, die zugleich auf der Berücksichtigung verschiedener regionaler Varianten des 18. Jahrhunderts beruhte. Das zeigt sich in gewissem Maße auch in der letzten Strophe des Liedes im Bohohlasnyk, in der, verglichen mit den entsprechenden Strophen der handschriftlichen Liederbücher, der Einfluß des Evangeliumtextes (Matthäus 21,9) viel deutlicher erkennbar ist: Osanna Davydovu Synu, Mladencev vospoim pisn’ vynu, Ty nas, Chryste pryšedšyj, Ot t’my k svitu vozvedi Bluždjaščych. Das Lied Radujsja zilo wurde im Laufe der Zeit vielfach ergänzt und verändert, z. T. sogar erheblich, allerdings nicht immer begründet. Der älteste Text war besser gelungen, er ist ausdrucksvoll und nicht durch überflüssige Einzelheiten oder komplizierte lexikalische Konstruktionen überladen. Ausdrucksvoller und interessanter ist auch seine Melodie. Deshalb fand nicht die Variante Radujsja zilo aus dem Bohohlasnyk, sondern die ältere Fassung größere Verbreitung. Sie ist in handschriftlichen Sammelbänden von Anfang des 18. bis Mitte des 19. Jahrhunderts aufgezeichnet. Eine dieser Varianten von Radujsja zilo aus einem galizischen handschriftlichen Liederbuch der zweiten Hälfte des 19. Jahrhunderts ist durch Voznjak der Wissenschaft zugänglich gemacht worden.

361

Ebd., S. 453.

134

7. Quellenkundliche und textkritische Analyse

a.7. Der Bohohlasnyk enthält noch ein weiteres Lied, dessen Incipit unmittelbar mit einem Text der ukrainischen sakralen Monodie verbunden ist: Izlijasja ot ust tvojich, otče blažennyj. Das Incipit ist einem andern Lied auf den hl. Basilios den Großen sehr ähnlich: Izlijasja blahodat’ vo ustnach tvojich, otče. In den handschriftlichen Liederbüchern stehen die Lieder manchmal hintereinander oder auf verschiedenen Seiten. Im Bohohlasnyk von Počajiv ist dagegen nur ein Lied veröffentlicht. Welches Lied älter ist, ist schwer zu sagen. Die beiden ältesten Texte sind in einem Liederbuch aus dem slovakischen Nižný Tvarožec (ukr. Нижні Тварожці), Mitte der 1730er Jahre, überliefert (Maslov 45). Allerdings ist das Lied aus dem Bohohlasnyk auch in einem Liederbuch der Lemken aus dem ersten Drittel desselben Jahrhunderts aufgezeichnet (NML, Q. 17). Da es aber nicht genauer zu datieren ist, kann man beide Texte zeitlich auch nicht auseinanderhalten. Zwei Lieder auf den hl. Basilios enthält auch das Liederbuch von Suprasľ. Dasjenige, das im Bohohlasnyk von Počajiv veröffentlicht ist, wurde von den Herausgebern stark überarbeitet. Unter anderem haben sie zu den bisherigen fünf Strophen vier weitere hinzugefügt, drei davon in der Mitte des Liedes. Die vierte der ergänzten Strophen hat mit der letzten Strophe des Liederbuches von Suprasľ nur in der Schlußphrase „i dovedi do pokoja“ Ähnlichkeit. So ist der ältere Text im Bohohlasnyk fast um das Doppelte erweitert, und außerdem sind auch die ersten vier Strophen teilweise verändert. Grundlage beider Lieder ist zweifellos das Sticheron auf den hl. Basilios Izlijasja blahodat’ vo ustnach tvojich, prepodobne otče.362 Eine seiner ältesten Versionen ist in dem Hirmologion enthalten, das 1626 im Kiever Höhlenkloster abgeschrieben wurde (Beispiel 16):

362

Mit der Melodie eines weiteren Sticherons, Слава Богу на висоті, stimmt noch ein anderes Weihnachtslied aus dem Bohohlasnyk überein: Слава буди во вишніх Богу; s. Ю. Медведик, Гимнографічні джерела української духовної пісні // КАЛОΦΩΝІА. Науковий збірник з історії церковної монодії та гимнографії. До 70-ліття Олександри Цалай-Якименко. Львів 2002, Nr. І, S. 137.

a. Incipits paraliturgischer und liturgischer Lieder

135

Dem Sticheron am nächsten steht ein Lied, das nicht in den Bohohlasnyk aufgenommen wurde. Seine erste Strophe unterscheidet sich wenig von dem Hirmologion-Text: Izlijasja blahodat’ vo ustnjech tvojich, otče, I byl jesy pastyr’ dobryj, Vasylije svjadče, Uča slovesnyja ovca, Virovaty v Boha Otca, v Trojcu jedynu.363 Doch danach weicht der Text des Liedes Izlijasja blagodat’ vo ustnjech tvojich, otče von dem im Sticheron ab. Das Gleiche gilt auch für das Lied Izlijasja ot ust tvojich, otče blažennyj im Bohohlasnyk. Der Unterschied besteht darin, daß der Text schon nach der ersten Zeile anders weitergeht als im Sticheron. Auch die Melodien haben nichts gemeinsam (Beispiel 17):

Die Redaktoren des Bohohlasnyk begnügten sich bei ihrer Ausgabe nicht nur mit diesen Noten. Sie boten eine weitere Melodie für den Gemeindegesang an. Dieser „Ton“ konnte ihrer Meinung nach die Melodie des Liedes zu Mariä Lichtmeß (vgl. Lukas 2,22) Prynosyt’ Diva mladenca vo cerkov nyni sein, das unter Nr. 30 verzeichnet ist. Man sieht, daß sich die erste Hälfte des Liedes mit Ausnahme minimaler Abweichungen in den Kadenzabschnitten in nichts von dem Lied auf Basilios den Großen im Bohohlasnyk unterscheidet. Doch im weiteren Verlauf, nach der Reprise, hat dieses Lied auf die Hineintragung eine ganz andere, interessantere und ausdrucksvollere, melodische Entwicklung. Außerdem weisen Melodie und Rhythmik des Liedes Prinosyt’ Diva viel ausgeprägter folkloristische Einflüsse auf (Beispiel 18)364: 363

Die Liederhandschrift F 19–233, S. 681. Lidija Kornij spricht über Merkmale des Kosakenrhythmus in einem anderen Teil des Notentextes, s. Л. Корнiй, Історія української музики. Київ – Харків – Нью-Йорк 1996, S. 218. Interesse für dieses Lied zeigte schon Mychajlo Hajvorons’kyj, s. М. Гайворонський, Канти з почаївського 364

136

7. Quellenkundliche und textkritische Analyse

Ukrainische handschriftliche Liederbücher des 18. Jahrhunderts haben zu den Liedern der Basilianer und zu Mariä Lichtmeß keine Noten. Deswegen kann man nicht sagen, ob die im Bohohlasnyk gedruckten Melodien authentisch sind; eher wohl nicht. Anscheinend hat ein Bearbeiter in Počajiv zu einer Melodie zwei Varianten geschrieben, eine für das Lichtmeß-Lied und eine für das Lied auf den hl. Basilios.365 Dabei benutzte der Dichter des Bohohlasnyk weder die Noten des geistlichen Kant: Izlijasja ot ust tvojich, otče, der in russischen handschriftlichen Liederbüchern aus der Mitte des 18. Jahrhunderts (Titov 3351; SPk 21) enthalten ist, noch, wie schon erwähnt, die Melodie des Sticherons Izlijasja blahodat’ vo ustnach tvojich, prepodobne otče. Im Bohohlasnyk gibt es noch weitere Lieder, für die sehr wahrscheinlich ein anderes Incipit verwendet wurde. Man hat festgestellt, daß im ersten ukrainischen geistlichen Liederbuch mit Noten von 1773 drei der acht Lieder von einem unbekannten Basilianer-Pater geschrieben sind, der Incipits alter geistlicher Kanty verwendet hat. Zu den Autoren des Bohohlasnyk, die nach dieser Methode dichteten, gehören Ivan Voľs’kyj, Ivan Paškovs’kyj und Roman Korec’kyj. Das Lied von Ivan Vol’s’kyj Iordan, uhotovysja, Ioanne, skoro spišysja erinnert sehr an das Incipit des Liedes Iordan riko, uhotovysja. Und das Lied des Ivan Paškovs’kyj Chrystos Hospod’ voskrese ist, wie Peretc bemerkte, eine Überarbeitung des Auferstehungsliedes Chrystos Pan z mertvych vostal. Wie Ivan Paškovs’kyj verwandte auch Ivan Voľs’kyj für seine Lieder alte Texte unbekannter Autoren. Etwas anders sind zwei Lieder von Roman Korec’kyj zu beurteilen: Krestnym drevom Raspjatoho ot nevirnych ijevrejev und Krestnym drevom Raspjataho, uvinčanna ternijem. Wie man sieht, sind ihre Incipits annähernd gleich, und sie sind auch annähernd gleichzeitig, nicht vor dem letzten Viertel des 18. Jahrhunderts, erschienen. Es fällt auf, daß Korec’kyj auch in seiner weiteren Entwicklung mehrmals die Sujets eigener Lieder miteinander kombiniert. Daher ist anzunehmen, daß er im vorliegenden Fall ebenfalls ein eigenes Incipit verwendet hat. „Богогласника“ в обробці М. Гайворонського. Жовква 1938, Nr. 1. 365 Keine der Melodievarianten findet sich in Liederbüchern vor dem Bohohlasnyk, und der Text des Liedes mit Noten wurde erst nach dem Erscheinen des Bohohlasnyk bekannt, was auch ein Beleg dafür ist, daß es speziell für diese Ausgabe komponiert wurde.

a. Incipits paraliturgischer und liturgischer Lieder

137

* * * Nicht alle Lieder des Bohohlasnyk, die nach älteren Texten verfaßt wurden, können hier untersucht werden. Der bekannte Kant des Danylo Tuptalo Maty myloserda, Ty jesi ohrada erinnert z. B. mit seinen beiden Anfangsworten an das Lied auf die Gottesgebärerin Maty myloserdija, more ščedrotam im Bohohlasnyk. Bei beiden Liedern handelt es sich ihrem Inhalt nach um Gebete. Das Lied Maty myloserdija, more ščedrotam ist wohl speziell für den Bohohlasnyk geschrieben worden, und da die Herausgeber des Bohohlasnyk, wie schon mehrfach erwähnt, mit den Werken des Tuptalo vertraut waren, kann nicht ausgeschlossen werden, daß sein Kant einen unbekannten Dichter in Počajiv inspiriert hat. a.8. Schließlich soll noch auf ein bemerkenswertes Lied im Bohohlasnyk hingewiesen werden, das der wundertätigen Ikone in dem Städtchen Bar in Podolien gewidmet ist: O vsepitaja Maty! O vsepitaja Maty! O Maty, Maty blahodaty. Nach Ščurat ist die älteste Fassung dieses Liedes im Liederbuch der Sammlung Vjazemskij (RNB, Q. 77) enthalten.366 Indessen steht in diesem Liederbuch zwar das Lied O Vsepitaja Maty, O Vsepitaja Maty, pučyno blahodaty roždšaja vsich svjatych, jedoch stimmen weder die Noten noch der Text, außer dem Incipit, mit dem Lied im Bohohlasnyk überein. Es ist vielmehr wiederum anzunehmen, daß das Preislied zu Ehren der Gottesgebärerin von Bar ebenfalls speziell für den Bohohlasnyk geschrieben wurde, und zwar für den Abschnitt mit Preisliedern auf Ikonen, den die Herausgeber, wie Ščurat bemerkt hat, wahrscheinlich konzipiert haben, um die Verehrung der Gottesgebärerin von Počajiv noch mit einer Art „poetischer Krönung“ zu versehen. Deshalb ist nicht ausgeschlossen, daß die Melodie des Liedes im Bohohlasnyk ihre Wurzeln in älteren ukrainischen Liedern auf Ikonen aus der Zeit von Ende des 17. bis Mitte des 18. Jahrhunderts hat, denn eben damals wurden Lieder geschrieben wie O Vsepitaja Maty, kto tja možet vychvaljaty, po vsim svit jestes’ slavna ot Boha Otca povolna (auf die Ikone aus dem Dorf Vicyn in Galizien)367; O Vsepitaja Maty, O Vsepitaja Maty, hdy na sud kažut staty368; O Vsepitaja Maty, ot lity Maty blahodaty, ispolnenna blahodaty; Prečystaja Divo Maty, pomyluj nas369. Erhalten sind auch Aufzeichnungen eines Kant: Vsepitaja Maty, Vsepitaja Maty, pučyno blahodaty roždšaja vsich svjatych (Titov 3351; Vjazemskij 77).

366

В. Щурат, Із студій, S. 30. М. Возняк, Матеріали, S. 503. 368 Das Lied wurde zuerst veröffentlicht in Katechizm krótko zebrany […] 1768, Nr. 1, danach in dem Liederbuch von Počajiv, vgl. Барокові духовні пісні, S.189–190. 369 Ebd., S. 192–193. 367

138

7. Quellenkundliche und textkritische Analyse

b. Lieder ukrainischer und polnischer Verfasser in polnischer Sprache Bei der Untersuchung der Incipits sind auch die ukrainischen geistlichen Lieder in polnischer Sprache zu berücksichtigen, deren es im Bohohlasnyk nicht wenige gibt. Es geht um Preislieder auf Ikonen wie Naymilsza Niebios i ziemi Ozdobo (Nr. 118, auf die Ikone au dem Dorf Zahoriv in Wolhynien); Królowa, Niebios Pani, Hołd daiem Ci poddani (Nr. 120, auf die Ikone aus der Stadt Kremenec’); Boga wierni hołdownicy (Nr. 122, auf die Ikone aus dem Dorf Bilostok in Wolhynien); Zródło Łask, wzorze Cnót, Nieba Ozdobą (Nr. 124, auf die Ikone aus dem Dorf Zahajec’ in Galizien); Przed wieki Niebios i Ziemi Królowa (Nr. 126, auf die Ikone aus dem Dorf Puhyn in Wolhynien). All diese Lieder wurden von den Basilianer-Dichtern speziell für den Bohohlasnyk geschrieben. Dabei verwendeten sie für neue Lieder mehrfach Incipits älterer geistlicher Lieder. Bisher konnte jedoch nicht geklärt werden, ob die polnischsprachigen Ikonenlieder des Bohohlasnyk gemeinsame Incipits mit polnischen geistlichen Liedern auf die Muttergottes haben. Ähnlichkeit mit Incipits polnischer Lieder weisen auch andere Lieder in polnischer Sprache im Bohohlasnyk auf wie Nowa Jutrzeńko w Zachodzie wschodząca (Nr.146) und Posłuchaycie, co zrobiła wściekłych odszczepieńców siła (Nr. 147). Sie wenden sich an den hl. Josafat Kuncevyč, der in der griechisch-katholischen Kirche Anfang des 17. Jahrhunderts verehrt wurde. Obwohl sie in verschiedenen Jahrzehnten des 18. Jahrhunderts geschrieben wurden, zeigen sie eine enge Verwandtschaft mit polnischen Kirchenliedern des 17. Jahrhunderts. Das Lied Nowa Jutrzeńko wurde wahrscheinlich nach dem Vorbild des Liedes auf den hl. Stanisław Nowa Jutrzeńko kraiu sarmackiego, drogi kleynocie krolestwa Polskiego geschrieben.370 Und das Lied Posłuchaycie, co zrobiła ist nicht nur durch den Bohohlasnyk bekannt, sondern auch durch eine viel frühere Version, deren etwas ukrainisierter Text im Bohohlasnyk von Kam’jane von 1734 in kyrillischer Schrift aufgezeichnet ist. In den angegebenen Quellen ist vermerkt, daß diese Lieder zur Melodie Carju Chryste gesungen werden sollen. Auffallend sind Anmerkungen vor dem Text des Liedes im Bohohlasnyk von Kam’jane und im Bohohlasnyk von Počajiv. Im handschriftlichen Bohohlasnyk lesen wir, dieses Lied sei ein „skazanije pivajemoje o stradaniji jeho“ („eine gesungene Legende über sein [des hl. Josafats] Leiden“), und in der Ausgabe von Počajiv heißt es, es sei „ein historisches Lied“ über die Ermordung des Märtyrers um seines griechischkatholischen Glaubens willen. Da die Textvariante des Liedes Posłuchaycie, co zrobiła aus dem Bohohlasnyk von Kam’jane nur mit erheblichen Textdefekten und in primitiv ukrainisierter Form überliefert ist, beschlossen die Herausgeber des Bohohlasnyk von 370

Zu diesem Lied s. K. Mrowiec, Pieśni polskie ku czci św. Stanisława // Summarium. Sprawozdania Towarzystwa Naukowego KUL. Lublin 1978, S. 119–135; s. auch J. Medvedyk, Ukrainian and Polish Sacred Sacred Songs in Honour of St. Josaphat Kuncevych in Bohohlasnyk // Musica Antiqua. Acta Musicologica. Bydgoszcz 1997, Bd. ХІ, S. 397–402.

b. Lieder ukrainischer und polnischer Verfasser in polnischer Sprache

139

Počajiv, den polnischen Originaltext abzudrucken. Dies taten sie im übrigen nicht als Erste, denn die Basilianer von Suprasľ hatten den polnischen Text bereits 1779 in ihrer Ausgabe Nabożeństwo do ś. Jozafata Męczennika arcybiskupa połockiego [...] (Suprasľ 1779) veröffentlicht.371 Das Incipit-Verfahren im Bohohlasnyk bedarf noch weiterer quellen- und textkritischer Untersuchungen, denn bisher sind noch nicht alle Lieder, vor allem nicht die in polnischer Sprache, untersucht. Hierzu gehört z. B. ein Lied über den „Abschied von der Welt“ („pożegnanie świata“): Żegnam cię, świece, wieczne daię Vale. Sein Incipit erinnert an die Anfangsworte des Liedes Żegnam cię, muy wiecie wesoły, już die w śmiertelne popioły, das im Liederbuch von Vater und Sohn Levyc’kyj aus dem Dorf Choceń aufgezeichnet ist. Später hat Oskar Kolberg das Lied veröffentlicht.372 Zum Abschluß der Betrachtung des Incipit-Verfahrens bei geistlichen Liedern soll betont werden, daß es nicht nur von den Liederdichtern des Bohohlasnyk, vor allem den Dichtern aus dem Basilianer-Orden, verwendet wurde. Vielmehr wurde es seit den Anfängen der paraliturgischen Literatur allgemein in der Ukraine angewandt. Vorläufig kann nicht eindeutig gesagt werden, ob die Dichter im 17. und 18. Jahrhundert für ihre eigenen neuen Lieder häufiger Incipits aus liturgischen oder aus paraliturgischen Liedern verwendet haben. Die Erforschung der Lieder des Bohohlasnyk, die gerade begonnen hat, wird dazu beitragen, diese Frage zu klären. Heute weiß man nur, daß dieses Verfahren nicht nur in der Kirchenlieddichtung Westeuropas verbreitet war, sondern auch bei paraliturgischen Liedern in der Ukraine. Und der Bohohlasnyk repräsentiert es in vollem Umfang – sowohl bei den poetischen Texten als auch den Melodien.

371 372

M. Cubrzynska-Leonarczyk, Katalog druków supraskich, S. 97. O. Kolberg. Lud, Serya XXII. Łęczyckie. Kraków 1889, S. 41.

8. Veränderung der Melodien durch die Herausgeber a. Zur Forschungslage Das wissenschaftliche Interesse für die redaktionelle Arbeit der Basilianer in Počajiv an den Melodien der Lieder im Bohohlasnyk besteht seit langem. Aber über die Beschreibung der Problematik und erste Untersuchungen ist man bisher nicht hinausgelangt. Das lag hauptsächlich daran, daß noch keine Quellenbasis für die Erforschung geschaffen war. Eine solche Grundlage steht erst jetzt zur Verfügung. Mykola Hrinčenko hat wohl als Erster auf die Notwendigkeit hingewiesen, auch die Noten und Melodien zu untersuchen. Einige Lieder sind unlängst von Borys Kudryk flüchtig behandelt worden, etwas später wesentlich umfassender von Onysija ŠrejerTkačenko. Davon war schon oben die Rede. Da mittlerweile eine ausreichende Quellenbasis für die textkritische Untersuchung ukrainischer geistlicher Lieder, besonders der im Bohohlasnyk, vorhanden ist, erweisen sich die Ergebnisse einiger Forscher als überholt. Nicht alle Lieder des Bohohlasnyk können unter einem solchen textkritischen Gesichtspunkt untersucht werden, da viele anscheinend nur für ihn geschrieben worden sind, einige sogar erst kurz bevor er erschienen ist. Da sie in vor dem Bohohlasnyk entstandenen Liederhandschriften nicht vorkommen, können sie mit anderen Textversionen nicht verglichen werden. Unsere Kenntnis dieser Lieder verdanken wir also allein dem Bohohlasnyk. Dadurch sind aber weitere quellenkundliche Studien nicht überflüssig, auch wenn wir nur mit vereinzelten Entdeckungen unbekannter Lieder mit Noten rechnen können, die dann später im Bohohlasnyk erstmalig veröffentlicht worden sind.

b. Bewahrung der musikalischen Eigenart mit einzelnen Veränderungen Wir beginnen mit Liedern, die in ihrer Entwicklung trotz gewisser Veränderungen wesentliche Merkmale ihrer musikalischen Eigenart bewahrt haben. Sie machen die Mehrheit im Bohohlasnyk aus. b.1. Zu ihnen gehört das Weihnachtslied Previčnyj rodylsja pod lity (Nr. 17), das etwa im dritten Viertel des 17. Jahrhunderts, vielleicht auch früher entstanden ist. Handschriftliche Quellen belegen, daß es zu zwei Melodien gesungen wurde, zu Veselysja, krasnaja pustyny (ASP 135) und zu O, chto, chto Nykolaja ljubyt’ (NTŠ 355). Im Bohohlasnyk wird dazu nichts gesagt, so daß die Frage entsteht, ob diese „Töne“ etwas mit den Noten des Bohohlasnyk zu tun haben.

b. Bewahrung der musikalischen Eigenart mit einzelnen Veränderungen

141

Die Lieder Veselysja, krasnaja pustyny und O, chto, chto Nykolaja ljubyť sind ungefähr zur selben Zeit entstanden wie Previčnyj rodylsja, wobei O, chto, chto Nykolaja ljubyť das ältere ist. Und eben hier besteht eine Verbindung. Im Liederbuch ASP 135 wird Veselysja, krasnaja pustyny als „Ton“ erwähnt, d. h., es ist nur dessen Incipit genannt. Doch weder in älteren noch in zeitgenössischen handschriftlichen Liederbüchern konnte ein Lied mit einem solchen Incipit gefunden werden. Dann stellte sich heraus, daß der Anfangssatz des Liedes im Laufe der Zeit mehrmals verändert worden ist, was eben quellenkundliche und textkritische Probleme aufwarf. Wahrscheinlich wurde das Wort „veselysja“ im zweiten Viertel des 18. Jahrhunderts durch das entgegengesetzte „vozrydaj“ ersetzt, so daß das Lied in handschriftlichen Liederbüchern mit den Anfangsworten Vozrydaj, krasnaja pustyny verzeichnet worden ist. Dieses Incipit ist auch im Bohohlasnyk enthalten (Nr. 205), wo außerdem dazu vermerkt ist, es sei zur Melodie des Liedes Previčnyj rodylsja zu singen. Doch die Melodie dieses Liedes ist nichts Anderes als eine sehr ähnliche Variante der Melodie des NikolausLiedes O, chto, chto Nykolaja ljubyť. Es ist möglich, daß der Text des Weihnachtsliedes von Anfang an mit diesem „Ton“ gesungen wurde. Hinweise auf „Töne“ in alten handschriftlichen Liederbüchern bestätigen diese Schlußfolgerung. Allmählich hat sich dann die Melodie des Nikolaus-Liedes so fest mit dem Lied Previčnyj rodylsja verbunden, daß seit Anfang des 18. Jahrhunderts in Liederbüchern mit Noten nicht mehr angezeigt wurde, daß es zu dem „Ton“ des Nikolaus-Liedes zu singen sei. Auch die Bearbeiter des Bohohlasnyk geben dies nicht an. So wird auch verständlich, warum das Lied O, chto, chto Nykolaja ljubyť im Bohohlasnyk fehlt: anscheinend eben deshalb, weil die Melodie des Nikolaus-Liedes im Bohohlasnyk zweimal verwendet wird und dessen vollständiger Text von den Basilianern nicht aufgenommen wurde. Daß sie das Lied O, chto, chto Nykolaja ljubyť nicht gekannt haben sollen, ist kaum vorstellbar. Festzuhalten ist auch, daß dieses in der Ukraine sehr populäre geistliche Lied eine mehr als dreihundertjährige Geschichte hat. b.2. O, chto, chto Nikolaja ljubiť gehört zu den Liedern, die im Laufe der Zeit beinahe keine Veränderung erfuhren. Das belegen die vielen Aufzeichnungen in Liederbüchern seit dem letzten Viertel des 17. Jahrhunderts. Anders ist es, wenn man die Melodie des Nikolaus-Liedes mit den Melodievarianten des Weihnachtsliedes Previčnyj rodylsja vergleicht. Hier gibt es viele Unterschiede. Vergleichen wir z. B. die Aufzeichnung des Liedes O, chto, chto Nykolaja ljubyť aus einem ukrainischen handschriftlichen Liederbuch vom Ende des 17. Jahrhunderts (ASP 233, fol. 8ˇ–10) und die des Liedes Previčnyj rodylsja aus einem russischen handschriftlichen Liederbuch aus der Mitte des 18. Jahrhunderts (Muz. 1676, fol. 10ˇ–11) mit dem gedruckten Notentext aus dem Bohohlasnyk (Beispiel 19):

142

8. Veränderung der Melodien durch die Herausgeber

Der Vergleich zeigt, daß in der Variante des Bohohlasnyk die Melodie anders gesungen wird, was auch bei anderen Liedern im Bohohlasnyk vorkommt. Die handschriftlichen Aufzeichnungen beginnen mit einem eine Terz umfassenden Motiv aus drei in Ganztonschritten ansteigenden Noten. Der weitere Melodieverlauf ist in der ersten Hälfte des Liedes in den drei zitierten Texten gleich. Unterschiede gibt es nur in der Tondauer einzelner Noten. Noch weniger unterscheiden sich die anderen Teile der drei Lieder. Ein Unterschied besteht nur darin, daß die zweite Hälfte der Melodie in ASP 233 mit der Tonika beginnt, die entsprechende Stelle in dem Kant und im Bohohlasnyk jedoch mit der Terz. Die Melodie-Variante des Bohohlasnyk hat außerdem in ihrem Kadenz-

b. Bewahrung der musikalischen Eigenart mit einzelnen Veränderungen

143

teil zum Wort „zabludšich“ eine stufenweise Abwärtsbewegung, während in den anderen Liederbüchern die Tonika gesungen wird. Somit weist alles darauf hin, daß die Melodie des Liedes Previčnyj rodylsja eine Variante des Liedes O, chto, chto Nykolaja ljubyť ist. Auch wenn die Bearbeiter des Bohohlasnyk keine Angabe gemacht haben, daß das Weihnachtslied mit dem „Ton“ des Nikolaus-Liedes gesungen werden soll, so war das Kennern doch bekannt. Noch Ende des 19. Jahrhunderts gab Ihnat Cerkunyk aus Transkarpatien in seinem Liederbuch einen entsprechenden Hinweis (NTŠ 355, fol. 15ˇ). b.3. In Transkarpatien wurde in der ersten Hälfte des 19. Jahrhunderts das Lied O hore mni hrišnyku sušču! (Nr. 33) zu folgenden anderen Melodien (Tönen) gesungen: Bohorodyce, virnym oborono; Čystaja Bohorodyce und O Divyce, Prečistaja. Entsprechende Anweisungen stehen vor allem in den ukrainischen transkarpatischen Liederbüchern von Ivan Juhasevyč (1811), Vasyľ Klyn (1839) und Mychajlo Szabo (1840er Jahre). Ob diese regionale Art, das Lied O hore mni hrišnyku zu den genannten „Tönen“ zu singen, auch schon im 18. Jahrhundert existierte, ist nicht bekannt. Doch ausgeschlossen ist es nicht. Die genannten Lieder, deren Melodien als „Töne“ angegeben sind, waren zu unterschiedlichen Zeiten im Laufe der zweiten Hälfte des 17. Jahrhunderts entstanden und haben nichts miteinander gemeinsam.373 Bemerkenswert ist, daß das bekannteste der Lieder, Bohorodyce, virnym oborona, in einigen westukrainischen Liederbüchern vom Ende des 17. bis zum ersten Drittel des 18. Jahrhunderts zu Melodien von geistlichen Liedern wie Slična jutženko (ASP; Franko 4784) und Use stvorenja po umeršom Panu (ASP 135) gesungen werden sollte, obwohl die Melodie eines Liedes in den Liederbüchern mit Noten aus dieser Zeit im Allgemeinen unverändert blieb. All dies zeigt, wie dringend es ist, die Gesangskonvention des transkarpatischen Liedes O hore mni hrišnyku hinsichtlich ihrer Quellen zu analysieren, was auch für viele andere Lieder gilt, deren komplizierte „Ton“-Anweisungen oft überraschen. Dieser flüchtige Exkurs sollte die Frage klären, ob die Melodie O hore mni hrišnyku sušču Übereinstimmungen mit den Melodien der beiden anderen erwähnten Lieder aufweist, auch deshalb, weil seine Melodie nicht aus älteren Quellen bekannt ist, sondern nur aus Liederbüchern, die nicht vor dem zweiten Viertel des 18. Jahrhunderts zusammengestellt wurden. Dabei hat sich ergeben, daß es sich bei der Melodie von O hore mni hrišnyku sušču um eine Originalmelodie handelt. Für zahlreiche Lieder aus verschiedenen Jahrzehnten des 18. Jahrhunderts gilt, daß sie trotz einiger Unterschiede in Metrik und Rhythmus sowie in der Intonation sehr stabil sind. Auffallend ist aber auch, daß einzelne Silben unterschiedlich gesungen werden, was schon beim Incipit der Lieder aus den handschriftlichen Liederbüchern und dem Bohohlasnyk festzustellen ist (Beispiel 20): 373

Vgl. Aufzeichnungen des Liedes von Pogodin 1974 (fol. 12ˇ–13ˇ, 114ˇ–115ˇ), Muz. 1938 (nach Dolskaya, Muz. 1676 (fol. 46ˇ–47ˇ), Muz. 9498 (fol. 211ˇ–212ˇ), Titov 3351 (fol. 16ˇ–17ˇ), SPk 21 (fol. 20ˇ–21ˇ).

144

8. Veränderung der Melodien durch die Herausgeber

Die angeführten Incipit-Beispiele besagen nicht, daß in jeder anderen Handschrift auch jeweils neue Melodievarianten des Liedes O hore mni hrišnyku sušču zu finden sind (obwohl Aleksandr Pozdneev über 40 Varianten des Liedes gefunden hat). Durchaus nicht: Es sind auch Aufzeichnungen erhalten, die mit der Melodie identisch sind, z. B. in einem handschriftlichen Liederbuch der Sammlung Boľšakov. Eine solche Variante ist auch in einer Ausgabe von Ljudmyla Ivčenko mit Aufzeichnungen aus einem Liederbuch der Sammlung Vachromejev enthalten.374 Doch alle Melodievarianten der Lieder stammen trotz mancher Unterschiede aus einer gemeinsamen Wurzel. Auch die Basilianer von Počajiv sind von dieser nicht weit entfernt.

c. Quellenkundliche und textkritische Fragen c.1. Doch nicht alle Lieder des Bohohlasnyk stimmen hinsichtlich ihrer Melodie mit alten Quellen überein. Anders ist es bei zwei Liedern von Danylo Tuptalo-Rostovs’kyj: Nas dilja Rasp’jataho (Nr. 101) und Isuse preljubeznyj (Nr. 242). Ihre Melodievarianten gehen ohne Zweifel auf alte Notentexte zurück. Und doch sind sie ziemlich weit von diesen entfernt. In dem Lied Nas dilja Rasp’jataho weist eigentlich nur die erste Phrase, die traditionell in den Liedern des Bohohlasnyk den „Ton“ für die Anfangswörter angibt, eine gewisse Ähnlichkeit mit Liedern in handschriftlichen Kantionalen aus dem zweiten und dritten Viertel des 18. Jahrhunderts auf (ältere Aufzeichnungen sind nicht bekannt). Die Bohohlasnyk-Melodie war später im Vergleich zu den Melodien in handschriftlichen Liederbüchern ziemlich selbständig. Aber auch in handschriftlichen Liederbüchern gibt es beim Notentext trotz eines gemeinsamen Incipits im weiteren Verlauf verschiedene Varianten, z. B. in den Liederbüchern aus den Sammlungen Undol’skij und Titov (Beispiel 21): 374

Український кант, S. 132–133.

c. Quellenkundliche und textkritische Fragen

145

146

8. Veränderung der Melodien durch die Herausgeber

Die Melodievariante des Liedes Nas dilja aus dem Bohohlasnyk weicht merklich von den oben zitierten Melodien ab. Außerdem haben die Basilianer dem Lied einen gefühlvolleren Ausdruck und eine gewisse Dramatik gegeben (Beispiel 22):

c. Quellenkundliche und textkritische Fragen

147

Bei dem Lied Isuse preljubeznyj haben die Redaktoren gleichfalls Änderungen vorgenommen (Nr. 243). Die Melodie ist auch für das Lied des Mönchs Herasym Parfenovyč Isuse moj presladkij i Tvorče svita (Nr. 243) benutzt worden. Aus Aufzeichnungen in Moskauer handschriftlichen Liederbüchern geht hervor, daß beide Lieder etwa in den 1670er–1680er Jahren geschrieben wurden, vielleicht sogar früher, denn es ist nicht ausgeschlossen, daß sie entstanden sind, als ihre Autoren noch in der Ukraine lebten. In einem der ältesten Liederbücher (Muz. 1938) ist das Lied von Herasym Parfenovyč mit Noten aufgezeichnet, die in anderen handschriftlichen Liederbüchern meist zu den Worten eines Liedes von Tuptalo verwendet sind. Deshalb kann man nicht sagen, ob diese Melodie für das Lied von Parfenovyč oder von Tuptalo geschrieben wurde. Nicht auszuschließen ist, daß in beiden Liedern die Melodie eines heute unbekannten geistlichen Liedes aus früherer Zeit übernommen ist. So muß wohl auch die freie Bearbeitung des Liedes im Bohohlasnyk verstanden werden. Es ist hier merklich verändert, nur die erste Phrase ist mit der Melodie aus der Zeit Tuptalos und Parfenovyčs sowie mit Liedern aus handschriftlichen Liederbüchern des 18. Jahrhunderts verbunden (Beispiel 23):

148

8. Veränderung der Melodien durch die Herausgeber

Wie wir sehen, sind die Noten der Lieder von Tuptalo im Bohohlasnyk merklich verändert. Diese Freizügigkeit der Basilianer-Väter kann damit zusammenhängen, daß die diesem Autor zugeschriebenen Lieder mit Text und Noten in vielen Varianten verbreitet gewesen sind, ganz besonders das Lied O hore mni hrišnyku sušču. So werden neue Varianten der Liedertexte durch die Herausgeber des Bohohlasnyk verstehbar. Lieder des Tuptalo bearbeiteten sie ebenso, wie sie schon von Anderen umgearbeitet worden waren. Es hat den Anschein, daß die Basilianer von Počajiv die Melodien dieser Lieder erhabener machen wollten. Und das ist in gewissem Maße auch gerechtfertigt, denn vielleicht hatten die Melodien von O hore und Nas dilja Raspjatago in früheren Versionen eben diesen Charakter und sind erst in ihrer weiteren Entwicklung in Anlehnung an die Stilistik der Kanty metrisch-rhythmisch ärmer geworden. c.2. Die Basilianer haben Änderungen an den Melodien der Lieder von zwei weiteren Autoren, Jepifanij Slavynec’kyj (O Divyce vsečestnaja) und einem gewissen Dem’jan (Da pryjdet, da pryjdet vsemu myru radosť), vorgenommen. Slavynec’kyj hat sein Lied vielleicht noch in der Ukraine verfaßt, d. h. vor 1649. Sein Text ist an den Rand der Žytija svjatych (ASP 2, ukrainische Handschrift vom Ende des 16. Jahrhunderts) geschrieben. Die Erforscher der Handschrift (I. Svencic’kyj, M. Voznjak) nehmen an, daß sie im dritten Viertel des 17. Jahrhunderts, vielleicht auch früher, angefertigt worden ist. Das Lied Da pryjdet wurde dagegen erst in den 1690er Jahren oder Anfang des 18. Jahrhunderts verfaßt. Zu dem Lied O Divyce vsečestnaja sind im Bohohlasnyk auch die Noten gedruckt. Aufzeichnungen in handschriftlichen Sammelbänden belegen jedoch, daß es auch zu Melodien anderer Lieder gesungen wurde, so zu Dažď my slov, slove Božij (ASP 135) und O Isuse, Tvorče Carju (NML, O. 99, Liederbuch von Petrо und Jakіv Varenycja, Ende 18. Jahrhundert).375 Zudem gibt es in dem Liederbuch ASP 135 den Vermerk, daß das Lied Dažď my slov, slove Božij auf den „Ton“ des Liedes O Divyce vsečestnaja (ASP 135, fol. 23) zu singen sei. Das ist ein Hinweis darauf, daß es, zumindest in 375

Diese Lieder wurden nicht später als Ende des 17. Jahrhunderts komponiert, z. B. ist Dažd’ my slov auf den letzten Seiten eines westukrainischen Аkafistnik von 1699 aus dem Dorf Chotynec’ in der Diözese Peremyšľ (Przemyśl) aufgezeichnet (Warschau, Biblioteka Narodowa, Akc. (Inv.-Nr.) 3006, fol. 108).

c. Quellenkundliche und textkritische Fragen

149

Galizien, zu Beginn des 18. Jahrhunderts wenigstens für diese beiden Lieder eine gemeinsame Melodie gab, die sehr wahrscheinlich zum Text des Jepifanij Slavynec’kyj geschrieben war. Doch da die Melodie des Liedes O Isuse, Tvorče Carju nicht bekannt ist (wobei nicht ausgeschlossen ist, daß seine Melodie ähnlich war wie die der beiden eben genannten Lieder), gibt es keinen Grund für die Annahme, daß das Lied O Divyce vsečestnaja außer zu seiner eigenen Melodie noch auf einen anderen „Ton“ gesungen wurde. Eher war es umgekehrt, denn wie man festgestellt hat, sind zur Melodie des Liedes von Slavynec’kyj im 18. Jahrhundert mindestens neun Texte ukrainischer geistlicher Lieder gesungen worden. Übrigens ist das Lied Dažď my slov auch in einem handschriftlichen Liederbuch aus der Sammlung Undol’skij (Nr. 899) enthalten. Allerdings hat es hier eine andere Melodie als das Lied von Jepifanij Slavynec’kyj, das in dem von Olga Dolskaya veröffentlichten Liederbuch des Museums (1938)376 enthalten ist (Beispiel 24):

Die Noten des Liedes O Divyce vsečestnaja aus dem Liederbuch des Museums und die Melodievariante im Bohohlasnyk unterscheiden sich ebenfalls merklich. Schon die erste poetische Phrase wird im Liederbuch des Museums in harmonischem g-Moll gesungen, im Bohohlasnyk aber in Dur. Auch sonst unterscheiden sich die Melodien in ihrer Bewegung und in der Vielfalt ihrer Entwicklung. Auffällig ist auch die erhöhte vierte Stufe, die in der Version des Museums am Anfang der zweiten poetischen Phrase zu singen ist, in der Version des Bohohlasnyk jedoch fehlt (Beispiel 25):

376

s. Spiritul songs, S. 228.

150

8. Veränderung der Melodien durch die Herausgeber

c.3. Das Lied Da pryjdet, da pryjdet vsemu myru radosť ist im Bohohlasnyk mit Noten gedruckt. Im transkarpatischen handschriftlichen Liederbuch 1885 von Ihnat Cerkunyk (NTŠ 355) hat es dagegen den Vermerk, es dürfe auch zum „Ton“ des Liedes auf die Gottesgebärerin Roždestvo slavno prysno Divyja voschvalym vsi dnes’ gesungen werden. Auch dieses Lied ist im Bohohlasnyk mit Noten enthalten. Vermerke, daß der Text des Liedes auf Mariä Verkündigung zur Melodie des Weihnachtsliedes auf die Gottesgebärerin zu singen sei, gibt es im Bohohlasnyk nicht. Vergleicht man die Melodien beider Lieder, so stellt man fest, daß die erste Hälfte in beiden Versionen ähnlich ist (Beispiel 26):

c. Quellenkundliche und textkritische Fragen

151

Das Lied zu Mariä Verkündigung Roždestvo slavno erscheint in ukrainischen Liederbüchern im zweiten Viertel des 18. Jahrhunderts, der Text jedoch bedeutend früher: in einem Liederbuch, das nicht später als 1709 datiert werden kann (ASP 194). Das Lied Da pryjdet war 1734 auch in den Bohohlasnyk von Kam’jane aufgenommen worden. Beide Lieder haben weder Noten noch Vermerke über einen „Ton“. Damals galt Da pryjdet als eine „pisnja samoglasna“, d. h. als Lied mit „eigener“ Melodie. Eine Variante ist in dem Liederbuch aus der Sammlung Vjazemskij enthalten (Beispiel 27):

152

8. Veränderung der Melodien durch die Herausgeber

Die Melodie des Liedes Da pryjdet im Bohohlasnyk hat mit der des Liedes aus der Sammlung Vjazemskij sicher eine gemeinsame Herkunft. Letztere ist jedoch im Vergleich zu der etwas langgezogenen Melodie im Bohohlasnyk kompakter, und die zweite Hälfte beider Melodien ist, abgesehen von dem getragenen metrisch-rhythmischen Pulsieren, recht unterschiedlich. Andere Quellen für eine textkritische Analyse der Noten sind bisher nicht gefunden. Dies gilt auch für das Lied Roždestvo slavno, dessen Melodie nur aus dem Bohohlasnyk bekannt ist.377 Die Ähnlichkeit der Melodien dieser Lieder läßt vermuten, daß die Redaktoren aus Počajiv nach der Melodie von Da pryjdet eine Variante für das Lied Roždestvo slavno geschaffen haben. Und danach näherten sich im 19. Jahrhundert beide Melodien noch mehr einander an. Deshalb heißt es in einigen handschriftlichen Quellen, so in dem Liederbuch von Ihnat Cerkunyk, der „Ton“ für Da pryjdet sei die Melodie des Liedes Roždestvo slavno. Und noch etwas: Die Tatsache, daß die Lieder auf die Gottesgebärerin Da pryjdet und Roždestvo slavno identische Noten-Incipits haben, kann darauf hinweisen, daß ihr Dichter der bereits oben genannte Dem’jan war. Die vergleichende Analyse von Text und Noten beider Lieder berechtigt allerdings nicht zu dieser Schlußfolgerung. Außerdem gibt es im Text des Liedes auf die Geburt der Gottesgebärerin Roždestvo slavno keine Spuren eines Akrostichons, durch das es dem Dem’jan zugeschrieben werden könnte. Doch in der Druckvariante des Verkündigungsliedes Da pryjdet ist es, wenn auch beschädigt, so doch erkennbar. Überdies besteht eine Verbindung des gedruckten Textes zu älteren handschriftlichen Versionen. Im Bohohlasnyk fehlt z. B. die Strophe, die mit dem Buchstaben „Je“ (E) beginnt, und die Strophe, die mit dem Buchstaben „N“ (Nyčimže) beginnt, scheint erst von den Basilianern in Počajiv hinzugefügt worden zu sein, denn sie unterscheidet sich stark von dem älteren handschriftlichen Text und ist außerdem etwas russifiziert: Javstvenno, javstvenno budi tebje nyně, Duch Sv[ja]tyj ischodit v krylje golubině. [...] Nyčimže, nyčimže prorocy pysali, Ot Ducha Svjatago v zemli propovjedali, Gdje požadanna Marija Panna, Že snide ot nebes radostno slychan(n)a Na věki.378 377

In Transkarpatien wurde dieses Lied nicht nur zu der Melodie gesungen, die im Bohohlasnyk abgedruckt ist, sondern auch zum „Ton“ des Liedes Nebo i zemlja. Аus Marginalien in handschriftlichen Sammelbänden geht jedoch nicht hervor, um welches Weihnachtslied es sich handelt, denn mit gleichem Incipit sind damals zwei Weihnachtslieder bekannt: Nebo i zemlja, nebo i zemlja nyni toržestvujut’ und Nebo i zemlja nyni lykovstvujet; vgl. Liederbücher NTŠ 345, 352 (Transkarpatien, Handschrift Ende des 18. Jahrhunderts und 1845). 378 Diese Strophe hat einen ganz anderen Text als der, den Voznjak publiziert hat, s. М. Возняк, Матеріали, S. 208–209.

c. Quellenkundliche und textkritische Fragen

153

c.4. Anders verhält es sich, wenn man zwei weitere Lieder des Bohohlasnyk vergleicht: Ach, udyvysja (Nr. 132) und Ach, pora prychodyť (Nr. 239). Das Akrostichon des Liedes Ach, udyvysja auf die wundertätige Ikone des Dorfes Bucniv im Gebiet Ternopiľ ist im Bohohlasnyk nach starker Kürzung des Textes nur unvollständig erhalten (ANTON DGE). Aber Voznjak fand in einem Liederbuch aus der Sammlung von Omeljan Kalužnjac’kyj das ganze Akrostichon dieses Liedes, das den Namen Antonij Dobrosynskij ergab.379 Auch in dem Lied Ach, pora prychodyť fand er das Akrostichon ANTONIJ, und zwar in einer Aufzeichnung in einem handschriftlichen Kantional des Ivan Navyčyns’kyj, das ebenfalls aus dem Gebiet Ternopiľ stammt.380 Voznjak schloß daraus, daß auch dieses Lied von einem Antonij verfaßt wurde, und er ergänzte zu diesem Namen – mit einem Fragezeichen in Klammern – wiederum den Namen Dobrosyns’kyj, vermutete also, daß der Autor beider Lieder Antonij Dobrosyns’kyj war. Sofija Ščeglova stimmte dem nicht zu, denn „diese beiden Lieder haben einen ganz unterschiedlichen Charakter. Das Lied von Dobrosyns’kyj ist gedehnt, es hat einen kirchlich-religiösen Gehalt, die Sprache ist kirchenslavisch; das Lied von Antonij jedoch ist in ukrainischer Sprache geschrieben, zeichnet sich durch eine gewisse Abgerundetheit aus und hat einen stärker weltlichen Charakter“.381 Die genannten Forscher haben die Notentexte, die eine zusätzliche Möglichkeit zur Attribuierung der Autorschaft bieten, nicht untersucht. Die im Bohohlasnyk veröffentlichten Noten der Lieder bestätigen die Annahme, daß beide Melodien von Antonij Dobrosyns’kyj stammen. Dies zeigt sich vor allem in der Ähnlichkeit vieler Melodieverläufe in den Liedern Ach, pora prychodyť und Ach, udyvysja. Die Melodien der Lieder von Antonij Dobrosyns’kyj ähneln stilistisch der ukrainischen Volksmusik. Onysija Šrejer-Tkačenko bemerkt z. B. in dem Lied Ach, udyvysja Intonationen des bekannten Liedes Vijuť vitry.382 Und Tamara Šeffer fand darin Kehrreime aus dem Scherzlied Oj pidu ja do mlyna. Sie äußert die Vermutung, daß der „weltlichen Melodie“, um ihr „mehr ‚Frömmigkeit’ zu verleihen, eine typisch kirchliche Kadenz gegeben wurde“.383 Lidija Kornij schließlich entdeckt in dem Lied Ach, pora prychodyť eine „Verbindung epischer Erzählart mit ausdrucksvollen lyrischen Intonationen“.384 Wenn Sofija Ščeglova davon spricht, daß der Text des Liedes auf die Ikone von Bucniv „weitschweifig“ und in seinem „kirchlich-religiösen“ Charakter emotional zurückhaltend sei, hat sie teilweise recht. Besonders gilt dies für den Text im Bohohlasnyk. Die Melodie des Liedes ist jedoch ganz lebensbejahend. Das ist dadurch begründet, daß hier nicht nur Gebetswendungen und Lobpreisungen ausgedrückt werden, 379

Ebd., S. 203–206. So entfiel die Annahme Ščurats, der Beiname des Antonius sei Metels’kyj, ein Basilianer-Pater aus der Stadt Ovruč (Poles’je), gewesen, s. В. Щурат, Із студій, S. 21. 380 М. Возняк, Матеріали, Bd. XI, S. 329–330. 381 С. Щеглова, „Богогласник“, S. 199. 382 О. Шреєр-Ткаченко, Українська пісня романс, S. 135. 383 Т. Шеффер, Канти і псальми, S. 222. 384 Л. Корній, Історія, Bd. ІІ, S. 108.

154

8. Veränderung der Melodien durch die Herausgeber

sondern auch der Glaube an die Zukunft: „Na Tja nadijemsja i ne posramymsja vo viky“ („auf Dich hoffen wir und halten Dich in Ehren immerdar“) (Liederbuch des Omeljan Kalužnjac’kyj).385 c.5. Mit dem Ruf, an eine bessere Zukunft zu glauben, wendet sich in der Person des „Sängers“ auch der Autor des Weihnachtsliedes Ne plač, Rachile an Rahel. Aber nur im Bohohlasnyk hat dieses Lied Dialogform (Sänger – Rahel). Die Basilianer von Počajiv wollten dadurch deutlich machen, daß das Sujet dieses Liedes in dem mittelalterlichen Mysterienspiel zur Weihnachtszeit verwurzelt ist, und zugleich wollten sie durch dieses Beispiel eine Brücke zum Werk Pamva Beryndas und dem ukrainischen Schuldrama des Barock schlagen. Das Lied gehört zu den ältesten im Bohohlasnyk. Über längere Zeit sind mehrere Varianten von ihm entstanden. Die Melodie einer dieser Varianten besteht laut Tamara Livanova fast ausschließlich aus Kehrreimen der kirchlichen Monodie. Es ist aber unklar, ob sich ihre Beobachtung nur auf die erste Hälfte oder auf das ganze Lied bezieht, denn Livanova hat in ihrer Arbeit über die Geschichte der russischen Musik nur die erste Hälfte der Melodie veröffentlicht (s. das folgende Notenbeispiel). „Es versteht sich von selbst“, sagt sie weiter, „daß die Verbindung einer solchen Melodie altertümlichen Typs mit neuer Harmonisierung (authentische Kadenzen, Erhöhung des Leittons u. dgl.), genauer: die Verbindung des alten Intonationsaufbaus mit einer neuen formalen Organisation (Harmonie, Rhythmus, Strophe), eine recht eigentümliche Einheit bildet. Gerade diese Eigenart stellt neben anderen Merkmalen eine wesentliche Besonderheit des Kantstils dar.“386 (Beispiel 28)387:

Das Fragment dieser Melodie aus dem handschriftlichen Liederbuch Muz. 2473 stimmt im Wesentlichen mit den Noten des Sammelbandes Titov 2720 (ca. 1770) überein, unterscheidet sich jedoch etwas von der Version in einem Liederbuch aus der Mitte des 18. Jahrhunderts aus demselben Bestand (unter der Nr. 2038) (Beispiel 29): 385

М. Возняк, Матеріали, Bd. IX, S. 204. Т. Ливанова, Из истории, S. 512–513. 387 Die Noten wurden in einer Liederbuchhandschrift aus der Mitte des 18. Jahrhunderts entdeckt (Muz., Nr. 2473), s. Т. Ливанова, Из истории, S. 504. 386

c. Quellenkundliche und textkritische Fragen

155

156

8. Veränderung der Melodien durch die Herausgeber

c.6. Wie bei den zitierten Liedern festzustellen ist, haben beide in ihrem zweiten Teil eine durchgängige Sequenzbewegung mit Achtelnoten. In dieser Weise haben Komponisten von Kanty nicht selten ihre Melodien gestaltet. Eben diese sieben Sequenzgruppen mit ausgeprägtem Tanzrhythmus machen den Hauptunterschied zu der Melodie im Bohohlasnyk aus. Seine Redaktoren haben hinter den Viertelnoten weitgehend die Elemente des Tänzerischen, die in den Kanty so ausdrucksvoll sind, verborgen. Ein deutliches Pulsieren ist aber dennoch bewahrt. Auf tänzerische Einflüsse wies auch Onysija Šrejer-Tkačenko hin. Sie hat das Lied flüchtig im Zusammenhang mit dem Einfluß westeuropäischer Suitentänze auf die Liedformen im Bohohlasnyk behandelt und meint, daß die Verbindung des Taktmaßes im ersten Teil (offenbar 4/4) mit dem Taktmaß im zweiten Teil (offenbar 3/2) eine Beziehung zu altertümlichen Tanzsuiten, Pavanen und Galliarden oder zur Metrik und Rhythmik anderer altertümlicher Tänze zeige388 (Beispiel 30):

388

О. Шреєр-Ткаченко, Українська пісня-романс, S. 149.

c. Quellenkundliche und textkritische Fragen

157

Tänzerischer Rhythmus beherrscht auch die Melodie der polnischen WeihnachtsKolęda W żlobie leży, któż pobieży. Die Geschichte dieses bekannten Liedes ist recht lang. In der langen Zeit seines Bestehens ist sein Text zu mehreren Melodien und deren Varianten gesungen worden. Der polnischen Wissenschaftlerin Anna Szwejkowska zufolge ist es Mitte des 18. Jahrhunderts zu einer Melodie gesungen worden, die der polnische Wissenschaftler Henryk Opieński in einer altertümlichen Orgeltabulatur gefunden hat.389 Und eben diese Melodie benutzten auch die Basilianer von Počajiv (Beispiel 31):

389

H. Opieński, Kilka kart nieznanej tabulatury // Polski Rocznik Muzykologiczny. Warszawa: Wydawnictwo Stowarzyszenia Miłośników Dawnej Muzyki 1936, Bd. 2.

158

8. Veränderung der Melodien durch die Herausgeber

Ein weiteres altes Lied im Bohohlasnyk ist Bohorodyce Caryce, Prečystaja Vladyčyce (Nr. 139) wurde vermutlich in der ersten Hälfte des 17. Jahrhunderts geschrieben. Mit Noten ist das Lied erst aus handschriftlichen Liederbüchern aus dem letzten Viertel des 17. bis Mitte des 18. Jahrhunderts bekannt. Sie alle zeigen uns fast gleiche Noten, die sich nur im Baßstimmenpart unterscheiden. Sechs Lieder mit Baßpart, die untersucht worden sind390, unterscheiden sich trotz gemeinsamer Grundlage beträchtlich voneinander. Auch zeigen die Lieder aus dieser Zeit eine deutliche Tendenz zur Halbierung der Notenwerte. Halbe und ganze Tondauer haben die Lieder aus dem Ende des 17. bis Anfang des 18. Jahrhunderts (Muz. 1938, Muz. 9498), Viertel- und halbe Noten dagegen die Lieder aus dem zweiten Viertel bis Mitte des 18. Jahrhunderts (Titov 3351, 4172, Vjazemskij 77, SPk 21). Dem Lied im Bohohlasnyk stehen die Aufzeichnungen der alten Liederbücher am nächsten (Muz. 1938, Muz. 9498). Das Lied eines Kantionals aus dem Moskauer Historischen Museum (GIM), das von Olga Dolskaya veröffentlicht wurde391, hat – mit Ausnahme der Baßpartie – Ähnlichkeit mit einem Lied aus einem der Liederbücher des Museumsbestandes (Muz. 9498, fol. 188ˇ–189ˇ). Der Abschreiber hat es hier in der Abteilung Psalmy pokajanny o pobede na vragi untergebracht (Beispiel 32):

390

Es wurden Materialien folgender Liederbücher benutzt: Muz. 1938 (GIM), nach der Veröffentlichung von Dolskaya, Muz. 9498 (fol. 188ˇ–189), Titov 3351 (Nr. 12), SPk 21 (fol. 21ˇ–22), Vjazemskij 77 (fol. 44ˇ). 391 Spiritual songs, S. 124–125.

c. Quellenkundliche und textkritische Fragen

159

c.7. Die Herausgeber des Bohohlasnyk wollten die Lieder ohne weltlichen Anklang bringen, auch das Lied Bohorodyce Caryce. Es macht den Eindruck, als ob sie von den Melodien die Schichten aus der Mitte des 18. Jahrhunderts und sogar vom Ende des 17. Jahrhunderts abgehoben hätten und die Quellen, den Archetypus freigelegt hätten (Beispiel 33):

160

8. Veränderung der Melodien durch die Herausgeber

Das Archaische des Liedes unterstreicht nicht nur der Text mit seinem Rückgriff auf die Zeit der Kosakenkriege gegen die Heere des türkischen Heerführers Agar, sondern auch die Melodik und noch mehr die metrische Rhythmik mit ihrer „gedehnten“ Tondauer, die eine „dynamisierte“ oder auch eine vereinfachte Behandlung der Phrase Maty vsemoha, Carja i Boha, wie sie ausnahmslos in allen Kant-Melodien gegeben ist, ausschließen. In ihrem Bestreben, die Lieder für den Bohohlasnyk „zu vervollkommnen, zu verbessern“, mußten die Basilianer-Väter auf jeder Seite nicht nur die alten Lieder, sondern auch solche, die erst im 18. Jahrhundert geschrieben waren, revidieren. Sie redigierten sogar Lieder aus dem von ihnen selbst herausgebrachten Liederbuch von 1773. Für einige Lieder verfaßten sie praktisch eigene Melodien. Andere erhielten durch Eingriffe in den Text eine entfernte Ähnlichkeit mit Liedern aus späterer Zeit. Beispiele dafür sind Lieder wie Izydite, anhelov lyky (Nr. 52), Vladyko moj i Bože moj! (Nr. 226), Istočnyk duchovnyj (Nr. 61), Zlatokovannuju trubu (Nr. 160) u. a. In den ersten beiden Liedern kann man noch recht deutlich Spuren älterer Melodien finden, besonders in Vladyko moj i Bože moj. Eine stark an die Bohohlasnyk-Variante sich annähernde Melodie enthält ein Liederbuch der Sammlung Undol’skij (Beispiel 34):

c. Quellenkundliche und textkritische Fragen

161

Die Basilianer gaben dieser Melodie, wie bereits mehrfach hervorgehoben, eine eigene Deutung. Im Ergebnis unterscheidet sich die Variante des Bohohlasnyk von der handschriftlichen durch ihren improvisatorischen Charakter und ihre musikalische Ausdruckskraft. Dadurch kann sie die inhaltliche Tiefe des Klageliedes eines „im Gefängnis und in Ketten Gefangenen“ („svjaznja v temnyci i okovach suščaho“) wesentlich deutlicher hervorheben (Beispiel 35):

Wie Šrejer-Tkačenko feststellte, „verblüfft diese Melodie durch ihre tiefe Ausdruckskraft und durch die Hervorhebung der Hauptmomente des Textes. Diese sind akzentuiert durch die weiten Aufwärtsbewegungen der Melodie, und dann wird dieses Intervall durch eine langsam absteigende Melodie gefüllt; das klare a-Moll, die deutliche Gliederung der Melodiephrasen und die Elemente der Wiederholung – all das verbindet dieses Lied mit lyrischen (ernsten) Volksliedern“.392 Lidija Kornij sagt über dieses Lied, das durch seine religiösen und künstlerischen Eigenschaften sicher bemerkenswert ist: „Ein solch emotionaler Ausdruck der Melodie, die in diesem Kant den Zustand des Leidens wiedergibt, ist in dieser Gattung neu.“393 Die handschriftlichen Quellen deuten darauf hin, daß das Lied Vladyko moj i Bože moj im zweiten Viertel des 18. Jahrhunderts in der Westukraine entstand, vielleicht aber in der Kosaken-Sloboda, denn die meisten Aufzeichnungen des Liedes sind in Liederbüchern aus der Sloboda-Region enthalten.394 Danach gelangte der Text in zeitgenössische russische und serbische handschriftliche Liederbücher. Aus ukrainischen handschriftlichen Liederbüchern ist es nach der Mitte des 18. Jahrhunderts ver392

О. Шреєр-Ткаченко, Українська пісня романс, S. 138. Л. Корній, Історія, Bd. ІІ, S. 107. 394 s. dazu auch Ю. Медведик, З історії духовнокантової культури Слобожанщини ХVІІІ століття, S. 163–164. 393

162

8. Veränderung der Melodien durch die Herausgeber

schwunden. In der Westukraine wurde es vor allem durch den Bohohlasnyk bekannt, fand aber, wie handschriftliche und gedruckte Liederbücher nach 1800 belegen, keine Verbreitung. c.8. Ähnlich war das Schicksal des Liedes Izydite, anhelov lyky, das früher, ungefähr in den 1720er Jahren, entstand. Es stammt wahrscheinlich aus dem Gebiet der Lemken. Jedenfalls sind seine ersten erhaltenen Aufzeichnungen aus Sammelbänden der Lemken bekannt geworden (Bohohlasnyk von Kam’jane, 1734; Liederbuch des Damian Levyc’kyj, 1739–1740).395 Später gehörte es zum Bestand russischer und serbischer Liederbücher. Außerhalb der Ukraine wurde der Text des Liedes noch zu mindestens zwei anderen Melodien gesungen. Eine davon ist in einem Liederbuch aus der Sammlung von Findeisen und in dem Liederbuch XIV.0.20 enthalten. Sie ist ganz anders als die Melodie im Bohohlasnyk. Aber in einem Liederbuch aus der Sammlung von Vjazemskij aus der Mitte des 18. Jahrhunderts wurde eine Melodie notiert, die weitaus mehr Gemeinsamkeiten als Unterschiede zu dem Text im Bohohlasnyk aufweist (Beispiel 36):

395

Dieses Lied steht auch in dem Liederbuch von Z. Dzjubarevyč, das jedoch von mehreren Händen geschrieben und im Laufe vieler Jahre zu einem Ganzen zusammengestellt wurde; deshalb kann er nicht als verläßliche Quelle für die Bestimmung der Entstehungszeit des Liedes dienen.

d. Basilianer-Lieder

163

In der Variante des Bohohlasnyk läßt sich ein im ganzen stabiles rhythmisches Tanzmuster, zusammengesetzt aus zwei metrisch-rhythmischen Formeln, beobachten. In der oben wiedergegebenen Melodie des Kant aus dem handschriftlichen Liederbuch Vjazemskijs ist das Tänzerische in der gleichen metro-rhythmischen Textur zwar auch vorhanden, diese ist aber nicht bestimmend. Bisher wurde nur eine vor dem Bohohlasnyk entstandene Variante der Melodie des Liedes Izydite, anhelov lyky gefunden. Deshalb ist es schwer zu sagen, ob die Basilianer von Počajiv diese Melodie bearbeitet oder eine fertige Melodie aus einem handschriftlichen Liederbuch übernommen haben. Der Bohohlasnyk enthält auch noch andere Lieder mit offenkundigen oder verschlüsselten tanzrhythmischen Formeln. Das kann bedeuten, daß die Basilianer als Herausgeber den Liedern selber Tanzrhythmen gaben. Eine Bestätigung dafür ist eine unlängst durchgeführte vergleichende Analyse des Liedes Izydite, anhelov lyky. Die Redaktoren hatten die Absicht, das Interesse für dieses Lied in Galizien und Wolhynien wiederzubeleben, weil es seit Mitte des 18. Jahrhunderts allmählich aus dem Gesangsrepertoire verschwunden war. Deshalb versuchten sie, die Melodie des Liedes zu bereichern und es durch gewisse Tanzrhythmen zu variieren. All das sollte die Rückkehr des Liedes in das damalige Gesangsrepertoire begünstigen.

d. Basilianer-Lieder Es gibt im Bohohlasnyk auch Lieder, deren Melodien von Basilianern geschrieben oder speziell ausgewählt worden sind, so z. B. bei den Liedern Istočnyk duchovnyj (Nr. 61), Na hori preobrazysja (Nr. 70), Zlatokovannuju trubu (Nr. 160) und Ispolnennyj blahodati, o Ilije v nebo vzjatyj (Nr. 210), die auch in russischen handschriftlichen Liederbüchern erhalten sind. Ihre Melodien haben aber mit denen im Bohohlasnyk nichts gemeinsam, obwohl die Texte gleich sind.396 Bei mehr als einem Fünftel der Lieder im Bohohlasnyk wurde von den Herausgebern das Singen nach einem „Ton“ empfohlen. Aus praktischen Gründen schlugen sie nur „Töne“ vor, deren Melodien im Bohohlasnyk enthalten sind. Doch ein Eigenleben der Melodien konnte so bei Liebhabern des paraliturgischen Gesangs nicht erzeugt werden.397 Die Herausgeber hätten dann auch das Repertoire erweitern müssen, denn sie hielten es ja für notwendig, die Melodie eines von ihnen angegebenen „Tons“ im Bohohlasnyk auch abzudrucken. Deshalb beschränkten sie sich auf eine bestimmte 396

Untersucht wurden Noten-Aufzeichnungen in den Liederbüchern Titov 1335 (fol. 3ˇ), Titov 2038 (fol. 86ˇ–87, 103ˇ–104), Titov 2720 (fol. 28ˇ–29, 42ˇ–43, 45ˇ–46), Titov 2886 (fol. 49ˇ–50), Titov 3351 (Nr. 5), SPk 21 (fol. 94ˇ–95, 105ˇ–106), Muz. 1676 (fol. 5ˇ–6), Vjazemskij 77 (fol. 51ˇ–52), Bolshakov 50 (fol. 31ˇ–34, 48ˇ–51), Undol’skij 899 (fol. 65ˇ–66, 86ˇ–87), О.ХІV.20 (fol. 11ˇ–12, 26ˇ–27), Sammelband aus der Sammlung Findeisen. Die Liederbuchhandschrift von Ščukin konnte nicht eingesehen werden (Nr. 61). 397 Der Anhang enthält ein quellenkundliches Register, das über die „Töne“ informiert, die nicht im Bohohlasnyk stehen.

164

8. Veränderung der Melodien durch die Herausgeber

Anzahl von Liedern, zumal in den 1790er Jahren ein weiteres Liederbuch, wenn auch ohne Noten398, und 1806 das Liederbuch Pisni blahohovijni mit Noten erschien. All das zeigt ihre Absicht, ukrainische geistliche Lieder zu verbreiten.

e. Lieder zu mehreren Melodien Einige Lieder, z. B. Na hori preobrazysja, wurden zu mehreren Melodien gesungen. Wir konnten feststellen, daß es in verschiedenen ukrainischen Gebieten seit Anfang des 18. bis Mitte des 19. Jahrhunderts zu den Melodien von sechs geistlichen Liedern gesungen wurde, und zwar zu O Presvjataja Divo (im Bohohlasnyk von Kam’jane), Nova radost’ stala (im Bohohlasnyk von Počajiv), Ot utroby Divyja (NTŠ 345, Transkarpatien, letztes Viertel 18. Jahrhundert), Stradanije mučenyka Stefana proslavlajmo (NTŠ 356, Anfang 19. Jahrhundert), Mychaile, kto jako Boh (NTŠ 68, Transkarpatien, zweite Hälfte 19. Jahrhundert; NTŠ 165, Galizien; drittes Viertel 19. Jahrhundert) und Archanhely z neba (Maslov 55, Lemkengebiet, Anfang 19. Jahrhundert; NTŠ 352, 1845; NTŠ 355, 1885; NML, Q. 309, Ende 18. – Anfang 19. Jahrhundert; alles Sammelbände aus Transkarpatien). Das Verklärungslied Na hori preobrazysja entstand Anfang des 18. Jahrhunderts in der Westukraine. Das belegen Aufzeichnungen seines Textes in einem transkarpatischen Liederbuch aus dem slovakischen Dorf Nižný Tvarožec und im Bohohlasnyk von Kam’jane aus dem Gebiet der Lemken. Den Nachweis, daß dieses Lied in eben dieser Zeit geschrieben wurde, bieten mehrere Aufzeichnungen des Liedes aus dem 17. Jahrhundert mit den „Tönen“ von Melodien ukrainischer geistlicher Lieder (O Presvjataja Divo; Ot utroby Divyja; Archanhely z neba). Hinweise auf diese „Töne“ sind häufig auch in transkarpatischen Liederbüchern zu finden. Die paraliturgische Überlieferung dieser Region war lange Zeit recht konservativ. Auch die Lieder Nova radosť stala und Mychaile, kto jako Boh sind ziemlich alt, denn sie stehen schon im zweiten Viertel des 18. Jahrhunderts in ukrainischen Liederbüchern. Ungefähr in dieser Zeit erscheint das Lied Na Favori preobrazysja auch in russischen Liederbüchern, aber mit Noten.399 Diese haben jedoch nichts mit der Melodie des Weihnachtsliedes Nova radosť stala gemeinsam, dessen „Ton“ aus dem Bohohlasnyk stammt. Und dieses Lied weicht seinerseits, abgesehen vom Melodiebeginn (ansteigend von der Tonika bis zur Quarte), von der Melodie des Liedes Stradanije mučenyka Stefana proslavljajmo ab. 398

Es handelt sich um einen weiteren gedruckten ukrainisch-polnischen Sammelband, dessen Lieder (insgesamt 59) in Latinica wiedergegeben sind. Titel und Erscheinungsjahr des Liederbuchs sind nicht bekannt, da das Titelblatt nicht erhalten ist. Vermutlich ist es nicht früher als 1791 zu datieren. Heute existiert nur noch ein Exemplar, das in der Lemberger wissenschaftlichen Nationalbibliothek aufbewahrt wird. 399 Untersucht wurden Aufzeichnungen in den Liederbüchern Titov 2038 (fol. 103ˇ), Titov 2720 (fol. 42ˇ), О.XIV.20 (fol. 26ˇ–27). Die Melodie im Liederbuch Undoľskij 899 (fol. 65ˇ–66) kann man als selbständig oder als entfernte Variante auffassen.

e. Lieder zu mehreren Melodien

165

Die Melodien dieser Lieder sind nur aus dem Bohohlasnyk bekannt. Es ist anzunehmen, daß sie in handschriftlichen Liederbüchern und im „lebendigen“ Gebrauch einander ähnlicher waren. Die Melodie des Weihnachtsliedes ist auch von später veröffentlichten Koljadky und geistlichen Liedern ziemlich weit entfernt. Noch schwieriger ist es, eine textkritische Quellenuntersuchung zum „Ton“ des Liedes Ot utroby Divyja Boh proizyde durchzuführen, dessen Melodie bisher nicht gefunden werden konnte. Vielleicht gab es sie gar nicht, denn in dem Liederbuch ASP 135 sollte Ot utroby zur Melodie des Liedes Kreščajet’sja Isus vo Iordani gesungen werden, doch auch diese Melodie ist nicht bekannt. Somit konnte bisher nicht festgestellt werden, ob es zwei Melodien gab oder nur eine. Es ist auch denkbar, daß es noch eine (dritte) Melodie gab, von der sogar jede Spur einer „Ton“-Angabe verloren ist. Melodien zu drei weiteren „Tönen“ sind jedoch gefunden. So ist in dem Liederbuch ASP 233 (fol. 45–46) das Lied O Presvjataja Divyce verzeichnet. Man kann vermuten, daß es bei der „Ton“-Angabe im Bohohlasnyk von Kam’jane zu O Presvjataja Divo um dieses Lied geht. Falls dies zutrifft, hat diese Melodie weder mit der „Ton“-Angabe im Bohohlasnyk noch mit Liedern in russischen handschriftlichen Liederbüchern etwas zu tun. Zum gleichen Ergebnis kommt die Untersuchung der Melodien zu Archanhely z neba (Muz. 9498, fol. 134; RGADA, f. Osnovnoj 1020, fol. 6ˇ–7ˇ; zwei verschiedene Melodien) und Mychaile, kto jako Boh (Vjazemskij, fol. 49ˇ). Und das ist noch nicht alles. Im Laufe des 18. und 19. Jahrhunderts wurde das Lied Archanhely z neba in Transkarpatien und in den Bergregionen Galiziens zu den Melodien von Poslan bysť (Bohohlasnyk von Kam’jane), Radujtesja vsi ludije (NTŠ 68) und Pravdy vesna (NTŠ 165, 345) gesungen. Das Lied Mychaile, kto jako Boh wurde seinerseits zu den Melodien von Archanhely z neba (MGU 154) und von Na Favori preobrazysja (NTŠ 68, 165, 188) gesungen. Textkritische und quellenkundliche Untersuchungen dieser Art sollten zu vielen anderen Liedern im Bohohlasnyk vorgenommen werden, denn das Material dazu ist erfaßt und analysiert. Hier würde sie jedoch zu weit führen. Wichtig ist allerdings, daß die komplizierte und wichtige Frage der Quellensuche unbedingt im Zusammenhang mit der gesamten ukrainischen paraliturgischen Lyrik vom 16. bis zum 18. Jahrhundert untersucht wird. Die Untersuchung des Repertoires der „Töne“ stellt den kompliziertesten Bereich der quellenkundlichen und textkritischen Forschungen zu den Melodien der geistlichen Lieder dar. Nicht immer ist von ein und derselben Liedmelodie die Originalvariante erhalten. Häufig existieren mehrere Varianten. Im übrigen werden viele Lieder auch heutzutage in verschiedenen Gegenden der Ukraine unterschiedlich gesungen, obwohl die ihnen zugrunde liegende ursprüngliche Melodie in der Regel noch existiert. Abschließend sei bemerkt, daß wenn von den „Tönen“ aus dem Bohohlasnyk die Rede ist, deren Erforschung keine besonderen Schwierigkeiten bereitet, weil alle „Töne“ (Melodien) in dem Liederbuch veröffentlicht sind. Die größten Schwierigkeiten bereitet die Untersuchung jener Lieder, die in den Bohohlasnyk aufgenommen

166

8. Veränderung der Melodien durch die Herausgeber

sind, die aber nicht nur auf die in dem Liederbuch angegebenen Melodien, sondern auch auf viele andere Melodien gesungen wurden. Diese sind aus handschriftlichen Liederbüchern bekannt und spiegeln die unterschiedlichen Einflüsse ethnoterritorialer Besonderheiten der ukrainischen musikalischen Volkskunst wider. Da das handschriftliche Material mittlerweile in seiner Mehrheit gefunden und hinsichtlich der Quellen bearbeitet ist, besteht jetzt eine reale Möglichkeit, die Melodien zahlreicher Lieder, die ohne Noten überliefert sind, zu rekonstruieren. Damit wird es möglich, tiefer in die Eigenarten von Versifikation und Rhythmik vorzudringen, die den „Ton“-Gesang ermöglichten. Schließlich gilt es, auch die lokalen und regionalen ethnischen Besonderheiten bei der Auswahl und Zusammenstellung des Grundbestandes von „Tönen“ und ihrer Migrationswege, d. h. die Rolle dieser Vorgänge in der Entwicklung der Gattung, zu erforschen.

Zusammenfassung Entstehung und Entwicklung der ukrainischen geistlichen Lieder fielen in eine Zeit stetig zunehmender Säkularisierung. Wie immer in einer Zeit der Umwälzungen, in der man sich an frühere Erfahrungen halten will, so waren auch die Dichter der geistlichen Lieder in dieser Lage bestrebt, die historische Entwicklung der nationalen Musikkultur zu erhalten. Zugleich wollten sie offen sein für neue Anregungen, die innerhalb des ukrainischen Gebietes oder von außen aufkamen. Diese aus der Vergangenheit schöpfende und zugleich zukunftsorientierte künstlerische Einstellung bereitete den Boden für die Ausbildung der Gattung des Liedes mit seinen in Handschriften und Drucken in Erscheinung tretenden Stilmerkmalen. Das geistliche Lied war nicht nur ein wichtiges religiös-didaktisches und national-patriotisches Element zur Pflege ukrainischer Geistesart unter den Bedingungen von Staatslosigkeit und fortschreitender Entnationalisierung. Es muß auch als Feld verstanden werden, auf dem die Säkularisierung der nationalen musikalischen Kultur im 17. und 18. Jahrhundert ihren Anfang nahm. Dieser paraliturgischen Gattung, die ihrem Inhalt und ihrer Wirkung nach außerhalb des Gottesdienstes lebte, hat man in der Wissenschaft ebenso wie in populärwissenschaftlicher Literatur seit Mitte des 19. Jahrhunderts Beachtung geschenkt. In dieser Zeit sahen die Gelehrten vor allem folgende Aufgaben: a) Auffinden und wissenschaftliche Erschließung handschriftlicher und gedruckter Liederbücher; b) Veröffentlichung der Texte; c) ihre philologische und theologische Untersuchung; d) Lösung der Urheberfrage; e) die Umformung geistlicher Lieder bei den sog. Volkssängern, den Lirnyky. Einen wesentlichen Beitrag zur Bewältigung dieser Aufgaben leisteten Mychajlo Hruševs’kyj, Ivan Franko, Vladimir Peretc, Mychajlo Voznjak, Volodymyr Hnatjuk, Vasyľ Ščurat, Julian Javors’kyj, Sofija Ščeglova u. a. Auf dem Fundament ihrer Arbeiten sind fast alle philologischen und literaturwissenschaftlichen Untersuchungen über das geistliche Lied, aber auch musikwissenschaftliche und folkloristische Studien entstanden. Ende des 19. Jahrhunderts begannen auch Folkloristen und Komponisten geistliche Lieder zu studieren. Zu ihnen gehörten Mykola Lysenko, Filaret Kolessa, Porfirij Demuc’kyj, Omeljan Vitošyns’kyj, Oskar Koľberg u. a. Sie verglichen geistliche Lieder mit Liedern von Lirnyky und Kobsaren, die sie aufgezeichnet hatten. Heute interessiert in ihren Aufzeichnungen vor allem die Rezeption ukrainischer geistlicher Lieder unter den soziologischen Bedingungen des 19. und des beginnenden 20. Jahrhunderts in der Stadt und auf dem Lande.

168

Zusammenfassung

Wegweisend für die Erforschung des geistlichen Liedes wurden für die ukrainische Musikwissenschaft die Arbeiten von Mykola Hrinčenko Anfang der 1920er Jahre. Er forderte eine allseitige musikwissenschaftliche und quellenmäßige Erforschung der Gattung. Selber konnte er aus vielerlei Gründen diese Forderung nicht erfüllen. Hinderlich war für ihn z. B. die Realität des sowjetischen Regimes. Doch seiner Aufforderung ist in Galizien Borys Kudryk nachgekommen. Als Erster hat er in seiner Studie zur Geschichte der ukrainischen Kirchenmusik eine kurze musikwissenschaftliche Beschreibung des geistlichen Liedes und des Bohohlasnyk von Počajiv gegeben. Damit erschöpfen sich aber auch schon die Ergebnisse der ukrainischen Musikwissenschaft der Vorkriegszeit. Zugleich zeigten Mykola Hrinčenko und auch Andrij Oľchovs’kyj eine andere Möglichkeit, das geistliche Lied unter den Bedingungen der antireligiösen Propaganda zu erforschen, nämlich in Verbindung mit der Entstehung der frühen ukrainischen Romanze. Kurz nach dem Ende des zweiten Weltkrieges untersuchte Onysija ŠrejerTkačenko das geistliche Lied und den Bohohlasnyk mit dieser Fragestellung. Sie versuchte nachzuweisen, daß die nationale musikalische Folklore eine Quelle des geistlichen Liedes gewesen sei. Der quellenmäßige Nachweis, daß Volkslied-Melodien in geistlichen Liedern verwendet wurden, war ihr jedoch nicht möglich, denn es gab zu wenige Aufzeichnungen von Melodien, besonders in den Altdrucken des 17.–18. Jahrhunderts, um textkritisch zu gesicherten Ergebnissen kommen zu können. Andererseits meinte Šrejer-Tkačenko, die Lieder aus dem Bohohlasnyk hätten keinen „besonderen Einfluß“ auf Romanzen gehabt. Sie bestritt aber nicht, daß es einen gewissen Einfluß gegeben und die paraliturgische Musik in frühen Romanzen deutliche Spuren hinterlassen habe. Später sind Untersuchungen in dieser Richtung von Tamara Bulat fortgesetzt worden. Sie hat den Einfluß des geistlichen Liedes auf die Stilistik des ukrainischen Kunstliedes endgültig anerkannt. Von Mitte des 20. Jahrhunderts bis zum Ende der 80er Jahre hatte das ukrainische geistliche Lied die ihm gebührende Aufmerksamkeit in der Musikwissenschaft verloren, obwohl geistliche Lieder weiterhin wissenschaftliche Beachtung fanden, so von Tamara Bulat, Tamara Livanova, Oleksandr Pravdjuk, Pavel Macenko, Jurij Keldyš u. a. Erst in den 1990er Jahren hat sich die Dynamik in der Forschung deutlich geändert. Es erschienen neue Untersuchungen, es wurden mehrere wichtige mit Noten versehene Denkmäler geistlicher Lieder des 17. und 18. Jahrhunderts veröffentlicht und zahlreiche unbekannte Texte zugänglich gemacht. All das trug dazu bei, daß die Erforschung paraliturgischer Lieder bedeutend vertieft wurde. Seit den 1990er Jahren wurde das geistliche Lied von Tamara Šeffer, Ljudmyla Ivčenko, Lidija Kornij, Olga Dolskaya, Jurij Medvedyk u. a. behandelt. In dieser Zeit belebte sich auch das philologische Interesse für geistliche Lieder. Wesentlich trugen dazu Ol’ha Hnatjuk, Bohdan Krysa, Hans Rothe, Dieter Stern, Aleksandr Naumov und Peter Žeňuch sowie andere ukrainische und auswärtige Gelehrte bei.

Zusammenfassung

169

Jeder Wissenschaftler wies praktisch darauf hin, daß die Hauptquellen für die Erforschung der Überlieferung geistlicher Lieder handschriftliche und gedruckte Liederbücher seien. Deshalb ist es so wichtig, eine unbekannte Handschrift oder einen unbekannten Altdruck bekannt zu machen sowie jedes Denkmal und seine Quellen, jeden darin enthaltenen Text, die Marginalien usw. sorgfältig zu untersuchen, um dadurch die Gattung in allen Einzelheiten beschreiben zu können. Die Überlieferung ukrainischer Handschriften mit geistlichen Liedern hat sich in vier Stadien entwickelt. Im vorletzten (1730er – 1780er Jahre) entstand der Typus eines Sammelbandes, den die Herausgeber des Bohohlasnyk von Počajiv ihrer Ausgabe zugrunde legen konnten. Es geht um die kalenderthematische Anordnung, bei der die Lieder wie in einem Hirmologion nach dem Kirchenkalender zusammengestellt sind. Ein solcher Sammelband ahmt äußerlich den Aufbau eines Hirmologions sowie von Liederbüchern und Kantionalen aus Mitteleuropa nach, und er verwendet ein Repertoire, das Anfang des 18. Jahrhunderts gegenüber dem vorhergehenden Jahrhundert thematisch abwechslungsreicher und quantitativ wesentlich umfangreicher wurde. Die Kompilatoren der ukrainischen handschriftlichen Sammelbände stützten sich, wie schon hervorgehoben wurde, bei der Zusammenstellung des Repertoires auch auf die Erfahrung der Kopisten und Herausgeber polnischer, slovakischer, tschechischer und deutscher Liederbücher und Kantionale. Es ist bezeichnend, daß die ältesten ukrainischen Liederbücher nach dem kalenderthematischen Prinzip aus der Lemkenregion stammen, deren Schreiber westliche Vorbilder nachahmten. Davon zeugt eines der wertvollsten Denkmäler der handschriftlichen Literatur bei den Lemken, der Bohohlasnyk von Kam’jane (1734), der zu einem der Prototypen des Bohohlasnyk von Počajiv wurde. Die handschriftliche Überlieferung im 17. Jahrhundert bereitete auch den Boden für die ersten gedruckten geistliche Lieder, und zwar in Büchern mit religiösem Inhalt, besonders in den Werken Jelisej Pletenec’kyjs, Pamvo Beryndas, Kyrylo TrankvilionStavrovec’kyjs und anderer ukrainischer Schriftsteller des Barock. Doch erst 1672 wurden in Kiev geistliche Lieder eines ukrainischen Autors gedruckt: das religiösdidaktische Werk Messyjasz prawdziwy von Ioanikij Haljatovs’kyj, in dessen Anhang einige Lieder enthalten waren. Damit ist nicht nur der Druck geistlicher Lieder eines ukrainischen Autors dokumentiert, sondern auch das Vorkommen ukrainischer polnischsprachiger geistlicher Lieder, wie sie in der Ukraine mindestens bis Ende des 18. Jahrhunderts existierten. Ein Zeugnis dafür ist der Bohohlasnyk von Počajiv, in dem eine Reihe ukrainischer polnischsprachiger geistlicher Lieder abgedruckt worden sind, deren Autoren griechisch-katholische Basilianer-Väter waren. Bis zum letzten Viertel des 18. Jahrhunderts sind ukrainische geistliche Lieder jedoch nur selten gedruckt worden. Meistens wurden sie religiös-didaktischen Büchern, die von Zeit zu Zeit in Kiev, Lemberg, Halle/Saale, Berdyčiv, Suprasľ und Krakau herauskamen, als Anhang beigefügt. Doch eine Tradition, ukrainische geistliche Liederbücher zu drucken, ist in diesen Städten nicht entstanden. Der erste gedruckte Sammel-

170

Zusammenfassung

band ukrainischer geistlicher Lieder erschien 1773 in Počajiv. Es ist nicht auszuschließen, daß er von denselben Redaktoren herausgegeben worden ist, die auch die erste ukrainische Anthologie geistlicher Lieder unter dem Titel Bohohlasnyk (Počajiv 1790–1791) zum Druck vorbereitet haben. In dieses wertvolle Denkmal altukrainischer Kultur sind die Erfahrungen der ukrainischen geistlichen Lyrik vom Ende des 16. bis zum letzten Jahrzehnt des 18. Jahrhunderts eingegangen. Einige seiner Lieder spiegeln ein breites kulturhistorisches Spektrum wider: von teilweise spätmittelalterlichen Zügen bis zu – hauptsächlich – ästhetisch-stilistischen Eigenheiten des Barock und klassizistischen Tendenzen. Das ist auch nicht erstaunlich, denn in den Bohohlasnyk haben Lieder Aufnahme gefunden, die in unterschiedlichen Jahrzehnten des 17.–18. Jahrhunderts entstanden waren. Allerdings stammen nur recht wenige Lieder aus dem 17. Jahrhundert (sicher sind es etwa zwei Dutzend). Einige von ihnen tragen Spuren aus spätmittelalterlicher und frühbarocker Zeit. Die Grundlage der Ausgabe bilden Lieder des Barock, und nur wenige haben schon klassizistische Züge. Den Bohohlasnyk haben zwar unierte Basilianer in Počajiv herausgegeben, aber sein Repertoire besteht nicht nur aus griechisch-katholischen Liedern. Unter den Dichtern sind auch mehrere ukrainische orthodoxe Autoren wie Danylo Tuptalo (Dimitrij Rostovskij), Jepifanij Slavynec’kyj und Hryhorij Skovoroda sowie römische Katholiken, einschließlich Jesuiten. Das Alles spricht für die konfessionelle Toleranz der Herausgeber und auch den überkonfessionellen Status des Bohohlasnyk. Die Wurzeln dieser Toleranz liegen in mitteleuropäischen Editionen paraliturgischer Lieder des 15.–17. Jahrhunderts. Liederbücher und Kantionale aus dieser Zeit enthalten häufig neben katholischen auch protestantische Lieder. Die Kompilatoren und Herausgeber dieser Sammelbände, Protestanten wie Katholiken, waren darum bemüht, das Liederrepertoire so zusammenzustellen, daß es den Bedürfnissen der Christen aller Konfessionen entsprach. Auch ukrainische Liederautoren hatten zu Beginn der Entwicklung des geistlichen Liedes noch eine so tolerante allgemein christliche Einstellung. Es ist daher nicht erstaunlich, daß z. B. Tuptalo das ukrainische paraliturgische Repertoire durch Übersetzungen lateinischer nicht-kirchlicher Lieder ergänzte. Einen ähnlichen Weg gingen auch die Redaktoren des Bohohlasynk, die Lieder in drei Sprachen – lateinisch, polnisch und kirchenslavisch – aufnahmen. Dies entsprach der Entwicklung der ukrainischen geistlichen Lieder im 17. und ersten Drittel des 18. Jahrhunderts. In der übersetzerischen Praxis sind durch unmittelbare polnische, slovakische und tschechische Vermittlung außerdem lateinische und deutsche Lieder und Hymnen des 15.–17. Jahrhunderts in die Ukraine gelangt. Man kann auch von einer Annäherung paraliturgischer Lieder an liturgische Hymnen sprechen, was durch einige ukrainische und polnische Altdrucke des 18. Jahrhunderts und durch handschriftliche Liederbücher zu belegen ist. So sind Melodien von geistlichen Liedern aus dem Bohohlasnyk manchmal als musikalische Vorlage für liturgische Cherubim-Hymnen benutzt worden.

Zusammenfassung

171

Das Melos geistlicher Lieder wurde auch Teil des „Intonationswörterbuches“ in der damaligen ukrainischen kompositorischen Praxis. In vielen Werken von Artem Vedeľ, Maksim Berezovs’kyj, Dmytro Bortnjans’kyj und anderen Komponisten sind gelegentlich stilistische Einflüsse und typische Intonationen ukrainischer paraliturgischer Lieder zu finden. Auch im Bohohlasnyk von Počajiv ist das zu beobachten. Der anthologische Charakter des Bohohlasnyk zeigt sich auch darin, daß in seinem Repertoire erstmals von Basilianer-Mönchen im 18. Jahrhundert verfaßte Lieder auf Ikonen in einer Abteilung zusammengefaßt sind. Mehr noch, dank dieser Preislieder auf wundertätige Ikonen begann man in der Ukraine spezielle Sammelbände geistlicher Lieder mit Noten herauszugeben (z. B. das Liederbuch von 1773). Die ersten ikonenpreisenden Lieder sind in der Ukraine bereits am Anfang der Entwicklung, nicht später als Mitte des 17. Jahrhunderts, geschrieben worden, so z. B. auf Ikonen in Kiev und Černigov. Diese Lieder sind aber in keinen der heute bekannten ukrainischen Altdrucke aufgenommen worden. Ein wichtiger Gegenstand unserer Untersuchung sind die musikalischen Quellen der Lieder des Bohohlasnyk. Die Aufmerksamkeit galt dabei vor allem zwei Fragen: dem Incipit-Verfahren bei der Komposition geistlicher Lieder sowie der textkritischen Untersuchung der mit Noten versehenen Lieder. Die Untersuchung hat ergeben, daß Incipits alter liturgischer und paraliturgischer Lieder bei der Entstehung der geistlichen Lieder in mehreren Entwicklungsstadien der Gattung eine wichtige thematische und musikalisch-intonatorische Quelle waren. Diese Methode ist von der Mitte bis in die zweite Hälfte des 18. Jahrhunderts von griechisch-katholischen Liederdichtern, besonders von den Basilianern in Počajiv, angewendet worden. Einen Teil ihrer Lieder schrieben sie nach Incipits von Texten oder Melodien älterer Lieder (Kanty), vor allem aus dem 17. Jahrhundert. Aber sie verwendeten nur das Incipit, den weiteren Text verfaßten sie für die meisten Lieder entsprechend ihren künstlerischen Fähigkeiten selber. Das Incipit-Verfahren wurde von den Dichtern nicht nur bei geistlichen, sondern ebenso bei weltlichen Liedern angewandt. In handschriftlichen Liederbüchern gibt es auch geistliche und weltliche Lieder mit einem gemeinsamen Incipit. Es handelt sich dabei jedoch nicht um Travestien, wie sie sicher auch manchmal auf geistliche Lieder, auch aus dem Bohohlasnyk, geschrieben wurden. Bei einem Teil der Lieder des Bohohlasnyk ist eine textkritische Untersuchung nicht möglich, weil sie vermutlich speziell für ihn geschrieben wurden, dazu noch kurz vor seinem Erscheinen. In älteren handschriftlichen Liederbüchern fehlen diese Lieder deshalb. Es gibt auch Lieder, deren Noten nur durch den Bohohlasnyk bekannt sind. In allen Altdrucken mit geistlichen Liedern, die vor dem Bohohlasnyk erschienen, haben die Lieder keine Angaben, zu welchen Melodien sie zu singen sind. Über 60 geistliche Lieder ohne Noten enthält auch der Bohohlasnyk. Bei ihnen ist, wie auch in anderen Ausgaben, lediglich vermerkt, zu welcher Melodie („Ton“) die poetischen Texte zu singen seien. Für einige Lieder sind zwei Melodien genannt. „Ton“-Angaben gibt es oft auch in handschriftlichen Liederbüchern. Dabei sind bei einigen geistlichen

172

Zusammenfassung

Liedern nicht nur ein oder zwei „Töne“ angegeben, oft sind es, je nach Ort und Region, noch mehr „Töne“. All das zeigt, daß der Gesang eines Liedtextes nach Melodien anderer Lieder in ukrainischen Gebieten verbreitet war, eine Erscheinung, die auch im paraliturgischen Gesang Mitteleuropas anzutreffen ist. Die Redaktoren des Bohohlasnyk führten eine Neuerung ein, die vor seinem Erscheinen in Druckausgaben geistlicher Lieder nicht üblich war. Geübten Sängern schlugen sie nur solche „Töne“ vor, deren Melodien im Bohohlasnyk abgedruckt waren. Doch für eine „lebendige“ Darbietung dieser Lieder durch Liebhaber des paraliturgischen Gesangs waren solche Anweisungen nicht geeignet. Nicht alle Lieder des Bohohlasnyk wurden nur zu den „Tönen“ gesungen, die in ihm angegeben sind (s. Anhang). Aufzeichnungen in handschriftlichen Liederbüchern und Veröffentlichungen in Altdrucken nennen nicht selten eine viel größere Zahl von „Tönen“, die beim Singen eines Liedes benutzt werden konnten. Die Herausgeber des Bohohlasnyk gaben dagegen nur Haupt-„Töne“ an und berücksichtigten dabei nicht die regionalen Besonderheiten oder die zeitbedingt unterschiedliche Beliebtheit der Melodien, die beim Singen der Texte geistlicher Lieder verwendet wurden. Ein Hauptproblem bei der Erforschung des Bohohlasnyk ist die redaktionelle Arbeit der Basilianer-Väter in Počajiv. Die quellenkundliche und textkritische Untersuchung hat gezeigt, daß die Basilianer manchmal Melodien änderten und Spuren aus einem Volkslied tilgten, wodurch viele von ihnen nur noch entfernt an Melodien aus früherer Zeit erinnern. Doch zugleich schufen sie für den Bohohlasnyk nach dem Muster altertümlicher Melodien für einzelne Lieder eigene Melodievarianten. Es gelang ihnen auch, eigens für ihr Repertoire Lieder wiederzubeleben, die in der zweiten Hälfte des 18. Jahrhunderts in Vergessenheit geraten waren oder die zu dieser Zeit in Wolhynien und Galizien überhaupt noch nicht bekannt waren, weil sie aus der Ostukraine stammten. Und schließlich noch ein wichtiger Hinweis zur gesamten editorischen Tätigkeit der Basilianer-Väter in der Zeit von 1773 bis 1806: Ihre besondere Leistung besteht darin, daß sie erstmals fast 250 geistliche Lieder, die zur damaligen Zeit in der Ukraine existierten, mit Noten veröffentlicht haben. Die Erforschung ukrainischer geistlicher Lieder des 17. und 18. Jahrhunderts soll fortgesetzt werden. Es ist zu hoffen, daß diese Ausgabe zu weiteren Untersuchungen sowohl des altukrainischen geistlichen Liedes wie auch der paraliturgischen Musik in Ostmitteleuropa anregen wird.

Богогласник в його джерелах та розвитку 1. Еволюція наукової думки проукраїнську духовну пісню та Богогласник Науково-просвітницьке зацікавлення давньою українською та східнослов’янською духовнопісенною творчістю починає поступово матеріалізуватися на сторінках різноманітних видань приблизно в 40–50-ті роки ХІХ ст. Спершу характер вивчення духовнопісенної спадщини носив популярний та науково-популярний характер. Переважна більшість дослідників зверталися до духовнопісенних надбань побіжно, в контексті іншої проблематики: в літературознавчому контексті Осип Бодянський, Омелян Огоновський та ін., в історико-культурному та етнографічному сенсі – Микола Костомаров, Павло Чубинський, Пйотр Кірєєвскій, Пйотр Безсонов, Пйотр Шейн, Яків Головацький. На потребу досліджувати старовинні рукописні співаники, їх репертуар, тексти та мову вказували Антон Петрушевич, Ніколай Пєтров, Чеслав Нейман, Микола Сумцов. З конфесійних позицій до духовних пісень мав інтерес Андрєй Хойнацкій, Флавіан Добрянскій (псевдонім – Н. Мирович), Петро Житецький. Зміст переважної більшості праць згаданих авторів лише в незначній мірі стосується духовнопісенної творчості, хоча майже в кожному дослідженні знаходяться посутні взаємодоповнюючі спостереження над текстами, їх ґенезою, історією розвитку тощо. Однак тільки розвідки П. Безсонова, А. Петрушевича, Н. Мировича, Ч. Неймана та кількох інших дослідників пов’язані з духовною піснею. В останній чверті ХІХ ст. не без впливу, що йшов від Михайла Максимовича, Пантелеймона Куліша, Миколи Лисенка та деяких інших діячів української культури набуває обертів інтерес до кобзарсько-лірницького репертуару, основу якого становили псальми (духовні пісні). З’являється низка статей про окремих мандрівних музикантів авторства Валеріана Боржковського, Івана Беньковського, Олександра Малинки, Василя Горленка, Олександра Науменка, згодом Владіміра Перетца, Володимира Гнатюка, Міхаїла Спєранского, Гната Хоткевича та ін. Виявляв зацікавлення лірницьким псальмовим репертуаром і Філарет Колесса. Забігаючи дещо далі, треба наголосити, що вершинним досягненням у цьому дослідницькому процесі стала праця Порфирія Демуцького Ліра і її мотиви (Київ, 1903), підготовлена на основі записів автентичного лірницького музикування. Ці музично-поетичні тексти відображають особливості модифікації мелодики та лексики українських барокових духовних пісень, у тому числі з богогласникового репертуару в інтерпретації лірників та кобзарів на межі XIX– ХХ ст.

174

Богогласник в його джерелах та розвитку

Наприкінці ХІХ ст. викристалізовуються два напрямки дослідження духовнопісенної творчості. Один із них полягав у зацікавленні кобзарсько-лірницьким мистецтвом та питанням рецепції духовнопісенної творчості барокової доби в народно-побутовому середовищі. Інший напрямок розвивався довкола джерелознавчо-археографічної, текстологічної та едиційної проблематики. У цьому руслі найпомітніший внесок у дослідження жанру зробили Іван Франко, Михайло Грушевський, Владімір Перетц та Володимир Гнатюк. Важливе місце належить розвідкам, які спеціально були спрямовані на вивчення рукописних та друкованих співаників XVII–XVIII ст. У цей час вдалося зібрати, опрацювати і зберегти значну кількість цінних рукописних та друкованих співаників. На межі ХІХ–ХХ ст. такий напрямок набув цілеспрямованого і систематичного характеру. Завдяки М. Грушевському та особливо І. Франку було сформовано методологічну базу дослідження, обґрунтовано доцільність такого напрямку наукової діяльності, розпочато роботу над системним науковим опрацюванням текстів та їх публікуванням. У 1902 р. В. Гнатюком започатковано територіальний принцип опрацювання та систематизації текстів, введення їх до наукового обігу (Угроруські духовні вірші). Він уперше на науковому рівні привернув пильну увагу до духовнопісенної культури українців Закарпаття, Східної Словаччини та інших регіонів Центральної Європи, де проживали на той час вихідці з українських земель. М. Грушевський, І. Франко, В. Перетц, В. Гнатюк, відтак на поч. ХХ ст. Василь Щурат духовну пісню розглядали на тлі еволюції української поезії XVII–XVIII ст., звертаючи при цьому увагу на західноєвропейські, зокрема польські впливи. На західні впливи вказував і Ф. Колесса, зазначаючи, що вони прищеплювалися в Україні на почасти підготовленому ґрунті. Загалом висновки згаданих вчених слушні, хоча В. Перетцом дещо перебільшено вагомість впливів польської барокової пісні. Та попри це особлива значимість його праць полягає, насамперед, у тому, що він першим у Росії цілеспрямовано зайнявся археографічно-джерелознавчим дослідженням російських співаників, увівши тим самим до наукового обігу й українські духовні пісні-канти, без яких неможливо уявити практично кожен російський співаник останньої чверті XVII – середини XVIII ст. Тільки в середині першого десятиліття ХІХ ст. побачили світ окремі невеликі розвідки музикознавчого спрямування (Алєксандр Маслов, Владімір Данілов, Осип Вітошинський). Зокрема, О. Вітошинський намагався оцінити значення давньої музичної духовної лірики як з культурологічного погляду, так і з музикознавчого. Щоправда, його міркування та висновки мають загалом дилетантський характер. Більш фаховим музикознавчим аналізом щодо духовних пісень вирізняються статті А. Маслова та В. Данілова, які цей пласт культури розглядали, спираючись на тексти з репертуару «калік-перехожих». На ранньому етапі вивчення духовнопісенного жанру проведено чимало студій в різних напрямках, що реалізувалося у працях науково-популярного

Богогласник в його джерелах та розвитку

175

характеру, ґрунтовних літературознавчих дослідженнях, а також назагал недосконалих, але в дечому вартісних фольклористичних та музикознавчих розвідках. Унаслідок цього було закладено дослідницький фундамент, обґрунтовано необхідність розв’язання низки важливих питань подальшого комплексного вивчення духовної пісні XVII–XVIII ст. та її рецепції у ХІХ ст. У 1911 році з’явилася перша достатньо вагома музикознавча стаття, автором якої є російський дослідник Стєпан Смолєнскій (з’явилася друком після його смерті 1909 р.). У розвитку духовнопісенної (кантової) творчості він вбачав чималу роль українських братських шкіл, різдвяних вертепних традицій тощо. Ним вперше, на підставі аналізу ряду рукописних співаників та занотованих у них духовних кантів, висловлено думку про те, що вони відіграли важливу роль у тогочасному та подальшому розвитку хорового мистецтва. Невдовзі, у 1916 р., надруковано статтю Антонія Прєображенского, де особливу увагу приділено аналізу так званих контрафактур, тобто традиції та практиці використання однієї мелодії для різних поетичних текстів, у тому числі й світських. Свої думки він підкріплював як текстологічним аналізом конкретного нотного тексту, так і посиланнями на трактат Граматика музикальна визначного українського композитора та теоретика другої половини XVII ст. Миколи Дилецького. З-поміж українських музикознавців уперше про явище контрафактури повів мову Микола Грінченко, досліджуючи романсову творчість та деякі впливи на неї давньої духовної пісні. Він також першим серед українських музикознавців у своїй Історії української музики (Київ, 1922) привернув увагу до необхідності ґрунтовних наукових розвідок української духовної пісні, першої друкованої почаївської антології Богогласника. Але до появи дослідження з історії української церковної музики Бориса Кудрика ці завдання залишались на рівні декларативності, незважаючи навіть на наявність спеціальної статті М. Грінченка Канти і псальми, яка так і залишилась неопублікованою (написана приблизно на початку 30-х рр. ХХ ст.; зберігається у фондах ІМФЕ ім. Максима Рильського НАН України). Втім, і Б. Кудрик у справі вивчення духовної пісні обмежився коротким оглядом. Немалою мірою на це вплинула відсутність необхідної джерельної бази для його студій. Тому він послуговувався матеріалами Ст. Смолєнского та Н. Фіндейзена, які, до речі, використовував і М. Грінченко. Рукописні співаники з київських та львівських фондів ними до досліджень духовної пісні не залучено. Однак значення праці Б. Кудрика полягає насамперед у тому, що ним, як свого часу І. Франком у питаннях філологічних студій, теж накреслено основні напрямки майбутніх музикознавчих та музично-джерельних студій духовної лірики барокової доби. Упродовж другого та третього десятиліть ХХ ст. українськими дослідниками активно вивчалися матеріали рукописних співаників, але тільки під кутом філологічного та археографічного опрацювання. Поза конкуренцією тут розвідки

176

Богогласник в його джерелах та розвитку

Михайла Возняка, Іларіона Свєнціцького та Юліяна Яворського. Безперечно, науковий здобуток М. Возняка щодо дослідження української духовної пісні найбільш вартісний. Насамперед це стосується його тритомних Матеріялів до історії української пісні і вірші (Львів, 1913–1924). Йому вдалося розшукати та опрацювати десятки рукописних співаників кінця XVII–XIX ст., чималу кількість унікальних стародруків (декотрі з них не збереглися), сотні духовнопісенних текстів, розшифровано багато акровіршів із іменами та прізвищами піснетворців, виявлено інформацію про їх життя, творчість тощо. Осягаючи наукові здобутки попередників, він зумів звести весь напрацьований ними матеріал до спільного знаменника і на тій основі, значно поглибивши реальний стан дослідження духовнопісенної спадщини, витворив свою всебічно обґрунтовану візію жанру, головні висновки якої залишаються актуальними і нині. Починаючи з 20-х років ХХ ст., літературознавчі студії над духовними піснями суттєво уповільнюються, а з середини 30-х поступово припиняються на досить довгий період. У цей час з-поміж літературознавців і надалі найбільш плідно працювали М. Возняк та Юл. Яворський. Час від часу до процесу досліджень у різних контекстах долучались Василь Щурат, Ярослав Гординський, Євмєній Карскій, Євген Марковський, Микола Лелекач, Зенон Кузеля та Олександр Колесса. У кінці 30-х рр. ХХ ст. духовна пісня контекстуально привернула увагу видатного українського славіста Дмитра Чижевського. І хоча в його поле зору потрапила тільки невелика кількість духовних пісень, а також вибрані духовнопісенні стародруки XVIII ст., його міркування та висновки становлять значний інтерес та відзначаються цікавими спостереженнями щодо барокової сутності українських духовних пісень. Важливим внеском у дослідження давньої української літератури є його розвідка про науковця та творця духовних пісень Симона Тодорського, зокрема про його збірники духовних пісень, видані у Галле 1735 року. Ведучи мову про розмаїття ґатунків (жанрів) української барокової літератури, Дм. Чижевський достатньо ясно розглянув різні аспекти розвитку української силабічної духовнопісенної поезії. В цьому ж ракурсі він особливу увагу присвятив творчості Григорія Сковороди, розглянувши різноманітні аспекти версифікації та строфіки його духовних пісень. Даючи загальну оцінку бароковій естетиці духовних пісень, він почасти звернув увагу на ідеї символізму та емблематики, якими нерідко пройняті ці тексти. Після 1945 р. з музикознавчої візії українську духовну пісню на якісно новий щабель дослідження підняла Онисія Шреєр-Ткаченко. Втім, мова йде не про спеціальне дослідження, а контекстуальне, оскільки духовну пісню у своїй дисертації вона розглядала як одне із джерел ранньої пісні-романсу в Україні (Українська пісня-романс в її джерелах і розвитку. Київ, 1947). Звернувши увагу на музично-фольклорні джерела духовної пісні, вона не змогла документально та однозначно-аргументовано доказати факт того, що залучені нею для аналізу

Богогласник в його джерелах та розвитку

177

конкретні народні мелодії ймовірно слугували матеріалом для мелодій духовних пісень. Та попри все, безперечно, що піддавати сумніву практику проникнення світського фольклору в духовну пісню та навпаки немає сенсу. Свого часу цю тезу цілком справедливо обстоював М. Грінченко. Згодом напрям дослідження О. Шреєр-Ткаченко поглибила Тамара Булат, остаточно визнавши факт існування впливів духовнопісенної лірики на ранню романсову творчість в Україні. Це стало можливим завдяки опрацюванню матеріалів низки важливих рукописних співаників та проведенню необхідної музично-текстологічної роботи. Знаменно те, що вслід за Онисією Шреєр-Ткаченко, Тамарою Лівановою, Юрієм Келдишем, Олександром Правдюком, Тамарою Булат, Ларисою Касцюкавєц окремі музикознавці почали чим раз більше виявляти безпосередню увагу до дослідження нотних матеріалів рукописних співаників із київських, московських, санкт-петербурзьких та інших архівних фондів. Після М. Возняка, Юл. Яворського та Дм. Чижевського літературознавці до духовної пісні зверталися вряди-годи. Винятком стала подвижницька праця відомого російського славіста Алєксандра Позднєєва, який відкрив цілий пласт малознаної російської та української духовнопісенної культури. Українські ж літературознавці від повоєнних років до кінця 80-х рр. ХХ ст. загалом так і не вийшли на рівень праць І. Франка, В. Гнатюка, М. Возняка, Юл. Яворського, О. Позднєєва. Щодо останнього дослідника, то важливо відзначити його колосальний внесок у вивчення світського та духовного канта, передовсім російського, багато в чому й українського. Та принципово не можна погодитися з його висновком про те, що з російських співаників у XVIII ст. в український духовнопісенний репертуар поверталися тексти пісень-кантів, створені в Україні у XVII ст. та привнесені українцями після 1654 року у Московію. А. Позднєєв любо скористався хибним аналогічним висновком свого попередника галичанина-москвофіла Юл. Яворського. Вдумаймось, що виходить: українські тексти «побували» в гостях і «вирішили» повернутися у рідне середовище? Жаль, що ця теза нині експлуатується, щоправда не в українській науковій думці. Сенс «мандрованої літератури», думається, тут тлумачиться надто спрощено-схематично. Повертаючись до оцінки внеску українських дослідників, що працювали від повоєнного часу до горбачовської «перестройки», варто, все ж зазначити, що духовна пісня почасти перебувала в полі їх зору. Відзначмо, насамперед, праці Вікторії Колосової, Михайла Грицая, Олекси Мишанича, Валерія Шевчука, в яких, у міру можливого, як на умови атеїстичної радянської ідеології, приділялося місце для висвітлення різних літературознавчих аспектів дослідження духовної пісні, щоправда, переважно в історико-культурному контексті. Відтак, незважаючи на перепони, інтенсивність досліджень над поетичними текстами духовних пісень поступово зростала. Є у цьому заслуга й славістів та україністів країн Центрально-Східної Європи, які зацікавилися східнослов’янською духовною пісенністю,

178

Богогласник в його джерелах та розвитку

в тому числі й українською (Іван Панькевич, Олекса Горбач, Вєслав Вітковскі, Ганс Роте, Чеслав Хернас, Влодзімєж Мокрий та ін.). У добу горбачовської відлиги другої половини 80-х рр. минулого століття, його так званої «перебудови» та особливо на зорі української Незалежності, проголошеної 1991 р. розпочався нарешті етап системних музикознавчих та літературознавчих досліджень духовної пісні, Богогласника, накопичених в архівних інституціях матеріалів рукописних співаників та стародруків. Першою ластівкою, що вістувала про скресання криги стала розвідка Тамари Шеффер Канти та псальми в академічній Історії української музики (Київ, 1989). Дослідниця кинула погляд на еволюцію духовної пісні в Україні, опершись на напрацювання І. Франка, М. Возняка та В. Перетца. Нею зазначено, що на початку XVII ст. визрівало тематичне розмаїття української духовної поезії завдяки творчості українських ранньобарокових поетів (Памво Беринда, Лаврентій Зизанія, Кирило Транквіліон Ставровецький, Йоаникій Ґалятовський, Олександр Митура, Самуїл Мокрієвич). Приділивши в статті немало уваги почаївському Богогласнику, Т. Шеффер насамперед знову ж таки скористалася напрацюваннями своїх попередників: І. Франка, Б. Кудрика, О. Шреєр-Ткаченко. Немало текстового матеріалу статті досить близько перегукується з міркуваннями та спостереженнями згаданих вчених. Теж можна сказати і про екскурси Т. Шеффер щодо вивчення кантів. Їх розгляд, як і у М. Грінченка, переважно опирається на нотні матеріали та висновки, оприлюднені Ст. Смолєнскім, Н. Фіндейзеном, а також О. Шреєр-Ткаченко. В дусі часу дослідницею проведено паралелі з російськими панегіричними кантами петровської та єлизаветинської царської доби, що певною мірою оправдано, оскільки вони інколи безпосередньо пов’язані з українською духовнокантовою творчістю. Попри ряд фактографічних помилок, відголоски ідейної заанґажованості та певну еклектичність змісту статті, вона тим не менше на той час була вагомим кроком у справі легітимізації духовнопісенного (духовнокантового) дослідницького напрямку в українському музикознавстві. У цьому ж томі опубліковано й статтю Т. Булат про ранню українську камерно-вокальну творчість у контексті становлення пісні-романсу. Тож у статтях Т. Шеффер та Т. Булат духовну пісню вперше було фактично реабілітовано в офіційному українсько-радянському музикознавстві та заново заявлено як важливу проблему національного історичного музикознавства. В один рік із цими статтями почала публікувати свої наукові розвідки про духовну пісню варшавська україністка Ольга Гнатюк. Її статті щодо цієї проблематики, монографія Українська духовна бароккова пісня (Варшава – Київ, 1994), спрямовані на поглиблений аналіз поетичного змісту пісень, глибоке занурення у біблійну метафорику, апокрифічні джерела текстів тощо. Словом, монографія О. Гнатюк є ґрунтовною інтердисциплінарною розвідкою з виразною опорою на донедавна новаторські для духовнопісенних текстів методи теоретичного аналізу. З цього погляду заслуговують на увагу спроби осмислення духовної пісні в

Богогласник в його джерелах та розвитку

179

теолого-філософському сенсі крізь призму інтертекстуальності, а також у площині риторичної цінності текстів, у їх, як окреслює авторка, поетичній «персвазії». Працю О. Гнатюк попри численні неточності фактологічного характеру, інколи необґрунтовану категоричність та дискусійність ряду висновків є підстави вважати такою, що започатковує новий перспективний напрямок студіювання жанру крізь призму риторичного аналізу, деконструктивізму, інтертекстуальності. Не менш важливою працею О. Гнатюк стала чимала збірка поетичних текстів українських барокових духовних пісень із Лемківщини (Львів, 2000), яка постала на основі джерелознавчого опрацювання місцевих рукописних співаників XVIII ст., що зберігаються в архівних інституціях Києва та Львова. Але, упорядниця поминула увагою декілька вартісних лемківських рукописів, які належать сьогодні празьким архівним інституціям. Натомість її пошуки давніх лемківських співаників у рукописних фондах польських архівних інституцій не увінчались успіхом, незважаючи на те, що принаймні хоча б декілька з них мало б там зберігатися, беручи до уваги побіжні згадки про них А. Петрушевича, І. Франка та М. Возняка. Втім, і автору цієї розвідки у Польщі їх не вдалося розшукати. Загалом за період від початку 90-х років ХХ ст. до сьогодні опубліковано ряд музикознавчих та філологічних статей про духовну пісню (кант). Спеціальні або побіжні звернення до цього пласту культури зустрічаємо в розвідках Ніни Герасимової-Персидської, Софії Грици, Івана Ляшенка, Михайла Лесева, Єжи Бартмінскі, Чарлі Дрейджа, Джона Саллівана, Віктора Беня, Ришарда Лужного, Влодзімєжа Мокрого, Алєксандра Наумова, Андрея Шков’єри, Дзвенислави Матіяш, Івана Хланти, Ольги Зосім та ін. Спектр їх праць різноманітний: від джерельного характеру, жанрово-стильової проблематики до культурологічної, почасти теологічної спрямованості. Вдавалася до осмислення значимості духовних пісень й Лідія Корній. Спершу вони їх розглянула у контексті дослідження історії українського шкільного театру XVII – першої половини XVIII ст. Відтак у Історії української музики. Музикознавиця має рацію, коли стверджує, що духовна пісня (кант) є бароковим жанром, який у другій пол. XVIII ст. еволюціонував у напрямку класицистичної стилістики. На сьогоднішньому етапі вивчення жанру й надалі залишається актуальною проблема публікації текстів. Відрадно, що впродовж останнього часу побачили світ матеріали кількох дуже цікавих рукописних співаників: 90-х років XVII ст. з фондів Московського історичного музею (Ольга Дольская, Ганс Роте); Супрасльський Богогласник першої пол. – серед. XVIII ст. з фондів Бібліотеки Литовської академії наук (Дітер Штерн); Шаришський співаник (конволют різних десятиліть XVIII ст.), який опрацював Петер Женюх; західноукраїнський нотний співаник (АСП 233, конволют; кін. XVII - першої пол. XVIII ст.) – став об’єктом уваги Ахима Рабуса головно щодо питань з’ясування сутності так званої «простої мови» поетичних текстів збірника. Їх дослідження споряджені ґрунтовними коментарями, багатою джерельною інформацією, дано оцінку цим пам’яткам

180

Богогласник в його джерелах та розвитку

східнослов’янської пісенності, в яких українські музично-поетичні тексти становлять вагому частину репертуару. Велика заслуга в реалізації видавничих проектів такого змісту належить відомому німецькому славісту Гансу Роте, який виявляє цілеспрямоване зацікавлення східнослов’янською духовною пісенністю барокової доби. Низка його статей стосуються питань джерелознавства, атрибуції та ґенези текстів, рукописної та едиційної традиції, теологічної суті пісень, їх націо- та соціокультурної значимості тощо. За його сприяння нещодавно було здійснено ще один важливий видавничий проект, реалізований словацьким славістом П. Женюхом, у полі зору якого особливе місце займає проблематика дослідження духовнопісенної культури Східної Словаччини та українського Закарпаття. Йдеться про публікацію текстів духовних пісень, які співали у Мукачівській єпархії у XVIII–XIX ст.: Kyrillische paraliturgische Lieder. Edition des handschriftlichen Liedguts im ehemaligen Bistum von Mukačevo im 18. und 19. Jahrhundert (Köln–Weimar–Wien, 2006). Не применшуючи значимості цієї фундаментальної праці, варто, все-ж таки, зазначити, що у великій вступній розвідці до публікованих текстів та у доволі розлогих коментарях до них, попри безперечну їх цінність, не раз трапляються фактографічні та висновкові помилки. Внаслідок цього нівелюється приналежність тих чи інших духовних пісень до української культури, незважаючи на те, що їх створено в різних етнографічних землях України (Полісся, Наддніпрянщина, Слобожанщина, Поділля, Волинь, Галичина) і тільки згодом вони потрапили в місцевий репертуар, почасти увібравши риси місцевого діалекту, отримавши регіональну «прив’язку» шляхом заміни української топоніміки на східнословацьку та закарпатську, що було в ті часи звичним явищем, оскільки пісенні тексти в різних регіонах пристосовували до місцевих потреб. Відтак має цілковиту рацію Г. Роте, коли стверджує, що духовна пісня є «мігруючою літературою». Важливо, що ці питання є в колі музикознавчих зацікавлень київської дослідниці Ольги Зосім, яка вивчає західноєвропейські, в тому числі словацькі впливи на розвиток української духовної пісні. Та особливу цінність становить її монографія Західноєвропейська духовна пісня на східнослов’янських землях у XVII – XIX століттях (Київ, 2009), в якій особливу увагу приділено питанням дослідження так би мовити комплексного впливу західноєвропейської духовної пісенності на українську, різноманітним аспектам українського практичного використання текстів духовних пісень у паралітургійному контексті, теж спричиненому впливами сусідніх західних культур, насамперед польської. Зрозуміло, що тут ведемо мову тільки про українське греко-католицьке богослужіння та позацерковну практику співу духовних пісень, починаючи з початку XVIII ст. У цьому ж ракурсі викликає зацікавлення й розвідка П. Женюха про НижньоРибницький співаник початку ХІХ ст. (Slavica Slovaca, 2012, č. 2), пісенні матеріали якого відображають функціонування барокових духовних пісень, у тому числі й з репертуару Богогласника на теренах українсько-словацького пограниччя.

