Paper Bridge 9781951508258

Citation preview

Paper Bridge

Paper Bridge Poems by Vasyl Makhno

Translated from Ukrainian by Olena Jennings

Washington, DC

Plamen Press 9039 Sligo Creek Pkwy, Suite 1114, Silver Spring, Maryland 20901 www. plamenpress.com Ukrainian text copyright © 2022 by Vasyl Makhno English translation copyright © 2022 by Olena Jennings Introduction copyright © 2022 by Ilya Kaminsky Published by Plamen Press, 2022 All rights reserved. No part of this publication may be reproduced, distributed, or transmitted in any form or by any means, including photocopying, recording, or other electronic or mechanical methods, without the prior written permission of the publisher, except in the case of brief quotations embodied in critical reviews and certain other noncommercial uses permitted by copyright law. Printed in the United States of America

10 9 8 7 6 5 4 3 2 1 PUBLISHER’S CATALOGING-IN-PUBLICATION DATA Names: Makhno, Vasyl, author. | Jennings, Olena, translator. Title: Paper Bridge / Vasyl Makhno; [translated by] Olena Jennings. Description: Silver Spring, MD: Plamen Press, 2022 LCCN: 2022947174 Identifiers: ISBN 978-1-951508-26-5 (paperback) ISBN 978-1-951508-24-1 (Epub). | ISBN 978-1-951508-25-8 (PDF) Subjects: LCSH: Ukrainian poetry--Translations into English. Ukrainian poetry--21th century. | Eastern European poetry. BISAC: POETRY / European / General.| POETRY/ Russian & Former Soviet Union Edited by Rachel Miranda Edited by Roman Kostovski Cover art by Serena Faye Feingold © 2022 Several poems have been previously featured the following publications: “Orchid” (Armstrong Literary, New York, Spring 2021)| “The One,” “In Paris,” “The Miner” (Asymptote, Taipei City, January 2021)| “Autumn Poems” (VerseVille Magazine, Kolkata, December 2020)|“The Interogation of a Sailor” (Consequence Forum, Houston, December, 2020) |“Nettle”, “Magnolia,” “Ten Thosand Doors,” (National Translation Month, New Jersey, September 2020) | “Berlin” (Solstice, Summer, 2019) | “Paper Bridge,” (Loch Raven Review, Baltimore, November 2018) Aknowledgement: Paper Bridge was published thanks to a grant from the Czechoslovak Society of Arts and Sciences

.

Contents Vasil Makhno: Bridges from Eternity Into Our Moment by Ilya Kaminsky/ix

2/Паперовий міст 6/Світло 8/Осінні вірші 14/Нічне плавання яхти 16/Берлін 18/Десять тисяч дверей 20/Сакральний хліб 22/Лист приятелеві 24/Маґнолія 26/Одна 30/Дощ у Нью-Йорку 32/Жовтий пес 34/Ґранада, Нікараґуа 36/В Тбілісі 38/Шахтар 40/Мама співає 44/Кропива 46/Лютня 48/Елегія з цибулею 52/Орхідея 54/Допит матроса 58/Перед океаном 62/З долоні будяка 64/Світляки 68/Різдвяний вірш 72/Нагірна проповідь 76/Усе маєш 78/«Якби Бах плекав бджіл»

• • • • • • • • • • • • • • • • • • • • • • • • • • • •

Paper Bridge /3 Light /7 Autumn Poems /9 A Yacht Sails at Night /15 Berlin /17 Ten Thousand Doors /19 Sacred Bread /21 Letter to a Friend /23 Magnolia /25 The One /27 Rain in New York /31 Yellow Dog /33 Granada, Nicaragua /35 In Tbilisi /37 The Miner /39 My Mother Sings /41 Nettle /45 The Lute /47 Elegy with an Onion /49 Orchid /53 Interrogation of a Sailor /55 Looking Out at the Ocean /59 From a Thistles’s Palm /63 Fireflies /65 Christmas Poem /69 Sermon on the Mount /73 You Have it All /77 If Bach Kept Bees /79

82/Книжки 84/Складений вдвоє аркуш паперу 88/У Парижі 90/Коротка історія англійської поезії 94/Світ – порожній сабвей 96/З вересневих спостережень 100/Серпокрилець 102/Три варіації на тему Дерека

• • • • •

Books /83

• • •

September Observations /97

• • • •

In the Floodplains /111

Волкота 110/У заплавах 114/Пробудження 118/Весілля 122/Зимовий вірш

A Folded Sheet of Paper /85 In Paris /89 A Brief History of English Poetry /91 The World Is an Empty Subway Car /95 Sickle-Winged Swifts /101 Three Variations on the Theme of Derek Walcott /103 Awakening /115 Wedding /119 Winter Poem /123

Vasyl Makhno: Bridges from Eternity into Our Moment Ilya Kaminsky In the beginning, there was light, the good old book says, and so it is in 2022, though now the light is “jammed in the door lock.” Welcome, dear readers, to a book which knows that “to live in elegies is to disappear within them.” This is the book of a spiritual seeker, one who is unafraid of lyric beauty, no matter what form it might take. “If you were to read my poem,” Makhno says in Olena Jennings’s vivid and beautiful translation, “let it be on a journey” – My bronchial elegy that speaks of winter Is an invitation and a summons from the snow In this “river of pages,” as he calls it, a poem can be the “coat of an onion” and it can also be a “fox claw”; it is built “out of ship boards” and it possesses knowledge, sometimes foreknowledge, of our world. How? When this poet travels, he sees what we do, but he also sees beyond it, into the time zone of nonbeing: Berlin isn’t there, neither is Herman Hesse Golden burdock scattered through the hair of a poet There is vividness of discovery in these pages, and the main instrument of it is beauty, no matter where it is found. “I bought an orchid like one ix

buys crutches,” the poet says. “I wrapped her in a blanket of Cyrillic letters.” He carries this vividness through the moments of which our life consists. There is a romantic moment, for instance: She is learning Spanish and wants to teach me When we’re lying on our backs looking at the stars And there is a sober one: And if life is tailored military-style But what of his poetics, you might ask, since we are in 2022, the moment when full-scale war has entered this poet’s homeland. That is a valid question to ask, and although the tone of many poems is far from current events, an attentive reader will find numerous echoes of foreknowledge through the pages—just as many moments that predict where we find ourselves today: And so you throw on a military coat And write a poem and read it In a time of crisis, poetry is what one needs to stay warm, these pages say: A poem is a coat you throw on But what might you see, with such a coat on? The answers are many, but one especially reverberates through time, through images: ...“You are a fool. There are ten thousand doors in my heart But at the doorway you stand in, I was waiting.” Which is to say: the questions that Vasyl Makhno’s poetics asks us are metaphysical: how do we survive the crisis and pass through the days with lyrical praise on our lips? There are poems of love and poems of cities, from Granada to Tbilisi to New York to Paris, from Southern California to Ukraine and elsewhere, poems that nod to other masters (from Hesse to Walcott to Bach), poems of relationships (of knowing x

when silence is the true language between two people), and poems of solitude (of reading in a park in rain when rainwater becomes a language, too). But no matter what their occasion, the questions all these poems ask, as their balladic rhythms echo in our minds, are timeless, metaphysical. These are questions that aim to clarify our days. One might expect such questions from a spiritual seeker, but not, perhaps, from a man in the midst of twenty-first-century New York City, living inside the blizzard of this moment’s crisis. How is Makhno able to keep this enviable spiritual equilibrium? Perhaps it is because we overhear in his tonalities his mother’s “raspy accordion,” one that grinds out the music even in the toughest days, a music that survived the twentieth century and keeps alive in the new horrors of the twenty-first; and now, despite it all, even in his room in New York City, away from Ukraine, the poet can still hear how “old age sings,” how it “nervously forces the music into a rhythm,” and how it might falter, but it plays again. This is what I find so endlessly moving at the heart of Vasyl Makhno’s timeless art: the trust in the music that sustains, this belief in beauty that lasts. That is what finally sways me as I turn the page, this trust in the possible, even in this moment, to be a spiritual seeker, to whisper prayers and chants to the world around us, despite the odds. This is the kind of poetry that has lived among humans since time immemorial, and it is here, in these pages—a kind of poetry that we need, a kind that helps us to go on. Ilya Kaminsky Summer 2022

xi

Paper Bridge

Паперовий міст ось кімната – крісло й порожній стіл її не мож на спині нести ні накрити рукописом – ні сховати сон звільняє мене: не пиши за дверима серпень пошерх залітає пісок до кімнати ось дорога – Long Island Rail Road це повітря мені забиває рот десь попереду край землі – Montauk і якщо рукописом вкрито берег світ живих чайок й померлих їхніх гнізд заритих в пісок ось ця книжка яку я пишу собі уночі пишу - лежу в траві зранку збираю листки – шукаю нитку або ж камінці або ж слова залізниця - вигоріла трава все одно – митареві чи митнику ось із дому виносять тінь стола потім крісло – а потім трава проріже підлогу стіни і мур шелестять крила – рипить папір в оці чайки синій сапфір в оці яструба перламутр

2

Paper Bridge Here is a room—a chair and a bare table You can’t carry it on your back Or cover it with a manuscript—or hide it Sleep frees me: stop writing Outside the door, August is ablaze Sand flies Into the room Here is a road—the Long Island Railroad I choke on the air in my mouth Somewhere ahead is the earth’s edge—Montauk And the beach is like a manuscript A world covered with living and dead seagulls Their nests Buried in the sand Here is the book I am writing for myself I write at night, lying in the grass Collecting pages in the morning I search for a thread Or stones or words The train station, burnt grass It’s all the same—a conductor Or a customs agent Here, the shadow of the table is carried out Then a chair—and then grass Cutting across the floors, walls, and concrete Wings rustle, paper crackles In the seagull’s eyes— blue sapphire In the hawk’s eyes— mother-of-pearl

3

а ти виносиш рукопис і йдеш убік залізниці – ось потяг пробіг уповздовж каміння й пташиних гнізд уповздовж літер і сторінок – до підземних криниць до небесних річок викладаєш з паперу міст

4

And you carry your manuscript toward The train station—here, the train runs Past stones and birds’ nests Past letters and pages To underground wells and celestial rivers As you build a bridge Out of paper

5

Світло світло застрягло у дверному замку я це помітив - й відсунув ріку списаних сторінок – і хотів пропхати ключем а воно тонке – ще трохи і вже зима і нічого й нікого біля мене нема а його пучка – ось ось втече заломилось собі під гострим кутом пахне малиною нявчить котом як допоможу – зберу його порох? протягну за струни чи за плавники може його заганяють метелики тобто їх кволий осінній порух? ось воно впало на мій черевик і перескочило з ліній кривих стало шнурівкою – хіба я зав’яжу? щоби на ногах трималось взуття знаю: коротке у світла життя надто коротке тому і кажу хочу його протягти крізь замок знати що можна зі стебел сімох залишити собі – бо кажуть зима й сніги і ловлю ще тепло і п’ю алкоголь і відчуваю як гасне вогонь в ядрі цього світла і його слуги я знав що йому нічого не світить що дряпне мене – що просто присвітить бурштином токайського і комах що стане обручкою золотою павутинням - липкою слиною і пилом взуття на ногах

6

Light A light was jammed in the door lock I noticed it and moved aside a river Of pages filled with writing. I wanted to free it with a key But it was faint, almost winter already And nothing and no one was near me And its tiny trace would soon disappear It was caught on a sharp corner It smelled of raspberry, meowed like a cat How could I help it—collect its dust? Perhaps pull it by its strings or fins Perhaps butterflies would scare it away With their feeble autumn movements Here it fell on my shoe It jumped as a zigzag beam To become a shoestring—should I tie it So that my shoes stay on my feet? I know: the life of light is short Too short, I say That’s why I wanted to pull it through the lock So that I could save seven rays For myself, as they predict winter and snow And I could capture warmth and drink alcohol From the heart of this light and its gifts I knew that nothing shone on it That it would touch me, simply illuminate me With amber Takaji wine and insects That it would become a golden ring A spiderweb, sticky with spit And dust on my shoes

7

Осінні вірші листок зачіпився за слину павучу на ній ще тремтіло суцвіття пахуче відцвіле у липні – зжовтілі й померхле сорок разів хмари померли дощі прилітали - полохали чайок мені ж написалися вірші печальні попсулося авто - знайшовся механік усе поробив на одному диханні папером із рису зачистивши клеми не знав що потрапить до вірша й поеми що слина павуча погойдує світло сказав: «задня фара не світить» а з-над океану – тримаючись ліній плили знов народжені хмари осінні і пахло соляркою й жирним мазутом від танкерів що пропливають нечутно до бухти – до труб переробних заводів і черги чекають в нью-йоркських водах у серпні пустіють облежані пляжі з павучої слини надточимо пряжі візьмемо дощу – трохи зливи і віршів печальних і тих що сумні та сумніші пораду механіка – піску на сандалях: і що призабули і що не згадали бо там – де за виступ морської брами заходить ця яхта як ангел з крилами уже починаються фази припливу уже починається осінь - зі слини павучої кришиться крейда і більшає танкерів ставши на рейді

8

Autumn Poems A leaf was caught in a spider’s web Fragrant inflorescence still trembled on it Faded since July, yellow and lifeless Forty times the clouds perished The rains rolled through, scattering the seagulls As I wrote poems full of sadness My car broke down, I found a mechanic He fixed everything in one breath Cleaning the dashboard with rice paper I didn’t know what would seep into my verse and poems Or that the spider’s web would disturb the light He said: “Your taillight isn’t working” From the ocean, all in a row, Newly formed autumn clouds floated above And smelled of diesel and greasy fuel oil From tankers silently sailing Into the bay, into the pipes of processing plants, Waiting their turn in the New York waters In August, the always crowded beaches are deserted. From the spider’s spit and its razor thread We’ll gather rain, a little rain and poems Those filled with despair, those that are sad and sadder still The mechanic’s advice, the sand on sandals And words forgotten and left unsaid For there by the open sea gates A yacht enters like an angel with wings The phases of the tide have begun Autumn has begun with spiderwebs Crumbled chalk And more tankers lined up one by one

9

а вірші змочивши в павучій слині водою що спала собі у кишені вицвілих шортів – що падала з неба ковтне наче рибу серпнева мева і вгрузне в пісок із набитим шлунком облюбувавши найближчу лунку в серпневому небі летять метеори на яхтах заглушать перегріті мотори павучі дроти і павучі линви обірвуться - шторм та осінні зливи печальні вірші будуть печальні як ці береги – ближні і дальні * вересень розпочався з дощу – штормить по цілім узбережі – позеленіла мідь хвиль - що обгризають берег неначе голодні й скажені пси їхні білі загривки і чорні носи і шурхотіння лап на папері зачехляються яхти – зачиняється яхт-клуб догорають півонії серед клумб жовтіють метелики – я сиджу зіперши ровер на металеве поруччя ровер відпочиває – йому так зручно разом з ним попишу і помовчу мартин проскиглить немов курій скажу океанові: «не дурій!» не чіпай берега на якому мій дім і моє письмо – і мій вірш про осінь але він на мене маяком косить і накриває небом тисячних дір

10

And we dip the poems into the spider’s spit Mixed with water that slept in a pocket Of faded shorts, then fell from the sky The August incarnation will swallow it like a fish And sink into the sand with a full stomach Liking the closest opening As meteors fly across the August sky The overheated motors on yachts are silenced Spider wires and spider cables Break—a storm and autumn showers Sad poems will remain sad Like these coasts near and far * September starts with rain, it storms Across the whole coast, copper turns green The waves rip at the shore Like mad hungry dogs With frothy white caps, black noses And paws scratching on paper The yachts are secured, the yacht club is closed Peonies lie charred in flower beds Butterflies wane and I sit Leaning my bike on the metal railing It is resting, it is comfortable In its company, I’ll write and be silent A gull screeches like a rooster I tell the ocean: “Don’t go overboard!” Don’t touch the shore where my house is And my writing, my poem about autumn But it throws a beacon across me And covers the sky with a thousand holes

11

десь в південних широтах – там вже летить до нас важка вода я кажу метеликам: «втікайте геть!» пролетіли на північ дві білі чаплі а за ними – зчорнілі солені краплі штормового дощу – й таке горизонт – я бачу – накриває дощ уже все в пелені – від і до нью-джерзійський берег та острови пластикове відро з плавниками рибин дощ проживе кілька годин відмолодить кущі і стебла трави починається осінь з дощем й з дощу починається вірш в якому мовчу не встиг до дому – промок до рубця але вірш уклався і ровер змок відкриваю браму – її замок витираючи краплі з чола й лиця.

12

Somewhere from the southern latitudes The heavy water is flying toward us I say to the butterflies: “Fly away!” Two white herons fly north And following them, dark salty drops Of stormy rain and such The horizon, I see, is obscured by rain Everything is beneath a shroud, to and from The Jersey shore and islands A plastic bucket with fish fins The rain will last for a few hours Rejuvenate bushes and blades of grass Autumn begins with rain, and from the rain Begins the poem in which I’m silent I didn’t make it home in time, I got soaked to the bone And my bike got drenched but I wrote the poem I turn the key and unlock the gate Wiping drops from my forehead and cheeks

13

Нічне плавання яхти океан облизав прибережний пісок і на крилах мартинів присох яхти пливуть на ніч до бухти в бортовому журналі – одна мілина тріпотять вітрила - лопатки млина – поспішають щоби прибути там – надкушений берег Sea Gate попелясте сукно морських кирей там з портових містечок і селищ долинають музика і світла там в комети хвіст як мітла перламутрова зелень серед літніх дощів і темних комах погасили світло в тих дальніх домах не чекають ні яхти ні зливи їй байдуже до цих моряків що шукають бухту яких які прибувають з нічним припливом досягли уночі кількох вузлів від безсонної ночі змокрілі та злі ніби поруч той берег і селище те але плили на світло на страх і ризик то ввижалися їм на хвилях іриси то на небі - звізда що їх веде задирали голови – а що в головах? коли яхта тримається на словах коли бухту прикрили теплі дощі але треба доплисти – зійти на берег і вони лишають свій слід на папері бортового журналу – вночі

14

A Yacht Sails at Night The ocean licks up the shore’s sand That dried on the wings of gulls Yachts sail into the bay for the night In the logbook—only shallow water The sails flap, windmill blades Hurry to arrive There along the gnawed coast of Sea Gate On the ashy garment of sea crests There from port cities and villages Music and light echo There a comet’s tail—a broom Of mother-of-pearl greenery Among the summer rains and night insects The lights go dark in these distant homes There, no one waits for yachts or storms No one cares for the sailors Who seek the bay as they arrive With the evening tide At night they increase their speed by several knots Wet and angry from a sleepless night As if close to that shore and that village But they sail toward light, toward fear and danger Imagining rainbows on the waves Or in the sky, a star that leads the way They look up and what are they thinking? When do yachts keep their word? When the bay is covered with warm rains And they need to get to the shore They leave traces of their journey on the pages Of the logbook At night

15

Берлін вірш який ти лисячим кігтем писала дорогою до Берліна - і про який мовчала а тепер кажеш: тримай – лови я тому тримаю цей дім і прозорі стіни у якому з тобою засіли у будяковому світлі – і світі трави там не має Берліна – ані Германа Гессе золоті реп’яхи в голові поетеси лисячі сни - простодушні берлінці а як же жити з віршем який за свідка а як же шалики і як же накидки? і зима у німецькій провінції? і тому згрібаєш листя лисячим кігтем і тому на тіло вдягаєш військовий кітель і пишеш вірш і його читаєш Берлін врізається запахом булки двірцем летовищем кожної букви повітрям й бензином які вдихаєш і якщо життя це деталі і все в деталях і якщо б ти мене про вірш свій спитала -вірш - накинутий кітель на тілоя питаю: адреса готелю? - забула я питаю: в якому районі? - не чула хоча б знаєш куди прилетіла? і якщо б я зірвався до твого Берліна і якщо би грів холодні твої коліна і якщо би зранку не встигнули та літак ти б сміялась і казала: хіба це втрата і хіба можна вірші писати без адреси готелю - плутаючи міста?

16

Berlin The poem you wrote with a fox’s claw On the way to Berlin—and about which you kept silent Now you say: here it is—catch! That’s why I keep this house and its transparent walls Where I settled with you In the thistle’s light and the light of the grass Berlin isn’t there, neither is Herman Hesse Golden burdock scattered through the hair of a poet A fox’s dreams, simple Berliners But how can one live with a poem that is a witness? And what kind of scarves and capes are these? And winter in a German province? And so you rake the leaves with a fox’s claw And so you throw on a military coat And write a poem and read it The scent of baking bread cuts through Berlin By the airport train station, with every letter You inhale air and gasoline And if life is details—and it’s all in the details— And if you ask me about your poem A poem is a coat you throw on I ask: what’s the hotel address? You forget. I ask: in which part of town? You don’t hear. Do you at least know where you landed? And if I invaded your Berlin And if I warmed your cold knees And if in the morning we didn’t make our flight You would laugh and say, what a waste! And is it possible to write a poem Without a hotel address, confusing cities?

17

Десять тисяч дверей я написав для тебе тринадцятий стих а вода підійшла - і я не встиг бо як же йти по крихкій воді? а ти кажеш мені: «а ну - а ну а я не боюся - а я піду бо призначено кожному по звізді» ти ще кажеш: «давай стрибнем і підтримай в повітрі мене летимо як твої дрозди» я кажу: «що ти чиниш? який політ?» але видно проритий слід в світлі лінії від звізди і якщо звізда в голові твоїй і якщо життя військовий покрій і якщо литка лише для панчіх я іду за тобою по цій воді я увірував во звізді ти в плащі ну і я в плащі я покрию у домі прогнилий дах я віддам борги – завинив кілька драхм погодую дроздів – допишу стих заведу в опівніч «Фольксваґен» зберу манатки свої і лахи «я приїхав – скажу – впусти» «їхав – кажу – йшов по воді ти ж казала що кожному по звізді ти забула що ти казала?» ти смієшся: «який ти дурний в моїм серці десять тисяч дверей але в тих що стоїш - чекала»

18

Ten Thousand Doors I wrote the thirteenth verse for you But water came and I couldn’t finish it For how can we walk on fragile water And you said to me: “Well, come on I’m not afraid, I will go Because everyone has a star to follow” You also said: “Let’s jump And as you hold me in the air We’ll fly like blackbirds” I said: “What are you doing? What do you mean, fly?” But the trail was visible In the light coming from the star If there is a star in your head And if life is tailored military-style If a calf is only for stockings I’ll follow you over this water I believe in this star You in your coat and me in mine I will replace my house’s rotting roof Repay my loans—I owed a few drachmas— I will feed the blackbirds, finish the poem I’ll start the Volkswagen at midnight Collect my gears and rags I say: “I’m here––let me in” I say: “I travelled, walking on water. You said that everyone has a star. Did you forget what you said?” You laugh: “You are a fool. There are ten thousand doors in my heart But at the doorway you stand in, I was waiting.”

19

Сакральний хліб вчора їхав вночі вздовж Capodano Boulevard вітер штовхав будинки – дахи зривав я дивився на швидкість – тримав кермо океан за піском і пагорбом тягнувся вздовж світилась срібна затока – її золотий корж я натрапляв на знаки «об’їзд» «ремонт» я згадав про твій перстень на тонкім персті як увійшла ти в Нью-Йорк в лисячому пальті як сказала: «в Нью-Йорку дощ» і черкнула поглядом як різцем по шклі розламавши серця сакральний хліб: «ти –діра моїх черевиків і їх підошв ти б тримався подалі від мене і моїх кіс краще дивись на затоку і її золотий ківш пиши свої вірші – присвячуй дроздам» можливо ти так сказала – усе можливо вітер торкнув Фольксваґен - а потім злива а потім горіхи падали на його дах я повертався додому бо кожне тіло це дім потім я зупинився і непорушно сидів вимкнув вогні габаритні - потім мотор дорога була порожня – поруч був океан чого я тут зупинився – чого в цій машині сам? який може бути між мною й тобою торг? «я чекала на вістку від тебе – дякую – вона є я затулю чорним хлібом діряве серце твоє я викину ті черевики і завтра нові куплю до якого ти їдеш дому? і чого зупинивсь? розвертайся на тій дорозі – ну розвернись щоби я встигла сказати тобі: люблю»

20

Sacred Bread Last night I drove down Capodano Boulevard Wind pushed at the buildings, tore off the roofs I watched my speed, gripped the steering wheel The ocean stretched beyond the sand and dunes The silver bay shone, its golden mound I came upon the signs “detour” “construction” I remembered the ring on your slender finger How in New York you went out in a fur coat How you said, “In New York, it’s raining” And your glance cut like a chisel on glass Breaking the heart of sacred bread “You are the hole in the soles of my shoes You should have kept your distance from me and my tresses It’s better if you look at the bay and its golden basket Write your poems, dedicate them to the blackbirds” You could have said that, anything was possible The wind rocked the Volkswagen and then a downpour And then walnuts pounded on its rooftop I turned to go home because everyone’s body is a home Then I stopped and sat still I turned off the headlights, then the engine The road was deserted, next to it was the ocean Why did I stop here—why am I in this car alone? What kind of bargain can you and I reach? “I waited for news from you, thank you—you’re alive I will fill the holes in your heart with black bread I will throw out those shoes and buy new ones tomorrow Which house are you going to? And why did you stop? Turn around on that road, just turn So that I have a chance to say: I love you”

21

Лист приятелеві я з нею в Південній Америці: купили ферму я забув свій острів - пором такий ось квадрат життя – і коло двадцять корів коні вівці і кури вона потайки від мене курить і перечитує «Дім в Бейтінґ Голлов» щодень на десерт в нас папая і манґо каже мені: цих корів в нас замало вчора звільнила усіх служниць вправно тримає в руках мачете вчить іспанську і хоче мене навчити коли лежимо під зорями горілиць це околиця світу це місто Ґранада вона каже мені що серце у неї граната їздить кіньми – варить квасолю а джипом - до міста і на місцевий ринок і на нашому полі лисиця киринить ніяк не закінчу роман – сором навколо вічна весна – ні зими ні літа я уже звик – а вона буває прибита після дощу – у нас пташина оркестра голоси першокласні – концерти задурно звичайно що згадую Шубера і Задуру у неділю церква – католицька меса вона любить цю ферму корів і мене вона каже трава навіть камінь проткне роман допишу - корови отеляться в помаранчах зірок сидимо на веранді як діти сміємось – як дурнуваті ось чому я в Південній Америці

22

Letter to a Friend I’m with her in South America: we bought a farm I left my island by ferry This is the rectangle of life—and the circle Twenty cows horses sheep and chickens She keeps her smoking a secret from me And rereads The House in Baiting Hollow Every day for dessert we have papaya and mango She says to me: we don’t have enough cows Yesterday she let all the servants go She holds a machete skillfully in her hands She is learning Spanish and wants to teach me When we’re lying on our backs looking at the stars In this part of the world—this city of Grenada She tells me that her heart is a grenade She rides horses, cooks beans And takes a jeep to the city, the local market And the foxes gather in our field I won’t finish my novel, what a shame Around us, eternal spring—no winter, no summer I have gotten used to it, but she gets depressed After the rain, we have a symphony of birds First rate voices and a concert for free Of course I think of Szuber and Zadura On Sunday there is church, a Catholic mass She loves this cow farm and she loves me She says that the grass can even pierce stones I’ll finish my novel, the cows will give birth We sit in orange starlight on the veranda Laughing like children That’s why I’m in South America