Богогласник в його джерелах та розвитку

181

Важливим є також і репринт 2012 р. київського видання 1903 р. збірника Ліра та її мотиви Порфирія Демуцького у харківському видавництві Олександра Савчука зі вступними статтями Олени Богданової, Юрія Медведика, його ж коментарями та інципітарієм лірницьких псальмів (пісень), половина з яких вперше надруковані у Богогласнику, однак у народно-музичному виконавстві нерідко змінені до невпізнання, особливо в мелодичній складовій. Доповнює джерельну базу досліджень репринт першого друкованого українського нотного Співаника 1773 р. з необхідними джерелознавчими та музичнотекстологічними коментарями Ю. Медведика (Пісні до Почаївської Богородиці. Львів, 2000). Як виявилося наприкінці 2012 р. завдяки київській дослідниці Людмилі Руденко цей унікальний збірник, збережений у єдиному примірнику, мав і своє перевидання. У німецькомовній частині нашого видання подано коротку характеристику цього стародруку, який є підстави датувати другою половиною 90-х років XVIII ст., тобто після третього поділу Польщі 1795 р. Таким чином, за останні майже два десятки літ до наукового обігу введено цілу низку цікавих рукописних та друкованих пам’яток духовнопісенної української та слов’янської спадщини кінця XVII–XIХ ст. з різних регіонів центральносхідноєвропейського простору, що дозволяють провадити подальші наукові пошуки в широкому історико-культурному та інтердисциплінарному вимірах.

2. Духовна пісня в Україні: ґенеза, жанрово-стильові особливості Поступово накопичуваний матеріал дозволяв вченим на різних етапах еволюції вдаватися до питань вивчення ґенези та специфіки українських духовних пісень XVII–XVIII ст., а заразом і Богогласника. Відтак ще М. Грушевським, І. Франком, В. Перетцом, М. Возняком усталено думку про те, що поява духовної пісні в Україні припадає на межу ХVІ–ХVІІ ст. Саме наприкінці XVI ст. було укладено співаник, до репертуару якого увійшли п’ятдесят німецьких духовних пісень. Їх тексти зафіксовані в перекладі на тогочасну українсько-білоруську мову. Ще один запис перекладеної духовної пісні датується 1604 роком (Нині веселий нам день настал). Так би мовити «перекладні» духовні пісні (латино-польськоукраїнські, чесько-польсько-українські, латино-німецько-польсько-українські, словацько-українські та ін.) відображають один із важливих шляхів поширення духовнопісенної творчості з центральноєвропейських країн в Україну. Найбільш активно центральноєвропейські (польські, словацькі, почасти чеські, німецькі та угорські) духовнопісенні впливи виявили себе в Україні у XVII та на початку XVIII ст. На подальшому етапі розвитку української духовної пісні потреба в помітному запозиченні поступово відпадала, оскільки кількісно та якісно зростав український духовнопісенний репертуар. Завдяки західнослов’янському посередництву в Україну проникало чимало музично-поетичних текстів

182

Богогласник в його джерелах та розвитку

духовної лірики. Із цими текстами переймалися й нові засоби музичної виразності, які впливали на становлення жанру в Україні. Але прищеплення на українському ґрунті цих запозичень зумовлювало й необхідність певного компромісу щодо поєднання здобутків західноєвропейської музичної культури й власне вітчизняної, ґрунтованої на багатовіковому творчому досвіді греко-візантійської сакральної гимнографії та національного музичного фольклору. Серед гимнографічних жанрів, що проявилися в українській духовнопісенній творчості, треба виокремити перш за все псалми, ірмоси, стихири, акафісти, кондаки. Звідси, й доволі розповсюджений термін «псалма» («псальма») для означення жанру, хоча його, насамперед, варто використовувати для переспівів (перекладів) псалмів, а не всього корпусу позацерковних музично-поетичних текстів. Псалми виступають у духовнопісенній (кантовій) творчості у двох іпостасях: у прямому перекладі або цитатному використанні. Українські переспіви псалмів здебільшого фіксують рукописні збірники кінця XVII – першої третини XVIII ст. У збірниках пізнішого часу ці тексти зустрічаються рідко. У силу цілого ряду визначальних музично-стильових характеристик жанрів церковної монодії та духовнопісенної творчості, їх релігійно-мистецької спрямованості та з огляду на застосування досить відмінних засобів музичної виразності, вплив гимнографії на формотворчі процеси духовної пісні відбувався опосередковано, не прямо. Проявляється це в переосмисленому трактуванні ладовоінтонаційної близькості деяких поспівок та зворотів, у подібності окремих каденційних ходів, у якісно новій організації метро-ритмічної тканини, зрештою, у зростанні питомої ваги пісенного типу мелодики. Хоча перед бароковою духовнопісенною лірикою її творцями ставилися інші завдання, ніж перед гимнографією, треба зазначити, що спорадично ці два релігійно-мистецькі напрямки християнської культури ситуативно кореспондувалися. Тобто йдеться, передовсім, про певні намагання використовувати духовні пісні у богослужбових потребах. Деяке наближення позацерковної духовної лірики барокової доби до богослужбової практики відображає не тільки тенденцію до збагачення релігійно-мистецького арсеналу Церкви, але є й одним із свідчень тісного зв’язку між сакральним (канонічним) та позацерковним (пісенним) напрямками християнської музичної творчості. Більше загадок, ніж відповідей таїть у собі й проблема визначення величини впливу покаянних віршів (стихів) кінця XV – початку XVII ст. на зародження духовнопісенної творчості в Україні. Майже повна відсутність цих текстів у репертуарах українських рукописних та друкованих співаників суттєво ускладнює розв’язання проблеми. Та все ж таки з-поміж усього опрацьованого масиву українських духовних пісень вдалося вирізнити невелику групу текстів, що викликають безпосередні аналогії з покаянною лірикою. Серед них, як особливо репрезентативні — Плакался Адам пред раєм, а також О прекрасная пустини (найдавніший український текст зафіксовано 1649 р. у Львівському літописі).

Богогласник в його джерелах та розвитку

183

Сьогодні можемо констатувати те, що ланка «покаянний стих» – духовна пісня (кант) найбільш виразно прослідковується в російській давній культурі. В українській та білоруській епізодично. Однак, заперечувати те, що покаянний стих, як явище пізносередньовічної культури не проявився бодай почасти в Україні та Білорусії однозначно помилково. Можливо мова має йти про скороминучий характер функціонування цього жанру, котрий у своїй еволюції доволі швидко відчув на собі впливи естетики і філософії Бароко і трансформувався в нову жанрово-стильову якість, тобто духовну пісню-кант. На розвитку духовнопісенної творчості позначилися не тільки впливи західноєвропейської духовної пісні, покаянного стиха та сакральної монодії, але й надбання національного музичного фольклору. Нерідко тісне переплетення музичного матеріалу духовної та світської пісні призвело згодом до того, що деякі фольклористи та музикознавці ХХ ст. по-різному трактували духовну пісню – то як плід народнопісенний, то як авторський твір. Втім, спершу побіжно слід звернути увагу на те, ще принаймні від XI–XII ст. у європейській світсько-релігійній пісенній культурі чим раз більшого поширення набувала так звана практика контрафактур. Вже значно пізніше ця традиція була перейнята і в Україні та отримали своє побіжне теоретичне обґрунтування в уже згадуваному трактаті М. Дилецького Граматика музикальна. Власне він вперше осмислив сенс «перетікання» мелодичного матеріалу від світської пісні до релігійної і навпаки, чим нерідко послуговувалися українські творці духовних пісень доби Бароко щонайменше до початку XVIII ст., що документовано не в одній рукописній пам’ятці, зосібна у відомому Зарваницькому співанику зі Східної Галичини. Втім, досліджувати цю творчу методу давніх піснетворців вельми непросто з огляду на мізерну кількість зафіксованих старовинних мелодій українських світських (народний) пісень. Відтак для здійснення музично-текстологічного аналізу поміж мелодичними текстами духовних та світських пісень бракне якраз останніх… Тому, чи не єдине, про що варто у цьому контексті говорити з достатньою певністю полягає у тому, що мелодика духовних пісень була полем «інфільтрації» народних мелодій, як писав польський дослідник Болєслав Бартковскі. На його думку, проблема виявлення інтонаційних джерел духовнопісенної творчості вимагає тісної інтердисциплінарної співпраці музикознавців та фольклористів. Ще задовго до його студій на полі духовної пісні питаннями впливу фольклору, виявлення ступені значимості його у духовній пісні, проблемою диференціації текстів авторського та народного походження в міру своїх зацікавлень переймалися два визначних дослідники — український фольклорист Климент Квітка та польський музиколог Адольф Хибінскі. Обидва зараховували духовні пісні до надбань народної творчості. А. Хибінскі класифікував народні мелодії як танцювальні, ліричні та релігійні, натомість К. Квітка включив низку

184

Богогласник в його джерелах та розвитку

пісень із Богогласника. до другого тому Етнографічного збірника (Київ, 1922), тобто теж їх фактично зараховував до народних. З приводу такого погляду на українські духовні пісні Ф. Колесса зазначав: «У принципі не маємо нічого проти ширшого розуміння народної пісні, все ж таки не можемо погодитися з тим, щоб межи колядками і щедрівками вміщувати звісні з «Богогласника» й інших книжних джерел коляди»1. Дійсно, недоцільно беззастережно зараховувати до народних пісень твори книжного напівпрофесійного походження. Хоча зрозуміло, що як народні, так і духовні пісні ріднить чимало чинників: мелодика, ладовість, метроритм, строфічність, версифікація тощо. Проте духовна пісня є продуктом індивідуальної, авторської творчості, що нерідко «паспортизовано» акровіршами, які є прямим виявом особистісного первня. Позаяк творці духовних пісень далеко не завжди компонували мелодії до своїх поетичних текстів, то вони часто вдавалися до запозичень із фольклорних надбань. Так чинили автори пісень і в інших країнах Європи, що констатовано як у старовинних музикологічних трактатах, так і працях сучасних дослідників. Помітно позначився цей спосіб піснетворення і на текстах почаївського Богогласника. Це проявляється у загальних рисах пісень: характерні мелодичні звороти, повторність окремих мотивів та фраз, виразні чи завуальовані питомі народно-танцювальні ритми тощо. Про це побіжно згадували у свої дослідженнях деякі музикознавці, серед яких Б. Кудрик, А. Ольховський, Л. Касцюкавєц, Л. Корній, які виявили в метроритміці пісень Богогласника як елементи національних українських танців, так і західноєвропейських. О. Шреєр-Ткаченко вважала, що майже чверть богогласникових пісень має значну подібність із конкретними українськими піснями. Водночас вона цілком слушно зазначала: «Трудно остаточно встановити першоджерела, бо дуже можливо, що ті інтонації і мелодичні звороти, які ми тепер сприймаємо як типові для народної пісні (часто цілком конкретної) у той час такими не були, увійшли в народну пісню пізніше, у процесі її історичного розвитку»2. Звідси постає висновок про те, що лише в тих випадках, коли відомо більш-менш точно час створення народної та духовної пісні, можна з певним застереженням встановити, який мелодичний варіант ліг в основу тієї чи іншої пісні. Отже, тільки опора на автентичні документальні джерела дозволить розставляти крапки над «і». Саме тому, звертаючись до рукописних джерел, можемо сьогодні стверджувати, що найдавніший запис української духовної пісні-канта (Радуйся, Маріє, дівам Царице) зберігся у Львівському літописі (Latopis Lwowski). Цей нотний запис 1649 р. дозволяє стверджувати, що в середині XVII ст. в Україні вже існували духовні канти. 1

Ф. Колесса. З царини української музичної етнографії // Музикознавчі праці. Київ, 1970, с. 278. 2 О. Шреєр-Ткаченко. Українська пісня-романс в її джерелах і розвитку. Київ, 1947, с. 124.

Богогласник в його джерелах та розвитку

185

Ведучи мову про музичну форму жанру (переважно це період), важливо відзначити, що в її розвитку чільну роль відіграв метод повторності мелодичного матеріалу та його варіаційного розгортання. Цьому сприяв і словесний текст. Зрозуміло, що в духовній пісні (канті) як жанрі синкретичному, музична форма є невіддільною від форми словесного тексту – строфічної або куплетної. Водночас, музична форма обумовлюється прямою залежністю від будови поетичної строфи, що визначається версифікаційними особливостями того чи іншого тексту. Таким чином, ці дві складові немовби об’єднуються в єдину музично-поетичну строфу, нотний текст якої незмінний для всіх наступних поетичних строф. Інколи трапляються й винятки, і тоді музично-поетичні тексти мають наскрізний тип розвитку. Творці духовних пісень упродовж XVII–XVIII ст. постійно збагачували мелодико-інтонаційну сферу. Найдавніші записи нотних текстів доносять до нас мелодії, в основі яких лежить плавний поступеневий рух, ходи щаблями тетрахорду та пентахорду, часте оспівування окремих ступенів ладу, секвенційний розвиток. Одним із типових зразків зачину багатьох текстів є усталений мелодичний рух від тоніки до квінти, рідше кварти з частим пропуском другого ступеня. Подальший розвиток духовнопісенної лексики призвів до виокремлення типових мелодичних поспівок та зворотів. Хрестоматійним прикладом прийнято вважати відому поспівку «щиголя», що була поширена у світських та духовних піснях (кантах). Використовували творці духовнопісенних текстів й деякі барокові музично-риторичні фігури, зокрема, так звані «трубні гласи». Яскравим прикладом такої мелодії є кант до святого Іоана Златоустого Златокованную трубу восхвалим днесь, відомого з численних рукописів та Богогласника. Поєднання музичного та поетичного текстів призводило до появи в духовних піснях здебільшого страсної та есхатологічної тематики, характерних емфатичних інтонацій з їх емоційно забарвленою лексикою, підкресленими наголосами, словесними повторами, секвенційним розвитком мелодій тощо. Разом із збагаченням мелодико-інтонаційної сфери українських духовнопісенних текстів розвивалася й їх ладо-гармонічна характеристика. Виразно помітною є тенденція переходу від модального типу мислення до тонально-гармонічного. Певною мірою відобразилися ці процеси і на кодифікації нотних текстів, у записах яких знаки при ключах відсутні, за винятком традиційного сі-бемоля, який вказує на бемулярний звукоряд. І тільки в разі потреби переписувачі виставляли спеціально перед кожною нотою дієзи та бемолі, або, як це деколи робилося, над нотою. Втім, не всі переписувачі акуратно, зі знанням справи виконували свою роботу. Внаслідок цього помилок у текстах чимало. Плутанина зі знаками нерідко спричиняє ускладнення при визначенні модуляційних особливостей та відхилень. Далеко не однозначно можна сприймати наявність чи відсутність підвищеного ступеня в мінорі. А якщо до цих чинників, що ускладнюють роботу над відчитанням текстів, додати ще й непоодинокі випадки помилкових записів ключів, або ж навіть їх відсутність усуціль чи в одному з

186

Богогласник в його джерелах та розвитку

голосів, то картина вимальовується досить непроста. Зрозуміло, що без подальших комплексних текстологічних студій тут не обійтися. У духовнопісенних текстах найстабільнішими та ясними за тонально-гармонічними ознаками є каденційні ділянки. Здебільшого, це автентичні каданси з частими закінченнями мелодії на терції тонічного тризвуку. Звертають на себе увагу й симетрично розміщені кадансуючі звороти. Важливе значення в піснях-кантах належить метроритму. Завдяки періодичній часомірності прискорився процес тонізації поетичних текстів, а відтак і їх силабо-тонічне квалітативне віршування з його основними метрами: двоскладовими – (ямб, хорей); трискладовими – (дактиль, амфібрахій, анапест). У процесі розвитку жанру що раз більше проявлялася тенденція до типізації метроритміки, яка призвела до наявності усталених ритмоформул та ритмоінтонацій. Окрім ритмоформул маршоподібного типу, використання яких нерідко зумовлювалося самою функційною необхідністю (святкові процесії, траурні ходи тощо), в духовних піснях проступають риси скритої танцювальності, причому, як українського походження (гопак, козачок), з виразною опорою на дводольність, так і західноєвропейського, в основі якого часто присутній тридольний ритм (менует, полонез та ін.). Стабільні ознаки танцювальних ритмоформул або їх основних елементів найбільш чітко проявляються у текстах середини – другої половини XVIII ст. Незважаючи на наявність у багатьох духовнопісенних текстах усталених ритмоформул та ритмоінтонацій, не можна однозначно оперувати цими показниками стосовно всього корпусу нотних текстів жанру. По-перше, стабілізація цих формул у жанрі досягла свого питомого значення орієнтовно в середині XVIII ст., по-друге, їх використання далеко не завжди було буквальним, із усіма ритмічними нюансами. В більшості випадків автори текстів використовували лише основні ритмоелементи тієї чи іншої формули. В основі методів компонування текстів лежали не якісь конкретні, хай навіть добре знані ритмоформули, ритмоінтонації, а їх переосмислено-вмотивоване поєднання з поетичним текстом, версифікаційно-строфічною будовою. Як уже мовилося, однією з прикметних жанрових особливостей українських духовних пісень та загалом центрально-східноєвропейської духовнопісенної традиції є спів на «тон» (тобто мелодію іншої пісні). Проведене джерелознавче дослідження дозволило ретельно каталогізувати основний український репертуар «тонів» за матеріалами рукописних та друкованих текстів XVII–XVIII ст., а також XIX ст. (у них теж є чимало цікавих давніх та новіших духовнопісенних текстів). Поширеність співу на «тон» яскраво відображено й у богогласникових піснях, десятки з яких створені без нотного тексту, а тому розспівувані на інші «тони» (наочно це продемонстровано в інципітному каталозі; див. Додатки).

Богогласник в його джерелах та розвитку

187

Проблема реконструкції «тонів» є однією з найскладніших у дослідженні жанру і остаточно її розв’язати поки не вдасться. Та поступове її вивчення дозволить значно глибше вникнути у специфіку та закономірності тих версифікаційних та метро-ритмічних особливостей, що уможливлювали спів на «тон». Потрібне також дослідження етнолокальної та етнорегіональної специфіки процесу тривалого відбору та нагромадження основного репертуару «тонів», шляхів їх міграції, адекватного відображення цих процесів у розвитку жанру. Спів на «тон» був можливий головно завдяки розвинутій системі типізації мелодичного матеріалу, ладо-тонального та функційно-гармонічного структурування, метро-ритмічній організації. Через можливість вільного оперування нагромадженим мелодичним матеріалом, характерних поспівок та зворотів, ритмоформули, виникали сприятливі умови для цього творчого методу, засаднича ціль якого полягала в заповненні своєрідної композиційної ніші при зведенні музично-поетичного ансамблю, назва якому – духовна пісня (кант). А те, що такі ніші для прояву творчої думки були не дивина, адже маємо справу з жанром, зародження якого припадає на перехідний період від мистецтва пізньосередньовічного, ренесансного – до барокового, Нового часу. Відтак, неминучий симбіоз старого, узвичаєного і нового, еволюційного. Все це сповна притаманне музично-поетичній духовнопісенній творчості, а також суголосне практиці співу поетичних текстів на «тон». Навіть у текстах кін. XVII – поч. XVIII ст., що відображають приблизно серединний етап у розвитку жанру, органічно співіснують елементи модальної системи мислення, характерні поспівки церковної монодії як рудименти старої музичної культури, так і новітні досягнення, властиві добі Бароко. Втім, навряд чи оправдано розмежовувати старі й нові досягнення музичної думки за часовими ознаками на прикладі жанру. Він неподільний і завдяки цьому самобутній. Українська духовнопісенна творчість народжувалася та творилася на нових формотворчих засадах, значною мірою інспірованих центральноєвропейськими культурними впливами. Вбираючи необхідну для розвитку жанру, вкорінену в глибину століть музично-лексичну праоснову, духовна пісня стає тереном культивування нових ідей, продиктованих реальним станом тогочасних суспільнокультурних відносин та релігійним світоглядом з одного боку, а з іншого – тут визріває та шліфується мелодика нового типу з її багатим арсеналом характерних поспівок та зворотів, інтенсифікується процес кристалізації ладо-функційних особливостей, впроваджуються та систематизуються аж до ознак типізації метроритмічні формули та окремі музично-риторичні фігури. В духовній пісні-канті конституюються прості музичні форми (період, двочастинна). Однією з емблематичних кантових рис є традиційне триголосся з його регламентованими функціями голосів, зафіксованих завдяки київській нотації, що теж стала одним із результатів музично-стильового оновлення, започаткованого в Україні в другій половині XVI століття.

188

Богогласник в його джерелах та розвитку

3. Рукописні та друковані співаники – провісники Богогласника Сьогодні основним джерелом дослідження української духовнопісенної творчості та Богогласника є тексти рукописних співаників, а також стародруки останньої третини XVIII ст. Багата рукописна та друкована продукція ХVІІ–ХVІІІ ст. в основній своїй масі була б не доступною без наполегливої праці численних дослідників та колекціонерів старожитностей. Саме тому на межі ХІХ–ХХ ст. постала проблема археографічного пошуку та всебічного джерелознавчого опрацювання рукописних та друкованих збірників. У той час цим напрямком наукової діяльності займалися літературознавці, які досліджували духовнопісенну поезію. Через те поза їх увагою повністю залишилася інша невід’ємна складова – нотні тексти. Чималу кількість співаників взагалі не було опрацьовано до недавнього часу; деякі з них віднайдені щойно на початку ХХІ-го століття. Тож беручи на озброєння методи і досвід їх археографічної праці, виникла необхідність внести численні доповнення та корективи до вже опублікованих праць із тим, щоб якомога повніше вивчити весь збережений корпус рукописів, стародруків та наявні у них музично-поетичні тексти. Коли вести мову про співаники, то насамперед потрібно наголосити на тому, що збереглися не тільки нотні рукописи, але й багато таких, де нотні тексти повністю відсутні, вказано тільки, на яку мелодію співати ту чи інші пісню. Кожен збірник, нерідко доповнюючи один одного новими текстами, часто містить у своєму репертуарі ще й ту чи іншу кількість невідомих духовних пісень (кантів) або ж варіанти вже відомих музично-поетичних текстів. А тому тільки комплексні музично-джерелознавчі студії всього фонду рукописних пам’яток дозволяють реконструювати цілісну картину жанру в динаміці його еволюції та жанрово-стильовому розмаїтті. Велика кількість збережених співаників була б неможливою без плідної праці на цьому полі цілої когорти діячів української культури та науки. З-поміж українських вчених наукове вивчення співаників започаткував М. Грушевський. Його ж попередники тільки робили поодинокі спроби щодо пошуку та збереження рукописних співаників. Зокрема, свій внесок у віднайдення рукописних співаників зробили Н. Петров, А. Петрушевич, Я. Головацький. Вельми вчасно з’явилася важлива стаття І. Франка Наші коляди (1890), в якій з пієтетом розглянуто українські барокові різдвяні пісні (коляди), привернуто увагу до пошуку рукописних пам’яток, опрацювання їх текстів тощо. Невдовзі на заклики М. Грушевського та І. Франка відгукнулася Етнографічна комісія Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ), численні науковці, колекціонери, письменники, політики, священики, військові діячі, які в міру можливого віднаходили рукописні співаники та рідкісні стародруки (Володимир Гнатюк, Павло Житецький, Дмитро Щербаківський, Василь Щурат, Юліан Яворський, Іван Крип’якевич, Ґіядор Стрипський, ректор Віленської духовної семінарії архімандрит Августин, Осип Маковей, Тит Тимінський, Михайло Галущинський,

Богогласник в його джерелах та розвитку

189

Олександр Колесса, Юрій Полянський, Кость Паньківський, Іван Панькевич, Микола Лелекач, Стефан Папп та ін.). Пошуку та збереженню російських співаників завдячуємо, насамперед, Вуколу Ундольскому, Ніколаю Погодіну, Фйодору Буслаєву, Андрєю Тітову, Пйотру В’язємскому, Івану Вахромєєву, Алєксєю Хлудову, Сєргєю Большакову та ін. У роботі над джерелами Богогласника автором цього дослідження археографічно, палеографічно, текстологічно та філігранологічно опрацьовано понад 350 рукописних співаники, з яких близько 300 de visu в архівах України та зарубіжжя. Встановлено, що найбільша кількість їх збереглася з Галичини та Закарпаття, значно менше з інших земель України (Волинь, Полісся, Поділля, Буковина, Слобожанщина). Не виявлено співаників із південних теренів України. Через те найбільш повно вивчено матеріали галицьких та закарпатських співаників, у яких, як встановлено при порівнянні зі співаниками інших регіонів та російських збірників, зафіксовано основний корпус текстів українського духовнопісенного репертуару XVII–XVIII ст. Аналізуючи динаміку та особливості розвитку рукописної духовнопісенної практики, цей творчий процес можна розподілити на чотири етапи: 1) кінець ХVІ – середина ХVІІ ст.; 2) 50–60-ті рр. ХVІІ – до кінця 20-х рр. XVIII ст.; 3) 30-ті – 80-ті рр. ХVІІІ ст.; 4) 90-ті рр. ХVІІІ – середина ХІХ ст. (у деяких регіонах – кінець ХІХ – початок ХХ ст.). Збірники четвертого етапу укладали на основі духовнопісенного репертуару ХVІІ–ХVІІІ ст., а також як скорочені копії почаївських нотних видань 1773–1806 років. Упродовж першого етапу тексти пісень записували на сторінках рукописних книг богослужбового характеру, іноді в рукописах світського характеру (актові книги, літописи тощо). Ще від кінця XV ст. таку практику фіксації текстів застосовували переписувачі покаянних «стихів» (віршів). У рукописах другої половини ХVІ ст. покаянні стихи виокремлюються в окремі самостійні розділи і групуються за гласами; відтак ці тексти формують окремі спеціальні збірники. Подібний шлях розвитку передував створенню рукописних співаників: найдавніші духовні пісні знаходимо в рукописних книгах поч. – серед. ХVІІ ст. як додаткові тексти. Перший етап можна розцінювати як такий, на якому закладались підвалини розвитку рукописної практики жанру. Однак поступово поставала потреба пошуку нових форм запису та систематизації музично-поетичних текстів, їх масового розповсюдження поміж аматорами релігійного співу. Накопичена чимала кількість ранніх українських духовних пісень поступово сформувала ту необхідну критичну масу, яка спричинилася до потреби створення спеціальної одножанрової рукописної книги – співаника. Не слід забувати й те, що винаходити щось нове не було сенсу, позаяк у західноєвропейській рукописній практиці та навіть видавничій справі вже давно успішно розвивалася така книга, як рукописний співаник (канціонал) тощо.

190

Богогласник в його джерелах та розвитку

Рукописний співаник в Україні з’явився завдяки еволюція духовної пісні (канта). Другий етап розвитку співаникової рукописної практики припадає приблизно на 50–60-ті роки ХVІІ ст. У значній мірі так вважати дозволяють збережені московські співаники другої половини XVII ст., тодішній репертуар яких переважно опирався на польські, українські, почасти білоруські духовні пісніканти, зрозуміло й на місцеву московську творчість. Сьогодні можемо достатньо впевнено стверджувати те, що тогочасні українські співаники завозили до Москви, де вони служили матеріалом для копіювання та укладання російських збірників та використання у місцевій співацькій практиці. Появу українських співаників маємо підстави пов’язувати з загальним розвитком національної духовнопісенної рукописної культури, її відкритістю до західноєвропейських впливів та практики укладання й переписування співаників і канціоналів. Тож на формування українського духовнопісенника помітно вплинув католицький та протестантський досвід укладання збірників. Водночас поза всяким сумнівом було перейнято окремі прийнятні для співаникової рукописної традиції методи, вироблені у процесі укладання та переписування Ірмолоїв. Чотири найдавніші українські співаники зберігаються у Львові (ЛННБ) та Москві (РДАДА). Але лише один із них споряджений нотними текстами (ЛННБ, ф. АСП, № 233; перша частина рукопису – 90-ті роки XVII ст., друга – середина ХVІІІ ст.). Звертає на себе увагу те, що співаник АСП 233 доволі репрезентативно відображає існуючу на тоді традицію творення богородичних іконославильних пісень, яку започатковано в Україні приблизно в середині XVII ст. Дослідження ґенези та специфіки розвитку кодифікаційної практики духовнопісенних текстів від кінця XVI і до першого десятиліття XVIII ст. показало, що за трохи більше, ніж столітній шлях свого існування, рукописна практика жанру пройшла шлях від маргінальної фіксації текстів на сторінках різноманітних манускриптів аж до витворення спеціальної рукописної книги – збірника пісень (співаника). Наприкінці XVII ст. було сформовано два типи співаників – релігійного змісту, в організації репертуару якого визрівали передумови для тематичного структурування текстів, та змішаного – з духовних і світських пісень. Попри те тексти духовних пісень продовжували інколи записувати у формі маргіналій в тих чи інших рукописних книгах, у тому числі й у нотних рукописах (переважно в ірмолоях). Подальше структурування репертуару українського духовнопісенника припадає на третій етап рукописної практики жанру, який можна окреслити періодом від 30-х рр. XVIII ст. аж до появи почаївського Богогласника, тобто 1790 року. Початок 30-х рр. XVIII ст. обрано за нижню межу третього етапу не випадково. Цим десятиліттям датується чимало співаників, які укладено згідно календарнотематичного принципу. Такі збірники тоді створювали тільки в Галичині та на Закарпатті. Щоправда, в галицьких, насамперед, лемківських співаниках календарність прихована, домінує тематичність, а у закарпатських усе навпаки.

Богогласник в його джерелах та розвитку

191

Прикметно, що в галицьких співаниках тематичні блоки пісень об’єднували доволі велику кількість пісень, а у закарпатських, як правило, не більше двох – трьох текстів у відповідності до черговості свят церковного календаря. Внаслідок цього збірники набували внутрішньої динаміки, оскільки пісні однієї тематики швидко змінюються піснями іншого спрямування. Календарна систематизація стає у таких співаниках своєрідним більш-менш рівномірним часовим індикатором. У закарпатських збірниках майже відсутнє художнє оформлення (графiчнi мiнiатюри релiгiйного змісту, заставки, кiнцiвки тощо). Виняток становлять співаники талановитого місцевого переписувача Iвана Югасевича. Проте в цьому випадку, радше, потрібно говорити про особливий творчий свiт митця-переписувача, а також про певний вплив галицької рукописної традиції, яку вiн мав можливість пізнати у Львові. З огляду на це впливи галицької рукописної традиції XVIII ст. у його співаниках проглядаються достатньо виразно. В Україні були також поширеними співаники змішаного типу, що складалися з текстів духовного та світського змісту. Такими співаниками, приміром, є збірники Захарія Дзюбаревича (Поділля, Наддніпрянщина – ?), Григорія Середи, Івана Пашковського (Галичина), Iвана Велигорського (Буковина), Василя Куколовського, Стефана Білецького (Волинь), Андрія Іщенка (Наддніпрянщина), Iвана Гряделевича (Закарпаття), Степана Піпнавкіна (Слобожанщина). Нерідко рукописні пісенні книги змішаного типу укладали та переписували (доповнювали) впродовж тривалого часу, навіть десятиліттями: співаник Івана Богонкевича, Івана Пашковського, Стефана Вагановського, Хоценський співаник Михайла та Івана Левицьких, віднайдений Шаришський співаник та ін. Як можна сьогодні припускати, тільки на Лемківщині співаники змішаного типу не практикували укладати. Лише у деяких збірниках зустрічаємо поодинокі записи українських світських пісень (співаник кантора Якуба Хованця, 30-ті рр. XVIII ст., Івана Бесменика, кін. XVIII ст.). Чималу кiлькiсть українських духовних пісень записано в російських збірниках другої половини XVII–XVIII ст. Переважна більшість цих рукописних співаників є спадщиною російської рукописної традиції, у формуванні якої дієву участь взяли українські переписувачі. Українська рукописна практика фіксування духовних пісень пройшла складний шлях розвитку від спорадичних поодиноких записів на сторінках різноманітних книг, переважно богослужбових, до спеціального збірника (пісенника). На формуванні рукописного співаника виразно позначилися традиції укладання та переписування Ірмолоїв, а також західноєвропейських рукописних та друкованих канціоналів і співаників. Завдяки творчому переосмисленню цих запозичень та по мірі збагачення духовнопісенного репертуару, українські переписувачі витворили власний тип співаника, який укладали згідно черговості свят церковного календаря.

192

Богогласник в його джерелах та розвитку

Дуже важливим джерелом для дослідження духовної пісні в Україні є друковані видання XVIII–XIX ст., насамперед почаївські нотні друки 1773–1806 рр., зосібна Богогласник. Духовна пісня дуже тривалий час торувала собі шлях до того, щоб з’явитись на сторінках друкованих видань. Якщо в рукописній практиці процес переходу від спорадичної фіксації текстів до цілеспрямованого фіксування у співаниках тривав приблизно півстоліття, то у видавничій практиці він вимірюється цілим століттям: від 1672 до 1773 рр., коли в Почаєві було опубліковано перший нотний співаник. До того ж, за зазначений період часу, духовні пісні публікували без нот; вказували тільки «тони» (мелодії) на які треба співати поетичні тексти. Це нагадує ранній західноєвропейський досвід публікування співаників та канціоналів, які теж нерідко виходили друком без нот. Загалом процес розвитку української едиційної духовнопісенної практики можна розділити на три етапи: підготовчий (друге десятиліття XVII ст. – 40-ві роки XVIII ст.); львівський (1751 – початок 70-х років XVIII ст.); почаївський (1772 – кінець XVIII ст., фактично – 1806). Водночас це не означає, що, приміром, упродовж львівського етапу не публікували тексти пісень у видавництвах інших міст України, або поза її межами. Ці етапи запропоновано називати львівським та почаївським з огляду на те, що в цих містах видавнича духовнопісенна практика була більш-менш систематичною. Тим часом в інших містах тільки спорадично видавали книжки, в яких трапляються тексти українських духовних пісень або переклади іншомовних пісень на українську книжну мову чи церковнослов’янську мову української редакції: Київ, Галле, Краків, Бердичів, Супрасль, Люблін, Відень, Москва, ймовірно інші міста, зокрема, Вільно. Свій внесок у формування підвалин української духовнопісенної едиційної традиції зробили вже згадувані творці української барокової поезії (П. Беринда, О. Митура, К. Транквіліон-Ставровецький, Й. Ґалятовський, С. Мокрієвич). Дехто з них свої духовні поезії називав піснями і радив співати (К. ТранквіліонСтавровецький), на що звертали свого часу увагу М. Возняк, О. Гнатюк та Л. Корній. Та попри все, опубліковані в першій половині XVII століття деякі духовні поезії радше умовно можна розглядати як такі, що відносяться до жанру пісні. Однак із тим важливий сам факт поступового зближення поетичного та музичного начал, що і відображено в деяких виданнях того часу. Процеси зародження духовнопісенної едиційної традиції супроводжувалися також немалими польськими впливами, одним із результатів якого була українська польськомовна духовна пісня. До того ж перші духовнопісенні тексти та згадки про українські духовні пісні опубліковано саме у польських виданнх, що з’явились друком у Києві та Львові. Одним із творців української польськомовної духовної пісні був відомий православний діяч Йоаникій Ґалятовський, який в додатках до власної брошури Messyjasz prawdziwy [...] (Київ, 1672) опублікував низку текстів. Деякі з його пісень фігурують як польські у російських співаниках 80–90-х рр. XVII ст.

Богогласник в його джерелах та розвитку

193

Донедавна в українському музикознавстві питання про польськомовну українську барокову духовну пісню навіть не ставилось (інша річ літературознавство). Основна причина – відсутність джерельної бази. Пісенні тексти Й. Ґалятовського як поетичні твори відомі давно, але те, що їх співали і вони записані в рукописних співаниках кінця XVII ст. в триголосій кантовій фактурі мова не йшла. Сьогодні рівень досліджень національної музично-поетичної творчості барокової доби значно вищий, система цінностей вдосконалюється, інші й критерії оцінювання цього пласту музичної позацерковної культури XVII– XVIIІ ст. Духовну пісню розглядаємо уже не тільки у східнослов’янській площині з мало не ритуальним акцентуванням польського фактору та інерційним побіжним згадуванням значущості неконкретизованих західноєвропейських впливів, а конкретніше, хоча і вужче, проте реально обґрунтовано — у центральноєвропейському контексті, відтак і у східнослов’янському. Водночас такий ракурс погляду дозволяє вести мову й про традиційну багатомовність (мультилінгвістичність) кожної з національних духовнопісенних культур центральноєвропейського ареалу, в тому числі й української, яка невіддільна від них, хоча й має свої виразні національні особливості, які породжені не в останню чергу впливами вітчизняної гимнографічної спадщини. Перші згадки про україномовні духовні пісні фіксує польське релігійно-дидактичне видання Owczarnia w dzikim polu [...] (Львів, 1717). Про пісні тут згадано як про «тони» (мелодії), якими упорядник ксьондз Станіслав Бжежанскі (виходець з Надсяння, деканував на Поділлі) пропонував «на Руських землях» розспівувати поетичні тексти польських духовних пісень. Наступні видання з’явились 1735 р. в східнонімецькому Галле. Одне з них містить переклад Симоном Тодорським відомих протестантських німецьких духовних пісень на слов’яно-українську мову (визначення Д. Чижевського). В іншому співанику цим же автором на слов’яно-українську мову тлумачено з німецької лютерівський варіант латинського гимну Te Deum laudamus (Herr Gott, dich loben wir). Видання книжок С. Тодорського в Галле було зумовлене тим, що в Україні від 1721 року «завдяки» російському православному Синодові існувала заборона діяльності київської та чернігівської друкарень. Відтак, студіюючи у Галле, а згодом займаючись там педагогічною працею, він мав змогу опублікувати свої переклади, чого йому не вдалось зробити в Києві, де він з 1738 р. викладав у Києво-Могилянській академії. Інші книговидавничі можливості були на непідконтрольних у ті часи російському царизмові землях Волині. Але й тут тільки 1742 р., у додатку до книги Гора Почаївська […] (Почаїв), вперше в Україні було надруковано текст духовної пісні українською мовою (Весело співайте, чолом ударяйте) на прославу чудотворної ікони Почаївської Богородиці. Згодом її неодноразово як додатковий текст друкуватимуть у перевиданнях згаданого стародруку українською та польською мовами, а також у співаниках. Цим панегіричним текстом було започатко-

194

Богогласник в його джерелах та розвитку

вано традицію публікування українських іконославильних пісень, яка призвела невдовзі до появи нотних співаників останньої чверті XVIII ст. На початку 50-х років на два десятиліття основним осередком друкування текстів українських духовних пісень стає Львів. Але тут майже всі пісні до кінця XVIII ст. публіковано при допомозі латинської транслітерації у польських стародруках: Pieśni o Najświętszey Maryi Pannie […] (Львів, 1752), Nauka zbawienna […] Шимона Майхровича (Львів, 1764), Zródło ogrodów, Studnia wod żywych [...] (Львів, 1765; передрук: Почаїв, 1778), Katechizm krótko zebrany […] (Львів, 1768; передрук: Почаїв, 1772), Nabożeństwo do Matki Boskiey […] (Львів, 1797). Зрозуміло, що на такому стані речей позначилися умови бездержавного статусу, всезростаюча полонізація. Однією з важливих особливостей цих видань є те, що у пісенних текстах, які транслітеровані латинкою відображено українську редакцію церковнослов’янської мови: «ѣ» передано через «і». До того ж у катехізмових стародруках відображено паралітургійну практику використання польських та українських духовних пісень відповідно у римо- та греко-католицьких богослужбах (почасти цю практику відображено також й у деяких українських рукописних співаниках другої половини XVIII ст.). Згадуваний катехітичний збірник Ш. Майхровича заслуговує на увагу не тільки тим, що тут надруковано латинкою вісім текстів українських духовних пісень, але, насамперед, передмовою, котра спеціально призначена до пісенної частини. Цей факт цікавий і тим, що передмови до співаників майже не характерні ні українським рукописним збірникам, ні друкованим, незважаючи на те, що в західнослов’янських друкованих барокових канціоналах вони майже завжди наявні. З-поміж українських стародруків аналізованого періоду передмовою споряджено тільки почаївський Богогласник. Збереглась ця практика і у перевиданнях ХІХ ст. Новий етап української духовнопісенної едиційної практики пов’язуємо з виданим у Почаєві 1773 року нотним співаником на честь знаменитої місцевої богородичної ікони. До збірника, який ілюстрований двома високохудожніми мініатюрами авторства Йосифа Ґочемського, увійшло вісім пісень. У подальшому практика художнього оформлення наступних почаївських співаників збережеться і отримає нового розвитку, особливо у Богогласнику. Чотири іконославильні пісні, як дозволяють припускати джерелознавчі пошуки, створені для співаника, але генетично вони пов’язані з раннім етапом розвитку іконославильного напрямку в українській духовнопісенній творчості, який сягає середини XVII ст. Однак справжній розквіт цієї тематики в українській духовній пісні настав щойно у ХVІІІ ст., що певною мірою відображає Співаник 1773 р. та діяльність почаївських піснетворців. Деякі іконославильні тексти співаника репрезентують інципітний метод творення духовних пісень. Він полягав у використанні початкової поетичної або мелодичної фрази іншої пісні, часто старовинної, для створення нового тексту. Цим же методом послуговувалися й піснетворці, які брали за основу музичний та словесний інципіти текстів сакральної монодії.

Богогласник в його джерелах та розвитку

195

Джерелознавчо-текстологічний аналіз текстів Співаника 1773 р. доводить, що, окрім пісні Помисли, человіче (відома з початку XVIII ст.), усі решта або переважна більшість із них створені одним автором. Переконує в цьому наступне: а) всі пісні співаника створено василіянином, про що зазначено згодом у примітках до Богогласника; б) за винятком пісні Помисли, человіче, решту можна датувати приблизно одним часом: 60-ті – початок 70-х років XVIII ст.; в) у трьох поетичних текстах застосовано інципітний метод компонування; г) окрім нотних текстів двох перших за ліком пісень, інші мелодії дібрано згідно існуючої тоді традиції співу на «тон». Після Співаника 1773 р. в Україні до Богогласника більше так і не було надруковано жодного духовного співаника. Тому таке велике значення Богогласника, цієї визначної пам’ятки української музичної культури XVII–XVIII століть.

4. Богогласник – перша антологія духовних пісень в Україні та у східнослов’янській релігійно-музичній культурі У силу різноманітних негативних суспільно-політичних причин, жорстокого придушення української культури, мови, релігійного розбрату тощо, нотне книгодрукування в Україні започатковано тільки на початку XVIII ст.: Ірмолой (Львів 1700). Цей збірник літургійних піснеспівів та Богогласник і стали найбільшими надбаннями українського нотного книгодрукування у згаданому столітті. З приводу встановлення точної дати його виходу в світ немає одностайності тверджень. Одні дослідники зазначають 1790-й, інші – 1791 рік, оскільки в цьому році було створено богогласникову пісню Ізийдіте, двори, со собори на честь монастирського свята, яке відбулося 8-го вересня з нагоди перенесення чудотворної ікони Почаївської Богородиці «от притвора в новую церков» (так зазначено у примітці до пісенного тексту). Однак у змісті Богогласника про неї не згадується. Не має пісня й порядкового номера, якими відзначено всі твори стародруку. Як припускали деякі дослідники, зокрема М. Возняк, її включено до збірника тому, що, мабуть, у завершенні поліграфічної роботи виникла якась непередбачена затримка, і внаслідок цього з’явилася можливість долучити до видання актуальний на той час музично-поетичний текст. Основною причиною розбіжностей у визначенні кількості пісень є те, що двоабо тримовні богогласникові пісні дослідники по-різному підраховують, не звертаючи увагу на те, як це питання вирішували почаївські упорядники. Вони ж пісні, що надруковані двома або трьома мовами, нумерували як окремий твір. Наприклад, у четвертому розділі Богогласника маємо пісню Qui mundum probe noscit (№ 207) та її переклади українською мовою (Кто добре світ познает, № 208) і польською (Kto dobrze świat ogląda, № 209). Проте в іншому випадку упорядники подали латинський і український тексти паралельно, під одним номером (Non unus, alter, decimus annus та Ей, не рік, не два і не десятий). Однак і

196

Богогласник в його джерелах та розвитку

в цьому разі, якщо виходити з закономірностей попереднього прикладу з тримовними текстами, то теж немає підстав не вважати обидві пісні як дві окремі за нумеруванням. Тому так слід розглядати й двомовну, не нумеровану пісню Ізийдіте, двори / Wynidżcie dziś, dwory, świętych zbiory, якою завершується богородичний розділ Богогласника. Виходячи із запропонованого щойно підходу щодо визначення кількості пісень в антології, доходимо висновку, що їх, з урахуванням усіх мовних варіантів – 250 (перший розділ – 82, другий – 66, третій і четвертий відповідно 64 і 38). Коли ж не враховувати переклади, то пісень налічуватиметься лише 246. Переважну більшість пісень Богогласника створено книжною українською мовою та церковнослов’янською, яка й репрезентувала характерні риси всієї української літератури аж до кінця XVIII ст., а на Закарпатті навіть до середини XIX ст. Водночас автори духовних пісень нерідко вкраплювали в поетичні тексти елементи живої розмовної мови, чим виявляли свою етнічну самосвідомість, повагу до естетичних запитів народу. Виразно риси української мови проступають у піснях есхатологічного змісту, які зібрані в четвертому розділі антології. Яскравою мовно-національною ознакою є розповсюдження у текстах кличного відмінку. Свою закоріненість у народне середовище творці духовних пісень виявляли також і у версифікації, де часто застосовували характерні українській поезії восьмискладник та дванадцятискладник. Разом із тим говорити про якесь домінування версифікаційних розмірів один над іншим було б неправильно. У Богогласнику пісні з восьмискладовою складочисельністю (4+4) трапляються дуже часто. Наприклад, у другому розділі антології серед 66-ти творів у дев’яти з них зустрічаємо тексти з восьмискладовим розміром (Світе внемле і приємле, № 82; Вострубіте, воскликніте, № 92; О, Дівице всечесная, № 102 та ін.). Не меншу популярність мав завдяки своїй універсальності дванадцятискладовий розмір, який І. Франко називав народним (Нова радість стала, яка не бувала, № 22; Воспойте согласно, піснь новую прекрасно, № 84; Благовіствуєм десь радость всему миру, № 85). Унаслідок тривалої взаємодії різноманітних типів версифікацій виник так званий коломийковий вірш (8+6). За своєю природою він літературного походження. Тож, і в Богогласнику маємо поетичні тексти, в основу яких покладено коломийковий розмір: Істинная Мати світа, Пречиста Панно, № 86; Божія Матер сіяєт, людіє, грядіте, № 127; О Пресвятая Царице, помощнице моя, № 142. Розміром календарної та обрядової поезії вважається дев’ятискладник. Можливо, тому його не часто використовували творці духовних пісень. Мало таких пісень і у Богогласнику. Проте, як приклад, усе ж таки, можна деякі назвати: Радуйтеся, ангелов лики, № 106; Веселися, горний Сіоне, № 108; Іграй, світе, і веселися, № 140.

Богогласник в його джерелах та розвитку

197

Аналізуючи версифікаційне розмаїття поетичних текстів духовних пісень, не можна оминути тринадцятискладник, який в українській поезії вже на кінець XVI ст. був добре знаний. Його використано при написанні одного з найкращих творів Богогласника — пісню на честь чудотворної ікони Підкамінської Богородиці Пречиста Діво, Мати Руського краю (№ 143), а також таких пісень, як Світло небо со ангели веселися днесь (№ 81), Мати світа многопіта, небес оздобо (№ 121), Богом ізбранная Мати отроковице (№ 141) та чимало інших. Серед пісень Богогласника можна знайти ледь не всі види поетичної складочисельності: від восьмискладника до дев’ятнадцятискладника. Наведемо приклади поетичних текстів тих пісень, різновиди розмірів яких ще не згадувалися: десятискладник (Творця Святтая, Боже ласкавий, № 29), одинадцятискладник (Істинноє чудо, нам із’явися, № 130), п’ятнадцятискладник (Трилітнюю, трилітнюю, трилітнюю юницю, № 90), шістнадцятискладник (Лакнущий світе, чем грішника так зіло чатуєш, № 214), сімнадцятискладник (От небес посланная, благодать данная Єлизаветі, № 204), вісімнадцятискладник (Воїнства небесного сил Михаїл святий воєвода, № 158), дев’ятнадцятискладник (Предстателницю Варвару святую сущим во смертной годині, № 163). Маємо в антології й кілька парасилабічних віршів, наприклад, Мати милосердія, море щедротам, № 138. Різноманітні богогласникові поетичні тексти й за своєю строфічною будовою. Зустрічаємо, зокрема, зразки сапфічного вірша. Вправне володіння українськими піснетворцями різновидами силабічного і силабо-тонічного віршування та строфіки дає підстави сучасним дослідникам заперечувати низку аспектів поширеної свого часу думки про особливе значення впливів польського віршування на аналогічні процеси в українській культурі. З початку дослідження Богогласника постала проблема авторської атрибуції пісенних текстів стародруку. Цим питанням на той час займалися І. Франко, М. Возняк, В. Щурат, В. Перетц, Юл. Яворський, С. Щеглова та ін. Головно завдяки їм сьогодні відомо імена та прізвища понад 40 авторів збірника. Вдалося це зробити переважно внаслідок реконструкції численних акровіршів, інколи в нагоді ставали наративні джерела. Завдяки цьому з впевненістю можна констатувати, що в антології є пісні Івана Пашковського, Дмитра Левковського, Івана Мастиборського, Стефана Дяченка, Семена П’ясецького, Якова Кульчицького, Івана Муравського, Івана Вольського, Лукаша Длонського та багатьох інших (детальніше про цих та інших піснетворців див. у Додатках). Усі вони жили у XVIII ст., і лише Дм. Левковський дожив до початку XIX ст. Чимало дослідників вже тривалий час дотримуються думки про те, що в почаївському стародруці є також пісні Данила Туптала (свт. Димитрія Ростовського, Єпіфанія Славинецького, Григорія Сковороди). Документального підтверджень цьому немає, але традиція приписувати окремі пісні Богогласника та інші не менш відомі пісні-канти другої пол. XVII–XVIII ст. цим видатним діячам православ’я вже усталена і здебільшого не спростовується.

198

Богогласник в його джерелах та розвитку

Деякі дослідники намагаються встановити прізвища упорядників Богогласника. Так, Олександр Правдюк припускав, що участь у підготовці видання міг брати Юліян Добриловський, автор кількох широковідомих духовних пісень. Такої ж гадки були й Олекса Мишанич, Петро Медведик, Микола Сулима та ін. Але ніхто з них не навів жодного переконливого доказу. Упродовж доброї сотні літ особливий інтерес викликає редакторська праця упорядників Богогласника над поетичними та музичними текстами. У вступі до антології вони зазначали, що богогласникові пісні є творами «разлічних стихотворцев і піснопівців». Далі мовиться, що з плином часу пісні «чрез ненаказаних писцев тако повредишися, яко не токмо стихи їх слогов, но ниже удобна разумінія своего возіймиша». Тому пісні треба «єлико можна ісправляти, слоги стіхом ізобрітати, многая ветхім прилагати». Тож маємо виразний доказ того, що на підготовчому етапі приготування до друку збірника робота жваво кипіла. Отже, внаслідок заявлених завдань, поетичні та музичні тексти Богогласника були у разі необхідності, з погляду видавців, більшою чи меншою мірою редаговані: подекуди зазнавали змін мова, стиль, інколи навіть почасти корелювався зміст тексту, дописувались або вилучались цілі строфи, вносилися корективи у мелодику та метроритміку музичного матеріалу. Відтак можемо побачити як позитивні редакторські втручання, так і негативні. У цьому пересвідчуємося при співставленні богогласникових текстів із їх відповідниками в рукописних співаниках другої пол. XVII–XVIII ст., де нерідко краще збережено автентичні тексти та акровірші. Про це ще на межі ХІХ–ХХ ст. вели мову деякі літературознавці (М. Грушевський, І. Франко, В. Перетц). Згодом доцільність джерелознавчотекстологічних студій своїх попередників визнав В. Щурат, який писав, що в рукописних співаниках може «ще знайтися виразна вказівка на автора або й час зложення якої-небуть пісні, у них скорше знайдуться такі тексти знаних нам пісень, в яких рука редактора не вспіла ще затерти безслідно акростиха, що найчастіше подавав ім’я автора, знайдуться, може і в незнаних ще піснях акростихові вказівки на імена тих авторів, що вже і з Богогласника нам знані»3. Одним із результатів його праці стало розширення кола імен та прізвищ богогласникових авторів завдяки проведеній ним реконструкції акровіршів, опрацюванні різноманітних наративних джерел. Особливо великий внесок у цій справі зробили М. Возняк та Юл. Яворський. Завдяки їх архівно-археографічній праці було істотно збагачено джерельну базу досліджень, введено до наукового обігу детальну інформацію про численні рукописні та друковані співаники, опубліковано сотні текстів, реконструйовано акровірші тощо. Відтак постала реальна змога провадити текстологічні студії над поетичними текстами пісень. 3 В. Щурат. Із студій над почаївським Богогласником: квестії авторства і часу повстання деяких пісень. Львів: Нива, 1908, с. 9.

Богогласник в його джерелах та розвитку

199

Натомість, повертаючись до музично-поетичних текстів Богогласника, наголосимо: сьогодні ще не всі пісні піддані ретельному джерелознавчо-текстологічному вивченню, особливо під кутом музикознавчого погляду. Основним матеріалом текстологічної праці слугують нотні тексти рукописних співаників останньої чверті XVII–XVIII ст. та почаївських видань 1773–1791 років. Отож, як щойно наголошувалося, сьогодні з текстологічного погляду найбільше потребує опрацювання музичний матеріал пісень XVII–XVIII ст. Цю роботу на початку 90-х років ХХ ст. розпочато автором цієї праці в контексті кандидатської дисертації, яка присвячена почаївському Богогласнику. В певному сенсі до текстологічних студій можемо віднести й окремі спостереження Б. Кудрика та О. Шреєр-Ткаченко, однак недоліком їх напрацювань є те, що вони не здійснювали порівняльного аналізу поміж рукописними записами та друкованими відповідниками тієї чи іншої пісні, оскільки не володіли необхідним джерельним матеріалом. Їх міркування опирались здебільшого на філологічний текстологічний досвід дослідження поетичних текстів пісень, а також на власний музикознавчий аналіз окремих пісень, який, приміром, дозволив їм припускати, що редактори Богогласника, мабуть, з метою надання їм рис особливої побожності, сповільнювали темпи виконання пісень шляхом використання нот довгої тривалості, більших чи менших коректив метро-ритмічного малюнку. Більш того, Б. Кудрик, почасти О. Шреєр-Ткаченко натякали на фахову невідповідність почаївських редакторів. Як видається, вони помилялися. Сьогодні можемо стверджувати інше: редактори вносили чимало коректив у мелодику та метро-ритміку пісень, пропонували свої варіанти розспівування текстів. Виявлені в мелодіях антології окремі помилки не можуть бути мірилом музичної освіченості ректорів, бо у стародруці трапляються помилки навіть щодо нумерації сторінок. Це, скоріш, редакторські недогляди, друкарські неточності тощо. Отже, можна стверджувати: редактори зналися на особливостях тогочасного музичного мистецтва, скоріш за все, володіли достатньо багатою музично-текстовою базою для укладання свого збірника. На жаль, сьогодні ми не знаємо чи збереглися в якомусь архіві використовувані ними рукописні, можливо, й друковані співаники. Специфіку текстологічної роботи над богогласниковими пісеннними текстами можна доволі показово розглянути на прикладі порівняльного аналізу двох відомих духовних пісень страсного характеру: Царю Христе незлобивий, агнче довготерпеливий ! та похідну від цього тексту Христе Царю справедливий, так жесь вельми терпеливий. Їх найдавніші записи відомо завдяки рукописним співаникам останньої чверті XVII ст. Зберігся й текст польськомовної пісні з подібним інципітом: Єзу Христе, Пане милый, баранку барзо цєрпливый в російських рукописних співаниках кін. XVII ст. (ДІМ, ф. Музейний 1938; РНБ, ф. Погодіна, № 1974; БРАН 45.8.195). Як бачимо, у початкових словах польського тексту наче сконденсовано інципіти двох згаданих українських страсних пісень, написаних пізніше.

200

Богогласник в його джерелах та розвитку

Через те на підставі подібності інципітів довгий час помилково вважалося, що пісню Царю Христе незлобивий, агнче долготерпеливий ! створено на основі пісні Jezu Chryste, Panie miły, baranku barzo cierpliwy. Однак це не так: мова може йти тільки про спільний інципіт та тематику. Водночас цікаво, що мелодію пісні Jezu Chryste використано для розспівування української страсної пісні, що увійшла в Богогласник (Уже декрет подписуєт). Найбільш ранні записи пісні Царю Христе незлобивий зустрічаються в галицьких співаниках початку – першої третини XVIII ст. (ф. АСП, №№135, 169; НМАШ О 65, Q 17). Приблизно з 20-х рр. цього століття походить російський співаник Музейного фонду (№ 9498). Тут зберігся найдавніший, як можна припускати, нотний текст української пісні Царю Христе. Встановлено, що на рівні нотного інципіту співаниковий запис з рукопису Муз. 9498 дещо відмінний від друкованої у Богогласнику мелодії (до речі, вона теж не має нічого спільного з мелодією польської страсної пісні). Отже, попри видиму подібність поетичних інципітів, а також при доволі узвичаєній та почасти перебільшеній думці про значимість польських духовнопісенних впливів на українську пісенність, можемо констатувати: український піснетворець скористався тільки інципітом польської страсної пісні та почасти тематичною фабулою, творчо розвинув її та створив самостійний твір з власною мелодією. Музично-поетичні тексти духовних пісень упродовж функціонування досить часто піддавалися більшому чи меншому редагуванню переписувачами, власниками співаників, редакторами видань. Нерідко при аналізі текстів важко однозначно оцінити позитиви чи негативи таких втручань, оскільки в процесі побутування пісні її матеріал міг поступово шліфуватися, набувати все більшої релігійно-мистецької вартості. Траплялось і навпаки. Тому пошук якомога давнішого тексту, найбільш релігійно-мистецьки досконалого є важливим питанням джерелознавчо-текстологічних студій на сьогодні. Стосовно інципітного методу творення духовних пісень, як бачимо зі щойно наведеного прикладу, можемо з упевненістю говорити про те, що ним послуговувалися задовго до появи почаївських видань, тобто приблизно від початку розвитку жанру в Україні. Поки що неможливо однозначно відповісти на питання про те, інципіти яких текстів – літургійних чи духовнопісенних – найчастіше піддавалися творчому інтерпретуванню українськими піснетворцями XVII– XVIII ст. Але сьогодні вже не виникає сумніву, що цей метод був достатньо розповсюджений не тільки у духовнопісенних культурах Західної Європи, але й в Україні. Незважаючи на високомистецьке оформлення Богогласника (численні майстерні заставки, кінцівки, гравюра з зображення чудотворної ікони Почаївської Богородиці), він майже не досліджений мистецтвознавцями. Жаль, бо художня графіка видання в сукупності з музично-поетичними текстами творить своєрідний бароковий «вертоград духовний», сприяє розкриттю змісту пісень, наснажує

Богогласник в його джерелах та розвитку

201

виконавців та читачів. Та, поки-що невідомо, хто був (були – ?) творцем 26-ти богогласникових мініатюр, а також 30-ти заставок та 11-ти кінцівок. Варті уваги також вигадливі за конфігурацією смужки, які розділяють тексти та оздоблення колонтитулів. Яскравим прикладом, де рельєфно проступають національні барокові риси, є мініатюра, вміщена перед піснею пророку Іллі (№ 201). Тут його зображення обрамлене двома соняшниками, які вважаються питомо-стильовими елементами української барокової графіки та малярства. Ймовірно, граверами богогласникових мініатюр були брати Ґочемські – Адам або Йосиф (40–80 pp. XVIII ст.), які працювали в Почаєві. Йосифу Ґочемському належить авторство згадуваної гравюри з зображенням ікони Почаївської Богородиці, яка передує публікації тексту пісні Ізийдіте двори у Богогласнику. Ця ж гравюра з криптонімом I. G. слугує ілюстрацією до окремого «метеликового» видання пісні Ізийдіте, двори (Почаїв, 1791). Йому також належить авторство гравюри з зображенням чудотворної Почаївської богородичної ікони у Співанику 1773 р. Виданням Богогласника було підсумовано розвиток духовнопісенної культури в Україні за період XVII – XVIII ст. Унікальність видання не тільки у тому, що йому не було аналогів у тодішньому східнослов’янському світі, але ще й тому, що у ньому вперше опубліковано велику кількість нотних текстів духовних пісень, як достатньо добре відомих із рукописних джерел другої половини XVII – XVIII ст., так і новостворених незадовго перед виходом друку у світ, а також спеціально написаних для збірника. Важливо й те, що видання, підготовлене до друку українськими ченцями греко-католицького ордену василіян, водночас почасти уособлює собою мультилінгвістичну та різноконфесійну палітру тогочасної української суспільно-релігійної дійсності.

5. Рецепція Богогласника, його вплив на подальшу духовнопісенну едиційну практику Першим виданням Богогласника започатковано традицію друкування збірників духовних пісень, а також перевидань антології. Зумовлювалось це чималим попитом на подібну літературу, особливо під час хресних ходів, посвят новозбудованих храмів та чудотворних ікон, встановлення капличок та придорожніх хрестів, зокрема на честь знесення панщини в 1848 та 1861 роках тощо. Особливо в пошані були так звані «відпусти» та храмові свята, що відбувалися як на українських теренах, так і далеко поза ними. До того ж Богогласник упродовж ХІХ ст. став вельми шанованою книгою не тільки серед українців, але й серед християн сусідніх народів, незалежно від їх конфесійного віросповідання. Популяризація Богогласника та його пісень розпочалася одразу ж після його появи у світі. Вже, скоріш за все, 1791 року (титульний аркуш не зберігся) було опубліковано співаник з 59 текстів українських та польських духовних пісень

202

Богогласник в його джерелах та розвитку

(весь пісенний репертуар передано латинкою, без нот). Є у ньому й відома на той час пісня 1791 р. Ізийдіте двори со собори, що розміщена у невеличкому блоці іконославильних почаївських пісень. Як видається, співаник був зорієнтований на польськомовних аматорів духовнопісенної творчості. Тепер цей раритетний стародрук (відомо один примірник) із колекції Антіна Петрушевича зберігається у відділі рідкісної книги ЛННБ України. (№ ст. 18189). Наступні почаївські видання Богогласника з’явилися 1805 та 1825 років. Суттєвих відмінностей між ними немає. Їх пісенний репертуар, за незначними винятками, практично нічим не відрізняється. Новинкою другого видання є те, що в ньому відсутні деякі польські пісні (Anioł trzody pasącym zwiastował та A cóż z tą Dzieciną), надруковані в антології 1790–1791 pp. Деякі відмінності маємо в нотних та поетичних текстах. Переважно це дрібні інтонаційні та метро-ритмічні коректування. Іноді подибуємо незначні тональні зміни. Метро-ритмічні та інтонаційні правки зустрічаємо, наприклад, у різдвяній пісні Дар нині пребагатий (друки 1790–1791 та 1805 pp.). Тональні зміни є в пісні Не плач, Рахиле (теж між цими виданнями), а також у деяких інших піснях. Подібні незначні відмінності можна віднайти й у поетичних текстах, адже деякі з них були спеціально відредаговані упорядниками згідно з новими суспільно-політичними реаліями, які суттєво змінилися після другого поділу Польщі в 1793 pp., коли Волинь було приєднано до Росії. Поетичні тексти тоді виправляли згідно з «потребами» царської ідеології. Так, у вже згадуваній пісні Ізийдіте, двори в перевиданнях 1805 та 1825 рр. немає слів прохання про заступництво Богородиці за польського короля Станіслава, які наявні в антології 1790–1791 pp. Натомість читаємо: Даруй царю славу і мирну державу. Незначні відмінності маємо і в мистецькому оформленні антології. У Богогласнику 1805 та 1825 pp. воно дещо багатше: додано кілька нових мініатюр та заставок. З часу повернення почаївського монастиря в лоно православ’я і надання йому статусу Лаври друкування Богогласника тут від 1825 р. припиняється аж до 1900 p., коли було випущено ще один Богогласник, який за своїм змістом багато у чому нагадує перше видання. Не зайвим буде звернути увагу на те, що у ньому вже відсутня старовинна київська нотація, яку замінено сучасною. У різних скорочених версіях Богогласник надрукували й в інших містах, два з них у Львові, зокрема у Ставропігійській друкарні (1850) під редакцією Льва Сосновського, поблажливо-критично оціненою І. Франком. Окрім традиційних уже на той час пісень богогласникового репертуару, львівське видання доповнене текстами тропарів, кондаків, молитов, яких до того в антологію не включали. Богогласник 1850 року, як слушно констатувала С. Щеглова, являє собою свідому переробку видання 1805 або 1825 року4. 4

С. Щеглова. «Богогласник». Историко-литературные исследования. Киев, 1918, с. 116.

Богогласник в його джерелах та розвитку

203

Вдруге у Львові Богогласник надруковано 1886 року з нагоди 300 ліття Ставропігійського братства (друкарнею впродовж 1885–1888 керував Осип Тарнавський). З цього, «без іскри поетичного дару», москвофільського видання, як писав І. Франко, вилучено всі польські та латиномовні духовні пісні, а українські виправляли «не поети, а ремісники»5. Впродовж останньої чверті XIX – середини XX ст. Богогласники виходили друком досить часто. Географія їх публікування була широка: від Почаєва, Львова, Києва до Санкт-Петербурга, Холма, Гродна, Варшави6. Приміром, упродовж 1884 – 1903 рр. у друкарні Києво-Печерської Лаври було здійснено сім видань дещо скорочених антологій. Окрім першого Богогласника (Київ, 1884), усі решта нотні (1885, 1887, 1889, 1894, 1900, 1903). Кожен із них взорувався у своїй структурній організації та репертуарі на першу почаївську духовнопісенну збірку. Та чи не найсуттєвішою різницею між київськими та почаївськими виданнями була нотація. Якщо почаївські антології друкували лише з допомогою квадратної нотації, то в київських уже наявні нотні тексти італійської нотації. Використання київських квадратних та круглих італійських нотних знаків маємо й у трьох петербурзьких Богогласниках (Санкт-Петербург, 1900, 1901, 1903). Ці антології, як і львівська та київська, також помітно скорочені. Всі петербурзькі збірники створені на матеріалі першого почаївського Богогласника7. До того ж кожне з них складається з двох частин. Перша – лише одноголосі нотні тексти, друковані київською квадратною нотою. До речі, у цій частині витримано послідовність розміщення пісень згідно з їх систематизацією у Богогласнику 1790– 1791 pp. Натомість другі частини містить ті ж самі пісні, однак у гармонізованому викладі. При їх друкуванні використано вже не старовинну київську нотацію, а сучасну, т. зв. італійську з використанням скрипкового та басового ключів. Новинкою петербурзьких видань є те, що до них долучено низку пісень на честь княгині Ольги, святого Володимира, священомучеників Бориса і Гліба та деякі інші. Пісні присвячені цим святим, а також Йову Залізу в рукописних збірниках XVII–XVIII ст. зустрічаються дуже рідко. Завершальним етапом в утвердженні української видавничої духовнопісенної традиції став ще один цікавий нотний співаник під назвою Пісні благоговійні (Почаїв, 1806). Стародрук хоча й не походить з XVIII ст., однак за репертуаром цілковито належить до цього століття, особливо до його другої половини. Одним із його упорядників та авторів, ймовірно, був священик Іван Дроздовський з Тернопільщини. Всього до співаника увійшло 59 пісень українською та польською мовами. З-поміж 48-ми українських пісень тільки 11 знані з більш ранніх 5

І. Франко. Наші коляди // Зібрання творів, т. 28. Київ, 1980, с. 37 та ін. Інформацію про друковані Богогласники початку ХХІ ст. див. у бібліографічному списку. 7 Збірник 1900 р. перевидано. Див.: Ю. Медведик. Богогласник: источниковедческие вопросы истории исследования сборника и его песенных текстов // Богогласник: внебогослужебные песнопения на праздники Господские, Богородичные и святых. Москва, 2000, с. 166–173. 6

204

Богогласник в його джерелах та розвитку

почаївських нотних стародруків (Співаник 1773 р., Богогласник). У прикінцевім блоці текстів збірника вміщено латиномовний гимн, кін. XIII ст. (?), приписуваний францисканцю Джакопоне да Тоді (бл. 1230–1306), Cur mundus militat subvana Gloria та польськомовний варіант перекладу Klnę się że Królom Tronu nie zazdroszczę. У співанику є й інші польськомовні духовні пісні, а також деякі музичні літургійні тексти. Тим самим у стародруці відображено паралітургійну традицію епізодичного використання текстів вибраних духовних пісень у богослужбовій практиці римо- та греко-католицької церкви. Крім Богогласників у XIX ст. та на початку ХХ ст. виходило друком чимало невеликих за обсягом духовнопісенників. Значний попит мали збірники різдвяних пісень, так звані колядники. У другій пол. XIX – першій пол. ХХ ст. їх публікували ледь не у всіх книговидавничих центрах Західної України (Львів, Перемишль, Жовква, Коломия, Станиславів, Дрогобич та ін. міста). Започатковано було також практику видань так званих шкільних співаників, що з-поміж інших пісень містили чималі блоки музично-поетичних текстів з Богогласника. Особлива заслуга у виданні таких співаників композитора отця Віктора Матюка, фольклориста Філарета Колесси з Галичини та ін. Сподвижником цієї справи теж був визначний український композитор початку ХХ ст. Кирило Стеценко, який не тільки обробляв для хору та популяризував українські духовні пісні, передовсім різдвяні, але й настійливо пропагував їх з метою використання у навчальному процесі, в літургійній практиці Української Автокефальної Православної Церкви. Та не тільки ці митці, але й плеяда інших українських композиторів, починаючи від Миколи Лисенка та Остапа Нижанківського і закінчуючи сучасними вдавалася до пропаганди національної духовної пісенності серед народу переважно шляхом хорової обробки, значно рідше музично-інструментального інтерпретування вибраних пісень з Богогласника та багатого українського духовнопісенного, насамперед різдвяного репертуару. А, приміром, знамениту пісню Пречиста Діво Мати Руського краю використано Анатолем Вахнянином в опері Купало. Через те, що українська мова в Російській імперії брутально знищувалася, як і українська культура, українське православ’я, то зрозуміло, що не було умов і для друкування збірників українських духовних пісень. Скорочені, ретушовані та русифіковані копії Богогласника видавалися передовсім як плід російської культури, як у Києві, так і в Санкт-Петербурзі (1900, 1902, 1903 рр.), зрештою і у Гродно (1907, 1914). Через те немає підстави їх розглядати в контексті української культури, хіба що крізь призму впливу на російську чи білоруську. Натомість ті закордонні видання збірників українських духовних пісень, котрі вийшли у видавництвах Німеччини, Австрії, США та ін. країн безсумнівно становили як тоді велику релігійно-культурну та практичну вартість, так і нині зберігаються такими у сенсі історико-культурної пам’яті, національно музичного надбання etc. Щоб не бути голослівним, згадаймо хоча б великий колядник, який побачив світ у друкарні відомого німецького книговидавця Карла-Готліба Редера

Богогласник в його джерелах та розвитку

205

(C. G. Röder 1812–1883) в Ляйпціґу, якою з 1915 р. управляв Карл Райхель (C. Reichel). Збірник уклав Теодор Григорович (рік видання невідомий). У Липську (Ляйпціг) 1900 р. вийшли Пісні церковні: партитура (квартети на голоси мішані) / уклав Семен Дорундяк. А у Відні, в друкарні Адольфа Гольцгавзена 1916 р. коштом Союзу визволення України надруковано збірочку під назвою Українські колядки. Згадаймо й невеликий український колядничок (Петроград, 1914) з друкарні братів Липників; перевид.: Київ: Друкар, 1918). Нерідко перші видання для українських діаспорних потреб по кілька раз перевидавалися. У середовищі українських емігрантів за океаном, у Канаді та США, теж було запроваджено традицію друкування колядників та духовнопісенників. З ранніх збірок можна назвати Коляди і щедрівки на Різдво Христове і Богоявленє. Вінніпеґ: Руська книгарня, 1918; Коляди церковні. Колядки, щедрівки і желаня / Зібрав отець М. Кінаш. Філадельфія: Друкарня при Сирітськім Домі, 1917; повторне видання: Філадельфія 1923 та ін. Аж до появи Незалежної Української Держави у 1991 р. і навіть тепер — на початку ХХІ ст. — ця традиція ще не згасла. Бібліографічні дослідження різноманітного типу духовнопісенників в Україні та поза нею становлять важливу та цікаву книгознавчу проблему, а тому потребують окремих наукових розвідок. Така робота вже ведеться і треба сподіватися, що згодом зможемо значно повніше уявити та оцінити стан національного духовнопісенного едиційного процесу за згаданий період.

Післямова Підсумовуючи сказане, слід зазначити, що українська духовна пісня пройшла в своєму розвитку тривалий шлях, який почався на межі XVI–XVII ст. і досягнув свого апогею наприкінці XVIII ст. Втім, і в ХІХ ст. вона не втрачала свого молитовно-риторичного та релігійно-мистецького значення, а тому завдяки цьому поставали можливості готувати ґрунт для появи в кінці ХІХ ст. василіянської пісні, яка особливо помітно виявила себе в Галичині у першій третині ХХ ст. Духовна пісня будучи, насамперед, позацерковним у своїй суті релігійномистецьким явищем, у різних модифікованих виявах функціонує в українській культурі щонайменше чотири сотні літ аж по сьогодення. Та, безсумнівно, найбільш вартісний її пласт утворено впродовж XVII–XVIII ст., що й відображає почаївський Богогласник. На цьому етапі її становлення та розвитку основними джерелами творення пісенних текстів були з однієї сторони богослужбові та апокрифічні тексти, мелодичні тексти жанрів сакральної монодії, національний музичний фольклор, а з іншого боку потужна центральноєвропейська духовнопісенна творчість доби Бароко, коріння якої сягають глибин пізнього середньовіччя з його латиномовними релігійними гимнами.

206

Богогласник в його джерелах та розвитку

Така багатовекторність джерельної бази духовної пісні швидко сприяла її розвитку та утвердженню в українській національній культурі, причому незалежно від конфесійного середовища. Толерантність релігійно-творчої думки, що в немалій мірі успадкована від західноєвропейської духовної пісенності сприяла швидкому поширенню духовної пісні в різних землях України, а також поза її межами (Білорусь, Литва, Росія, Сербія, Східна Словаччина та Південно-Східна Польща, Північно-Східна Угорщина, Північна Румунія/Мармо(а)рощина). Засадничі принципи християнської релігії, які лежать в основі духовних пісень сприяли тому, що вони вільно побутували в різних конфесійних середовищах, а їх мелодії, в міру необхідного, долучалися до подальшого розвитку національної музичної мови, створюючи тим самим і певне підґрунтя для світського співочого музикування, що певною мірою відобразилося у ранньому українському романсі. Завдяки проведеній тривалій роботі в численних архівних інституціях України та зарубіжжя вдалося атрибутувати велику кількість рукописних та друкованих видань, цілісно вивчити їх репертуари, здійснити джерельний та текстологічний аналіз пісень. Це дозволило напрацювати ґрунтовну базу даних про українську духовну пісню на різних етапах її розвитку та укласти інципітний каталог текстів Богогласника, який покликаний забезпечити джерелознавчу основу подальших студій духовної пісні та почаївського стародруку. Наявна джерельна база даних уможливить проведення нових текстологічних досліджень, дозволить більш ґрунтовніше з’ясувати питання ґенези української духовної пісні, динаміку її жанрово-стильового розвитку крізь призму національної гимнографії, музичного фольклору та західноєвропейських впливів. Духовнопісенна творчість та один із її вершинних здобутків — почаївський Богогласник є надзвичайно цінним релігійно-мистецьким набутком давньої української релігійно-мистецької культури. Важливо також вирізнити її катехізаційну (релігійно-дидактичну) та національно-патріотичну складову. Зокрема, виразними історико-патріотичними мотивами нерідко пройняті пісні в честь українських чудотворних ікон та молитовні, які звернені до Ісуса Христа, Богородиці та святих. Іконославильна тематика в українській духовній пісні зародилася, скоріш за все, в православному середовищі приблизно в середині – другій половині XVII ст. (пісні в честь чудотворних києво-чернігівських ікон) та досягає свого найбільшого розквіту у другій – третій чвертях XVIII ст. (пісні в честь галицьковолинських ікон) завдяки авторам греко-католицього василіянського чину. Цей релігійно-мистецький міжконфесійний феномен можемо розцінювати як один із прикладів соборності українських земель, української національно-культурної ідентичності, спадковості мистецьких традицій. Зазначене більшою чи меншою мірою відображено в рукописних співаниках, стародруках та Богогласнику. Чимала кількість духовнопісенних текстів збереглися в співацькому репертуарі й по сьогодні, зокрема й концертному (хорові та інструментальні обробки), впроваджуються в навчально-виховний процес та катехітичну практику.

Handschriftliche Sammlungen mit Liedern aus dem Bohohlasnyk (zweite Hälfte des 17. – Anfang des 20. Jahrhunderts). Quellenkundlich-archäographischer Katalog Рукописні збірники другої половини XVII – початку XX ст. з записами пісень «Богогласника». Джерелознавчо-археографічний каталог Der vorliegende Katalog bietet einen knappen Überblick über handschriftliche Sammlungen (Liederbücher) und einige andere wertvolle ältere Kulturdenkmäler, die Lieder aus dem Bohohlasnyk enthalten. Die meisten Sammlungen konnten unmittelbar in ukrainischen und ausländischen Bibliotheken, Archiven und Museen untersucht worden. Eine Ausnahme bilden vor allem handschriftliche Sammlungen aus Fonds des Staatlichen historischen Museums (GIM) in Moskau und des Nationalmuseums in Prag, die bisher nicht vor Ort eingesehen werden konnten. Leider war es nicht möglich, alle handschriftlichen Sammlungen genau zu lokalisieren, wenn Informationen fehlen, woher sie in ein Archiv gelangt waren, wenn sie keine Randbemerkungen enthalten oder diese wenig informativ sind u. ä. Schwierig sind auch ihre Datierung, die Feststellung, wer Abschreiber oder Kompilator war, oder die Rekonstruktion ihrer Migrationswege. Aber dank den Erfahrungen mit der Untersuchung von Handschriften sowie durch die Analyse ihrer Lieder, von Besonderheiten der Schnellschrift, des Poluustav und von Marginalien war es möglich, die Region oder den Ort ihrer Entstehung annähernd zu bestimmen. Ein weiteres Problem bestand darin, daß die Untersuchung des Papiers bei den meisten handschriftlichen Sammlungen schwierig war, weil die Wasserzeichen wegen der kleinen Formate der Liederbücher (16°, 18°) in den meisten Fällen nur fragmentarisch erhalten sind, was die Herkunftsbestimmung und Datierung des Papiers erschwerte. Am genauesten konnten handschriftliche Liederbücher aus Galizien bestimmt werden. Sie sind relativ reich an Randbemerkungen und enthalten recht gut erhaltene Wasserzeichen, von denen viele eindeutig mit Wasserzeichen im Katalog von Orest Macjuk, dem hervorragenden Experten in diesem Fachgebiet, korrespondieren. Es haben sich viele Liederbücher aus Transkarpatien erhalten. Die Mehrzahl der bei den Untersuchungen des Bohohlasnyk benutzten Handschriften stammen aus den transkarpatischen Gebieten, die heute Teil der ukrainischen Region Transkarpatien sind. Sie gehören zweifellos in erster Linie dem frühen ukrainischen Erbe geistlicher Lieder an, obwohl sie in einer Region mit enger Verflechtung verschiedener nationaler Kulturen, der ukrainischen, slovakischen, ungarischen, polnischen, deutschen u. a., entstanden sind. Diese handschriftlichen Denkmäler sind der ukrainischen Kultur nicht so sehr aus

210

Рукописнi збiрники з записами пiсень «Богогласника»

Gründen ihrer ukrainischen territorialen Herkunft zuzurechnen, sondern hauptsächlich wegen des Inhalts der Liedtexte, die überwiegend von ukrainischen Autoren stammen und nur zum Teil übersetzt sind. Dies bestätigt die These, wonach das ukrainische geistliche Liedschaffen sich in enger Beziehung zur mitteleuropäischen geistlichen Liedkultur entwickelt hat und religiös wie ästhetisch stark von dieser beeinflußt war. In diesem Sinne müssen auch die handschriftlichen Liederbücher betrachtet werden, die in der Ostslovakei, Polen und Serbien entstanden sind. Ihr Repertoire besteht zu einem großen Teil aus Texten ukrainischer geistlicher Lieder, aber auch aus Liedern, die ins Kirchenslavische ukrainischer Redaktion oder in die ukrainische Buchsprache übersetzt sind. Im übrigen ist auch zu berücksichtigen, daß geistliche Lieder oft eine Frucht des gemeinsamen Schaffens verschiedener Nationen sind und eine Differenzierung in einem solchen Fall schwer oder gar nicht durchführbar, geschweige denn irgendeine nationale Zugehörigkeit feststellbar ist. Wichtig ist vor allem, die Entstehungsgeschichte eines Liedes und die Migration eines Textes in verschiedenen nationalen Kulturen zu studieren. Berücksichtigt man hingegen nur das Endresultat der sprachlichen Adaptation eines bestimmten Textes, können die Schlußfolgerungen zweifelhaft sein. So muß auch mit den Liederbüchern aus dem ukrainisch-weißrussischen Basilianer-Kloster in Suprasľ (heute Ostpolen) umgegangen werden. Die Handschriften werden jetzt in der Bibliothek der Litauischen Akademie der Wissenschaften aufbewahrt. Große Bedeutung haben die handschriftlichen Sammelbände aus den Fonds russischer Archive, die eine recht große Anzahl ukrainischer geistlicher Lieder (Kanty) enthalten. Die meisten dieser handschriftlichen Liederbücher sind ein Erbe der russischen Handschriftenüberlieferung, an deren Entstehen ukrainische und weißrussische Kopisten gewichtigen Anteil hatten. Infolge dessen sind in diesen Handschriften viele geistliche Lieder enthalten, die von den westlichen Nachbarn der Russen, vor allem Ukrainern, Polen und Weißrussen, geschaffen worden sind. Ebenso sind russische Sammelbände eine wichtige Quelle zur Erforschung des ukrainischen geistlichen Lieds und des Bohohlasnyk von Počajiv. Hinzu kommt, daß diese handschriftlichen Denkmäler viele Notentexte (Melodien) enthalten, ohne die eine vollständige Untersuchung des Bohohlasnyk nicht möglich ist. Die Sammelbände sind überwiegend de visu von uns studiert worden. Dadurch war es möglich, einerseits den Kreis der handschriftlichen Quellen zu erweitern und der Forschung zuzuführen sowie andererseits eine Reihe von Korrekturen hinsichtlich der Zuschreibung der Sammelbände und ihres Repertoires gegenüber den bekannten Beschreibungen älterer Forscher vorzunehmen, die großenteils Aussagen zum Ort der Auffindung und zur Signatur der Sammelbände machen oder kurze Informationen über ihr Repertoire, über Jahr, Jahrzehnt oder Jahrhundert ihrer Entstehung, ihre territoriale Provenienz, den Namen des (der) Kopisten, den Besitzer der Handschrift etc. geben. Bei der Zusammenstellung dieses Katalogs stellte sich die Aufgabe, in knapper Form über die sprachliche Zuordnung der Lieder der jeweiligen Sammelbände zu

Handschriftliche Sammlungen mit Liedern aus dem Bohohlasnyk

211

informieren. Viele ukrainische Sammelbände enthalten sowohl Lieder ukrainischen Ursprungs als auch adaptierte Lieder, d. h. Lieder, die entlehnt, übersetzt oder im ukrainischen Umfeld geistlicher Lieder verwendet worden sind. Nicht selten begegnen wir in den Liedtexten fremdsprachigen Einflüssen (insbesondere Polonismen, Slovakismen und Russismen), was allerdings kein Grund ist, die Zugehörigkeit eines übersetzten Textes zur ukrainischen Kultur zu leugnen. Darüber hinaus ist zu berücksichtigen, daß die Lexik der poetischen Texte auch durch verschiedene ukrainische Dialekte beeinflußt worden ist. Anders verhält es sich, wenn ukrainische Liederbücher Texte in den soeben genannten Sprachen enthalten. Hier können wir aber nur von einer bedeutenden Dominanz des Polnischen, teilweise des Lateinischen sprechen. Liedtexte und Marginalien in anderen Sprachen sind selten. Dies betrifft vor allem das slovakische geistliche Liedgut, obwohl beispielsweise in der Lexik der übersetzten geistlichen Lieder häufig die slovakische Quelle deutlich feststellbar ist (besonders in Liederbüchern aus Transkarpatien und dem Lemkengebiet). Interessant ist auch, daß in ukrainischen Sammelbänden aus dem Gebiet diesseits der Karpaten oder in sogenannten „kyrillischen Sammelbänden“ aus der Ostslovakei keine slovakischen Lieder, die in lateinischer Graphik aufgezeichnet sind, oder auch slovakische Marginalien anzutreffen sind, was hingegen für Randbemerkungen in polnischer, manchmal auch in lateinischer Sprache in Handschriften aus Galizien nicht gilt.

РУКОПИСИ, ОПРАЦЬОВАНІ DE VISU КИЇВ Національна бібліотека України ім. В. Вернадського НАН України ф. І, 885 – збірник українських духовних та світських пісень; 60–80-ті рр. ХVІІІ ст.; переписав та був власником священик Петро Богонкевич; м. Отинія, ІваноФранківщина. ф. І, 1675 – збірник українських (головно богогласникових) та невеликої кількості російських духовних пісень; середини ХІХ – кінець ХІХ ст., ймовірно походить з Полісся. ф. І, 2879 – збірник українських (головно богогласникових) та деяких російських духовних пісень; уклав та переписав 1885 р. псаломник Яків Терлецький; з фондів Кам’янець-Подільського архіву. ф. І, 5387 – Ірмолой, поч. ХІХ ст. (Харківщина); як додаткові тексти наявні записи текстів духовних пісень з «Богогласника», мелодії яких використовували для розспівування «Херувимських». ф. І, 7541 – збірник українських та польських духовних та світських пісень; переписав у 1794 р. реґент Василь Куколовський, мабуть, з Волині.

212

Рукописнi збiрники з записами пiсень «Богогласника»

ф. І, 7545 (КДА 349) – збірник духовних українських пісень; 1805–1809 рр. (водяний знак МФПШ – 1803 р.); власник Петро Малявський (Поділля). ф. І, 7546 – записи богогласникових пісень; початок ХІХ ст.; з фондів «Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка»; дарунок Д. Щербаківського. ф. І, 47122 (архів П. Житецького) – записи українських духовних пісень; 1863 р. ф. І, 47165 (архів П. Житецького) – рукопис з текстом передмови до почаївського «Богогласника» та записи двох богогласникових пісень, кін. ХІХ ст. ф. І, 47172 – збірник українських та російських духовних і світських пісень; 1781– 1782 рр. (водяні знаки: «1781 АГСН», «1781 годъ»); уклав писар сотенної канцелярії Андрій Іщенко; м. Золотоноша (тепер – Полтавської обл.); марґіналії: «В сей бумагї вїпїсаннїє разнїє псалмы и пѣсны утѣшїтелнїє. Вїпїсанї єж капїистом Андреєм Ищенком 1782-го года, мѣсяца апрїля, 21-го дня», «Хто отсѣ псалмы может украсты, то будет он сто год свинѣ из усїого свѣта из усѣм своим нащадком пасты» (титульний арк.); «в Киевский губернския магистрат горожаного Золотоношского магистрата козак сотнѣ Золотоноши о получении Указа Репорт (!) ея императорского величества […]» (зв. титульного арк.); «конец сим псалмам, усѣх их одинадцять доконченнѣ 1780-го году, априля 3. Писались в Золотоношѣ. Выписав писаръ сотенной золотоношской канцелярїи Андрей Ищенко» (арк. 13); «1781 год, февраля 16, писанна в Золотоношѣ» (арк. 14 зв.). ф. КДА 475 П. – збірник духовних та світських пісень; 1779–1780 рр. (датування за філігранями: на арк. 30 прочитується водяний знак із зазначенням року – 1779); власник міщанин Матвія Дубини; Полоцьк, Білорусь; рукопис до музею надійшов від ректора Віленської семінарії архімандрита Августина. ф. КДА 476 П. – збірник українських та польських духовних пісень; конволют (90-ті рр. XVIII ст. або початок ХІХ ст.); у 1880 р. власник Мацей Чурилович. ф. КДА 521 П – «Кант благодарственний» митрополиту Рафаїлу Заборовському, авторства митрофана Довгалевського (1737 р.). ф. КДА 822 Л. – збірник українських духовних та світських пісень; уклав та переписав 1784 р. псаломник Герасим Загоровський. ф. КДА 823 Л. – збірник українських та декількох польських духовних пісень; конволют різних почерків, середина – друга половина XVIII ст. (Ковельщина, Волинь). ф. КДА 824 Л. – збірник духовних пісень; початок – середина XVIII ст.; в середині XVIII ст. співаник Якуба Турчевського; марґінальні записи: «roku 1719, m[iesą]ca noębra, dnia VI» (арк. 12 зв.); «Te psałmy wyłozył sławetny Iakub Turczewsky w roku pańskym 1755 […]» (арк. 24 зв). ф. КДА 825 Л. – збірник українських та російських духовних пісень, а також декількох світських; 1810 р.; переписав Іван Случанин зі співаника ієродиякона Єлисея Журавлевича (Могилівська губернія, Білорусь). ф. Маслова 45 – збірник українських духовних пісень (одна світська); 30-ті рр. ХVІІІ ст.; на думку Юл. Яворського та П. Женюха рукопис походить з початку XVIII ст., що малоймовірно, незважаючи на те, що основу пісенного репертуару збірника стано-

Handschriftliche Sammlungen mit Liedern aus dem Bohohlasnyk

213

влять тексти другої половини XVII ст.; рукопис придбано Юл. Яворським у с. Нижні Тварожці∗ Шаришського комітату (тепер Східна Словаччина). ф. Маслова 46 – збірник духовних та світських пісень українською, російською та польською мовами; згідно висновку Юл. Яворського збірник походить з кінця XVIII ст., що сумнівно; співаник переписано на початку ХІХ ст., або навіть ближче до середини століття; репертуар збірника позначений москвофільськими впливами; рукопис придбано Юл. Яворським 1915 р. у с. Струтин Нижній Долинського пов. Галичини (тепер – Івано-Франківська обл.). ф. Маслова 47 – збірник українських духовних пісень; Юл. Яворським рукопис датовано загально – XVIII ст.; тексти співаника записано дрібним півуставом кількох почерків: арк. 1–12, 14–79 – середина (др. чверть – ?) XVIII ст. (водяні знаки цієї частини збірника подібні до тих, які проглядаються в «Кам’янському Богогласнику» 1734 р.), арк. 13–14 зв., 79–98 – кінець XVIII – початок ХІХ ст.; придбано Юл. Яворським 1908 р. у с. Медари у Славонії (тепер – Хорватія) від лемка Івана Русина, який привіз рукопис з с. Граб Ясельського пов. в Західній Галичині (тепер Польща, Лемківщина). ф. Маслова 48 – збірник українських, польських та декількох словацьких і латиномовних духовних та світських пісень; на думку Юл. Яворського збірник походить з першої пол. XVIII ст.; детальніший аналіз пам’ятки дозволяє стверджувати, що він створений в 30-ті роки XVIII ст.; власник тилицький кантор Якуб Хованець; рукопис придбано Юл. Яворським 1907 р. у с. Тилич Новосондецького пов. в Західній Галичині (тепер Польща, Лемківщина). ф. Маслова 49 – збірник російських та українських світських та духовних пісенькантів; Юл. Яворський вважав, що збірник походить з середина XVIII ст., що відповідає дійсності, оскільки до репертуару збірника входять декілька кантів на честь російської імператриці Єлизавети; рукопис придбано Юл. Яворським 1905 р. у Москві. ф. Маслова 50 – збірник російських та українських світських та духовних пісенькантів; на думку Юл. Яворського збірник походить з середина XVIII ст.; рукопис придбано Юл. Яворським 1906 р. у Москві. ф. Маслова 51 – збірник українських духовних пісень, одна словацька різдвяна пісня, записана кирилицею; співаник укладали та переписували упродовж 1779– 1789 рр., про що свідчить запис на арк. 1 (Юл. Яворський датував 1789 р.); рукопис придбано Юл. Яворським 1910 р. у с. Чорне Горлицького пов. в Західній Галичині (тепер Польща, Лемківщина). ∗ У праці дослідника українських говірок і фонетик проф. Івана Зілинського (1879–1952) це село зазначене як Тваріжці Нижні разом із Тваріжцями Вижніми (див.: Зілинський І. Праці про говірки Лемківщини (від Попраду до Ослави) / Вступ та ред. М. Лесева. Зібрав та до друку приготував В. Пилипович. Горлиці, 2008, с. 102, 104). І. Зілинський у власній «Діяктольоґічній карті Лемківщини й сумежних говорів» розглядає говірку цього села в контексті південної границі лемківських земель згідно «Етнографічної карти Угорської Русі», складеної на початку ХХ ст. Степаном Томашівським.

214

Рукописнi збiрники з записами пiсень «Богогласника»

ф. Маслова 52 – збірник українських духовних пісень; переписувач та власник – Іоан Олесницький з с. Перунка; роботу над укладанням збірника розпочато 17 жовтня 1789 р. (арк. 76 зв.); рукопис придбано Юл. Яворським 1906 р. у с. Перунка Грибівського пов. в Західній Галичині (тепер Польща, Лемківщина). ф. Маслова 53 – збірник українських духовних пісень; записано також польську духовну пісню та російський віват; укладав та переписував упродовж 1789-1802 рр. регент Григорій Чи(е)рнянський («сія пінія написанни сут через Грегорія (sic !) Чернянского, регента школи кронарской р. б. 1799», арк. 119 зв.); у Юл. Яворського зазначено – Григорій Чирнянський, що правильніше, оскільки зберігся також співаник пароха Іоана Чирнянського, мабуть батька або родича з сусіднього лемківського села Чирна (ф. Маслова 56); репертуар співаника та його марґіналії дозволяють стверджувати, що основою для копіювання текстів був співаник Дм. Левковського «Начало с Богом…», або ж його близькі копії; рукопис придбано Юл. Яворським 1906 р. у с. Снітниця Грибівського пов. в Західній Галичині (тепер Польща, Лемківщина). ф. Маслов 54 – збірник українських духовних пісень; уклав та переписав 1790 р. Іоан Олесницький (арк. 47 зв.), с. Перунка Грибівського пов. (тепер Польща, Лемківщина). ф. Маслова 54 «б» – збірник українських духовних пісень, зафіксовано також польські духовні пісні та російський «віват піяцький»; на думку Юл. Яворського збірник переписано 1739 р. (арк. 1 за новою пагінацією, за старою – арк. 91); правильніше датувати цю пам’ятку 1739–1740 рр., оскільки в співанику зберігся марґінальний запис Дм. Левицького 1740 року (арк. 189); не виключено, що співаник розпочато укладати та переписувати ще перед 1739 р.; рукопис придбано Юл. Яворським 1908 р. у с. Кремпна Ясельського пов. в Західній Галичині (тепер Польща, Лемківщина); власник Даміан Левицький. ф. Маслова 55 – збірник українських духовних пісень; Юл. Яворський припускав, що співаник походить з кінця XVIII або початок ХІХ ст., що більш правдоподібніше, беручи до уваги філіграні паперу збірника; рукопис придбано Юл. Яворським 1906 р. у с. Поляни Грибівського пов. в Західній Галичині (тепер Польща, Лемківщина). ф. Маслова 56 – збірник українських духовних пісень, є також деякі літургійні тексти; конволют двох почерків: 80-90-ті рр. XVIII ст. (арк. 1–14 зв. переписав парох Іоан Чирнянський, скоропис; арк. 15–39 – півустав); в оформленні рукопису подекуди використано в’язь, що вказує на відголоски лемківської рукописної традиції першої третини XVIII ст.; рук. придбано Юл. Яворським 1906 р. у с. Чирна Грибівського пов. в Західній Галичині (тепер Польща, Лемківщина); є підстави припускати, що рукопис Маслов 53 та Маслов 56 переписані родичами: – парохом Григорієм Чирнянським та реґентом Іоаном Чи(е)рнянським, ймовірно батьком та сином; села Снітниця, Чирна знаходяться неподалік; зі Снітницею сусідить село Перунка, де у 1789–1790 рр. переписано співаники Іоана Олесницького (ф. Маслова 52, 54). ф. Маслова 59 – збірник українських духовних пісень; кінець XVIII ст.; рукопис

Handschriftliche Sammlungen mit Liedern aus dem Bohohlasnyk

215

придбано Юл. Яворським 1906 р. у с. Поляни Грибівського пов. в Західній Галичині (тепер Польща, Лемківщина). ф. Маслова 60 – збірник українських духовних пісень; кінець XVIII ст.; рукопис придбано Юл. Яворським 1906 р. у с. Поляни Грибівського пов. в Західній Галичині (тепер Польща, Лемківщина). ф. Маслова 62 – збірник духовних пісень (всі записані латинкою); переписав 1810 р. шкільний вчитель Стефан Боднієвич (запис на звороті шкіряної обкладинки); рукопис придбано Юл. Яворським 1906 р. у с. Брунари Нижні Грибівського в Західній Галичині (тепер Польща, Лемківщина). ф. Ніжинського історико-філологічного інституту ім. кн. Безбородька, оп. Миколи Сперанського (НІФІ/С), 154 – Апостол, початок XVI ст., записи трьох богогласникових пісень (кінець XVIII ст.). ф. НІФІ/С, 180 – співаник російських та українських духовно-моралізаторських пісень, перша чверть ХІХ ст. НБУВ, ф. ХХІ, 180 – нотатки Юл. Яворського з текстом інципітарію пісень співаника 1726 р. з м. Радимно (тепер Польща, Перемишльщина); місце знаходження співаника сьогодні невідоме. ф. Університету 209 (20) – збірник українських духовних пісень, зафіксовано також низку апокрифічних текстів; друга чверть (серед. – ?) XVIII ст., власність коваля Григорія з с. Грушатичі (тепер – Старо-Самбірський р-н Львівської обл.). ф. Університету 210 (21) – збірник українських та польських духовних й світських пісень; третя чв. XVIII ст.; власник священик Даніель Соколовський; конволют кількох почерків (Галичина); рукопис до б-ки Київського університету надійшов від Якова Головацького.

Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАН України ф. Франка 4730 – «Страстослов» (збірник записів апокрифічного характеру та текстів українських духовних пісень); середина ХІХ ст.; переписано в Руському Керестурі (тепер Сербія, Воєводина). ф. Франка 4732 – збірник різноманітних записів, апокрифів та українських духовних пісень; серед. ХІХ ст.; уклав та переписав Дмитро Котюк з Пістинської обителі (тепер – с. Пістинь Косівського р-ну Івано-Франківської обл.). ф. Франка 4733 – збірник духовних пісень (зокрема з Керестура), апокрифічних текстів та різних матеріалів, зокрема «Геоґрафія или землеописанїє»; ост. чверть ХІХ ст. (1886 р. – ?); м. Руський Керестур (тепер Сербія, Воєводина); марґіналі: «1886 року ше стало […], 1889 Керестуро» (звор. обк.л); «Munkaczy Michaly» (арк. 65 зв., 72 зв.), «Сабодаш, Szabodos Mihaly» (арк. 98). ф. Франка 4784 – «Кам’янський Богогласник» (за назвою першого дослідника Івана Франка), збірник українських духовних пісень, зафіксовано також декілька текстів тренів; 1734 р.; с. Кам’яне Грибівського пов. в Західній Галичині (тепер Польща, Лемківщина).

216

Рукописнi збiрники з записами пiсень «Богогласника»

ф. Франка 4785 – рукописний «Богогласник»; перша третина ХІХ ст.; Східна Галичина. ф. Франка 4786 – «Калуський співаник» (за назвою першого дослідника Івана Франка); до збірника увійшли тексти українських духовних та декількох світських пісень, зафіксовано також дві польські духовні пісні; середина XVIII ст.; м. Калуш (тепер Івано-Франківська обл.). ф. Франка 4787 – рукописний «Богогласник»; перша третина ХІХ ст.); Східна Галичина. ф. Франка 4788 –збірник українських та декількох польських духовних пісень; 80–90-ті рр. XVIII ст.; Східна Галичина. ф. Франка 4789 – збірник українських духовних пісень; власник церковний півчий Василь Гринь; конволют двох почерків: арк. 1–16 зв., 26–41 – друга пол. ХІХ ст. (переписав Михайло Варениця); арк. 17–25 зв. – кінець XVIII ст. (збереглася стара оправа, зроблена зі склеєних у картон друкованих бланків 80-х рр. XVIII ст.). ф. Франка 4791 – збірник українських та польських духовних і світських пісень, а також однієї польської орації та «пісні московської» («Пойди прочь, Маладию»); конволют багатьох почерків (1759 р. – перша пол. ХІХ ст.); різні частини збірника переписували: попович Бєлінський (м. Острог, Волинь, 1759 р., арк. 55), учень Єжи (?) Ґловінський (м. Белз, Львівщина, арк. 1), бакалавр Андрій Мединський (с. Кривиця, тепер Дубровицького р-ну Рівненської обл., 1791 р., арк. 80 зв.) та ін. Другу частину збірника з текстами українських та польських світських пісень переписав 1821 р. Тимофій Барницький; згодом ця частина збірника належала Михайлові Кирницькому. ф. Франка 4792 – збірник українських та декількох польських духовних пісень; початок ХІХ ст.; с. Ясениця Сільна (тепер Дрогобицького р-ну Львівської обл.); переписав І. Брежельницький. ф. Франка 4793 – збірник українських духовних пісень; 1817 р.; Східна Галичина. ф. Франка 4796/1 – «Угроруський співаник Івана Ріпи» (рукопис статті Миколи Стороженка (Ґіядор Стрипський) та копії пісень зі збірника І. Ріпи початку ХІХ ст.); стаття написана після 1903 р.; у Каталозі Ю. Ясіновського зазначено, що І. Ріпа (Ріпин) у 1808 р. придбав для власних потреб Ірмолой другої чверті XVIII ст.; І. Ріпа походив або якийсь час жив у с. Убля (тепер Східна Словаччина); на думку Ґ. Стрипського «місцевий говір укладчика в селі Ублі належить власне до Лемківщини» (арк. IV). ф. Франка 4797 – нотатник з текстами 4-х українських духовних пісень, у тому числі до закарпатської чудотворної ікони Повчанської Богородиці («О Маріє Повчанська, ходатайнице наша»); кінець ХІХ ст., Закарпаття. ф. Франка 4799 – нотатник з текстами 4-х українських духовних пісень; 1886 р., Закарпаття. ф. Франка 4801 – збірник українських духовних пісень; середина XVIII ст.;

Handschriftliche Sammlungen mit Liedern aus dem Bohohlasnyk

217

Східна Галичина; І. Франко вважав, що співаник переписано 1736 р., оскільки цю дату, на його думку, в рукописі вказано (арк. 1), як рік створення різдвяної пісні «Возвеселімся, а не смутімся»; наявність згаданої пісні в співанику з колекції П. В’яземського (Q. 77; 40-ві рр. XVIII ст.) підтверджує її походження з першої третини XVIII ст., але, мабуть, не йдеться про 1736 р., а про 1758, оскільки графіка цифр «3» та «6» доволі виразно відповідно нагадує «5» та «8»; до того в співанику вміщено скорочений календар церковних свят від 1759 року по 1777 р. (арк. 6 зв.). Тож співаник слід датувати кінцем 50-х років XVIII ст. (1758 р. – ?). ф. Франка 4826/2 – збірник українських духовних пісень; середина XVIII ст.; Лемківщина (тепер Польща). Співаник ймовірно укладений та переписаний Андрієм Дем’яновичем, лемківським піснетворцем; його пісня «Аз непотребний Бога вірую» записана у кінці співаника ф. Бодянського (ф. 99), 246 – збірник світських та духовних пісень польською, українською та білоруською мовами; кінець XVII ст.; збірник російського походження, з архіву Андрія Титова; збережено штамп «Ростовського музея древностей» (м. Ростов Ярославської обл. Росії).