23

Маґнолія я показав тобі що вечір зійшов з гори це Каліфорнія - baby - для неї серце втвори «а що у нас на вечерю?» «каліфорнійська зима» «здається що ми доїхали уже до LA» «ще вчора пелюстка маґнолії в дзбанку була а більше нічого - милий - на вечерю у нас нема» «ну то ми повечеряєм тінню пелюсток маґнолії доїхали якось впроголодь до Каліфорнії коли поцілунки були сніданком й вечерею?» шукали дешеву заправку - тінь молодого кактуса довго ми із тобою в дорогу оцю вибиралися і ти обіцяла бути в дорозі чемною» «океан неспокійний - подивися - он сірі мартини немає у них постелі - немає у них перини навіть нема «Шевроле» який доїдає іржа ні даху над головою навіть приблудного пса» «не забивай мені баки - саме вірш дописав» «і хліба я не наріжу - не маємо навіть ножа» «зимно тут - кажеш - я думала значно тепліше» збираєш волосся – застібаючи вправно ліфчик і порпаєшся як курка - шукаючи зниклу помаду «мабуть в місті ангелів люди живуть як птахи? good job - посміхаєшся - ніколи не йди в монахи» «а що там з маґнолією? і дякую за пораду» і на вечерю у нас знов затяжний поцілунок каліфорнійське повітря яке засмоктує шлунок гудіння мотора - словесна твоя какофонія «а це прикольна історія: прикинь ну: махно і я хто б в це повірив? скажи? - а ось і маґнолія» і безконечний програш пісні Hotel California

24

Magnolia I showed you that evening rose from the mountains This is California, baby, open your heart to her “What should we have for dinner?” “California winter” “I think we’ve reached LA” “Yesterday there was a magnolia petal in a jar And nothing else, darling, we have nothing for dinner” “Then we will have the shadows of magnolia petals for dinner” Famished, we made it to California somehow— Living on kisses for breakfast and dinner We looked for cheap gas in the shade of a young cactus “We planned for this trip a long time And you promised to be good” “The ocean is restless—Look! a gray martin” There are no sheets, there is no comforter There is not even a rusty Chevy Or a roof over their heads or even a stray dog “Don’t bother me, I finished the poem” “And I won’t cut the bread—we don’t even have a knife” “It’s cold here,” you say, “I thought it’d be much warmer” You gather your hair, deftly hook your bra And scurry around like a chicken, looking for missing lipstick “Maybe in the city of angels people live like birds? Good job,” you smile, “don’t ever enter a monastery” “And what’s with the magnolia? And thanks for your advice” And at dinner, again there is a lingering kiss California air will churn your stomach The hum of the motor, your cacophony of words “What a funny story. Imagine Makhno and me. Who would believe it? Tell me—and then there’s the magnolia” And that neverending song, Hotel California

25

Одна і можна на isla negra а можна – на білій яхті жити - повітря проламується – яма на ямі і та що мене любила і та що тепер не любить і та що спільне майно від мене відсудить і та що любила музику і та що вдавала музу і та у якої погляд зеленої кукурудзи і та що мене хотіла і та що мене дурила і та що вночі вставала і цілу ніч курила і та що казала: не знаю і та що уникла шлюбу і та що носила кітель а потім лисячу шубу і та що мені годила і та що мене тримала і та що тепер поїде восьмим швидким трамваєм і та на губі якої ще молоко не обсохло і та яку бачив на Ґрінич та яку бачив на Сохо і та що казала приїде і не була у Белґраді і та яку як монетку я залишив в Ґранаді і та котра мала квартиру але не мала щастя казала що сповідається але казала не часто і та що писала вірші і та що співала в барі і та що мені ніколи не пасувала до пари і та що слухала Коена а інша любила кіна і та що кричала: ще приповзеш на колінах і та що мене забула і та що уже померла і та що була медом і потім зчорніла як мерва і можна в старечому домі – а можна у віршах яма над головою і під ногами ширшає і тій що колись любила і тій що садила квіти і тій що дивилась на тебе: які в неї будуть діти і тій що тебе просила і тій що тебе прогнала і тій що на колінах книжку твою тримала

26

The One And maybe we can live on Isla Negra on a white yacht The air shatters, a chasm within a chasm And the one who loved me and the one who doesn’t anymore And the one who will sue me over common property And the one who liked music and the one who stifled my muse And the one who has the gaze of green corn And the one who wanted me and the one who betrayed me And the one who got up and smoked all night And the one who said she wasn’t sure and avoided matrimony And the one who wore a uniform and then a fox fur And the one who pleased me and the one who held me And the one who will now take the no. 8 express tram And the one on whose lips the milk has not yet dried And the one who I saw in Greenwich Village And the one I saw in Soho And the one who said she’d come and never made it to Belgrade And the one who I left like a coin in Grenada And the one who had an apartment but was unlucky And said she was hopeful, but not often And the one who wrote poems and the one who sang in a bar And the one who wasn’t at all right for me And the one who listened to Cohen and the other who liked films And the one who yelled: you’ll crawl back to me on your knees And the one who forgot about me and the one who already died And the one who was like honey and then turned rotten And it’s possible in an old folks’ home or maybe in poems To have a grave before you and the ground opening beneath your feet For the one who loved you once and for the one who planted flowers And for the one who looked at you: what would her kids be like? And for the one who asked you and for the one who rejected you And for the one who held your book in her lap

27

і ти що любив ту - а тій ось морочив голову і ти що комусь говорив що помираєш з голоду і ти що дощем чи звуками в снігах у бузкових запахах коли твоє тіло любов’ю глюкози прокапали подумав: кінець ну дійшов ти до дна хто стане тобі в головах і хто вона та одна?

28

And what about the one you loved? You upset her And you told someone that you were dying of desire And you—in the lilac scents of rain or the sounds of snow When your body was infused with love’s glucose drip— You thought: it’s the end, you’ve reached bottom Who will be the one on your mind?

29

Дощ у Нью-Йорку вчора в Нью-Йорку дощило і нині дощить світив до опівночі – не спав – бо і дощ не спить роздивлявся твоє ластовиння на знимці оливки очей – а в мене малиновий кущ знову обсіли дрозди – затіяли бійку якусь шурхотіли наче пісок у нирці і я шурхотів паперами - читав про Єгуду клявся тобі й божився що більше не буду вставати о третій ранку й писати ці двадцять віршів твоїх і для тебе знаю що в нашому домі темно але ми не маємо дому – то на що нарікати? я також читав під дощем на Washington Square: листки розмоклися - вірші вітер затер я напружував пам’ять – бо забував рядки міцно тримав в лівій руці парасолю ти була тим дощем і затяжною грозою перестудою кашлем браслетом з руки ну а вчора знову прийшли до мене дощі малював коло молодшій дочці не додзвонився до старшої: довгі гудки і тому: книги читання дощ і дрозди та ще бурштин ластовиння і ти і колір твого волосся глиняної ріки я книжку прикрив - вклавши листок як закладку вимкнув світло – розв’язав на шиї краватку чув як хитався дім і електричні дроти і нью-йоркський дощ потрапляв за комір а чому він як голка серце коле? і чому не видно над домом твоєї звізди?

30

Rain in New York It rained in New York yesterday and it is raining today I kept a light on until midnight, didn’t sleep because the rain didn’t sleep I looked at your freckles in the photo Your olive-like eyes, my raspberry bush Is full of blackbirds again, fighting Rustling about like a stone in a kidney And I rustled the papers, read about Yehuda I swore to you and to God that I wouldn’t Get up at three in the morning to write anymore These twenty poems about you are for you I know that it’s dark in this house But we don’t have a home, so what is there to complain about? I also read in the rain in Washington Square The pages got wet, the wind tore at my poems I strained my memory because I forgot the lines Tightly holding an umbrella in my left hand You were that rain and the lasting storm A cold cough, a bracelet on your arm Well, yesterday the rain came again I drew a circle for our youngest daughter I didn’t get through to the older one, endless ringing And so, I read a book of rain and blackbirds Of amber freckles and you The color of your hair like a river of clay I closed the book, leaving a bookmark I turned off the light, loosened my tie Felt the house and electrical wires shake And the New York rain seeped through my collar Why does it prick my heart like a needle? And why can’t I see your star above our house?

31

Жовтий пес так наче не буде більше персика чи трави або в єрихонській долині звуку тої труби або не зародить в наших полях пшениця овес або не приляже втомлений жовтий пес так наче не буде більше ніколи тебе і мене і завтра останній метелик зникне й змигне так наче ми знали й забули важливі стихи або ми міста або ми в тих містах порохи або замість серця калатає в грудях горіх або жовтий пес наче пагорб приліг а нам видається що персиків жовтий мед з якого годуються бджоли ріка і поет так наче нам треба найбільше а їм ніщо або в запитаннях: хто буде? а їм то що? або не ріка - не свисне у вухо дельфін або не відбудеться спалах в словах і строфі або ми забули числа – найперше – нуль або забагато туману я зранку вдихнув так наче не треба знати - як би ж то знаття – або скавуління лисиць або вовче виття або продірявлене серце або золотий погон або порожній автобус або одинокий вагон або ми такі самотні – або вже такі дурні або ми ріка в лисиці або на її спині так наче питаюся в себе і сумніваюся в собі чи той жовтий колір пасуватиме псові? або волохатий запах персика є бджолою? або та лисиця може бути рікою? або ми не знаєм що місяць десятий жовтень? що пес якщо з нами то тільки - кохана жовтий

32

Yellow Dog It seems like there won’t be any more peaches or grass Or the sound of that trumpet in Jericho’s valley Or wheat or oats growing in our fields Or that tired yellow dog lying down It seems like there won’t be any more you and me And that tomorrow the last butterfly will flutter away It seems we knew and forgot important verses Either that we are cities or that we are dust in those cities Or that instead of a heart, a nut beats in our chest Or that the yellow dog seems to be lying on a hill And to us it seems that the peaches are yellow honey From which the bees nourish the river and the poet It seems like we are the neediest and they need nothing Or in the questions: who will be? what’s it to them? Or there’s no river, a dolphin won’t whistle in your ear Or there’s no spark in the words and stanzas Or we forgot the numbers, starting with zero Or I breathed in too much morning fog It seems like there’s no need to have this kind of knowledge Or the whimper of foxes or the howling of wolves Or a punctured heart or a golden epaulette Or an empty bus or a solitary train car Either we are lonely or we are foolish Or we are a river inside a fox or on its back It seems like I ponder these things and doubt myself Will that yellow color suit the dog? Or is that fuzzy peach scent a bee? Or can a fox be a river? Or don’t we know that the tenth month is October? That only if the dog is with us, My love, Then it is yellow?

33

Ґранада, Нікараґуа я повернувся в Ґранаду: вона не зникла -зелені пси їх брунатна сеча коні брички і мотоцикли і почорніла церква – немов свіча і достиглий солод тіла і мандарини і спогад колишній – загуслий мед хмара замість перини над черепицею La Merced і якщо б серед вулиць собачих згадати усе що я тут забув: кожен життя своє якось партачить пробуючи солод на звук і дощ може бути зеленим садом -і злиденне життям може бути твоїм – в черепичній Ґранаді може рости мандариновий дім в якому нікому не зимно ні тепло і нікого там не знайдеш я повернувся в Ґранаду без тебе в пилюгу утопивши мешт і здається сплутав: де схід де захід і стою на площі як блудний син і бере мене вітер під пахи а у мене ні крил ні сил

34

Granada, Nicaragua I returned to Nicaragua, it hadn’t disappeared Green dogs, their brown urine Horses, carriages, and motorcycles And the church darkened like a candle The ripe sweetness of the body and tangerines And past memories of thickened honey A cloud instead of a featherbed Beneath the tiled dome of La Merced And if among the dogged streets I recall everything I had forgotten here: Everyone ferments their life somehow Trying for the sound of sweetness And rain can be a green garden And a miserable life can be yours. In tiled Granada A tangerine house can grow Where no one is cold or hot And no one can be found I returned to Granada without you Drowning my shoes in dust And it seems I got confused: which way is east, which way west? I stand in the square like the prodigal son And the wind grabs me under the arms But I have neither wings nor strength

35

В Тбілісі в тбіліських двориках занедбаних – шовковиць достиглий запах – з голосних шовкових із виноградних ліній алфавіту із дерев’яних прибудов житла почнуться нам на кілька днів життя дощі прив’ялі й втрачені століття готель в провулку схожий на мізинець тут вулиці заправлені бензином пси - прохачі - музики - співаки у ранішнім дощі завислім над горою так наче хтось проїхався арбою по вигладжених каменях міських ти чуєш ринви спів та піяння курей і мову мешканців і рипання дверей грузинок в чорнім одязі жалоби вони живуть в тих двориках за склом вони зрослись із внутрішнім двором із простором шовковиці і втоми у дворику збираються на ринок показують на дах - на поржавілу ринву шовковиця прикрила трьох дітей сусідка в чорному зіперлась об одвірок джмелині «дж» їх мови перевірю і мову їх дощу і мову їх курей їх вірші – їх закінченння на «швілі» на «дзе» на «ані» - їх двори просілі їх вулички криві напівсолодких вин яке століття? – я себе питаю коли птахи нічні перелітають а листя виростає із трави

36

In Tbilisi In the neglected courtyards of Tbilisi, the scent Of ripe mulberries—from the silky vowels In the vineyard rows of the alphabet Among wooden shacks We begin a few days in our life Guided by rains and lost centuries The hotel in the alley looks like a finger The streets here are seasoned with gasoline Dogs, beggars, music, singers In the morning, rain hovers over the mountain As if someone had driven a wagon Over the worn city cobblestones I hear chatter in the coop, songs and drinking The language of city folk and creaking doors Georgian women in black mourning clothes They live in those homesteads behind glass Where inner courtyards offer space For spreading mulberries and weariness From the courtyard, they are going to the market They point to the roof, the rusty gutter The mulberries shelter three little children A neighbor in black leans on a doorpost That bumblebee dzh—I’ll study this cluster The language of rain, the language of roosters Their poems end in shvili, Dze, and ani, their courtyards are shabby Their streets are curved semi-sweet wineglasses What century is this? I ask myself When birds migrate at night And leaves grow from the grass

37

Шахтар дідо по лінії матері - криворізький шахтар Василь Кардинал не любив комуни яка закисала в провінції з поетом й священиком Ернестом який Карденаль по суті однофамільці революцію дідо також не любив: тому добував руду був солдатом - одружився на Анні Погрібній віршів він не писав і на цьому зника - наче птах на льоту з Ернестом їхня подібність дідо любив свого пса при синіх очах - рибу з Джуринки легені його - засипані пилом руди – грали басами як міхи з Евангелії знав напам’ять куці прості уривки у кухні розпалював віхтем соломи - яку приносив на розпал в подертій місцями вереті і як колишній солдат не любив дивитись воєнні фільми коли падав сніг він дивився на світ з віконця вертепу тому був вільний дідо також казав що його кликали вчитися до семінарії голос мав що летів наче голуб й покритий золотом і так само ходив би з Христом з Юдеї аж до Самарії поміж вином і голодом але він був шахтарем – йшов на осліп у напрямку штольні казав що смерть шахтаря у сні - тобто в словах невловимих і в смерті своїй лежав він золотою рудою у товарнім вагоні перед яким пагорби і долини знаю що щось записував - виводив у зшитках свої каракулі і те чого мені не сказав тепер я також знаю коли полечу у лютому до зеленого Нікараґуа може скажу про це Карденалю

38

The Miner My grandfather, a Kryvyi Rih miner, was Vasyl Kardynal He didn’t like communism, which festered in the province The poet and priest, Ernesto, who goes by Cardenal, De facto shared the Kardynal name Grandfather didn’t like the revolution either, he simply mined ore Fought as a soldier, married Anna Pohribna, He didn’t write poems, so his kinship with Ernesto disappeared Like a bird in flight Grandfather loved his dog with blue eyes, fish from Dzurynka His lungs were full of dust and sounded like bass bellows He knew simple passages from the Bible by heart He’d start a fire in the kitchen with a bundle Of straw, which he’d haul inside on a torn tarp And as a former soldier, he didn’t care for war movies When it snowed he looked at the world as a nativity scene That would set him free Grandfather also said that he was called to study at the seminary That he had a golden voice that soared like a dove And so he could have journeyed with Christ from Judea to Samaria Between wine and hunger But he was a miner, he went blindly into the mineshaft He said that a miner dies in his dreams, in other words, elusively And in death he lies with the golden ore in a freight car Heading for the hills and valleys I know that he wrote a bit, scribbling in his notebooks Things that he never told me but that I now know And when I fly to green Nicaragua in February I might just tell Cardenal his story

39

Мама співає мама з хрипливим баяном давно на пенсії взагалі цей баян не для поезії: лежить за шафою – і мовчить роками на його ґудзиках відбитки її пальців what’s going on? - як кажуть американці -але він зберігся в квартирі мами я ховався за стіни і навіть уявне дерево пригадалося: думав із пам’яті стерто -мама йде коридором по школі у футлярі баян – перламутр з оксамитом однокласники будуть мене дражнити їм баян чомусь шкодить я пережив музику - пережував сором: мама ходить співати з церковним хором або тягне баян з кімнати - сідає на кухні схоже не поквиталася з музикою? сльовгається пасок по білосніжній блузці підспівують їй папуга тарілки і кухлі папуга її дириґент (хоч вчора на нього кричала) кіт її сторож – він же й концертна зала оркестра - немитий посуд з фаянсу мама співає: вона не кухні – на сцені всі її слухають – всі на цій кухні чемні й зиркає на плиту – аби не згоріло м’ясо

40

My Mother Sings My mother retired her raspy accordion long ago The accordion isn’t naturally suited to poetry: It lies there in the closet and has been silent for years Her fingerprints are still on its buttons What’s going on? I say in English But it survived In my mother’s apartment I hid behind walls and even conjured up An image of a tree I thought I had wiped from my memory My mother walking down the school hallway With her accordion in a case, mother-of-pearl with velvet My classmates teasing me— For some reason the accordion Provoked them I endured the music, but I was embarrassed My mother would go sing with the church choir Or carry the accordion from her bedroom and sit in the kitchen Did she ever settle her score with music? A strap slides over her snow white blouse The parrot, dishes, and mugs Sing along The parrot is her conductor (even though she yelled at him yesterday) The cat is her bouncer and her concert hall The orchestra—unwashed porcelain dishes My mother sings in the kitchen—her stage— Everything listens, everything in the kitchen is polite And she keeps an eye on the stove So the meat doesn’t burn

41

тепер коли приїжджаю – частує мене баяном також на столі котлети і жовті банани співає для мене - не для кота і папуги так переспівує старіть – і болі артритні музику розриває нервово на ритми якщо і збивається то починає вдруге

42

Now when I come over, she treats me to the accordion Also on the table, cutlets and yellow bananas She sings for me, not the cat or the parrot This is how old age sings: arthritic pain Nervously forces the music into a rhythm But if it falters, She’ll play it again

43

Кропива знаю кропива цвістиме пізно: дощі я забув від «Тойоти» і дому ключі ніхто мене не шукав - навіть жінки відкладали личинки земляні жуки на полях садили кріп – бараболю я не був там - ні з тією - ні з тою я сховався за місто яке любив навіть якщо б - або ж навіть якби канделябри каштанів – бавовна пуху дзижчали перламутрові мухи жовтів молочай – рухались залізниці і достигали бджоли й солодкі суниці на мене чекала мама і батько-водій вони сиділи на березі – при воді майже Берґман – «Сунична галявина» так далеко посмішка мамина ховаюсь за стовбур старої сосни і вдивляюсь: вони це чи не вони? заховаюсь у хащі зелених кропив бо заходив в кропиву коли курив заїдав кропивою – боявся мами шукала мене за лисячими слідами за кров’ю кропиви – зеленою і масною видивляла очі за мною і за рікою молоді дощі над моїм містом і на ріці і на синьому серці – рубці й синці дощ мене не жаліє – кропива жалить мама каже з ріки до мене з жалем: що якщо куритиму – не зможу рости і не зможу ріку на собі нести

44

Nettle I know the nettle blooms late: rains I forgot the keys to the Toyota and to the house No one looked for me, not even women Ground beetles laid their larvae Dill was planted in the fields, then potatoes I wasn’t there for one or the other I hid in the city I loved For—or even because of— The chestnut candelabras, the fluffy cotton The buzzing of mother-of-pearl flies The swaying trains passing, the yellow milkweed The swarming bees and the sweet strawberries My mother and my father, the driver, waited for me They sat along the shore, near the water Almost like Bergman’s “Wild Strawberries” My mother’s smile was so distant I hid behind the trunk of an old pine And wondered: is it them or not? I hid in the thicket of green nettle I moved into the nettle to smoke I chose the nettle—I was afraid of my mother Who traced my foxlike footprints And the blood on the nettle, green and oily Her eyes scouring for me and the river Early rains above the city and on the river And on my blue heart, scars and bruises The rain showed me no mercy—the nettle stung Mother called to me, worried, from the river: If you smoke, you won’t grow strong And you won’t be able to carry the river with you

45

Лютня я позичив би горло в дрозда і грав на лютні поки б ти розкидалась шовками й парчею спідниць і казав би: не знати хто кого любить що моїм елегіям більше пасує лютий пощипуючи струни – лежачи горілиць голосом – сріберний перстень із перламутром просиш щоб я вполював п’ятнадцять лисиць для шуби з відливом з синього хутра щоб шили її в кравецтві «Сини й Перельмутер» я пощипую струни – лежачи горілиць я шукаю мелодію – я ковтаю повітря дому я витягаю збірки із рипучих книжкових полиць я ще не грав на лютні вірші свої нікому тільки тобі і снігові – і тільки тепер й потому пощипуючи струни – лежачи горілиць а ти кажеш я дрізд у якого прозоре горло і що лютня моя з селянок а не з цариць і що снігу багато: за ніч його не прогорнуть і що часу так мало: нічого уже не повториш пощипуючи струни – лежачи горілиць я кажу: якщо ми губимо час круглий як перстень я кажу: що пісню поділено на сім седмиць і навіщо ти ревнуєш до лютні яку я пестив і нічого я не вполюю – ні хутра – ні шерсти пощипуючи струни – лежачи горілиць і тому я позичив горло в дрозда - і тому граю пір’я сорокакрилиць й очі сорокалиць ні в кого ні в тебе нічого уже не питаю і не кажу нікому що інколи я літаю пощипуючи струни – лежачи горілиць

46

The Lute I’d borrow a blackbird’s throat and play the lute As you scurried around in silk and brocade skirts And I’d say, not knowing who loves whom: My elegy is better suited to the lute Plucking its strings, lying face up With a voice, a silver ring with mother-of-pearl You ask me to hunt down fifteen foxes For a coat made of blue fox fur So that they could sew it at the tailor’s, Perelmuter & Sons Plucking its strings, lying face up I’m looking for a melody, I’m swallowing the air of home I take a collection from the creaking bookshelves I haven’t played my poems on the lute for anyone Only for you and the snow—and only now and then Plucking its strings, lying face up And you say I’m a blackbird with a clear throat And that my lute’s origin is from peasants, not from royalty And that there is a lot of snow, they won’t get it plowed by morning And that there is so little time: don’t repeat anything Plucking its strings, lying face up I’d say: if we lose time, it’s round like a ring I’d say: the song is divided into seven weeks And why are you jealous of the lute I caressed? I won’t hunt anything, neither fur nor pelts Plucking its strings, lying face up That’s why I borrowed the blackbird’s throat and that’s why I played Magpie wing feathers and magpie eyes I don’t ask anything of anyone, or of you anymore And I don’t tell anyone that sometimes I fly Plucking its strings, lying face up

47

Елегія з цибулею в елегіях жити – у них і зникати до порожнеч у строфах звикати до віршів самих – до стану в якому відсутність до музики в опуклому череві лютні в утробі цибулі у пульсі серцевім до станцій кінцевих до слів – затуляючи діри носити нью-йорк як у кульчиках сині сапфіри збиратись на потяг – кидати у торбу речі вдягатись у светер віршованих речень триматись повітря – шукати поруччя прощань і розлучень у вас підвіконник – то сад цибулиний зелена рослинність зими в україні і шарпання потяга з києва й львова зелене стебло що пробилось зі слова з ядра цибулини – з пекучого соку як лінза для ока елегія з бронхів що говорить про зиму вона з снігового призову й призиву вона як брунатний каракуль цибулі зелене стебло в зимовім караулі якщо вже й зникати – то тільки в вагоні в елегії й слові як що вже читати мій вірш – то зі сліду якщо вже торбина – то з зображенням Фріди якщо вже життя – то цибуля набухла якщо ресторан – то на березі бухти якщо вже елегія в стані цибулі написаний вірш призабутий

48

Elegy with an Onion To live in elegies is to disappear within them To get used to the emptiness in the stanzas To the poems themselves—to a state of absence To music in the swollen belly of a lute In the womb of an onion, in the beat of a heart To that final destination To words that fill holes To wearing New York like blue sapphire spheres To boarding a train, throwing your things in a bag To putting on a sweater of sentences in verse To grasping the air, searching for handrails To goodbyes and losses You have a windowsill, an onion garden The green plants of winter in Ukraine And the bumpy train from Kyiv to Lviv The green stalk that broke through the word From the core of the onion with its stinging juice Like a contact lens My bronchial elegy that speaks of winter Is an invitation, and a summons from the snow Is like the brown coat of an onion The green stalk in its winter fleece If you must disappear, let it be in a train Into an elegy and words If you were to read my poem, let it be on a journey If you were to have a bag, let it show Frida’s image If you have to live, let it be like a swollen onion If you choose a restaurant, let it be by the shores of the bay If an elegy is already like an onion A forgettable poem has been written

49

її спорядили з дощок корабельних з коріння цибулі – з пелюсток сріберних вона – і сніги і розкиданий одяг вона – наче струм яким живиться потяг й стебло вибиваючись з сил цибулиних тонке як мізинець

50

It was built out of ship boards From the roots of an onion, from its silver petals From snow and scattered garments Like the current that drives the train— And the stalk that breaks through the onion’s core Is as thin as a little finger

51

Орхідея Орхідея загорнута схожа на кокон Дорога яку долає джип розкисла неначе сльозливе собаче око Я знаю: вона пахне горохом Я п’ю пилюгу повітря як рибячий жир З миски неба до вигнутого полумиска воду з якого хлепче пес дірявої хмари марля притулиться Я цілий день у джипі протлумився пильнуючи орхідею для однієї із поетес Якщо псові що хлепче воду віку вкоротять Якщо вогонь орхідеї злизати просто з рук то кожне серце яке ти бачиш навпроти зітхаючи – залишає в повітрі продув орхідею з якої спливає зелений дух Якщо джип промиває бензином шлунок Якщо орхідея може жити у твоєму горлі я лаштую завчасно для неї шхуну я дивлюся що псові за нами сумно і очі його як пульсуючі зорі Я купив орхідею так як купують милиці подав їй руку так як ведуть під шлюб я завив її ув обгортку кирилиці я хотів щоби тіло її корилося для прокапування серця його жалю