ЛЬВІВ Наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України ф. Арх. Возняка 76/п. 23 – чернетка статті М. Возняка «Закарпатський співаник кінець XVIII ст.» (після 1935 р.); збірник з с. Велика Копаня (Закарпаття); був власністю греко-католицького священика Августина Васовчика; до наукового обігу збірник введено Іваном Панькевичем під назвою «Підкарпатський пісенник Й. Сабова» (Підкарпатська Русь, вип. XI, Ужгород, 1934 р.). Арх. Возняка 76/п. 184 – збірник українських та польських духовних пісень XVIII–XIX ст.; співаник середини ХІХ ст. (водяний знак Szkło JP); Львівщина; власник Прокіп Лисовський (запис 1858 р.). Арх. Возняка 76/п. 791 – збірник українських духовних та декількох світських пісень; власник Павло Андрусів (с. Луквиця, тепер – Богородчанського р-ну ІваноФранківської обл.; кінець ХVІІІ або початок ХІХ ст.). ф. Богословської Академії (БА) 196 – збірник українських та польських духовних й світських пісень, одна світська пісня російською мовою; ост. чверть XVIII ст.; Східна Галичина або Поділля. ф. Монастиря бенедиктинок 71 – збірник латинських та польських духовних пісень (гимнів); друга пол. XVIII ст.; Східна Галичина; чимало текстів супроводжено вказівками з зазначення того, які струнні музичні інструменти мають використовуватися для акомпанування співу, зафіксованих у співанику пісень. ф. АСП 2 – українське рукописне Житіє святих (кін. XVI ст.); декілька записів українських духовних пісень як додаткових текстів (третя чв. XVII ст.). ф. АСП 71 – українське рукописне Євангеліє, кін. XVI – поч. XVII ст.; запис

218

Рукописнi збiрники з записами пiсень «Богогласника»

духовної пісні Єпіфанія Славинецького «Красная Діво, кров Тя украшаєт», арк. 89 зв. (середина – третя чверть XVII ст.). ф. АСП 135 – збірник українських духовних та світських пісень; зафіксовано декілька польських пісень; 1718 (1714-?) – 1727 рр.; співаник укладали та переписували школяр Леонтій з м. Олесько (тепер – Львівська обл.) та Павло Гриневич з с. Ягельниця (тепер Чортківського р-ну Тернопільської обл.). ф. АСП 163 – збірник українських та польських духовних пісень; 1829–1832 рр.; переписав попович Михайло Левицький; с. Хоцень, Сяніччина (тепер Польща). ф. АСП 169 – збірник українських духовних пісень; зафіксовано також дві пісні польською мовою; співаник укладено та переписано орієнтовно до 1709 р., Східна Галичина. ф. АСП 180 – рукописний «Акафістник», на вільних сторінках записи двох українських духовних пісень; 1726–1727 рр.; Східна Галичина. ф. АСП 181 – збірник з текстами українських духовних пісень; кінець ХVІІІ ст., Львівщина. ф. АСП 194 – збірник українських духовних та декількох світських пісень (у тому числі одна російська); кінець XVIII – початок ХІХ ст. (Східна Галичина). ф. АСП 213 – збірник з текстами молитов, релігійно-дидактичних матеріалів та декількох текстів українських духовних пісень (Східна Галичина, рук. приблизно 1729 р.). ф. АСП 224 – збірник поповича Івана Левицького з текстами різноманітних записів, у тому числі пісні «Бил то пан Грицько родом з Коломиї»; у зшитку з рукописом зберігається єдиний відомий на сьогодні оригінал друкованого Почаївського співаника 1773 р. (перевидано Ю. Медведиком 2000 р.). ф. АСП 233 – збірник українських духовних пісень, зафіксовано одну польську духовну пісню, численні приказки українською та польською мовами; перша частина рукопису переписана скоріш за все у 90-х рр. XVII ст. (або до 1709 р.), друга частина – середина XVIII ст.; частина рукопису свого часу належала Яну Левиковському; Східна Галичина. ф. АСП 249 – збірник українських та польських різдвяних й богоявленський пісень (записи зроблено польськими літерами); Галичина, початок ХІХ ст. ф. АСП 254 – збірник українських духовних та світських пісень, зафіксовано також декілька польських пісень; 1747–1751 рр.; власник дяк Григорій Середа; Східна Галичина. ф. АСП 270 – рукописний колядник; кінець XVIII – початок ХІХ ст.; Східна Галичина. ф. АСП 280/1 – збірник з текстами українських духовних пісень та декількох російських («московських»); рукопис створено не раніше 70-х рр. XVIII ст. (Іларіон Свєнціцький датував першою пол. XVIII ст.); Волинь (?). ф. АСП 357 – збірник українських духовних пісень; друга чверть – середина XVIII ст.; Східна Галичина.

Handschriftliche Sammlungen mit Liedern aus dem Bohohlasnyk

219

ф. АСП 366 – скорочений рукописний «Богогласник»; всі тексти записано польськими літерами; середина ХІХ ст.; Східна Галичина. ф. АСП 406 – збірник українських та польських духовних та світських пісень; початок ХІХ ст. Східна Галичина. ф. АСП 421 – аркуш паперу з текстом пісні Григорія Сковороди «Ах, ушли ж моя літа» (запис польськими літерами); кінець XVIII або початок ХІХ ст.; переписав Василь Бонко; Східна Галичина. ф. АСП 1587 – зшиток рукописного збірника з кінця XVIII або початку ХІХ ст. та стародруку «Źródło ogrodów, Studnia wod żywych» (Львів, 1765); записано декілька українських та польських духовних пісень; власник попович Іван Левицький (с. Хоцень, Сяніччина, тепер Польща). ф. НТШ 61 – скорочений рукописний «Богогласник»; 1836–1837 рр.; переписав Микола Центелевич; с. Нивиці (тепер Радехівського р-ну Львівщини); бібліотеці НТШ подарував Шишкевич , с. Нивиці. ф. НТШ 62 – збірник духовних пісень; запис другої чверті ХІХ ст. (згідно філіграні BRODY за каталогом О. Мацюка); співаник скоріш за все походить з с. Нивиці, оскільки звідти надійшов до бібліотеки НТШ у Львові, або сусідньої Бродівщини Львівської обл. ф. НТШ 67 – збірник українських духовних пісень; початок ХІХ ст.; переписано в с. Кушниця (тепер Іршавського р-ну Закарпатської обл.); бібліотеці НТШ подарував дяковчитель з с. Кушниці, 1895 р. ф. НТШ 68 – збірник українських духовних пісень; конволют кінця XVIII– XIX ст. (арк. 1–18 зв. – кінець XVIII ст.; арк. 19–54 зв. – 1834 р., переписав дяк Митро Дочинець з с. Кушниця (Іршавський р-н Закарпатської обл.); арк. 55–69 зв. – друга чверть ХІХ ст. (водяний знак DOLHA; згідно каталогу О. Мацюка – 1841 р.); арк. 70– 73 зв. – кінець ХІХ ст. ф. НТШ 69 – збірник українських духовних пісень та оповідання «Щира правда»; арк. 1–43 зв. – 1836 р., уклав та переписав вчитель Федір Брестовський, с. Колопань, Закарпаття; арк. 44 – 1850 р., пісню Богородиці записав Андрій Мешко; арк. 45–46 зв. – кін ХІХ ст.; співаник надійшов до бібліотеки НТШ з с. Стройна (Закарпаття). ф. НТШ 70 – збірник українських духовних пісень; кінець ХІХ ст.; власниця Анна Тешлович; Закарпаття; придбано В. Гнатюком у с. Кушниця (Іршавський р-н Закарпатської обл.). ф. НТШ 71 – збірник українських духовних пісень, переважно похоронних; 1893 р. переписав Іван Леманинець з с. Кушниця (Іршавський р-н Закарпатської обл.). ф. НТШ 72 – збірник українських духовних пісень; 1859 р.; власник вчитель та церковний півчий Микола Проць, рукопис походить, скоріш за все, з с. Броньки (тепер Іршавського р-ну Закарпаття). ф. НТШ 73 – збірник українських духовних пісень; кінець XVIII – початок ХІХ ст.; власник учитель д-р Лікар; від нього в 1897 р. співаник придбано В. Гнатюком; Руський Керестур (тепер Сербія, Воєводина).

220

Рукописнi збiрники з записами пiсень «Богогласника»

ф. НТШ 129 – скорочений рукописний «Богогласник»; 1834 р.; переписав Микола Центелевич з с. Ляшки Ярославські, що коли міст Ярослава та Синяви (тепер Польща); пізніші власники: Адам Подпиркевич (м. Синява, 1853 р., арк. 83 зв.), дяковчитель Михайло Горобель (м. Синява, 1873 р. титульний арк.); одержано від грекокатолицького парохіяльного уряду в Синяві, 1927 р. ф. НТШ 165 – збірник українських духовних пісень; конволют другої (водяні знаки типу BRODY) – третьої чверть ХІХ ст. (марґінальні записи 50–60-х рр. ХІХ ст.); серед власників та переписувачів жителі гірських населених пунктів Львівщини: м. Сколе, села Топорець, Корчин, Урич, Ялинкувате (тепер Сколівського р-ну Львівської обл.). ф. НТШ 172 – збірник українських духовних та світських пісень; кінець XVIII ст.; переписав Іван Гряделевича, с. Репинне (тепер Міжгірського р-ну Закарпатської обл.); дарунок бібліотеці НТШ Ґ. Стрипського. ф. НТШ 173 – збірник текстів українських духовних пісень, уривки з Парастасу та оповідання «Рицар і смерть»; кінець ХІХ ст.; Закарпаття; співаник надійшов до бібліотеки НТШ 1909 р. від Ґіядора Стрипського. ф. НТШ 188 – збірник українських духовних та декількох світських пісень; початок ХІХ ст. (арк. 1–58), кінець ХІХ ст. (арк. 59–62); серед власників та переписувачів жителі гірських населених пунктів Львівщини: м. Сколе, села Волосянка, Топорець, Ялинкувате (тепер Сколівського р-ну). ф. НТШ 339 – скорочений рукописний «Богогласник»; початок ХІХ ст.; співаник був власністю Дениса Воєвудки; с. Галич (тепер Бережанського р-ну Тернопільської обл.); співаник надійшов до бібліотеки НТШ з с. Тростянець (Бережанський р-н), де його було куплено в місцевого дяка за сприяння Ол. Іванчука. ф. НТШ 341 – скорочений рукописний «Богогласник»; кінець ХІХ ст.; власник Микола Савчук, с. Бичків (Закарпаття); співаник надійшов до бібліотеки НТШ 1910 р. від Ґ. Стрипського ф. НТШ 343 – збірник українських духовних та декількох світських пісень, оповідання «Рицар і смерть»; 1852–1853 рр. (водяний знак: SCHÖNBERG K.W.), с. Довгополе (тепер Путилського р-ну Чернівецької обл.); співаник надійшов до бібліотеки НТШ 1910 р. від Тита Тимінського. ф. НТШ 344 – збірник українських духовних пісень; 1886–1888 рр.; с. Грушів (тепер Дрогобицького р-ну Львівської обл.); бібліотеці НТШ подарував В. Гнатюк. ф. НТШ 345 – збірник українських духовних пісень; кінець ХІХ ст.; Закарпаття або Східна Галичина. ф. НТШ 349/2 – 4 аркуші з записами українських духовних пісень; третя чверть ХІХ ст.; Івано-Франківщина. ф. НТШ 349/5 – збірник українських та польських духовних пісень; 1906 р.; власник Іларій Брусак; с. Баня Калуського пов. (тепер Стрийського р-ну Львівської обл.). ф. НТШ 350 – збірник українських духовних пісень; остання чв. ХVІІІ ст.; с. Золотарево (тепер Хустського р-ну Закарпаття).

Handschriftliche Sammlungen mit Liedern aus dem Bohohlasnyk

221

ф. НТШ 352 – «Піснеслов» (збірник українських духовних пісень); 1845 р.; власник Ігнат Янош; співаник до бібліотеки НТШ надійшов від Ґ. Стрипського. ф. НТШ 353 – збірник українських духовних пісень; 1901 р., с. Білки (тепер Іршавського р-ну Закарпаття); власник Антонін Добра. ф. НТШ 355 – збірник українських духовних пісень, тексти з «Парастасу»; 1885 р.; Закарпаття, переписав Ігнат Церкуник; с. Тернів (тепер Тячівського р-ну Закарпатської обл.). ф. НТШ 356 – скорочена рукописна копія співаника «Пісні благоговійні» (Почаїв, 1806); початок ХІХ ст.; Східна Галичина; бібліотеці НТШ подарував 1911 р. вчитель А. Онищук, с. Карлів (Галичина). ф. НТШ 357 – збірник включає в себе тексти українських та польських духовних пісень, «Лист з неба», «Казання свіцьке»; 1819–1820 рр.; с. Старий Милятин (тепер Бузького р-ну Львівської обл.); співаник до бібліотеки НТШ надійшов 1910 р. як дарунок від Івана Крип’якевича. ф. НТШ 358 – збірник українських духовних пісень (деякі записано польськими літерами), дві польські духовні пісні, апокриф «Сон Пречистої Богородиці»; 1820– 1826 рр.; с. Старий Милятин (тепер Бузького р-ну Львівської обл.); співаник до бібліотеки НТШ надійшов 1910 р. як дарунок від Івана Крип’якевича. ф. НТШ 359 – зшиток, який складається з рукописного співаника 1826–1836 рр. (зафіксовано тексти українських духовних пісень) та польського друкованого пісенника (без початку, ймовірно, кін. XVIII – поч. ХІХ ст.); с. Старий Милятин (тепер Бузького р-ну Львівської обл.); співаник до бібліотеки НТШ надійшов 1910 р. як дарунок від Івана Крип’якевича. ф. НТШ 361/1 – збірник польських духовних пісень та двох українських; 20–30ті рр. ХІХ ст.; с. Старий Милятин (тепер Бузького р-ну Львівської обл.); співаник до бібліотеки НТШ надійшов 1910 р. як дарунок від Івана Крип’якевича. ф. НТШ 362 – збірник складається з декількох українських та польських пісень духовного та світського змісту; кінець XVIII ст.; водяний знак KUTKURZ (с. Куткір, тепер Бузького р-ну, Львівщина), згідно каталогу О. Мацюка – 1788 р.); с. Старий Милятин (тепер Бузького р-ну Львівської обл.); співаник до бібліотеки НТШ надійшов 1910 р. як дарунок від Івана Крип’якевича. ф. НТШ 363 – збірник українських та польських духовних пісень; друга чверть ХІХ ст.; с. Старий Милятин (тепер Бузького р-ну Львівської обл.); співаник до бібліотеки НТШ надійшов 1910 р. як дарунок від Івана Крип’якевича. ф. НТШ 364 – збірник українських духовних та декількох світських пісень; кінець XVIII ст. – початок ХІХ ст.; Закарпаття; припущення П. Женюха, що рукопис переписували в різні періоди XVIII ст. помилкове; кілька почерків; серед марґіналій зустрічаються такі: «сія книжочка Руднова Petera; «сія книжочка Руднова Петрова (!), кто быват на Бучовской Горі от перваго Маja (!)» (акр. 17 зв.); слід погодитись з думкою П. Женюха про те, що йдеться про монастир на Бучовській горі (Земплин, Східна Словаччина), але це не вказує на те, що один із переписувачів співаника був

222

Рукописнi збiрники з записами пiсень «Богогласника»

монахом, навпаки, йдеться про відвідання монастиря, позаяк у слові «быват» пропущено літеру «є» – «бываєт»; з грамотністю чи уважністю у П. Руднова не все було гаразд, оскільки він навіть своє прізвище спотворив (пор.: Руднова Petera, Руднова Петрова); співаник до бібліотеки НТШ надійшов 1911 р. від Ґ. Стрипського. ф. НТШ 365 – збірник українських духовних пісень; кінець ХVІІІ ст.; Закарпаття.; співаник до бібліотеки НТШ надійшов 1911 р. від Ґ. Стрипського. ф. НТШ 366 – збірник українських духовних пісень; кінець ХVІІІ ст.; Закарпаття.; співаник до бібліотеки НТШ надійшов 1911 р. від Ґ. Стрипського. ф. НТШ 367 – збірник українських та польських духовних і світських пісень; переписували упродовж 1777–1823 рр. батько й син Іван та Михайло Левицькі; с. Хоцень біля м. Сянок (тепер Польща); бібліотеці НТШ подарував Кость Паньківський. ф. НТШ 368 – збірник українських духовних пісень; кінець XVIII ст.; бібліотеці НТШ подарував 1910 р. Михайло Галущинський, м. Рогатин (тепер Івано-Франківської обл.). ф. НТШ 369 – збірник українських духовних пісень; 1839 р.; переписав Василь Клин; можливо походив з с. Нанково (тепер Хустського р-ну Закарпаття); куплено 1911 р. для бібліотеки НТШ від Ґ. Стрипського. ф. НТШ 370 – конволют з текстами українських та польських духовних та світських пісень; 1742–1764 рр.; частину рукопису переписав священик та автор низки пісень Іван Пашковський з с. Мишковичі біля м. Тернополя; бібліотеці НТШ подарував Ол. Курбас., 1910 р. ф. НТШ 378 – збірник українських та польських духовних та світських пісень; кінець XVIII–початок ХІХ ст.; Східна Галичина. ф. НТШ 412 – збірник світських та декількох різдвяних колядок; середина – третя чверть (?) ХІХ ст.; колядник мабуть походить з с. Ясенів Горішній (села з такою назвою є у Бродівському та Городоцькому р-нах Львівщини). ф. НТШ 474 – збірник українських та польських духовних та світських пісень, зафіксовано також російську світську пісню; 20–30-ті рр. ХІХ ст. (водяні знаки російської черепетської папірні; за каталогом Зої Участкіної, №№ 654, 745, 761); переписав церковнослужитель Стефан Білецький, який жив у селах Дерно (тепер Ківерцівського р-ну Волинської обл.) та Уїздівці (села з такою назвою є у Здолбунівському та Млинівському р-нах Рівненської обл.); бібліотеці НТШ 1927 р. подарував сенатор М. Черкавський. ф. НТШ 789/1 – збірник українських та польських духовних пісень; арк. 1–37 – кінець XVIII ст., арк. 38–62 – початок ХІХ ст. (подекуди збереглися фрагменти водяного знаку типу «Ріжок»; за каталогом О. Мацюка № 622 – 1789 р.); на багатьох аркушах співаника відбито печатку з текстом «Gromada Nowosiłka Kostukowa» та зображених перехрещених серпа, коси та граблів; село Новосілка Костюкова Заліщицького повіту (тепер Заліщицького р-ну Тернопільської обл.); тексти співаника писані в орнаментованих кольорових високохудожніх рамках; у другій половині співаника тек-

Handschriftliche Sammlungen mit Liedern aus dem Bohohlasnyk

223

сти українських духовних пісень кодифіковано латинкою; серед переписувачів збірника І. Конатовський, Василь Добромай; бібліотеці НТШ подарував Ю. Полянський. ф. НТШ 789/2 – збірник українських та польських духовних пісень, а також інших текстів – «Wielki spur Polaka z Rusinom» (арк. 4), Казка про молодця, царівну, царя та золотий перстень (арк. 16–19, без початку, укр. мовою); «Rozmowa pomędzy gόralami karpackimi» (арк. 24 зв.); конволют кількох почерків; 30–40-ві рр. ХІХ ст. (згідно каталогу О. Мацюка (Київ, 1974) водяні знаки MB (Монастирок Брідський), BRODY – 1837–1840 рр.); збережено марґінальний запис 1858 р., зроблений Тимком Босим, реґентом захлоновським (вияснити місцевість не вдалося); рукопис походить з Львівщини або Тернопільщини; бібліотеці НТШ співаник подарував Юрій Полянський. ф. НТШ 822 – збірник польських та українських духовних пісень, латинських гимнів, переважно різдвяних; кінець XVIII ст., більшість пісень записав до збірника священик Микола Гриневецький з с. Нагуєвичі (тепер Дрогобицького р-ну Львівської обл.); збірник має додаток – невеличкий рукописний колядник кінець ХІХ ст.; до бібліотеки НТШ співаник у 1911 р. подарував Василь Щурат. ф. НТШ ф. 860/3 – збірник українських та польських духовних пісень (всі пісні зафіксовані польськими літерами); 1835 р.; співаник згідно записки В. Щурата походить з с. Вибранівка коло м. Бібрки (тепер входить до Перемишлянського р-ну Львівщини); до бібліотеки НТШ співаник у 1914 р. подарував В. Щурат. ф. Дикаріва 110/4 – нотатки з записами духовних пісень, що побутували у Воронезькій губернії та на Кубані.

Національний музей імені Андрея Шептицького у Львові (наукова бібліотека) НМАШ, О. 61 – збірник українських духовних та двох світських пісень; орієнтовно 20-ті рр. ХІХ ст. (на думку І. Свєнціцького – поч. ХІХ ст.); в записі тексту до Луцької Богородиці відображено перехід Волині у 1833 р. до царської Росії; в тексті пісні наявне виправлення пізнішого часу: замість «в польской короні» – «в царской короні» (арк. 12); у 1840–1841 рр. власник співаника дяк Теодор Романовський з с. Кукизів (арк. 20 зв), який у 1841 р. дякував у с. Старий Яричів (арк. 72). Села Кукизів та Старий Яричів тепер належать до Кам’янка-Бузького р-ну (Львівщина), що територіально знаходиться в сусідстві з Волинню. НМАШ, О. 63 – збірник українських духовних пісень; кінець XVIII ст.; Східна Галичина. НМАШ, О. 64 – збірник українських та кількох польських духовних пісень (всі зафіксовані кирилицею); остання чверть XVIII ст.; Східна Галичина. НМАШ, О. 65 – збірник духовних та світських пісень українською та польською мовами; перша третина XVIII ст., Західна Галичина (Лемківщина). НМАШ, О. 71 – збірник українських духовних пісень; друга чверть ХІХ ст., Східна Галичина. НМАШ, О. 82 – збірник українських та кількох польських духовних пісень (у ре-

224

Рукописнi збiрники з записами пiсень «Богогласника»

пертуарі збірника є пісні І. Навичинського); власник співаника дяк Іван Навичинський з с. Коропець; села з такою назвою є Золочівському р-ні Львівської обл. та Монастирищинському р-ні Тернопільської області. НМАШ, О. 83 – збірник духовних, світських пісень українською та польською мовами; конволют кількох почерків; 1750–1761 рр.; частину текстів переписав Микита в с. Київці (тепер Миколаївського р-ну Львівської обл.) при храмі св. арх. Михаїла (арк. 30, 1757 р.); щонайменше від 1761 р. власником співаника був бакалавр Федір Сумовський з с. Сновичі (тепер Золочівського р-ну Львівської обл.), який теж доповнював текстами збірник (арк. 41 зв.). НМАШ, О. 84 – співаник Федора Шелестинського, поповича баранівського, 1760 р. (арк. 81 зв.); однозначно важко встановити про яке село йдеться, позаяк можливо мова про с. Баранівка (тепер Бережанського р-ну Тернопільської обл.) або с. Баранівці (тепер Самбірського р-ну Львівська обл.). НМАШ, О. 86 – збірник українських та польських духовних пісень; власник вчитель Григорій Назаркевич; 1852 р. (можливо співаник переписано дещо раніше); всі тексти збірника записано польськими літерами; Східна Галичина. НМАШ, О. 99 – збірник українських духовних пісень; кінець ХVІІІ ст.; власники Петро Варинець, Андрух Варениць, Львівщина. НМАШ,, О. 100 – збірник українських духовних пісень, одна польською мовою; 1822 р.; власник Микола Хоміцький; Східна Галичина. НМАШ, О. 185 – збірник українських духовних та світських пісень; початок ХХ ст., власники Прокіп та Іван Петрина; с. Підліски Малі Львівського пов. (мабуть йдеться про с. Підліски Мостиського р-ну або с. Підлісне Жовківського р-ну Львівської обл.). НМАШ, О. 660 – збірник українських духовних пісень; друга чверть ХІХ ст.; власник Михайло Бориковський (Львівщина – ?); майже всі тексти співаника записані польськими літерами. НМАШ, Q. 17 – збірник українських духовних пісень та псалмів; співаник початок ХVIII ст., Лемківщина; один із не багатьох український збірників, що вирізняється релігійно-мистецьким оформлення текстів (близько 20 мініатюр). НМАШ, Q. 41 – збірник українських духовних пісень; 1794 р.; переписав Григорій Миленевич; м. Станіславів (тепер – Івано-Франківськ). НМАШ, Q. 219 – «Ірмолой»; остання третина ХVІІ ст. (згідно каталогу Ю. Ясіновського); Тернопільщина (?); на арк. 65 зв. запис пісні «Іордан ріко, уготовися». НМАШ, Q. 273 – збірник українських та деяких польських пісень (частину з них записано кирилицею); 80-ті рр. ХІХ ст.; Східна Галичина. НМАШ, Q. 309 – збірник українських духовних пісень; кінець ХVІІІ – початок ХІХ ст., Закарпаття. НМАШ, Q. 515 – збірник українських духовних пісень; 1768 р., переписав Андрій Дем’янович; Лемківщина. НМАШ, F. 333 – рукописна Тріодь, м. Стара Сіль (Львівщина); пісні на вільних

Handschriftliche Sammlungen mit Liedern aus dem Bohohlasnyk

225

аркушах книги записувано упродовж 60–80-х рр. XVII ст.; частину з них зафіксував Федір Рясновський, с. Дунаєць (тепер Жидачівського р-ну Львівської обл.), що коло м. Рогатина (тепер Івано-Франківської обл.).

Центральний державний історичний архів у Львові ф. Греко-католицької митрополичої консисторії (201), оп. 4 «б», спр. 524 «а» (ст. шифр: 1302/1) – збірник українських та польських духовних пісень; друга чверть ХVІІІ ст.; Східна Галичина. ф. ГКМК (201), оп. 4 «б», спр. 524 «а» (ст. шифр: 1302/2) – збірник українських духовних пісень, зафіксовано також одну світську українською мовою; середина ХVІІІ ст.; Східна Галичина. ф. ГКМК (201), оп. 4 «б», спр. 524 «а» (ст. шифр: 1302/3) – збірник українських та двох польських духовних пісень, а також двох українських орацій; третя чверть ХVІІІ ст.; Східна Галичина. ф. ГКМК, ф. 201, оп. 4 «в», спр. 391 – збірник польських духовних пісень; друга пол. ХІХ ст.; Східна Галичина. ф. ГКМК, ф. 201, оп. 4 «в», спр. 681 (ст. шифр: 1288/3) – збірник українських та польських духовних пісень, «побожних наук»; 1900–1902 рр. (?); с. Ляхівці Богородчанського пов. (тепер Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.); бібліотеці НТШ подарував Василь Микитин, с. Ляхівці. ф. ГКМК, ф. 201, оп. 4 «в», спр. 681 (ст. шифр: 1288/4) – збірник українських духовних пісень; кінець XVIII – початок ХІХ ст.; Східна Галичина. ф. НТШ (309), оп. 1, од. зб. 1069 (ст. шифр: 1303/2) – збірник світських та релігійних колядок; записав учень Басараб Василь, син Івана, с. Ляхівці Богородчанського пов.; марґіналії: «Басараб Василь, кляса VI» (арк. 200 зв.); «Никола Барган» (арк. 224 зв.); передав для б-ки НТШ Богдан Заклинський від «товариша, парубка Василя Басараба» (арк. 232 зв., с. Жураки, 07. 08. 1904 р.), с. Жураки тепер Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл. ф. НТШ (309), оп. 1, од. зб. 1069 (ст. шифр: 1303/6) – збірник світських та релігійних колядок; 1900 рр. переписав Василь Басараб; запис на арк. 42 – «Василь Микитин»; с. Ляхівці Богородчанського пов. (тепер Івано-Франківської обл.). ф. НТШ (309), оп. 1, од. зб. 1069 (ст. шифр: 1303/8) – збірник світських та релігійних колядок, також кількох духовних пісень; 1898–1902 рр.; уклав та переписав Барган Микола, «добрий син Семена Баргана», учень ІV кл. школи в м. Богородчани; с. Ляхівці Богородчанського пов. (тепер Івано-Франківської обл.). ф. НТШ (309), оп. 1, од. зб. 1069 (ст. шифр: 1304/4) – збірник світських та релігійних колядок і щедрівок (зокрема, «коляди молодцям», від арк.. 142 зв., «коляди красовицям», від арк. 153 зв.); 1907 р.; зібрав та записав Дмитро Басараб; с. Ляхівці. ф. НТШ (309), оп. 1, од. зб. 2136 – збірник українських духовних, народних пісень, а також трьох російських світських пісень, тексти румунською мовою; 1799–

226

Рукописнi збiрники з записами пiсень «Богогласника»

1809 (ймовірно, 1799–1837 рр.); м. Чернівці (Буковина); переписав священик Іван Велигорський; на арк. 1 зафіксовано дати – «1799», «1837» та прізвище «Продан» (мабуть, йдеться про Василя Продана, який у 1825 р. у Чернівцях переписав свій співаник); у пізнішому часі власником співаника був письменник Осип Маковей.

УЖГОРОД Ужгородський Національний університет (наукова бібліотека) УНУ (56–Д) – збірник українських та польських духовних й світських пісень, у тому числі історичних; конволют кількох почерків; у багатьох місцях тексти важко читаються; 1731 р. – друга половина XVIII ст.; вибрані марґіналії: «Anno Domini 1731 Stefan Dozdzanski: BM. Iwanu Wahanowskiemu nałezy oddac» (арк. 68 зв.); «Иоан Вагановски» (арк. 80 зв.); «Stefan Wahanowski, Іоан Вагановскій, Григорій Праха [...]» (арк. 80); «Stefan Wahanowski, bakalarz maxymowski» (арк. 80); «Stephanus Wahanowesys skrybere ego […] композицѣя на своє имѣ» (арк. 119 зв.); «Stefan Wahanowski skrybere ego» (арк. 121); «1750 D. Martius 20. 1750» (арк. 126); «Stefan Zynewycz Wahanowski» (арк. 132 зв.); власником співаника та переписувачем однієї з його частин був бакалавр Степан Вагановський з с. Максимівка; села з такою назвою є в різних районах Галичини: у Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській обл.; на думку М. Возняка йдеться про с. Максимівка теперішнього Збаразького р-ну Тернопільщини; в співанику зафіксовано власну пісню С. Вагановського з його акровіршем (арк. 118–119 зв.). УНУ (63 – Д) – збірник українських духовних пісень; 1810 р.; Закарпаття; переписувач той самий, що й співаника УНУ 406 – Д. УНУ (406 – Д) – збірник українських та деяких угорських духовних пісень; співаник розпочинається передмовою, що є рідкістю для такого типу книги; 1810 р.; Закарпаття; переписувач той самий, що й співаника УНУ 63 – Д.

Закарпатський краєзнавчий музей ЗКМ (І–447) – збірник українських духовних пісень, переважно похоронного змісту; Закарпаття; кінець ХІХ ст.; власник Ласло Мельник, 1916 р., с. Ростоки (тепер Рахівського р-ну Закарпатської обл.); згодом співаник зберігався в архіві Товариства ужгородської «Просвіти»; на думку П. Женюха співаник походить з с. Кальна Ростока (тепер округ Гуменне, Східна Словаччина). ЗКМ (І–458) – збірник українських духовних пісень; кінець XVIII ст.; власник Микола Вайди (початок ХХ ст.); Закарпаття. ЗКМ (І–462) – співаник кількох почерків; конволют; кінець XVIII–XIX ст., 1855, 1868 рр.; серед власників дяк Іван Кіс (Кісь – ?); Закарпаття. ЗКМ (І–464) – збірник українських духовних пісень (також зафіксовано світську пісню українською мовою «Летів чорний жук та в річеньку пук»); Закарпаття;

Handschriftliche Sammlungen mit Liedern aus dem Bohohlasnyk

227

остання чверть XVIII ст. (зафіксовано пісню «Вселенний світе, людіє, страни», створена в 60-х рр. XVIII ст.). ЗКМ (І–468) – збірник українських духовних пісень; друга – третя чверть XVIII ст.; Закарпаття; П. Женюх датує співаник межею XVII–XVIII ст.; марґінальні записи латинською та угорською мовами, майже не читають; серед власницьких записів прочитуються прізвища: «Levicki» (тит. арк.), «Bundzak Janka(o-?)» (арк. 32 зв.); на думку П. Женюха можливо йдеться про греко-католицького священика Йосипа Левицького (1801–1860), автора першої в Галичині Граматики української мови; висновок сумнівний, нічим не арґументований (див.: Žeňuch P. Správa z výskumu v rukopisných oddeleniach v Zakarpatskom národopisnom múzeu, s. 61). ЗКМ Арх. – 5677 – збірник українських духовних пісень, тексти апокрифів, «Отче наш с толкованієм катехизмовим»; кінець ХІХ ст.; Закарпаття; рукопис входив до колекції Миколи Лелекача.

ХАРКІВ Харківська наукова бібліотека ім. В. Короленка ХНБ 819553 – збірник українських та російських духовних кантів (зафіксовано також світський кант російською мовою); середина XVIII ст.; співаник російського походження; марґіналії: «Сїи стихи переложенные на ноты сочинение святителя Христовым Димитрием, митрополитом Ростовским и как видно из письма эта рукопись относится даже к его времени», «1857–го года, января 20-го сія книга подарена мне» (верхній форзац); марґінальний запис про приналежність збірника часу життя Д. Ростовського (1651–1709) не відповідає дійсності; з подібним марґінальним записом зберігся співаник фонду Титова (№ 2540).

ВАРШАВА Бібліотека Народова / Biblioteka Narodowa Akc. 2538 – Ірмолой, 1767 р.; переписав автор духовних пісень Андрій Дем’янович; Лемківщина. Akc. 2953 –Ірмолой, 1729 р.; переписав (?) «Іоан Германовскій бредною рукою» (арк. 1); с. Зиндранова, Кросненщина (Південно-Східна Польща); запис пісні «Во дому Давидові страшная совершаєтся» (арк. 386 – 386 зв.); у нотатці до тексту сказано, що її створено на основі антифона у Київській академії. Akc. 2956 – Ірмолой, кін. XVII ст., с. Граб, Кросненщина; запис: «Іван Дем’янович з Грабу учил на тим ярмолої» (форзац); І. Дем’янович, мабуть, був родичем автора духовних пісень та переписувача рукописних співаників Андрія Дем’яновича.. Akc. 3006 – Акафістник, 1699 р., с. Хотинець (м. Ярослава, тепер Польща). У додатку до книги записано тексти двох богородичних пісень др. пол. XVII ст. («Кто

228

Рукописнi збiрники з записами пiсень «Богогласника»

не хвалить, кто не славить Рождества Пречистой», «Радуйся, Матко Бога, пред веки…» (арк., 108 – 108 зв.).

КРАКІВ Бібліотека Чарторийських (Польща) Biblioteka Czartoryskich przy Muzeum Narodowym w Krakowie 2055.І – Ірмолой; І чверть XVII ст.; рукопис для дисертації опрацьовано за мікрофільмом № 9112 (відділення мікрофільмів Бібліотеки Народової); вперше рукопис детально опрацьовано Ю. Ясіновським. 2337.І – збірник українських та польських пісень; кін. XVII ст.; до наукового обігу введено та описано М. Возняком. 2940.І – співаник 1838 р.; Галичина; рукопис введено до наукового обігу М. Возняком.

ЛЮБЛІН Католицький університет Любліна ім. Яна-Павла ІІ (КУЛ) Katolicki Uniwersytet Lubelski Jana Pawła II (/KUL) (наукова бібліотека) КУЛ 418 – скорочена копія почаївського «Богогласника»; 1825 р.; власник служитель церковного хору Петро Церуль, с. Княжполе, неподалік м. Ярослав (тепер в складі Польщі).

МОСКВА Російська державна бібліотека Российская государственная библиотека ф. Ундольського 897 – збірник українських, російських та польських духовних кантів (пісень); кінець XVII ст. (1690 – ?). ф. Ундольського 898 – збірник російських та українських духовних кантів, один звернений до цариці Єлизавети; 20-30-ті рр. XVIII ст. ф. Ундольського 899 – збірник російських, українських та польських духовних кантів; також у співанику записано петровські канти, «Місяцеслов» та «Рифмотворну псалтир» Симона Полоцького; співаник укладено та переписано у два етапи: на початку XVIII ст. та у 10–20-х рр. того ж століття. ф. Ундольського 900 – «Концерты, партесныя канты, минаветы полския, псалмы малоросійския в трій голоса» (до збірника увійшли панегіричні канти в честь Петра І, цариці Єлизавети, російські та українські духовні канти); м. Саратов, Росія; 1754 р. (1758 -?).

Handschriftliche Sammlungen mit Liedern aus dem Bohohlasnyk

229

ф. Ундольського 1341 – збірник російських та українських духовних кантів, зафіксовано також по одному польському та білоруському кантові; середина XVIII ст.; Коломенський повіт (тепер Ярославська обл. Росії). ф. Музейний 638 – збірник складається з «Рифмотворної Псалтирі» С. Полоцького, «Місяцеслова», російських духовних кантів, а також польських, українських та білоруських; початок XVIII ст. ф. Музейний 1676 – збірник російських та українських духовних кантів; 80-ті рр. XVIII ст. (водяний знак: ведмідь у щиті – герб м. Ярославля, 1781 р.); власник публічний нотаріус Петро Полотілов, м. Ярославль (Росія). ф. Музейний 3434 – збірник російських та українських духовних кантів; кінець XVIII – початок ХІХ ст. ф. Музейний – 3476 – збірник російських духовних кантів, зафіксовано також один кант Д. Туптала; друга половина XVIII ст. ф. Музейний 3894 – збірник богослужбових текстів та кількох кантів, переважно українських; переписано російськими старообрядцями; початок ХХ ст. ф. Музейний 3895 – збірник богослужбових текстів, російських та українських кантів; переписано російськими старообрядцями; початок ХХ ст. ф. Музейний 8524 – збірник українських та російських духовних кантів, зафіксовано також одну українську світську пісню; середина XVIII ст. ф. Музейний 9498 – збірник російських та українських духовних кантів; зафіксовано також кілька панегіричних кантів, «Рифмотворну Псалтир», «Книгу пісень»; конволют кількох почерків, перша третина XVIII ст. ф. Долгова (76) 5854 – збірник українських та російських духовних кантів, зафіксовано також кілька кантів на прославу цариці Єлизавети; співаник переписано або був у власності в учителя (учня – ?) риторики; середина XVIII ст. ф. Большакова (37) 50 – збірник російських та українських кантів; зафіксовано ряд кантів на честь імператриці Анни; 30-ті – початок 40-х рр. XVIII ст. Вологодська колекція (354) 213 – збірник російських та українських духовних й світських кантів; орієнтовно 1760 р. ф. 178 (Архів О. Позднєєва) – матеріали та виписки з історії російської та української світсько-релігійної писемності. ф. 380 (Архів Д. Розумовського), к. 21, № 11 – збірник кантів, переважно авторство Д. Ростовського; рукопис початок ХІХ ст. ф. Товариство історії та старожитностей російських (ОИДР) 170 – Псалтир, зафіксовано також ряд російських та українських кантів; початок XVIII ст.

Російський державний архів давніх актів Российский государственный архив древних актов (Москва) ф. Основний (188), оп. І, 944 – збірник з текстів українських та польських духовних й світських кантів; укладено та переписано, скоріш за все, українцем наприкінці XVII ст.

230

Рукописнi збiрники з записами пiсень «Богогласника»

ф. Основний (188), оп. І, 996 – збірник українських та російських духовних й світських кантів; власник підканцелярист Степан Піпнавкін, м. Куп’янськ (тепер Харківської обл.); остання чверть ХVІІІ ст. ф. Основний (188), оп. І, 999 – збірник російських та українських духовних й світських кантів; 1796 р.; співаник з колекції Ф. Буслаєва (Q. XXXII, 165). ф. Основний (188), оп. І, 1020 – збірник російських та українських духовних кантів; друга чверть XVIII ст. ф. Основний (188), оп. І, 1022 – «Концерты разныя» (російські та українські духовні канти); середина XVIII ст.

Московський державний університет ім. М. Ломоносова Московский государственный университет им.М. Ломоносова (наукова бібліотека) МДУ, І. Sb. 154 – збірник українських духовних пісень; Закарпаття; власник та переписувач Михайло Сабо; середина 30-х рр. ХІХ ст. (водяний знак – MIURANER).

САНКТ-ПЕТЕРБУРГ Російська національна бібліотека Российская национальная библиотека (СПб) (Відділ рукописів) ф. Погодіна 426 – збірник російських, українських та польських духовних кантів; 1688 р.; у 1789 р. співаник належав купцю Дмитру Александрову. ф. Титова 1109 – збірник українських та російських духовних кантів; переписано на початку другого десятиліття ХІХ ст. (водяний знак з зазначенням року – 1810). ф. Титова 1168 – збірник українських та російських духовних кантів, є кант на честь цариці Єлизавети; серед. XVIII ст.; переписав учень В. Базилевський. ф. Титова 1304 – збірник російських та українських духовних кантів записаних у формі нотного поголосника; середина XVIII ст. ф. Титова 1335 – збірник російських та українських духовних кантів, є ряд кантів на честь цариці Катерини ІІ; третя чверть XVIII ст.; на верхньому форзаці штамп: «Библиотека Андрея Александровича Титова, Ростов Ярославский, № 1335» (Ростов Ярославський входить тепер до Ярославської обл., Росія). ф. Титова 1373 – збірник російських та українських духовних кантів; кін. ХІХ ст. ф. Титова 1522 – збірник російських та українських духовних кантів; початок ХІХ ст.; рукопис належав диякону Олександру Златоустівському, посошнику ростовського архієпископа, волинського православного священомученика Арсенія Мацієвича (1697, м. Володимир-Волинський – 1772, Ревель). ф. Титова 1564 – збірник російських та українських духовних й світських кантів; початок ХІХ ст.; на верхньому форзаці штамп: «Библиотека Андрея Александровича

Handschriftliche Sammlungen mit Liedern aus dem Bohohlasnyk

231

Титова, Ростов Ярославский, № 1564», «Ростовский музей древностей. Рукописный отдел, инв. № 38089». ф. Титова 1914 – збірник російських та українських духовних кантів; кін. ХІХ ст. ф. Титова 1915 – збірник російських та українських духовних кантів; кін. ХІХ ст. ф. Погодіна 1974 – збірник російських, українських та польських духовних кантів; 1680 р. ф. Титова 2038 – збірник переважно складається з текстів російських духовних та декількох панегіричних кантів, зокрема на честь Катерини ІІ, зафіксовано також українські духовні канти; приблизно 1770-ті роки (водяний знак ЯМСЯ, за каталогом С. Клепікова 1771–1789 рр.). ф. Титова 2049 – збірник російських духовних та світських кантів, зафіксовано також низку українських духовних кантів; кінець ХІХ ст. ф. Титова 2117 – збірник російських та українських духовних кантів, зафіксовано також духовні канти на честь цариці Єлизавети; 60-ті рр. ХVІІІ ст. ф. Титова 2540 – збірник кантів Дмитра Ростовського (Данила Туптала); співаник створено наприкінці 50-х рр. XVIII ст. (водяний знак ЯМАЗ), підставою для цього висновку слугує збережений у співанику марґінальний запис: «Сія псалмы сочинишася трудами новоявленнаго Димитрия митрополита ростовскаго чюдотворца»; канонізація св. Димитрія Ростовського відбулася 22. 04. 1757 р. ф. Титова 2720 – збірник російських та українських духовних кантів (з них декілька кантів панегіричного змісту); серед. – третя чв. ХVІІІ ст. ф. Титова 2886 – збірник російських та українських духовних кантів; середина XVIII ст.; в пізнішому часу, приблизно на початку ХІХ ст. до співаника дописано ще ряд російських духовних кантів, а також канон «Толга славный монастырь, он на Волге на реке». На Олени Васильєвої рукопис походить із старовинного СвятоПокровського Толгського жіночого монастиря, славного своєю чудотворною іконою Богородиці, відомою з поч. XIV ст. (тепер селище Толга увійшло у межі міста Ярославль, Росія). ф. Титова 3351 – збірник російських та українських духовних кантів, зафіксовано також канти на честь цариці Єлизавети; типово російська «азбучна» структура укладу текстів збірника; 50-ті рр. XVIII ст.; співаник майже тотожний за змістом та текстами зі співаником «Певческой коллекции СПк 21». ф. Титова 3457 – збірник російських та українських духовних кантів; кінець XVIII ст. (водяний знак із зазначенням року – 1792). ф. Титова 3874 – збірник російських та українських духовних кантів; середина ХІХ ст. ф. Титова 3897 – збірник російських та українських духовних й світських кантів, серед них на честь царя Петра І та цариці Єлизавети; середина XVIII ст. ф. Титова 4101 – збірник російських та українських духовних кантів, зафіксовано також низку петровських та єлизаветівських панегіричних кантів; 40-ві рр. XVIII ст.; м. Ярославль (Росія).

232

Рукописнi збiрники з записами пiсень «Богогласника»

ф. Титова 4126 – збірник російських та українських духовних кантів; переписано приблизно у 80-х рр. XVIII ст. ф. Титова 4140 – збірник українських та російських духовних кантів; зафіксовано також петровські та єлизаветівські канти; друга чверть XVIII ст. (водяний знак: ведмідь у щиті – герб Амстердама); на нижнім форзаці записано: «[в -?] славном городе Вологде», на арк. 51 марґінальний запис власника співаника – «Кирило (або – Кирилл) Иванович Иконников». ф. Титова 4172 – збірник російських, польських (записані кирилицею) та українських духовних пісень-кантів; також у збірнику є: віршоване «Предисловие» переписувача до читача з проханням помолитися за нього і не хулити за ймовірні допущені помилки; Місяцеслов (арк.. 8–15 зв.); кінець XVII ст., скоропис. київська нотація; без початку, часто кіноварні ініціали. Куплено А. Титовим у Ростові 1892 р. (власницький запис на передньому форзаці). ф. Титова 4285 – збірник українських та російських духовних та світських кантів; 40-ві рр. XVIII ст. ф. Титова 4419 – збірник російських та українських духовних кантів; друга половина XVIII ст. ф. Титова 4465 – збірник російських та українських духовних кантів; друга половина XVIII ст. ф. Титова 4487 – збірник українських та російських духовних кантів; 20-ті – поч. 30-х рр. XVIII ст., зафіксовано дати 1724 та 1733 рр.; належав офіцерові Кримського полку (детальніше відчитати марґінальний запис важко). ф. Титова 4823 – збірник російських та українських духовних кантів; багато кількість кантів Д. Туптала (Ростовського), а також авторства С. Полоцького, Ф. Прокоповича та М. Ломоносова; переписав учень 1-го класу Олексій Смирнов; поч. ХІХ ст. (водяний знак із зазначенням року – 1811). F. III. 104 – «Азбука» (кін. XVIII ст.) з текстами декількох духовних кантів; серед них на арк. 8 зв. зафіксована «псалма плачевная», що увійшла також до «Богогласника» («Владыко мой и Боже мой, темничный услыши вопль мой»). ф. Буслаєва, Q. XIV. 16 – російський збірник духовних та світських кантів (низка панегіричних на честь цариці Єлизавети; один антимазепинський «Бѣдно, ах бѣдно, что что нинѣ учинися»), частина кантів українського походження, у т. ч. ті, які згодом увійшли до «Богогласника»; збірник починається віршованою передмовою; 30-ті рр. XVIII ст.; ф. Буслаєва, Q. ХІV. 20 – збірник російських та українських духовних кантів; початок XVIII ст. ф. Буслаєва, Q. XIV. 21 – збірник російських та українських духовних кантів; поч. XVIII ст., російський скоропис, без нот. ф. Буслаєва, Q. XIV. 25 – збірник російських та українських духовних кантів; 1690 р.; до наукового обігу введено В. Перетцом. ф. Буслаєва, Q. XIV. 98 – збірник російських та українських кантів; 1767 р.

Handschriftliche Sammlungen mit Liedern aus dem Bohohlasnyk

233

ф. Буслаєва, Q. ХІV. 128 – збірник російських та українських духовних та світських кантів (зокрема: «Стукнуло грюкнуло в лісі, комар з дуба звалився»), декілька латиномовних гимнів; велика кількість панегіричних кантів рос. царям: петровські, єлизаветинські, один Катерині ІІ; переписано у 60-х рр. XVIII ст.; дрібний півустав, без нот, серед маргінальних записів: «Сии псалмы новгородского купца», «Сии псалмы студента богословии Николая Мирадиевича (?) сина (?) Орловскаго (?)» (арк. 72). На арк. 103 зв. запис про продані «безденежно» сії псалми новгородським семінаристом (…) в 1768 р.; до наукового обігу введено В. Перетцом. ф. Буслаєва, Q. XIV. 134 – збірник російських та українських духовних кантів; друга половина XVIII ст. ф. Буслаєва, Q. XIV. 136 – збірник російських та українських духовних кантів; друга половина XVIII ст. ф. Буслаєва, Q. XIV. 141 – збірник російських та українських духовних й світських кантів; 40-ві рр. XVIII ст. (на думку В. Перетца співаник переписано приблизно 1747 р.). ф. Буслаєва, Q.ХІV.142 – збірник російських та українських духовних кантів, зафіксовано також кант до цариці Єлизавети; переписано орієнтовно наприкінці 50-х років (на арк. 1 зазначено рік – 1759). Q. XIV. 155 – збірник російських та українських духовних й світських кантів; третя чверть XVIII ст. (водяний знак «лілія» та літери «А. Г.» (близько 1762 р.). ф. Буслаєва, Q. ХVІІ. 213 – збірник текстів; початок та кінець XVIII ст. (зафіксовано пісню «Ісусе мой прелюбезний» Д. Туптала). ф. В’яземського Q. 77 – збірник українських, російських та кількох польських духовних кантів, записано також кілька кантів на честь цариці Єлизавети; 40-ві роки XVIII ст.

Бібліотека Російської Академії Наук Библиотека Российской Академии Наук (СПб) (Відділ рукописів) Основний фонд 16.6.29 – збірник українських духовних та світських пісень; конволют шести почерків; частину співаника переписав козак Гадяцького полку Захарій Дзюбаревич, 1728–1730 рр. (м. Гадяч тепер входить до Черкаської обл.); є підстави вважати, що З. Дзюбаревич походив з Поділля; інші частини рукопису походять з другої чверті ХVІІІ ст. Основний фонд 16.16.19 – збірник російських та українських духовних й світських кантів; 60-ті рр. XVIII ст. (водяний знак із зазначенням року – 1764); не виключено, що співаник походить із Слобожанщини. Основний фонд 21.5.3 – збірник українських та російських духовних пісень; остання чверть або кінець ХVІІІ ст.; співаник скоріш за все походить із Слобожанщини, оскільки містить записи пісень до чудотворних слобожанських ікон Богородиці в м. Охтирка (тепер – Сумської обл. України) та с. Каплунівка (тепер Краснокутського

234

Рукописнi збiрники з записами пiсень «Богогласника»

району р-ну Харківської обл. України), а також пісні Григорія Сковороди («Ах ушли мої літа», «Всякому городу свій нрав і права», «Ангели знижайтекся»). Основний фонд 45.7.7 – збірник російських та українських духовних кантів; кінець XVIII – початок ХІХ ст. (водяний знак із зазначенням року – 1798). Основний фонд 45.8.195 – фрагмент співаника з текстами духовних 4-х кантів, написаних польською та церковнослов’янською української й російської редакцій; кінець XVII ст. (згідно датування Олександра Позднєєва та ін. дослідників); у деяких працях рукопис датують початком XVIII ст., що малоймовірно; м. Великий Устюг (Росія). ф. Дружиніна 45 – збірник російських та українських духовних кантів; середина XVIII ст. ф. Поточні надходження («Текущие поступления») 465 – збірник російських та українських духовних кантів, зафіксовано також канти в честь Катерини ІІ; 80-ті рр. XVIII ст.

Санкт-Петербурзька консерваторія ім. Миколи Римського-Корсакова Санкт-Петербургская консерватория им. Николая Римского-Корсакова (наукова бібліотека) СПк 19 (Певческая коллекция) – збірник російських та українських духовних кантів; остання чверть XVIII ст. СПк 21 (Певческая коллекция) – збірник російських та українських духовних кантів, зафіксовано також канти на честь цариці Єлизавети; типово російська «азбучна» структура укладу текстів збірника; 50-ті рр. XVIII ст.; співаник майже однаковий за змістом та текстами зі співаником ф. Титова 3351. СПк 25 (Певческая коллекция) – збірник російських та українських духовних кантів; 20-ті рр. ХІХ ст. (водяний знак із зазначенням року – 1820); рукопис надійшов до бібліотеки від архімандрита Ростовського Яковлевського монастиря о. Інокентія, 1831 р.

Російський державний історичний архів Российский государственный исторический архив ф. Синоду, оп. 4, № 232 – «Виленский Богогласник для крестьян-белорусов. Собрал священник Дуниловичской церкви Иоанн Левицкий, 1912 г.»; Литовська єпархія; на арк. 81 зазначено, що Дуниловичі знаходиться за 170 верст від Вільно (Вільнюс). Тепер – село Дуниловичі Поставського р-ну Вітебської обл. Білорусі. ф. 834, оп. 3, № 3451 – збірник українських та російських духовних пісень; кінець ХІХ ст.; співаник скоріш за все походить із Слобожанщини; на арк. 21 зафіксовано духовну пісню «Христос грешную душу к себе призывает», створену православним єпископом Воронезьким Тихоном.

Handschriftliche Sammlungen mit Liedern aus dem Bohohlasnyk

235

РУКОПИСИ ОПРАЦЬОВАНІ НЕ DE VISU МОСКВА Московська державна консерваторія ім. П. Чайковського Московская государственная консерватория им. П. Чайковского (наукова бібліотека) Співаник з колекції Миколи Фіндейзена, переписаний до 1710 р.

Державний історичний музей (ДІМ) Государственный исторический музей (ГИМ) ф. Музейський 1743 – збірник російських, українських та польських духовних кантів; співаник початку 80-х рр. XVII ст.; укладено та переписано ієродияконом Дамаскином («собирал и пре писал ієродиякон Дамаскин своєю рукою», арк. 188 зв.); серед текстів канти Й. Ґалятовського («Наклонь о Європа, наклонь уши свои…», записано двічі; «Нєх монархове м’ясто све фундує»). ф. Музейський 1938 – співаник 80 – 90-х рр. XVII ст.; описаний та повністю опублікований Ольгою Дольською. ф. Музейський 2469 – співаник 1690 р. ф. Музейський 2473 – співаник кінця 40-х рр. XVII ст.; світські канти збірника опубліковано Тамарою Лівановою. ф. Хлудова 126 – збірник російських та українських духовних кантів; 90-ті рр. XVII ст.; основну масу текстів укладено згідно алфавіту, частково церковного календаря; серед текстів «К тебі, Божія мати прибігаю…», «Красная діво, кров Тя украшаєт…» Є. Славинецького. ф. Щукіна 61 – співаник 90-х рр. XVII ст. ф. Вахромєєва 560 – співаник 80-х рр. XVIII ст. ф. Вахромєєва 564 – співаник 1750 р. ф. Синодальний 316 – збірник українських, декількох російських та польських світських кантів; кін. XVII ст. (арк. 1 – 37 зв.), 1723 р. (арк. 38 – 75); скоропис; давнішу частину рукопису, ймовірно, переписано З. Дзюбаревичем у Кам’янці-Подільському; серед пізніх власників Григорій Новаковський (м. Ялта). ф. Синодальний 927 – співаник кінця XVII ст. з текстами українським світських та духовних кантів, серед текстів «От утроби Дівия» Д. Туптала.

Московський державний університет ім. М. Ломоносова Московский государственный университет им. М. Ломоносова (наукова бібліотека) Калузька колекція 2018 (старий шифр: І. Sb. 153) – так званий «Шаришський співаник» (відомий також як «Московський співаник», згідно його місцезна-

236

Рукописнi збiрники з записами пiсень «Богогласника»

ходження); конволют декількох почерків (30-ті рр. XVIII ст., середина та остання чверть XVIII ст.); співаник походить з теренів словацько-українського пограниччя, ймовірно з Шариша або Спіша (Східна Словаччина); датувати окремі частини співаника початком XVIII ст., як це робить словацький славіст П. Женюх немає вагомих підстав; вперше рукопис введено до наукового обігу Ф. Тихим та В. Перетцом.

САНКТ-ПЕТЕРБУРГ Бібліотека Російської Академії Наук Библиотека Российской Академии Наук Співаник Омеляна Калужняцького – середина ХVІІІ ст.; додаток: кінець ХVІІІ – початок ХІХ ст.; Галичина (місце знаходження співаника подано за інформацією проф. Юрій Ясіновського).

ТВЕР (Російська Федерація) Тверський обласний державний архів Тверской областной государственный архив ТОА 152 – співаник духовних та світських кантів; 1730–1740 рр.; введено до наукового обігу В. Перетцом. ТОА 153 – співаник духовних та світських кантів; 50-ті рр. XVIII ст.; введено до наукового обігу В. Перетцом. ТОА 156 – співаник духовних та світських кантів; 1780 р.; введено до наукового обігу В. Перетцом. ТОА 186 – співаник духовних та світських кантів; початок ХІХ ст.; введено до наукового обігу В. Перетцом.

ВІЛЬНЮС Бібліотека Литовської академії наук (БЛАН) Lietuvos mokslų akademijos biblioteka F 19-233 – збірник духовних пісень, так званий «Супрасльський Богогласник»; частина рукопису поч. XVIII ст., решта – 40–60-ті рр. XVIII рр.; містечко Супрасль відоме своїм білорусько-українським василіянським монастирем (Підляшшя, неподалік м. Білостока, тепер у складі Польщі); водяні знаки різних років (приблизно від 1708 по 1778 рр.); рукопис ввів до наукового обігу Володимир Перетц. Спеціальне дослідження збірника здійснено Д. Штерном. F 19-234 – збірник духовних пісень; кінець XVIII ст.; рукопис введено до наукового обігу Флавіаном Добрянським та Володимиром Перетцом.

Handschriftliche Sammlungen mit Liedern aus dem Bohohlasnyk

237

F 19-235 – рукописний «Богогласник», початок ХІХ ст.; рукопис введено до наукового обігу Ф. Добрянським та В. Перетцом. F 19-236 – збірник духовних пісень та романсів; 20-ті рр. ХІХ ст.; рукопис введено до наукового обігу Ф. Добрянським та В. Перетцом. LRK 17 – збірник українських духовних пісень; остання чверть XVIII ст. (водяний знак: «Pro patria», бл. 1760 р.); серед пісень зустрічаються іконославильні до Почаївської та Підкамінської ікон Богородиці. Вх. 81 – збірник українських та польських духовних пісень; 90-ті роки XVIII ст.; згідно датування І. Котовича – 1627 р., що не відповідає дійсності, оскільки збірник створено на основі почаївського «Богогласника». Вх. 87 – співаник священика Антона Баки; кінець ХVІІІ ст. с. Шкло (тепер селище міського типу Яворівського р-ну Львівської обл.); рукопис введено до наукового обігу О. Позднєєвим.

ПРАГА Народний музей / Národní muzeum IX G 29 – Співаник Іоана Югасевича; Закарпаття, 1812 р.; с. Невицьке (тепер Ужгородський р-н Закарпатської обл.). ІХ Н 33/1) – співаник Івана Бесменика; орієнтовно 1797 р.; с. Флоринка (Фльоринка) Грибівського повіту (тепер Польща, Лемківщина); рукописи І. Бесменика розшукано та введено до наукового обігу Юл. Яворським; на сьогодні повністю описано П. Женюхом. ІХ Н 33/2) – співаник Івана Бесменика; орієнтовно 1797 р.; с. Флоринка Грибівського повіту (тепер Польща). ІХ Н 33/3) – співаник Івана Бесменика; орієнтовно 1797 р.; с. Флоринка Грибівського повіту (тепер Польща).

Народна бібліотека Чеської республіки Národní knihovna České republiky XVII L 19 («Буштинський співаник») – кінець ХІХ ст.; рукопис походить з с. Буштино (тепер с. Тячівського р-ну Закарпатської обл.); рукопис так названо Юл. Яворським. XVII L 10 («Івановецький співаник»); 1863 р.; с. Іванцівці (тепер с. Мукачівського р-ну Закарпатської обл.); укладено та переписано дяковчителем Андрієм Фриштеком та Іваном Грабчуком; рукопис так названо Юл. Яворським. XVII L 17 («Співаник Михайла Тарахонича»); 1757 р.; с. Репинне (тепер Міжгірського р-ну Закарпатської обл.); рукопис так названо Юл. Яворським. XVII L 18 («Пряшівський співаник») – 1759 – початок ХІХ ст.; конволют 8–9 почерків; рукопис названо Ю. Яворським згідно марґінального запису, в якому згадано під 1808 р. про церковного півчого з м. Пряшева (Східна Словаччина); жодної ін-

238

Рукописнi збiрники з записами пiсень «Богогласника»

шої вмотивованої інформації про походження рукопису з Пряшева перший дослідник співаника Ю. Яворський не подав; немає під собою підстав і видумана теза про те, що одним із переписувачів (укладачів ?) пісенника був якийсь студент, що навчався в Києво-Могилянській академії; рукопис віднайдено в 1931 р. Юл. Яворським у м. Хусті (тепер – Закарпатська обл.), отже, це скоріш «Хустський співаник». XVII L 11 («Співаник Кормаша») – друга половина ХІХ ст.; Закарпаття; введено до наукового обігу П. Женюхом. XVII L 15 («Співаник Іоана Югасевича») – 1761–1763 рр., с. Прикра (Шариш, Східна Словаччина); рукопис так названо Юл. Яворським. XVII L 13 «Співаник Іоана Югасевича» – 1811 р.; рукопис розшукано в м. Хусті (Закарпаття).

БРАТИСЛАВА Інститут славістики ім. Яна Станіслава Словацької академії наук Slavistický ústav Jána Stanislava Slovenskej akademie vied Нижньо-Рибницький співаник – 1817 р., с. Нижня Рибниця коло містечка Собранці (Східна Словаччина); збірник 80-ти духовних та 3-х світських пісень; зафіксовано також старозавітне «Слово про Тобіаша (арк.. 67 зв. – 73). Вперше рукопис частково опрацьовував Іван Панькевич, згодом про пам’ятку згадував Стефан Пап, до фондів Інституту славістики у Братиславі збірник 2008 р., як стверджує Петер Женюх, передав академік Микола Мушинка.

СВИДНИК (Словаччина) Музей українсько-русинської культури Múzeum ukrajinskej kultúry vo Svidníku Співаник ХІХ ст.; збірник духовних пісень; переписав Михайло Кронко; с. Звала (тепер Східна Словаччина).

ПАРИЖ Національна бібліотека Франції / Bibliothèque nationale de France Слов’янське відділення. № 52 – «Сербський співаник»; середина XVIII ст.; збірник духовних пісень, серед яких багато українського походження; в кінці збірника записи сербських народних пісень; введено до наукового обігу Олександром Позднєєвим (ф. Позднєєва, картон 2, од. зб. 1, інципітарій, чернетка) та Володимиром Водоффом.

Handschriftliche Sammlungen mit Liedern aus dem Bohohlasnyk

239

ВРОЦЛАВ Бібліотека Оссолінських / Zakład Narodowy im. Ossolińskich ф. Оссолінських 3586 «співаник другої половини ХVІІІ ст.; Галичина; рукопис введено до наукового обігу М. Возняком. ф. Оссолінських 1746/1 – співаник кінець XVIII ст.; Галичина; рукопис введено до наукового обігу М. Возняком.

ПЕРЕМИШЛЬ (Польша) Національний Музей Перемишльської Землі Muzeum Narodowe Ziemi Przemyskiej w Przemyślu 4271 – рукописний «Богогласник», 1865 р.; записано 90 пісень з нотними текстами; введено до наукового обігу Ярославом Щаповим (1928–2011).

СПІВАНИКИ, МІСЦЕ ЗНАХОДЖЕННЯ КОТРИХ СЬОГОДНІ НЕВІДОМЕ Співаник Бернацького – збірник духовних пісень; 1697 р.; до наукового обігу введено та частково опрацьовано В. Перетцом. Співаник Юрія (Джуро) Біндаса – 1819 р.; Закарпаття. Коритнянський співаник (рукопис так названо М. Лелекачем) – 1809; переписав Павло Гелюдець; с. Коритняни (тепер с. Тячівського р-ну Закарпатської обл.). Співаник Голоти – середина ХІХ ст. (датування першого дослідника рукопису М. Грушевського); у 1870 р. збірник належав міщанину Голоті з м. Яворова (Львівщина). Співаник Дмитра Левковського – 1777–1787 рр.; з марґінальних записів відомо, що впродовж згаданих десяти років Д. Левковський жив або відвідував різні регіони: 1777 р. – м. Бар (Поділля); 1778 р. – с. Рихвалд (Лемківщина), монастир св. Онуфрія на Смілянщині, с. Ярове (Черкащина), Київ; 1783 р. – Львів; 1787 р. – Рихвалд. Рихвалдсько-Золочівський співаник – 1788–1789 рр.; с. Рихвалд (Лемківщина), м. Золочів (Львівщина); є підстави вважати, що збірник переписано Дмитром Левковським (помер 1821 р. у монастирі отців-василіян у Дрогобичі). Співаник Івана Кудрика – збірник українських духовних пісень; 1878–1883 рр.; Перемишль; рукопис ввів до наукового обігу М. Возняк. Співаник Олександра Ладиженського – переписано 1899 р. дяковчителем О. Ладиженським у с. Великий Липник, Спіш (Східна Словаччина); введено до наукового обігу В. Гнатюком.

240

Рукописнi збiрники з записами пiсень «Богогласника»

Співаник Теодора Левицького – 1779–1780 рр.; Закарпаття; на початку ХХ ст. співаник зберігався в Архіві ужгородської «Просвіти». Співаник Василя Продана – 1825 р.; м. Чернівці; рукопис був власністю гімназиста В. Продана, а згодом проф. О. Калужняцького. Радимненський співаник – 1726 р.; м. Радимно (тепер в адміністративно-територіальних межах Польщі, Перемишльщина). Співаник Катерини Родик – збірник духовних пісень, переважно богогласникових, «лист Божий»; у 90-х рр. ХХ ст. співаник був власністю Катерини Родик з Криниці (Лемківщина); серед маргіналій: «року 1817 Асафат Креницький», «Йогана Теліщак», «Родак», «Дімітрі Тиліщак». Рукописний «Богогласник» Петра Гички ― 1825 р.; «Богогласник: во славу святия єдиносущния і животворящїя і неразділимія Тройци […]. Напилася сія книжіца во веси Буштнині рабом божїм Петром Гичкою при храмі св. Ап. Петра і Павла […]. Anno Domini 1823» (титульний арк.); с. Буштино (тепер Тячівського р-ну Закарпатської обл.); в співанику також зафіксовано чотири українські світські пісні «Журилася моя мати», «О як серцю не нудити», «Біда ж мені що думаю», «На горі стояла, на дяка волала»; всі пісні, згідно висновку І. Панькевича, в 30-х роках ХХ ст. можна було «почути в Марамороськім краї та на Закарпатській Україні» (Paňkevyč I. Zpěvník Ivana Juhaseviča, с. 88); рукопис для наукового опрацювання І. Панькевичу надав вчитель Буштинської школи Кость Медвідь. Співаник Сприса – (початок ХІХ ст.); переписано Сприсом з м. Ярослава (тепер в територіально-адміністративних межах Польщі). Співаник Михайла Туринського (А) – кінець ХІХ ст., Срим, Славонія. Співаник Михайла Туринського (В) – кінець ХІХ ст., Срим, Славонія. Федора Щипчика – початок ХІХ ст., Східна Галичина. Співаник Іоана Югасевича – 1807 р.; с. Коритняни, біля Ужгорода (Закарпаття); рукопис розшукано М. Лелекачем. Співаник Олекси Яремка – 30-ті рр. ХІХ ст. (датування першого дослідника рукопису В. Гнатюка); переписано селянином О. Яремком у с. Коршилівці Збаразького (Східна Галичина).

Verfasser der Lieder des Bohohlasnyk Автори пісень Богогласника ADRIAN siehe ŠUBOVYČ [ADRIJAN – ?] / ШУБОВИЧ [АДРІЯН – ?] ANDRIJEVS’KYJ / АНДРІЄВСЬКИЙ «Ах! Смотри, кто жив на преждный мой вѣк» (233) Die ältesten Aufzeichnungen dieses Liedes sind aus Liedersammlungen vom Ende des 18. Jh.s bekannt. Die Ansicht von T. Vysoc’ka und M. Labins’kyj, wonach Hryhorij Andrijevs’kyj (?, Myrhorod – 28.4.1758, Novhorod-Severs’kyj), Bischof von Kostroma und Galizien, Autor des Liedes «Ах! смотри…» sei, ist unbegründet und abwegig. Ein Lied eines so bekannen Amtsträgers der Kirche wäre mit Sicherheit zumindest in einer Handschrift vor H. Andrijevs’kyjs Tod aufgezeichnet worden. Bibliographie: Висоцька Т., Лабінський М. Андрієвський Григорій // Києво-Могилянська академія в іменах, S. 34–35; Медведик Ю. Історія української музики, S. 71; Перетц В. Малорусскія вирши и пѣсни, S. 149; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, S. 25; Українські письменники, S. 196–197; Щеглова С. «Богогласник», S. 199. BARDYNS’KYJ O. (BARDIJS’KYJ O., BARDYS’KYJ O.) / БАРДИНСЬКИЙ О. (БАРДІЙСЬКИЙ О., БАРДИСЬКИЙ О.) «Болша нѣсть земным оборона» (173) Älteste Aufzeichnungen dieses Liedes in Liederbüchern aus der Mitte des 18. Jh.s. Informationen über den Autor fehlen. Bibliographie: Медведик Ю. «Ліра і її мотиви»: науково-дослідницькі передумови, S. 35; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, S. 28; Перетц В. Малорусскія вирши и пѣсни, S. 149; Українські письменники, S. 206; Щеглова С. «Богогласник», S. 200; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 96– 97. *

BOJANS[’kyj] / БОЯНС[ький?] «Блажим днесь лик святых» (152) Älteste Aufzeichnungen dieses Liedes in Liederbüchern vom Ende des 18. Jh.s. Informationen über den Autor fehlen. Bibliographie: Українські письменники, S. 221; Щеглова С. «Богогласник», S. 200– 201. DEM’JAN / ДЕМ’ЯН «Да пріидет, да пріидет всему міру радость» (98) Älteste Aufzeichnungen dieses Liedes in Liederbüchern aus dem zweiten Viertel des 18. Jh.s. Informationen über den Autor fehlen. Bibliographie: Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, S. 206, 210; *

Eventuell ein Akrostichon.

242

Автори пісень Богогласника

Українські письменники, S. 300; Щеглова С. «Богогласник», S. 212; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 434–437. DJAČENKO STEFAN / ДЯЧЕНКО СТЕФАН «Страданіє мученика Стефана прославляймо» (178) Stefan Djačenko stammt vermutlich aus der Slobodaregion. Einige handschriftliche Liederbücher dieser Region aus dem letzten Viertel des 18. Jh.s sowie einige russische enthalten Aufzeichnungen seines Liedes. Möglicherweise verbrachte er einige Lebensjahre in der Westukraine, wo sein Lied allgemein bekannt war. Bibliographie: Медведик Ю. З історії духовнокантової культури Слобожанщини ХVІІІ століття, S. 165, 167; Українські письменники, S. 337–338; Щеглова С. «Богогласник», S. 218–219; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 390–391. DLONS’KYJ LUKAŠ / ДЛОНСЬКИЙ ЛУКАШ «Лакнущій свѣте» (214) Aufzeichnungen dieses Liedes in Liederbüchern aus der Mitte des 18. Jh.s. Ščurat vermutet, daß es sich bei Lukaš Dlons’kyj und Lukaš Zakrystyjan, die von Peretc erwähnt werden, um dieselbe Person handelt. Bibliographie: Медведик Ю. «Ліра і її мотиви»: науково-дослідницькі передумови, S. 35; Перетц В. Малорусскія вирши и пѣсни, S. 150; Українські письменники, S. 302; Щурат В. Із студій, S. 24; Перетц В. Изследования, Bd. І, Buch 1, S. 348; Щеглова С. «Богогласник», S. 215–216. DOBROSYNS’KYJ ANTONIJ / ДОБРОСИНСЬКИЙ АНТОНІЙ «Ах, удивися, зрящи ужахнися» (132) «Ах, пора приходить, треба умирати» (239) Antonij Dobrosyns’kyj stammt aus dem Gebiet Ternopil’. Sein Wirken fällt in die Zeit von der Mitte bis in die zweite Hälfte des 18. Jh.s. Ältere Aufzeichnungen seiner Lieder sind in Liederbüchern aus dem zweiten bis dritten Viertel des 18. Jh.s erhalten. Die Annahme Ščurats, daß Antonijs Nachname Metel’s’kyj sei, ist unzutreffend. Ščeglova folgerte dagegen aus der sprachlichen und inhaltlichen Analyse der Lieder, daß ein gewisser Antonij (über den nichts bekannt ist) und Antonij Dobrosyns’kyj verschiedene Personen seien. Diese Angaben verwendete auch Machnovec’ in seinem bio-bibliographischen Wörterbuch ukrainischer Schriftsteller. Die musikalisch-textologische Analyse der Lieder ergibt jedoch im Gegenteil, daß der Liedautor Antonij und Antonij Dobrosyns’kyj ein und dieselbe Person sind. Bibliographie: Возняк М. Матеріяли, 381, 387; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, S. 60, 211–212; Українські письменники, S. 303; Щеглова С. «Богогласник», S. 199–200, 216–217; Щурат В. Із студій, S. 21. DOSTOJEVS’KYJ [ANDRIJ] / ДОСТОЄВСЬКИЙ [АНДРІЙ] «Да прійдет нынѣ радость новая» (215) Andrij Dostojevs’kyj (1756–1821), griechisch-katholischer, später orthodoxer Priester im Dorf Vojtivci bei Nemyriv (Gebiet Vinnyc’ja), war der Großvater des russischen Schriftstellers Fedor Dostoevskij. Der Vater Andrij Dostojevs’kyjs, Hryhorij, war griechisch-katholischer Priester in der Ortschaft Janušpoli an der Grenze der Regionen Žytomyr

Verfasser der Lieder des Bohohlasnyk

243

in Wolhynien und Vinnyc’ja im Gebiet Braclav. Die älteste Textfassung des Liedes ist aus dem Bohohlasnyk bekannt. Andrij Dostojevs’kyj hatte acht Kinder: die Töchter Hanna, Fotyna, Konstancija, Teklja, Marija, Lykera sowie die Söhne Mychajlo und Lev. 1805 traten Mychajlo und Lev in Kam’janec’-Podil’s’kyj in das orthodoxe Priesterseminar der Region Podolien ein. Von seiner ukrainischen Herkunft erfuhr Fedor Michajlovič Dostoevskij 1879 von seiner Tante Lykera kurz vor ihrem Tod. Bibliographie: Гросман Л. Достоевский. Москва, 1965, S. 12–13; Гуцуляк О. UCRANIA: Locus amoenus est // La Nazione Eurasia – Ucraina: bollettino informativo interno alla Societа Nazionale; Корній Л. Історія, Bd. ІІ, S. 100; Медведик Ю. Історія української музики, S. 71; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, S. 25; Назаренко Є. Подільські родичі Достоєвського // Подільські вісті. 2004 Nr. 143; Перетц В. Малорусскія вирши и пѣсни, S. 151; Укранські письменники, S. 307; Щеглова С. «Богогласник», S. 217–218. DYMYTRIJ / ДИМИТРІЙ «Древо трісвятоє, бѣсом ужасноє» (72) Aufzeichnungen dieses Liedes in Liederbüchern aus dem dritten Viertel des 18. Jh.s. Wahrscheinlich schuf Dymytrij auch das Lied «Душе, не знаєш кому ся достанеш» (NTŠ 368, Akrostichon: ДИМИТРИ). Informationen über den Autor fehlen. Bibliographie: Возняк М. Матеріяли, S. 296–297; Українські письменники, S. 301; Щеглова С. «Богогласник», S. 214–215. GEŠYC’KYJ IOAN / ҐЕШИЦЬКИЙ ІОАН «Ієрусалиме, свѣтел над звѣзды днесь буди» (49) Älteste Aufzeichnungen dieses Liedes in Liederbüchern aus dem zweiten Viertel des 18. Jh.s. Informationen über den Autor fehlen. Bibliographie: Перетц В. Малорусскія вирши и пѣсни, S. 150; Українські письменники, S. 287–288; Щеглова С. «Богогласник», S. 210–212. HOLJUBYČ [?], H. LJUBYČ [?] / ГОЛЮБИЧ [?], Г. ЛЮБИЧ [?] «Согласно крикнѣте, християни ся снидѣте». Siehe auch: «Гойнє днесь крикнѣте во вся страни» (128) Älteste Aufzeichnungen dieses Liedes in Liederbüchern vom Ende des 18. Jh.s. Informationen über den Autor fehlen. Bibliographie: Українські письменники, S. 291–292; Щеглова С. «Богогласник», S. 212–213. IOSYF / ИОСИФ «Истинноє чудо, нам из’явися» (130) Aufzeichnungen dieses Liedes sind aus Liederbüchern aus dem letzten Viertel des 18. Jh.s bekannt. Es ist zweifelhaft, ob von seinem Verfasser auch das populäre Lied «Істочник духовний» stammt, das das Akrostichon Іосиф Реутс enthält (siehe Reuts I. / Реутс І.). Ščurat weist darauf hin, daß des Liedautor Iosif aus Ternopil’ stammte. Bibliographie: Возняк М. Матеріяли, S. 210; Українські письменники, S. 356; Щеглова С. «Богогласник», S. 220; Щурат В. Із студій, S. 25–26.

244

Автори пісень Богогласника

IWASZKO GRZEGORZ «Bazylego a wielkiego Boskiego sługi» (182) Grzegorz Iwaszko (Hryhorij Ivaško), der wahrscheinlich ukrainischer Herkunft war, hatte Ščurat zufolge Verbindung zu den Basilianermönchen von Ovruč. Davon zeugt sein Lied auf den Patron des dortigen Klosters. Vermutlich war Vasyl’ Ivaško, der in einem gedruckten Verzeichnis von Basilianern von 1744–1745 erwähnt wird, mit Gregorz verwandt. Bibliographie: Перетц В. Малорусскія вирши и пѣсни, S. 156; Щеглова С. «Богогласник», S. 275; Щурат В. Із студій, S. 27. JABŁONOWSKI JAN-STANISŁAW «Пречиста Дѣво, Мати Руського краю» (134) Daß Jan-Stanisław Jabłonowski (Jan-Stanislav Jablonovs’kyj, 1669–1731) möglicherweise der Verfasser dieses Liedes war, ist im Liederbuch von S. Vahanovs’kyj erwähnt. Jabłonowski, der der ukrainischen Sprache mächtig war, war dichterisch begabt und interessierte sich für wundertätige Ikonen. Davon zeugen seine Memoiren und die Abhandlung «Historya obrazu Najświętszej Panny Maryi Bogorodzicy w kościele WW. OO. Bernardynów w Sokalu» (Lemberg 1724). Allerdings ist in der Erstveröffentlichung des Liedes («Pieśńi o Najświętszej Maryi Pannie […]. We Lwowie […], R. 1752») der Name seines Verfassers nicht angegeben. Bibliographie: Возняк М. Два співаники, S. 146; Медведик Ю. З історії створення, S. 48–49; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, S. 122; Щурат В. Із студій, S. 38; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 253, 651; Polski Słownik Biograficzny, Bd. 10/1, S. 222; Jabłonowski // Encyklopedja powszechna w dwu tomach, Bd. І, S. 730. JEVSTAPIJ [JEVSTAFIJ – ?] / ЄВСТАПІЙ [ЄВСТАФІЙ – ?] «Єлеон гора свѣтится» (58) «Єгда душа от тѣла розлучається» (235) Nicht im Bohohlasnyk enthaltene Lieder mit dem Akrostichon ЄВСТАФИ: «Євстафіє, кто ісповість чудеса» (NTŠ 370) «Єдину радость миру являєт» (Maslov 53) Die ältesten Lieder von Jevstapij sind seit Anfang des 18. Jh.s, die übrigen seit dem zweiten Viertel bis Ende des 18. Jh.s. bekannt. Nach Voznjak „kann von demselben Autor auch das Lied auf den heiligen Märtyrer Jevstafij im Liederbuch von Paškovs’kyj stammen“ (siehe Матеріяли, S. 94). Daraus ist zu schließen, daß der Liedautor in der ersten Hälfte bis Mitte des 18. Jh.s lebte. Bibliographie: Барокові духовні пісні, S. 219–220; Возняк М. З культурного житя, S. 94–96; Українські письменники, S. 338; Щеглова С. «Богогласник», S. 219. KASPAROWICZ [GABRYEL-ANDRZEJ] / КАСПАРОВИЧ ГАБРИЕЛЬ* АНДЖЕЙ «Witay, Cudowna Matko, w Poczaiowie» (113) In «Góra Poczaiowska» („Berg von Počajiv“, Počajiv 1757) heißt es, daß sich ein Priester aus Lemberg namens Gabryel-Andrzej Kasparowicz im Jahr 1755 unter den Augenzeugen der Wundertätigkeit der Muttergottes-Ikone aus Počajiv befunden habe. Zur *

Im Bohohlasnyk fehlerhaft Каспрович.

Verfasser der Lieder des Bohohlasnyk

245

Verherrlichung dieser Ikone veröffentlichte er das Buch «Zrodło ogrodow» („Gartenquelle“, Lemberg 1765), das u. a. ukrainische und polnische geistliche Lieder zu Ehren der Muttergottes von Počajiv, darunter auch das Lied «Witay, Cudowna Matko», enthielt. Bibliographie: Возняк М. Матеріяли, S. 349–350; Щеглова С. «Богогласник», S. 275; Щурат В. Із студій, S. 27–28; Góra Poczaiowska. Почаїв 1757, S. 83–84; Zrodło ogrodow, S. 20–22. KONYS’KYJ HEORHIJ / КОНИСЬКИЙ ГЕОРГІЙ «Два рази слѣп, кто во пред на смерть не взыраєт» (238) Heorhij (Jurij) Konys’kyj (20.11.1717, Stadt Nižyn – 13.2.1795, Stadt Mohyliv, Weißrußland) war ein ukrainischer Schriftsteller, Prediger, Bischof und Pädagoge. 1743 beendete er die Kiever Akademie, 1751 wurde er deren Rektor. 1744 trat er in den Mönchsstand ein. 1755 wurde er zum Bischof von Mohyliv geweiht. 1757 gründete er das Priesterseminar von Mohyliv. 1783 wurde er Erzbischof von ganz Weißrußland. Konys’kyj war ein bedeutender Würdenträger der orthodoxen Kirche und Autor von philosophischen und historischen Abhandlungen sowie von poetischen Werken. Er verfasste das Schuldrama «Воскресеніє мертвих» (1746–1747), das auch den Kant «Два рази сліп…» enthält. Einige Historiker schreiben Konys’kyj die «Історія Русів» zu, die erstmals von dem bedeutenden ukrainischen und russischen Slavisten Osyp Bodjans’kyj in den „Čtenija Obščestva Istorii i Drevnostej Rossijskich“ (Moskau 1846) veröffentlicht wurde. Bibliographie: Кашуба М., Сулима М., Хижняк З. Кониський Григорій, S. 274–276; Медведик Ю. Історія української музики, S. 72; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, S. 25; Мирович Н. Библиографическое и историко-литературное изслѣдование, S. 58; Мишанич О. Кониський Георгій, Bd. ІІ, S. 552–553; Резанов В. Драма українська, Bd. 6, S. 153–183; Українська література ХVІІІ ст., S. 339, 672–673; Українські письменники, S. 368–373; Чижевський Д. Історія української літератури: V. Барок, S. 85; Щеглова С. «Богогласник», S. 220–221. KOREC’KYJ ROMAN / КОРЕЦЬКИЙ РОМАН «Крестным древом распятаго, увѣнчанна тербієм» (71) Der Text im Bohohlasnyk beruht auf dem Kreuzerhöhungslied «Крестним древом Распятого от невѣрних ієвреєв», in dem das Akrostichon КОРЕЦ erhalten ist. In den Akrosticha beider Lieder sind geographische Namen enthalten: das Dorf Klebanivka (heute Kreis Pidvoločys’k, Gebiet Ternopil’) und die Stadt Korec’ (Kreisstadt des Nachbargebiets Rivne). Es ist nicht ausgeschlossen, daß beide Texte vom selben Autor stammen. Nach Voznjak war dies Roman Korec’kyj (Матеріяли, S. 303, 425). Außerdem stellte Voznjak die Hypothese auf, daß Korec’kyj einer der Verfasser des Bohohlasnyk gewesen sein könne. Die einzige Aufzeichnung des Liedes mit dem Akrostichon КОРЕЦ ist in einem handschriftlichen Gesangbuch aus der Mitte des 18. Jh.s (GKMK 1302/2) erhalten. Andere Lieder mit dem Akrostichon РОМАН КОРЕЦ [R. Korec’kyj / Р. Корецький]: «Радостно вси днесь воскликните» (ASP 273) «Размишляю окаянній и униваю» (Liederbuch von Kalužnjac’kyj) «Росмисляйте (!), християне, суд зближася» (GKMK 1302/2) Bibliographie: Возняк М. Матеріяли, Bd. Х, S. 301–305, 425; Медведик Ю. Україн-

246

Автори пісень Богогласника

ська духовна пісня XVII–XVIII століть, S. 194–195; Українські письменники, S. 384; Щеглова С. «Богогласник», S. 221–224. KUČYNS’KYJ TEODOR / КУЧИНСЬКИЙ ТЕОДОР «Трілѣтную трілѣтную трілѣтную Юницу» (90, Akrostichon: Кучинский Теодор, парох медовский) «Тройцы Святой поклон даймо» (166, Akrostichon: Теодор) «Трубы глас поднесѣм» (170, Akrostichon: Теодор) «Трикрати блажен, Пастырю» (172, Akrostichon: Теодор) «Тецѣте, царїє и князи, патріярси со владики» (NTŠ 356, Akrostichon: Теодор) «Теціте вси гради и весі» (NTŠ 356, 367, Akrostichon: Теодор) «Ѳисоломска свѣточ украсися» (NTŠ 350, Akrostichon: Теодор) «Тя пѣснми почтим, немолчними гласи» (ASP 181, Akrostichon: Теодор) Nach Voznjak und einigen anderen Forschern stammen die Lieder mit den Akrosticha Теодор Кучинський (Teodor Kučyns’kyj) bzw. Теодор (Teodor) von ein und demselben Verfasser. Problematisch ist jedoch, daß das Akrostichon КУЧИНСЬКИЙ ТЕОДОР, ПАРОХ МЕДОВСКИЙ (Kučyns’kyj Teodor, Priester von Medove) nur in einem Lied des Bohohlasnyk vorkommt und dort sogar recht unauffällig ist. Die Akrosticha ТЕОДОР hingegen sind nicht nur aus dem Bohohlasnyk, sondern auch aus anderen Liedersammlungen bekannt. Auffallend ist, daß die Lieder «Трубы глас поднесѣм» und «Трикрати блажен» im Bohohlasnyk keine Akrosticha haben. Erhalten sind sie nur in handschriftlichen Liedersammlungen aus Ostgalizien aus der Zeit Mitte bis zweite Hälfte des 18. Jh.s, die meisten aus dem Gebiet Ternopil’. In eben dieser Region befand sich die Parochie des Priesters Kučyns’kyj (das Dorf Medove, heute Kreis Koziv, Gebiet Ternopil’). Zwei weitere Lieder von Teodor sind lokalen wundertätigen Ikonen gewidmet: «Теціте вси гради и весі» (Ortschaft Tyvriv, Podolien) und «Тецѣте, царїє и князи» (Dorf Popivci, Gebiet Ternopil’). All das läßt vermuten, daß es sich um denselben Liederdichter handelt, der Mitte bis zweite Hälfte des 18. Jh.s in Ostgalizien in der Region Ternopil’ lebte. Seine Lieder, mit Ausnahme von «Тройцы Святой поклон даймо», erfreuten sich großer Beliebtheit. Ausgehend von den Akrosticha der beiden angeführten Varianten kann Teodor Kučyns’kyj Anfang des 18. Jh.s geboren worden sein. Von Ščurat wird ein gewisser Vasyl’ Kučyn’s’kyj aus der Stadt Bus’k in der Region Lemberg erwähnt. Angaben über diesen enthält ein Register der Bruderschaft der örtlichen Kirche der hl. Paraskevija (1736). Unsicher ist jedoch, ob zwischen ihm und dem Priester von Medove eine Verbindung bestand. Bekannt sind ferner Lieder eines Liederdichters und Geistlichen namens Teodor Levyc’kyj aus dem Lemkengebiet (Anfang bis Ende des 18. Jh.s; Dorf Berest, Lemkengebiet, heute Polen; vermutlich lebte er auch in Transkarpatien). Ob Teodor Levyc’kyj und der Liederdichter Teodor (Kučyn’s’kyj) identisch sind, ist schwer zu sagen. Unter Berücksichtigung der Lebenszeit, des geistlichen Rangs und nicht zuletzt des Lebensraums Galizien, könnte dies zutreffen. Ersterer pflegte in seinen Liedern Einzelheiten zu nennen, z. B. deren Entstehungsjahr (1730, 1768, 1776 u. a.). Es wäre dennoch wohl verfrüht, beide Liederdichter für eine Person zu halten. Zu Teodor Levyc’kyj können jedoch schon jetzt einige Angaben gemacht werden. So konnte ermittelt werden, daß Levyc’kyj in den Jahren 1779–

Verfasser der Lieder des Bohohlasnyk

247

1789 eine Sammlung geistlicher Lieder zusammengestellt und abgeschrieben hat, darunter ein weltliches in ukrainischer Sprache. Zum Repertoire der Sammlung – sie ist bekannt aus der Handschriftensammlung der „Prosvita“ aus Užhorod – gehören außer eigenen Liedern von Levyc’kyj auch seltene Aufzeichnungen von vier Liedern des Liederdichters Ilijaš aus dem Lemkengebiet (oder Transkarpatien?). Levyc’kyjs moralisierendes Lied «А хто ж на світі без долі уродився…» beruht auf einem „weltlichen Lied“ mit identischem Incipit von Oleksandr Padal’s’kyj, der vermutlich aus dem Lemkengebiet oder aus Transkarpatien stammt. In der zweiten Hälfte des 18. Jh.s bis zum Beginn des 19. Jh.s erfreuten sich die Lieder Teodor Levyc’kyjs großer Beliebtheit bei den Lemken und wurden in viele lokale Gesangbücher aufgenommen. Es handelt sich überwiegend um Lieder auf die Gottesmutter, was vermutlich mit der wundertätigen Muttergottes-Ikone in der Kirche des Dorfes Berest zusammenhängt, an der Levyc’kyj viele Jahre lang Priester war. Bemerkenswert ist, daß die Lieder des Teodors aus dem Gebiet Ternopil’ überwiegend in Sammlungen aus Ostgalizien und die des Teodor aus dem Lemkengebiet in Gesangbüchern aus Westgalizien enthalten sind. Somit gab es unter den ukrainischen Liederdichtern des 18. Jh.s wenigstens zwei Autoren namens Teodor – Kučyn’s’kyj und Levyc’kyj –, und es ist nicht ausgeschlossen, daß es sogar drei gegeben hat. Bibliographie: Возняк М. З культурного житя України, Bd. CVIII, S. 98–99; Возняк М. Матеріяли, S. 234–235, 262–270; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви»: науководослідницькі передумови, S. 35; Українська література XVIII ст. 66, 651; Українські письменники, S. 392–393, 590–591; Щеглова С. «Богогласник», S. 224–226, 270–274; Щурат В. Із студій, S. 25–26. KUL’ČYC’KYJ JA[KIV] / КУЛЬЧИЦЬКИЙ Я[КІВ] «Явный всему міру благодѣтелю» (168) Der Liedtext ist aus dem Bohohlasnyk sowie aus dessen Neuausgaben und gekürzten handschriftlichen Kopien des 19. Jh.s bekannt. Daraus ist zu schließen, daß Ja. Kul’čyc’kyj in der zweiten Hälfte des 18. Jh.s lebte. Bibliographie: Перетц В. Малорусскія вирши и пѣсни, S. 151; Українські письменники, S. 392; Щеглова С. «Богогласник», S. 224. LEDÓCHOWSKI STANISŁAW-JAN «Panno, oraz Matko Boska Ruskiego kraiu» (116) Der Wojewode von Wolhynien Stanisław-Jan Ledóchowski (1724–1725) war wahrscheinlich Verfasser der 1724 in Lemberg erschienenen polnischen Lieder auf die Ikone von Pidkamins’k. Ščurat vermutet, daß das Lied auf die Muttergottes von Počajiv «Пречиста Дѣво, Мати Руського краю» auf dem polnischsprachigen Lied «Panno, oraz Matko» von Ledóchowski beruhe, der der Familie Ledóchowski angehörte, aus der viele bedeutende Staatsmänner, Politiker und kirchliche Würdenträger der Krone Polen stammten. Im Bohohlasnyk ist dagegen vermerkt, daß das Lied von einem Basilianer-Mönch verfasst sei, und es wird nicht gesagt, daß ihm ein polnischer Text zugrunde liege. Bibliographie: Возняк М. Два співаники, S. 146; Медведик Ю. З історії створення, S. 48–49; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви»: науково-дослідницькі передумови, S. 35; Українські письменники, S. 398; Щеглова С. «Богогласник», S. 234–235; Щурат В. Із студій, S. 38–40; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 253, 651; St. Ledóchowski. Pieśń o

248

Автори пісень Богогласника

Nayświętszey Maryi Pannie w Podkamieniu. Lwów 1724; Polski Słownik biograficzny, Bd. 16, 1971, S. 632; Ledóchowski // Encyklopedja powszechna, Bd. І, S. 1010. LEVKOVS’KYJ DMYTRO / ЛЕВКОВСЬКИЙ ДМИТРО «Днесь торжествуєм вси празднующе» (144) «Любовію и со страхом» (148) «Ликуй днесь весело, Греція» (149) «Люту бывшу гоненію» (154) «Днесь вси хрїстїане радостно ликуют» (200) Im Liederbuch von H. Černjans’kyj (1799–1802) entdeckte Lieder D. Levkovs’kyjs: «Да празднуют свѣтло восточния страна» (Maslov 53) «Да соберутся днесь християн собори» (Maslov 53) «Людіє, вѣрно вси днесь молитеся» (Maslov 53) «Радостію нинѣ вси християни» (Akrostichon: РИХВАЛД) «Явственно нинѣ всѣ християни» (Akrostichon: ЯРОВЕ) Пісня на Воскресіння (Text nicht auffindbar) Пісня на Зачаття (Text nicht auffindbar) Dmytro Levkovs’kyj (1759, Region Smila (?) – 1821, Drohobyč) war Liederdichter sowie Verfasser und Abschreiber von drei handschriftlichen Sammlungen geistlicher Lieder, darunter «Начало с Богом пісней…» (1777–1787, erstmals Ende des 19. Jh.s von A. Petruševyč und I. Franko bearbeitet; Aufbewahrungsort derzeit nicht bekannt). Levkovs’kyjs Tätigkeit war mit der Ukraine, Polen, Ungarn und Detschland verbunden. Er stammte vermutlich aus der Region Smila (heute Gebiet Čerkasy) oder aus dem Dorf Jarove (Region Kam’janec’, Gebiet Čerkasy). Diese Vermutung ergibt sich aus einer Randnotiz im Liederbuch von H. Černjans’kyj («Ярове на Оукраинѣ в(ъ) зїєнствѣ Смѣлянскомъ»; Maslov 53, 46v) und aus einem Akrostichon (ЯРОВЕ) des Mariä-SchutzLiedes «Явственно нині» von Levkovs’kyj. Eine Zeitlang hielt sich Levkovs’kyj in der Zentralukraine im Kloster des hl. Onufrij (Region Smila) auf. Danach war er in Kiev und Bar (1777, heute Gebiet Vinnycja) und bereits im folgenden Jahr in dem Dorf Rychval’d (1778, Lemkengebiet). Später kam er nach Lemberg (1783), wo er sich als „PhilosophieHörer“ («аудитор філософії») aufhielt. Von D. Levkovs’kyj wurden mindestens drei Liederbücher zusammengestellt bzw. abgeschrieben, deren Aufbewahrungsort jedoch seit über hundert Jahren unbekannt ist. Eines von ihnen ist «Начало с Богом пѣсней на праздники Господскія, Богородичныя и Святых, списаныя чрез Димитрія Левковскаго 1777–1787». Ende des 19. Jh.s wurde diese Handschrift in der griechisch-katholischen Bibliothek in Peremyšel’ (Prszemyśl) aufbewahrt. Danach hat sich ihre Spur verloren. In Bibliotheken und Archiven von Lemberg, Kiev, Krakau, Lublin und Warschau konnte die Sammlung nicht gefunden werden. Eine dieser Sammlung nahestehende Kopie stellt ein Liederbuch von 1799–1802 dar, das von H. Černjans’kyj aus dem Dorf Snitnycja im Lemkengebiet (Region Hrybiv, heute Region Grzybów, Polen) abgeschrieben worden ist (Maslov, 53). Wichtig sind die Marginalien dieser Handschrift, weil sie viele biographische Informationen über Levkovs’kyj enthalten. Von einem anderen Liederbuch ist nur bekannt, daß sein Repertoire aus ukrainischen, polnischen und lateinischen geistlichen Liedern bestand. Die Handschrift befand sich seinerzeit im Besitz von Oleksandr Pavlovyč (1819–1900), Dichter und bedeutende Persön-

Verfasser der Lieder des Bohohlasnyk

249

lichkeit des öffentlichen Lebens im historischen Transkarpatien. Von Ščurat wird erwähnt, daß 1773–1774 in Počajiv ein Basilianer namens Antonij Levkovs’kyj lebte. Ščurat vermutet, daß lokale Verleger durch seine Vermittlung die Möglichkeit hatten, Liedertexte von D. Levkovs’kyj zu erhalten, der sich in den 70er Jahren in der Stadt Zoločiv (unweit von Počajiv) aufhielt. Doch die Frage, ob die beiden Levkovs’kyjs verwandt waren, läßt sich derzeit nicht beantworten. Gesicherter ist dagegen, daß D. Levkovs’kyj mit Vasyl’ Paškovs’kyj, einem der Autoren des Bohohlasnyk, bekannt war. Bibliographie: Барокові духовні пісні, S. 156–158, 202–203, 206–208, 220–221; Возняк М. Матеріяли, 209, 293–294; Медведик Ю. Історія української музики, S. 72– 74; Медведик Ю. Левковський Дмитро // Українська музична енциклопедія, т. 3. Київ 2011, S. 63; Медведик Ю. Невідомі духовні пісні Дмитра Левковського, S. 231–237; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, S. 25, 28, 89, 92, 101– 102, 105; Перетц В. Малорусскія вирши и пѣсни, S. 151; Петрушевич А. Сводная, S. 102–103; Українські письменники, S. 397–398; Франко І. Наші коляди, S. 16–17, Щеглова С. «Богогласник», S. 226–234; Щурат В. Із студій, S. 24–25; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 497–500; Voznjak M. Die Geschichte der ukrainischen Literatur, S. 504. MARK[E]VYČ [ANTYM – ?, JAKIV] / МАРК[Е]ВИЧ [АНТИМ – ? ЯКІВ – ?] «Міро всему точиши миро» (177) Über diesen Liederdichter können lediglich Vermutungen geäußert werden. Da sein Lied nur aus dem Bohohlasnyk bekannt ist, ist anzunehmen, daß er Mitte bis zweite Hälfte des 18. Jh.s lebte. Nach Ščurat ergibt sich jedoch aus einer Aufzeichnung im Register des Basilianer-Klosters der Stadt Ovruč (Gebiet Žytomyr) und aus der Analyse des Liedtextes der Nachweis, daß Markevyč den Vornamen Antym gehabt und in Podolien gelebt habe und daß er 1751 gestorben sei. Außerdem könne auch der aus dem Dorf Bilostok bei Luc’k stammende Vater Markevyčs, Nykodym, Verfasser des Liedes sein. Diese Überlegungen werden jedoch von Ščeglova kritisch bewertet. Möglicherweise handelt es sich auch um Jakov Marko(e)vič (1696–1770), den bekannten ukrainischen Staatsmann, Memoirenschreiber, Übersetzer und Dichter, der die Psalmen und andere religiöse Literatur interpretiert hat und Absolvent des Kiever Kollegiums von Petro Mohyla war. Bibliographie: Каганов И. Я. Маркевич и его «Дневник» как материал для истории просветительства на Украине в первой пол. XVIII в. // Проблемы русского просвещения в литературере XVIII в. Москва-Ленинград 1961; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, S. 25; Українські письменники, S. 410; Щеглова С. «Богогласник», S. 235–236; Щурат В. Із студій, S. 19, 22. MASTYBORS’KYJ IVAN / МАСТИБОРСЬКИЙ ІВАН «Іграй, Ієрусалиме новый» (50) «Милосерднѣйшій, Бог пресвятѣйшій» (75) «Источниче благодати, Пречистая Дѣво Мати» (135) «Играй, свѣте и веселися» (140) «Істинній триумф юж на свѣтѣ настав» (möglicherweise ein Lied von Mastybors’kyj; Liederbuch von Navyčyns’kyj) «Майте, чловеци, віру несумнінну» (Liederbuch von Navyčyns’kyj) «Мандат Бозки все то исполняєт» (Liederbuch von Paškovs’kyj)

250

Автори пісень Богогласника

«Мармуровіє и камяніє опоки» (NTŠ 356) «Милостивий Бог и человѣк» (Liederbuch von Kalužnjac’kyj) «Мир во свѣт юж днесь ся исполнил» (Liederbücher von Paškovs’kyj und Navyčyns’kyj) «Михаїле, гетмане ужасний» (NTŠ 356, 367; Liederbuch von Jaremko) «Явственій источник, днесь нам изявися» (Liederbuch von F. Sumovs’kyj; Akrostichon: Ян Мастиборський, entdeckt von M. Voznjak, Матеріяли, S. 105) Ivan Mastybors’kyj (Mitte – zweite Hälfte des 18. Jh.s, Galizien) war Liederdichter und Priester. Nach Voznjak stammte Mastybors’kyj aus der Region Ternopil’ (aus der Stadt Zboriv oder dem Dorf Zarvanycja). Einen Hinweis darauf bietet das Lied «Милосерднійший Бог», in dem die Wundertätigkeit des Kruzifixes in Zboriv (1755) verherrlicht wird. Besungen wurde von ihm auch die wundertätige Ikone im Dorf Zarvanycja. Aufgrund von Marginalien in einem Hirmologion aus Drohobyč (letztes Viertel des 17. Jh.s) ist anzunehmen, daß Mastybors’kyj einige Zeit in Drohobyč verbrachte (das Buch wurde an der dortigen Kirche der hl. Dreifaltigkeit abgeschrieben; jetzt gehört es zum Bestand des Museums der Region Drohobyč; Sign.: KV 13080). Das Lied «Істинній тріумф» wird von Hnatjuk Mastybors’kyj zugeschrieben, da dieser sehr viele Werke auf die Auferstehung Christi geschrieben habe. Außerdem enthalte die Sammlung Navyčyns’kyjs zehn Lieder, die zweifellos von Mastybors’kyj stammten (Барокові духовні пісні, S. 47). Eines seiner zwölf bis heute bekannten Lieder («Явственій источник, днесь нам изявися…», Liederbuch von F. Sumovs’kyj) enthält das Akrostichon Ян Мастиборський (Jan Mastybors’kyj). In den restlichen Liedern nennt er sich Ivan. Es ist nicht auszuschließen, daß Mastybors’kyj auch Verfasser des Liedes mit dem Akrostichon ІВАН Автор (IVAN Avtor) an den hl. Nikolaus ist («Іграймо, спѣваймо, в тимпані вдаряймо», Maslov 53). Bibliographie: Барокові духовні пісні, S. 47; Возняк М. З культурного житя, S. 90– 92; Возняк М. Матеріяли, S. 105, 221–230, 527–528; Гнатюк В. Причинок до літератури нашого віршотворства, S. 9; Медведик Ю. Історія української музики, S. 74; Медведик Ю. Мастиборський Іван // Українська музична енциклопедія, т. 3. Київ 2011, S. 333; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, S. 25; Муха А. Мастиборський, S. 200; Перетц В. Малорусскія вирши и пѣсни, S. 151; Українські письменники, S. 412; Щеглова С. «Богогласник», S. 236–242; Ясіновський Ю. Виправлення, уточнення, S. 192–193. MORAVS’KYJ IVAN / МОРАВСЬКИЙ ІВАН «И кто ж так запамяталій» (43) «Ієрусалиме, днесь празднуй» (55) «Изливаєши чудеса миру» (169) Ivan Moravs’kyj (Mitte – zweite Hälfte des 18. Jh.s, Galizien) war Liederdichter und Priester. Einige Forscher (N. Myrovyč, V. Vitkovs’kyj u. a.) nahmen irrtümlich an, daß es sich bei dem gleichnamigen, ebenfalls aus Galizien stammenden Jesuiten Ivan Moravs’kyj, Verfasser theologischer Werke, die 1700 veröffentlicht wurden, um dieselbe Person handele. Voznjak widerlegte diese Annahme, weil die Liedtexte dieses Ivan Moravs’kyj erst in galizischen handschriftlichen Liederbüchern aus der Mitte des 18. Jh.s vorkommen; in der zweiten Hälfte des 18. Jh.s erschienen sie in Liederbüchern in Transkarpatien und Wolhy-

Verfasser der Lieder des Bohohlasnyk

251

nien, und sie wurden ebenso in Handschriften des 19. Jh.s aufgenommen. Einige seiner Lieder finden sich auch im Bohohlasnyk aus Počajiv von 1790/91 und in dessen zahlreichen Neuauflagen des 19. bis Anfang des 20. Jh.s sowie in gedruckten Liederbüchern der damaligen Zeit. Im Bohohlasnyk heißt es, daß der Verfasser des Liedes «И кто ж так запамяталій» Ioan Muravs’kyj sei. Tatsächlich ist sein Name aber Moravs’kyj. Das belegen Aufzeichnungen dieses Liedes in zwei Liederbüchern aus Galizien (Maslov 51; NTŠ 356) sowie Anmerkungen vor zwei anderen Liedern des Verfassers im Bohohlasnyk. Bibliographie: Барокові духовні пісні, S. 287–288; Возняк М. Матеріяли, S. 277– 278; Медведик Ю. Історія української музики, S. 74–75; Медведик Ю. Моравський Іван // Українська музична енциклопедія, т. 3. Київ 2011, S. 484; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, S. 16, 28; Мирович Н. Библиографическое и историко-литературное изслѣдование, S. 54; Перетц В. Малорусскія вирши и пѣсни, S. 152; Українські письменники, S. 428; Щеглова С. «Богогласник», S. 243– 247; Witkowski W. Uwagi o poezji religijnej ukraińców-unitów, S. 211–212. MYŠKOVS’KYJ [Paškovs’kyj I. ?] / МИШКОВСЬКИЙ [Пашковський I. ?] «Мисль і разум люцкій не достриже» (161) Der älteste Text dieses Liedes kann ins letzte Viertel des 18. Jh.s datiert werden. Informationen über Myškovs’kyj fehlen. Wahrscheinlich ist im Akrostichon МИШКОВСКИ der Name des Dorfes Myškivci im Gebiet Ternopil’ verschlüsselt. In diesem Dorf lebte der Priester und Dichter Ivan Paškovs’kyj, dessen Lieder allesamt durch „namentliche“ Akrosticha bekannt sind. Er könnte seinen Namen aber eventuell in einem „geographischen“ Akrostichon verborgen haben. In entsprechender Weise sind z. B. Namen von Orten, in denen D. Levkovs’kyj lebte, in Akrostichi seiner Lieder verschlüsselt. Daß das Lied «Мисль і разум» im Liederbuch von Paškovs’kyj fehlt, ist kein Beweis dafür, daß er nicht der Verfasser sein kann. Nicht alle seine heute bekannten Lieder sind in dieser Sammlung enthalten. Es kommt hinzu, daß die Handschrift nur fragmentarisch erhalten ist. Bibliographie: Перетц В. Малорусскія вирши и пѣсни, S. 151; Українські письменники, S. 415; Щеглова С. «Богогласник», S. 242–243; Щурат В. Із студій, S. 24. ONUFRI, ZAKONNIK BAZYLIANIN «Od Boga nam za Patrona łaskawie zrządzony» (196) Ob in dem Akrostichon der Name eines Basilianer-Mönchs aus der Stadt Ljubar (Region Žytomyr) oder der Name des hl. Onufrij verschlüsselt ist oder ob beide Namen gemeint sind, ist nicht bekannt. Ščurats Hinweis, daß das Lied auf die Haidamaken hinweise, ist wohl begründet. Aber ob es um Ereignisse des Jahres 1750 oder um die Kolijivščina von 1768 geht, ist nicht mit Sicherheit zu sagen. Die Aufstände der Haidamaken in den 1720er – 1730er Jahren werden jedenfalls in dem Lied als lange vergangen erwähnt («dwudziesty rok dawno mija...»). Bibliographie: Щеглова С. «Богогласник», S. 275–276; Щурат В. Із студій, S. 26. PAZIJ [HEDEON] / ПАЗІЙ [ГЕДЕОН] «Плачи, душе, слез излій море» (37) «Горі, горі, душе моя, ко Творцу своєму» (NTŠ 350; NMAŠ Q. 309)

252

Автори пісень Богогласника

Hedeon Pazij (Ende des 17. oder Anfang des 18. Jh.s, Dorf Stropkove, Ostslovakei – 1754, Mukačevo) war Priester und Liederdichter in Transkarpatien sowie Abt der Klöster von Mukačevo und Malyj Bereznyj. Erhalten ist sein Tagebuch vom 17. August 1747. Nach Myšanyč trat H. Pazij 1722 in das Kloster von Mukačevo ein. Demnach müsste er ein Priesterseminar absolviert haben. Er wirkte auch als Lehrer. Bibliographie: Возняк М. Матеріяли, S. 259; Гнатюк В. Угро-руські духовні вірші, S. 73–76; Медведик Ю. Історія української музики, S. 75; Мишанич О. Література Закарпаття, S. 79–80; Франко І. Карпаторуське письменство, S. 138; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 603–607. PARFENOVYČ HERASYM / ПАРФЕНОВИЧ ГЕРАСИМ «Іисусе мой пресладкїй и Творче свѣта» (243) «О, Пресвятая Маріє Дівице» (142) (ein Lied auf die Ikone von Iversk, das Parfenovyč zugeschrieben wird) Herasym Parfenovyč (Anfang – Mitte des 18. Jh.s) war Priestermönch und Liederdichter. Pozdnejev zufolge zog Parfenovyč vor 1680 aus der Ukraine nach Moskau und ließ sich im Auferstehungskloster nieder, in dem damals viele Ukrainer lebten. Vielleicht hat er auch dort sein Lied verfaßt. In der Enzyklopädie von Brockhaus und Efron heißt es, daß H. Parfenovyč Verfasser des Liedes auf die wundertätige Muttergottes von Iversk «О, Пресвятая Маріє Дівице» sei. Diese Auffassung teilen auch Peretc und Ščeglova. Nach Pozdnejev ist sie jedoch haltlos. Da Parfenovyč aber aus der Ukraine kam, wo Mitte des 17. Jh.s die Tradition entstand, Lieder auf wundertätige Ikonen zu verfassen, erscheint es unberechtigt, ihm die Autorschaft des Liedes auf die Ikone der Muttergottes von Iversk abzusprechen. Denn in der Tradition der russischen geistlichen Lieder waren Lieder auf wundertätige Ikonen weder zur damaligen noch zu späterer Zeit bekannt. Bedeutsam ist auch die Tatsache, daß die Ikone von Iversk und ihre zahlreichen Kopien seit jeher in der Ukraine verehrt wurden. In der Enzyklopädie von Brockhaus und Efron wird Parfenovyč auch die Erzählung über die Vision des Heiligenscheins über dem Patriarchen Nikon zugeschrieben. Die Erzählung «Венец» wurde 1880 im «Christijanskoe čtenie» veröffentlicht. Vielleicht mit Parfenovyč verwandt war die Nonne Tajisija Parfjunovna, die das Lied «Із болестію сердца вопію до Бога» (Maslov 54 „b“, Universität 210, BLAN F 19–233 u. a. Handschriften) verfaßte. Infolge einer fehlerhaften Rekonstruktion des Akrostichons dieses Liedes in seiner Aufzeichnung im Liederbuch von I. Hrjadelevyč (NTŠ 172) wurde Tajisija von Ševčuk Anysija genannt. Die ältesten Aufzeichnungen des Liedes sind in Liederbüchern aus dem zweiten Viertel des 18. Jh.s enthalten, so z. B. im Bohohlasnyk von Kam’jane, im Liederbuch von Z. Dzjubarevyč sowie in einigen russischen Sammlungen aus den 40er – 50er Jahren des 18. Jh.s (Undol’skij 877 u. a.). Bibliographie: Медведик Ю. Історія української музики, S. 75; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви»: науково-дослідницькі передумови, S. 35; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, S. 22, 37, 79, 86, 205; Перетц В. Угро-русский песенник начала XVIII века, S. 179–180; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, Bd. І, S. 350–356; Перетц В. Малорусскія вирши и пѣсни, S. 153; Позднеев А. Рукописные песенники, S. 42–43; Українські письменники, S. 441; Шевчук В. Загадкові пісні з рукопису Івана Гряделевича, S. 135–140; Щеглова С. «Богогласник»,