52

Orchid The folded orchid is wrapped like a cocoon The road that the jeep navigates Is as sloppy as a dog’s watery eye I know it smells like peas I swallow the dust in the air Like fish oil From the bowl of the sky into the crooked pot From which the dog laps up water Perforated clouds cling like gauze I huddle in the jeep all day Guarding the orchid For her—the poet If the lapping dog’s life is shortened If the orchid’s flame could be licked out of a hand Then every heart you see before you Would sigh, leaving behind The essence of the orchid In which its green spirit flows If the jeep pumps its stomach with gasoline If an orchid can live in your throat I would reserve a lifeboat for her in advance I see that the dog behind us is sad And his eyes Are like pulsating stars I bought the orchid like one buys crutches I gave her my hand like one gives at a wedding I wrapped her in a blanket of Cyrillic letters I wanted her body to revere My bleeding heart And its sorrow

53

Допит матроса адмірале – коли ми зійшли позавчора на берег повії - дізнавшись що ми були на війні зустрічали нас наче воскреслих померлих 16 річна любила мене – я купував їй перли риба ковтала повітря я думаю - наші дні ця діра що назвалась містечком портовим в якій ніхто не спаскудив честі ані мундир: запитайте що скажуть потішені вдови запитайте повію що плентається додому я був її першим клієнтом я думаю – що не я один після війни - після наших з вами походів боцман що завжди паскуда в трюмі дрочив мене з моєю повією в кімнаті знаходить каже: що він наступний хоче: аж зуби зводить коли він уже не дихав я подумав – що він й не жив адмірале – знаєте що значить любов повії вірність в яку не вірить ні Бог ні останній матрос але ця - в бухту якої я входив повільно не мала досвіду– ні в коханні ні в війнах я тримався за неї я думаю - і за матрас адмірале – так багато змінилось - приймаю нас перемінюють війни портові міста й жінки з нею я – адмірале – дійшов як кажуть – до краю нехай гільйотина тіло моє покрає а потім його примітять я знаю – могильні жуки

54

Interrogation of a Sailor Admiral, when we came ashore the day before yesterday The prostitutes, learning we had returned from the war Greeted us as if we had risen from the dead That 16-year-old loved me—I bought her pearls This fish out of water Those days belonged to us, I think In this dump they call a port city Where no one tarnishes honor or the uniform Ask the merry widows what they would say Ask the prostitute staggering home I was her first client But I wasn’t the only one, I think After the war, after our campaigns The boatswain who always jerked off in the brig Found me in the room with my prostitute He asked to be next—gritting his teeth When he stopped breathing He was dead, I think Admiral, you know what a prostitute’s love means Fidelity that neither God nor any sailor could believe But she was a bay I entered slowly She was callow in love and in war I held on to her And onto the mattress, I think Admiral, so much has changed, I accept that We are replaced by the war’s port cities and women With her, Admiral, let’s say, I reached the precipice Let the guillotine cut off my body It will be found By graveyard beetles, I know

55

адмірале - якщо вона завтра мене забуде якщо пам’ять відбиту проп’є як нирку я любив її тіло це значить так завжди буде якщо трибунал мені смерть присудить прив’яжіть до ноги мені нитку щоби там де лиш чайки небесні в польоті вона бачила нитку що тріпоче як тіло щоби бачила нині - щоби бачила потім що війна присилає мужчин і роботу адмірале підписуйте вирок мій сміло

56

Admiral, if she forgets me tomorrow If memories are purified through a drunken kidney I loved her body and this will always be so If the tribunal sentences me to death Tie a string Around my ankles So that she will see the string swaying like a body Where only heavenly seagulls are in flight So that she sees today and will see tomorrow What war does to men and work Admiral, sign my verdict Boldly

57

Перед океаном La mariposa volotea, revolotea, y desaparece. Pablo Neruda пурхають ці метелики - ну ті що останні й осінні залишаючи цю затоку заточену лезом під ніж перелітають хвилі – у строкатих шаликах і мокасинах падають у видолинок - в глибокий повітряний ківш – як танцівник що ріже ногами ножиць своє pas de deux або пловець що тягне на собі слова в океан кожен із нас хто летить - зупиниться десь і впаде і кожен себе тримає в польоті - звичайно - сам там в серцевині світла м’якій як різдвяні хлібці склеєні крила спресують немов музичну фанеру останні у цім сезоні одиночні гребці залишають затоку і зачиняють за нами всі двері усім нам хочеться побути одиноким гребцем віршем який пишеться і застрягає в горлі: музикою що тріпотить на вітрі вицвілим прапорцем який тріскотить притишено у видолинку і на горбі усім нам хочеться пливти - це значить прибути там я сиджу і дивлюсь на океан - сидячи в теплій «Тойоті» як забиратиме всіх нас в кишеню свою океан кожному дасть по китові і навіть по пророкові Йоні вірші тому не лише слова - не лише форми елегій вірші не лише зима яку пережуємо удвох вони - ці слова - розщеплюються на рівні молекул води океану – або озера по якому пройшовся Бог

58

Looking Out at the Ocean La mariposa volotea, revolotea, y desaparece. - Pablo Neruda Butterflies flutter, well, those that still remain in autumn They leave this bay, slicing through like the blade of a knife Flying over the waves in colorful scarves and moccasins They fall into hollows, into deep air pockets Like a dancer who cuts a pas de deux with scissor-like feet Or a swimmer who carries words into the ocean Everyone who flies must stop at some point and fall So we all strive to stay the course—alone There in the heart of light as soft as Christmas bread Glued wings pressed together like a violin’s veneer The last solitary rowers of the season Leave the bay and close all the doors We all want to be a solitary rower A poem that is written and gets caught in the throat Music that flutters in the wind like a faded flag, That crackles softly in a valley or on a hill We all want to sail, to be out there I sit and look at the ocean from my warm Toyota How will the sea gather all of us in its pocket And offer us a whale’s worth, or even Jonah’s worth? Poems are not just words, not just elegiac forms Poems are not just a winter that we suffer through together They are broken down, these words, to the level of molecules Of ocean water, of lakes upon which God walked

59

я тому й кажу що самому потрібно пливти- і самому брести край берега - і знати чому ці грубі нитки плахт вишиковано вряд у строгій шерензі псалому в бухті овечої голови з парусами і ніздрями яхт я тому й кажу: що пірси з чайками і принагідні містечка ці вірші які змиває час – океан – рука - запінена хвиля ці двоколісні ровери - срібні колеса і дзеленчливі сердечка зникають з власниками швидкості на прибережних схилах тому ці осінні дні зливає океан до мого чутливого вуха коли він шумить спідницями жінок заголяючи їм литки поруч смажить каштани – збирач цих плодів і кухар поруч сонми метеликів що сіли на тінь руки океан каже тобі: дивись на лопатки й перетинки крилець на цих метеликів що зникнуть й до завтра не долетять але сьогодні вони словом твоїм накрились просто перед океаном прощально так лопотять

60

So, I say you must sail on your own Make your way around the coast by yourself and learn why these coarse threads Are lined up like psalms in strictly formed rows On the sails and bows of yachts in Sheepshead Bay So, I say that the piers with seagulls and occasional towns These poems that are washed away by time, the ocean, a hand, a foamy wave These two-wheeled cruisers, silver wheels and split hearts Disappear with the masters of speed on the coastal slopes So, the ocean flows into my sensitive ears on these autumn days When it rustles women’s skirts, exposing their calves Nearby, chestnuts are roasted by their collector and cook Next to a flock of butterflies that landed in the shadow of my hand The ocean tells you to look at the membranes and patterns on the wings Of these butterflies that will disappear and never fly tomorrow But today, they are shielded by your word And here, by the ocean, they only flutter their goodbyes

61

З долоні будяка з поезії - з долоні будяка: ковтаю пил землі і порох світла діряве серце – втомлена рука рука дірява – втомлена ріка папір голодний – але ручка сита і будяковим оком як пастух пантрую пагорб і зелені схили загуслих у смолі осінніх мух перину світла й чорний капелюх відрікшись від обітниці і схими тягну на собі із останніх сил я розстібаю золотистий ґудзик в дірявім серці – барбарис й кизил в руці дірявій – діамант роси й литі зерна сну і кукурудзи я знаю що в долоні будяка приховане і марлею накрите біле вапно сухого молока колючий погляд і тонка ріка як розкіш волоцюги й сибарита якщо долоні мають будяки якщо ріка молочна і кисільна то світять нам нью-йоркські маяки зі всіх сторін – зі схилів будь-яких в діряве серце вельми не надійне

62

From a Thistles’s Palm From poetry, from a thistle’s palm: I swallow the dirt of the earth and the dust of the light Shattered heart, weary hand Shattered hand, weary river The paper is hungry but the pen is full With the thistle’s eye, like a shepherd I scan the hill and green slopes Thickened by the resin of autumn flies Pale featherbed and a black hat Renouncing vows and dogma On my last legs, I carry the burden of myself I undo the golden button In my shattered heart—barberries and dogwood In my shattered hand—the diamond of dew Casting seeds of dreams and corn I know that in the thistle’s palm Hidden and wrapped in gauze Are the white remnants of dried milk Looking prickly, and a thin river Like the pleasure of a vagabond or a sybarite If palms have thistles If rivers are milky and sour Then New York beacons flash From all directions, from random slopes Into shattered Unreliable hearts

63

Світляки палахкотить конфоркою світляк -метеориту зоряна мітла лякає риб й астрономів у липні з китайської троянди - з комашні назбируєш в глибокі кишені ці вечори трояндові і літні він каганець – він небіж маяка який двигун у цього світляка? носильник світла і двокрила лампа навколо дому замість ліхтарів двигун комахи до-пере-горів вольфрамове крило і шпилька лапки ось так літають вогняні жуки сідають на летовище руки зникають у дощах – в жаскій кропиві пульсують жовті їхні черевця палахкотять до смерті до кінця яку собою й світлом відкупили якщо у них в смородині нічліг то визбираю сонних їх усіх внесу у дім і випущу на кухні і буде світло липнути до стін і буде світла величезний стіл тарелі світла чайники і кухлі

64

Fireflies The firefly burns its flame Its meteoric stellar whisk Scaring fish and astronomers in July From the Chinese rose, from insects You will gather into your deep pockets These rose-colored summer Evenings It is an oil lamp, a lighthouse’s nephew What engine powers this firefly? Carrier of light—two-winged bulb Around the house instead of lanterns The insect’s engine is almost out Tungsten wing And a hairpin leg The lightning bugs keep flying Landing on the airport of my hand They disappear in rain and in the stinging nettle Their yellow abdomens pulsate And keep glowing until death, until the end Which they pay for With themselves and their light When they sleep among the currant bushes I will gather all the slumbering ones Bring them into my house and release them in the kitchen And the light will stick to the walls And there will be a huge table of light Dishes of light Teapots and mugs

65

я вимкну всю електрику тоді та й житиму на хлібі і воді і на олії як живе світильник питатиму в іржавих будяків -нащо мені удома світляків? -аби світили

66

I will turn off all the electricity then And I’ll live on bread and water And on oil, like a living lamp I will ask the rusty thistles, - Why do I need fireflies in my house? - So they can shine

67

Різдвяний вірш не проспали б волхви – не змигнули б звізду ту що каже тобі «я тебе приведу» золота наче пряник на згуслім меду – золота як кориця – я кажу їй: веди серце риби й плавник узувайся в сандалі чи мій черевик хоч з верблюжої шерсті одежа на них і кришталь замість серця а в базарських снігах пан господар Василь моїм серцем дитячим пшеницю косив і водив по оборі без жодних зусиль й по снігах свою челядь я кажу: що я звідси що серце з крижин я прохухав у шибці - під шкіру зашив а волхвів я ще вчора самих залишив – при шатрі й при вечері – світло бризнуло їм молоком верблюдиць я кажу: що я нині і сам заблудивсь за зіницею зірки від якої збудивсь – прочинялися двері – я лежав в серці риби тонким плавником янгол злизував губи своїм язиком затуляючи очі прозорим крилом і нитками з паперу в пучці шерсті верблюжій діоптрій звізди і розсунуті межі і срібло води пастухи і рибалки слова і роди – рукописні і книжні – княжих шатер дірявий тугий оксамит в геометрії світла крім ліній самих підсувались верблюди поближче самиць залишалися тижні

68

Christmas Poem The Magi would not oversleep, they would not miss the star The one that said “I will guide you” Golden like gingerbread with thickened honey Golden like cinnamon I say to the star: guide the heart of the fish and its fin Put on some sandals or my shoes Even though they wore camel skins And had a crystal instead of a heart But in the village snows, the landowner, Master Vasyl Harvested wheat with his childish heart And without any effort, drove his servants to work In his fields in the snow I say, I am from here, my heart is ice I breathed on the icy window, sewed it beneath my skin And yesterday, I left the Magi alone In a tent during dinner The light sprinkled them with camel’s milk I say, today I am lost And behind the star that awakened me The door opened I lay in the heart of a fish with a skinny fin An angel licked her lips Covering her eyes with transparent wings And paper fibers In a tuft of camel hair, a star’s diopter Shifting boundaries and the shimmer of water Shepherds and fishermen, words and births Manuscripts and books A princely tent of tight, ragged velvet In geometric light between the lines The camels moved closer to the females Weeks remained

69

залишались сніги й мій плавник як кермо моє серце на нитці гуділо само серце риби в повітрі лишало клеймо – пучку світла верблюжу – зірка та що веде каже: йдем на раз-два щоби нас пригорнуло світло Різдва що тримає в зіниці вола і волхва смерть твою й душу

70

The snows remained and my fin was a tiller My heart on a string hummed alone The heart of the fish left a stigma in the air A tuft of camel light The guiding star said: Step, one-two So the light of Christmas may envelop us Holding in its gaze the ox and the Magi Your death and your soul

71

Нагірна проповідь я почув: шелестіли схилом гори ящірка і змія на галилейській горі Нагірної проповіді моя тінь – вслухаюся в звук сосни і ливанського кедра у те що підслухав тоді св. Матвій що наче: живи птахом – не жни і не сій співай собі й чисти дзьобом золоті пера і ще Він сказав про око яким торкнемось гори і ще Він сказав про серце в якому вогонь горить «блаженні – сказав – ніхто нікому не страж дім на піску не втримаєш – сіль у ваших кістках квітка живе квіткою - птахом живе птах і ось вам молекула світла - «Отже наш» тіло для вас є домом – а око його ліхтарем а коли ліхтар погасити чи вітер морський зірве хто вам присвітить?» - і далі ще про щоку слухали і не знали як ці слова живуть як вирівнявши дихання – вирівняєш свій дух й гойдалась бджола медоносна на будяку «одягніться у це повітря і станьте його словами блаженні - скаже Він тихо – живуть поміж вами» «а де вони? – запитають слухачі і слухачки «ті що прощають і не живуть напоказ які не бояться злодіїв – і дивляться в себе оком» бджола напилася меду і полетіла наче коли Він покинув гору – у селищі не знайшлося ані блаженних ні праведних – ані пшениці ні проса пастухи пригнали овець – напилися молока Матвій йшов за Ним – міркуючи «це не досяжно жити з цими словами і неможливо і важко» і після кожного запису тремтіла його рука

72

Sermon On the Mount I heard a snake and a lizard rustling on the slope Of Galilee’s mountain, my Sermon on the Mount A shadow—I listen to the sounds of the pines and Lebanon cedars That St. Matthew listened to then What is it like to live as a bird? Not to reap or to sow Just to sing and clean your golden feathers with your beak And He spoke of an eye through which we touch the mountain And He spoke of a heart in which a flame burns “Blessed,” he said, “you are a guard to no one.” A house built upon sand will not stand, like bones of salt A flower lives by the flower, a bird lives by the bird Behold, a molecule of light—“Our Father” Your body is your home, your eye is a lantern But when the lantern goes out, or the ocean wind begins to blow Who will shine upon you?—And then that thing about the cheek They listened and didn’t know how these words would come to life How easing your breath would ease your spirit And the honeybee swayed on the thistle “Clothe yourself in this air and become His word. The Blessed,” He said quietly, “live among you.” “And where are they?” the listeners will ask, “Those who forgive, and do not live to pose, And do not fear thieves, and look themselves in the eye?” The bee drank its honey and flew away When He left the mountain, neither blessed nor righteous Were found in the village, neither wheat nor millet The shepherds led the sheep home and drank milk Matthew followed Him, thinking, “that cannot be, To live by His word is impossible and difficult” And with each new notation, his hand shook

73

я повертався автобусом в напрямку Єрусалима трактор стояв самотньо у придорожніх оливах -крізь кактуси і каміння гнали кіз пастухи я думав про дім і про око – як вслід йде за Ним Матвій як же це зрозуміти «не дбай не жни і не сій» і як же це всім прощати? і як писати стихи?

74

I was returning on the bus towards Jerusalem A lone tractor stood by the roadside among the olive trees Shepherds led their goats past the cactuses and rocks I thought about the house and about the eye, about how Matthew followed Him, How to understand the words, “Don’t worry, don’t reap, don’t sow” And how to forgive everyone And how to write poetry

75

Усе маєш ось тобі хліб на прожиток і плащик ріки на руці на пшеничному полі – жито а на житньому – пшениці а ще тобі дещо до хліба: дорога – ріка – пагорб – схил світла до твого сліду повітря для твоїх крил а ще тобі – що тобі? нащо? все інше тебе знайде: зсунеться з рук твоїх плащик і ріка тебе перейде і камінь – тобі за подушку і берег ріки – нічліг метеоритову смужку прокреслено на чолі ось маєш пшеницю з житом і маєш капусту й горох журитися-і-не-тужити ключ – двері – замок то хто так подбав про тебе? так щедро тобі вділив? цю річку прошиту небом і двері тобі привідкрив?

76

You Have It All You have bread to sustain you And the cloak of the river on your arm In the wheat field—rye And in the rye field—wheat And you have some things to go with your bread The road, the river, the hill, the slope Light for your footsteps Wind for your wings And what more do you need? Everything else will find you Your cloak will slip from your arms And the river will pass you by And a stone will be your pillow And the riverbank, your bed A comet’s tail Will be etched upon your brow And so you have wheat with rye And you have cabbage and peas No worries, no sorrow A key, a door, a lock So, who took care of you And was so generous? Who pierced the river with the sky And opened the door for you?

77

«Якби Бах плекав бджіл»* Так скриплять завіси і засови вкручені в віконниці – З-за парт хор бджолиний в золоті прозорім в тиші що її підслухав Пярт якби Баха полюбили бджоли якби музики наповнений щільник не тримався б на смичкових щоглах на шовках і робах повстяних звуком в прорізі - в затиснутому світлі в сріберній матерії крила Бахові любов бджолина світить В дириґента паличка крива з тих одноманітностей смичкових з тих самотностей – дзеркальних коливань світиться космічний пил навколо й пахне звук як стигла ковила і стає незрозуміло зовсім як з цих бджіл надоїть меду Пярт з струн тугих із кінського волосся з сосон для віконниці та парт з тих непевних порухів космічних дисгармоній - розладів – пітьми з гострих форм - з округих і обтічних – з чого й починаємося ми з тиші чи зі струнної оркестри? з пальця при вустах – з мембрани вух? книги Суддів а чи книги Езри? з слова перетвореного в дух?

78

If Bach Kept Bees* This is how hinges and screws creak Drilled into the shutters behind his desk Pärt listened in silence To the golden translucence of a bee choir If only bees fell in love with Bach If only the hive was filled with music He wouldn’t have had to cling to bowed masts Or silks or felt pads Sounds in grooves, in compressed light In the silver composition of wings Bach’s love for bees glows The conductor’s baton is bent From the monotonous bows From those lonely mirrored vibrations Cosmic dust shines all around Smelling like ripe feathers And it’s completely unclear How Pärt will get honey from these bees From the taut strings of horsehair From pine for shutters and desks From uncertain cosmic movements Disharmony, chaos, darkness From sharp edges, or round or smooth From where we began From silence or from string orchestras? From a finger to the lips, from the membranes of the ears? The Book of Judges or the Book of Ezra? From the Word transformed to spirit?

79

у “Страстях Матвієвих” – у бджолах тишах і небесних голосах ми не допитаємось ніколи нащо нам плекає бджоли Бах? *[Арво Пярт «Якби Бах плекав бджіл»]

80

In the “St. Matthew Passion,” the bees Have quiet and heavenly voices We will never know Why Bach keeps bees for us *Arvo Pärt, Wenn Bach Bienen gezüchtet hätte (1976)

81

Книжки Молчите, проклятые книги! Я вас не писал никогда! А. Блок чим здивуєш? пишу книжки самота вивертає кишки миші ходять по стелі прилітає знайомий дрізд чистить пір’я й зелений хвіст в паперовій пустелі що нового? читаю книжки поскидав у прозорі мішки надсилають – купую - дарують на підлозі – дивані – в зимі і чужі видання й мої на рукописах перезимують а якщо б не писати книжок? чи розтане синій сніжок? роздивляюсь зимові тумани наслухаю перехід мишей від стіни до найближчих дверей і чекаю небесної манни а якщо б не читати книжок? не ходити рядками стежок? пити пиво й брунатне віскі не в’язати в морські вузли що річки тобі принесли і снігами зависли так минаюсь: читаю й пишу шурхотить паперовий шурф де ж ці крила? забув прикрутити плавники? щоб пришвидшити рух й волохатий лисячий нюх не забути як аркуш зложити

82

Books Quiet, cursed books! I never wrote you! - A. Blok I write books. Are you surprised? Loneliness turns you inside out Mice stroll along the ceiling A familiar thrush alights And cleans its green tail and feathers In this paper desert I read books. What’s new? I put them in transparent bags Send them, buy them, give them as gifts They lie on the floor and on the sofa in winter Books by others and by me Manuscripts on which I hibernate And what if I didn’t write books? Would the blue snow melt? As I watch the winter fog I listen to the mice scurrying From the wall to the nearest door And wait for manna to fall from heaven And what if I didn’t read books? Didn’t walk the trails line by line? Drank beer and amber whiskey Didn’t tie into nautical knots What the rivers brought you And hung in the snow Passing time, I read and write The paper quarry rustles Where are those wings? Did I forget to attach The fins? To quicken the furry fox’s movements And sense of smell Do not forget to fold the sheet of paper

83

Складений вдвоє аркуш паперу третій тиждень самотності – не порівняєш з стома роками - й коханням під час моровиці усе залежить від ритму письма від музики - від страстей та седмиці від того хто поруч – від тих кого призабув від Паперової брами - мостів Венеції від святого Марка який – уявляєте – був! і написав Євангеліє наче збірку поезії усе залежить від напрямку вітру – морських лаґун яхт – кораблів – човнів та баркасів від життя на острові й вдячності маяку павичевого пір’я – яким прикрасив витерті лацкани днів – фетровий капелюх в кишенях зашитий пісок – слину у роті музику що сочиться зі слив-синюх від поетичних рядків – довгих й коротких від того що бачиш місто по коліна в воді від того що на левах сидять голубиці від того що вірш – берег – зима і дім немов небесне крило – сѝніє і золотиться і від того що в лева у швах крило шурхотить як складений вдвоє аркуш паперу підготує святий Марк чорнило й перо щоби нам прописати ключі та двері щоби нам було легко читати стихи щоб вони були пахлавою і мармеладом але самотність прив’язано до руки і ноги до очей – до уст – до Гетсиманського саду

84

A Folded Sheet of Paper The third week of solitude is incomparable to fatigue To years and love in the time of the pandemic Everything depends on the rhythm of writing On music, on passions, and on weeks On those who are close, on those I forgot On the Paper Gate, the bridges of Venice On Saint Mark, who—can you imagine—existed! And wrote the gospel like a collection of poems Everything depends on the direction of the wind, on sea lagoons On yachts, ships, boats, and barges On island life and a respect for lighthouses The peacock feathers you used for decorating On worn lapels of days, a felt hat Sand sewn in your pockets, saliva in your mouth Music that bleeds from blue plums From lines of poetry, long and short On the city that stands there, knee-deep in water On the doves that perch on lions On the fact that a poem is the shore, the winter, and home Like a celestial wing turning blue and gold And on that lion’s seam, which carries wings That rustle like a folded sheet of paper Saint Mark prepares his ink and pen To assign us each a door and a key So we can read verses with ease Sweet like baklava and marmalade But solitude is tied to your hands and feet To your eyes, to your lips, to the Garden of Gethsemane

85

до Паперової брами – до мостів - до води до зелених птахів – до всього чого не хочеш але ти залишається один на один бо зайшов у двері один і один ними виходиш

86

To the Paper Gate, to the bridges, to the water To green birds, to everything you don’t want But you ended up alone Because you entered alone and you left alone

87

У Парижі якби можна було затягнути тебе у Париж я буду там тихо – немов у соломі миш даруватиму вулиці і Єлисейські поля місце зустрічі Міллера з Анаїс Нін у Парижі можна збитися з ніг усілякі там ресторанчики фафа ляля не забудь парасолю: у Парижі завжди дощить і ось з JFK мій літак до Парижа летить ось готель – «Рейкарцом» не пахне «Мьсє Жак» чи «Мадам Жу Жу» і все тут тужур і навіть буває ажур і я розпускаю хвіст як в шлюбному танці павич тиждень в Парижі сидіти разом в кафе вірші читати з розбором метафори і строфи ось Ґарсія Маркес – а ось Неруда цілувати пошерхлі вуста – бути щасливим купувати на ринку турецькі сливи «Втрачене покоління» -зітхне Ґертруда ревнувати тебе до поглядів які кидає у твій бік гарсон закутувати в обійми – оберігати сон життя ділити з тобою і помаранчу відчинити віконниці- упіймати сповзаючу ковдру запитати: літак твій о котрій? і ще запитати: ти плачеш? і мовчати півдня і півдня ще бродити Парижем знати: наш Париж ти сьогодні залишиш якось так ні сіло ні впало маю ще день – склалося так з квитками і коли я замовлю горнятко кави мені посміхнеться Пабло

88

In Paris If I could take you to Paris I would be content as a mouse in hay I would give you the streets and the Champs-Élysées The place where Miller met Anaïs Nin Paris can sweep you off your feet Land of restaurants la-la-la Remember your umbrella—in Paris, it always rains And so, my plane to Paris takes off from JFK Here, the Hotel Reikartz doesn’t smell Monsieur Jacques, Madame Gigi Everything here is toujours or à jour And so, like a courting peacock, I fan out my tail A week in Paris close together in a café Reading poems, analyzing metaphors and stanzas Here’s García Márquez and here’s Neruda Kissing chapped lips is happiness Buying Turkish plums at the market “That Lost Generation,” Gertrude sighs To be jealous of the looks the server gives you To embrace you and safeguard your sleep To share life with you and an orange To open the windows and grab the slipping comforter To ask, what time is your plane? And to ask, are you crying? To be silent in the morning and wander Paris in the afternoon To know you will leave our Paris today And suddenly, out of the blue I have one more day—a mix-up with the tickets And when I order a cup of coffee Pablo smiles at me