Verfasser der Lieder des Bohohlasnyk

253

S. 247–248; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 260, 262, 466–467; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 622–623; Verse und Lieder, S. 22–23, 294. PAŠKOVS’KYJ IVAN / ПАШКОВСЬКИЙ ІВАН «Іисус днесь от гроба встаєт» (48) «Помяните, помолитеся ко Господу» (237) «Ієрей днесь з крестом грядет к Іордану» (NTŠ 370) «Істинно Давид псалміста» (NTŠ 356) «Поки ж думати, Боже дай знати» (NTŠ 370, weltlich) «Помрачніє часи днесь ся виясняйте» (NTŠ 370) «Хвалу ти хощу воздати» (NTŠ 356) «Херувими свят» (NTŠ 363; 789/1, 789/2; 860/3; Franko 4788, ASP 270) «Хто патрона потребуєт» (NTŠ 356) Ivan Paškovs’kyj (zweites Viertel – Ende des 18. Jh.s, Dorf Myščkivci, Gebiet Ternopil’) war ein griechisch-katholischer Priester und Liederdichter. Ihm wird eine Handschrift aus den 40er – 60er Jahren zugeschrieben, deren Bögen Bestandteil einer anderen Sammlung ukrainischer und polnischer Lieder sind. Es ist nicht bekannt, ob die verschiedenen Teile dieses Liederbuchs religiös-weltlichen Inhalts von I. Paškovs’kyj selbst zu einem Ganzen zusammengebunden worden sind oder ob dies in späterer Zeit geschah. Randbemerkungen eines Priesters aus Myškivci belegen, daß das Lied auf den hl. Nikolaus «Помрачніє часи» und das weltliche Lied «Поки ж думати» 1764 von Paškovs’kyj verfaßt wurden. Vermutlich schrieb er 1766 das Lied «Ісус днесь з крестом грядет». Ihm werden auch andere weltliche Lieder zugeschrieben wie «Мусиш ти ся признати» (Akrostichon: МАРУСЯ), «Тяжка річ любити» (ТВОй А.) sowie «Ой, мнѣ тяжкий жаль немалий» (ОЛЕНА). Das letztgenannte Lied wurde nach Hryhorij Nud’ha von Olena Kopot’, Ehefrau des orthodoxen Adeligen Ivan Žoravnyc’kyj (? – 1589), in Wilna verfasst (1565). Die weltlichen Lieder von I. Paškovs’kyj stehen inhaltlich der frühen ukrainischen Romanze nahe. Bibliographie: Булат Т. Камерно-вокальна лірика, S. 242–243; Возняк М. Історія, S. 320–321, 347–348; Возняк М. З культурного житя, S. 87–88; Bd. CIX, S. 22–26, 33; Возняк М. Матеріяли, S. 281–289; Грицай М. Лірична поезія, S. 365; Грушевський М. Кілька духовних вірш, S. 6–8 (misc.); Медведик Ю. Історія української музики, S. 76– 77; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, S. 27–28, 89, 144, 194; Нудьга Г. Не бійся смерті, S. 226–228; Пісні та романси, Bd. І, S. 208–215, 323– 324; Українська література ХVІІІ ст., S. 69–72, 651–652; Українські письменники, S. 443–444; Щеглова С. «Богогласник», S. 253–257; Voznjak M. Die Geschichte der ukrainischen Literatur, S. 504. PAŠKOVS’KYJ VASYL’ / ПАШКОВСЬКИЙ ВАСИЛЬ «Всѣх Царице, Владичице» (136) «Васілія Великаго, пастыря кесарійскаго» (180) «Воинства небеснаго силы» (158) Nicht im Bohohlasnyk enthaltene Lieder mit dem Akrostichon ВАСИЛІЙ: «Благодарим тя, Создателю всего свѣта» (NTŠ 378) «Великий мой жалю, по что мя смущаєш ?» (NTŠ 378) «Воспойте вси днесь пѣснь новую» (NTŠ 356; GKMK 1302/3)

254

Автори пісень Богогласника

«Всемырныя радосты церков ісполныся» (NTŠ 368) «Воскрес Христос днесь» (Liederbuch von H. Mylenevyč) «Великий мой жалю, по что мя смущаєш ?» (NTŠ 378) «Великий чудотворче Николає, святителю отче» (Liederbuch von I. Navyčyns’kyj) «Восплачмося християни, Христос молится за нами» (Maslov 51) Vasyl’ Paškovs’kyj (Mitte – Ende des 18. Jh.s) war Priester und Liederdichter. In einer Beschreibung des Liederbuches «Начало с Богом» von D. Levkovs’kyj veröffentlichte A. Petruševyč eine Randnotiz (1783), in der es heißt, daß Vasyl’ Paškovs’kyj vermutlich aus dem Dorf Lozanivka (Region Smila, Zentralukraine) stammte. Diese Handschrift enthielt nach Petruševyč auch ein Lied von Vasyl’ Paškovs’kyj auf den hl. Dymytrij. Er hat aber weder den Titel noch den Text des Liedes veröffentlicht. Aufgrund der Quellen- und Textanalyse ukrainischer Liederbücher hat sich jedoch ergeben, daß der Regent aus dem Lemkengebiet Hryhorij Černjans’kyj das Liederbuch von Levkovs’kyj samt allen Marginalien sorgfältig kopiert (Maslov 53) und auch das Lied von Paškov’kyj auf den hl. Märtyrer Dymytrij darin abgeschrieben hat (fol. 78–79v): Людіє, страны, вси христианы, Днесь триумфуйте и торжествуйте, Димитрѣй тщится, скоро спѣшытся В градѣ Солунѣ страдати. Es wurde empfohlen, den Text des Liedes zur Melodie des bekannten Osterliedes «Соторжествуйте всі купно нині» zu singen. Da das Akrostichon den Namen des Dorfes Luzanivka (ЛОЗАНОВКА) enthält (es gehört heute zur Region Kam’janka, die an die Region Smila im Gebiet Čerkasy angrenzt), besteht Grund zu der Annahme, daß Vasylij (Bazylij) Paškovs’kyj einen Teil seines Lebens, zumindest aber das Jahr 1783, im Dorf Luzanivka verbrachte. Wahrscheinlich war er griechisch-katholischer Priester und Missionar. Nach Voznjak sind Gedichte im Bohohlasnyk mit dem Akrostichon «Василій» Vasylij Paškovs’kyj zuzuschreiben, aber zwei Gedichte mit den Akrosticha «Пашковскій» bzw. «І. Пашковскій», die ihm von Ščurat zugeschrieben werden, seien dagegen Werke eines anderen Paškovs’kyj mit Vornamen Ivan (Матеріяли, S. 276). Andere Lieder mit dem Akrostichon ВАСИЛІЙ stammen Voznjak zufolge ebenfalls von dem Liederdichter Paškovs’kyj aus Luzanivka. Bibliographie: Барокові духовні пісні, S. 30, 128; Возняк М. Історія, Buch 2, S. 325, 332; Возняк М. Матеріяли, S. 239–240, 270–276, 381; Медведик Ю. Історія української музики, S. 75–76; Медведик Ю. Невідомі духовні пісні Дмитра Левковського, S. 228; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, S. 69; Петрушевич А. Сводная, S. 103; Пісні та романси українських поетів у двох томах, Bd. І, S. 226–227, 325–326; Українська література ХVІІІ ст., S. 75, 653; Українські письменники, S. 443; Щеглова С. «Богогласник», S. 248–253; Щурат В. Із студій, S. 25. P’JASEC’KYJ SEMEN / П’ЯСЕЦЬКИЙ СЕМЕН «Предстателницу Варвару» (163) Aufgrund alter Urkunden aus Žovka vermutet Vasyl’ Ščurat, daß Semen P’jasec’kyj in

Verfasser der Lieder des Bohohlasnyk

255

den Dörfern Kukyzov oder Turynec’ lebte. Er war möglicherweise verwandt mit dem apostolischen Protonotar und synodalen Examinator Oleksij P’jasec’kyj, der Autor und Verleger eines zweisprachigen (ukrainisch-polnischen) Liedes auf das wundertätige Kruzifix im Dorf Turynci (heute Kreis Žovka, Gebiet Lemberg) war. Bibliographie: Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, S. 133; Свенціцький І. Бібліоґрафічний курйоз, S. 159–161(misc.); Українські письменники, S. 502; Щеглова С. «Богогласник», S. 258–259; Щурат В. Із студій, S. 22; Prawdz[iwy] Wizerunk Zbawiciela Chrystusa Pana w Turynieckim Obrazie Cudami y Łaskami słynącego. Pieśn Panu Jezusie w Turynieckim Obrazie Cudami y Łaskami słynącym od XX Missionarzom Ruskim Dyalektem wydana [...] 1767. REUTS JOSYF [REUTS’kyj – ?] / РЕУТС ЙОСИФ [РЕУТСький – ?] «Источник духовный, Радости виновный» (61) Die älteste Textfassung des Liedes ist aus einer Aufzeichnung in einem Moskauer Liederbuch vom Ende des 17. Jh.s bekannt. Die ältesten Aufzeichnungen in ukrainischen Liederbüchern sind in den Sammlungen von Paškovs’kyj, Kalužnjac’kyj u. a. erhalten. Mitte des 18. Jh.s war das Lied in Weißrußland und Serbien bekannt. Aufgrund seines Inhalts, insbesondere seiner Deutung der Herbeikunft des Heiligen Geistes, vermutet Myrovyč, daß Reuts orthodoxen Glaubens war. Eine solche Deutung der Herbeikunft des Heiligen Geistes konnte nach Voznjak aber auch von einem Dichter stammen, der noch nicht zwischen griechisch-katholischem und orthodoxem Glaubensbekenntnis habe unterscheiden können. Auch von Ščeglova wird die Auffassung Myrovyčs nicht geteilt («Богогласник», S. 259). Auffallend ist, daß dieses Lied häufig auch in ukrainischen Liederbüchern der Basilianer aus dem 19. und 20. Jh. enthalten ist. Bibliographie: Возняк М. Матеріяли, S. 210; Мирович Н. Библиографическое и историко-литературное изслѣдование, S. 8; Українські письменники, S. 507–508; Щеглова С. «Богогласник», S. 259–260; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 558–559. ROSTOVSKIJ DIMITRIJ / РОСТОВСЬКИЙ ДИМИТРІЙ siehe TUPTALO D. / ТУПТАЛО Д. SKOVORODA HRYHORIJ / СКОВОРОДА ГРИГОРІЙ «Ах ! ушли ж моя лѣта» (227) «Ангели, снижайтеся, ко землѣ зближайтеся» «Пастыри мили, гдѣ вы днесь были ?» Hryhorij Skovoroda (?, Dorf Čornuchi, Gebiet Poltava – 3.12.1722, Dorf Ivanivci, Gebiet Charkiv) war ein bedeutender ukrainischer Philosoph und Aufklärer, Dichter und Musiker. Seine Ausbildung erhielt er an der Kiever Akademie. Es ist bekannt, daß er Flöte, Geige, Bandura und Gusli spielte. In den Jahren 1742–1744 war er Sänger der Hofkapelle in St. Petersburg und hatte den Rang eines höfischen Ustavščik (Zeremoniar). Anfang der 50er Jahre bereiste er einige Länder Mittel- und Osteuropas. Nach seiner Rückkehr aus dem Ausland (1753) war er als Lehrer für Poetik an den Kollegien von Perejaslav und Charkiv tätig. Die letzten zweieinhalb Jahrzehnte seines Lebens widmete er Wanderungen durch die Ukraine. In dieser Zeit schrieb er seine wichtigsten philosophischen und poetischen Werke. Anerkennung fanden auch seine weltlichen Lieder wie «Ах, счастьє, счастьє, бѣдноє, злоє», «Ах, ти свѣте лѣстний», «Ах поля, поля зелены», «Всякому городу нрав и

256

Автори пісень Богогласника

права», «Нема в світі правди», «Ой ты, птичко жолтобоко», «Сонце і пташка» oder «Стоїть явор над водою». Außerdem ist er Verfasser der Sammlung «Сад божественних пісень» („Garten der göttlichen Lieder“). Einige Forscher schreiben ihm das „CherubimLied“ zu. Zu seinem Lied «Ах, ушли ж моя літа» stellte O. Šrejer-Tkačenko fest, daß es bei der ukrainischen Bevölkerung bis heute unter dem Titel „Skovorodynivs’ka“ bekannt sei. Von den wandernden Lirnyky und Kobsaren stammende Volksliedvarianten des Liedes wurden erstmals durch M. Lysenko und P. Demuc’kyj in der Region Kiev aufgezeichnet. In der zweiten Hälfte des 18. Jh.s waren zudem Skovorodas Lieder «Ангели, знижайтеся» und «Пастирi милi» sehr bekannt. Letzteres ist laut V. Peretc von Skovoroda aus dem Polnischen übersetzt worden. Diese Auffassung vertrat auch Dm. Bahalij. Bahalij sah in Skovorodas Liedern „eine interessante Verbindung von Schul- und Volkselementen, von Kunst- und Volksmusik, in der letztlich kirchliche Motive vorherrschen“ (Багалій Д. Український мандрований філософ, S. 339–340). Bibliographie: Багалій Д. Український мандрований філософ, S. 335–340; Булат Т. Камерно-вокальна лірика, S. 244–245, 251–252; Булат Т. Український романс, S. 39– 45; Боровик М., Іваньо І. Новознайдений музичний твір, S. 67–70; Іваньо І. Григорій Сковорода і народна пісня, S. 81–90; Корній Л. Історія, Bd. ІІ, S. 115–119; Медведик Ю. Історія української музики, S. 77–78; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, S. 30, 58, 231; Мишанич О. Григорій Сковорода і усна народна творчість, S. 119–128, 133–141; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, Bd. І, S. 244–245; Перетц В. Малорусскія вирши и пѣсни, S. 156; Перетц В. Очерки, S. 19–39; Пісні літературного походження, S. 68–74, 453–454; Пісні та романси, Bd. І, S. 229–232, 326–327; Позднеев А. Рукописные песенники ХVІІ– ХVІІІ вв. Москва 1996, S. 385; Сковорода Григорій. Повна академічна збірка творів. Харків, 2010; Софронова Л. Три мира Григория Сковороды. Москва, 2002; Українські народні романси, S. 78–79; Українські письменники, S. 520–536; Ушкалов Л., Марченко О. Нариси з історії філософії Григорія Сковороди. Харків 1993; Ушкалов Л. Триптих про українськість Сковороди // Верховина. Дрогобич, S. 335–350; Ушкалов Л. Українське барокове богомисліє. Сім етюдів про Григорія Сковороду. Харків 2001; Херувимська пісня України, S. 278–284; Хрестоматія, S. 31–35; Шеффер Т. Канти, S. 220, 223; Шреєр-Ткаченко О. Григорій Сковорода – музикант, S. 30–90; ШреєрТкаченко О. Історія, S. 133–141; Чижевський Дм. Філософія Г. С. Сковороди. Харків 2004; Щеглова С. «Богогласник», S. 264–266. SLAVYNEC’KYJ JEPIFANIJ / СЛАВИНЕЦЬКИЙ ЄПІФАНІЙ «О Дѣвице всечестная !» (102) Jepifanij Slavynec’kyj zugeschriebene Lieder: «Ангелом, Творче Боже, триголосно свѣтлый» (Muzejskij 1743, 2469; Titov 4172) «Благословенная слава боголѣпна» (Muzejskij 1743; Titov 4172) «Божественным сїяя» (Pogodin 426; Muzejskij 1743, 1938) «Благаго Царя Мати, що ты маєм воздати» (Pogodin 426, 1974; Muzejskij 1938; NMAŠ Q. 17; Maslov 45, 47, 54 «b») «Вседержителю Христе Божій сыне» (Muzejskij 1743; Muzejnyj 9498; Pogodin 426; Titov 4172) «Гласом небесным во вышних воспѣтый» (Muzejskij 1743, 1938; Chludov 126)

Verfasser der Lieder des Bohohlasnyk

257

«Да восхвалят вся твари умами» (Muzejskij 1743; Pogodin 426; Titov 4172) «День надвечерній в Сіонѣ сіяєт» (Muzejskij 1743, 1938, 2469; Chludov 126, Undol’skij 897) «Дѣво святая, Дѣво прекрасная» (Muzejskij 1743, 1938) «Єдиного славы царя невещественная заря» (Pogodin 426) «Живоноснейший сад» (Muzejskij 1743; Chludov 126; Pogodin 1974) «Звѣзда, являющи солнца» (Muzejskij 1938, 2469; Pogodin 426; Maslov 45, 47; Franko 4784) «Земля нынѣ небо зрится» (Muzejskij 1743; Pogodin 426) «Златоизваянная небовосходная» (Muzejskij 1743, 1938; Muzejnyj 9498; Pogodin 426) «Иже все изрядне дни своя скончала» (Muzejskij 1743, 1938; Pogodin 426) «Исполнь грома гласов громов, сын явственный» (Muzejskij 1743; Muzejnyj 9498; Titov 4172; Щукін 61) «Како возможем достойно хвалити» (Muzejskij 1743, 1938; Pogodin 426) «Красная дѣво, красная дѣво, кров тя украшаєт» (Muzejskij 1743, 1938; Pogodin 426; Chludov 126; Franko 4784; NMAŠ Q. 71) «Лик составим пѣсненный» (Muzejskij 1743; Muzejnyj 9498; Pogodin 426; Titov 4172) «Мироточивых струй обилныя рѣки» (Muzejskij 1743; Pogodin 426) «Небесная двери, Сионские врата» (Muzejskij 1743; Pogodin 426) «О пресвятая Маріє Дѣвице» (Muzejskij 1743, 1938; Pogodin 426; Chludov 126) «Одѣяйся свѣтом вѣчным» (Muzejskij 1743; Muzejnyj 9498; Pogodin 426; Titov 4172) «Покаянію днесь проповідника» (Muzejskij 1743, 1938; Chludov 126; Pogodin 426; Titov 4172) «Прекрасных пѣсней лѣт єсть» (Muzejskij 1743, 1938; Pogodin 426; Chludov 126) «Пресвятых отче, начал началнейший» (Muzejskij 1743) «Радосте миру, Дѣва пресвятая» (Ikone aus Iversk) «Радуйся, радость Твою воспѣваю» (Muzejskij 1743, 1938; Pogodin 426; Chludov 126; ASP 135; Maslov 45, 47, 54 «б») «Ратуй Маріє, ратуй, погибаєм» (ASP 233; NMAŠ Q.175; Muzejskij 1743 1938; Pogodin 426; Chludov 126; BLAN F 19–233) «С высоты твоєя во Тройцы єдиный» (Muzejskij 1743, 2469; Muzejnyj 9498; Chludov 126; Pogodin 426) «Свѣтлых свѣтом зѣло божественным» (Muzejskij 1743, 1938; Pogodin 426; Chludov 126) «Святіи святителіє, к вам вси прибѣгаєм» (Muzejskij 1743, 1938; Pogodin 426; Chludov 126) «Святых пресвятый сій на херувимѣх» (Muzejskij 1743; Pogodin 426; Titov 4172; Muzejnyj 9498) «Спаси, Маріє, спаси, погибаю» (siehe «Ратуй, Маріє») «Тайно восплещаєм, духом веселяще» (Muzejskij 1743, Titov 4172) «Хвалят Тя блажаще, Пречистая Дѣвице» (Muzejskij 1743; Maslov 45; Franko 4784; BLAN F 19–233)

258

Автори пісень Богогласника

«Щедротам отче и всякія славы» (Muzejskij 1743, 1938; Pogodin 426; Titov 4172; Muzejnyj 9498) «Царю небесный, златым вѣнцем славы» (Undol’skij 897; Muzejskij 1743, 1938; Pogodin 426; Chludov 126; Maslov 48) «Царю царствующих, Боже триличный» (Muzejskij 1743; Titov 4172; Muzejnyj 9498) «Человѣкобожный свѣт днес на Фаворѣ» (Muzejskij 1743; Muzejnyj 9498; Pogodin 426; Titov 4172) «Чистая Дѣво, Царице» (Muzejskij 1743, 1938; Chludov 126; Pogodin 426; Titov 4172; NMAŠ Q. 71 (Var.); Maslov 45) «Что тя именуєм, обрадованная» (Muzejskij 1743; Chludov 126; Pogodin 426, 1974) «Шари огненны на воздусе носят» (Muzejskij 1743, 1938; Pogodin 426; Titov 4172) Jepifanij Slavynec’kyj (? – 1675, Moskau) war einer der bedeutendsten Theologen innerhalb der ersten Welle der Emigration ukrainischer Gelehrter nach Moskau. Es gibt Anhaltspunkte dafür, daß er vor 1632 die Kiever Bruderschaftsschule besuchte. Danach setzte er sein Studium außerhalb der Ukraine fort. Nach seiner Rückkehr in die Ukraine wurde er Mönch und Lehrer am Kiever Mohyla-Kollegium. Auf Geheiß des Zaren Aleksej Michajlovič (Urkunde vom 25.5.1649 an den Kiever Metropoliten Syl’vestr Kosov) begab sich Jepifanij Slavynec’kyj zusammen mit Arsenij Satanovs’kyj und Feodosij Sofonovyč im Sommer desselben Jahre nach Moskau, wo sie die Bibel aus dem Griechischen sowie andere gottesdienstliche Schriften übersetzen sollten. 1663 erschien in Moskau die Ostroger Bibel mit seinem Vorwort im Druck. Der Synod beauftragte ihn 1674, eine neue russische Bibelübersetzung anzufertigen und das Meßbuch (Služebnik), das Stundenbuch (Časoslov), den Psalter u. a. zu überarbeiten und zu drucken. Dem Priestermönch Jepifanij Slavynec’kyj werden insgesamt etwa 150 Werke zugeschrieben. Erfolgreich betätigte er sich in verschiedenen humanistischen und naturwissenschaftlichen Disziplinen sowie als Schriftsteller und begabter Übersetzer, als Verfasser zahlreicher Predigten, Lexika usw. Er war Mitbegründer und Rektor der ersten slavischgriechisch-lateinischen Schule in Moskau und gilt als Verfasser von über 40 geistlichen Liedern (Kanty). Etwa ein Viertel von ihnen entstand in der Ukraine (enthalten in mehreren ukrainischen Liederbüchern vom Ende des 17. bis zur ersten Hälfte des 18. Jh.s). Die Lieder aus seiner Moskauer Zeit kamen Anfang des 18. Jh.s außer Gebrauch. Ihre Texte und Melodien waren in der Ukraine, wie aus handschriftlichen Liederbüchern hervorgeht, gar nicht bekannt oder nicht populär. Bibliographie: Барокові духовні пісні, S. 113–114, 171–177; Боровик М. Становлення багатоголосого хорового співу, S. 186; Возняк М. Матеріяли, S. 184–185, 177– 178, 182–183; 190–192 (варіант); Горбач О. Перший рукописний українсько-латинський словник […]. Рим 1968. Грінченко М. Український романс, S. 183; Грушевський М. Сьпіваник, Bd. XVII, S. 32; Гнатюк О. Українська духовна бароккова пісня, S. 134–135; Келдыш Ю. Ранний русский кант, S. 88; Лексикони Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського. Київ 1973; Медведик Ю. Історія української музики, S. 78–81; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, S. 37, 67, 72–73, 79, 87, 153, 206–207, 231; Німчук В. Славинецький Є. // Українська мова, S. 607; Позднеев А. Рукописные песенники, S. 56–79, 91–93, 96; Преображенский А. От униатского канта до православной херувимской, S. 17–18; Український кант, S. 150–153, 186; Українські

Verfasser der Lieder des Bohohlasnyk

259

письменники, S. 539–542; Хрестоматія, S. 27; Чижевский Д. Акростихи Германа и старорусские акростихи, S. 102; Яворский Ю. Материалы, S. 16; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 253, 256–258; Dolskaya-Ackerly O. The Early Kant, p. 102–104, 226, 229– 235, 244, 245–252; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 641–644; 648–652, 840–844; 847–850; 856–855; Pozdneev A. Polskie pieśni, S. 479; Pozdneev A. Die geistlichen Lieder des Epifanij Slavineckij, S. 356–357; Pozdneev A. Die tonischen Elemente, S. 405–412; Spiritual Song, pp. 2–3, 16–17, 118–119, 126–127, 152–155, 162–163, 168–169, 188–190, 202–203, 228–229, 242–245, 260–261, 278–279, 282–283, 288–289, 318–322; Verse und Lieder, S. 6, 12–13, 20, 36, 44–45, 50, 52, 59, 62, 65, 68–70, 77–78, 82, 86, 94, 99, 109, 117, 124, 145, 152–153, 161, 166, 168–170, 177, 180, 191–192, 196–198, 200, 204–206, 310. SOPATYC’KYJ / СОПАТИЦЬКИЙ «Свѣтло небо со ангелы, веселися» (81) Der älteste Text dieses Liedes ist aus dem Bohohlasnyk bekannt. Informationen über den Autor fehlen. Bibliographie: Українські письменники, S. 555; Щеглова С. «Богогласник», S. 266– 267. STARZYMOWSKI ADAMUS «Moriendum, hoc est certum, lex est immutabilis» (228) Über den Kanoniker aus der weißrussischen Stadt Polock Adam-Kazimierz Starzymowski gibt es keine Informationen. Sein Lied ist in ukrainischen Handschriften nicht zu finden. Bibliographie: Перетц В. Малорусскія вирши и пѣсни, S. 155; Щеглова С. «Богогласник», S. 274; Щурат В. Із студій, S. 27. SVENTOVS’KYJ / СВЕНТОВСЬКИЙ «Троне вышный, днесь двигнися» (105) Aus der Sammlung «Начало с Богом» von D. Levkovs’kyj geht hervor, daß der Name des Verfassers dieses Liedes Sventovs’kyj war, und er stammte demnach wohl aus dem „acht ukrainische Meilen von Uman’ entfernten Trostjanec’“ («з города Тростянця, від∗ даленого від Умані 8 українських миль» ; das Dorf Trostjanec’ gehört heute zur Region Kaniv im Gebiet Čerkasy). Diese Schlußfolgerung zog auch Voznjak: „Das Akrostichon «Тростянець» […] weist auf den Autor Sventovs’kyj aus Trostjanec’, einem Ort im Kiever Raum, hin“ (Історія, S. 320). Bibliographie: Возняк М. Матеріяли, S. 202; Возняк М. Історія, S. 320; Петрушевич А. Сводная, S. 103; Українські письменники, S. 516; Щеглова С. «Богогласник», S. 263–264; Щурат В. Із студій, S. 14; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 261.

ŠUBOVYČ [ADRIJAN – ?] / ШУБОВИЧ [АДРІЯН – ?] siehe auch ADRIAN «Широта земная твоих чудес глаголати невозможет» (68) «Ach móy Boże !» (220) ∗

Eine ukrainische Meile entspricht 9, 278 km, siehe Енциклопедія українознавства, Bd. IV. Lemberg 1994, S. 1535.

260

Автори пісень Богогласника

Verfasser der Lieder war nach Ščurat Adrijan Šubovyč aus dem Basilius-Kloster in der Stadt Ovruč (Region Žytomyr). Diese Annahme stützt Ščurat auf Angaben des handschriftlichen Klosterkatalogs, dem zu entnehmen ist, daß der Liederdichter 1745 in dem Dorf Stanislavčyk (heute RegionVinnycja, Ukraine) geboren wurde und sein späterer Lebensweg eng mit Počajiv verbunden war. Diese recht glaubhaften Vermutungen Ščurats werden indessen von Ščeglova angezweifelt, wobei sie ihre Kritik nicht begründet. Die ältesten Liedtexte Šubovyčs sind aus dem Bohohlasnyk und aus gekürzten handschriftlichen Kopien des Bohohlasnyk aus dem 19. Jh. bekannt. Bibliographie: Українські письменники, S. 601; Щеглова С. «Богогласник», S. 270, 274–275; Щурат В. Із студій, S. 12, 27. TARNAVS’KYJ VASYL’ / ТАРНАВСЬКИЙ ВАСИЛЬ «В Соломоновой церкви, явися» (89) «Торжественно воскликните, во пѣснех вси восхвалите» (184) «Трам (?) Бога вишнаго, Ісуса сладкаго» (NTŠ 378) Vasyl’ Tarnavs’kyj lebte Mitte bis zweite Hälfte des 18. Jh.s in Galizien, wahrscheinlich in der Region Lemberg, wie ein Lied auf das Kruzifix von Turynec’ belegt. Die Liedtexte Tarnavs’kyjs waren in Galizien sowie unter den Emigranten aus Transkarpatien und Galizien in Rus’kyj Kerestur (Руски Крстур, Serbien) bekannt . Bibliographie: Возняк М. Матеріяли, S. 294, 299–230, 381; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, S. 88, 177; Петрушевич А. Сводная, S. 50, 192; Українські письменники, S. 559–560; Щеглова С. «Богогласник», S. 267–270; Щурат В. Із студій, S. 25. TUPTALO DANYLO / ТУПТАЛО ДАНИЛО «О горе, мнѣ грѣшнику сущу !» (33) «Нас дѣля Распятаго Маріа видящи» (101) «Іисусе прелюбезний, сердце сладосте !» (242) «Взирай с прилѣжанієм, тлѣнный человѣче» (ТОА 152) «Воплю к Богу в бѣдѣ моєй» (Muzejskij 1743; Undol’skij 897) «Господи мой, ярость Твою не покажи надо мною» (Titov 2540) «Добраго воя цареви избранна» (SPk 21) «Зрящи сына поносной смерти сужденна» (Titov 2540) «Имам аз своєго Иисуса моєго» (Titov 2540) «Мати милосерда, ты єси ограда !» (SPk 21) «Надежду мою в Бозе полагаю» (Titov 2540) «О возлюбленный Сыне, что сїє сотворил ?» (Titov 2540) «О душе каждая вѣрна, ко Богу не лицемѣрна» (BRAN 16. 6. 29) «Похвалу принесу сладкому Иисусу» (Muzejskij 1743) «Превзыдох мѣру, о мой вѣчный Боже» (Pogodin 1974) «Ты єси Иисусе, Ты моя радосте» (Titov 2540) «Христе, Боже, Іисусе сладчайшій» (SPk 21) Danylo Tuptalo (Dimitrij, Metropolit von Rostov, Hl.) war ein bedeutender Vertreter der ukrainischen Kirche, religiöser Schriftsteller und Prediger (Dezember 1651, Makariv – 28.10.1709, Rostov, heute Gebiet Jaroslavl’, Rußland). Er wurde in der Region Kiev in die Familie des Kosakenführeres Sava Tuptalo geboren. 1662–1665 studierte er am Kiever

Verfasser der Lieder des Bohohlasnyk

261

Mohyla-Kollegium. 1668 wurde er Mönch und nahm den Namen Dymytrij an. 1675 wurde er durch den Erzbischof von Černigov Lazar Baranovyč zum Priestermönch geweiht. Unter dem Hetman Ivan Samojlovyč war er Prediger in Baturyn und Abt des dortigen Klosters. 1683, als er im Kiever Höhlenkloster lebte, begann er seine hagiographischen Studien. Er wurde Abt und Archimandrit mehrerer Klöster, z. B. im Kloster des hl. Kyryl in Kiev, im Peter und Paul-Kloster in Hluchiv, im Jelec’kyj-Kloster in Černigov und im Erlöser-Kloster in Novhorod-Severs’kyj. 1684 wurde Danylo Tuptalo auf Geheiß von Varlaam Jasyns’kyj Prediger im Kiever Höhlenkloster. Hier begann er mit der Arbeit an den Lesemenäen, die er über 20 Jahre lang fortsetzte, auch nachdem er Metropolit zunächst von Tobol’sk (1701) und dann von Rostov (1702) geworden war. 1757 wurde er heilig gesprochen. Zu seinen bedeutendsten Werken gehören die Sammlung von Predigten und geistlichen Dichtungen «Руно орошенноє» (Černigov 1680, 1689, 1696), die berühmten Lesemenäen («Четьї-Мінеї») in vier Bänden (Kiev 1689, 1695, 1700, 1705), mehrere religiöse Schuldramen, insbesondere die bekannten Komödien «Комедія на день Рождества Христова» (Uraufführung 1702) und «Комедія на Успеніє Богородиці» (geschrieben 1667). Die Sprache seiner theologischen Werke ist mit Ukrainismen durchsetztes Kirchenslavisch, die seiner Predigten und Privatbriefe steht der Volkssprache nahe. Fachgelehrte schreiben ihm mehr als 20 geistliche Lieder (Kanty) zu. L. Kostjukovec’ hält Tuptalo auch für den Autor des bekannten ukrainischen geistlichen Liedes aus dem 17. Jh. «О хто, хто Николая любить». Sie beruft sich auf die Aufzeichnung dieses Liedes in einer russischen Handschrift des 19. Jh.s, in der es heißt, daß es ein Kant von Dmitrij Rostovskij sei («канта Дмитрия Ростовского»; RDB, Archiv D. Razumovs’kyjs, Karton 21, Nr. 11). Diese These wird jedoch von keiner anderen handschriftlichen oder gedruckten Quelle bestätigt. Daß eine solche Notiz erst im 19. Jh. auftaucht, ist kein überzeugendes Argument, zumal es sich eigentlich um eine Marginalie auf einem Notenblatt handelt, die nicht speziell als beachtenswerte Information angefertigt wurde. Bibliographie: Возняк М. Історія, S. 596–597; Израилев А. Псальмы или духовные канты. Москва 1889; Келдыш Ю. Ранний русский кант, S. 78; Климов В. Туптало (Тупталéнко) Данило Савич, S. 545–548. Колосова В. Духовні вірші, S. 433–434; Медведик Ю. Історія української музики, S. 81–82; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви»: науково-дослідницькі передумови, S. 35, 38–40; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, S. 30, 37, 67, 72, 83, 86–87, 149, 194, 203, 205–206, 231; Перетц В. Малорусскія вирши и пѣсни, S. 152–153; Позднеев А. Рукописные песенники, S. 47–51; Сироїд Ол. «Взирай с прилѣжанієм, тлѣнный человѣче» Дмитра Туптала, S. 500–506; Сироїд Ол. Музичні аспекти віршів Дмитра Туптала, S. 124–133; Сироїд Ол. Псальми Дмитра Туптала, S. 153–166; Сироїд Ол. Псальма Дмитра Туптала «Мати милосерда! Ты еси ограда», S. 49–59; Сулима М. Українська драматургія XVII–XVIII ст., S. 58–60, 70–71; Український кант, S. 182–184; Українська поезія. Середина ХVІІ ст., S. 318–328, 612–615; Українські письменники, S. 569–581; Шеффер Т. Канти і псальми, S. 227; Шляпкин И. Св. Димитрий Ростовкий. СПб 1891; Щеглова С. «Богогласник», S. 260–264; Янковская Л. К исследованию писательского мастерства Димитрия Ростовского, S. 383–396; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 253–258; Dolskaya-Ackerly O. The Early Kant, p. 108–112, 156–159, 231, 233, 244, 255–257; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 108–118, 554–555, 557–558; 586–587, 645–646.

262

Автори пісень Богогласника

TUROVS’KYJ IVAN / ТУРОВСЬКИЙ ІВАН «Излый мнѣ, Боже, со небесє слезы» (218) Die älteste Aufzeichnung dieses Liedes enthält ein Liederbuch aus der Mitte des 18. Jh.s. Informationen über den Autor fehlen. Bibliographie: Українські письменники, S. 581–582; Щеглова С. «Богогласник», S. 269–270. VENEDYKT / ВЕНЕДИКТ «Взбранная Дѣво Мати» (99) Älteste Aufzeichnungen dieses Liedes in Liederbüchern aus der Mitte des 18. Jh.s. Informationen über den Autor fehlen. Bibliographie: Перетц В. Малорусскія вирши и пѣсни, S. 150; Українські письменники, S. 229–230; Щеглова С. «Богогласник», S. 201–202. VOL’S’KYJ IOAN / ВОЛЬСЬКИЙ ІОАН «Іордан уготовися, Іоанне, скоро спишися» (27) «Истинна радость Крест Христа» (73) «Воспойте согласно пѣснь нову прекрасно» (84) «Истинная Мати свѣта, Пречистая Панно» (86) «Вселенная, торжествуй днесь» (95) «Изыдите, вси архангелов хори» (107) «Ісполнися, небо і земля» (131) ∗ «Воскрес днесь, просвѣтимся нинѣ» (Liederbuch von Kalužnjac’kyj) «Избави всѣх от геєни» (Liederbuch von Javoriv) «Істини глас твой, Михаїле» (NTŠ 370) «Ісусе, Царю расп’ятій» («Пісні благоговійні». Počajiv 1806; NTŠ 68, 356) Nach Voznjak und Ščurat lebte Ioan (Ivan) Vol’s’kyj in Kam’janci-Strumylovij (heute Kam’janka-Buz’ka, nahe Lemberg) im zweiten bis dritten Viertel des 18. Jh.s. Darauf deuten vor allem die Aufzeichnungen seiner Lieder in den Liedersammlungen jener Zeit mit vollständig oder teilweise erhaltenen Akrosticha hin. Vermutungen, dass Vol’s’kyj früher gelebt und 1729 gestorben sei, entbehren jeder Grundlage. Ebenso ist es unbegründet, ihn dem Jesuitenorden zuzurechnen, wie dies Myrovyč tut. Es ist nicht auszuschließen, daß Vol’s’kyj tatsächlich Anfang des 18. Jh.s geboren wurde, wenn das Lied «Ізийдіте, ангелов лики» I. Vol’s’kyj zuzuschreiben ist, wie dies Voznjak getan hat. Die älteste Aufzeichnung dieses Liedes ist im Bohohlasnyk von Kam’jane von 1734 aufgezeichnet, eine Tatsache, die Voznjak bekannt war, bei den Ermittlungen zu Vol’s’kyjs Biographie allerdings seiner Aufmerksamkeit entgangen ist. Das Lied erschien auch im Bohohlasnyk von Suprasl’ und in anderen handschriftlichen Liedersammlungen der damaligen und in späterer Zeit. Aber ein Akrostichon mit Vol’s’kyjs Vor- oder Nachnamen fehlt in den erwähnten handschriftlichen Bohohlasnyk-Ausgaben. Dagegen weist der Text der Liedersammlung von Jasenycja Sil’na (bei Drohobyč, Anfang 19. Jh.) laut Voznjak „mit großer Wahrscheinlichkeit auf den Verfasser des im Bohohlasnyk enthaltenen Liedes auf den Ostertag mit der ∗

Die Angaben zu den Liedern, die auch in anderen Liederbüchern enthalten sind, beziehen sich hier und im Folgenden jeweils auf deren älteste Aufzeichnung.

Verfasser der Lieder des Bohohlasnyk

263

Anfangszeile «Ізийдіте, ангелов лики» hin“. Im Text dieses Liederbuchs findet sich eine Spur Ivan Vol’s’kyjs in dem Akrostichon „Вол.“ (M. Voznjak, З поля, S. 14). Voznjak macht in diesem Zusammenhang auch auf den „Imperativ der Verben“ als eine sprachliche Eigenheit in Vol’s’kyjs Liedtexten aufmerksam (ebd.) und betont dies u. а. bezüglich des Liedes «Ізийдіте, ангелов лики». Das ist zutreffend, denn in den genannten Liedern begegnen wir häufig Imperativformen, selbst in Incipits: «уготовися», «воспойте», «торжествуй», «ізидіте», «ізбави», «ісполнися», «просвітимся». In einer Strophe des Liedes «Ізийдіте, ангелов лики» heißt es: Вострубѣте и воскликнѣте, Всю тварь к себѣ созовѣте ……………………………….. Ликующе воспѣваймо И руками восплещаймо… Eben hier entdeckte Voznjak Reste eines Akrostichons. Bemerkenswert ist, daß die Phrase «Ликующе воспіваймо, і руками восплещаймо» (Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 755) im Bohohlasnyk von Kam’jane fehlt, im Bohohlasnyk von Suprasl’ jedoch, wie aus der Untersuchung von D. Stern (Die Liederhandschrift F 19–233, S. 545) hervorgeht, vorhanden ist. Das Akrostichon ist demnach in verschiedenen Regionen recht bald aus dem Liedtext verschwunden. Es ist deshalb wahrscheinlich, daß es sich um ein Lied von Vol’s’kyj handelt. Und daß das Akrostichon nur fragmentarisch in der Liedersammlung aus dem Gebiet von Drohobyč anzutreffen ist, spricht ebenfalls für die Urheberschaft von Vol’s’kyj, denn das Dorf Jasenycja-Sil’na und die Stadt Kam’jankaStrumylova liegen nahe beieinander, anders als das Lemkengebiet und Suprasl’. Analog könnte man wohl auch das Lied «Вострубите, воскрикніте, Матер Цареву созовіте…» aus dem Bohohlasnyk Vol’s’kyj zuschreiben. Denn dieses Incipit ist fast identisch mit der soeben erwähnten Strophe aus seinem Lied «Ізийдіте, ангелов лики». Das Thema der Muttergottes nimmt in seinen Liedern einen wichtigen Platz ein, und die Verherrlichung der wundertätigen Ikone der Muttergottes von Kam’janka-Strumylova, die Joanykij Galjatovs’kyj in «Небі новім з новими звіздами сотворенноє» (Lemberg 1665, Kiev 1677, Mohyliv 1699) besungen hat, kann ein Beleg dafür sein, daß Vol’s’kyj um die Wende des 17. zum 18. Jh. geboren wurde. Fraglich ist jedoch, ob er im Jahr 1729 verstarb. Die Lieder «Ізийдіте, ангелов лики» und «Вострубите, воскрикніте …» können einer älteren Phase seines Liedschaffens angehören, als Vol’s’kyj seinen Vor- und Nachnamen noch nicht in Akrosticha festhielt. Allerdings bedürfen diese Lieder noch unter anderen Gesichtspunkten einer genaueren Attribuierung ihres Verfassers. Denn auch einige andere seiner Akrostichon-Lieder sind mit recht auffälligen Textveränderungen an die Herausgeber des Bohohlasnyk gelangt. Bibliographie: Возняк М. З культурного житя, S. 13, 92–94; Возняк М. Матеріяли, S. 213–221, 278; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, Bd. LVI, S. 38; Грушевський М. Кілька духовних віршів, S. 12–13 (misc.); Медведик Ю. Історія української музики, 11, S. 71; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, S. 28, 194; Мирович Н. Библиографическое и историко-литературное изслѣдование, S. 80; Перетц В. Малорусскія вирши и пѣсни, S. 149; Українські письменники, S. 276–277; Щеглова С. «Богогласник», S. 203–210; Щурат В. Із студій, S. 23–24; Die Liederhandschrift F 19–

264

Автори пісень Богогласника

233, S. 544–545, 570–571; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 189–189, 636–637, 754– 756, 904–906. VYSL[OC’KYJ] / ВИСЛ[ОЦЬКИЙ] «От небес посланна благодать» (204) Das Lied des Basilianer-Vaters Vysloc’kyj ist durch den Bohohlasnyk und durch handschriftliche Liedersammlungen des 19. Jh.s. bekannt geworden. Der Verfasser des Liedes lebte vermutlich in der zweiten Hälfte des 18. Jh.s. Wahrscheinlich besteht eine Verbindung des Verfassers zu der in Galizien in der ersten Hälfte des 18. Jh.s bekannten Familie Vysloc’kyj. Ščurat erwähnt einen Basilianer-Vater namens Dyonisij Vysloc’kyj aus Sjaniččyny (heute Polen), gest. 1753. Ein Meletij Vysloc’kyj, geb. 1731, war Mönch in den Klöstern von Dobromyl’ bei Lemberg und von Počajiv. Von Petro und Jakiv Vysloc’kyj stellt Ščurat unter Berufung auf Antin Petruševyč fest, daß sie „Teilnehmer an der Weihe von Varlaam Šeptyc’kyj“ (Bischof von Lemberg, 1647–1715) waren. Bibliographie: Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, S. 25; Петрушевич А. Сводная, S. 54; Українські письменники, S. 230; Щеглова С. «Богогласник», S. 202–203; Щурат В. Із студій, S. 19–20, 22. VATER ZUTĚČ [ZUKEVYČ – ?] / ОТеЦ ЗУТиЧ [ЗУКЕВИЧ – ?] «Огонь горящій во сердцѣ моєм» (47) Andere Varianten des Akrostichons: ОТеЦ Г. (NTŠ 356); ОТеЦ ГАІТ (Franko 4791, Galizien, Wolhynien, drittes Viertel des 18. Jh.s; Liederbuch von Navyčyns’kyj, 1785 – erste Hälfte des 19. Jh.s). Die älteste Textfassung des Liedes «Огонь горящій…» ist aus Aufzeichnungen in Liederbüchern aus dem letzten Viertel des 18. Jh.s bekannt. Im Liederbuch von Navyčyns’kyj entdeckte Voznjak das Akrostichon ЗУКЕВИЧ, durch das der Nachname des Verfassers ∗ des Liedes «Зѣниця неба ведет нас до предивной хвали з милости данной» (der Liedtext ist nur aus dieser Sammlung bekannt) entschlüsselt werden konnte. Ob die Akrosticha ОТеЦ ЗУТѣЧ und ЗУКЕВИЧ sich auf denselben Verfasser beziehen, ist nicht bekannt, doch sind beide Lieder im Gesangbuch von Navyčyns’kyj enthalten. Daher ist zu vermuten, daß es sich um denselben Liedautor handelt, der vermutlich in der Mitte bis in die zweite Hälfte des 18. Jh.s im Gebiet Ternopil’ lebte. Bibliographie: Возняк М. Матеріяли, S. 336–337. ZAPOTOC’KYJ PETRO / ЗАПОТОЦЬКИЙ ПЕТРО «Патріарси, торжествуйте, отроковици, бодрствуйте» (93) Die ältesten Aufzeichnungen dieses Liedes sind in Liederbüchern von Anfang des 18. Jh.s erhalten. Bekannt ist auch ein Lied auf die Muttergottes von einem anderen Zapotoc’kyj mit dem Vornamen Pavlo («Прійдѣте, крикнѣте на триумф согласно»; співаник Калужняцького). Informationen über den Autor fehlen. Bibliographie: Возняк М. Матеріяли, S. 206–207; Українські письменники, S. 340– 341; Щеглова С. «Богогласник», S. 219–220; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 253– 254. ∗

Bei M. Voznjak fehlerhaft: «ведет на себо (!) предивной хвали».

Verfasser der Lieder des Bohohlasnyk

Lieder von Basilianer-Vätern in polnischer und lateinischer Sprache Пісні отців-василіян польською та латинською мовами 1. «Изыдѣте, дщери сіонскія, нынѣ» (42) 2. «Ach, wypłyńcie oczy ze łzami» (46) 3. «Многими усти гласи іспусти» (110) 4. «Вселенныя вся страны, земляне» (111) 5. «К Тебѣ, Божія Мати, прибѣгаєм» (114) 6. «Пречиста Дѣво, Мати Руського краю, по істині любящих тя» (115) 7. «Нынѣ прославися, Почаєвска скала» (117) 8. «Naymilsza Niebios i ziemi Ozdobo» (118) 9. «Помози нам, Христе Боже» (119) 10. «Królowa, Niebios Pani, Hołdaiem Ci poddani» (120) 11. «Мати свѣта, многопѣта, небес Оздобо» (121) 12. «Boga wierni hołdownicy» (122) 13. «Тройцы четцы хрістіане» (123) 14. «Zrzódło Łask, wzorze Cnót, Nieba Ozdobą» (124) 15. «Лѣти давну з чудес славну вси ублажаимо» (125) 16. «Злату трубу, словес губу» (145) 17. «Nowa Jutrzeńko, w Zachodzie wschodząca» (146) 18. «Соберитеся з вселенная, вся пѣвцев лики» (179) 19. «Всемірнаго днесь начало веселія розсіяло» (197) 20. «Искапайте, горы, днесь сладость» (198) 21. «Пресвѣтлыя князи церковных соборов» (199) 22. «Qui mundum probe noscit» (207) 23. «Кто добрѣ свѣт познаєт» (208) 24. «Czemuż serca ludzkie, czemuż nierozmyślne» (211) 25. «Żegnam cię, świecie» (225) 26. «Umrzeć trzeba, to rzecz pewna» (229)

Lieder von Jesuiten / Пісні єзуїтів 1. «A cóż z Tą Dzieciną będziem czynili» (19) 2. «Witay, Swięta i Poczęta Niepokalanie» (97) 3. «Cóż ztąd za korzyść i co za płata» (210)

265

266

Автори пісень Богогласника

Список авторів богогласникових пiсень згідно українського алфавіту Die Verfasser der Lieder des Bohohlasnyk nach dem ukrainischen Alphabet Андрієвський → Andrijevs’kyj Бардинський О. → Bardyns’kyj O. Боянс[ький] → Bojans[’kyj] Венедикт → Venedykt Висл[оцький] → Vysl[oc’kyj] Вольський Іоан → Vol’s’kyj Ioan Голюбич [?], Г. Любич [?] → Holjubyč [?], H. Ljubyč [?] Ґешицький Іоан → Gešyc’kyj Ioan Дем’ян → Dem’jan Димитрій → Dymytrij Длонський Лукаш → Dlons’kyj Lukaš Добросинський Антоній → Dobrosyns’kyj Antonij Достоєвський [Андрій] → Dostojevs’kyj [Andrij] Дяченко Стефан → Djačenko Stefan Євстапій [Євстафій – ?] → Jevstapij [Jevstafij – ?] Запотоцький Петро → Zapotoc’kyj Petro Отец Зутич [Зукевич – ?] → Vater Zutěč [Zukevyč – ?] Иосиф → Iosyf Кониський Георгій → Konys’kyj Heorhij Корецький Роман → Korec’kyj Roman Кульчицький Я[ків] → Kul’čyc’kyj Ja[kiv] Кучинський Теодор → Kučyns’kyj Teodor Левковський Дмитро → Levkovs’kyj Dmytro

Марк[е]вич [Антим – ?] → Mark[e]vyč [Antym – ?] Мастиборський Іван → Mastybors’kyj Ivan Мишковський → Myškovs’kyj Моравський Іван → Moravs’kyj Ivan Пазій [Гедеон] → Pazij [Hedeon] Парфенович Герасим → Parfenovyč Herasym Пашковський Василь → Paškovs’kyj Vasyl’ Пашковський Іван → Paškovs’kyj Ivan П’ясецький Семен → P’jasec’kyj Semen Реутс Йосиф [Реутський – ?] → Reuts Josyf [Reuts’kyj – ?] Ростовський Димитрій → Rostovskij Dimitrij Свентовський → Sventovs’kyj Сковорода Григорій → Skovoroda Hryhorij Славинецький Єпіфаній → Slavynec’kyj Jepifanij Сопатицький → Sopatyc’kyj Тарнавський Василь → Tarnavs’kyj Vasyl’ Туптало Данило → Tuptalo Danylo Туровський Іван → Turovs’kyj Ivan Шубович [Адріян – ?] → Šubovyč [Adrijan – ?]

Інші автори богогласникових пiсень Andere Verfasser von Liedern des Bohohlasnyk Iwaszko Grzegorz / Івашко Гжегож Jabłonowski Jan-Stanisław / Яблоновський Ян-Станіслав Kasparowicz Gabryel-Andrzej / Каспарович Габріель-Анджей

Ledóchowski Stanisław-Jan / Л(є)едуховський Станіслав-Ян Onufri, Zakonnik Bazylianin / Онуфрій законник-василіянин Starzymowski Adamus / Стажимовський Адам

Інципітарій богогласникових пісень Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk Архїєреє Захарїє, прїими Дýвицу Акровірш: АРХАНГЄЛ Прїят Найдавніший запис у співанику Федора Сумовського (О. 83; Львівщина, 1750– 1761). Рукописи: НМАШ О. 82; О. 83; О. 84; О. 100; О. 660; ф. НТШ 129, 188, 339, 353, 367, 369, 789/1; ф. Маслова 53; ф. Франка 4787, 4792. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Варшава 1935, с. 190–195; Москва 2002, с. 12–14; Возняк М. Два співаники, с. 122; Возняк М. З поля, с. 33–34; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 383–385; Гнатюк В. Хоценський співаник, с. 100; Грушевський М. Кілька духовних віршів, c. 13–15 (misc.); Новое собрание пѣсней церковных, с. 151–153; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 62–63; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. II, с. LVIII; т. III, с. LXVI; Щеглова С. «Богогласник», с. 76, 183, 191–192, 196, 286, 289; Щурат В. Із студій, с. 29. Ах горе, мнý грýшнику, в юдоль плача предстати Найдавніший запис у співанику З. Дзюбаревича (16. 6. 29). Рукописи: БРАН 16. 6. 29; НМАШ Q. 41; НБУВ, ф. І, 885; БЛАН F 19–234; ф. Франка 4785, 4791; ф. Маслова 59; ф. Музейний 8524; Калужняцького, Вагановського, Югасевича (1761–1763, 1811, 1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Москва 2002, с. 60–61; Возняк М. Два співаники, с. 137; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 385–387; Щеглова С. «Богогласник», с. 71, 191–192, 280, 286, 310; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 586–587; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 165, 385. Ах ! доколý окаянный на свýтý жию ? Найдавніший запис у співанику ф. НТШ 356. Рукописи: ф. НТШ 61, 356; НМАШ О. 100; Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 152; т. Х, с. 387; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісняроманс, с. 140; Щеглова С. «Богогласник», с. 89, 284; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 197, 418. Ах, пора приходит, треба умирати ! Акровірш: АНТОНИЙ (співаник Навичинського; акровірш виявлено М. Возняком, див.: Матеріяли, с. 329–330). Найдавніші записи: співаники Навичинського (Галичина, 1785 – перша пол. ХІХ ст.), Велигорського (ГКМК 2136, Буковина, 1799–1837).

268

Інципітарій богогласникових пісень

Рукописи: НМАШ О. 185; ф. Маслова 51; ф. НТШ 71, 72, 339, 344, 356, 789/2; ф. НТШ (309) 2136; ф. Франка 4787, 4792. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 153; т. Х, с. 329–330, 387; Гнатюк В. Лірники, с. 70–72; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LVI, с. 86; Корній Л. Історія, т. ІІ, с. 108; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 69, 211–212; Мишанич О. Українська література другої половини ХVІІІ ст., с. 85; Перетц В. Малорусские вирши, с. 151; Пѣсни побожныи, пѣваемыи по усопшим, с. 24–26; Хрестоматія, с. 22; Шеффер Т. Канти, с. 223; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 139; Щеглова С. «Богогласник», с. 91, 191, 199, 280, 284, 289, 310, 332. Ах ! Смотри, кто жив на преждный мой вýк Акровірш: АНДРÝЄВСКИ Найдавніший запис у співанику Навичинського. Рукописи: НМАШ О. 82; О. 660; ф. НТШ 62, 188, 339, 344, 356. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Булат Т. Становлення пісні-романсу, с. 424; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 136; т. Х, с. 387; Корній Л. Історія, т. 2, с. 107–108, 353–354; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 61, 69; Медведик Ю. Українські духовні пісні, с. 11–12; Шеффер Т. Канти, с. 223; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 150; Щеглова С. «Богогласник», с. 91, 284, 332; Щурат В. Із студій, с. 4–5, 23. Ах ! Удивися, зрящи ужаснися, человýче Пісня до чудотворної богородичної ікони у с. Буцнів Тернопільського р-ну. Акровірш: АНТОНІЙ ДОБРОСИНСКИ Найдавніший запис у співанику Калужняцького. Рукописи: НБУВ, ф. І, 885; НМАШ О. 82; ф. НТШ 62, 188, 789/1, 860; ф. Університету 210; Калужняцького, Вагановського, Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів, 1850, 1886; Возняк М. Два співаники, с. 141, 148–149; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 95, 203–206; т. Х, с. 387; Медведик Ю. Духовні канти в честь чудотворних храмових святинь, с. 95; Медведик Ю. Жанрово-стильові особливості, с. 216; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 60, 67, 211–212, 243; Медведик Ю. Українські богородичні канти, с. 77; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 342; Перетц В. Малорусские вирши, с. 150; Шеффер Т. Канти, с. 222; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 135; Щеглова С. «Богогласник», с. 80, 174, 180, 190–191, 199, 213, 216–217, 318, 329; Щурат В. Із студій, с. 5, 20–21; Яворский Ю. Два замѣчательных карпато-русских сборника, с. 30; Яворский Ю. Материалы, с. 277–278; Ваrącz S. Cudowne obrazy, s. 39–40; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 179, 182, 400, 402–403.

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

269

Ах ! Ушли ж моя лýта Авторства приписується Григорію Сковороді. Найдавніший запис у збірнику БРАН 21. 5. 3. Рукописи: Арх. Возняка 791/п. 184; ф. НТШ 339, 368, 378; ф. АСП 366, 421; ф. Франка 4787; РДАДА 996; БРАН 21. 5. 3; НБУВ, ф. І, 7541; ф. КДА (Л) 825. Бібліографія: Багалій Д. Український мандрований філософ Григогій Сковорода. Харків, 1926, с. 336–338; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Варшава 1935, с. 400–404; Булат Т. Камерно-вокальна лірика, с. 241; Булат Т. Український романс, с. 42–43; Возняк М. Історія, кн. 2, вид. 2, с. 312; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 119; т. Х, с. 387; Гнатюк В. Лірники, с. 65–67; Народныя пѣсни Галицкой и Угорской Руси, ч. ІІІ, отд. 2, с. 285–286; Житецкий П. Малорусския вирши, c. 388–408; т. XXXVII, с. 391–393; Демуцький П. Ліра і її мотиви. Додатки. Біографічні матеріали, с. 106–108, 162, 246; Демуцькый П. Лира, с. 44–46; Корній Л. Історія, т. 2, с. 108, 354; Костюковец Л. Кантовая культура, с. 70–73; Лисенко М. Народні музичні інструменти, с. 41; Медведик Ю. Барокова духовна пісня у лірницькому репертуарі, с. 37; Медведик Ю. «Богогласник» – визначна пам’ятка, с. 72; Медведик Ю. З історії духовнокантової культури Слобожанщини, с. 164, 167; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви» (Інципітарій текстів), с. 137–138, 154; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви»: науково-дослідницькі передумови, с. 34–35; Медведик Ю. Рукописні співаники другої половини XVII – початку ХХ ст., с. 478; Медведик Ю. Становлення та розвиток духовнопісенної культури Мукачівської єпархії, с. 174–197; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 69, 84; Мишанич О. Українська література другої половини ХVІІІ ст., с. 73, 85, 125–126; Мишанич О. Український контекст, с. 144–147; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 347, 389; Перетц В. Очерки старинной малорусской поэзии, с. 4, 36–39; Петров Н. Очерки из истории украинской литературы ХVІІІ века, с. 19; Пісні літературного походження, с. 55–56, 452; Правдюк О. Українська музична фольклористика, с. 50; Українські народні романси, с. 14; Хоткевич И. Несколько слов об украинских бандуристах и лирниках, с. 94; Хрестоматія, с. 21–22; Шреєр-Ткаченко О. Григорій Сковорода, с. 41–54; Шеффер Т. Канти, с. 223; Щеглова С. «Богогласник», с. 90, 264– 266, 329; Щурат В. Із студій, с. 10; Muzyka do pieśni polskich i ruskich, s. 325. Благовýствуим днесь радость всему міру У «Богогласнику» опубліковано ноти. Поетичний текст також співали на мелодію «Будь восхвалена» (ф. НТШ 69; Закарпаття, 1836 р.). Найдавніші записи в співаниках Пашковського, Калужняцького, Вагановського. Рукописи: НМАШ О. 82; О. 660; Q. 41; ф. НТШ 69, 129, 188, 343, 356, 358, 367, 370, 789/1, 822; ф. Франка 4792; ф. Маслова 53, 56; Вагановського, Калужняцького, Кормаша, Левицького, Югасевича (1812), рихвалдсько-золочівський (1788–1799), буштинський.

270

Інципітарій богогласникових пісень

Бібліографія: Барокові духовні пісні з рукописних співаників ХVІІІ ст. Лемківщини, с. 304; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Два співаники, с. 123; Возняк М. З культурного житя, с. 78; Возняк М. З поля, с. 6; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 98; т. Х, с. 387–388; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LVI, с. 56; Гординський Я. Кілька духовних віршів, с. 42; Фетисов И. Українські рукописи, с. 29; Щеглова С. «Богогласник», с. 76, 189, 191–192, 209, 286– 287, 293; Яворский Ю. Материалы, с. 46; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 189–190; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 180, 182, 401, 403. Блажим днесь лик святых мученик Можливо акровірш: БОЯНС[кий] (виявлено М. Возняком; див.: Матеріяли, с. 314). Найдавніший запис у співанику ф. ГКМК 1302/3 (Галичина, кін. ХVІІІ ст.). Рукописи: ф. Франка 4785; ф. НТШ 129, 789/1; ф. ГКМК 1302/3. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 314, 388; Щеглова С. «Богогласник», с. 83, 200, 288. Богом избранна Мати и Панна Найдавніший запис у співанику АСП 169 (Галичина, збірник укладено до 1709 р.). Рукописи: НМАШ Q. 17; ф. Франка 4784, 4785, 4787, 4791; ф. НТШ 172, 188 (пісню згадано як «тон»), 356; НБУВ, ф. І, 885; ф. Маслова 48, 54 «б»; ф. АСП 135, 169, 181; ф. Музейний 9498; ф. Титова 4487. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Варшава 1935, с. 212–213; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 389–391; Колесса Ф. Ритміка, с. 204; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 82, 86, 243, 246; Новое собрание пѣсней церковных, с. 180–181; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 384–388; Свенціцький І. Опис рукописів, с. 241–242, 254; Щеглова С. «Богогласник», с. 77, 329. Богом избранная, Мати Отроковице Найдавніший запис у співанику ф. Музейського 1743. Рукописи: ф. Музейський 1743; ф. Музейний 9498; ф. Щукіна 61; ф. Франка 4784; Арх. Возняка 76/п. 23; 791/п. 184; НБУВ, ф. І, 7546; ф. Маслова 45, 48; ф. АСП 135, 169, 181; ф. КДА (Л) 824; ф. Буслаєва Q. XIV. 141; ТОА 153; ф. Титова 4487; БЛАН F 19–233; КУЛ 418, шаришський. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 389; Грушевський М. Сьпіваник, т. ХV, с. 43; т. XVII, с. 87–88; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 82, 86, 243, 246; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 384–388; Перетц В. Малорусские вирши, с. 151; Позднеев А. Рукописные песенники, с. 104; Українські письменники, с. 263; Щеглова С. «Богогласник», с. 81, 174, 189, 191, 197, 209; Явор-

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

271

ский Ю. Материалы, с. 142–143; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 213–214, 576–578; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 850–851; Verse und Lieder, S. 15–16, 304; Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 154. Богородице, Царица, Пречистая Владычице Найдавніші записи збереглись у співаниках фондів Ундольського, Бодянського, Погодіна та Музейського (всі збірникі останньої чверті XVII ст.). Рукописи: ф. АСП 135, 169, 181; Арх. Возняка № 76/п. 23; НМАШ 17. Q; НБУВ, ф. І, 47172; ф. КДА (Л) 823; ф. Маслова 45, 48, 54 «б»; ф. Франка 4784, 4785; ф. Бодянського 246; ф. Ундольського 897; ф. Музейний 9498; ф. Музейський 1743, 1938, 2469; ф. Щукіна 61; СПк. 19, 21; ф. В’яземського Q. 77; ф. Буслаєва Q. ХIV. 21; Q. XIV. 25; ф. Погодіна 426, 1974; ф. Титова 3351, 4172; ф. Синоду 3693; БЛАН F 19– 233; співаники: Калужняцького, Югасевича (1761–1763, 1811, 1812), шаришський. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Два співаники, с. 138; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 90; т. Х, с. 390–391; Грушевський М. Сьпіваник, т. XVII, с. 75 (публікація тексту за рукописом АСП 135); Медведик Ю. «Богогласник» – визначна пам’ятка, с. 67–68; Медведик Ю. Музикознавчі студії, с. 102; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 82, 86, 218–219, 243; Пісні до Почаївської Богородиці, с. 36, 96, 132; Пѣсни о Пресвятѣй Богородицѣ, № 7; Свенціцький І. Опис рукописів, с. 255; Щеглова С. «Богогласник», с. 81, 191, 193–194, 319, 321; Яворский Ю. Материалы, с. 16, 142–143; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 629–631; Dolskaya O. From Titov to Teplov, p. 206; DolskayaAckerly O. The Early Kant, p. 229; Spiritual Song, p. 124–125; Verse und Lieder, S. 17– 18; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 171, 182, 189, 392, 402, 410; Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 153. Бог натуру, Бог натуру хотяй избавити Найдавніші записи пісні: співаник священика Петра Богонкевича (НБУВ, ф. I, 885, м. Отинія, Івано-Франківщина, рук. 60–80-х рр. ХVІІІ ст.), співаник Теодора Левицького (Архів «Просвіти» в Ужгороді, Закарпаття, рук. 1779–1780). Рукописи: НБУВ, ф. І, 885, 7541; ф. Маслова 52, 53; ф. Франка 4785, 4787, 4788, 4791, 4792; НМАШ О. 82; О. 100; Q. 41; ф. АСП 270, 366; ф. НТШ 61, 129, 339, 363, 369, 378, 474, 789/1, 789/2; ЗКМ І–458; І. Югасевича (1807, 1811, 1812), Т. Левицького, пряшівський, івановецький. Бібліографія: Безкоровайний В. При ялинці, № 9; Богогласник. Почаїв 1790– 1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Возняк М. Давньоукраїнська поезія різдвяних свят, с. 7; Возняк М. З поля української духовної вірші, с. 8, 19–20; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 116; т. Х, с. 388; Возняк М. Волинський співаник С. Білецького, с. 2; Коляди або пісні з нотами. Жовква 1925, с. 9–11; Коляди і щедрівки з додатком тропарів, с. 48–49; Коляды на Рождество Христове, с. 5; Коляди церковні. Колядки, щедрівки і желаня. Філадельфія 1923, с. 34–37; Костельник Г. Коляда «Бог

272

Інципітарій богогласникових пісень

натуру», с. 28–30; Медведик Ю. Дослідження давньої української пісенності, с. 82– 88; Медведик Ю. Східнослов’янська духовнопісенна творчість, с. 171; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 19, 243; Новое собрание пѣсней церковных, с. 7–8; Письменна О., Цибух-Петришин О. Коляди та щедрівки в обробках, с. 168, 170, 171, 173; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 84–85; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 18; Франко І. Наші коляди, с. 32, 56; Христос ся родить, с. 67; Щеглова С. «Богогласник», с. 67, 285, 301; Яворский Ю. Материалы, с. 84; Kyrillische paraliturgische Lieder, s. 372–374; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, s. 159, 379; Naumow A. Teologia bożonarodzeniowych pieśni, s. 465–467; Škoviera А. Stretnutie východnej a západnej teológie, s. 415; Voznjak M. Die Geschichte der ukrainischen Literatur, S. 479. Боже, люблю тя цýлым сердцем Найдавніший запис у співанику Калужняцького. Рукописи: ф. НТШ 61, 129, 188; ф. Маслова 51, 62; Калужняцького, Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. З культурного житя, т. CVIII, с. 61; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 95; т. Х, с. 391; Зосим О. Западноевропейские духовные песни предрождественской и евхаристической тематики, с. 45; Зосім О. Українська духовна пісня західноєвропейського походження, с. 202; Зосім О. Західноєвропейська духовна пісня, с. 149; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 127; Тисячоліття. Поетичний переклад України-Русі. Київ 1995, с. 230–233; Українські письменники, с. 265; Щеглова С. «Богогласник», с. 90; Medvedyk J. Poczajowski “Bohohłasnyk”, s. 351; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 197, 418; Naczatki zytyia nebesnaho na zemły, с. 229–232; Witkowski W. Uwagi o poezji religijnej ukraińców-unitów, s. 210–211. Божїя Матерь сїяєт, людїє грядýте Пісня до чудотворної богородичної ікони у м. Бердичеві Житомирської обл. Найдавніший запис у співанику Пашковського. Рукописи: ф. НТШ 129, 339, 343 (співаник 1852–1853 рр.; текст пісні звернений до Почаївської Богородиці), 356, 370, 789/1; ф. Франка 4787; НМАШ О. 82; ф. ДА (П) 476. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. З культурного житя, т. СVIII, с. 78; т. CIX, с. 18; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 391– 394; Канти з Почаївського «Богогласника», с. 5–9, 28–31; Збірник пісний церковних, с. 132; Корній Л. Історія, т. ІІ, с. 102, 348–349; Кудрик Б. Огляд історії, с. 77; Медведик Ю. Жанрово-стильові особливості, с. 216; Медведик Ю. Музикознавчі студії, с. 102; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 55, 69, 132, 181; Медведик Ю. Українські богородичні канти, с. 77; Новое собрание пѣсней церковных, с. 185–186; Церковні пісні. Жовква 1927, с. 35–36; Шеффер Т. Канти,

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

273

с. 224; Щеглова С. «Богогласник», с. 80, 191, 197, 200, 209, 213, 217, 242, 256, 326, 329, 331; Щурат В. Із студій, с. 30. Болша нýсть земным оборона Пісню співали на мелодії «І кто ж так запамяталый» («Богогласник»), «Іоана Богослова» (співаник М. Хоміцького, 1822 р.). Акровірш: БАРДИНСКИ О. Найдавніші записи в співаниках Пашковського, Середи, ЗКМ І–468. Рукописи: НМАШ О. 61; О. 100; О. 660; Q. 41; Q. 309; НБУВ, ф. І, 885, 2879, 7541, 47172; ф. НТШ 70, 165, 188, 357, 368, 369, 370, 474; ф. АСП 194, 254, 366; ф. Франка 4730, 4787, 4788, 4791, 4792, 4793; ф. Маслова 46, 54, 55, 56, 60, 62; УНУ 406–Д; ЗКМ І–458; І–468; Баки, Щипчика, Югасевича (1812), буштинський, івановецький. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Волинський співаник, с. 2; Возняк М. З культурного житя, с. 77; Возняк М. З поля, с. 40–41; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 122; т. Х, с. 246, 252–254, 394; Гнатюк В. Лірники, с. 35–36; Гнатюк О. Українська духовна бароккова пісня, с. 110–111; Гординський Я. Кілька духовних віршів, с. 43; Демуцький П. Ліра і її мотиви. Додатки. Біографічні матеріали, с. 78–79, 160, 236–237; Демуцькый П. Лира, с. 23; Костюковец Л. Кантовая культура, с. 6; Малинка А. Лирник Андрий Корниенко, с. 59; Малинка А. Лирник Евдоким Мыкитовыч Мокровиз, с. 436–437; Медведик Ю. Барокова духовна пісня у лірницькому репертуарі, с. 38; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви» (Інципітарій текстів), с. 132–133, 147–148; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII– XVIII століть, с. 244; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 428–429, 435; Мишанич О. Українська література другої половини ХVІІІ ст., с. 85; Новое собрание пѣсней церковных, с. 155–157; Петрушевич А. Сводная, с. 103; Перетц В. Историколитературные изслѣдования, т. І, с. 343; Сперанский М. Южно-русская песня и современные ее носители, с. 134, 142, 171; Свенціцький І. Опис рукописів, вип. 2, с. 247; Фетисов И. Українські рукописи, с. 29; Чубинский П. Труды, т. І, с. 168–169; Шейн П. Бѣлорусския народныя пѣсни, с. 407–408; Щеглова С. «Богогласник», с. 85, 186, 188–191, 197; Щурат В. Із студій, с. 5; Яворский Ю. Материалы, с. 50; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 292–294; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 187, 408. Васілїа Великаго, Пастыря Кесарійскаго восхваляєм Акровірш: ВАСЇЛЇЙ Найдавніші записи: НТШ 188 (Галичина), 341 (Закарпаття); рук. другої чв. ХІХ ст.). Рукописи: ф. НТШ 188, 341; НБУВ, ф. І, 2879. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 135; т. Х, с. 394; Збірник пісний церковних, с. 176; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 345; Перетц В. Малорусские вирши, с. 154; Щеглова С. «Богогласник», с. 85, 248, 250–252, 293.

274

Інципітарій богогласникових пісень

Весела свýту новина, ґди Панна повила Сына Найдавніший запис: співаник Пашковського (НТШ 370, 1742–1764 рр). Рукописи: ф. НТШ 363, 356, 370, 412, 474, 789/2; ф. Маслова 52, 53, 60; ф. Франка 4787, 4788; НМАШ О. 82. Бібліографія: Беларускія канты, с. 21; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935; Москва 2002, с. 18–20; Возняк М. Волинський співаник, с. 2; Возняк М. З культурного житя України, т. CVIII, с. 77; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 111; т. Х, с. 394–395; Коляди або пісні з нотами, с. 23–29 (три варіанти); Коляды на Рождество Христове, с. 15; Коляды на Рождество Христове, с. 47; Коляди церковні. Колядки, щедрівки і желаня. Філадельфія 1923, с. 69–73; Малороссийский литературный сборник, с. 347; Новое собрание пѣсней церковных, с. 21–23; Чубинский П. Труды, т. ІІІ, с. 373–375; Христос ся родить, с. 5; Шеффер Т. Канти і псальми, с. 221; Щеглова С. «Богогласник», с. 67, 188, 191, 196, 301; Kantyczka czyli zbiór kolęd, s. 94. Веселися, горнїй Сїоне Рукописи: ф. НТШ 61; ф. Франка 4785, 4787 (усі три рук. є скороченими копіями Богогласника; перша третина ХІХ ст.); Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Богородичні пісні, с. 58–59; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 395; Збірник пісний церковних, с. 129; Корній Л. Українська шкільна драма, с. 123; Медведик Ю. Почаївський «Богогласник», с. 16–17; Новое собрание пѣсней церковных, с. 134–135; Церковні пісні. Жовква 1909, с. 84–85; Жовква 1927, с. 31–33; Щеглова С. «Богогласник», с. 78, 287, 302, 324; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 177, 398. Весело спýвайте, челом ударяйте пред Маткою Хрїстовою Пісня до чудотворної ікони у Почаєві. У «Богогласнику» опубліковано ноти; співали також на мелодію «Прийде година» (Маслов 59; Лемківщина, рук. кін. ХVІІІ). Найдавніший запис у галицькому співанику АСП 169 (до 1709 р.). Пісню створено на прославу Почаївської Богородиці невдовзі після оборони почаївського монастиря від турецької навали 1675 року. Рукописи: ф. НТШ 188, 350, 860/3; ф. Франка 4788; ф. Маслова 45, 47, 48, 59; ф. АСП 169; НМАШ О. 61; Арх. Возняка 76/п. 23; БЛАН F 19–233; Баки, Югасевича (1812), шаришський. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825, Львів 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 342–343; Гора Почаєвска, с. 40–44; Кисельов Р. Жанровий репертуар україномовних видань, с. 84; Корній Л. Українська шкільна драма, с. 123; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 167, 169–170; Медведик Ю. Віднайдений Шаришський співаник, с. 446; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 425; Медведик Ю. Жанрово-стильові особливості, с. 220; Медведик Ю.

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

275

Національно-патріотичні та історичні мотиви, с. 20; Медведик Ю. Нижньо-Тварожський співаник, с. 358, 362; Медведик Ю. Рецепція іконославильних пісень, с. 166– 167; Медведик Ю. Становлення та розвиток духовнопісенної культури Мукачівської єпархії, с. 174–197; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 82, 86, 89, 120, 131, 135, 153, 163, 241, 249; Медведик Ю. Українські богородичні канти, с. 75–77; Медведик Ю. Українські духовні пісні у львівських польськомовних стародруках, с. 22; Мишанич О. Література Закарпаття, с. 94; Мишанич О. Український контекст давньої літератури Закарпаття, с. 122; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 345; Перетц В. Малорусские вирши, с. 153; Пѣсни благоговѣйныя, с. 62 зв.–64; Почаївський співаник 90-х років XVIII ст., № 1; Правдюк О. Українська музична фольклористика, с. 50; Свенціцький І. Опис рукописів, с. 238; Щеглова С. «Богогласник», с. 78, 184, 189–191, 321–322, 336; Щурат В. Із студій, с. 41; Яворский Ю. Материалы, с. 151–152; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 38, 185, 643–645; Gora Poczaiowska, s. 78–80; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 892–895; Medvedyk J. Poczajowski “Bohohłasnyk”, s. 351; Tichý F. Československé pisně. Praha 1934; Witkowski W. Uwagi o poezji religijnej ukraińców-unitów, s. 212; Zrodło ogrodow, s. 16–18; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, s. 190, 410. Видý Бог, видý Створитель Найдавніший запис у співанику І. Пашковського. Рукописи: НБУВ, ф. І, 885, 2879; 7541; ф. КДА (П) 475; ф. КДА (Л) 825; НМАШ О. 82; Арх. Возняка 76/п. 23; ф. НТШ 129, 165, 339, 348, 355, 356, 357, 367, 370, 789/1, 789/2, 860/3; ф. АСП 194; ф. ГКМК 1302/3; ф. Франка 4787, 4788; ф. Музейний 3894, 3895 (збірники російських старообрядців, поч. ХХ ст.); БРАН 21. 5. 3; ф. Дружиніна 45; ЗКМ Арх.–5677. Бібліографія: Безсонов П. Калѣки, т. ІІ, с. 106–110; Беларускія канты, с. 16–17; Бѣньковский И. Рождественския святки, с. 239–240; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Київ 1885; Холм 1909; Варшава 1935, с. 14–16; Москва 2002, с. 21–22, 138–139; Возняк М. З культурного житя, т. СVIII, с. 79; Возняк М. З поля, с. 20–21; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 396–397; Гнатюк В. Хоценський співаник Левицьких, с. 100; Гнатюк В. Українська духовна бароккова пісня, с. 117; Збірка коляд і щедрівок, с. 10; Збірник воскресенських пісень та колядок, с. 66–67; Коляди або пісні з нотами, с. 29–31; Коляди і щедрівки з додатком тропарів, с. 8–9; Коляды на Рождество Христове, с. 47; Коляди церковні. Колядки, щедрівки і желаня. Філадельфія 1923, с. 64–67; Колядки. Петроград 1914, с. 12–13; Колядки для чотириголосого хору, с. 13–14; Колядки та щедрівки в обробці К. Стеценка, М. Леонтовича та В. Ступницького. Київ [б. р.]; Колядки та щедрівки. Київ 1990, с. 35–36; Костюковец Л. Кантовая культура, с. 57; Медведик Ю. Барокова духовна пісня у лірницькому репертуарі, с. 35, 38; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII– XVIII століть, с. 50; Новое собрание пѣсней церковных, с. 38–40; Письменна О., Цибух-Петришин О. Коляди та щедрівки в обробках, с. 168, 173, 181–182; Пчилка О.

276

Інципітарій богогласникових пісень

Украинския колядки, т. LXXXI, июнь, с. 356, 366; Пѣсни церковни, с. 10; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 6; Різдвяна псальма: українські народні колядки та щедрівки. Київ 1992, с. 17–19 (обробка К. Стеценка); Співаник церковно-народний, с. 104–106; Стеценко К. Колядки й щедрівки, с. 2; Стеценко К. Українські колядки і щедрівки для мішаного хору з супроводом фортепіано, збірник № 1; Українські колядки, вид. третє. Відень 1916, с. 21; Українські народні пісні в записах М. В. Лисенка, с. 200–201, 326; Христос родився. Коляди, № 24; Христос родився, славіте! с. 17–18; Чубинский П. Труды, т. ІІІ, с. 358–365; Шейн П. Бѣлорусския народныя пѣсни с. 399–400; Шеффер Т. Канти, с. 221; Щеглова С. «Богогласник», с. 68, 188–189, 191, 197, 280, 285, 336; Яворский Ю. Материалы, с. 121; Ярославенко Я. Коляди на мішаний хор, № 15; Kolberg O. Wołyń, s. 392; Naumow A. Teologia bożonarodzeniowych pieśni, s. 466, 469–470. Вижду Тя на крестý распята У «Богогласнику» опубліковано ноти. Поетичний текст також співали на мелодію «О Рас[пятіє – ?] Сина Божїя» (О. 99, співаник П. та А. Варениців, кін. ХVІІІ ст.). Найдавніші записи: співаники ГКМК 1302/2 (серед. ХVІІІ ст.), Д. Соколовського (Університет 210, Галичина, рук. 60–70-х рр. ХVІІІ ст.). Рукописи: НМАШ О. 82; О. 99; О. 100; ф. ГКМК, оп. 4 «б», спр. 524 «а» (1302/2); ф. НТШ 129; ф. Франка 4785, 4787; ф. Університету 210, Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 109–111; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 397; Збірник пісний церковних, с. 20; Калуцька Н. Драматургічні аспекти аранжування, с. 132; Корній Л. Українська шкільна драма, с. 119; Корній Л. Історія, т. ІІ, с. 107, 352; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 69, 163, 241, 244; Новое собрание пѣсней церковных, с. 99–100; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 28; Почаївський співаник кін. ХVІІІ ст., № 14; Релігійні канти та псальми, № 6; Штерн Д. Духовные канты в отношении к славяновизантийской гимнографии // Pegasus Oost-Europese Studies, vol. 21. – 2013, c. 148; Щеглова С. «Богогласник», с. 72, 242, 267, 280, 282, 286; Яворский Ю. Два замѣчательных карпато-русских сборника, с. 30; Яворский Ю. Материалы, с. 25; Stern D. Tradition und Traditionalismus im Konfessionellen Kontakt: Die ruthenischen geistlichen Lieder in ihrem Verhältnis zur byzantinischen-slavischen Hymnographie // Dedičstvo duchovnej piesňovej kulútry medzi slovanským Východom a Zýpadom. Bratislava 2013. S. 40; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 168, 388. Взбранная Дýво Мати, Пучино благодати Акровірш: В Є Н Є Д И К Т Найдавніший запис у співанику ф. ГКМК 1302/2. Рукописи: ф. НТШ 356, 367; ф. ГКМК 1302/2; НМАШ, О. 82; Q. 41. Бібліографія: Богогласник, Почаїв 1790 – 1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886;

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

277

Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 395; Гнатюк В. Хоценський співаник, с. 103; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 341; Щеглова С. «Богогласник», с. 77, 190, 201; Щурат В. Із студій, с. 5. Взыде Бог к Єлеонстей Горý Поетичний текст співали на мелодію «Радуйся зіло, дщи Сіоня» («Богогласник»; співаник М. Бориковського, друга чв. ХІХ ст.). Найдавніший запис: співаник І. Югасевича (1761–1763). Рукописи: НБУВ, ф. І, 885; НМАШ О.660; Q.309; Арх. Возняка 76/п. 23; ф. Франка 4785, 4787; ф. НТШ 67, 68, 69, 165, 188, 350, 352, 353, 365, 366, 369, 789/1; ЗКМ Арх.–5677; ЗКМ І–458; І–464; ф. Маслова 55; МДУ І. Sb. 154; Калужняцького, Туринського (рук. А), Югасевича (1761–1763, 1807, 1811, 1812), буштинський, шаришський, нижньо-рибницький. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. З поля, с. 27–28; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 94; т. Х, с. 395–396; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LVI, с. 44–45; т. LVIІ, с. 128; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 438; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 164; Почаївський співаник кін. ХVІІІ ст., № 20; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. II, с. LVIII; Штерн Д. Духовные канты в отношении к славяно-византийской гимнографии, c. 148; Щеглова С. «Богогласник», с. 73, 174, 180, 183-184, 191, 280, 284, 307–308, 332; Яворский Ю. Материалы, с. 44, 61, 80, 93, 115–116; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 772–775; Stern D. Tradition und Traditionalismus im Konfessionellen Kontakt, S. 41; Tichý F. Československé pisně, s. 12; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 173, 393; Žeňuch P. Nižnorybnický spevník z roku 1817, s. 129; Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 163. Владыко мой и Боже мой ! Найдавніший запис у співанику Дзюбаревича. Рукописи: НБУВ, ф. І, 1675; ф. НТШ 365; ф. КДА Л) 825; ф. Франка 4785; ф. Щукіна 61; ф. Ундольського 900; ф. Титова 2886, 2720, 3897, 4140; ф. В’яземського Q. 77; РДАДА 996; ф. Долгова 5854; БРАН 1. 2. 6; 16. 6. 29, 16. 6. 33; 21. 5. 3; F. III. 104; БЛАН F 19–234; СПк 19. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Булат Т. Камерно-вокальна лірика, с. 242; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 398; Корній Л. Історія, т. ІІ, с. 106, 351–352; Медведик Ю. З історії духовнокантової культури Слобожанщини, с. 163–164, 168; Медведик Ю. Рукописний збірник духовних пісень: шлях від укладача, с. 216; Медведик Ю. Рукописні співаники другої половини XVII – початку ХХ ст., с. 474; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 69, 84–85, 220–221; Торжественные псалмы, № 38; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 138; Щеглова С. «Богогласник», с. 90, 186, 191; Verse und Lieder, S. 31.

278

Інципітарій богогласникових пісень

Во всю землю произыде Вýщанїє У «Богогласнику» опубліковано ноти; співали також на мелодію «Во дому Давидовом» (пряшівський співаник, 1759 – поч. ХІХ ст.; Югасавича, 1812 р.; I. Sb. 154, Закарпаття; 30-ті роки ХІХ ст.). Найдавніший запис у співанику Калужняцького. Рукописи: НМАШ Q. 309; ф. НТШ 350, 369; НБУВ, ф. І, 2879; ф. Маслова 51, 55; МДУ І. Sb. 154; ЗКМ І–468; співаники: Калужняцького, Туринського (рук. А), Югасевича (1761–1763, 1811, 1812), пряшівський, коритнянський. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 95; т. Х, с. 398–399; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LVII, с. 129; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 435; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 239; Перетц В. Малорусские вирши, с. 151; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. III, с. LXV–LXVI; Щеглова С. «Богогласник», с. 84, 179–180, 190–191, 197, 282, 289, 291, 302; Яворский Ю. Материалы, с. 32; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 262–265; Stern D. Tradition und Traditionalismus im Konfessionellen Kontakt, S. 41; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 186, 406. Воинства небеснаго силы Акровірш: ВАСИЛИЙ [ПАШКОВСЬКИЙ – ?] (реконструйовано М. Возняком за записом у співанику О. 61; див.: Матеріяли, с. 270–271). Найдавніший запис у співанику ф. НТШ 789/1. Рукописи: НМАШ О. 61; О. 100; О. 660; ф. Франка 4787, 4792; ф. АСП 366; ф. НТШ 789/1; Баки. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. З поля, с. 38–39; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 270–271, 399; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 244; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. I, с. XXXVII; Щеглова С. «Богогласник», с. 83, 189, 191, 248–253, 280, 308–309, 332; Щурат В. Із студій, с. 5. Взыде Бог во гласý трубнý Найдавніший запис у співанику ф. НТШ 789/1. Рукописи: ф. НТШ 69, 339, 789/1; ф. Франка 4785, 4787. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 395; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 433; Щеглова С. «Богогласник», с. 73, 280, 283–284, 286, 308. Возрыдай, красная пустыни Поетичний текст співали на мелодію «Превічний родился под літи» («Богогласник»; співаник Югасевича, 1812 р.). Найдавніший запис у співанику Леонтія та П. Гриневича (ф. АСП 135).

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

279

Рукописи: НБУВ, ф. І, 885; НМАШ Q. 309; ф. АСП 135, 254; ф. НТШ 69, 369, 370; МДУ І. Sb. 154; БРАН 16. 6. 29; ф. Маслова 51; буштинський, коритнянський, Туринського (рук. А); Югасевича (1811, 1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. З культурного житя, с. 80; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 399; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LIX, c. 246–248; Грушевський М. Сьпіваник, т. XV, с. 18–19; т. XVII, с. 66 (згадано як «тон»), 82–83; Лелекач М. Корытнянский зборник, с. 168; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 434, 439; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 82, 86, 199, 244, 249; Щеглова С. «Богогласник», с. 88; Яворский Ю. Материалы, с. 51, 87, 113; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 545–547; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 180, 400; Verse und Lieder, S. 28–29. Возсїявый над солнце Найдавніший запис: співаник Г. Миленевича (Q. 41; м. Станіславів, тепер – ІваноФранківськ, рук. 1794 р.). Рукописи: НБУВ, ф. І, 7546; НМАШ Q. 41; ф. НТШ 188; ф. Франка 4785. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Булат Т. Камерно-вокальна лірика, с. 241; М. Возняк Матеріяли, т. Х, с. 399; Гнатюк О. «Богогласник» як антологія духовної поезії, с. 12; Коляды на Рождество Христове, с. 19; Колядки та щедрівки. Київ, 1990, с. 25–26; Корній Л. Історія, т. ІІ. с. 105–106; Костюковец Л. Кантовая культура, с. 46, 55–56; Медведик Ю. Гимнографічні джерела української духовної пісні, с. 134; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 63, 69; Новий український колядник, с. 24; Письменна О., Цибух-Петришин О. Коляди та щедрівки в обробках, с. 168, 170, 173, 181–182; Охріменко П. Взаємозв’язки, с. 89; Христос ся родить, с. 80–82; Христос родився. Коляди, № 3; Чубинский П. Труды, т. ІІІ, с. 348, 384; Шейн П. Материалы, т. І, ч. 2, № 104; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 131; Щеглова С. «Богогласник», с. 69, 242, 256, 267, 301, 336; Medvedyk J., David’s Psalms as a Source of Poetic Texts, p. 230, 232–233; Naumow A. Teologia bożonarodzeniowych pieśni, s. 465–467. Вонми небо, земле играй славно Найдавніший запис у співанику ф. ГКМК 1302/3 (Галичина, кін. ХVІІІ ст.). Рукописи: НБУВ, ф. І, 7546; НМАШ О. 100; ф. НТШ 61, 339, 343, 356, 378; ф. Франка 4785, 4789; ф. ГКМК 1302/3; Арх. Возняка 791/п. 184; ф. Маслова 51; Щипчика, Югасевича (1761–1763). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 59–60; Москва 2002, с. 38–39; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 117; т. Х, с. 314, 399; Коляди і щедрівки з додатком тропарів, с. 68; Демуцький, Порфирій. Ліра і її мотиви. Додатки. Біографічні матеріали, с. 66, 160, 230; Демуцькый П. Лира, с. 12–13; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви» (Інципітарій текстів), с. 129, 144–145; Мишанич О. Українська література другої половини

280

Інципітарій богогласникових пісень

ХVІІІ ст., с. 75; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 118–119; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 22; Фетисов И. Українські рукописи, с. 30; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. II, с. LVII; Щеглова С. «Богогласник», с. 70, 280, 285, 288; Яворский Ю. Материалы, с. 56. Воскликнýмо, пýснь начнýмо Акровірш: ВЕРБЕЦКА Žалма Найдавніші записи: співаники І. Югасевича (1812), М. Хоміцького (1822), рукописні «Богогласники» (НТШ 339, Закарпаття; Франко 4785, Галичина, перша пол. ХІХ ст.). Рукописи: НМАШ О. 100; ф. НТШ 339; ф. Франка 4785, Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Москва 2002, с. 71–73; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 399; Канти з Почаївського «Богогласника», с. 2, 24; Корній Л. Українська шкільна драма, с. 121; Шеффер Т. Канти, с. 221; Щеглова С. «Богогласник», с. 73, 220, 242, 283–284, 307; Щурат В. Із студій, с. 31–32; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 167, 390. Восплещайте, возиграйте У «Богогласнику» опубліковано ноти. Поетичний текст також співали на мелодію «Побѣдителная всѣм [кїєвская страна...]» (ф. Франка 4784). Найдавніший запис у «Кам’янському Богогласнику» 1734 р. Рукописи: НМАШ О. 100; ф. Франка 4784, 4785, 4787; ф. НТШ 61, 129, 339; ф. Маслова, 51; Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 399; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII– XVIII століть, с. 241; Щеглова С. «Богогласник», с. 74, 280, 285; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 179, 399. Воспоймо Творцу всякїя твары Поетичний текст співали на мелодію «Іордан рѣко». Найдавніший запис у співанику ф. БА 196 (Тернопільщина, остання чв. ХVIII ст.). Рукописи: ф. БА 196; ф. Франка 4787; ф. АСП 366; ф. НТШ 188, 789/2. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 399; Зосим О. Западноевропейские духовные песни предрождественской и евхаристической тематики, с. 45; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 246; Щеглова С. «Богогласник», с. 74, 290, 329; Witkowski W. Uwagi o poezji religijnej ukraińców-unitów, s. 209. Воспойте согласно пýснь нову прекрасно Акровірш: ВОЛСКИЙ Найдавніші записи у співаниках Пашковського, Середи та Калужняцького.

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

281

Рукописи: ф. Франка 4787; ф. НТШ 61, 345, 356, 370, 789/1; ф. АСП 194, 254; НБУВ, ф. І, 885; НМАШ О. 83; Калужняцького, Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Холм 1909; Варшава 1935, с. 204–208; Возняк М. З культурного житя, с. 82; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 399; Гнатишин А. Українські церковні пісні на всі свята для мішаного хору. Відень – Рим 1986; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LIX, с. 217– 218; Збірник пісний церковних, с. 107; Кудрик Б. Огляд історії, с. 76; Матійчин І. Українська духовна пісня в галицьких авторських пісенних збірках, с. 136; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 168; Медведик Ю. Музикознавчі студії, с. 102; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 54; Новое собрание пѣсней церковных, с. 144–146; Ольховський А. Нарис історії української музики, с. 71; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 342; Перетц В. Малорусские вирши, с. 150; Свенціцький І. Опис рукописів, с. 242; Церковні пісні. Жовква 1909, с. 89–91; Жовква 1927, с. 36–37; Щеглова С. «Богогласник», с. 76, 189, 191–192, 203–204, 206–209, 217, 242, 318–319; Щурат В. Із студій, с. 6; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 189, 410. Востании, о душе ! Акровірш: [ВАСИЛЬ ТАРНАВСЬКИЙ]. У статті М. Возняка «Закарпатський співаник» (Львів, рук. після 1935 р.) зазначено: «комбінуючи остатки акростиха в богогласниковому тексті й тут [співаник Й. Сабова – Ю. М.], можна стверджувати, що автор пісні Василь Тарнавський» (Арх. Возняка 76/п. 23). Найдавніший запис у співанику ф. Маслова 51 (Лемківщина, 1779–1789 рр.). Рукописи: ф. Маслова 51; Арх. Возняка 76/п. 23; БРАН 21. 5. 3. (Слобожанщина, ост. чверть ХVІІІ ст.). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Варшава 1935, с. 392–393; Москва 2002, с. 131–132; Возняк М. Закарпатський співаник (рук.); Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 399; Корній Л. Українська шкільна драма, с. 89, 184; Малый Богогласник. Львів 1891, с. 347; Мишанич О. Українська література другої половини ХVІІІ ст., с. 75; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 341; Щеглова С. «Богогласник», с. 91, 289. Вострубите, воскликните, Матер Цареву прославите У «Богогласнику» опубліковано ноти; співали також на мелодію «Гори, сладость іскапайте» (Маслов 54; Лемківщина, 1790 р.). Мелодію пісні «Гори, сладость іскапайте» відомо з кінця XVII ст. (Музейний 1743, арк. 29 зв.). Найдавніший запис в українському співанику: (Q. 17, Лемківщина, поч. XVIII ст.) Рукописи: НМАШ Q. 17; Q. 309; О. 61; О. 82; ф. Франка 4732, 4787, 4791; Арх. Возняка 76/п. 23; НБУВ, ф. І, 885; ф. Маслова 53, 54; ф. НТШ 61, 188, 350, 352, 355, 363, 367, 369, 822; ф. АСП 181; ф. КДА (Л) 824; БЛАН F 19–233; F 19–234; ЗКМ І– 464; І–468; Калужняцького, Левицького, Югасевича (1761–1763, 1811, 1812), Щипчика, пряшівський, буштинський, коритнянський.

282

Інципітарій богогласникових пісень

Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. З культурного житя, т. 109, с. 15; Возняк М. З поля, с. 7, 34–35; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 91; т. Х, с. 399–401; Гнатюк В. Хоценський співаник, с. 99; Лелекач М. Корытнянский зборник, с. 171; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 435; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 240, 242, 244; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 59–60; Фетисов И. Українські рукописи, с. 30; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. II, с. LVIII; Щеглова С. «Богогласник», с. 76, 175, 180, 190–192, 197, 332; Яворский Ю. Материалы, с. 35, 50, 70, 84, 92, 101; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 570–571; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 246–249; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 163, 186, 383, 406. Вселенная, веселися, Бог от Дýвы днесь родися Найдавніший запис у співанику І. Пашковського. Рукописи: НБУВ, ф. І, 885; ф. КДА (П) 476; ф. Маслова 53; ф. АСП 357, 366; ф. НТШ 61, 129, 339, 356, 365, 369, 370, 412, 789/1; НМАШ О. 64; О. 82; ф. Франка 4785, 4786, 4787, 4788, 4791; РДІА, ф. Синоду, оп. 4, № 232; ЗКМ І–458; І–468; Вагановського, Югасевича (1811, 1812), Продана, івановецький. Бібліографія: Безкоровайний В. При ялинці, № 12; Беларускія канты, с. 58–59; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, 1969; Москва 2002, с. 23–24; Возняк М. Давньоукраїнська поезія різдвяних свят, с. 7; Возняк М. Два співаники, с. 143; Возняк М. З культурного житя, т. СVIII, с. 77–78, т. CIX, с. 17; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 98, 110, 401; Возняк М. Старе українське письменство, с. 441; Гнатишин А. Українські колядки для мішаного хору. Відень 1991; Господу помолимся. Львів 1908; Збірник воскресенських пісень та колядок, с. 63; Катавасія, содержащая в себѣ разная пѣнія и пѣсни духовныя […]. В Бѣлградѣ, в Типографіи Княжества Сербскаго 1843 [перевидання: 1855]; Коляди або пісні з нотами. Жовква 1925, с. 41–42; Коляди і щедрівки з додатком тропарів, с. 10; Коляды на Рождество Христове, с. 47; Коляди церковні. Колядки, щедрівки і желаня. Філадельфія 1923, с. 67–69; Коляды на Рождество Христове, с. 21; Колядки та щедрівки. Київ 1990, с. 17–18; Корм души, с. 631–632; Корній Л. Українська шкільна драма і духовна музика ХVІІІ–ХVІІІ ст., с. 112; Костюковец Л. Кантовая культура, с. 6, 46; Лев В. Коляди і колядки, с. 204; Медведик Ю. Східнослов’янська духовнопісенна творчість, с. 171; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 19, 244; Микитась В. Розвідки І. Франка про давню поезію, с. 267; Мирович Н. Библиографическое и историко-литературное изслѣдование, с. 82; Молитвенник для східної церкви, с. 34; Новое собрание пѣсней церковных, с. 9–10; Письменна О., Цибух-Петришин О. Коляди та щедрівки в обробках, с. 168, 170, 172, 180–182; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 102; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 2; Різдвяна псальма, 17–19 с. (обробка М. Колесси); Співаник церковно-народний, с. 106–107; Стельмащук С. Двадцять українських коляд, с. 26–28; Українські колядки, вид. третє. Відень 1916, с. 7–8; Українські

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

283

колядки та щедрівки для мішаного хору, чоловічого та жіночого хору. Тернопіль 2010; Христос ся родить, с. 7–8; Франко І. Наші коляди, с. 47, 53–54; Христос родився, славіте, с. 4; Христос родився. Коляди, № 1; Щеглова С. «Богогласник», с. 68, 191–192, 196, 285, 301, 336; Яворский Ю. Материалы, с. 84, 119; Ярославенко Я. Коляди на мішаний хор, № 8; Kantyczka czyli zbiór kolęd, s. 85; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 378–380; Naumow A. Teologia bożonarodzeniowych pieśni, s. 470; Škoviera A. Stretnutie východnej a západnej teológie, s. 413; Voznjak M. Die Geschichte der ukrainischen Literatur, S. 480; Žeňuch P., Vasil C., Cyrillic Manuscripts, s. 159, 180, 379, 401. Вселенная, торжествуй днесь Поетичний текст співали на мелодію «Троне вишній» («Богогласник»; співаник Югасевича, 1812 р.). У рукописному «Богогласнику» першої третини ХІХ ст. (ф. Франка 4787) вказано співати цю пісню на мелодію «Цвіт мисленний». Однак йдеться про одну й ту ж мелодію, відому з трьома поетичними текстами: різдвяним, на Непорочне Зачаття Богородиці, Успіння Божої Матері. Акровірш: ВОЛСКИЙ (реконструйовано за записом у співанику реґента Григорія Чернянського (Маслов 53; Лемківщина, 1789–1802 рр.). Найдавніший запис у співанику Г. Чернянського. Рукописи: ф. Маслова 53, 54; ф. Франка 4787, Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 401; Збірник пісний церковних, с. 118; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 168; Медведик Ю. Невідомі духовні пісні Дмитра Левковського, c. 229; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII– XVIII століть, с. 164, 251–252; Новое собрание пѣсней церковных, с. 149–151; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 391; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 80–82; Почаївський співаник 90-х рр. ХVІІІ ст.; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. II, с. LIX; Щеглова С. «Богогласник», с. 77, 189, 191, 203–204, 207, 301, 329–330; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 187, 408. Вселенныя вся страны, земляне Пісня до чудотворної богородичної ікони в Почаєві. Створив монах-василіянин Найдавніші записи у співаниках НБУВ, ф. І, 885; ф. НТШ 350 (ост. чв. ХVІІІ ст.), Теодора Левицького (1779–1780). Рукописи: ф. НТШ 69, 73, 188, 350, 352, 356 (згадано як «тон»), 359, 362, 378; ф. АСП 366; ф. Франка 4787, 4792, 4793; НБУВ, ф. І, 885; ф. Маслова 47, 54, 62; НМАШ О. 61; О. 64; О. 82; Q. 41; Q. 309; КУЛ 418; ЗКМ І–464; УНУ 406–Д; Баки, Бесменика, Біндаса, Лікаря, Туринського (рук. В), Югасевича (1761–1763, 1811, 1812), шаришський, івановецький.

284

Інципітарій богогласникових пісень

Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Варшава 1935, с. 273–276; Москва 2002, с. 93–95; Возняк М. З культурного житя, с. 67; Возняк М. З поля, с. 9, 36–37; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 107; т. Х, с. 347; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LVII, с. 133; т. LIX, с. 226–227, 231–232; Колядничок для співу на діточі голоси з фортеп’яном зладив Осип Залеський. Коломия 1922; Костюковец Л. Кантовая культура, с. 64; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 167, 170; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 426–427, 435, 438; Медведик Ю. Рецепція іконославильних пісень, с. 169, 172–173; Медведик Ю. Становлення та розвиток духовнопісенної культури Мукачівської єпархії, с. 174–197; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 140, 149–151, 153, 158, 163, 244; Медведик Ю. Українські богородичні канти, с. 75–77; Мишанич О. Українська література другої половини ХVІІІ ст., с. 75; Свенціцький І. Опис рукописів, с. 212–215; Пісні до Почаївської Богородиці, с. 16–18, 82–84, 108– 110, 114, 117–121; Пѣсни о Пресвятѣй Богородицѣ в іконѣ Почаєвской чудотворной. Почаїв, 1773, № 2; Почаївський співаник 90-х років XVIII ст., № 7; Шейн П. Бѣлорусския народныя пѣсни, с. 406–407; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 146; Щеглова С. «Богогласник», с. 78, 93–94, 326; Щурат В. Із студій, с. 40–41; Яворский Ю. Материалы, с. 103, 121, 149–150 (публікація за записом у закарпатському пісеннику ХІХ ст.); Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 889–892; Medvedyk J. Poczajowski “Bohohłasnyk”, s. 353; Naczatki zytija nebesnaho na zemły, s. 242–244; Žeňuch P. Cyrilské rukopisné spevniky, s. 235; Žeňuch P. Otázka jazyka v karpatskej oblasti, s. 35–36; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 173, 189, 217, 393, 410, 437. Всемірнаго днесь начало веселїя возсїяло Створено монахом-василіянином Найдавніший запис у співанику ф. НТШ 356. Рукописи: ф. НТШ 188, 356; НБУВ, ф. І, 2879. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Москва 2002, с. 103–105; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 135; т. Х, с. 401; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 346; Перетц В. Малорусские вирши, с. 155; Щеглова С. «Богогласник», с. 87, 293, 329. Всемірну радость Анна являєт Найдавніший запис у співанику Навичинського. Рукописи: співаник Югасевича (1812), НМАШ О. 82; ф. Франка 4787; ф. НТШ 129. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 401; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. II, с. LIX; Щеглова С. «Богогласник», с. 77, 217, 286, 329–330; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 187, 408.

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

285

Вси тя хори, небес двори, Тройце славят Найдавніший запис у співанику Богонкевича. Рукописи: НМАШ О. 61; О. 660; Возняка 76/п. 23; НБУВ, ф. І, 885; ф. ДА (П) 475; ф. НТШ 61, 129, 355, 356, 367, 789/1; ф. Франка 4785, 4787; Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 151–152; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 142; т. Х, с. 401; Гнатишин А. Українські церковні пісні на всі свята для мішаного хору. Відень – Рим 1986; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, с. 101; Грушевський М. Сьпіваник, т. XVII, c. 55–57, 90–91; Збірник пісний церковних, с. 71; Корм души, с. 656–658; Копко М. Пѣсни, с. 16; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 244; Молитвенник для східної церкви, с. 272; Новое собрание пѣсней церковных, с. 124–125; Співаник церковно-народний, с. 121–122; Сулій Н. Українська церковна пісня, с. 96; Церковні пісні. Жовква 1909, с. 31–32; Жовква 1927, с. 73–74; Щеглова С. «Богогласник», с. 73, 282, 287–288; Яворский Ю. Материалы, с. 119–120; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 175, 396. Вси языцы, купно лицы Найдавніші записи: співаники Калужняцького (Галичина, серед. ХVІІІ ст.; додаток: кін. ХVІІІ – поч. ХІХ ст.), Сумовського (О. 83; Львівщина, 1750–1761). Рукописи: НБУВ, ф. І, 7541; НМАШ О. 82; О. 83; ф. НТШ 73, 350, 356; КУЛ 418 (скорочена копія «Богогласника»; належав служителю хору в с. Княжполі Петру Церулю; переписано 1825 р. у м. Ярославі, тепер у складі Польщі). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 402–403; Коляди, або пісні з нотами на Різдво Христове. Жовква 1925, с. 42–44; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII– XVIII століть, с. 172–174; Новое собрание пѣсней церковных, с. 58–60; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. II, с. LVII; Щеглова С. «Богогласник». Историко-литературное изслѣдование, с. 67, 190–191, 280, 302; Яворский Ю. Материалы, с. 34, 61–62; Naumow A. Teologia bożonarodzeniowych pieśni Bohohłasnyka, s. 465–466, 468. В Соломоновой церкви явися У «Богогласнику» опубліковано ноти. Поетичний текст також співали на мелодію «Анна благодать» (ф. Маслова 51; ні поетичний текст, ні музичний виявити не вдалося). Акровірш: ВАСИЛИЙ ТАРНАВСКИ Найдавніші записи у співанику Югасевича (1812) та скороченій копії «Богогласника» М. Центелевича (НТШ 61). Рукописи: ф. Маслова 51; ф. НТШ 61; ф. Франка 4733 (співаник з Руського Керустура), Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 403; Медведик Ю. Жанрово-стильові особливості,

286

Інципітарій богогласникових пісень

с. 220; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 239; Мишанич О. Українська література другої половини ХVІІІ ст., с. 75; Перетц В. Историколитературные изслѣдования, т. І, с. 343; Перетц В. Малорусские вирши, с. 152; Щеглова С. «Богогласник», с. 76, 267–269, 330; Щурат В. Із студій, с. 10; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 185, 405–406. Всýх Царице, Владичице Акровірш: ВАСИЛій Найдавніший запис у співанику ГКМК 1302/3. Рукописи: НМАШ О. 61; О. 82; О. 100; ф. НТШ 61, 188, 339, 789/1, 860/3; ф. Франка 4787; ф. ГКМК 1302/3. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 401; Збірник пісний церковних, с. 139; Корній Л. Історія, т. ІІ, с. 105; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 69; Новое собрание пѣсней церковных, с. 177–180; Пѣсни благовѣйныя, 25 зв.–28; Церковні пісні. Жовква 1909, с. 112–114; Щеглова С. «Богогласник», с. 81, 213, 248, 251– 253; Щурат В. Із студій, с. 5. Вышних хоров началниче, Мїхаиле поборниче Найдавніший запис у співанику Д. Левковського. Рукописи: ф. НТШ 61, 129, 188, 339, 353, 789/1; ф. Франка 4787; ф. Маслова 53, Левковського. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Варшава 1935, с. 284–289; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 134; т. Х, с. 398; Гнатишин А. Українські церковні пісні на всі свята для мішаного хору. Відень–Рим 1986; Збірник пісний церковних, с. 186; Матійчин І. Українська католицька преса, 73; Новое собрание пѣсней церковных, с. 147–149; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 54– 56; Співаник церковно-народний, с. 125–126; Церковні пісні. Жовква 1909, с. 167– 170; Жовква 1927, с. 84–85; Щеглова С. «Богогласник», с. 83, 286–287. Галаадскїй славне Пророче, жителю Илїє У «Богогласнику» опубліковано ноти; співали також на мелодію «Похвалу принесу» (співаники Югасевича, 1761–1763 рр; ф. НТШ 345, Закарпаття, ост. чв. ХVІІІ ст.; ф. Маслова 47, кін. XVIII – поч. XIX ст.; ф. Маслова 51, Лемківщина, 1759–1789 рр.). Найдавніший запис у співанику Югасевича. Рукописи: ф. НТШ 188, 345, 355; ф. Маслова 47, 51, 55; ЗКМ І–458; Югасевича (1761–1763, 1807), Кормаша. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Варшава 1935, с. 336–338; Москва 2002, с. 106–107, 160; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 113; т. Х, с. 403; Канти з Почаївського «Богогласника», с. 14, 33–34; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 171; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 241; Перетц В. Историко-литературные изслѣ-

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

287

дования, т. І, с. 389; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. I, с. XXXVI; Щеглова С. «Богогласник», с. 88, 286, 294, 302; Яворский Ю. Материалы, с. 65, 80; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 510–512; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 177, 398. Глагол Господен на водах глашаєт У «Богогласнику» пісню опубліковано з нотами; співали також на мелодію «Іордан ріко» (Закарпаття, НТШ 352, 1845 р.). Найдавніший запис у співанику Пашковського. Рукописи: НМАШ О.82; Q.41; Q.273; ф. НТШ 62, 129, 188, 339, 341, 349/5, 352, 350, 353, 358, 363, 370, 789/1, 789/2; ф. Маслова 51, 56, 59; ф. Франка 4785, 4787, 4791; БЛАН F 19–234; ф. Оссолінських 3586. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 61–64; Москва 2002, с. 40–41, 145–146; Возняк М. З культурного житя, т. СVIII, с. 79; т. CIX, с. 17; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 403– 405; Коляди і щедрівки з додатком тропарів, с. 69; Костюковец Л. Кантовая культура, с. 7; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 171; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 246; Новое собрание пѣсней церковных, с. 78–80; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 23; Скорбна Мати, с. 5, 11; Фетисов И. Українські рукописи, с. 30; Церковні пісні. Жовква 1909, с. 39–41; Жовква 1927, с. 54–56; Щеглова С. «Богогласник», с. 70, 181–182, 186, 189–191, 193, 285; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 410; Mokry W. Pieśni duchowne na Ukrainie, s. 241. Господь вознесеся на небеса нынý Акровірш: ГОРА ЄЛЕОНСКАЯ Найдавніший запис у співанику АСП 181 (кін. ХVІІІ ст.) Рукописи: Арх. Возняка 791/п. 184; НМАШ О. 61; НБУВ, ф. І, 7541; ф. КДА (Л) 823; ф. НТШ 61, 129, 348, 353, 369; ф. Франка 4785, 4787; ф. АСП 181; Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 145–148; Москва 2002, с. 82–84, 155–156; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 405; Збірник пісний церковних, с. 66; Медведик Ю. Становлення та розвиток духовнопісенної культури Мукачівської єпархії, с. 174–197; Новое собрание пѣсней церковных, с. 120–121; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 390; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 197–198; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 34; Співаник церковнонародний, с. 119–120; Сулій Н. Українська церковна пісня, с. 96; Церковні пісні. Жовква 1927, с. 70–71; Штерн Д. Духовные канты в отношении к славяновизантийской гимнографии, c. 149; Щеглова С. «Богогласник», с. 73, 280, 284, 308; Щурат В. Із студій, с. 29; Stern D. Tradition und Traditionalismus im Konfessionellen Kontakt, S. 42; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 173, 393.