89

Коротка історія англійської поезії з високих вікон з оксфордських галявин з навчання у якому не схалявиш з книжок з бібліотечних стелажів із погляду на цегляні будинки дощів щорічних врожаї й ужинки профспілки із церковних сторожів самітником здіймає вгору лапки свій горобиний профіль в слові Ларкін відточений свій поетичний стиль як запис на картках бібліотечних як ровер – плащ - якісь папери в течці строфи уламок чи біблійний стих а міг же жити як поет придворний писнути оду – скільки ж он проворних! вклонитись королеві й королю овець йоркширських що бредуть снігами спіймати у рядку – доми з димами вугільну шахту і зелений луг про всі гілки ув королівськім дереві дізнатися – і на щорічнім Дербі останнім в ложі герцогських внучат просидіти й свистіти вслід кобилі тій що спіткнулась на двадцятій милі о п’ятій - традиційно теплий чай й діждатись може Ордену Підв’язки будинку з озерцем в заплавах ряски овець отару – пастуха й дуду і королівську пенсію до скону і видати нарешті книжку скромну присвячену йоркширському коту

90

A Brief History of English Poetry From the High Windows of Oxford lawns From a casual education From books in library stacks From his view of brick buildings From the rains of annual harvests and crops Labor unions of church guards The loner surrenders, raising his hands His rowan-like profile as Larkin described In his chiseled poetic style A notation on library cards A bicycle, a coat, some papers in a briefcase Fragments of stanzas or bible verses He could have lived like a court poet Scribbled an ode—how prolific he was! Bowed to the queen and king Captured the Yorkshire sheep in the snow All in a row—houses with smoke A coal mine and a green meadow Got to know every branch Of the royal tree, and at the annual Derby Sat in the last box with the royal grandchildren And whistled at the mare The one that stumbled on mile twenty At five o’clock, the traditional hot tea And perhaps received the order of the garter A house with a pond covered with duckweed A flock of sheep, a shepherd and fife And a royal pension for life And finally, published a modest book Dedicated to a Yorkshire cat

91

в провінції серед озерних впадин навчитися від риб стихи писати читати ялівець – овес – пасльон чи в Греції схопити лихоманку і повернутись тлінними останками в абастський склеп – у пташий павільйон строфа англійська – Еліот чи Оден із мови рудників - руда порода із покладів вугільних – антрацит замішана на вариві з ячменю барокових viola й cello і Перселлових клавесинів й цитр що вжилася в бібліотечну власність ув оксфордські обов’язкові класи у точнім складі метрики і слів живих поетів й мертвих як у фільмі коли слова розкладено довільно а треба скласти в дійсному числі тоді ось – стежка ув осіннім парку на ровері промчиться Філіп Ларкін у кремовім плащі – як тінь змигне то дощ то сніг в сезонних перемінах і він покаже як в високих вікнах любов і смерть сплітаються в одне

92

In a province among lake depressions He learned to write verse from the fish Read juniper, oats, nightshade Or contracted a fever in Greece Mortal remains returned To an abbey’s crypt in the bird pavilion An English stanza—Eliot or Auden From the language of miners, bred in ore From coal deposits, anthracite Mixed with barley malt Baroque viola and cello And Purcell’s harpsichords and zithers That were gathered on the library grounds For Oxford’s required classes Respecting the exact composition in meter and words Of living and dead poets, like in the movies When words are laid out randomly And must be put in the right order So then, on a path in autumn Philip Larkin rushed along on a bicycle In an ivory jacket like a flickering shadow Then rain, then snow in the changing of seasons And he showed how, in High Windows, Love and death come together

93

Світ – порожній сабвей сховатися у затінок листка в стихи що наближаються до Пасхи з яких сторін на тіні віслюка проїде тінь невидима для пастви? із музикою тиші як сабвей із рипанням шухляд – поруччя – сходів заломлюване світло з-під дверей немов листи підкинуті знаходиш і все що замикається ключем двокрапка – кома – знак питання – риска вустами замикається плече на пурпур маяка і барбарису а дім твій замикається рядком а світ твій застебається на ґудзик і світло – мов розлите молоко й позеленілий запах кукурудзи але з отих сторінок одкровень з тих зірваних немов стоп-кран печатей порожній світ – порожній як сабвей як фалда вітру і печаль печалей хіба важливо – пасажир чи ангел начіплять маску на розчохи вух та часу перекривлений котанґенс на косинусі – на рядках зі смуг зі сумнівів – з останньої седмиці з прохання чашу мимо пронести бо в’їхавши у місто на ослиці всі брами позамикано й світи.

94

The World Is an Empty Subway Car To hide in the shade of a page In verses approaching Easter On which pages, in a donkey’s shadow Will the shadow pass, unnoticed by the flock? With music as quiet as a subway With the scraping of drawers, railings, stairs The light bends beneath the door Like letters scattered and then discovered And everything is locked with a key Colon, comma, question mark, hyphen Like lips locking on a shoulder In the scarlet of a lighthouse and barberries And your house will be locked in its turn And your world will be fastened with a button And light is like spilled milk And the unripe scent of corn But from those pages of revelation Broken like the seals on emergency brakes The world is empty, empty like the subway Like fluttering wind or the sorrow of sorrows Is it important whether a passenger or an angel Fastens a mask behind your ears? Or if time’s cotangent is distorted On the cosine, on its rows and columns? I’m anxious over last week’s Request to pass the chalice Because when I entered the city on a donkey All the tall gates were locked, all the worlds

95

З вересневих спостережень Тепло заноситься з-над двору до домів: ось вересень такий як я так хотів і океан зі збляклим горизонтом Пливуть вздовж берега на відстані руки пузаті танкери - Від бовтанки ропи стають на рейд перед нью-йоркським портом В відпочинкових кріслах – він й вона і чайка поруч чистить дзьоб одна Балачки про життя до пандемії про оперний сезон і мексиканський пляж про гір Кесткільських зеленавий кряж Удвох вони при хвилях сутеніють Повітря що вбирається в корицю запахне димом з комина й труби Перекидаєш пісковий годинник як римами неточними й простими з пожухлих трав і висохлих кропив Ось тріскотить літак одномоторний заходить в ніч над островом повторно летить наосліп щось ні те ні се не полетить праворуч аж до Місяця? То ж на землі шукає довго місця а паливо форсунка ссе і ссе Бредеш від берега у туманах по котики до брами дому – «Час стає коротким подумаєш – як рими у стихах як палі в океані – тінь на березі як чайки зморщені і скручені як вензлі на почорнілих від дощів пісках»

96

September Observations Warmth seeps into homes from outside Here is the September I craved And the ocean with its faint horizon Potbellied tankers sailing along the shore At arm’s length—in from the rough ocean brine— Line up for a raid at the Port of New York A man and a woman sit in lounge chairs A lone seagull cleans its beak nearby Conversations about life before the pandemic The opera season, the Mexican beach The green ridge of the Catskill mountains Together they darken with the waves and the dusk The air turns cinnamon With the feathers of sickled-winged swallows And smoke from chimneys and smokestacks You turn over the hourglass Like the uncertain and simple rhymes Of faded grass and dried nettle Look, a single engine plane sputters And enters the night above the island once again Flying blindly neither here nor there Will it take a right turn all the way to the moon? It looks endlessly for a place to land And the fuel injector sprays and sprays You wander the shore in fog up to your ankles To the gate of your house—“Time grows short” You think, “like rhymes in verses, Like pilings in the ocean, a shadow on the shore Like seagulls wrinkled and twisted like monograms On the sand, blackened by rain”

97

Наш вік коротшає? У нього такий задум? Та й каліграфія нічому не зарадить ні тиша тиш – ні звук - ні стрекотня пташиних перельотів – чи на рейдах вервечка танкерів – чи комашиний рейвах чи навіть чайка на піску одна

98

Has our time grown shorter? Do you think that way? And calligraphy won’t change anything Neither will deep silence, or sound, or the chirping Of birds migrating, or the raids Of lines of tankers, or the swarms of insects Or even a seagull, alone on the sand

99

Серпокрилець помітив нині - тне серпокрилець серпневу парчу як кравець: і утримується на крилах і долітає з кінця в кінець і зашиває нитками польоту перед дощем свій пташиний світ як метеори стрясають мотлох і пилюгу - залишаючи слід на сферичнім полумиску неба на телескопах – у нас на очах на чорноземах серпневих на стернях - на темних річках як їм – серпокрильцям - дізнатись і як згуртуватись усім в політ які їм підказують знаки із неба чи може з землі? втрачаючи кожного року притулки – доми - дахи сусідок – ворону й сороку зим ненаситні сніги летять наче жменя пшениці упоздовж серпневих полів усе втихомирується й зникає їхніх політ і наче услід серпокрильцям торкнеться стерні смичок й чекаєм коли вже накриються річками сніги річок

100

Sickle-Winged Swifts I noticed today how a sickle-winged swift Cuts the brocade of August like a tailor And borne on its wings It flies from one end to the other It sews its flight with threads Before the rain scatters rubbish and dust On its bird world Like meteors, leaving a trail On the rounded hemisphere of sky On telescopes, before our eyes On this black earth of August On cut wheat and on dark rivers How do they know, these sickle-winged swifts, When to flock together for flight What signs do they read In the sky or maybe on earth? Every year they lose Shelter, a home, a roof To neighbors, the crow, the magpie To winters of insatiable snow They fly like a handful of wheat Across these August fields Silence descends They disappear in flight As if, after the flight of the sickle-winged swifts Only stubble is left behind. And so, we wait for the rivers To take cover in rivers of snow

101

Три варіації на тему Дерека Волкота 1. зі Святої Луції Д. Волкот -при березі ув портувдаючи морського вовка й просвітлену простоту сидів при столі як боцман з командою на баркасі і танцівницю босу пас при ритмічній сальсі гудів там вітряк джмелиний у гурті місцевих музик під дахом з червоної глини і синьої як базник від крику перекупок з ринку до порту і кораблів хитався він у будинку Навітряних островів притулку вест-індських компаній портових тонких халабуд і вулканічних копалень у прорізах бухточок й бухт а ще там вітри ураганні і рвані морські прапорці та рибою з океану живуть його мешканці іржавіють судна в доках вітри - із бавовни-сирцю в портовій кнайпі Д. Волкот пасе танцювальницю

102

Three Variations on the Theme of Derek Walcott 1. In St. Lucia, Derek Walcott On the shore at the port Pretends he’s a sea wolf And feigns enlightened simplicity He sits at the table like a boatswain With his crew on a longboat Watching the barefoot dancer Drawn by the rhythm of salsa The fan buzzes like a beehive Among a band of local musicians Under the roof of sienna clay And elderberry blue From the noise of the market To the port and ships He staggers into the house Of the Windward Islands Asylum of the West Indies crowd Flimsy port huts And volcanic mines In the inlets of bays and coves And there are hurricane winds And torn sea flags And fish from the ocean To sustain the natives Ships rusting on the docks Winds of raw cotton In the port bar, Derek Walcott Devours the dancer

103

2. хатки з корабельного дерева минулих кораблетрощ над вашим островом Дереку вічнозелений дощ за вашим вікном Масачусетс і дзеркальце річки Чарльз зимують канадські гуси в снігах - у грудневий час окрайцями берега меви і вкотре за день штормить й морозне повітря грудневе над Бостоном тріскотить а там де ваш дім історії і ваш корабельний дім вітри – на чотири сторони дощівкою по бороді у тому місці забутому пропахлому тютюном у домі за пагорбом й бухтою з відчиненим навстіж вікном зволоженим за ніч папером із зеленим ножем трави підходять хвилі під двері синусоїдами кривих як космос й жилава музики протяжних теплих вітрів і наче діти замурзані повертають домів

104

2. Shacks out of ship planks From shipwrecks of the past On your island, Derek Evergreen rain falls Outside your Massachusetts window And the mirror of the Charles River Where Canada geese winter over in the December snow On the coastline, seagulls And after a day, storms again And the frosty air of December Crackles over Boston And there it stands, your historic house And your shipyard Winds on all four sides Rain dripping from your beard In that forgotten place It smelled of tabacco In the house beyond the hill and bay With the window wide open With paper dampened overnight With the green knife of grass Water seeps beneath the door In meandering sine waves Like the cosmos and the visceral music Of relentless warm winds Like frostbitten children Returning home

105

3. кораблі збились в гурт на рейді до плантацій прокладено рейки від портових складів углиб щонеділі чернець-місійник покладається на Месію на хліби і упійманих риб на псалми у телячій оправі на заступництво й лікарські трави свій садок із кущів орхідей він замовив в знайомих піратів для розплоду - хоче придбати когута і кількох курей у портах де влаштовують бійню бойових попривозили півнів для забави азарту й грошей морячки – люд з плантацій цукрових б’ються півні до першої крові веселять захмелілих людей не посвячені в справи місійні пережили роки малярійні війни - навіть піврічний дощ то одні нападали то інші то й привезли курей пізніше і впустили в монаший садок а тим часом прийшли бритійці захопивши крім острова Трійці Тютюновий – привезли своїх полонили кількох французів й розпочалася інша музика інші танці та інший сміх

106

3. Ships line up at the port to load Where rails were laid up to the plantations From the port warehouses inland Every Sunday the missionary monk Relies on the Messiah For loaves and fishes On psalms bound in vellum On messianism and medicinal herbs On his garden of orchid bushes He barters with local pirates For a rooster and several chickens He wants to acquire for breeding In the ports where the massacres are arranged Fighting roosters are brought right in For the fun, the thrill, and the profit Of sailors, folk from the sugar planations The cocks fight until first blood is drawn Amusing the crowd of drunks Not called to missionary work They suffered through years of malaria Wars—even six months of rain One attack after another They brought the chickens later And released them in the monastic garden Meanwhile, the British came And captured the islands of Trinidad and Tobago—they brought their ways And held a few Frenchmen captive And so different music began to play, Different dances, different laughter