288

Інципітарій богогласникових пісень

Граде Солунскїй, собирай рожи Надавніший запис у співанику Югасевича (1812). Рукописи: співаник Югасевича (1812); ф. НТШ 61. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 405; Гнатишин А. Українські церковні пісні на всі свята для мішаного хору. Відень – Рим 1986; Збірник пісний церковних, с. 193; Маценко П. Українські канти, с. 18; Новое собрание пѣсней церковных, с. 186–188; Церковні пісні. Жовква 1909, с. 164–166; Щеглова С. «Богогласник», с. 83, 286, 324; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 184, 404. Да прїидет, да прїидет всему міру радость У «Богогласнику» опубліковано ноти; співали також на мелодію «Рождество славноє Присно Дівия» (ф. НТШ 355, Закарпаття, рук. 1885 р.). Акровірш: ДЄМИЯН Найдавніший запис у співанику АСП 194 (до 1709 р.). Рукописи: ф. Маслова 51; НМАШ О. 61; О. 64; О. 82; О. 83; Q. 309; Q. 515; ф. ДА (П) 475; ф. КДА (Л) 825; ф. Франка 4784, 4785, 4787, 4792, 4826/2; ф. НТШ 61, 68, 129, 188, 345, 350, 355, 356, 357, 369, 822; ф. АСП 194; ф. В’яземського Q. 77; МДУ І. Sb. 154; БРАН 21. 5. 3; БЛАН F 19–234; ЗКМ Арх.–5677; І–458; І–464; УНУ 406–Д; СПк 19; Вагановського, Калужняцького, Левицького, Югасевича (1761–1763, 1807, 1811, 1812), Туринського (рук. А), буштинський, івановецький, коритнянський, пряшівський, шаришський, гтжньо-рибницький. Бібліографія: Безсонов П. Калѣки, т. ІІ, с. 173–178; Богогласник. Почаїв 1790– 1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 171–174; Возняк М. Два співаники, с. 144; Возняк М. З поля, с. 7; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 208–209, т. Х, с. 405–406; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. XLVI, с. 52–53; Лелекач М. Корытнянский зборник, с. 167; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 433, 438; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 69, 181, 206, 208–210, 244, 250; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 389; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 137–139; Свенціцький І. Опис рукописів, с. 246; Томко А. До питання дослідження духовнопісенного репертуару ХІХ ст., с. 129; Чубинский П. Труды, т. ІІІ, с. 11; Щеглова С. «Богогласник», с. 77, 188–189, 191, 213, 330; Щурат В. Із студій, с. 6, 15–16; Яворский Ю. Материалы, с. 32–33, 43, 58, 79, 90, 115; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 434–437; Žeňuch P., C. Vasil, Cyrillic Manuscripts, p. 144, 168, 364, 388; Tichý F. Československé pisně, s. 12; Žeňuch P. Nižnorybnický spevník z roku 1817 – znovuobjavený rukopis // Slavica Slovaca, ročník 47. – 2012, № 2, s. 123; Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 163. Да прїйдет нынý радость новая Акровірш: ДОСТОЄВСКИ Рукопис: Югасевича (1812).

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

289

Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 406; Корній Л. Історія, т. ІІ, с. 109, 354; Канти з Почаївського «Богогласника», с. 36–37; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII– XVIII століть, с. 69, 181, 206, 208–210, 244, 250; Новое собрание пѣсней церковных, с. 197–199; Перетц В. Малорусские вирши, с. 150; Щеглова С. «Богогласник», с. 89, 217–218; Щурат В. Із студій, с. 6; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 197, 417. Дар нынý пребогатый Найдавніші записи: F 19–233 (Супрасльський Богогласник); ГКМК 1302/2 (Галичина, рук. серед. ХVІІІ ст.), М. Тарахонича (Закарпаття, 1757 р.). Рукописи: НБУВ, ф. І, 7541; НМАШ О. 100; ф. НТШ 61, 188, 789/1; ф. ГКМК 1302/2, 1302/3); ф. Франка 4787; БЛАН F 19–233; F 19–234; ф. ГКМК (309) 1303/4; Вагановського, Тарахонича. Бібліографія: Беларускія канты, с. 19; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Москва 2002, с. 24–25, 139; Возняк М. Два співаники, с. 143; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 131; т. Х, с. 406; Гординський Я. Кілька духовних віршів, с. 40; Коляди або пісні з нотами. Жовква 1925, с. 49–50; Коляди і щедрівки з додатком тропарів, с. 11–12; Коляди церковні. Колядки, щедрівки і желаня. Філадельфія 1923, с. 15–17; Колядки та щедрівки. Київ 1990, с. 27–28; Костюковець Л. Із спостережень, с. 242; Костюковец Л. Кантовая культура, с. 7; Новое собрание пѣсней церковных, с. 33–34; Письменна О., Цибух-Петришин О. Коляди та щедрівки в обробках, с. 168, 170, 173, 181; Пчилка О. Украинския колядки, с. 363; Пѣсни церковни, с. 15; Пѣснопения Богогласника Холмского народноцерковного роспева, № 15; Співаник церковно-народний, с. 108–109; Стеценко К. Колядки й щедрівки, с. 12; Українські колядки для мішаного хору аранжував Ол. Кошиць. Київ – Ляйпціґ [б. р.], с. 1; Українські колядки та щедрівки для жіночого або дитячого хору аранжував Ол. Кошиць. Київ –Ляйпціґ [б. р.], с. 8; Українські колядки та щедрівки для мішаного хору, чоловічого та жіночого хору. Тернопіль 2010; Українські народні пісні в записах М. В. Лисенка, с. 194–195, 327; Франко І. Наші коляди, с. 36; Христос ся родить, с. 27–28; Христос родився. Коляди, № 17; Чубинський П. Труды, т. ІІІ, с. 326–327, 333, 383; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 149; Щеглова С. «Богогласник», с. 69, 191, 285, 336; Яворский Ю. Материалы, с. 16; Ярославенко Я. Коляди на мішаний хор, № 7; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 443–444; Naumow A. Teologia bożonarodzeniowych pieśni, s. 465–466. Два рази слýп, кто во пред на смерть не взыраєт Авторство приписується Георгію Кониському Найдавніший запис у тексті шкільної драми Георгія Кониського «Воскресеніє мертвих» (1747). Рукописи: ф. Франка 4785; ф. Дикаріва 110/4; ф. КДА (Л) 825; БРАН 21. 5. 3; ф. Буслаєва О. ХІV. 22; співаник Югасевича (1812).

290

Інципітарій богогласникових пісень

Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 406; Гнатюк О. Сторінка з історії української духовної поезії, с. 126; Гнатюк О. Українська духовна бароккова пісня, с. 102; Канти з Почаївського «Богогласника», с. 16–17; Корній Л. Українська шкільна драма, с. 22, 89, 184; Медведик Ю. Дослідження давньої української пісенності, с. 85; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 25; Мирович Н. Библиографическое и историко-литературное изслѣдование, с. 58; Українська література ХVІІІ ст., с. 339; Чижевський Д. Український літературний барок, т. 4, ч. 2, с. 161; Щеглова С. «Богогласник», с. 91, 201, 220–221; Щурат В. Із студій, с. 6; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 198, 418. Дивен Бог во святых своих в крýпости силы Поетичний текст співали на мелодію «Приносит Діва младенца» («Богогласник»). Текст пісні у співаниках не виявлено. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 406; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 245, 249; Щеглова С. «Богогласник», с. 88, 294. Дивна твоя Тайни, Чистая, явися Пісня до чудотворної богородичної ікони у м. Самборі Львівської обл. Цей же поетичний текст внаслідок заміни географічної назви пристосовували для прослави ікони повчанської Богородиці (Закарпаття) та у м. Барі на Поділлі (ф. НТШ 350). Пісню співали на мелодії «Нова радість стала» («Богогласник»; НТШ 69, Закарпаття, 1836 р.) та «Радуйся, Царице неба» (НТШ 355, Закарпаття, 1885 р.). Найдавніший запис: «Кам’янський Богогласник» (1734). Рукописи: ф. НТШ 68, 69, 188, 344, 350, 355; ф. АСП 366; ф. Франка 4784, 4785, 4787, 4789, 4791; НБУВ, ф. І, 885; ф. Маслова 47, 48, 54, 54 «б»; НМАШ О. 61; О. 64; О. 71; О. 82; Q. 41; Q. 309; БЛАН F 19–234; Тарахонича, Туринського (рук. А), Югасевича (1811, 1812), буштинський, івановецький, коритнянський, пряшівський, шаришський, нижньо-рибницький. Бібліографія: Бирчак В. Литературнѣ стремління, с. 30–31; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Богородичні пісні, с. 89; Боржковский В. Лирники // Киевская старина, т. XXVI. 1889, сентябрь, с. 685–687; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 91; т. Х, с. 406–407; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LIX, с. 228–229; Лелекач М. Корытнянский зборник, с. 173; Демуцький П. Ліра і її мотиви. Додатки. Біографічні матеріали, с. 74, 160, 233–234; Демуцькый П. Лира, с. 19–20; Медведик Ю. «Богогласник» – найвидатніша пам’ятка української духовної лірики, с. 48; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 426; Медведик Ю. Духовні канти в честь чудотворних храмових святинь, с. 92–93, 97; Медведик Ю. З історії створення та побутування двох східногалицьких іконославильних кантів, s. 46–48, 50–51; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви» (Інципітарій текстів), с. 132, 146–147; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви»: науково-дослідницькі передумови, с. 38; Медведик Ю. Становлення та розвиток

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

291

духовнопісенної культури Мукачівської єпархії, с. 174–197; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 241, 244, 248; Медведик Ю. Українські богородичні канти, с. 73–74, 77; Новое собрание пѣсней церковных, с. 172–173; Щеглова С. «Богогласник», с. 80, 329; Щурат В. Із студій, с. 46–47; Яворский Ю. Материалы, с. 13–14, 32, 46, 127; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 879–881; Medvedyk J. Z dziejów ukraińskiej pieśni religijnej, s. 400; Tichý F. Československé pisně, s. 12, 80; Vodoff W. Les recueils Manuscripts de vers religieus, p. 367; Voznjak M. Die Geschichte der ukrainischen Literatur, S. 468; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 172, 187, 190, 210, 393, 407, 411, 430; Žeňuch P. Nižnorybnický spevník z roku 1817, s. 125 (повчанській іконі); Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 161. Дивная новина Найдавніший запис: співаник з м. Радимно (НБУВ, ф. ХХІ, 180; Перемишильщина, Польща, 1726 р.). Рукописи: НБУВ, ф. І, 885 (записано також травестійний варіант пісні), 2879; ф. Маслова 45, 53, 55, 59, 60, 62. ф. Університету 210; ф. Франка 4730, 4785, 4787, 4789; ф. ГКМК (ф. 201), оп. 4 «в», спр. 681 (ст. шифр: 1288/4); ф. ГКМК (309) 1303/4; Арх. Возняка 76/п. 23; НМАШ О. 64; О. 82; О. 100; Q. 41; Q. 515; Q. 309; ф. НТШ 61, 62, 73, 188, 355, 363, 365, 369, 789/, 789/2; ф. АСП 249, 254; ЗКМ Арх.–5677; І–458; І–464; Левицького, Лікаря, Вагановського, Югасевича (1811, 1812), Туринського (рук. А), Тарахонича, івановецький, коритнянський, радимненський, сербський, шаришський. Бібліографія: Безкоровайний В. При ялинці, № 14; Богогласник. Почаїв 1790– 1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Варшава 1935, 1969; Москва 2002, с. 25–26; Возняк М. Два співаники, с. 138, 143; Возняк М. З поля, с. 7, 20–21; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 407; Возняк М. Старе українське письменство, с. 439; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. XLII, с. 130; Гнатюк О. Українська духовна бароккова пісня, с. 143; Народныя пѣсни Галицкой и Угорской Руси, ч. ІІІ, отд. 2, с. 98; Коляди або пісні з нотами. Жовква 1925, с. 52–55 (три вар.); Коляди церковні. Колядки, щедрівки і желаня. Філадельфія 1923, с. 17–18; Колядки і щедрівки. Київ 1991, с. 170–172; Коляди і щедрівки з додатком тропарів, с. 13; Колядки та щедрівки. Київ 1990, с. 5–6; Колядничок для співу, № 4; Костюковець Л. Із спостережень, с. 242; Лев В. Коляди і колядки в селі Старий Яричів, с. 197; Лелекач М. Корытнянский зборник, с. 170; Леонтович М. Духовні хорові твори, с. 11–16; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы истории исследования, с. 169; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення s. 426, 432, 435; Медведик Ю. Нижньо-Тварожський співаник, s. 350–369; Медведик Ю. Рецепція іконославильних пісень, с. 186–187; Медведик Ю. Східнослов’янська духовнопісенна творчість, с. 171; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 19, 83, 86, 175; Микитась В. Розвідки І. Франка про давню поезію, с. 267; Молитвенник для східної церкви, с. 246; Новий український колядник, с. 8, 14 (згадано як «тон»), 40 (згадано як «тон»); Новое собрание пѣсней церковных, с. 11–12; Олексин Г. Стабільні та мобільні компоненти,

292

Інципітарій богогласникових пісень

c. 43–45; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 38; Пѣсни церковни, с. 16; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 19; Письменна О., ЦибухПетришин О. Коляди та щедрівки в обробках, с. 168, 170, 171, 173, 181; Різдвяна псальма, с. 32–33 (обр. Ст. Людкевича); Свенціцький І. Опис рукописів, с. 232; Співаник церковно-народний, с. 108–109; Стельмащук С. Двадцять українських коляд, с. 13– 16; Стеценко К. Колядки й щедрівки, с. 9; Стеценко К. Українські колядки і щедрівки для мішаного і однорідного хору з супроводом фортепіана. Київ, зб. 4, № 6; Тисячоліття. Поетичний переклад України-Русі, с. 229; Томко А. Рукописні співаники Іоана Югасевича, с. 91; Українські колядки та щедрівки для мішаного хору, чоловічого та жіночого хору. Тернопіль 2010; Українські письменники, с. 265; Франко І. Наші коляди, с. 48; Христос ся родить, с. 16–17; Христос родився. Коляди, № 9; Христос родився, славіте, с. 13–14; Щеглова С. «Богогласник», с. 69, 300; ЩуровськаРосіневичова П. 21 народня пісня, с. 12; Яворский Ю. Два замѣчательных карпаторусских сборника, с. 29; Яворский Ю. Материалы, с. 20–21, 84, 117; Ярославенко Я. Коляди на мішаний хор, № 6; Kantyczka czyli zbiór kolęd, s. 92–93; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 320–323; Naumow A. Teologia bożonarodzeniowych pieśni, s. 465, 467; Tichý F. Československé pisně, s. 12; Verse und Lieder, S. 293; Vodoff W. Les recueils Manuscripts, P. 365; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, s. 159, 379. Дивный во дýлýх святытель великїй Найдавніші записи у співаниках Пашковського та Калужняцького. Рукописи: Арх. Возняка 76/п. 23; 790/п. 184; НМАШ О. 61; О. 71; О. 82; ф. НТШ 61, 129, 188, 365, 369, 370, 474, 860/3; ф. Франка 4787; ф. АСП 366; НБУВ, ф. І, 885, 7541; ф. Маслова 51; РДАДА 996; БРАН 21. 5. 3; БЛАН F 19–234; Калужняцького, буштинський. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 311–316; Москва 2002, с. 125–126, 163–164; Возняк М. З культурного житя, с. 80; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 407–408; Копко М. Пѣсни, с. 16; Костюковец Л. Кантовая культура, с. 6, 63; Медведик Ю. З історії духовнокантової культури Слобожанщини, с. 164–165; Новое собрание пѣсней церковных, с. 157–158; Перетц В. Малорусские вирши, с. 149; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 41; Шейн П. Бѣлорусския народныя пѣсни, с. 408; Щеглова С. «Богогласник», с. 85, 175, 191, 319; Яворский Ю. Материалы, с. 49; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 300–301. Днесь вси хрїстїане радостно ликуют Поетичний текст співали на мелодію «Ликуй днесь, Сіоне» («Богогласник», закарпатські співаники ХІХ ст. Івана Югасевича, Ігната Яноша). Акровірш: ДИМЇТР ЛЄВКОВСКИ Найдавніший запис у співанику Левковського.

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

293

Рукописи: ф. НТШ 345, 352, 353; НБУВ, ф. І, 2879; Левковського, Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Холм 1909; Варшава 1935, с. 297–301; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 408; Медведик Ю. Невідомі духовні пісні Дмитра Левковського, с. 225; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 244, 247; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 346; Перетц В. Малорусские вирши, с. 154; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 220–223; Петрушевич А. Сводная, с. 103; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. III, с. LXVII; Щеглова С. «Богогласник», с. 87, 228, 234, 332; Щурат В. Із студій, с. 8; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 497–500; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 177, 397. Днесь отверзеся весна благодати Рукопис: НБУВ, ф. І, 2879. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 302–305; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 408; Канти з Почаївського «Богогласника», с. 12–13; Щеглова С. «Богогласник», с. 86, 285, 288, 294. Днесь от коренє Ієссеова Поетичний текст співали на мелодію «Іграй, Ієрусалиме новий». Рукопис: ф. Франка 4787. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 408; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII– XVIII століть, с. 245; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 391; Щеглова С. «Богогласник», с. 77, 227–228, 285–286, 286–288, 329–330. Днесь созиваєт всю вселенну Найдавніший запис у співанику З. Дзюбаревича. Рукописи: ф. Франка 4787, 4791; ф. НТШ 365; БРАН 16.6.29; Дзюбаревича, Калужняцького, Вагановського, Югасевича (1761–1763, 1811, 1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Москва 2002, с. 129–130; Возняк М. Два співаники, с. 136; Возняк М. З поля, с. 37–38; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 96; т. Х, с. 408–409; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 85, 245–246; Медведик Ю. Рукописний збірник духовних пісень: шлях від укладача, с. 216; Перетц В. Малорусские вирши, с. 151; Щеглова С. «Богогласник», с. 83, 174, 190–192, 294; Яворский Ю. Материалы, с. 69, 100; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 219–220; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 184, 405. Днесь торжествуим вси празднующе Акровірш: ДЇМИТРЇЙ ЛЄВКОВСКЇЙ

294

Інципітарій богогласникових пісень

Поетичний текст співали на мелодію «Благовѣствуєм днесь» («Богогласник»; співаник Югасевича, 1812 р.). Найдавніший запис у співанику Дм. Левковського «Начало с Богом» (1777–1787). Рукописи: НБУВ, ф. І, 2879; ф. Маслова 53; Левковського, Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 409–410; Медведик Ю. Невідомі духовні пісні Дмитра Левковського, с. 225–226; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 239, 243; Петрушевич А. Сводная, с. 102–103; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. II, с. LX; Щеглова С. «Богогласник», с. 82, 227–230, 234; Щурат В. Із студій, с. 8; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 181, 400. Доколý уме пернатый, доколý, будеш лýтати ? Найдавніші записи: «Супрасльський Богогласник», співаник Пашковського. Рукописи: НБУВ, ф. І, 885, 7541; ф. КДА (Л) 822, 825; ф. НТШ 61, 370; Вологодська колекція 213; ф. Титова 3897, 4140, 4419; ТОА 153, 156; БРАН 21.5.3; БЛАН F 19–233. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Історія, кн. 2, вид. 2, с. 312; Возняк М. З культурного житя, с. 84; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 410; Торжественные псалмы, № 5; Щеглова С. «Богогласник», с. 90, 197; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 702–703; Ostoić T., Ćorović V. Srpska gradjanska lirika, р. 13–14. Древо трїсвятоє, бýсом ужасноє Співали на мелодію «Ах, удивися» («Богогласник»; О. 84; НТШ 188; співаник Югасевича, 1812 р.). Акровірш: ДЇМЇТРИ Найдавніші записи: співаники Ф. Шелестинського (О. 84, 1760 р.), Д. Соколовського (Університет 210, Галичина, третя чв. ХVІІІ ст.). Рукописи: ф. Франка 4785; ф. НТШ 188, 356, 789/1; НБУВ, ф. І, 7541; ф. Університету 210; НМАШ О. 82; О. 84; О. 100; Q. 41; Югасевича (1812). Бібліографія: Богданова О. Збірник Порфирія Демуцького, с. 125; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Два співаники, с. 122; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 133; т. X, с. 410; Гнатюк В. Гнатюк В. Лірники, с. 27– 28; Демуцький П. Ліра і її мотиви. Додатки. Біографічні матеріали, с. 67–68, 159, 230– 231; Демуцькый П. Лира, с. 13–14; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви» (Інципітарій текстів), с. 129, 145; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 243, 245; Мишанич О. Українська література другої половини ХVІІІ ст., с. 85; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 344; Перетц В. Малорусские вирши, с. 152; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. I, с. XXXVII; Щеглова С. «Богогласник», с. 74, 214–215, 227, 312; Щурат В. Із студій, с. 6; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 182, 402.

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

295

Єгда душа от тýла, єгда душа от тýла разлучаєтся У співанику ГКМК 1302/3 (третя чв. ХVІІІ ст.) зафіксовано поетичний текст пісні. Його початкові літери, можливо, творять акровірш: ЄВТТАП Т. [ЄВСТАПій Т.]. Пісню також співали на «тон» «От Востока восія» («Кам’янський Богогласник»). Найдавніший запис у співанику з колекції М. Фіндейзена (переписаний до 1710 р.). Рукописи: НМАШ О. 83; ф. Франка 4784, 4791; ф. АСП 213, 254; НБУВ, ф. І, 885, 47172; ф. Університету 210; ф. КДА (Л) 822; ф. Маслова 45, 48; ф. НТШ, 188, 343; ф. ГКМК 1302/3; ф. БА 196; БРАН 21. 5. 3; ф. Буслаєва Q. ХІV. 141; УНУ 63–Д; БЛАН F 19–233; F 22–81; Баки, Вагановського, Калужняцького, Левицького, Фіндейзена, Югасевича (1811, 1812), пряшівський, шаришський. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Булат Т. Становлення пісні-романсу, с. 242.; Возняк М. Два співаники, с. 136; Возняк М. З поля, с. 9, 45–46; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 106; т. Х, с. 410–411; Житецкий П. Малорусския вирши, c. 393; Зосимова О. Мотив Vanitas, 114; Кудрик Б. Огляд історії, с. 23; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 54, 86, 241, 245; Українські письменники, с. 265; Свенціцький І. Опис рукописів, с. 226; Финдейзен Н. Псальмы и канты ХVІІІ века, т. ІІ, с. 191–192; Щеглова С. «Богогласник», с. 91, 191, 282; Яворский Ю. Два замѣчательных карпато-русских сборника, с. 26; Яворский Ю. Материалы, с. 29, 109; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 456–458; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 561–564; Stern D. Tradition und Traditionalismus im Konfessionellen Kontakt, S. 42; Tichý F. Československé pisně, s. 12; Verse und Lieder, S. 293; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 198, 419. Єлеон гора свýтится Акровірш: ЄВСТАПЇЙ Найдавніший запис: співаник П. Андрусіва (Арх. Возняка, 791; Галичина, кін. ХVІІІ або поч. ХІХ ст.). Рукописи: Арх. Возняка 791/п. 184; ф. НТШ 129; ф. Франка 4787; Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 411; Кудрик Б. Огляд історії української церковної музики, с. 74; Щеглова С. «Богогласник», с. 73, 219, 242, 256, 280, 330; Щурат В. Із студій, с. 7; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 173, 393. Златокованну трубу, златокованну трубу восхвалим вси Найдавніший запис у співанику Дзюбаревича. Рукописи: НМАШ Q. 309; НБУВ, ф. І, 2879; ф. Маслова 45, 47, 51, 52; ф. НТШ 365, 369; ф. Франка 4784, 4786, 4826/2; ф. КДА (Л) 824; Арх. Возняка 76/п. 23; ф. Щукіна 61; БРАН 16. 6. 29; 16. 6. 33; БЛАН F 19–233; F 19–234; СПк 19, 21; ф. Музейний 3895; ф. Долгова 5854; ф. Ундольського 900; ф. Буслаєва О. ХІV. 20;

296

Інципітарій богогласникових пісень

Q. XIV. 98; Q. XIV. 128; Q. ХІV. 142; МДУ, І. Sb. 154; ф. В’яземського Q. 77; ф. Титова 2117, 2720, 3897; ТОА 156; ф. Дружиніна 45; ЗКМ І–468; Калужняцького, Вагановського, Тарахонича, Югасевича (1761–1763, 1811, 1812), Бесменика (ІХ Н 33/2), буштинський, пряшівський, шаришський. Бібліографія: Безсонов П. Калѣки, т. І, с. 772–773; Богогласник. Почаїв 1790– 1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Два співаники, с. 141; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 411–412; Кудрик К. Огляд історії, с. 78; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 439; Медведик Ю. Жанрово-стильові особливості, с. 217–218; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 61, 86, 220, 223, 245, 248; Медведик Ю. Українські духовні пісні, с. 11; Позднеев А. Песенная книжная поэзия, с. 416; Пѣсни различныя на господскїя праздники […] Печатаны Благороднаго от Курцбек писмены в Вїеннѣ 1790; Пѣсни различныя на господскїя праздники […], Писмена Славено-Сербскїя Печатни, 1804; Стефановић М. Српска грађнка поезіja, с. 104, 215; Финдейзен Н. Псальмы и канты ХVІІІ века, т. ІІ, с. 196; Хрестоматія, с. 24–25, 258; Чубинский П. Труды, т. І, с. 179–180; Шреєр-Ткаченко О. Історія української музики, т. І, с. 86; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 143, 148; Штерн Д. Духовные канты в отношении к славяно-византийской гимнографии, c. 151; Щеглова С. «Богогласник», с. 83, 189, 191, 197, 285; Яворский Ю. Материалы, с. 14–15, 36, 52, 70, 100; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 660–662; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 241–243; Stern D. Tradition und Traditionalismus im Konfessionellen Kontakt, S. 42– 43; Tichý F. Československé pisně, s. 12; Verse und Lieder, S. 294; Žeňuch P. Cyrilské rukopisné spevniky, p. 184, 217, 405, 438; Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 159. Злату трубу, словес губу Найдавніший запис у співанику з Супрасля (БЛАН F 19–233). Поетичний текст співали на мелодію «Многими усти». Рукописи: БЛАН F 19–233; НБУВ, ф. І, 7541. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 412; Медведик Ю. Національно-патріотичні та історичні мотиви, с. 18; Перетц В. Малорусские вирши, с. 151; Щеглова С. «Богогласник», с. 82, 294, 301, 322, 329; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 187, 688–670; Medvedyk J. Ukrainian and Polish Sacred Songs, p. 256. Играй, Ієрусалvме новый Акровірш: ІОАН МАСТИБОРСКій Найдавніший запис у співанику ГКМК 1302/2 (серед. ХVІІІ ст.). Рукописи: НБУВ, ф. І, 885, 7546; ф. КДА (Л) 823; НМАШ О.61; 82.0; О.660; ф. НТШ 341, 356, 789/1, 860/3; ф. ГКМК 1302/2; 1302/3; Продана. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 132–137; Москва 2002, с. 74–76, 151–153; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 128; т. Х, с. 412; Збірник пісний церковних, с. 50;

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

297

Корній Л. Історія, т. 2; с. 103, 349–350; Корній Л. Українська шкільна драма, с. 121; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 168; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 250; Новое собрание пѣсней церковных, с. 17–120; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 343; Перетц В. Малорусские вирши, с. 151; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 33; Церковні пісні. Жовква 1909, с. 13–15; Жовква 1927, с. 65–66; Шеффер Т. Канти, с. 221; Щеглова С. «Богогласник», с. 72, 220, 236, 238–239, 242, 256, 301, 306; Щурат В. Із студій, с. 8. Играй, свýте и веселися Акровірш: ИОАН МАСТИБОРСКІЙ Найдавніші записи: Маслов 56, ГКМК 1302/3 (Галичина, рукописи кін. XVIII ст.). Рукописи: ф. ГКМК 1302/3; ф. Маслова 56; ф. НТШ 353. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Варшава 1935, с. 230–233; Москва 2002, с. 95–96; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 412; Гнатюк О. Сторінка з історії української духовної поезії, с. 131; Скорбна Мати, с. 2, 9; Щеглова С. «Богогласник», с. 81, 213, 236–237, 239–242, 318; Щурат В. Із студій, с. 9. Играйте, царїє, во Праздник Маріи (див. також: Днесь грайте) Найдавніший запис: співаник Пашковського («Днесь грайте, царіє, на тріумф Марії»). Рукописи: НМАШ О. 660; ф. НТШ 61, 370; ф. Франка 4785. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. З культурного житя, с. 82; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 412–413; Щеглова С. «Богогласник», с. 75, 178–179, 193, 217, 285, 288. Изїйдите, двори, со собори Пісня до чудотворної богородичної ікони у Почаєві. Рукопис: ф. Франка 4787 (рукописний «Богогласник»). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 415; Запаско Я., Ісаєвич Я. Пам’ятки книжкового мистецтва, кн. II, ч. 2, № 3576; Медведик Ю. «Богогласник» – визначна пам’ятка, с. 60–61, 77; Медведик Ю. Духовні канти в честь чудотворних храмових святинь, с. 98; Медведик Ю. Національно-патріотичні та історичні мотиви, с. 22; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 158, 160, 162–163, 166; Медведик Ю. Українські богородичні канти, с. 77; Пѣсни благоговѣйныя, с. 23–25; Пѣснь Пресвятій Діві Богородиці Марії на пренесеніє чудотворнія народно увінчаннія єя ікони [Почаїв, 1791]; Почаївський співаник 90-х рр. XVIII ст., № 7; Щеглова С. «Богогласник», с. 81. Изливаєши чудеса міру архїєрею Акровірш: ИОАН МОРаВсКій Найдавніший запис у співанику Пашковського.

298

Інципітарій богогласникових пісень

Рукописи: ф. НТШ 370; ф. Франка 4785; НБУВ, ф. І, 2879; ф. Маслова 51. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. З культурного житя, с. 80; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 276–277, 415; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 342; Перетц В. Малорусские вирши, с. 151; Щеглова С. «Богогласник”, с. 84, 191, 243–246; Щурат В. Із студій, с. 9; Witkowski W. Uwagi o poezji religijnej ukraińców-unitów, s. 211. Излїяся от уст твоих, отче блаженне, Васілїє преподобне У «Богогласнику» опубліковано нотний текст; співали також на мелодію «Приносит Діва младенца» («Богогласник», № 30). Найдавніші записи: Q. 17, Дзюбаревича, Нижньо-Тварозький. Рукописи: НМАШ О. 83; Q. 17, Q. 41; БРАН 16. 6. 29; БЛАН F 19–233; ф. Маслова 45, 54; НБУВ, ф. І, 2879; ф. НТШ 356, 370; ф. Франка 4791; НІФІ/С 154; ф. Титова 3351, 4140; СПк 19, 21; ЗКМ Арх.–5677; І–464; Бесменика (ІХ Н 33/2), Калужняцького, Югасевича (1761–1763, 1811, 1812), шаришський. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Москва 2002, с. 113–114; Возняк М. З культурного житя, с. 80; Возняк М. З поля, с. 8; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 415–416; Гординський Я. Кілька духовних віршів, с. 43; Демуцький П. Ліра і її мотиви. Додатки. Біографічні матеріали, с. 135, 239; Демуцькый П. Лира, с. 31; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 432, 438; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви» (Інципітарій текстів), с. 135, 151, 161; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 191, 193–194, 245, 249; Медведик Ю. Рукописний збірник духовних пісень: шлях від укладача, с. 216; Стефановић М. Српска грађнка поезіja, с. 103, 215; Томко А. До питання дослідження духовнопісенного репертуару ХІХ ст., с. 129; Штерн Д. Духовные канты в отношении к славяно-византийской гимнографии, c. 151; Щеглова С. «Богогласник», с. 86, 181, 191–192, 197, 282, 287, 289, 330; Яворский Ю. Материалы, с. 240–241; Die Liederhandschrift F. 9–233, S. 681; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 394–395; Stern D. Tradition und Traditionalismus im Konfessionellen Kontakt, S. 43; Tichý F. Československé pisně, s. 13; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 163, 177, 383, 398; Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 159. Излый мнý, Боже, со небесє слезы Акровірш: ИОАН ТОРОВСКИ М. Возняк на підставі відчитання акровірша у записі співаника Соколовського вважав, що прізвище автора не Торовський, а Туровський. Найдавніший запис: співаник Соколовського (Університет 210). Рукописи: ф. Університету 210; ф. НТШ 61, 69, 350; Югасевича (1812), шаришський. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 108; т. Х, с. 415; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші,

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

299

т. LVI, с. 30–31; Щеглова С. «Богогласник», с. 89, 191–192, 269–270; Щурат В. Із студій, с. 10; Яворский Ю. Два замѣчательных карпато-русских сборника, с. 29; Яворский, Материалы, с. 270–271; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 197, 418; Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 165. Изыйдýте, ангелов лики Творцем пісні ймовірно є Іоан ВОЛЬСЬКИЙ (Див.: Возняк М. З поля, с. 14). Найдавніший запис у співанику «Кам’янському Богогласнику». Рукописи: ф. НТШ 61, 129, 188, 356, 365; ф. АСП 181; ф. Дикаріва 110/4; ф. Франка 4784, 4787, 4791, 4792; НБУВ, ф. І, 7546; ф. Маслова 47, 49, 52, 54 «б»; ф. КДА (Л) 825; ф. Долгова 5854; ф. Титова 2038, 3897, 4140, 4465; ф. Ундольського 1341; ф. В’яземського Q. 77; ф. Буслаєва Q. ХІV. 20; БРАН 16. 6. 29; СПк 19; БЛАН F 19–234; Вагановського, Калужняцького, Тарахонича, пряшівський, коритнянський, шаришський. Бібліографія: Безсонов П. Калѣки, т. ІІІ, с. 15–17; Богогласник. Почаїв 1790– 1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Возняк М. Два співаники, с. 139; Возняк М. З поля, с. 14–15; Возняк М. З культурного житя, с. 13, Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 93; т. Х, с. 413–414; Збірник пісний церковних, с. 63; Корній Л. Українська шкільна драма, с. 121; Лелекач М. Корытнянский зборник, с. 166; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 163, 220–222; Перетц В. Историколитературные изслѣдования, т. І, с. 388; Позднеев А. Песенная книжная поэзия, с. 417; Почаївський співаник 90-х рр. ХVІІІ ст., № 18; Стефановић М. Српска грађнка поезіja, с. 105; Финдейзен Н. Псальмы и канты ХVІІІ века, с. 197; Щеглова С. «Богогласник», с. 72, 95, 191–192, 306–307; Яворский Ю. Материалы, с. 24; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 544–546; Tichý F. Československé pisně. Praha 1931; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 754–756; Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 164. Изыдите, вси архангелов хори Акровірш: ІОАН В[ОЛСКІЙ – ?] (введено до наукового обігу М. Возняком на підставі запису у співанику Сумовського). Найдавніший запис Федора Сумовського (О. 83; Львівщина, 1750–1761). Рукописи: НМАШ О.83; ф. Франка 4785; Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 102, 214–215; т. Х, с. 414; Канти з Почаївського «Богогласника», с. 27; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. II, с. LIX; Щеглова С. «Богогласник», с. 78, 175, 180, 182, 189, 191, 203–204, 206, 209, 242, 302; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 179, 400. Изыдýте, дщери сїонскїя, нынý Створено ченцем-василіянином.

300

Інципітарій богогласникових пісень

Найдавніші записи: скорочені копії «Богогласника» (Франко 4785, 4787; НТШ 129; усі рукописи з Галичини, перша третина ХІХ ст.), співаник Югасевича (1812 р.). Пісня волинського походження, а не закарпатського, як вважає П. Женюх. Василіянська піснетворчість у XVIII–ХІХ ст. розвивалась в Галичині та на Волині. Не виключено, що пісню спеціально написано для «Богогласника». Рукописи: ф. Франка 4785, 4787; ф. НТШ 129, 341 (Закарпаття, кін. ХІХ ст.); Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 415; Калуцька Н. Драматургічні аспекти аранжування, с. 132; Корній Л. Українська шкільна драма, с. 120; Новое собрание пѣсней церковных, с. 93–96; Релігійні канти та псальми, № 2; Щеглова С. «Богогласник», с. 71, 279–280, 284, 286, 329; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 166–167, 387. И кто ж так запамяталїй ! У «Богогласнику» опубліковано ноти. У деяких рукописних співаниках зазначено, що поетичний текст співали на мелодію пісні «Болшаго ність земного трону» (Маслова 53, НТШ 356, НМАШ О. 660; усі зб. з Галичини, кін. ХVІІІ – поч. ХІХ ст.). Акровірш: ІОАН МУРАВСКИ [правильно: ІОАН МОРАВСКИ] Найдавніший запис: співаник з с. Чорне (ф. Маслова 51; Лемківщина, 1759–1789 рр.). Рукописи: НМАШ О. 82; О. 660; Q. 515; ф. Маслова 51, 53; ф. НТШ 129, 188, 341, 356, 789/1; ф. АСП 194; ф. Франка 4785, 4787; Баки, Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 132; т. Х, с. 416; Збірник пісний церковних, с. 17; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 244–245; Новое собрание пѣсней церковных, с. 91–93; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 343; Свенціцький І. Опис рукописів, с. 246; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісняроманс, с. 132; Щеглова С. «Богогласник», с. 72, 193, 243–247, 314; Щурат В. Із студій, с. 9; Witkowski W. Uwagi o poezji religijnej ukraińców-unitów, s. 211; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 167, 196, 387, 417. Искапайте, горы, днесь сладость Створено монахом василіянином. Найдавніший запис у співанику Калужняцького. Рукописи: ф. НТШ 129, 352; Калужняцького, Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Холм 1909; Варшава 1935, с. 291–293; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 92; т. Х, с. 420–421; Кудрик Б. Огляд історії, с. 79; Медведик Ю. Українська духовна піснетворчість ХVІІ–ХVІІІ століть (загальна характеристика), с. 103; Ольховський А. Нарис історії, с. 71; Медведик Ю. Становлення та розвиток духовнопісенної культури Мукачівської єпархії, с. 174–197; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 54; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 345; Перетц В. Малорусские вирши, с. 154; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 210–212; Пѣснопения Богогласника

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

301

Холмского народно-церковного роспева, № 39; Скорбна Мати, с. 6, 11; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 129; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. III, с. LXVII; Щеглова С. «Богогласник», с. 87, 286, 239; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 487–488; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 177, 397. Исполненнїй благодати, о Илїє в небо взятый Поетичний текст співали на мелодії «Патріарси, торжествуйте» («Богогласник»), «Іордан ріко» (ф. Маслова 52, Лемківщина, рук. кін. ХVІІІ ст.), «Іоана Богослова» (МДУ І. Sb. 154; ЗКМ Арх.–5677, обидва рукописи з Закарпаття (перша та друга пол. ХІХ ст.). Найдавніший запис: АСП 135. Рукописи: НБУВ, ф. І, 1675; Арх. Возняка 76/п. 23; ф. НТШ 69, 72, 129, 348, 350, 352, 353, 355, 365, 369, 370; ф. АСП 135, 213; ф. Франка 4784, 4784, 4829/2; ф. Маслова 47, 49, 52, 54, 54 «б», 55, 56; ф. Ундольського 899, 900, 1341; ф. Музейний 9498; ф. Долгова 5854; БРАН 21. 5. 3; ф. Титова 1109, 1335, 1522, 2049, 2720, 3351, 3457, 3897, 4140, 4465; ф. В’яземського Q. 77; ф. Большакова 50; СПк 19, 21; МДУ І. Sb. 154; БЛАН F 19–233; F 19–234; ЗКМ Арх.–5677; І–458; Вагановського, Калужняцького, Югасевича (1761–1763, 1811, 1812), шаришський, пряшівський, буштинський, івановецький, коритнянський. Бібліографія: Безсонов П. Калѣки, т. І, с. 768–770; Богогласник. Почаїв 1790– 1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Два співаники, с. 136; Возняк М. З культурного житя, с. 81; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 421–422; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LVI, с. 63–64; Грушевський М. Сьпіваник, т. XV, с. 42–43; т. XVII, с. 87; Колесса Ф. Ритміка, с. 202; Лелекач М. Корытнянский зборник, с. 169– 170; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 439; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 223, 246, 249; Перетц В. Малорусские вирши, с. 151; Позднеев А. Песенная книжная поэзия, с. 417; Свенціцький І. Опис рукописів, с. 27; Торжественные псалмы, № 37; Українські письменники, с. 263; Фетисов И. Українські рукописи збірки, с. 29; Хоткевич И. Несколько слов об украинских бандуристах и лирниках, с. 94; Щеглова С. «Богогласник», с. 87, 183, 191–192, 276, 286, 293; Яворский Ю. Материалы, с. 28, 45, 49, 65, 96, 112; Die Liederhandschrift F 19– 233, S. 685–687; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 507–510; Tichý F. Československé pisně, 13; Verse und Lieder, S. 83; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 177, 398; Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 148. Исполнися небо, земля чудес твоих Царице Пісня до чудотворної богородичної ікони у м. Кам’янці-Струмиловій (тепер м. Кам’янка-Бузька Львівської обл.). Акровірш: ІОАН ВОЛСКИ Найдавніший запис у співанику Калужняцького (середина XVIII ст.).

302

Інципітарій богогласникових пісень

Рукописи: ф. НТШ 62, 73, 350, 353, 365, 789/1; ф. Франка 4787; ф. Маслова 47, 54, 56; НБУВ, ф. І, 885; НМАШ О. 84; КУЛ 418; ЗКМ І–464; Калужняцького, Левицького, Лікаря, Туринського (рук. А), Югасевича (1811, 1812), івановецький, коритнянський, пряшівський, нижньо-рибницький. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Два співаники, с. 123; Возняк М. З поля, с. 9, 15–17; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 94, 211–212; т. Х, с. 422; Канти з Почаївського «Богогласника», с. 31–33; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. XLVII, с. 121, 126, 134; т. XLIX, с. 213–214, 229–230; Лелекач М. Корытнянский зборник, с. 173; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 168; Медведик Ю. «Богогласник» – визначна пам’ятка, с. 71; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 426; Медведик Ю. Духовні канти в честь чудотворних храмових святинь, с. 98; Медведик Ю. Рецепція іконославильних пісень, с. 188; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 247, 250; Медведик Ю. Українські богородичні канти, с. 75, 77; Щеглова С. «Богогласник», с. 80, 174, 179, 189–190, 203–205, 209, 213, 217, 242, 318, 329; Щурат В. Із студій, с. 6, 23–24; Яворський Ю. Материалы, с. 31–32, 105, 127; Ваrącz S. Cudowne obrazy, s. 254–255; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 904–906; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 180, 190, 401, 411; Žeňuch P. Nižnorybnický spevník z roku 1817, s. 132. Истинна нам наста весна Поетичний текст співали на мелодії: а) «Богородице, Царице» («Богогласник»; Маслов 51, Лемківщина, 1759–1789 рр; співаник Югасевича, 1812 р.; НТШ 62, 72, Закарпаття, друга чв. – серед. ХІХ ст.); б) «Ликуйте світло» (Маслов 54, Лемківщина, 1800 р.); в) «Радуйся, Царице» (НТШ 348; Закарпаття, кін. ХІХ ст.). «Новосоложенна року 1743» – запис у співанику ф. Маслова 54, арк. 48. Найдавніший запис: Маслов 51. Рукописи: ф. НТШ 62, 72, 348; НБУВ, ф. І, 2879; ф. Маслова 51, 54, Югасавича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 422; Барокові духовні пісні, с. 225–227; Гнатюк О. Українська духовна бароккова пісня, с. 61; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 243; Мишанич О. Українська література другої половини ХVІІІ ст., с. 85; Томко А. До питання дослідження духовнопісенного репертуару ХІХ ст., с. 129; ЩегловаС. «Богогласник», с. 86, 286, 324; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 171, 392. Истинна радость Крест Христа Поетичний текст співали на мелодію «Богородице, Царице» (Маслов, 51). Акровірш: ИОАН ВОЛСКИ Найдавніші записи: співаники Пашковського (НТШ 370), Шелестинського (О. 84).

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

303

Рукописи: НМАШ О. 84; ф. НТШ 62, 370; ф. Франка 4785; ф. Університету 210; ф. Маслова 51; Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. З культурного житя, с. 80–81; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 213–214, 422; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 168; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 243; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 342; Перетц В. Малорусские вирши, с. 150; Сулій Н. Українська церковна пісня, с. 96; Щеглова С. «Богогласник», с. 74, 191, 197, 203–204, 206; Щурат В. Із студій, с. 5; Яворский Ю. Два замѣчательных карпато-русских сборника, с. 32; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 182, 403. Истинная Мати свýта, Пречистая Панно Акровірш: ИО[А]Н [Во]ЛСКЇЙ (реконструйовано за записами в співаниках Пашковського та Шелестинського; див. також: Возняк М. Матеріяли, с. 422). Найдавніший запис: співаник Пашковського. Рукописи: ф. НТШ 370; НМАШ О. 84; Югасевича (1761–1763, 1811, 1812), коритнянський. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 209–212; Москва 2002, с. 10–11, 135–136; Возняк М. З культурного житя, с. 82, 92–93; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 422; Лелекач М. Корытнянский зборник, с. 170; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 168; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 245; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 150; Щеглова С. «Богогласник», с. 76, 179–180, 189, 191, 203, 206–209, 217; Яворский Ю. Материалы, с. 68, 98; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 188–189; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 182, 403. Истинноє чудо, нам из’явися Пісня до чудотворної богородичної ікони у м. Тернополі. Акровірш: ІОСИФ Найдавніший запис: співаник Навичинського. Рукописи: ф. АСП 366; НМАШ О. 82; КУЛ 418. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 422–423; Медведик Ю. Духовні канти в честь чудотворних храмових святинь, с. 98; Медведик Ю. Українські богородичні канти, с. 77; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 389; Щеглова С. «Богогласник», с. 80, 188–189, 191, 200, 220, 260, 329; Щурат В. Із студій, с. 7, 25. Источник духовный, Радости виновный Акровірш: ІОСИФ РЕУТС Найдавніший запис: співаник ф. Щукіна 61 (приблизно 1690 р.).

304

Інципітарій богогласникових пісень

Рукописи: Арх. Возняка 76/п. 23; 791/п. 184; ф. Дикаріва 110/4; НМАШ О. 61; О. 82; О. 83; О. 84; О. 86; О. 100; О. 660; Q. 41; Q. 309; ф. НТШ 61, 68, 69, 70, 73, 129, 188, 339, 341/2, 343, 345, 348, 350, 352, 353, 355, 356, 358, 364, 365, 366, 369, 370, 789/1, 789/2; ф. АСП 357; НБУВ, ф. І, 1675; ф. Маслова 55; ф. ДА (П) 475; ф. КДА (Л) 825; ф. Франка 4785, 4787, 4788, 4792; ф. Щукіна 61; ф. Музейний 3434, 3894, 3895; ф. ГКМК 1302/3; ф. 354, № 213; ф. Титова 1109, 1168, 1373, 1522, 2049, 2720, 2886, 3457, 3897; БРАН 16. 16. 19; 21. 5. 3; 33. 15. 253; БЛАН F 19–233; ТОА 186; СПк 19; РДАДА 996; ЗКМ І–458; Бесменика (ІХ Н 33/1), Калужняцького, Щипчика, Югасевича (1761–1763, 1811, 1812), івановецький, нижньо-рибницький. Бібліографія: Безсонов П. Калѣки, т. ІІІ, с. 42–44; Богогласник. Почаїв 1790– 1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 155–157; Москва 2002, с. 85–87; Возняк М. Два співаники, с. 123; Возняк М. З культурного житя, с. 81; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 209–210; т. Х, с. 424; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. ХLVI, с. 46–47, т. ХLVIІ, с. 121, 128; Збірник пісний церковних, с. 69; Копко М. Пѣсни, с. 16; Корм души, с. 654–656; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 168; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 433; Медведик Ю. З історії духовнокантової культури Слобожанщини ХVІІІ століття, с. 163, 168; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 164, 181, 220, 223; Мирович Н. Библиографическое и историко-литературное изслѣдование, с. 8; Новое собрание пѣсней церковных, с. 120–123; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 202–203; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 36; Почаївський співаник 90-х рр., № 21; Стефановић М. Српска грађнка поезіja, с. 105, 215; Фетисов И. Українські рукописи, с. 29; Хоткевич И. Несколько слов об украинских бандуристах и лирниках, с. 94; Церковні пісні. Жовква 1927, с. 72–73; Щеглова С. «Богогласник», с. 73, 174, 183, 189–191, 259–260, 332; Щурат В. Із студій, с. 25–26; Яворский Ю. Материалы, с. 49, 62, 80, 93, 114; Die Liederhandschrift F 19– 233, S. 261, 553–555; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 790–793; Tichý F. Československé pisně. Praha 1931; Verse und Lieder, S. 82–83; Žeňuch P. Cyrilské rukopisné spevniky, s. 232; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 174, 210, 314, 395, 431, 434; Žeňuch P. Nižnorybnický spevník z roku 1817, s. 129. Источниче, источниче, благодати, благодати, Пречистая Дýво Мати Акровірш: ІОАН МаС[тиборський] Найдавніші записи у співаниках Пашковського, Калужняцького. Рукописи: НМАШ О. 61; О. 82; О. 660; Арх. Возняка 76/п. 23; ф. НТШ 129, 370, 822; ф. Франка 4787; НБУВ, ф. І, 885; ф. Маслова 51; ф. ДА (П) 475; Калужняцького. Бібліографія: Безсонов П. Калѣки, с. 768–770; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Варшава 1935, с. 265–269; Возняк М. З культурного житя, с. 83; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 225; т. Х, с. 424; Збірник пісний церковних, с. 143; Корній Л. Історія, т. ІІ, с. 103; Матійчин І. Українська духовна пісня в галицьких авторських пісенних збірках, с. 136; Медведик Ю. Жанрово-

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

305

стильові особливості, с. 218; Новое собрание пѣсней церковных, с. 175–177; Церковні пісні. Жовква 1909, с. 115–117; Жовква 1927, с. 41–42; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 142; Щеглова С. «Богогласник», с. 81, 187, 192, 197, 209, 213, 236–237, 239, 241–242; Щурат В. Із студій, с. 9; Яворский Ю. Материалы, с. 91, 225. Ієрусалvме, свýтел над звýзды днесь буди У «Богогласнику» опубліковано ноти. Поетичний текст співали також на мелодію «Благодарим Бога» (НТШ 355, Закарпаття, 1885 р.). Акровірш: ІОАН ҐЕШИЦКИ Найдавніші записи: ф. ГКМК 1302/1 (Галичина, рук. другої чв. ХVІІІ ст.), F 19–233. Рукописи: ф. НТШ 61, 129, 339, 343, 355, 356, 359, 370, 378, 789/1, 822, 860; ф. АСП 254; ф. ГКМК 1302/1; ф. Франка 4732, 4785, 4791, 4792, 4787, 4788; БЛАН F 19–233; F 19–234; НБУВ, ф. І, 885, 7546; ф. КДА (Л) 824; ф. Маслова 51; НМАШ О. 61; О. 71; О. 82; О. 84; О. 660; Q. 515; Арх. Возняка 791/п. 184; Баки. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 127–131; Москва 2002, с. 77–79; Возняк М. Два співаники, с. 122; Возняк М. З культурного житя, с. 82; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 118; т. Х, с. 249–250, 413; Збірник пісний церковних, с. 45; Корм души, с. 648–654; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 163, 239; Новое собрание пѣсней церковных, с. 114–117; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, кн. 2, с. 21, 342; Перетц В. Малорусские вирши, с. 152; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 32; Почаївський співаник 90-х рр. ХVІІІ ст., № 17; Співаник церковно-народний, с. 114–115; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. II, с. LVII; Хоткевич И. Несколько слов об украинских бандуристах и лирниках, с. 95; Церковні пісні. Жовква 1927, с. 63–65; Щеглова С. «Богогласник», с. 72, 190–192, 196, 210–212, 242, 306; Щурат В. Із студій, с. 6, 17; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 260, 546–550; Dejna K. Polska wersja pieśni poczajowskiej, s. 243. Їєрусалvме, днесь празднуй радость велїю Акровірш: ІОАН МОРЯВСКїй (у примітці перед текстом зазначено: творец ІОАН МоравСКїй) Рукописи: Югасевича (1812), ф. Франка 4785 (скорочена копія «Богогласника», перша третина ХІХ ст.). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 413; Медведик Ю. Українські духовні пісні як жанр національної барокової культури, с. 5; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 343, 390; Перетц В. Малорусские вирши, с. 152; Щеглова С. «Богогласник», с. 73, 212, 242–247, 289; Щурат В. Із студій, с. 9; Tichý F. Československé pisně, s. 13; Witkowski W. Uwagi o poezji religijnej ukraińców-unitów, s. 211; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 169, 390.

306

Інципітарій богогласникових пісень

Іисусе мой пресладкїй и Творче свýта Поетичний текст співали на мелодію «Іисусе прелюбезний, сердцу сладосте !» («Богогласник»). У співанику Музейного фонду 1938 та деяких інших зазначену мелодію записано разом із поетичним текстом «Іисусе мой пресладкій і Творче світа». Акровірш: ИЕРОДИЯКОН ГЕРАСИМ ПАРФЕНОВИЧ Найдавніші записи: співаники Музейського фонду 1743, 1938. Рукописи: ф. НТШ 61, 474, 789/1; ф. АСП 135, 169; ф. Маслова 47, 48, 54 «б»; ф. КДА (Л) 825; НМАШ Q. 515; ф. Титова 4140, 4172; ф. Музейський 1743, 1938, 2469; РНБ Q. XIV. 21; Q. XIV. 25; Q. XIV. 141; ф. Синоду 3451; ТОА 153; УНУ 63–Д; Вагановського, буштинський, шаришський. Бібліографія: Барокові духовні пісні, 314; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Волинський співаник, с. 2; Возняк М. Два співаники, с. 141; Возняк М. Матеріяли, т. ХІ, с. 193–194; т. Х, с. 416; Грушевський М. Сьпіваник, т. XVII, с. 74–75, 97–98; Колесса Ф. Ритміка, с. 204; Медведик Ю. «Богогласник» – визначна пам’ятка, с. 71–72; Медведик Ю. Становлення та розвиток духовнопісенної культури Мукачівської єпархії, с. 174–197; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 22, 86, 119; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 343, 350–356; Перетц В. Малорусские вирши, с. 152, 156; Позднеев А. Никоновская школа песенной поэзии, с. 422; Позднеев А. Рукописные песенники, с. 42; Пѣсни благовѣйныя, с. 116 зв.–118; Щеглова С. «Богогласник», с. 91, 184, 189, 191, 197, 247–248; Щурат В. Із студій, с. 9; Яворский Ю. Материалы, с. 48–49; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 203–204, 234, 467–468, 476–478; O. DolskayaAckerly O. The Early Kant, p. 109, 231; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 622–623; Spiritual Song, p. 194–195; Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 155. Іисусе прелюбезний, сердце сладосте ! Акровірш: ІЄРОМОНАХ ДИМИТРИ Найдавніший запис: Музейський 1743 (приблизно 1680 р.). Рукописи: ЦДІАЛ, ф. НТШ (309), 2136; ф. ГКМК 1302/2; ф. НТШ 61, 343, 789/1; ф. АСП 181, 357; ф. Дикаріва 110/4; ф. Франка 4732; ф. ДА (П) 475; ф. Маслова 49; ф. КДА (Л) 822, 825; ХНБ 819553; ф. Музейський 1743, 2473; ф. Музейний 3434, 3476; ф. Вахромєєва 564; ф. Ундольського 898, 900; ф. Буслаєва О.ХІV.20; ф. Титова 1304, 1522, 1914, 3874, 4101, 4126, 4140, 4823; БРАН 21.5.3; ф. Поточних надходжень 465; ф. Буслаєва Q. ХVІІ. 213; ф. НІФІ/С 180; ТОА 152, 156, 186; РДІА, ф. Синоду 3451; СПк 19, 21, 25; ОЛДП, Q. CLIII; O. CXL. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791; 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Булат Т. Камерно-вокальна лірика, с. 235–236; В. Д. Лира и іи мотивы, с. 110; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 139; т. Х, с. 416; Грица С. Псальми в репертуарі кобзаря, с. 46–47; Демуцький П. Ліра і її мотиви. Додатки. Біографічні матеріали, с. 63, 159, 229; Демуцькый П. Лира, с. 10; Крист Е. Кобзари и лирники Харьковской губернии, с. 126; Івченко Л. До питання про авторство кантів і псальм, с. 50; Костюковец Л.

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

307

Кантовая культура, с. 68–69; Малинка А. Заметка о двух лирниках Черниговской губернии, с. 150; Маслов С. Лирники Полтавской и Черниговской губернии, с. 219, 226; Медведик Ю. «Богогласник» – визначна пам’ятка, с. 74–75; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 168; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви» (Інципітарій текстів), с. 128, 144; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви»: науково-дослідницькі передумови, с. 38–39; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 43, 82, 119, 160, 181, 203, 205–206, 245; Мирович Н. Библиографическое и историко-литературное изслѣдование, с. 59; Мишанич О. Українська література другої половини ХVІІІ ст., с. 89; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 344; Перетц В. Малорусские вирши, с. 152; Позднеев А. Рукописные песенники, с. 47; Псальмы или духовные канты. Москва 1889; Пѣсни различныя на господскїя праздники […]. Писмена Славено-Сербскїя Печатни, 1804; Рахманова М. Проблемы русского канта, с. 21; Сироїд О. Псальми Дмитра Туптала, с. 160–163; Тиховский П. Кобзари Харьковской губернии, с. 137; Сперанский М. Южно-русская песня и современные ее носители, с. 46, 134, 143, 146–147, 222–223; Українська поезія. Середина ХVІІ ст., с. 318–319; Український кант ХVІІ–ХVІІІ століть, с. 124, 184; Хоткевич И. Несколько слов об украинских бандуристах и лирниках, с. 94, 96, 98; Шейн П. Бѣлорусския народныя пѣсни, с. 403; Шейн П. Материалы, № 739; Шеффер Т. Канти, с. 223; Шляпкин И. Святой Димитрий Ростовський. СПб 1891; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 140; Щеглова С. «Богогласник», с. 91, 189–190, 227, 260– 263, 336; Щурат В. Із студій, с. 6; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 234; Łużny R. Dymitr Tuptało, p. 53. Іисус днесь от гроба встаєт Акровірш: І. ПАШКОВСКИ Перед нотним текстом пісні у перевиданні «Богогласника» (1805) зазначено «поскоро». Найдавніші записи: співаник Навичинського, Франка 4788 (Галичина, після 1780 р.). Рукописи: ф. Франка 4732, 4788; ф. НТШ 62, 129, 341, 344, 789/1, 789/2, 860; НМАШ О. 82; О. 100; О. 660. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 416; Збірник пісний церковних, с. 41; Калуцька Н. Драматургічні аспекти аранжування, с. 132; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 69; Релігійні канти та псальми, № 10; Церковні пісні. Жовква 1927, с. 61–63; Щеглова С. «Богогласник», с. 72, 95, 253–257, 267, 306; Щурат В. Із студій, с. 10. Іоанна Богослова и ритора сладкомова У «Богогласнику» опубліковано ноти. Поетичний текст також співали на мелодії «До врат» (ф. Маслова 55). У співаниках (ф. Франка 4784, ф. Маслова 54) зазначено,

308

Інципітарій богогласникових пісень

що пісню до Іоана Богослова слід співати на мелодію пісні «О Варваро, мученице». Проте у «Богогласнику» варваринську пісню вказано співати на «тон» пісні № 190. Найдавніші записи: лемківський співаник Q. 17, Нижньо-Тварозький (Маслов 45). Рукописи: НМАШ О. 61; О. 82; О. 83; О. 100; Q. 17; Q. 309; НБУВ, ф. І, 885, 47172; ф. КДА (Л) 824; ф. Маслова 45, 47, 51, 52, 54, 55; ф. НТШ 129, 188, 343, 350, 356, 358, 365, 369, 370, 474, 860/3; ф. АСП 181, 357, 406; ф. Франка 4730, 4784, 4787, 4792; МДУ, І. Sb. 154; СПк 19; БЛАН F 19–233; F 19–234; ЗКМ Арх.–5677; І–458; УНУ 406–Д; Бесменика (ІХ Н 33/3), Вагановського, Калужняцького, Левицького, Югасевича (1761–1763, 1811, 1812), Туринського (рук. А), буштинський, івановецький, коритнянський, шаришський, нижньо-рибницький. Бібліографія: Барокові духовні пісні, с. 228; Безсонов П. Калѣки, т. ІІІ, с. 42–44; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Холм 1909; Варшава 1935, с. 294–296; Возняк М. Два співаники, с. 136; Возняк М. З культурного житя, с. 81; Возняк М. З поля, с. 8; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 417–419; Гнатюк В. Лірники, с. 32–33; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. XLVII, с. 128; Демуцький П. Ліра і її мотиви. Додатки. Біографічні матеріали, с. 81, 161, 236–237; Демуцькый П. Лира, с. 25–26; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви» (Інципітарій текстів), с. 133–134, 148–149; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви»: науково-дослідницькі передумови, с. 38; Медведик Ю. Рецепція іконославильних пісень, с. 170; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 240, 245; Мишанич О. Українська література другої половини ХVІІІ ст., с. 85; Лелекач М. Корытнянский зборник, с. 170; Почаївський співаник 90-х рр. ХVІІІ ст., № 21; Пѣсни благовѣйныя, с. 80–81; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. I, с. XXXVI; т. III, с. LXVII; Чубинский П. Труды, с. 178–179; Щеглова С. «Богогласник», с. 86, 191–192, 242, 280, 289, 293, 302; Щурат В. Із студій, с. 25–26; Яворский Ю. Материалы, с. 44–45, 61, 92, 124; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 691– 693; Kolberg O. Pokucie, t. II, s. 272; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 459–462; Rabus A. Besonderheiten der Alphabetsverwendung und der Medienabhängigkeit bei paraliturgischen Liedern // Dedičstvo duchovnej piesňovej kulútry medzi slovanským Východom a Zýpadom. Bratislava 2013. S. 101–104; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 186, 218, 438, 407, 438; Tichý F. Československé pisně, s. 13, 71; Žeňuch P. Nižnorybnický spevník z roku 1817, s. 125. Іордане, уготовися, Іоанне, скоро спýшися Акровірш: ІОАН ВОЛСКИ Співали на мелодії «Вострубите, воскликните» («Богогласник», Югасевича 1812 р.) та «Небо і земля нині ликовствуєт» (ф. Франка 4787, перша третина ХІХ ст.). Найдавніший запис: співаник Калужняцького. Рукописи: ф. НТШ 62, 129, 188, 341, 363, 789/1; ф. АСП 163; ф. Франка 4785, 4785; Калужняцького, Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Холм 1909; Варшава 1935, с. 67–69; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 419; Коляди і щедрівки

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

309

з додатком тропарів, с. 66–67; Корм души, с. 636–639; Матійчин І. Українська духовна пісня в галицьких авторських пісенних збірках, с. 136; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 168; Новое собрание пѣсней церковных, с. 75–77; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 194, 244, 247–248; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 341; Перетц В. Малорусские вирши, с. 150; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 119–121; Співаник церковно-народний, с. 109–111; Щеглова С. «Богогласник», с. 70, 203–204, 206–207; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 163, 383. Іордан рýко, уготовися Найдавніший запис на сторінках рукописного «Ірмолоя» останньої третини ХVІІ ст. (Q. 219), а також у співанику АСП 169 (переписано до 1709 р.). Обидва рук. з Галичини. Рукописи: НБУВ, ф. І, 885; ф. Маслова 45, 46, 47, 52, 55; НМАШ О. 61; О. 63; О. 71; О. 82; О. 100; О. 660; Q. 41; Q. 219; Q. 273; Q. 309; Q. 515; ф. АСП 135, 163, 169, 194, 249, 254, 357, 366; ф. НТШ 67, 68, 69, 73, 129, 165, 188, 343, 339, 345, 348, 349/2, 352, 355, 356, 358, 363, 365, 366, 369, 789/1, 789/2, 860/3; ф. Франка 4784, 4785, 4786, 4787, 4788, 4789, 4792, 4793, 4826/2; МДУ І. Sb. 154; БРАН 16. 6. 29; БЛАН F 19–233; ЗКМ Арх.–5677; І–458; І–464; І–468; УНУ 63–Д; Бесменика (ІХ Н 33/2), Вагановського, Калужняцького, Левицького, Тарахонича, Туринського (рук. А), Щипчика, Югасевича (1761–1763, 1807, 1811, 1912), івановецький, радимненський, пряшівський, шаришський, нижньо-рибницький. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 65–66; Москва 2002, с. 41–42, 146–147; Возняк М. Два співаники, с. 135–136; Возняк М. З поля, с. 8, 23–24; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 419–420; Гнатишин А. Українські церковні пісні на всі свята для мішаного хору. Відень – Рим 1986; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LVII, с. 28; Гординський Я. Кілька духовних віршів, с. 41; Грушевський М. Кілька духовних віршів, с. 16; Грушевський М. Сьпіваник, т. ХV, с. 30 (згадано як «тон»), 48; т. XVII, c. 88; Зосім О. Видозміни в мелодіях західноєвропейських духовних пісень, с. 210–211; Зосим О. Западноевропейские духовные песни предрождественской и евхаристической тематики, с. 45; Зосим О. Рецепция западноевропейской духовнопесенной традиции, с. 68; Зосім О. Українська духовна пісня західноєвропейського походження, с. 202; Зосім О. Західноєвропейська духовна пісня, с. 130–131, 137; Коляди і щедрівки з додатком тропарів, с. 65–66; Корм души, с. 639–641; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 168, 171; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 433, 438, 440; Медведик Ю. Жанрово-стильові особливості української духовної пісні, с. 222; Медведик Ю. Некоторые аспекты текстологического исследования украинских духовных песен, с. 443–444; Медведик Ю. Рукописні співаники другої половини XVII–початку ХХ ст., с. 469; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII– XVIII століть, с. 43, 82, 86, 163, 194, 246, 251; Мишанич О. Українська література

310

Інципітарій богогласникових пісень

другої половини ХVІІІ, ст. 75; Новое собрание пѣсней церковных, с. 77–78; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 116–117; Пѣсни церковни, с. 47; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 24; Почаївський співаник 90-х рр. ХVІІІ ст., № 13; Свенціцький І. Опис рукописів, с. 233, 256; Томко А. До питання дослідження духовнопісенного репертуару ХІХ ст., с. 129; Українські письменники, с. 263; Фетисов И. Українські рукописи, с. 30; Франко І. Апокріфи і лєґенди, с. LVII; Штерн Д. Духовные канты в отношении к славяно-византийской гимнографии, c. 152; Щедровки или пѣсни народніи, с. 31; Щурат В. Із студій, с. 5; Щеглова С. «Богогласник», с. 70, 176, 191–193, 197, 282, 285, 288; Яворский Ю. Два замѣчательных карпато-русских сборника, с. 28; Яворский Ю. Материалы, с. 17, 36, 77, 86; Ясиновський Ю. Українські та білоруські нотолінійні Ірмолої, с. 176; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 198–199, 447–448; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 412– 417; Stern D. Tradition und Traditionalismus im Konfessionellen Kontakt, S. 43; Tichý F. Československé pisně, s. 80; Verse und Lieder, S. 76; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 163, 167, 173–174, 176–177, 184, 188, 214, 384, 388, 394–395, 397–398, 405, 408, 435; Žeňuch P. Nižnorybnický spevník z roku 1817, s. 125 (згадано як «тон» до пісні «Прийдіте вірних християн собори», св. Апостолам Петрові і Павлові); Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 152. Іоакім со Анною во законý живаху Поетичний текст співали на мелодії «Крестним древом» («Богогласник») та «Люту бывшу гоненію» (ф. Маслова 53, Лемківщина, 1799 р.). Найдавніший запис у співанику писаря сотенної канцелярії Андрія Іщенка (НБУВ, ф. I, 147172, м. Золотоноша, тепер – Полтавської обл., 1780–1782 рр.). Рукописи: ф. Франка 4787; ф. АСП 366; НБУВ, ф. І, 2879; ф. Маслова 56; ф. НТШ 129. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 417; Демуцький П. Ліра і її мотиви. Додатки. Біографічні матеріали, с. 75–76, 159, 234; Демуцькый П. Лира, с. 20–22; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви» (Інципітарій текстів), с. 132, 147; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII– XVIII століть, с. 18, 245, 247; Науменко В. Рукописный альбом А. Ищенко 1780– 1782 гг., с. 488–492; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. II, с. LX; Шевчук Ол. Про конфесійний зміст, с. 63; Щеглова С. «Богогласник», с. 82, 292–293. Кажут люде, же я умру Найдавніший запис у співанику ф. АСП 194 (кін. ХVІІІ – поч. ХІХ ст.). Рукописи: ф. НТШ 61, 62, 68, 72, 188, 343; ф. АСП 194, 366; ф. ГКМК (201) 1288/4; ф. ГКМК (309) 1303/8; НБУВ ф. І, 47172; ф. Франка 4785, 4787, 4792; НМАШ О. 61; О. 99; О. 100; О. 660; ЗКМ І–447; Югасевича (1811, 1812), івановецький. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Холм 1909; Варшава 1935, с. 394–396; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 136; т. Х, с. 424;

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

311

Гнатюк О. Сторінка з історії української духовної поезії, с. 128; Гнатюк О. Українська духовна бароккова пісня, с. 102–103; Головацкий Я. Народные пѣсни, т. ІІІ, с. 286–288; Житецький П., Малорусския вирши, c. 393; Медведик Ю. Жанровостильові особливості, с. 220; Новое собрание пѣсней церковных, с. 201–203; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 337–338; Пѣсни побожныи пѣваемыи по усопшим, с. 22–23; Чижевський Д. Український літературний барок, т. 5, ч. 3, с. 124; Щеглова С. «Богогласник», с. 91, 191, 197, 332; Яворский Ю. Материалы, с. 278–279; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 200, 223, 421, 443; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 958–959. Коханаго ся остала Маты сына Поетичний текст співали на мелодію «Уже декрет подписуєт» («Богогласник», співаник Югасевича, 1812 р.). Найдавніші записи в співаниках Пашковського (конволют 40–60-х рр. XVIII ст.), Югасевича (1761–1763 рр.), Вагановського, шаришський. Рукописи: Арх. Возняка 76/п. 23; 791/п. 184; НМАШ О.83; ф. НТШ 188, 344, 350, 356, 369, 370, 378; ф. АСП 357; НБУВ, ф. І, 2879; ф. Маслова 45, 47; Вагановського, Продана, Югасевича (1761–1763, 1807, 1811, 1812), буштинський, коритнянський, пряшівський, шаришський. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Два співаники, с. 142; Возняк М. З культурного житя, с. 80; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 424–425; Зосим О. Рецепция западноевропейской духовнопесенной традиции, с. 68; Зосім О. Українська духовна пісня західноєвропейського походження, с. 202; Зосім О. Західноєвропейська духовна пісня, с. 147; Корній Л. Українська шкільна драма, с. 123–124; Костюковец Л. Кантовая культура, с. 6; Лелекач М. Корытнянский зборник, с. 166; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 251; Мишанич О. Література Закарпаття, с. 110–111; Перетц В. Малорусские вирши, с. 152; Щеглова С. «Богогласник», с. 86; Яворский Ю. Материалы, с. 38, 45, 57, 79, 90; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 430–433; Tichý F. Československé pisně, s. 13; Witkowski W. Uwagi o poezji religijnej ukraińców-unitów, s. 210; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 168, 388; Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 152. Крестным древом распятаго, увýнчанна тернїєм У «Богогласнику» опубліковано ноти. У лемківському співанику Маслов 53 цей поетичний текст вказано співати на мелодію пісні «Люту бившу гоненію от диоклітіан» авторства Д. Левковського. Водночас у «Богогласнику» пісню «Люту бувшу» зазначено, що її треба співати на мелодію пісні «Крестним древом». Натомість у згаданому лемківському співанику пісню Левковського «Люту бившу гоненію» пропонується співати на мелодії «Кол возлюблена» та «Любовію і со страхом». Акровірш: КЛЄБАНОВКА

312

Інципітарій богогласникових пісень

Найдавніші записи: співаники регента Г. Чернянського (Маслова 53, Лемківщина, 1799 р.), священика А. Баки (смт. Шкло, Львівщина, кін. ХVІІІ ст.). Рукописи: НМАШ О. 660; ф. БА 196; ф. НТШ 61, 129, 339, 356, 358, 366, 789/1; ф. Франка 4787, 4792; ф. АСП 366; ф. Маслова 53; Баки, Югасевича (1812). Бібліографія: Архімович Л., Гордійчук М. М. Лисенко: життя і творчість, с. 211– 212; Барвінський В. Пісні з Богогласника, № 3; Богданова О. Збірник Порфирія Демуцького, с. 124; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1886, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 165–168; Возняк М. З поля, с. 28–29; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 124; т. Х, с. 302– 03; В. Д. Лира и іи мотивы, с. 110; Демуцький П. Ліра і її мотиви. Додатки. Біографічні матеріали, с. 55, 159, 225; Демуцькый П. Лира, с. 3; Козаренко О. Сакральна творчість українських композиторів ХХ століття, с. 138; Козаренко О. Феномен української національної музичної мови, с. 68; Корній Л. Історія, т. ІІ, с. 107, 352–353; т. ІІІ, с. 273, 354; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви» (Інципітарій текстів), с. 125–126, 142; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви»: науково-дослідницькі передумови, с. 33, 36; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 195, 247; Лисенко М. Кант розп’яттю Христову. Львів 1936; Микола Лисенко. Релігійні твори для мішаного хору, с. 8, 14–17; Новое собрание пѣсней церковных, с. 142–143; Піхура Г. Царкоўная музыка на Беларусі, с. 8 [передрук: Спадчына. Мінск 2000, вип. 4, с. 80]; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 40; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. II, с. LVIII; Українські канти та псальми, с. 1; Хоткевич И. Несколько слов об украинских бандуристах и лирниках, с. 97; Щеглова С. «Богогласник», с. 74, 175, 178–179, 184, 191, 197, 221–224, 312; Щурат В. Із студій, с. 35; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 182, 184, 402, 404. К Тебý Божїя Мати, прибýгаєм Поетичний текст співали на мелодії «Witay, Cudowna Matko, w Poczaiowie» та «Плачите сердца» («Богогласник»). Пісня до чудотворної ікони у Почаєві. Створив монах-василіянин на основі інципіту пісні др. пол. XVII ст. «К Тебі Божії мати…» (найдавніший запис: ф. Музейний 1743, арк. 37 зв.). Рукописи: НМАШ О. 61; О. 100; ф. НТШ 61; Югасевича (1811, 1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Возняк М. З культурного житя, с. 67; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 348–349; Колесса Ф. Ритміка, с. 204; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 167; Медведик Ю. Національно-патріотичні та історичні мотиви, с. 20–21; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 139–140, 143, 145, 147, 247, 249, 252; Медведик Ю. Українські богородичні канти, с. 75, 78; Свенціцький І. Опис рукописів, с. 212–215; Пісні до Почаївської Богородиці, с. 21–24, 86–88, 102, 105–107, 123–129; Пѣсни о Пресвятѣй Богородицѣ, № 4; Почаївський співаник 90-х рр. ХVІІІ ст.; Щеглова С. «Богогласник», с. 78, 321; Щурат В. Із студій, с. 42–43; Die Liederhandschrift F 19–

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

313

233, S. 620; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 835; Medvedyk J. Poczajowski “Bohohłasnyk”, s. 353; Verse und Lieder, S. 84. Кто добрý свýт познаєт Истолкованная иноком Ч. С. В. В. Рукопис: співаник Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 425; Медведик Ю. Латинсько-польсько-словацькі елементи, с. 252; Медведик Ю. Рецепція словацького канціонала Cantus Catholici, с. 156; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 160; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 346; Перетц В. Малорусские вирши, с. 154; Щеглова С. «Богогласник», с. 88, 329; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 193, 413. Кто тилко знаєт, же Господь на небý Найдавніші записи: співаники Пашковського, Сумовського, Вагановського, Калужняцького. Рукописи: ф. Маслова 51 (зафіксовано текст, згадано як «тон»); НБУВ ф. І, 47172; ф. НТШ 188, 344, 370; ф. Франка 4785, 4787, 4826/2; НМАШ О. 82; О. 83; О. 660; Вагановського, Калужняцького. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів, 1850, 1886; Возняк М. Два співаники, с. 137; Возняк М. З культурного житя, с. 84; Возняк М. Історія, кн. 2, вид. 2, с. 313–314; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 425–427; Возняк М. Старе українське письменство, с. 447–448; Гнатюк В. Кілька духовних віршів, с. 31–32 (misc.); Медведик Ю. Барокова духовна пісня у лірницькому репертуарі, с. 38; Медведик Ю. Катехизаційна спрямованість, с. 29–31; Медведик Ю. Катехична сутність української духовнопісенної лірики, с. 392–393; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII– XVIII століть, с. 247; Сулій Н. Українська церковна пісня, с. 96; Франко І. Історія української літератури, с. 330; Чижевський Д. Український літературний барок, т. 5, ч. 3, с. 123; Щеглова С. «Богогласник», с. 75, 78, 178, 192, 280; Kolberg O. Wołyń, s. 388–389; Witkowski W. Uwagi o poezji religijnej ukraińców-unitów, s. 210. Кто, яко Бог на херувімýх ? Рукописи: ф. Франка 4785, Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 427; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. I, с. XXXVII; Щеглова С. «Богогласник», с. 74, 280; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 175, 396. Лакнущїй свýте Акровірш: ЛУКАШ ДЛОНСКИ Найдавніші записи: співаники Середи та Сумовського.

314

Інципітарій богогласникових пісень

У співанику пресвітера Іоана з с. Чирна Мушинського деканату (Лемківщина) перед текстом пісні зазначено: «Dysputa Duszy z Tiłom» (ф. Маслова 56, арк. 39). Рукописи: НМАШ О. 82; О. 83; О. 100; О. 660; ф. НТШ 62, 339, 343, 344, 378, 860/3; ф. Франка 4787, 4788; ф. АСП 254; ф. КДА (Л) 823; ф. Маслова 51, 56, 62; Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791 , 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. З поля, с. 7; Возняк М. Історія, кн. 2, вид. 2; с. 311; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 106, 116; т. Х, с. 427; Гнатюк В. Кілька духовних вірш, c. 27; Демуцький П. Ліра і її мотиви. Додатки. Біографічні матеріали, с. 111–112, 162, 248; Демуцькый П. Лира, с. 48–49; Зосимова О. Мотив Vanitas, 113, 115; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви» (Інципітарій текстів), с. 138–139, 155; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви»: науково-дослідницькі передумови, с. 35; Медведик Ю. Некоторые аспекты текстологического исследования украинских духовных песен, с. 441–442; Шеффер Т. Канти, с. 223; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 138; Щеглова С. «Богогласник», с. 89, 215–216; Щурат В. Із студій, с. 6; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 197, 417. Ликуй днесь весело, Грецїя Акровірш: ЛЄВКОВСКИЙ Поетичний текст співали на мелодію «Іисус днесь от гроба встаєт». Найдавніший запис у співанику Левковського. Рукописи: ф. Маслова 53; ф. НТШ 129; Левковського, буштинський. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 428; Медведик Ю. Невідомі духовні пісні Дмитра Левковського, с. 225, 228; Петрушевич А. Сводная, с. 103; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 342; Перетц В. Малорусские вирши, с. 151; Щеглова С. «Богогласник», с. 82, 227–229, 233–234, 332; Щурат В. Із студій, с. 8; Яворский Ю. Материалы, с. 47. Ликуй днесь, Сїоне, возиграйте, гори У «Богогласнику» опубліковано ноти; співали також на мелодії «Днесь вси Благовѣщенію» (НТШ 165; Львівщина, третя чв. ХІХ ст.) та «Рождество славноє» (НТШ 352, 369; Закарпаття, рукописи відповідно 1845 та 1839 рр.). Найдавніший запис у співанику Леонтія та П. Гриневича. Рукописи: ф. АСП 135; НМАШ Q. 309; Арх. Возняка 76/п. 23; ф. НТШ 67, 73, 165,188, 345, 352, 365; ф. Франка 4785; КУЛ 418; ЗКМ Арх.–5677; І–458; Лікаря, Туринського (рук. А), Югасевича (1761–1763, 1811, 1812), івановецький, коритнянський. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Москва 2002, с. 49–51; Богородичні пісні, с. 52–54; Возняк М. З поля, с. 35–36; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 99; т. Х, с. 428; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LVII, с. 120, 140–141; Грушевський М. Сьпіваник, т. XVII, с. 70–71, 96; Лелекач М.

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

315

Корытнянский зборник, с. 167; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 433; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 82, 87, 240, 247, 250; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 391; Свенціцький І. Опис рукописів, с. 251; Українські письменники, с. 263; Новое собрание пѣсней церковных, с. 96–98; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 135–137; Пѣсни различныя на господскїя праздники […]. Печатаны Благороднаго от Курцбек писмены в Вїеннѣ 1790; Українські письменники, с. 263; Щеглова С. «Богогласник», с. 77, 191; Яворский Ю. Материалы, с. 58, 90, 115; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 447–449; Tichý F. Československé pisně, s. 76; Verse und Lieder, S. 105; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 168, 177, 186, 389, 397, 406. Ликуют вси на небесех Найдавніший запис у співанику Калужняцького. Рукописи: БЛАН F 19–234; НМАШ О. 61; НБУВ, ф. І, 885, 2879, 7541; ф. НТШ 365, 366; ф. АСП 366; Вагановського, Калужняцького, Югасавича (1812), пряшівський. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Два співаники, с. 141; Возняк М. З поля, с. 38; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 97; т. Х, с. 428–429; Гнатюк В. Лірники, с. 46–47; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LVI, с. 62; Почаївський співаник 90-х рр. ХVІІІ ст.; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. I, с. XXXVII; Чубинский П. Труды, т. І, с. 166; Щеглова С. «Богогласник», с. 83, 189– 191, 193, 280, 308–309; Яворский Ю. Материалы, с. 30; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 237–238; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 184, 405. Ликующе возиграймо днесь Акровірш: ЛИКУЙ (співаник б-ки Оссолінських 3586). Найдавніший запис: співаник Оссолінських 3586 (Галичина, друга пол. ХVІІІ ст.). Рукописи: ф. Оссолінських 3586; НМАШ О. 82; ф. НТШ 62, 129, 339. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Варшава 1935, 1969; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 429–430; Гнатюк О. Українська духовна бароккова пісня, с. 72; Коляди або пісні з нотами. Жовква 1925, с. 61– 62; Коляди і щедрівки з додатком тропарів, с. 17; Коляды на Рождество Христове, с. 32; Коляди церковні. Колядки, щедрівки і желаня. Філадельфія 1923, с. 19–20; Костюковець Л. Із спостережень, с. 242; Новое собрание пѣсней церковных, с. 32–33; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 20; Стельмащук С. Двадцять українських коляд, с. 31–32; Стеценко К. Колядки й щедрівки, с. 4; Христос ся родить, с. 61; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 128; Щеглова С. «Богогласник», с. 68, 188, 191, 196–197, 301; Medvedyk J. David’s Psalms, p. 230, 232; Naumow A. Teologia bożonarodzeniowych pieśni, s. 466–467. Лучи благодати тщитеся прїяти Поетичний текст співали на мелодії «Ах, удивися» («Богогласник»; співаник Югасевича, 1812 р.) та «Древо трісвятоє» (Франко 4785).

316

Інципітарій богогласникових пісень

Рукописи: Югасевича (1812); ф. Франка 4785. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 430; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII– XVIII століть, с. 243, 245; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 390; Щеглова С. «Богогласник», с. 76, 200, 227–228, 286–287, 293, 321, 324; Žeňuch P., C. Vasil, Cyrillic Manuscripts, p. 182, 403. Любовїю и со страхом вси днесь прибýгаймо Акровірш: ЛЄВКОВСКИЙ Поетичний текст співали на мелодію «Крестним древом» («Богогласник»); «Крестним знаменієм» (Югасевич, 1812). Найдавніший запис у співанику Левковського. Рукописи: Левковського, Югасевича (1812); ф. НТШ 789/1; ф. Франка 4787; ф. Маслова 53. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів, 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 430; Медведик Ю. Невідомі духовні пісні Дмитра Левковського, с. 225, 228; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 240, 245, 247; Петрушевич А. Сводная, с. 103; Щеглова С. «Богогласник», с. 82, 227, 229– 34; Щурат В. Із студій, с. 8; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 183, 403. Люту бывшу гоненїю от Дїоклитїана Акровірш: ЛЄВКОВСКИ Поетичний текст співали на мелодії «Крестным древом» («Богогласник»; співаник Югасевича, 1812 р.), «Кол возлюблена» та «Любовію і со страхом» (Маслов 53). Найдавніший запис у співанику Левковського. Рукописи: Левковського, Югасевича (1812); ф. Маслова 53; НБУВ, ф. І, 2879. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів, 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 430; Медведик Ю. Невідомі духовні пісні Дмитра Левковського, с. 225, 228; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 240, 247; Петрушевич А. Сводная, с. 103; Щеглова С. «Богогласник», с. 83, 228–229, 234; Щурат В. Із студій, с. 8; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 183, 404. Лýти давну з Чудес славну вси ублажаймо Пісня до чудотворної монастирської ікони у с. Зимне Володимир-Волинського рну Волинської обл. Створено монахом-василіянином. Текст пісні у співаниках не виявлено. Бібліографія: Почаїв 1790–1791, 1825; Львів, 1850; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 430; Медведик Ю. Українські богородичні канти, с. 78; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 346; Перетц В. Малорусские вирши, с. 155; Щеглова С. «Богогласник», с. 80, 256, 319, 329; Щурат В. Із студій, с. 34–35.

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

317

Мати милосердїя, море щедротам Найдавніший запис у співанику ф. НТШ 789/1. Рукописи: ф. НТШ 129, 789/1. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825, 1825; Львів, 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 261–264; Москва 2002, с. 97–98; Богородичні пісні, с. 125–26; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 430; Демуцький П. Ліра і її мотиви. Додатки. Біографічні матеріали, с. 71–72, 160, 232–233; Демуцькый П. Лира, с. 17–18; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви» (Інципітарій текстів), с. 131, 146; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 195; Щеглова С. «Богогласник», с. 81. Мати свýта, многопýта, небес оздобо Пісня до чудотворної ікони у с. Підгірці Бродівського р-ну Львівської обл. Поетичний текст співали на мелодію «Світло небо со ангели». Створено монахом-василіянином. Текст пісні у співаниках не виявлено. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 430–431; Медведик Ю. Духовні канти в честь чудотворних храмових святинь, с. 99; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 250; Медведик Ю. Українські богородичні канти, с. 78; Мирович Н. Библиографическое и историко-литературное изслѣдование, с. 66; Новое собрание пѣсней церковных, с. 182–184; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 346; Перетц В. Малорусские вирши, с. 155; Щеглова С. «Богогласник», с. 79, 301, 320, 323–325, 329; Щурат В. Із студій, с. 36–37; Ваrącz S. Cudowne obrazy Matki Najświętszej w Polsce, s. 218. Милосерднýйшїй, Бог пресвятýйшїй Пісня присвячена чудотворному розп’яттю Ісуса Христа у м. Зборові Тернопільської обл. Акровірш: МАСТиБоРСкий (акровірш реконструйовано за записом у співанику НТШ 367; с. Хоцень, Галичина, 1777–1832). Найдавніший запис у співанику батька і сина Левицьких (ф. НТШ 367). Рукописи: НМАШ О. 100; О. 660; ф. Франка 4787; ф. НТШ 61, 339, 356, 367, 789/2, 860; ф. АСП 194. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 431; Гнатюк В. Хоценський співаник, с. 100; Канти з Почаївського «Богогласника», с. 4–5; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 168; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 60; Свенціцький І. Опис рукописів, с. 245; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, 134; Щеглова С. «Богогласник», с. 74, 191, 236–237, 320, 326, 329; Щурат В. Із студій, с. 8, 17.

318

Інципітарій богогласникових пісень

Многими усты гласи іспусти Пісня до чудотворної богородичної ікони у смт. Почаєві Тернопільської обл. Створив у 1773 р. монах-василіянин. Текст пісні у співаниках не виявлено. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Варшава 1935, с. 223–229; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 432; Колесса Ф. Ритміка, с. 204; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 248; Медведик Ю. Українські богородичні канти, с. 75, 78; Мирович Н. Библиографическое и историко-литературное изслѣдование, с. 70–71; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 344; Перетц В. Малорусские вирши, с. 153; Шеффер Т. Канти, с. 224; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 145; Щеглова С. «Богогласник», с. 78, 320–321, 325–326, 331; Щурат В. Із студій, с. 40. Міру всему точиши мýро Пісня присвячена чудотворній іконі св. Миколая у с. Олексинці на Поділлі. Поетичний текст співали на мелодію «О Всепітая Мати». Акровірш: МАРКЄВ[И]Ч Найдавніший запис: співаник Маслова 51 (Лемківщина, 1759–1789). Рукопис: НБУВ, ф. І, 2879; ф. Маслова 51. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 432, 479; Збірник пісний церковних, с. 184; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 248; Щурат В. Із студій, с. 8, 19, 22; Щеглова С. «Богогласник», с. 85, 235–236, 329. Море тя чудесы Пісня присвячена чудотворній іконі св. Миколая у с. Западинці на Поділлі. Найдавніший запис у співанику Пашковського. Рукописи: НМАШ О. 100; ф. НТШ 370; НБУВ, ф. І, 2879. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; СПб. 1900; Возняк М. З культурного житя, с. 77; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 432; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 135; Щеглова С. «Богогласник», с. 85, 243, 325, 327, 329. Мысль и разум земный не достиже Іоанна Златоуста Пісня присвячена чудотворній іконі Іоана Златоустого у с. Поляни (Лемківщина). У «Богогласнику» опубліковано ноти; поетичний текст також співали на «тон» «Straszliwiego maiestatu, Panie» (ф. НТШ 367). Акровірш: МИШКОВСКИ Рукописи: ф. НТШ 367; Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 298, 432; Гнатюк В. Хоценський співаник, с. 98; Перетц В. Историколитературные изслѣдования, т. І, с. 389; Щеглова С. «Богогласник», с. 84, 162, 188,

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

319

191, 242–243; Щурат В. Із студій, с. 9, 24; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 185, 405; Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 1. На горý преобразися У «Богогласнику» пісню вказано співати на мелодію «Нова радость стала». Її також співали на інші «тони»: «О Пресвятая Діво» (Франко 4784) «От утроби Дівия» (НТШ 345, Закарпаття, ост. чв. ХVІІІ ст.; Югасевича, 1812 р.) «Страданіє мученика Стефана прославляймо» (НТШ 356) «Михаиле, кто яко Бог» (НТШ 68, Закарпаття, друга чв. ХІХ ст.; НТШ 165, Галичина; третя чв. ХІХ ст.) «Архангели з неба» (Маслов 55, Лемківщина, поч. ХІХ ст.; НТШ 352, 1845 р.; НТШ 355, 1885 р.; Q. 309, кін. XVIII – поч. ХІХ ст.; усі збірники з Закарпаття). Найдавніші записи: «Кам’янський Богогласник», співаники Дзюбаревича, Нижньо-Тварозький. Рукописи: НМАШ Q. 309; ф. Дикаріва 110/4; Арх. Возняка 76/п. 23; ф. Франка 4784, 4785, 4826/2; НБУВ, ф. І, 7541; ф. Маслова 45, 47, 50, 51, 55; ф. ДА (П) 475; ф. НТШ 61, 62, 68, 69, 165, 188, 344, 345, 349/2, 350, 352, 353, 355, 358, 356, 365, 366, 369; ХНБ 819553; ф. Музейний 1676, 8524; ф. Большакова 50; ф. Ундольського 899, 900, 1341; ф. Титова 1522, 2038, 2720, 2886, 3351, 4101, 4140, 4285, 4419; МДУ, І. Sb. 154; СПк 19, 21; БРАН 16. 6. 29; 16. 6. 33; 16. 16. 19; 21. 5. 3; БЛАН F 19–233; F 19–234; ф. Буслаєва Q. ХІV. 20; Q. ХІV. 142; ф. Музейський 2473; ТОА 153, 156; ЗКМ Арх.–5677; Баки, Бесменика (ІХ Н 33/3), Югасевича (1761–1763, 1807, 1811, 1812), буштинський, івановецький, коритнянський, шаришський, нижньо-рибницький. Бібліографія: Безсонов П. Калѣки, т. ІІ, с. 166–167; Богогласник. Почаїв 1790– 1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 161–162; Москва, 2002, с. 52–53, 147; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 100–101; т. Х, с. 432; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LVI, с. 47; Гординський Я. Кілька духовних віршів, с. 42; Лелекач М. Корытнянский зборник, с. 169; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 170; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 434, 438; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 223–224, 239, 240–241; Новое собрание пѣсней церковных, с. 127–128; Щеглова С. «Богогласник», с. 74, 191, 196, 280, 285; Яворский Ю. Материалы, с. 45, 65, 80, 114; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 558–560; Žeňuch P. Vasil C. Cyrillic Manuscripts,p. 179, 183, 218, 399, 404, 439; Tichý F. Československé pisně, s. 13, 73; Žeňuch P. Nižnorybnický spevník z roku 1817, s. 126; Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 157. На рýках сýдохом У «Богогласнику» опубліковано ноти; текст також співали на мелодію «Органи, играйте» (Q. 309, кін. ХVІІІ – поч. ХІХ ст.) та світської пісні Феодора Кастевича

320

Інципітарій богогласникових пісень

«Фальшивая юность, зрадлива фортуна» (НТШ 68, 352, 365; усі зб. із Закарпаття, ХІХ ст.). Найдавніші записи: БРАН 16. 16. 19 (60-ті рр. XVIII ст.); ф. Титова 3897. Рукописи: Арх. Возняка 76/п. 23; НМАШ Q. 309; ф. НТШ 67, 68, 188, 352, 365; ф. Маслова 55; БРАН 16. 16. 19; 21. 5. 3; ф. Титова 3897; Югасевича (1807, 1811, 1812) Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Москва 2002, с. 57–58, 149–150; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 99; т. Х, с. 432; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LVII, c. 30; Медведик Ю. Гимнографічні джерела української духовної пісні, с. 134; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 438; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 99, 178, 241; Медведик Ю. Українська духовна пісня: становлення та розвиток, с. 236; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 144–145; Релігійні канти та псальми українського народу, № 7; Сулій Н. Українська церковна пісня, с. 95; Щеглова С. «Богогласник», с. 70, 191, 280; Яворский Ю. Материалы, с. 78; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 560–561; Medvedyk J. David’s Psalms, p. 231, 235; Žeňuch P. Paraliturgická pieseň a žalmy, s. 206– 207; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 164, 385. Нас дýля Распятаго Маріа видящи Авторство пісні на підставі рукописного співаника 1757 р. (Титов 2540) приписують Данилу Тупталу (Дмитру Ростовському). Детальніше див. дослідження Л. Івченко. Найдавніший запис: співаник АСП 213 (Галичина, рук. приблизно 1729 р.). Рукописи: ф. АСП 213; ф. Маслова 51; НМАШ О. 99; ф. НТШ 61; ф. Долгова 5854; ф. КДА (Л) 824; ф. Большакова 50; ф. Ундольського 898, 900; БРАН 16. 6. 29; 16. 6. 33; ф. Титова 1914, 2540, 2720, 4465, 4487; ф. Буслаєва, Q. XIV. 25; Q. XIV. 128; Q. XIV. 141; ф. В’яземського Q. 77; СПк 19; ТОА 152, 156; БЛАН F 19–233; співаник Югасевича (1761–1763, 1811, 1812). Бібліографія: Безсонов П. Калѣки, № 386; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Возняк М. З культурного житя, т. CIX; с. 12; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 432–433; Івченко Л. До питання про авторство кантів і псальм, с. 50; Корній Л. Українська шкільна драма, с. 118; Костюковец Л. Кантовая культура, с. 61–62; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 168; Медведик Ю. Некоторые аспекты текстологического исследования украинских духовных песен, с. 441; Медведик Ю. Становлення та розвиток духовнопісенної культури Мукачівської єпархії, с. 174–197; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII– XVIII століть, с. 87, 203–204; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 377–384; Свенціцький І. Опис рукописів, с. 226; Сеидова Т. Плач Богородицы, с. 157; Українська поезія. Середина ХVІІ ст, с. 325–326; Український кант ХVІІ– ХVІІІ століть, 128–129, 182–184; Шляпкин И. Святой Димитрий Ростовский и его время, с. 456; Штерн Д. Духовные канты в отношении к славяно-византийской

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

321

гимнографии, c. 152; Щеглова С. «Богогласник», с. 77, 182, 185, 188, 191–192, 283, 284, 286–289, 329; Яворский Ю. Материалы, с. 59, 101; Die Liederhandschrift F 19– 233, S. 206–208, 245, 507–508; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 645–646; Stern D. Tradition und Traditionalismus im Konfessionellen Kontakt, S. 43; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 166, 386. Не плач, Рахили Найдавніший запис: АСП 135 (Тернопільщина, 1718–1727 рр.). Рукописи: НБУВ, ф. І, 7546; ф. КДА (П) 475; ф. АСП 135, 181; ф. НТШ 339, 356; ф. Дикаріва 110/4; ф. Франка 4787; ф. Титова 1109, 1915, 2038, 2720, 4285, 4419; ф. Буслаєва Q. ХІV. 142; Q. XIV. 98; ф. В’яземського Q. 77; БРАН 16. 6. 29; 21. 5. 3; СПк 21; ф. Ундольського 1341; ф. Большакова 54; ф. Музейський 2473; КУЛ 418; БЛАН F 19–233; F 19–234. Бібліографія: Барвінський В. Колядки і щедрівки для фортепіано, с. 18–19; Безсонов П. Калѣки, т. ІІ, с. 104–105; Рождественския святки на Волыни, с. 240; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Давньоукраїнська поезія різдвяних свят, с. 6–7; Возняк М. Історія української літератури, кн. 2, вид. 2, с. 306; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 435; Гнатишин А. Українські колядки для мішаного хору. Відень 1991; Гнатюк О. Сторінка з історії української духовної поезії, с. 129–130; Гнатюк О. Українська духовна бароккова пісня, с. 118–119; Грушевський М. Сьпіваник, т. ХV, с. 19; т. XVII, с. 83–84; 89; Колесса Ф. Ритміка, с. 202; Коляди або пісні з нотами. Жовква 1925, с. 72–73; Колядки і щедрівки. Київ 1991, с. 182–186; Колядки та щедрівки. Київ 1990, с. 19–21; Корній Л. Історія української музики, т. І, с. 266; Костюковець Л. Із спостережень, с. 240, 242; Костюковец Л. Кантовая культура в Белоруссии, с. 50, 58–59; Ливанова Т. Русская музыкальная культура ХVІІІ века, т. І, с. 504, 506, 512–513; Малорусский вертеп Гр. П. Галагана, c. XIV–XV; Марковський Є. Український вертеп, с. 55, 166, нотний дод: 23–25; Медведик Г., Медведик Ю. Обробка барокової духовної пісні як сфера зацікавлень українських композиторів, с. 236–238; Медведик Ю. «Богогласник» – визначна пам’ятка української музичної культури, с. 66; Медведик Ю. Роль української духовнопісенної творчості, с. 10; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 19, 43, 68, 82, 213–216, 248; Медведик Ю. Українські набожні пісні ХVІІ–ХVІІІ ст., с. 19–20; Новое собрание пѣсней церковных, с. 60–62; Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян. Киев 1860; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. I, с. 356–366; Письменна О., Цибух-Петришин О. Коляди та щедрівки в обробках, с. 168–169, 174, 178–179; Позднеев А. Польский элемент в русских рукописных песенниках XVII в., с. 337; Пѣсни церковни, с. 22; Різдвяна псальма, с. 37–39 (обробка М. Скорика); Свенціцький І. Опис рукописів, частина друга, с. 249; Стельмащук С. Двадцять українських коляд, с. 19–20; Сулій Н. Рецепція галицьких різдвяних пісень, с. 139–143; Торжественные псалмы, № 310; Українська література XVIII ст., с. 422–423; Українські письменники, т. І, с. 263; Франко І. Апокріфи і

322

Інципітарій богогласникових пісень

лєґенди, т. II, с. LVII; Франко І. До історії українського вертепа ХVІІІ в., с. 59; Франко І. Наші коляди, с. 25, 41–43; Холмско-Подляшскій сборник церковных пѣснопѣнїй, с. 105–106; Христос ся родить, с. 82–85; Христос родився: коляди на Різдво, № 12; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 124, 149; Щеглова С. «Богогласник», с. 67, 171, 174, 180, 191, 196, 285, 301, 313, 336; Якубяк Я. Релігійна тематика, с. 17; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 187, 417–419; Kuziela Z. Der Einfluß der Kirche auf das ukrainische Volksleben, S. 86; Naumow A. Teologia bożonarodzeniowych pieśni, s. 465; Verse und Lieder S. 108; Voznjak M. Die Geschichte der ukrainischen Literatur, S. 477. Небо и земля, небо и земля нынý торжествуют Найдавніший запис: співаник Захарія Дзюбаревича (16. 6. 29; частина рук. 1728– 1730 рр., інші – ймовірно, друга чв. ХVІІІ ст.). Рукописи: БРАН 16. 6. 29; НБУВ, ф. І, 2879; ф. НТШ 61, 129, 339, 343, 355, 363, 474, 789/2; ф. АСП 366; ЦДІАЛ, ф. ГКМК (201), оп. 4 «б», спр. 524 «а» (ст. шифр: 1302/3); ф. ГКМК (309), оп. І, од. зб. 1069 (ст. шифр: 1303/4); ф. Франка 4787, 4788. Бібліографія: Барвінський В. Колядки і щедрівки для фортепіано, с. 6; Безкоровайний В. При ялинці, № 4; Беларускія канты, с. 54–55; Бѣньковский И. Рождественския святки, с. 241; Богогласник. Почаїв 1790–1791; 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб 1900; Холм 1909; Варшава 1935, 1969; Москва 2002, с. 28–29, 140– 141; Возняк М. Волинський співаник, с. 2; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 120; т. Х; с. 433; Гнатишин А. Українські колядки для мішаного хору. Відень 1991; Господу помолимся. Львів 1908; Збірник воскресенських пісень, с. 67–69; Коляди або пісні з нотами. Жовква 1925, с. 70–72; Коляды на Рождество Христове, с. 37; Коляди церковні. Колядки, щедрівки і желаня. Філадельфія 1923, с. 25–26; Колядки. Петроград 1914, перевидання: Київ 1918, с. 16–17; Колядки для чотириголосого хору, с. 11; Колядки і щедрівки. Київ 1991, с. 179–181; Коляди і щедрівки з додатком тропарів, с. 18–19; Корм души, с. 629–630; Корній Л. Історія, т. І, с. 210, 214, 216, 301; Костюковець Л. Із спостережень, с. 240–241; Костюковец Л. Кантовая культура, с. 5; Леонтович М. Духовні хорові твори, с. 24–26; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 210; Молитвенник для східної церкви, с. 242; Народноцерковный напѣв Холмской Руси, с. 488; Новий український колядник, с. 30; Новое собрание пѣсней церковных, с. 13–14; Олексин Г. Стабільні та мобільні компоненти, с. 41; Письменна О., Цибух-Петришин О. Коляди та щедрівки в обробках, с. 168, 170, 173, 181–182; Піхура Г. Царкоўная музыка на Беларусі, с. 8 [передрук: Царкоўная музыка на Беларусі, с. 93]; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 100–101; Правдюк О. Українська музична фольклористика, с. 48–49; Різдвяна псальма, с. 13–15 (обробка К. Стеценка); Співаник церковно-народний, с. 102–104; Стеценко К. Колядки й щедрівки с. 2. Томко А. До питання дослідження духовнопісенного репертуару ХІХ ст., с.129; Українські колядки, вид. третє. Відень 1916, с. 6–7; Украинськый спиванык, с. 130–131; Христос ся родить, с. 11–12; Христос родився. Коляди, № 11;

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

323

Чубинский П. Труды, с. 375–376; Щеглова С. «Богогласник», с. 68, 174, 178, 186, 190–192, 286, 289, 301, 336, 338; Kantyczka czyli zbiór kolęd, s. 85–86; Naumow A. Teologia bożonarodzeniowych pieśni, s. 465, 467. Witkowski W. Uwagi o poezji religijnej ukraińców-unitów, s. 208. Небо и земля нынý ликовствуєт Поетичний текст співали на мелодії: «Вострубите, воскликните» («Богогласник»; співаники НТШ 62, 341, Закарпаття, рук. ХІХ ст.). «Непостижимий чловеческим умом» (АСП 135; Галичина, 1718–1727); «Іордане, уготовися» (Франко 4785, Галичина, першої третини ХІХ ст.). Найдавніший запис у співанику школяра Леонтія та П. Гриневича (АСП 135). Рукописи: ф. Маслова 47, 53; ф. КДА (П) 476; ф. НТШ 62, 341, 356; ф. АСП 135, 249; ф. Франка 4785, 4787; ЦДІАЛ, ф. НТШ (309), оп. 1, 2136; ф. ГКМК 1302/3; БРАН 16. 6. 29; Югасевича (1811), Щипчика, коритнянський. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 433; Грушевський М. Сьпіваник, т. XVII, c. 60–61, 91; Коляди або пісні з нотами. Жовква 1925, с. 68–70; Коляди і щедрівки з додатком тропарів, с. 18–19; Коляди церковні. Колядки, щедрівки і желаня. Філадельфія 1923, с. 20–24; Коляды на Рождество Христове, с. 39; Лелекач М. Корытнянский зборник церковных и свѣцких пѣсен, с. 173; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII– XVIII століть, с. 82, 87, 210, 240, 244, 246–248; Микитась В. Розвідки І. Франка про давню поезію, с. 267; Новое собрание пѣсней церковных, с. 34–35; Письменна О., Цибух-Петришин О. Коляди та щедрівки в обробках, с. 168, 170, 173, 181–182; Свенціцький І. Опис рукописів, с. 232; Сулій Н. Українська церковна пісня, с. 94; Українські письменники, с. 263; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 1; Фетисов И. Українські рукописи, с. 30; Христос ся родить, с. 12–14; Штерн Д. Духовные канты в отношении к славяно-византийской гимнографии, c. 152; Щеглова С. «Богогласник», с. 68, 285, 288–289, 301; 195. Яворский Ю. Два замѣчательных карпаторусских сборника, с. 28; Яворский Ю. Материалы, с. 84; Naumow A. Teologia bożonarodzeniowych pieśni, s. 465–466; Stern D. Tradition und Traditionalismus im Konfessionellen Kontakt, S. 44; Verse und Lieder, S. 109. Witkowski W. Uwagi o poezji religijnej ukraińców-unitów, с. 208. Неизглаголанна Тайна во мірý явися Пісня присвячена чудотворному розп’яттю Ісуса Христа у с. Зарваниця Теребовлянського р-ну Тернопільської обл. Пісню співали на мелодію «Се бігая удалися». Найдавніший запис: співаник Пашковського. Рукописи: ф. НТШ 172, 350, 365, 370.

324

Інципітарій богогласникових пісень

Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. З культурного житя, с. 81; Возняк М. З поля, с. 29–30; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 433–435; Медведик Ю. Духовні канти в честь чудотворних храмових святинь, с. 90–103; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 250; Щеглова С. «Богогласник», с. 75, 76, 190, 256, 282, 329; Щурат В. Із студій, с. 34. Нова радость стала Найдавніший запис у співанику З. Дзюбаревича. Рукописи: НМАШ О. 63; О. 83; Q. 41; Q. 309; ф. НТШ 73, 188, 355, 364, 366, 369, 789/1, 789/2; ф. АСП, № 366; ф. Дикаріва 110/4; Арх. Возняка, № 76/п. 23; ф. Франка 4786, 4787; НБУВ, ф. І, 2879; ф. Титова 4487; БРАН 16. 6. 29; 21. 5. 3; БЛАН F 19– 234; ЗКМ Арх.–5677; І–458; І–464; ф. ГКМК (309) 1303/4; Баки, Бесменика (ІХ Н 33/2; ІХ Н 33/2), Вагановського, Левицького, Лікаря, Тарахонича, Туринського (рук. А), Югасевича (1761–1763), івановецький. Бібліографія: Барвінський В. Колядки і щедрівки для фортепіано, с. 7; Безкоровайний В. При ялинці, № 15; Беларускія канты, с. 11-15; Безсонов П. Калѣки, т. ІІ, с. 21–24; Бень В. Колядки та щедрівки, с. 223; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, 1969; Москва 2002, с. 30, 141; Возняк М. Два співаники, с. 144; Возняк М. З поля, с. 9, 23; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 104; т. Х, с. 437–438; Гнатишин А. Українські колядки для мішаного хору. Відень 1991; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LVII, с. 120, 131, 151–152; Гординський Я. Кілька духовних віршів, с. 49; Дадзіёмава В. Нарысы гісторыі, с. 39; Збірник воскресенських пісень та колядок, с. 65; Зосім О. Українська духовна пісня як феномен, с. 271; Колесса Ф. Шкільний співаник, с. 56; Коляды на Рождество Христове, с. 47; Коляди церковні. Колядки, щедрівки і желаня. Філадельфія 1923, с. 30–32; Колядки. Петроград 1914, с. 4–5; Колядки і щедрівки. Київ 1991, с. 189–190; Колядки та щедрівки. Київ 1990, с. 23. Колядничок для співу, № 2; Костюковець Л. Із спостережень, с. 241–242; Костюковец Л. Кантовая культура, с. 46, 50; Лев В. Коляди і колядки в селі Старий Яричів, с. 197; Малорусский вертеп. 1882, т. IV, октябрь; Марковський Є. Український вертеп, с. 45, 171, 188, 190; Медведик Ю. Барокова духовна пісня у лірницькому репертуарі, с. 38; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 170; Медведик Ю. Гимнографічні джерела української духовної пісні, с. 134; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 432; Медведик Ю. Становлення та розвиток духовнопісенної культури Мукачівської єпархії, с. 174–197; Медведик Ю. Східнослов’янська духовнопісенна творчість, с. 171; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 63, 87, 223–224; Медведик Ю. Українські набожні пісні, с. 23; Новий український колядник, с. 35; Новое собрание пѣсней церковных, с. 25; Олексин Г. Стабільні та мобільні компоненти, с. 42–43; Охріменко П. Взаємозв’язки, с. 89; Повна Служба Божа по народньому напіву з колядками, воскресними і принагідними піснями, с. 25; Пѣсни церковни, с. 25;

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

325

Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 89; Пѣснопения Богогласника Холмского народноцерковного розпева, № 5; Пчилка О. Украинския колядки, с. 362; Різдвяна псальма, с. 15–16 (обробка Ст. Людкевича), с. 16–17 (обр. К. Стеценка); Стельмащук С. Двадцять українських коляд, с. 5; Стеценко К. Колядки й щедрівки, с. 8; Сулій Н. Рецепція галицьких різдвяних пісень, с. 139–143; Украинськый спиванык, с. 103–104; Українські колядки, вид. третє. Відень 1916, с. 3; Українські колядки та щедрівки для мішаного хору, чоловічого та жіночого хору. Тернопіль 2010; Українські народні пісні в записах М. В. Лисенка, с. 195, 331; Франко І. До історії українського вертепа, с. 57; Христос ся родить, с. 18; Христос родився. Коляди, № 14; Христос родився, славіте, с. 11 –12, 20; Чубинский П. Труды, т. ІІІ, с. 330–332; Шейн П. Материалы, № 105; Шеффер Т. Канти, с. 222; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 140; Щеглова С. «Богогласник», с. 69, 191–192, 197, 267, 285, 323, 336; Яворский Ю. Материалы, с. 16–17, 76, 117; Ярко М. Фортепіанні обробки, с. 93–94; Ярославенко Я. Коляди на мішаний хор, № 2; Kolberg O. Wołyń, s. 390–391; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 349–351; Medvedyk J. David’s Psalms, p. 230, 233; Medvedyk J. Poczajowski “Bohohłasnyk”, s. 353; Tichý F. Československé pisně, s. 78; Witkowski W. Uwagi o poezji religijnej ukraińców-unitów, s. 207; Žeňuch P. Cyrilské rukopisné spevniky, s. 235; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 208, 218, 428, 438. Новая радость свýту ся зявила Найдавніший запис у співанику з м. Радимно (Перемишльщина, Польща, 1726 р.). Рукописи: НМАШ О. 64; О. 82; О. 83; О. 100; Q. 41; ф. Маслова 52, 53, 62; ф. АСП 406; ф. НТШ 61, 188, 339, 358, 363, 364, 367, 369, 789/1, 789/2; ф. Франка 4786, 4787, 4791; ф. Титова 4140; БЛАН F 19–233; ф. ГКМК (309) 1303/4; 1303/8; Бесменика (ІХ Н 33/2), Вагановського, Калужняцького, Тарахонича, Щипчика, Югасевича (1811, 1812), радимненський, шаришський. Бібліографія: Барвінський В. Колядки і щедрівки для фортепіано, с. 5; Беларускія канты, с. 56–57; Бень В. Колядки та щедрівки, s. 223; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Холм 1909; Варшава 1935, 1969; Возняк М. Два співаники, с. 137; Возняк М. З поля, с. 19; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 93; т. Х, с. 438; Возняк М. Старе українське письменство, с. 438–439; Гординський Я. Кілька духовних віршів, с. 40; Народныя пѣсни Галицкой и Угорской Руси, с. 97–98; Господу помолимся. Львів 1908; Збірник воскресенських пісень та колядок, с. 65–66; Колядки і щедрівки. Київ 1991, с. 187–188; Колядничок для співу, № 7; Коляди і щедрівки з додатком тропарів, с. 21–22; Коляды на Рождество Христове, с. 43; Колядки та щедрівки. Київ 1990, с. 24–25; Корм души, с. 635–636; Лев В. Коляди і колядки в селі Старий Яричів, с. 197; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 19, 83, 87, 248; Новий український колядник, с. 12; Новое собрание пѣсней церковных, с. 12–13; Пчилка О. Украинския колядки, с. 369; Пѣсни церковни, с. 26; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 101; Пѣснопения Богогласника Холмского народноцерковного роспева, № 4; Співаник церковно-народний, с. 95–96; Тисячоліття.

326

Інципітарій богогласникових пісень

Поетичний переклад України-Русі, с. 230; Українські колядки, вид. третє. Відень 1916, с. 13–14; Фетисов И. Українські рукописи, с. 30; Франко І. Наші коляди, с. 47– 48; Христос родився. Коляди, № 15; Христос родився, славіте, с. 9; Чубинский П. Труды, т. ІІІ, с. 328, 380–381; Щеглова С. «Богогласник», с. 69, 185, 187, 191, 197, 280, 300, 336; Яворский Ю. Материалы, с. 22, 84, 118–119; Ярославенко Я. Коляди на мішаний хор, № 9; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 276; Kantyczka czyli zbiór kolęd, s. 86; Kolberg O. Pokucie, s. 90–91; Kolberg O. Wołyń, s. 391; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 351–353; Naumow A. Teologia bożonarodzeniowych pieśni, s. 465, 469; Rabus A. Besonderheiten der Alphabetsverwendung und der Medienabhängigkeit bei paraliturgischen Liedern // Dedičstvo duchovnej piesňovej kulútry medzi slovanským Východom a Zýpadom. Bratislava 2013. S. 99–101; Tichý F. Československé pisně, s. 13; Žeňuch P. Cyrilské rukopisné spevniky lemkovskej proveniecie, с. 234; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 160, 210, 214, 380, 431, 435; Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 148. Нынý, Адаме, возвеселися Найдавніші записи: співаники Пашковського, Вагановського. Рукописи: НМАШ Q. 41; ф. БА 196; ф. НТШ 62, 339, 356, 370, 474; ф. ГКМК 1288/3; ф. Франка 4785, 4787; ф. Оссолінських 3586; НБУВ, ф. І, 2879; Вагановського, Баки. Бібліографія: Безкоровайний В. При ялинці, № 13; Богогласник. Почаїв 1790– 1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Холм 1909; Варшава 1935, 1969; Возняк М. Давньоукраїнська поезія різдвяних свят, с. 6; Возняк М. Два співаники, с. 135; Возняк М. З культурного житя, с. 78; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 435–437; Гнатюк О. До переоцінки літературного процесу, с. 263; Збірник воскресенських пісень та колядок, с. 64; Колесса Ф. Ритміка, с. 206; Колесса Ф. Шкільний співаник. Львів, 1925, ч. 2 (перевидання: Київ, 1991, с. 111); Коляди і щедрівки з додатком тропарів, с. 23–24; Коляди церковні. Колядки, щедрівки і желаня. Філадельфія 1923, с. 31–34; Колядки та щедрівки. Київ 1990, с. 40–41; Корній Л. Українська шкільна драма, с. 114; Корній Л. Історія, т. 2, с. 106, 350; Костюковець Л. Із спостережень, с. 242; Марковський Є. Український вертеп, с. 115–116, 149–150, 155, нотний додаток: 7; Медведик Ю. Катехизаційна спрямованість духовнокантової творчості, с. 27; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 69; Новое собрание пѣсней церковных, с. 23–25; Письменна О., Цибух-Петришин О. Коляди та щедрівки в обробках, с. 168, 181–182; Пѣсни церковни, с. 28; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 13; Різдвяна псальма, с. 23–25 (обробка Ст. Людкевича); Сулій Н. Українська церковна пісня, с. 95; Тисячоліття. Поетичний переклад України-Русі, с. 234–235; Українські колядки та щедрівки для мішаного хору, чоловічого та жіночого хору. Тернопіль 2010; Франко І. Наші коляди, с. 20–21, 25–26, 34; Христос ся родить, с. 20–22; Христос родився. Коляди, № 13; Христос родився, славіте, с. 6–7; Щеглова С. «Богогласник», с. 70, 180, 188–191, 197, 220, 285, 301; Яворский

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

327

Ю. Материалы, с. 112; Ярославенко Я. Коляди на мішаний хор, № 13; Kanntyczka czyli zbiór kolęd, s. 91–92; Naumow A. Teologia bożonarodzeniowych pieśni, s. 465–466, 468. Нынý прославися, Почаєвска скала Пісня до чудотворної богородичної ікони у Почаєві. Створив монах-василіянин. Найдавніший запис: співаник Романовського (61. О, Львівщина, 20-ті рр. ХІХ ст.). Рукописи: ф. НТШ 188; ф. АСП 280/1, 280/2; НМАШ О. 61; ф. Франка 4732. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Возняк М. З культурного житя, с. 67; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 143; т. Х, с. 345–346, 437; Гнатюк О. Сторінка з історії української духовної поезії, с. 131; Медведик Ю. «Богогласник» – визначна пам’ятка, с. 61; Медведик Ю. Михайло Возняк – дослідник давньоукраїнських псальмів і кантів, с. 13; Медведик Ю. Національно-патріотичні та історичні мотиви, с. 20; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 140, 163; Медведик Ю. Українські богородичні канти, с. 75, 78; Мирович Н. Библиографическое и историко-литературное изслѣдование, с. 65; Свенціцький І. Опис рукописів, с. 212; Пісні до Почаївської Богородиці, с. 11–16, 79–82, 102–103, 116–117; Пѣсни о Пресвятѣй Богородицѣ, № 1; Почаївський співаник 90-х рр. ХVІІІ ст., № 6; Щеглова С. «Богогласник», с. 79, 191, 296–297, 322–323; Щурат В. Із студій, с. 44–46; Medvedyk J. Poczajowski “Bohohłasnyk”, s. 352–353; Voznjak M. Die Geschichte der ukrainischen Literatur, S. 467–468. О Варваро мученице ! Поетичний текст співали на мелодії «Іоанна Богослова» («Богогласник»; Франко 4801, співаник Югасевича, 1812 р.) та «О гордости прожна» (Маслов 54). Найдавніші записи: «Кам’янський Богогласник», Нижньо-Тварозький співаник. Рукописи: НМАШ О. 63; О. 99; О. 100; Q. 309; ф. НТШ 129, 188, 364, 369; ф. Франка 4784, 4792, 4801; НБУВ, ф. І, 2879; ф. Маслова 45, 52, 54, 55; Баки, Туринського (рук. А), Калужняцького, Югасевича (1761–1763, 1811, 1812), пряшівський, буштинський, нижньо-рибницький. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 95; т. Х, с. 438–439; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. XLVII, с. 129; Лелекач М. Коритнянский зборник, с. 171; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 435; Медведик Ю. Нижньо-Тварожський співаник, с. 364; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 240, 246; Щеглова С. «Богогласник», с. 84, 188, 191; Яворский Ю. Материалы, с. 34, 48, 71, 102; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 271–274; Tichý F. Československé pisně, s. 71; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 186, 407; Žeňuch P. Nižnorybnický spevník z roku 1817, s. 132. О, Всепýтая Мати ! Пісня до чудотворної богородичної ікони у м. Барі Вінницької обл.

328

Інципітарій богогласникових пісень

Найдавніші записи у співанику П. та А. Варенців (О. 99, кін. ХVІІІ ст.), А. Баки (кін. ХVІІІ ст.), Г. Миленевича (1794 р.); усі збірники зі Східної Галичини. Рукописи: ф. НТШ 61, 129, 339, 355, 378, 860/3; ф. АСП 194, 366; ф. Маслова 51, 54, 56, 60; ф. Франка 4785, 4787; НБУВ, ф. І, 2879; ф. Возняка 791/п. 184; НМАШ О. 61; О. 99; О. 100; Q 41; О. 660, Бесменика (ІХ Н 33/1). Бібліографія: Барокові духовні пісні, с. 192–193, 319; Богогласник. Почаїв 1790– 1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 243–245; Москва, 2002, с. 99–100, 159–160; Богородичні пісні, с. 143–144; Возняк М. З культурного житя, с. 16; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 118; т. Х, с. 439; Збірник пісний церковних, с. 151; Кисельов Р. Жанровий репертуар україномовних видань, с. 85; Копко М. Пѣсни, с. 16; Корм души, с. 623–624; Кудрик Б. Огляд історії, с. 78; Медведик Ю. Музикознавчі студії, с. 102; Медведик Ю. Рецепція іконославильних пісень, с. 188–189; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 55, 195, 248; Медведик Ю. Українські богородичні канти, с. 78; Мирович Н. Библиографическое и историко-литературное изслѣдование, с. 82; Молитвенник для східної церкви, с. 257; Новое собрание пѣсней церковных, с. 165–166; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 323; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 45; Співаник церковно-народний, с. 91–93; Українські канти та псальми, с. 10; Федорів М. Церковні пісні для мішаного хору, с. 40–41; Церковні пісні. Жовква 1909, с. 117–119; Жовква 1927, с. 44–45; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 145; Щеглова С. «Богогласник», с. 80, 93, 287, 329; Щурат В. Із студій, с. 30; Юрченко М. Духовна музика, с. 123; Яворский Ю. Материалы, с. 120; Ваrącz S. Cudowne obrazy, s. 16; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 430–433; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 433. Огонь горящїй во сердцý моєм Акровірш: ОТеЦ ЗУТÝЧ («Богогласник»; НТШ 789/1; Франко 4785). Виявлено інші варіанти: ОТеЦ Г. (НТШ 356), ОТеЦ ГАІТ (Франко 4791, Галичина, конволют, записи третьої чв. ХVІІІ ст.). Найдавніші записи: Франка 4791. Рукописи: ф. Франка 4785, 4791; ф. АСП 357; ф. НТШ 129, 341, 356, 357, 789/1; НМАШ О.82; О.100; Q.41; Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 112–115; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 439; Новое собрание пѣсней церковных, с. 100–102; Щеглова С. «Богогласник», с. 72; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 168, 388. О горе, мнý грýшнику сущу ! Авторство пісні приписується Данилу Тупталу (Димитрію Ростовський). У «Богогласнику» опубліковано ноти пісні. Співали також на мелодії «Богородице, вірним обороно» (НТШ 369);

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

329

«Чистая Богородице» (співаник Югасевича, 1811 р.); «О Дівице, Пречистая» (МДУ I. Sb. 154). Найдавніші записи: співаник Дзюбаревича, Супрасльський Богогласник. Рукописи: НМАШ О. 83; О. 100; О. 660; Q. 41; Q. 309; Арх. Возняка 76/п. 23; ф. НТШ 129, 188, 339, 341, 343, 365, 366, 369, 378, 789/1, 789/2; ф. Дикаріва 110/4; ф. АСП 366, 1587; ф. Франка 4785, 4787; ф. ГКМК, оп. 4 «б», спр. 524 «а» (1302/2; 1302/3); ф. Маслова 56, 59; ф. КДА (Л) 823, 825; ф. ДА (П) 475; ф. Большакова 50; ф. Музейний 8524; ф. Ундольського 900, 1341; РДАДА 999, 1020, 1022; ф. В’яземського Q. 77; ф. Буслаєва Q. ХІV. 128; Q. ХІV. 141; Q. ХІV. 142; ф. Титова 1109, 1168; 1915, 2038, 2720, 3457; 3874; 3897; 4140; 4419; БРАН 16. 6. 29; 16. 16. 19; 21. 5. 3; МДУ, І. Sb. 154; СПк 19; ф. Вахромєєва 560; БЛАН F 19–233; F 19–234; НІФІ/С 180; БРАН ф. Дружиніна 45; ТОА 186; Вагановського, Калужняцького, Югасевича (1761– 1763, 1811, 1812), буштинський, івановецький, коритнянський, шаришський. Бібліографія: Безсонов П. Калѣки, № 341; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 87–89; Москва 2002, с. 58–59, 150–151; Возняк М. Два співаники, с. 144; Возняк М. З культурного житя, с. 69; Возняк М. Матеріяли, т. Х; с. 439–440; Демуцький П. Ліра і її мотиви. Додатки. Біографічні матеріали, с. 109, 162, 247; Демуцькый П. Лира, с. 47; Записки ЮгоЗападного отдела имп. Русского географического общества. Киев 1873 (1874), с. 25; Гнатишин А. Українські церковні пісні на всі свята для мішаного хору. Відень–Рим 1986; Горбач О. «Москаль Чарівник» І. Котляревського, с. 264–265; Гординський Я. Кілька духовних віршів, с. 50; Зосимова О. Мотив Vanitas, c. 113; Лелекач М. Корытнянский зборник, с. 172; Крист Е. Кобзари и лирники Харьковской губернии, с. 131; Корній Л. Історія, т. І, с. 303; Костюковец Л. Кантовая культура, с. 70, 73–74; Леонтович М. Духовні хорові твори, с. 33–35; Малинка А. Заметка о двух лирниках Черниговской губернии, с. 150, 158–159; Матійчин І. Українська католицька преса, 73; Медведик Ю. «Богогласник» – визначна пам’ятка, с. 68, 71; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 168–171; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 440; Медведик Ю. Катехизаційна спрямованість, с. 28–29; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви» (Інципітарій текстів), с. 137–138, 154; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви»: науково-дослідницькі передумови, с. 38, 40; Медведик Ю. Некоторые аспекты текстологического исследования украинских духовных песен, с. 441; Медведик Ю. Становлення та розвиток духовнопісенної культури Мукачівської єпархії, с. 174–197; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 87, 134, 138, 157, 164, 201–202, 206, 239, 241, 248; Медведик Ю. Українські духовні пісні у львівських польськомовних стародруках XVIII ст., с. 23; Новое собрание пѣсней церковных, с. 194–195; Пісні до Почаївської Богородиці, с. 33, 93, 107, 113, 130–131; Пѣсни о Пресвятѣй Богородицѣ, № 6; Позднеев А. Песенная книжная поэзия, с. 419; Позднеев А. Рукописные песенники ХVІІ–ХVІІІ вв. Москва 1996, с. 50, 384; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 145; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 56; Почаївський співаник 90-х рр. ХVІІІ ст., № 29; Стефановић М. Српска

330

Інципітарій богогласникових пісень

грађнка поезіja, с. 170; Сулій Н. Українська церковна пісня, с. 95; Торжественные псалмы, № 23; Український кант ХVІІ–ХVІІІ століть, с. 132–133, 184; Українська поезія. Середина ХVІІ ст., с. 325–326; Хоткевич И. Несколько слов об украинских бандуристах и лирниках, с. 94–95; Хрестоматія української дожовтневої музики, с. 26, 258; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 127, 136–137; Шеффер Т. Канти, с. 223; Щеглова С. «Богогласник», с. 70, 186, 188, 191, 286, 289; Яворский Ю. Материалы, с. 52, 57, 73, 87–88, 127; Янковская Л. Сотериология в поэзии св. Димитрия, p. 29; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 200, 470–472; Katechizm krótko zebrany, s. 107; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 557–558; Naczatki zytyia nebesnaho na zemły, s. 232; Stern D. Ostslavische cantiones, S. 115; Tichý F. Československé pisně, s. 13; Verse und Lieder, S. 115–116; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 164, 385; Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 165. О Дýвице всечестная ! У «Богогласнику» опубліковано ноти; співали також на мелодії «Дажд ми слово слове Божій» (АСП 135), «О Ісусе, Творче Царю» (О. 99). Авторство пісні приписується Єпіфанію Славинецькому Найдавнішу згадку про пісню зафіксовано на марґінесі українського рукописного «Житія святих» кін. XVI ст. (АСП 2). Записи музичних текстів збережено в російських співаниках (Музейський 1743, 1938; Погодін 426 та ін.). Рукописи: ф. АСП 2, 135, 163, 169, 233; ф. НТШ 67, 68, 69, 73, 188, 344, 355, 365, 366, 369, 370; ф. Франка 4730, 4791; ф. Маслова 48 (зазначено як «тон»), 52, 54 «б», 55; Арх. Возняка 76/п. 23; НМАШ О. 65; О. 82; О. 83; О. 99; О. 100; Q. 41; Q. 309; НІФІ/С 154; МДУ І. Sb. 154; ф. ОДИР 170 (рук. рос. старообрядців, невми); ф. Ундольського 897; БРАН 16. 6. 29; БЛАН F 19–233; F 19–234; ф. Бодянського 246; ф. Музейський 1743, 1938; 2469, ф. Хлудова 126; ф. Погодіна 426; ф. Синодальний 927; ф. Буслаєва Q. XIV. 21; Q. XIV. 25; ф. Титова 4172; ЗКМ І–458; Калужняцького, Тарахонича, Туринського (рук. А, В), Югасевича (1761–1763, 1811), буштинський, івановецький, коритнянський, пряшівський, рихвалдсько-золочівський, шаришський. Бібліографія: Безсонов П. Калѣки, т. ІІ, с. 183–184; Богогласник. Почаїв 1790– 1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Богородичні пісні, с. 148–149; Возняк М. З культурного житя, т. CIX, с. 11; Возняк М. Матеріяли, т. IX, с. 93, 173; т. Х, с. 440–443; Грушевський М. Сьпіваник, т. XVII, с. 53, 89–90; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. XLVII, с. 120, 126, 135, 161–162; Зосім О. Західноєвропейська духовна пісня, с. 134–135, 137; Корній Л. Українська шкільна драма, с. 118; Лелекач М. Корытнянский зборник, с. 172; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 433, 439–440; Медведик Ю. Становлення та розвиток духовнопісенної культури Мукачівської єпархії, с. 174–197; Медведик Ю. Музикознавчі студії, с. 102; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 72, 82, 87, 201, 206–208, 239–241, 243, 248; Молитвенник для східної церкви, с. 262; Новое собрание пѣсней церковных, с. 125– 127; Памятники русской духовной музыки, с. 114–12; Пелешенко Ю. «Плач Бого-

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

331

родиці» в українській літературі, с. 37; Перетц В. К исторіи польскаго и русскаго народнаго театра, с. 135; Позднеев А. Песенная книжная поэзия, с. 419; Позднеев А. Рукописные песенники, с. 64, 91–92; Свенціцький І. Опис рукописів, с. 238; Українські письменники, с. 263; Фетисов И. Українські рукописи с. 29; Щеглова С. «Богогласник», с. 77, 188, 190–191, 280, 283, 287, 289, 329; Яворский Ю. Материалы, с. 18, 36, 46, 59, 78–79, 89, 119; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 511–514; DolskayaAckerly O. The Early Kant, p. 232, 249; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 648–652; Spiritual Songs, p. 228–229; Tichý F. Československé pisně, s. 13; Verse und Lieder, S. 117; Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 159. О превýчный Боже ! Найдавніший запис у співанику з м. Радимно. Рукописи: НМАШ О. 64; О. 100; Q. 41; НБУВ, ф. І, 7541; ф. Маслова 47; ф. АСП 233 (згадано як «тон»), 249, 254; ф. НТШ 62; ф. Університету 210; ф. В’яземського Q. 77; БРАН 16. 6. 29; БЛАН F 19–233; радимненський, шаришський. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 441; Гнатюк О. Українська духовна бароккова пісня, с. 120, 122; Коляди і щедрівки з додатком тропарів, с. 25; Колядки та щедрівки. Київ 1990, с. 9–10; Коляды на Рождество Христове, с. 49; Костюковец Л. Кантовая культура, с. 46; Новое собрание пѣсней церковных, с. 37–38; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 60, 83, 87; Письменна О., Цибух-Петришин О. Коляди та щедрівки в обробках, с. 168, 170–173; Пѣсни церковни, с. 30; Свенціцький І. Опис рукописів, с. 232; Христос ся родить, с. 28; Христос родився. Коляди, № 16; ШреєрТкаченко О. Українська пісня-романс, с. 130; Щеглова С. «Богогласник», с. 69, 188– 192, 285; Яворский Ю. Два замѣчательных карпато-русских сборника, с. 28; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 431–432; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 366–367; Naumow A. Teologia bożonarodzeniowych pieśni, s. 468; Tichý F. Československé pisně. Praha 1931; Verse und Lieder, S. 297–298; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 154. О преподобне и треблаженне Онуфрїє У «Богогласнику» опубліковано ноти. Поетичний текст також співали на мелодію «Вселенной слави» (ф. Маслова 54). Найдавніші записи у співаниках Пашковського, Соколовського Шелестинського. Рукописи: Арх. Возняка 76/п. 23; 791/п. 184; НМАШ О. 84; О. 100; ф. НТШ 129, 378, 356, 370; НБУВ, ф. І, 2879, 47172; ф. КДА (Л) 822; ф. Маслова 54, 56, 62; ф. Університет 210; ф. Франка 4787; БРАН 21. 5. 3; Вагановського, Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; В. Д. Лира и іи мотивы, с. 110; Возняк М. Два співаники, с. 122; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 441–443; Возняк М. З культурного житя, с. 81; Демуцький П. Ліра і її мотиви. Додатки. Біографічні матеріали, с. 91–92, 161, 240–241; Демуцькый П. Лира, с. 33–34; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви» (Інципітарій текстів), с. 135, 151; Медведик Ю. Укра-

332

Інципітарій богогласникових пісень

їнська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 153, 244; Пѣсни благовѣйныя, 1806, с. 31 зв. – 33 зв.; Чубинский П. Труды, т. І, с. 176–178; Щеглова С. «Богогласник», с. 86, 175, 189, 191–192, 294; Яворский Ю. Два замѣчательных карпато-русских сборника, с. 32; Яворский Ю. Материалы, с. 47–48; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 176, 397. О Пресвятая Царице, помощнице моя ! У «Богогласнику» опубліковано нотний текст. У співанику Югасевича (1812) вказано, що можна співати також на мелодію «Дивния твоя тайни» (Франко 4785). Найдавніший запис у співанику ф. Погодіна 1974 (приблизно 1680 р.). Рукописи: Арх. Возняка 791/п. 184; НМАШ О.61; О.100; ф. НТШ 61, 344, 356, 359, 362, 368, 378, 789/1, 860/3; ф. Франка 4733, 4784, 4788, 4791, 4826/2; ф. АСП 233, 280/1, 366; ф. Маслова 45, 53, 54 «б»; ф. ГКМК 1302/2; ф. Погодіна 1974; ф. Щукіна 61; КУЛ 418; ЗКМ І–464; Калужняцького, Левицького, Мункачія, Югасевича (1811, 1812), радимненський, шаришський. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Варшава 1935, с. 280–281; Возняк М. З поля, с. 7; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 91; т. Х, с. 443; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. XLVII, с. 123; Демуцький П. Ліра і її мотиви. Додатки. Біографічні матеріали, с. 73, 160, 233; Демуцькый П. Лира, с. 18–19; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви» (Інципітарій текстів), с. 131, 146; Костюковец Л. Кантовая культура, с. 5; Малинка А. Заметка о двух лирниках Черниговской губернии, с. 150; Новое собрание пѣсней церковных, с. 181; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 234–235, 316–317; Щеглова С. «Богогласник», с. 81, 174, 191, 330; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 625–626; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 846–847; Verse und Lieder, S. 123; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 190, 411. О Пресладкїй и всещедрый, Іисусе мой Боже ! Поетичний текст співали на мелодію «Вижду Тя на кресті распята». Пісня присвячена чудотворному розп’яттю Ісуса Христа у с. Боремля Млинівського р-ну Рівненської обл. Її створено після 1773 р. (Возняк М. Матеріяли, с. 444). Рукопис: ф. Франка 4787. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 444; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 244; Щеглова С. «Богогласник», с. 74, 327, 329; Щурат В. Із студій, с. 31. О святýйшїй отче, святытелем славо ! Поетичний текст співали на мелодію «Нова радость» («Богогласник»; НТШ 358, Львівщина, 1820–1826 рр.; буштинський співаник). Найдавніші записи у співаниках Пашковського, Калужняцького. Рукописи: НМАШ О. 660; Q. 41; ф. НТШ 61, 358, 370; ф. АСП 194; ф. Франка 4730; Калужняцького, Югасевича (1761–1763), буштинський, коритнянський.

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

333

Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. З культурного житя, с. 80; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 92; т. Х, с. 444–445; Лелекач М. Корытнянській зборник, с. 171; Демуцький П. Ліра і її мотиви. Додатки. Біографічні матеріали, с. 80, 159; Демуцькый П. Лира, с. 24–25; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви» (Інципітарій текстів), с. 133, 148; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 164, 248; Почаївський співаник 90-х рр. ХVІІІ ст.; Сперанский М. Южно-русская песня и современные ее носители, с. 167; Хоткевич И. Несколько слов об украинских бандуристах и лирниках, с. 94; Щеглова С. «Богогласник», с. 85, 174, 188, 191, 197, 321, 332; Яворский Ю. Материалы, с. 47, 71; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 187, 407. От всея страни вся хрїстїани Поетичний текст співали на мелодію «Богом ізбранна Мати». Найдавніший запис у співанику Пашковського. Рукописи: НМАШ О. 82; НТШ 370; співаник Югасевича (1761–1763). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. З культурного житя, с. 82–83; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 445; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 243; Мирович Н. Библиографическое и историко-литературное изслѣдование, с. 83; Щеглова С. «Богогласник», с. 77, 319, 331, 332; Яворский Ю. Материалы, с. 59. От небес посланна, Благодать бý данна Єлїсаветý Поетичний текст співали на мелодію «Ах удивися» («Богогласник»; співаник Югасевича, 1812 р.). Акровірш: ОТЄЦ ВИСЛ[ОЦЬКИЙ] (згідно припушення В. Щурата). Найдавніші записи: співаник Югасевича (1812); НТШ 129. Рукописи: співаник Югасевича (1812); ф. НТШ 129, 188. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 135; т. Х, с. 445, 479; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 243; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 389; Щеглова С. «Богогласник», с. 88, 201, 280; Щурат В. Із студій, с. 5, 19–20, 22; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 180, 400–401. От тернїя ідолскаго Варвару Дýвицу Поетичний текст пісні співали на мелодію «Се бігая удалися» («Богогласник», співаник Югасевича, 1812 р.). Ноти надруковано у Співанику 1773 р. Рукописи: НБУВ, ф. І, 2879 (70–80-х рр. ХІХ ст., Поділля – ?); ф. Маслова 53; Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 445; Мирович Н. Библиографическое и историко-литературное изслѣледование, с. 83; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 167;

334

Інципітарій богогласникових пісень

Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 140, 154–155, 157, 250; Пісні до Почаївської Богородиці, с. 25–32, 88–92, 102, 112–113, 129–130; Пѣсни о Пресвятѣй Богородицѣ, № 5; І. Свєнціцький, Опис рукописів, с. 211; Щеглова С. «Богогласник», с. 84, 290–291, 323, 326; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 186, 407. Памятайте хрїстїане, что ся з вами потом стане на вýки Найдавніший запис у співанику НТШ 356. Рукописи: ф. НТШ 61, 188, 339, 356; ф. Франка 4785, 4787, 4792; НМАШ О. 61; О. 100, О. 660. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Холм 1909; Варшава 1935, с. 389–391; Возняк М. Історія, кн. 2, вид. 2, с. 313; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 136; т. Х, с. 445; Медведик Ю. Барокова духовна пісня у лірницькому репертуарі, с. 36; Народныя пѣсни Галицкой и Угорской Руси, ч. ІІІ, с. 278–281; Корм души, с. 659–661; Новое собрание пѣсней церковных, с. 205–207; Церковні пісні. Жовква 1927, с. 91–93; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 346–350; Пѣсни благоговѣйныя, с. 111 зв.–114; Пѣсни побожныи, пѣваемыи по усопшим, с. 29–31; Щеглова С. «Богогласник», с. 91, 310, 332, 336; Witkowski W. Uwagi o poezji religijnej ukraińców-unitów, s. 210. Память твоя Крестителю єсть со похвалами У «Богогласнику» опубліковано ноти. Поетичний текст також співали на мелодії: «Страданіє мученика Стефана» (НТШ 356, Галичина); «Архангели з неба прийшли до [Богородиці]» (Q. 309, Закарпаття). Найдавніший запис у співанику Дзюбаревича. Рукописи: Арх. Возняка 76/п. 23; 791/п. 184; НМАШ Q. 309; ф. НТШ 69, 172, 350, 353, 356, 365, 370; ф. Дикаріва 110/4; НБУВ, ф. І, 885; ф. ДА (П) 475; ф. Університету 210; ф. Маслова 47, 51; БРАН 16. 6. 29; 16. 6. 33; 21. 5. 3; БЛАН F 19–234; ф. В’яземського Q. 77; ЗКМ Арх.–5677; І–458; І–464; Вагановського, Левицького, Югасевича (1811, 1812), буштинський, коритнянський, шаришський. Бібліографія: Безсонов П. Калѣки, т. ІІ, с. 164–165; Богогласник. Почаїв 1790– 1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. З культурного жиитя, с. 80; Возняк М. З поля, с. 8, 44–45; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 446–447; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LVI, c. 64–65; Демуцький П. Ліра і її мотиви. Додатки. Біографічні матеріали, с. 87–88, 161, 239; Демуцькый П. Лира, с. 30–31; Лелекач М. Корытнянский зборник, с. 168; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви» (Інципітарій текстів), с. 134, 150–151, 161; Медведик Ю. Рукописний збірник духовних пісень: шлях від укладача, с. 216; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 85, 239, 251; Томко А. До питання дослідження духовнопісенного репертуару ХІХ ст., с. 129; Українські письменники, с. 265; Чубинский П. Труды, т. ІІІ, с. 172–173; Щеглова С. «Богогласник», с. 88, 174, 176, 183, 191, 197, 286–287, 289; Яворский Ю. Два замѣ-

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

335

чательных карпато-русских сборника, с. 26; Яворский Ю. Материалы, с. 49, 97; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 179, 400; Tichý F. Československé pisně, s. 14; Verse und Lieder, S. 300; Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 146. Патрїарси, торжествуйте, отроковицы, бодрствуйте Акровірш: ПЕТР ЗАПОТОЦКИ (виявлено М. Возняком у записі тексту співаника Миленевича; Q. 41, м. Станіславів, 1794 р.). Найдавніший запис: АСП 135 (співаник Леонтія та П. Гриневича). Рукописи: ф. АСП 135; ф. Оссолінських 3586; БЛАН F 19–233; НМАШ Q. 41; ф. Франка 4732, 4786, 4787; НБУВ, ф. І, 885; ф. Маслова 56; ф. Університету 210; ф. Музейний 3894, 3895; БРАН 16. 6. 29; 21. 5. 3; Вологодська колекція 213; ф. Синоду 3451; Вагановського, пряшівський, коритнянський. Бібліографія: Безсонов П. Калѣки, № 223–224; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 187–189; Москва 2002, с. 15–17, 136–137; Возняк М. Два співаники, с. 135; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 195–196; т. Х, с. 447; Грушевський М. Сьпіваник, т. XVII, c. 72–73, 96– 97; Костюковец Л. Кантовая культура, с. 46; Лелекач М. Корытнянский зборник, с. 171; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 168–169; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 87, 249; Свенціцький І. Опис рукописів, с. 255; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 130; Щеглова С. «Богогласник», с. 76, 180, 189, 191–193, 197, 219–220; Яворский Ю. Два замѣчательных карпато-русских сборника, с. 26; Яворский Ю. Материалы, с 28; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 233, 427; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 253–254. Плачи, душе, слез излій море Найдавніший запис у «Кам’янському Богогласнику» (1734). Пісню співали на «тон» «О горе, мні грішнику» («Богогласник», Югасевича, 1812 р.). Деякі записи рукописних співаників із Закарпаття зберегли акровірш ПАІзЇЙ. Мова йде про закарпатського священика Гедеона Пазія, який також створив пісню про страшний суд «Горі, горі душе моя ко Творцу своєму». Рукописи: НМАШ О. 82; Q. 309; ф. НТШ 67, 68, 69, 129, 165, 350, 369, 789/1, 789/2; ф. Франка 4784, 4785, 4787; ф. АСП 366; ф. Музейний 8524; МДУ І. Sb. 154; СПк 19; ф. Титова 3897; БРАН 21. 5. 3; ф. НІФІ/С 180; ЗКМ І–464; Баки, Югасевича (1761–1763, 1807, 1811, 1812), буштинський. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 447; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. XLVII; с. 72–73, 91–92; Гнатюк О. Українська духовна бароккова пісня, с. 66–67; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 428, 433; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 248; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 146–148; Сулій Н. Українська церковна пісня, с. 95; Щеглова С. «Богогласник», с. 71, 175, 178,

336

Інципітарій богогласникових пісень

180, 183, 188, 191–192, 197, 280, 31; Яворский Ю. Материалы, с. 53, 73, 78, 88, 121; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 582–584; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 165, 385. Плачіте, сердца моєго зýницы Найдавніші записи у співаниках ф. Титова 2117, 2720 (серед. – друга пол. ХVІІІ ст.). Рукописи: НБУВ, ф. І, 7541; ф. Маслова 55, 56; НМАШ Q.41; ф. НТШ 62, 68, 69, 188; ф. Титова 1564, 2038, 2117, 2720, 2886, 4823; СПк 19, 21, 25; БРАН 21.5.3; БЛАН F 19–234; співаник Югасевича (1812 р.). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 136; т. Х, с. 448; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LVI, с. 31–32, 57–58; Зосимова О. Мотив Vanitas, 114; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 146–148, 181, 249; Перетц В. Малорусские вирши, с. 151; Пісні до Почаївської Богородиці, с. 107, 126–128; Пѣсни о Пресвятѣй Богородицѣ, № 4; Щеглова С. «Богогласник», с. 89, 289; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 646–647; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 197, 418. Помози нам, Хрїсте Боже Пісня до чудотворної монастирської ікони у с. Піддубці (тепер – Луцького р-ну Волинської обл.) Акровірш: поддубецка; створив монах-василіянин. Рукописи: ф. Франка 4787; ф. НТШ 339 (обидва рук. поч. ХІХ ст.). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Варшава 1935, с. 255–260; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 448–449; Медведик Ю. Українські богородичні канти, с. 78; Мирович Н. Библиографическое и историко-литературное изслѣдование, с. 76; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 346; Перетц В. Малорусские вирши, с. 155; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 149; Щеглова С. «Богогласник», с. 79, 320, 329–330; Щурат В. Із студій, с. 37–38. Помощника кто ищеши, имаши вскорý Поетичний текст співали на мелодію «Пречиста Дѣво, Мати Руського краю» («Богогласник», співаник Югасевича, 1812 р.). Найдавніший запис у співанику Маслова 51 (Лемківщина, 1779–1789 рр.). Рукописи: Арх. Возняка 791/п. 184; НМАШ О. 86; Q.41; НБУВ ф. І, 885, 2879; ф. Маслова 51; ф. НТШ 62, 357, 378; співаник Югасевича (1811, 1812 рр.). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Холм 1909; Варшава 1935, с. 317–319; Возняк М. З культурного житя, т. СVIII, с. 61; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 116–117; т. Х, с. 449; Збірник пісний церковних, с. 197; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 249; Новое собрание пѣсней церковных, с. 189–193; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 207–209; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 37; Скорбна Мати,

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

337

с. 8, 12; Холмско-Подляшскій сборник церковных пѣснопѣнїй, с. 131–132; Щеглова С. «Богогласник», с. 87, 294; Яворский Ю. Материалы, с. 94; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 479–480; Naczatki zytyia nebesnaho na zemły, с. 247–250; Verse und Lieder, S. 264; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 176, 397. Помысли, человýче, прегоркїй час смерти Найдавніший запис у співанику ф. АСП 135. Рукописи: Арх. Возняка 76/п. 23; ф. АСП 135; ф. Маслова 45, 48, 54 «б»; ф. Титова 4487; ф. Ундольського 1341; БЛАН F 19–233; ЗКМ І–458; УНУ 63–Д; Вагановського, Калужняцького, Югасевича (1761–1763, 1811, 1812 рр.), радимненський. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Два співаники, с. 137; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 350, 448; Грушевський М. Сьпіваник, т. XV, с. 38–39; т. XVII, с. 86–87; Зосимова О. Мотив Vanitas, 114; Колесса Ф. Ритміка, с. 204; Колосова В. Духовні вірші, с. 437; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 167; Медведик Ю. Нижньо-Тварожський, с. 366; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 82, 87, 141–143, 157–158; Пісні до Почаївської Богородиці, с. 40–42, 98–100, 104, 113–114, 134–137; Пѣсни о Пресвятѣй Богородицѣ, № 8; І. Свєнціцький, Опис рукописів, вип. 2; Українські письменники, с. 263; Ушкалов В. Ерос, с. 83; Щеглова С. «Богогласник», с. 91, 191, 284; Яворский Ю. Материалы, с. 74; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 199–200, 463–465; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 573–575; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 198, 418; Verse und Lieder, S. 147. Помяните, помолитеся ко Господу Акровірш: ПАШКОВСКій Найдавніший запис у співанику Богонкевича. Рукописи: НМАШ О.100; ф. НТШ 188, 356; ф. Дикаріва 110/4; ф. Франка 4785; НБУВ, ф. І, 885. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Булат Т. Камерно-вокальна лірика, с. 242–243; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 136; т. Х, с. 449; Гнатюк О. Українська духовна бароккова пісня, с. 104; Щеглова С. «Богогласник», с. 91, 253–254, 257, 330; Щурат В. Із студій, с. 10. Похвалмо красно пýснми свята Богослова Рукописи: співаник Югасевича (1812), БЛАН F 19–234; НБУВ, ф. І, 2879 (всі співаники з різних десятиліть ХІХ ст.). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Москва 2002, с. 111–112; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 449; Щеглова С. «Богогласник», с. 86, 293, 302, 324; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 172, 392. Правило вýры, образ кротости Рукописи: співаник рихвалдсько-золочівський (1788–1799), Щипчика (поч. ХІХ ст.).

338

Інципітарій богогласникових пісень

Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 449; Гнатюк О. Українська духовна бароккова пісня, с. 61; Фетисов И. Українські рукописи с. 29–30; Штерн Д. Духовные канты в отношении к славяно-византийской гимнографии, c. 153; Щеглова С. «Богогласник», с. 85, 197, 286, 287, 289, 292, 295; Stern D. Tradition und Traditionalismus im Konfessionellen Kontakt, S. 44. Празднественно нынý почтим Іоанна Рукописи: НБУВ, ф. І, 2879; Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 449; Канти з Почаївського «Богогласника», с. 15; Щеглова С. «Богогласник», с. 86, 293, 302; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 172, 392. Превýчный родился под лýти У «Богогласнику» опубліковано ноти пісні; співали також на інші мелодії: «Веселися, красная [пустини]» (АСП 135, Галичина); «О, хто, хто Николая любить» (НТШ 355, Закарпаття). Найдавніший датований запис тексту зроблено 1680 р. у галицькій рукописній «Тріоді» з містечка Стара Сіль (Львівщина). Див. також російські співаники, що походять із 80–90-х років ХVІІ ст.: Музейський 1743, Щукін 61, Ундольський 897. Рукописи: НМАШ F. 333; О. 65; О. 64; О. 100; Q. 41; Q. 515; НБУВ, ф. І, 885; ф. Університету 209; ф. Маслова 45, 48, 52, 53, 55, 59, 60, 62; ф. АСП 135, 194, 249, 254, 280/1, 366; ф. НТШ 61, 68, 73, 129, 165, 188, 339, 345, 352, 355, 358, 363, 369, 474, 789/1, 789/2; ф. Франка 4730, 4787, 4786, 4789, 4791, 4799; Арх. Возняка 76/п. 23; ф. Музейський 1743; ф. Щукіна 61; МДУ I. Sb. 154; ф. Ундольського 897, 1341; ф. Буслаєва Q. XIV. 21; Q. XIV. 141; ф. Буслаєва F. 333; ф. Титова 4487; ф. В’яземського Q. 77; ф. Музейний 1676; БЛАН F 19–233; F 19–234; F 22–81; Вх. 87; ЗКМ Арх.–5677; І–458; УНУ 406–Д; ф. ГКМК (309) 1303/4; 1303/8; ф. ГКМК 1288/4; Вагановського, Лікаря (рук. А), Тарахонича, Щипчика, Югасевича (1812), івановецький, радимненський, пряшівський, шаришський. Бібліографія: Безсонов П. Калѣки, т. ІІ, с. 79–81; Беларускія канты, с. 39–43; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 18–21; Москва 2002, с. 31–32, 142; Возняк М. Два співаники, с. 137, 143; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 168–170; т. Х, с. 449; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. XLVII, с. 120, 130; Гординський Я. Кілька духовних віршів, с. 39; Грушевський М. Сьпіваник, т. XVII, с. 66–68, 94–95; Колесса Ф. Ритміка, с. 205; Колядки. Петроград 1914, с. 24–25; Коляди і щедрівки з додатком тропарів, с. 26–28; Коляды на Рождество Христове, с. 51; Колядки та щедрівки. Київ, 1990, с. 47–48; Костюковець Л. Із спостережень, с. 241; Костюковец Л. Кантовая культура, с. 5–6; Лев В. Коляди і колядки в селі Старий Яричів, с. 199–200; Медведик Ю. «Богогласник» – визначна пам’ятка, с. 66–67; Медведик Ю. Богогласник. Источниковед-

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

339

ческие вопросы, с. 168; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 437; Медведик Ю. Становлення та розвиток духовнопісенної культури Мукачівської єпархії, с. 174–197; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 43, 82, 87, 163, 199–200, 244, 249; Медведик Ю. Українські набожні пісні, с. 23; Новий український колядник, с. 37; Новое собрание пѣсней церковных, с. 16–18; Охріменко П. Взаємозв’язки давніх української і білоруської літератур, с. 88; Перетц В. Историколитературные изслѣдования, т. І, ч. І, с. 367–377; Письменна О., Цибух-Петришин О. Коляди та щедрівки в обробках, с. 168, 170, 173; Позднеев А. Песенная книжная поэзия, с. 416; Позднеев А. Польский элемент, с. 337; Позднеев А. Рукописные песенники XVII–XVIII вв., с. 96; Почаївський співаник 90-х рр. ХVІІІ ст., № 12; Пчилка О. Украинския колядки, с. 364; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 90; Пѣсни различныя на господскїя праздники […] Печатаны Благороднаго от Курцбек писмены в Вїеннѣ 1790; Пѣсни различныя на господскїя празники […]. Писмена Славено-Сербскїя Печатни, 1804; Пѣсни церковни, с. 31; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 9; Стефановић М. Српска грађнка поезіja, с. 102–103, 213; Сулій Н. Українська церковна пісня, с. 94; Українські колядки та щедрівки для мішаного хору, чоловічого та жіночого хору. Тернопіль 2010; Українські письменники, с. 263; Фетисов И. Українські рукописи, с. 30; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. II, с. LVII; Франко І. Наші коляди, с. 36; Христос ся родить, с. 63–65; Христос родився. Коляди, № 17; Чубинский П. Труды, т. ІІІ; с. 370; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 128; Щеглова С. «Богогласник», с. 69, 189, 191–192, 280, 312–313, 336; Яворский Ю. Материалы, с. 21–22, 38, 117; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 195–197, 276, 414–417; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 330–332; Naumow A. Teologia bożonarodzeniowych pieśni, s. 465, 467; Hawryluk J. Podlaski Сад, s. 14; Stern D. Ostslavische cantiones, S. 114; Tichý F. Československé pisně, s. 14, 76; Verse und Lieder, S. 152; Voznjak M. Die Geschichte der ukrainischen Literatur, S. 471; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 159–160, 164, 379–180, 187, 384, 400, 407; Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 154. Предивноє торжество ! У «Богогласнику» опубліковано нотний текст, в основі якого лежить мелодія латинсько-польської різдвяної пісні «Anioł trzody pasącym zwiastował» («Anioł pasterzom mówił»). У співаниках НТШ 789/1, Франка 4787 стрітенську пісню вказано співати на ту ж саму мелодію, але її подано з україномовним текстом – «Ангел пастирєм мовил». Найдавніший запис у співанику НТШ 789/1. Рукописи: НМАШ О. 61; О. 100; ф. НТШ 61, 188, 339, 341, 789/1; ф. Франка 4785, 4787; КУЛ 418, Югасевича (1812), івановецький. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 73–75; Москва 2002, с. 43–45, 146–147; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 132; т. Х, с. 449; Зосім О. Українська духовна пісня західноєвро-

340

Інципітарій богогласникових пісень

пейського походження, с. 202; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 249; Новое собрание пѣсней церковных, с. 81–83; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 130–132; Пѣсни церковни, с. 48; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 25; Щеглова С. «Богогласник», с. 70, 242, 280, 330; Яворский Ю. Материалы, с. 114; Witkowski W. Uwagi o poezji religijnej ukraińcówunitów, s. 209; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 164, 384. Предстателницу Варвару святую У «Богогласнику» опубліковано ноти. Поетичний текст також співали на мелодію «Ізийдіте, дщери ієрусалимскія» (Маслов 54, Лемківщина, 1790 р.). Акровірш: ПЯСЕЦКИ СЕМЕН Найдавніший запис: БЛАН F 19–233. Рукописи: БЛАН F 19–233; Арх. Возняка 76/п. 23; 791/п. 184; НМАШ О. 64; Q. 515; ф. НТШ 367, 474, 822; НБУВ, ф. І, 885, 2879; ф. Маслова 46, 51, 52, 54; БЛАН F 19–233; Левковського. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 199–202; т. Х, с. 450; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 43, 133, 245; Медведик Ю. Українські духовні пісні у львівських польськомовних стародруках, с. 22; Щеглова С. «Богогласник», с. 84, 188, 191, 258–259; Щурат В. Із студій, с. 10, 17–19; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 187, 261, 697–700. Пресвýтлыя князи церковных соборов Найдавніші записи у скорочених копіях «Богогласника» (НТШ 129, Франко 4787, поч. ХІХ ст.). Рукописи: ф. НТШ 129, 188; ф. Франка 4787. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Москва, 2002, с. 108–110, 161–162; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 135; т. Х, с. 450; Медведик Ю. Жанрово-стильові особливості, с. 220; Медведик Ю. Українські духовні пісні, с. 9; Перетц В. Малорусские вирши, с. 154; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. III, с. LXVII; Щеглова С. «Богогласник», с. 87, 286, 293. Пречистая Дýво, Мати Рускаго Краю, по истинѣ любящих Тя сладостный Раю Пісня до чудотворної ікони у Почаєві. Поетичний текст співали на мелодію «Пречистая Дѣво, Мати Рускаго краю, на небеси и на земли Тя величаю» («Богогласник»). Створив монах-василіянин. Найдавніші записи в скорочених копіях «Богогласника» першої третини ХІХ ст. (ф. НТШ 61; ф. Франка 4785, 4787).

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

341

Рукописи: ф. НТШ 61, 860/3; ф. АСП 194, 366; ф. Франка 4785, 4787; НМАШ О. 61; ф. ГКМК 1288/4; буштинський. Бібліографія: Безсонов П. Калѣки, т. І, с. 688–690; Богогласник. Почаїв 1790– 1791, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 219–222; Возняк М. З культурного житя, с. 67; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 134; т. Х, с. 347– 348, 451; Гнатюк О. Сторінка з історії української духовної поезії, с. 130; Гора Почаєвска. Почаїв 1762, 1774; Медведик Ю. Духовні пісні чудотворній іконі почаївської Богородиці, с. 40–41; Медведик Ю. Національно-патріотичні та історичні мотиви, с. 29; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 126, 140, 149, 249; Медведик Ю. Українські богородичні канти, с. 75, 79; Новое собрание пѣсней церковных, с. 166–168; Свенціцький І. Опис рукописів, с. 215; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 345; Перетц В. Малорусские вирши, с. 153; Пісні до Почаївської Богородиці, с. 19–21, 84–86, 108, 121–123; Пѣсни о Пресвятѣй Богородицѣ, № 3; Почаївський співаник 90-х рр. ХVIII ст., № 4; Щеглова С. «Богогласник», с. 78, 93, 297–298, 318, 321, 332, 336; Щурат В. Із студій, с. 43–44; Яворский Ю. Материалы, с. 46; Dejna K. Polska wersja pieśni poczajowskiej, s. 12; Medvedyk J. Poczajowski “Bohohłasnyk”, s. 351. Пречистая Дýво, Мати Рускаго краю, на небеси и на земли Тя величаю Пісня до чудотворної богородичної ікони в смт. Підкамінь Бродівського р-ну Львівщини. Текст пісні використано Анатолем Вахнянином в опері «Купало». Поетичний текст співали також на мелодію «Ізлияся благодать» («Кам’янський Богогласник»). Автор: Ян-Станіслав Лєдуховський (?), Ян-Станіслав Яблоновський (?) Найдавніший запис у «Кам’янському Богогласнику». Рукописи: ф. НТШ 61, 69, 129, 188, 339, 343, 350, 356, 359, 366, 368, 474, 789/1, 822, 860/3; ф. АСП 163, 254, 366; НБУВ, ф. І, 885; ф. КДА (Л) 825; ф. Маслова 45, 47, 52, 54, 62; ф. Франка 4784, 4785, 4787, 4788, 4791, 4792; ф. ГКМК 1288/4; ф. ГКМК 1302/2; НМАШ О. 61; О. 63; О. 71; О. 82; О. 84; Q. 41; Q. 309; НІФІ/С, 154; МДУ I. Sb. 154; БЛАН F 19–233; Вагановського, Югасевича (1811, 1812), івановецький, шаришський. Бібліографія: Архімович Л., Гордійчук М. Лисенко М. с. 211; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб 1900; Холм 1909; Богородичні пісні, с. 186–187; Возняк М. Два співаники, с. 123, 145; Возняк М. 3 культурного житя, с. 62–63; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 90; т. ХІ, с. 450–451; Возняк М. Старе українське письменство, с. 446–447; Гезен А. Русския церковныя песни, с. 9–10; Гнатишин А. Богородиці на славу. Відень 1974; Гнатюк О. Сторінка з історії української духовної поезії, с. 130; Гнатюк О. Українська духовна бароккова пісня, с. 130, 143– 144; Гора Почаєвска. Почаїв 1774; Демуцький П. Ліра і її мотиви. Додатки. Біографічні матеріали, с. 67–70, 160, 232; Демуцькый П. Лира, с. 16; Застирець І. Про

342

Інципітарій богогласникових пісень

автора пѣсни «Пречистая Дѣво Мати руского краю», с. 152–155; Збірник воскресенських пісень та колядок, с. 71–72; Збірник пісний церковних, с. 153; История литературы руской, с. 416; Кисельов Р. Жанровий репертуар україномовних видань, с. 85; Козаренко О. Сакральна творчість українських композиторів, с. 138; Корм души, с. 625–627; Копко М. Пѣсни, с. 16; Корній Л. Історія, т. 3, с. 272–273, 354; Костюковец Л. Кантовая культура, с. 64–65; Лелекач М. Корытнянській зборник, с. 172; Лисенко М. Пречиста Діво, Мати Руського краю. Каліш 1936; Микола Лисенко. Релігійні твори, с. 5, 8–13; Народныя пѣсни Галицкой и Угорской Руси, с. 283–284; Медведик Г. Дещо з передісторії марійного гимну, с. 103–107; Медведик Г., Медведик Ю. Обробка барокової духовної пісні як сфера зацікавлень українських композиторів, с. 236–238; Медведик Ю. Барокова духовна пісня у лірницькому репертуарі, с. 38; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 167–168; Медведик Ю. «Богогласник» – найвидатніша пам’ятка, с. 74; Медведик Ю. Віднайдений Шаришський співаник, с. 447; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 426, 435; Медведик Ю. Духовні канти в честь чудотворних храмових святинь, с. 93–94, 101–102; Медведик Ю. Еволюція німецьких славістичних студій, с. 113–114; Медведик Ю. З історії створення та побутування, с. 48–52; Медведик Ю. Михайло Возняк – дослідник давньоукраїнських псальмів і кантів, с. 12; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви» (Інципітарій текстів), с. 130–131, 146; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви»: науково-дослідницькі передумови, с. 36–37; Медведик Ю. Національно-патріотичні та історичні мотиви, с. 28–30; Медведик Ю. Нижньо-Тварожський співаник, с. 360; Медведик Ю. Рецепція іконославильних пісень, с. 190–192; Медведик Ю. Рукописні та друковані збірники духовних кантів, с. 70; Медведик Ю. Становлення та розвиток духовнопісенної культури Мукачівської єпархії, с. 174–197; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 44, 121–126, 134, 149, 163, 245, 249, 251; Медведик Ю. Українські богородичні канти, с. 74–75, 79; Медведик Ю. Українські духовні пісні у львівських польськомовних стародруках, с. 20–23, 25; Нейман Ч. Малорусский песенник ХVІІІ века, с. 155; Новое собрание пѣсней церковных, с. 163– 165; Оленський Є. [Андрій Ольховський]. Пречиста Діва Марія в українській музиці, с. 132; Охріменко П. Взаємозв’язки, с. 89; Пап С. Духовна пісня на Закарпатті, с. 24; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 321–323; Пѣсни различныя на господскїя праздники […]. Писмена Славено-Сербскїя Печатни, 1804; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 53; Почаївський співаник 90-х рр. ХVIII ст., № 6; Рожок В. Чудотворні ікони Волині і Полісся, с. 144; Співаник церковно-народний, с. 89–91; Українські канти та псальми, с. 6; Хланта І. Жанр духовної пісні, с. 34–35; Федорів М. Церковні пісні, с. 49–50; Франко І. Історія української літератури, с. 328; Чудотворні ікони Зборівської єпархії, с. 34–35; Церковні пісні. Жовква 1909, с. 119–121; Жовква 1927, с. 46–47; Шейн П. Бѣлорусския народныя пѣсни, с. 411–417; Шейн П. Материалы, №№ 750, 752; Щеглова С. «Богогласник», с. 81, 93, 186, 191, 214–215, 327, 329, 336; Щурат В. Із студій, с. 38–40; Яворский Ю. Материалы, с. 107, 120; Ваrącz S. Cudowne obrazy, s. 225; Die Lieder-

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

343

handschrift F 19–233, S. 38–39, 44–45, 185, 649–652; Kantyczka pieśni nabożnych (видання 1761, 1767, 1785, інших років); Katechizm krótko zebrany. Lwów 1768, № 9; Katechizm krótko zebrany, 1772, s. 107; Kolberg O. Pokucie, s. 263–264; Kolberg O. Ruś Czerwona, s. 1115; Kolberg O. Wołyń, s. 387–388; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 898–900; Medvedyk J. Poczajowski “Bohohłasnyk”. Okoliczności powstania, s. 353; Naczatki zytyia nebesnaho na zemły, s. 245–247; Nauka zbawienna na missyi Societatis Jesu zwyczayna, Lwów 1764; Pieśńi o Najśwętszej Maryi Pannie […], We Lwowie, R. 1752, № 6; Rabus A. Besonderheiten der Alphabetsverwendung und der Medienabhängigkeit bei paraliturgischen Liedern // Dedičstvo duchovnej piesňovej kulútry medzi slovanským Východom a Zýpadom. Bratislava 2013. S. 96–99; Rabus A. Die Sprache ostslavischer geistlicher Gesänge im kulturellen Kontext. Freiburg, 2008, S. 239. Tichý F. Československé pisně. Praha 1931; Verse und Lieder, S. 267; Vodoff W. Les recueils Manuscripts de vers religieus, p. 367; Voznjak M. Die Geschichte der ukrainischen Literatur, S. 468; Witkowski W. Uwagi o poezji religijnej ukraińców-unitów, s. 212; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 176, 192, 397, 413; Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 166. Прїидите днесь, Новый Ісраиль весь Поетичний текст співали на мелодію «Хвалу Богу воздати премногу». Текст пісні у співаниках не виявлено. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 451; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 251; Щеглова С. «Богогласник», с. 73, 330. Прїидет час, приспýєт время Найдавніший запис у співанику НТШ 789/1. Рукописи: ф. НТШ 341, 789/1 (частина зб. початку ХІХ ст.); Франко 4785, 4787. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 451; Гнатюк О. Українська духовна бароккова пісня, с. 90; Костюковец Л. Кантовая культура, с. 74–75; Щеглова С. «Богогласник», с. 71, 280, 301, 310. Приносит Дýва Младенца Найдавніший запис: НТШ 789/1 (у частині збірника, який створений у кін. ХVІІІ ст.). Рукописи: ф. НТШ 129, 339, 356, 357, 789/1 (Тернопільщина); Щипчика. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Варшава 1935, с. 76–78; Москва 2002, с. 45–46; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 121; т. Х, с. 451; Канти з Почаївського «Богогласника», с. 1; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 193, 249; Пѣсенник или собрание пѣсней,

344

Інципітарій богогласникових пісень

с. 126–127; Фетисов И. Українські рукописи, с. 30; Щеглова С. «Богогласник», с. 70, 279–280. Радостным сердцем возвысим глас У «Богогласнику» опубліковано ноти; поетичний текст також співали на мелодії: «Днесь созиваєт всю вселенню» (співаник Калужняцького, серед. XVIII ст.; НТШ 365, кін ХVІІІ ст.); «Рождество славно» (НТШ 369; 1839 р.). Найдавніший запис: співаник Ф. Сумовського (О. 83; Львівщина, 1750–1761 рр.). Рукописи: НМАШ О. 83; Q. 41; Арх. Возняка 791/п. 184; ф. НТШ 350, 365, 369, 789/1; НБУВ, ф. І, 885; ф. Маслова 51, 53, 54, 55; ф. Франка 4787, 4792; МДУ І. Sb. 154; БРАН 21. 5. 3; БЛАН F 19–234; Югасевича (1761–1763, 1807, 1811, 1812), пряшівський. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Варшава 1935, с. 324–326; Возняк М. З поля, с. 37; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ; с. 92; т. Х, с. 452–453; Демуцький П. Ліра і її мотиви. Додатки. Біографічні матеріали, с. 151, 161, 240; Демуцькый П. Лира, с. 32; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви» (Інципітарій текстів), с. 135, 150; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 434, 439; ШреєрТкаченко О. Українська пісня-романс, с. 139; Щеглова С. «Богогласник», с. 83, 176, 188, 191, 197, 294, 318; Яворский Ю. Материалы, с. 69, 82; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 183, 404. Радость велїя явися ! Поетичний текст співали на мелодії: «Вселенная, веселися» («Богогласник»; НТШ 339, Франко 4785, АСП 366; співаник Югасевича, 1812 р.); «Мессіяш пришол» (НТШ 365; Закарпаття, кін. ХVІІІ ст.). Найдавніший запис: лемківський співаник першої третини ХVIII ст. (НМАШ Q. 17). Рукописи: НМАШ Q. 17; БРАН 16. 6. 29; НБУВ, ф. І, 7546; ф. Маслова 51; ф. Франка 4785, 4787; ф. НТШ 69, 339, 365; ф. АСП 366; Вагановського, Югасевича (1812 р.). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Два співаники, с. 140; Возняк М. З поля, с. 32–33; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 101; т. ХІ, с. 451–452; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LIX, с. 193; Молитвенник для східної церкви, с. 244; Новое собрание пѣсней церковных, с. 140–142; Щеглова С. «Богогласник», с. 76, 189, 191–192, 285; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 180, 400. Радуйся зýло, дщи Сїоня У «Богогласнику» опубліковано ноти. Поетичний текст також співали на мелодію «Іордан ріко» (співаник Югасевича, 1761–1763 рр.). У співаниках (НТШ 67, 68, 165, 369; рук. різних років ХІХ ст., Закарпаття, Галичина) зазначено, що «Радуйся зіло»

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

345

можна співати на мелодію «Взийде Бог к Єлеонстей горі». Проте у «Богогласнику» зазначено, що «Взийде Бог» треба співати на мелодію «Радуйся зіло, дщи Сїоня». Найдавніший запис: співаник З. Дзюбаревича. Рукописи: НМАШ Q. 41; Q. 309; Арх. Возняка 76/п. 23; ф. НТШ 67, 68, 69, 73, 129, 165, 188, 339, 341, 350, 352, 353, 364, 369, 789/1; ф. Франка 4785, 4787, 4791, 4826/2; ф. АСП 233 (запис у другій част. збірника, серед. XVIII ст.); ф. КДА (Л) 825; ф. Маслова 55; ф. Музейний 3894, 3895, 8524; ф. Долгова 5854; РДАДА 999; СПк 19; БРАН 16. 16. 19; 16. 6. 29; 45. 7. 7; МДУ, І. Sb. 154; ф. Титова 1915, 3874, 3897, 4140; ф. НІФІ/С 180; ф. В’яземського Q. 77; ЗКМ Арх.–5677; І–458; І–464; УНУ 406–Д; Левицького, Лікаря, Туринського (рук. А), Югасевича (1761–1763, 1807, 1811, 1812), буштинський, івановецький, коритнянський, шаришський, нижньо-рибницький. Бібліографія: Безсонов П. Кал ки, т. ІІ, с. 169–172; Богогласник. Почаїв 1790– 1791, 1805, 1885; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 103–105; Москва 2002, с. 65–67; Возняк М. З культурного житя, т. СVIII, с. 13; Возняк М. З поля, с. 8, 25–27; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 107; т. Х, с. 453–454; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LVI, с. 32–34; т. LVII, с. 120, 127; Лелекач М. Корытнянский зборник, с. 167; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 171; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 438; Медведик Ю. Рукописний збірник духовних пісень: шлях від укладача, с. 216; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 85, 187–189, 246, 250; П сенник или собрание п сней, с. 188–189; Томко А. До питання дослідження духовнопісенного репертуару ХІХ ст., с. 129; Штерн Д. Духовные канты в отношении к славяно-византийской гимнографии, с. 153; Щеглова С. «Богогласник», с. 71, 95, 191, 280, 282, 284; Яворский Ю. Материалы, с. 43, 58–59, 79, 91, 115; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 516– 518; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 726–732; Stern D. Geistliche Lieder Zwischen Sakralität Und Vernakularität: Norm Und Variation in Der Prosta Mova // Welt Der Slaven-halbjahresschrift Für Slavistik, Vol. 58 (1). 2013. S. 203; Stern D. Tradition und Traditionalismus im Konfessionellen Kontakt, S. 44; Tichý F. Československé pisně, s. 14, 74; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 167, 173, 211, 387, 394, 431; Žeňuch P. Nižnorybnický spevník z roku 1817, s. 127; Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 146. Радуйтеся, ангелов лики У поетичних текстах різних співаників можна віднайти ймовірні залишки акровіршів. У співанику Калужняцького – РАЄСТВВУ, у «Супрасильському Богогласнику» – РАЄСТВУ, у шаришському співанику – РАЄСТВТ. У «Богогласнику» – РАЄСЦТВ. Найдавніший запис: співаник Ф. Сумовського (О. 83; Львівщина, 1750–1761 рр.). Рукописи: НМАШ О. 61; О. 83; НБУВ, ф. І, 885; ф. КДА (Л) 825; ф. Університету 210; Арх. Возняка 76/п. 23; ф. НТШ 61, 350; ф. Франка 4785, 4787; СПк 19; БРАН 21. 5. 3; БЛАН F 19–234; Туринського (рук. В), буштинський, шаришський.

346

Інципітарій богогласникових пісень

Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Два співаники, с. 123; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 92; т. Х, с. 454–455; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LVII, с. 133; т. LIX, с. 206–207; Збірник пісний церковних, с. 126; Корній Л. Українська шкільна драма, с. 123; Медведик Ю. Жанровостильові особливості, с. 220–221; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 60, 181, 250; Новое собрание пѣсней церковных, с. 131–134; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 243–245; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. II, с. LIX; Чубинский П. Труды, т. ІІІ, с. 253–254; Шевчук Ол. Про конфесійний зміст монодійних наспівів, с. 63; Щеглова С. «Богогласник», с. 78, 188–189, 192, 286–287, 294, 301–302; Яворский Ю. Два замѣчательных карпато-русских сборника, с. 30; Яворский Ю. Материалы, с. 50; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 600–601; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 521–523; Tichý F. Československé pisně, s. 50; Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 165. Рождество славно присно Дýвыя восхвалим вси днесь У «Богогласнику» опубліковано ноти. Поетичний текст співали також на мелодію «Небо і земля» (НТШ 345, 352, Закарпаття, рук. відповідно кін. ХVІІІ ст. та 1845 р.) Найдавніші записи: F 19–233, АСП 254 (зб. дяка Григорія Середи, 1747–1751 рр.). У співанику з ф. Університету 210 рукою Якова Головацького зазначено рік створення пісні – 1759, проте він помилився, бо вона з’явилася значно раніше. Рукописи: НМАШ О. 82; О. 100; О. 660; Q. 41; Q. 309; Q. 515; НБУВ, ф. І, 7541; ф. КДА (Л) 823, 824; ф. КДА (П) 475; ф. Університету 210; ф. АСП 254, 366; ф. НТШ 61, 68, 73, 129, 188, 339, 345, 349/2, 350, 353, 355, 356, 357, 365, 366, 369, 860/3; ф. Маслова 53, 54, 55, 56, 62; БЛАН F 19–233; F 19–234; ф. Франка 4785, 4791, 4787, 4826/2; МДУ, І. Sb. 154; УНУ 406–Д; ЗКМ І–458; Лікаря, Югасевича (1761–1763, 1807, 1811, 1812), буштинський, івановецький, пряшівський, шаришський, нижньорибницький. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 177–180; Москва 2002, с. 7–9; Богородичні пісні, с. 30–31; Возняк М. З поля, с. 31–32; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 455; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LVII, с. 121; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 343, 438–439; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 171; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 43, 164, 208–210, 248, 250; Новое собрание пѣсней церковных, с. 138–140; Почаївський співаник 90-х рр. ХVІІІ ст., № 23; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. II, с. LVIII; Церковні пісні. Жовква 1927, с. 26–27. Чубинский П. Труды, т. ІІІ, с. 341–342; Щеглова С. «Богогласник», с. 75, 285, 289, 293, 301, 330, 332, 336; Яворский Ю. Два замѣчательных карпаторусских сборника, с. 31–32; Яворский Ю. Материалы, с. 45, 67, 79, 81–82, 123; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 567–568; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 144–148; Tichý F. Československé pisně. Praha 1931, s. 73, 79; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manu-

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

347

scripts, p. 159, 180, 193, 379, 401, 413; Žeňuch P. Nižnorybnický spevník z roku 1817, s. 127. Рцы нам, о Маріє Найдавніший запис у співанику Дзюбаревича. Рукописи: БРАН 16. 6. 29; НБУВ, ф. І, 2879; ф. НТШ 62. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 455; Гнатюк О. Українська духовна бароккова пісня, с. 121; Костюковец Л. Кантовая культура, с. 46; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 63; Охріменко П. Взаємозв’язки, с. 89; Шейн П. Материалы, № 106; Щеглова С. «Богогласник», с. 70, 185–186, 189, 191, 285, 289, 336. Свýте, внемли и прїємли Поетичний текст співали на «тон» пісні «Ісполнися небо і земля» («Богогласник»; співаник Югасевича, 1812 р.). Натомість у галицькому рукописному «Богогласнику» (ф. Франка 4787) зазначено навпаки: «Ісполнися небо» треба співати на мелодію «Світе, внемли». Акровірш: САНКТА Найдавніші записи: співаник І Югасевича (1812), Ст. Білецького (НТШ 474; Волинь, 20–30-ті рр. ХІХ ст.). Рукописи: ф. НТШ 474; ф. Франка 4785, 4787; Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Волинський співаник, с. 2; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 455; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 247; Пѣсни благоговѣйныя, с. 49 зв.–52; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. II, с. LVIII; Щеглова С. «Богогласник», с. 75, 217, 242, 285, 324, 330; Щурат В. Із студій, с. 29; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 180, 400. Свýтло днесь ликуймо Поетичний текст співали на мелодії: «Богом ізбранная Мати» («Богогласник»); «Радуйся, Царице, наша заступнице» (НТШ 165, Галичина, конволют, рук. поч. та кін. ХІХ ст.; НТШ 67, Закарпаття, поч. ХІХ ст..; НТШ 345, 365, Закарпаття, обидва рук. кін. ХVІІІ ст.; МДУ І. Sb. 154, Закарпаття, 30-ті рр. ХІХ ст.; співаник Югасевича 1812 р.); «Іордане, радуйся» (мабуть, йдеться про пісню «Іордане, уготовися»; НТШ 369, Закарпаття, 1839 р.). Найдавніший запис: співаник І. Югасевича (1761–1763). Рукописи: НМАШ Q. 309; ф. НТШ 67, 165, 188, 345, 352, 353 365, 369, МДУ, І. Sb. 154; ф. Маслова 55; ЗКМ Арх.–5677; І–458; співаники: Туринського (рук. А), Югасевича (1761–1763, 1807, 1811, 1812), буштинський, Івановецький, коритнянський, шаришський.

348

Інципітарій богогласникових пісень

Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Варшава 1935, с. 79–81; Москва 2002, с. 47–48; Возняк М. З поля, с. 25; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 455; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LVII, с. 126, 138, 155; Лелекач М. Корытнянский зборник, с. 169; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 437–438; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 241, 243, 247, 250; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 127–128; Скорбна Мати, с. 2, 9; Томко А. До питання дослідження духовнопісенного репертуару ХІХ ст., с. 129; Щеглова С. «Богогласник», с. 70; Яворский Ю. Материалы, с. 51, 57; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 424–425; Tichý F. Československé pisně, s. 14; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 164, 384; Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 151. Свýтло небо со ангелы веселися днесь Акровірш: СОПАТИЦКИ У «Богогласнику» опубліковано ноти; також співали на мелодію польської пісні «Вітай, свієнта в нієбовзієнта» (НТШ 188, Галичина, співаник Ріжніва, поч. ХІХ ст.). Найдавніші записи у скорочених копіях «Богогласника» (ф. Франка 4785, 4787, ф. НТШ 61; всі Східна Галичина, перша третина ХІХ ст.). Рукописи: ф. НТШ 61, 188; ф. Франка 4785, 4787. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 181–184; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 133; т. Х, с. 455; Збірник пісний церковних, с. 104; Корній Л. Історія, т. ІІ, с. 103; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 250, 252; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 44; Співаник церковно-народний, с. 85– 87; Щеглова С. «Богогласник», с. 75, 266–267; Щурат В. Із студій, с. 10; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 180, 401. Свýтлýйша Деннице, Дýво Владичице Маріє Поетичний текст співали на мелодії «Ах удивися» («Богогласник») та «Древо трісвятоє» (ф. Франка 4785). Нотний текст до пісні опубліковано у перевиданні «Богогласника» 1805 року. Найдавніший запис: НТШ 789/1 (частина, яку переписано наприкінці XVIII ст.). Рукописи: ф. НТШ 789/1; ф. Франка 4785. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Варшава 1935, с. 270–272; Москва 2002, с. 100–102; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 455; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 243 Перетц В. Малорусские вирши, с. 150; Щеглова С. «Богогласник», с. 81, 95, 248–249, 286–287, 289. Свýт, дїявол, власне тýло, душу ни во что вмýнило Поетичний текст співали на мелодію «І кто ж так запамяталий» («Богогласник»; співаник Югасевича, 1812 р.).

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

349

Найдавніший запис у співанику Югасевича, 1812 р. та скороченій копії «Богогласника» поч. ХІХ ст. (ф. Франка 4787). Рукописи: ф. НТШ 62; ф. Франка 4787; Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 455; Гнатюк О. Українська духовна бароккова пісня, с. 104; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 245; Щеглова С. «Богогласник», с. 89; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 629–631; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 196, 417. Се бýгая, удалися У «Богогласнику» опубліковано ноти. Поетичний текст також співали на мелодію «Горѣ, горѣ [душе моя...]» (Q. 309). Найдавніший запис: Супрасльський Богогласник (F 19–233); співаники Середи (АСП 254), Шелестинського (О. 84). Рукописи: НМАШ О. 84; Q. 309; ф. АСП 254; ф. НТШ 350, 365, 369; ф. КДА (Л) 824; БЛАН F 19–233; F 19–234; Левицького, Шелестинського, Югасевича (1761–1763, 1807, 1811, 1812), буштинський, івановецький, коритнянський, шаришський. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів, 1850, 1886; Возняк М. Два співаники, с. 122; Возняк М. З поля, с. 8, 192; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 100; т. Х, с. 455–456; Лелекач М. Корытнянский зборник, с. 168; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 434; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 43, 156–157, 240, 250; Пісні до Почаївської Богородиці, с. 112–113, 129–130; Пѣсни о Пресвятѣй Богородицѣ, № 5; Щеглова С. «Богогласник», с. 87, 179–180, 191, 194–196, 294; Яворский Ю. Материалы, с. 47–48, 63–64, 80, 94, 121; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 222–223, 693–697; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 470– 475; Rabus A. Die Sprache ostslavischer geistlicher Gesänge im kulturellen Kontext, S. 313; Tichý F. Československé pisně, s. 14; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 172, 176, 186, 392, 396, 407; Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 165. Скинїя Слова градет, готова в Храм вовестися Рукописи: Югасевича (1812); івановецький (1863). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 457; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 432; Щеглова С. «Богогласник», с. 76; Яворский Ю. Материалы, с. 118; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 185, 405. Слава буди во вышних Богу Найдавніший запис у співанику з колекції О. Калужняцького (Галичина, частина рукопису, укладеного у середині ХVІІІ ст.). Рукописи: НБУВ, ф. Маслова 53; НМАШ Q. 273; ф. НТШ 356, 367; ф. Франка

350

Інципітарій богогласникових пісень

4787, 4792; ф. ГКМК 1302/2; Голоти (міщанин з м. Яворова, Львівщина; середина ХІХ ст. – 1870 р.), Вагановського, Туринського, Щипчика. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Москва 2002, с. 33, 143; Возняк М. Два співаники, с. 143; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с..457; Грушевський М. Кілька духовних віршів з Галичини, с. 4 (misc.); Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LVII, с. 139; Гнатюк В. Хоценський співаник, с. 98; Коляди і щедрівки з додатком тропарів, с. 34; Корній Л. Українська шкільна драма, с. 112; Малорусский вертеп Гр. П. Галагана, с. 1–38; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 192; Новое собрание пѣсней церковных, с. 31– 32; Позднеев А. Песенная книжная поэзия в славянских странах, с. 416; Пчилка О. Украинския колядки, с. 349-350; Пѣсни различныя на господскїя праздники. Иждивенїем Г. Дамїана Каулицїи Новосадскаго книго-продавателя. Печатаны Благороднаго от Курцбек писмены в Вїеннѣ 1790; Фетисов И. Українські рукописи, с. 30; Христос ся родить, с. 37; Щеглова С. «Богогласник», с. 68, 186, 191, 196–197; Naumow A. Teologia bożonarodzeniowych pieśni, s. 468. Соберитеся з вселенныя, вся пýвцев лики Поетичний текст співали на мелодію «Многими усты». Створено отцем-василілянином. Рукопис: НБУВ, ф. І, 2879 (1885 р., ймовірно, Поділля). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 457; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 177, 248; Щеглова С. «Богогласник», с. 85, 293, 331. Согласно крикнýте, хрїстїяни ся снидýте У рукописних співаниках: Гойнє днесь крикніте во вся страни Пісня до чудотворної богородичної ікони у м. Тиврові Вінницької обл. Акровірш: ГоЛЮБИЧ або Г. ЛЮБИЧ (виявлено М. Возняком). Найдавніші записи у співаниках І. Навичинського та А. Баки. Рукописи: НМАШ О. 82; О. 660; ф. Франка 4787; ф. НТШ 789/1; Баки. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 457–458; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 59; Медведик Ю. Українські богородичні канти, с. 79; Франко І. Історія української літератури, т. 40, с. 329; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 129; Щеглова С. «Богогласник», с. 80, 191, 212–213, 256, 309, 318, 329, 331; Щурат В. Із студій, с. 47. Согрýших, о Боже мой ! Рукопис: Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Варшава 1935, с. 374–377; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 458; Гнатюк О. Укра-

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

351

їнська духовна бароккова пісня, с. 102; Канти з Почаївського «Богогласника», с. 34– 35; Щеглова С. «Богогласник», с. 89, 282; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 196, 417. Соторжествуйте, вси купно нынý Найдавніший запис у співанику Дзюбаревича. Рукописи: НМАШ О. 83; Q. 41; ф. Маслова 53 (пісню згадано як «тон»); ф. Франка 4785, 4787; ф. НТШ 367; БРАН 16. 6. 29; БЛАН F 19–234; СПк 19; ф. Дикаріва 110/4; ф. Ундольського 900; ф. Щукіна 61; пряшівський. Бібліографія: Безсонов П. Калѣки, № 406; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 458; Гнатюк В. Хоценський співаник, с. 99; Збірник пісний церковних, с. 53; Канти з Почаївського «Богогласника», с. 21–22; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 85, 163, 251; Почаївський співаник кін. ХVІІІ ст., № 19; Торжественные псалмы, № 22; Щеглова С. «Богогласник», с. 72, 177, 180, 191, 197, 288–289, 307; Яворский Ю. Материалы, с. 31; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 758; Verse und Lieder, S. 176. Стань, Давиде, с гуслями Найдавніший запис у співанику І. Пашковського. Рукописи: НМАШ О. 100; ф. НТШ 62, 339, 370; ф. Франка 4787; РДАДА ф. Основний (188), 999. Бібліографія: Безкоровайний В. При ялинці, № 10; Безсонов П. Калѣки, т. ІІ, с. 62–63; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Москва 2002, с. 33–34, 143–144; Возняк М. З культурного житя, с. 79; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 458–459; Гнатюк В. Українська духовна бароккова пісня, с. 71–72; Господу помолимся. Львів 1908; Корній Л. Історія, т. І, с. 217–218; Костюковец Л. Кантовая культура, с. 7; Медведик Ю. Гимнографічні джерела української духовної пісні, с. 135; Письменна О., Цибух-Петришин О. Коляди та щедрівки в обробках, с. 168, 170–171, 173; Пчилка О. Украинския колядки, с. 350–351; Пѣсни церковни, с. 38; Тисячоліття. Поетичний переклад України-Русі, с. 227–228; Христос ся родить, с. 38; Христос родився. Коляди, № 21; Щеглова С. «Богогласник», с. 68, 191–192, 281, 300, 336; Medvedyk J. David’s Psalms, p. 231–232; Naumow A. Teologia bożonarodzeniowych pieśni, s. 470. Страданїє мученика Стефана прославляймо Акровірш: СТЕФАН ДЯЧЕНКО Найдавніші записи у співаниках Богонкевича, Калужняцького, хоценському, пряшівському та інших, які датуються 60–80-ми рр. ХVІІІ ст.). Рукописи: ф. ГКМК 1302/3; НБУВ, ф. І, 885, 2879, 7541, 47172; ф. Маслова 46; ф. КДА (Л), 822; ф. ДА (П), 475; ф. Дикаріва 110/4; НМАШ Q. 41; ф. НТШ 188, 343,

352

Інципітарій богогласникових пісень

356, 365, 367, 474; Арх. Возняка 76/п. 23; РДАДА 996; ф. Долгова 5854; РДІА, ф. 834, оп. 3, № 3451; БРАН 21. 5. 3; СПк 19; Калужняцького, пряшівський, івановецький. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Возняк М. З поля, с. 41–42; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 96; т. Х, с. 459–460; Гнатюк В. Хоценський співаник, с. 102; Гординський Я. Кілька духовних віршів, с. 43; Костюковец Л. Кантовая культура, с. 64; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 169; Медведик Ю. З історії духовнокантової культури Слобожанщини, с. 165, 167; Медведик Ю. Некоторые аспекты текстологического исследования украинских духовных песен, с. 444; Медведик Ю. Становлення та розвиток духовнопісенної культури Мукачівської єпархії, с. 174–197; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 181, 223–224, 251; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 112–113; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. III, с. LXVI; Чубинский П. Труды, т. І, с. 180–181; Шевчук Ол. Про конфесійний зміст, с. 63; Шейн П. Бѣлорусския народныя пѣсни, с. 409–410; Шеффер Т. Канти, с. 223; Щеглова С. «Богогласник», с. 85, 188, 190–192, 218–219; Яворский Ю. Материалы, с. 31, 123; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 390–391. Страни всего свýта, слышите У «Богогласнику» опубліковано мелодію. Поетичний текст співали також на мелодію «Панно» (про яку пісню йде мова, встановити не вдалося; БРАН 16. 6. 29). Найдавніший запис у співанику З. Дзюбаревича. Рукописи: ф. НТШ 62, 367; ф. Франка 4792; НМАШ Q.41; ф. Буслаєва Q. XIV. 141; БРАН 16. 6. 29; БЛАН F 19–233; F 19–234; співаник Калужняцького. Бібліографія: Богогласник. Почаїв, 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 92, 460; Гнатюк В. Хоценський співаник, с. 98; Коляди і щедрівки з додатком тропарів, с. 36; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII– XVIII століть, с. 87; Новое собрание пѣсней церковных, с. 36-37; Щеглова С. «Богогласник», с. 68, 174, 180, 188, 191, 196–197, 280, 285; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 432–434; Naumow A. Teologia bożonarodzeniowych pieśni, s. 466. Твоя честь, слава вýков, Господи Ттекст співали на мелодію «Іордан рѣко» («Богогласник»; ф. Франка 4784). Найдавніші записи у співанику Національного музею Q. 17 (поч. XVIII ст.) та «Кам’янському Богогласнику» 1734 р. (ф. Франка 4784). Обидва рук. з Лемківщини. Рукописи: НМАШ О. 71; О. 82; О. 84; О. 100; О. 660; Q. 17; Q. 41; ф. БА 196; ф. НТШ 61, 129, 188, 356, 358, 370, 789/1, 789/2, 860/3; ф. АСП 366; ф. Франка 4784, 4785, 4787, 4789, 4792; ф. Маслова 48, 62; співаники: Вагановського, Калужняцького, Югасевича (1761–1763 рр.), буштинський. Бібліографія: Барокові духовні пісні, с. 137–138, 280–281; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Два співаники, с. 122; Возняк М. З культурного житя, с. 81–82; Возняк М. З поля, с. 28; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 460–463; Збірник пісний церковних, с. 75; Зосім О. Євхаристичні пісні в укра-

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

353

їнських пісенниках, с. 182–186; Зосим О. Западноевропейские духовные песни предрождественской и евхаристической тематики, с. 44–47, 50–51, 58–63; Зосім О. Західноєвропейська духовна пісня, с. 122–123, 130–131, 137; Зосім О. Видозміни в мелодіях західноєвропейських духовних пісень, с. 209–210; Зосим О. Рецепция западноевропейской духовнопесенной традиции, с. 66, 68, 73. Зосім О. Українська духовна пісня західноєвропейського походження, с. 202–203, 207; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 164, 246, 250; Мишанич О. Українська література другої половини ХVІІІ ст., с. 75; Почаївський співаник 90-х рр. ХVІІІ ст., № 22; Щеглова С. «Богогласник», с. 73, 329; Ю. Яворский Материалы, с. 63; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 805–806; Verse und Lieder, S. 181, 307. Тлит боязнь сердце, мыслю Поетичний текст також співали на мелодію «Ґди в живот мой [воззрю глубоко]» (ф. Франка 4785, рукописний «Боггласник»). Найдавніші записи у рукописних «Богогласниках» першої третини ХІХ ст. Рукописи: ф. НТШ 344; ф. Франка 4785, 4787. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Холм 1909; Варшава 1935, с. 386–388; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 462; Гнатюк В. Грушівський співаник, с. 27; Корній Л. Історія, т. І, с. 208; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 134, 240; Новое собрание пѣсней церковных, с. 203–205; Пѣсни побожныи, пѣваемыи по усопшим, с. 26–28; Щеглова С. «Богогласник», с. 91, 332. Торжественно воскликните, во пýснех вси восхвалите Поетичний текст співали на мелодії «Вострубите, воскликните» («Богогласник»; НТШ 129, 188) та «Іордане, уготовися» (Франко 4785). Акровірш: ТАРНАВСКИ Найдавніший запис у скороченій копії «Богогласника» (Франко 4785). Рукописи: ф. НТШ 62, 129, 188, 353; ф. Франка 4785; Щипчика, Югасевича (1761–1763), буштинський співаник. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 135; т. Х, с. 399; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII– XVIII століть, с. 244; Фетисов И. Українські рукописи, с. 29; Щеглова С. «Богогласник», с. 86, 332; Щурат В. Із студій, с. 10; Яворский Ю. Материалы, с. 52, 66. Трикрати блажен, Пастырю Акровірш: ТЕОДОР (за записом ГКМК 1302/2; див.: М. Возняк. Матеріяли, с. 300). Найдавніші записи у співаниках ГКМК 1302/2 та Пашковського. Рукописи: ф. НТШ 188, 339, 370; ф. ГКМК 1302/2; співаник Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. З культурного житя, с. 77; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 300, 449; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 60; Шреєр-Ткаченко О. Українська

354

Інципітарій богогласникових пісень

пісня-романс, с. 134; Щеглова С. «Богогласник», с. 85, 175, 180, 182, 189–191, 196, 217, 270–274; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 186, 407. Трїлýтную, трїлýтную, трїлýтную Юницу Акровірш: ТЕОДОР Рукопис: НМАШ О. 82 (співаник Навичинського). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 462; Корній Л. Історія, т. ІІ, с. 103; Медведик Ю. Жанровостильові особливості, с. 218; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 69; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 145; Щеглова С. «Богогласник», с. 76, 209, 269–274; Щурат В. Із студій, с. 11. Тройце Святая, Боже ласкавый Пісню співали на мелодію «Іордан ріко, уготовися» («Богогласник», АСП 135; БЛАН F 19–233, співаник Югасевича, 1812 р.). Найдавніший прототип тексту записано в українському збірнику АСП 135. Рукописи: НМАШ О. 71; О. 100; Q. 17; Возняка 76/п. 23; ф. НТШ 69, 188, 355, 365, 369, 789/1; ф. Франка 4784, 4786, 4787; ф. АСП 135, 163, 180, 366; ф. Маслова 47, 59; БРАН 16. 6. 29; БЛАН F 19–233; ЗКМ І–458; Бесменика (ІХ Н 33/1), Калужняцького, Югасевича (1761–1763, 1811, 1812), буштинський, коритнянський, пряшівський, шаришський. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. З культурного житя, т. CIX, с. 11; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 96, 189–190; т. Х, с. 462–463; Грушевський М. Сьпіваник, т. XV, с. 8, 30, 48 (згадано як «тон»); т. XVII, c. 84–85; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LVII, с. 29; Гнатюк О. Українська духовна барокова пісня, с. 42; Гординський Я. Кілька духовних віршів, с. 41; Мишанич О. Українська література другої половини ХVІІІ ст., с. 75; Лелекач М. Корытнянский зборник, с. 167; Медведик Ю. Становлення та розвиток духовнопісенної культури Мукачівської єпархії, с. 174–197; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 82, 87, 163, 247, 251; Почаївський співаник 90-х рр. ХVІІІ ст., № 10; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 139; Щеглова С. «Богогласник», с. 70, 174, 176, 183, 191, 330, 332; Яворский Ю. Материалы, с. 31–32, 51, 62–63, 94; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 320, 555–557; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 796–801; Tichý F. Československé pisně, s. 15; Verse und Lieder, S. 185; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 175, 213, 395–396, 434; Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 157. Тройцы Святой поклон даймо, Варвару прославляймо Співали на мелодію «Страданіє мученика Стефана» («Богогласник»). Текст пісні у співаниках не виявлено. Акровірш: ТЄОДОР КУЧИНСКИ, ПАРОХ МЕДОВСКИ

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

355

Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. З культурного житя, с. 72; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 463; Демуцький П. Ліра і її мотиви. Додатки. Біографічні матеріали, с. 85, 161, 238; Демуцькый П. Лира, с. 28; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви» (Інципітарій текстів), с. 134, 150; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 251; Пѣсни благовѣйныя, с. 86–88; Щеглова С. «Богогласник», с. 84, 224–226; Щурат В. Із студій, с. 7. Тройцы четцы хрїстїане Пісня до чудотворної богородичної ікони Тригорського монастиря (Волинь). Акровірш: ТРИГОР Текст пісні у співаниках не виявлено. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 464; Медведик Ю. Українські богородичні канти, с. 79; Перетц В. Историколитературные изслѣдования, т. І, с. 346; Перетц В. Малорусские вирши, с. 155; Щеглова С. «Богогласник», с. 79, 93, 327, 329, 331; Щурат В. Із студій, с. 47. Троне вышный, днесь двигнися Акровірш: ТРОСТЯНЄЦ Автор: Свентовський. Найдавніші записи в Супрасильському Богогласнику (F 19–233) та Ф. Сумовського (О. 83, 1750–1761 рр.). Рукописи: ф. НТШ 61, 69, 129, 188, 339, 343, 352, 356, 358, 369, 789/1, 860/3; ф. Франка 4785, 4787; ф. АСП 194, 357, 366; Арх. Возняка 76/п. 23; НБУВ, ф. І, 885, 7541, 47172; ф. Маслова 56; ф. Університету 210; НМАШ О. 61; О. 82; О. 83; О. 84; О. 100; Q. 309; БРАН 21. 5. 3; БЛАН F 19–233; F 19–234; Баки, Левковського («Начало с Богом», Лемківщина, 1777–1778 рр.), Туринського (рук. В), Югасевича (1811, 1812), буштинський, пряшівський. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 199–203; Москва 2002, с. 54–56, 148–149; Возняк М. Два співаники, с. 124; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 103; т. Х, с. 464–465; Гнатишин А. Українські церковні пісні на всі свята для мішаного хору. Відень–Рим 1986; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. XLVII, с. 134; Збірник пісний церковних, с. 122; Канти з Почаївського «Богогласника», с. 25–26; Медведик Ю. Богогласник. Источниковедческие вопросы, с. 169; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 435; Медведик Ю. Українcька духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 251; Новое собрание пѣсней церковных, с. 129–131; Свенціцький І. Опис рукописів, с. 244; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 43; Петрушевич А. Сводная, ч. III, с. 103; Фетисов И. Українські рукписи, с. 29; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. II, с. LIX; Церковні пісні. Жовква 1909, с. 80–82; Жовква 1927, с. 30–31; Щеглова С. «Богогласник», с. 77, 188, 191, 263–264, 286, 302; Яворский Ю. Два замѣчательных карпато-русских сборника, с. 32; Яворский Ю. Материалы, c. 29–

356

Інципітарій богогласникових пісень

30, 46, 105; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 39–40, 597–599; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 535–538; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 183, 193, 404, 414. Трубы глас поднесýм Акровірш: ТЕОДОР М. (АСП 181); вар. акровірша: ТЕОДОР И. (НТШ 343). Найдавніші записи у співаниках АСП 181, ГКМК 1302/3. Рукописи: ф. ГКМК 1302/3; ф. АСП 181; ф. НТШ 343, 789/1; Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 140; т. Х, с. 262–264; Перетц В. Малорусские вирши, с. 152; Щеглова С. «Богогласник», с. 84, 175, 188–191, 193, 200, 270–274, 332; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 187, 407. Уви, откуду отпадох бýдный Найдавніший запис: співаник БРАН 21. 5. 3 (Слобожанщина, ост. чв. ХVІІІ ст.). Рукописи: БРАН 21. 5. 3; ф. Франка 4785; ф. НТШ 129, 188, 341. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Москва 2002, с. 62–64; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 464–466; Корній Л. Українська шкільна драма, с. 117; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 181; Сулій Н. Українська церковна пісня, с. 95–96; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. I, с. XXXVI; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 132; Щеглова С. «Богогласник», с. 71, 310–311; Witkowski W. Uwagi o poezji religijnej ukraińców-unitów, s. 213. Уже декрет подписуєт У «Богогласнику» опубліковано ноти. Поетичний текст співали також на мелодію «Жалость на свѣтѣ пануєт» (АСП 135). Найдавніший запис у співанику ф. АСП 169. Рукописи: НБУВ, ф. І, 885; ф. ГКМК 1302/3; Арх. Возняка 76/п. 23; ф. НТШ 61, 73, 129,188, 339, 341, 357, 365, 369, 789/1, 860/3; ф. Франка 4784, 4785, 4787, 4791, 4792, 4826/2; ф. АСП 135, 163, 169, 280/1; ф. КДА (Л) 823; ф. Маслова 45, 48, 52, 54 «б», 55, 60; НМАШ О. 61; О. 65; О. 71; О. 83; О. 100; Q. 17; Q. 41; Q. 515; БРАН 16. 6. 29; БЛАН F 19–233; F 19–234; ЗКМ І–458; Баки, Тарахонича, Туринського (рук. А, В), Югасевича (1761–1763, 1807, 1811, 1812), буштинський, івановецький, коритнянський, пряшівський, радимненський, шаришський. Бібліографія: Барвінський В. Пісні з Богогласника, № 2; Безсонов П. Калѣки, № 362; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Холм 1909; Варшава 1935, с. 96–99; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 99; т. Х, с. 466–468; Гнатишин А. Українські церковні пісні на всі свята для мішаного хору. Відень–Рим 1986; Гнатюк В. Угроруський, т. XLVІI, с. 127–128, 135, т. LIX, с. 168–169, 170–171; Грушевський М. Сьпіваник, т. XVII, c. 55–57, 90–91; Збірник пісний церковних, с. 14; Зосім О. Видозміни в мелодіях західноєвропейських духовних пісень, с. 200–202; Зо-

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

357

сім О. Латинська літургійна традиція та українська духовна пісня, с. 63, 66; Зосим О. Рецепция западноевропейской духовнопесенной традиции, с. 68, 71–72; Зосім О. Українська духовна пісня західноєвропейського походження, с. 202; Зосім О. Західноєвропейська духовна пісня, с. 132, 147; Зосім О. Латинська літургійна традиція, 63, 66; Колесса Ф. Ритміка, с. 202; Корм души, с. 639–641; Лелекач М. Корытнянский зборник, с. 166; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 82, 87, 163, 181, 240, 251; Молитвенник для східної церкви, с. 271; Новое собрание пѣсней церковных, с. 88–91; Піхура Г. Царкоўная музыка на Беларусі, с. 8; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 27; Почаївський співаник 90-х рр. ХVІІІ ст., № 15; Українські письменники, с. 263; Церковні пісні. Жовква 1909, с. 3–4; Жовква 1927, с. 59–60; Щеглова С. «Богогласник», с. 71, 174– 176, 180, 191–192, 197, 280, 284, 301, 311–312; Яворский Ю. Материалы, с. 19, 36, 53, 59, 79, 113; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 210, 527–530; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 684–692; Rabus A. Die Sprache ostslavischer geistlicher Gesänge im kulturellen Kontext, S. 176; Stern D. Ostslavische cantiones, S. 527–530; Tichý F. Československé pisně, s. 15, 83; Verse und Lieder, S. 212–213; Žeňuch P. Medzi Východom a Západom, s. 180–183, 250–251; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 166, 168, 386, 388; Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 158. Утýшителю міру, храни нашу вýру У «Богогласнику» опубліковано ноти. Поетичний текст також співали на мелодію «Дѣво Богородице» (Q. 309, Закарпаття, кін. ХVІІІ – поч. ХІХ ст.). Найдавніший запис у співанику Калужняцького. Рукописи: НМАШ О. 660; Q. 309; ф. Маслова 56, 62; ф. Франка 4787; ф. ГКМК 1302/3; ф. НТШ 61, 72, 129, 165, 188, 339, 345, 352, 356, 364, 369, 789/1, 789/2; ЗКМ Арх.–5677; І–458; Калужняцького, Югасевича (1761–1763, 1811, 1812), буштинський, коритнянський. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Москва 2002, с. 87–89, 156–158; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 96; т. Х, с. 468; Лелекач М. Корытнянский зборник, с. 168; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 433; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 240; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 199; Сулій Н. Українська церковна пісня, с. 96; Щеглова С. «Богогласник», с. 73, 176, 189–191, 193, 280, 332; Яворский Ю. Материалы, с. 44, 62, 93; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 557–558; Medvedyk J. David’s Psalms as a Source of Poetic Texts, p. 231; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 174, 210, 395, 431. Хвалите Господа со небес Найдавніший запис: співаник дяка Григорія Середи (АСП 254; Східна Галичина, 1747–1751 рр.).

358

Інципітарій богогласникових пісень

Рукописи: НМАШ О. 63; О. 660; Q. 309; ф. НТШ 70, 129, 188, 350, 355, 365; ф. Франка 4785; НБУВ, ф. І, 885, 7541; МДУ, І. Sb. 154; ф. АСП 254; Арх. Возняка 76/п. 23; БЛАН F 19–234; ЗКМ Арх.–5677; Югасевича (1761–1763, 1807, 1811), буштинський, коритнянський, нижньо-рибницький. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Варшава 1935, с. 407–410; Москва 2002, с. 90–92; Возняк М. З поля, с. 30–31; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 468; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LVI, с. 51; Гнатюк О. Українська духовна бароккова пісня, с. 60; Лелекач М. Корытнянский зборник, с. 168, 173; Медведик Ю. Гимнографічні джерела української духовної пісні, с. 134; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 435, 439; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 99, 179, 180, 251; Томко А. До питання дослідження духовнопісенного репертуару ХІХ ст., с. 129; Щеглова С. «Богогласник», с. 75, 281–282, 327; Яворский Ю. Материалы, с. 48, 71, 82, 102; Medvedyk J. David’s Psalms, p. 231, 234–235; Tichý F. Československé pisně, s. 81; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 132–133; Žeňuch P. Nižnorybnický spevník z roku 1817, s. 129; Žeňuch P. Paraliturgická pieseň a žalmy, s. 206–209. Хвалу Богу воздати премногу Текст пісні у співаниках не виявлено. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 468–469; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII– XVIII століть, с. 251; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. II, с. LVIII; Щеглова С. «Богогласник», с. 72, 306–307. Хрїсте, Царю справедливый, такжесь велми терпеливый Найдавніший кириличний запис у співанику РДАДА 944 («Царю Христе справедливы, тож єст так барзо терпливы», арк. 8–8 зв.). Збірник переписано, мабуть, українцем (кін. XVII ст.). Найбільш ранній наближений до богогласникового варіанту текст у співанику Дзюбаревича. Рукописи: РДАДА 944; НМАШ О. 61; О. 82; ф. Маслова 47; Арх. Возняка 791/п. 184; ф. ГКМК 1302/3; ф. НТШ 61, 129, 188, 339, 341, 343, 350, 358, 370, 789/1, 789/2, 860/3; ф. Франка 4733, 4785, 4787; ф. АСП 280/1; БРАН 16.6.29; 21.5.3; БЛАН F 19–233; F 19–234; співаники: Туринського (В), Югасевича (1812), буштинський, івановецький. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Холм 1909; Варшава 1935, с. 93–96; Возняк М. З культурного житя, т. CVIII, с. 78; т. CIX, с. 13; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 469–470; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LIX, c. 166; Збірник пісний церковних, с. 11; Зосім О. Видозміни в мелодіях західноєвропейських духовних пісень, с. 208–209, 211; Зосим О. Рецепция западноевропейской духовнопесенной традиции, с. 68, 72; Зосім О. Українська духовна пісня західноєвропейського походження, с. 202–203; Зосім О. Західноєвропейська духовна

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

359

пісня, с. 121, 133, 135, 137; Корм души, с. 641–645; Матійчин І. Українська католицька преса, 73; Медведик Ю. Жанрово-стильові особливості, с. 218; Медведик Ю. Дві передвеликодні страсні пісні, с. 10, 14–15; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 181, 185–187; Молитвенник для східної церкви, с. 270; Новое собрание пѣсней церковных, с. 85–88; Пѣсни церковни, с. 50; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 26; Церковні пісні. Жовква 1909, с. 2–3; Жовква 1927, с. 56–59; Шеффер Т. Канти, с. 222; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 138; Щеглова С. «Богогласник», с. 71, 280, 284, 301, 311; Яворский Ю. Материалы, с. 53, 113; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 208–209, 525– 527; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 166, 386. Хрїстос Господь воскресе Найдавніший запис у співанику ф. НТШ 789/1. Рукописи: НМАШ О.100; О.660; ф. НТШ 61, 353, 355, 789/1, 860; ф. Франка 4785, 4787; буштинський співаник. Бібліографія: Богданова О. Збірник Порфирія Демуцького, с. 125; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Москва 2002, с. 79–81, 153–154; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 470; Гординський Я. Кілька духовних віршів, с. 42; Збірник пісний церковних, с. 56; Канти з Почаївського «Богогласника», с. 23; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 194; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 390; Щеглова С. «Богогласник», с. 73, 289; Яворский Ю. Материалы, с. 44. Хрїстос родися, Бог воплотися Найдавніший запис у співанику НТШ 356 (Східна Галичина, рук. поч. ХІХ ст.). Рукописи: ф. НТШ 62, 356, 474; НМАШ О. 64; О. 100; ф. Франка 4787. Бібліографія: Барвінський В. Колядки і щедрівки для фортепіано, с. 15–16; Безкоровайний В. При ялинці, № 11; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Волинський співаник, с. 2; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 147; т. Х, с. 470; Возняк М. Старе українське письменство, с. 439–441; Господу помолимся. Львів 1908; Колядки та щедрівки. Київ 1990, с. 43–44; Коляди і щедрівки з додатком тропарів, с. 37–39; Коляды на Рождество Христове, с. 47; Коляди церковні. Колядки, щедрівки і желаня. Філадельфія 1923, с. 55–59; Корній Л. Історія, т. ІІ, с. 106; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 69; Новий український колядник, с. 44; Новое собрание пѣсней церковных, с. 14–16; Пѣсни благоговѣйныя. Почаїв 1806. Христос родився, с. 7–8; Українські колядки, вид. третє. Відень 1916, с. 10–12; Христос родився. Коляди, № 24; Христос родився, славіте, с. 7–8; Христос ся родить, с. 45–48; Фетисов И. Українські рукописи, с. 29; Щеглова С. «Богогласник», с. 68, 280, 301; Kantyczka czyli zbiór kolęd, s. 90–91; Naumow A. Teologia bożonarodzeniowych pieśni, s. 465–466.

360

Інципітарій богогласникових пісень

Царю Хрїсте незлобивый, агнче долготерпеливый ! Найдавніші записи в українських співаниках: АСП 169 (укладено та переписано до 1709 р.), АСП 135 (1718–1727 рр.; обидва рукописи зі Східної Галичини. Рукописи: НМАШ О. 61; О. 65; О. 71; О. 82; О. 99; О. 660; Q. 41; НБУВ, ф. І, 7541; ф. КДА (Л) 822, 823, 825; ф. Маслова 45, 47, 48, 52, 54“б”, 55, 56; ф. Дикаріва 110/4; Арх. Возняка 76/п. 23; 791/п. 184; ф. ГКМК 1302/3; ф. ГКМК 1288/4; ф. НТШ 61, 68, 69, 73, 129, 188, 341, 348, 349/5, 356, 357, 358, 365, 369, 474, 789/1, 822; ф. Франка 4730, 4784, 4785, 4786, 4787, 4792; ф. АСП 135, 169, 194, 254, 280/1, 366; ф. Музейний 9498; МДУ І. Sb. 154; БРАН 16. 6. 29, 21. 5. 3; ЗКМ Арх.– 5677; Баки, Калужняцького, Левицького, Лікаря, Тарахонича, Туринського (рук. А), Югасевича (1812), коритнянський, івановецький, пряшівський, радимненський, шаришський. Бібліографія: Барвінський В. Пісні з Богогласника, № 1; Барокові духовні пісні, с. 330; Безсонов П. Калѣки, т. ІІ, с. 173–174; Москва 1863, с. 244–245; вып. IV, с. 175– 178, 195–196; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, с. 90–92; Москва 2002, с. 68–70; Возняк М. З культурного житя, т. CVIII, с. 78; т. CIX, с. 11; Возняк М. З поля, с. 6; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 470–471; Грушевський М. Сьпіваник, т. ХVII, c. 52–53, 88–89; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. LVII, с. 120, 127, 135; т. LIX, c. 165; Демуцький П. Ліра і її мотиви. Додатки. Біографічні матеріали, с. 56–57, 159, 225–226; Демуцькый П. Лира, 3–4; Другий десяток народніх українських пісень з репертуару Охматівського хора / Оброб. П. Демуцького. Київ [1917–1918]; Збірник пісний церковних, с. 7; Зосім О. Латинська літургійна традиція та українська духовна пісня, с. 63; Зосім О. Українська духовна пісня західноєвропейського походження, с. 202– 203; Зосім О. Західноєвропейська духовна пісня, с. 15, 70–72, 120–121, 132–133, 135, 137, 147; Зосім О. Латинська літургійна традиція, с. 63, 66; Костомаров, Микола. Об историческом значении русской народной поэзии // Слов’янська міфологія. Київ 1994; Костюковец Л. Кантовая культура, с. 58–59; Лелекач М. Корытнянский зборник, с. 172; Медведик, Юрій. Дві передвеликодні страсні пісні, с. 11–17; Медведик Ю. Деякі тенденції становлення, с. 437; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви» (Інципітарій текстів), с. 126–127, 142–143; Медведик Ю. «Ліра і її мотиви»: науково-дослідницькі передумови, с. 21; Медведик Ю. Становлення та розвиток духовнопісенної культури Мукачівської єпархії, с. 174–197; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 181–185; Мишанич О. Українська література другої половини ХVІІІ ст., с. 88; Новое собрание пѣсней церковных, с. 83–85; Пѣсни церковни, с. 45; Сборник русских духовных стихов, составленный В. Варенцовым, с. 246–247; Сперанский М. Духовные стихи из Курской губернии, с. 19, 29, 38–40; Сперанский М. Южно-русская песня и современные ее носители, с. 134, 142, 204; Свенціцький І. Опис рукописів, с. 242, 256; Співаник церковно-народний, с. 112–113; Хоткевич И. Несколько слов об украинских бандуристах и лирниках, с. 94, 97; Церковні пісні. Жовква 1909, с. 1–2; Чубинский П. Труды, т. ІІІ, с. 21; Щеглова С. «Богогласник»,

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

361

с. 71, 125–126, 175, 179–180, 182, 188, 191–192, 280–281, 284, 301; Яворский Ю. Материалы, с. 18, 36; Buckaya S. On the Role of the «Polish psalms», p. 103–109; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 521–524; Kolberg O. Białoruś-Polesie, s. 97–98; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 677–684; Tichý F. Československé pisně, s. 15; Verse und Lieder, S. 198; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 166, 386; Žeňuch P. Nižnorybnický spevník z roku 1817, s. 133; Žeňuch P. Znovuobjavený Šarišský spevník, s. 149. Цвýт мысленнїй днесь ся родит Найдавніші записи: Супрасльський Богогласник (F 19–233), співаник Пашковського. Поетичний текст співали на мелодії: «Троне вишній» («Богогласник», Маслов 53, НТШ 61, 188, 339, 412); «Рождество славно» (НТШ 356, Галичина, поч. ХІХ ст.). Рукописи: НМАШ О. 82; О. 83; Арх. Возняка 76/п. 23; 791/п. 184; ф. БА 196; НБУВ, ф. І, 2879, 7546; ф. Маслова 53; ф. КДА (Л) 824; ф. АСП 194, 249, 366; ф. НТШ 61, 188, 339, 343, 370, 356, 358, 362, 412, 789/1,789/2, 860/3; ф. ГКМК, оп. 4 «б», спр. 524 «а» (1302/2); ф. Франка 4787, 4791; БЛАН F 19–233, співаники: Туринського (рук. В), Югасевича (1811, 1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів, 1850, 1886; СПб. 1900; Холм 1909; Варшава 1935, 1969; Возняк М. З культурного житя, с. 78; Матеріяли, т. Х, с. 471–472; Возняк М. Старе українське письменство, с. 441; Гнатюк В. Угроруські духовні вірші, т. XLVII, с. 136; Коляди і щедрівки з додатком тропарів, с. 40; Костюковець Л. Із спостережень, с. 242; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 50, 250–252; Народно-церковный напѣв Холмской Руси, с. 489; Новое собрание пѣсней церковных, с. 10–11; Пчилка О. Украинския колядки, с. 367; Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева, № 12; Свенціцький І. Опис рукописів, с. 232, 243; Франко І. Наші коляди, с. 26; Чубинский П. Труды, т. ІІІ, с. 371–373; Христос ся родить, с. 54–55; Щеглова С. «Богогласник» 2, с. 68, 177, 191, 197, 285; Die Liederhandschrift F 19–233; S. 444–445; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 376–377; Naumow A. Teologia bożonarodzeniowych pieśni, с. 465–468; Škoviera A. Stretnutie východnej a západnej teológie, s. 416; Voznjak M. Die Geschichte der ukrainischen Literatur, S. 476; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 161, 381. Что воздами Христу Богу Співали на мелодію «Троне вишній» («Богогласник»; співаник Югасевича, 1812 р.). Найдавніший запис: співаник Чернянського (Маслов 53). Рукописи: ф. НТШ 188; ф. Маслова 53; ф. АСП 366; ф. Франка 4785, 4787; Югасевича (1812).