107

залишились цукрові плантації бухгалтерія та квитанції постарілий місійник з курми що на хлібі рибі і духові збив з дощок свою церкву над бухтою із уламків гнилої корми островів безконечна вервиця Одісей сюди не повернеться всі вони на хребті кита їх дощі - їх порти і бухти їх латинський алфавіт і букви поглинає морська вода

108

The sugar plantations remained The bookkeeping and the accounts The elderly missionary with chickens Who relied on loaves and fishes and spirits, Who built his church by the bay From fragments of a rotten stern The endless rosary of islands Where Odysseus will never return They are all stuck on the back of a whale Their rains, their ports and bays Their Latin alphabet and letters Were swallowed by the sea

109

У заплавах не з дощу – з поодиноких крапель в комишах намокли гнізда чапель в прибережних озерцях лагун станція з приватним магазином для каністр - про запас - з бензином ми знайдемо місце в катерку ув порослих водяних заплавах в мілководді – в перегнилих травах білі чаплі – й сірий шилохвіст гнізда їх - побачити не можна маґістрат їх - у Палаці дожів зжовклому як складки жирові в комишах проблискують як брошки наче срібні у футлярі ложки шиї чапель – крила їх. Качокшилохвостів з шийними хустками з чубками клобуками шапками з золота насотаних ниток а якщо б придумати оркестру в фільм Фелліні птаство перенести де парча важка й вода тонка для іржавих звуків білих чапель для отих поодиноких крапель бамкання по блясі катерка в тих заплавах – ув оркестрах пташих у містах венецьких і не наших шилохвостих – чаплевих з води зранку між пробудженням і страхом голову ховаючи під паху на тонких і майже дротяних

110

In the Floodplains Not from the rain, but from single drops Where the heron’s nest soaked among the reeds In the coastal lakes of lagoons There is a station with a private shop Stocked with cans of reserve gasoline We will find room for them in the boat In overgrown floodplains In the shallow water, in the rotting grass White herons and pintail ducks Their nests cannot be seen Their magistrate lives in the Doge’s Palace Yellow like folds of fat In the reeds, they sparkle like brooches Like silver spoons in a case The necks of herons, their wings Pintail ducks with scarves on their necks With bangs, hoods, hats Of gold spun threads And if you imagine an orchestra Transfer the birds into a Fellini film Where the brocade is thick and the water is thin For the rusty call of the white herons For those single drops Drumming on the metal of the boat In these floodplains, these bird orchestras In Venetian cities not our own Pintail ducks, herons on land Between their morning awakening and fear Hide their heads beneath a wing And their thin and almost wiry

111

із галуззя витончених ніжках в пелеринах – наче льоля - ніжних визирають з комишиних стін боязко – з пташиної печалі із заплав липневих – білі чаплі а за ними – зарослі густі пролетітають рівнокрилі бабки проздвенить від хвилі синій бакен чути звук клепсидри із піском тиша замикається на чаплі -одноногій венеційській чарці до країв залитій молоком-

112

Branches of graceful legs Wearing capes, blouse-like, delicate Peek out from the walls of reeds Timidly, out of bird grief Over the floodplains of July, white herons And behind them, overgrown thickets Straight-winged dragonflies fly by After the wave, the blue beacon rings Hear the sand rushing through an hourglass Silence envelops the heron A one-legged Venetian glass Filled to the brim with milk

113

Пробудження сніги мої зійшли – про що ж тоді писати? сусід вертається додому з двома псами вони щасливі як і їх господар набігались ротвейлери вздовж поля я прилаштовую для літа світ і столик й сорти трави для власного городу ще ґрунт не пахне жиром – ні масними цвітіннями замішаних з жасмином й коріння не знайшло підземних рік але в рослин очікування терпне: що в руслах - темно а повітря – тепле що місяць вийде та покаже ріг мені також доводиться тривати драбину нести і клевець тримати розсохлий стіл підправити до літа розфасувати два десятки файлів також знайти для труб і для фанфарів сполучник в реченні та поливальну лійку тому то не сніги – а ґрунт їх та підґрунтя і ґвинтові мотори небом крутять й електропили розпочнуть сезон зіпнуться й проростуть вівсюг і дика морква як в реченнях затвердіває мова або ж насіння – в свій смертельний сон щоб пробудитись в льолях білих стебел уже інакші - перейшовши темінь пропливши через ріки - ґрунт – пісок сім залізниць і сто словосполучень щоби пройти мембрану цю беззвучно і небуття - і свячення пасок

114

Awakening What should I write about now that the snow is gone? My neighbor comes home with two dogs Happy as their owner, these Rottweilers Exhaust themselves chasing through the fields I set my world and my table for summer And varieties of grass for my garden The soil doesn’t yet smell of oil—it’s not greasy Blossoms mixed with jasmine And roots have not found underground rivers But plants are patient in their expectations— For the canals, there is darkness; in the air, warmth— That the moon will rise and reveal its cusp I, too, must go on, Carry a ladder and hold a hammer, Fix the dried-out table by summer, Reorganize two dozen files, Also find a conjunction for horns and fanfare In a sentence; and a watering can So it isn’t about the snow, but about the soil and subsoil And propellers that spin in the sky And the electric saws that start the season. Wild oats and carrots will scatter and germinate Just as language solidifies in sentences Or seeds in their mortal sleep To awaken in the stalks of white blouses Transformed after dark After crossing rivers, soil, sand Seven railways and hundreds of phrases To pass silently through this membrane And nonexistence—and the blessing of Easter bread

115

рослина теж - утримання порядку як злиже вітер сніг і дощ розпушить грядку нізвідки - полчища кульбаб і бур’янів таке відтворення самотності та руху таке бажання їх шляхи прохухати торкнутись тих - нам не підвладних - слів тому й зійшли сніги – тому вони і сходять і в небутті буття нам переходить а хто я – зрештою – щоб вміти це читати: як мерхнуть зерна – й вибухають весни як нам ріку до стебел перенести і як до них у певен час пристати

116

The plants also maintain order When wind licks away the snow and rain rakes the garden bed Hordes of dandelions and weeds appear out of nowhere Such a reproduction of solitude and movement Such a desire to grow beyond their territory We cannot adequately express in words That’s why snows melt, why they cease And in ceasing to exist, pass existence on to us And who am I, after all, to be able to decipher— As the grains fade and spring flourishes— How to bring the river’s water to the stalks At just the right time?

117

Весілля я дивлюсь: підпливає срібний карась у камзолі з луски – видно що князь пробудився з зими –і шасть у весну і пропливши між стебел струнких комишів він покраяв ріку наче ножі крають хліб – і зиму пісну і кисневий голод - і втрачений дім в товаристві сиріт і нещасних вдів в теплій глині - в жупані намулу у накритій кригою сонній ріці у сонорних звуках що клеплять клевці у таємній мові яку ми забули ну звичайно коли надходить весна він шукає князівну – ріка ж одна прокидаються йорж ковбель та окунь і також князі та мабуть поети і ріці на раменах доведеться нести і себе і всіх весняним потоком і як тільки крига стане умить водою князь підкрутить вуса із бородою і почистить камзол сріблом розшитий зазіхатиме звісно на гроші та посаг «і якщо не погодишся - готов на постриг вір мені – присягне - Марґарито» він також обіцятиме їй золоті гори: «по весіллі – побачиш зі мною море і життя наше буде щасливим і вічним» наговорить звичайно юній князівні: -«буду я мужем до смерті вірним» - «і будь-хто за мене посвідчить»

118

Wedding I watch: a silver carp swims up In a camisole of scales, obviously a prince Who woke up from winter and is happy for spring Swimming between the stems of slender reeds He slices through the river like knives Cutting bread and winter’s song And the oxygen famine and the loss of home In the company of orphans and unfortunate widows In the warm clay, in a robe of silt In the icy, sleepy river In the sonorous sounds of hammering hammers In the secret language we have forgotten Well of course, when spring comes He is looking for a princess—in the same river Schools of roughy and perch awaken And also princes and probably poets The river will have to carry on its shoulders Itself and all the spring torrents And as soon as the ice washes away The prince will grow a mustache and beard And clean his camisole embroidered with silver And consider, of course, the dowry money “And if you do not agree, it’s the monastery for me, Believe me—I swear—Margarita” He will also promise her mountains of gold: “After the wedding, you’ll see the sea with me And we will live happily ever after.” He will say again to the young princess: “I will be a faithful husband until death And anyone will vouch for me.”

119

та зберуться родичі й скажуть – вдівець що порожні кишені та гаманець тільки срібний камзол на ньому що даремно прийняла перстень вона розуміють – надходить весна та хіба її виганяють з дому? не умовили – бачу: князівна та князь їх посріблена нитка в одну заплелась -що ж не трапиться в вірші поетая кажу що я був на одному з весіль коли в річці цвітуть плавники карасів -щастя тобі Марґарито!

120

And relatives will gather and say—a widower! His pockets and wallet are empty He only has the silver camisole She accepted the ring for nothing They understand that spring is coming But are they kicking her out of the house? Not convinced, I see: the prince and the princess Their silver thread was intertwined —Anything can happen in a poet’s poems I can say that I was at one of the weddings When carp fins blossomed in the water —Happiness to you, Margarita!

121

Зимовий вірш вночі засніжило й зробилося зимно заправки зачинено і магазини зачинено світ - і залишилось їжі на день – я не встиг запастися до снігу я витратив час на рукописну книгу на клопоти дому – давнішні і свіжі цей сніг затяжний обійдеться без мене немов нерухомі мартини і меви й містечка укриті снігами з паперу в лісах – зголоднілі лисиці й койоти машини як викинуті комоди присипані снігом – і пошта при дверях мій дім запасається снігом до ранку так тихо зробилось і глухо як в танку січе цілу ніч – ми стаємо снігами сніги вже не знають що з нами чинити так тиша зсувається на черевики які то взуттям побули – то словами і можна у дім – ув укладену збірку впустити Різдва найяскравішу зірку хоч двері зачинено й дах не протік стояти й дивитися на сніговію а тиша в тобі наче вірш тужавіє а сніг сам себе називатиме сніг я знаю що хліба зосталось дві скибки і сніг притуливсь до примерзлої шибки й фольксваґен засипано по капот в облозі півострова – міст - бакалія і поки не змерхне цей сніг й не зітліє стоятиме танкер і мовчатиме порт

122

Winter Poem At night it snowed and the cold came The gas stations and shops are closed The world is closed, and there is only enough food For one day—I didn’t have time to stock up I spent the time on a book manuscript On projects at home, both old and new This ceaseless snowfall will last regardless of me Or of the motionless martins and seagulls The towns are covered with paper snow In the woods, foxes and cayotes are starving The cars are like discarded dressers Covered with snow—and the mail by the door My house stocks up on snow until morning Growing muffled and confined like the hull of a tank It storms all night—we become the snow The snow doesn’t know what to do with us So the quiet drifts into shoes Becomes the shoes, then words And perhaps it drifts into the house into my completed collection Christmas will let in the brightest of stars Though the door is closed, and the roof is not leaking Stand and look at the snowstorm And silence languishes inside you like a poem And the snow will call itself snow I know that there are two slices of bread left And the snow leans on the frozen window And the Volkswagen is covered up to its hood In the siege of the peninsula, the bridge, the grocer And until this snow melts and blows away The tanker will remain and the port will be silent

123

дім зночі дуднить – хтось хапає за барки то дах то стіну – то усі закамарки і я при вікні як нічний вартовий: додумую вірш для засніжених вулиць домислюю сніг з водяного намулу з намерзлого світла і ліній кривих у цьому зриванні – падінні - стримінні у цім налипанні – у пригорщах тіні в помічених мною слідах і снігах народження снігу й народження світу в містечку яке приховалось від вітру в написаних щойно зимових стихах

124

The house groans at night—something swipes at the barges Then the roof, then the wall, then everything possible And I stand by the window like a night watchman: I compose the rest of my poem for the snowy streets Conjuring up the snow with its watery muck In the frozen light and crooked lines In this disruption—the snowfall, the restrictions— In this encasement, embraced by shadows In the tracks and snows, I notice The birth of the snow and the birth of the world In this city hidden from the wind In my newly written winter poem

125

Vasyl Makhno is a Ukrainian poet, prose writer, essayist, and translator. He is the author of fourteen collections of poetry, most recently, One Sail House (2021). He has also published a book of short stories, The House in Baiting Hollow (2015); a novel, The Eternal Calendar (2019); and four books of essays: The Gertrude Stein Memorial Cultural and Recreation Park (2006), Horn of Plenty (2011), Suburbs and Borderland (2019), and Biking along the Ocean (2020). Makhno’s works have been widely translated into many languages; his books have been published in Germany, Israel, Poland, Romania, Serbia, and the United States. Two other poetry collections, Thread and Other New York Poems (2009) and Winter Letters (2011), have been published in English translation. He is the recipient of the Kovaliv Fund Prize (2008); Serbia’s International Povele Morave Prize in Poetry (2013); the BBC Book of the Year Award (2015); and the Ukrainian-Jewish Literary “Encounter” Prize (2020). Makhno currently lives with his family in New York City. OLENA JENNINGS is the author of the poetry collection Songs from an Apartment (2017) and the chapbook, Memory Project (2018). Her novel, Temporary Shelter, was published in 2021 by Cervena Barva Press. Her latest poetry collection, The Age of Secrets, was published by Lost Horse Press (2022). Her translations of Vasyl Makhno’s poetry have been published in Consequence, Asymptote, and other journals. She is the founder and curator of the Poets of Queens reading series.