362

Інципітарій богогласникових пісень

Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791; Львів 1850, 1886; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 134; т. Х, с. 472; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 251; Перетц В. Малорусские вирши, с. 151; Пѣсенник или собрание пѣсней, с. 46–49; Щеглова С. «Богогласник», с. 83, 291–292, 324, 332; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 183, 404. Чудо преславно, мірови явно Поетичний текст співали на мелодію пісні «Не плач, Рахиле». Найдавніші записи: співаники 17. Q (поч. ХVIII ст.) та радимненський (1726) р. Рукописи: НМАШ О. 82; О. 83; О. 84; Q. 17; НБУВ, ф. І, 885, 7541; ф. НТШ 370, 789/1; ф. Франка 4732, 4787; ЗКМ І–464; співаники: Голоти, радимненський. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; Возняк М. Два співаники, с. 122; Возняк М. З культурного житя, с. 82; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 472; Грушевський М. Кілька духовних віршів, с. 13–15 (misc.); Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 83, 87, 248; Новое собрание пѣсней церковных, с. 136–138; Пѣсни благовѣйныя, с. 59 зв.–62; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. II, с. LIX; Щеглова С. «Богогласник», с. 78, 175, 182, 188, 191, 197, 294, 302. Широта земная твоих чудес глаголати невозможет Акровірш: ШУБоВÝЧ Рукописи: ф. Франка 4785; Югасевича (1812). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 473; Корній Л. Історія, т. ІІ, с. 103–104; Кудрик Б. Огляд історії, с. 75; Медведик Ю. Жанрово-стильові особливості, с. 218; Медведик Ю. Українські духовні пісні у львівських польськомовних стародруках, с. 17; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 69; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 144; Щеглова С. «Богогласник», с. 74, 270, 280; Щурат В. Із студій, с. 11, 27; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 179, 399. Явный всему міру благодýтелю Акровірш: Я. КУЛЧИЦКИ Найдавніші записи: рукописні «Богогласники» (Франко 4785, 4787). Рукописи: НБУВ, ф. І, 2879; ф. НТШ 61, 188; ф. Франка 4785 4787. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850, 1886; СПб. 1900; Варшава 1935, с. 306–310; Возняк М. Матеріяли, т. ІХ, с. 135; т. Х, с. 473; ШреєрТкаченко О. Українська пісня-романс, с. 133–134; Щеглова С. «Богогласник», с. 84, 224, 331–332; Щурат В. Із студій, с. 7.

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

363

A, a, a, przyidzie godzina ! Найдавніший записи: співаники Левицького, Навичинського. Рукописи: ф. НТШ 367; НМАШ О.82; О.100; О.144. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 473–474 (опубліковано текст, перекладений українською мовою); Щеглова С. «Богогласник», с. 90. Ach, móy Boże ! Акровірш: ADRJAN В українських співаниках пісня не зустрічається. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 475; Медведик Ю. Українські духовні пісні у львівських польськомовних стародруках, с. 17; Мишанич О. Українська література другої половини ХVІІІ ст., с. 75; Щеглова С. «Богогласник», с. 89, 274–275; Щурат В. Із студій, с. 4, 27. A cóż z Tą Dzieciną będziem czynili Dzieło Zakonnika Towarzystwa Jezusowego. Найдавніші записи в українських співаниках: НТШ 789/1, 860/3 (кін.ХVІІІ ст.). Рукописи: ф. Монастиря бенедиктинок 71; ф. НТШ 62 (запис кирилицею), 349/5, 363, 370, 474, 789/1, 789/2, 860/3; ф. Франка 4792; НМАШ О. 660; ф. ДА (П) 476; ф. ГКМК (201) 391. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850; Возняк М. З культурного житя, с. 79; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 474; Возняк М. Волинський співаник, с. 3; Зосім О. Українська духовна пісня західноєвропейського походження, с. 202, 205; Зосім О. Західноєвропейська духовна пісня, с. 145, 150; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 87, 162, 165; Почаївський співаник 90-х рр. ХVІІІ ст.; Щеглова С. «Богогласник», с. 69, 276, 301; Kantyczki karmelitańskie, № 123; Kolberg O. Lud. Radomskie, s. 81; Medwedyk J. Z dziejów ukraińskiej pieśni religijnej, s. 398; Polskie kolęndy. Kraków 1989; s. 62, 170; Pieśni nabożne na Adwent, Narodzenie, Post, Zmartwychwstanie i inne święta [...]. Supraśl 1799. Ach, wypłyńcie oczy ze łzami ! Dzieło Zakonnika Bazylianina. Рукопис: ф. АСП 1587 (співаник І. Левицького, кін. XVIII або поч. ХІХ ст.) Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 474; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 138; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 346; Перетц В. Малорусские вирши, с. 155; Франко І. Апокріфи і лєґенди, т. II, с. LVII; Шреєр-Ткаченко О. Українська пісня-романс, с. 132–133; Щеглова С. «Богогласник», с. 72.

364

Інципітарій богогласникових пісень

Anioł trzody pasącym zwiastował («nowo poprawiona») Найдавніший запис в українському співанику: НТШ 789/1 (Тернопільщина, конволют кількох почерків; кін. ХVІІІ ст. та поч. ХІХ ст.). У «Богогласнику» поетичний текст вказано співати на мелодію пісні на Стрітення «Предивноє торжество» Але в основі цього «тону» лежить мелодія латинськопольської пісні «Anioł pasterzom mówił». Це підтверджують співаники ф. НТШ 789/1 та ф. Франка 4787 (Галичина, рук. першої третини ХІХ ст.). У них зазначено, що стрітенську пісню треба співати на мелодію «Ангел пастирєм мовил». Рукописи: ф. НТШ 62 (запис кирилицею), 349/1, 789/1. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 474; Зосім О. Українська духовна пісня західноєвропейського походження, с. 202, 205; Зосім О. Західноєвропейська духовна пісня, с. 138, 176–177; Почаївський співаник 90-х рр. ХVІІІ ст., № 51; Щеглова С. «Богогласник», с. 69, 196; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 245–246; Bobowski M. Polskie pieśni katolickie. Kraków 1893; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 87, 162, 249; Polskie kolęndy, s. 13, 171; Witkowski W. Uwagi o poezji religijnej ukraińcówunitów, s. 205; Naumow A. Teologia bożonarodzeniowych pieśni, s. 465. Barbaro panno, męczenniczko święta Співали на мелодії «Witay, Cudowna Matko w Poczaiowie» («Богогласник») та «Kto chce na świecie żyć» (НТШ 822). Найдавніший запис: співаник ф. Оссолінських 1746/1 (Галичина; рук. кін. XVIII ст.). Рукописи: ф. Оссолінських 1746/1; ф. НТШ 822. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 475; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 242; Щеглова С. «Богогласник», с. 84; Щурат В. Із студій, с. 15; 355; Kancyonał pieśni nabożnych, s. 424; Pieśni nabożne […] na cały rok zebrane. Wilno 1745. Bazylego a wielkiego Boskiego sługi Пісню співали на мелодію «Світло небо, со ангели веселися» («Богогласник»). Натомість у першій пол. ХІХ ст. поетичний текст пісні «Світло небо, со ангели» уже співали не тільки за богогласниковою мелодією, але й на «тон» польської богородичної пісні «Вітай, свієнта в нієбовзієнта» (НТШ 188, Галичина). Dzieło wielmożnego Grzegoża Iwaszka, woyskiego owruckiego В українських співаниках запис пісні не зустрічається. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 475; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 164, 250; Медведик Ю. Українські духовні пісні у львівських польськомовних стародруках, с. 17; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 389; Щеглова С. «Богогласник», с. 86, 275; Щурат В. Із студій, с. 7.

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

365

Boga wierni hołdownicy Пісня до чудотворної монастирської ікони у с. Білосток (тепер – Луцький р-н Волинської обл.). Акровірш: BJAŁYSTOK Dzieło Zakonnika Bazyliana. В українських співаниках пісню не виявлено. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 475; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 196; Мирович Н. Библиографическое и историко-литературное изслѣдование, с. 76–77; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 345; Перетц В. Малорусские вирши, с. 153; Щеглова С. «Богогласник», с. 79, 301, 324, 329, 331; Щурат В. Із студій, с. 30–31. Cóż ztąd za korzyść i co za płata Dzieło Zakonnika Towarzystwa Jezusowego. Текст пісні в українських співаниках не виявлено. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 479; Щеглова С. «Богогласник», с. 89, 276. Czemuż serca ludzkie, czemuż nierozmyślne Dzieło pewnego zakonnika. Текст пісні в українських співаниках не виявлено. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 479; Щеглова С. «Богогласник», с. 89, 331. Czyli wodą, czy lądem В українських співаниках пісня не зустрічається. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 479; Щеглова С. «Богогласник», с. 90. Ktokolwiek w iakim utrapieniu iesteś Текст співали на мелодію «Воинства небеснаго силы» («Богогласник»). В українських співаниках пісню не виявлено. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 477; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 244; Щеглова С. «Богогласник», с. 87, 331. Książe niebieskie, święty Michale В українських співаниках пісня не зустрічається. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 477; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 252; Щеглова С. «Богогласник», с. 83.

366

Інципітарій богогласникових пісень

Kto dobrze świat ogląda Рукопис: ф. Монастир василіянок 1369. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 477; Медведик Ю. Латинсько-польсько-словацькі елементи, с. 252; Медведик Ю. Рецепція словацького канціонала Cantus Catholici, с. 156; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 160; Перетц В. Малорусские вирши, с. 154; Щеглова С. «Богогласник», с. 88. Królowa, Niebios Pani, Hołd daiem Ci poddani Пісня до чудотворної ікони у м. Крем’янець Тернопільська обл. Акровірш: KRZEMIENJECKA Dzieło Zakonnika Bazyliana. В українських співаниках пісня не зустрічається. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 476–477; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 196; Мирович Н. Библиографическое и историко-литературное изслѣдование, с. 67; Щеглова С. «Богогласник», с. 79, 322–323, 326, 329–330; Щурат В. Із студій, с. 35– 36. Moriendum, hoc est certum, lex est immutabilis Rytmus illustrissimi Adami Casimiri Starzymowski, canonici Plocensis. В українських співаниках пісня не зустрічається. Бібліографія: Богогласник, Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 477; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 160; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 347; Перетц В. Малорусские вирши, с. 156; Щеглова С. «Богогласник», с. 90, 274; Щурат В. Із студій, с. 10. Naymilsza Niebios i ziemi Ozdobo Пісня до чудотворної ікони Загорівського монастиря (Волинь). У «Богогласнику» опубліковано ноти. Поетичний текст також співали на мелодію «Bądż pozdrowiona» (АСП 163). Dzieło Zakonnika Bazyliana. Рукописи: ф. АСП 163 (співаник М. Левицького, Галичина, рук. 1829–1832 рр.). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 477–478; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 123, 252; Медведик Ю. Українські духовні пісні у львівських польськомовних стародруках, с. 22; Мирович Н. Библиографическое и историко-литературное изслѣдование, с. 75; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 345; Перетц В. Малорусские вирши, с. 153; Щеглова С. «Богогласник», с. 79, 325, 329, 331; Щурат В. Із студій, с. 33; Zrodło ogrodow, s. 23–27.

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

367

Non unus, alter, decimus annus (Ей не рѣк, не два и не десятый) Найдавніші записи: співаник Югасевича (1812), НТШ 860/3 (Львівщина, 1835 р.). Рукописи: Югасевича (1812); ф. НТШ 62, 344, 860/3. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 478; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 160; Щеглова С. «Богогласник», с. 89; Ясиновський Ю. Українські та білоруські, с. 337; Žeňuch P., Vasil C. Cyrillic Manuscripts, p. 197, 418. Nowa Jutrzeńko w Zachodzie wschodząca Dzieło Zakonnika Bazyliana. Рукопис: співаник М. Гриневецького (НТШ 822, Дрогобиччина, кін. ХVІІІ ст.). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 478; Медведик Ю. Національно-патріотичні та історичні мотиви, с. 18; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 196; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 345; Перетц В. Малорусские вирши, с. 154; Щеглова С. «Богогласник», с. 82, 329; Cancyonał pieśni nabożnych, s. 216; Medvedyk J., Ukrainian and Polish Sacred Songs, p. 256–258; Witkowski W. Uwagi o poezji religijnej ukraińców-unitów, s. 206. Od Boga nam za Patrona łaskawie zrządzony Поетичний текст співали на мелодію «Се бігая удалися» («Богогласник»). Dzieło Zakonnika Bazyliana Акровірш: ONUFRY В українських співаниках пісню не виявлено. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 478; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 250; Мирович Н. Библиографическое и историко-литературное изслѣдование, 81; Щеглова С. «Богогласник», с. 87, 275–276, 324, 332; Щурат В. Із студій, с. 9. Onufry, Onufry przedziwny Patronie В українських співаниках пісню не виявлено. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 478; Щеглова С. «Богогласник», с. 87, 332; Nabożeństwo do s. Onufrego [...], Почаїв 1785. Panno, oraz Matko Boska Ruskiego kraiu Пісня до чудотворної ікони у Почаєві. Поетичний текст співали на мелодію «Пречистая Дѣво, Мати Рускаго краю, на небеси и на земли Тя величаю» («Богогласник»). Акровірш: POCZAJOWSKA Автор: Станіслав Ледуховський (?)

368

Інципітарій богогласникових пісень

Рукопис: співаник Сприса, поч. ХІХ ст., м. Ярослав (тепер – Польща). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 478; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 124–125, 131, 149, 163, 249; Медведик Ю. Українські богородичні канти, с. 75; Медведик Ю. Українські духовні пісні у львівських польськомовних стародруках, с. 22; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 345; Перетц В. Малорусские вирши, с. 153; Пісні до Почаївської Богородиці, с. 108; Щеглова С. «Богогласник», с. 79, 93, 95, 298, 318, 321; Щурат В. Із студій, с. 39, 43; Dejna K. Polska wersja pieśni poczajowskiej, S. 7–15; Gora Poczaiowska. Почаїв 1757, s. 80–82; Zrodło ogrodow, s. 18–20. Posłuchaycie, co zrobiła wściekłych odszczepieńców siła Поетичний текст співали на мелодію «Царю Христе незлобивый». Рукописи: ф. Франка 4784; НМАШ О. 86 (співаник Назаркевича; 1852 р.). Бібліографія: Барокові духовні пісні, с. 210–211; Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 478–479; Медведик Ю. Національнопатріотичні та історичні мотиви, с. 18; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII– XVIII століть, с. 106, 196, 252; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 346; Перетц В. Малорусские вирши, с. 155; Щеглова С. «Богогласник», с. 82, 93, 301, 322, 329; Cubrzyńska-Leonarczyk M. Katalog druków supraskich, s. 97; Kyrillische paraliturgische Lieder, S. 238–241; Medvedyk J. Ukrainian and Polish Sacred Songs, p. 256–258; Nabożeństwo do ś. Jozafata M[ęczennika] arcybiskupa połockiego [...]. Супрасль 1779; Nabożny Affekt Błagosławionego Iozaphata Męczennika Arcybiskupa Połockiego […]. Вільно 1672. Postrzeż się z rozumu obrany Пісню співали на мелодію «Воїнства небеснаго сили». Рукопис: ф. НТШ 367 (Хоценський співаник Левицьких). Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 479; Гнатюк В. Хоценський співаник, с. 100; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 346; Перетц В. Малорусские вирши, с. 155; Щеглова С. «Богогласник», с. 90. Przed wieki Niebios i Ziemi Królowa Пісня до чудотворної богородичної ікони Пугинського монастиря (Волинь). Поетичний текст співали на мелодію «Witay, Cudowna Matko, w Poczaiowie». В українських рукописних співаниках пісню не виявлено. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 479; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 196, 252; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 345; Перетц В. Малорусские вирши, с. 154; Щеглова С. «Богогласник», с. 80, 325–326, 329, 331; Щурат В. Із студій, с. 46.

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

369

Qui mundum probe noscit В українських рукописних співаниках пісню не виявлено. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 476; Медведик Ю. Латинсько-польсько-словацькі, с. 252; Медведик Ю. Рецепція словацького канціонала Cantus Catholici, s. 156; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 160; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 389; Щеглова С. «Богогласник», с. 88, 276. Radość wielka nam stała («nowotna») В українських рукописних співаниках пісня не зустрічається. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 479; Щеглова С. «Богогласник», с. 69, 301. Tego u siebie zostaię zdania В українських співаниках пісня не зустрічається. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 479; Щеглова С. «Богогласник», с. 90, 298–299. Umrzeć trzeba, to rzecz pewna Wytłómaczona przez Zakonnika Bazyliana. В українських співаниках пісня не зустрічається. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 479; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 160; Перетц В. Малорусские вирши, с. 155; Щеглова С. «Богогласник», с. 90. Witay, Cudowna Matko, w Poczaiowie Пісня до чудотворної ікони у Почаєві. Dzieło P. P. X. Kasprowicza, Notariusza Apostolskiego (упорядниками «Богогласника» прізвище автора подано помилково: не Каспрович, а Каспарович). Рукопис: БЛАН F 22–81. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1850; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 475; Медведик Ю. Українські богородичні канти, с. 75; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 131, 146–147, 163, 252; Медведик Ю. Українські духовні пісні у львівських польськомовних стародруках, с. 22; Мирович Н. Библиографическое и историко-литературное изслѣдование, с. 71–72, 76–77; Пѣсни о Пресвятѣй Богородицѣ. Почаїв 1773; Пісні до Почаївської Богородиці, с. 107, 128–129; Франко І. Карпаторуська література XVII–XVIII віків, с. 10–11; Щеглова С. «Богогласник», с. 78, 275, 295–296, 301, 321, 327, 331; Щурат В. Із студій, с. 7; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 393; Gora Poczaiowska. Почаїв 1757, s. 83–84; Medwedyk J. Poczajowski “Bohohłasnyk”, s. 353; Witkowski W. Uwagi o poezji religijnej ukraińcówunitów, s. 206; Zrodło ogrodow, s. 20–22.

370

Інципітарій богогласникових пісень

Witay, Swięta i Poczęta Niepokalanie Поетичний текст співали на мелодію «Світло небо со ангели веселися». Dzieło Zakonnika Towarzystwa Jezusowego Найдавніший запис: співаник М. Левицького (АСП 163; Галичина, 1829–1832 рр.). Рукописи: НМАШ О. 86; ф. АСП 163; МВ 560; ф. ГКМК (201) 391. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 475; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 164, 252; Щеглова С. «Богогласник», с. 77, 95, 276, 329–330; Kolberg O. Lud. Łęczyckie. Kraków 1889, Serya XXII, s. 172; Mioduszewski M. Śpiewnik kościelny, s. 189. Wynidżcie dziś, dwory, świętych zbiory Пісня до чудотворної богородичної ікони у Почаєві. В українських співаниках пісня не зустрічається. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 160, 163, 166. Wzruszcie się stworzenia («nowonapisana») В українських рукописних співаниках пісня не зустрічається. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 475; Щеглова С. «Богогласник», с. 68. W żlobie leży, któż pobieży («nayużywańsza»). Найдавніший запис в українському збірнику: співаник Пашковського. У хоценському співанику Левицьких (1777–1832 рр.) зазначено, що мелодію пісні можна використовувати як «тон» до української різдвяної пісені «Се славноє, предивноє чудо днесь ісполнися» (НТШ 367, акровірш: САМУЇЛ). Рукописи: Бібліотека Чарторийських I. 2940 (Галичина, рук. 1838 р.); ф. Монастиря бенедиктинок 71; НБУВ, ф. І, 7541; ф. КДА (Л) 823; НМАШ Q. 273 (зафіксовано два тексти: польською мовою та переклад українською); ф. НТШ 188, 357, 363, 361/1; 367 (згадано як «тон»), 370, 474, 789/1; ф. Франка 4791 (записано кирилицею); ф. ГКМК (201), 4 «в», 391; ф. ГКМК (309) 1303/4; ф. ГКМК оп. 4«в», 391. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Львів 1850; Возняк М. Волинський співаник, с. 3; Возняк М. З культурного житя, с. 78; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 475; Гнатюк В. Хоценський співаник, с. 98; Грушевський М. Кілька духовних віршів, с. 9 (україномовний варіант); Зосім О. Українська духовна пісня західноєвропейського походження, с. 202, 205; Зосім О. Західноєвропейська духовна пісня, с. 10, 150; Коляди або пісні з нотами. Жовква 1925, с. 43–47 (україномовний вар.); Колядки та щедрівки. Київ 1990, с. 31–32 (україномовний вар.); Медведик Ю. Латинсько-польсько-словацькі елементи, с. 256; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 87–88, 162–163, 177, 217; Мишанич О. Українська література другої половини ХVІІІ ст., с. 72; Почаївський співаник 90-х рр. ХVІІІ ст., № 11; Пчилка О. Украинския колядки, с. 216; Фетисов И. Українські рукописи, с. 30;

Incipitarium der Lieder des Bohohlasnyk

371

Щеглова С. «Богогласник», с. 69; Die Liederhandschrift F 19–233, S. 190; Kancyonał pieśni nabożnych, s. 140; Kantyczka czyli zbiór kolęd, s. 64–65; Kantyczki karmelitańskie, № 240; Kolberg O. Lud, Kraków 1877, s. 39; Medwedyk J. Z dziejów ukraińskiej pieśni religijnej, s. 398; Mioduszewski M. Śpiewnik kościelny, s. 30–33; Polskie kolęndy i pastorałki, s. 19–20, 187; Verse und Lieder, S. 278. Zakonodawco, grzeszników Patronie Поетичний текст співали на мелодію «Książe Niebieskie» («Богогласник»). В українських співаниках текст пісні не зустрічається. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Львів 1850; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 476; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 252; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 347; Перетц В. Малорусские вирши, с. 156; Щеглова С. «Богогласник», с. 86, 331. Zrzódło Łask, wzorze Cnót, Nieba Ozdobą Пісня до чудотворної монастирської ікони у с. Загайці (тепер – Бережанського рну Тернопільської обл.). Створено після 1770 р. (див. Щеглова С. «Богогласник», с. 327). Поетичний текст співали на мелодію «Naymilsza Niebios i ziemi Ozdobo». Dzieło Zakonnika Bazyliana. В українських співаниках пісню не виявлено. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1825; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 476; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 196, 252; Перетц В. Историко-литературные изслѣдования, т. І, с. 345; Перетц В. Малорусские вирши, с. 154; Щеглова С. «Богогласник», с. 80, 301, 326–327, 329; Щурат В. Із студій, с. 32. Żegnam cię, świecie Пісню з подібним інципітом зафіксовано у хоценському співанику Левицьких («Żegnam cię, muy świecie wesoły»). В українських співаниках пісня не зустрічається. Бібліографія: Богогласник. Почаїв 1790–1791, 1805, 1825; Возняк М. Матеріяли, т. Х, с. 476; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть, с. 197; Щеглова С. «Богогласник», с. 90, 276.

Бібліографія / Bibliographie Антонович, Мирослав // Псалом На ріках Вавилонський в українській церковній практиці // Musica sacra: збірник статей з історії української церковної музики. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 1997, с. 56–70. Архімович, Лідія, Гордійчук, Микола. М. Лисенко: життя і творчість. Київ: Музична Україна 1992. – 254 с. (третє вид., доповнене й перероблене). Багалій, Дмитро. Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода. Харків: Державне видавництво України 1926. – 472 с. Барвінський, Василь. Огляд історії української музики // Історія української культури / під заг. ред. д-ра Івана Крип’якевича. Зшиток XV. Львів: Видання Івана Тиктора 1937, с. 691–718. Барвінський, Василь. Пісні з Богогласника (для мішаного хору без супроводу). Краків–Львів: Українське видавництво 1944. – 8 с. Барокові духовні пісні з рукописних співаників ХVІІІ ст. Лемківщини / Вступ, упорядкування і коментарі Оля Гнатюк. Львів: Місіонер 2000. – 334 с. Безкоровайний, Василь. При ялинці: Збірка коляд для фортепіано. Тернопіль– Львів [б. р.]. Беларускія канты / Склад. Л. П. Касцюкавец. Мiнск: Ін-т праблем культуры 1992. – 152 с. Бентя, Юлія [Rez.]: Медведик, Юрій. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть. Львів: Видавництво УКУ 2006. – 324 с. (Серія «Історія української музики», вип. 15: Дослідження) // Критика / Головний ред. Григорый Грабович. – 2010, № 3–4. Бень, Віктор. Колядки та щедрівки на українсько-польському пограниччі // Slavia Orientalis, т. XLV, № 2. – 1996, с. 221–228. Беньковский, Иван. Рождественские святки на Волыни (з Староконстантиновского пов. Волынской губернии) // Киевская старина, т. XXIV. – 1889, янв., с. 236–242. Бернандт, Григорий; Ямпольский, Израиль. Кто писал о музыке. Био-библиографический словарь музыкальных критиков и лиц, писавших о музыке в дореволюционной России и СССР, т. І. Москва: Советский композитор 1971. Бирчак, Володимир. Литературнѣ стремлѣння Подкарпатской Руси. Ужгород 1921 (передруки: Ужгород 1937 (друге вид.); Ужгород: Карпати 1993.). Бобульский, Антоний. Собрание пѣсней в честь образа Пресв. Дѣвы Маріи Повчанской. Ужгород 1925. Богданова, Олена. Збірник Порфирія Демуцького «Ліра та її мотиви» у контексті лірницької традиції // Українське музикознавство: науково-методичний зб., вип. 30. Київ 2001, с. 116–129. Богданова, Олена. Канти і псальми в лірницькому репертуарі: проблема жанрової атрибутиції // Проблеми етномузикологія, вип. 4. Київ 2010, с. 236–259. Богданова, Олена. Лірницька традиція в контексті духовної культури України / Автореферат дис. канд. мистецтвознавства. Київ 2002. – 20 с.

Bibliographie

373

Богогласник: Пѣсни Благоговѣйныя Праздником Господским, Богородичным и Нарочитых Святых чрез весь год приключающымся, к сим же нѣкоторым Чудотворным Иконам служащыя, таже различныя Покаянныя и умилителныя содержащ. Собран, по силѣ исправлен, четырми Частми опредѣлен, Типом и Чертами Мусикійскими Напечатася и изобразися. В святѣй чудотворнѣй Лаврѣ Почаєвской, Тщанїєм Иноков Чину С. Васілїя Великаго, Лѣта от Рождества Христова 1790 [Почаїв: Друкарня отців василіян 1790–1791]. Богогласник. Сборник благоговѣйных пѣснопений [...]. СПб 1900. Богогласник с нотами. Изданіе Миссіонерскаго Комитета при священном Синодѣ. Варшава: Синодальная типография 1935. – 418 + VI с.. Богогласник содержащій пѣсни благоговѣйныя празником Господским, Богородичным, нарочитых святых и нѣкоторым чудотворным иконам: Второе исправленное изданіе. Львов 1886. Боржковский, Валериан. Лирники // Киевская старина, т. XXVI, сентябрь. – 1889, с. 654–708. Боровик, Микола; Іваньо, Іван. Новознайдений музичний твір на слова Григорія Сковороди // Народна творчість та етнографія. – 1971. – № 2, с. 67–70. Боровик, Микола. Становлення багатоголосого хорового співу // Історія української музики: в 6 томах, т. І: Від найдавніших часів до середини ХІХ ст. Київ: Наукова думка 1989, с. 171–194. Боровик, Микола. Хоровий концерт i його творцi // Історія української музики: в 6 томах, т. І: Від найдавніших часів до середини ХІХ ст. Київ: Наукова думка 1989, с. 194–217. Булат, Тамара. Камерно-вокальна лірика: становлення пісні-романсу // Історія української музики: в 6 томах, т. І: Від найдавніших часів до середини ХІХ ст. Київ: Наукова думка 1989, с. 231–254. Булат, Тамара. Український романс. Київ: Наукова думка, 1979. – 320 с. Васильева, Елена. Новоиерусалимская школа песнотворчества (по рукописям Российской Национальной Библиотеки) // Древнерусское песнопение: пути во времени, вып. 3: по матер. научн. кон. «Бражниковские чтения – 2005». СПб 2008, с. 161–186. Васильева, Елена. О покаянных и духовных стихах в русской культуре // Христианство в регионах мира: сб. статей, вып. 2. СПб. 2008, с. 246–280. Васильева, Елена. Рукописные песенники из собрания А. А. Титова // История культуры Ростовской земли: материалы конференции 2004 г. Ростов 2005, с. 133–148. Васильева, Елена. Трижды ростовский песенник из собрания ОР РНБ // История культуры Ростовской земли: материалы конференции 2006 Ростов 2007, с. 20–49. В. Д. [Доманицкий, Василий] [Rez.]: Лира й ийи мотивы. Зибрав в Киивщини П. Демуцький // Киевская старина, т. LXXXIII. – 1903, ноябрь, с. 109–111. Висоцька, Т.; Лабінський, М. Андрієвський Григорій // Києво-Могилянська академія в іменах. XVII–XVIII ст. (Енциклопедичне видання) / Заг. ред. В. Брюховецького. Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія» 2001, с. 34–35.

374

Біблілографія

Витвицький, Василь. Церковна музика // Михайло Гайворонський. Життя і смерть. Ню Йорк 1954, с. 135–141. Витошинский, Емельян. Народно-церковный напѣв Холмской Руси // Богословский вѣстник. Москва: Типография Свято-Троицкой Сергеевой лавры 1910, июль – август, с. 482–492. Возняк, Михайло. Волинський співаник С. Білецького з 20-х – 30-х рр. ХІХ ст. // Матеріяли до етнології та антропології, т. ХХІ–ХХІІ. Львів 1929, с. 241–263. Возняк, Михайло. Давньоукраїнська поезія різдвяних свят: коляди і вертеп // Народна творчість та етнографія. – 2003. – № 1–2, с. 5–9. Возняк, Михайло. Два співаники половини й третьої четвертини ХVІІІ в. // ЗНТШ, т. CXXXIII. Львів 1922, с. 115–172. Возняк, Михайло. З культурного житя України XVII–XVIII вв.// ЗНТШ, т. CVIII. Львів 1912, с. 57–102; т. CIX. Львів 1914, с. 10–38. Возняк, Михайло. З поля української духовної вірші. Жовква: Накладом видавництва ЧСВВ 1925. – 58 с. (Бібліотека «Записки ЧСВВ»). Возняк, Михайло. Історія української літератури: у 2-х кн., вид. 2-ге, виправлене, кн. 2. Львів: Світ 1992. – 558 с. Возняк, Михайло. Матеріяли до історії української пісні і вірші // Українськоруський архів, т. IX, Львів: Друкарня Наук. Тов. ім. Шевченка 1913, с. 1–240; т. X, Львів 1914, с. 241–480; т. XI, Львів, 1925, с. 481–589. Возняк, Михайло. Полеміка. З приводу статті д-ра Щурата «З нашої наукової літератури» // Діло. Львів 1912. – № 264. – 24 (10) листопада. Возняк, Михайло. Старе українське письменство / Вибір для середніх шкіл. Львів 1922. Восточнославянские и южнославянские рукописные книги в собрании Польской Народной Республики / Составитель Я[ков] Щапов, т. II. Москва 1976. Вуйцик, Володимир. Нові документальні відомості про українського ґравера і друкаря XVIII ст. Івана Филиповича // ЗНТШ, т. 236, Львів 1998, с. 459–468. Галішевська, Н. Почаївський «Богогласник» у контексті розвитку української духовної пісні // Мистецтво у духовному відродженні України: традиції, новації і перспективи: збірник матеріалів. Рівне 2004, с. 6–12. Гезен, Август. Русския церковныя песни, употребляемые у римских католиков в половине ХVІІІ века // Свременная лѣтопись: воскресное прибавление к «Московским вѣдомостям». Москва 1870, № 13, 5 апреля. Герасимова-Персидська, Ніна. Київська колекція партесних творів кінця ХVІІ– ХVІІІ ст. // Українська музична спадщина, вип. 1. Київ: Муз. Україна 1989, с. 11–16. Герасимова-Персидская, Нина. Русская музыка ХVІІ века – встреча двух эпох. Москва: Музыка 1994. – 126 с. Герасимова-Персидська, Ніна. Слово і музика в XVII ст. // Українське літературне барокко: зб. наук. праць. Київ: Наукова думка 1987, с. 272–287. Гнатишин, Андрій. Богородиці на славу. Хорові твори. Відень 1974.

Bibliographie

375

Гнатишин, Андрій. Українські колядки для мішаного хору. Відень 1991. Гнатишин, Андрій. Українські церковні пісні на всі свята для мішаного хору. Відень – Рим 1986. Гнатюк, Володимир. Колядки і Щедрівки // Етноґрафічний збірник. Видає Етноґрафічна комісія Наукового Товариства імени Шевченка, т. XXXVI. Львів 1914. Гнатюк, Володимир. Кілька духовних віршів (Співаник із Грушова) // ЗНТШ, т. LVI. Львів 1903, с. 25–33 (misc.). Гнатюк, Володимир. Лірники: лірницькі пісні, молитви, слова, звістки та ін.: про лірників Бучацького повіту // Етноґрафічний збірник, т. ІІ. Львів 1896, с. 1–76. Гнатюк, Володимир. Угроруський співаник І. Гряделевича // ЗНТШ, т. LXXXVIII. Львів 1909, с. 151–157. Гнатюк, Володимир. Угроруські духовні вірші // ЗНТШ, т. XLVI. Львів 1902, с. 1– 68; т. XLVII, Львів 1902, с. 69–164; т. XLIX, Львів 1902, с. 165–272. Гнатюк, Володимир. Хоценський співаник Левицьких // ЗНТШ, т. LCI. Львів 1909, с. 95–125. Гнатюк, Ольга. «Богогласник» як антологія духовної поезії ХVІІ–ХVІІІ століть // ЗНТШ, т. CCXXIX. Львів 1995, с. 7–15. Гнатюк, Ольга. До переоцінки літературного процесу ХV–ХVІІІ ст. (Огляд публікацій давньої української літератури) // Європейське Відродження та українська література ХІV–ХVІІІ ст. / Відпов. ред. О. Мишанич. Київ: Наукова думка 1993, с. 237– 268. Гнатюк, Ольга. Сторінка з історії української духовної поезії – почаївський Богогласник // Варшавські українознавчі записки, зошит 1. Варшава 1989, с. 121–133. Гнатюк, Ольга. Українська духовна бароккова пісня. Варшава-Київ: Перевал 1994. – 188 с. Голубиная книга: Русские народные духовные стихи XI–XIX веков / Сост., вступ. статья, прим. Л. Солощенко и Ю. Прокошина. Москва: Московский рабочий 1991. – 351 с. Гора Почаєвска стопою и образом чудотворним Пресвятой Дѣвы Богородици почтенна, всему миру свѣтла и явна в обители Почаевской типом издана […]. Почаїв 1742. Горак, Яким. Анатоль Вахнянин і становлення музичного професіоналізму в Галичині (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.). Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. мистецтвознавства. Київ 2003. Горбач, Олекса. «Москаль Чарівник» І. Котляревського і почаївський «Богогласник» // Analecta Ordinis S. Basilii Magni, vol. VІІ (ХІІІ). Рим 1971, с. 258–265. Горбач, Олекса. Перший рукописний українсько-латинський словник Арсенія Корецького-Сатановського та Єпифанія Славинецького. Рим 1968 (Editiones Universitatis Catholicae Ucrainorum S. Clementis Papae, 3–4). Гординський, Ярослав. Кілька духовних віршів із рукописного співаника поч. ХІХ ст. // Записки ЧСВВ, т. І. Львів 1924, с. 38–55.

376

Біблілографія

Горенко-Баранівська, Леся. Музично-просвітницькі аспекти діяльності Григорія Сковороди // Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія»: у 2-х част., т. 22, ч. 1. Київ: Вид-чий дім «КМ Академія» 2004, с. 189–193. Горленко, Василий. Кобзари и лирники // Киевская старина. – 1884, т. І, январь, с. 47–54; т. Х, декабрь, с. 639–656. Гостиняк, Степан. Звальський рукописний пісенник Михайла Кронка // Науковий збірник Музею українсько-русинської культури у Свиднику, вид. 22. Пряшів 2001, с. 42–157. Господу помолимся. Молитвослов для руского народу видав о. Лев Сембратович, Викарий Архикатедральний, греко-католицький парох […] в Сполучених Державах Північної Америки. Львів: Ставропігійська типографія 1908. Гуцуляк, Олег. UCRANIA: Locus amoenus est // La Nazione Eurasia – Ucraina: bollettino informativo interno alla Societа Nazionale // http://lne-ua.narod.ru/lne-ua2.html Грималовський, Ігор. Мова української духовної поезії ХVІІІ – початку ХІХ століття / Автореф. на здобуття наук. ступеня канд. філологічних наук. Чернівці 2006. Грица, Софія. Псальми в репертуарі кобзаря (До 95-річчя від дня народження Георгія Ткаченка) // Народна творчість та етнографія. – 1993. – № 4, с. 42–47. Грицай, Михайло; Микитась, Василь; Шолом, Федір. Давня українська література: підручник для студентів філологічних факультетів університетів / За ред. М. Грицая. Київ: Вища школа 1978. – 415 с. Грінченко, Микола. Історія української музики. Київ: Спілка 1922. – 278 с. Грінченко, Микола. Український романс // Вибране / Упорядкування і редакція Миколи Гордійчука. Київ: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР 1959. – 530 с. Громова, Наталія. Різдвяно-новорічна обрядовість українців Бойківщини (кінець ХХ – початок ХХІ століття). Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата історичних наук. Київ 2007. Гроссман, Леонид. Достоевский. Москва: Молодая гвардия, 1965. – 593 с. Грушевський, Михайло. З історії релігійної думки на Україні. Київ: Освіта 1992. – 192 с. (перевидання: М. Грушевський. З історії реліґійної думки на Україні. Львів: З друкарні Наукового товариства ім. Шевченка, 1925). Грушевський, Михайло. Кілька духовних віршів з Галичини // ЗНТШ, т. XIV. Львів 1896, с. 1–16 (Misc.). Грушевський, Михайло. Сьпіваник з початку ХVІІІ в. // ЗНТШ, т. XV. Львів 1897, с. 1–48; т. XVII. Львів 1897, с. 49–98. Густова, Лариса. Музыкально-певческая культура Православной Церкви Беларуси. Мінск: Бестпринт 2006. – 169 с. Густова, Лариса. Трактовка византийского канона в западнорусской певческой культуре православной традиции (XI–XVIII вв.) // Культура. Наука. Творчество: сб. науч. статей, вып. 5. Минск, 2011, с. 433 – 441.

Bibliographie

377

Дадзіёмава, Вольга. Гісторыя музычнай культуры Беларусі да XX стагоддзя. Мінск 2012. – 230 с. Дадзіёмава, Вольга. Нарысы гісторыі музычнай культуры Беларусі. Мінск: Беларуская дзяржаўная акадэмія музыкі, 2001. — 256 с Демуцький, Порфирій. Ліра і її мотиви. Додатки. Біографічні матеріали / Упорядкування, покажчики Олександр Савчук; передмови: Олена Богданова, Юрій Медведик; інципітарій текстів Ю. Медведик; примітки Ольга Геращенко, Ю. Медведик; уклад. бібліогр. Петро Андрійчук. Харків: Видавець Савчук О. О. 2012. – 310 с.; 39 іл. Дем’янець, Ігор. Аранжування духовних пісень у творчості Андрія Гнатишина: співдія традицій музичної літургіки і паралітургіки // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: зб. наук. праць. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету, вип. 13. Рівне 2008, с. 130–135. Довбищенко, Михайло. «Богогласник» як відображення духовного та релігійного життя українців Правобережної України та Волині другої половини XVIII ст. // Український альманах, вип. 8. Київ 2012, с. 207–211. Драгоманов, Михайло. Ученая экспедиция в Западнорусский край // Вибране. Упор. та автор іст.-біогр. Нарису Р. С. Міщук; примі. Р. С. Міщука, В. С. Шандри. Київ: Либідь 1991. – 688 с. (Пам’ятки історичної думки України). Другий десяток народніх українських пісень з репертуару Охматівського хора / Оброб. П. Демуцького. Київ [1917–1918]. Духовные стихи Воронежского края / Подготовка текстов и сост. Т. Пуховой, Т. Мануковской, А. Чернобаевой (Афанасьевский сборник. Материалы и исследования, вып. X). Воронеж. ВГУ 2011. – 284 с. Енциклопедiя українознавства / Перевидання в Українi: репринтне відтворення видання 1955–1984 років, т. І. Львів: Наукове Товариство імені Т. Шевченка 1993. Єфремов, Сергій. Історія українського письменства. Київ: Електронна бібл. української літератури (згідно четвертого перевид.: Київ: Феміна 1995, упор. Михайло Наєнко). Железняк, Олена. Бібліографія публікацій про друкарню Почаївського СвятоУспенського монастиря та її видання // Друкарня Почаївського Успенського монастиря та її стародруки: зб. наук. праць. Київ: НБУВ 2011, с. 247–261. Железняк, Олена. Художнє оформлення Почаївських кириличних видань XVIII ст. // Наукові праці НБУВ. Київ 2011, с. 241–250. Житецький, Павло. «Енеїда» Котляревського в зв’язку з оглядом української літератури XVIII ст. Київ 1918. – 119 с. Житецкий, Павел. Малорусския вирши нравоучительного содержания // Киевская старина, т. XXXVI. – 1892, октябрь, c. 388–408. Зайченко, Христина. Мелодика церковних коляд Західного Поділля // Наукові записки. Серія: мистецтвознавство. – 2013. – Вип. 1. – С. 125 – 131. Запаско, Яким; Ісаєвич, Ярослав. Пам’ятки книжного мистецтва: каталог стародруків, виданих на Україні, кн. 2, ч. 2: (1765–1800). Львів: Вища школа 1984. – 132 с.

378

Біблілографія

Записки Юго-Западного отдела имп. Русского географического общества. Киев, 1873–1874 (Материалы). Застирець, Йосип. Про автора пѣсни «Пречистая Дѣво Мати руского краю» // Богословскій Вѣсник, т. 3, вип. 2. Львів 1902, с. 152–155. Західно-українські коляди: для мішаного хору без супроводу: Духовно-музичні твори Йосифа Кишакевича. Львів: літ. А. Андрейчин [1939]. – 20 с. Збірник літургічних і церковних пісень на основі народних напівів аранжував на мішаний хор Д-р Станіслав Людкевич. Львів: Накладня Ставропігійського інститута (з друкарні НТШ) 1922. – 66 с. (Перевидання: Збірник воскресенських пісень та колядок на основі народних напівів аранжував на мішаний хор д-р Станіслав Людкевич. Івано-Франківськ 1990). Збірник пісний церковних / зібрав Омелян-Євген Козакевич, єромонах ЧСВВ, вид. 2. Жовква: Печатня оо. Василиян 1905. Зілинський, Іван Праці про говірки Лемківщини (від Попраду до Ослави) / Вступ та ред. Михайла Лесева. Зібрав та до друку приготував Володимир Пилипович. Горлиці 2008. – 255 с. Зосимова, Оксана. Мотив Vanitas в українських елегіях XVII–XVIII століть // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство: зб. наук. праць. Рівне: РДГУ 2008, с. 111–118. Зосим, Ольга. Духовная песенность в украинской и белорусской церковной практике XVII– XX вв. // Вестник ПСТГУ Серия V. Вопросы истории и теории христианского искусства, вып. 3 (6). – 2011, с. 110–124. Зосим, Ольга. Западноевропейские богородичные песни в восточнославянском репертуаре XVII –XIX вв. // Вестник Православного Свято-Тихоновского гуманитарного ун-та (ПСТГУ), серия V: Вопросы ист. и теории христианского искусства, вып. 1 (4). – 2011, с. 133–164. Зосим, Ольга. Западноевропейские духовные песни предрождественской и евхаристической тематики в восточнославянском репертуаре XVII–ХIX вв. // Вестник Православного Свято-Тихоновского гуманитарного ун-та, серия V: Вопросы истории и теории христианского искусства, вып. 3 (3), ноябрь–декабрь. – 2010, с. 31–63. Зосим, Ольга. К проблеме связи украинского и словацкого духовного песенного творчества XVII–XVIII вв. // Київське музикознавство, вип. 1. Київ 1998, с. 28–33. Зосим, Ольга. Рецепция западноевропейской духовнопесенной традиции в украинском репертуаре XVII–XIX вв. // Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського, вип. 61, кн. 3: Старовиннна музика: сучасний погляд. Київ 2007, с. 58–74. Зосим, Ольга. Структура европейских канционалов и ее отображение в восточнославянском песеннике // Музычная культура Беларусі і свету ў навуковым асэнсаванні / склад. В. Дадзіёмава. Навуковыя працы Беларускай дзяржаўнай акадэміі музыкі, вып. 31, серыя 1: Беларуская музычная культура. Мінск 2014, с. 65–71. Зосім, Ольга. Видозміни в мелодіях західноєвропейських духовних пісень у східнослов’янському репертуарі XVII–XVIII століть // Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського, вип. 88, част. 2: Старовинна музика – сучасний погляд. Київ 2009, с. 200–213.

Bibliographie

379

Зосім, Ольга. Євхаристичні пісні в українських пісенниках ХVІІІ ст. та їх польські прототипи // Літературознавство: доповіді та повідомлення [ІV Міжнародний конгрес україністів, Одеса 26–29 серпня 1999 р.], кн. 1. Київ: Обереги 2000, с. 180–186. Зосім, Ольга. Західноєвропейська духовна пісня на східнослов’янських землях у XVII –XIX століттях. Київ: ДАККіМ 2009. – 205 с. Зосім, Ольга. Літургічний календар у канціоналах і пісенниках західно-християнської та східно-християнської церковних традицій // Вісник Львівського університету. Серія мистецтвознавство, вип. 12. – 2013, с. 49–58. Зосім, Ольга. Латинська літургійна традиція та українська духовна пісня // Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського, вип. 24, кн. 1: Старовинна музика: сучасний погляд. Київ 2003, с. 57–67. Зосім, Ольга. Українська духовна пісня західноєвропейського походження XVII– XX ст. (до проблеми інтерпретації джерел) // Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського, вип. 41, кн. 2: Старовинна музика: сучасний погляд Ars Medievalis – Ars Contemporalis. Київ 2006, с. 196–210. Зосім, Ольга. Українська духовна пісня: літургійні паралелі // Часопис Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. № 3 (8). Київ 2010, с. 97–105. Зосім, Ольга. Українська духовна пісня як феномен вітчизняної церковної культури // Мистецтвознавчі записки: зб. наук. праць, вип. 18. Київ: Міленіум 2010, с. 267–274. Іваннікова, Людмила. Новий український Богогасник // Слово «Просвіти»: всеукраїнський культурологічний тижневик. – 2009, ч. 15 (496), 16–22 квітня, с. 10. Іваньо, Іван. Григорій Сковорода і народна пісня // Народна творчість та етнографія. – 1965. – № 1, с. 81–90. Івченко, Людмила. До питання про авторство кантів і псальм // З історії української музичної культури: тематичний зб. наук. праць. Київ: Компас 1991, с. 47–52. Ісаєвич, Ярослав. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2002. – 520 с. История литератури рускои. Написав Омелян Огоновскій, ч. І. Львів: З друкарні Товариства имени Шевченка 1887. – 428 с. Каганов, Исаак. Маркевич и его «Дневник» как материал для истории просветительства на Украине в первой пол. XVIII в. // Проблемы русского просвещения в литературере XVIII в. Москва-Ленинград: Изд-во АН СССР 1961. Калеки перехожие: сборник стихов / Исследование П[етра] Безсонова. Москва: Типография А. Семена, 1861, вып. 1. – 828 с. Калуцька, Наталія. Драматургічні аспекти аранжування обрядового фольклору (канти і псальми О. Кошиця) // Українське музикознавство, вип. 30. Київ 2001, с. 129–137. Калуцька, Наталія. Мистецька діяльність Олександра Кошиця в контексті музики ХХ сторіччя / Автореф. дис… канд. мистецтвознавства. Київ 2001. Канти з Почаївського «Богогласника» в обробці М. Гайворонського. Жовква: Місіонар 1938. – 78 с. (Перевидання: Дрогобич 2015. Вступне сл. та ком. А. Славич).

380

Біблілографія

Каталог Почаевских изданий (Библиотека РАН. Санкт-Петербург) // http://www.rasl.ru/e_editions/Heritage/Lavra.pdf Кашуба, Марія, Сулима, Микола, Хижняк, Зоя. Кониський Григорій // КиєвоМогилянська академія в іменах XVII–XVIII ст. (Енциклопедичне видання) / Заг. ред. В. Брюховецького. Київ: «Києво-Могилянська академія» 2001, с. 274–276. Келдыш, Юрий. Ранний русский кант // Очерки и исследования по истории русской музыки. Москва: Советский композитор 1978, с. 64–91. Кисельов, Роман. Жанровий репертуар україномовних видань почаївського Успенського монастиря XVIII – першої третини ХІХ століття // Вісник Львівського університету. Серія книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології, вип. 1. – 2006, с. 72–88. Климов, Валерій. Туптало (Тупталéнко) Данило Савич // Києво-Могилянська академія в іменах. XVII–XVIII ст. (Енциклопедичне видання). Київ: Видавничий дім «КиєвоМогилянська академія» 2001, с. 545–548. Ковальчук, Г., Заболотная, Н. «Почаевский проект»: деятельность Национальной библиотеки Украины имени В. И. Вернадского по исследованию почаевских старопечатных книг // Библиотеки национальных академий наук: проблемы функционирования, тенденции развития. – 2007, вип. 5, с. 341–355. Козаренко, Олександр. Сакральна творчість українських композиторів ХХ століття в контексті національних музично-семіотичних процесів // Українське музикознавство, вип. 30. Київ 2001, с. 138–150. Козаренко, Олександр. Феномен української національної музичної мови. Львів: Наукове Товариство ім. Шевченка, 2000. – 284 с. Колесса, Олександр. Рукописні і палеотипні книги південного Підкарпаття // Congrès international des bibliothécaires et des amis du livre tenu à Prague du 28 juin au 3 juillet, 1926, t. 2: Communications et mémoires. Prague: Imprimerie d’état 1928, p. 236–250. Колесса, Філарет. З царини української музичної етнографії // Музикознавчі праці / Упорядник та автор передмови Софія Грица. Київ: Наукова думка 1970, с. 270–286. Колесса, Філарет. Ритміка українських народних пісень // Музикознавчі праці / Упорядник та автор передмови Софія Грица. Київ: Наукова думка 1970, с. 25–322. Колесса, Філарет. Шкільний співаник: з педагогічної спадщини / Заг. ред., післямова та прим. Святослава Процика. Київ: Муз. Україна 1991. – 224 с. (перевидання). Колосова, Вікторія. Духовні вірші // Історія української літератури: у 8 томах, т. І: Давня література (ХІ – перша половина XVIII ст.). Київ: Наукова думка 1967, с. 433–437. Коляди, або пісні з нотами на Різдво Христове. Жовква: Вид-тво оо. василіян 1925. Коляди і щедрівки з додатком тропарів, кондаків і антифонів на Різдво Христове і Богоявлення. Львів: З друкарні НТШ під зарядом К. Беднарського 1900 (Коштом і заходом тов. «Просвіта»). Коляди і щедрівки на Різдво Христове і Богоявленє. Вінніпеґ: Руська книгарня 1918. – 96 с.

Bibliographie

381

Колядки і щедрівки на фортеп’ян з підложеним текстом / Передмова: Василь Барвінський. Львів: Видання Музичного товариства ім. М. Лисенка [1931]. – 24 с. Коляды на Рождество Христове. Львів: Накладом книгарні Івана Барановського [б. р.]. Коляди О. Нижанківского: для чоловічого хору без супроводу, вид. 2. Львів: Бібліотека музикальна 1893. – 21 с. Коляди церковні. Колядки, щедрівки і желаня / Зібрав о. М. Кінаш. Філадельфія: Друкарня при Сирітськім Домі 1917. – 167 с. (повторне видання: Філадельфія 1923). Коляди і щедрівки на Різдво Христове і Богоявленє. З додатком Коляд чисто народних. Найновіша збірка. Торонто: Накладом Видавництва «Славонія» 1919. – 62 с. Коляди і щедрівки на Різдво Христове і Богоявленнє. з додатком пісень страстних, воскресних і инших пісень церковних. Jersey City, N.J.: З друкарні «Свободи» 1927. – 96 с. Колядки. Петроград: Друкарня братів В. та І. Липників 1914 (перевидання: Київ: «Друкар» 1918. Колядки для чотириголосого хору в обробці Ю. Грох-Грохольського. Дрогобич: Накладом Дрогобицького «Бояна» 1930. Колядки і щедрівки / Упорядкування, вступна стаття, примітки Миколи Глушка. Київ: Музична Україна 1991. – 240 с. Колядки та щедрівки в обробці К. Стеценка, М. Леонтовича та В. Ступницького / Упорядкував П. Терпило. Київ: Газетно-журнальна друкарня [1918]. – 19 с., іл. Колядки та щедрівки / Запис та упорядкування Олександра Яковчука. Київ: Вільна асоціація українських композиторів 1990. Колядки та щедрівки / Упор., передм. і прим. Олександра Дея; нотні матеріали упор. Анатолій Гуменюк; відпов. ред. М. Рильський. Київ: Наукова думка 1965. Колядничок для співу на діточі голоси з фортепяном зладив Осип Залеський. Коломия 1922. Кольбух, Марія. Історія формування збірки кириличних рукописних книг відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника // Рукописна та книжкова спадщина України, вип. 10. Київ 2005, с. 263–276. Кольбух, Марія. Збірка кириличних рукописних книг Наукового товариства імені Шевченка у Львові: історія формування та сучасний стан // Записки Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника: зб. наук. пр., вип. 5 (21) Львів 2013, с. 365–393. Копко, Максим. Пѣсни: часть церковна, ч. 2. Перемишль 1900 («Бѣбліотека музыкальна»). Корм души. Молитвослов для мирян, содержащій обычныи Молитвы и Богослуженія церковныи с объясненіями як то: о Молитвѣ, Церкви и ея частях, Вечерни, Полунощницѣ, Утрени, Часах, Обѣдницѣ и Литургіи св. Іоанна Златоуста: с прибавленім параклиса к Пресв. Богородицѣ, Четырех Акафістов, Парастаса, Пѣсней, Мѣсяцеслова и Пасхаліи. Львов: Изданіем Ставропігійського Института 1907.

382

Біблілографія

Корній, Лідія. Історія української музики, т. І–ІІ. Київ–Харків–Нью-Йорк: Видавництво М. П. Коць 1996, 1998. Корній, Лідія. Проблема зв’язку мистецтв в українській художній культурі XVII– XVIII ст. (шкільний театр і музичне мистецтво) // З історії української музичної культури: тематичний збірник наукових праць. Київ: Компас, 1991, с. 37–46. Корній, Лідія. Українська шкільна драма і духовна музика XVII–XVIII ст. // Європейське Відродження та українська література XIV–XVIII ст.: зб. наук. праць. Київ: Наукова думка 1993, с. 194–214. Корній, Лідія. Українська шкільна драма і духовна музика ХVІІ – першої половини ХVІІІ ст. Київ: Інститут української археографії АН України 1993. – 188 с. Костомаров, Николай. Об историческом значении русской народной поэзии. Харьков: Типография университета 1843 (передруки: Этнографические писания Костомарова, собранные мероприятием Академической комиссии украинской историографии / под. ред. акад. М. Грушевского. Киев 1930; Костомаров, Микола. Об историческом значении русской народной поэзии // Слов’янська міфологія. Київ 1994, с. 44–249). Костомаров, Николай. Народныя пѣсни, собранныя в западной части Волынской губерніи в 1844 году // Малороссийский литературный сборник. Издал Данило Мордовцев. Саратов 1859, с. 179–352. Костюк, Наталія. Музично-літургічні аспекти греко-католицької обрядовості у працях православних дослідників (друга половина ХІХ – початок ХХ століття) // Українська музика. – 2013, ч. 4(10), с. 5 – 20. Костюковець, Лариса. Із спостережень над історією розвитку різдвяних псалмівколядок // ЗНТШ, т. CCXXVI. Львів 1993, с. 238–243. Костюковец, Лариса. Кантовая культура в Белоруссии. Минск: Вышэйшая школа, 1975. – 96 с. Костюковец, Лариса. Стилистика канта и ее претворение в белорусской народной песне: в 2-х кн. Минск: Белорус. гос. академия музыки, 2006. – Кн. 1 – 190 с.; Кн. 2 – 224 с. Котович, Иван (Иоанн). Богогласник, его значение и употребление в народѣ // Виленский вѣстник, 1866. – № 127, с. 17–25. Кривицька, Тетяна. Різдвяна тема в українській хоровій та сценічній музиці періоду Незалежності. Автореф. дис… канд. мистецтвознавства. Одеса 2008. – 18 с. Кримський, Агатангел. Твори в п’яти томах, т. 3: Мовознавство. Фольклористика. Київ: Наукова думка 1973. – 512 с. Криса, Богдана. Книга Еклезіаста в українській бароковій інтерпретації // Літературознавство: доповіді та повідомлення [ІV Міжнародний конгрес україністів, Одеса 26–29 серпня 1999 р.]. Київ: Обереги 2000, кн. І, с. 164–167. Криса, Богдана. Різдвяні та великодні вірші в українській поезії XVII–XVIII ст. // ЗНТШ, т. CCXXI. Львів 1990, с. 33–46. Крист, Евгений. Кобзари и лирники Харьковской губернии // Сборник Харьковскаго Историко-Филологическаго Общества / Под ред. проф. Е. К. Редина, т. 13. Харьков:

Bibliographie

383

Типо-Литография «Печатное дело» 1902, с. 121–133 [Труды Харьковскаго предварительнаго комитета по устройству ХII Археологическаго съезда. – Т. ІІ. – Ч. І–ІІ]. Кудрик, Борис. Огляд історії української церковної музики // Праці греко-католицької богословської академії, т. ХІХ. Львів 1937; перевид: Львів: Ін-тут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 1995 [Серія «Історія української музики», вип. 1]. Кудринский, Федор. Философ без системы (опыт характеристики Григория Саввича Сковороды // Киевская старина. – 1898, № 1, 2, 3. Куземська, Ганна. Похвала любові: Пасхальна симфонія. Київ: «Фенікс» 2008. – 680 с., 110 іл. Лабинцев, Юрий. Многоязычная народная книга восточных славян «Богогласник» // История и культура славян в зеркале языка: славянская лексикография / Сборник Международной конференции. Москва 2005. Лабинцев, Юрий, Щавинская, Лариса [Rez.]: Kyrillische paraliturgische Lieder. Edition des handschriftlichen Liedguts im ehemaligen Bistum von Mukačevo im 18. und 19. Jahrhundert. Cyrilské paraliturgické piesne. Cyrilská rukopisná spevniková tvorba v bývalom Mukačevskom biskupstve v 18.–19. storočí. Hg. Peter Žeňuch. Köln – Weimar – Wien: Böhlau 2006 – 982 S. [Bausteine zur Slavischen Philologie und Kulturgeschichte. N. F. Reihe B: Editionen, Bd. 23]. Лавріненко, Юрій. Лірика і ліричний епос Максима Рильського // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. (у трьох книгах) / Упорядники Василь Яременко, Євген Федоренко, кн. 2. Київ: Видавництво «Рось» 1994, с. 91–99. Лебедев, Александр. Рукописи церковно-археологического музея Императорской Киевской Духовной Академии. Саратов: Электро-типография Волга 1916, т. I. – 474 с. Лев, Василь. Коляди і колядки в селі Старий Яричів Яворівського повіту // Збірник на пошану Зенона Кузелі / Праці філологічної та історично-філософської секції за ред. Володимира Янева, мовний ред. Іван Кошелівець. Париж–Нью-Йорк– Мюнхен–Торонто–Сідней 1962, с. 196–207. Лексикони Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського / Підготовка текстів пам’яток, ком., вступне досл. В. В. Німчука. Київ: Наукова думка 1973. – 541 с. Леонов В. П., Багажков А. К., Гордеева М. Ю., Романова А. А., Савельева Е. А. Совместный российско-украинский проект «Кириллические издания типографии Почаевского монастыря XVIII – первой трети XIX в.: Историко-книговедческое исследование»: этапы и перспективы // Роль книгоиздания в развитии международных научных и культурных контактов: Материалы межд. научн. конф. Москва 2005, с. 178–181. Леонтович, Микола. Духовні хорові твори / Упорядкування та вступна стаття Володимира Іванова. Київ: Музична Україна 1993. – 128 с. Лелекач, Микола. Коритнянський зборник церковних и світських пісень // Подкарпатска Русь, № 7. Ужгород 1929, с. 163–173; № 9. Ужгород 1929, с. 189–198. Либонь, Павло. Церковний спів як релігійно-виховний чинник // Церква і нарід. – Ч. 2. – Кремянець, 1936, с. 364–367.

384

Біблілографія

Ливанова, Тамара. Русская музыкальная культура XVIII века в ее связях с литературой, театром и бытом: исследования и материалы, т. І: Москва: Музгиз 1952. – 536 с. Лира й ийи мотивы: зибрав в Кыивщыни П. Демуцкий. Київ 1903. – 58 с. Лисенко, Микола Кант розп’яттю Христову / Ред. Василь Барвінський. Львів 1936. Видано заходом Українського народного хору в українській станиці у м. Каліші. Лисенко, Микола. Народні музичні інструменти на Україні. Київ: Мистецтво 1955. – 61 с. Лисенко, М. Пречиста Діво, Мати Руського краю / Видано заходами Українського народного хору в українській станиці у м. Каліші 1936. Лобода, Андрій [Rez.]: С. Щеглова. «Богогласник». Историко-литературное изслѣдование // Записки філологічного відділу Української Академії Наук, кн. I. Київ 1918, с. 128. Лужицький, Григорій. Словник чудотворних богородичних ікон України // Interpido Pastori: Науковий збірник на честь Блаженнішого Патріарха Йосифа в честь 40-ліття вступлення на Галицький престіл 1. ІХ. 1944. Рим 1984, с. 153–188. Ляшенко, Іван. Національне та інтернаціональне в музиці. Київ: Наукова думка, 1991. – 270 с. Максим Березовський: хоровi духовнi твори. Київ: Центр Музичної інформації СКУ 1995. – 116 с. Малинка, Александр. Заметка о двух лирниках Черниговской губернии // Этнографическое обозрѣние. Москва 1902, № 2, с. 148–160. Малинка, Александр. Лирник Андрий Корниенко // Киевская старина, т. L, сентябрь. – 1895, с. 59–64. Малинка, Александр. Лирник Евдоким Мыкитовыч Мокровиз // Киевская старина, т. ХLVI, сентябрь. – 1894, с. 434–444. Малый Богогласник. Львів 1891. Малорусский вертеп Гр. П. Галагана с предисловием П. И. Житецкого // Киевская старина, т. IV. – 1882, октябрь, с. 1–38. Марковський, Євген. Український вертеп: розвідки і тексти // Матеріали з української народної драми, вип. 1. Київ: Друкарня Всеукраїнської академії наук 1929. – 201 с. (Матеріали до української народної драми). Маслов, Сергей. Лирники Полтавской и Черниговской губернии // Сборник Харьковскаго Историко-Филологическаго Общества / Под ред. проф. Е. К. Редина, т. 13. Харьков: Типо-Литография «Печатное дело» 1902, с. 217–226 (Труды Харьковскаго предварительнаго комитета по устройству ХII Археологическаго съезда, т. ІІ, ч. І–ІІ). Маслов, Сергей. Обзор рукописей библиотеки Императорского Университета св. Владимира. Киев 1910. Матеріяли для культурної і громадської історії Західньої України, т. І: Листування І. Франка і М. Драгоманова / Зібрано з автографів Наукового товариства імені Шевченка і Українського національного музею у Львові. Київ 1928. Матеріали з історії української музики. Партесний концерт / Упорядник та автор вступної статті Н. Герасимова-Персидська. Київ: Музична Україна 1976.

Bibliographie

385

Матійчин, Ірина. Отець Лев Джулинський в історії розвитку української духовної пісні кінця ХІХ – початку ХХ століття // Наукові записки. Серія: Мистецтвознаство. – 2011. – № 1, с. 97–103. Матійчин, Ірина. Паралітургійна спрямованість василіянської пісенності // Наукові записки. Серія: Мистецтвознавство. – Тернопіль, 2014. – Вип. 2. – С . 57–63. Матійчин, Ірина. Українська духовна пісня в галицьких авторських пісенних збірках кінця XIX – першої половини XX ст. // Вісник Прикарпатського університету: Мистецтвознавство, вип. XII–XIII. Івано-Франківськ 2008, с. 133–139. Матійчин, Ірина. Українська католицька преса як фактор розвитку василіанської пісні кінця ХІХ – першої половини ХХ століть. Наукові записки ТДПУ: Серія: Мистецтвознавство, № 1 (10). Тернопіль – Київ 2003, с. 68–77. Матіяш, Дзвенислава. Особливості поетики української барокової духовної пісні (на матеріалі покаянних пісень) // Маґістеріум. Літературознавчі студії, вип. 4. Київ 2001, с. 21–26. Маценко, Павло. Українські канти. Вінніпеґ: Накладом Товариства «Волинь» 1981. – 22 с. Мацюк, Орест. Папір та філіграні на українських землях (XVI – початок ХХ ст.). Київ: Наукова думка, 1974. – 396 с. Мацюк, Орест. Філіграні архівних документів України XVII–XVIII ст. Київ: Наукова думка 1992. – 352 с. Медведик, Галина. Дещо з передісторії марійного гимну «Пречиста Діво, Мати Руського краю», інтерпретованого Миколою Лисенком // У вінок шани корифеям: зб. наук. праць. Дрогобич: Відродження 2003, с. 103–107. Медведик, Юрій; Медведик, Галина. Обробка барокової духовної пісні як сфера зацікавлень українських композиторів «нової школи» української церковної музики першої третини ХХ століття (до навчального курсу «Хорознавство») // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури, вип. ХХVІІІ. 2011, с. 232–239. Медведик, Галина, Медведик, Юрій. Релігійна та етнопедагогічна сутність українських різдвяних пісень (за матеріалами маловідомих друкованих видань середини ХІХ початку ХХ ст.) // Актуальні питання гуманітарних наук: міжвузівський зб. наук. праць молодих вчених ДДПУ ім. І. Франка, вип. 11. Дрогобич 2015, c. 70–79. Медведик, Юрій. Автори пісень почаївського Богогласника (Джерелознавчотекстологічне дослідження) // ЗНТШ. Праці Музикознавчої комісії, т. ССLXVII. Львів 2014, с. 287–317. Медведик, Юрій. Археографічні та кодиколого-палеографічні проблеми дослідження духовнокантових рукописних пам’яток // Теорія і практика педагогічного процесу: зб. наук. праць // Проблеми сучасного мистецтва і культури. Київ – Харків: Каравела 2000, с. 196–205. Медведик, Юрій. Барокова духовна пісня у лірницькому репертуарі другої половини XIX – початку XX ст. (до проблем дослідження) // Ставропігійські філософські студії: Ultima ratio: зб. наук. праць з музикознавства, психології, педагогіки та філософії освіти, вип. 5. Львів 2011, с. 33–44.

386

Біблілографія

Медведик, Юрій. Білецького Стефана співаник // Енциклопедія: Наукове товариство імені Шевченка, т. 2: Бібл – Вес. Київ – Львів – Тернопіль 2014, с. 137. Медведик, Юрій, Мельник Ярослава. «Богогласник» // Енциклопедія: Наукове товариство імені Шевченка, т. 2: Бібл – Вес. Київ-Львів-Тернопіль 2014, с. 220–224. Медведик, Юрій. «Богогласник» — визначна пам’ятка української музичної культури ХVІІ–ХVІІІ століть // ЗНТШ, т. CCXXXII. Львів 1996, c. 59–80. Медведик, Юрий. Богогласник: источниковедческие вопросы истории исследования сборника и его песенных текстов // Богогласник: внебогослужебные песнопения на праздники Господские, Богородичные и святых / ред.- сост. А. В. Романычева. Москва: Издательский Совет РПЦ 2002, с. 166–173. Медведик, Юрій. «Богогласник» — найвидатніша пам’ятка української духовної лірики ХVІІ–ХVІІІ ст. (джерелознавчий та етнологічний аспекти) // Народна творчість та етнографія. – 1992. – № 5–6 (237–238), с. 44–49. Медведик, Юрій. «Богогласник» — перша друкована антологія духовних пісень в Україні // Актуальні питання гуманітарних наук: міжвузівський зб. наук. праць молодих вчених ДДПУ ім. Івана Франка, вип. 12. Дрогобич 2015, c. 89–96. Медведик, Юрій. Брестовського Федора співаник // Енциклопедія: Наукове товариство імені Шевченка, т. 2: Бібл – Вес. Київ – Львів – Тернопіль 2014, с. 352. Медведик, Юрій. Вагановського Стефана співаник // Енциклопедія: Наукове товариство імені Шевченка, т. 2: Бібл – Вес. Київ – Львів – Тернопіль 2014, с. 464–465. Медведик, Юрій. Велигорського Івана співаник // Енциклопедія: Наукове товариство імені Шевченка, т. 2: Бібл – Вес. Київ – Львів – Тернопіль 2014, с. 542. Медведик, Юрій. Віднайдений Шаришський співаник – цінний рукописний документ українсько-словацько-польських культурних взаємин XVII–XVIII ст. // ЗНТШ, т. CCLVIII. Львів 2009, с. 441–454. Медведик, Юрій. Гимнографічні джерела української духовної пісні // Каλоφωνіа: науковий збірник з історії церковної монодії та гимнографії, ч. 1. Львів: Видавництво УКУ 2002, с. 133–139. Медведик, Юрій. Ґенеза та специфіка кодифікування українських духовних кантів на ранній стадії рукописної практики жанру (кінець XVI–XVII ст.) // Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського, вип. 16: Культурологічні проблеми української музики (Наукові дискурси пам’яті академіка І. Ф. Ляшенка). Київ 2002, с. 225–234. Медведик, Юрій. Дві передвеликодні страсні пісні кінця XVII – початку XVIII ст. (джерелознавчі, текстологічні, релігійно-виховні аспекти) // Мистецтвознавчі записки, вип. 19. Київ 2011, с. 10–17. Медведик, Юрій. Деякі зауваги щодо релігійно-виховної спрямованості духовної поезії та пісні К.-Т. Ставровецького та Й. Ґалятовського // Мистецтвознавчі записки, вип. 19. Київ: Міленіум 2011, с. 203–210. Медведик, Юрій. Деякі тенденції становлення і розвитку церковно-слов’янського пісенного репертуару в паралітургійній культурі Закарпаття та Східної Словаччини

Bibliographie

387

від середини XVII до початку XIX ст. // Slovenská, latinská a cirkevnoslovanská náboženská tvorba 15.–19. storočá. Bratislava: Vydavatel’ské družstvo Lúč 2002, s. 422–440. Медведик, Юрій. Джерелознавчі, текстологічні та стильові аспекти дослідження українських духовних пісень XVII–XVIII століть // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: зб. наук. праць, вип. 9. Київ 2009, с. 139–142. Медведик, Юрій. До питання дослідження впливу сакральної монодії на українську барокову паралітургічну творчість (джерелознавчий погляд) // Науковий вісник НМАУ ім. П. Чайковського, вип. 15: Сакральна монодія: її богословська, літургічна та естетична сутність. Київ 2001, с. 71–77. Медведик, Юрій. Дослідження давньої української пісенності у працях вчених львівського осередку медієвістів // Народна творчість та етнографія. – 2002. – № 5–6, с. 82–88. Медведик, Юрій. Духовна пісня в українських літературознавчих студіях // Musica Humana, ч. 2. Львів 2005, с. 124–135 [=Наукові збірки ЛДМА ім. М. Лисенка, 10]. Медведик, Юрій. Духовні канти в честь чудотворних храмових святинь Галичини // Українське музикознавство, вип. 30. Київ 2001, с. 90–103. Медведик, Юрій. Духовні пісні чудотворній іконі Почаївської Богородиці у «Богогласнику» // Богородиця і українська культура: тези доповідей і повідомлень Міжнародної наукової конференції. Львів 1995, с. 39–42. Медведик, Юрій. Еволюція німецьких славістичних студій над українською духовною піснею XVII–XVIII ст. // Часопис Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, № 3 (8). Київ 2010, с. 106–120. Медведик, Юрій. Жанрово-стильові особливості української духовної пісні XVII– XVIII ст. // Каλоφωνіа: науковий збірник з історії церковної монодії та гимнографії, ч. 2. Львів: Видавництво УКУ 2004, с. 213–224. Медведик, Юрій. Інтердисциплінарні студії над давньою українською духовною піснею // Вісник Львівського університету. Серія мистецтвознавство, вип. 12. – 2013, с. 60–76. Медведик, Юрій. Інтерпретація барокової духовнопісенної творчості у лірницькому виконавстві другої половини XIX – початку XX століть // Ставропігійські філософські студії: Ultima ratio: Зб. наук. праць з музикознавства, психології, педагогіки та філософії освіти, вип. 5. Львів 2011, с. 33–44. Медведик, Юрій. Історія української музики: духовнопісенна (кантова) творчість XVII–XVIII ст. / Посібник [для студентів вищих навчальних закладів України]. Дрогобич: РВВ ДДПУ ім. Івана Франка 2011. – 132 с. Медведик, Юрій. З історії духовнокантової культури Слобожанщини ХVІІІ століття // Проблеми особистісної орієнтації педагогічного процесу: зб. наук. праць // Проблеми сучасного мистецтва та культури. Харків: Каравела 2000, с. 161–168. Медведик, Юрій. З історії створення та побутування двох східногалицьких іконославильних кантів 20-х років ХVІІІ століття // Musica Galiciana, t. 5: Kultura

388

Біблілографія

muzyczna Galicji w kontekście stosunków polsko-ukraińskich (od doby piastowsko-książęcej do roku 1945), Rzeszów 2000, s. 44–52. Медведик, Юрій. Кам’янський Богогласник // Українська музична енциклопедія, т. 2. Київ 2008, с. 301. Медведик, Юрій. Катехизаційна спрямованість духовнокантової творчості як один із чинників християнізації суспільства // Київське музикознавство, вип. 6. Київ 2001, с. 24–33. Медведик, Юрій. Латинсько-польсько-словацькі елементи в українській духовній пісні // Musica Humana: збірник статей кафедри музичної україністики ЛДМА ім. М. Лисенка, ч. 1. Львів: Видавництво УКУ 2003, с. 251–260. Медведик, Юрій. Левицький Михайло // Українська музична енциклопедія. т. 3. Київ 2011, с. 56. Медведик, Юрій. Левицький Теодор // Українська музична енциклопедія, т. 3. Київ 2011, с. 58. Медведик, Юрій. Левицький Іван // Українська музична енциклопедія, т. 3. Київ 2011, с. 54–55. Медведик, Юрій. Левковський Дмитро // Українська музична енциклопедія, т. 3. Київ 2011, с. 63. Медведик, Юрій. «Ліра і її мотиви»: науково-дослідницькі передумови створення збірника, його специфіка та репертуар // Демуцький П. Д. Ліра і її мотиви. Додатки. Біографічні матеріали. Харків 2012, с. 18–43. Медведик, Юрій. «Ліра і її мотиви» (Інципітарій текстів). Примітки (у співавторстві з Ольгою Геращенко) // Демуцький П. Д. Ліра і її мотиви. Додатки. Біографічні матеріали. Харків 2012, с. 124–156. Медведик, Юрій. Лірницький «Богогласник» Порфирія Демуцького До 110-ліття виходу у світ збірника «Ліра та її мотиви» // Мистецтвознавство України: зб. наук. праць, вип. 13. – 2013, с. 79–90. Медведик, Юрій. Мастиборський Іван // Українська музична енциклопедія, т. 3. Київ 2011, с. 333. Медведик, Юрій. Михайло Возняк – дослідник давньоукраїнських псальмів і кантів // Народна творчість та етнографія. – 2003. – № 1–2, с. 10–14. Медведик, Юрій. Музикознавчі студії над українською музично-поетичною паралітургійною спадщиною XVII–XVIII ст. // Мистецтвознавство України: зб. наук. праць, вип. 2. Київ: Кий 2001, с. 99–107. Медведик, Юрій. Напрямки та пріоритети вивчення української духовної пісні львівськими дослідниками упродовж останньої чверті ХІХ – першої третини ХХ ст. // Вісник Львівського університету. Серія мистецтвознавство, вип. 11. – 2012, с. 13–30. Медведик, Юрій. Національна духовнокантова творчість у контексті діалогу музичних культур країн Центрально-Східної Європи // Діалог культур: Україна у світовому контексті: зб. наук. праць / упор. і відповідальний редактор С. Черепанова, вип. 5. Львів: Світ 2000, с. 133–143.

Bibliographie

389

Медведик, Юрій. Національно-патріотичні та історичні мотиви в українській духовнопісенній творчості XVII–XVIII ст. // Українське музикознавство, вип. 31. Київ 2001, с. 17–30. Медведик, Юрій. Невідомі духовні пісні Дмитра Левковського останньої чверті ХVІІІ – поч. ХІХ століть // ЗНТШ, т. CCXXVI. Львів 1993, c. 223–237. Медведик, Юрій. Некоторые аспекты текстологического исследования украинских духовных песен XVII–ХVІІІ вв. // Гимнология: ученые записки Научного центра русской церковной музыки имени протоиерея Димитрия Разумовского // Материалы Межд. научной конф. «Памяти протоиерея Димитрия Разумовского» («130-летию Московской консерватории»), вып. 1, кн. 2. Москва: «Композитор» 2000, с. 438–446. Медведик, Юрій. Нижньо-Тварозький співаник середини 30-х років ХVІІІ ст.: його місце в українській духовнокантовій культурі та рукописній традиції жанру // Slovensko-rusinsko-ukrajinské vzt’ahy od obrodenia po súčasnost’. Bratislava: Slavistický cabinet SAV 2000. s. 350–369. Медведик, Юрій. Нове дослідження німецького славіста Ахіма Рабуса про тексти українських духовних пісень XVII – XVIII ст. // Laudatio: ювілейна збірка наукових праць на пошану професора Юрія Ясіновського. – Львів, 2014. – С. 40–57. Медведик, Юрій. Новий вектор дослідження української та східнослов’янської духовнопісенної культури XVII–XIX ст. у її зв’язках із західноєвропейським світом // Мистецтвознавчі записки. – Вип. 19. Київ: Міленіум 2011, с. 353–355. Медведик, Юрій. Особливості систематизації духовнокантового репертуару в співаниках тематично-календарного структурного типу // Наукові записки ТДПУ: Серія: Мистецтвознавство, № 1 (4). Тернопіль 2000, с. 53–57. Медведик, Юрій. Польськомовні барокові пісні (канти) Йоаникія Ґалятовського (текстова специфіка, джерелознавчі аспекти) // Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського, вип. 102: Старовинна музика. Сучасний погляд, вип. 5. Зб. статей. Київ 2011, с. 156–180. Медведик, Юрій. Позацерковна барокова музично-поетична творчість українців у дослідженнях Михайла Возняка // Наукові записки ТДПУ, серія: Мистецтвознавство, № 1 (6). Тернопіль 2001, с. 15–20. Медведик, Юрій. Почаївський «Богогласник» // Музика. – 1992. – № 4, с. 15–17. Медведик, Юрій. Рецепція іконославильних пісень українського Полісся, Поділля, Волині та Галичини в співочій культурі XVIII–XIX ст. Мукачівської єпархії // Analecta Instituti studiis spiritualitatis orientalium occidentaliumque provehendis nomine p. Michatlis Lacko appellati, vol. 6: Stav výskumu Mukačevsko-Užhorodského nápevu: súbor štúdií. Košice – Trnava: Vydavatel’stvo Dobrá kniha 2010, s. 165–194. Медведик, Юрій. Рецепція словацького канціонала Cantus Catholici (1655 р.) в українській паралітургічній творчості другої половини XVII–XVIII ст. (до проблеми дослідження) // Cantus Catholici a duchovná pieseň 17. storočia v strednej Európe: zborník z konf. / red. Ladislav Kačic. Bratislava: Slavistický cabinet SAV 2002, s. 155–166.

390

Біблілографія

Медведик, Юрій. Роль духовної піснетворчості у формуванні релігійного та національно-патріотичного світогляду українців доби Бароко // Роль сприйняття мистецтва у формуванні особистості та суспільного етосу // Rola odbioru sztuki w formacji osoby a etos spoleczny. – Львів-Rzeszów, 2014. – С. 117–130. Медведик, Юрій. Рукописні співаники другої половини XVII – початку ХХ ст. у контексті джерелознавчо-текстологічних досліджень почаївського «Богогласника» // ЗНТШ, т. CCLVIII. Львів 2009, с. 455–483. Медведик, Юрій. Рукописний збірник духовних пісень: шлях від укладача до дослідника (соціальний статус переписувача, науково-пошукова місія колекціонера) // Науковий вісник НМАУ ім. П. Чайковського, вип. 88, ч. 2: Старовинна музика – сучасний погляд. Київ 2009, с. 213–226. Медведик, Юрій. Рукописний співаник XVIII століття як пам’ятка духовнопісенної культури українців // ЗНТШ, т. CCXLVII. Львів 2004, с. 213–224. Медведик, Юрій. Рукописні та друковані збірники духовних кантів у фонді Антіна Петрушевича (питання джерелознавства та текстології) // Наукові записки ТДПУ, серія: Мистецтвознавство, № 2 (3). Тернопіль 1999, с. 67–71. Медведик, Юрий. Современные немецкие славистические исследования восточнославянского барочного духовнопесенного творчества (конец ХХ – начало ХХІ вв.) // Bibel, Liturgie und Frömmigkeit in der Slavia Byzantina: Festgabe für Hans Rothe zum 80. Geburtstag. Hg. D. Christians, D. Stern, V. Tomelleri. München: Otto Sagner 2008, S. 419–439. Медведик, Юрій. Становлення та розвиток духовнопісенної культури Мукачівської єпархії впродовж XVIII – XIX ст. крізь призму досліджень словацького славіста Петера Женюха // Каλоφωνіа: наук. зб. з історії церковної монодії та гимнографії, ч. 5. Львів 2010, с. 174–197. Медведик, Юрій. Східнослов’янська духовнопісенна творчість у славістичних студіях середини − другої половини ХІХ ст. // Музикознавчі студії, вип. 8. Луцьк 2011, с. 139–149. Медведик, Юрій. Теологічно–катехизаційна сутність господських пісень почаївського «Богогласника» // Науковий вісник НМАУ ім. П. Чайковського, вип. 78: Мистецтвознавчі пошуки: збірник наукових статей та есе, присвячений ювілею Ніни Олександрівни Герасимової-Персидської. Київ 2008, с. 172–184. Медведик, Юрій. Теоретико-практичні питання археографії та текстології в контексті навчальних дисциплін музично-джерелознавчого циклу (за матеріалами рукописів XVI–XIХ ст.) // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: зб. наук. Праць, вип. 26. Київ: Міленіум 2011, с. 337–344. Медведик, Юрій. Українська духовна піснетворчість ХVІІ–ХVІІІ століть (загальна характеристика) // Українське музикознавство, вип. 28. Київ 1998, с. 94–105. Медведик, Юрій. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть. Львів: Видавництво УКУ 2006. – 324 с. [Серія «Історія української музики», вип. 15: Дослідження].

Bibliographie

391

Медведик, Юрій. Українська духовна пісня (кант) XVII–XVIII ст. // Dedičstvo duchovnej piesňovej kulútry medzi slovanským Východom a Zýpadom / Ed. Peter Žeńuch. Bratislava: Slavistický ústav Jána Stanislava SAV 2013. – S. 67–94. Медведик, Юрій. Українська духовна пісня: становлення та розвиток // Počiatky krest’anskej hudby v Európe. Bratislava: Vydavatel’stvo Dobrá kniha 2005, s. 235–241. Медведик, Юрій. Українська та східнослов’янська барокова духовна пісня у дослідженнях сучасних західноєвропейських славістів // Вісник Прикарпатського університету: Мистецтвознавство, вип. XХІ–XХІІ. Івано-Франківськ 2011, с. 125–129. Медведик, Юрій. Українські богородичні канти другої половини ХVІІ–ХVІІІ століть // Народна творчість та етнографія. – 1999. – № 4, с. 71–80. Медведик, Юрій. Українські духовні пісні у львівських польськомовних стародруках XVIII ст. // Musica Galiciana: Наукові збірки ЛДМА ім. М. Лисенка / Редакторупорядник О. Зелінський, т. 6. Львів: Манускрипт 2001, с. 17–25. Медведик, Юрій. Українські духовні пісні як жанр національної барокової культури // Духовний світ бароко: зб. статей. Київ: Центр музичної україністики НМАУ 1997, с. 1–12. Медведик, Юрій. Українські набожні пісні ХVІІ–ХVІІІ ст. (Різдвяний цикл) // Народна творчість та етнографія. – 1994. – № 4 (249), с. 18–23. Медведик, Юрій. Унікальна антологія української лірики: деякі спостереження над почаївським «Богогласником» 1790–1791 рр. // Слово і час. – 1997. – № 3, с. 27–29. Медведик, Юрій [Rez.]: Dedičstvo duchovnej piesňovej kultúry medzi slovanským Východom a Západom / Ed. Peter Žeňuch. Bratislava: Slavistický ústav Jána Stanislava SAV, 2013. – S. 7–36 // ЗНТШ, т. ССLXVII. Львів 2014, с. 458–462. Медведик, Юрій [Rez.]: Kyrillische paraliturgische Lieder. Edition des handschriftlichen Liedguts im ehemaligen Bistum von Mukačevo im 18. und 19. Jahrhundert. Cyrilské paraliturgické piesne. Cyrilská rukopisná spevniková tvorba v bývalom Mukačevskom biskupstve v 18.–19. storočí. Hg. P. Žeňuch [Bausteine zur Slavischen Philologie und Kulturgeschichte. N.F. Reihe B: Editionen, Bd. 23] // ЗНТШ, т. CCLVIII. Львів 2009, S. 562–565. Медведик Ю. [Рец.]: Rabus A. Die Sprache ostslavischer geistlicher Gesänge im kulturellen Kontext. – Freiburg i. Br., 2008. – 401 S. [Monumenta linguae slavicae dialecti veteris. Fontes et dissertationes. – T . LII] // ЗНТШ, т. ССLXVII. Львів 2014, с. 419–432. Мельник, Ярослава. Апокрифіка Івана Франка: проблема рецепції та інтерпретації / Автор. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філологічних наук. Львів 2006. – 35 с. Місько, Галина. Різдвяні коляди на Тернопільщині. Генеза та сучасність // Мистецтвознавство України: зб. наук. праць, вип. 13. Київ: Фенікс 2013, с. 110–115. Микитась, Василь. Розвідки І. Франка про давню поезію // Іван Франко як дослідник давньої української літератури. Київ: Наукова думка 1988, с. 239–282. Микитась, Василь. Давні книги Закарпатського краєзнавчого музею. Львів: Видавництво Львівського університету 1964. – 85 с. Микитась, Василь. Давні рукописи і стародруки. Опис і каталог, ч. 1–2 . Ужгород 1961. – 95 с.; Львів 1964. – 82 с.

392

Біблілографія

Микола Лисенко. Релігійні твори для мішаного хору / Упорядкування, редакція та вступна стаття Мстислава Юрченка. Дрогобич: Відродження 1993. Мікула, Ольга. Українські колядки в дослідженні Олени Пчілки // Вісник Львівського університету. Серія філологічна, вип. 27. Львів 1999, с. 147–154. Миловидов, Александр. Описание славяно-русских старопечатных книг Виленской Публичной библиотеки (1491–1800). Вильно 1908. – 160 с. Мирович, Н. (Добрянский, Флавиан) Библиографическое и историко-литературное изслѣдование о Богогласнике. Вильна: Типогр. губернского правления 1876. – 90 с. Мишанич, Олекса. Григорій Сковорода і усна народна творчість. Київ: Наукова думка 1976. – 82 с. Мишанич, Олекса. Кониський Георгій // Українська Літературна Енциклопедія: в 5 томах, т. ІІ: Д–К Київ: Гол. ред. УРЕ ім. М. Бажана 1990, с. 552–553. Мишанич, Олекса. Література Закарпаття XVII–XVIII ст.: історико-літературний нарис. Київ: Наукова думка 1964. – 116 с. Мишанич, Олекса. Український контекст давньої літератури Закарпаття // Крізь віки: літературно-критичні та історіографічні статті й досл. Київ: Обереги 1996. Мишанич, Олекса. Українська література другої половини ХVІІІ ст. і усна народна творчість. Київ: Наукова думка 1980. – 342 с. Михайлова, Катя. О семантике странствующего певца-нищего в славянской народной культуре // Язык культуры: семантика и грамматика. Москва 2004, с. 138–156. Музейное собрание рукописей Государственной библиотеки СССР им. В. И. Ленина. Описание, т. I. Москва 1961. Музыкальный энциклопедический словар / Главный редактор Г. В. Келдыш. Москва: Советская энциклопедия 1991. Муха, Антон. Мастиборський // Композитори України та української діаспори: Довідник. Київ: Музична Україна 2004. – 352 с. Мушинка, Микола. Академік Володимир Гнатюк як дослідник фольклорних скарбів Закарпатської України // Народна творчість та етнографія. – 2002. – № 5–6, с. 3–14. Назар Стодоля (драма) Т. Г. Шевченка // Основа. 1862, жовтень, с. 3–39. Назаренко, Євген. Подільскі родичі Достоєвського // Подільські Вісті. – 2004, № 143 (http:// www.tovtry.kp.km.ua/ua/history/statti/podilski_rodychi_dostoevskogo.html) Народныя пѣсни Галицкой и Угорской Руси, собранныя Я. Ф. Головацким, ч. ІІІ, отд. 2. Москва 1878. Народовѣщаніє: слово к народу католіческому чрез монахов чина Святого Василія Великаго в провѣнціи Полской званїю катихистічному прилежащих в повѣтѣ Кременецком 1756 года проповіданоє [Почаїв 1768]. Науменко, Володимир. Рукописный альбом А. Ищенко 1780–1782 гг. // Киевская старина, т. XXIV. – 1889, февраль, с. 488–492. Нейман, И. (Нейман, Чеслав). Малорусский пѣсенник ХVІІІ века (из собрания рукописей Т. В. Кибальчича) // Киевская старина, т. ХІХ. – 1884, , май, с. 153–158.

Bibliographie

393

Немкович, Олена. Микола Грінченко: нарис про життєвий і творчий шлях. Київ: Наукова думка 1988. – 96 с. Німчук, Василь. Конфесійне питання і українська мова кінця XVI – початку XVII століть // Берестейська унія і українська культура XVII століття: Матеріали Третіх «Берестейських читань» / Ред. Б. Ґудзяк, співред. О. Турій. Львів: Місіонер 1996, с. 1–34. Німчук, Василь; Передрієнко, Віталій. Лiтературна мова української народностi // Українська народнiсть: нариси соцiально-економiчної i етнополiтичної iсторiї. Київ: Наукова думка 1990, с. 223–234. Німчук, Василь. Славинецький Є. // Українська мова: Енциклопедія: вид. 2-е, виправлене і доповненне. Київ: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, с. 607. Новий український колядник / Давні коляди та щедрівки і десять нових патріотичних коляд, а крім того святочні желання, відповідні при коляді на «Рідну школу» і інші народні цілі. Львів: Накладом «Народньої справи» 1929. Новое собрание пѣсней церковных, изъятых из Богогласника, изд. 5. Перемишль: Печатня Л. Джулынского [б. р.]. – 224 с. Новомодні коляди Гриця Щипавки. Чернівці: з друкарні Товариства «Австрия» 1903. Нудьга, Григорій. Не бійся смерті / Повість – есе. Історичний нарис. Київ: Радянський письменник 1991. – 432 c. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян / Извлечено из нынешнего народного быта и составлено Николаем Маркевичем. Киев 1860. Олексин, Галина. Стабільні та мобільні компоненти в процесі фольклоризації коляд Західного Поділля // Наукові записки ТДПУ, серія 9: Музичне мистецтво, № 1, Тернопіль 1998, с. 39–46. Оленський, Євген [Ольховський, Андрій]. Пречиста Діва Марія в українській музиці // Поклін Марії: Українська еміґрація в Німеччині Пречистій Діві Марії владичиці і опікунці України / Редактор Теодор Курпіта. Мюнхен: Накладом видавництва релігійної літератури 1947, с. 124–133. Ольховський, Андрій. Нарис історії української музики / під ред. проф. Бориса Асаф’єва (Ігор Глєбов). Київ: Державне видавництво «Мистецтво» 1941. – 358 с. (Перевидано: Київ: Музична Україна, 2003, Підготовка до друку, наукова редакція, вступна стаття, коментарі д-ра мистецтвознавства, проф. Л.П. Корній. – 512 с.). Описание рукописей князя Павла Петровича Вяземского. СПБ 1902 (Общество любителей древней письменности). Описание рукописей Виленской публичной библиотеки церковно-славянских и русских составил Ф. Добрянский. Вильна, 1882. Описание рукописного отдела Библиотеки Академии Наук СССР. Стихотворения, романсы, поэмы и драматические сочинения XVII – первая треть ХІX в. / составитель И. Ф. Мартынов. Ленинград 1980, т. IV, вып. 2. Опис рукописів Народного Дому з колекції Антіна Петрушевича: Рукописи львівських збірок / упор. Іларіон Свенціцький, т. VI. вип. 2 // Українсько-руський архів. Львів 1911. Охріменко, Павло. Взаємозв’язки давніх української і білоруської літератур // Україн-

394

Біблілографія

ська література ХVІ–XVІІІ ст. та інші слов’янські літератури. Київ: Наукова думка 1984, с. 80–95. Памятники русской духовной музики: тысяча лет русской церковной музыки 988 – 1988 / Monuments of Russian Sacred Music: one thousand years of russian church music / Главный ред. Владимир Морозан, серия І, т. І. Вашингтон: Русская музыка 1991. Панченко, Александр. Новоиерусалимские поэты // Русская стихотворная культура XVII века. Ленинград: Наука 1973, с. 103–115. Панькевич, Іван. Новонайдені старинні світські пісні в підкарпатському пісеннику // Подкарпатска Русь, вип. 11, ч. 1. Ужгород 1934, с. 47–62. Папп, Стефан. Духовна пісня на Закарпатті // Analecta Ordinis S. Basilii Magni, vol. VІІ (ХІІІ). Romae: PP Basiliani 1971, с. 114–142. Пархоменко, Лю. Богогласник // Українська музична енциклопедія, т. І. Київ: ІМФЕ ім. М. Рильського 2006, с. 228–229. Пелешенко, Юрій. «Плач Богородиці» в українській літературі // Медієвістика: зб. статей, вип. 1. Одеса 1998, с. 30–40. Піхура, Гай. [Гай Пікарда; Guy Picarda]. Царкоўная музыка на Беларусі // Божым шляхам: двумесячны часапіс беларускае рэлігійнае думкі, № 84: may–june. London 1964, с. 7–12. (Передрук: Царкоўная музыка на Беларусі // Спадчына, вип. 4. Мінськ 2000, с. 61–94). Перетц, Владимир. Историко-литературные изслѣдования и материалы, т. 1, ч. 1. СПб.: Типография Ф. Вайсберга и П. Гершунина 1900. – 425 с. Перетц, Владимир. К исторіи польскаго и русскаго народного театра (Нѣсколько интермедій XVII–XVIII столѣтій) // ИОРЯС, кн. І. – 1909, с. 51–104. Перетц, Владимир. Малорусскія вирши и пѣсни в записях XVI–XVIII вѣков, вып. I–XXII. Санкт-Петербург: Типографія Императорской Академии наук 1899. (Отдельный оттиск из ИОРЯС, т. IV, кн. 4 (1899), с. 1218–1303). Перетц, Владимир. Новые труды по источниковѣденію древне-русской литературы и палеографіи. Критико-библіографический обзор, т. І–VIII: С приложеніем текстов нѣкоторых памятников литературы. Кіев 1905. – 86 с. Перетц, Владимир. Новые труды по источниковѣденію древне-русской литературы и палеографіи. Критико-библіографический обзор, т. XXXVII–XLVI: С приложенім украинских пѣсен по рукописи XVIII в. Кіев: Типографія Императорского Университета св. Владиміра 1906. – 66 с. Перетц, Владимир. Новые данные для истории старинной украинской лирики // Известия ОРЯИС Императорской Академии наук. – 1907, т. 12, № 1, с. 144–184. Перетц, Владимир. Очерки старинной малорусской поэзии. СПб. 1903. – 39 с. Перетц, Владимир. Рукописи библиотеки Московского университета, Самарских библиотек и музея и минских собраний. Ленинград 1934. Перетц, Владимир. Угро-русский песенник начала XVIII века // Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI–XVIII веков. Москва – Ленинград: Издательство АН СССР 1962, с. 162–182.

Bibliographie

395

Петров, Николай. Описание рукописей Церковно-археологического музея при Киевской Духовной академии, вып. 1. Киев: Типография С. Т. Еремеева 1875; вып 2. Киев: Типография В. Давиденко 1877. Петров, Николай. Очерки из истории украинской литературы ХVІІІ века. Киевская искусственная литература XVIII века, преимущественно драматическая. Киев: Типография С. Т. Еремеева 1880. – 152 с. Петрушевич, Антин. Сводная галицко-русская лѣтопись с 1772 до конца 1800 года, ч. III. Львів 1889. Пехник, Галина. Різдвяні та великодні вірші-орації: нетиповий погляд на ґенезу жанру // Верховина: збірник наукових праць на пошану професора Олекси Мишанича знагоди його 70-річчя. Дрогобич: Коло 2003, с. 251–262. Пєцух М. Пісні набожния // Варта: періодичний часопис об’єднання лемків у Польщі. – 1997, № 1 (16), с. 24–25. Пивоваров, Микола. Література періоду посилення кріпосницького гніту та зародження капіталізму // Історія української літератури, т. І. Київ: Видавництво АН Української РСР 1954, с. 93–124. Письменна, Оксана, Цибух-Петришин, Орися. Коляди та щедрівки в обробках західноукраїнських композиторів XIX–XX століть // ЗНТШ, т. CCLVIII: Праці музикознавчої комісії. Львів 2009, с. 166–189. Пісні до Почаївської Богородиці. Перевидання друку 1773 року / Транскрипція, коментарі і дослідження Юрія Медведика. Львів: Місіонар, 2000. – 149 с. (Серія «Історія української музики», вип. 6: Джерела). Пісні літературного походження / упорядкували В. Г. Бойко (текст), А. Ф. Омельченко (мелодії). Київ: Наукова думка 1978. – 494 с. Пісні на Рождество: Коляди / В музику на мішаний хор по народним напівам положив о. Віктор Матюк. Львів 1895. – 28 с. Пісні та романси українських поетів: в 2 т. / упорядкування, вступна стаття і прим. Григорія Нудьги. Київ: Радянський письменник 1956. Повна Служба Божа по народньому напіву з колядками, воскресними і принагідними піснями на діточий двоголосний хор зладив Михайло Моравський, учитель у Лончині. Станіславів 1926. Позднеев, Александр. Книжные песни XVII века о воссоединении Украины с Россией, ročnik XXVII, sešit 2 // Slavia. – 1958, s. 226–240. Позднеев, Александр. Никоновская школа песенной поэзии // ТОДРЛ, т. XVII. Москва – Ленинград: Издательство АН СССР 1961, с. 419–428. Позднеев, Александр. Польский элемент в русских рукописных песенниках XVII в. // ТОДРЛ, т. XXIII. Москва – Ленинград 1968, с. 335–338. Позднеев, Александр. Поэт ХVІІ века Герман (Мастер акростиха) // Československá rusistika, ročnik XІV, sešit 4. – 1969, s. 150–158. Позднеев, Александр. Рукописные песенники XVII–ХVІІІ веков (Из истории песенной силлабической поэзии) // Ученые записки Московского государственного

396

Біблілографія

заочного педагогического института, т. І. Москва 1958, с. 5–122. Позднеев, Александр. Рукописные песенники XVII–ХVІІІ вв. (Из истории песенной силлабической поэзии). Москва: Наука 1996. – 448 с. Полюга, Левко. Українська мова у процесі духовного відродження українського народу (про збереження i тяглiсть національної свiдомостi) // Україна: культурна спадщина, національна свiдомiсть, державність, вид. 1. Київ: Наукова думка 1992, с. 208–224. Почаевский Богогласник, ч. 1–2. Почаев: Свято-Успенская Почаевская Лавра 2003. Панорама Почаївської лаври. Почаївська Свято-Успенська Лавра — найбільша святиня історичної Волині // Зб. матер. богословської наук.-практ. конф., присв. 450-річчю принесення на Волинь Почаївської чудотворної ікони Божої Матері та 350-річчю прославлення нетлінних мощей преподобного Іова Почаївського. Луцьк 2009, с. 146 с. Початки книгопечатання на землях України: в пам’ять 350-ліття першої друкованої книжки на Україні у Львові 1573–4 р. із 560 зразками друку і прикрас давньої книги України / Замислом, трудом і заходами Іларіона Свенціцького, накладом Наукової Фундації Галицького Митрополита Андрея Шептицького ЧСВВ […]. Жовква: Печатня монастиря ЧСВВ 1924. Правдюк, Олександр. Українська музична фольклористика. Київ: Наукова думка 1978. – 328 с. Преображенский, Антоний. От униатского канта до православной херувимской // Музыкальный современник, № 6. Москва 1916, с. 12–21. Псалмы, или духовные канты, сочинения Святителя Димитрия Митрополита Ростовского, переложенные на четыре голоса протоиереем церкви святителя Стефана Епископа Пермского, что при первой Московской гимназии, Аристархом Израилевым. Москва: Скоропечатня нот П. Юргенсона 1903. Пчилка, Олена. Украинския колядки // Киевская старина. т. LXXXI. – 1903, май– июль с. 347–394. Пѣсенник или собрание пѣсней поемых во дни праздников и нарочиты святых, равно пѣсней покаянных и надгробных. Ужгород 1902. Пѣсни благоговѣйныя. В кратцѣ собранныя. Поємыя при Божественной Лїтургіи чтенной. К сим же Праздником Господским и нѣкоторымъ Святым: Таже различныя Покаянныя Рускїя и Полскїя. Типомъ изданныя в святой и Чудотворной Лаврѣ Почаєвской Чина Святаго Васілїя Великаго. Року Божїя 1806. Пѣсни набожныя из Богогласника Почаевского передрукованныя. Перемишль: В друк. епископ 1834. – 136 с. Пѣсни побожныи, пѣваемыи по усопшим для ужитку люду в Холмщини и Подлясьи / Зибрав и ноты Холмского униатского напѣва на цилый хор положив Е. Витошинский. Leipzig: Типография Г. К. Редер 1906. Пѣсни различныя на господскїя праздники. Иждивенїем Г. Дамїана Каулицїи Новосадскаго книго-продавателя. Печатаны Благороднаго от Курцбек писмены в Вїеннѣ 1790.

Bibliographie

397

Пѣсни различныя на господскїя праздники. Иждивенїем Г. Дамїана Каулицїи Новосадскаго книгопродавца. В Будинѣ Градѣ. Печатано при Кралевском Оунїверсїт. Писмена Славено-Сербскїя Печатни 1804. Пѣсни церковни. Партитура. Квартеты на голосы мѣшані / Уложив і видав Семен Дорундяк. Видавництво И. Г. Редера в Липску 1900. Пѣснопения Богогласника Холмского народно-церковного роспева в четырехголосной гармонизации Е. Витошинского. Leipzig: Типография Г. К. Редер 1910. – 97 с. (Издание Народно-Просветительного Общества Холмской Руси). Пѣснь Пресвятій Діві Богородиці Марії на пренесеніє чудотворнія народно увінчаннія єя ікони […] в літо 1791 [Почаїв]. Рахманова, Марина. Проблемы русского канта // Проблемы истории и теории русской хоровой музыки: сб. научных трудов. Ленинград 1984, с. 15–31. Реєстр нотних зошитів, що належали Львівському Ставропігіальному братству (1697 р.) // Українське музикознавство, вип. 6. Київ 1971, с. 245–252. Релігійні канти та псальми українського народу (на мішаний хор) / Аранжував Олександр Кошиць. Київ – Ляйпціґ [б. р.]. Рєзанов, Володимир. Драма українська, вип. 6: Старовинний театр український. Драми-мораліте. Київ 1929. Різдвяна псальма: українські народні колядки та щедрівки / Упорядник Ярема Якуб’як. Київ: Музична Україна 1992. – 72 с. Рожок, Володимир. Чудотворні ікони Волині і Полісся: історико-краєзнавчий нарис. Луцьк: Медіа 1998. – 356 с. Романов, Евдоким. Бѣлорускій сборник. Губернія Могилевская: Песни, половицы, загадки, т. І, вып. 1–2. Киев: Типографія С. В. Кульженко 1885. – 469 с. Романова, Анастасия. Книгоиздательская деятельность Почаевского монастыря (1732–1830) // Библиотека РАН. – 2007 (http://www.rasl.ru/e_editions/2007_Romanova.pdf) Ротэ, Ганс. Западная (польская) духовная песня на восточнославянской почве: опыт постановки задачи // Traduzione ed elaborazione nelle letterature di Polonia, Ucraina e Russia. A cura di Giovanna Brogi Bercoff, Maria Di Salvo, Luigi Marinelli. Redazione di Marcello Piacentini. Allessandria: Edizioni dell’Orso 1999, с. 109–126. Рукописные книги собрания М. П. Погодина: Каталог / Сост. В. М. Загребин, Н. Н. Невзорова, Е. А. Перегожина; ред. О. В. Творогов, В. М. Загребин, вып. 2. Санкт-Петербург 1992. – 305 с. С. А. Почаївський Богогласник 1790 року (спроба літературної розвідки) // Церква і нарід. Кремянець 1938, ч. 13–14, с. 542–550. Савич, Климент. Заметка о польских набожных песнях и о русском «Богогласнике» // Волынские епархиальные ведомости. Кременець 1885. – № 30, с. 977–982. Сборник русских духовных стихов. Составленный В. Варенцовым. Санкт-Петербург: Типография Товарищиства «Общественная польза» 1860. Свенціцький, Іларіон. Бібліоґрафічний куріоз // ЗНТШ, т. LXXIX. Львів 1907, с. 159–161 (Misc.).

398

Біблілографія

Сеидова, Т. Плач Богородицы в древнерусском певческом искусстве // Музыкальная культура православного мира: традиции, теория, практика: материалы межд. научн. конф. (Москва 1991–1994 гг.). Москва 1994, с. 151–161. Сиротинська, Наталія [Rez]: Медведик, Юрій. Українська духовна пісня XVII– XVIII століть. Львів: УКУ 2006. – 324 с. (Серія «Історія української музики», вип. 15 : Дослідження) // Каλоφωνіа: наук. зб. з іст. церк. монодії та гимнографії, ч. 5. Львів 2010. Сироїд, Олена. «Взирай с прилѣжанієм, тлѣнный человѣче» Дмитра Туптала: співвідношення віршової і музичної форм // Українська філологія: школа, постаті, проблеми, ч. І. Львів 1999, с. 500–506. Сироїд, Олена. Музичні аспекти віршів Дмитра Туптала // Медієвістика, вип. 2. Одеса 2000, с. 124–133. Сироїд, Олена. Псальми Дмитра Туптала в усній традиції // Львівська медієвістика, вип. 1: Дмитро Туптало у світі українського барокко. – 2007, с. 153–166. Сироїд, Олена. Псальма Дмитра Туптала «Мати милосерда! Ты еси ограда»: особливості ритмомелодики // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету, вип. 11. – Тернопіль 2002, с. 49–59. Сироїд, Олена. Псальма «Царю Христе…»: особливості функціонування й інтерпретації в усній традиції // Література. Фольклор. Проблеми поетики: зб. наук. праць, вип. 38. Київ: Видавн.-поліграф. центр «Київський університет», 2013, с. 232 – 242. Сімович, Василь. До віршової будови наших коляд // Діло. Львів 1938, 6 січня. (Передрук: Василь Сімович: вибрані твори / Упор. Наталія Ткачова. Тернопіль: «Підручники та посібники» 2005). Сімович, Василь. Невмируща коляда // Діло. Львів 1938, 6 січня. (Передрук: Василь Сімович: вибрані твори / Упор. Н. Ткачова. Тернопіль: «Підручники та посібники» 2005). Сковорода Григорій. Повна академічна збірка творів / За ред. проф. Леоніда Ушкалова. Харків: Майдан 2010. – 1400 с. Скорбна Мати: збірник українських церковно-народних пісень із Богогласника / На мішаний хор уложив д-р Андрій Річинський. Володимир-Волинський 1929. Славяно-русския рукописи В. М. Ундольскаго описанныя самим составителем и бывшим владельцем собрания с № 1-го по 579-й. С приложением Очерка собраний рукописей В. М. Ундольскаго в полном составе [А. Е. Викторов]. Москва: В Университетской типографии 1870 (Издание Московскаго Публичного и Румянцевскаго музеев). Смоленский, Степан. Значение ХVII века и его «кантов» и «псальмов» в области современного церковного пения так наз. «простого напева» // Музыкальная старина, вып. V. – 1911, с. 47–84. Софронова, Людмила. Київський шкільний театр і проблеми українського барокко // Українське літературне барокко: зб. наук. праць. Київ 1987, с. 109–130. Софронова, Людмила. Три мира Григория Сковороды. Москва: Индрик 2002. – 464 с.

Bibliographie

399

Сперанский, Михаил. Духовные стихи из Курской губернии // Этнографическое обозрѣние, год 13-й, кн. L. – 1901. – № 3, с. 13. Сперанский, Михаил. Описание рукописей Тверского музея. Москва 1891, т. I. Сперанский, Михаил. Рукописные сборники XVIII века: материалы для истории русской литературы XVIII века / Предисловие, подготовка к печати, редактирование и примечание В. Кузьминой. Москва: Издательство АН СССР 1963. – 262 с. Сперанский, Михаил. Рукописное собрание библиотеки историко-филологического института кн. Безбородько в Нежине. Приобретения 1904–1905 гг. Киев 1905. Сперанский, Михаил. Южно-русская песня и современные ее носители (по поводу бандуриста Т. М. Пархоменко) / Сборник Историко-филологического общества в Нежине, т. 4. Нежин 1904. Співаник церковно-народний для шкіл народних уложив о. Віктор Матюк. Львів 1911. Співайте Богові нашому, співайте: Духовні пісні Закарпаття (запис текстів і мелодій, упорядкування, підгот. текстів, вступ. стаття, примітки та словник І. В. Хланти. Розшифрування мелодій Ф. І. Копинця. Ужгород: «Патент» 2009. Стельмащук, Степан. Двадцять українських коляд для мішаного хору. Дрогобич 1998. Стефановић, Миряна. Српска грађнка поезіja: Оглед из историje стиха. Нови Сад: Институт за jугославенске књижевности и општу књижевност филозофского факултета 1992. – 248 с. Стеценко, Кирило. Колядки й щедрівки. Київ: Видавництво Губсоюзу [б. р.]. Стеценко, Кирило. Українські колядки і щедрівки для мішаного і однорідного хору з супроводом фортепіана, № 1. Київ: нотопечатня І. Чоколова; № 4. Київ: нотопечатня І. Чоколова [б. р.]. Стрипський, Ґіядор. Старша руська письменність на Угорщині. Унґвар, 1907. Сулима, Микола. Імнологія // Українська Літературна Енциклопедія: в 5 томах, т. ІІ: Д–К. Київ: Головна редакція УРЕ імені М. Бажана 1990, с. 311. Сулима, Микола. Українська драматургія XVII–XVIII ст. Київ: ПЦ «Фоліант»; ВД «Стилос» 2005. – 368 с. Сулій, Наталія. Богородична тематика пісень «Богогласника». До питання студіювання української церковно-пісенної спадщини у контексті християнських світоглядних засад // Наукові записки ТНПУ ім. В. Гнатюка. Серія: мистецтвознавство. – 2013, вип. 1. с. 28–36. Сулій, Наталія. Рецепція галицьких різдвяних пісень у збірнику Василя Барвінського «Колядки і щедрівки» // Молодь і ринок: щомісячний науково-педагогічний журнал. Дрогобич 2009, № 3 (50), березень, с. 139–143. Сулій, Наталія. Українська церковна пісня як чинник формування християнського світогляду молоді (на матеріалі господніх пісень Львівського «Богогласника» Р. Б. 1850) // Наукові записки. Серія: Мистецтвознавство. – Вип. 11. – 2011.– С. 90–97. Тарас Шевченко. Назар Стодоля. Малороссийская дия Тараса Шевченка. – Том 3: Драмитичні твори. Повісті: Повне зібр. тв. у 12 томах / Ред. тому В. Шубравський. Київ: Наукова думка 1991, с. 16–39, 326–328.

400

Біблілографія

Тисячоліття. Поетичний переклад України-Русі. Антологія / Упор. і автор передмови. М. Москаленко. Київ: Дніпро 1995. – 693 с. Титов, Андрей. Рукописи славянские и русские, принадлежащие Вахрамееву. Москва 1888–1892, вып. І–ІІІ. Тихий, Франтішек. З окраїн чесько-руських літературних взаємин // Науковий зборник «Простіти». Річник ІІ. Ужгород 1923. Тихий, Франтішек. Шаришський пісенник з XVIIІ віку // Дукля. – 1956, річник IV. ч. 2, с. 119–123. Тиховский, Петр. Кобзари Харьковской губернии // Сборник Харьковскаго Историко-Филологическаго Общества / Под редакцией проф. Е. К. Редина, т. 13. Харьков: Типо-Литография «Печатное дело» 1902, с. 135–138 [Труды Харьковскаго предварительнаго комитета по устройству ХII Археологическаго съезда. – Т. ІІ. – Ч. І– І]. Ткачук, Микола. Неокласичний дискурс Максима Рильського // Наукові записки ТНПУ ім. В. Гнатюка. Літературознавство, вип. 31. – 2011, с. 135–155. Тобі, Маріє. Духовні піснеспіви: псальми, канти, колдяки. Сучасний Богогласник / Упорядн. С. Бельчиков, Н. Богачьова, П. Дудар, кн. 1, CD. Тернопіль 2011. – 32 с. Томко, Андреа. До питання дослідження духовнопісенного репертуару ХІХ ст. на Закарпатті (за матеріалами двох рукописних співаників другої половини ХІХ ст. з фондів Закарпатського краєзнавчого музею) // Вісник Прикарпатського університету: Мистецтвознавство, вип. XII–XIII. Івано-Франківськ 2008, с. 128–133. Томко, Андреа. Рукописні співаники Іоана Югасевича – джерела для дослідження давньої духовнопісенної культури Закарпаття та Східної Словаччини // Вісник Прикарпатського університету: Мистецтвознавство, вип. 15–16. – 2009, с. 88–93. Торжественные псалмы, собранные в пользу любителей оных московским купцом Яковом Добрыниным. Москва 1799. Трегубенко, Тетяна. Роль української церковної еліти у розвитку музичного мистецтва XVII–XVIII ст. // Український альманах, вип. 14. – 2013, с. 169–172. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край, снаряженной императорским Русским географическим обществом, Юго-Западный отдел / Материалы и исследования, собраны д. чл П. П. Чубинским. Санкт-Петербург 1874. Українська література ХVІІІ ст.: Поетичні твори. Драматичні твори. Прозові твори / Вступна стаття, упорядкування і примітки Олекси Мишанича. Київ: Наукова думка 1983. – 696 с. Українська Літературна Енциклопедія: в 5 т. / Редакційна колегія: І. Дзеверін та ін., т. І: А–Г. Київ: Головна редакція УРЕ імені М. Бажана 1988. – 536 с. Українська поезія: кінець ХVІ – початок ХVІІ ст.: антологія / Упорядкування, стаття і примітки Вікторія Колосова, Василь Крекотень. Київ: Наукова думка 1978. – 432 с. Українська поезія: середина ХVІІ ст. / Упорядники Василь Крекотень, Микола Сулима. Київ: Наукова думка 1992. – 680 с. Українська поезія ХVІІ ст.: перша половина: антологія / Вступна стаття та упорядкування Василя Яременка. Київ: Радянський письменник 1988. – 360 с.

Bibliographie

401

Український кант ХVІІ–ХVІІІ століть / Упорядкування, вступна стаття і примітки. Л. Івченко. Київ 1990. – 200 с. Украинськый спиванык. 100 писень з нотамы / Улаштував Б. Арсен. Одесса 1904. Українські канти та псальми / Музична секція Науково-богословського інституту Української Православної Церкви у США, 1953. Українські канти та щедрівки для мішаного, чоловічого та жіночого хору / упорядник Ігор Кір’янчук. Тернопіль: Навчальна книга – Богдан 2010. – 496 с. Українські коляди, щедрівки, йорданські пісні. Тропарі на Різдво Христове і Богоявлення / Зладив Михайло Гординський. Львів: Видавництво «Народна книжка» [б. р.]. – 48 с. Українські колядки, вид. третє. Відень З друкарні Адольфа Гольцгавзена 1916. – 32 с. (Накладом Союза визволення України). Українські колядки для мішаного хору аранжував Ол. Кошиць. Київ – Ляйпціґ [б. р.]. Українські колядки та щедрівки для жіночого або дитячого хору аранжував Ол. Кошиць. Київ – Ляйпціґ [б. р.]. Українські народні пісні в записах М. В. Лисенка / Упорядкування, вступна стаття і примітки Л. Єфремова, ч. І. Київ: Музична Україна 1990. – 352 с. Українські народні романси / Упорядкування Л. Ященка. Київ: Видавництво АН УРСР 1961. – 334 с. Українські письменники. Біо-бібліографічний словник: в 5 томах, т. 1: Давня українська література (ХІ–ХVIII ст.) / Уклав Леонід Махновець. Київ 1960. Ушкалов, Леонід. Ерос // Світ українського барокко: філологічні етюди. Харків 1994. Ушкалов, Леонід; Марченко Олег. Нариси з історії філлософії Григорія Сковороди. Харків: Основа 1993. – 152 с. Ушкалов, Леонід. Триптих про українськійсть Сковороди: // Верховина: збірник наукових праць на пошану професора Олекси Мишанича знагоди його 70-річчя. Дрогобич: Коло 2003, с. 335–350. Ушкалов, Леонід. Українська духовна пісня у світлі риторичної теорії: [Rez.]: Гнатюк О. Українська духовна барокова пісня. Варшава – Київ 1994 // Збірник Харківського історико-філологічного товариства: нова серія, т. 5. Харків 1995, с. 187–192. Ушкалов, Леонід. Українське барокове богомисліє. Сім етюдів про Григорія Сковороду. Харків 2001. Федорів, Мирон. Церковні пісні для змішаного хору: молебні пісні до Божої Матері. Львів: Місіонер 1995. – 64 с. Фетисов, Іван. Українські рукописи збірки Ю. А. Яворського // Науковий збірник Ленінградського товариства дослідників української історії, письменства та мови / За ред. В. Перетца, вип. ІІІ. Київ 1931, с. 17–31. Финдейзен, Николай. Псальмы и канты ХVІІІ века // Очерки по истории музыки в России с древнейших времен до конца ХVІІІ века, вип. ІІІ. Москва – Ленинград: Музсектор, 1928, с. 186–206.

402

Біблілографія

Франко, Іван. Апокріфи і лєґенди з українських рукописів // Пам’ятки українськоруської мови і літератури: видає Комісія Археоґрафічна НТШ, т. I–III. Львів 1896– 1902; перевидання: Апокріфи і лєґенди з українських рукописів / Зібр., упор. і пояснив др. Іван Франко (Репринтн: Львів: Львівський нац. ун-тет ім. Івана Франка 2006). Франко, Іван. До історії українського вертепа ХVІІІ в.: історично-літературні студії й матеріали // ЗНТШ, т. LXXIII. Львів 1906, с. 5–64; перевидання: Франко, Іван. Зібрання творів у 50 томах, т. 36. Київ: Наукова думка 1982, с. 170–375. Франко, Іван. Духовна й церковна поезія на Сході й на Заході. Вступ до студій над «Богогласником» // ЗНТШ, т. CXIII. Львів 1913, с. 5–22; перевидання: Франко, Іван. Зібрання творів у 50 томах, т. 39. Київ: Наукова думка 1983. с. 126–143. Франко, Іван [Rez]: Щурат В. Із студій над почаївським Богогласником / Квестії авторства і часу повстання деяких пісень. Львів: Нива 1908. – 48 с. // ЗНТШ, т. LXXXV, кн. V. Львів 1908, с. 214–219. Франко, Іван. Історія української літератури: Часть перша: Від початків українського письменства до Івана Котляревського // Франко, Іван. Зібрання творів у 50 томах, т. 40. Київ: Наукова думка 1983, с. 7–370. Франко, Іван. Карпаторуська література XVII–XVIII віків // ЗНТШ, т. XXXVII. Львів 1900, с. 1–91, т. XXXVIIІ. Львів 1900, с. 92–162; перевидання: Франко, Іван. Карпаторуське письменство ХVІІ–ХVІІІ вв. // Зібрання творів у 50 томах, т. 32. Київ: Наукова думка 1981, с. 207–270. Франко, Іван. Наші коляди. Львів 1890 (Відбитка з «Діла») (Перевидання: Франко, Іван. Зібрання творів у 50 томах, т. 28. Київ: Наукова думка 1982, с. 7–41). Франко, Іван. Три рукописні підручники руські // Матеріяли до культурної історії Галицької Руси XVIII і ХІХ віку, зібрані Мих. Зубрицьким, Юр. Кмітом, Ів. Кобилецьким, В. Левицьким і Ів. Франком. Видані під редакцією Івана Франка. Львів: З друкарні НТШ під зарядом К. Беднароського 1902, с. 277–304 (Збірник Історичнофільсофічної секції Наукового товариства імени Шевченка, т. V). Франко, Іван. Чотири пастирські листи єпископів Афанасія і Льва Шептицьких з рр. 1745 (?) – 1759 // Матеріяли до культурної історії Галицької Руси XVIII і ХІХ віку, зібрані Мих. Зубрицьким, Юр. Кмітом, Ів. Кобилецьким, Ів. Левицьким і Ів. Франком. Видані під ред. Івана Франка. Львів: З друкарні НТШ 1902, с. 1–16 (Зб. Історично-фільсофічної секції Наукового товариства імени Шевченка, т. V). Херувимська пісня України та діаспори: Антологія / Упорядн. Ганна Куземська, Дмитро Редчук; муз. ред. Оксана Ярмак. Київ: Софія 2011. – 516 с. Хижняк, Зоя. На шляхах історії // Києво-Могилянська академія в іменах. XVII– XVIII ст. (Енциклопедичне видання). Київ 2001. – 736 с. Хланта, Іван. Жанр духовної пісні: історія та поетика (на матеріалах Карпатського регіону) / Автореф. дис. у вигляді наук. доповіді на здобуття наук. ступеня доктора мистецтвознавства. Ужгород: Видавничий відділ Української Богословської Академії ім. свв. Кирили і Мефодія 2007. – 64 с.

Bibliographie

403

Холмско-Подляшскій сборник церковных пѣснопѣнїй / Обр. В. И. Волосюка. Lublin–Białystok 1997. Хоткевич, Игнат. Несколько слов об украинских бандуристах и лирниках (Доклад, читанный в заседании этнографической секции ХІІ Археологическаго Съезда в Харькове) // Этнографическое обозрѣние. Москва 1903, № 2, с. 87–106. Хрестоматія української дожовтневої музики / Упорядкування та коментарі Онисія Шреєр-Ткаченко. Київ: Музична Україна 1974. – 270 с. Христос родився: коляди на Різдво Христове зложив на фортеп’ян Денис Січинський. Станіславів: А. Ставдахер і Спілка [б. р.] (Перевидання: Вінніпеґ: Накладом «Руської книгарні» [б. р.]). Христос родився, славіте! Збірка коляд і щедрівок для чоловічого хору / Склав С. Людкевич. Львів 1943. Христос ся родить! Великий збірник коляд і щедрівок з нотами / Зладив Теодор Григорович, Київ – Берлін: Українська накладня [б. р.]. Хрістос раждається! Славите! Перемишль 1853. Хроніка українсько-руського Наукового товариства у Львові, ч. 3, май–серпень. Львів 1900, с. 7–8. Цалай-Якименко, Олександра. Взаємодія «Схід – Захід» і Берестейська унія в становленні музичного бароко в Україні // Берестейська унія і українська культура XVII століття: матеріали Третіх «Берестейських читань» (Львів – Київ – Харків, 20– 23 червня 1995 р.). Львів: Інститут Історії Церкви ЛБА 1996, с. 65–128. Цалай-Якименко, Олександра. Київська школа музики XVII століття. Київ–Львів– Полтава: Наукове Товариство ім. Шевченка 2002. – 512 с. Церковні пісні. Жовква 1909. (Перевидання: Жовква 1927). Церковні пісні на всі свята цілого року, під час читання Служби Божої та всякі інші до Пресвятого серця Ісусового, Пречистої Діви Марії і катехизмові. Жовква 1927, вид. 4. Чепелюк, Василь. Релігійно-музична періодика Волині першої половини ХХ сторіччя в контексті сучасного педагогічного процесу // Проблеми педагогічних технологій: зб. наукових праць. Луцьк, 2010. – вип. 2(46). – С. 114–121. Чижевский, Дмитрий. Акростихи Германа и старорусские акростихи // Československá rusistika, ročnik XV, čislo 3. 1970, s. 102–104. Чижевський, Дмитро. Історія української літератури (від початків до доби реалізму) / Фахове редагування і передмова М. Наєнка. Тернопіль 1994 (перевидання: Нью-Йорк 1956). Чижевський, Дмитро. Історія української літератури: книга друга: IV. Ренесанс та реформація. V. Барок. Прага: Видавництво Юрія Тищенка. 1942. – 146 с. (Наукова бібліотека «ЮТ», ч. 22–23). Чижевський, Дмитро. Українські друки XVIII в Німеччині // Наша культура. Варшава 1936, кн. 1, с. 3–12; кн. 3, с. 181–187.

404

Біблілографія

Чижевський, Дмитро. Українські друки в Галле. Краків – Львів: Українське видавництво 1943. – 29 с. Чижевський, Дмитро. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту, мовна ред. та вступна стаття Леоніда Ушкалова. Харків: Прапор 2004. – 272 с. Чотарі, Вероніка. Проблема генеологічної диференціації та термінологічного окреслення параметрів жанрового діапазону духовної поезії (на матеріалі творів поетів Західної України) // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство: зб. наук. праць Рівненського державного гуманітарного університету, вип. XVII. – 2007, с. 67–75. Чубатий, Микола. Історія християнства на Русі-Україні, т. І. Рим – Нью-Йорк 1965. Чудотворні ікони Зборівської єпархії / Упордн. владика Михаїл Колтун. Броди 2000. Шамрай, Маргарита. Маргіналії в стародруках кириличного шрифту 15 – 17 ст. з фонду Національної бібліотеки Украни імені В. І. Вернадського. Київ 2005. – 334 с. Шевчук, Валерій. Загадкові пісні з рукопису Івана Гряделевича // Київ. 1984. – № І, с. 135–140. Шевчук, Елена. Богогласник // Православная энциклопедия, т. 5. Москва: Церковно-научный центр «Православная энциклопедия» 2003, с. 441–442. Шевчук, Елена. Об атрибуции песнопений киевского роспева в многороспевном контексте украинской певческой культуры ХV–ХVІІ вв. // Гимнология: Материалы межд. научной. конф. «Памяти протоиерея Димитрия Разумовского» (К 130-летию Московской консерватории). 3–8 сентября 1996 г. Москва 2000, с. 367–376. Шевчук, Олена. Про конфесійний зміст монодійних наспівів XVII–XVIII ст. (за матеріалами українських та білоруських ірмолоїв) // Науковий вісник НМАУ, вип. 15: Сакральна монодія: її богословська, літургічна та естетична сутність. – 2001, с. 58–70. Шейн, Петр. Бѣлорусския народныя пѣсни с относящимися к ним обрядами, обычаями и суевѣриями, с приложением объяснительнаго словаря и грамматических примѣчаний. СПб.: Типография Императорской Академии Наук 1874. – 566 с. Шейн, Петр. Материалы для изучения быта и языка русского населения северозападного края, т. ІІ. СПб.: Типография Императорской Академии Наук 1890. – 715 с. Шеффер, Тамара. Канти і псальми // Історія української музики: в 6 томах, т. І: Від найдавніших часів до середини ХІХ ст. Київ: Наукова думка 1989, с. 217–231. Шляпкин, Илья. Св. Димитрий Ростовкий и его время (1651–1709) // Записки историко-филологического факультета императорского С.-Петербургскаго университета. СПб.: Типография и хромолитография А. Траншель 1891. – 104 с. Шреєр-Ткаченко, Онисія. Григорій Сковорода – музикант. Київ 1972. Шреєр-Ткаченко, Онисія. Історія української музики, т. І. Київ: Музична Україна 1980. – 198 с. Шреєр-Ткаченко, Онисія. Українська пісня-романс в її джерелах і розвитку / Дисертація на здобуття вченого звання кандидат мистецтвознавства. Київ 1947. Штерн, Дітер. Відносини набожних пісень до літургії у східних слов’ян в XVII– XVIII ст. // Slovensko-rusinsko-ukrajinské vzt’ahy od obrodenia po súčasnost’. Bratislava: Slavistický cabinet SAV 2000, s. 321–330.

Bibliographie

405

Штерн, Дитер. Духовный кант – возможности и границы его генеалогической реконструкции // Russica Romana, vol. VIII. Pisa–Roma: Istituti editoriali e poligrafici internazionali 2002, s. 231–237. Штерн, Дитер. Духовные канты в отношении к славяно-византийской гимнографии // Pegasus Oost-Europese Studies, vol. 21. – 2013, c. 145–170 (Belgian contributions to the XV international congress of Slavists). Щавинская, Лариса. Живая традиция массового народного чтения: многоязычная восточнославянская книга «Богогласник» // Чтение как стратегия жизни: материалы Меджународной науч. - практ. конф. Москва 2006, с. 197–198. Щеглова, София. «Богогласник»: историко-литературное изслѣдование. Киев: Типография Университета Св. Владимира 1918. – 347 с. Щеглова, София. Вирши празднечные и обличительные на ариан конца XVI – начала XVII вв. // Памятники древней письменности и искусства. СПб. 1913. Щедровки или пѣсни народніи, спѣваємии на Богоявленіє и Новый Год, второй наклад. Коломыя: Черенками и накладом Михаила Билоуса 1898. Щурат, Василь. Двоязичні тексти українських пісень XVIII ст. // ЗНТШ, т. CXXXI. Львів 1921. c. 249–259. Щурат, Василь. З нашої наукової літератури // Діло. – 1912, – № 265. – 25 (12) листопада. Щурат, Василь. Із студій над почаївським Богогласником: квестії авторства і часу повстання деяких пісень. Львів: Нива 1908. – 48 с. Щуровська-Росіневичова, Платоніда. 21 народня пісня в 3-голосому укладі для шкільних хорів. Ужгород 1936. Юрченко, Мстислав. Духовна музика // Історія української музики: в 6 томах, т. IV: 1917 – 1941. Київ: Наукова думка 1992, с. 105–124. Яворский, Юлиан. Два замѣчательных карпаторусских сборника ХVІІІ вѣка, принадлежащих Университету св. Владимира // Университетские Извѣстия. Киев 1909. – 95 с. Яворский, Юлиан. Житие Алексѣя человѣка Божия в карпаторусской стихотворной обработкѣ половины ХVІІІ вѣка // Byzantinoslavica: sborník pro studium byzantskoslovanských vztahů, vol. IV. Praha 1932, s. 365–370 (Vydává byzantologická komise při Slovanském ústavě). Яворский, Юлиан. Материалы для истории старинной песенной литературы в Подкарпатской Руси. Praga 1934. – 344 c. Яворский, Юлиан. Новыя данныя для истории старинной малорусской песни и вирши XVIII–XIX вв, вып. І–ХII. Львов 1921. – 32 с.; вып. XIII–XIX. Львов 1922. – 16 с. Якубяк, Ярема. Релігійна тематика і творчість С. Людкевича // Наукові записки ТДПУ, серія: Музичне мистецтво. Тернопіль 2000, № 2 (5), с. 15–20. Янковская, Людмила. К исследованию писательского мастерства Димитрия Ростовского // Slavia Orientalis, XXXIII, № 3–4, p. 383–396. Янковская, Людмила. Сотериология в поэзии св. Димитрия Савича (Ростовского). (К вопросу о влиянии западного богословия) // Musica Antiqua. Acta Slavica, vol. 2. Bydgoszcz 1994, p. 25–38.

406

Біблілографія

Ярко, Марія. Фортепіанні обробки «Колядок і щедрівок» В. Барвінського: інновації художньої обробки фольклорного матеріалу // Молодь і ринок: щомісячний науково-педагогічний журнал. Дрогобич 2009, № 3 (50), березень, с. 91–95. [Ярославенко, Ярослав]. Коляди на мішаний хор. Львів: Музична накладня «Торбан» [1935]. – 12 с. [Ярославенко, Ярослав]. Коляди на дуту орхестру. Львів: Музична накладня «Торбан» 1934. – 4 с. [Ярославенко, Ярослав]. Коляди на мішаний хор, вид. 2. Львів: Музична накладня «Торбан» 1935. – 14 с. Ясіновський, Юрій. Богогласник // http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Bog ohlasnyk&abcvar=2&bbcvar=18 Ясіновський, Юрій. Богородичний культ в українській церковній монодії // Вісник Львівського університету. Серія мистецтвознавство, вип. 3. – 2003, с. 76–83. Ясіновський, Юрій. Виправлення, уточнення і доповнення до каталогу нотолінійних ірмолоїв // Каλоφωνіа, ч. 2. Львів: Видавництво УКУ 2004, с. 157–193. Ясиновський, Юрій. Соціальна функція українських ірмолоїв // Рукописна та книжкова спадщина України: археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів, вип. 2. Київ: Українознавство 1994, с. 63–72. Ясиновський, Юрій. Українські та білоруські нотолінійні Ірмолої 16–18 століть: каталог і кодикологічно-палеографічне дослідження. Львів: Місіонер 1996. – 624 с. (Серія: Історія української музики, вип. 2: Джерела). Antonowycz, Myroslaw. Ukrainische geistliche Musik. Ein Beitrag zur Kirchenmusik Osteuropas. München: Verlag Otto Sagner 1990. – 315 S. Ваrącz, Sadok. Cudowne Obrazy Matki Najświętszej w Polsce. Lwów 1891, 308 s. Bartkowski, Bolesław. Polskie śpiewy religijne w żywej tradycji. Style i formy. Kraków: Polskie Wydawnictwo Muzyczne 1987. – 246 s. Bartkowski, Bolesław. Związki chorału gregorianskiego z ludową muzyką i pieśnią religijną w Polsce // Dziedzictwo europejskie a polska kultura muzyczna w dobie przemian / studia pod red. A. Czekanowskiej. Kraków: Musica Iagellonica 1995, s. 115–130. Bartmiński, Jerzy; Lesiów, Mychajło. Kolędy na pograniczu polsko-ukraińskim // Chrześcijański Wschód a kultura polska / studia pod red. R. Lużnego. Lublin: RW KUL, 1989, s. 229–251. Katalog druków cyrylicznych XVI–XVIII wieków w zbiorach biblioteki klasztoru oo. Bazylianów w Warszawie / opracował Roman Lepak OSBM / Каталог кириличних друків XVI–XVIII століть бібліотеки монастиря оо. Василіан у Варшаві / уклав Роман Лєпак ЧСВВ / Redaktor tomu Dr. hab. Jurij Jasinowśkyj. Warszawa: BAZYLIADA 2013, 234 s. (Bazyliańskie studia historyczne. Василіанські історичні дослідження. Basilian Historical Studies, t. 3). Bednarsky, Dushan The Spiritual Alphabet: St. Dymytrii, Metropolitan of Rostov’s Rhetorical Program for lnward Knowledge. Edmonton, Alberta Fall 1998. – 310 p. Bobowski, Mikołaj. Polskie pieśni katolickie od najdawniejszych czasów do końca XVI wieku //

Bibliographie

407

Rozprawy Academii Umiejętności. Wydział Filologiczny, s. II, t. IV. Kraków 1893. Cancyonał pieśni nabożnych według obrżędow Kościoła Świętego Katolickiego […]. Wratislavie 1769. Cubrzyńska-Leonarczyk, Maria. Katalog druków supraskich. Warszawa: Biblioteka Narodowa 1996. – 170 s. Cubrzyńska-Leonarczyk, Maria. Oficyna supraska 1695–1803. Dzieje i publikacje unickiej drukarni ojców bazylianów. Warszawa: Biblioteka Narodowa 1993. – 228 s. Cyrillus Tranquillus Stavroveckij. „Perlo Mnohocěnnoje“ (Černěhov 1646). Herausgegeben und kommentiert von Hartmut Trunte. Bd. II: Kommentar. Literarischer und Theologischer Kommentar auf dem Hintergrund der Geschichte des 16. und 17. Jahrhunderts. KölnWien: Böhlau, 1985. – 663 S. [Bausteine zur Geschichte der Literatur bei den Slaven, Bd. 22/II]. Čyževśkyj, Dmytro. Der Kreis A. H. Franckes und seine slavistischen Studien // Zeitschrift für slavische Philologie, XVI (1939), S. 16–157. Čyževśkyj, Dmytro. Die “Russischen Drucke” der Hallenser Pietisten // Kyrios, III (1938), S. 56–74. Čyževśkyj, Dmytro. Ein unbekannter Hallenser slavischer Druck // Zeitschrift für slavische Philologie, XV (1938), S. 76–80. Čyževśkyj, Dmytro. Zu den Beziehungen des A. H. Francke-Kreises zu den Ostslaven // Kyrios, IV (1939–1940), 3, S. 286–310. Dejna, Karol. Polska wersja pieśni poczajowskiej w kancjonale unickim z Jarosławia // Studia Slavica in honorem viri doctissimi Olexa Horbatsch (Festgabe zum 65. Geburtstag), Bd. 4 // Beiträge zur west- und südslavischen Philologie, Hg. G. Freidhof, P. Kosta, M. Schütrumpf. München 1983, S. 7–15. Die Liederhandschrift F 19-233 (15) der Bibliothek der Litauischen Akademie der Wissenschaften. Eine kommentierte Edition von Dieter Hubert Stern [Bausteine zur Slavischen Philologie und Kulturgeschichte. Reihe B: Editionen, Bd. 16]. Köln-Weimar-Wien 2000. Dolskaya, Olga. From Titov to Teplov: the Origins of the Russian Art Songs // A Window on Russia: Papers from the V International Conference of the Study Group on Eighteenth-Century Russia. Gargano, 1994. Roma 1996, p. 197–213. Dolskaya-Ackerly, Olga. The Early Kant in Seventeenth-Century Russian Music. Ph. D. Thesis, University of Kansas 1993. Drage, Charles; Sullivan, John. Religious Songs of the Late Seventeenth Century: Folios from a St. Petersburg Manuscript Miscellany // The Slavonic and East European Review, vol. 73, № 1. – 1995, p. 1–36. Gerasimowa-Persidskaia, Nina. Die ukrainische Mehrstimmigkeit. Kant und PartessnyKonzert // Grazer musikwissenschaftliche Arbeiten, Bd. 10 / Herausgegeben vom Institut für Musikwissenschaft der Universität Graz unter Leitung von Rudolf Flotzinger. Graz 1993, S. 133–183. Gerus-Tarnawecka, Iriada. Cyrillica Canadians: Cyrillic manuscripts in Canada // Ювілейний збірник Української Вільної Академії Наук в Канаді. Вінніпеґ 1976, p. 588–615.

408

Біблілографія

Góra Poczaiowska Stopką Cudownie z niey wypływaiącę cudotwornę wodę maiącą y Obrazem cudownym Maryi Nayświętszey Panny y Matki Boskiey uczczona całemu światu iasna y iawna [...]. [Почаїв 1757]. Hawryluk, Jerzy. Podlaski Садъ божествєнных песнєй // Над Бугом і Нарвою: Український часопис Підляшшя. – 1999. № 1 (41), с. 13–15. Franko, Ivan. Charakterystyka literatury ruskiej XVI–XVIII wieku // Kwartalnik historyczny. Lwów 1892. – № 4, s. 694–727. Jabłonowski // Trzaski, Everta i Michalskiego. Encyklopedja powszechna w dwu tomach / oprac. pod red. Dr. Stanisława Lama, t. І: N–Ż. Warszawa-Kraków 1933 (wydanie nowe). Kancyonał pieśni nabożnych, według obrządku Kościoła S. Katolickiego na Uroczystości całego Roku [...] w drukarni Jasney Góry Częstochowskiey Roku Pańskiego 1796. Kantyczka czyli zbiór kolęd kościelnych i domowych. Przemyśl 1924. Kantyczki karmelitańskie / Rękopis z XVIII wieku przygotowała do wydania Barbara Krzyżaniak. Kraków 1980. Karskij, Evfimij. Geschichte der weißrussischen Volksdichtung und Literatur // Grundriß der slavischen Philologie und Kulturgeschichte / Hg. Reinhold Trautmann und Max Vasmer. Berlin – Leipzig: Walter de Gruyter 1926. Katechizm krótko zebrany. Przednieysze wiadomości do Zbawienia potrzebne w sobie zawieraiący na Missyach Zakonu S. Bazylego Wielkiego Prowincyi Koronney. Zwyczayny. Za dozwoleniem Zwierzchności do druku podany w Lwowie w Drukarni J. K. M. Bractwa SSS. Troycy Roku Pańskiego 1768 [Львів: Друкарня братства cв. Трійці 1768]. Katechizm krótko zebrany. Przednieysze wiadomości do Zbawienia potrzebne w sobie zawieraiący [...]. Podany pierwey w Lwowie w Drukarni J. K. M. Bractwa S. S. S. Troycy Roku Pańskiego 1768, a teraz znowu odnowiony w drukarni J. K. M. Poczajowskiey WW.OO. Bazylianow. Roku Pańskiego 1772 [Почаїв: Друкарня отців-василіян 1772]. Kolberg, Oskar. Białoruś-Polesie // Dzieła wszystkie, t. 52: Z rękopisów opracowali S. Kasperczak i A. Pawlak. Wstęp M. Olechnowicz. Red. A. Skrukwa. Wrocław – Poznań 1968. Kolberg, Oskar. Lud. Jego zwyczaje, sposób życia, mowe, podania, przystosowania, obrzędy, gusta, zabawy, piesni, muzyka i tańce. Kraków: Ludowa Spółdz. Wyd-cza 1877. Kolberg, Oskar. Łęczyckie. Dzieła wszystkie, t. 22. Kraków 1889. Kolberg, Oskar. Pokucie, cz. II. Dzieła wszystkie, t. 30. Wrocław – Poznań 1963 (Reedycja fotooffsetowa, pierwodruk: Kraków 1883). Kolberg, Oskar. Radomskie, cz. II. Dzieła wszystkie, t. 21. Wrocław – Poznań 1964 (Reedycja fotooffsetowa, pierwodruk: Kraków 1888). Kolberg, Oskar. Ruś Czerwona, cz. II, z.1–2. Dzieła wszystkie, t. 57/1–57/2. Z rękopisów opracowali W. Kuraszkiewicz, B. Linette, M. Tarko. Red. M. Tarko, t. 57/1: Wrocław – Poznań 1978, t. 57/2: Wrocław – Poznań 1979. Kolberg, Oskar. Wołyń. Obrzędy, melodie, pieśni. Dzieła wszystkie, t. 36. Z brulionów pośmiertnych przy współudziale S. Fiszera i F. Szopskiego wydał J. Tretiak. Wrocław – Poznań 1964. Ss. XII, 452 (Reedycja fotooffsetowa, pierwodruk: Kraków 1907).

Bibliographie

409

Kyrillische paraliturgische Lieder. Edition des handschriftlichen Liedguts im ehemaligen Bistum von Mukačevo im 18. und 19. Jahrhundert. Cyrilské paraliturgické piesne. Cyrilská rukopisná spevniková tvorba v bývalom Mukačevskom biskupstve v 18.–19. storočí. Hg. Peter Žeňuch. Köln – Weimar – Wien: Böhlau 2006 – 982 S. [Bausteine zur Slavischen Philologie und Kulturgeschichte. N. F. Reihe B: Editionen, Bd. 23]. Kuziela, Zenon. Der Einfluß der Kirche auf das ukrainische Volksleben // Ukraine und die kirchliche Union. Berlin 1930, S. 77–93. Ledóchowski // Trzaski, Everta i Michalskiego. Encyklopedja powszechna w dwu tomach / pod red. Dr. Stanisława Lama, t. I: A–M. Warszawa – Kraków 1933 (wydanie nowe). Lesiów, Mychajło. Rola cerkiewizmów i polonizmów w ukraińskim języku pisanym XVII w. // Z polskich studiów sławistycznych: prace na Międzynarodowy Kongres slawistów w Sofii 1963, seria 2: Nauki o literaturze. Warszawa 1963, s. 341–350. Łużny, Ryszard. Dymitr Tuptało – święty Dymitr Rostowski i inni. Poeci-metafizycy wschodniosłowiańscy doby baroku // Musica Antiqua. Acta Slavica, vol. 2. Bydgoszcz 1994, s. 39–55. McMillin, Arnold; Drage, Charles. Kuranty: an Unpublished Russian Song-Book of 1733 // Oxford Slavonic Papers, New series, vol. ІІІ. – 1970, p. 3–31. Medwedyk, Jurij. Bohohlasnyk – the First Typed Anthology of Sacred Songs in the Ukraine and the Eastern Slavonic World // Musica Antiqua: Acta Musicologica, t. XII. Bydgoszcz 2000, p. 151–158. Medwedyk, Jurij. David’s Psalms as a Source of Poetic Texts of Ukrainian Sacred Songs of the XVII–XVIII Centuries // Musica Antiqua: Acta Musicologica, t. Х, vol. І. Bydgoszcz 1994, p. 227–236. Medwedyk, Jurij. Poczajowski “Bohohłasnyk”: okoliczności powstania oraz źródła antologii ukraińskiej pieśni religijnej // Polska – Ukraina 1000 lat sąsiedztwa: miejsce i rola kościoła greckokatolickiego w kościele powszechnym, t. 5. Przemyśl: Zakład Poligraficzny BACCARAT 2000, s. 347–354. Medwedyk, Jurij. Ukrainian and Polish Sacred Songs in Honour of St. Josaphat Kuncevych in Bohohlasnyk // Musica Antiqua: Acta Musicologica, vol. ХІ. Bydgoszcz 1997, p. 255–258. Medwedyk, Jurij. Ukrainian Baroque Sacred Songs in Relation to Slavic Paraliturgical Culture // Musica Antiqua: Acta Musicologica, t. ХIII. Bydgoszcz 2003, p. 169–174. Medwedyk, Jurij. Z dziejów ukraińskiej pieśni religijnej // Polska – Ukraina 1000 lat sąsiedztwa: studia z dziejów chrześcijaństwa na pograniczu kulturowym i etnicznym, t. II. Przemyśl: Poludniowo-Wschodni Instytut Naukowy 1994, s. 397–402. Messyjasz prawdziwy Jezus Chrystus Syn Boży, od początku świata, przez wszystkie wieki ludziom od Boga obiecane [...], Od Grzesznika Janiciusza Galatowskiego, Archimandryty Czernichowskiego, z Typographiey Kijowo Pieczarskiey [...]. Київ 1672. Mioduszewski, M. Śpiewnik kościelny czyli pieśni nabożne z melodyjami w kościele katolickim używane. Kraków 1838. Mokry, Włodzimierz. Pieśni duchowne na Ukraine w latach 988–1988 // Musica Antiqua: Acta Slavica, t. VIII, vol. 2. Bydgoszcz 1988, s. 233–251.

410

Біблілографія

Mrowiec, Karol. Pieśni polskie ku czci św. Stanisława // Summarium. Sprawozdania Towarzystwa Naukowego KUL. Lublin 1978, s. 119–135. Muzyka do pieśni polskich i ruskich ludu galicyjskiego zebranych i wydanych przez Wacława z Oleska / Do śpiewu i na fortepian ułożył Karol Lipinski. Lwów 1833. Nabożeństwo do ś. Jozafata M[ęczennika] arcybiskupa połockiego [...]. Супрасль 1779. Nabożny Affekt Błagosławionego Iozaphata Męczennika Arcybiskupa Połockiego […]. [Вільно 1672]. Naczatki Zytija Nebesnaho na Zemły: Czerez Seiedynenyie so Bohom: Swiatymy Jeho na wsiak den w sedmycy raspołozenie ko błahoczestyiu Chrystyianskomu so proizwolenyiem włastytelstwa izdannyia. [Львів (?), 70–80-ті рр. XVIII ст.]. – 326 s. Nauka zbawienna na missyi Societatis Jesu zwyczayna. Lwów 1764. Naumow, Alexandr. Teologia bożonarodzeniowych pieśni Bohohłasnyka // Z kolędą przez wieki: kolędy w Polsce i w krajach slowiańskich. Kraków–Tarnów 1996, s. 463–470. Opieński, Henryk. Kilka kart nieznanej tabulatury // Polski Rocznik Muzykologiczny. Warszawa: Wydawnictwo Stowarzyszenia Miłośników Dawnej Muzyki, t. 2. – 1936. Ostoić, Tihomir; Ćorović, Vladimir. Srpska gradjanska lirika XVIII veka (iz starih pesmarica) // Zbornik za istoriju, jezik i književnost srpskog naroda. Prvo odeljenje XIII. Beograd – Sremski Karlovci 1926. Owczarnia w dzikim polu, część iey pierwsza ze trzynastu. Posiłek iako nayprędszy owieczkom chrystusowym zgłodniałym y zemdlonym wzruszeniem Owczarni Pańskiey przez lata terażnieysze znędznionym y rospłoszonym. To iest Katechyzm Polski z przyczyn w informacyi wyrażonych Piesniami wydany przez X. Stanisława z Brzeżanki Brzezanskiego [...] w drukarni Kollegium Lwowskiego Societatis Jezu Roku Pańskiego 1717 [Львів 1717]. Paňkevyč, Ivan. Nové nálezy ukrajinských, polských a slovenských pisni a veršů. Zpěvník Ivana Juhaseviča z r. 1798 // Národopisný věstník československý, ročník 32, číslo 1–2. – 1951, s. 73–96. Pieśni nabożne na Adwent, Narodzenie, Post, Zmartwychwstanie i inne święta uroczyste Jezysa i [...] Maryi oraz i Wszystkim SS Pańskim, z przydatkiem nowych pieśni. Supraśl 1799. Pieśni nabożne […] na cały rok zebrane. Wilno 1745. Pieśni o Najświętszej Maryi Pannie, które się śpiewają przed Jej Cudownym obrazem, koronami Watykańskimi ukoronowanymy od Ojca Ś. Benedykta XIII, w roku 1727, dnia 15 śierpnia u W. W. O. O. Dominikanów na Świętej Górze Rożańcowej nad miastem Podkamieniem Cetnerowskim. We Lwowie, w drukarni S. S. S. Trójсy, R. 1752 [Львів: Друкарня Cв. Трійці 1752]. Pieśń Preswiatiy Bohorodycy Czudotwornoy Poczaiowskoy Pasły pastyry owcy na hori [Почаїв, 90-ті роки XVIII ст.] Pieśni o Nayświętszey Maryi Pannie w Cudotwornym Obrazie Lwowskim [...]. Львів 1751. Pieśni pobożne Naukę Wiary i obyczaiów Chrześciańskich w sobie zamykaiące dla użytku […] w całej diecezyi Chełmskiey […]. Люблін 1802.

Bibliographie

411

Polskie kolęndy i pastorałki. Antologia / Wybrała i opracowała Anna Szweykowska. Kraków: PWN 1989. – 196 s. Pozdneev, Alexandr. Die geistlichen Lieder des Epifanij Slavineckij // Die Welt der Slaven, 3/4, 1966, S. 356–357. Pozdneev, Alexandr. La poésie des chansons russes aux XVIIe et XVIIIe siècles // Revue des études slaves, № 36. – 1959, p. 29–40. Pozdneev, Alexandr. Polskie pieśni w rękopiśmiennych śpiewnikach rosyjskich XVII– XVIII wieku // Pamiętnik literacki, roczn. LIII, zesz. 2. Warszawa–Wrocław 1962, s. 477–489. Prawdziwy Wizerunek Zbawiciela Chrystusa Pana w Turynieckim Obrazie Cudami y Łaskami słynącego: pieśn o Panu Jezusie w Turynieckim Obrazie Cudami y Łaskami słynącym od XX Missionarzom Ruskim Dyalektem wydana [Львів 1767]. Rabus, Achim. Besonderheiten der Alphabetsverwendung und der Medienabhängigkeit bei paraliturgischen Liedern // Dedičstvo duchovnej piesňovej kulútry medzi slovanským Východom a Zýpadom / Ed. Peter Žeńuch. Bratislava: Slavistický ústav Jána Stanislava SAV 2013. S. 95–105. Rabus, Achim. Das Kantional ASP 233: Eine sprachliche Untersuchung ostslavischer geistlicher Lieder. Freiburg 2004. – 143 S. (Magisterarbeit, Universität Freiburg). Rabus, Achim. Die Sprache ostslavischer geistlicher Gesänge im kulturellen Kontext. Freiburg i. Br. 2008. – 401 S. [Monumenta linguae slavicae dialecti veteris. Fontes et dissertationes, t. LII]. Rabus, Achim. Die Sprache ostslavischer geistlicher Gesänge im kulturellen Kontext. Freiburg i. Br. 2008. – 401 S. [Monumenta linguae slavicae dialecti veteris. Fontes et dissertationes. – T. LII]. Rabus, Achim. Die Sprache ostslavischer geistlicher Lieder im kulturellen Kontext // Дар словесны: Festschrift für Christoph Koch zum 65. Geburtstag. München 2007, S. 251–262. Rabus, Achim. Geistliche Gesänge des 17. und 18. Jahrhunderts in Polen-Litauen als Zeugnisse interkultureller Kommunikation // Litauen und Ruthenien. Studien zu einer transkulturellen Kommunikationsregion (15. – 18. Jahrhundert). Hg. St. Rohdewald, D. Frick, St. Wiederkehr. Wiesbaden 2007, S. 342–363. Rabus, Achim. Ostslavische geistliche Lieder zwischen Wanderliteratur und Regionalkultur // Bibel, Liturgie und Frömmigkeit in der Slavia Byzantina. Festgabe für Hans Rothe zum 80. Geburtstag. Hg. D. Christians, D. Stern, V. S. Tomelleri. München: Otto Sagner 2008, S. 475–486. Rabus, Achim [Rez.]: Stern, Dieter, Die Liederhandschrift F 19–233 (15) der Bibliothek der Litauischen Akademie der Wissenschaften. Eine kommentierte Edition. Köln 2000 // Slavia, 75/3, 2006, S. 316–319. Rabus, Achim [Rez.]: Медведик Юрій. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть. Львів 2006. – 324 с. // Zeitschrift für slavische Philologie, 65/2, 2007/08, S. 429–433. Rabus, Achim [Rez.]: Žeňuch, Peter: Kyrillische paraliturgische Lieder. Edition des handschriftlichen Liedguts im ehemaligen Bistum von Mukačevo im 18. und 19. Jahrhundert // Die Welt der Slaven, 52/1, 2006, S. 190–193.

412

Біблілографія

Roksolański Parnas: polskojęzyczna poezja ukraińska od końca XVI do początku XVIII wieku: antologia; cz. II / Wybrał i opracowął R. Radyszewśkyj. Kraków: Wydawnictwo Naukowe DWN 1998. – 408 S. Rothe, Hans. How did non-liturgical spiritual songs come to Moscow? // Сонца тваё не закоціцца, і месяц твой не схаваецца: Зборнік артыкулаў па беларусістыцы і багаслоўі ў гонар 80-годзьдзя з дня нараджэньня і 50-годзьдзя сьвятарства айва Аляксандра Надсана / Пад рэдакцыяй І. Дубянецкай, А. Макміліна, Г. Сагановіча. Менск: Тэхналогія 2009, с. 169–172. Rothe, Hans. Paraliturgische Lieder bei den Ostslaven, besonders Ukrainer (Östliche Liturgie und westliches Kirchenlied) // Sprache und Literatur der Ukraine zwischen Ost und West. Hg. J. Besters-Dilger, M. Moser, S. Simonek. Bern–Berlin–Bruxelles–Frankfurt am Main–New York–Wien: Peter Lang 2000, S. 17–31. Rothe, Hans. Polnische Kirchenlieder in Moskau // Im Gedächtnis der Kirche neu erwachen. Studien zur Geschichte des Christentums in Mittel- und Osteuropa: Festgabe für Gabriel Adriányi zum 65. Geburtstag. Hg. R. Haas, K.-J. Rivinius, H.-J. Scheidgen. Köln– Weimar–Wien: Böhlau 2000, S. 359–372. Rothe, Hans. Sakrale Grundlagen der slavischen Literaturen // Sakrale Grundlagen slavischer Literaturen. Hg. Hans Rothe. München: Otto Sagner 2002. – S. 1–26 [Vorträge und Abhandlungen zur Slavistik. Hg. Peter Thiergen. Bd. 43.]. Rothe, Hans. Szkice o literaturze polskiej i ukraińskiej. Siedlice – München 2011 (Colloquia Litteraria Sedlcensia, t. VII). – 238 s. Słownik polskich teologów katolickich / Pod redakcją ks. Hieronima Eug. Wyczawskiego OFM. Warszawa 1982, t. 4, S. 265–266. Smith, G. A. V. Pozdneev and the Russian “Literary Song” // Journal of European Studies, № 5. – 1975, p. 177–189. Spiritual Songs in Seventeenth-Century Russia. Edition of the MS 1938 from Muzejnoe Sobranie of the State Historical Muzeum in Moscow (GIM). Transcribed and Edited by Olga Dolskaya. Editorial Note by Hans Rothe. Köln–Weimar–Wien: Böhlau 1996. – 367 p. [Bausteine zur Slavischen Philologie und Kulturgeschichte. N. F. Reihe B: Editionen, Bd. 4]. Stern, Dieter. Geistliche Lieder zwischen Sakralität und Vernakularität: Norm und Variation in der Prosta Mova ([Rez:]. A. Rabus, Die Sprache ostslavischer geistlicher Gesänge im kulturellen Kontext. Freiburg i. Br. 2008) // Die Welt der Slaven, 58/1, 2013, S. 184–208. Stern, Dieter. Ostslavische Cantiones und Kantionale: Ursprung und Verbreitung // Sakrale Grundlagen der slavischen Literaturen. Hg. Hans Rothe. München: Otto Sagner 2002, S. 107–133. [Vorträge und Abhandlungen zur Slavistik, Bd. 43]. Stern, Dieter. Tradition und Traditionalismus im konfessionellen Kontakt: Die ruthenischen geistlichen Lieder in ihrem Verhältnis zur byzantinisch-slavischen Hymnographie // Dedičstvo duchovnej piesňovej kultúry medzi slovanským Východom a Západom / Ed. P. Žeňuch. Bratislava: Slavistický ústav Jána Stanislava SAV, 2013. S. 37–66.

Bibliographie

413

Stern, Dieter [Rez.]: Пісні до Почаївської Богородиці: перевидання друку 1773 року / Tранскрипція, комент. і досл. Юрія Медведика. Львів 2000. – 149 с. // Каλоφωνіа: наук. зб. з іст. церковної монодії та гимнографії, ч. 2. Львів 2004, с. 320–323. Sto padesát let česko-ukrajinských literárních styků 1814–1964. Vědecko-bibliografický sborník [Сто п’ятдесят років чесько-українських літературних зв’язків 1814–1964: наук.- бібл. зб.] / Zest. dr. Orest Zilynskyj, Josef Strnadel. Praha: Svět Sovětů 1968. 478 s. Szczurowski, Tymoteusz, bazylianin: Missja Bialska XX. Bazylianów podająca sposub łatwy do ćwiczenia się w modlitwie umysłowej i spolecznej [...]. Supraśl 1792. – 188 s. Śpiewnik Kościelny czyli Pieśni Nabożne z Melodyjami w Kościele Katolickim Używane a dla Wygody Kościołów Parfijalnych przez X. M. M. Mioduszewskiego Zgrom. XX. Miss. Zebrane. Kraków: W drukarni Stanisława Gieszkowskiego 1838. Škoviera, Andrej. Stretnutie východnej a západnej teológie v spevníku J. Juhaseviča z roku 1811 // Slovenská, latinská a cirkevnoslovanská náboženská tvorba 15.–19. storočá. Bratislava: Lúč, 2002, s. 403–421. Tichý, František. Československé pisně v moskevském zpévníku // Prace Učené společnosti Šafaříkove v Bratislavě, 6. Praha – Bratislava: Státní tiskárna 1931, s. 70–84. Targoński, Krzysztof. Polskie śpiewy katholickie z lat 1700–1725 w zbiorach bibliotek lubelskich // Studium źródłoznawczo-muzykologiczne. Praca magisterska KUL. Lublin, 1981. Tschižewskij, Dmitrij siehe Čyževśkyj, Dmytro Uchastkina, Zoya. A history of Russian hand paper-mills and their water mark. Hilversum 1962. Wagilewicz, Jan-Dalibor. Pisarze polscy Rusini, wraz z dodatkiem: Pisarze łacińscy Rusini / do druku przygotował i przedmową poprzedził R. Radyszewśkyj. Przemyśl: Poludniowo-Wschodni Instytut Naukowy 1996. – 318 s. Witkowski, Wiesław. Uwagi o poezji religijnej ukraińców-unitów i o Bohohłasnyku z r. 1790 // Zeszyty Naukowe KUL, nr. 2/4. Lublin 1982, s. 201–216. Worth, Dean S. Song manuscript in the Library of the Lithuanian Academy of Sciences // Canadian Slavonic Papers / Revue Canadienne des Slavistes, vol. 48, 3/4, SeptemberDecember. – 2006, pp. 363–370. Vašica, Josef; Vajs, Josef. Soupis staroslovanských rukopisů Národniho muzea v Praze. Praha: ČSAV 1957. – 520 s. Vašica, Josef. Z cirkevnéslovanských rukopisů Národní knihovny v Praze a Slovanské knihovny. Ed. Z. Hauptová, H. Rudlovčaková. – Praha : Vydala Národní knihovna v Praze – Slovanská knihovna ve spolupráci se Slovanským ústavem 1995. Verse und Lieder bei den Ostslaven 1650–1720: Incipitarium: Anonyme Texte. Hg. F. Schäfer, J. Bruss, H. Rothe. Köln–Wien: Böhlau 1984. – 327 S. [Bausteine zur Geschichte der Literatur bei den Slaven, Bd. 23]. Vodoff, Wladimir. Les recueils manusсripts de vers religieux chez les Slaves de rite oriental au XVIIIe siècle et au debut du XIXe siècle // Revue des études slaves, № 49. – 1973, p. 359–372.

414

Біблілографія

Voznjak, Mychajlo. Die Geschichte der ukrainischen Literatur im 17. und 18. Jahrhundert. Aus dem Ukrainischen von Anna-Halja Horbatsch. Köln–Weimar–Wien: Böhlau 2001 [Bausteine zur slavischen Philologie und Kulturgeschichte. Reihe A: Slavistische Forschungen. N.F., Bd. 32]. Žeňuch, Peter [Rez.]: Пісні до Почаївської Богородиці: перевидання друку 1773 року / Транскрипція, ком. і дослідж. Ю. Медведика. Львів: Місіонар 2000. – 149 с. // Slovenska Hudba, XXVII/4, 2001, s. 589–593. Žeňuch, Peter; Cyril, Vasyl. Cyrillic Manuscripts from East Slovakia Slovak Greek Catholics: Defining Factors and Historical Milieu / Cyrilské rukopisy z východného Slovenska: Slovenskí greckokatolíci, vzt’ahy a súvislosti. Roma–Bratislava–Košice: Vyd. družstvo Lúč 2003. – 447 S. [Monumenta Byzantino-Slavica et Latina Slovaciae, vol. I]. Žeňuch, Peter. Cyrilské rukopisné spevniky lemkovskej proveniecie // Каλоφωνіа: наук. зб. з історії церковної монодії та гимнографія, ч. 2. Львів 2004, с. 225–236. Žeňuch, Peter. Medzi Východom a Západom: Byzantsko-slovanská tradicia, kultúra a jazyk na Východnom Slovensku. Bratislava: Veda 2002. – 288 s. Žeňuch, Peter. Nižnorybnický spevník z roku 1817 – znovuobjavený rukopis // Slavica Slovaca, ročník 47. – 2012, № 2, s. 118–144. Žeňuch, Peter. Otázka jazyka v karpatskej oblasti od 16. do 19. storočia // Slovenčina v historickom kontexte: materiály z konferencie konanej v Nitre 16.–17. mája 1996 / Zostavil L’ubomír Kralčák. Nitra 1996, s. 32–42. Žeňuch, Peter. Paraliturgická pieseň a žalmy v bizantsko-slovanskom obrade // Zborník filozofickej fakulty univerzity Komenskoho: Philologica LII: Biblické žalmy a sakrálne texty v prekladatel’skych, literárnych a kultúrnych súvislostiach. Bratislava: Poligrafické stredisko UK 2001, s. 197–211. Žeňuch, Peter. Pieseň k počajevskej ikone Bohorodičky: historicko-literárna a religiozna interpretácia // Varia, Nr. 6. – 1997, s. 197–208. Žeňuch, Peter. Správa z výskumu v rukopisných oddeleniach v Zakarpatskom národopisnom múzeu a Univerzitnej knižnici v Užhorode // Slavica Slovaca, ročník 33. – 1998, s. 58–66. Žeňuch, Peter. Tradícia, jazyk, identita a kontexty byzantsko-slovanskej kultúry pod Karpatmi // Dedičstvo duchovnej piesňovej kultúry medzi slovanským Východom a Západom / Ed. P. Žeňuch. Bratislava: Slavistický ústav Jána Stanislava SAV, 2013. – S. 7–36. Žeňuch, Peter. Výskum cyrilských a latinských pamiatok byzantskej tradície z východného Slovenska a Zakarpatskej oblasti Ukrajiny: Monumenta Byzantino-Slavica et Latina Slovaciae, vol. I // Cyrilské a latinské pamiatky v byzantsko-slovanskom obradovom prostredí na Slovensku. Bratislava: Slavistický ústav Jána Stanislava SAV 2007, s. 9–42. Žeňuch, Peter. Znovuobjavený Šarišský spevník zo začiatku 18. storočia vo svetle etnicko-konfesionálnych pomerov v karpatskom priestore // Slavica Slovaca. Slavistica, ročník 41, číslo 2. Bratislava 2006, s. 136–169. Źródło ogrodów: studnia wod żywych [...] to iest Godzinki Nayświętszey Maryi Pannie na Górze iasney Poczaiowskiey. Львів 1765.

Abkürzungen / Список скорочень ASP / АСП BLAN / БЛАН BRAN / БРАН CDIAL / ЦДІАЛ ChNB / ХНБ GIM / ГИМ GKMK / ГКМК IL / ІЛ KDA (L) / КДА (Л) KDA (P) / КДА (П) KUL / КУЛ LDMA / ЛДМА LNNB / ЛННБ MGU / МДУ (МГУ) NAN / НАН NBUV / НБУВ NIFI/S / НІФІ/С

A. S. Petruševič-Fond (LNNB) / Фонд Антона Семеновича Петрушевича (ЛННБ) Bibliothek der Litauischen Akademie der Wissenschaften / Библиотека Литовской Академии Наук Bibliothek der Russischen Akademie der Wissenschaften, St. Petersburg / Бібліотека Російської Академії Наук (Библиотека Российской академии наук), Санкт-Петербург Staatliches historisches Zentralarchiv in Lemberg / Центральний державний історичний архів у Львові Staatliche Wissenschaftliche Korolenko-Bibliothek, Charkov / Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка Staatliches Historisches Museum, Moskau / Державний історичний музей (Государственный Исторический музей), Москва Fond des Griechisch-katholischen Konsistoriums des Metropoliten (CDIAL) / Фонд греко-католицької митрополичої консисторії (ЦДІАЛ) Ševčenko-Literaturinstitut der AdW der Ukraine, Kiev / Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Київ Fond der Kiever Geistlichen Akademie (Inventarverzeichnis von Nikolaj Lebedjev) / Фонд Київської Духовної Академії (опис Ніколая Лебедєва) Fond der Kiever Geistlichen Akademie (Inventarverzeichnis von Nikolaj Petrov) (NBUV) / Фонд Київської духовної Академії (опис Ніколая Петрова) (НБУВ) Katholische Universität Lublin (Polen) / Католицький Університет м. Любліна (Katolicki Uniwersytet Lubelski Jana Pawła II) (Польща) Lemberger Staatliche Musikhochschue Mykola Lysenko / Львівська державна музична академія ім. Миколи Лисенка Lemberger Wissenschaftliche Stefanyk-Bibliothek der AdW der Ukraine / Львівська національна наукова бібліотека ім. Василя Стефаника НАН України Staatliche Lomonosov-Universität / Московський державний університет ім. Михайла Ломоносова (Московский государственный университет им. М. В. Ломоносова) Nationale Akademie der Wissenschaften der Ukraine / Національна Академія Наук України Vernads’kyj-Nationalbibliothek der Ukraine, Kiev / Національна Бібліотека України ім. В. I. Вернадського, Київ Fond des Historisch-philologischen Instituts Graf Bezborodko in Nežin / ф. Ніжинського історико-філологічного інституту ім. кн. Безбородка (НБУВ)

416 NMAŠ / НМАШ NMAU / НМАУ NTŠ / НТŠ RGADA / РГАДА RGB / РГБ RNB / РНБ SPb / СПб SPk / СПк

UNU / УНУ ZKM / ЗКМ ZNTŠ / ЗНТШ

Abkürzungen / Список скорочень Nationalmuseum Andrej Šeptyc’kyj, Lemberg / Національний музей ім. Андрея Шептицького, Львів Nationale Musikakademie der Ukraine Peter Tschaikowsky / Національна музична академія України ім. Петра Чайковського Fond der Wissenschaftlichen Taras Ševčenko-Gesellschaft / Фонд Наукового товариства ім. Тараса Шевченка Russisches Staatsarchiv alter Urkunden, Moskau / Російський державний архів давніх актів (Российский государственный архив древних актов), Москва Russische Staatsbibliothek, Moskau / Російська державна бібліотека (Российская государственная библиотека), Москва Russische Nationalbibliothek, St. Petersburg / Російська національна бібліотека (Российская национальная библиотека), Санкт-Петербург St. Petersburg / Санкт-Петербург Liedersammlung der Wissenschaftlichen Bibliothek des Staatlichen Rimskij-Korsakov-Konservatoriums, St. Petersburg / Співацька колекція («Певческая коллекция»), Наукова бібліотека, СанктПетербурзька консерваторія ім. М. Римського-Корсакова (Санкт-Петербугская государственная консерватория им. Н. Римского-Корсакова) Wissenschaftliche Bibliothek der Nationaluniversität Užhorod / Наукова бібліотека Ужгородського Національного університету Transkarpatisches Museum für Landeskunde, Užhorod / Закарпатський краєзнавчий музей, Ужгород Schriften der Wissenschaftlichen Taras Ševčenko-Gesellschaft / Записки Наукового товариства ім. Тараса Шевченка

REGISTER / ПОКАЖЧИКИ

A. Personennamen / A. Особисті імена Die Register A. Personennamen und B. Geographische Namen beziehen sich auf das Vorwort, die Kapitel 1–8, die deutsche Zusammenfassung und das ukrainische Resümee. Adam 50 Akser, Jerzy 3 Andrijevs’kyj, Liederdichter 14 Anton, Liederdichter 119, 153 Antonovyč, Myroslav 120–121 Arius aus Alexandria 8 Barbara (Varvarа), hl. 28, 77, 103–105 Bardyns’kyj, Liederdichter 16 Bartkowski, Bolesław 38, 93 Bartmiński, Jerzy 23 Basilios der Große, hl. 134–136 Benedikt XIII., Papst 96 Berezovs’kyj, Maksym 121–123, 170 Berynda, Pamva 89, 154, 168 Bessonov, Petr 5 Bodjans’kyj, Osyp 5 Bohdanova, Olena 37, 39 Bohonkevyč, Ivan, Abschreiber eines Liederbuchs 83 Bohonkevyč, Petro, Abschreiber eines Liederbuchs 118 Bol’šakov, Sergej 116, 144 Borovyk, Mykola 123, 163 Bortnjans’kyj, Dmytro 123, 170 Borys 119 Brandenburg, Albrecht 95 Brogi-Bercoff, Giovanna 3, 23 Bruss, Joachim 26 Brzeżański, Stanisław 93 Bulat, Tamara 42, 167

Chovanec’, Jakub, Abschreiber eines Liederbuchs 79–80 Christians, Dagmar 26–27 Christus (Chrystos) siehe Jesus Christus Chybins’kyj, Adolf 38 Clemens XIV., Papst 104 Cubrzyńska-Leonarczyk, Marija 102, 139 Čyževśkyj, Dmytro siehe Tschižewskij, Dmitrij David 54, 80–81, 98, 133 Demjan, Liederdichter 148, 152 Demyc’kyj, Porfyrij 37, 39, 166 Di Salvo, Maria 23 Dimitrij Rostovskij (Danylo Tuptalo), Metropolit von Rostov, Liederdichter 17, 23, 49, 52, 65, 77, 137, 144, 147–148, 169 Djačenko, Stefan, Liederdichter 84 Dobrjanskij, Flavian siehe Mirovič, N. Dobrosynskij, Antonij, Liederdichter 153 Dobrylovs’kyj, Julian, Liederdichter 114–115 Dobrynin, Jakov 112 Dolskaya-Ackerly, Olga 48, 50–53, 89, 92, 143, 149, 158, 167 Dorošenko, Petro, ukrainischer Hetman 52 Dostoevskij, Fedor 14 Dostojevs’kyj, Andrij, ukrainischer griechischkatholischer Priester 14 Drage, Charles 68 Drahomanov, Mychailo 9 Drozdovs’kyj, Ivan, Liederdichter 112 Dylec’kyj, Mykola 44 Dyonisij (Vysloc’kyj), Liederdichter 14 Dzjubarevyč, Zacharij, Liederdichter 77, 93, 162

Calaj-Jakymenko, Oleksandra 3, 8 Centelevyč, Mykola, Abschreiber eines Liederbuchs 83 Cerkunyk, Ihnat 143, 150, 152 Ceruľ, Petro, Abschreiber eines Liederbuchs 83

Epiphanias, Liederdichter 79

Charko, in einem Liedtext erwähnter ukrainischer Name 119 Chludov, Aleksej 92 Chоjnackij, Аndrej 5, 7 Choma, in einem Liedtext erwähnter ukrainischer Name 119

Findejzen, Nikolaj 40–41, 163 Flotzinger, Rudolf 48 Francke, August Hermann 22, 94–95 Franko, Ivan 2–3, 5, 9–11, 18, 22, 34, 49, 54, 78–79, 83, 107, 119, 143, 166 Fylypovyč 99–100

420

Register / Покажчики

Galatowski, Janiciusz (Haljatovs’kyj, Joanikij) 91 German Voskresens’kyj, Hieromonach, Liederdichter 129–130 Gerus-Tarnawec’ka, Iriada 20 Gočems’kyj, Iosyf 102, 116 Gudziak, Borys 8 Hajvorons’kyj, Mychajlo 135 Haljatovs’kyj, Joanikij (Galatowski, Janiciusz) 89, 91–92, 168 Haljatovyč, Ioanykij 9 Hannick, Christian 3 Havrylo, in einem Liedtext erwähnter ukrainischer Name 119 Herasymova-Persyds’ka, Nina 3, 8, 48, 54, 62, 67 Hešyc’kyj, Liederdichter 16 Hnat, in einem Liedtext erwähnter ukrainischer Name 119 Hnatjuk, Ol’ha 23, 26, 29, 34, 54, 74, 98, 108, 167 Hnatjuk, Volodymyr 5, 11–12, 20, 22, 54, 114, 116, 166 Hočems’kyj, Josyf 106 Hock, W. 27 Hojnackij, Andrej 5 Holovac’kyj, Jakiv 5, 72 Horbač, Oleksa 23, 108 Horbatsch, Anna-Halja 3 Hordijčuk, Mykola 3 Hordyns’kyj, Jaroslav 19 Hrebnyc’kyj, Florian, ukrainischer griechischkatholischer Metropolit (1748–1762), 28 Hrinčenko, Mykola 2, 39, 41–43, 140, 167 Hrjadelevyč, Ivan, Abschreiber eines Liederbuchs 83 Hruševs’kyj, Mychajlo 5, 7, 34, 49, 72, 105, 125, 166, 173 Hryca, Sofija 37 Hrycaj, Mychajlo 23 Hryc’, in einem Liedtext erwähnter ukrainischer Name 44, 119 Hrynevec’kyj, Mykola 92 Hrynevyč, Pavlo, Abschreiber eines Liederbuchs 70, 72, 76 Hus, Jan 47 Ilarion za[konnik – ?], Liederdichter 76 Iľko, in einem Liedtext erwähnter ukrainischer Name 119 Isajevyč, Jaroslav 3, 89, 96, 100 Isus Chrystos siehe Jesus Christus

Iščenko, Andrij, Abschreiber eines Liederbuchs 83 Iuda siehe Juda Ivčenko, Ljudmyla 48, 54, 65, 68, 85, 144, 167 Jakym (Joachim), Vater Marias 119 Jasinovs’kyj, Jurij 3, 8, 73, 81 Javors’kyj, Julian 6, 19–21, 25, 33, 51, 77, 79, 114, 166 Jesus Christus 10, 28, 50, 59, 70, 77, 79, 89, 95, 100, 116, 119, 124, 127–130, 133, 136, 148 Joachim siehe Jakym Johannes (Ioan), Evangelist 136 Juda (Iuda) 127–128 Juhasevyč, Ivan, Abschreiber eines Liederbuchs 33, 82, 143 Kalužnjac’kyj, Omeljan 72, 116, 125, 153–154 Kasparowicz, Gabriel-Andrzej, Liederdichter 98 Kastevyč, Feodor, Liederdichter 121 Kaulicius, Damian 112 Keldyš, Jurij 167 Kibaľčič, Turvoit 35–36 Кіrejevskij, Petr 5 Klyn, Vasyľ, Abschreiber eines Liederbuchs 71, 143 Kolberg, Oskar 35, 39, 139, 166 Kolenda, Ivan 75 Kolessa, Filaret 37, 107, 166 Kolessa, Oleksandr 19–20, 72 Konys’kyj, Heorhij 14 Korec’kyj, Roman, Liederdichter 136 Kornachoľs’kyj, T. 100 Kornij, Lidija 3, 48–50, 54, 90, 135, 153, 161, 167 Kostjukovec, Larisa 27, 45–47, 49–50 Kоtоvič, Іoann (Ivan) 5, 7 Kozarenko, Aleksandr, 3 Krekoten’, Volodymyr Kressel, Valentina 3 Krušel’nyc’ka, Larysa 3 Krysa Bohdana, 90, 167 Kudryk Borys, 2, 39–41, 45, 49–50, 115, 140, 167 Kuncevyč, Josaphat, hl. 6, 138–139 Kuper’jan, in einem Liedtext erwähnter ukrainischer Name 44 Kurcbek, Osip 112 Kurylo, in einem Liedtext erwähnter ukrainischer Name 119 Kuz’ma, in einem Liedtext erwähnter ukrainischer Name 119

A. Personennamen / A. Лични имена Kvitka, Klyment 38 Kyryč, in einem Liedtext erwähnter ukrainischer Name 119 Lauhus, Angelika 3 Lazarus (Eleazar), hl. 133 Lelekač, Mykola 19–20 Leo, römischer Papst 70 Leontij, Abschreiber eines Liederbuchs 70, 72, 76 Levkovs’kyj, Dmytro, Liederdichter 14–15, 73, 82, 98 Levyc’kyj, Damian 79, 92, 162 Levyc’kyj, Ivan, Liederdichter 83, 102, 139 Levykovs’kyj, Jan, Abschreiber eines Liederbuchs 82, 132–133 Livanova, Tamara 46, 60, 64–65, 154, 167 Ljašec’kyj, Ivan 81 Ljašenko, Ivan 3, 48, 54 Loboda, Andrij 17 Lukas, Evangelist 135 Lysenko, Mykola 35, 37, 39, 51, 166 Łesiów, Mychajlo 23 Macenko, Pavlo 54, 167 Machnovec’, Leonid 6–7, 108 Macjuk, Orest 71 Majchrovyč, Šymon 97 Major, J. 95 Makar, in einem Liedtext erwähnter ukrainischer Name 119 Maksym, in einem Liedtext erwähnter ukrainischer Name 119 Maria (Marija) 12, 33, 54, 79, 98–99, 135–136, 150–152 Maria-Theresia, ungarische Kaiserin 31 Marinelli, Luigi 23 Markevyč, Antym, in einem Liedtext erwähnter ukrainischer Name 14 Markus, Evangelist 127 Maslov, Sergej (Serhij) 33, 70, 79–80, 82, 92, 116, 134 Mastybors’kyj, Liederdichter 16 Matthäus, Evangelist 130, 133 Matvij, in einem Liedtext erwähnter ukrainischer Name 33, 70, 79–80, 82, 92, 134, 119 McMillin, Arnold B. 68 Medvedyk, Jurij 17, 27–29, 54, 138, 167 Meier-Brugger, Michael 27 Melchisedek 70 Metels’kyj, Anton, Liederdichter 153

421

Mianowski, Józef 3 Michael (Mychail) 72, 77, 164–165 Milenevyč, Hryhorij, Abschreiber eines Liederbuchs 119 Milovidov, Aleksandr 88 Mirovič, N. (d. i. Dobrjanskij, Flavian) 5–7, 32 Mohyla, Petro, ukrainischer orthodoxer Metropolit 25, 94 Mokrijevyč, Samuil 89 Mokry, Włodzimierz 23 Moravs’kyj, Ivan, Liederdichter 6, 16 Моrdоvcev, Dаnylо 5 Mrowiec, Karol 138 Mušynka, Mykola 11 Mychail siehe Michael Mykolaj siehe Nikolaus Mykyta (Niketas), Märtyrer 72, 96 Mykyta, in einem Liedtext erwähnter ukrainischer Name 119 Myšanyč, Oleksa 8, 115 Mytura, Oleksandr 89 Naumenko, Volodymyr 5 Naumov, Aleksandr 23, 167 Navyčyns’kyj, Ivan, Abschreiber eines Liederbuchs, Liederdichter 153 Nazar, in einem Liedtext erwähnter ukrainischer Name 119 Neuman, Czesław 35–36 Nikolai, Philipp 95 Nikolaus (Nykolaj, Mykolaj), hl. 64, 77, 95, 140–141, 143 Nikon, russischer orthodoxer Patriarch 129–130 Nimčuk, Vasyľ 3, 8 Ochrimenko, Pavlo 46–47 Ohonovs’kyj, Omeljan 5 Oľchovs’kyj, Andrij 41, 167 Olena, Liederdichterin 12 Olesnic’kyj, Ivan, Abschreiber eines Liederbuchs 82 Onufrij, hl. 100 Onyščuk, Antin 112 Opieński, Henryk 157 Ostap, in einem Liedtext erwähnter ukrainischer Name 119 Pan’kevyč, Ivan 19–20 Paporotka, Ihnatij 75 Papp, Stefan 51 Parfenovyč, Herasym, Diakon, Liederdichter 12, 75, 147

422

Register / Покажчики

Parfjunovna, Onysija, Liederdichterin 12 Paškovs’kyj, Ivan, Liederdichter, Abschreiber eines Liederbuchs 15–16, 73, 82, 136 Paškovs’kyj, Vasyľ, Liederdichter 50 Paul von Aleppo (Chalebs’kyj) 12 Pekalyc’kyj, Simeon 75 Pelageja, Liederdichterin 12 Peretc, Vladimir 5, 12–13, 18, 27, 30, 34, 41, 49, 52, 68, 79, 107, 166 Petrov, Nikolaj 5 Petruševyč, Antin 76, 78, 98–99, 102, 111, 125– 126 Piacentini, Marcello 23 Pilatus (Pilat) 70, 129 Pipnavkin, Stepan, Abschreiber eines Liederbuchs 71, 83–85 Pletenec’kyj, Jelysej 89, 168 Pogodin, Nikolaj 124, 143 Ponjatowska, Irena 3 Posovs’kyj, Ivan, Liederdichter 112 Pozdneev, Aleksandr 23, 25–26, 52, 92, 144 Pravdjuk, Oleksandr 107, 114–115, 167 Preobraženskyj, Antonij 123 Prokopovyč, Feofan 49, 52, 59 Pylyp, in einem Liedtext erwähnter ukrainischer Name 119 Pyvovarov, Mykola 22

Serjogina, Natalija 3 Simeon Polockij 52, 98, 120 Skovoroda, Hryhorij, Philosoph, Liederdichter 17, 43, 85, 169 Slavynec’kyj, Jepifanij, Hieromonach, Liederdichter 23, 49, 52, 75, 105, 148–149, 169 Smith, Gee (Eldred Gee) 23 Smolenskij, Stepan 40, 53, 98 Stach, in einem Liedtext erwähnter ukrainischer Name 119 Stanislav, Jan 3 Stanisław, hl. 138 Stanisław, poln. König 18 Stažimovs’kyj, Adam, Liederdichter 109 Stefan 33, 84, 164 Stephan Báthory 3 Stern, Dieter 3, 23, 26–27, 34, 81, 128, 132, 167 Strnadel, Josef 21 Stryps’kyj, Gijador, Handschriftensammler, Slavist 12, 22 Sulyma, Mykola 115 Sumovs’kyj, Teodor 72 Svencic’kyj, Ilarion 19, 102, 148 Szabo, Mychajlo, Abschreiber eines Liederbuchs 29, 83, 143 Szwejkowska, Anna 157

Rabus, Achim 3, 23, 26, 34 Rachil (Rachel) 28, 49, 76, 154 Raczyński, Edward 74 Radyševs’kyj, Rostyslav (Radyszewśkyj, Rostysław) 91–92 Rakowiecki, Teodor 99 Reichel, Carl 205 Reuts, Iosyf, Liederdichter 84 Ripa, Ivan, Abschreiber eines Liederbuchs 83 Röder, Carl Gottlieb 205 Roman, in einem Liedtext erwähnter ukrainischer Name 119 Rothe, Hans 3–4, 23–26, 34, 51, 167 Rusyn, Ivan, Abschreiber eines Liederbuchs 82 Rutylius, Martin 95

Šaškevyč, Markijan 9 Ščeglova, Sofija 5, 8, 14, 17–18, 34, 127, 153, 166 Ščerbac’kyj, Tymofij, orthodoxer Metropolit von Kiev und Galizien, Liederdichter 49 Ščukin, Petr 92, 163 Ščurat, Vasyl’ 2, 13–15, 18, 34, 100, 103, 106– 108, 114, 137, 153, 166 Ščurovs’kyj, Tymofij, ukrainischer Katholik, Liederdichter 97, 101–102, 111 Šeffer, Tamara 48, 54, 108, 115, 153, 167 Šеjn, Petr 5, 46 Šelihovyč, Venedykt, Abschreiber eines Hirmologions 82 Ševčenko, Taras 15, 78 Ševčuk, Olena 123 Ševčuk, Valerij 12, 23 Šrejer-Tkačenko, Onysija 2, 42–45, 48–49, 54, 68, 115, 140, 153, 156, 161, 167

Savčuk, Mykola 83 Sazonova, Lidija 29 Schäfer, Franz 26 Semaš, Stefan 112 Sen’, in einem Liedtext erwähnter ukrainischer Name 119 Sereda, Hryhorij, Abschreiber eines Liederbuchs 83

Taras, in einem Liedtext erwähnter ukrainischer Name 119 Targoński, Krzysztof 93 Tarnavs’kyj, Vasyľ, Liederdichter 120

A. Personennamen / A. Лични имена Ternopoľs’kyj, Fedir 75 Tichý, František 20–21, 29–30 Titov, Andrej 26, 116, 136–137, 143–144, 154, 158, 163–164 Todors’kyj, Symon 22, 94–95 Tomelleri, Vittorio 27 Trankvilion-Stavrovec’kyj, Kyrylo 89–90, 97, 168 Trockevyč, Teofiľ 99 Trześniewski, Grzegorz 99 Tschaikowsky, Peter 3 Tschižewskij, Dmitrij (Čyževśkyj, Dmytro) 2, 22, 94–95 Tuptalo Danylo siehe Dimitrij Rostovskij Undoľskij, Vukol 116, 144, 149, 163–164 Vajs, Josef 78 Varencov, Vіktor 5 Varenycja, Jakіv, Abschreiber eines Liederbuchs 148 Varenycja, Petrо, Abschreiber eines Liederbuchs 148 Varvarа siehe Barbara Vasyľko, in einem Liedtext erwähnter ukrainischer Name 112 Vašica, Josef 78 Vedeľ, Artem 123–124, 170 Velyčkovs’kyj, Ivan 71 Velyhors’kyj, Ivan, Abschreiber eines Liederbuchs 83 Vitošyns’kyj, Omeljan 36–37, 39, 166 Vjazemskij, Pjotr 119, 131–132, 137, 151–152, 158, 160, 162–163, 165 Vladyševs’kaja, Tatjana 8 Vojevudka, Denys, Abschreiber eines Liederbuchs 83 Vols’kyj, Ivan, Priester, Liederdichter 16, 136 Vorobyc’kyj, Abschreiber eines Hirmologions 77 Voskresenskij, German, Hieromonach, Liederdichter 22, 76, 129 Voznjak, Mychajlo 2, 14–20, 32, 34, 54, 89–90, 96–98, 102–104, 106–107, 110–112, 114, 116–118, 125, 128, 132–133, 148, 152–153, 166 Vyhovs’kyj, Josyp 103 Vysloc’kyj, [Dyonisij], Priester, Liederdichter 14 Vyšens’kyj, Ivan 9 Witkowski, Wiesław 6, 23 Wöhler, Arnd 23, 34

423

Wyczawski, Hieronim 101 Zalizo, Iov, Gründer des Klosters von Počajiv 111 Zapasko, Jakym 96 Zemka, Tarasij 89 Zilynskyj, Orest 21 Zosim, Ol’ha 48, 52, 56 Žeňuch, Peter 3, 23, 26–27, 29–34, 51, 167 Žytec’kyj, Pavlo 6 Августин, Archimandrit 188 Адам 182 Алексий, „Gottesmann“ 21 Анна, Mutter Marias 123 Антонович, Мирослав 120–121, 179 Бартковський, Болєлав 183 Бартмінскі, Єжи 179 Безсонов, Пйотр 173 Бень, Віктор 179 Беньковський, Іван 173 Березовський, Максим 122, 183 Беринда, Памво 178, 192 Бернандт, Григорий 36 Бесменик, Іван, Abschreiber eines Liederbuchs 191 Бжежанські, Станіслав 193 Биленький (Стрипський, Ґіядор) 12 Білецький, Стефан, Abschreiber eines Liederbuchs 19, 191 Богданова, Олена 181 Богонкевич, Іван, Abschreiber eines Liederbuchs 191 Бодянський, Оспи 173 Большаков, Сєргєй 189 Боржковський, Валеріан 173 Борис, Märtyrer 203 Боровик, Микола 123 Бортнянський, Дмитро 183 Булат, Тамара 43, 176–178 Буслаєв, Фйодор 189 Вагановський, Стефан, Liederdichter, Märtyrer 191 Василій Великий 19, 102, 135 Василій [Титов – ?] 116 Вахнянин, Анатоль 204 Вахромєєв, Іван 189 Ведель, Артемій 183 Велигорський, Іван, Abschreiber eines Liederbuchs 191

424

Register / Покажчики

Вітковскі, Вєслав 177 Вітошинський, Осип 174 Возняк, Михайло 32, 88, 90, 96–97, 99–103, 106–108, 111, 116, 119–120, 124–125, 128, 132, 152–154, 175–179, 181, 192, 195, 197 –198, 202 Володимир, hl. 203 Вольський, Іван, Liederdichter 197 Вуйцик, Володимир 100 Вяземський, Пйотр 189 Гайворонський, Михайло 135–136 Галущинський, Михайло 188 Герасимова-Персидська, Ніна Олександрівна 48, 62, 67, 179 Герман Воскресенский, Priestermönch, Liederdichter 76 Гліб, Märtyrer 203 Глєбов, Ігор (Асаф’єв, Борис) 41 Гнатюк, Володимир 116, 173–174, 177, 188, 202 Гнатюк, Ольга 98, 108, 178–179, 192 Головацький, Яків 173, 188 Гольцгавзен (Holzhausen), Адольф, Verleger in Wien 205 Горбач, Олекса 108, 177 Гордійчук, Микола 41 Гординський, Ярослав 176 Горленко, Василь 173 Григорович, Теодор 205 Грица, Софія 38, 44, 179 Грицай, Михайло 177 Грінченко, Микола 41–42, 175–178 Грушевський, Михайло 41, 73, 105, 125, 174, 181, 188, 198, 202 Гряделевич, Іван, Abschreiber eines Liederbuchs 191 Ґалятовський, Йоаникій 92, 178, 192–193 Ґочемський, Адам 201 Ґочемський, Йосиф 201 Ґудзяк, Борис 89 Давид 94 Данілов, Владімір 174 Демуцький, Порфирій 173, 181 Дзюбаревич, Захірій, Liederdichter, Abschreiber eines Liederbuchs 191 Джакопоне да Тоді 204 Дилецький, Микола 175, 183, 196 Димитрій Ростовський (Туптало, Данило), Metropolit, Liederdichter 197

Длонський, Лукаш, Liederdichter 197 Добриловський, Юліан 198 Добринин, Яков 112 Добрянский, Флавіан siehe Мирович, Н. (Pseudonym) 173 Дольская, Ольга 179 Доманицький, Василь 37 Дорундяк, Семен 205 Дрейдж, Чарлі 179 Дроздовський, Іван, Liederdichter 112, 203 Дяченко, Стефан, Liederdichter 197 Еклезіаст 91 Єлизавета, hl. 196 Женюх, Петер 179–180 Житецький, Петро 173, 188 Иисус siehe Ісус Іаков (Яков), Vater Josefs 116 Івченко, Людмила 48, 65, 68, 76, 174 Ілля, hl. 195 Іоаким (Йоаким), Vater Marias 123 Ісаєвич, Ярослав 89, 93–94, 96, 99–100, 103, 111 Ісус (Іисус) Христос 89, 116, 123, 126–127, 134, 147–149, 199–200, 206 Іуда 126–127 Іщенко, Андрій, Abschreiber eines Liederbuchs 191 Йосиф (Сліпий), Patriarch der Ukrainischen griechisch-katholischen Kirche, Kardinal 31 Залізо, Йов, legendärer Gründer des Klosters von Počajiv (Почаїв) 202 Запаско, Яким 93, 96, 100, 103, 111 Захарія, пророк 130 Зизанія, Лаврентій 178 Златоустий, Іоан 185 Зосім, Ольга 48, 52, 179–180 Карський, Євменій 176 Каулиція, Даміан 112 Квітка, Климент 183 Келдиш, Юрій 177 Кірєєвскій, Пйотр 173 Кінаш, М., Priester, Herausgeber eines Liederbuchs 205 Колесса, Олександр 176, 189

A. Personennamen / A. Лични имена Колесса, Філарет 37, 107, 173–174, 184, 204 Колосова, Вікторія 177 Кольберґ, Оскар 173 Корній, Лідія 48–50, 90, 153, 161, 179, 184, 192 Костомаров, Микола 173 Костюковець, Лариса 46–47, 50, 62, 89, 177, 184 Крип’якевич, Іван 188 Криса, Богдана 89, 91, 174 Кудрик, Борис 115, 175, 178, 184, 199, 202 Кузеля, Зенон 176 Куколовський, Василь 191 Куліш, Пантелеймон 173 Кульчицький, Яків, Liederdichter 197 Курцбек, Иосиф, Verleger 112 Левицький, Іван, Abschreiber eines Liederbuchs 191 Левицький, Михайло, Abschreiber eines Liederbuchs 191 Левковський, Дмитро, Liederdichter, Abschreiber von Liederbüchern 178, 197 Лелекач, Микола 176, 189 Лесів, Михайло 179 Лисенко, Микола 173, 204 Липник 205 Лі(и)ванова, Тамара 46, 60, 64, 154, 177, 184– 185 Лужицький, Григорій 31, 101 Лужний, Ришард 179 Ляшенко, Івана 48, 179 Майхрович, Шимон 194 Маковей, Осип 188 Максимович, Михайло 173 Малинка, Олександр 173 Марія 145–146, 184 Марковський, Євген 176 Маслов, Алєксандр 174 Мастиборський, Іван, Liederdichter 197 Матіяш, Дзвенислава 179 Матюк, Віктор 204 Маценко, Павло 173 Медведик, Петро 198 Медведик, Юрій 31–33, 48, 51–52, 92, 96–98, 103, 134, 161, 181, 203 Мирович Н. (Добрянський, Флавиан) 173 Митура, Олександр 178, 192 Мишанич, Олексій 22, 112, 115, 177, 198 Михаїл, архістратиг 196 Мокрієвич, Самуїл 178, 192

425

Мокрий, Влодзімєж (Володимир) 177, 179 Муравський, Іван, Liederdichter 197 Наєнко, Микола 22 Науменко, Олександр 173 Наумов, Алєксандр 179 Нейман, Чеслав 173 Немкович, Олена 42 Нижанківський, Остап 204 Николай, святой 142 Німчук, Василь 109 Огоновський, Омелян 173 Ольга, княгиня 203 Ольховський, Андрій 41, 184 Охріменко, Павло 46 Панченко, Алєксандр 76 Панькевич, Іван 177, 189 Паньківський, Кость 189 Папп, Стефан 189 Пашковський, Іван, Liederdichter, Abschreiber eines Liederbuchs 191, 197 Передрієнко, Віталій 109 Перетц, Владімір (Володимир) 68, 97, 173– 174, 178, 181, 197–198, 202 Петров, Ніколай 173, 188 Петрушевич, Антин (Антон) 19, 98, 173, 179, 188, 202 Піпнавкін, Степан, Abschreiber eines Liederbuchs 191 Погодін, Ніколай 93, 189, 199 Позднєєв, Алєксандр 50, 76, 92, 177 Полюга, Лев 109 Полянський, Юрій 189 Правдюк, Олександр 107, 115, 177, 198 Прєображенски(і)й, Антони(і)й 123, 175 П’ясецький, Семен, Liederdichter 197 Рабус, Ахим 179 Радишевський, Ростислав 174 Райхель (Reichel), К., Drucker in Leipzig 205 Рахиль 154–155 Редер (Röder), Карл-Готліб, Musikverleger 205 Рильський, Максим 175 Романичева, Анна 200 Роте (Rothe), Ганс 92, 177, 179–180 Руденко, Людмила 180 Савчук, Олександр 181 Салліван, Джон 179 Свєнціцький, Іларіон 176

426

Register / Покажчики

Середа, Григорій, Abschreiber eines Liederbuchs 191 Серьогіна, Наталія 187 Сковорода, Григорій, Liederdichter 176, 197 Славинецький, Єпіфаній, Liederdichter 197 Смолєнскій, Стєпан 175, 178 Сосновський, Лев 202 Софонія, Prophet 131 Сперанський, Міхаїл 173 Сулима, Микола 89, 198 Сумцов, Микола 173 Станіслав (Stanisław), polnischer König 202 Стефан 123 Стеценко, Кирило 204 Стрипський, Ґіядор 188

Чубинський, Павло 173 Шевченко, Тарас 187 Шевчук, Валерій 177 Шейн, Петр 97, 173 Шеффер, Тамара 48, 108, 153, 161, 177–178 Шков’єра, Андрей 179 Шреєр-Ткаченко, Онисія 42–43, 68, 115, 153, 156, 176–178, 184, 199, 202 Штерн (Stern), Дітер 179

Тарнавський, Осип 203 Тимінський, Тит 188 Тітов, Андрєй 189 Ткаченко, Георгій 37 Тодорський, Симон 176, 193 Транквіліон-Ставровецький, Кирило 178, 192 Туптало, Данило siehe Димитрій Ростовський Турій, Олег 89

Цалай-Якименко, Олександра 88, 134

Фіндейзен, Ніколай 175, 178 Франко, Іван 174–175, 177–179, 181, 188, 197–198, 203

Щеглова, София 127, 153, 197, 202 Щербаківський, Дмитро 188 Щукін, Сєрґей 92 Щурат, Василь 96, 103, 106, 108, 174, 176, 188, 197, 202

Хернас, Чеслав 177 Хибінські, Адольф 183 Хижняк, Зоя 94 Хланта, Іван 179 Хлудов, Алєксєй 189 Хованець, Якуб, Abschreiber eines Liederbuchs 191 Хойнацький, Андрєй 173 Хоткевич, Гнат 173 Христос siehe Ісус (Іисус) Христос

Ундольский, Вукол 189 Ушкалов, Леонід 174

Югасевич, Іван, Abschreiber eines Liederbuchs 191 Юрченко, Мстислав 122

Чайковский, Петр 50, 56, 92 Чижевський, Дмитро 22, 76, 94–95, 176–177, 193

Яворський, Юліан 175–177, 188, 197–198 Ямпольский, Ізраїль 36 Ясі(и)новський, Юрій 73, 82

B. GEOGRAPHISCHE NAMEN / Б. ГЕОГРАФIЧНІ НАЗВИ Allessandria 23 Bar (Бар), heute Gebiet Vinnytsja, Podolien/ Podillja, westliche Zentralukraine 137 Berdyčiv (Бердичів), heute Gebiet Žytomyr, Wolhynien/Wolyn’, westliche Zentralukraine 57, 88, 99, 123, 168 Berlin 4 Białoruś siehe Weißrußland Biłostok, Dorf , heute Gebiet Wolhynien/ Wolyn’, Westukraine 110, 138 Böhmen (Богемія) 88 Bonn 3–4, 26 Bratislava (Preßburg) 4, 26, 68 Breslau (Wrocław) 4 Brünn (Brno) 3 Bucniv (Буцнів), Dorf, heute Gebiet Ternopil’, Galizien, Westukraine 57, 153 Bydgoszcz 138 Bzov, Dorf, Gebiet Kiev 32 Canada 20 Charkov (Charkiv, Харків), Region Sloboda, Ostukraine 4, 116, 123 Choceń (Хоцень), Dorf, heute Ostpolen 83, 102, 139 Cholm (Chełm, Холм), heute Ostpolen 18, 36 Chotylub (Хотилюб), Dorf, heute Ostpolen 82 Chotyn (Хотин), heute Gebiet Tschernowitz, Bukowina, Westukraine 33 Chotynec’ (Хотинець), Dorf, heute Ostpolen 148 Chust (Хуст), heute Gebiet Zakarpattja/Transkarpatien, Westukraine 33 Černigov (Černihiv, Чернігів), Polissja/Poles’je, nördliche Zentralukraine 31, 78, 89, 94, 105, 170 Černivci (Tschernowitz, Чернівці), Bukowina, Westukraine 116 Deutschland 2–4, 88 Desna (Десна), Fluß, nördliche Zentralukraine 31 Dnepr (Dnipro, Дніпро), Fluß, Zentral- und Südukraine 30, 40 Drohobyč (Дрогобич), heute Gebiet Lemberg/

L’viv, Galizien/Halychyna, Westukraine 3–4, 92 Freiburg 3, 26 Galizien (Halychyna, Галичина), Region, Westukraine 1, 5, 12, 14–15, 27–28, 30, 32, 39, 70, 71, 82–83, 85–88, 92–93, 96–97, 110, 128–129, 138, 163, 165, 167 Gent 26 Groß-Novgorod 31 Halle/Saale 88, 94, 168 Halyč (Галич), Stadt, Gebiet Ivano-Frankivs’k, Galizien/Halychyna, Westukraine 6 Halyč (Галич), Dorf, heute Gebiet Ternopiľ, Galizien/Halychyna, Westukraine 83 Hetman-Ukraine (Гетьманщина), Mittel- und Südostukraine 94 Hrybiv (Грибів), Dorf, heute Ostpolen 78, 82 Jaroslav (Ярослав), heute Ostpolen 83 Javoriv (Яворів), heute Gebiet Lemberg/L’viv, Galizien/Halychyna, Westukraine 81 Jerusalem (Jerusałym) 96 Jordan (Iordan), Fluß 28, 63, 76, 136 Kaluš (Калуш), Gebiet Ivano-Frankivs’k, Galizien/Halychyna, Westukraine 11 Kameniec-Podol’ski (Kamjanec’-Podiľskyj/ Кам’янець-Подільський), heute Gebiet Chmel’nyc’kyj, Podolien/Podillja, Westukraine 33 Kam’jane (Кам’яне), Dorf , Lemkenregion, heute Ostpolen 11, 21, 32–33, 70, 78–79, 138, 151, 162, 164–165 Karpato-Ukraine (Karpatenrußland, Карпатська Русь, Карпатська Україна) 9, 12, 19–21, 29, 31–33, 71 Kiev (Kyiv, Київ) 3–4, 18, 21, 25, 31, 33, 35, 68, 72, 74, 78, 88–89, 94, 105–106, 169 Knjažpole (Княжполе), Dorf, heute Ostpolen 83 Köln 3–4, 180 Košice, Ostslovakei 4 Krakau (Kraków) 3–4, 35, 53, 88, 91, 93,124, 139, 168

428

Register / Покажчики

Kremjanec’ (Крем’янець), Gebiet Ternopil’, Wolhynien/Wolyn’, Westukraine 110 Kupjans’k (Куп’янськ), Gebiet Charkiv/Charkov, Region Sloboda, Ostukraine 71, 83 Kyivci (Київці), Dorf, Gebiet Lemberg/L’viv, Galizien/Halychyna, Westukraine 72–73 Lemberg (Львів, L’viv, Lwów, Львов) 2–4, 6– 7, 9, 16–21, 28, 32–33, 39, 47, 55, 68, 70, 72, 76, 78, 82, 88, 93, 95–103, 111–112, 121, 125, 164 Lemkengebiet (Lemkenregion, Лемківщина), heute Ostpolen 19, 21, 29, 32, 34, 70, 78, 80– 82, 85, 134, 164, 168 Lišnja (Лішня), Dorf, heute Gebiet Wolhynien/ Wolyn’, Westukraine 102 Litauen 26, 97, 112 Ljašky Jaroslavs’ki (Ляшки Ярославські), Dorf, heute Ostpolen 83 Lublin, Ostpolen 3–4, 83, 88, 93, 102, 138, Luc’k (Луцьк), heute Gebiet Wolhynien/Wolyn’, Westukraine 102 Mailand 3 Michalovce, Ostslovakei 4 Minsk 27 Moskau (Москва, Moscow) 4, 18, 21, 23, 25– 26, 29, 51–52, 75–76, 88 Mukačevo (Mukačiv, Мукачево, Мукачів), heute Gebiet Transkarpatien/Zakarpattja, Westukraine 27, 29, 33–34, 180 Mykolajiv (Миколаїв), Gebiet Lemberg/L’viv, Galizien/Halychyna, Westukraine 73 Nadsjannja (Надсяння), ethnisch ukrainische Region an der Grenze der Westukraine (Galizien/Halychyna) und Ostpolens 85 Nahujevyči (Нагуєвичі), Dorf, heute Gebiet Lemberg/L’viv, Galizien/Halychyna, Westukraine 92 Novhorod-Sivers’kyj (Новгород-Сіверський), heute Gebiet Černigov, Polissja/Poles’je, nördliche Zentralukraine 31 Nyvyci (Нивиці), Dorf, heute Gebiet Lemberg/ L’viv, Galizien/Halychyna, Westukraine 83 Nyzny-Tvarozec (slovak. Nižný Tvarožec, ukr. Нижні Тварожці), heute Ostslovakei 134, 164 Oberungarn 88 Ochtyrka (Охтирка), heute Gebiet Sumy, Slobožanščyna, Ostukraine 15

Oles’ko (Олесько), heute Gebiet Lemberg/ L’viv, Galizien/Halychyna, Westukraine 7, 70, 72 Osteuropa 26, 51 Ostgalizien 32, 70, 82, 85 Ostkarpaten 32 Ostmitteleuropa 170 Ostrog (Ostrih), heute Gebiet Rivne, Westukraine 68 Ostslovakei 29, 33–34 Ostukraine 15, 71 Ovruč (Овруч), heute Gebiet Žytomyr, Wolhynien/Wolyn’, westliche Zentralukraine 153 Österreich-Ungarn 18 Perejaslav (Переяслав), heute Gebiet Kiev, Zentralukraine 52 Peremyšľ (Przemyśl), heute Ostpolen 32, 82–83, 148 Perunka (Перунка), Dorf, heute Ostpolen 82 Pidkamin’, heute Gebiet Lemberg/L’viv, Galizien/Halychyna, Westukraine 28, 32, 96 Pistyn’ (Пістинь), Dorf, heute Gebiet IvanoFrankivs’k, Galizien/Halychyna, Westukraine) 73 P’jatyhory (П’ятигори), Dorf, heute Gebiet Kiev, Zentralukraine 74 Počajiv (Почаїв), Gebiet Ternopil’, Wolhynien/ Wolyn’, Westukraine 1–2, 7, 12–15, 18, 21, 24–25, 28–29, 31–34, 37, 43–44, 47, 53, 57, 67, 69, 76, 78–80, 82, 84, 86, 88, 92, 95, 99– 105, 108, 110, 113–114, 117, 125, 129, 131– 134, 136–138, 140, 144, 152, 154, 157, 163, 167–170 Podlachien (Підляшшя), historisch-ethnisch ukrainische Region, jetzt weißrussischpolnisch-ukranisches Grenzgebiet 27–28 Podolien (Поділля), Region in der Südwestukraine 27, 30, 33, 36, 103, 137 Pokucie (Pokuttja, Покуття), Region in der Südwestukraine 35 Polen (Polska, Polonia, Польща) 2, 18, 21, 23, 32, 51, 86, 88, 93,102, 112 Poles’je (Polissja, Полісся), Region in der nördlichen Zentralukraine 27, 31, 35, 85, 153 Połock (ukr. Полоцьк, weißruss. Полацк, jetzt Weißrußland), 89 Posen (Poznań) 74 Povč (Maria-Povč), Südostungarn 32–33 Prag (Praha, Прага) 20–21, 72, 78 Preßburg siehe Bratislava

B. Geographische Namen / Б. Географiчні назви Prešov (Prjašiv/Пряшів), Ostslovakei 33 Prjašiv (Prešov) 33 Puhyn (Пугин), Dorf, heute Gebiet Wolhynien/ Wolyn’, Westukraine 138 Putyvľ (Путивль), heute Gebiet Sumy, Ostukraine 103 Rovno (Rivne), Westukraine 4 Rus’ (Русь) 9 Ruś Czerwona (ukr. Червона Русь, lat. Russia Rubra), Regiоn (historischer Name Galiziens im 16.–19. Jh.) 35 Rus’kyj Kerestur (Руський Керестур, Войводина; Ruski Krstur, Vojvodina), Dorf, heute Serbien 14 Rußland (Russland, Russia) 2, 4, 18, 23, 25, 28, 49, 51, 84, 97, 110, 112, 115 Ruthenien 26 Rzeszów, heute Ostpolen 28, 96 Sambir (Самбір), heute Gebiet Lemberg/L’viv, Galizien/Halychyna, Westukraine 97 Saratov (Саратов) 116 Serbien 15, 97, 112 Sion, Berg 105, 130 Sjanok, heute Ostpolen 102 Slavonia (Славонія), Region, heute Kroatien 11 Sloboda-Ukraine (Slobožanščyna), Region, Ostukraine 71, 83–85, 161 Slovakei (Slovenskо, Slovakia) 2, 4, 21, 112 Snovyči (Сновичі), Dorf, heute Gebiet Lemberg/L’viv, Galizien/Halychyna, Westukraine 72–73 Sokaľ (Сокаль), heute Gebiet Lemberg/L’viv, Galizien/Halychyna, Westukraine 101 Stanislaw (jetzt Ivano-Frankivs’k/Івано-Франківськ), Galizien/Halychyna, Westukraine 112 St. Petersburg 3–4, 18, 72, 96 Südostpolen 78, 82 Suprasľ (Супрасль), heute Ostpolen 24, 27–28, 31, 73, 79, 81, 88, 101–102, 128–129, 132– 134, 139, 168 Šaryš, Region, Ostslovakei 32–34, 83 Tartakiv (Тартаків), Dorf, heute Gebiet Lemberg/L’viv, Galizien/Halychyna, Westukraine 101 Ternopiľ (Тернопіль), heute Galizien/Halychyna, Westukraine 14, 57, 70, 112, 153

429

Tetijiv (Тетіїв), Polissja/Poles’je, Zentralukraine 74 Transkarpatien 1, 11, 15, 33, 83, 86, 110, 116, 143, 152, 164–165 Trembovlja (Terebovlja, Теребовля), Gebiet Ternopil’, Podolien/Podillja, Westukraine 33 Tschernowitz (Černivci, Чернівці), Bukowina, Westukraine 33, 116 Turynci (Туринці), Dorf, heute Gebiet Lemberg/ L’viv, Galizien/Halychyna, Westukraine 99– 100, Tylyč (Тилич), Dorf, heute Ostpolen 80 Ukraine (Україна, Ucraine), 1–4, 11, 14, 18, 19–20, 23–25, 30–31, 34, 49, 51, 54–55, 64, 66, 71, 73, 84, 88, 91–92, 95, 99, 107, 110, 112–113, 139, 147–148, 170 Ungarn 86 Užhorod (Ужгород), Zakarpattja/Transkarpatien, Westukraine 4, 20 Užhorods’ka župa (Ужгородська жупа), Bezirk von Užhorod, infolge der territorial-administrativen Aufteilung Tanskarpatiens von 1919 zur Tschechischen Republik gehörig 29 Vatikan 14 Vicyn (Віцин), Dorf, heute Ostpolen 32, 137 Vojvodina (Войводина), Region, heute Serbien 11 Volodymyr in Wolhynien (Володимир-Волинський) 102 Voloskaja zemlja (Volohia, Walachei, Волохія, Валахія, Ţara Romnească), historische Region in Südrumänien 33 Warschau (Warszawa, Варшава) 3–4, 26, 29 Weimar 180 Weißrußland (Białoruś, Білорусь) 18, 28, 35, 47, 51, 84, 88, 97, 110 Westgalizien 70, 78–82, 85 Westukraine 14, 25, 71, 116, 161, 164 Wien (Відень) 3, 88, 180 Wilna 88 Winnipeg 72 Wolhynien (Волинь) 15, 27, 30–31, 47, 74, 85, 88, 103, 110, 138, 163, 170 Würzburg 3–4 Zahajec’ (Загаєць), Dorf , heute Gebiet Wolhynien/Wolyn’, Westukraine 110, 138 Zahoriv (Загорів) Dorf, heute Gebiet Wolhynien/Wolyn’, Westukraine 74, 138

430

Register / Покажчики

Zarvanycja (Зарваниця), Dorf, heute Gebiet Ternopiľ, Galizien/Halychyna, Westukraine 14, 33, 70 Zoločiv (Золочів), heute Gebiet Lemberg/L’viv, Galizien/Halychyna, Westukraine 73 Zolotarevo (Золотарево), Dorf, heute Gebiet Zakarpattja/Transkarpatien, Westukraine 116 Zymne (Зимне), Dorf, heute Gebiet Wolhynien/ Wolyn’, Westukraine 110 Žovkvа (Жовква), heute Gebiet Lemberg/L’viv, Galizien/Halychyna, Westukraine 99 Австрія 204 Бердичів (Berdyčiv) 192 Білорусь 183, 206 Буковина 191 Варшава 178 Вієнна (Відень, Wien) 112, 192, 205 Вільно (Wilna, Vilnius) 6, 88, 192 Вінніпеґ 205 Волинь (Wolhynien) 180, 189, 191, 202 Галичина (Galizien, Halychyna), Region 28, 180, 183, 189–191, 204–205 Галле (Halle/Saale) 94, 176, 192–193 Гошів 201 Гродно 204 Грушівський монастрий (Закарпаття) 201 Дрогобич (Drohobyč) 204 Жовква (Žovkvа), heute Gebiet Lemberg/L’viv, Galizien/Halychyna, Westukraine 19, 136, 204 Закарпаття (Transkarpatien), Region, Westukraine 12, 22, 29, 112, 174, 180, 189–191, 196, 201 Зарваниця 201 Західна Україна (Westukraine) 204 Європа 177 Кальварія 201 Канада (Canada) 20, 205 Києво-Печерська Лавра 201 Київ (Kyiv, Kiev) 88, 173, 175–176, 178, 180– 181, 184, 192, 203, 205 Київщина (Region Kiev) 37

Коломия 204 Коритняни, Dorf, heute Gebiet Zakarpattja/ Transkarpatien, Westukraine 20 Краків (Krakau, Kraków) 192 Лемківщина (Lemkengebiet) 179, 190–191 Липськ (Ляйпціґ, Leipzig) 205 Литва 206 Львів (Lemberg) 19, 47, 102, 175–176, 179, 181–183, 191–195, 202–204 Люблін (Lublin) 102, 192 Ляйпціґ siehe Липськ Мармо(а)рощина 206 Москва (Moskau) 177, 192 Московія 177 Мукачів (Mukačiv, Mukačevo) 180 Наддніпрянщина (Transdneprgebiet) 180, 191, 204 Нижній Рибник, Dorf, heute Ostslovakei 180 Німеччина 204 Нови Сад (Novi Sad), Vojvodina, Serbien 112 Перемишль (Przemyśl), Ostpolen 102, 204 Петроград (Санкт-Петербург) 205 Південно-Східна Польща (Südostpolen) 206 Північна Румунія 206 Північно-Східна Угорщина (Nordostungarn) 206 Підкамінь (Pidkamin’) 197 Підкарпаття (Subkarpatien), Galizien/Halychyna, Westukraine 20 Повчанський монастир 201 Поділля (Podolien) 180, 189, 191 Подкарпатска Русь (Subkarpaten-Rus’). heute Gebiet Zakarpattja/Transkarpatien, Westukraine 21 Подляшье (Podlachien), Region 36 Полісся (Poles’je) 180, 189 Полтава (Poltava), Zentralukraine 88 Польща (Polen) 181 Почаїв (Počajiv) 95, 98, 102, 108, 111, 175, 178, 181, 184, 189–190, 192–195, 197, 199– 206 Почаївська Лавра 201 Росія (Россия, Russia) 52, 68, 174, 202, 206 Самара (Samara) 29

B. Geographische Namen / Б. Географiчні назви Санкт-Петербург (St. Petersburg) 68, 177– 204 Сербія (Serbien) 206 Сіон (Sion) 131 Слобожанщина (Slobožanščyna / Region Sloboda), Westukraine 161, 189, 191, 204 Станиславів, heute Ivano-Frankivs’k, Westukraine 204 Східна Словаччина (Ostslovakei) 29, 180, 206 Супрасль (Suprasľ) 192 США 201, 204–205 Тернопіль (Ternopil’), heute Galizien/Halychyna, Westukraine 22 Тернопільщина (Gebiet Ternopil’) 203

431

Угорщина (Ungarn) 12 Ужгород (Užhorod), Westukraine 32 Україна (Ukraine) 31, 35, 52, 73, 93, 96–97, 174, 177, 180–183, 185, 187, 189–193, 195, 200–201, 204–206 Унґвар (ung. Ungvár, ukr. Užhorod) 12 Фавор (Berg Tabor) 164–165 Філадельфія 205 Холмщина (Region Cholm), historisch-ethnisch ukrainische Region, heute Polen 36 Хоцень (Choceń), Dorf 191 Шариш (Šaryš) 189, 191

BAUSTEINE ZUR SLAVISCHEN PHILOLOGIE UND KULTURGESCHICHTE REIHE B: EDITIONEN HERAUSGEGEBEN VON ROLAND MARTI, PETER THIERGEN, LUDGER UDOLPH, BODO ZELINSKY UND DANIEL BUNČIĆ



EINE AUSWAHL

BD. 28 | ANGELINA MINCEVA, IRMGARD LORENZ (HG.)

BD. 24 | JURIJ JASINOVS’KYJ (HG.)

‌ISAAK‌DER‌SYRER

‌DAS‌LEMBERGER‌IRMOLOGION

‌A BHANDLUNGEN‌ZUR‌ASKESE

‌D IE‌ÄLTESTE‌LITURGISCHE‌MUSIKHAND-

FACSIMILE DER SLAVISCHEN KÖLNER

SCHRIFT‌MIT‌FÜNFLINIENNOTATION‌AUS‌

HANDSCHRIFT AUS DEM XV. JAHRHUN-

DEM‌ENDE‌DES‌16.‌JAHRHUNDERTS

DERT MIT DEUTSCHER ÜBERSETZUNG

BEARBEITET VON CAROLINA LUTZKA

2015. 2 BDE. ZUS. XXXV, 1155 S. 2 FARB.

2008. LVIII, 509 S. MIT 510 FAKSIMILES.

ABB. GB. | ISBN 978-3-412-22373-1

GB. | ISBN 978-3-412-16206-1 BD. 29 | VERA BISCHITZKY (HG.) BD. 25 | TATIANA FILOSOFOVA

‌IVAN‌GONČAROV

‌G EISTLICHE‌LIEDER‌DER‌‌

‌B RIEFE‌AN‌ANATOLIJ‌F.‌KONI‌‌

ALTGLÄUBIGEN‌IN‌RUSSLAND

UND‌ANDERE‌MATERIALIEN

‌B ESTANDSAUFNAHME‌–‌EDITION‌–‌‌

2016. 268 S. 5 S/W-ABB. GB.

KOMMENTAR

ISBN 978-3-412-22434-9

2010. LXXVI, 464 S. GB. ISBN 978-3-412-20564-5

BD. 30 | HANS ROTHE,

BD. 26 | HOLGER SIEGEL (HG.)

BOGOGLASNIK‌–‌PĚSNI‌

DER‌BRIEFWECHSEL‌ZWISCHEN‌

BLAGOGOVĚJNYJA‌(1790/1791)

ALEKSANDR‌I.‌TURGENEV‌UND‌VASILIJ‌

EINE‌SAMMLUNG‌GEISTLICHER‌LIEDER‌

JURIJ MEDVEDYK (HG.)

A.‌ŽUKOVSKIJ‌1802–1829

AUS‌DER‌UKRAINE.‌FACSIMILE‌UND‌

‌M IT‌BRIEFEN‌TURGENEVS‌AN‌NIKOLAJ‌

DARSTELLUNG

M.‌KARAMZIN‌UND‌KONSTANTIN‌‌

2016. 1048 S. GB.

JA.‌BULGAKOV‌AUS‌DEN‌JAHREN‌

ISBN 978-3-412-50327-7

1825–1826 2012. IV, 712 S. GB. ISBN 978-3-412-20845-5

BD. 31 | VLADIMIR NEUMANN POLNISCHE‌KIRCHENLIEDER‌‌ IN‌MOSKAU‌AM‌ENDE‌DES‌17.‌JAHR-

BD. 27,1 | ANTHONY HIPPISLEY,

HUNDERTS

HANS ROTHE, LYDIA I. SAZONOVA (HG.)

KOMMENTIERTE‌TEXTEDITION‌DER‌

‌S IMEON‌POLOCKIJ

LIEDERHANDSCHRIFT‌POGODIN‌‌

‌R IFMOLOGION

NR.‌1974‌AUS‌DER‌RUSSISCHEN‌

EINE SAMMLUNG HÖFISCH-

NATIONALBIBLIOTHEK

ZEREMONIELLER GEDICHTE

2016. 549 S. 6 S/W-ABB. GB.

2013. CLX, 480 S. 7 S/W-ABB. GB.

ISBN 978-3-412-50236-2

SG053

ISBN 978-3-412-20915-5

böhlau verlag, ursulaplatz 1, d-50668 köln, t: + 49 221 913 90-0 [email protected], www.boehlau-verlag.com | wien köln weimar